Граматична специфіка мови українського законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

УДК 811. 161. 2'36

Граматична специфіка мови українського законодавства

Спеціальність 10. 02. 01 українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Білоусова Ольга Іванівна

Дніпропетровськ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, професор

Попова Ірина Степанівна,

декан факультету української й іноземної

філології та мистецтвознавства

Дніпропетровськогонаціонального

університету імені Олеся Гончара

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Прадід Юрій Федорович,

академік Академії наук вищої школи

України, декан факультету української

філології та українознавства Таврійського

національного університету

ім.В.І.Вернадського

кандидат філологічних наук, доцент

Халчанська Олександра Володимирівна,

доцент кафедри філологічних дисциплін

Полтавського національного педагогічного

університету ім. В.Г.Короленка

Захист відбудеться «15» квітня 2010 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара (49625, м.Дніпропетровськ, пр.Гагаріна, 72, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, корпус 1, ауд.1306).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49050, м.Дніпропетровськ, вул.Козакова, 8).

Автореферат розісланий «15» березня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент Н.В.Левун

лінгвістика законодавство мова

АНОТАЦІЯ

Білоусова О.І. Граматична специфіка мови українського законодавства. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 -- українська мова. -- Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. -- Дніпропетровськ, 2010.

Дисертацію присвячено аналізу граматичної специфіки українського законодавства. Аналіз проведено на матеріалі сучасних законодавчих текстів.

У роботі з'ясовано коло проблемних питань лінгвістики текстів українського законодавства; проаналізовано й узагальнено різні погляди на статус мови законодавства, що кваліфікується як окремий функціонально-стильовий різновид офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови, виявлено типові риси стилю мови сучасного закону.

Загальне розуміння мови як чинника законодавства в системній організації мови послужило основою для комплексного дослідження, у якому представлений аналіз віддієслівних іменників, що активно функціонують у обстежених текстових масивах, граматичної категорії стану дієслова (пасивні конструкції), грамеми теперішнього часу, похідних прийменників, сполучників та сполучних слів, а також подається характеристика словосполучення в мовній організації текстів законодавства (словосполучення термінологічного характеру, інфінітивні сполуки), речення (просте, складне, порядок слів, структури з однорідністю, вставлені конструкції). Указані морфолого-синтаксичні категорії найповніше відбивають сутність специфіки мови законодавства як особливого функціонально-стильового різновиду офіційно-ділового стилю сучасної української мови.

Ключові слова: офіційно-діловий стиль, мова законодавства, юридична лінгвістика, пасивна конструкція, термінологічне словосполучення, інфінітивна сполука, порядок слів, вставлена конструкція, категорія однорідності.

АННОТАЦИЯ

Белоусова О.И. Грамматическая специфика языка украинского законодательства. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 -- украинский язык -- Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. -- Днепропетровск, 2010.

Диссертация посвящена исследованию грамматической специфики украинского законодательства. Анализ произведен на материале современных законодательных текстов.

В работе исследован круг проблем лингвистики текстов украинского законодательства; проанализированы и обобщены разные взгляды на статус законодательного языка, квалифицируемого нами как отдельная функционально-стилевая разновидность официально-делового стиля современного украинского литературного языка; выявлены типичные черты стиля языка современного закона.

Общее понимание языка как фактора законодательства в системной организации языка стало основанием для комплексного исследования, в котором представлен анализ отглагольных существительных, активно функционирующих в текстах законодательства, грамматической категории залога глагола (пассивные конструкции), граммемы настоящего времени, производных предлогов, союзов и союзных слов, а также дана характеристика словосочетания в языковой организации текстов законодательства (словосочетания терминологического характера, инфинитивные сочетания), предложения (простое, сложное, порядок слов, структуры с однородностью, вводные конструкции). Указанные морфолого-синтаксические категории наиболее полно отображают суть специфики языка законодательства как особой разновидности официально-делового стиля современного украинского языка.

Ключевые слова: официально-деловой стиль, язык законодательства, юридическая лингвистика, пассивная конструкция, терминологическое словосочетание, инфинитивная конструкция, порядок слов, вводная конструкция, категория однородности.

ANNOTATION

Bylousova O.I. Grammatical specification of the Ukrainian legislative language. -- The manuscript.

The thesis for the Candidate degree in Philology, speciality 10.02.01 -- the Ukrainian language. -- Dnipropetrovsk National University named after Oles Honchar. -- Dnipropetrovsk, 2010.

The thesis deals with the grammatical peculiar features of the Ukrainian legislative language. The analysis is made on the material of the modern Ukrainian legislation texts. The list of problems connected with the linguistics of the Ukrainian legislative texts is investigated. Different points of view about the legislative language status are analyzed. It regarded as independent functional subtype of the official style of the Ukrainian literary language. The typical features of the modern law style are point out.

General understanding of the language as the factor of legislation in systematical organization of the language was the basis for all-round investigation, which include the analyses of the morphological and syntactical level studying of legislative acts language.

Key words: the official style, the legislative language, juridical linguistics, passive construction, terminological combination, infinitive construction, word order, category of homogeneity, parenthetical construction.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Незважаючи на свою відносну стійкість, система сучасної української літературної мови постійно розвивається, зазнає певних змін, що є цілком закономірними в епоху соціально-економічних, політичних та суспільно-культурних зрушень у державі. У зв'язку із цим розширюється коло наукових пріоритетів, серед яких чільне місце належить дослідженню мови законодавства.

