Мовна особистість Д. Яворницького

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

МОВНА ОСОБИСТІСТЬ Д. І. ЯВОРНИЦЬКОГО

МАЙБОРОДА НАТАЛІЯ ГРИГОРІВНА

УДК 811.161.2'42

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, професор

Попова Ірина Степанівна,

декан факультету української й

іноземної філології та мистецтвознавства

Дніпропетровського національного

університету імені Олеся Гончара

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу стилістики та культури мови Інституту української мови Національної академії наук Сологуб Надія Миколаївна

кандидат філологічних наук, професор Інституту гуманітарних проблем Національного гірничого університету Ігнатьєва Світлана Євгенівна

Захист відбудеться «5» березня 2010 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара (40065, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Г. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ імені Юрія Гагаріна).

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8

Автореферат розісланий «2» лютого 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент Н. В. Левун

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

яворницький мовностилістичний ідіолект

На сучасному етапі розвитку мовознавства антропоцентричні проблеми мови загалом та індивідуального мовлення зокрема викликають пильну увагу дослідників, адже мова існує в конкретних індивідуальних виявах її носіїв.

Дмитро Іванович Яворницький - одна з найвизначніших постатей наукового й культурного життя України другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття. Його творча та наукова спадщина має непересічне значення для розвитку української гуманітарної науки, а також для відродження історичної пам'яті й національної самосвідомості українського народу. Він відомий як історик, письменник, археолог, фольклорист, етнограф, лексикограф. Літературна спадщина Д. І. Яворницького немала за обсягом і своєрідна за характером відображення дійсності. Мова його художніх та епістолярних творів, безперечно, заслуговує на окреме дослідження.

В основу дослідження мовної особистості Д. І. Яворницького нами покладено вивчення його мовленнєвої діяльності, уявлень про навколишній світ, мовних здібностей, думок та смислів, реалізованих ним у вигляді текстів. Мовна особистість письменника розкривається, зокрема, через мову його художніх творів, через сукупність образно-виражальних засобів та особливостей їх індивідуально-авторського використання. Індивідуальні особливості мовлення, або ідіостиль, базуються на світобаченні письменника, тому проблема вивчення індивідуального стилю письменника пов'язана з вивченням його мовної картини світу.

Дослідженню індивідуального стилю письменників через мову їх творів присвячено багато праць. В українському мовознавстві - це праці Н. М. Сологуб, С. Я. Єрмоленко, Л. О. Ставицької, В. І. Масальського, А. К. Мойсієнка, Н. С. Дужик, О. С. Переломової, Л. В. Зіневич, М. В. Кравченко, Л. О. Науменко, О. Є. Клєщової, Т. І. Должикової та ін.

Актуальність дисертаційної роботи.

Багатогранна особистість Д. І. Яворницького не обділена увагою вчених. Його діяльність переважно була об'єктом дослідження фахівців з історії. Першою спробою «синтетичного» висвітлення життя й громадської діяльності Д. І. Яворницького, його доробку в галузі фольклористики й етнографії, частково лексикографії є монографія М. М. Шубравської «Д. І. Яворницький: життя, фольклористично-етнографічна діяльність».

Праці дослідників П. О. Єфремова, Н. Є. Василенко, Л. І. Скупейка містять літературознавчий аналіз деяких художніх творів Д. І. Яворницького. Його літературна творчість стала предметом наукового дослідження І. Є. Руснак «Літературна творчість Д. І. Яворницького і розвиток української прози початку ХХ століття». Принагідно зверталися до мовної спадщини Д. І. Яворницького науковці Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара (Н. А. Баракатова, О. В. Назаренко, В. Я. Мороз, Я. І. Рибалка). А. М. Поповський відзначає велику наукову цінність фольклорних матеріалів, зібраних Д. І. Яворницьким, а також указує на важливість вивчення його мовної практики та визначення її ролі у формуванні загальноукраїнської мовно-літературної норми.

Але проблеми, пов'язані з вивченням його спадщини, які потребують комплексного підходу й більш детального дослідження, залишаються. Не була об'єктом лінгвістичних пошуків художня, епістолярна та лексикографічна спадщина Д. І. Яворницького, не окреслено й чинників формування його як мовної особистості. Мовностилістичний аналіз художніх творів письменника відсутній. Викладене вище зумовлює актуальність дослідження мовного творчого доробку Д. І. Яворницького, а також висвітлення його історико-філологічних поглядів у контексті творення мовної практики кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами.

Дисертаційна робота виконана на кафедрі української мови Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара в межах планової наукової теми «Природа і структура лексичних і граматичних одиниць української мови». Тема дослідження затверджена на засіданні вченої ради Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (протокол № 2 від 24 жовтня 2006 р.) та схвалена науковою координаційною радою Інституту української мови НАН України (протокол № 38 від 21 червня 2007 р.).

Мета роботи полягає у визначенні й дослідженні специфіки вияву мовної особистості Д. І. Яворницького в художніх творах та епістолярних текстах.

Для досягнення зазначеної мети було виконано такі завдання:

­ розкрито зміст поняття «мовна особистість» у контексті лінгвостилістики;

­ охарактеризовано чинники формування мовної особистості Д. І. Яворницького;

­ визначено місце й роль Д. І. Яворницького у вітчизняному мовно-літературному процесі кінця ХІХ - поч. ХХ століття;

­ здійснено аналіз лексико-фразеологічних засобів мовностилістичної системи письменника в художніх та епістолярних текстах;

­ визначено індивідуально-стильові засоби мовної виразності;

­ виявлено національну специфіку ідіолекту Д. І. Яворницького;

­ описано деякі фрагменти індивідуально-мовної картини світу Д. І. Яворницького.

Об'єкт дослідження - мова художніх творів та епістолярних текстів Д. І. Яворницького.

Предмет дослідження - різнорівневі домінанти художніх та епістолярних текстів, що визначають мовну особистість Д. І. Яворницького.

