Концепт "свобода слова" та його вербалізація в сучасному українському мас-медійному дискурсі

Основні положення праці викладені в 10 публікаціях, 8 із яких опубліковані у наукових виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків (загальний обсяг - 221 стор.), списку використаної літератури (414 найменувань), переліку словників та довідників (26 позицій), переліку мас-медійних джерел (57 найменувань) та списку умовних скорочень.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, розглянуто сучасний стан вивчення проблеми в мовознавстві, сформульовано мету, основні завдання роботи, представлено її джерельну базу та методи дослідження, зазначено наукову новизну, окреслено теоретичну та практичну цінність результатів та форми їхньої апробації.

Перший розділ «Теоретико-методологічні аспекти дослідження концептосфери мас-медійного дискурсу» містить вихідні теоретичні положення, на яких базується аналіз фактичного матеріалу.

У першому підрозділі першого розділу «Концепт у системі лінгвістичної епістемології» розкривається зміст термінологічного інструментарію когнітивної лінгвістики, що використовується в дослідженнях із концептології. Зокрема, аналізується значення поняття «картина світу», вивчається і певною мірою уточнюється співвідношення між мовною та концептуальною картинами світу, подається типологія мовних картин світу (МКС), характеризуються особливості мас-медійної МКС, якій притаманні такі риси, як динамічність, фрагментарність, мозаїчність, утягнутість у систему ідеології та ін. Також окреслюється сутність концепту як елементу мовно-концептуальної картини світу з точки зору його філософського (Д. Скот, П. Абеляр, Е. Кант, Г.-В.-Ф. Гегель, К. Маркс, Г. Фреге, А. Черч, Ж. Дельоз та ін.) та лінгвістичного осмислення (С. Аскольдов, З. Попова, Т. Радзієвська, Н. Слухай, Й. Стернін, В. Телія, Р. Фрумкіна та ін.). За основу береться визначення концепту як універсальної одиниці зберігання і передачі інформації, за допомогою якої усвідомлюється, структуризується та вербалізується певне знання. Описуються характерні ознаки концептів, серед яких ментальність, абстрактність, динамічність, образність, оцінність, контекстуальна обумовленість та ін. Зазначається, що концепт свобода слова¹ є об'ємним багатовимірним утворенням із асоціативно-вербальною сіткою смислових зв'язків. Його внутрішня організація є складною та багатоярусною, включаючи окремі історично різні нашарування. Поряд із цим також досліджується типологія концептів і визначається, що концепт свобода слова¹ є макроконцептом, який втілює загальнолюдські поняття і має наднаціональний характер, але водночас позначений певною етнокультурною специфікою. Репрезентуючи образи, що існують у ментальному лексиконі лінгвокультурної спільноти і закладені в концептуальних метафорах, аналізована одиниця є ідіоконцептом. Залежно від мовної компетенції особистості, концепт свобода слова¹ може бути як концептом-мінімумом, так і концептом-максимумом. За ознакою стандартизації він є більшою мірою колективним концептом, при цьому властивості свободи слова¹ як індивідуального концепту проявляються в оказіональних контекстах. Також уточнюється співвідношення концепту із термінами «поняття», «слово», «прототип», «фрейм», «слот», «сценарій», «пропозиція» та іншими, які використовуються у дослідженні. Крім того, описуються основні підходи до вивчення концепту в сучасній лінгвістиці: лінгвокогнітивний, лінгвокультурний, психолінгвістичний, етноцентричний, системно-мовний, денотативний, сигніфікативний та ін. Для дисертаційної праці характерним є поєднання елементів різних підходів, що дозволяє проаналізувати концепт свобода слова¹ більш повно й різнобічно.

