Інфраструктура простого речення в сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

УДК 811.161.2.367.7

ІНФРАСТРУКТУРА ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

БОНДАРЕНКО ОЛЕНА ВАСИЛІВНА

Луцьк - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Волинського національного університету імені Лесі Українки, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Мірченко Микола Васильович,

Волинський національний університет

імені Лесі Українки,

завідувач кафедри української мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Шульжук Каленик Федорович,

Рівненський державний гуманітарний

університет, завідувач кафедри

української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Барчук Володимир Михайлович,

Прикарпатський національний університет

імені В. Стефаника, завідувач кафедри

філології Коломийського інституту

Прикарпатського національного

університету імені В. Стефаника.

Захист відбудеться “26” березня 2010 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 32.051.02 для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Волинському національному університеті імені Лесі Українки (43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 30 а, ауд. 41).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Волинського національного університету імені Лесі Українки за адресою: 43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 30 а.

Автореферат розіслано “26” лютого 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Н.М. Костусяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

На сучасному етапі розвитку лінгвістики мовленнєва діяльність людини виступає об'єктом інтенсивних досліджень. Значну увагу науковці зосереджують на вивченні процесу комунікації, що відіграє провідну роль у суспільному середовищі. Важлива проблема полягає також в опрацюванні звукового оформлення речення як комунікативної одиниці, його варіативності залежно від думок, поглядів, намірів та почуттів мовця.

Речення як багатоаспектну синтаксичну одиницю кваліфікують із формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та комунікативного планів (О. В. Бондарко, І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, Н. В. Гуйванюк, М. В. Мірченко та ін.). Формально-синтаксичні категорії відображають формальну організацію речення, вони визначають тип синтаксичного зв'язку між синтаксичними одиницями меншого рангу, які входять до складу речення. Семантико-синтаксичні категорії не однорідні за своєю природою й характеризують об'єктивний та суб'єктивний зміст речення. Комунікативні категорійні одиниці спрямовані на вияв мети комунікативного акту.

Семантика речення, як відомо, має загальномовний та індивідуальний (особистісний) аспекти. Категорія модифікаційно-супровідного рівня виступає одним з основних засобів формування особистісного аспекту семантики речення. Базово-комунікативний (основний) рівень називатимемо інтраструктурою речення, а модифікаційно-супровідний, або рівень суб'єктивно-модального та інформативного прирощення, - інфраструктурою речення.

У сучасній лінгвістиці інфраструктура речення ще не знайшла достатнього висвітлення, немає ґрунтовного опису специфіки цього мовного явища, доказом чого вважаємо відсутність в україністиці монографічних праць із цієї теми. Окремі елементи інфраструктури опрацювали такі вчені, як Є. К. Тимченко, І. Огієнко, І. К. Кучеренко, В. С. Храковський, П. С. Дудик, П. І. Богданов, Т. М. Чумаков, В. А. Артемов, А. Й. Багмут, Л. Р. Зіндер, М. У. Каранська, І. Р. Вихованець, Д. Х. Баранник, Л. О. Кадомцева, Н. Ю. Шведова, М. Я. Плющ, К. Г. Городенська, А. П. Загнітко, М. В. Мірченко, К. Ф. Шульжук, М. С. Скаб, В. І. Грицина та ін.

Актуальність теми зумовлена потребою цілісного опису системи одиниць інфраструктурного рівня, комплексне вивчення яких на матеріалі української мови проведено недостатньо. Запропоноване дослідження репрезентує новий підхід до периферійних синтаксичних явищ, оскільки зорієнтоване на розгляд особливостей синтаксичної організації речення з позиції дворівневого синтаксису. Вияв семантико-граматичної своєрідності одиниць інфраструктури значною мірою пов'язаний з умовами спілкування, з особливостями комунікативної специфіки ситуації мовлення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація тісно пов'язана з комплексною науковою темою „Граматичні одиниці і категорії сучасної української мови”, яку опрацьовують на кафедрі української мови Волинського національного університету імені Лесі Українки.

Мета дослідження полягає в аналізі одиниць інфраструктурного рівня сучасної української мови, визначенні їхніх формальних та семантичних ознак у структурі простого речення.

Відповідно до мети дослідження поставлені такі завдання:

1) розглянути поняття реченнєвої інфраструктури;

2) дати визначення інтраструктури;

3) проаналізувати особливості інкорпорованих членів речення;

4) визначити функції одиниць модифікаційно-супровідного рівня;

5) описати зв'язок одиниць інфраструктурного рівня з основною структурою речення як синтагматично автономної інкорпорації;

6) дослідити просодичну організацію речень з інфраструктурою;

7) розширити поняття інфраструктури речення на основі прирощення семантики слова додатковими елементами;

8) окреслити функціонально-семантичне поле інфраструктури простого речення з урахуванням його формального вираження.

Об'єктом дослідження виступає просте речення з інфраструктурними компонентами.

Предмет дослідження - структурно-семантичні особливості елементів інфраструктури речень у художньому, науковому, офіційно-діловому та розмовно-побутовому стилях.

Джерелами дослідження стали тексти художньої літератури від Т. Г. Шевченка до постмодерністів, наукові статті, епістолярій, ділові папери сучасної української мови тощо. Було проаналізовано близько 7 тис. речень. Робоча картотека налічує 10 тис. конструкцій.

Методи дослідження. Для характеристики елементів інфраструктури речення використано описовий метод із властивими йому прийомами зовнішньої й внутрішньої інтерпретації та методики комплексного й функціонального аналізу. За ідентифікації відношень у структурі досліджуваних речень і вивченні компонентів модифікаційно-супровідного рівня застосовано методики компонентного аналізу, окремі експериментальні прийоми (заміна одного елемента речення іншим, уведення й вилучення елементів) трансформаційної граматики.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що: 1) у роботі комплексно досліджено елементи інфраструктури речення на зразках текстів художнього, розмовно-побутового, наукового, офіційно-ділового стилів; 2) уперше в українському мовознавстві здійснена спроба розширити поняття інфраструктури речення на основі прирощення семантики слова додатковими елементами; 3) досліджено просодичну організацію речень з інфраструктурою; 4) проаналізовано семантику, структуру та формальні особливості компонентів модифікаційно-супровідного рівня - різноманітність їхнього морфологічного вираження, значний діапазон лінійних параметрів: від морфеми, слова - до цілого речення й тексту.

