Динаміка лексико-семантичних процесів у словниковому складі французької мови доби Відродження

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

Спеціальність 10.02.05 - Романські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Динаміка лексико-семантичних процесів у словниковому складі французької мови доби Відродження

Біла Катерина Володимирівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор

Бурбело Валентина Броніславівна

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

професор кафедри французької філології

Офіційні опоненти

доктор філологічних наук, професор

Кагановська Олена Марківна,

Київський національний лінгвістичний

Університет МОН України

завідувач кафедри французької філології

кандидат філологічних наук, доцент

Круковський Василь Іванович,

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

доцент кафедри іноземних мов факультету міжнародної економіки і менеджменту

Захист відбудеться « 26 » листопада 2010 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01030, м.Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий « 25 » жовтня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої радик.ф.н. Л. В .Клименко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Мова як знакова система існує та функціонує в умовах постійних системних та структурних змін, спричинених динамікою життя людини - її творця та носія. На думку провідних вчених М. Бреаля, Р. О. Будагова, В. фон Гумбольдта, А. Доза, В. А. Звегінцева, Е. Косеріу, А. Мейе, Б. О. Серебренникова, Д. М. Шмельова лексико-семантична система є найвідкритішим мовним компонентом, оскільки вона, більше за будь-які інші мовні системи, звернена до навколишньої дійсності. Зміни суспільного устрою вимагають уточнення змісту вживаних понять, що стимулює появу в словниковому складі нових лексичних одиниць, вихід із ужитку старих, зокрема одні лексеми втрачають свою семантичну новизну, інші - лише стилістичну приналежність та маркованість.

Актуальність наукового дослідження зумовлено інтересом сучасної науки до вивчення інноваційних процесів у лексико-семантичній системі мови, розвитком "неології" як історичної категорії, в рамках якої дослідження динаміки лексико-семантичних процесів на різних хронологічних зрізах набуває особливого значення, оскільки надає можливість установити загальні тенденції еволюції не лише в словниковому складі мови, але й у суспільному і культурному житті людства.

Новий період розвитку французької мови починається саме з доби Відродження, коли закінчується формування французької нації. Більшість дослідників історії мови називають цю епоху справжнім "неологічним бумом", враховуючи інтенсивну словотворчу діяльність поетів, письменників і філологів XVI ст., а також появу в той час численних запозичень з інших мов. Окремі аспекти словникового складу французької мови доби Відродження були предметом дослідження Ф. Брюно, Р. О. Будагова, В. Б. Бурбело, П. Гіро, П. Енкеля, Ш. Марті-Лаво, Ж. Маторе, Л. Пті де Жюльвіля, П. Резо, Л. Сенеана, В. Солньє, Ю. І. Суслової, І. Г. Чантурії, А. Шамара, Ж. Шорана, Ж. Цинка, Е. Юге, М. Юшон. Незважаючи на велику кількість робіт у цьому напрямі, невизначеною залишається динаміка численних лексико-семантичних процесів, що мали місце у французькій мові протягом цього періоду, зокрема шляхи появи новотворів, найбільш продуктивні моделі творення нових слів та тенденції семантичного розвитку словникового складу XVI ст.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційну роботу виконано в межах тематики науково-дослідної роботи кафедри французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів" (код 01 БФ 0147-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України. Тема дисертації затверджена Вченою радою Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка (протокол № 3 від 20.11.2006 р.).

Мета дисертаційної роботи - дослідити склад, характер, причини та шляхи формування новотворів, що з'явилися у французькій мові протягом доби Відродження, й у такий спосіб виявити динаміку лексико-семантичних процесів зазначеної доби як відображення мовної картину світу у цей період розвитку французької мови.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

визначити теоретичні засади дослідження лексико-семантичних процесів у сучасному мовознавстві, дати власне визначення поняття лексико-семантичні процеси й, з урахуванням визначення неологізму й існуючих у науковій літературі класифікацій неологізмів, вивести власну класифікацію лексико-семантичних процесів;

охарактеризувати мовну картину світу доби Відродження, а також описати соціолінгвістичну ситуацію у Франції доби Відродження та статус французької мови у Франції XVI ст.;

висвітлити проблему лексичного збагачення французької мови доби Відродження на основі аналізу праць французької мовознавчої рефлексії XVI ст.; французький мова семантичний інновація неологізм

виявити на матеріалі лексикографічних джерел французької мови склад і характер лексико-семантичних інновацій, що ввійшли у французьку мову протягом доби Відродження;

дослідити шляхи входження неологізмів у французьку мову XVI ст., способи їхньої адаптації до лексико-семантичної системи французької мови;

Об'єктом дослідження є словниковий склад французької мови XVI ст., зафіксований у корпусах словників французької мови доби Відродження, історичних та етимологічних словниках французької мови, словниках іншомовних слів, а також у творах поетів та письменників французької мови доби Відродження.

Предметом дослідження є засоби та шляхи формування лексико-семантичних інновацій французької мови XVI ст. та особливості їхньої функціональної адаптації до системи французької мови доби Відродження.

Мета та завдання дисертаційного дослідження зумовили використання таких наукових методів: історичний метод було використано для аналізу основних світоглядних ідей доби Відродження та праць французької мовознавчої рефлексії XVI ст.; метод лінгвістичного спостереження та аналізу слугував для виявлення та класифікації інноваційних лексико-семантичних процесів, що мають місце в системі французької мови. Під час суцільної вибірки неологізмів із лексикографічних джерел і текстових фрагментів було використано описовий метод та кількісний аналіз, що дозволило інвентаризувати, систематизувати й класифікувати інновації та, відповідно, визначити їхню динаміку. Метод функціонального та лексико-семантичного аналізу був застосований для вивчення особливостей функціональної адаптації новоутворених лексем до лексико-семантичної системи французької мови.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці визначено динаміку лексико-семантичних процесів у словниковому складі французької мови доби Відродження, виявлено особливості функціональної адаптації новоутворених лексем до лексико-семантичної системи французької мови XVI ст. як відображення мовної картини світу того історичного періоду.