У другому підрозділі першого розділу «Мас-медійний дискурс та його особливості» на основі аналізу теоретичних праць (Ф. Бацевич, В. Борботько, Д. Матесон, Ю. Прохоров, К. Серажим, Н. Феєрклаф та ін.) уточнюється зміст поняття «дискурс» і його відмінність від тексту. Особливу увагу приділено класифікації типів дискурсу, зокрема, розмежуванню мас-медійного, політичного та інтернет-дискурсу. Встановлюється, що сучасний український мас-медійний дискурс (медіа-дискурс, дискурс засобів масової інформації / ЗМІ) охоплює увесь мовний масив, що використовується у процесі масової комунікації, і включає в себе елементи політичного та інтернет-дискурсу. Масова комунікація розуміється як система цілеспрямовано організованої діяльності, основними елементами якої є комунікатор та аудиторія, пов'язані між собою технологічно (за допомогою каналів, по яких іде інформація до реципієнта) і психологічно (взаємодією комунікатора та адресата). Виявлено, що мас-медійний дискурс не є гомогенним явищем. Він включає в себе декілька дискурсних різновидів (газетний, радійний, телевізійний, дискурс інтернет-ЗМІ), особливості кожного з яких охарактеризовані в роботі.

У третьому підрозділі першого розділу «Методологія аналізу концептів мас-медійного дискурсу» описуються специфічні методи та прийоми, релевантні для дослідження. Зазначається, що в сучасному мовознавстві у процесі вивчення концептуального рівня української мови практикується залучення насамперед методології когнітивної лінгвістики, що, на нашу думку, дещо звужує можливості такого дослідження, оскільки текст (особливо - медіа-текст) важливо розглядати ще і з позиції їхньої дії на свідомість адресата. Тому у дисертаційній праці аргументується застосування інтегрального когнітивно-дискурсивного підходу, який передбачає поєднання методологій когнітивної лінгвістики (концептуальний аналіз (КА) та комунікативної лінгвістики (критичний дискурс-аналіз (КДА). На основі аналізу праць Л. Компанцевої, Л. Кузнєцової, Т. Романової, Р. Фрумкіної та інших дослідників наводиться характеристика КА, акцентується увага на його відмінності від семантичного аналізу, описуються прийоми КА в різних наукових течіях, зокрема, напрямі логічного аналізу концептів (Н. Арутюнова), когнітивній семантиці (М. Джонсон, Ч. Філмор), прототипній семантиці (Е. Рош, Дж. Тейлор) та ін. Поряд із цим характеризуються особливості застосування КДА (Р. Водак, Т. ван Дейк) у процесі аналізу мас-медійного дискурсу. При цьому зауважується, що, у той час як КА дозволяє виявити фактуальний, образний та оцінний компоненти концепту свобода слова¹ як ментальної одиниці, КДА дає можливість проаналізувати концепт свобода слова² на метамовному рівні комунікації з урахуванням маніпулятивного впливу сучасних ЗМІ на свідомість аудиторії.

У другому розділі «Структурно-семантичні властивості концепту свобода слова» цей концепт розкривається як відкрита багатогранна одиниця людської свідомості, що конструюється в сучасному мас-медійному дискурсі і репрезентує, з одного боку, індивідуальний, з іншого - суспільний досвід носіїв української мови. Аналізуючи фрагменти семантичного простору цієї одиниці, користуємось усталеним у когнітивній лінгвістиці польовим підходом до моделювання структури концепту. Згідно з ним кожен концепт має ядро (ключове поняття, що містить у собі універсальне знання, виражене іменем концепту) з його інтерпретаційною зоною (основні лексичні репрезентації імені концепту, в т. ч. - синоніми) та периферію (асоціативні та образні репрезентації, стилістично марковані одиниці тощо). У структурі концепту виділяємо поняттєвий, асоціативно-образний та оцінний компоненти. Перший відображає повсякденні знання про концепт, елементи наукових відомостей та загальної ерудиції, другий - репрезентує концептуальні метафори, образи та асоціації, третій - показує оцінку концепту носіями мови.

У першому підрозділі другого розділу «Поняттєвий складник концепту «свобода слова¹» досліджувана одиниця осмислюється в єдності таких вимірів, як синтагматика, парадигматика та асоціативні зв'язки. Це зумовлює використання системно-мовного підходу, що в підсумку дозволило відтворити набір типових та ситуативних пропозицій, у центрі яких стоїть даний концепт.