Теоретичне значення дисертації. Результати дослідження узагальнюють, систематизують, доповнюють теоретичний матеріал, що має стосунок до вивчення спеціального аспекту граматичної будови мови - дворівневого синтаксису. Розуміння будови речення як функціональної єдності одиниць двох рівневих систем дає можливість глибше осмислити граматичну природу речення, особливості формування його комунікативної семантики.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості застосування теоретичних узагальнень і фактичного матеріалу дослідження при написанні підручників і посібників із синтаксису сучасної української мови, викладанні курсів та спецкурсів у вищих навчальних закладах. Зібраний у дисертації матеріал, його опис й аналіз можуть бути використані й у подальшій дослідницькій роботі.

Особистий внесок здобувача. Усі результати аналізу інкорпорованих членів речення отримані особисто здобувачем. При цьому докладно охарактеризовані функції одиниць модифікаційно-супровідного рівня, визначено особливості елементів інфраструктури, досліджено просодичну організацію речень з інфраструктурою, вперше в українському мовознавстві здійснена спроба розширити поняття інфраструктури речення на основі прирощення семантики слова додатковими елементами.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та практичні результати дослідження апробовано на міжнародних наукових конференціях: „Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Хмельницький, 2007 р.), „Текст та його одиниці в аспекті різних лінгвістичних парадигм (на матеріалі української та російської мов)” (Харків, 2007 р.), „Українська мова як соціокультурний і психологічний феномен” (Луцьк, 2004 р.), а також на звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу та студентів Волинського національного університету імені Лесі Українки (2006, 2007 рр.). Окремі розділи й дисертацію в цілому обговорено на засіданнях кафедри української мови Волинського національного університету імені Лесі Українки.

Публікації. З досліджуваної проблеми опубліковано 7 статей, вміщених у фахових виданнях, які включені до переліку ВАК України (усі статті одноосібні).

Структура дисертації: Робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку літератури, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає - 186 сторінок, основного тексту - 163 сторінки. Список використаної літератури налічує 195 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено об'єкт, джерела фактичного матеріалу, методи, наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації, зазначено форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі „Поняття інфраструктури та інтраструктури в мовознавстві”, який складається з двох підрозділів, розглянуто проблему інфраструктури та інтраструктури речення в сучасному мовознавстві.

У вітчизняному мовознавстві концепція інфраструктури належить Д. Х. Бараннику. Суть її полягає в тому, що речення розглянуто з позиції дворівневої структури, тобто рівня базово-комунікативного (або інтраструктурного) та модифікаційно-супровідного (або інфраструктурного). Одиницями модифікаційно-супровідного (інфраструктурного) рівня, або рівня суб'єктивно-модального та інформативного прирощення, вважають синтаксично й інтонаційно автономні вербальні структури: звертання, вставні слова, слова автора при прямій мові тощо. Всі ці мовні явища зорієнтовані на базовий граматичний і змістовий контури висловлення.

Одиницям інфраструктурного рівня властива не граматична, а ситуативно-змістова та суб'єктивно-модальна зорієнтованість на речення. Вони тільки беруть участь у формуванні семантичної та модальної структури речення й до поширювачів його не належать. Реченню потенційно властиві два види лінійності в зовнішньо-композиційному плані. Компоненти інтраструктури речення формують його горизонтальну лінійність - граматично детерміновану, основну. Одиниці інфраструктури, зазвичай зорієнтовані на окремі фрагменти горизонтально розгорнутої структури, формують феномен вертикальної (за способом входження в речення) лінійності.

У процесі аналізу інфраструктурних одиниць було з'ясовано деякі додаткові питання, пов'язані з відбором матеріалу й виділенням синтаксичних явищ, релевантних для інфраструктури речення. На відміну від формально-граматичних підходів, що розглядають речення зі звертаннями, вставними і вставленими словами як ускладнені, дворівневий синтаксис визначає такі конструкції не як ускладнені чи неускладнені, а як речення з інфраструктурою або без неї. За Д. Х. Баранником, так звані напівпредикативні відокремлені звороти (дієприкметникові, дієприслівникові, субстантивні, ад'єктивні) мають іншу граматичну природу й виступають одиницями базового - інтраструктурного рівня речення. Тому ми не досліджували їх, незважаючи на те що дієприкметникові, дієприслівникові звороти, однорідні члени речення теж виступають елементами, які ускладнюють просте речення. Однорідні члени речення, відокремлені члени речення - це I різновид ускладнення (за А. П. Загнітком). II різновид ускладнення, на думку вченого, - це синтаксичні конструкції, які синтагматично не пов'язані зі структурою речення. До них належать вставні й вставлені конструкції, звертання тощо. Саме вони становили об'єкт нашого дослідження.

З позиції дворівневого синтаксису в нашій роботі проаналізовано також слова автора при прямій мові, оскільки вони „обслуговують” речення з прямою мовою й тому за своєю суттю наближені до вставних речень із значенням говоріння. Речення зі словами автора й прямою мовою - формально складна синтаксична структура, але з позиції дворівневого синтаксису - це одна велика конструкція, в якій наявні диктум і модус. Згідно з теорією двобічності реченнєвого змісту Ш. Баллі, пряма мова - базова, диктумна частина речення (його об'єктивний зміст), слова автора - модусна частина (суб'єктивний зміст речення), що доповнює, супроводжує пряму мову. Слова автора ми розглядали на рівні синтаксичної синонімії зі вставними реченнями “повідомлювальної” семантики (вітати, гукнути, зазначати, згадувати, зронити або кинути слово, казати, натякати, оголошувати, пам'ятати, підкреслювати, повідомляти, подумати, прошепотіти тощо). Пор.: У світі, кажуть давно, не без добрих людей (Народна творчість) й “У світі не без добрих людей”, - кажуть давно (Гр. Тютюнник).

