Главная Коллекция "Otherreferats" Иностранные языки и языкознание Закономірності заповнення позиції головного члена безособових речень у зв’язку з дією принципу функціональної еквівалентності

Закономірності заповнення позиції головного члена безособових речень у зв’язку з дією принципу функціональної еквівалентності

Місце безособової форми (зокрема слова "нет") у загальній парадигмі дієслова, її кореляція з особовою формою. Досвід функціонально-граматичної структуризації одиниць поля безособовості відповідно до синтаксичної спеціалізації предикатного компонента.

Рубрика	Иностранные языки и языкознание
Вид	автореферат
Язык	украинский
Дата добавления	19.07.2015
Размер файла	65,4 K

посмотреть текст работы

скачать работу можно здесь

полная информация о работе

весь список подобных работ

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru//

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

спеціальність 10.02.02 - Російська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Закономірності заповнення позиції головного члена безособових речень у зв'язку з дією принципу функціональної еквівалентності

Курмакаєва Ніна Петрівна

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російської мови Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник -кандидат філологічних наук, доцент

Лущай Валентина Василівна,

Донецький національний університет МОН України,

доцент кафедри російської мови.

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, професор

Меншиков Ігор Іванович,

Дніпропетровський національний університет

імені О.Гончара МОН України,

професор кафедри загального та російського мовознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Дорофеєв Юрій Володимирович,

Таврійський національний університет

імені В.І.Вернадського МОН України,

доцент кафедри російського, слов'янського та загального мовознавства,

Захист відбудеться «05»___03___2010 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті ім. Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Гагаріна, 72, ДНУ, корпус 1, філологічний факультет, ауд. 1209.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розіслано «04»___02__ 2010 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої радиН.В.Левун

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

На сучасному етапі розвитку у лінгвістичній науці відчутне прагнення до системного аналізу мовних явищ, пов'язаних з пізнанням мовної картини світу (МКС). Безособові речення (БР) становлять такий фрагмент МКС, що спонукає науковців до гострих дискусій. Питання номінації, онтологічної сутності, обсягу, меж, категорійних ознак, статусу одиниць не втрачають актуальності (див., напр., роботи останніх років В.В. Бабайцевої, Г.П. Дручиніної, І.В. Зам'ятіної, Г.О. Золотової, П.О. Леканта, М.О. Луценка, З.К. Тарланова та ін.). Постійне й активне зацікавлення граматистів різних поколінь категорією безособовості (КБ) й наявність безумовних досягнень у систематизації та описі формально-граматичних і структурно-семантичних різновидів БР російської мови зумовлює необхідність продовження досліджень, насамперед, щодо неоднозначно вирішених питань теорії БР. У роботі втілено функціонально-граматичний підхід до КБ, що дозволяє підтримати загальну тенденцію лінгвістики до системного вивчення мовних фактів.

Актуальність цього дослідження пов'язана з конкретним вирішенням проблеми співвідношення частин мови й членів речення, з пошуком критеріїв розмежування первинних (спеціалізованих) і вторинних (неспеціалізованих) функцій мовних одиниць, з виявленням взаємозв'язку між діапазоном синтаксичних функцій словоформ і ступенем їх еквівалентності спеціалізованим словоформам. Усе це стає можливим з установленням закономірностей у заповненні позиційного складу БР спеціалізованими й неспеціалізованими репрезентантами внаслідок дії принципу функціональної еквівалентності. Результати здійснених спостережень за функціонуванням БР структуровано відповідно до системи координат функціонально-граматичного поля. Системні дослідження щодо названих параметрів структури й функціонування БР у науці відсутні.

Зв'язок теми з науковими темами. Робота пов'язана з науковою темою кафедри російської мови філологічного факультету Донецького національного університету „Прагматичні й соціолінгвістичні аспекти функціонування й розвитку російської мови в сучасну епоху”, № держреєстрації 0100U001963.

Цілі дослідження: 1) уточнення об'єму поняття „безособове речення” відповідно до ідеї розмежування в синтаксисі спеціалізованих і неспеціалізованих функцій різних форм різних частин мови щодо позиційного складу речення; 2) виявлення закономірностей заповнення синтаксичної позиції головного члена безособових речень (ГЧ БР) у зв'язку з дією принципу функціональної еквівалентності на рівні позиційного складу речення з одночасним уточненням частиномовної належності репрезентантів іменної частини аналітичного ГЧ БР.

Цим цілям підпорядковані такі завдання:

1) з'ясувати онтологічну сутність категорії безособовості та її диференційні ознаки, щоб сформувати систему координат дослідження;

2) визначити місце безособової форми (зокрема слова нет) у загальній парадигмі дієслова, характер її кореляції з особовою формою;

3) з урахуванням дії принципу функціональної еквівалентності більш чітко розмежувати первинні й вторинні функції поліфункціональних словоформ; безособовий дієслово предикатний

4) виявити ступені спеціалізації зафіксованих репрезентантів позиції ГЧ БР і їх функціонально-граматичну ієрархію на вісі центр - периферія залежно від частиномовного статусу;

5) описати досвід функціонально-граматичної структуризації одиниць поля безособовості відповідно до ступеня синтаксичної спеціалізації предикатного компонента.

Об'єктом дослідження обрано безособовість як „категорію граматичного мислення” (О.М. Пєшковський) й безособові речення як спосіб її існування в мові й мовленні.

Предметом дослідження є закономірності заповнення позиції головного члена БР спеціалізованими для неї словоформами у зіставленні з формами (словоформами й комплексами), що вживаються як функціональні еквіваленти (ФЕ) спеціалізованих словоформ, парадигматичні й синтагматичні зв'язки й відношення репрезентантів позиції, їх місце у функціонально-граматичному полі безособовості російської мови.

Методологічна база й методи дослідження. Методологічною базою дослідження послугувало вчення про члени речення як структурно-семантичні одиниці позиційного складу речення. В основу дослідження покладено ідею О.О. Потебні щодо кореляції визначених форм визначених частин мови з визначеними синтаксичними позиціями й функціями, тезу С. Карцевського про дуалістичну природу мовного знака, висновки Є. Куриловича про первинні й вторинні функції слів і В.Г. Адмоні - про структуру граматичного поля, також погляди Є.В. Кротевича, Т.П. Ломтєва, В.М. Мігіріна й інших вчених про співвідношення частин мови й членів речення. У роботі ретельно досліджується дія принципу функціональної еквівалентності у заповненні позиційного складу речення (В.В. Лущай).

Використані такі методи лінгвістичного аналізу:

- описовий, орієнтований на всебічну лінгвістичну характеристику об'єкта й предмета дослідження;

- структурний, необхідний при зіставленні базових моделей з різними модифікатами, або моделі-еталона з оказіональними структурами, або інваріанта з його варіантами на рівні структурних схем;

- трансформаційний - для моделювання базових синтаксичних конструкцій;

- інтроспективний - для виявлення фактів функціональної еквівалентності на рівні позиційного складу речення, оскільки він передбачає обов'язкову експлікацію процедури ідентифікації неадекватного знака з адекватним;

- дистрибутивний аналіз як компонент інших методів (описового, структурного й інтроспективного).