Реконструкція поняттєвого складника цієї одиниці шляхом проведення лексикографічного аналізу дала змогу виявити кодифіковані у словниках уявлення, що стоять за іменем концепту й окреслюють його семантичні межі. Аналіз семантики слів-ідентифікаторів словосполучення свобода слова свідчить про наявність у його семантичній структурі таких основних смислів: «демократична свобода», «право публічного висловлювання, вільного поширення інформації», «можливість одержувати, зберігати та використовувати інформацію», «наявність каналів та способів поширення інформації», «наявність певних обмежень у поширенні інформації», «неприпустимість цензури» та ін. Набір таких смислів (порівн. «наявність обмежень» vs «неприпустимість цензури») показує неоднозначність розуміння концепту свобода слова¹ у процесі лексикографічної формалізації наївних уявлень української лінгвокультурної спільноти. Причина полягає у зсувах семантики поняття, яке вербалізується іменем свобода слова в етнічно маркованій свідомості українців: цією лексемою у радянські часи позначалася сутність, яка de facto свободою слова не була, тому в сучасному трактуванні розуміння цього концепту не спирається на емпіричне знання.

Аналіз сучасного українського мас-медійного дискурсу дозволив виявити семантичні характеристики концепту свобода слова¹ на рівні узусу, до яких, зокрема, належать такі основні смисли: «те, що є цінністю», «те, що є правом», «те, що формується, розвивається», «те, що переслідують», «те, чим можна зловживати» і т. п. У наборі смислів, які експлікує концепт свобода слова¹, відображена суперечлива природа цього феномену. Так, поруч із концептуальними смислами, у яких свобода слова¹ розуміється як право або цінність, як одна із демократичних свобод (що відображено і в словниках), дискурсивні практики ЗМІ в структурі цього концепту фіксують і смисли, що прямо суперечать один одному (порівн. «те, що не можна обмежити» / «те, що можна обмежити», «те, що є дійсним, реальним» / «те, що є нереальним», «те, що внутрішньо притаманне» / «те, що дається ззовні»).

Важливою для опису концептів є сполучуваність мовних одиниць, яка дає можливість більш повно відобразити відповідний фрагмент картини світу. Результати аналізу свідчать, що для ад'єктивної синтагматики концепту свобода слова¹ характерними є прикметники та дієприкметники, які несуть в собі онтологічне знання (внутрішня, справжня), містять просторові (ізольована, необмежена), часові характеристики (післякучмівська, радянська), естетичні параметри (пелюшкова, спотворена), емоційну оцінку (жадана, небачена), географічну характеристику (білоруська, російська) тощо. Подібна семантика виділяється і в складі іменників, з якими сполучується ім'я концепту свобода слова. Зокрема, сюди належать онтологічні характеристики концепту (поняття свободи слова, стан свободи слова), процесуальні (розвиток, згортання свободи слова), просторові (сфера, безмежжя свободи слова), структурні (рівень, елемент свободи слова), антропоцентричні (душитель свободи слова, фігура свободи слова), емоційно-образні характеристики (вівтар свободи слова, труна свободи слова).

Розгляд дієслівної сполучуваності дав змогу виявити два типи зв'язку імені аналізованого концепту з дієсловами:

а) у яких назва з концептуальним значенням свобода слова виступає суб'єктом дії (свобода слова стверджується, народжується, панує);

б) у яких свобода слова є об'єктом дії або стану (боротися за свободу слова, нав'язувати свободу слова, цінувати свободу слова). Контент-аналіз показав, що в переважній більшості контекстів свобода слова виступає не суб'єктом, а саме об'єктом дії (особливо - у позиції жертви, порівн.: наступати на свободу слова, перешкоджати свободі слова, знищувати свободу слова та ін.), що, очевидно, пов'язано зі сприйняттям свободи слова¹ як однієї із вразливих демократичних свобод, як об'єкту для маніпуляцій.

