Перекладацька діяльність В. Набокова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Володимир Володимирович Набоков - відомий російський письменник та перекладач, який більшість свого творчого доробку створив в імміграції в америці. Внесок В. Набокова у перекладознавство важко переоцінити. Саме він відкрив англійськомовній публіці твори найвидатніших російських поетів та прозаїків, тим самим знайомлячи її з російською літературою та культурою вцілому. Його ставлення до стилю перекладу змінювались з роками, зупинившись, в решті-решт на ідеї “буквального” перекладу, як єдиного точно-відоражаючого сутність та глибину оригінального твору. Такий підхід не завадив автору створити значну кількість перекладів на англійську та французьку мови, якими авторитетні фахівці захоплюються і досі. набоков перекладач поетичний

Володимир Набоков - не однозначна постать в перекладі світової та європейської літерарури. Будучи не лише перекладачем, а й письменником, мислителем, і, як він сам зазначав, читачем, Володимир Володимирович дуже старанно працював над усіма своїми перекладами, додаючи до кожного певні коментарі, знески, доповнення. Його перекладацький доробок досліджували такі вчені та фахівці, як Г. Гачечиладзе, Ю. Левін, Е. Нєхамкін, В. Орлов, А. Федоров та інші. Актуальність роботи полягає в аналізі та систематизації висновків досліджень, для формування точнішого поняття перекладацької діяльності В.В. Набокова.

Об'єктом роботи є - перекладацька діяльність В.В. Набокова. Предметом - переклади поем “ Слово про похід Ігорів ”, і “Євгєній Онєгін” з російської на англійську мову.

Мета роботи - охарактеризувати діяльність В.В Набокова, як перекладача, визначити стилістичні особливості його перекладів, дослідити підходи, способи та прийоми, які використовує переклач. Відповідно до мети роботи, постають наступні завдання:

- зазначити, який внесок зробив В.Набоков у розвиток перекладу;

- визначити підхід автора до перекладу;

- дослідити, яким засобами та прийомами найчастіше користувався Набоков, перекладаючи російську літературу;

- з'ясувати, якими якостями має володіти перекладач, щоб досягти рівня В.В. Набокова.

Методи дослідження: вивчення та аналіз відповідних джерел інформації, узагальнення та систематизація, теоретичне моделювання.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та двох додатків. Загальний обсяг роботи становить 36 сторінок, з них 26 сторінок - основного тексту. Список використаних джерел налічує 25 позицій, з них 19 - наукові праці, 2 - джерела ілюстративного матеріалу, 4 - довідкова література. В Додатоку А представлено портрет В.В. Набокова, Додаток Б демонструє обкладинки перекладених ним книг.

1. Внесок В.В. Набокова у перекладознавство

1.1 Факти з біогравії В.В.Набокова

Володимир Набоков (Додаток А) народився 22 квітня 1899 року в Петербурзі в сім'ї, що належала до вищого кола столичної аристократії. Рід Набокових вів своє літочислення від обрусілого татарського князя Набока Мурзи. Дід письменника Дмитро Набоков - міністр юстиції в 1878 -1885 роках. Батько В. Д. Набоков - один з лідерів партії «Народної свободи», конституційних демократів (тоді їх називали «кадети»), один з провідних міністрів-лібералів Тимчасового уряду П. Н. Мілюкова, А. І. Шингарьова. По лінії матері Є. І. Рукавишникової майбутній письменник належав до дуже заможної купецької сім'ї Рукавишникових, сибірських золотопромисловців.

Найщасливіші дні дитинства і юності пройшли в Різдвяній садибі неподалік від Петербурга. Все життя батько Набокова збирав унікальну бібліотеку. Будучи енциклопедично освіченою людиною, він прищеплював дітям любов до читання. З раннього дитинства Володимир вільно говорив на трьох мовах. «У три роки я володів англійською краще, ніж російською. Французьку я почав вивчати з шести років», - згадував письменник.

До сина перейшло ще одне пристрасне захоплення батька - полювання на метеликів з метою створення наукових колекцій. Все подальше життя , де б він не жив, Володимир Набоков, поряд з літературою, займався ентомологією - вивченням метеликів; йому належить відкриття одного з їх рідкісних видів.

В одинадцять років Володимир був зарахований у 2 -й клас Тенишевського училища. Навчання давалося йому легко. Крім того, він був чудовим спортсменом. Але оточуючі - і учні, і вчителі - часто звинувачували Володимира в індивідуалізмі, у небажанні брати участь у житті колективу. Училище вісімнадцятирічний Володимир закінчив взимку 1917 року, здавши за місяць до офіційного терміну випускні іспити.

У пору революції сім'я Набокових перебралася до Криму, де батько був членом білого Кримського уряду. Звідти юний Набоков, що зберіг деякі матеріальні цінності, сімейні реліквії, потрапив до Лондона, до Кембриджського університету, де вивчав французьку літературу і ентомологію.

У 1922 році в Берліні був убитий батько Володимира Володимировича. Але Набокова - письменника одразу ж підтримали батьківські соратники, колишні кадети, есери (і «брати» по могутній масонської ложі) начебто видавця берлінської газети «Руль» В. І. Гессена. Друзі батька, а потім і видавці, близькі до П. Н. Мілюкова, до сім'ї Слоніму, лісоторговця (з їхнього роду дружина Набокова Віра Слонім) зробили творчий дебют Набокова, поета і прозаїка, досить помітним, багатозначним . Завдяки цим же зв'язках, Набоков заповнив сторінки «Сучасних записок» - провідного журналу еміграції.

У 1923 році він випустив дві книги віршів - «Гроздь» і «Горный путь». У 1926 році з'явиться роман «Машенька», в 1929 - «Защита Лужина», в 1936 - «Приглашение на казнь», в 1938-му - «Дар». Він друкував ці та інші твори - «Камера обскура» (1933), «Отчаяние» (1934), безліч оповідань - під псевдонімом В. Сирін. У міфології середніх віків сирін - райський птах-діва з жіночою голівкою і грудьми . Вона зачаровує людей райським співом і служить символом безпритульної, гнаної душі.

У 1940 році Набоков залишив фашистську Німеччину і оселився у Франції: його дружині Вірі Слонім при Гітлері загрожувало переміщення в єврейське гетто або в концтабір. У 1940 році письменник емігрує в США і довгі роки працює викладачем в американських коледжах і університетах. Більшість нових творів він пише англійською, в тому числі і славнозвісну «Лоліту» (1955), бестселер про еротичні переживання закомплексованого героя похилого віку з порожньою душею, пов'язані з прихильністю до 12-річної вельми вульгарної героїні.