Основними методами дослідження є описовий, історико-філологічний (для визначення теоретико-експериментальних передумов дослідження), функціонально-стилістичний (для виявлення стилістичних функцій мовних засобів та закономірностей їх використання), порівняльно-зіставний (для співвіднесення індивідуально-авторських і загальномовних фактів).

Матеріалом дослідження є художні твори Д. І. Яворницького, зокрема роман «За чужий гріх», повісті «Наша доля - божа воля», «Де люде, там і лихо», цикл оповідань «Поміж панами», збірка віршів «Вечірні зорі», його історико-етнографічні оповідання «Як стрічали запорожці Новий рік», «Що розказував мені столітній дідусь про запорожців», «Як жило славне запорожське військо», а також епістолярна спадщина українською мовою.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше словесно-художня творчість Д. І. Яворницького стала об'єктом комплексного лінгвістичного дослідження. У дисертаційній роботі проаналізовано лексичні та фразеологічні особливості мовотворчості Д. І. Яворницького, простежено умови формування мовної особистості письменника.

Теоретичне значення дослідження полягає у виявленні та дослідженні тих мовних засобів, що їх Д. І. Яворницький використовує для відтворення світобачення, а також у обґрунтуванні залежності лінгвістичного наповнення текстів (і художніх, й епістолярних) від прагматичного задуму автора. Аналіз мовностилістичної організації художніх творів Д. І. Яворницького дозволив зробити змістовні висновки щодо своєрідності мовного стилю його багатогранної особистості.

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані в практиці викладання у вищій школі курсів з історії української літературної мови, лінгвістичного аналізу художнього тексту, стилістики, створення спецкурсів із цих дисциплін.

Особистий внесок здобувача полягає в розширенні відомостей про мовно-літературну діяльність Д. І. Яворницького, особливості його лексики, фразеології, а також прийоми й способи поєднання мовних елементів різного функціонально-стильового спрямування в художніх та епістолярних текстах.

Апробація результатів дисертації відбувалася на Міжнародній науково-практичній конференції «Мови і світ: дослідження та викладання» (Кіровоград, 2008), ХVII Міжнародній конференції «Мова і культура» (Київ, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми фразеології» (Сімферополь, 2009), а також на підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Публікації. Проблематику та основні положення дисертації викладено в 7 статтях, виконаних одноосібно й уміщених у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури (250 позицій) та списку джерел фактичного матеріалу. Основний текст викладено на 192 сторінках, загальний обсяг роботи - 220 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено її теоретичні засади, об'єкт, мету, завдання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу. Сформульовано наукову новизну, теоретичне значення й практичну цінність одержаних результатів, їхню апробацію та особистий внесок здобувача.

Перший розділ «Становлення мовної особистості Д. І. Яворницького» складається з двох підрозділів. У першому - «Мовна особистість як об'єкт лінгвістичного дослідження» - подано наукове тлумачення поняття мовної особистості як об'єкта лінгвістичного дослідження. Відзначено, що дослідження мовної особистості письменника вимагає комплексного підходу до її аналізу, виявлення її філософсько-світоглядних орієнтирів, національних та соціальних особливостей (Ю. М. Караулов).

Коротко схарактеризовано три підходи до реконструкції мовної особистості - психолінгвістичний (О. О. Потебня, Д. М. Овсянико-Куликовський, І. О. Бодуен де Куртене, І. І. Огієнко, Л. А. Лисиченко), лінгводидактичний (Ф. І. Буслаєв, М. С. Грушевський, М. І. Пентилюк, Л. І. Мацько, Л. В. Струганець) та метод дослідження мови художньої літератури (В. В. Виноградов, Н. М. Сологуб, Н. С. Дужик, Т. І. Должикова, М. В. Кравченко, Л. О. Науменко, О. С. Переломова, В. Ф. Стецій та ін.). Останній обрано як основний для відтворення мовної особистості Д. І. Яворницького.

Підрозділ «Місце Д. І. Яворницького у вітчизняному мовно-літературному процесі кінця ХІХ - поч. ХХ століття» присвячений розгляду творчої діяльності письменника в контексті мовно-літературного розвитку того часу з урахуванням соціальних та культурних процесів історичної доби.

Окреслено причини, які підштовхнули вченого до занять літературною творчістю. Д. І. Яворницький прагнув якнайповніше відтворити внутрішнє життя народу в усіх його виявах - військово-політичних, культурно-психологічних, морально-побутових. Такий широкий погляд на завдання історичної науки вимагав знань інших наукових галузей і відповідно нових способів їх утілення. Спочатку це були художньо-етнографічні, історико-етнографічні, історико-географічні твори, або твори «перехідних, синкретичних жанрових форм» (Л. І. Скупейко), а потім - художні. Критики (П. О. Єфремов, Д. І. Дорошенко) відзначали надмірне захоплення автора документалізмом, фактографічністю, етнографізмом. Л. І. Скупейко, загалом підтримуючи таку думку, все ж наголошує, що для Д. І. Яворницького як для вченого-історика такий підхід до написання художніх творів був об'єктивно виправданий.

Слід констатувати, що художній доробок Д. І. Яворницького, на жаль, не був залучений до мовно-літературного процесу ні сучасниками автора, ні пізнішими дослідниками.

У цьому підрозділі схарактеризовано екстра- та інтралінгвальні чинники формування мовної особистості Д. І. Яворницького. Долучення з дитячих років до кращих художніх творів на історичну тематику (Т. Г. Шевченко, М. В. Гоголь), лекції видатних учених Харківського університету О. О. Потебні та М. Ф. Сумцова заклали фундамент світогляду Д. І. Яворницького. Проте в Харківському університеті в Д. І. Яворницького ще не виробилося свідоме національно-мовне почуття, за висловом Є. Х. Чикаленка, він ще «був кацапик, що не вмів і слова по-українськи до пуття сказати». Подальшу наукову й творчу долю майстра визначили його подорожі по запорізьких землях, здійснити які порекомендував громадський діяч і педагог Д. П. Пильчиков, щоб зібраний матеріал використати потім для наукових праць з історії Запоріжжя.