Сучасний етап удосконалення української законотворчості зумовлює поглиблений науковий інтерес до мови законодавства як системи законів тасукупності нормативно-правових актів, призначених для регулювання суспільно-політичних відносин у державі. Останнім часом мова права, законодавчої бази нашої держави все частіше викликає пильну увагу як учених-лінгвістів, так і вчених-юристів.

Дослідження мовного оформлення сучасного законодавства входить до сфери інтересів одного з перспективних напрямів сучасної науки, що з'явився на стику правознавства та мовознавства,-юридичної лінгвістики. Цей термін увів у науковий обіг відомий мовознавець Ю.Ф.Прадід. Загалом у дослідженнях стилю мови законодавчих документів на сьогодні є певні напрацювання, оскільки мова таправо-дві системи, що тісно взаємодіють між собою.

Чимало уваги приділено проблемам удосконалення юридичної термінології. Тож лексичний склад мови сучасного українського законодавства, особливості функціонування юридичної термінології є більш дослідженими в науці порівняно зіншими аспектами мови законодавчих актів нашої держави. Насамперед щодо цього слід назвати праці дослідників О.Р.Чмир, Н.В.Артикуци, С.П.Кравченка, А.С.Токарської, Г.С.Онуфрієнко, Н.С.Трач, В.М.Савицького та ін.

Безумовно, важливу роль відіграли також праці відомих учених-граматистів української мови, таких як І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко, К.Г.Городенська, І.І.Слинько, Н.В.Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська, О.О.Селіванова, К.Ф.Шульжук, М.Я. Плющ, ґрунтовні дослідження яких становлять основу, теоретичне підґрунтя для аналізу граматичних особливостей текстових масивів мови сучасного українського законодавства.

Процеси, що відбуваються в граматичній системі сучасної української мови, унаш час стають об'єктом активного дослідження мовознавців. Однак мова законодавства, що є функціонально-стильовим різновидом офіційно-ділового стилю, не достатньою мірою вивчена в лінгвістиці. Стиль мови законодавства ще й досі залишається об'єктом наукових дискусій, що зумовлено насамперед складністю тасуперечливістю досліджуваного явища. Окремі аспекти, що стосуються мови сучасного законодавства нашої держави, постійно привертають увагу вчених, зокрема Ю.Ф.Прадіда, Д.Х.Баранника, В.Г.Рогожі, В.С.Венедиктова, Н.М.Івакіної, С.П.Кравченка, М.І.Мельник та ін.

Актуальність дисертаційної роботи, яка відповідає сучасним лінгвістичним тенденціям, визначається необхідністю системного, комплексного вивчення текстів сучасного законодавства України на граматичному рівні, які на сьогодні не знайшли монографічного опрацювання. Доцільним є дослідження морфолого-синтаксичних особливостей на матеріалі текстів Конституції України та кодексів нашої держави, що становлять основу мови законодавства як окремого функціонально-стильового різновиду, що розвинувся в межах офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови. Актуальність реферованої наукової праці зумовлена також міждисциплінарною природою об'єкта дослідження. Аналіз зазначеної проблеми свідчить, що рівень її наукового осмислення недостатній та потребує комплексного підходу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі української мови Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара в межах планової наукової теми «Природа іструктура лексичних і граматичних одиниць української мови». Тема дослідження затверджена на засіданні вченої ради Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (протокол № 7 від 22 березня 2007р.) та схвалена науковою координаційною радою Інституту української мови НАН України (протокол № 37 від 26 квітня 2007 р.).

Мета дослідження полягає в системному описі граматичної специфіки мови сучасного законодавства України, який вимагає вивчення окремих аспектів морфологічного та синтаксичного рівнів аналізованих текстових масивів. Длядосягнення поставленої мети було виконано такі завдання:

1)з'ясовано коло проблемних питань лінгвістики текстів українського законодавства;

2)проаналізовано й узагальнено погляди мовознавців на статус мови законодавства;

3)визначено морфологічну специфіку мови сучасних законодавчих нормативно-правових актів;

4)здійснено характеристику синтаксичного рівня мови законодавчих текстів.

Об'єктом вивчення є тексти сучасного українського законодавства.

Предметом дослідження є загальні морфолого-синтаксичні особливості мови українського законодавства.

Методи дослідження. У роботі застосовується описовий метод, методи лінгвістичного спостереження, порівняння, узагальнення, а також прийоми контекстуального та квантитативного аналізу.

Матеріалом дослідження є тексти кодексів України, серед них Бюджетний кодекс України (БК України), Водний кодекс України (ВК України), Господарський кодекс України (ГК України), Господарський процесуальний кодекс України (ГПКУкраїни), Земельний кодекс України (ЗК України), Кодекс адміністративного судочинства України (КАС України), Кримінально-виконавчий кодекс України (КВК України), Кодекс законів про працю України (КЗпП України), Кримінальний кодекс України (КК України), Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП України), Кримінально-процесуальний кодекс України (КПК України), Кодекс України про надра (КпН України), Кодекс торговельного мореплавства України (КТМ України), Лісовий кодекс України (ЛК України), Митний кодекс України (МК України), Повітряний кодекс України (ПК України), Сімейний кодекс України (СК України), Цивільний кодекс України (ЦивК України), Цивільно-процесуальний кодекс України (ЦПК України) та Конституція України (Конст.України). Загальний обсяг проаналізованих текстів понад 3000 сторінок.

У процесі аналізу залучалися такі лексикографічні праці: «Словник українських прийменників. Сучасна українська мова» (2007), «Великий енциклопедичний юридичний словник» (2007).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаціє є спробою достатньо повного, усебічного дослідження мови законодавства як окремого функціонально-стильового різновиду в межах офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови. У дисертаційній роботі детально опрацьована як морфологічна, так і синтаксична специфіка текстів українського законодавства на сучасному етапі.