Концепцію Д. Х. Баранника про інтраструктуру та інфраструктуру речення та їхній взаємозв'язок у реченні можна порівняти з теорією ізоморфізму Є. Куриловича. Згідно з цією теорією в мові існує структурний паралелізм між рівнями. Так, зокрема, структурну подібність можна побачити в складі й реченні (структурна тотожність голосного в складі та предиката в реченні).

Порівнюючи структурну тотожність голосного в складі, диктуму в реченні, можемо зробити висновок: на рівні складу визначальна роль належить голосному звуку, а не приголосному (бо саме голосний визначає кількість складів у слові, наголос, семантику слова, напр.: заммок - замомк тощо), а на рівні речення головну роль відіграє диктум (інтраструктура), а не модус (інфраструктура, яка тільки „обслуговує”, доповнює інтраструктуру).

Суть поняття інфраструктури речення можна глибше зрозуміти, спираючись на іншу оригінальну теорію щодо структури мови - теорію ієрархії рівнів, сформульовану Е. Бенвеністом. За концепцією вченого, мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня: напр.: фонема > морфема > слово.

Отже, особливість інкорпорованих членів полягає в строкатості їхнього морфологічного вираження та значному діапазоні лінійних параметрів: від одного слова, навіть морфеми, а інколи й фонеми до цілого речення, а то навіть і тексту з належними внутрішніми граматичними зв'язками між складниками. Розглянемо це на прикладах:

1. Фонеми. Від звука - чи то асонансу, чи алітерації, які створюють особливу емоційну атмосферу, передають експресію найрізноманітніших почуттів, - до цілого тексту: Куди ідуть краєм шляху тополі? / Куди несуть свої думки і болі? / До мужніх друзів, до міцних дубів…(Д. Павличко). Алітерація як евфонічний засіб додатково передає відповідні почуття, настрій: Недорізаним звіром вітер / Проридає в страшний простор. / (Там жито - надовго збите, / Там чорним повітрям - мор) (Є. Маланюк). Часто повторюваний звук “р” надає поетичним словам твердості, рішучості.

Отже, алітерація, асонанс як засоби евфонії - додаткові елементи базового рівня речення, що вносять в основний зміст експресивні відтінки суму, спокою, впевненості, рішучості тощо, тому можемо говорити про них як про елементи інфраструктури речення на рівні фонеми.

2. Морфеми. Почуттєво мотивована експресивність пов'язана з багатьма явищами українського словотвору. Дериваційна система української мови містить велику кількість спеціальних афіксів, за допомогою яких можна експресивно передавати найтонші відтінки почуттів, переживань й оцінок. Уживання зменшено-пестливих (-очок-, -ечок-, -ісіньк-, _юсіньк- та ін.), пейоративних суфіксів (-яр-, _ищ-, -иськ-, -аг-, -уг-, -ук-, -ур- та ін.) свідчить про позитивне або негативне ставлення до особи, тварини, предмета, явища тощо.

3. Слова. Вставні слова вносять у речення додаткові відтінки можливості/ неможливості, впевненості/невпевненості (певно, може, справді, очевидно); порядок викладу думок (по-перше, по-друге, отже, наприклад тощо): Може, то птахи приносять на своїх крилах весну? (Є. Гуцало). Звертання в реченні сприймаємо насамперед як репрезентанта адресата мовлення: Вставай, Україно, вставай, / виходь на дорогу свободи... (Д. Павличко).

4. Словосполучення. Поширені звертання, вставні та вставлені словосполучення доповнюють базову структуру речення, оформлюють речення кожен у своєму аспекті й виступають як визначник адресата (звертання), суб'єктивно-модальний модифікатор (вставні словосполучення), актуалізатор змістового прирощення (вставлені словосполучення), напр.: Добридень, рідна хато! (В. Стус); Власне кажучи, щороку „Відкриття полювання” буває двічі: першого серпня на птицю, а першого листопада на звіра... (Остап Вишня); А їжак знову скрутився (про всяк випадок) і шепотів собі в груди (Гр. Тютюнник).

5. Речення. Вставлені речення несуть додаткову інформацію: Коли забув ти рідну мову / (яка б та мова не була), / ти втратив корінь і основу, / ти обчухрав себе до тла (Д. Білоус). Слова автора виступають засобом авторизації мовлення: І засміялась провесінь: - Пора! (Л. Костенко).

6. Тексту. До структур модифікаційно-супровідного рівня з функцією доповнення, конкретизації змісту основної частини речення можуть належати і вставлені речення у вигляді суцільного тексту: Ленця-не-Ленця з сонячної сторони тролейбуса врешті відчуває, що на неї дивляться, й повертає голову (метеликовий стріп повіками, погляд гострий, як виставлений уперед лікоть: дивись, казала Ленця, швидко-швидко закочуючи рукав, дивись, які гострі, хочеш помацати?.. І ось тут теж… - відслоняючи коміра, ще дужче, схарапудженіше витягаючи шию, щоб продемонструвати свої кубістично настроєні ключиці: затамований віддих, погляд завмерлий, чужий і трошки зляканий - чи то власною довірливою відвагою, чи твоїми непередбачуваними діями: любиш, не любиш, плюнеш, поцілуєш?..) (О. Забужко).

У другому розділі „Функціональна характеристика звертання як компонента модифікаційно-супровідного рівня” здійснено ґрунтовну характеристику звертання й визначено його функції в системі інфраструктури.

У підрозділі 2.1. ”Комунікативно-прагматичний зміст звертання” з'ясовано, що трьом різновидам кличного відмінка (за вченням І. Р. Вихованця та М. В. Мірченка): 1) адресата - потенційного суб'єкта дії (Кінчай, дочко, віджимати та йди полоскати на вир (Г. Тютюнник)); 2) акцентованого адресата - нейтралізованого суб'єкта дії (Товаришу генерал, перша машина влетіла на міст! (О. Гончар)); 3) кличного з ідентифікаційною функцією (Рідна мати моя, ти ночей не доспала (А. Малишко)) відповідає три різновиди звертання, але не всі звертання однаковою мірою можуть бути елементами інфраструктури. Пор.: Сашо, рідний, втомилося серце без щастя, втомилося бути стисненим смутком (О. Довженко). Підмет - серце, присудок - втомилося, додаток - без щастя і т. д. Сашо, рідний - звертання, які несуть додаткову інформацію в речення, вказують тільки на те, кому адресоване висловлення. Або: Мамо, чи кожна пташина / взимку у вирій літає? (Леся Українка). У поданих конструкціях кличний відмінок слів Мамо, Сашо, рідний - виступає як компонент із семантично знебарвленою супровідною функцією потенційного суб'єкта дії. У семантико-синтаксичному плані тут вокатив виконує функцію акцентування й називання адресата як такого, до якого звертається мовець і який не „діє”, тобто відповідно нейтралізованого суб'єкта дії. Отже, звертання акцентованого адресата повністю належать до інфраструктури речення.