Останні роки життя Набоков прожив у Швейцарії, на березі Женевського озера, в готелі містечка Монтре. Англійською мовою Набоков написав два відомих в Америці роману “Pale Fire” і “Ada”.[12, c.13]

Помер письменник від хвороби легенів в 1977 році. На його могилі поблизу Монтре є напис французькою: «Володимир Набоков. Письменник. 1899 - 1977».

1.2 В.Набоков перекладач російської та европейської літератури

Перекладацька діяльність Володимира Володимировича Набокова унікальна в тому плані, що він перекладав не тільки європейську літературу на російську мову - захід також зобов'язаний йому перекладами англійською (частково і французькою, якою автор володів досконало) Пушкіна А.С, Лєрмонтова М.Ю; також він є автором перекладів власних творів. Закінчив одне з найдорожчих навчальних закладів Росії - Тенишевське училище, отримав ступінь доктора французької та російської літератури в Кембріджському університеті, В.В. Набоков ерудований як мало хто інший в його літературному поколінні, в перекладах тексту незвичайно старанний. Порівняння перекладів Володимира Набокова різних років розкриває не лише становлення майстерності художника, а й зміну ставлення автора до проблеми художнього перекладу. [8, c. 33]

Як перекладач В.В. Набоков пробує себе в 22 роки: пише перший віршований переклад з О Саллівана, і тоді ж, всупереч батьку, береться за переклад з французької книги Ромена Роллана «Кола Брюньйон», назва якої була перекладена як «Николка Персик». Робота дійсно складна для починаючого письменника, оскільки твір є неповторний завдяки своєму народному колориту. Твір майже цілком побудовано на каламбурах та французькому просторіччі. Цю тонку гру слів, народжену самим побутом життя, просякнуту могутнім творчим потенціалом спілкування з природою, наслідування стародавніми звичаями, Набоков намагається передати у своєму художньому, глибоко поетичному перекладі, який був закінчений і надрукований в 1922 році. У тому ж ключі він виконує переклад «Аліси в країні чудес» Льюїса Керролла, що вийшов друком у 1923 р.: «Л Л. Карроль. Аня в стране чудес. Перевод с английского В.Сирина» (під псевдонімом Сирін публікується велика частина його творів, написаних у період його життя в Європі). [17, с. 172]

Також В.В. Набоков перекладав поезію і протягом 10 років (з 1922 по 1932) опублікував переклади творів Руперта Брука, Ронсара, Верлена, Теннісона, Єтса, Байрона, Кітса, Бодлера, Шекспіра, Мюссе, Рембо, Гете. У 1937 р. з фашистської Німеччини сім'я В.В. Набокова переїжджає в Париж, де письменник друкує переклади віршів А.С. Пушкіна французькою мовою.

Переклади, зроблені письменником, відображають його багатосторонні інтереси і його дивовижний талант втілення, “імплантації” в культури різних часів і народів. На прохання Сергія Рахманінова він робить зворотний переклад вірша Едгара По «Дзвони» на англійську з російського перекладу Костянтина Бальмонта: оригінальний текст вірша не лягав на музику романсу. Тут В.В.Набокову довелося піклуватися, в першу чергу, про точну передачу акустичної сторони тексту, жертвуючи для цього ідейно-смисловим наповненням. Він також перекладає на англійську мову кілька віршів Владислава Ходасевича, доповнюючи їх короткою передмовою. Спільно з Едмундом Вілсоном переводить «Моцарта і Сальєрі» Пушкіна; пізніше, в 1945 році, англійською мовою виходить книга «Три русских поэта» (переклади з А.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова і Тютчева). Далі працює над перекладом англійською мовою тексту роману М. Ю. Лермонтова «Герой нашого времени». [11, c. 92]

Про те, як він має перекладати, В.В. Набоков замислювався неодноразово протягом усього свого творчого життя, більш того, його погляди істотно змінювалися з роками. Створені в Америці, куди він емігрував до 1940 р., переклади з російської мови були виконані в абсолютно новій манері. До цього часу письменник приходить до переконання, що літературний твір (як прозовий, так і поетичний) слід перекладати лише буквально, хоча буквалізм В.В. Набокова зовсім не має своїм наслідком появу лексично корявого або синтаксично громіздкого підрядкового перекладу. «Выражение «буквальный перевод», как я его понимаю, - пише він в 1964 році в коментарі до свого перекладу «Евгения Онегина», - представляет собою некую тавтологию, ибо лишь буквальная передача текста является переводом в истинном смысле слова». Однак при цьому, письменник поспішає додати: «Прежде всего, «буквальный перевод» предполагает следование не только прямому смыслу слова или предложения, но и смыслу подразумеваемого, это семантически точная интерпретация, не обязательно лексически (относящаяся к передаче значения слова, взятого вне контекста) или структурная (следующая грамматическому порядку слов в тексте). Другими словами, перевод может быть и часто бывает лексическим и структурным, но буквальным он станет лишь при точном воспроизведении контекста, когда переданы тончайшие нюансы и интонации текста оригинала» [ 8, с.555 ] .

Історія перекладацької діяльності В.В. Набокова нерозривно пов'язана з непростою внутрішньої перебудовою письменника в процесі його становлення як письменника англомовного. У 1939 р., після довгих років еміграції, розуміючи, що він ніколи не повернеться на батьківщину, він пише вірш «К Росии», в якому, якщо говорити словами Зінаїди Шаховської , він «от боли ... от отчаяния он от неё отрекается». З цього моменту починається новий період в його творчості. Про Росію він припиняє писати, принаймні, російською. Кілька років по тому, він взагалі надовго відмовиться від рідної мови.