Теоретичне значення роботи полягає в розширенні знань у галузі лінгвістики законодавчих текстів, поглибленні та систематизації наявних відомостей проособливості морфолого-синтаксичного рівня мови сучасного українського законодавства.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані в системних дослідженнях з питань лінгвістики текстів українського законодавства, під час написання курсових та дипломних робіт, атакож теоретичних праць з окреслених питань.

Особистий внесок здобувача. З урахуванням поглядів вітчизняних та сучасних мовознавців на відповідні аспекти граматики української мови досліджена специфіка стилю мови сучасного законодавства України наморфологічному та синтаксичному рівнях. Усі сформульовані положення тависновки обґрунтовані й розроблені автором на підставі особистих досліджень урезультаті опрацювання та аналізу відповідних наукових та нормативно-правових джерел. Дослідження проведено одноосібно автором. Усі статті з теми дисертації опубліковані без співавторів.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. За матеріалами дисертації були прочитані доповіді на ІV Міжнародній науковій конференції «Лексико-граматичні інновації в сучасних слов'янських мовах» (Дніпропетровськ, 2009), міжнародних науково-теоретичних граматичних читаннях V (Донецьк, 2009).

Публікації. Проблематику та основні наукові положення дисертаційної роботи викладено в семи наукових статтях, виконаних одноосібно й уміщених уфахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (211 позицій) та списку джерел фактичного матеріалу, переліку умовних скорочень. Основний текст викладено на195 сторінках, загальний обсяг роботи -- 215 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, проаналізовано стан її опрацювання, визначено її теоретичні засади, об'єкт, мету, завдання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу. Сформульовано наукову новизну, теоретичне значення й практичну цінність одержаних результатів, їхню апробацію та особистий внесок здобувача.

У першому розділі «Мова як чинник законотворення», який складається ізтрьох підрозділів, висвітлюється стан дослідження заявленої лінгвістичної проблеми, узагальнюються теоретичні аспекти, що стосуються офіційно-ділового стилю української мови, розкривається сутність мови законодавства як окремого функціонально-стильового різновиду офіційно-ділового стилю сучасної української мови.

У підрозділі 1.1. «Офіційно-діловий стиль як один з функціональних стилів мови в сучасному мовознавстві» окреслено змістовне наповнення поняття «стилі сучасної української мови», детально проаналізовано погляди лінгвістів наособливості офіційно-ділового стилю, визначено найбільш характерні його риси.

Офіційно-діловий стиль задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних типів актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їхнього спілкування, щознаходить свій вияв у мові офіційних документів, якими регулюються ті чи ті відносини.

Для офіційно-ділових паперів властива низка специфічних особливостей, як-от: використання професійної термінології, уживання великої кількості однорідних членів речення, домінування ускладнених та складних речень зпослідовним підпорядкуванням, а також відсутність засобів емоційності, експресивності, образності та ін.

У сучасному мовознавстві сформувалася тенденція в межах офіційно-ділового стилю виділяти дипломатичний, законодавчий та адміністративно-канцелярський різновиди (підстилі). На нашу думку, є підстави ототожнювати законодавчий підстиль та мову законодавства, а отже, уважати останню окремим функціонально-стильовим різновидом офіційно-ділового стилю сучасної української мови.

У підрозділі 1.2. «Мова законодавства як окремий функціонально-стильовий різновид офіційно-ділового стилю» подано загальну характеристику мови сучасного українського законодавчого тексту. У результаті проведених спостережень узагальнено попередній доробок учених, розглянуто нерідко діаметрально протилежні погляди стосовно стилю мови законодавства.

У вітчизняній та світовій практиці склалися два підходи до визначення статусу мови законодавства. Сутність першого підходу полягає в тому, що мова правових актів розглядається як окремий стиль (С.П.Кравченко, А.С.Піголкін, С.С.Алексєєв, Н.І.Хабібуліна А.Ф.Шнітцер, Д.О.Гірке). Мову законодавства називають також «особливою юридичною мовою» (В.С.Венедиктов), «юридичним субстилем» (В.М.Демченко). Д.Х.Баранник одним з перших мовознавців проаналізував мову сучасного українського законодавства («права»), поставивши за мету визначити його місце в системі функціональних різновидів української мови. Він кваліфікує мову «правових актів як окремий функціонально-мовний феномен».

З іншого боку, існує традиційна концепція, згідно з якою мова законодавства кваліфікується як один з різновидів офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови. Прихильниками цього погляду у вітчизняному мовознавстві єЮ.Ф.Прадід, А.С.Токарська, І.М.Кочан, А.А.Ушаков, В.М.Савицький та ін., узарубіжній лінгвістичній науці Я.П.Воленський. Узагальнивши наявні погляди, можна стверджувати, що є більше підстав уважати стиль мови законодавчих документів окремим функціонально-стильовим утворенням офіційно-ділового стилю сучасної української мови.

Стиль мови законодавства має специфічні особливості, однак він неізольований від інших мовних стилів, тому на рівні морфології й синтаксису містить у собі основні риси національної мови. Мова закону, як і будь-який інший різновид мовного стилю, виступає формою соціального спілкування, за допомогою якої законодавець впливає на суспільство.

Тексти українського законодавства характеризуються офіційністю, узагальненістю, певною стандартизованістю, кодифікованістю, безособовістю, настановчо-інформативним характером, стилістичною нейтральністю, відсутністю індивідуально-авторських рис. Мова законодавства вирізняється динамізмом, простотою й зрозумілістю, логічністю, об'єктивністю й обґрунтованістю, фактологічною точністю, аргументованістю, узагальненістю, тобто тими особливими, специфічними рисами, що зумовлюють добір мовних засобів та їх поєднання в текстах окремого функціонального стилю.