У реченні Лети, мій лист, за море, наче птиця! (П. Воронько) первинна семантико-синтаксична функція кличного відмінка - адресатно-суб'єктна, що сприяє цій формі реалізувати категорію підмета. Компонент мій лист, виражений вокативом, складний за семантико-синтаксичною природою, він вказує на адресата вольової дії мовця, з одного боку, і суб'єкта потенційної дії співбесідника - з другого. Кличний відмінок у цьому реченні перебуває в центральній позиції підмета, що засвідчує форма координації між кличним відмінком і дієсловом наказового способу, наприклад: Розкажи, тополе, не ховай од всіх, / Чому слабне вітер в кучерях твоїх? / Розкажіте, роси, ніби перли чисті, / Чому вас роняють трави урочисті? (В. Симоненко).

Ми схиляємося до думки, що кличний виконує функцію підмета тільки в одному різновиді конструкцій - у конструкціях з дієсловом наказового способу. Взаємозв'язок між головними компонентами таких реченнєвих побудов ще більше увиразнює категорія числа, пор.: Дівчино, співай! - однина та Дівчата, співайте! - множина. Усе це засвідчує, що такі звертання належать до інтраструктури. З іншого боку, аналізовані компоненти тільки фактично перебувають у реченні, а семантично вийшли з нього, тому вони належать до інфраструктури. Наприклад: …Соню, сходи до неї [до Марфи] і скажи, що я послав їй ... три зозулі з поклоном ... (Гр. Тютюнник). У структурах зазначеного типу специфіку кличного відмінка визначає те, що він, за І. Р. Вихованцем, в імперативних реченнях подібно до називного може перебувати в центральній формально-синтаксичній підметовій сфері, але все ж таки не досягає виразності семантико-синтаксичної суб'єктної позиції останнього, об'єднуючи в собі, крім суб'єктного, інші значення. Порівняймо імперативне речення Учітеся, брати мої... (Т. Шевченко) та розповідну конструкцію Вчаться брати мої (розм.). У першій синтаксичній одиниці на відмінкову адресатно-суб'єктну семантику кличного нашаровано невідмінкове емотивне значення. Крім того, в аналізованій структурі спостерігаємо зовсім іншу інтонацію - наказ, спонукання до дії, у наступній - просто констатацію факту. Зв'язок звертання як компонента (конденсованого речення) з основною базою (інтраструктурою) реалізується на основі синтагматичного зчеплення або інкорпорації. Забезпечує цей зв'язок структурно-композиційна та просодична організація. У таких конструкціях спостерігаємо перехідне явище - дифузну семантику, яка засвідчує, що між інфраструктурою та інтраструктурою немає чіткої демаркаційної лінії.

Кличний відмінок, який дублюють займенникові іменники другої особи, одночасно належить і до інфраструктури, і до інтраструктури, бо без нього речення не може існувати, наприклад: Ти наше диво калинове, / кохана українська мово! (Д. Білоус). Звертання кохана українська мово належить до інтраструктури, бо без нього речення не має закінченої думки. Іменниковий займенник ти семантично входить у речення, але не дає повного значення, бо це напівсемантичне слово. У зазначеній конструкції звертання продовжує й уточнює думку, робить речення закінченим і зрозумілим для сприйняття, тому звертання кохана українська мово виступає складником базового речення, тобто входить до інтраструктури.

З іншого боку, звертання в таких реченнях перебуває поза основною структурою, бо є займенник ти або його еквівалент в іншому відмінку, наприклад: Ти, краю мій, мене впізнаєш? (В. Стус). Із цього погляду, звертання, виражене кличним ідентифікаційним, на нашу думку, варто вважати одночасно й елементом інфраструктури, бо фактично перебуває поза основною структурою речення.

Отже, дифузне явище спостерігаємо у звертаннях, виражених кличним ідентифікаційним і кличним адресата потенційного суб'єкта дії, коли вони одночасно належать до інтраструктури й до інфраструктури. Звертання акцентованого адресата мають стосунок тільки до інфраструктури.

У підрозділі 2.2. “Функції звертання” визначено, що найголовніша функція звертання - контактна (називання адресата мовлення): Як побачу рідну хату - / Завеснію, наче цвіт; / Здрастуй, мамо! / - Здрастуй, тату! (А. Демиденко). Контактна функція звертання може поступатися місцем функції експресивній (риторичне звертання): Моя любове! Я перед тобою (Л. Костенко).

Часто в художньому стилі звертання супроводжують різні почуття, пере-живання, оцінне ставлення до об'єкта звертання (оцінно-характеризуюча функція). Для цього до складу аналізованих компонентів включають означення-епітети, метафоричні прикладки-перифрази, причо-му оновлювано-поширені, оновлювано-повторювані тощо. Отже, звертан-ня - це важливий засіб висвітлення, розкриття особи мовця (адресанта), його світогляду й духовності, наприк-лад: Мамо, мамо, вічна і кохана, / ви пробачте, що був неуважний. / Знаю, ви молилися за мене / дні і ночі, сива моя нене (М. Луків).

Деякі звертання можуть передавати додаткові відтінки спонукаль-ної інтонації: пересторогу, докір, пораду, прохання, наказ тощо. Усе це вказує на наявність спонукальної функції звертання.

Нерідко звертання-речення адресовані до тварин, особливо свійських, і найчастіше служать мовним сигналом впливу на них. Тим самим головна функція таких утворень - спонукальна, яка має свій вияв в інтонації: Напр.: - Лиско! - гукнув Чіпка. - Лиско підведе, нехотя, голову, подивиться на Чіпку і знову кладе її на ноги... (Панас Мирний).

