Адвербіальний епітет у поетичному дискурсі шістдесятників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Адвербіальний епітет у поетичному дискурсі шістдесятників

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Нечипоренко Алла Федорівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:кандидат філологічних наук, доцент

Сидоренко Олеся Михайлівна,

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри сучасної української мови.

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, професор

Сологуб Надія Миколаївна,

Інститут української мови НАН України,

провідний науковий співробітник відділу стилістики та культури мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Кравець Лариса Вікторівна,

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова,

доцент кафедри стилістики української мови.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасному українському мовознавстві простежується помітна увага до питань експресивної своєрідності окремих частин мови, зумовленої особливостями їхньої семантики, морфологічною характеристикою та закономірностями образного використання. Дослідження семантико-стилістичного вираження прислівника має істотне значення для опрацювання теорії функціонального стилю, зокрема художнього, адже як невідмінювана частина мови він виступає в мовленні часто зі специфічними стилістичними завданнями, які заслуговують на особливу увагу дослідника. Наснажені образно, невідмінювані слова виявляють особливу гнучкість у тексті й тим самим компенсують невластиву їм граматичну функцію словозміни.

Актуальність дослідження. Прислівник вважають такою частиною мови, яка має мінімальний вихід до сфери виразовості саме через відсутність системи словозміни. Граматична характеристика прислівника обмежується лише наявністю форм ступенів порівняння, проте нульова парадигматика врівноважується багатством лексичних розрядів, що часто виконують, крім суто лексико-граматичних, ще й стилістичні функції. Вивчення прислівника має істотне значення для опрацювання теорії художнього стилю з двох причин: як суто похідна частина мови прислівник акумулюєінформаційне та емоційно-експресивне наповнення вихідних частин мови - іменників, прикметників та дієслів; також прислівник може виступати в ролі інтенсифікатора дій та ознак, що робить його носієм авторської суб'єктивно-емоційної оцінки, а отже, - активною стилістемою.

Прислівник в українському мовознавстві вивчають багатовимірно на різних мовних зрізах: фонетичному (С.Бевзенко, В.Гальчук), лексико-семантичному (О.Брошняк, Т.Ніколашина, В.Русанівський), граматичному (В.Березенко, І.Вихованець, А.Грищенко, Т.Довга, Н.Костусяк, І.Кучеренко, В.Німчук, І.Уздиган, В.Франчук,І.Чапля); також прислівник розглядають в аспекті мовно-порівняльного аналізу (А.Лучик, І.Ощипко).

Привертають увагу студії, в яких висвітлено історичний розвиток адвербіативів (С.Бевзенко, Л.Гумецька, Г.Ярун), зокрема крізь призму формування окремих лексико-семантичних розрядів - прислівників способу дії (М.Вербовий), темпоральних прислівників (П.Білоусенко), локативних прислівників (І.Дащенко). Вивченню ж стилістики прислівника в українському мовознавстві приділяють невиправдано мало уваги: існують лише окремі наукові статті або розділи дисертацій (В.Ващенка, В.Русанівського, Н.Сидяченко, І.Чаплі) та фрагментарнізгадування в дослідженнях поетичної мови окремих авторів (В.Герман, Л.Гливінської, О.Жижоми, В.Маремпольського, І.Оліфіренко, О.Сидоренко, Л.Шутової). Прислівник як образнийкомпонент мовипоезії, постійне джерелопоповнення загальномовногословникатазасіб творення індивідуально-авторськиххудожніхелементівдосінебувоб'єктомокремого

монографічного дослідження в українській лінгвостилістиці. Отже, актуальність теми дисертації зумовлена потребою вивчити семантико-стилістичний потенціал прислівників у системі поетичної мови.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах тематики науково-дослідної роботи кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Актуальні проблеми розвитку української філології» (НДТ№01БФ044-01).

Мета дослідження - з'ясувати семантико-стилістичні можливості прислівника в українській поетичній мові, проаналізувати особливості текстових реалізацій зазначеного лексико-граматичного класу у творчості поетів-шістдесятників.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1) розглянути й описати стан дослідження поетичної мови в сучасному українському мовознавстві;

2) проаналізувати категоріальні ознаки та стилістичний потенціал прислівника, визначити його місце в системі граматичних засобів стилістики;

3) схарактеризувати особливості прислівника в ролі адвербіального епітета;

4) виявити й описати специфіку адвербіальних епітетів з огляду на їх семантику та стилістичні функції в поетичному дискурсі шістдесятників;

5) виокремити з-поміж адвербіальних епітетів оказіоналізми, дати їм структурну, семантичну та стилістичну характеристику;

6) визначити роль синонімії та антонімії серед адвербіальних епітетів у поетичних текстах шістдесятників;

7) дослідити функції адвербіальних повторів та визначити особливості їх використанняна різних рівнях мовної системи.

Об'єктом дослідження є адвербіальна лексика в поетичному словнику шістдесятників.

Предмет дослідження - семантико-стилістичні особливості функціонування прислівників як адвербіальних епітетів.

Мета і завдання роботи зумовили використання відповідних методів: застосовано описовий метод, який передбачає виявлення, систематизацію та з'ясування особливостей функціонування адвербіальних епітетів; метод лінгвістичного спостереження та контекстологічного аналізу для визначення конкретних синтагматичних умов, у яких перебувають досліджувані одиниці; під час опису фактичного матеріалу використано елементи семантичного, словотвірного та лексикографічного аналізу, а також метод компонентного аналізу для розкриття змістового аспекту лексичних одиниць.

Матеріал дисертаційної роботи становлять художні тексти поетів-шістдесятників: Миколи Вінграновського, Василя Голобородька, Івана Драча, Ірини Жиленко, Світлани Йовенко, Ігоря Калинця, Ліни Костенко, Тамари Коломієць, Володимира Коломійця, Віталія Коротича,Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Івана Світличного, Василя Симоненка, Василя Стуса та інших.