У підрозділі 1.3. «Коло проблемних питань лінгвістики текстів українського законодавства» окреслено змістовне наповнення поняття «законодавство», охарактеризовано стан дослідження лінгвістичних проблем, пов'язаних із цим поняттям.

Термін «законодавство» найбільш традиційно тлумачиться як весь комплекс нормативно-правових актів держави, прийнятих у межах повноважень її правотворчих органів, найважливішим з яких є закон. У такому розумінні законодавство являє собою єдину ієрархічну систему правових актів різної юридичної сили.

Результати проведеного аналізу засвідчили, що у вітчизняній і зарубіжній науці чимало зроблено для вирішення теоретичних і практичних проблем, щоперебувають на стику правознавчої та лінгвістичної наук, пов'язаних зудосконаленням правотворчого процесу та мовного його оформлення, свідченням чого є численні праці, опубліковані як в Україні, так і за її межами. При цьому А.С.Піголкін правомірно звертає увагу на те, що причина недостатнього рівня наукового вивчення мови законодавства полягає в тому, що під час аналізу юристи неповною мірою послугувалися даними лінгвістики, і тому в результаті їхні роздуми про мову права зводилися переважно до висновку, що «закони слід писати чітко, коротко і зрозуміло».

За словами Ю.Ф. Прадіда, «сьогодні доводиться констатувати, що відсутність у вітчизняному правознавстві монографічних праць з теоретичних проблем юридичної лінгвістики стала істотною перешкодою на шляху активізації прикладних досліджень, пов'язаних з удосконаленням лінгвістичного забезпечення правотворчого процесу, правотлумачної та правозастосовної практики в Україні».

Не менш актуальними проблемами юридичної лінгвістики є теоретичні питання мовного забезпечення процесу правового регулювання, мовного тлумачення норм права, які дотепер не отримали належного висвітлення внауковому просторі.

Серед наукових розробок із проблем юридичної лінгвістики (лексичний аспект) виняткову цінність у даному контексті становлять праці З.А.Тростюк, С.П.Кравченка, В.Я.Радецької, Д.Д.Лилак. Інші аспекти дослідження текстового масиву мови законодавства, зокрема їхньої морфологічної та синтаксичної специфіки, не знайшли достатнього висвітлення в науковій літературі, чимізумовлена передусім поява реферованої кандидатської дисертації.

Другий розділ «Морфологічна специфіка мови законодавчих текстів» складається із чотирьох підрозділів, у яких визначено морфологічні домінанти законодавчого тексту, зокрема описано віддієслівні іменники, граматичні категорії часу та стану дієслова, похідні прийменники, сполучники та сполучні слова, щозасвідчують специфіку законодавчого текстового масиву.

У підрозділі 2.1. «Віддієслівні іменники -- специфічна риса мови законодавства» міститься аналіз особливостей функціонування віддієслівних іменників у мові українського законодавства, визначено їхні продуктивні моделі.

У мові законодавства спостерігається тенденція до узагальнення, що наморфологічному рівні забезпечується так званим іменниковим мовленням. Тут переважає називання факту, події, явища та інших реалій без їх якісної характеристики - статичної та динамічної.

Віддієслівні іменники, тобто такі, що структурно й семантично мотивуються дієслівними основами, складають значний лексичний масив серед граматичного класу іменників, своєрідність якого полягає в поєднанні деяких елементів дієслівної семантики з категоріальними значеннями іменника.

Більшість дослідників розглядають віддієслівні іменники з погляду словотвору, водночас А.Ф.Марахова в одному з розділів монографії «Мова сучасних ділових документів», присвяченому характеристиці граматичних засобів українського офіційно-ділового мовлення, аналізує, зокрема, особливості вживання віддієслівних іменників, їх семантику та стилістичне призначення, що становить длянас певний інтерес саме в такому контексті.

Іменники з дієслівними твірними основами, що функціонують у мові законодавства, виконують певною мірою компенсаторну функцію за відсутності власне дієслівної лексики. Отже, у пропонованому дослідженні визначається передусім місце віддієслівних іменників у структурі розглядуваних текстових масивів та їхня роль у передачі найбільш точної інформації, що й зумовлює доцільність окреслити модельний ряд таких віддієслівних іменників.

Найбільш продуктивно в мові законодавства вживаються віддієслівні іменники зі словотвірним значенням узагальненої опредмеченої дії, утворені затакими словотвірними моделями: 1) «ДО + -ння» (розпорядження, одержання, звернення, видужання, примушування); 2) «ДО+Ш» (запит, виїзд, вступ, наказ, допуск); 3) «ДО + ок» (відпочинок, заробіток, розвиток, внесок); 4) «ДО + ка» (підготовка); 5) «ДО + ло» (житло); 6) «ДО + ник» (представник, вкладник, засновник, заступник); 7) «ДО + ач» (споживач, усиновлювач, відповідач); 8)«ДО»+ун (опікун); «ДО+-ація» (реєстрація, реалізація, експлуатація, ліквідація).

У досліджуваних текстах досить часто вживаються структури, що одночасно містять дієслово й віддієслівний іменник зі спільним коренем. Спочатку, як правило, уживається дієслово, а дистантно від нього іменник, напр.: «Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами невстановлений обов'язок учасника письмово попередити про свій вихід зтовариства у визначений строк…» (ЦивК України, ст.100). Такий прийом дозволяє уникнути повторів, які є неминучими, досить характерними й певною мірою виправданими для мови законодавства.