Слід назвати ще одну функцію звертання - етикетну. Розмаїття звертань бачимо в листах Лесі Українки: „Люба мамочко! З телеграм і з листа знаєш, що я здорова, і се щира правда” (З листа Лесі Українки до матері О. П. Косач від 4.03.1901 р. з Мінська); „Мій хтосічок дорогий, що про мене думає?” (З листа Лесі Українки до О. Кобилянської від 30.12.1902 р. із Сан-Ремо).

У текстах художньої літератури теж трапляються подібні етикетні формули звертання: Досить Вам запиратись, добродію Задніпровський (М. Стельмах).

У третьому розділі „Вставні і вставлені слова, словосполучення, речення як елементи інфраструктури простого речення”, що складається з чотирьох підрозділів, охарактеризовано вставні слова як елементи модифікаційно-супровідного рівня, подано синтаксичну характеристику вставних компонентів, з'ясовано питання морфологічного походження вставних слів, визначено два типи вставних слів.

У підрозділі 3.1. „Синтаксична характеристика вставних компонентів” досліджено, що вставні одиниці досить різноманітні за своєю синтаксичною структурою. До них належать вставні речення, сполучення слів, вставні слова. Межа між цими одиницями досить умовна. Різна структурна (формальна) та змістова гама вставних речень, словосполучень та слів уможливлює виконання ними додаткових функцій. Крім того, аналізовані одиниці потрактовуємо як інкорпоровані компоненти, що виражають значення суб'єктивної модальності. Їхні супровідні функції зумовлені інфраструктурним рівнем речення та особливими зв'язками з базовою структурою речення.

У підрозділі 3.2. „Питання морфологічного походження вставних слів” з'ясовано, що вставні одиниці зазвичай походять від повнозначних лексико-граматичних класів слів. З цією метою використовують дієслівні, прислівникові, іменникові, прикметникові, числівникові, займенникові форми тощо. В українській мові дуже мала кількість вставних слів, що походять від службових частин мови. Ними можуть бути декілька сполучників: однак, одначе, проте, втім, які можуть виділятися інтонацією й виражати певний відтінок прислівникового значення типу все ж, все ж таки, все-таки. Напр.: Карпо, однак, виліз (Панас Мирний); Немає сонця - а десь воно, проте, живе і світить (М. Рильський).

У підрозділі 3.3. „Два типи вставних слів і їхні модальні функції” ми здійснили типологію вставних слів, що виражають: 1) ставлення мовця до висловленої ним думки й 2) відношення змісту думки до дійсності. Перший тип включає вставні слова на позначення: а) достовірності думки, істинності, сумнівності; б) джерела думки й висловлення; в) логічного висновку, зумовленого змістом попередніх думок, порядку їх викладу та послідовності. Другий тип вставних слів включає в себе слова, які виражають: а) емоційно-вольове ставлення до дійсності; б) оцінку повідомлюваного факту щодо загальних категорій щастя, нещастя, біди й т. д. Указані два типи не протистоять один одному, вони тісно переплетені між собою. Логічна оцінка не виключає емоційного значення, і навпаки. Ці дві сфери модальних значень різні за формами, з різних сторін зображують дійсність та одна одну доповнюють.

У окремий підрозділ 3.4 ”Вставлені конструкції як доповнювачі інформації” винесено вставлені конструкції й кваліфіковано їх як доповнювачі інформації та виразники об'єктивної модальності лінійного речення. Визначено параметри вставлених одиниць - від одного слова - до цілого речення й тексту. До вставлених речень за наявності інтонаційного відокремлення наближений „називний самостійний” (термін Л. А. Булаховського). Це ізольований від інших слів речення називний відмінок імені (звичайно, із залежними словами), який ніби несподівано, контекстуально не вмотивовано з'являється в реченні й фіксує, виділяючи з цілого, якусь ознаку предмета (особи) або деталь ситуації. Називний самостійний теж належить до інфраструктури речення, тому що він доповнює, конкретизує зміст основної частини речення: Люди жнуть або косять, а її Андрій іде стежкою, ремінна торба через плече, бриль на потилиці, і ціпком вимахує (М. Коцюбинський). Досліджено, що вставлені конструкції можуть уживатися в усіх стилях української мови.

У четвертому розділі „Слова автора при прямій мові як визначник адресата та складник інфраструктури речення” здійснено докладну характеристику функціональної реалізації слів автора в семантико-синтаксичній структурі речення. Розглянуто речення з прямою мовою з позиції дворівневого синтаксису - як одну синтаксичну конструкцію, в якій наявні диктум і модус.

У підрозділі 4.1. „Слова автора, як засіб авторизації висловлювання” доведено належність слів автора до одиниць модифікаційно-супровідного рівня. Таку ж, як і слова автора при прямій мові, функцію авторизації мовлення виконують і власні імена, що стоять перед репліками дійових осіб у діалогічному контексті драматичного твору, напр: Пузир. Це не моє діло! Золотницький. Як? (І. Карпенко-Карий); Лукаш. Та добре вже, загороджу, нехай-но… Мати. Коли ж воно оте „нехай-но” буде? (Леся Українка).

У підрозділі 4.2. „Функції слів автора” досліджено, що слова автора виконують функцію орієнтування на адресанта й нерідко - з елементами характеристики особи або сказаного нею, а саме, відображають певною мірою: а) жести мовця; б) міміку; в) акустико-слухову сторону мовлення; г) почуття, настрій, психологічний стан; ґ) місце, час, обставини мовлення тощо.

Отже, слова автора виступають змістовими, емоційно-оцінними, експресивними, суб'єктивно-модальними прирощеннями, тому вони лежать в іншій площині - площині інфраструктури, що супроводжує базове речення - пряму мову.

У п'ятому розділі „Інтонація як фактор, що формує функціональну винятковість одиниць інфраструктурного рівня” з'ясовано, що важливу роль в інтонуванні відіграють такі елементи інфраструктури, як звертання, вставні та вставлені слова, словосполучення й речення, слова автора при прямій мові.

У підрозділі 5.1. „Інтонаційна організація речень з елементами інфраструктури” визначено, що є два основні різновиди інтонаційного оформлення звертань у реченні: з інтонацією комунікативної перспективи та комунікативної ретроспективи, з'ясовано, що вставні слова мають „особливу інтонацію” вставності.