Наукова новизна дисертації полягає в поглибленні й розширенні відомостей про стилістичний потенціалприслівника. Вперше в українській лінгвостилістиці

досліджено питанняхудожньоївиразностітаестетичної цінності адвербіальних

лексемупоетичнихтекстах:відображено складнурізнопланову взаємодію

граматики та поетики прислівників, механізм формування в них метафоричного значення епітета,окреслено тенденції розвитку адвербіального словникавіршової мови шістдесятників. Робота актуалізує один із напрямків лінгвопоетичних студій - вивчення потенційних можливостей та стилістичних функцій окремих частин мови, які виступають у художньому текстізасобом образності.

Теоретичне значення роботи зумовлене розширенням уявлення про епітет як про образно-тропеїчний засіб поетичної мови та подальшою розробкою теоретичних положень сучасної лінгвостилістики про стилістичну диференціацію мовних одиниць. Семантична та стилістична характеристики адвербіальних епітетів, розкриття їхнього мовновиражального потенціалу й особливостейфункціонування визначають дисертаційне дослідження як певний внесок увивчення прислівника - активної стилістеми в межах художнього мовлення.

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в тому, що вони можуть бути використані у викладанні курсу стилістики, спецкурсів з теорії поетичного мовлення, під час мовностилістичного аналізу художньої творчості шістдесятників та при укладанні сучасних словників поетичної мови.

Особистий внесок здобувача. Одержані результати проведеного дослідження є наслідком самостійної роботи дисертантки.

Апробація результатів дисертації. Дисертація була предметом обговоренняна засіданнях кафедри сучасної української мовиКиївського національного університету імені Тараса Шевченка.

Основні положення та результати дослідження висвітлено у формі виступів та доповідей на міжнародних та всеукраїнських конференціях: «Мова і культура» ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2005 - 2008 рр.); «Проблеми української термінології. СловоСвіт - 2006» (Львів, 2006); «Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця» (Київ, 2006); «Актуальні проблеми філології та перекладознавства» (Хмельницький, 2007); «Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії» (Харків, 2008); «Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі» (Київ, 2008).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано шість статей у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України. Усі публікації одноосібні.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку опрацьованих джерел, списку використаної літератури та додатка - абеткового покажчика адвербіальних епітетів.

Повний обсяг дисертації становить 317 сторінок, із них основного тексту - 176 сторінок.Список джерел (44 позиції), список використаної літератури (256 позицій) та додаток займають 141 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, новизну, визначено мету й завдання дослідження, предмет і об'єкт, методи та прийоми, теоретичне й практичне значення, структуру роботи, подано інформацію про апробацію результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження граматики і поетики прислівника» розглянуто основні питання теорії поетичної мови та вчення про епітет у сучасному мовознавстві; здійснено огляд теоретичних здобутків у дослідженні прислівника як засобу художньої виразності; простежено зв'язок категоріальних ознак прислівника з його стилістичним потенціалом.

Новітні напрями дослідження поетичної мови, які ґрунтуються на теоретичних положеннях відомих мовознавців О.Потебні (про внутрішню форму слова), В.Виноградова (про визначення слова як рефлектуючої одиниці), Б.Ларіна (про поетичне слово як естетичну одиницю), актуалізують низку важливих питань на шляху до пізнання механізмів творення поетичної мови. Серед пріоритетних напрямів дослідження поетичної мови залишається аналіз тропів як основних одиниць виразовості поетичних текстів. Дослідники віршової мови (С.Єрмоленко, Л.Мацько, А.Мойсієнко,Л.Пустовіт, О.Рудь, О.Сидоренко, Н.Сологуб, Л.Шутова) стверджують, що епітет, як і метафора, є основним тропеїчним засобом на шкалі стилістичних цінностей поетичної мови.

В основу роботи покладено визначення епітета як образного, естетично маркованого атрибута, що має широку формально-граматичну структуру, теоретично необмежене образно-означальне наповнення, підтримуване контактним і дисконтактним актуалізатором і відповідає на питання граматичного означення «який? як?» (Л.Мацько, О.Сидоренко).

Н.Сидяченко зазначає, що в процесі розвитку мови значно змінився якісний та кількісний склад прислівника, що й зумовило виникнення теорії придієслівного означення. Теорія ґрунтується на положеннях, якісформулював О.Потебня вмонографії «Із записок з теорії словесності», а саме на визначенні епітетів як будь-яких парних сполучень слів, що зображають речі, якості, дії їх ознакою, а відповідно можуть бути і прикметниковими,і прислівниковими. Попри те, що в цієї теорії були як прихильники (Д.Розенталь, І.Гальперін, А.Коваль), так і опоненти (М.Снєгирьов), у сучасному мовознавстві усталилася думка про те, що прислівники виконують образну функцію епітета як виразники динамічної ознаки - дії, процесу, стану (Л.Мацько). Зарахування образних прислівників до епітетів цілком умотивоване тим, що прислівник, похідний від прикметника, маєз ним лексичну співвіднесеність, а ад'єктив є основним носієм епітетних ознак (А.Мойсієнко, Л.Шутова).

Стилістичний аналіз прислівника тісно пов'язаний із виявленням його граматичних особливостей, які й становлять основу його художньої виразності. У сучасному мовознавстві прислівник характеризують за трьома основними принципами: лексико-семантичним - значення подвійної ознаки; синтаксичним - роль обставини чи означення; морфологічним - незмінюваність. На ці три критерії спираються як традиційні, так і сучасні концепції частин мови та граматичні вчення (В.Виноградова, І.Вихованця, Є.Галкіної-Федорук, А.Грищенка,І.Кучеренка). Серед основних ознак прислівника виділяють такі: співвіднесеність з іншими частинами мови; наявність словотвірних суфіксів; втрата форм словозміни. За твердженням сучасних граматистів, прислівник належить до найпериферійнішого класу слів у чотирикомпонентному наборі повнозначних (кардинальних) частин мови - щодо іменника й дієслова як центру частин мови та прикметника як їхньої периферії (І.Вихованець, К.Городенська).