У 1965 році видатний емігрантський критик Володимир Федорович Марков та американський поет Меррі Спарк підготували антологію російської поезії в перекладі на англійську мову з паралельними російськими текстами. В.Ф. Марков звернувся до В.В. Набокова за дозволом включити два його вірші: «Каким бы полотном батальным ни являлась...» і «Какое сделал я дурное дело...». Але спочатку потрібно було зробити літературний переклад цих творів на англійську мову. Набоков відмовився робити переклад, довіривши цю працю В.Ф. Маркову: мабуть, все ще відчуваючи себе російським поетом. Однак готові переклади В.В. Набоков знайшов «незадовільними». Так як він не хотів робити його сам, то в листі, адресованому Маркову, дружина Набокова від імені чоловіка попросила не включати його вірші до збірки. Але через десять днів після цього листа Набоков все-таки перекладає вірші на англійську мову, тим самим змушуючи себе здійснити перехід від рідної мови до англійської. А в 1967 році В.В. Набоков друкує роман «Лолита» у власному перекладі на російську мову. «Вопрос - для кого, собственно, «Лолита» переводится, - пишет он, - относится к области метафизики и юмора. Мне трудно представить себе режим, либеральный или тоталитарный, в чопорной моей отчизне, при котором цензура пропустила бы «Лолиту». Издавая «Лолиту» по-русски, я преследовал очень простую цель: хочу, чтобы моя лучшая английская книга - или, скажем скромнее, одна из лучших моих английских книг - была правильно переведена на мой родной язык».[9, c.122]

1.3 В.В. Набоков про роботу перекладача

В.В. Набоков писав: «В причудливом мире словесных превращений существует три вида грехов. Первое и самое невинное зло - очевидные ошибки, допущенные по незнанию или непониманию. Это обычная человеческая слабость - и вполне простительная. Следующий шаг в ад делает переводчик, сознательно пропускающий те слова и абзацы, в смысл которых он не потрудился вникнуть или же те, что, по его мнению, могут показаться непонятными или неприличными смутно воображаемому читателю. Он не брезгует самым поверхностным значением слова, которое к его услугам предоставляет словарь, или жертвует ученостью ради мнимой точности: он заранее готов знать меньше автора, считая при этом, что знает больше. Третье - и самое большое - зло в цепи грехопадений настигает переводчика, когда он принимается полировать и приглаживать шедевр, приукрашивая его, подлаживаясь к вкусам и предрассудкам читателей. За это преступление надо подвергать жесточайшим пыткам, как в средние века за плагіат».

Недостатнє знання іноземної мови, вважав він, може перетворити найпоширену фразу в блискучу тираду, про яку й не міг подумати автор. І наводить такий приклад: у перекладі А.П. Чехова на німецьку мову вчитель, ледь увійшовши в клас, занурюється в читання «своєї газети», що дало привід критикам жалітися на жалюгідний стан шкільного навчання в дореволюційній Росії. Насправді, Антон Павлович мав на увазі звичайний класний журнал, в якому вчитель відмічав відсутніх учнів і ставив оцінки.

В іншу категорію тієї ж групи помилок В.В. Набоков відносить лінгвістичні помилки, що є настільки помітні і складніші для перекладача. У цьому випадку неправильне значення, яке від багаторазового перечитування може закарбуватися в пам'яті перекладача, може додати несподіваний і часом вельми витончений сенс найпростішому виразу або нескладній метафорі.

З цього приводу письменник знову наводить приклади:

1 ) німецький професор, з властивим йому національним гумором, що виник з омонімічної подібності дугоподібної стрілецької зброї і рослини, які російською називаються одним й тим самим словом «лук», переклав пушкінське «У лукоморья ...» зворотом «на березі Лукового моря».

Інша, набагато більш серйозніший гріх, на думку автора, - коли перекладач пропускає складні абзаци, хоча його все ж можна пробачити, коли автор сам не знає, про що йде мова, але «до чего же отвратителен самодовольный переводчик, который прекрасно их понял, но опасается озадачить тупицу или покоробить святошу. Вместо того чтобы радостно покоиться в объятиях великого писателя, он неустанно печется о ничтожном читателе, предающимся нечистым или опасным наводить зворушливий приклад вікторіанського лицемірства…», який натрапив йому на очі в старому англійському перекладі «Анны Карениной»: Вронський запитує Анну, що з нею. «Я beremenna», - відповідає Ганна, надаючи іноземному читачеві гадати, що за таємнича східна хвороба вразила її, а все тому, що, на думку перекладача, вагітність могла збентежити іншу безневинну душу, і краще було написати російське слово латинськими буквами.[7, c.90]

Іноді перекладачі, на думку В.В. Набокова, намагаються приховати або завуалювати істинний сенс слова, «когда, красуясь перед читателем, является самовлюбленный переводчик, который обставляет будуар Шахерезады на свой вкус». Він наводить приклад, як в російських перекладах Шекспіра автор прикрасив Офелію благородними квітами замість простих трав, які вона збирала:

«Там ива есть, она, склонивши ветви

Глядится в зеркале кристальных вод.

В ее тени плела она гирлянды

Из лилий, роз, фиалок и жасмина.»

Пер. А.Кроненберга, С.- Петербург, 1863.

Перекладач спотворив ліричні відступи королеви, надавши їм благородства, якого не вистачало, на його думку. Яким чином можна було скласти подібний букет, блукаючи на березі Евона або Хелье, - це вже інше питання. Вдумливий російський читач таких питань не ставив, по-перше тому, що не знав англійського тексту, а по-друге тому, що ботаніка його зовсім не обходила. Єдине, що його цікавило - це «вічні питання», які німецькі критики і російські радикальні мислителі відкрили у Шекспіра. [15, c. 123]

Ось як критикує письменник переклад видатного російського оповідання - гоголівська «Шинель». Його головна риса, ірраціональна частина, що створює трагічний підтекст цієї історії, без якої вона була б просто безглуздим анекдотом, нерозривно пов'язана з особливим стилем, яким вона написана: «Здесь есть отрывки, которые выглядят вполне невинными, но стоит взглянуть пристальнее, и вы замечаете, что хаос притаился в двух шагах, а какое-нибудь слово или сравнение вписаны Гоголем так, что самое безобидное предложение вдруг взрывается кошмарным фейерверком. Здесь есть та спотыкающаяся неуклюжесть, которую автор применяет сознательно, передавая грубую материю наших снов». Все це зникло в надзвичайно прозаїчному англійською перекладі. Ось приклад, який створює у Набокова відчуття присутності при вбивстві:

Гоголь: «... в две небольшие комнаты с передней или кухней и кое-какими модными претензиями, лампой или иной вещицей, стоившей многих пожертвований...» -- Фільда: “fitted with some pretentious articles of furniture purchased , etc ...”