Водночас досить типовим для структури мови законодавчих текстів єнагромадження віддієслівних іменників у одному реченні, зокрема послідовне вживання іменникових словосполучень, для яких характерними є дієслівні види підрядного зв'язку (керування), тобто віддієслівний іменник здебільшого вимагає форми іменника в родовому відмінку, напр.: «Після закінчення строку дляпред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу)» (ЦивКУкраїни, ст.107).

У підрозділі 2.2. «Дієслово в системі морфологічних особливостей мови законодавства», що складається з двох підпунктів, узагальнюються особливості використання дієслівних категорій у системі мови законодавства, зокрема описується грамема теперішнього часу та пасивні конструкції.

Аналіз дієслівних часових форм засвідчив, що однією із граматичних домінант мови законодавства є грамема теперішнього часу, яка функціонує в аналізованих текстах значно активніше порівняно з іншими часовими формами дієслів, томуйпротиставляється всім іншим, частка яких у пропонованих текстах єнезначною. У мові законодавства частіше вживаються форми теперішнього неактуального, що характеризується нелокалізованістю в часі та відсутністю вказівки на віднесеність дії до моменту мовлення.

Високою частістю вживання відзначаються в аналізованому матеріалі речення, у яких вказівка на певні часові межі міститься в словосполученні типу протягом семи днів, не пізніше ніж через сім днів, понад п'ять днів, тобто подається чітко окреслений, досить короткий часовий проміжок (певна кількість днів), напр.: «Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, вустанові, організації або у фізичної особи понад п'ять днів» (КЗпП України, ст.48). Часові актуалізатори, що є показниками теперішнього часу, можуть охоплювати також і більші часові проміжки: тижні, місяці, роки, напр.: «…запрацівником зберігається його попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення» (КЗпП України, ст.114).

Законодавчі тексти засвідчують форми теперішнього часу дієслів зі значенням позачасовості, що передають невизначеність часових меж, указують на істинність, беззаперечність тверджень за будь-яких умов, підкреслюючи перебіг дії взагалі, напр.: «Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини» (СК України, ст.5), «Сім'я є первинним та основним осередком суспільства» (СК України, ст.3).

Досить активні в мові кодексів також форми теперішнього часу зі значенням дозволу чи заборони тієї чи тієї діяльності (дії) громадян України, напр.: «Ніхто неможе зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України» (Конст.України, ст.32).

Теперішній актуальний неєхарактерним для мови законодавчих текстів уцілому. Інші часові форми теж через незначну кількість випадків використання нестановлять специфіки аналізованого текстового масиву, тому не є предметом нашого окремого опису.

Граматична категорія стану дієслова реалізується в текстах мови сучасного законодавства функціонуванням значної кількості пасивних конструкцій. Широке використання пасивних конструкцій продукує безособовість викладу текстового матеріалу. Пасивний стан стає зручним способом опису та зв'язку різноспрямованих дій одного й того самого діяча. Властивість пасиву забезпечувати структурну цілісність проявляється в тексті на різних рівнях його організації: ця функція здійснюється ним у межах словосполучення, речення й усього тексту.

Мова законодавства є особливою сферою застосування пасивних конструкцій різної структури. Продуктивно вживаються трикомпонентні структури, утворені поєднанням дієслова пасивного стану на -ся, логічного суб'єкта дії, що за змістом означає діяча, та логічного об'єкта, вираженого підметом, напр.: «Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом» (Конст.України, ст.100).

Суб'єкт дії в трикомпонентних конструкціях такого типу може виступати словосполученням термінологічного характеру, як у наступному контексті: «Згода дитини на її влаштування до прийомної сім'ї з'ясовується службовою особою закладу, в якому вона перебуває…» (СК України, ст.256).

Досить рідко в мові кодексів уживаються конструкції, що не містять у собі додаткових елементів, тобто мають лише ті компоненти, що становлять основу тричленної конструкції, напр.: «Культурна спадщина охороняється законом» (Конст. України, ст.54).

Показовими є також двокомпонентні пасивні конструкції без суб'єктного додатка, що відрізняються від вище розглянутих відсутністю логічного суб'єкта, напр.: «Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору» (СКУкраїни, ст.107). Часто суб'єктний додаток не вживається з метою уникнення нагромадження у висловленні. Суб'єкт може бути відомий з контексту, інформація про ньогозайвою, хоча при цьому слід зауважити, що длязаконодавчих текстів характерним є повторення певних компонентів умежах однієї реченнєвої структури для досягнення однозначності та точності тлумачення правової норми; у межах цього стильового різновиду мови таке нагромадження не вважається стилістичним огріхом.

Для мови законодавства характерним є широке побутування трикомпонентних та двокомпонентних конструкцій з пасивними дієприкметниками. У складі трикомпонентних конструкцій продуктивно вживається аналітична пасивна форма: зв'язка бути + пасивний дієприкметник, напр.: «… зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля» (СК України, ст.31).

У підрозділі 2.3.«Похідні прийменники в мові законів» досліджено прийменникову систему законодавчих текстів, визначено особливості функціонування похідних прийменників.

Широке використання похідних прийменникових одиниць є однією зіспецифічних ознак мови чинного законодавства України. Ця закономірність пояснюється тим, що похідні прийменники, на відміну від непохідних, ємоносемантичними, тобто мають, як правило, одне значення, водночас прості непохідні прийменники є багатозначними. Таким чином, прийменникова система відповідає комунікативному завданню законодавчої мови, виражаючи більш конкретні, спеціалізовані відношення, і в такий спосіб забезпечує однозначне сприйняття норм та приписів закону.