Хоча прислівнику й не властиві форми словозміни,він залучається до творення художніх образів завдяки своїй багатій семантичній палітрі похідної частини мови. Підтвердженням активного вживання прислівників у поезії є статистичні дані електронного «Частотного словника сучасної української поетичної мови» (Л.Алексієнко, Н.Дарчук): прислівники практично не поступаються за кількістю слововживань ад'єктивам (у поезії Б.Олійника), а в деяких авторів (І.Драча, Л.Костенко) навіть превалюють.

Прислівники різних лексико-граматичних розрядів мають неоднаковий стилістичний потенціал. Обставинні прислівники, в основному - часової та просторової семантики,в контексті поетичного твору можуть набувати різноманітних емоційно-оцінних конотацій, зокрема завдяки експресивному словотвору, проте однозначність семантики та відсутність ад'єктивної мотивованості не дають їм змоги виконуватироль художнього означення. Відприкметникові прислівники означального розряду якісно вирізняються здатністю нашаровувати додаткові, об'єктивно не притаманні їм ознаки до своєї основної семантики і, таким чином,формувати метафоричне значення епітета.

У другому розділі «Семантика адвербіальних епітетів у поетичному дискурсі шістдесятників» розглянутозначеннєві групи адвербіальних епітетів у поезії шістдесятників, а саме: адвербіальні епітети на позначення емпіричних та раціональних ознак; епітети з посилювальним значенням та епітети з порівняльним значенням.

Особливість функціонування адвербіальних епітетів визначається специфікою слововживання в поетичному мовленні в цілому: здатністю мовних одиниць до семантичного ускладнення, метафоричних перетворень та естетичних трансформацій.

Епітети-кольоративи домінують серед емпіричних епітетів на позначення зорових відчуттів. Найбільшу кількість таких слововживань зафіксовано у творах Івана Драча, Бориса Олійника та Миколи Вінграновського.

Адвербіальний кольористичний словник є набутком творчості шістдесятників. Непопулярність такого виразового засобу в попередні періоди (Н.Сидяченко, Л.Шутова) пов'язана зі складнощами узгодженнясемантики прислівника (колір у дії) та категоріального значення дієслова, від якого він синтаксично залежний. Розвиток абстрактного мислення людини ХХ сторіччя, що відкрив шлях до розширення палітри виразових засобів поезії, еволюція прислівника як частини мови в новітній час спричинили активізацію семантичної групи кольоративів у творчості поетів-шістдесятників.

Найчисленнішою в досліджуваних текстах є група прислівників, які вказують на конкретну колірну ознаку предмета. Найпродуктивніші з них - прислівникові епітети на позначення ахроматичних кольорів.

Орієнтація шістдесятників на повернення до народнопоетичних джерел вплинула на специфіку вживання кольоративів у переносному значенні: символіказдебільшого традиційна. Так, білий колірвикористовується авторами як символ чистоти та світлих, радісних почуттів: Хата всміхається біло (М.Вінграновський); Розправивши віти поснулі, / Калина вквітчалася біло (Т.Коломієць). Чорний колір асоціюється здебільшого з традиційно негативним змістом - тривогою, тугою, душевними переживаннями: Кривавсь, мій гніве, чорно, тлусто, / Кривавсь вогнем моїх щедрот (М.Вінграновський); Чорно ходить мій зухвалий гріх (І.Драч).Проте в інших поетичних творах негативний емоційно-символічний зміст епітета чорно трансформується в інтенсифікацію позитивно сприйманої ознаки й набуває значення «урочисто»: Туге од сонця, чорно величаве, / Воно (слово - А.Н.) провисне буйним гроном гроз (І.Драч), а епітет біло - значення «самотньо», «гірко»: Як люто мені! Як біло! Розпачливо як на світі (І.Драч).

Сталі мовні одиниці з прикметниковим компонентом кольорової семантики можуть перетворюватисяв поезіях на вільні словосполучення з прислівником, зберігаючи конотацію похідної основи та її загальний тон: І чорно ви позаздрите, братове, / Невірам, хто за щастя гонорове / Носив шляхетний титул - дисидент (І.Світличний); У кожній жінці є така краса, / Яку не змірять ні очима, ні руками, / Якій весною біло заздрить сад / І горнеться до неї пелюстками (П.Осадчук).

Розширення словника кольоративів відбувається через ускладнення граматичної форми прислівників, а саме - активного створення і використання композитних сполук із колірним компонентом: білобоко, білогрудо, білозірно, білозубо, білоперо, білоусто, білочисто; чорноброво, чорнолапо, чорномлисто, чорнорото, чорноруко; зеленоброво, золотоусто, малиновоголово, синьосливо та ін. Емоційна виразність епітета завдяки таким словотвірним модифікаціям значно посилюється.

За допомогою акустичних епітетів описуєтьсяреальність через звук з огляду на його наявність або відсутність: Притихлі явори стоять безшелесно (Л.Костенко); інтенсивність звучання: Як шуміла вона семидзвонно, / Шелестіло дитинство в полях... (І.Драч); тривалість звучання: Вперто дзвенить за вікном синиця (І.Жиленко); специфіку звучання, включно з елементом оцінювання по шкалі «приємно-неприємно»: Музично дзвонить муха і солодко сопе (І.Жиленко); джерело поширення звуку: Крицево цокають підкови. / Гуде дорога крем'яна (Б.Олійник).

Через розсіювання сенсорних акцентів поети розширюють створювані образи до візуально-акустичних, акустично-дотикових: Сліпий Дніпро вирує каламутно / І стогне у бетонному ярмі (Д.Луценко); І сухо торохтіли рахівниці, мов крем'яхи із-під копит коня (Б.Олійник); У вуха лоскітно б'ють звонкові снаряди (І.Драч).