У синтагматиці концепту свобода слова¹ виділяються група типізованих пропозицій, які є частотними в дискурсивних практиках про свободу слова (в контекстах зафіксовано щонайменше по 5 випадків вживання) і мають, як правило, нейтральну семантику, та група ситуативних пропозицій, які часто є індивідуально-авторськими утвореннями й характеризуються яскраво вираженою емоційно-експресивною конотацією. До типізованих пропозицій належать атрибутивні (декларативна, реальна свобода слова), іменні (проблема, прагнення, порушення свободи слова) та акціональні (свобода слова стверджується, боротися за свободу слова, говорити про свободу слова). Серед ситуативних пропозицій концепту свобода слова¹ також виділяється група одиниць із атрибутивною (зґвалтована, «з кляпом на роті»), іменною (анархія свободи слова, ерзац свободи слова) та акціональною семантикою (громити, розбазарити свободу слова).

На рівні мовної парадигматики концепт вербалізується сукупністю лексико-семантичних парадигм, які включають гіперо-гіпонімічні, синомінічні та антонімічні зв'язки. Для дослідження гіперо-гіпонімічних відношень у смисловому полі концепту свобода слова¹ застосовується прототипний підхід. З точки зору прототипної семантики досліджуваний концепт є гіпонімом, що перебуває в еквонімічних відношеннях із поняттям свобода, яке, відповідно, є гіперонімом. Звідси свобода як один із найбільш типових, цілісних представників категорії демократичних цінностей є прототипом концепту свобода слова¹. Інтегральним системним смислом цього поняття є смисл «якщо я хочу щось зробити, я можу це зробити» (А. Вежбицька) або «можливість жити і діяти без різних обмежень» (В. Маслова). Для українців свобода є особливим способом детермінації духовної реальності, який, з огляду на історичні фактори (постійне прагнення позбавитися від впливу інших держав - Австро-Угорщини, Польщі, Російської імперії та ін.), займає особливе місце в мовній картині світу українців. Ознаками свободи як духовного феномену є вибір та відповідальність. У свободі внутрішньо закладена позитивна конотація на противагу іманентній негативній оцінці понять, пов'язаних із її обмеженням (примус, втручання, нав'язування, тиск тощо).

На синонімічному рівні семантичний простір концепту свобода слова¹ характеризується наявністю мережі таких семантично близьких субконцептів, як свобода думки, свобода переконань, свобода вираження поглядів, свобода преси, свобода друку, свобода інформації, свобода ЗМІ, свобода масової інформації, які є типовими вербалізаторами імені концепту свобода слова¹. У сучасних медіа-текстах ці одиниці виступають як контекстуальні синоніми, що пояснюється накладанням значної частини їхніх семантичних полів. Найбільш широкий семантичний обсяг мають поняття свобода думки, свобода переконань і свобода вираження. Вони перебувають в еквонімічних відношеннях з іншими поняттями наведеного синонімічного ряду.

Ситуативними вербалізаторами імені концепту свобода слова¹ є мовні одиниці двох типів:

а) з нейтральною семантикою (журналістська свобода, свобода у виборі слів, свобода районних газет та ін.): «…Свобода слова -- не лише свобода публікації чи висловлювання думки, а й свобода її дослідження, свобода праці над матеріалом місяцями» (2000);

б) з експресивною семантикою (свобода крику, свобода лестощів, свобода «зливу», свобода «джинси» тощо): «Другий бік свободи слова «по-інтернетівськи» -- це свобода «зливу» (День). «В Україні існує свобода... проплаченого слова» (Високий вал).

Антонімічні ресурси мови також мають велике значення для аналізу концепту свобода слова¹, який у дискурсі ЗМІ часто об'єктивується у протиставленні із концептом цензура. На асоціативному рівні концептуальна сутність аналізованої одиниці характеризується існуванням у системі бінарних опозицій (демократія / диктатура, опозиція / влада, Європа (Захід) / Росія тощо), в яких у переважній більшості контекстів закладене імпліцитне протиставлення «добре - погано», порівн.: «Без свободи слова не те що демократії не буде, а нормальна держава існувати не зможе» (День). «У Києві знищують свободу слова. Столична влада на чолі з діючим мером встановила цензуру» (Українські новини). «Я переконаний, що взагалі в Росії свободи слова немає, вона похована» (Радіо Свобода). «Ми вірили, що темники зникнуть назавжди, …що дуже скоро український інформаційний простір буде значно більше нагадувати європейський, аніж російський» (Дзеркало тижня).