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні знань про лексико-семантичні процеси в сучасному мовознавстві, зокрема у французькій філології. Результати проведеного дослідження та аналіз праць французької мовознавчої рефлексії XVI ст. щодо проблеми лексичного збагачення словникового складу є внеском в розробку теоретичних положень історії французької мови та історичної лексикології.

У плані практичного застосування матеріали та результати дисертаційного дослідження можуть використовуватись у викладанні теоретичних курсів "Історія французької мови", "Лексикологія", спецкурсів з проблем лексикології, соціолінгвістики, семантики, для укладення етимологічних та історичних словників французької мови, а також для написання підручника з історичної лексикології французької мови.

Матеріалом дослідження є картотека неологізмів (5530 слів), сформована в результаті суцільної вибірки з "Етимологічного словника французької мови" за редакцією Оскара Блока та Вальтера фон Вартбурга (Париж: PUF, 2002 р.), "Нового етимологічного та історичного словника" за редакцією Альберта Доза, Жака Дюбуа та Анрі Міттерана (Париж: Ларус, 1988 р.), "Етимологічного словника французької мови" Жаклін Пікош (Париж: Ле Робер, 2007 р.), "Історичного словника французької мови" за редакцією Алана Рея (Париж: Ларус, 2007 р.) у трьох томах, "Словника слів іншомовного походження" Анрієт Вальтер (Париж: Ларус, 1991 р.) та "Словника середньофранцузької мови та мови Ренесансу" А. Ж. Греймаса та Т. М. Кін (Париж: Ларус, 2007 р.). Також було використано близько 1200 друкованих сторінок літературних текстів, поезій та трактатів письменників, поетів та філологів доби Відродження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі положення дисертації апробовано на таких конференціях: Всеукраїнська наукова конференція за участю молодих учених "Світоглядні горизонти філології: традиції і сучасність" (м. Київ, 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція "Сучасні проблеми лінгвістичних досліджень та дидактичні особливості викладання іноземних мов професійного спілкування у вищій школі" (м. Львів, 2007 р.); Всеукраїнська наукова конференція за участю молодих учених "Діалог культур: лінгвістичний та літературознавчий виміри" (м. Київ, 2008 р.).

Публікації. Проблематику, теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження висвітлено у семи одноосібних публікаціях автора (3,44 др. арк.), надрукованих у виданнях, визначених ВАК України як фахові.

На захист виносяться такі положення:

1. У працях французької мовознавчої рефлексії XVI ст. вирішення проблеми лексичного збагачення французької мови вбачається саме в кількісному оновленні словникового складу шляхом запозичення з латини та сучасних європейських мов, соціальних та територіальних діалектів, а також шляхом морфологічної деривації, словоскладання та регресивного словотворення. Зміна значення слів розглядалася у межах категорії стилю, який за тих часів інтерпретувався як результат взаємодії слів, їхніх різноманітних комбінацій.

2. Морфологічна деривація (62,75%) й запозичення (28,03%) є найпродуктивнішими у неологізації XVI ст., у той час як семантична деривація зазвичай лише супроводжує останні й відбувається як самостійний лексико-семантичний процес у рідкісних випадках (7,69%), про що свідчить відносна обмеженість семантичних зсувів у формуванні нових значень.

3. Переважна кількість утворених морфологічним шляхом іменників свідчить про домінування номінативного аспекту у формуванні неологізмів. Варіативність форм неологізмів, утворених за участю морфологічних засобів на рівні фонографічної асиміляції, а також суфіксальної варіативності вказує на унормованість словотвірної системи французької мови доби Відродження. З іншого боку, та ж варіативність на рівні суфіксів та формування як наслідок "неологічних дублетів" свідчить про потребу оновлення словникового складу.

4. Неологізми, сформовані виключно шляхом регресивного словотворення, представлено в словниковому складі незначною кількістю. При неологізації найчастіше фіксується поєднання регресивного словотворення та суфіксації як можливостей продукування двох нових лексем від одного вихідного слова, що, у свою чергу, є запорукою збереження принаймні однієї з них у наступних століттях.

5. Семантична деривація є малопродуктивною у досліджуваний період, спостерігаються лише процес метафоричного переносу, що супроводжується розширенням значення й детермінологізацією, а також транспозиція власних імен і метонімія. Зазвичай, семантична деривація спонукає до інших лексико-семантичних процесів, таких як морфологічна деривація та запозичення.

6. Неологізація словникового складу французької мови доби Відродження шляхом запозичень із діалектів є непродуктивним шляхом, що зумовлено передусім причинами екстралінгвального характеру, зокрема домінуванням та популярністю інших іноземних мов.

7. Процес запозичення лексичних одиниць з інших мов є складним поетапним явищем. Запозичення з латинської мови проходять завершальний процес адаптації до лексико-семантичної системи французької мови, а італьянізми та іспанізми проходять усі три стадії адаптації упродовж цього періоду. Процес запозичення є безпосереднім відображенням мовної картини світу, оскільки він тісно пов'язаний з історичним розвитком самої держави.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку теоретичної літератури (262 позиції), списку довідкової літератури (3 позиції), списку джерел ілюстративного матеріалу (6 позицій) та одинадцяти додатків. Повний обсяг роботи становить 213 сторінок, обсяг основного тексту дисертації - 165 сторінок. Текст містить 2 діаграми та 9 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, визначено мету дослідження та конкретні завдання, об'єкт, предмет, методи і прийоми лінгвістичного аналізу, розкрито наукову новизну, теоретичну й практичну значущість роботи, сформульовано основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі "Теоретичні засади дослідження лексико-семантичних процесів у сучасному мовознавстві" визначено зв'язок мовної картини світу з лексико-семантичною системою мови, представлено основні характеристики словникового складу як складнодинамічної системи, що змінюється під впливом внутрішньомовних та позамовних чинників, надається визначення поняттю лексико-семантичні процеси / інноваційні процеси, викладено теоретичні та методологічні підходи до аналізу досліджуваних процесів, а також окреслено загальну класифікацію лексико-семантичних / інноваційних процесів.