У поетичних творах шістдесятників спостерігається значне посилення здатності мови позначати запахи. Якщо в поетичній мові 20-30-х років зафіксовано невелику кількість (Л.Шутова) адвербіальних одоративних епітетів, то зібраний у ході дослідженняматеріал значно розширює цей словник. Дефіцит лексики, що передає первинні відчуття запаху, найчастіше компенсується залученням прислівників, які передають інші сенсорні ознаки: Гірко пахне ялицею в грудях (В.Стус),створенням синестетичних образів: Мокро пахло наче з стріхи, / Коли дощем день зародив (І.Драч).

Запах, як будь-яка інша ознака, має свою градаційну шкалу, отже, він може бути інтенсивним: При місяці так гостро пахне сіно (С.Йовенко); І парко пахне бузок (І.Жиленко); І на долівці густо пахнеглина (В.Підпалий) або неінтенсивним: І кипіло-яріло в червні, тонко пахло од білих суцвіть (В.Коломієць).

На одоративні відчуття в поезії особливо активно нашаровується емоційно-психологічний компонент. Крізь призму використаних лексем читач відчуває настрій ліричного героя - піднесений або тужливий: І радісно, зухвало, гостро / Із кухні пахне холодець (І.Жиленко); Земля так сильно пахне восени, / Так сумно й щемно (С.Йовенко); Бентежно і солодко / Пахне ріллею надворі (Т.Коломієць). Основне значення прислівника деактуалізується й підпорядковується образно-емоційному змістові вірша: Пахнуть роси і руки. / Пахнуть думи твої дитинні. / В серці плавають лебеді. / Сонно пахне весло (І.Драч).

Основу смакових епітетів у поезії шістдесятників становлять відприкметникові прислівники солодко, кисло, гірко, солоно, смачно, які в контексті поетичних творів здебільшого вживаються в переносному значенні та співвідносяться з денотатами почуттєвої сфери: Безсмертна мово! Ти смієшся гірко (Л.Костенко); Сад колихався солодко на гойдалці тишини (І.Драч); Як слово солоно / На сон твій, на крок, на літа обліта (М.Вінграновський).

Тактильні епітети найчастішезнаходять своє місце в метафоричних конструкціях, створюючи синестетичні образи: Дощ - і в вікно, крізь шибки, аж папір мій / зашерхотів на столі привіконному, / Дихає холодно, лізе в обійми... (В.Стус); Їм услід і жалібно, й волого / Сів дивитись камінь при воді (М.Вінграновський).

Прислівники-епітети на позначення смакових і тактильних відчуттів становлять периферію сенсоризмів у дискурсі шістдесятників.

Оскільки власне раціональні прислівники не є релевантними для художнього тексту через емоційно-експресивну нейтральність значення, основу раціональних епітетів становлять лексеми, які вказують на ознаки, пов'язані з емоційно-оцінною сферою. Такі одиниці здебільшого слугують вербальним вираженням мінливих психічних станів ліричного героя або характеризують особливості його поведінки: Я радо йду у твій полон (І.Калинець); Він усміхнеться м'яко і печально, він прошепоче лагідно: «Прости…» (Б.Олійник).

Особливе місце серед прислівників з емотивним значенням займають предикативні одиниці, що пояснюється загальною настановою предикатів на вираження стану, в якому перебуває суб'єкт: Мені нестерпно, душно, передгрозно… (Л.Костенко); Так мені хмільно і лагідно так мені (Б.Олійник); Так оглухло і тоскно. І так одиноко-пустельно (Б.Олійник); А мені було так широко в зіницях... Гей, пташинно так! (В.Коломієць).

Активні процеси якісно-кількісних перетворень у семній структурі прислівників дають підстави виокремлювати адвербіальні епітети з посилювальним значенням. З огляду на художньо-естетичну вартість особливої уваги заслуговують прислівники на позначення максимального ступеня інтенсивності ознаки - гіперболічні епітети, які переважають уцій семантичній групі. Такі лексеми утворені шляхом переосмислення значень прислівників, що втрачають зв'язок з похідною основою й функціонально наближаються до посилювальних часток: Спасибі, серби, незборимо горді! (Б.Олійник); Незрівнянно чудесні горді діти землі (В.Симоненко).

До складу цієї семантичної групивходять прислівникові еквіваленти слова: нестерпно до оніміння (І.Драч); любили до плачу (С.Йовенко); біль - до млості (М.Вінграновський); мовчав до посиніння, до нестями (І.Світличний) тощо.Такі одиниці виявляють нахил до прояву „крайнощів” в оцінюванні явищ і мають, як правило, яскраво виражений розмовний характер.

До адвербіальних епітетів з посилювальним значенням можна віднести й ті, що здобувають це значеннясловотвірно: Лиже полум'я жовте черево, / Важкувато сопе димар (В.Симоненко), зокрема - граматичні формиступенів порівняння якісних прислівників: Подивись на мене найсиніше, / Душу й мову морем захлюпни (В.Коломієць);Хилиться вежа щораз густіше / Над забрукованим степом… (І.Калинець).

Входження прислівника до функціонально-семантичного поля порівняння в українській мові дає змогу виділити ряд адвербіальних епітетів з порівняльним значенням.Сюди належать:

1) прислівники на -о зі значенням уподібнення: Біологія ракетно вирвалась в політ (І.Драч);Як світ потряса громово / Скорботне її мовчання (Т.Коломієць);

2) прислівники, утворені шляхом адвербіалізації орудного відмінка іменника (орудний відмінок є основним засобом утворення прислівників від іменників (В.Виноградов): Три мости злетіли в небо лебедями біло (Б.Олійник); Тільки плач на мне йде ордою (І.Драч); Спомин лунко дзижчить / Наполоханим ґедзем. / Спомин тихо / Видзвонює, як вода(В.Коротич);

3) прислівники з конфіксом по-…-ому, по-…-и: Багатий обіцяє урожай / Моя земля, по-материнськи щедра, / Пора осіння, дощова і тепла (Т.Коломієць); Що ж, отак і приходить вечір, / По-лисичому тихо, без стуку (Б.Олійник); Зістрибують хмаринки і потроху / По-дощовому жвавими стають (В.Коротич).