Вставленим конструкціям притаманний власний інтонаційний контур (відносна завершеність, чітке відокремлення), певна самостійність. „Вставлений” характер аналізованих одиниць увиразнює те, що за інтерпозиції вставленого речення основне речення ніби розривається на дві частини. Однак ці дві частини зберігають свою інтонаційну „недоторканість” і, поєднуючись, вимовляються так, ніби розриву й не було. Вставлене речення завжди відокремлюють від основного двома паузами в інтерпозиції й однією паузою в постпозиції.

Щодо інтонації при вимові слів автора в будь-якій позиції, то для неї типове пониження голосу й прискорення темпу, порівняно з основною частиною речення, а також виділення слів автора паузами з обох боків.

У підрозділі 5.2. „Модальна функція інтонації” з'ясовано, що інтонаційна репрезентація різних емоцій, почуттів та волі складає модальну функцію інтонації. У реченнях з елементами інфраструктури - звертаннями, словами автора при прямій мові, вставними словами й реченнями - спостерігаємо розмаїття інтонаційних відтінків, що можуть виражати найрізноманітніші суб'єктивно-модальні значення: упевненості/невпевненості, сумніву, вагання, довіри/недовіри, байдужості, суму, утіхи тощо.

У підрозділі 5.3. „Експресивно-емоційні відтінки інтонаційного оформлення речень з інфраструктурою” досліджено, що інтонаційне оформлення речень з елементами інфраструктури (вставними та вставленими словами, словосполученнями, реченнями, звертаннями, словами автора при прямій мові тощо) може передавати найрізноманітніші експресивно-емоційні відтінки почуттів: потяг, насолоду, любов, піклування, щиросердність, розчулення, розраду, захоплення, полегшення, зачудування, іронію, кепкування, занепокоєння, докір, гіркоту, смуток, страждання, сором, приреченість, пригніченість, образу, роздратування, паніку, озлоблення тощо. Можемо говорити, що вони (експресивно-емоційні відтінки) виступають важливим складником суб'єктивної модальності і входять до одиниць інфраструктури речення як суб'єктивно-модальні, емоційно-оцінні та експресивні прирощення.

У шостому розділі “Морфемне вираження суб'єктивно-модальних значень елементів інфраструктури речення на рівні слова” визначено, що суб'єктивно-модальні значення можуть виражати не тільки речення, а й слова, яким властива експресивність. Оскільки слово виступає складником речення, а інколи - навіть самостійним реченням, тому в цьому розділі було досліджено лексеми з експресивними відтінками. Насамперед акцентовано увагу на тих одиницях, в яких експресію досягнуто засобами словотвору - рядом іменникових і прикметникових, рідше - дієслівних суфіксів, що надають словам емоційного забарвлення (дівчинка, сестриця, білесенький, манюсінький). Ці суфікси - елементи інфраструктури речення на рівні слова, бо експресивність властива не тільки інтонації, вставним словам, а й лексичним значенням слів, суфіксам, граматичним формам, звукам тощо.

Суфікси категорії суб'єктивної оцінки не змінюють значення слова так, що воно стає позначенням іншого поняття. Але вони модифікують, ускладнюють це значення певними емоційно-оцінними відтінками, до яких може долучатися ще відтінок зменшеності або збільшеності предмета чи ознаки (сонце - сонечко, ялина - ялинка; Катя - Катруся, Коля - Колятко; тепле сонце - тепленьке сонечко, молода ялина - молоденька ялинка; славна Катя - славненька Катруся, малий Коля - маленьке Колятко).

У підрозділі 6.1. „Роль зменшено-пестливих суфіксів як елементів інфраструктури речення” досліджено, що в дериваційній системі української мови є велика кількість спеціальних афіксів - елементів інфраструктури речення на рівні слова, за допомогою яких можна експресивно передати найтонші відтінки почуттів, переживань й оцінок. Ці елементи інфраструктури несуть в собі експресивне начало - додаткову інформацію на чуттєвому рівні й на рівні підсвідомості. Зменшено-пестливих суфіксів іменників набагато більше, ніж пейоративних (суфіксів згрубілості, зневажливості). Найчастіше в сучасній українській мові використовують суфікси пестливості й зменшеності, наприклад (в іменниках жіночого роду): -к-, -очк-, -еньк-, -іньк-, -усеньк-, -ок-, -очок- тощо: Ой спи, дитя, до обіда… / Соньки-дрімки в колисоньки, / добрий розум в головоньки, / а рісточки у кісточки, / здоров'ячко у сердечко, / а в роточок говорушки, / а в ніженьки ходусеньки, / а в рученьки ладусеньки (Народна творчість).

З-поміж найуживаніших зменшено-пестливих суфіксів чоловічого роду вирізняємо такі: -ок-, -оньк-, -еньк-, -очок-, -ечок-, -ик-, -ець-, -чик- тощо, напр.: Юрчик кицю прикликає / і наказує-навчає: / - Кицю-мицю! Добре слухай, / Що не твоє, то не рухай: / Ні квачів, ні помазків, / Ані Юркових м'ячів, / Ані дядькових шнурочків, / Ані тітчиних клубочків... (Марійка Підгірянка).