Матеріал дослідження. Джерелом досліджуваних мовних фактів послугували словники, художні й публіцистичні тексти, засоби масової інформації, усне мовлення носіїв російської мови, епістолярна спадщина письменників і вчених, у поодиноких випадках - приклади з лінгвістичних праць відомих авторів. Об'єм картотеки складає близько 4 тисяч одиниць.

Наукова новизна визначається недостатнім опрацюванням тих аспектів аналізу категорії безособовості, які є ключовими у пропонованому дослідженні. Новизна мотивується такими чинниками:

1) для вирішення низки дискусійних питань теорії безособовості запропоновано систему координат, яка спирається на поняття спеціалізована словоформа («знак адекватний») і неспеціалізована форма («знак неадекватний») у позиції ГЧ БР, що дозволяє обґрунтувати у складі БР ознаки базової моделі, модифікацій й деривацій, більш рельєфно окреслити межі БР серед речень інших суміжних структурно-семантичних розрядів, експлікувати й систематизувати явища міжсхемних та внутрішньосхемних кореляцій, уточнити поняття функціональної омонімії;

2) визнано спеціалізованою для позиції ГЧ БР безособову форму дієслова (БФД), якою репрезентується морфологізований ГЧ БР, та описано диференційовані за частиномовною належністю різноманітні форми (словоформи й конструкції), уживані у позиції ГЧ БР як функціональні еквіваленти (ФЕ) БФД, які становлять неморфологізований ГЧ БР; протиставлення спеціалізованих і неспеціалізованих репрезентантів ГЧ БР з їх корелятами двоскладних речень співвідноситься з такими поняттями, як синтаксична деривація, функціональні омоніми, омосинтаксеми, омоформи, структурний і функціональний центр, структурна й функціональна периферія;

3) встановлено закономірності заповнення позиції ГЧ БР репрезентантами різних ступенів спеціалізації залежно від їх частиномовної належності, унаслідок чого зроблено польову структуризацію категорії безособовості на вісі „центр - периферія”.

Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні теорії синтаксису й морфології російської мови. Висновки щодо категорії безособовості можуть бути використані як для теорії споріднених мов - української й білоруської, так і загального мовознавства. Важливе значення з погляду упорядкування й систематизації мовних фактів має виконаний конкретний аналіз численного й різноманітного емпіричного матеріалу, а отримані внаслідок вивчення закономірностей заповнення позиційного складу речення загальні й окремі висновки дозволяють уточнити деякі дискусійні питання щодо КБ, а саме: диференційні ознаки, межі й об'єм досліджуваного об'єкта, кваліфікація словоформи як елемента „мови-структури” (частина мови з її категорійним значенням і граматичними категоріями) і як елемента „мови-функції” (як репрезентанта одиниці позиційного складу речення), а також принципи формування функціонально-граматичного поля, зокрема поля безособовості в російській мові.

Практичне значення дослідження. Результати дослідження можуть бути враховані у теоретичних курсах синтаксису й морфології, у спецкурсах з теорії безособовості й односкладних речень, у практиці викладання російської мови (зокрема як іноземної), також в інших дослідженнях з суміжною тематикою (польова організація мови, функціонально-семантична категорія стану та ін.).

Особистий внесок дисертанта полягає у виявленні закономірностей заповнення предикативної основи БР спеціалізованими словоформами й, відповідно, неспеціалізованими формами (словоформами й конструкціями), у методологічно послідовному обґрунтуванні кореляції між частинами мови й членами речення у позиції присудка особових речень й у позиції ГЧ БР, пов'язаних дериваційно, у визначенні місця БФД (зокрема слова нет) у загальній дієслівній парадигмі, у розрізненні омоформ й омосинтаксем у відповідних корелятивних парах, у систематизації інваріанта, його модифікатів й дериватів на рівні мови й мовлення у термінах теорії функціонально-граматичного поля з виявленням центру (ядра й приядерної зони) та периферії (ближньої й дальньої) поля безособовості в російській мові.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були апробовані в доповідях на наукових семінарах кафедри російської мови ДонНУ, на конференціях професорсько-викладацького складу ДонНУ (1993-2009), на Міжнародній науково-практичній конференції «Російська мова й література: проблеми вивчення й викладання в Україні» (Київ, 2005, 2009), на Міжнародній конференції «Граматичні читання» (Донецьк, 2001, 2003), на 3 Міжнародному конгресі дослідників російської мови (Москва, МДУ, березень 2007) й у публікаціях.

Публікації. З теми дисертації надруковано 6 статей і 5 тез, серед них 4 статті у спеціальних наукових виданнях, що ввійшли до переліку ВАК України як фахові.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (246 найменувань) і списку умовних скорочень. Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, обсяг основного тексту - 191 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір проблематики й актуальність теми дисертації, визначено об'єкт і матеріал дослідження, сформульовано цілі й завдання роботи, її новизну, теоретичне і практичне значення, обрано методологічну базу дослідження, описано структуру дисертації.

Перший розділ „Дискусійні питання теорії безособовості й ключові поняття роботи” складається з трьох підрозділів, у яких йдеться про невирішені або суперечливо висвітлені питання, пов'язані з сутністю, межами, граматичною кваліфікацією мовних репрезентантів категорії безособовості (КБ) в історії російської граматичної науки й у сучасному мовознавстві, визначаються вихідні положення дослідження. Показано, що в численній літературі, присвяченій КБ як специфічному способу репрезентації фрагментів концептуальної картини світу мовними засобами, залишається чимало дискусійних питань (А. Вежбицька, Г.О. Золотова, О.О. Каминіна, М.О. Луценко, М.В. Панов, Ю.С. Степанов та ін.).

У підрозділі 1.1. „Онтологічна основа категорії безособовості” проаналізовано різноаспектні трактування сутності КБ й названо три принципові питання, від вирішення яких залежить подальша параметризація досліджуваного об'єкта (об'єм, межі, категорійні ознаки, структурна й семантична схеми, ієрархія позиційного складу речення): пошук адекватного найменування, здатного втілити глибинну сутність КБ; формулювання чіткої дефініції, що дозволяла б максимально точно окреслити як інваріант, так і набір варіантів, тобто об'єм і категорійну специфіку явища; визначення місця категорії в мові й метамові лінгвістики.