Концепт свобода слова¹, як відомо, має абстрактний характер. Така специфіка не може не позначитися на особливостях його вербалізації, тому зміст цього мовно-мисленнєвого конструкту в сучасному українському мас-медійному дискурсі реалізується через численні мовні асоціації та метафоричні засоби. Їхньому дослідженню присвячений другий підрозділ другого розділу «Асоціативно-образний компонент концепту «свобода слова¹». Дослідження сучасного мас-медійного дискурсу дало змогу виявити, що ім'я аналізованого концепту є ядром смислового поля асоціативно пов'язаних лексем із субстантивною, атрибутивною та акціональною семантикою. Принагідно зазначимо, що до асоціативів цієї одиниці відносимо ті, які у проаналізованому корпусі текстів зустрічалися принаймні у 10 контекстах. До групи асоціативів концепту свобода слова¹ із субстантивною семантикою належать назви суб'єктів мас-медійного дискурсу (вільнодумець, влада, власник, журналіст), назви абстрактних реалій медіа-дискурсу (журналістика, інтернет, медіа-простір), назви процесів, категорій і станів, пов'язаних із інформуванням (висвітлення, контроль, критика, маніпуляція), назви суспільно-політичних категорій (демократія, незалежність, право), назви морально-етичних категорій (відповідальність, етика, мораль), назви предметів (диктофон, мікрофон), субстантивовані назви дій і станів (вимога, вказівка, наказ, погроза), географічні реалії (Білорусь, Європа, Росія, США) тощо. Серед асоціативів концепту свобода слова¹ можна виокремити ад'єктиви із позитивною (вільний, журналістський, незалежний, моральний) та негативною конотацією (авторитарний, заборонений, замовний, таємний).

Серед акціональних асоціативів умовно виділяються дві групи:

а) з інтегральною семою «повідомляти»: висвітлювати, висловлювати, говорити, друкувати, критикувати, лаяти та ін.;

б) з інтегральною семою «переслідувати»: вбивати, вішати, душити, знищувати, цькувати та ін.

Також серед конституантів асоціативного поля аналізованого концепту - стійкі словосполучення та сталі мовні кліше (громадянське суспільство, касетний скандал, помаранчева революція, права людини, четверта влада): «…Після Помаранчевої революції в Україні запанувала свобода слова» (Хрещатик). Разом з тим контент-аналіз медіа-текстів показує, що концепт свобода слова¹ характеризується високим рівнем персоналізації та атрактує велику кількість антропонімів. У мас-медійному дискурсі вони часто вживаються як алюзії, що відсилають адресата до попередніх фактів та подій, створюючи численні асоціативні зв'язки та паралелі з попередніми текстами дискурсу. Серед алюзивних онімів концепту свобода слова¹ умовно можна виділити дві групи асоціативів: а) із позитивною або нейтральною конотацією: Георгій Гонгадзе, Анна Політковська, Савік Шустер та ін.: «Смерть Георгія Гонгадзе стала переломним моментом в історії свободи слова в Україні» (День); б) із переважно негативною конотацією (часто співвідносні із концептом цензура): Банкова, Казбек Бектурсунов, Сергій Васильєв, Олег Калашников, Леонід Кучма, Володимир Путін та ін.: «Вражає кількість фактів згадувань АП (Адміністрації Президента України - Т. П.) зі знаком «мінус» і Васильєва як головного душителя всіх незалежних журналістів» (День). «Леонід Черновецький став ворогом преси номер один. За ним - Калашников і архиєпископ Павло» (Телекритика). «Та повна свобода преси, яка існувала в Росії за Єльцина, при Путіні зведена до нуля» (Україна і світ сьогодні).