На основі аналізу праць В. І. Постовалової, Б. О. Серебренникова, Ю. Д. Апресяна, К. В. Рахіліної, О. С. Кубрякової встановлено, що мовна картина світу - це історично упорядкована в побутовій свідомості мовної спільноти та представлена в мові сукупність знань про світ, певний спосіб концептуалізації дійсності. Саме тому вивчення змін у лексико-семантичній системі, прототипних моделей зсувів і перенесень у межах концептуальних та понятійних сфер дозволяє повністю реконструювати картину розвитку даної спільноти, відтворити історично змінний процес світобачення.

З врахуванням уявлення Б. О. Серебренникова про мову, як складнодинамічну систему, підпорядкованого складного взаємозв'язку частин, який дає у своїх суперечливих тенденціях, у своєму безперервному русі найвищу єдність - організацію, що розвивається, визначаємо, що словниковий склад, порівняно з іншими мовними рівнями, якнайбільше відповідає основним властивостям складнодинамічних систем, оскільки є впорядкованою за певними принципами лексико-семантичною системою, елементи якої пов'язані різними типами змістових відносин, характеризуються виразною динамікою кількісного та якісного розвитку й перебувають у безпосередній залежності від явищ позамовної дійсності. Таким чином для аналізу чинників розвитку словникового складу важливу роль відіграють ектралінгвальні та інтралінгвальні фактори. Дія зовнішніх факторів є більш вираженою, оскільки вона безпосередньо співвідноситься з процесами в житті суспільства. Внутрішні стимули породжуються іманентними властивостями мови, тому є менш помітними, проте такими ж різноманітними як за своєю природою, так і за своєю функцією.

Було встановлено, що у сучасній мовознавчій літературі не існує однозначного тлумачення поняття лексико-семантичні процеси, оскільки вживатися воно почало нещодавно в працях, присвячених розвитку лексико-семантичної систем мов на сучасному етапі (М. В. Бондар, Л. С. Паламарчук, О. Д. Васильєв, С. Г. Стерлігов, Н. Ф. Клименко, Д. В. Мазурик). Поділяючи думку Д. В. Мазурик, тлумачимо поняття лексико-семантичні процеси з погляду оновлення словникового складу (інноваційних процесів), у якому поняття неологізму має центральне значення. У тлумаченні поняття неологізм ми виходимо з визначення С. І. Алаторцевої, заснованого на уявленні про багатоаспектну відносність поняття "нового", на розумінні неологізмів як соціально-історичної категорії, оперуємо терміном неологізм щодо нових слів, утворених як на основі власних мовних ресурсів, так і шляхом запозичення з інших мов, а також із інших стильових підсистем, та реактивації архаїзмів, зафіксованих у лексикографічних джерелах у XVI ст. На основі класифікацій неологізмів, розроблених вітчизняними (В. І. Заботкіною, О. А. Стишовим, Н. З. Котеловою, Л. П. Крисіним, А. А. Брагіним, В. Г. Гаком, М. С. Ретунською, С. І. Алаторцевою) та зарубіжними (М. Вердельханом-Бургаром, Ж.-Б. Саблеролем, Ж. Дюбуа, Ж. Пікош, Л. Гільбером) мовознавцями, доходимо висновку про існування трьох основних груп лексико-семантичних процесів, що беруть участь у формуванні новотворів: 1) морфологічна деривація; 2) семантична деривація; 3) внутрішні та зовнішні входження (запозичення). Кожна з вищезазначених категорій на основі певних спільних ознак об'єднує досить велику кількість інших лексико-семантичних процесів.

Аналіз суперечливих моментів у межах окремих категорій лексико-семантичних процесів надає можливість сформулювати власне визначення цього поняття та упорядкувати детальну класифікацію лексико-семантичних процесів французької мови на будь-якому етапі розвитку мови. Під лексико-семантичними процесами ми розуміємо основні шляхи реалізації словотвірного потенціалу певної мови, а також здатність взаємодіяти з іншими мовами або діалектами певної мови, результатом чого є творення нових слів, значень слів або словосполучень. Власну класифікацію лексико-семантичних процесів у французькій мові представлено у Додатку А до дисертаційного дослідження.

У другому розділі "Історичні й соціолінгвістичні умови розвитку словникового складу французької мови доби Відродження" описано мовну картину світу доби Відродження, визначено соціолінгвістичну ситуацію й статус французької мови у Франції XVI ст., проаналізовано праці французької мовознавчої рефлексії та встановлено загальні тенденції розвитку словникового складу французької мови.

За Р. О. Будаговим і Ш. Брюно новий період у розвитку французької мови починається саме з доби Відродження (у Франції 1494-1598 рр.), коли завершується формування французької нації, та королівським наказом Франциска І від 15 серпня 1539 року (Ordonnance de Villers-Cotterets) французька мова отримує статусу загальнодержавної. На основі аналізу праць та трактатів мовознавців того часу виявлено дві основні тенденції: 1) розробка та впорядкування мовних норм (якісний аспект); 2) лексичне збагачення мови (кількісний аспект). Якісний аспект розвитку французької мови знайшов своє відображення у розвитку друкарської справи, праць з орфографії, появі перших граматик французької мови та лексикографічних праць. Лексичне збагачення стає характерною та визначальною рисою розвитку словникового складу французької мови. У першій половині XVI ст. ідеї цього руху були втілені на практиці у творчості видатного французького письменника Франсуа Рабле. У романі-епопеї "Гаргантюа і Пантагрюель" письменник використовує всі доступні йому засоби збагачення французької мови: створює неологізми, вживає архаїзми, діалектні слова, серед яких можна знайти чимало діалектизмів пуатвійського походження, запозичує слова з давніх мов, а також з італійської, іспанської, німецької, створює численні фразеологічні звороти, які збереглися у сучасній французькій мові, зокрема: payer en monnaie de signe "не заплатити", tirer les vers du nez а qn "вивідувати щось у когось". Він також створює слова, розраховані на комічний ефект (disputer qch Sorbonicolificabilitudinissement, dйcouvrir espionnitiquement).