Хоча мовна особистість Д. І. Яворницького й формувалася в умовах українсько-російського білінгвізму, та щире захоплення історією рідного народу, запорізького козацтва поступово зробило з ученого «типового, етнографічного українця» (слова громадського діяча Є. Х. Чикаленка). Свої літературні твори він писав, на відміну від наукових, українською мовою.

Спілкування з визначними українськими культурно-громадськими діячами К. О. Білиловським, Д. Л. Мордовцевим, М. М. Коцюбинським, М. Л. Кропивницьким, М. І. Костомаровим, М. В. Лисенком, І. Ю. Рєпіним, В. П. Науменком, Є. Х. Чикаленком справило великий вплив на формування життєвих та творчих домінант письменника.

Одним із чинників формування мовної особистості Д. І. Яворницького була його публіцистична й редакторська діяльність. Він плідно працював як кореспондент у «Екатеринославских губернских ведомостях», «Приднепровском крае», «Приднепровске», публікуючи там етнографічні матеріали та історичні нариси, був редактором часопису «Запоріжжє», працівником часопису «Русская правда», брав активну участь у виданні журналу «Дніпрові хвилі».

У дисертаційній роботі відзначена виняткова роль Д. І. Яворницького в діяльності Катеринославського товариства «Просвіта». Катеринославські «Просвіти», уважає Є. Х. Чикаленко, своїм існуванням зобов'язані саме Д. І. Яворницькому, а його діяльність сприяла осмисленню та популяризації серед мешканців міста й навколишніх сіл важливих сторінок історії українського народу, творів видатних письменників.

Великий вплив на формування культурно-естетичних домінант Д. І. Яворницького мала його фольклорно-етнографічна діяльність, результатом якої стала збірка «Малороссийские народные песни», опублікована в 1906 році.

Укріпленню національно-мовних позицій Д. І. Яворницького сприяла викладацько-педагогічна робота. У 1918 році вчений був обраний професором кафедри історії місцевого краю Катеринославського університету, з 1920 по 1933 рік він - професор Катеринославського (а згодом Дніпропетровського) інституту народної освіти, з 1922 по 1933 рік керував науково-дослідною кафедрою українознавства, разом зі студентами проводив щорічні краєзнавчі та фольклорно-етнографічні обстеження Катеринославщини. Одночасно Д. І. Яворницький брав участь у нових виданнях, зокрема в журналах «Зоря», «Споживач», «Кооперативне життя».

Невід'ємною частиною життя Д. І. Яворницького була його робота на посаді директора історичного музею, спрямована на популяризацію історії запорізького козацтва, української культури та мови.

Д. І. Яворницький був твердо переконаний, що основою реалістичного відтворення дійсності є глибоке вивчення життя народу, його мови. Прагнення якнайточніше відобразити культуру, звичаї й характер рідного народу він реалізував не тільки в етнографічній та літературній діяльності, але й у лексикографічній. «Словник української мови» Д. І. Яворницького дістав високу оцінку спеціалістів-лексикографів Т. В. Зайцевої, П. Й. Горецького, А. А. Москаленка. Словник містить і застарілі слова, виписані з різних пам'яток, і діалектні, але найбільше в ньому слів із живої народної мови, адже його автор був прихильником закладеної Г. Квіткою-Основ'яненком традиції розвитку літературної мови на живомовній основі.

Отже, філософсько-світоглядні орієнтації Д. І. Яворницького як мовної особистості сформувалися під впливом соціальних, історико-культурних, національних умов і відбилися в індивідуальному мовотворенні, особливому ідіостилі, який і став об'єктом цього дослідження.

У другому розділі «Особливості мови художніх творів Д. І. Яворницького» висвітлюються особливості його індивідуального стилю у використанні лексико-фразеологічних джерел мовотворчості та тропеїчних структур, досліджуються деякі компоненти індивідуально-мовної картини світу письменника.

У підрозділі «Лексико-фразеологічні особливості мови художніх творів Д. І. Яворницького» відзначається, що основою мови художніх творів Д. І. Яворницького є загальновживана лексика, якою він досконало володів і продуктивно використовував у писемній практиці. Орієнтація письменника на етнографізм творчості зумовила активне використання побутової лексики. Такі мовні одиниці об'єднуються в лексико-семантичні групи на позначення найменувань одягу, головного вбрання, взуття (а також їх деталей) різних соціальних верств тогочасного суспільства (штани, сукня, сорочка, галстук, шаль, кожух, пальто, хустка, капелюх, картуз), назв будівель та їх частин, пов'язаних із сільським побутом та господарюванням, серед яких виокремлено назви житлових приміщень та їх частин (хатина, флігель, будинок, опочивальня, вітальня, зала), назви господарських будівель та споруд (клуня, обора, голубник, хлів, колодязь, комора, саж), назва будівель - закладів певного спрямування (корчма, шинок, крамниця, лазня, каземат). Д.І. Яворницький також уживає назви хатніх речей (віник, рядно, подушка, скриня, лава, лежанка, канапа, комод), назви речовин та матеріалів (пшоно, солома, прядиво, шовк), назви страв та напоїв (вареники, чай, борщ, каша, булка, сухарі, бублики, молоко, вино, горілка, квас, мелясівка), а також харчових продуктів, з яких вони виготовлені (масло, цукор, борошно), назви посуду та різноманітних ємностей (горщик, ложка, салатовка, казанок, коновки, чавун, миска, полумисок, макітра), назви транспортних засобів, використовувані на той час, та їх частин (екіпаж, бричка, хура, голобля).

Автор широко використовує атрибути сільського життя, реалії й предмети побуту, які засвідчують традиції матеріальної культури України.

Професійно-виробнича лексика має яскраво виражений аграрний колорит (струг, верстак, обруч, клепка, рало, борона), який підсилюється найменуваннями різновидів інвентаря, як-от: рамсоновський, англо-болгарський, саковський, геновський плуг.