Аналіз основних концептуальних метафор, які лежать в основі дискурсивного матеріалу про свободу слова, дав змогу виявити, що свій асоціативно-семантичний ареал у метафоричному контексті цей концепт реалізує через уособлення, виражені різнорівневими мовними засобами. Свобода слова - жива, мертва, недорозвинена, похована, солодко-улеслива. Активно розвинений і дієслівний метафоричний ряд образу: свобода слова - вичерпується, відроджується, зобов'язує, з'являється, міцніє, народжується, росте; залежується на прилавку, колеться їжаком, пече кропивою. З точки зору суб'єктно-об'єктних відношень (логіко-граматичний аспект) свобода слова¹ частіше розглядається як об'єкт, ніж як суб'єкт дії. Її душать, ізолюють, переслідують, плекають, приручають, розбазарюють, утискають, ховають, цінують, шукають, нею користуються, прикриваються, тішаться, про неї мріють, піклуються, на неї наступають, за неї борються, у неї вірять, до неї ідуть.

На позначення концепту свобода слова¹ у текстах ЗМІ вживаються різні концептуальні метафори: рослини: «Паростки свободи слова, свободи політичного життя - очевидні» (Дзеркало тижня); хворого / пацієнта: «Свобода слова в Україні - пацієнт, який скоріше мертвий, ніж живий» (Українська правда); жертви: «Свобода в Україні задушена ще не до кінця» (Ї); дитини: «Наша пелюшкова (післякучмівська) свобода слова по-дитячому не розуміє, що творить» (Україна молода); повітря: «Свобода - це повітря, і як повітря вона життєво необхідна кожній людині» (Вечірній Київ); товару: «Не йде свобода слова, залежується на прилавку» (Ї) та ін. При цьому онтологічні метафори в дискурсі переважно реалізують прагматичну функцію, направлену на визнання позитиву (свобода слова як світло), структурні - негативу (свобода слова як жертва, пацієнт, товар), просторові - нейтральні (свобода слова як рух).

У третьому підрозділі другого розділу «Оцінний складник концепту «свобода слова¹» аналізована одиниця розкривається як одна із когнітивних домінант сучасного українського мас-медійного дискурсу, що має експресивно маркований макрокомпонент семантики, який є продуктом оцінки. На рівні оцінного сприйняття концепт свобода слова¹ містить три лексичні групи, які показують динаміку його розвитку залежно від пануючої на певному етапі системи цінностей. Це (1) ідеологеми радянської доби, які в результаті переоцінки перемістилися на периферію концепту; (2) переорієнтована лексика, яка завдяки набуттю нових значень увійшла до семантичного простору концепту; (3) лексичні неологізми, що експлікують нові експресивно марковані фрагменти МКС.

В радянські часи багато із лексем-асоціативів концепту свобода слова¹ перебували на мовних маргінесах, а смисл концепту пояснювався відповідно до «класового підходу». Деякі із мовних одиниць цього періоду (з різних політичних причин вони зареєстровані тільки в словниках останніх 20 років), уже відійшли до категорії застарілої лексики: порівн. ждановщина - «політика крайньої реакції, партійної цензури, репресій творчої інтелігенції, яку проводив А. Жданов», єжовщина - «масові репресії 1937-1938 рр., що проводилися НКВС, на чолі якого стояв нарком внутрішніх справ М. Єжов». На початку 90-х років минулого століття відбулося швидке переміщення до категорії мовного пасиву й ідеологем періоду перебудови, які ще донедавна (друга половина 80-х років ХХ ст.) активно вживалися як асоціативи концепту свобода слова¹ (гласність, перебудова, відлига).

Смислова та експресивна переоцінка ідеологем на зламі 90-х років ХХ ст. привела до активного семантичного переформатування політичного тезаурусу. Саме переосмислення та семантична деривація зумовлюють входження нових елементів до асоціативного простору концепту свобода слова¹, порівн.: придворний - (перен., публ.) «той, хто слугує інтересам влади, діє в інтересах уряду, адміністрації (про мас-медіа чи їхніх співробітників)»; дударик - (перен., публ.) «той, хто «танцює під чиюсь дудку» (щодо необ'єктивних журналістів)»: «Я звертаюсь до журналістів «Інтера»…, дудариків інших каналів: ви бачили мене в ситуації, коли я не контролював себе?» (Свобода). Крім того, поповнення периферії концепту свобода слова¹ відбувається ще й завдяки фразеологізації вільних словосполучень: порівн. не для преси - «інформація, призначена для обмеженого кола людей, не для розголошення», ноу коментс - (з англ.) «без коментарів».