Завдання збагачення та вдосконалення французької мови та поезії вирішувалася в ІІ половині XVI століття поетичним угрупуванням "Плеяда" на чолі з відомими поетами того часу П'єром де Ронсаром та Жоашимом дю Белле. У трактаті "Захист та прославлення французької мови" (1549 р.) дю Белле наголошує, що у XVI ст. немає жодної причини, через яку французька мова не змогла б розвинутися, особливо з усіма її наявними для цього засобами. Для цього він рекомендує поетам та письменникам тієї доби не боятися вигадувати, адаптувати та складати за моделлю грецьких деякі французькі слова, як це робив Цицерон. На основі аналізу праць французької мовознавчої рефлексії XVI ст., зокрема передмови до "Франсіади" (« Franciade », 1572-1587 рр.), "Короткого курсу французького поетичного мистецтва" (« l'Abbregй de l'art poetique franзoyse », 1578 р.) П. Ронсара та першого великого маніфесту французької літератури "Захист та прославлення французької мови" (1549 р.) Ж. дю Белле, "Вступу до перекладу поетичного мистецтва Горація" (« Introduction а la traduction de l'Art Poйtique d'Horace »,1541 р.) Жака Пелетьє дю Мана, трактатів А. Єтьєна "Про першість французької мови" (« De la precellence du langage Franзois », 1579 р.), "Відповідність французької мови грецькій мові" (« La conformitй du franзois avec le grec », 1566 р.) та "Два діалогоги французької італьянізованої та зміненої мови" (« Deux dialogues du nouveau langage franзois italianizй et autrement desguizй », 1578 р.) встановлюються наступні тенденції розвитку словникового складу французької мови доби Відродження.

1. Лексичне збагачення шляхом запозичення з античних мов. Перетворення латинізмів на органічну частину лексики французької мови є найважливішим процесом в мові XVI ст. Воно виражається не стільки в припливі латинізмів (це явище характеризує попередню епоху), скільки в розширенні сфери їхнього вживання та в утворенні слів на книжній основі. Саме цим пояснюється факт, що автори XVI ст. набагато більше міркують про латинізми та взагалі про неологізми, ніж уводять їх у свої твори. З метою адаптації латинізмів до лексико-семантичної системи дю Белле, який в цілому позитивно ставився до латинських запозичень, радить проводити незначну модифікацію "незручних" слів шляхом додавання французьких закінчень, наприклад, exceller, inversion. П. Ронсар не надавав латинізмам виключної переваги над іншими засобами лексичного збагачення та зробив деякі слушні спостереження над латинськими запозиченнями на -tion. У передмові до поеми "Франсіада" він указує на невідповідність лексиці французької мови латинізмів, довших за три чи чотири склади, наприклад abomination, testification. Інакше ставилися до запозичень із латини Е. Доле, М. де Монтень, Ж. Торі, Л. Мегре, наполягаючи на використанні уже існуючої французької лексики, діалектних слів та спеціальної лексики.

2. Лексичне збагачення шляхом запозичення з італійської мови. Поява від 500 (дані І. Г. Чантурії) до 2000 (дані М. Юшон) слів італійського походження у словниковому складі французької мови зумовлює у XVI ст. справжню пуристичну боротьбу з "італоманією". Незважаючи на використання Ж. дю Белле у "Старій куртизанці" італійських запозичень barisel (prйvфt de police), fantesque (soubrette), chambre locande (de location), quatrin (une piиce de monnaie), caparelle (cache-sein), сам поет нарікав на появу у французькій мові нових слів італійського походження bravade і soldat та зазначав, що французька мова внаслідок італійського впливу змінюється з кожним днем. Витоки пуризму знаходимо у трактаті "Узгодження двох мов" (« La Concorde des devs langages ») (1513 р.) Жана Лемера де Бельж, у якому філолог зазначає, що французька й італійська мови повинні існувати разом у полюбовній згоді. Пуристичні настрої посилюються у працях А. Етьєна, зокрема, у "Двох діалогах нової італьянізованої та зміненої французької мови", в якому він критикує Філозона (Philausone) (ім'я означає "італоман") за італьянізований жаргон, прикладами якого рясніє майже весь трактат: j'ay l'usance de spacegerpar la strade aprйs le past "Я маю звичку гуляти на вулиці після обіду"; quelque volte "іноді"; in case "вдома"; Dieu soit ringratiй "дякувати Богу"; il m'incresce fort "Я прошу вибачення"; sa maison est fort discoste "його будинок знаходиться далеко"; ragasch "хлопець, паж"; cattif "поганий", basteret l'anime "вистачало сміливості"; а також уживання дієслова se fermer у значенні "зупинятися", вимова на італійський манер фонеми [?] замість [we] у словах droit, endroit, voudroit, aloit, franзois. Проте, встановлюється, що такі судження А. Етьєна мали суто суб'єктивний характер, оскільки він не вбачав різниці між штучними утвореннями, наприклад, тими, що вживав Філозон, та італійськими запозиченнями, які були пов'язані з введенням нових понять, насамперед у військовій, морській, фінансовій, архітектурній та культурній сферах.

3. Лексичне збагачення шляхом реактивації архаїзмів. З цією метою Ж. дю Белле радить переглянути всі старі французькі романи та поезії, де можна знайти un ajourner замість faire jour, anuyter замість faire nuуt; assener замість frapper або on visоit; isnel замість lйger. Проте ці пропозиції не знайшли відображення у словниковому складі цього періоду, оскільки через непередбачуваність та бурхливі події доби Відродження деякі письменники змушені були переписувати свої твори, оскільки боялися бути незрозумілими. Так, П. Ронсар у поезії « des Amours » (1553 р.) був змушений замінити прикметник drillante на divine у виданні 1567 року.

4. Лексичне збагачення шляхом морфологічної деривації та словоскладання. Метод "виведення", запропонований П. Ронсаром, набув широко розповсюдження у творах поетів Плеяди. На думку П. Ронсара, від іменника verve можна було утворити дієслово verver, а також прислівник vervement, аналогічно від lobe ("глузування") можливо було створити нове дієслово lobber ("глузувати", "насміхатися"). Формування зменшувальних форм типу mignonelette, doucelette, ronsardelette стає дуже продуктивним в добу Відродження. Також активно вживаються деякі словотвірні моделі, наприклад, прикметники із суфіксом -eresse: enchanteresse. Встановлюється, що представники Плеяди збільшують кількість прикметників на -al (nopзal,), -an (caucasean), -й (nectarй,), -ier (nopcier), -in (adamantin,), -u (nazu) -eux (ecailleux). Префіксація як морфологічний засіб формування нових слів також активно використовувалася діячами Плеяди (supernature, contre-coeur). Метод "виведення" у формуванні нових слів поступово розширився до злиття слів (імпліцитної кореляції), за допомогою якого поети Плеяди пропонували створювати складені слова. Було встановлено наступні найбільш поширені моделі: "Adj. + N" (aigre-doux) або "V + Compl." (donne-vin).