Серед зазначеної групи епітетівнайбільшою активністю відзначаються зооморфічні образи, в які закладено традиційну фольклорну символіку: Над світом розпростував крила уперті, / Душею згорав орлино (І.Драч); Кинувсь із двору. / Оглянувся біля верби - / Вдарила ніжність у груди крилом лебедино (Б.Олійник); Чом душа твоя так по-чаїному квилить?! (С.Йовенко).

Адвербіальні епітети різних семантичних груп як мовно-художній засіб несуть у собі емоційно-змістовий заряд вибудованих поетами художніх образів. Вони не лише увиразнюють образно-асоціативні аналогії, але й актуалізують естетичну насиченість прислівника як частини мови.

У третьому розділі «Стилістична роль адвербіального епітета в поетичному дискурсі шістдесятників» розглянуто особливості фігурування в поетичних творах шістдесятників адвербіальних епітетів різного функціонально-стильового забарвлення; семантику та способи творення адвербіальних оказіоналізмів; стилістичне значення лексико-семантичних зв'язків між прислівниковими епітетами; функції адвербіального повтору на різних мовних рівнях.

У текстах представників течії шістдесятництва фігурують прислівникові епітети різного функціонально-стильового забарвлення - поетизми: палко (В.Симоненко), сонячно (Б.Олійник), крилато, вишнево (І.Драч); інтелектуальна лексика, у тому числі - деспеціалізована термінологія: електрично, рентгенно (П.Осадчук), бронхітно (В.Коротич), мембранно, кібернетично (І.Драч); конфесійна лексика: нині і прісно (В.Підпалий), блаженно (І.Калинець), благочестиво (В.Стус); просторічні елементи: знахабніло, нашорошено, розпроклято (І.Драч), вайлувато (В.Коротич), дурникувато (С.Йовенко), використано хронологічно марковані одиниці: княжо (І.Драч), первозданно (М.Вінграновський) тощо.

Адвербіальніепітети надають текстам колориту ліризму: Непереквітло і вінчально / Мені не йдеш ти з голови (М.Вінграновський); пафосу: А округ було урочо і всевишньо-соборово (Б.Олійник); іронії: За все, що ти любив, але ніколи / Не признававсь собі... лиш сито спав вночі (М.Вінграновський); сарказму: Чорнорото аж пінилась / В сірій зграї юрба (С.Йовенко) тощо.

Характерною ознакою мовної практики шістдесятників є індивідуально-авторський словотвір. До кола поетів-новаторів увійшли І.Драч, М.Вінграновський, В.Стус.

Оказіональні епітетирозподіляємо на семантичні групи за називанням ознаки через відношення до:а) флоролексем: березово, лутово, черемхово (І.Драч), яворово, шафранно (В.Коломієць), черешнево (І.Калинець), які виражають емпіричні ознаки, найчастіше пов'язані з факторами сенсорної фізіології - сприйняттям звуків, запахів, кольорів, смаків тощо; б) природних стихій або космічних тіл: грозово, сонцеголово (І.Драч), громово (І.Світличний), росо (М.Вінграновський), веселково, сонцегрозово (В.Коломієць), які виконують експресивну функцію, вказуючи на психічний стан ліричного героя;в) часового перебігу: січнево, квітнево, вереснево (І.Драч), вечорово, нощно, світанно (В.Коломієць), нощеденно, хвилинно, осінньо (Б.Олійник), сутінково (І.Жиленко), темпоральна сема яких зазвичай послаблюється, уступаючи місце екстенціальній; г) зоолексем: чаїно (В.Коломієць), бичо, павучо, сорокато (І.Драч), жайворово (М.Вінграновський), вужачо, лебедино (Б.Олійник), зміїно (Д.Павличко), журавлино, пташно (Л.Костенко), голубино (І.Калинець), які використовуються для портретних характеристик та опису способів виконання дії; ґ)предметів, об'єктів: баладно, музейно, вівтарно (І.Драч), органно, трубно(Л.Костенко);ажурово(І.Калинець),які використовуються для характеристики окремих деталей художнього образу; д) осіб: вдовино, жіночо (І.Драч), які дають емоційну оцінку подіям та ліричним героям; е) анатомії людини або тварини: чорнорото, простоволосо, зореоко (С.Йовенко), тонкостанно, чорноброво (Б.Олійник), орлооко, зеленоброво, без'язико, босоного (І.Драч), стооко, чорноруко (Т.Коломієць), яснооко (І.Жиленко), гнилозубо (Д.Павличко), малиновоголово, чорнолапо (М.Вінграновський), золотоусто (І.Калинець); є) географічних об'єктів: українно, водоспадно, дніпрово (І.Драч), які використовуються з описовою метою або з порівняльною - через стійкі метафоричні асоціації; ж) кількості: мільйонно, мільйоново (В.Стус), що виконують функцію інтенсифікаторів ознак; з) матеріалів: камінно, озонно, мармурово, бронзово, крицево (Б.Олійник), перламутрово (Л.Костенко), пластмасово (В.Стус) і є метафоричним перенесенням ознак цих матеріалів на фактуру або якість об'єкта оповіді; и) процесуальної ознаки: реготливо (І.Драч), загребущо, зманливо (Б.Олійник), неперебуто, недремно (М.Вінграновський), прощенно (С.Йовенко), хрумтко, примирено (І.Жиленко), притульно (Л.Костенко), принишклено (І.Калинець).