У мові законодавства прості похідні прийменники кількісно переважають наднепохідними. На відміну від останніх, вони, як правило, мають єдине значення йразом з непрямими відмінками оформлюють залежність одного повнозначного слова від іншого, забезпечуючи однозначність трактування нормативно-правових документів. Найчастіше функціонують прості похідні прийменники (після, протягом, впродовж, внаслідок, навколо, вздовж, завдяки, замість, відносно), напр.: «Після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4…» (ГПК України, ст.110); «Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом одного року змоменту взяття її на облік…» (ЦивКУкраїни, ст.283).

Окрему групу «власне прийменників» (термін А.П.Загнітка) становлять похідні прийменники, співвідносні з адвербіалізованими віддієслівними формами: (не)враховуючи, включаючи, напр.: «… невраховуючи часу поштового обігу» (ГПКУкраїни, ст.7); «…спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні центри…» (БК України, ст.90). Під «власне прийменниками» розуміються також похідні прийменники, утворені за такою моделлю: прислівник + простий прийменник. Серед цієї групи виділяються прийменники згідно з, відповідно до, залежно від, щоєсинонімічними, напр.: «…згідноз рішенням його загальних зборів…» (ЦивКУкраїни, ст.146); «Відповідно до Конституції …» (БКУкраїни, ст.3); «…залежновід характеру вчинених ними діянь» (БК України, ст.121).

Серед похідних прийменників, що «вживаються у значенні прийменників» (заА.П.Загнітком), необхідно відзначити продуктивність прийменникових одиниць, утворених за такою моделлю: простий прийменник + іменник у непрямому відмінку, а саме: у сфері, у галузі, за винятком, у разі, у випадку, за умови, напр.: «Господарський суд вирішує господарські спори усфері державних закупівель...» (ГПКУкраїни, ст.3).

Поширеними в мові законодавчих актів є тотожні за значенням прийменники уразі, у випадку та за умови. Вони, як правило, взаємозамінні, функціонують уреченні для передачі умовних відношень, напр.: «У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів» (ЦПКУкраїни, ст.224).

Окрім розглянутих прийменників, подібну структуру мають також і інші похідні прийменники, зокрема без застосування, у порядку, з метою, вінтересах, під час, з питань, за рахунок, в особі, переважна більшість яких майже повністю зберігає лексичне значення опорного іменника, тому значеннєві відношення, що забезпечуються цими прийменниками, є однозначними. Їх уживання надає мові закону офіційного характеру, точності та однозначності висловлення.

Підрозділ 2.4. «Сполучники та сполучні слова як важливі компоненти законодавчого тексту» охоплює аналіз системи сполучників та сполучних слів сучасного українського законодавчого тексту.

У мові законодавства продуктивно вживаються єднальні сполучники і (й), та (у значенні і), що є синонімічними, напр.: «Суд повністю або частково звільняє особу від оплати правової допомоги і забезпечує надання правової допомоги…» (КАС України, ст.16); «… складає вільний залишок бюджетних коштів, який непідлягає вилученню й використовується на проведення видатків…» (БК України, ст.14). Проте сполучник і більш поліфункціональний, а сполучник та часто використовується у випадках передачі вичерпності ряду однорідних членів речення, напр.: «…сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);…» (ЗК України, ст.22).

Протиставні сполучники найширше представлені нейтральними але та однак, що є, як правило, взаємозамінними в контексті, напр.: «…якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування» (ЗКУкраїни, ст.4); «…повинна щонайбільшою мірою ґрунтуватися на раніше визначеній за методами 1 6 митній вартості, однак при визначенні митної вартості …» (МКУкраїни, ст.273).

Серед розділових сполучників, що функціонують у мові законодавства, найпоширенішими є сполучники або, чи, що можуть мати значення виділення одного із двох членів ряду, без особливої переваги котрогось з них, напр.: «Опікаабо піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чипіклувальника» (ЦивК України, ст.62). Одиничний сполучник чи може створювати закритий ряд однорідних членів речення, указуючи на широку можливість вибору напр.: «Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам» (Конст. України, ст.28).

У сучасній українській мові серед сурядних сполучників виділяють також групу приєднувальних сполучників, з яких у мові законодавства найбільшою частістю вживання відзначається сполучник а також, за допомогою якого подається додаткова інформація, розширюються межі повідомлюваного в реченні, уноситься певне уточнення: «Злочинність діяння, а також його …» (КК України, ст.3).

Прикметною рисою морфологічного рівня законодавчих актів є досить активне функціонування таких сполучників, як та(або), і(або), що відрізняються від традиційно виділюваних сполучників тим, що в єдине ціле поєднуються два різних (антонімічних за характером) сурядних сполучників, один з яких належить доєднальних, інший до розділових. Уживання сполучників і (або), та (або) дає можливість у межах однієї реченнєвої структури передати більше інформації, оскільки в такий спосіб охоплюється ширше коло ситуацій дійсності, напр.: «Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає іззвичаю національної меншини, до якої належить наречена і (або) наречений» (СКУкраїни, ст. 35).

Поєднувати частини складнопідрядного речення можуть підрядні сполучники, і сполучні слова, що поєднують властивості самостійних і службових частин мови. Зодного боку, сполучні слова можуть бути членами речення, як повнозначні частини мови, з іншого, виступаючи засобом зв'язку, виконують функцію службової частини мови сполучника.