В.В. Набоков згадує, як один відомий російський композитор попросив його перекласти англійською вірш, який сорок років тому він поклав на музику. Він наполягав, що переклад має особливо точно передавати акустичну сторону тексту. Текст цей виявився відомим віршем Едгара По «Дзвони» в перекладі К. Бальмонта. «Переводя стихотворение обратно на английский язык, - згадує Набоков - я заботился только о том, чтобы найти слова, напоминавшие по звучанию русские. Теперь, если кому-то попадется мой английский перевод, он может по глупости перевести его снова на русский, так что стихотворение, в котором уже ничего не осталось от Э.По, подвергнется еще большей «бальмонтизации», пока, в конце концов, «Колокола» не превратятся в «Безмолвие»!» [11, c.28]

Автор виділяє три типи перекладачів, які на його думку не застраховані від зазначених помилок. Як стверджує Набоков, до них відносяться: «ученый муж, жаждущий заразить весь мир своей любовью к забытому или неизвестному гению, добросовестный литературный поденщик и, наконец, профессиональный писатель, отдыхающий в обществе иностранного собрата». Він характеризує стиль їхнього перекладу таким чином:

Вчений чоловік в перекладі точний і педантичний: примітки він зазначає на тій же сторінці, що і в оригіналі, а не відправляє їх в кінець книги - з його точки зору, вони ніколи не бувають вичерпними і занадто докладними.

Другий тип перекладача повинен бути настільки ж талановитий, що і обраний ним автор, або таланти їх повинні бути однієї природи. У цьому і тільки в цьому сенсі Ш.П. Бодлер і Е.А. По або В.А. Жуковський і І.Ф. Шиллер ідеально підходять один одному, вважає Набоков. По-друге, перекладач повинен чудово знати обидва народи, обидві мови, всі деталі авторського стилю і методу, походження слів і словотвір, історичні алюзії. Тут ми підходимо до третього важливої властивості: поряд з обдарованістю і освіченістю він повинен мати здатність діяти так, наче він і є справжній автор, відтворивши його манеру мови та поведінки, звичаї і мислення з максимальною правдоподібністю .

Володимир Володимирович займався перекладами віршів кількох російських поетів, які колись були понівечені поганими перекладами або взагалі не перекладалися. «Мой английский, конечно, гораздо беднее русского: разница между ними примерно такая же, как между домом на две семьи и родовой усадьбой, между отчетливо осознаваемым комфортом и безотчетной роскошью.» - писав автор.[21, c 120]

Ось як, наприклад, В.В. Набоков перекладав і один з найбільших віршів Пушкіна «Я помню чудное мгновенье ...», долаючи деякі труднощі:

Yah pom - new chewed - no - yay mg - no - vain - yay

Перекладач передав російські склади, підібравши найбільш схожі англійські слова і звуки. Російські слова в такому обличчі виглядають досить потворно, але в даному випадку це не важливо: важливо, що “chew” і “vain” фонетично перегукуються з російськими словами, що означають прекрасні і глибокі поняття. Мелодія цього рядка з округлим і повнозвучним словом «чудное» в середині і звуками «м» і «н» з боків, що врівноважують один одного, - пестить слух, створюючи при цьому парадокс, зрозумілий кожному художнику слова.

Якщо подивитися в словнику ці чотири слова, то вийде плоске і нічого не виражає англійське речення: “I ??remember a wonderful moment”.

Насамперед, В.В. Набоков переконався, що буквальний переклад в тій чи іншій мірі завжди безглуздий. Російське «я пам'ятаю» - набагато глибше занурює у минуле, ніж англійське “I remember”. У слові «чудное» чується казкове «чудь», давньоруське «чу», що означало «послухай», і безліч інших прекрасних російських асоціацій. І фонетично, і семантично «чудное» відноситься до певного ряду слів, і цей російський ряд не відповідає тому англійському, в якому ми знаходимо "I remember". І навпаки, хоча англійське слово "remember" у контексті даного вірша не відповідає російському смисловому ряду, куди входить поняття «пам'ятаю», воно, тим не менш, пов'язано зі схожим поетичним рядом слова “remember” в англійській, на який при необхідності спираються справжні поети.

Зв'язок між словами, невідповідність різних семантичних рядів у різних мовах припускають ще одне правило, вважає Набоков, за яким три головних слова утворюють настільки тісну єдність, що воно народжує новий сенс, який жодне з цих слів окремо або в іншому поєднанні не містить. Не тільки звичайний зв'язок слів у реченні, але й їх точне положення по відношенню один до одного і в загальному ритмі рядка робить можливим це таємниче перетворення сенсу. Перекладач повинен брати до уваги всі ці тонкощі.[5, c 32]

Нарешті, існує проблема рими. До слова «мгновение» можна легко підібрати, щонайменше, дві тисячі рим, каже Набоков, на відміну від англійського “moment”, якому не підходить жодна рима.

«С этими сложностями, - згадує В.В. Набоков - столкнулся, переводя первую строку стихотворения Пушкина, так полно выражающую автора, его неповторимость и гармонию. Изучив ее со всей тщательностью и с разных сторон, я принялся за перевод. Но привести ее здесь - значит уверить читателя в том, что знание нескольких безупречных правил гарантирует безупречный перевод».[21, c. 59]

Володимир Володимирович був скептичний щодо можливостей перекладача: відомо, що «Евгения Онегина» англійською він випустив у прозовому підряднику (з трьома томами виключно ретельних і цінних коментарів), а в інтерв'ю А. Аппель через десять років після завершення цієї роботи з притаманною йому категоричністю заявив: «Замученный автор и обманутый читатель - таков неминуемый результат перевода, претендующего на художественность. Единственная цель и оправдание перевода - возможно более точная передача информации, достичь же этого можно только в подстрочнике, снабженном примечаниями». Проте, переклад прозою він, здається, і в старісті визнавав законним видом літератури. І сам два рази спробував свої сили на цьому поприщі, в час своїх літературних дебютів: зачарувавшись складністю завдання, переклав «Кола Брюньйона», мало не цілком побудованого на каламбурах та французькому просторіччі (у нього повість Роллана стала називатися «Николка Персик») , і знамениту «Алісу», що стала в його перекладі «Аней в стране чудес».

2. Способи та прийоми при перекладі в.набокова з російської на англійську мову

2.1 Поема «Слово про похід Ігорів»

Перед добросовісним або, як сказав би В.В. Набоков, чесним перекладачем (“honest translator”), які взялися за переклад «Слово про похід Ігорів», неминуче постає ряд питань, вирішити які необхідно раніше, ніж приступити власне до перекладу. Питання ці вирішуються як виходячи з теоретичних установок самого перекладача (якщо такі є), так і виходячи з об'єктивно існуючих проблем, властивих перекладному тексту. Що ж до теоретичних установок при роботі з текстами інших авторів, то, розмірковуючи про переклад «парафрастичний» і «буквальний», письменник прийшов до переконання, що літературний твір слід перекладати лише «буквально». Аналізований тут переклад «Слова» (Додаток Б) був зроблений перекладачем в 1960 році, і немає ніяких сумнівів в тому, що саме такий принцип було покладено в основу цієї роботи. У цьому перекладі письменником досягнута надзвичайно висока ступінь художньої та семантико-стилістичної точності. Поєднуючи в собі якості тонкого цінителя і знавця російської літератури, терплячого і уважного дослідника, і при цьому, чудово володіючи мовою перекладу, В.В. Набоков навіть у своїх відступах від вихідного тексту залишився вірний оригіналу і його художній правді .