У морфемній структурі більшості прислівникових новотворів чітко вирізняється суфікс -о, що дає підстави кваліфікувати їх як відад'єктивні похідні. Такі адвербіальні оказіоналізми творяться суфіксальним способом на -о безпосередньо від прикметників або дієприкметників. Однією з причин високої частотності цього словотвірного типу є його мовна регулярність: кожний з якісних прикметників (а у художньому мовленні - й відносний) здатний утворювати такий прислівник.

У межах якісних прислівників на -о спостерігаються префіксальний та конфіксальний способи творення. Найчастіше це моделі з префіксами не-, без- та конфіксами не…-н(о), без-…-н(о), які в художньому мовленні мотивуються дієприкметниками чи відносними прикметниками й набувають якісних ознак: недужно, неперебуто, недремно (М.Вінграновський), непогрішимо(Л.Костенко),безбережно, безпричально, неодквітно (С.Йовенко).

Способом основоскладання (композиції) утворені складні прислівники, що співвідносяться злексикалізованимив мові словосполученнями:

- «прикметник + іменник»: срібнозвонно (Б.Олійник), синьосливо (М.Вінграновський), червонополо (Т.Коломієць),повнозвуко (В.Коломієць);

- «числівник + іменник» з компонентом на позначення кількості: двоскрипково, стосвічно, семибарвно (І.Драч), стократно, однокрило (М.Вінграновський),двоголосо, стооко, тисячолунно (Т.Коломієць). Вживаються й ті прислівники, що позначають невизначену кількість: многопудо, многострунно (Д.Луценко), багатомовно (Б.Олійник), багатоголосо (В.Коломієць). Це найпродуктивніший спосіб творення авторських неологізмів;

- «іменник + іменник»: вікнооко (П.Перебийніс), орлооко (І.Драч), зореоко (С.Йовенко), сонцеголово (І.Драч). Ця модель побудови слів переважно містить компресоване порівняння. Суб'єктом порівняння для більшості випадків слугує лексема соматичної семантики;

- «прикметник + прикметник»: золотокаро (Д.Луценко), любомило (М.Вінграновський), рівнокриво, криворівно (І.Драч). Складники такої словотвірної контамінації перебувають у відношеннях контекстуальної синонімії або - у разі оксиморонного сполучення - антонімії;

- «прислівник + дієслово»: буйноплинно (Т.Коломієць), довгоплинно (М.Вінграновський), легковійно (П.Осадчук), срібноплинно (Б.Олійник), твердойдучо (І.Драч). Економія мовної форми, властива поезії, відображається в прислівниково-дієслівних сплавах, де прислівник характеризує спосіб дії.

У поодиноких випадках трапляються моделі «іменник + дієслово»: іскрометно (Д.Луценко) та «прикметник + прикметник + прикметник»: вечірньосірогусо, вечірньосірогусто (М.Вінграновський).

Словоскладання (юкстапозиція) для прислівників є також продуктивним способом творення (Н.Клименко). Цей факт підтверджують і приклади з поетичних текстів шістдесятників: чаїно-печально, тривожно-миготливо, немудро-щедро, кучеряво-сполохано, синівськи-чесно, сердито-мовчки (В.Стус);беззахисно-дитинно, бурштинно-пінно, велично-урочисто (М.Вінграновський) тощо.Юкстапозити можуть утворюватися поєднанням синонімічних слів: одиноко-пустельно (І.Світличний); злотно-сріблотно (І.Драч); березно-тополино (Д.Луценко) абоантонімічних одиниць: гірко-солодко, тихо-дзвінко (В.Коломієць).

В аналізованих текстах також були виявлені приклади зрощення: «в пів серця» - впівсерця (С.Йовенко), «в пів щастя» - впівщастя (М.Вінграновський) та контамінації: розджмеліто (М.Вінграновський).

Використання прислівників-оказіоналізмів у поетичних текстах пов'язано з виконанням ними важливих художніх завдань, зокремазабезпечення образності: такі одиниці розширюють семантичний обсяг створюваного образу, надаючи експресивності, виступаючи аксіологічним засобом. Їхню семантику розпізнаємо контекстуально, оскільки широта валентних зв'язків поетичного жанру продукує народження полісемантичних слів.

Стильовою ознакою творчості поетів-шістдесятників є також широке залучення до творення стилістичних фігур синонімічних та антонімічних конструкцій, які застосовуються як для передачі найточніших змістових нюансів, так і для урізноманітнення художнього контексту. Адвербіальні епітети формують синонімічні ряди, що об'єднуються навколо аксіологічних осей понять з негативною та позитивною конотацією (співвідношення 40 до 65 од.). Найдовші синонімічні ряди представлені прислівниками на позначення психологічного стану людини: наприклад, синонімічний ланцюг із семантичною домінантою «ніжно» - ніжно, голубино, лагідно, трепетно, млосно, солодко (сласно), хмільно (хмілко), льольо; синонімічний ланцюг із семантичною домінантою «страшно» - страшно, моторошно (чорно-моторошно), лячно, тривожно, зміїно. Прислівники на позначення вищого ступеня вияву ознаки з гіперсемою «сильно» - «найрозвиненіший прислівниковий синонімічний ряд» (В.Русанівський)у поезії шістдесятників: сильно, тяжко, буйно, дико, неймовірно, незрівнянно, немислимо, нещадно, немилосердно, божевільно, пекельно, смертельно, страшенно, круто, люто,дощенту (ущент), безмірно (надмірно), безтямно, безмежно, бездонно, безпросвітно, донесхочу. До цього ж ряду належать і прислівникові еквіваленти слова для посилення емоційності: до посиніння, до нестями, до млості, до тріску, до плачу, до оніміння, по горло, в дошку, на друзки, на бризки, без міри, до безміру, до неймовір'я.