На формування оцінного складника концепту свобода слова¹ впливає і нова лексика, яка або ще не зафіксована в жодному словнику, або несистемно відбита в окремих лексикографічних джерелах останнього десятиліття, порівн.: темник - «інструкція від влади щодо особливостей висвітлення / замовчування певних подій»: «Так званий «темник» (від слова «тема») - це інструкція висвітлення у соціал-демократичних ЗМІ поточних передвиборних подій» (Українська правда); джинса - (проф.) «розміщена на комерційній основі стаття (сюжет), яку видають за редакційний текст»: «ЗМІ лягли не під гнітом «темників», а під гнітом «джинси» (1+1). Характерними особливостями подібних неологізмів є висока частота вживання в медіа-текстах і великий словотвірний потенціал: в аналізованих контекстах зафіксовані цілі дериваційні ряди, похідні від таких лексем: темникотворець, темникописець, темниковий, затемнитися, джинсовий, джинсовість і т. п. Оцінність концепту свобода слова¹ також відображена в конотації некодифікованої лексики, що входить до його асоціативного поля. Сюди, зокрема, належать розмовні одиниці: демократизатор - (ірон.) «міліцейська гумова палиця, кийок», базікати: «Це ж не свобода слова, а свобода базікати, коли влада насправді не контролюється суспільством через журналістів» (Газета по-українськи); жаргонізми (зокрема, запозичення із кримінального жаргону): зливати - «надавати ЗМІ ексклюзивну інформацію», фільтрувати базар - «не ставити гострих, незручних запитань», мочити - «переслідувати, намагатися заподіяти шкоду»: «Свобода «мочити» призводить до огиди до свободи слова» (День); професіоналізми: піар, джангіровщина (синонім упередженої журналістики), гонгадзегейт (скандал навколо вбивства українського журналіста Г. Гонгадзе): «В Білорусі починається свій «гонгадзегейт». Якщо підтвердиться автентичність секретного указу Лукашенка, стане ясно, що політичні вбивства …організував сам президент» (Галицькі контракти); просторіччя та вульгаризми: заказуха - «матеріал у пресі, який носить замовний характер», компра - «компрометуючі матеріали», морда - про журналіста, який ставить «незручні» запитання: «Кілер найнятий», «морда», журналіст, який не працював «хвилини свого життя на свободу преси» - ці слова є ляпасом усім журналістам України» (Львівська газета).

У третьому розділі «Комунікативно-прагматичні властивості концепту «свобода слова» аналізуються різного роду аномальні вирази та тексти, які самим фактом свого існування в сучасному мас-медійному дискурсі нівелюють уявлення про свободу слова². Складність полягає у тому, що, на перший погляд, ці мовно-мовленнєві одиниці не здаються патологічними і начебто цілком відповідають логіці структурування дискурсивних практик ЗМІ. Для їх виявлення та встановлення справжніх семантичних намірів мовця використовується критичний дискурс-аналіз.