5. Лексичне збагачення діалектними формами. З цією метою поети Плеяди радять використовувати в поемах "селянські" слова, наприклад, елементи жаргону пастухів: arrocher ("поцілити в якусь річ каменем або палицею"), ancrucher ("класти щось між гілками дерева"), діалектизми пуатвійського (avier у значенні "allumer", uces у значенні "sourcils") та ліонського (vifplant у значенні "aubйpin") походження.

6. З метою семантичного розвитку словникового складу Плеяда популяризує такі прийоми, як конверсія, наприклад, субстантивація інфінітивів (l'aller "ходіння"), субстантивація прикметників (le liquide des eaux), а також метафоричні вирази, алегорія, порівняння, уподібнення (la flame devorante, les souciz mordans), антономазія ("le Pere foudroyant" (Юпітер), "la Vierge chasseresse" (богиня полювання Діана).

У третьому розділі "Динаміка процесів словотвору у формуванні неологізмів доби Відродження" з'ясовано динаміку лексико-семантичних процесів, зокрема продуктивність формантів у творенні неологізмів (суфіксів, префіксів, елементів формування складених слів), окреслено особливості морфологічної й семантичної деривації, досліджено іншомовні джерела запозичень, визначено особливості фонографічної, граматичної та функціональної адаптації запозиченої лексики до словникового складу французької мови доби Відродження.

У процесі дослідження словникових статей було виявлено 5530 неологізмів, що увійшли до словникового складу французької мови протягом доби Відродження. Серед них 3470 неологізмів були сформовані шляхом морфологічної деривації, 420 - шляхом семантичної деривації, 1550 - шляхом запозичення з інших мов та входжень з діалектів французької мови. Новотвори, сформовані морфологічним шляхом, стосуються різних сфер людського буття, зокрема літератури, науки, військової справи, медицини, кулінарії, полювання, юриспруденції, архітектури, характерології, повсякденного життя, сільського господарства тощо.

Афіксація представлена процесами суфіксації, префіксації та парасинтезу. Серед іменникових суфіксів продуктивними були -eur/-eure, -erie, -ment, -ion/-on, -ier/-iere, -et, -age/-aige, -ade, серед суфіксів формування прикметників найбільш вживаними були -in, -eux, -al/ale, -й, -ard, -ier, -ent. Більшість дієслів була утворена за допомогою суфікса -er, у той час, як усі прислівники - за допомогою суфікса -ment. Серед продуктивних префіксів домінують a-, com-, des-, en-, em-, mes-, re- com-, entre-, sou-. Шляхом парасинтезу були сформовані здебільшого дієслова І або ІІ груп: abarbatir v. < barbare n.m, accagnarder v. < cagnard n.m. Виявлено наступні функціонально-стильові особливості афіксальних процесів: 1) міграція наукових термінів у художню літературу в процесі афіксації: abeillette n.f. < abeille n.f.; 2) формування так званих "неологічних дублетів" іменник branssard n.m. був утворений від лексеми bras n.m. за допомогою суфікса -ard, brassal за допомогою суфікса -al; 3) варіативність форм на рівні суфіксації: frontail, frontal n.m. < front; 4) варіативність форм на рівні орфографії: escorne, scorne n.f. < escorner v.; 5) формування словотвірних рядів: mesnage n.m. > mesnagement n.m., mesnagerie n.f.; 6) поєднання морфологічної та семантичної деривації, що, як правило, набуває таких форм: поєднання суфіксації та звуження значення: аccolleter v. "брати за комір" від accoller "обнімати"; поєднання суфіксації та пейорації значення: affineur n.m. "обманщик" від affiner "очищувати, рафінувати"; поєднання суфіксації та транспозиції власних імен: adoniser v. "хвалитися з великою витонченістю" від Adonis (ім'я грецького бога); поєднання суфіксації та метафоризації: bedonel, bedouel n.m. "борсук" < bedon n.m. "черевце, пузатик".

Незважаючи на популяризацію діячами Плеяди цього способу неологізації, випадки конверсії спостерігаються рідко: було виявлено лише 22 неологізми, сформовані у такий спосіб (domestique n.m. < domestique adj.). Найбільш поширеним прийомом формування неологізмів було регресивне словотворення, що виявлялося в усіченні вербального (verse n.f. < verser v.) або, рідше, номінального суфікса (altercas n.m. < altercation n.f.). Виявлено поодинокі випадки синкопи: bette n.f. < buvette n.f. "пити" або аферези: bichon n.m.< barbichon n.m. "болонка".

Шляхом словоскладання було утворено 360 неологізмів, із них 270 складених іменників (75%), 54 складені прикметники (15%) та 36 складених дієслів (10%). Продуктивними моделями словоскладання були: "V + Compl. " (porte-balle n.f.), "Adv. + Adj." (biensйant adj.), "Adv. + V" (outre-couler v.), "Adj. + N" (veri-forme adj.), "Adj. + Аdj." (doux-utile adj.), "N + N" (canepetiere n.f.). Особливістю словоскладання цього періоду було усічення композита при формуванні графічно цільнооформленого складеного слова, наприклад: verisimilitude n.f. та verisimile adj. були утворені від іменника veritй.

Серед допоміжних засобів формування неологізмів було виявлено ономатопею (cahin-caha, kahi-kaha від латинського фразеологічного виразу de qua hinc qua зі значенням "так - сяк"), подвоєння (tac-tac n.m. від tac n.m. зі значенням "безперервний звук") та фонетичний спосіб утворення нових слів (cajoler v. "кричати (про сороку)" від gaioler v.).