Проблема номінації зводиться до перегляду наявного найменування знака як такого, що не задовольняє дослідників. Виявлено тенденцію до звуження поняття безособовості, до закріплення меж категорії в одному (або кількох, але не всіх) граматичному й/або семантичному підтипі: „безагенсність” (М. Грепль), „деміактивність” (Т.П. Ломтєв), „пацієтивність” (А. Вежбицька), „інволюнтивність” (Г.О. Золотова). Пошук інваріанта не завершено. Онтологічну сутність КБ закріплено як периферійний складник або граматичної категорії особи (на рівні опозиції особовість - безособовість), або семантичної категорії суб'єктності (персональність - імперсональність , суб'єктність - безсуб'єктність).

У роботі обґрунтовано доцільність для категорії в цілому вживання традиційного й усталеного терміну безособовість як номінаційного знаку функціонально-граматичного рівня, тим більш що КБ визнано складником універсальної категорії особовості - безособовості (Ю.С. Степанов), а для різновидів доцільне уживання інших найменувань, що уточнюють семантико-конструктивну сутність того чи іншого підтипу, напр.: Светает - безагентивне (І.П. Распопов), Об этом писалось в газетах - безособовий пасив (В.С. Храковський), Ему не спится - деміактивне (Т.П. Ломтєв) або інволюнтивне (Г.О. Золотова) і под.

Проблема дефініції також має дискусійний характер, її вирішення потребує додаткових комплексних досліджень, тому що розв'язати питання сутності КБ у межах одного підходу не вдається. Більш конструктивною вважаємо позицію тих вчених, котрі не відмовляються від традиційного вчення про члени речення й віднаходять можливості доповнити традиційні аспекти дослідження новими (В.А. Бєлошапкова, І.Р. Вихованець, В.В. Лущай, З.Д. Попова, М.В. Панов, І.П. Распопов, О.Б. Сиротиніна та ін.). Перспективним уявляється такий підхід, коли постають диференційованими поняття синтаксична позиція й синтаксична функція і члени речення розглядаються як структурно-семантична категорія, конструктивною ознакою якої є „функціонально-семантичний потенціал синтаксичної позиції” (В.В. Лущай), тобто синтаксична семантика репрезентанта позиції, що зумовлена його дистрибуцією в позиційному складі речення. Це дає підстави характеризувати ГЧ БР як вершинний компонент позиційного складу речень структурної схеми Vѓ3s. Відповідно до вимог сучасної лінгвістики розрізнювати форму й значення (а у значенні функціональне значення й денотативно-змістове) мовних одиниць (В.М. Мігірін) визначаємо основні ознаки ГЧ БР: 1) значуща закритість позиції N1; 2) сувора фіксація форми (граматикалізація) еталонного ГЧ БР як наслідок „згортання позиції підмета” (В.А. Плунгян); 3) зумовлене дистрибуцією значення стихійності, спонтанності (мимовільності) процесу / стану / буття. Звідси й можливе визначення безособовості: безособовість - це граматикалізоване вираження в мовній картині світу через систему дистрибутивно маркованих предикатних засобів явищ дійсності як таких, що мають стихійний перебіг або виникають мимовільно.

Якщо прийняти БР як фактор „абсолютизації предиката” (З.К. Тарланов), то можливо погодитися з функціонально-граматичною кваліфікацією категорії особовості / безособовості, а онтологічну основу КБ бачити у сфері граматичного мислення.

Підрозділ 1.2. „Основні концепції безособового речення й вихідні положення роботи” містить систематизацію численних концепцій БР, що склалися в російській синтаксичній теорії, опис багатовекторних і різноаспектних підходів, аналіз дискусійного характеру більшості поглядів, висновок про відсутність єдності в розумінні меж та об'єму категорії. Подано аналіз найважливіших концепцій (логіко-граматичної, формально-граматичної, формально-психологічної, структурно-семантичної, семантико-комунікативної), який унаочнює необхідність уваги до фактів відхилення від симетрії знака й значення (непрототипічності) при заповненні синтаксичних позицій у реченні. Частково ця проблема вирішується представниками теорії синхронної перехідності (В.В.Бабайцева та її послідовники), але чимало питань щодо позиційного заповнення структурної схеми Vѓ3s, особливо її модифікації ?Vѓ3s, вирішуються суперечливо або залишаються поза увагою „перехідників”.

Методологічною базою дослідження обрано теорію пізнання й вчення про члени речення з виходом у теорію мовної креативності, одним з принципів якої є принцип функціональної еквівалентності (ФЕ-сті). Обґрунтовано доцільність аналізу фактів ФЕ-сті в позиції ГЧ БР з урахуванням співвідношення традиційного й сучасного розуміння членів речення, а також поняття член речення з поняттями позиція й функція.

За вихідне прийнято положення про можливості заповнення позиційного складу речення як адекватними знаками (морфологізований член речення, репрезентований спеціалізованою словоформою), так і неадекватними знаками (форма, що не є спеціалізованою для займаної синтаксичної позиції). Це положення спирається на ідею О.О. Потебні щодо функціональної спеціалізації словоформ у позиційному складі речення, яку в численних публікаціях розвиває В.В. Лущай. Опозиції „морфологізовані - неморфологізовані члени речення” приділяли увагу І.І. Мєщанінов, Р.А. Аванесов, Є.В. Кротевич, В.М. Мігірін та ін., але поняття неморфологізований член речення залишається не до кінця з'ясованим за відсутності надійних критеріїв його трактування (В.В. Бабайцева, П.О. Лекант та ін.). У роботі цю опозицію розглянуто з урахуванням фактів асиметрії як між знаком і значенням (С. Карцевський), так і між знаком, функцією й позицією (В.В. Лущай), що спричиняє актуалізацію питання про ступені спеціалізації репрезентантів для займаних ними синтаксичних позицій. Саме функціонально-синтаксичний діапазон поліфункціональних словоформ, здатних виконувати функцію ГЧ БР, і ступені їх спеціалізації для цієї функції виявляються в руслі концепції ФЕ-сті, яку покладено в основу пропонованого дослідження.

Генетична спорідненість БР з двоскладними особовими реченнями потребує зіставлення специфіки присудка (як корелята підмета) і ГЧ БР (при повній закритості позиції N1). Розрізнення понять присудок і головний член безособового речення в концепції роботи є значущим, тому що дозволяє чіткіше обґрунтувати характер та природу диференційних ознак Vѓ і Vѓ3s, сутність їх кореляції та наявності / відсутності зв'язку з N1.

Пропонований функціонально-граматичний підхід актуалізує регламентацію понять синтаксична позиція (як елемент мови-структури) і синтаксична функція (як елемент мови в дії, мови-функції). Осмислення членів речення як структурно-семантичної категорії, що спирається на єдність чотирьох складників: форма - позиція - функція - значення, створить передумови для виявлення системних зв'язків у наборі репрезентантів ГЧ БР і функціонально-семантичного потенціалу синтаксичної позиції. Обраний підхід дозволить обґрунтувати структуру-еталон з метою здійснення семантико-синтаксичної ідентифікації з нею мовних модифікатів і мовленнєвих реалізацій структурної схеми Vѓ3s. Отже, цей підхід безпосередньо поєднується з теорією прототипів (О.С. Кубрякова), що трактує категорію як сукупність ядра й периферії. За логікою дослідження надаємо перевагу термінам функціональної лінгвістики, не ігноруючи поняття когнітивістики.