Перший підрозділ третього розділу «Свобода слова² як метамовний принцип організації мас-медійного дискурсу» присвячено дослідженню таких фундаментальних концептів, як свобода слова², пропаганда та маніпуляція. Виходячи із гіпотези А. Вежбицької про існування в мові культурних скриптів вищого рівня та твердження О. Баранова про фундаментальні критерії як ознаки окремих типів дискурсу, такі фундаментальні смисли називаємо метаконцептами і вважаємо, що вони функціонують на рівні суперструктури тексту, характеризують його когнітивно-прагматичну спрямованість і відображають найбільш загальні принципи структурування окремих видів дискурсу. Метаконцепти відіграють ключову роль для розуміння смислу, який несуть у собі текстові масиви окремих жанрів (наприклад, істина - для наукових текстів, свобода слова - для мас-медійних текстів) чи навіть окремих мов (за А. Вежбицькою, приватність - в англійській мові, щирість - в російській, повага, етикет - в корейській мові). Вважаємо, що метаконцепт свобода слова² є специфічною схемою організації смислу і подання інформації, що базується на принципах об'єктивності, правдивості, точності, достовірності і повноти подачі інформації, проведенні чіткої межі між фактами та оцінками в інформаційних жанрах, а також на відсутності цензури, недопустимості наклепів, описів надмірної жорстокості та насилля, необґрунтованого суспільним інтересом втручання у приватне життя тощо. Специфіка вербалізації метамовного концепту характеризується потенційною можливістю практично будь-яких одиниць різних мовних рівнів (лексем, словосполучень, речень, текстів) репрезентувати багатовимірне поле свободи слова².

Існування демократичного устрою та декларація незалежності засобів масової інформації на сучасному етапі автоматично унеможливлює використання прямої пропаганди і разом з тим робить ще більш небезпечною маніпуляцію, що нині стала одним із найбільш ефективних способів впливу на особу з метою забезпечення такої поведінки, яка потрібна тим, хто володіє сугестивними каналами. Аналіз мас-медійних текстів свідчить, що маніпулятивні стратегії та прийоми, які підмінюють собою концепт свобода слова², стали досить розповсюдженими в сучасних ЗМІ. Їх аналізу присвячений другий підрозділ третього розділу «Основні прийоми маніпуляції в мові сучасних ЗМІ». За результатами вивчення сучасного українського мас-медійного дискурсу виявлено такі основні маніпулятивні прийоми: навішування ярликів, використання стереотипів, підміна понять, нав'язування оцінок, «осяйні загальники», «універсальні вислови», «спіраль замовчування».

Прийом навішування ярликів полягає у виборі лексичних означень із негативною конотацією для позначення певного явища, ідеї чи персони з тим, щоб сформувати емоційно негативне ставлення реципієнта до відповідної реалії, порівн.: вояки УПА - фашисти, члени БЮТ - сектанти, американці - агресори, чеченці - бандити, терористи: «Чеченські терористи для проведення акцій «відплати» і «залякування» шукатимуть менш захищені російські об'єкти, особливо за межами РФ» (Glavred.Іnfo). Найчастіше при навішуванні ярликів відбувається апеляція до почуттів страху, загрози, адже, як відомо із психології, саме страх є одним із базових чинників, що визначає поведінку людини та спонукає її до певних дій.

На відміну від ярликів, що зберігають відтінок свіжості і ще не усталилися у свідомості мовців на рівні безумовних асоціацій з об'єктами, яким їх приписують, стереотипи, як правило, не створюють нових асоціативних зв'язків у суб'єктивних картинах світу окремих індивідуумів, а лише закріплюють існуючі. Вони є основою «мови ворожнечі» - самовираження з елементами заперечення принципу рівності людей у своїх правах, що передбачає висновок про певну «природу» людини на підставі расових, етнічних, соціальних, гендерних ознак тощо. Прикладом використання мови ворожнечі є схильність українських мас-медіа, описуючи злочини, вказувати національність зловмисника тільки в тому разі, якщо він не є конкретно українцем або назагал слов'янином (порівн. заголовки типу «У київському метро затримали грузина з героїном» (Кореспондент), «Затримано циган, що пограбували сотню людей» (1+1), «Індус живцем закопав своїх дітей» (NewsRu.Ua). У випадках, коли йдеться про українців, національність, як правило, не вказується, натомість використовуються вікові, статеві чи родинні характеристики (порівн. «Онук убив бабусю, намагаючись відучити її від спиртного» (Газета по-українськи), «У Стрийському районі жінка зарізала чоловіка» (ЗІК). Ґендерні стереотипи в тілі мас-медійного дискурсу реалізуються як лінгвістичні прояви сексизму - позиції або дії, яка принижує людей за ознакою статі і ставить в несприятливі умови одну стать стосовно іншої. Найчастіше такі стереотипи вирізняються сексизмом щодо жінок.