У художніх творах Д.І. Яворницького наявна термінологічна лексика різних галузей життя - фінансова (банк, одсотки, десятина, ссуда, недоїмка), юридична (прокурор, слідство, злочин, слідчий, справник), військова (полк, солдат, москаль, гільдія, командир, штик), медична - (куряча сліпота, крихкість кісток, роздуха черева, блідниця, стиски).

Релігійна лексика (батюшка, образи, Великдень, Різдво, Псалтирь, Апостол, архієрей) є маркером християнської культури й засвідчує особливу увагу автора до духовного світу людини. Уведення в мовну тканину твору специфічних церковних термінів (прокимен - церковний вірш, який прочитують перед богослужінням, стихар - одяг священнослужителів) є відображенням особистого досвіду Д. І. Яворницького: свого часу він був учнем Харківської духовної семінарії (1874-1877).

У дисертаційній роботі проаналізовано розмовну лексику, яка є одним із важливих стилістичних компонентів мовотворчості письменника. Вона представлена лексемами, що належать до різних частин мови й мають різноманітну семантику: кебета, труднація, капосний, ловкач, плохий, зашамотіти, навратитися, буцімто. Ефект «розмовності» створюється також словотворчими засобами, як-от: суфіксами згрубілості (ямура, Сибіряка, гнояка, багнище, страховище), зменшено-пестливими (чистенько, штепненько), префіксами (безщасний, попосміялись). Розмовністю позначені також конструкції зі службовими словами: «Прочув Лихман, буцімто той парубок Стовба та нахваляється підпалити йому млин, і ото нарядив супроти нього сторожу». Уживання розмовних лексем стилістично мотивоване й сприяє відтворенню живомовних структур у художніх текстах.

Серед виділених науковцями (Г. П. Їжакевич, О. Д. Пономарів, В. М. Русанівський) груп просторічної лексики в Д. І. Яворницького виявлено слова, перекручені з погляду існуючих норм (абаркоси, гамазин, кандріль, Капказ, кумедія, лапорт), слова з різко зниженим експресивним забарвленням (бельбас, дурандос, остолоп), вирази просторічного вжитку (понаставляти каганці, підкувати ухналями), вульгаризми, лайлива лексика (анахтем, харцизяка, зарізяка, трясця твоїй матері), росіянізми (вредно, город, лучче, небезпременно).

Тематикою творчості письменника, а також його особистими настановами, ствердженням своєї близькості до народних мас зумовлене вживання діалектизмів (кулай, оропія, примусія, пурик, проїстливий, штепний, банити, банітувати).

Мові Д. І. Яворницького властиве використання загальномовних і трансформованих фразеологічних одиниць. Найчастіше автор уживає традиційні фразеологічні одиниці. У Д.І. Яворницького вони передають особливості фізичного та психічного стану особи, є засобами характеристики її зовнішніх та морально-психологічних рис, вчинків, станів (в'язи у нього хоч обіддя гни; таких панів на базарі по сім за цибулю; ходе та тільки чмелів слуха; того аж трясця б'є). Виявлено ампліфіковане вживання фразеологізмів, яке використовується для характеристики персонажа з метою привернути увагу до певних рис, підкреслити їх (Не такий, бабо, хлопець: єго дванадцять товкачів улучало у ступи, та ні один не влучив! Цей, кому завгодно, пришви пришиє).

Значне місце в художніх творах Д. І. Яворницького посідають приказки та прислів'я, які надають особливої виразності й стислості вислову. Прислів'я та приказки увиразнюють певні моральні, розумові якості, передають народне бачення різних явищ, розуміння вчинків, ситуацій, використані в мові персонажів, демонструють їхні життєві принципи та настанови (з чого хліб їси, того й гляди; хто з чим рожден, той на те й гожден; кожна рука до себе горне; хоч од ката, аби плата).

У функціонуванні фразеологічних одиниць простежуються ті самі закономірності, що й у лексиці: у творах Д. І. Яворницького переважають розмовні фразеологізми, яким властива влучність, дотепність, оцінність. Стилізація під народну мову досягається завдяки каламбурам, які утворюються внаслідок випадкового збігу звучання слів (кажи глухому про Тараса, а він каже: півтораста) або наявності слова з омонімічним значенням (та пийте усі до дна: на дні молоді дні).

Мовна картина світу, створена Д. І. Яворницьким, відзначається антропоцентричністю, орієнтується на людину. Найменування людини в текстах його художніх творів є високочастотними й комунікативно значущими. У дисертаційній роботі найменування осіб розглядається як окреме лексико-семантичне поле (підрозділ «Номінація особи як фрагмент мовної картини світу»). Під лексико-семантичним полем «людина» розуміємо лексичні одиниці на позначення людини, що вказують на її характерні ознаки (О. О. Селіванова, А. О. Євграфова). Найменування ознак людини, як правило, формує тематичну групу. У названому полі виокремлено групи лексем, які позначають належність до біологічного роду людей, стать (чоловік, людина, дядько, жінка, хлопець), вік (дитина, хлоп'я, парубок, молодиця, дід, баба), родинний стан (батько, мати, мачуха, доня, небіж, онук, родич), а також осіб за родом діяльності (писар, маляр, коваль, візник, сторож, двірник, староста, міністр, маршал, учитель, художник, студент), за соціальним станом (міщанин, дворянин, князь), назви, що вказують на характер людських взаємин (товариш, приятель, друг, ворог), назви, які містять позитивну чи негативну оцінку (анахтем, душогуб, молодець, голубчик), назви людини за зовнішніми ознаками (богатир, велетень), за вірою, за особливостями волевиявлення (християнин, сепаратист, москвофіл), національністю (українець, німець, малорос, москаль). Антропоніми у творах Д. Яворницького реалізують стилістичну функцію - служать засобом ідентифікації соціальної, реґіональної та національної належності денотата: пан Олександр Степанович Заславський, отець Панкрат Вівчаренко, рудий Панько, німець Юдельсон, росіянин Улибін. Жіночі імена представлені словотвірними варіантами чоловічих прізвищ, що є характерною ознакою жіночих найменувань південно-східного реґіону: Вівдя Головчиха, Одарка Сурменчиха.