Текст «Слова» представляє для перекладача цілий комплекс проблем. Насамперед, та обставина , що оригінал написаний на мові XII століття, робить необхідним залучення до роботи іншого перекладу - на сучасну російську мову. Крім того, Набоков ні на хвилину не забував, що має справу не з самим оригіналом, а з копією, складеної А.І. Мусіним - Пушкіним, яка, без сумніву, вимагає деяких, часом значних, поправок. «Темні місця» «Слова» також вимагали певних перекладацьких рішень, для чого слід було докладним чином вивчити існуючі до того моменту трактування і коментарі. Таким чином, відзначимо, що всі ті проблеми, які досить легко могли бути відкинуті як несуттєві при створенні перекладу - парафрази, вимагали дослідження і, зрештою, так чи інакше були вирішені «буквалістом» В.В. Набоковим.[21, c. 11]

Звичайно, безглуздо було б намагатися перекласти «Слово» англійською мовою XII століття, однак надати деяку архаїчність англійської версії було необхідно. Тут письменник пішов шляхом використання цілого ряду архаїчних слів і виразів, а також деяких лексичних одиниць, що мають поетичні конотації, або ж зазначені в словниках як «рідкісні» і «книжкові». Так, наприклад, для слова “пісня” він знаходить рідкісне відповідність “laud”; «земля» перекладається з допомогою поетичного ??слова “sod”, а «кров», пролита в бою, позначається іншим «поетичним» словом “gore”. Для порівняння можна вказати, що в іншому перекладі «Слова», виконаному Іриною Петровою, в тих же місцях вживаються слова, що належать до нейтрального прошарку лексики: “tale”, “earth” і “blood”. Поряд із зазначеними вище, можна відзначити використання таких лексем, як “hearken” (поет. слухати), “morn” (поет. ранок), “eve” (поет. вечір), “doughty” (заст. доблесний ), “heed” (заст. помічати, піклуватися) та інші.

Для досягнення необхідного стилістичного ефекту Набоков-перекладач часто використовує прийом інверсії, дуже характерний для поетичних текстів англійської мови, синтаксис якої відрізняється фіксованим порядком слів у реченні. Так, присудок або дієслово-зв'язка (іноді з обставиною або додатком) може виявитися в препозиції до підмета:

In the field slumbers Oleg's brave aerie: far has it flown!

None at all shall we touch;

Pined away have the ramparts of towns.

В інших випадках предикатив або обставина можуть передувати підмету і присудку дієслова:

dark it was;

Early did you begin to worry with swords the cuman land?

Inside out have the times turned.

Немає потреби говорити, що стилістична своєрідність «Слова», яка визначається використаними автором різноманітними стилістичними фігурами, є предметом пильної уваги перекладача. Метафори, порівняння, уособлення, символи, епітети, поетична гіперболізація, риторичні звернення були адекватно передані в тексті перекладу. Крім того, для російського тексту властиво використання фігури повтору, паралельних конструкцій, таких характерних для фольклору та епічної розповіді . В.В. Набоков ретельним чином зберігає їх у перекладі («свет светлый» - “bright brightness”; «Что ми шумить, что ми звенить» - «What dins unto me, what rings unto me» та ін.) [21, c. 23]

Неоціненну допомогу в створенні потрібного колориту англійського тексту, архаїчного звучання і поетичності надав письменникові інший шедевр європейської літератури, а саме поеми Оссіана, що містять, як було відмічено В.В. Набоковим, паралелі зі «Словом». Про цю подібність Набоков згадує в його Передмові до перекладу, а в його коментарях він позначає найбільш характерні місця. Поеми Оссіана, написані гельською мовою, були перекладені Джеймсом Макферсоном на сучасну для нього англійську в 1762 році. Цікавий збіг: робота обох перекладачів протікала з різницею майже рівно у двісті років.

Але збіги на цьому не закінчуються. Доречно згадати, що автентичність як «Слова», так і поем Оссіана, довгий час викликали сумніви у декількох поколінь філологів. Проте, щодо Володимира Володимировича, для нього в автентичності “Слова” сумнівів немає, про що свідчать міркування перекладача в Передмові і в коментарях; щодо поем Оссіана, Набоков-дослідник вирішує для себе це питання шляхом текстологічного зіставлення цих двох творів і приходить до висновку, підтвердженого, новітніми дослідженнями. Д.Макферсон дійсно спирався у своїй роботі на справжні Гаельські балади, хоча і пристосовував їх до літературних вимог пре романтизму, створюючи, таким чином, переклад досить вільний, що було досить поширеним явищем в ту епоху. «Парадоксальным образом - пише В.В. Набоков, - эти совпадения доказывают, не то, что некий русский в восемнадцатом веке последовал примеру Д. Макферсона, а то, макферсоновская стряпня, скорее всего, всё-таки содержит обрывки подлинных древних поэм.

Не столь уж нелепым кажется предположение, что сквозь туман скандинавских саг можно разглядеть переброшенные мосты или их руины, связующие шотландско - гэльские поэмы с киевскими». А ось думка дослідника «оссіановскої полеміки» і перекладача поем Оссіана на російську мову Ю.Д.Левіна: “В том, что Д. Макферсон был знаком с подлинными преданиями кухулинского и оссиановского циклов не может быть сомнений» [ 8, с.43 ] .

Д. Макферсон, звичайно, привніс в тексти цих поем багато чого, що відповідало його власним уявленням про необхідну поетичність, пристосовуючи свою поетичну систему до вимог преромантічної естетики, звідси всі «красивості» і «туманності» макферсонівского складу. І всеж-таки, якщо відкинути відзначений Набоковим «туман», привнесений в гельський епос Макферсоном, ми виявимо, що обидва твори дійсно мають спільні риси. Буде доречно стверджувати, що подібність, швидше за все, виявиться між «Словом» і тими обривками гельського епосу, які лягли в основу творіння Д. Макферсона . І ще один істотний збіг - найдавніші збірки, на яких грунтуються поеми Оссіана, створювалися приблизно в один час зі «Словом» і відносяться до XI і XII ст. Обидва твори написані ритмічною прозою. Вони близькі за тематикою - як і більшість поем Оссіана, «Слово» присвячено бою, причому бій було програно.