Ґрунтовне дослідження джерельної бази дало змогу вирізнити найуживаніші суфікси з позитивним емоційним забарвленням, засвідчені в іменниках середнього роду. До них належать такі: -ц-, -ачк-, -ячк-, -ен-, -ат-, -ятк-, -еньк-, -енятк-, _еняточк- тощо, напр.: У ластівки - ластівенятко, / В шовковиці - шовковенятко, / В гаю у стежки - стеженятко, / у хмари в небі - хмаренятко, / В зорі над садом - зоренятко / Вже народилося (М. Вінграновський);

У підрозділі 6.2. „Суб'єктивно-оцінні значення пейоративних суфіксів” визначено, що для українського розмовного мовлення та стилю художньої літератури характерне широке використання пейоративних суфіксів: -ищ-, -иськ-, _ак-, -як-, _юк- тощо, напр.: суфікс -ищ- вживається для підкреслення великого розміру предмета чи істоти й надає їм відтінку згрубілості, зневаги: Лиш зажурилися / Старезна скеля над урвищем / Та дуба всохле стовбурище (М. Вінграновський). Суфіксу -л- властиві певні елементи емоційного забарвлення з негативним відтінком: Нащо воно здалось тобі / Таке страховидло? (П. Глазовий). Основна сфера вживання цих стилістично знижених іменників - ненормативне експресивне усне мовлення: Хома тікав, мов зляканий звірюка (О. Довженко); Гей, у мене був коняка, був коняка - розбишака (Я. Щоголів); А коняка добра! (Остап Вишня). Пейоративні суфікси спільного роду теж вносять у слова відтінок згрубілості, зневажливості, осуду, іноді іронії. Наприклад, в останньому наведеному реченні суфікс -як-, на нашу думку, поєднує семантику збільшеності з почуттям захоплення.

У підрозділі 6.3 „Вплив форм суб'єктивної оцінки на інфраструктуру синтаксичних одиниць” з'ясовано, що безпосередній стосунок до інфраструктури синтаксичних одиниць мають також форми суб'єктивної оцінки якості, утворені за допомогою суфіксів -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-. Найпродуктивніші з них прикметникові утворення з суфіксом -еньк-, частина яких має суто емоційне значення, тобто виражає суб'єктивне ставлення мовця до якості предмета без супровідних відтінків зменшеності: босенький, вороненький, голенький, дружненький, кругленький, любенький, рівненький, рідненький, сухенький, чемненький тощо, наприклад: Бабусю рідненька, / Ти всім помагаєш: / Яке в мене горе, / Ти, може, вгадаєш? / Як очі заплющу, / То так, моя ненько, / Де візьметься зразу / Козак молоденький (Народна пісня).

Форми з суфіксом -есеньк- передають значення пестливості, емоційного співчуття, іноді - з підкресленням високої міри якості в предметі: білий - білесенький, дивний - дивнесенький, густий - густесенький, тихий - тихесенький,наприклад: Місяць яснесенький / Промінь тихесенький / Кинув до нас. / Спи ж ти, малесенький, / Пізній-бо час (Леся Українка).

До елементів інфраструктури речення безпосередній стосунок мають пейоративні суфікси, засвідчені у прикметникових формах негативної оцінки якості (зневажливості, згрубілості). Суб'єктивно-оцінні значення передають небагато слів розмовно-побутового стилю, що вказують на дуже велику міру якості в предметі, з суфіксами -ущ- (-ющ-), -юч- (злющий, худющий, злючий, страшнючий), -енн- (глибоченний, здоровенний, силенний), _езн- (грубезний, старезний), -елезн- (довжелезний, товстезний), наприклад: А мій один знайомий романіст / скомпонував, працюючи невтомно, / один роман про довжелезний міст, / другий роман - про височенну домну… (П. Глазовий).

Компонентами модифікаційно-супровідного рівня можуть бути також окремі дієслівні суфікси. Але ознака експресивності їм властива меншою мірою. Зменшено-пестливі інфінітивні форми характерні для усного мовлення й функціонують у художньому стилі, наприклад: За сонцем хмаронька пливе, / Червоні поли розстилає / І сонце спатоньки зове / У синє море (Т. Г. Шевченко).

Отже, форми суб'єктивної оцінки мають стосунок до всіх повнозначних частин мови. Експресія, пов'язана із суфіксами суб'єктивної оцінки, розповсюджується на всі деталі висловлення: на предмет, його якість, якість його дії та інші речі, що перебувають з ним поруч. Напр.: Викохала бабуся Івасика, випестила. І сорочечка завсіди в Івасика біленька, випрана чистенько і червоною заполоччю у хрестик вигаптувана. І волоссячко в Івасика вичесане, і ніжки в нього щовечора тепленькою водицею вимиті (Остап Вишня).

Форми суб'єктивної оцінки якості, утворені за допомогою суфіксів -еньк-, _есеньк-, _ісіньк-, -юсіньк- та ін., вносять у слово додаткові значення зменшеної чи високої міри якості, пестливості, співчуття тощо. Вони виступають прирощеннями суб'єктивно-оцінного характеру, тобто стають інфраструктурою слова.

Отже, якщо уявити, що інфраструктура речення має польову структуру з периферією й напівпериферією, то ядром поля інфраструктури будуть вставні і вставлені слова, звертання в непідметовій функції, напівпериферією - інтонація, слова автора при прямій мові, звертання в підметовій функції, а периферією - додаткові елементи, що передають супровідні значення на рівні морфеми (суфікси зменшеності-пестливості, пейоративні), фонеми (алітерація, асонанс тощо).

Оскільки мова належить до природних динамічних систем (бо до неї входять одиниці різного рівня членування), то морфема й фонема, як одиниці мови, теж беруть участь у вираженні супровідних додаткових інфраструктурних значень.

Узагальнення результатів дослідження дало можливість зробити такі висновки:

1. Важливий фактор, що забезпечує комунікативну достатність речення, - різнорівневий характер його структури. Спостереження над синтаксичною організацією речення в українській мові дали підстави виділити в ньому два структурних рівні - базово-комунікативний (або інтраструктурний) та модифікаційно-супровідний (або інфраструктурний). Базово-комунікативний структурний рівень речення - інтраструктуру - утворює традиційна система головних і другорядних членів речення, простих речень в складних синтаксичних конструкціях. Одиницями модифікаційно-супровідного - інфраструктурного - рівня, або рівня суб'єктивно-модального та інформативного прирощення, є синтаксично й інтонаційно автономні вербальні структури: звертання, вставні слова, слова автора при прямій мові тощо. Всі ці мовні явища зорієнтовані на базовий граматичний і змістовий контури висловлення. Одиницям інфраструктурного рівня властива не граматична, а ситуативно-змістова та суб'єктивно-модальна зорієнтованість на речення. Вони тільки беруть участь у формуванні семантичної та модальної структури речення й до поширювачів його не належать.