Серед видів семантичної розбудови слова найчастіше зустрічається метафора (65%) (acculer v. "сідати" < "поставити когось у безвихідне становище, довести до чогось"), що зазвичай супроводжується розширенням або звуженням значення (abhorrition n.f., що належав до релігійних термінів зі значенням "прокляття", починає вживатися у загальнонародній мові з новим значенням "огидність"), міграцією до інших сфер лексики (термінологізація, детермінологізація) (ablution n.f. із значенням "ритуальне миття в деяких релігіях" переходить до медичних термінів зі значенням "промивання рани") та транспозиція власних назв (25%) (cafard n.m., caffa n.m. зі значенням "ханжа, лицемір" від назви міста Caffa, розташованого у Криму). Випадки метонімії є поодинокими (10%) (поява нового значення "місце, через яке проїжджають, дорога, прохід" для іменника advenue n.f., який позначав раніше "народження, походження").

Що стосується "внутрішніх входжень" (запозичень з діалектів французької мови) було виявлено тільки 22 одиниці, що увійшли до французької мови з діалектів: charlit n.m., ullent adj., feriau n.m., foupi adj., guimaux adj., nauf adj., osanniere adj., veze adj. тощо, жодне з яких не збереглося в сучасній французькій мові. Було виявлено 1530 неологізмів, сформованих шляхом запозичення з інших мов. Серед цих неологізмів переважають запозичення з італійської (43%), латинської (24%), іспанської (9%) та провансальської (6.78%) мов. Запозичення з інших мов мають нечастий, оказіональний характер. Серед сукупних зовнішніх (екстралінгвальних) чинників проникнення запозичень переважають: 1) історичні міжнародні контакти та білінгвізм XVI ст.; 2) новаторство іноземної нації в певних сферах людського буття; 3) мовний снобізм, мода; 4) світовий пріоритет певної нації; 5) сусідство двох контактуючих країн та генетична спорідненість контактуючих мов; 6) тривалість мовних контактів. Серед тематичних груп італійських запозичень переважають "Архітектура", "Військова справа", "Комерційна та промислова термінологія", "Музичні терміни", латинських запозичень - "Художня література, філософія", "Юриспруденція, політика", "Науки", "Релігія", іспанських запозичень - "Посади, титули", "Військова та морська справа", "Ботаніка, географія", "Зоологія". Серед особливостей фонографічної асиміляції запозичень виявлено такі: 1) заміна африкат [d], [t], [ts], [dz]: artigiano (it.) > artisan, al-quirmiz (arabe) > alkermиs; 2) редукція кінцевих -а, -е, -о, або їх заміна німою літерою е: academie < academia (lat.); 3) назалізація голосних перед n та m: poltron < poltrone (it.); 4) стягнення дифтонгів: balaustre (it.) > balustre; 5) спрощення подвоєних приголосних tt, ll: stuc < stucco (it.); 6) заміна італійської триграми gli на французьку ill: piller < pigliare; 7) поява протетичного e-(й-) перед групами приголосних st, sp, sc: йcubier < escoben (esp.); 8) заміна літери с французькою q: casique < casico (esp.); 9) заміна іспанської літери b французькою v, наприклад, havane < Habana (esp.); 10) заміна латинських закінчень на французькі: -ium<-aire, -us<-in, -us<-e, -us<-oire, -us<-in, -ium<-ion. Серед особливостей граматичної асиміляції запозиченої лексики до системи французької мови слід виокремити такі: 1) заміна форми інфінітива І дієвідміни запозичених дієслів французькими формами: piller < pigliare (it.); 2) заміна італійських суфіксів французькими: embassade < ambasciata, заміна іспанських суфіксів на французькі: escamoteur < escamotore, заміна латинських суфіксів на французькі: abecedaire < abecedarium; 3) заміна італійських префіксів на французькі: embusquer < imboscare; 4) злиття іспанського артикля при запозиченні: eldorado < el dorado; 5) асиміляція іноземного слова на рівні категорії роду: ombrelle (f) <umbrello (m), sarbacane (f) < sarbacano (m); 6) утворення множини запозичень: vermicelli(s) < vermicelli, confetti(s) < confetti; 7) апокопа та афереза: piano < piano-forte, barde < albarda. Серед особливостей функціональної адаптації (асиміляції до лексико-семантичної системи) запозиченої лексики виявлено: 1) утворення дериватів: carton - cartonner (it.), concretion n.f. < concret adj. < concretus (lat.), hableur - habler (esp.); 2) субституція архаїзму запозиченим синонімом: італійське слово cable витіснило французьке chable; 3) семантична диференціація французьких та італійських термінів, що мають однакове походження: mйdaille (it.) - maille (fr.); 4) встановлення синонімічних рядів: mince (fr.) - svelte (it.), chapeau (fr.) - sombrero (esp.); 5) транспозиція власних назв у процесі запозичення: cariatide (caryatide) n.f. < Сariatidi (Каріатиди - "жінки Карія, представлені у формі колон"); 6) метафоричне перенесення: Abecedarium у латині позначало "книга для навчання", у французьку мову латинізм abecedaire adj. приходить зі значенням "людина, що починає вчитися грамоти"; 7) розширення значення в процесі запозичення: іменник algarade n.f. був запозичений з іспанської мови, де він означав "атака" (військ.), зі значенням "несподівана витівка"; 8) звуження значення: у латинській мові іменник alcohol позначав "будь-яку рідину чи порошок максимальної очистки або дистиляції", у французьку мову іменник alcohol приходить зі значенням "дистильована рідина"; 9) отримання запозиченнями нового значення. Так, італьянізм isole < isolata (окремий як острів) був запозичений як термін архітектури, який означав "окремий будинок або група будинків", але у XVII ст. це слово отримує значення "самотній"; 10) надання деяким італійським запозиченням у французькій мові пейоративного значення: іт. donzella "дівчина" - фр. donzelle "жінка легкої поведінки", іт. mercanti "купці" - фр. mercanti "торгаші, спекулянти"; 11) утворення етимологічних дублетів: aigre, acre < acer (lat.); 12) утворення фразеологічних зворотів за участі італійських запозичень: aller а la campagne (потрапити за ґрати).