У підрозділі 1.3. „Дискусійні моменти у вирішенні питання про дієслівний ГЧ БР” доведено, що розгляд дискусійних питань щодо дієслівного ГЧ БР потребує з'ясування місця безособової форми дієслова (БФД) у формальній парадигмі дієслівної лексеми й обґрунтування переваг цього терміна порівняно з терміном безособове дієслово, а також суттєвої різниці поміж поняттями омоформа й омосинтаксема. За проведеними спостереженнями, переважну більшість так званих безособових дієслів складають особові форми в безособовому вживанні / значенні, у чому можна вбачати висунення особової форми в позицію ГЧ БР як функціонального еквівалента: Vѓ ? Vѓ3s. Це дає підстави не виводити безособову форму дієслова за межі загальної дієслівної парадигми й вживати відповідну термінологічну пару: особова форма дієслова й безособова форма дієслова (одного дієслова!), зокрема й з нульовою особовою підпарадигмою, вважаючи безпарні форми явищем вільного заповнення позиції ГЧ БР, напр.: В тайге заосенело (В. Астаф'єв), як потемнело, зашумело і под.

Кореляцію БФД з особовою формою можна тлумачити за двома версіями. Перша версія (І.П. Распопов): це дієслівні омоформи (Vf і V impers) з тотожним фонемним складом (як дует, пахнет), а постфіксальні утворення типу живётся, (не) гуляется становлять функціонально-граматичні (морфолого-синтаксичні) деривати особових (від живёт, гуляет). Друга версія (В.В. Лущай): це одна й та ж словоформа, уживана у двох різних синтаксичних функціях; БФД є функціональним дериватом від особової форми, тобто виникає пара функціональних омонімів - омосинтаксем (омосинтаксема - одна й та ж словоформа, уживана в різних синтаксичних функціях як адекватний знак або як неадекватний знак - ФЕ визначеного адекватного знака). Функціональну парадигму поліфункціональної словоформи запропоновано кваліфікувати як омосинтаксемний ряд з центром - спеціалізованою функцією (В.В. Лущай).

Зіставлення постфіксальних БФД з парними особовими або пасивними формами дієслів доводить доцільність існування обох версій, але не як паралельних, а у відношеннях додатковості.

У концепції нашої роботи спрацьовує друга версія, оскільки нею охоплено більшість корелятивних пар особових і безособових форм дієслова, які за наявності однакового лексичного і категорійного значення відрізняються функціонально-семантичним потенціалом займаних синтаксичних позицій (пор.: Небо хмурилось - С утра хмурилось; Бок колет - В боку колет). Перша версія є виправданою для пар формально ідентичних, але семантично різних, належних до різних лексем (Снова она плачется на судьбу. - ...мне просто плачется) або до різних лексико-семантичніх варіантів однієї лексеми (Мне сегодня поётся - В песне поется о любви).

У зв'язку з розвитком базового речення в узусі виявляється зона перехрещування омосинтаксем на рівні категорій пасивності й безособовості в дієслів деяких семантичних підтипів: Это говорится матерью каждый день (пасив) - Об этом говорится матерью каждый день (безособовий деміпасив) > Об этом говорится всегда (безособовий пасив).

Другий розділ „Закономірності заповнення позиції ГЧ БР і її репрезентаційні можливості” присвячено розгляду найбільш дискусійних у російському мовознавстві питань функціонально-граматичного тлумачення й частиномовної кваліфікації репрезентантів позиції ГЧ БР з урахуванням закономірностей заповнення її спеціалізованими або неспеціалізованими формами.

У підрозділі 2.1. „Первинні й вторинні функції поліфункціональних словоформ як реалізація принципу функціональної еквівалентності в заповненні позиційного складу речення” обґрунтовано необхідність брати до уваги, що явища асиметрії між знаком і значенням можуть виникати внаслідок „висунення” (О. Потебня) тієї чи іншої форми слова в ту чи іншу синтаксичну позицію як знака „неадекватного” (С. Карцевський) без зміни частиномовної належності, тому що в заповненні позиційного складу речення діє принцип функціональної еквівалентності - абсолютної мовної універсалії. Доведено, що ігнорування цієї закономірності спричиняє невиправдане збільшення кількості лексико-граматичних класів слів замість розрізнення спеціалізованих функцій словоформ та їхніх неспеціалізованих функцій - синтаксичних дериватів.

Різноманітні факти функціональної еквівалентності у реченні унаочнюються за допомогою інтроспективного аналізу структури речення (В. Лущай), який передбачає обов'язкову експлікацію процедури ідентифікації компонентів речення в ієрархії його позиційного складу. У такий спосіб синтаксичні деривати виявляються на тлі прототипічних (морфологізованих) членів речення. Інструментарій інтроспективного аналізу позиційного складу речення складають функціональні ідентифікатори (неозначено-вказівні займенникові словоформи) й фонові структури.

У сучасній російській мові морфологізованим ГЧ БР має бути визнана безособова дієслівна словоформа, релевантною ознакою якої є неможливість корелятивного зв'язку з називним відмінком, у чому й виявляється феномен БР - закритість позиції підмета як показник інволюнтивного процесу або стану. Пор.: Ему грустится < Он грустит. У БР іменного типу (з аналітичним ГЧ) предикативну функцію виконує синтаксичний дериват: Без матери ему делается /становится грустно < Без матери дитя делается /становится грустно. Ад'єктивна словоформа може бути визнана спеціалізованою тільки для субпозиції (і функції) іменної частини предикативного члена речення, але не для позиції (і функції) ГЧ БР або присудка двоскладного речення, тому що без відповідної форми дієслівної зв'язки не здатна відтворити модально-часову парадигму речення. Функціональним ідентифікатором як для дієслівного (морфологізованого), так і для іменного (неморфологізованого) ГЧ БР є відповідна форма аналітичного займенникового дієслова делается таково.

У підрозділі 2.2. „Безособова форма дієслова - спеціалізована словоформа для позиції ГЧ БР та її дистрибуційно-синтагматичні можливості” доведено, що безособова форма дієслова (БФД) становить прототипічний ГЧ БР, тому що їй притаманні одночасно граматичні й семантичні показники інволюнтивного процесу або стану. На цій підставі розмежовано дієслівні БР й суміжні явища (синтаксичні конструкції інших структурних схем) через ідентифікацію репрезентантів синтаксичних позицій ядерних і приядерних компонентів речення з їх теоретичними аналогами за допомогою функціональних ідентифікаторів і фонових структур.