З-поміж підрядних сполучників найчастіше вживаються сполучник коли, що має відтінок умовності: «Отримання доходу у великому розмірі має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум…» (ККУкраїни, ст.203), умовний сполучник якщо: «Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив…» (ГКУкраїни, ст.32), об'єктний сполучник що: «…обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення …» (КК України, ст.42). Поряд зі сполучниками в ролі сполучного засобу активно функціонують сполучні слова що, який, коли, напр.: «Земля єосновним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави» (Конст. України, ст.14), котрі, на противагу сполучникам, зберігають свою синтаксичну функцію в структурі головного речення.

Розділ третій -- «Характеристика синтаксичного рівня мови українського законодавства» складається з п'яти підрозділів, у яких досліджена специфіка пропонованого текстового масиву з погляду синтаксичної будови.

У підрозділі 3.1. «Словосполучення в структурі законодавчих текстів» окремо розглянуті термінологічні словосполучення та інфінітивні сполуки, щостановлять специфіку мови законодавства. Терміни-словосполучення аналізуються відповідно до їх структури. До найбільш типових слід віднести такіструктурні моделі: 1) прикметник+іменник: моральна шкода, позовна заява, правова держава; 2)віддієслівний іменник у називному відмінку + іменник у родовому відмінку: позбавлення волі, заподіяння шкоди та ін.; 3) іменник + прийменник +іменник: готування до злочину, обов'язки перед суспільством, звернення до суду, доступ до інформації.

Зазначені вище моделі терміносполучень, що функціонують у мові сучасного законодавства, кваліфікуються як прості, тобто словосполучення мінімального складу, що протиставляються складеним терміносполученням. Часто в основі складного терміна лежить один й більше простих термінів чи термінологічних словосполучень, напр.: «Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років…» (ЦивКУкраїни, ст.31). Структуру складених словосполучень термінологічного характеру подекуди утворюють власні назви (Вища рада юстиції, Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України).

Як свідчать спостереження над мовою законодавства, велика кількість термінологічних словосполучень різної структури містять у своєму складі компонент право, напр.: прикметник + право: авторське право, міжнародне право, майнове право, приватне право; право+іменник у родовому відмінку: право власності, право притулку, право користування; право на + іменник у знахідному відмінку: право на працю, право на життя.

Інфінітивні сполуки, що функціонують у мові нормативно-правових документів, мають різне структурне наповнення й відповідно різну семантику. Функціонують такі моделі інфінітивних конструкцій: 1)предикативні прислівники потрібно, необхідно, треба + інфінітив (потрібно змінити, необхідновилучити, треба виконати); 2)предикативні прикметники зобов'язаний (-на, -не, -ні), повинен (-на, -не, -но, -ні) + інфінітив (зобов'язаний відшкодувати, повинна пред'явити); 3)модальне дієслово має (мають) + інфінітив (мають відповідати, має містити); 4)(не) має (мали) намір + інфінітив (має намір скористатися); 5)дієслово зобов'язується (зобов'язуються) + інфінітив (зобов'язується передати); 6)дієслова модальної семантики слід, належить + інфінітив (належить зробити, слід зібрати); 7)(не) має (мають) право + інфінітив (має право змінити); 8)(не)може (можуть)+ інфінітив (не можуть перебувати); 9)не можна + інфінітив (не можна встановити); 10)дає (надає) право + інфінітив, дає (дають) змогу + інфінітив (надає право забороняти, дають змогу ідентифікувати); 11) іменник + інфінітив (відмова скласти, зобов'язання здійснювати); 12) безособове дієслово + інфінітив (забороняється звільнятися); 13) особова форма дієслова + інфінітив (обіцяла переховати, відмовилася виконувати ); 14) інфінітив + інфінітив (примусити вчинити, спонукати вчинити).

У підрозділі 3.2. «Специфіка речення в текстах законодавчого спрямування» досліджено прості та складні реченнєві побудови, що становлять основу мови законодавства.

У мові законодавчих актів спостерігається різне співвідношення простих таскладних речень. У середньому прості речення дещо переважають над складними (54 % та 46 % відповідно). Варто зазначити, що в деяких законодавчих документах кількісно переважають складні синтаксичні одиниці, це стосується, зокрема, ККУкраїни, МК України, СК України, ЦКУкраїни. Просте речення представлене різним вираженням граматичної основи. Простий підмет як перший компонент структурної схеми може виражатися формою іменника чи займенника в називному відмінк, напр.: «Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного» (СКУкраїни, ст.67); «Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб…» (КАСУкраїни, ст. 53).

Роль підмета в структурі простого речення виконує також субстантивований прикметник (значення якості перетворюється в предметне), хоча й уживається значно рідше порівняно з іншими моделями підметів, напр.: «Кожний затриманий має право у будь-який час …» (Конст. України, ст.29).

Термінологічні словосполучення як стійкі конструкції, що позначають єдине поняття, продуктивно функціонують у ролі складеного підмета. Як правило, термінологічні словосполучення є двокомпонентними структурами, напр.: «Трудова книжка є основним документом про…» (КЗпПУкраїни, ст. 48). Синтаксично нерозчленованими в ролі складеного підмета виступають словосполучення, головним словом яких є займенник із залежним компонентом, тобто побудовані затакою моделлю: кожен з (із) + іменник або займенник у формі родового відмінка, напр.: «Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї» (Конст.України, ст.51). Складений підмет може бути також виражений сурядним словосполученням, напр.: «Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки усімейних відносинах» (СКУкраїни, ст. 8).