ВИСНОВКИ

Дослідження змін у лексико-семантичній системі, прототипних моделей зсувів і перенесень у межах концептуальних та понятійних сфер дозволяє реконструювати картину світу людства та окреслити засадничі поняття його світогляду, відтворити історично змінний процес світобачення. Словниковий склад якнайкраще відповідає основним властивостям складнодинамічних систем, оскільки становить упорядковану за певними закономірностями систему, елементи якої пов'язані різними типами змістових відносин, характеризуються виразною динамікою кількісного та якісного розвитку й перебувають у безпосередній залежності від явищ позамовної дійсності.

У словниковому складі французької мови доби Відродження майже відсутня архаїзація, а всі динамічні процеси в лексико-семантичній системі відбуваються у напрямку інновації, тому поняття неології та класифікації неологізмів має особливе значення. Неологізмами доби Відродження є нові слова, створені як на основі власних мовних ресурсів, так і запозичених твірних елементів, лексичні запозичення, нові значення слів, а також внутрішні входження, часом фіксації яких у лексикографічних джерелах є XVI ст. З урахуванням численних класифікацій неологізмів, під лексико-семантичними процесами розуміємо основні шляхи реалізації словотвірних потенцій певної мови, а також здатність взаємодіяти з іншими мовами або діалектами, результатом яких є творення нових слів, значень слів або словосполучень.

Неологізація словникового складу французької мови доби Відродження була результатом дії факторів екстралінгвального та інтралінгвального характеру. Бурхливі соціально-політичні перебудови, інтенсивний розвиток капіталістичного виробництва, поява низки нових речей і понять у зв'язку з географічними відкриттями та науковим розвитком, а також піднесення французької мови до високого статусу державної стало потужним імпульсом для розвитку й удосконалення словникового складу. Про активні лексико-семантичні процеси в словниковому складі французької мови свідчить також аналіз численних праць і трактатів відомих поетів, філологів, письменників того часу, а також окремих думок, висловлених багатьма вченими в передмовах до творів або перекладів. Проблема лексичного збагачення французької мови у XVI столітті мала статус національного завдання, яке у І половині століття намагався вирішити у своїх творах Ф. Рабле, у ІІ половині століття - група поетів "Плеяди". У відомому маніфесті того часу "Захист та прославлення французької мови", а також в інших творах, поети та письменники пропонували збагатити словниковий склад французької мови запозиченнями з латинської, грецької мов, архаїзмами, діалектними словами, технічними термінами, а також рекомендували використовувати власні словотворчі засоби французької мови (афіксацію, конверсію, словоскладання). У добу Відродження зміна значення слів інтерпретувалася як явище категорії стилю, який на ті часи тлумачився як результат взаємодії слів, їхніх різноманітних комбінацій.

Проте вже з ІІ половини XVI ст. у поглядах філологів того часу спостерігається чимало суперечностей щодо лексичного збагачення словникового складу французької мови, пов'язаних, з одного боку, з необхідністю його розширення за рахунок запозичень з давніх та сучасних мов, діалектизмів та технічних термінів, а, з іншого боку, необхідністю запобігання "забрудненню" французької мови цими ж лексичними елементами. Ці суперечності ще більше посилюються у зв'язку з проникненням у французьку мову численних запозичень з італійської.

У процесі дослідження корпусу Словників було виявлено 5530 неологізмів, що увійшли до словникового складу французької мови протягом доби Відродження, а саме з 1500 по 1600 роки. Серед них 3470 (62,75%) неологізмів були сформовані шляхом морфологічної деривації, 420 (7,69%) - шляхом семантичної деривації, 1550 (28,03%) - шляхом запозичення з інших іноземних мов та входжень із діалектів французької мови.

Морфологічним шляхом було сформовано 3470 лексем. Серед морфологічних засобів переважають: суфіксація (2610 лексем), словоскладання (360 лексем), конверсія, регресивне словотворення (усічення номінального або вербального значення), зміна роду, апокопа або афереза (190 лексем), префіксація та парасинтез (180 лексем), ономатопея (100 лексем). Було встановлено, що новотвори, сформовані морфологічним шляхом, належать до різних сфер людського буття, зокрема, загальновживаної лексики, художньої літератури, науки, військової справи, медицини, кулінарії, полювання, юриспруденції, архітектури, характерології, побуту, сільського господарства тощо. Серед іменникових суфіксів продуктивними були: -eur/-eure, -erie, -ment, -ion/-on, -ier/-iere, -et, -age/-aige, -ade, серед суфіксів формування прикметників найбільш вживаними були -in, -eux, -al/ale, -й, -ard, -ier, -ent. Більшість дієслів була утворена за допомогою суфікса -er, у той час, як усі прислівники - за допомогою суфікса -ment. Серед продуктивних префіксів домінують a-, com-, des-, en-, em-, mes-, re- com-, entre-, sou-. Варіативність форм неологізмів, утворених за участю морфологічних засобів, на рівні фонографічної асиміляції, а також варіативність на рівні суфіксації, вказує на певну незавершеність та неузгодженість у словотвірній системі французької мови доби Відродження. З іншого боку, та ж суфіксальна варіативність та утворення "неологічних дублетів" і словотвірних рядів свідчить про значні неологічні потреби.

Серед процесів, що належать до регресивного словотворення, спостерігається усічення вербального суфікса, рідше - іменного. Випадки конверсії (20 лексем) становлять незначну частку серед процесів регресивного словотворення і, як правило, супроводжуються переходом інфінітива до лексико-граматичного класу іменників або перетворенням прикметників на іменники. Найчастіше при неологізації має місце поєднання регресивного словотворення та суфіксації, що надавало можливість сформувати дві нові лексеми від одного вихідного слова, забезпечивши тим самим збереження щонайменше однієї з них у наступних століттях.

Шляхом словоскладання було утворено 360 неологізмів, із них 270 складених іменників (75%), 54 складені прикметники (15%), 36 складених дієслів (10%). Серед найбільш продуктивних та популярних моделей словоскладання слід назвати моделі поєднання дієслова та його додатка (V + Compl), поєднання прислівника та прикметника (Adv. + Adj.) або прислівника та дієслова (Adv. + V), лексикалізацію словосполук - поєднання прикметника та іменника (Adj. + N), поєднання двох прикметників (Adj. + Аdj.) або двох іменників (N + N). Серед продуктивних композитів утворення складених слів переважають donner, porter, cacher, bien, mal, veritй.