З урахуванням граматикалізації БФД для функції ГЧ БР базову структурну схему БР позначено символом Vѓ3s, а типову семантику відображено метамовною моделлю, репрезентованою визначеними займенниковими словоформами: Там-то таково / так-то делается (стан середовища); Тому-то таково / так-то делается (стан особи). З'ясовано головні складники схемної семантики й обсяг семантичного простору предикатної позиції (залежно від об'єктивного і суб'єктивного змісту її репрезентанта), що нашаровуються на семантику позиції 'стихійний, інволюнтативний, мимовільний процес / стан' (напр.: Будет тебе от родителей за двойку). За допомогою обраної методики запропоновано уточнення структурно-семантичної специфіки деяких суперечливих синтаксичних конструкцій, що по-різному кваліфікуються лінгвістами. Досліджено, що модель Vѓ3s набуває модифікацій. Так, через стійке розчленування нумеративно-субстантивного поєднання в позиції підмета з функціональним зсувом або наступною елімінацією нумератива в конструкціях, що містять генітив, відбувається зрушення в семантиці похідного речення й відрив його від інваріанта. Пор.: 1) Пятеро сыновей росло в семье > Сыновей было пятеро > Внуков не счесть; 2) Много гостей понаехало > Гостей понаехало! Гостей было!

Запропоновано також при вирішенні питання щодо структурних компонентів позиційного складу конструктивних різновидів БР з генітивом (Денег не хватает), дативом (Ему везет), акузативом (Девочку укачало), інструментивом (Течением унесло лодку), деліберативом (О поездке сообщалось), локативом (На улице потемнело) кваліфікувати їх у функціонально-граматичному полі безособовості як такі підтипи ядерної структурної схеми Vѓ3s, що містять на рівні членів речення диференціювальний приядерний поширювач, проміжний між головним та другорядним ЧР: Vѓ3s N2-6.

У підрозділі 2.3. „Заперечення у структурі безособового речення й функціонально-граматична кваліфікація слова нет” досліджено ареал негаційних БР, у яких заперечення є структуротвірним фактором. З'ясовано місце таких БР у полі безособовості й функціонально-граматичний статус маркованого негацією компонента предикативного ядра. Виявлено закономірності заповнення позиції ГЧ БР словоформами з neg-елементом. Віднайдено чотири підстави, що дають змогу визнати речення типу Отца не стало, Нет времени ядерними в групі заперечно-безособових і вважати генітивно-негаційний різновид інваріантом моделі Vѓ3s neg, ядро якої складають негаційні деривати дієслів быть, стать, оказаться. Обліковий склад „генітивних дієслів” (О.В.Падучева) постійно уточнюється. Вихідна структурна схема заперечно-безособових речень в узусі динамічно розвивається й має набір модифікацій, зумовлених закономірностями заповнення позиційного складу речення: Vѓ3s neg N2 (Не проходило дня без перестрелки. Пушкин) > Vѓ3s neg ни N2 (Не проходило ни дня…) >( Vѓ3sneg) ни N2 (Ни дня без перестрелки). Експлікація цих закономірностей дозволяє говорити про системні внутрішньосхемні зв'язки й взаємовідношення інваріанта й модифікатів без виведення на міжсхемний рівень, тобто без збільшення кількості структурних схем, обходячись вихідною схемою Vѓ3s neg N2 і її модифікатом ? Vѓ3s neg N2 для речень, ГЧ яких репрезентований формою, що не є спеціалізованою для займаної позиції, напр.: ? Vѓ3s neg N2 (Не (было/будет) обнаружено сора) > ? Vѓ3s neg ни N2 (Не обнаружено ни соринки). > ни N2 ? Vѓ3s (Кругом ни соринки). Регулярний еліпсис заперечно-екзистенційного дієслова спричиняє появу а) повних заперечно-генітивних конструкцій еліптичного типу з семантикою 'стан середовища' (Ни звука), б) неповних еліптичних генітивно-заперечних БР схеми N2 (Vѓ3s neg) ни Adv/ ни N2-6 : Порядка нигде и ни в чем.

Показано, що заперечне слово нет у позиції ГЧ БР входить до омокомплексу нет, який складають два слова-омоніми, що є етимологічно споріднені але розійшлися в процесі історичного розвитку: нет1 (дієслово) і нет2 (частка). Нет1 зберігає свій генетичний код, семантику твірного слова і його функцію, у синхронії залишається дієслівною словоформою - субдієсловом (пор.: субформа) у складі морфологічної парадигми дієслова быть, у його негаційній підпарадигмі. Дієслівна природа словоформи нет1 зумовила її закріпленість за однією синтаксичною позицією, у якій вона й виникла, - ГЧ БР негаційно-буттєвого різновиду БР. Отже, субдієслово нет1, хоча й належить до периферії структурної парадигми дієслова, є ядерним репрезентантом у функціонально-граматичному полі безособовості: Где нет закона, там не было, нет и не будет порядка.

Підрозділ 2.4. „Неспеціалізовані словоформи й конструкції у позиції ГЧ БР” присвячено аналізу БР з аналітичним ГЧ, виявленню закономірностей заповнення субпозицій зв'язки й іменної частини, уточненню функціонально-граматичного статусу репрезентантів іменної частини, диференціації двоскладних інфінітивно-оцінних і односкладних власне безособових речень. Унаочнено плідність ідеї щодо кореляції членів речення й визначених форм різних частин мови за принципом функціональної еквівалентності (ФЕ-сті) як однієї з причин асиметричного дуалізму мовних знаків. Продемонстровано, як заповнюється позиція ГЧ БР формами (словоформами й конструкціями), не спеціалізованими для неї, унаслідок функціонально-синтаксичної ідентифікації зі спеціалізованими словоформами. Такі репрезентанти набувають статусу функціональних еквівалентів БФД (?Vѓ3s), тому що не є самодостатніми для функції предикативного члена речення, оскільки потребують дієслівного виразника предикативності - відповідної форми дієслівної зв'язки. Їхня функціонально-граматична сутність достатньо відображається структурною схемою ?Vѓ3s, а семантична - моделлю <(там-то, тому-то) (было / будет) таково>. Саме можливість вживання як функціонального еквівалента не тільки словоформ, а й комплексів слів (конструкцій різного ступеня складності) підтверджує, як важливо розрізняти функціональну еквівалентність (не відбувається зміни частиномовного значення слова) і трансформацію (трансформується категоріальне значення слова). ФЕ-сть відбувається на рівні позиційного складу речення, тому й потребує для експлікації використання функціональних ідентифікаторів і фонових структур. Напр.: Не мед (был / будет / был бы) в бочонке, а патока. - Жизнь у них (была / будет / была бы) не мед > В плену им (было / будет / было бы) не мёд. Неоднакова дистрибуція в ієрархії позиційного складу порівнюваних речень зумовлює різні функціональні ідентифікатори для словоформи не мед відповідно до займаної синтаксичної позиції, а перше речення одночасно сприймається як фонова структура для двох інших, тому що в ньому контрольна словоформа вживана у спеціалізованій позиції й функції підмета N1: Не то-то (было / будет / было бы) там-то. У другому реченні не мед неморфологізований присудок Vѓ: То-то у тех-то (было / будет / было бы) таково / такое-то, у третьому - неморфологізований ГЧ БР ?Vѓ3s: Там-то тем-то (было / будет / было бы) таково. Це дає підстави не виводити словоформи в їх вторинній функції за межі частини мови, у якій вона сформувалась. Напр.: лень, пора, охота та ін. - це іменники.