Найбільшою художньою вартістю в поезії відзначаються контекстуальні синоніми, оскільки вони формують навколо себе великий семантико-конотативний простір. Контекстуальна синонімія є основою для творення стилістичної фігури ампліфікації: Так солов'їно, в'юнко, п'янко / Замри й душею не диши (І.Драч). Перехід ампліфікації в градацію якісних ознак - стилістичну фігуру смислового ступенювання значень контекстуально-синонімічних лексем - значно увиразнює динаміку почуттів мовця: Коли ніч навколо диха / Астматично, тужно, тяжко, / Ти летиш до мене стиха, / Моя сіра славна пташко (І.Драч).

Характерним для поетики шістдесятників є зіставлення або протиставлення понять емоційно-оцінної сфери. Прислівникові опозиційні компоненти вживаються найчастіше в переносному значенні, формуючи антитезу. Вона може виникатина основі узуальних антонімів: Дуже легко слизатись на совісті / Дуже тяжко по правді іти (І.Драч), а також бути продиктована вузьким контекстом поетичного рядка: Солов'ям вишнево одспівається, / Журавлям осінньо відболить (Б.Олійник).

Протилежності в текстіне лише протиставляють поняття, а й об'єднують їх у неподільне ціле. Таким чином виникає мовна фігура оксиморон: Благодатний вітер перемін / Гірко-солодко ілюзіями віяв(В.Коломієць). стилістичний адвербіальний синонім прислівник

Фігура повтору є однією з характерних ознак поетики шістдесятників. Її використання простежено як на лексичному, так і на фонетико-синтаксичному рівнях мовної структури.

Прислівниковий епітет у складі фоностилістичних фігур виконує експресивно-апелятивну роль, тобто, будучи за своєю поетичною природою зверненням, спрямованим у зовнішній світ, він слугує також тому, щоб викликати в читача певні відчуття. Одним із найпоширеніших різновидів звукового повтору в поезії шістдесятників є алітерація, яку застосовують як прийом посилення виразності, створення музичного акомпанементу для образу: Все минуще - суще і пропаще. / А себе тримати - щонайважче (І.Драч). Активно використовують автори-шістдесятники в звуковому інструментуванні й асонанси. У межах групи епітетів якісної семантики основним джерелом для творення асонансних звукових ефектів є незмінна форма прислівника, а саме - сталий суфікс -о. За рахунок зумисної підвищеної частотності його вживання виникає фоностилістична фігура епіфора: Їдуча земля розпанахає в стогоні лоно / Вогненно, шалено, ужалено, безборонно (І.Драч).

Найбільшу семантичну вагу мають повтори початкових груп звуків - анафора: Задихано, засмагло, дзвінко / Завмер на клаптику вогню (І.Драч), Цвіт на каштанах помірно, покірно погас (Б.Олійник). Характерним для шістдесятників є нарощення емоційності завдяки повтору лексем із заперечним префіксом без-, який означає відсутність певної ознаки в предмета або явища. Таким чином, наголошується на можливій, бажаній чи обов'язковій наявності цієї ознаки за інших обставин, підкреслюється незвичність, унікальність описуваної ситуації, відповідноце супроводжується піком емоційної напруги: Свою усмішку у холодній втомі / Бездумно, безголово утоплю (В.Стус); Шепочу - беззубо і вже безгрудо - / шепочу - простіть (В.Стус); Ця весна ще цвіте, наче марить: / Безоглядно, безстидно, бездонно (С.Йовенко).

Співзвучність звукових комплексів виникає автоматично й під час використання лексико-стилістичного прийому паронімічної атракції. У досліджуваних текстах серед групи адвербіальних епітетів зафіксовані різні її типи: 1) консонантний: Мені легко, що вже аж трудно. / Мені страшно: забуду пароль. / Мене кличе суворо і трубно / Мій обов'язок, мій король (Л.Костенко); 2) аугментативний: А хлопці принишкли зачаєно. / Їх чекають причаєно лампи (І.Драч); І так нам вільно, так повільно, / Таке роздолля степове! (Л.Костенко); 3) епентетичний: Додому дітлашні вечірньосірогусо, / Вечірньосірогусто ластівкам… (М.Вінграновський); 4) метатетичний: В Києві чи в Львові - всюди ми / Криворівні - українська доля. / Рівнокриво постаєм людьми, / Криворівно кривить нас сваволя (І.Драч).

Особливу функцію динамізації, інтенсифікації в текстах виконують лексичні повтори: Раніш ти лаялась, а нині докоряєш. / Так гірко-гірко. Пошепки (В.Стус); І серцю в грудях тісно, тісно, тісно! (Л.Костенко). Виокремити семантично вагоме слово допомагає також відповідне емоційно-експресивне пунктуаційне оформлення фрази: А він вибухає і шпетить всю вашу дурну макітру / І молодо круговертить. Молодо! Проти вітру (І.Драч).

Закоріненість представників шістдесятництва у фольклор детермінує наявність в їхній поезії тавтологічних прислівниково-дієслівних словосполучень: Дорогу криком докричу, / Оббризкаю своєю кров'ю (В.Стус); Земля роздольним левом / Ген за бульдозер поповзом повзе (І.Драч).

Серед виявів синтаксичного паралелізму за участю адвербіальних епітетів найчастіше трапляється анафора: Як страшно відкриватися добру. / Як страшно зізнаватись, що людина іще не вмерла в нас. / Як страшно ждати, коли вона, захована, умре (В.Стус). Поєднанням анафори та епіфори є фонетико-синтаксичні фігури обрамлення - епанафора (анадиплоза, стик): Життя так тяжко пише мною, / Так тяжко пише мною вік (В.Стус) та анепіфора (симплока, кільце): Затісно в цьому світі для живих, / для мертвих теж затісно (В.Стус).