Складники інфраструктури речення не скоординовані між собою, не утворюють якоїсь внутрішньої системи, вони зорієнтовані лише на власне структурну основу речення, взаємодіють з нею в семантичному, модальному, емотивному чи контекстно-конструктивному аспектах. Цю взаємодію з лінійним реченням здійснює кожен складник інфраструктури окремо й по-своєму. У повному наборі такі складники не трапляються. Часто вони загалом відсутні. Це речення з нульовою інфраструктурою.

2. Лінійним членам речення властиве належне (звичайно, компактне) морфологічне вираження, вони мають граматичний зв'язок, виконують відповідні синтаксичні функції, перебувають у реальному граматичному (і, зрозуміло, змістовому) контексті речення. Це традиційна система головних і другорядних членів речення - базова (основна) структура речення. Вона репрезентує інтраструктуру. Це перший - базово-комунікативний рівень речення.

Реченню потенційно властиві два види лінійності в зовнішньо-композиційному плані. Компоненти інтраструктури речення формують його горизонтальну лінійність - граматично детерміновану, основну. Одиниці інфраструктури, зорієнтовані зазвичай на окремі фрагменти горизонтально розгорнутої структури, формують феномен вертикальної (за способом входження в речення) лінійності.

Елементи інфраструктури можуть бути виражені фонемою (алітерація, асонанс), морфемою (-усіньк-, -юсіньк-, -ищ- та ін.), словом (звертання, вставні слова), реченням (вставні, вставлені речення, слова автора при прямій мові), текстом (спогад, пояснення, розширення інформації тощо). Морфему структурують фонеми, але значення вона набуває лише в слові. Наприклад: суфікс -юсіньк- має значення емоційної оцінки якості предмета з підкресленням найвищої міри якості тільки в складі слів типу мал-юсіньк-ий (мал-юсіньк-а, мал-юсіньк-е), тон-юсіньк-ий тощо. Фонему теж можна потрактувати лише як складника одиниці вищого рівня - морфеми. Усі вказані компоненти виступають елементами інфраструктури на різних рівнях: на рівні речення, слова, морфеми. Вони поетапно входять до інфраструктури вищого рівня. Цю ієрархію завершує інфраструктура речення.

3. Особливість інкорпорованих членів речення полягає у строкатості їхнього морфологічного вираження та значному діапазоні лінійних параметрів: від одного слова до цілого речення з належними внутрішніми граматичними зв'язками між складниками. Щодо базового речення такі структури, незалежно від обсягу, виступають як один інкорпорований член речення. Одиниці інфраструктурного рівня, незважаючи на певні ознаки предикативності, самостійного комунікативного значення не мають і функціонують лише в складі базового речення: їхня предикативність щодо базового речення має частковий, службовий, у певному розумінні локальний характер. У сучасній українській мові найвиразніше роль елементів інфраструктури речення виконують звертання, вставні та вставлені одиниці, слова автора при прямій мові, інтонація, суфікси.

4. Крім свого основного призначення (називання адресата мовлення - контактної функції), звертання можуть виражати ставлення до адресата, давати йому оцінку (оцінно-характеризуюча функція). Деякі звертання передають додаткові відтінки спонукальної інтонації. Важлива роль у мовленні належить етикетній функції звертання. Звертання як інкорпорований член речення виступає визначником адресата й становить, на нашу думку, змістові, асоціативно-предметні та, деякою мірою, емоційно-оцінні прирощення до основного змісту речення, тому воно виступає явищем модифікаційно-супровідного рівня та входить до елементів інфраструктури. Ми вважаємо, що звертання як своєрідний імператив, втілений в іменній формі, має виразні ознаки комунікативної автономності в межах речення, отже, воно є одиницею автономної прирощеної предикації.

Вставні слова, словосполучення, речення виражають суб'єктивну модальність і саме цим принципово відрізняються від вставлених слів, словосполучень, речень - виразників об'єктивної модальності, репрезентованих різними типами складних і простих речень, словосполученнями, окремими словами, а інколи - цілим текстом. Вставні слова, словосполучення, речення як елементи інфраструктури вносять у речення найрізноманітніші модальні відтінки: 1) непевності, сумніву; 2) упевненості; 3) джерела повідомлення думки; 4) способу оформлення думок у процесі мовлення; 5) порядку думок та їхнього зв'язку; 6) різних почуттів людини, оцінки повідомлюваних фактів.

Дотримуючись принципів традиційної граматики, в якій вставні слова не вважають членами речення, але мають змістовий зв'язок з реченням і пов'язані з ним інтонаційно, ми можемо сказати, що такий зв'язок існує й може бути кваліфікований як синтагматично автономна інкорпорація, або нелінійна еластична інкорпорація, а вставні слова - інкорпоровані члени речення. Вставні слова забезпечують висловлюванню узгоджену з ситуацією та індивідуально-суб'єктивною настановою мовця інформативну повноцінність, формують особистісний аспект семантики речення. Це становить другий рівень структури речення - модифікаційно-супровідний, або рівень суб'єктивного прирощення. На наш погляд, суб'єктивні прирощення включають в себе емоційно-оцінні та експресивні прирощення. Саме вставні слова, словосполучення й речення - компоненти-ускладнювачі - суб'єктивно-модальні модифікатори - такі своєрідні елементи інфраструктури речення, які не порушують цілісність реченнєвої структури.

На відміну від вставних елементів, що виражають суб'єктивне ставлення того, хто говорить, до висловленої ним думки, вставлені речення, словосполучення, слова як елементи модифікаційно-супровідного рівня вносять в базове речення додаткові повідомлення чи побіжні асоціативні зауваження, які: 1) доповнюють, 2) уточнюють, 3) розвивають зміст висловлення, 4) указують на якісь деталі чи факти, що не були передбачені в перший момент формування думки.

Вставлені конструкції в текстах художнього, наукового, офіційно-ділового стилів несуть в собі важливе й специфічне завдання: розчленування думки на основні відомості й відомості супровідні, другорядні, другопланові чи іноплощинні, які є прирощеннями інформативного характеру. „Обслуговуючи” речення, вони забезпечують йому інформативну повноцінність. Ці ситуативно зумовлені доповнення або уточнення змісту лінійного речення чи його складників виступають актуалізаторами семантичного (інформативного) прирощення, а значить, одиницями модифікаційно-супровідного рівня - інфраструктури.