Установлено, що в сучасній російській мові переважній більшості словоформ притаманна поліфункціональність, але невелика кількість словоформ уживається тільки у складі іменного предикативного члена речення. Їх названо „словоформи неповної синтаксичної спеціалізації” (В. Лущай). Тому факти внутрішньочастиномовної ФЕ-сті наявні в таких реченнях: Помещение (было / будет / было бы) убрано (Аdjpart ? Vѓ); В помещении (было / будет / было бы) убрано (Аdjpart. ? Vѓ3s). Між ГЧ й іншими членами речення реалізується міжпозиційний синтаксичний зв'язок, а між зв'язкою й іменною частиною предикативного члена речення - внутрішньопозиційний синтаксичний зв'язок, оскільки кожна з них займає свою субпозицію. Іменна частина й дієслівна зв'язка співвідносяться як основа слова й флексія, тому репрезентація субпозиції зв'язки обмежена на відміну від субпозиції іменної частини, яку можуть заповнювати субстантивні (пора, не до шуток) й ад'єктивні (весело, тепло) словоформи, дієприкметники (топлено, заведено) й прислівники (по-домашнему, поделом), а також комплекси різного ступеня складності (Со здоровьем хуже некуда). Нульова зв'язка у формі речення теперішнього часу породжує ілюзію існування нової частини мови, а зумовлена монофункціональністю єдина форма слова помилково інтерпретується як його незмінність. У дисертаційній роботі ставиться під сумнів доцільність виділення окремої частини мови - категорії стану в російській мові. Запропоновано вирішення проблеми частиномовної кваліфікації „безособово-предикативних слів” з урахуванням того, що вони є репрезентантами не позиції ГЧ БР, а тільки субпозиції іменної частини у складі аналітичного предикативного члена речення тому, що не є самодостатніми для вираження модально-часової парадигми речення.

Зіставлення речень Поле зелено й В поле зелено дає підстави вбачати тут не міжчастиномовну омонімію (Adjкр. - Praed), а омосинтаксемію, зумовлену поліфункціональністю ад'єктивної словоформи: семантика її у порівнюваних реченнях відрізняється рівно на об'єм семантики синтаксичної позиції:

Функціонально-синтаксичний принцип подання структурних схем речення, що спирається на поняття „функціональна еквівалентність” і „функціональна деривація”, дозволяє виявити й аргументувати системність, взаємозв'язок і взаємозумовленість узуальних утворень як на внутрішньосхемному (Ему грустится - Ему грустно; Vѓ3s й ?Vѓ3s), так і на міжсхемному (Оно грустно - Ему грустно; N1 - ?Vѓ й ?Vѓ3s ) рівнях. Конструкції Оно грустит - Ему грустно становлять не просто „синтаксичну конверсію” (Л.М. Мурзін), а неодноступеневу міжсхемну функціональну кореляцію. Відповідно, частиномовну належність „слів на -о” логічно визначати в позиції з експліцитним підметом, а не при закритості позиції N1. За наявності в узусі сформованих моделей речень заповнення синтаксичних позицій здійснюється за аналогією, вільно, без дериваційного поступу, чим і пояснюється відсутність проміжних або, навпаки, крайніх членів на вісі <особовість - безособовість>: Дитя веселится - Оно весело; *Ему веселится - Ему весело або Оно поёт - *Оно (каково?); Ему поётся - *Ему (каково?). Вибір пов'язаний з когнітивним досвідом носіїв мови.

Коротким формам у системі прикметника як частини мови притаманні ознаки крайньої структурної периферії, що дозволяє винести в цю зону й слова нужно, можно, надо, а у функціонально-граматичному полі безособовості вони є словоформами неповної синтаксичної спеціалізації й належать до ближньої периферії (функціональна периферія).

Доведено доцільність диференціації корелятивних пар типу (1) Ему страшно - (2) Подумать об этом страшно як речень, що побудовані за різними структурними схемами, з різним набором й різним ступенем спеціалізації компонентів предикативного ядра. Інфінітив й ад'єктив в конструкції (2) корелюють як носій предикативної ознаки (об'єкт оцінки) й предикативна ознака (оцінка). Обидва головні члени речення є неморфологізованими (?N1 - ?Vf), що й призводить до суперечок у кваліфікації таких речень. Семантика моделі 'потенційна дія - оцінка її' дає підстави кваліфікувати речення з інфінітивом як інфінітивно-оцінні. Фонові структури й функціонально-семантична ідентифікація (то-то было/будет таково) не підтверджують традиційну ідею полікомпонентності предиката. Наш підхід розмежовує поняття „безособовість” й „оцінність”, відповідно й предикати стану (1) й оцінки (2) як омосинтаксеми однієї поліфункціональної словоформи: (1) ?Vѓ3s - (2) ? Vf. Висновок: інфінітивно-оцінні речення належать до периферії поля оцінності й залишаються поза полем безособовості.

Розділ 3 „Структуризація предикатних компонентів БР за принципом функціонально-граматичного поля: ядро - периферія” містить аргументацію й пропонує модель функціонально-граматичного поля безособовості з урахуванням ступеня спеціалізації словоформ різних частин мови, уживаних у позиції ГЧ БР. Детально проаналізовано дієприкметникові й субстантивні репрезентанти іменної частини аналітичного ГЧ БР.

Підрозділ 3.1. „Функціонально-граматичне поле безособовості в російській мові” висвітлює проблему польової структури категорії безособовості (КБ) з методологічним і теоретичним обґрунтуванням. Необхідність цілісного вивчення структури КБ як поля випливає з того, що в теорії функціональної граматики КБ знайшла лише часткове відображення на периферії кількох ФСП (персональності, суб'єктності, стану). Цілісний аналіз потребує інших критеріїв, найбільш важливий - чотиривимірний підхід: позиція - форма - функція - значення. Пропонуємо термін „функціонально-граматичне поле” (ФГП). Розуміємо його як структуровану відповідно до рівня синтаксичної спеціалізації ієрархію тих компонентів БР, що входять до складу предиката. Теоретичним обґрунтуванням послуговує комплекс взаємодійних характеристик категорії. Такий підхід орієнтований на дію принципу функціональної еквівалентності як абсолютної універсалії в мовленнєвій діяльності, а тому передбачає розрізнення спеціалізованих і неспеціалізованих репрезентантів одиниць позиційного складу речення. Відповідно, запропоновано формалізацію всіх БР у структурні схеми за функціонально-синтаксичним принципом представлення предикативного мінімуму (на тлі загальноприйнятого морфолого-синтаксичного), який має більшу інтегрувальну здатність: Vf 3s - ядро, ?Vf 3s - периферія. Це дозволяє обґрунтувати інваріант, систему його варіантів і мовленнєвих реалізацій. Одиниці ФГП безособовості - репрезентанти позиції ГЧ БР, самі ж БР - становлять його базу й структурну основу. Сформований у мовній свідомості носіїв певний граматикалізований простір має всі ознаки лінгвістичного поля - центр, що складається з ядра (светает, недостает, взгрустнулось) і приядерної зони (темнеет, говорится), а також ближня (закрыто, светло, некогда) й дальня периферія (пора, не без потерь, по пути та ін.). ФГП складається із взаємопов'язаних за різними параметрами мікрополів, має здатність перехрещуватись з іншими суміжними полями.