У підрозділі «Опис природи як компонент етнолінгвістичної картини світу Д. І. Яворницького» відзначено, що пейзажні описи пронизують усі твори митця, вони є одним із чинників національного духу й охоплюють традиційні як для національної культури, так і для культури описуваного реґіону реалії - мовно-естетичні знаки культури (С. Я. Єрмоленко). У лексичній структурі лексико-семантичного поля «природа» виокремлено такі тематичні групи: назви рослин, кущів, дерев (верба, шовковиця, осокір, хміль, волошка, заячий холодок, пирій, курай, кропива, полин), назви тварин, птахів (качка, гуска, індик, курка, порося, соловейко, перепел), лексеми на позначення місцевості, особливостей рельєфу (болото, баюра, плавні, озеро, лиман, степ), назви природних реалій (повітря, небо, хмара, місяць, зоря, річка), назви явищ природи (дощ, буря, блискавиця, грім, приморозки), назви пори року, часових проміжків (весна, літо, зима, осінь, доба, день, ніч, ранок). Остання група представлена не тільки окремими лексемами, а й образними висловами, які містять семи, що співвідносяться з певними часовими відрізками (пізня осіння доба; тільки тоді, як зовсім розвиднилось; були розигри весни, близько травня місяця).

Досить уживаним атрибутом авторських пейзажів і філософських розмірковувань над проблемами людського буття є образ ночі з її реаліями - зорями, місяцем, піснею соловейка.

Географічні назви, назви тварин, дерев, явищ природи, космічні символи, символи довкілля українські мовознавці, зокрема М. П. Кочерган, В. І. Кононенко, зараховують до українських вербальних символів. В описах природи, створених Д. І. Яворницьким, функціонує значна кількість лексем, які є етносимволами і яскраво представляють і національну, й індивідуальну мовну картину світу. Це, зокрема, Дніпро, земля, місяць, небо, вітер, ніч, степ, тополя, верба.

У підрозділі «Індивідуально-стильові засоби мовної виразності» проаналізовано виражальні засоби лексико-семантичного рівня, які є показовими для письменника. Головне місце серед них посідають порівняння. У досліджуваних творах розрізняємо предмет (суб'єкт) порівняння, образ (об'єкт) порівняння й основу (ознаку), за якою вони порівнюються. Найчисельнішою групою компаративних конструкцій у художніх творах Д. І. Яворницького є такі, де предметом порівняння виступає людина. Порівнюються частини тіла людини (чорні та рівні та стрункі, неначе по шнурочку, брови; прямий, красивий, немов витончений, нісок); увесь образ загалом (чепурна така, як горщик з квашою); особливості її пересування в просторі (розкотились…, неначе ті жуки); особливості мовлення (говорив …, немов той шавкун поміж звичайними качками); морально-психологічні та розумові здібності (він так легко розгадував усякі завдання, неначе роспускав клубки ниток); емоції та почування (так тяжко плакав, що неначе аж уся земля стогнала під ним). Письменник використовує також порівняння, які характеризують реалії українського побуту: предмети, будівлі, місцевість, пейзаж, смакові якості страви, події чи явища суспільного життя. Перевага тієї чи тієї групи порівнянь зумовлена, як правило, тематикою твору.

Слід відзначити, що порівняння Д. І. Яворницького інформативні. Вони містять не тільки образну характеристику героя, але й несуть додаткову інформацію краєзнавчого характеру, наприклад, про особливості місцевої фауни (От чисто тобі сорока, що краде крашанки, або шуліка, що хапає курчат). Ознакою індивідуального стилю Д. І. Яворницького є поширеність другої частини порівнянь за рахунок авторських пояснень, уточнень, які певною мірою відображають авторські знання народного життя й побуту (Він нею, тією борідкою, так і трусе, мов той цап, що перед веде вівцям).

Морфолого-синтаксичне конструювання порівнянь у творах Д. І. Яворницького характеризується структурною багатоплановістю. Письменник використовує порівняльні сполучники, порівняльні звороти, порівняльні підрядні речення, форми ступенів порівняння прикметника, лексичні засоби, заперечення. Основним засобом вираження порівняльності в художніх творах Д. І. Яворницького є такі, що оформлені сполучниково.

У системі засобів образності мови Д.І. Яворницького функціонують слова з переносним значенням. Об'єктом метафоризації у творах письменника найчастіше є природа. Автор утворює метафору за принципом антропоморфізму, тобто переносить дії та ознаки, властиві людині, на предмети або явища природи (верби утомились стояти та полягали на землю та тільки боки гріють, степ одягся густою травою, доля помстилась). Через світ людини як фізичної й духовної субстанції репрезентується весь навколишній світ і система філософсько-абстрактних категорій. Семантично значущим елементом творів Д. І. Яворницького є метафоризовані антропоніми. Семантика антропоніма містить указівку на певну характерну рису його носія (Цуцало - любитель собак, Борзак - прудкий, швидкий, Живиця - живучий, міцний). Ціла галерея «негативних» (визначення Д. І. Яворницького) типів українського панства об'єднана назвою «пани сонцелови», яка винесена в заголовок оповідання. Лексема «сонцелови» актуалізує значення ідейно піднесеної, але безрезультатної роботи, нездійсненної мрії. «Пани сонцелови» проводили час у марних дискусіях про «хазяйські справи», але втілити ці задуми в життя для них так само неможливо, як зловити сонце.

Можна констатувати, що метафора в Д. І. Яворницького не знайшла широкого застосування. Автор свідомо надає перевагу порівнянню як простому тропу.

У творах Д. І. Яворницького використано також метонімічне перенесення значення. Значна частина виокремлених метонімічних перенесень не має фіксації в тлумачному словнику, тобто є або авторським уживанням, або розмовно-просторічним (коли ось пройшла чутка, що руський цар буде воювати з турецьким; премудрий народ, та Москва, премудру й поговірку склав).