І в тому і в іншому випадку для розповіді характерні ліризм, описи почуттів героїв (здебільшого це скорбота, печаль, плач). Важливу роль в обох творах грає пейзаж, має ліричне забарвлення, коли картини природи узгоджуються з настроями героїв.

Ті стилістичні особливості «Слова» , про які йшлося вище (використання метафор, порівнянь, символів, уособлень, гіпербол, риторичних фігур), властиві і поемам Оссіана. Не дивно, що перекладач В.В. Набоков, грунтуючись на помічених ним паралелях, не міг не використовувати в своєму перекладі деякі елементи лексики та синтаксису гельських поем, нехай доступних йому лише в обробці Д. Макферсона. На лексичному рівні це проявилося у використанні багатьох слів, які постійно зустрічаються на сторінках поем Оссіана, для перекладу тих лексичних одиниць, які досить часто вживаються безіменним російським бардом. Тут слід зазначити, що Набоков здійснює такі підстановки з чіткою послідовністю впродовж усієї пісні. Наведемо кілька прикладів:

1) Рос. «усобица» перекладається як “strife”, одне з ключових слів в поемах Оссіана. «Комоны» (коні) - завжди “steeds”; «мгла» - “mist”; «мечи харалужне» - “steel swards”; «гремлеши» (гримиш) - надзвичайно поширене при описі битви англійське звуконаслідування “clang” ; «стол» - “throne”; «пир» - “feast”; «красния д'ви» - “fair maids”; «утро» - “morn”; «високо» - “on high”.

2) При описі героя, охопленого почуттями, перекладач використовує дієслово “inthrall (enthrall)”. Так, «туга ум ' полонила» перекладається цілком оссіановськими фразами: «Greif has enthralled my mind» (“Erin is enthralled in the pride of his <...> soul”) .

Дуже часто в поемах Оссіана чоловік (воїн) порівнюється зі стовпом (pillar). Неймовірно, що таке саме порівняння зустрічається в «Слові». Помітивши це збіг, письменник, звичайно ж, включає в свій переклад відповідний англійський еквівалент.

На синтаксичному рівні Набоков активно використовує, як вже зазначалося, інверсію, дуже характерну і для поем Оссіана (“Many are his chiefs in battle”; “Hard is thy heart of rock” та ін.)

Відомо, яку величезну увагу надавав автор звуковому вигляду слова в своїй власній творчості, як важливо для нього все, що пов'язано з фонетичною своєрідністю тексту - каламбури, асонанси, алітерації. Як не згадати, наприклад, щире здивування письменника з приводу того, що критики не помітили двох літер “V”, які символізують його ім'я Володимир і ім'я його дружини Віри, у назві книги “Conclusive Evidence”. З такою ж увагою і ретельністю підходить Набоков і до передачі звукового своєрідності лексики інших авторів, зокрема автора «Слова».

Мабуть, найбільш яскраво в «Слові» представлена ??алітерація. Наведемо лише кілька прикладів того, як майстерно передає її перекладач:

1) «Луце жъ бы потяту быти, неже полонену быти» (Краще убитим бути, ніж полоненим) - “It is better indeed to be slain than to be enslaved”;

2) кілька разів зустрічається в російському тексті «говор галичь» (говірка галок), що передається як “jargon of jackdows”.

Тут слід відзначити ще одну надзвичайно цікаву деталь. В.В. Набоков не тільки передає у своїй англійській версії існуючі в російському тексті фонетичні та стилістичні прийоми, а й створює звукову перекличку між деякими словами російського тексту та їх англійськими відповідниками, що можна помітити, лише зіставивши оригінал і переклад. Так, для слова «папалома» (похоронне покривало) перекладач знаходить співзвучне англійське “pall” («покров», «полуда»), хоча цілком очевидно, що він міг вибирати з декількох варіантів.

У цьому зв'язку цікавий і випадок перекладу виразу «акы пардуже гніздо» (ніби виводок гепардів). Завжди настільки точний в перекладі назв тварин і рослин, В.В. Набоков в даному випадку віддає перевагу звуковій точності над смисловою і вживає англійське слово “pard” (“like a brood of pards”),це хоча слово означає не «гепард», а «леопард», тварина, хоч і одного з гепардом сімейства, але іншого виду. Ймовірно звуковий образ англійського слова “cheetah” («гепард») ніяк не міг задовольнити перекладача в даному контексті. Крім того, це можливо стало уявної компенсацією непереданій алітерації в наступному російською реченні: «Уже снесеся хула на хвалу» (вже впала ганьба на славу) - “Already disgrace has come down upon glory”.[21, c. 60]

Нарешті, відзначимо ще один випадок, коли Володимира Володимировича настільки захопив звукопис, що він приніс йому в жертву навіть смислову точність, пішовши при цьому наперекір власним перекладацьким установкам. Про готських червоних дів у тексті говоритися, що вони «лелъютъ месть Шароканю», а в перекладі читаємо: “They lilt vengeance for Sharokan”. “Lilt” - це, звичайно ж, не «плекати», а «співати, грати, рухатися жваво і ритмічно». Але оскільки про спів готських дів все ж йшлося у попередньому рядку, навряд чи можна дорікати В.В. Набокову в цьому невеликому перетворені, тим більше що перекладачеві вдалося привнести в англійський текст звуко-образотворчій ефект, що був викликаний тими ж приголосними «л» і «т» російського слова.

На закінчення слід, відзначити деякі місця, переклад яких, виконаний В.В. Набоковим, істотно відрізняється від версії Д.С.Лихачева, про що не згадується в перекладацьких коментарях. Так , наприклад , слова Всеволода «А мои ти куряне свъдоми къмети», трактуються Д.С. Лихачовим як «А мои-то куряне - опытные воины», перекладаються Набоковим як «А мои-то куряне - знаменитые воины (famous knights)». Речення «жаль бо ему мила брата Всеволода» (бо жаль йому милого брата Всеволода) перекладається як «беспокоится он (he is anxious about) о милом брате Всеволоде».

Одне з «темних місць» «Слова» «И схоти ю на кровать, и рекъ» (вид. 1800 р.), прочитується як «и с хотию на кров, а тъи рекъ» (вид. 1950 р.) і інтерпретується Лихачовим як «[был прибит литовскими мечами] на кровь со своим любимцем, а тот и сказал», переведено Набоковим «[и упал] на кровавую траву [словно?] с любимой (a beloved one) на кровать. И [Боян] сказал». В іншому місці замість читання Лихачова «Копия поютъ!/ На Дунаи Ярославнынъ гласъ ся слышитъ» Набоков зберігає мусинський розділ рядків на речення: «копия поютъ на Дунаи. Ярославнынъ глас слышитъ».