Підрозділ 3.2. „Структурно-репрезентативні особливості поля безособовості” містить опис репрезентантів ядра, приядерної й периферійних зон з урахуванням синтаксичної спеціалізації відповідних компонентів.

Подано функціонально-семантичну характеристику дієслівних словоформ як таких репрезентантів позиції ГЧ БР, що визнаються словоформами повної синтаксичної спеціалізації і ядра, і приядерної зони поля безособовості. Ядерними визнано БФД, тому що вони є монофункціональними й моносемантичними, входять до малокомплектної функціональної парадигми тільки безособових форм (особова підпарадигма є нульовою, функціонально не затребуваною). Виявлено внутрішню неоднорідність й двовершинну структуру ядра: 1) базова Vf3s (Рассвело - Еще не рассвело), 2) Vf3s neg - інваріант екзістенціальної негаційної модифікації, що не має відповідного стверджувального безособового корелята (Дома его нет / не оказалось / недоставало).

Приядерний простір покривається дієсловами біфункціонального призначення, які є спеціалізованими для обох синтаксичних функцій (Vf і Vf3s) і становлять омосинтаксеми (функція ГЧ БР є синтаксичним дериватом). Ця зона найбільша й продовжує поповнюватись оказіональними утвореннями й потенційними словами, не занесеними до словників. Кореляти особова форма дієслова й БФД - це ядро категорії особовості / безособовості.

До словоформ неповної синтаксичної спеціалізації (ближня периферія поля безособовості) включено три морфологічні підкласи: короткі форми дієприкметника (наварено, открыто), короткі форми прикметника (скучно, серо), квазіприслівники (невтерпеж, нельзя).

Детально досліджено масив дієприкметникових предикатів за структурно-семантичними й синтагматичними параметрами, систематизовано моделі з обов'язковим й без обов'язкового компонента N2, з наявним й відсутнім негаційним і квантитативним нашаруванням. Показано складне, дериваційно розгалужене дієприкметникове мікрополе, що займає буферну позицію між дієслівним центром й іменною периферією. Окреслено коло ад'єктивних і квазіприслівникових (тому що не виконують базову функцію) репрезентантів іменної частини ГЧ БР, максимально спеціалізованих для неї, структурно й семантично однорідних. Відповідно до концепції функціональної еквівалентності пропонується визнати словоформи можно, нужно, надо субформами крайньої периферії у парадигмі ад'єктива й цієї зони. Квазіприслівникова підгрупа є нечисленною й замкнутою, їй не притаманна обставинна функція. Це маргінальна зона між ближньою й дальньою периферією.

Аргументовано доцільність виведення на дальню периферію поля безособовості певного негомогенного масиву лексико-граматичних й синтаксичних одиниць відповідно до їх функціонально-граматичних й семантичних ознак. Описано номінативно-субстантивні (пора, не мёд, не до шуток, не без урону, по пути та ін.), прислівникові (попросту, не по-нашему, поделом та ін.) репрезентанти іменної субпозиції ГЧ БР, а також синтаксичні конструкції різного ступеня складності, здатні функціонувати як іменний предикат БР, тобто як ?Vf3s (семантична схема ' там-то / тому-то было / будет таково'): На войне как на войне; Здесь как у Христа за пазухой; Стало мне так, будто все дороги на свете в один конец сошлись (М.Зощенко). Це дозволило підвести під загальний модифікат структурної схеми (?Vf3s) численні узуальні й оказіональні структури, що раніше непослідовно кваліфікувалися в лінгвістичній літературі.

У дисертації подано теоретичне узагальнення і практичне розв'язання проблеми функціонально-граматичної кваліфікації репрезентантів позиції ГЧ БР у зв'язку з дією принципу ФЕ-сті й уточнення об'єму поняття БР у сучасній російській мові.

Основні результати дослідження узагальнені й сформульовані у Висновках.

1. Оскільки категорія безособовості зберігає дискусійний характер з багатьох питань (від номінації до частиномовної належності репрезентантів позиції ГЧ БР), запропоновано розглядати її у функціонально-граматичному аспекті як категорію граматичного мислення й специфічної мовної концептуалізації фрагментів світу: об'єктивація предиката, зниження синтаксичного рангу суб'єктного компонента, експлікація моделі БР з дистрибутивно заданою семантикою й позиційним складом, який узуально заповнюється спеціалізованими словоформами й неспеціалізованими формами (словоформами й конструкціями) відповідно до закономірностей внутрішньої структури мови.

2. З'ясовано, що явища асиметричного дуалізму мовних знаків пов'язані саме з поліфункціональністю більшості словоформ різних частин мови та дією принципу ФЕ-сті у заповненні позиційного складу речення. Увага до цієї закономірності забезпечить адекватне визначення частиномовної належності словоформ у складі предиката БР та уточнення меж безособовості.

3. Формальним і семантичним еталоном ГЧ БР є БФД, спеціалізована для категоризації БР на тлі її корелятів в особових реченнях. Їх співвідношення має синтаксичну природу, що дозволяє не виводити БФД за межі дієслівної парадигми (зокрема й субдієслово нет), а відповідні пари розглядати як члени однієї функціональної парадигми. Різноманітні репрезентанти неморфологізованого ГЧ БР займають не позицію, а субпозицію іменної частини аналітичного предиката (вони співвідносяться з дієслівною зв'язкою як основа слова з флексією, якої делеговані граматичні показники речення). Ця функція навіть для монофункціональних словоформ не може бути визначальною як для окремої частини мови, зокрема категорії стану. Кореляцію Adjкр ?Vf і Adjкр ?Vf3s розглянуто як омосинтаксемний ряд.

4. Застосований функціонально-синтаксичний принцип представлення структурних схем речення (протиставлення спеціалізованих словоформ й їх ФЕ) дозволяє формалізувати всі БР - від базової до модифікатів та регулярних реалізацій - за допомогою символу Vf3s, яким позначається безособова форма дієслова в позиції ГЧ БР як спеціалізована словоформа, а різноманітні факти ФЕ-сті неспеціалізованих форм цій спеціалізованій словоформі позначаються символом ?Vf3s. Символ Vѓ3s neg N2 (модифікат ?Vѓ3s neg N2) означає віднесеність речення до негаційної підпарадигми за відсутності стверджувальної. Такий підхід має інтегрувальний характер й підтверджує ідею польової структурації системи безособових конструкцій.