Синекдоха як стилістичний засіб у досліджених текстах Д. І. Яворницького має значний кількісний і якісний вияв. Вона реалізує прагматичну спрямованість тексту, допомагає автору виписати узагальнений художній образ, використовуючи мінімум виражальних засобів (з пана у нас не питають ні науки, ні знання; питають його з писаря, щоб умів писарювати, питають з учителя, щоб умів дітей учити, питають з конторника, щоб умів рахунки справляти). Синекдоха виявляє здатність поєднуватися з іншими тропами або бути їх органічною частиною, створюючи яскраве поліфонічне текстове полотно. Вона може входити до складу трансформованого фразеологізму (книжка не ведмідь, у ліс не втече, а дівчина може і втекти), епітета (бідний, кажуть, мужичок-трудівничок), метафоричної антитетичної конструкції (свята любов рівня багатого з убогим, пана - з мужиком, городянина з селянином), порівняння (почтова коняка, чумацький віл і ті менше роблять, ніж земський лікар). Індивідуальна синекдоха Д. І. Яворницького служить засобом реалізації головної мети письменника - зображення життя й побуту українського народу (де сокиркою цюкнув, де ціпком помолотив, де тяглом, чи сказати, скотинкою, поробив).

Епітети творів Д. І. Яворницького використовуються для відображення художнього світу письменника, важливим складником якого є світогляд простого українського народу. Епітети прозових творів письменника базуються на мовній картині світу селянина, мешканця південно-східного реґіону. І постійні, й індивідуально-авторські епітети у творчості Д. І. Яворницького стосуються опису природи (широкі та зелені та густі плавні з високими та могучими та гіллястими в них деревами), характеристики людини (недобрий і завидливий той Захарько; хлопець був і дотепний, і кебетливий), характеристики дій, процесів, які виконує людина (протяжні, снотворні пісні; добре і розумне діло), характеристики простору (великий, рівний, пустопорожній двір), характеристики тварин (Пані розмовляла з ними [з котами - Н. М.], неначе з людьми, сварких всабожувала, тихих ухваляла, розумних величала, безсоромних усоромлювала).

Постійні епітети в текстах митця можуть уходити до складу протиставлення в певному мікроконтексті (небіж, кебетливий і дотепний з природи хлопець, але темний і недовчений пушпурлет), оказіоналізму (з великою труднацією), гри слів (кухареві у неї зовсім несмачно жити).

Епітети Д. І. Яворницького можна вважати показовим явищем його індивідуально-художнього моделювання світу.

Помітним художнім засобом творів Д. І. Яворницького є гіпербола. Особливо цікавий стилістичний ефект створює авторська гіпербола, що наслідує народнопоетичну. Так, характеризуючи братів Живиць (оповідання «Пани сонцелови»), які відрізнялися міцною статурою, автор вдається до такої конструкції: «Здавалось, що коли рождавсь на світ кожний із Живиць, то репалась і тріщала, немов од великого морозу, земля, схоплювалось з гілля усе вільне і сторожке птаство і кидалось од жаху в піднебесся, гуркотів по небу великий і могутній грім, і розходилась од одного краю до другого блискуча блискавка».

Уживання евфемізмів у творах Д. І. Яворницького зумовлене художніми, естетичними завданнями. Переважна більшість їх зафіксована в повісті «Поміж панами» й служить засобом сатиричного зображення описуваної дійсності (саме тоді «припало» бідній Чорнушечці, і вона розсипалась … аж п'ятьма кошенятками). Використовувані автором побутові евфемізми є засобом створення національного колориту, відображення соціально-побутових явищ у суспільстві та народних морально-етичних поглядів на ці явища (бабка … пішла по такому шляху, по якому тільки йдуть уперед, а ніколи не вертаються назад).

У художній творчості Д.І. Яворницького зустрічаються біблійні ремінісценції й прямі цитати з Біблії. Автор зіставляє, порівнює героїв своїх творів чи події, ситуації з біблійними (І безщасна дитина повинна була іти та промивати собі очі та знов виступати перед свого Пілата; Почався справжній пир Валтасара). Уведення в художній текст цитат із Біблії зумовлене ідейно-тематичною спрямованістю твору. Вони наявні в мовленні персонажів-церковнослужителів чи викладачів, у дискусіях про житейську філософію. Біблійні висловлення, використані Д. І. Яворницьким, - це своєрідні мисленнєві аксіоми, які мають морально-етичну спрямованість і виявляють прагматичні настанови автора.

В окремому підрозділі - «Специфічний мовний вираз Д. І. Яворницького» - проаналізовано вираз «через годину міста», який у тексті по-різному трансформується автором (на годину міста забув би про свою хворобу; з год міста). Спираючись на працю соціолога Елвіна Тоффлера, який, виокремлюючи цивілізації аграрні й індустріальні, указує на суперечність між ментальними образами часу в представників цих цивілізацій, припускаємо, що вираз «година міста» свідчить про двоїстість мовної особистості самого автора. З одного боку, це особистість селянська, з іншого - така, що вписується в промислову епоху й змушена ставати особистістю міською.

Третій розділ «Мовна особистість Д. І. Яворницького в епістолярних текстах» присвячено аналізу мовностилістичних особливостей епістолярію письменника як жанру, який є найбільш інформативним джерелом до вивчення мовної особистості в усьому багатстві її проявів.