Варто відзначити, що В.В. Набоков використовує різні англійські написання для згадуваного в початковому тексті слова «Дунай» - традиційне Danube, там , де слово це означає певне географічне поняття («затворивъ Дунаю ворота», «суди виряджаючи по Дунаю» і «дъвици поють на Дунаи»), і транслітерацію російського слова Dunay в тому випадку, коли з точки зору перекладача, йдеться не про конкретну річку, а про сторонній художній образ взагалі.

Таким чином, навіть ті деякі спостереження перекладацького процесу роботи Набокова над «Словом о полку Игореве», які були наведені вище, безсумнівно, свідчать про надзвичайно високий ступень художньої точності, досягнутої перекладачем, який в першу чергу виступає ідеальним читачем. Набоков навіть у своїх відступах від вихідного тексту залишився вірний оригіналу.

2.2 Поема «Евгений Онегин»

Думати про те, як саме читач сприймає зроблений переклад, - обов'язок кожного поважаючого себе перекладача. Мова А.С. Пушкіна через сто п'ятдесят років після його смерті вже здається сучасним російсіянам застарілою. Тоді і сучасний зарубіжний читач повинен сприймати “Евгения Онегина” відповідно.

Тобто, було б зовсім безглуздо передавати мову Тетяни Ларіної , яка жила в Росії в першій половини Х1Х століття, промовою сучасної англійки з Лондона. Це не дало б читачеві вірного уявлення ні про саму Тетяну, ні про твір в цілому.

Ще одна деталь. Роман А.С. Пушкіна написаний звичним для російськомовного читача віршованим розміром - чотиристопним ямбом. Але такий розмір звичний тільки для росіян, а для людей, вихованих на іншій літературних традиціях (наприклад, ісландських сагах, або поемах Гомера) такий спосіб римування здався б химерним і недоступним для сприйняття.[12, c 78]

Тому при такому педантичному підході, коли перекладач прагне зберегти свій переклад еквіметричним, іноді виникає мимовільна (можна навіть сказати, підсвідома) підміна.

Зрозуміло, щоб відтворити роман А.С. Пушкіна перекладач повинен не тільки надзвичайно любити письмеенника та його вірші, але мати й неабияку літературна ерудицію або навіть особливого роду «чуття» на стилістичні, фонетичні та інші нюанси. Фахівців такого рівня небагато в будь-якій країні. У Росії таким можна назвати С. Я. Маршака.

Поема «Евгений Онегин» неодноразово перекладалася на англійську мову різними американськими перекладачами, як у віршованій так і в прозовій формі. Її перекладали: Генрі Сполдинг, Клайва Філіпс Уоллі, Беббет Дейч, Уолтер Арнт та інші. К.І. Чуковський охарактеризовував англомовні переклади поеми Пушкіна так: «Как ни отнестись к качеству этих переводов, нужно сказать, что каждый из них - результат многолетнего, большого труда. В два-три месяца «Онегина» стихами не переведешь: в нем 5540 рифмованных строк. Юджин Кейден сообщает в своем предисловии, что он работал над «Онегиным» двадцать лет. … И замечательно, что англо-американская критика встречает каждого нового «Онегина» несметным количеством статей и рецензий, обсуждая азартно и шумно его верность великому подлиннику…. Мне, русскому, радостно видеть, как близко принимают к сердцу заморские и заокеанские люди творение гениального моего соотечественника». [ 18 , с.334 ]

Окремо розглянемо переклад В.В Набокова. Володимир Володимирович почав працювати над книгою перекладів «Онегина» ще в тридцяті роки. К.І.Чуковский у статті «Онегин на чужбине» писав, що перекладачі перетворювали пушкінський роман у віршах у дешевий набір плоских, заяложених фраз . «Когда в 1964 году вышли его (Набокова) комментарии к «Евгению Онегину» (и его перевод), - згадує Ніна Берберова , - и оказалось, что не с чем их сравнить: похожего в мировой литературе нет и не было, нет стандартов, которые помогли бы судить об этой работе. Набоков сам придумал свой метод, и сам осуществил его, и сколько людей во всем мире найдется, которые были бы способны судить о результатах?»[18, c.315]

Переклад Набокова авторитетний фахівець К. Чуковський коментує так: «Я получил недавно четырехтомник «Евгений Онегин» Набокова. Есть очень интересные замечания, кое-какие остроумные догадки, но перевод - плохой, хотя бы уже потому, что он прозаический» [ 18 , с.326 ] . «Перевод «Евгения Онегина», сделанный В.В. Набоковым, разочаровал меня. Комментарий к переводу лучше самого перевода» [ 18 , с.346 ] .

Дійсно, В.В. Набоков, збираючись зробити невеликий коментар до роману , поступово настільки розширив коло своїх літературознавчих пошуків, що коментар розрісся до 1100 сторінок. Письменник буквально через підрядковий переклад супроводив роман своїми примітками.

Тут було б дуже доречно знову звернутися до слів К.І. Чуковського , який сказав: «…перед каждым переводчиком «Евгения Онегина» … дилемма: либо удовлетвориться точным воспроизведением сюжета и совершенно позабыть о художественной форме, либо создать имитацию формы и снабдить эту имитацию обрывками формы, убеждая и себя и читателей, что такое искажение смысла во имя сладкозвучия рифм дает переводчику возможность наиболее верно передать дух» [ 18 , с.328 ] .

Цілком очевидно, що перед цим же вибором стояв і В.В. Набоков. І абсолютно ясно, що він пішов по іншому шляху: йому вдалося передати лише фабулу пушкінської розповіді.

Сам же коментар є частковою спробою якось компенсувати відсутність форми і «духу» першотвору .

Кожний переклад - це неминуче тлумачення тексту, і перекладач завжди в певній мірі коментатор. У В.В. Набокова інше ставлення. Незважаючи на те, що він надзвичайно цінував форму, словесну організованість, ритм, риму, почавши переводити «Евгения Онегина» віршами, він відмовився від цього, побачивши неминучі втрати. Перекладач переклав весь роман ритмічною прозою, сподіваючись, що всю «сонячну сторону» тексту можна буде детально пояснити в тисячі і одній примітці. Ніхто не скаже, в якому випадку втрати більші.