5. Безособовість на функціонально-граматичному рівні має всі ознаки поля: чітко визначений центр з ядром і приядерною зоною (позиція ГЧ БР заповнена спеціалізованими словоформами) й неоднорідна периферія з розподілом на ближню (словоформи неповної спеціалізації, що не є самодостатніми для функції предиката БР) й дальню (конструкції різного ступеня складності, здатні виконувати вихідну функцію). Усередині поля виокремлюються мікрополя й суміжні ділянки. Саме поле безособовості перехрещується з іншими полями й має зони синкретизму й перехідності, що потребують додаткових досліджень.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Курмакаева Н.П. Слово нет в грамматической системе современного русского языка / Н.П.Курмакаева // Лінгвістичні студії : Зб. наук. праць. - Донецьк : ДонНУ, 2001. - Вип. 7. - С. 36 - 41.

2. Курмакаева Н.П. К вопросу об онтологической основе категории безличности / Н.П.Курмакаева // Филологические исследования : Сб. научн. работ. - Вип. 5. - Донецк, 2002. - С. 148 - 57.

3. Курмакаева Н.П. Функционально-грамматическое поле безличности в русском языке (к постановке вопроса) / Н.П.Курмакаева // Лінгвістичні студії : Зб. наук. праць. - Вип. 11. - Ч.1. - Донецьк: ДонНУ, 2003. - С. 63 - 68.

4. Курмакаева Н.П. Отрицание как структурообразующий компонент безличного предложения (проблема инварианта и его модификаций) / Н.П.Курмакаева // Вісник Донецького університету. - Серія Б : Гуманітарні науки. - Донецьк, 2005. - №1. - С. 68 - 75.

5. Курмакаева Н.П. Безличная форма в парадигме глагольного слова / Н.П.Курмакаева // Семантика имени, глагола, предложения : Сб. научн. трудов. - Донецк, ДонГУ, 1993. - С. 92 - 99.

6. Курмакаева Н.П. К вопросу об объеме понятия «безличное предложение» / Н.П.Курмакаева // Проблемы функционального и структурного анализа языка. - Донецк, 1994. - С. 117 - 127.

7. Курмакаева Н.П. Соотношение категорий «безличность» и «оценочность» в функционально-синтаксическом аспекте / Н.П.Курмакаева // Тез. доповід. Міжнар. наук.-теорет. конф. «Функціональна граматика». - Донецьк : ДонДУ, 1994. - С.103 - 104.

Страница:

автореферат "Закономірності заповнення позиції головного члена безособових речень у зв’язку з дією принципу функціональної еквівалентності" скачать

Подобные документы

Розв’язання лексико-граматичної омонімії неособової форми англійського дієслова Participle II (на матеріалі корпусу англійських текстів)
Традиційні та прикладні аспекти вивчення та розв’язання лексико-граматичної омонімії неособової форми англійського дієслова Рarticiple II. Особливості кодування Participle II у корпусах текстів. Тестування програми зняття омонімії форм Participle.

дипломная работа [377,6 K], добавлен 16.09.2014
Безособові речення в сучасній англійській мові
Просте речення. Визначення. Структура. Види простого речення. Категорія безособовості. Безособові речення в історичному контексті. Присудок безособових речень. Двочленні структури з it. Дієслівний та іменний присудок. Засоби вираження предикативу.

курсовая работа [58,4 K], добавлен 23.06.2007
Еквівалентність перекладу при відображенні функціонально-ситуативного змісту оригінала
Поняття "еквівалентність". Види перекладацької еквівалентності. Характеристика еквівалентності 2 типу. Причини зміни способу опису ситуації при перекладі. Роль функціонально-ситуативного змісту висловлення у досягненні еквівалентності при перекладі.

реферат [22,6 K], добавлен 27.01.2005
Зіставне дослідження інфінітивів та інфінітивних конструкцій в англо-українському перекладі
Загальні властивості безособових форм дієслова в англійській мові. Особливості інфінітивних конструкцій як форми англійського дієслова, їх синтаксичні функції. Аналіз способів англо-українського перекладу речення з суб’єктним інфінітивним зворотом.

курсовая работа [62,0 K], добавлен 14.05.2014
Англійська граматика в таблицях
Порядок слів у простому поширеному реченні. Словосполучення та закономірності його перекладу. Видо-часові форми простого дієслівного присудка. Модальні дієслова. Особливості вживання форм присудка в підрядних реченнях. Неособові форми дієслова.

учебное пособие [1,2 M], добавлен 15.01.2010
Каузативні дієслова та конструкції з ними
Каузативні і трансгресивні або причинно-наслідкові відносини як семантичні відносини. Функціонально-лінгвістичний аналіз моделі синтаксичної конструкції з об’єктивно-предикативним членом, оформленим прийменником into/out, якісні і кількісна рухливість.

курсовая работа [32,9 K], добавлен 13.11.2014
Словосполучення. Види словосполучень за способом вираження головного слова. Типи підрядного зв’язку слів у словосполученні
Словосполучення як синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більшої кількості повнозначних слів на основі підрядного зв’язку. Будова і види словосполучень за способами вираження головного слова. Способи зв'язку слів у словосполученні.

реферат [178,3 K], добавлен 01.11.2011
Особливості граматичної структури і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками
Місце складносурядного речення у синтаксичній системі української мови. Специфіка та класифікація складносурядних речень з єднальними сполучниками. Граматичні та смислові, розділові знаки та смислові зв’язки між частинами складносурядного речення.

курсовая работа [35,8 K], добавлен 06.12.2015
Структурна організація функціонально-семантичного поля тeмпоральності (на базі латинської мови)
Дослідження функціонально-семантичного поля темпоральності в латинській мові. Аналіз праць лінгвістів щодо поняття "поле". Огляд основних характеристик функціонально-семантичного поля. Вивчення структурних особливостей мовних явищ у польовому вимірі.

статья [24,7 K], добавлен 19.09.2017
Особливості художнього перекладу німецьких фразеологізмів
Виявлення спільних та відмінних рис при перекладі фразеологічних одиниць в різних мовах. Класифікація фразеологізмів за видом стійких сполук і за формою граматичної структури. Проблематика художнього перекладу фразеологізмів: прислів’їв, приказок, ідіом.

курсовая работа [54,4 K], добавлен 18.01.2012

Другие документы, подобные "Закономірності заповнення позиції головного члена безособових речень у зв’язку з дією принципу функціональної еквівалентності"

весь список подобных работ

скачать работу можно здесь

сколько стоит заказать работу?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.