У підрозділі «Форми звертання та прощання в листах Д. І. Яворницького» проаналізовано один із важливих структурних компонентів листа - так звані «епістолярні обрамлення» (К. В. Ленець). На основі характеру взаємин адресантів звертальні та прощальні конструкції диференційовано на три групи: конструкції, опорними лексемами в яких є імена по батькові в поєднанні з означеннями, що містять суб'єктивну оцінку (Мій друже єдиний, мій голубе сивоусий, мій коханий козаченьку, Якове Павловичу!); конструкції, опорними лексемами в яких є номінації осіб за їх реальними, диференційними ознаками - родинні стосунки (небого), назви професій (лікарю), назви звань, посад (до неодмінного секретаря УАН, до ректора Дніпропетровського Госуніверситету); номінації, що являють собою оцінні назви адресатів, пов'язані із суб'єктивно-емоційним ставленням до них адресанта (козаче, голубе, друже, добродію). Уживання слів-звертань друже, брате, голубе, козаченьку в поєднанні з епітетами любий, єдиний, щирий є виявом народно-розмовної й фольклорної традиції. Додаткові етикетні значення поваги виражаються не тільки звертальними конструкціями, але й формулами прощання. Одним із способів актуалізації цих значень є вживання дієслів «кланятися», «цілувати», прикметників «правдивий», «щирий», іменників «душа», «серце» (Беру свою запорожську шию обома руками і гну її перед сивим дідом; А тепереньки низенько Вам уклоняюсь і вітаю Вас найщирим вітанням).

У номінації автора мовлення відображається прагматичне, суб'єктивне ставлення мовця до самого себе. У підрозділі «Варіанти самономінації адресанта в листах Д. І. Яворницького» відзначено, що лексичними засобами самономінації в листах письменника є здебільшого антропоніми або антропоніми в поєднанні з присвійними займенниками чи в складі образних висловлень (Твій Д. Яворницький; Готовий на послуги Д. Яворницький). У листах, адресованих близьким друзям, Д. І. Яворницький часто застосовує непряму номінацію. Лексичними засобами самоідентифікації тут є козацькі прізвиська та загальні назви - козак, отаман, друг, онук, Дмитро Байда, Дмитро Держи-хвіст-пістолем.

У дослідженні висвітлено світоглядну орієнтацію автора, яка виражена лінгвістичними засобами (підрозділ «Особливості мовного втілення світоглядних понять в епістолярних текстах Д. І. Яворницького»). Для письменника світоглядно важливими є поняття, які відображають як особливості національного характеру українського народу, так і особливості його індивідуально-авторського світогляду. До таких понять зараховуємо загальні назви «козак», «степ», «пісня», топоніми «Дніпро», «Україна», «Хортиця», ім'я козака-героя - «Байда», а також лексеми «душа», «серце», які свідчать про «кордоцентричність» української психічної структури. Це ті одиниці картини світу, які є найбільш значущими для мовної особистості Д. І. Яворницького.

У підрозділі «Функціонально-стильові особливості лексики і фразеології послань Д. І. Яворницького» відзначено стилістичну єдність листів і художнього доробку автора, яка виявляється як на лексико-фразеологічному рівні, так і на рівні образотворення. Указано на емоційно-експресивну забарвленість епістолярних текстів Д. І. Яворницького як особливість його ідіостилю. Такий ефект створюється завдяки виражальним можливостям розмовно-просторічної лексики (оддубасив лекцію; намалював листа). Вона також є тим елементом, який підсилює тон безпосередності в спілкуванні (Чи не знаєте Ви, де це у Бога дівся той Білило Кесарь?).

В образній реалізації слова знайшов своє відображення особистий життєвий досвід Д.І. Яворницького, наприклад, робота з архівними документами (я тепер забравсь в «Архив иностранных дел», звідкіля мене ні якими силами не витягнеш, аж поки я добре не уп'юсь архівним пилом).

У розділі досліджено функціональне навантаження й стилістичні конотації характерних для листів письменника дієслів. Їх семантика відображає основні аспекти діяльності автора: це лексеми на позначення словесної творчості (працюю пером, дещо шкрябаю, черкніть два-три слова, удеру «статью»), процесу створення й видання журналів (компонувати, лаштувати, вліпити) та руху людини в просторі (затягти, дременути, чвалати, чкурнути, чимчикнути, чухнути). У рухах, в особливостях пересування відчувається фізичний та психологічний стан людини, її внутрішнє прагнення до чогось (я не здолаю втікати на пороги; Я вже соваюсь по кімнаті; …заграв би я у своє любе та гарне Запорожжє).

Оцінна лексика в листах Д. І. Яворницького представлена іменниками та прикметниками, які різнобічно характеризують людину. Широкий спектр оцінки передається лексемами як із позитивним, так і з негативним значенням (немудра по мозку людина, але щирий і добрий чоловік; звіряка в чоловічому тілі; У мене в музеї сидить одна погань, із Києва, паскудна баба Скриленко). Причини функціонування лексики зниженої оцінки вбачаємо у факторах екстралінгвістичних (проблеми, пов'язані з захистом дисертації, з роботою в музеї, з видавничою діяльністю).

Характерною прикметою ідіостилю Д. І. Яворницького є активне вживання стійких висловів, прислів'їв, приказок. Вони є дієвими засобами впливу на адресата, засобом влучної характеристики людини, стосунків, події чи ситуації (хоч ми з тобою і пуд солі з'їли, а тільки ти мене і досі не зрозумів; Яків Іванович пролежав його [талант - Н. М.] на боку). Вони підпорядковані конкретним потребам спілкування й можуть мати різне стилістичне забарвлення (я знов напишу йому, пам'ятаючи слово Боже, що хто стука, тому відчиняють, і хто просе, тому дають; чи москаль виписав уже куток у залі, чи ще і досі порплитця, як курка у попилі).

У підрозділі «Проблеми мови в епістолярній спадщині Д. І. Яворницького» узагальнено погляди вченого на функціонування й розвиток української мови, на особливості правопису та слововживання, на принципи збирання й укладання словникового матеріалу. Д. І. Яворницький був ученим, який не відривав науку від життя, а навпаки, у їх єднанні бачив «запоруку розцвіту науки і поліпшення життя». Він прагнув говорити й писати «живою» народною мовою, такою, як писали Т. Г. Шевченко й Г. Ф. Квітка-Основ'яненко. Особливе замилування викликали в нього полтавські говори: «Пробув я оце цілий місяць у Черніговщині, - там багато є дечого із старовини, а тілько речь міні не зовсім-то до вподоби, а вже ваша полтавська так он яка смашна!».