У процесі аналізу обраних зі словника лексем, сформованих шляхом власне семантичної деривації, виявлено, що семантична деривація як самостійний процес утворення неологізмів є малопродуктивною, про що свідчить відносна обмеженість у семантичних зсувах при утворенні нових значень, де спостерігаються лише метафора, що, зазвичай, супроводжується розширенням значення, міграцією до інших сфер лексики шляхом термінологізації та детермінологізації (65%), та транспозиція власних назв (25%). Випадки метонімії, зокрема її різновиду синехдохи, поодинокі (10%). Зазвичай, семантична деривація супроводжує інші лексико-семантичні процеси, такі як морфологічна деривація та запозичення.

Діалектні слова представлено в цей період у незначній кількості (22 одиниці). Вони вживалися здебільшого на рівні авторських оказіоналізмів та не мали широкого розповсюдження з огляду на дію екстралінгвальних чинників, таких як територіальна обмеженість діалектів, та, відповідно, обмеженість у розумінні діалектних слів широкими масами населення, вплив інших, більш розповсюджених мов.

Ефективним способом збагачення словникового складу доби Відродження є запозичення з інших мов, представлені 1530 лексичними одиницями. Серед іноземних мов-джерел запозичень переважають італійська (43%), латинська (24%), іспанська (9%) та провансальська (6,78%). Було встановлено, що в процесі запозичення іншомовні лексеми асимілюються до фонографічної та граматичної системи мови-запозичувача, а також функціонально адаптуються на рівні лексико-семантичної системи мови. Серед особливостей фонографічної асиміляції було виділено заміну африкат, редукцію кінцевих голосних, стягнення дифтонгів тощо. На рівні граматичної асиміляції були зафіксовані заміна запозичених слів власне французькими лексемами, заміна іншомовних суфіксів та префіксів французькими, а також були описані певні труднощі щодо інтеграції іншомовного слова на рівні категорії роду та утворення множини. Серед особливостей функціональної адаптації запозичень до словникового складу французької мови було виділено утворення дериватів від запозичених слів, семантичну диференціацію запозичених та французьких слів, зміну значення запозичень (розширення або звуження) у процесі транспозиції власних назв, метафоризації, конверсії тощо. Також було встановлено, що тематичні групи запозичених слів та їхня функціональна адаптація до системи французької мови перебувають у безпосередній залежності від рівня, інтенсивності та тривалості мовних контактів між народами, а також від ставлення мовців до іншомовних слів.

Дисертаційне дослідження має подальші перспективи, оскільки в ньому аналізуються різні лексико-семантичні процеси, детальне вивчення яких є неможливим в межах однієї роботи. Зокрема, вважаємо перспективними дослідження окремих аспектів словникового складу французької мови доби Відродження з позицій когнітивної лінгвістики.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Біла К. В. Проблема лексичного збагачення словникового складу французької мови доби Відродження (на матеріалі праць поетів Плеяди) / К. В. Біла // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. праць / Відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К. : Логос, 2007. - Вип. 11. - С. 40-48.

2. Біла К. В. Семантична деривація з погляду доби Відродження (на матеріалі маніфесту Ж. дю Беле "Захист та прославлення французької мови" (1541р.)) / К. В. Біла // Сучасні проблеми лінгвістичних досліджень і методика викладання іноземних мов професійного спілкування у вищій школі: Зб. наук. праць / За ред. В. Т. Сулима, С. Н. Денисенко, Ч. 1. Лінгвостилістика. Лексична семантика. Фразеологія. - Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007. - С. 11-13.

3. Біла К. В. Пуристичні тенденції у французькій мовознавчій рефлексії XVI століття: боротьба з "італоманією" та її наслідки / К. В. Біла // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць / Відп. ред. Олександр Іванович Чередниченко. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2007. - Вип. 23, Ч. 1. - С. 59-62.

4. Біла К. В. Функціонування італійських запозичень у словниковому складі французької мови доби Відродження / К. В. Біла // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. праць / Відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К. : Логос, 2008. - Вип. 13. - С. 20-26.

5. Біла К. В. Морфо-синтаксичний словотвір у формуванні словникового складу французької мови доби Відродження / К. В. Біла // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць / Відп. ред. Олександр Іванович Чередниченко. - К. : ВПЦ “Київський університет”, 2008. - Вип. 25, Ч. 1. - С. 59-62.

6. Біла К. В. Функціональна адаптація латинських запозичень до словникового складу французької мови доби Відродження / К. В. Біла // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. праць / Відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К. : Видавничий центр КНЛУ, 2009. - Вип. 23. - С. 3-12.

7. Біла К. В. Динаміка афіксального словотвору у словниковому складі французької мови доби Відродження / К. В. Біла // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. праць / Відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К. : Логос, 2009. - Вип. 16. - С. 41-49.

АНОТАЦІЯ

Біла К. В. Динаміка лексико-семантичних процесів у словниковому складі французької мови доби Відродження. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 - романські мови. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено дослідженню складу, характеру, причин та шляхів формування новотворів, що з'явилися у французькій мові протягом доби Відродження, й у такий спосіб виявленню динаміки лексико-семантичних процесів зазначеної доби як відображення мовної картину світу у цей період розвитку французької мови. Лексико-семантичні процеси розглянуто як основні шляхи реалізації словотвірних потенцій певної мови, а також здатність взаємодіяти з іншими мовами або підсистемами певної мови, результатом яких є творення нових слів, значень слів або словосполучень. Розроблено власну класифікацію лексико-семантичних процесів у французькій мові. Проаналізовано праці французької мовознавчої рефлексії XVI ст. та на їх основі встановлено загальні тенденції розвитку словникового складу французької мови цієї доби. Досліджено склад, характер та причини формування неологізмів, що з'явилися шляхом морфологічної деривації, семантичної деривації та процесу запозичення. У межах окремих процесів встановлені притаманні для них особливості, а саме продуктивні форманти (префікси, суфікси), дериваційні моделі, семантичні процеси, особливості фонографічної, граматичної та функціональної адаптації запозиченої лексики до словникового складу французької мови доби Відродження.