До свого перекладу Володимир Володимирович надав «Вступ» з описом пушкінського тексту, в якому розповів про те, що «Евгений Оннегин» містить 5541 віршований рядок, з яких всі крім 18-ти, являють собою чотиристопний ямб з чергуванням жіночої та чоловічої рими. Онегінску строфу В.В. Набоков порівнює з чотиристопним віршем в англійській, французькій, італійській поезії. Тут же він говорить про непрості переходи А.С. Пушкіна від однієї теми до іншої, про стилізовану автобіографічність «Евгения Онегина» і про його творчу історію, про те, що в коментарях він враховував і кінцеві варіанти, і чорнові начерки. Багато тем «Введення» розвинені в коментарях, які слідують за перекладом і займають другий і третій томи. У четвертому томі відтворений російський текст «Евгения Онегина».

У третьому томі є додатки. Однин з них присвячений Абраму Петровичу Ганнібалу і є ніби розлогим коментарем до п'ятидесятої строфи першої глави:

«Придет ли час моей свободы?»

Пора, пора! - взываю к ней;

Брожу над морем, жду погоды,

Маню ветрила кораблей.

Под ризой бурь, с волнами споря,

По вольному распутью моря

Когда ж начну свой вольный бег?

Пора покинуть скучный брег

Мне неприязненной стихии

И средь полуденных зыбей,

Под небом Африки моей,

Вздыхать о сумрачной России,

Где я страдал, где я любил,

Где сердце я похоронил.

В.В. Набоков знав літературу, відому А.С. Пушкіну, розкривав читачеві безліч значень, пов'язаних з тим чи іншим словом в «Онегине», вважав, що для розуміння перекладу на англійську необхідно також знати і літературу англійську і німецьку, французькі переклади якої були відомі А.С. Пушкіну.

Завдання перекладача було дуже важке, оскільки надзвичайно складну стилістичну тканину пушкінського тексту треба було передати на іншій мові, з власною багатющою літературною традицією, відзначити галліцизми і також подібність і розбіжності з іншими авторами, приховані - часто пародійні - натяки. З цієї точки зору В.В. Набоков бачив в «Евгении Онегине» «его аркадскую даль, змеиный блеск его чужеземных притоков... многоцветные уровни литературной пародии...» В.В. Набоков описав у двох переведених на англійську мову епіграфах А.С. Пушкіна.[20, c. 145]

В.В. Набоков пояснює, навіщо йому все це було потрібно: «Написание книги... было вызвано острой потребностью, возникшей в процессе чтения курса русской литературы, который я вел в 50-е годы в Корнельском университете, в городе Итака, штат Нью-Йорк, а также полным отсутствием какого бы то ни было истинного перевода «Евгения Онегина» на английский язык; но затем - на протяжении почти восьми лет - книга разрасталась».[12, c.152]

Простежимо за тим, як перекладач за допомогою вигаданого ним метода перекладав «Онегина». Всі ми пам'ятаємо перший чотиривірш роману:

«Мой дядя самых честных правил...»

«Его можно перефразировать, - говорить В.В. Набоков, бесконечным множеством способов. Например:

My uncle, in the best tradition,

By falling dangerously sick

Won universal recognition

And could devise no better trick...

Вот пример пословного перевода:

My uncle is of most honest rules,

When not in jest he has been taken ill,

He to respect him has forced one,

And better invent could not...

А теперь очередь за буквалистом. Он может попытаться поиграть с honorable вместо honest и может колебаться между seriously и not in jest; он заменит rules на более многозначительное principles и переставит слова так, чтобы достичь хоть некоего подобия английской конструкции и сохранить хоть какие-то следы русского ритма, получая в итоге:

My uncle has most honest principles:

When he was taken ill in earnest,

He has made one respect him

And nothing better could invent...»

У кожній з перекладених ритмічною прозою пушкінської строфі він виділяє ті фрази, якіна його думку потребують коментаря, а потім пише про це все, що йому відомо:

Деревня, где скучал Евгений,

Была прелестный уголок;

Переклавши, здавалося б, звичне нам слово "уголок" англійським nook, перекладач в «Коментарях» наводить величезну кількість інформації, щоб це слово постало перед англомовним читачем у всій безлічі пушкінських асоціацій: «nook латинск. angulus mundi (Проперций, IV, IX, 65) и terrarum angulus (Гораций, Оды, II, VI, 13-14); франц. Petit coin de terre (Так в переводе «Евгения Онегина» на французский, выполненном И.С.Тургеневым и П.Виардо). Небольшое имение (parva rura - «скромные поля») Горация ютилось в естественном амфитеатре среди Сабинских холмов в тридцати милях от Рима. А.С. Пушкин привлекает свои собственные воспоминания 1819 года о деревне в конце первой главы и в начале второй, однако надо отметить, что поместье Онегина расположено не в Псковской губернии (Михайловское. - В.О.) и не в Тверской губернии, а в Аркадии. А.С. Пушкин, конечно же, повторил выражение petit coin двенадцать лет спустя в своей восхитительной элегии, написанной белым стихом и начинающейся словами «...Вновь я посетил...», посвященной Михайловскому (26 сентября 1835г.):

(Михайловское!) Вновь я посетил

Тот уголок земли, где я провел

Изгнанником два года незаметных.

Взятое в скобки «Михайловское» и есть то опущенное А.С. Пушкиным слово, которое наиболее логично заполняет первые пять стоп первой строки".

«...и говорил себе, что никогда-никогда не запомнит и не вспомнит более вот этих трех штучек в таком-то их взаимном расположении, этого узора, который, однако, видит до бессмертности ясно...» [20, c. 290]

Ми дізнаємося у В.В. Набокова те, що забули самі, ми дізнаємося свої спогади (про які без нього б і не згадали) про власне не так прожите, скільки пропущене життя, ніби це ми самі емігранти. Як учений він щодня вдивлявся в будову світу, а як художник - спостерігав його Творіння.

«Комментарий к «Евгению Онегину» став мало не останнім з великих творів перекладача, які дійшли, до російського читача. Пришестя було попереджено: спочатку публікацією (К.Чуковский. Онегин на чужбине // ДН.- 1988, №4), потім , вже в 1989 - ому і 1996 - ому - витягами в «Звезде» та «Нашем Наследии».

Будь-який автор знає (або хоча б припускає), хто є його адресатом. В.В.Набоков - всі десять років, що писав свій Коментар, - бачив цього адресата - американського студента. Здається, загальний роздратований тон Коментаря відчувається переважно через специфічної нелюбов до «адресата». Інша справа, якби Набоков мав перед собою, наприклад, російського студента, - став би його тон більш доброзичливим? Навряд чи. Однак більша частина роз'яснень, очевидно, виглядала б інакше.