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження:

1. Мовна особистість Д. І. Яворницького, реконструйована переважно на основі мовних засобів, акумулює в собі психічний, соціальний, культурний, етичний та інші компоненти мовного дискурсу. Вичерпно розкрити мовну особистість письменника дозволило дослідження його ідіостилю в соціально-культурному контексті, який є прагматичним складником мовної особистості.

2. Серед екстра- та інтралінгвальних чинників, які визначили сутність мовної особистості Д. І. Яворницького, виділяємо такі:

- рідна говірка письменника-слобожанина, добре знання народної мови;

- усебічна ерудиція, висока освіченість; інтерес до найвидатніших творів української класики;

- знайомство й спілкування з визначними культурними й громадськими діячами другої половини ХІХ ст., письменниками;

- викладацька діяльність у гімназіях, училищах Харкова, Петербурга, Москви та Катеринослава, у Московському та Катеринославському університетах, створення ним українознавчих кафедр у Катеринославі;

- фольклористична, етнографічна діяльність, зокрема укладання праці «Малороссийские народные песни» (1906);

- захоплення історією запорізького козацтва, участь у археологічних експедиціях, що сприяло створенню власної концепції запорізького козацтва й способів висвітлення його історії;

- тонке чуття мови, наукова інтуїція, уміння тонко й образно висловити думку, передати почуття, а звідси цілеспрямоване використання виразових засобів різних мовних рівнів;

- індивідуальна мовна практика в різноманітних стилях - науковому, художньому, публіцистичному.

3. Мовна особистість Д. І. Яворницького засвідчує його науковий підхід до проблем формування української мови, до теоретичних засад правопису, до проблеми лексикографічного опису та збирання й упорядкування фольклорних матеріалів.

4. Продовжуючи традиції Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, Т. Г. Шевченка, Д. І. Яворницький естетизує народнорозмовну стихію, активно послуговуючись фольклорним та розмовним мовленням. Основою художнього стилю Д. І. Яворницького є загальновживана лексика. ЇЇ домінанту становить побутова лексика на позначення реалій сільського життя, яка в поєднанні зі стилістично забарвленою лексикою різного ступеня експресивності відображає мовний колорит тогочасної епохи. Професійно-виробнича лексика має яскраво виражений аграрний колорит. У художніх творах Д. І. Яворницького використана термінологічна лексика різних галузей життя - фінансова, юридична, військова, медична.

Одним із важливих стилістичних компонентів у мовотворчості письменника є просторічна лексика. Вона представлена словами, перекрученими з погляду існуючих норм; словами з різко зниженим експресивним забарвленням; виразами просторічного вжитку; лайливими словами (для характеристики персонажів через їх мову); росіянізмами. Росіянізми в художніх творах Д. І. Яворницького відбивають процеси, характерні для мовленнєвої ситуації південно-східного реґіону України того часу.

Тематикою творчості письменника, а також його особистими настановами, ствердженням своєї близькості до народних мас зумовлене вживання діалектизмів.

Письменник використовує загальномовні фразеологізми, які мають традиційну форму та значення, і трансформовані, що підсилюють індивідуально-авторське бачення зображуваного образу. Прислів'я та приказки підкреслюють певні моральні, розумові якості, передають народне бачення багатьох явищ, розуміння вчинків, ситуацій, через мову персонажів демонструють їхні життєві принципи та настанови.

Релігійно-християнська лексика й фразеологія, використана в художніх текстах, та своєрідно осмислені біблійні сюжети засвідчують високу духовність письменника й зображених ним героїв.

5. Серед індивідуально-стильових засобів мовної виразності художніх творів Д. І. Яворницького показовим явищем є порівняння. Метафора як складний троп не знайшла широкого поширення в його творах. Автор свідомо надавав перевагу простим тропам, демонструючи цим свою близькість до народу.

У творах Д. І. Яворницького функціонують різноманітні тематичні та структурні групи епітетів, які є яскравим мовно-виражальним засобом.

Серед тропів, використаних автором, особливе стилістичне навантаження має авторська гіпербола, що наслідує народнопоетичну.

Синекдоха реалізує прагматичну спрямованість тексту, допомагає автору створити узагальнений художній образ, використовуючи мінімум виражальних засобів.

Синекдоха й епітет виявляють здатність поєднуватися з іншими тропами або бути їх органічною частиною, забезпечуючи яскраве поліфонічне текстове полотно.

Уживання евфемізмів зумовлене художніми, естетичними завданнями. Переважна більшість їх зафіксована в повісті «Поміж панами» і є засобом реалізації ідейно-тематичного змісту твору, зокрема іронічного зображення персонажів. Автор уживає побутові евфемізми, які відображають народні погляди на деякі соціально-побутові явища.

6. Національного колориту творам Д. І. Яворницького надають народнопісенні елементи, що стали яскравою ознакою ідіостилю письменника. Постійні епітети, порівняння, загальномовні метафори, гіпербола виконують функції стилізації народнопоетичної оповідності. Письменник естетизує народнорозмовну стихію, активно послуговуючись емоційно нейтральною (загальновживана, побутова, діалектна) та емоційно забарвленою (експресивні назви осіб, просторіччя, лайливі слова, демінутиви) лексикою.

7. Мовна картина світу, створена Д. І. Яворницьким, відзначається антропоцентричністю, орієнтується на людину. Найменування людини в текстах його художніх творів є високочастотними й комунікативно значущими, що дозволяє розглядати їх як окреме лексико-семантичне поле «людина».

Мовна картина світу Д. І. Яворницького представлена також описами природи, у яких функціонує значна кількість лексем, які є етносимволами і яскраво представляють і національну, й індивідуальну мовну картину світу. Пейзажні описи є одним із чинників національного духу й охоплюють традиційні як для національної культури, так і для культури описуваного реґіону реалії - мовно-естетичні знаки культури.