У висновках узагальнено основні результати проведеного дослідження:

Одним з перспективних напрямків дослідження поетичної мови є вивчення виражальної потужності окремих лексико-граматичних класів.

Основою експресивності прислівника є його здатність до відображення об'єктивної дійсності через вказівку на емпіричні та раціональні ознаки. Словотвірна мотивованість від інших частин мови забезпечує прислівнику певну семантичну універсальність, оскільки він здатний багатогранно характеризувати не лише суб'єкт дії, саму дію, а й опосередковано - інших актантів мовлення.

У поетичній мові спостерігаємо складну різнопланову взаємодію граматики й поетики цього лексико-граматичного класу. Набуваючи емоційно-експресивного забарвлення, прислівник отримує статус поетичного означення - епітета. Адвербіальний епітет поповнює систему образів поезії, поширює метафоричні конструкції, його використовують у створенні фігур думки, а отже, він стає органічним складником загальної стилістики художнього тексту.

Прислівники різних лексико-граматичних розрядів мають неоднаковий стилістичний потенціал. Обставинні прислівники в контексті поетичного твору можуть набувати різноманітних емоційно-оцінних конотацій, проте однозначність семантики та відсутність ад'єктивної мотивованості не дають змогу їм виконувати в тексті роль художнього означення. Відприкметникові прислівники розряду означальних вирізняються здатністю розвивати додаткові значення й формувати метафоричне значення епітета.

Активізація стилістичної ваги прислівникового епітета є характерною рисою для творчості представників літературної течії шістдесятництва. Аналіз матеріалу дослідження дав змогу виявити, що унікальним набутком є адвербіальний кольористичний словник. Превалювання емоційно-чуттєвого начала над раціонально-логічнимдемонструє метафоричність та символічність вживання прислівників на позначення сенсорних відчуттів - візуальних, слухових, одоративних, смакових і тактильних.

Раціональні ознаки представлені в поетичних текстах шістдесятників прислівниками-емотивами, які покликані експлікувати мінливі психічні стани ліричних героїв. Особливе місце серед емотивних адвербіальних епітетів посідають предикативні одиниці, категоріальне значення яких полягає у вказівці на стан об'єкта.

Активні процеси якісно-кількісних перетворень у семній структурі прислівників дають підстави виокремлювати адвербіальні епітети з посилювальним значенням. За кількістю слововживань та довжиною контекстуально-синонімічного ряду переважає група гіперболічних епітетів-інтенсифікаторів.

Прислівники, що входять до функціонально-семантичного поля порівняння, утворюють епітетний ряд одиниць з порівняльним значенням. Домінантою цієїгрупи є адвербіалізовані форми орудного відмінка, які й визначають тенденції розвитку сучасної прислівникової системи.

У поетичних текстах шістдесятників фігурують адвербіальні епітети різного функціонально-стильового забарвлення: народнопоетичного, просторічного, інтелектуального, конфесійного тощо. Вони надають текстам колориту ліризму, пафосу, іронії, сарказму.

Явище індивідуального словотворення є важливим фактором у формуванніпоетики шістдесятників. Оказіональні прислівники конструюються переважно на основі відомих дериваційних моделей та розподіляються на семантичні групи за значенням мотивувальної основи. Їхніми художніми завданнями є розширення семантичного обсягу слів, наділення лексичних одиниць експресивно-стилістичним забарвленням та аксіологічною функцією.

Стильовою ознакою творчості поетів-шістдесятників є широке залучення до творення стилістичних фігур синонімічних та антонімічних конструкцій.Найдовші синонімічні ряди представлені прислівниками на позначення психічного стану людини та ступеня прояву ознаки, що пов'язано з інтравертністю, антропоцентричністю та емотивною гіперболічністю характеру поезії шістдесятників. Адвербіальні епітети-антоніми в художньому тексті слугують лексичною базою для формування антитези та оксиморона, тих стилістичних фігур, які допомагають авторові передати повноту охоплюваних явищ або полярність, суперечність почуттів та настроїв.

Стильовою особливістю поетики шістдесятників є також широке використання повторів з метою посилення образності. Автори залучають до формування образу як семантичну потужність прислівникового епітета, так і асоціативність його звукової оболонки. Яскравим елементом образотворення виступає авторський поетичний синтаксис. Синтаксичний паралелізм найчастіше набуває вигляду анафоричного повтору.

Активне функціонування адвербіальної лексики, використання її з високим ступенем стилістичного навантаження визначають прислівниковість як загальну стилістичну рису поетичної творчості представників літературно-мистецької течії шістдесятництва.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Нечипоренко А.Ф. Поетика прислівника (на матеріалі поезій Івана Драча) / АллаНечипоренко // Українське мовознавство : міжвідомчий науковий збірник / Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Відп.ред. А.К.Мойсієнко. - К., 2006. - Випуск 35.- С. 45-49.

2. Нечипоренко А.Ф. Прислівники часу та місця в поетичному тексті (на матеріалі творів Івана Драча) / А.Ф.Нечипоренко // Мова і культура. (Науковий журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. - Випуск 9. - Том Ш (91). - С.176-179.

3. Нечипоренко А.Ф. Прислівники-інтенсифікатори ознаки в поетичному тексті/ А.Ф.Нечипоренко // Мова і культура. (Науковий журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. - Випуск 10. - Том V (105). - С. 37-40.

4. НечипоренкоА.Ф.Одоративні прислівники-епітети в поетичному словнику шістдесятників / А.Ф.Нечипоренко // Мова і культура. (Науковий журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009. - Випуск 11. - Т. VП (119). - С. 170-174.

5. Нечипоренко А.Ф. Предикативні прислівники в поетичному тексті шістдесятників /А.Ф.Нечипоренко // Мовні і концептуальні картини світу. Наукове видання./ Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Відп. ред. О.І. Чередниченко. -К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009. - Випуск 26. - Частина 2. - С. 328-331.