Простий дієслівний присудок складається, як правило, з одного морфологічного компонента, напр.: «Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців…» (Конст.України, ст.12). Складені дієслівні присудки в мові законодавства представлені моделями: модальне дієслово + інфінітив (мусить зробити); предикативний прикметник (повинен, змушений, здатний) + інфінітив (не повинне перевищувати), напр.: «…витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права…» (ЦивК України, ст.22); «У цих випадках більш м'яке покарання призначається …, іне повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком» (ККУкраїни, ст.82). Складені іменні присудки, що функціонують у мові сучасного українського законодавства, мають традиційну модель: дієслово-зв'язку та іменну частину, напр.: «Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника» (КЗпП України, ст. 48).

Складні речення представлені переважно складнопідрядними реченнями, частка складносурядних речень у структурі досліджуваних текстових масивів мінімальна. Явно окреслюється перевага складнопідрядних речень з підрядними означальними та обставинними. Інші різновиди складнопідрядних речень менш поширені. При цьому позиція підрядного речення залежить від акцентування уваги на аргументації мети, умови, причиново-наслідкових зв'язків та ін.

Складнопідрядні речення з підрядним означальним, що є одним знайпоширеніших типів, як правило, оформлюються сполучними словами який, що, напр.: «Кодекс торговельного мореплавства України регулює відносини, щовиникають з торговельного мореплавства» (КТМУкраїни,ст.1). Узаконодавчих текстах продукуються також означальні підрядні речення, зісполучним словом коли, котрі уточнюють, конкретизують певний компонент головного речення: «Цей учасник має право протягом шести місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства…» (ЦивКУкраїни, ст.132).

Складнопідрядні речення з підрядним з'ясувальним уживаються у мові законодавчих текстів рідше, ніж попередній тип. Така тенденція пов'язана, на нашу думку, з іменним характером мови закону: підрядне з'ясувальне речення, якправило, залежить від дієслова в головному реченні, напр.: «Державний морський лоцман вправі вимагати, щоб про це було зроблено запис у лоцманській квитанції» (КТМУкраїни, ст. 104).

У мові законодавчих актів також активно функціонують складнопідрядні речення з підрядними мети та причини, маючи, правда обмежений набір засобів оформлення підрядності: «… забезпечити його вимогу заставою, достатньою длятого, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься надепозитний рахунок суду» (ЦПК України, ст.153).

Досить продуктивним різновидом використовуваного складного речення єскладнопідрядне з підрядними умови. У законодавчих текстах підрядна частина складнопідрядного речення з підрядним умови вказує на реальну (тобто бажану) умову, за якої відбувається те, про що говориться в головному реченні, з головним підрядна частина поєднується виключно сполучником якщо. Досить продуктивно вживаються речення, у яких сполучник якщо виноситься на абсолютний початок речення, напр.: «Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна длявідшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник» (ЦивК України, ст.33).

У підрозділі 3.3. «Порядок слів у мові законів» з'ясовано особливості розміщення компонентів у межах реченнєвих структур мови сучасного законодавства. Порядок слів відіграє надзвичайно важливу роль у побудові цілісного, логічно досконалого текстового масиву і, безперечно, у забезпеченні однозначного його тлумачення. Порядок слів залежить від реалізації теми та реми, до складу яких можуть входити як головні, так і другорядні члени речення, їхрозподіл між темою та ремою регулюється комунікативним завданням речення.

Для мови законодавчих документів, і особливо для Конституції України, характерними є прості речення, що мають елементарну синтаксичну організацію, побудовані за зразком прямого порядку слів, де група підмета є темою, група присудка - ремою (рема нами виділяється), напр.: «Професійні спілки / утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів» (Конст. України, ст.36).

Порядок розміщення компонентів у безособовому реченні також відповідає особливостям прямого порядку слів: рема, що знаходиться в постпозиції до теми, містить безособово-пасивну форму дієслова: «Про арешт або затримання людини/має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чизатриманого» (Конст. України, ст.29).

Досить часто в мові законодавства назва статті майже точно дублюється в темі речення, що йде одразу за назвою, тому врахування контекстуальних особливостей має важливе значення в характеристиці порядку слів, напр.: «Житловий будинок якоб'єкт права власності. Житловим будинком є / будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання» (ЦивКУкраїни, ст.380).

Специфіку досліджуваних текстів становлять речення, у яких рема переміщена в препозицію. Продуктивну модель становлять речення, у яких група присудка традиційно закінчує речення, проте належить до теми, тому це інверсія. Додатковим засобом підсилення модального значення конкретизації ситуації можна вважати слова типу тільки, виключно, які, розміщуючись на початку речень, увиразнюють рему висловлення, надають останньому відтінок категоричності, напр.: «Виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради / мають право здійснювати внутрішні запозичення» (БК України, ст.16).

У текстах українського законодавства спостерігається й інший випадок інверсії, при якому дієслово-присудок займає позицію на абсолютному початку речення, є ремою, перебуває в препозиції до теми, виділяється підсиленим логічним наголосом, а тема навпаки - майже без наголошування, напр.: «Забороняється / відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чивідсутності законодавства, яке регулює спірні відносини» (ГПК України, ст.4). Такий інверсований порядок слів застосовується, коли необхідно підкреслити особливу значущість дії, її семантики, надаючи висловленню експресивного забарвлення.

Специфічною рисою мови законодавства є те, що в текстах кодексів України та Конституції інверсований порядок слів може виникнути й тоді, коли рема й тема не міняються місцями, але при цьому порушується послідовність розміщення членів речення в складі теми або реми, напр.: «У договорі про управління майном / встановлюються права та обов'язки управителя» (ЦивК України, ст.54.). Такий порядок слів сприймається як традиційний, нейтральний, оскільки логічність викладу не порушується, а отже, порядок слів не можна мислити лише з погляду місця підмета та присудка в реченні.