Вступ

Актуальність виконаного дослідження. Для мов аналітичної будови особливе значення мають службові слова, які є основними показниками зв'язків між повнозначними частинами мови (словами). Побудова англійського речення також спирається на аналітизм, оскільки головна роль у вираженні синтаксичних значень між членами речення належить саме службовим словам. Таким чином, прийменники англійської мови замають особливе місце у системі мов, оскільки вони виступають одним з найбільш розповсюджених видів граматичних засобів. Саме тому вивчення прийменників є надзвичайно важливим, оскільки вони широко використовуються для передачі відношень між об'єктами та для побудови речень.

Прийменники - це службові слова, які передують іменнику або слову, що його заміняє, сприяючи його входженню до словосполучення та речення. Значення прийменника - це типові, часто повторювані відношення між предметами та явищами, тобто просторові, часові, причинні, об'єктні, мети тощо. Отже, питання про статус англійських прийменників має досить велике значення. Це підтверджують як вітчизняні, так і зарубіжні вчені, які займаються цією проблемою.

Дослідження значення слова та значення прийменника зокрема передбачає з'ясування низки проблемних питань, які привертають увагу різних лінгвістичних шкіл [Б.М. Аксьоненко, М.І. Балла, В.В. Винограов, С.О. Гурський, Б.О. Ільїш, О.М. Мухін О.І. Смирницький, D.C. Bennet, B.K. Bergen, S. Brorstцm, C. Chang Nancy, D. Cruse, ,Meyer, R. Pence та ін.]

У спеціальній літературі відносно глибоко висвітлюється семантика прийменника. Однак дослідники, з'ясовуючи змістовий аспект прийменника як одиниці, що реалізує себе на різних рівнях мови, не окреслюють повністю його семантичної структури та ступеня залежності від контексту.

Питанням функціональних особливостей прийменників присвячено немало наукових досліджень: від з'ясування насамперед валентних функцій до досліджень їхнього семантичного простору. Проте суто одноплановий, синтагматичний підхід до сутності й функціонування прийменників без аналізу їхнього парадигматичного статусу не дає можливості виявити всі закономірності їхнього функціонування, оскільки, по-перше, опис семантики прийменників на синтагматичному рівні ставить їх у повну залежність від семантики суміжних слів, що означає позбавлення кожного з прийменників власного значення; по-друге, виокремлені різні значення прийменника описуються, зазвичай, в готовому уже вигляді, без з'ясування мовно-мовленнєвих чинників, що важливо для подолання суперечностей. У лінгвістичній літературі та лексикографічних джерелах не з'ясовано, яким чином прийменник з властивим йому лише одним значенням може набувати різних контекстуальних значеннєвостей.

Мета дослідження - висвітлити трактування значення прийменника в сучасній англістиці та дослідити особливості вживання прийменників в сучасній англійській мові..

Для досягнення мети потрібно було вирішити такі завдання:

простежити еволюцію розуміння значення прийменника та підходів до визначення семантичної сутності прийменників як категорії слів;

проаналізувати лексикографічні джерела і встановити критерії, які покладено в основу опису усіх значень одного і того ж прийменника, виявити спільний семантичний елемент різних описів значень прийменника у словниках;

виявити семантичну сутність кожного з обраних прийменників і виявити основні закономірності їхнього функціонування в мові та мовленні для вираження відповідних відношень між фізичними об'єктами у просторі та абстрактними поняттями у часі;

виділити й описати узагальнені типи співвідносних об'єктів, які впливають на визначення смислу всього трикомпонентного прийменникового сполучення;

визначити частку кожного типу смислів прийменникового словосполучення (далі ПСС) у межах суцільної вибірки тексту.

Об'єкт дослідження - прийменники у сучасній англійській мові.

Предмет дослідження - особливості вживання прийменників в сучасній англійській мові, парадигматичні лексико-семантичні та функціональні зв'язки прийменників між ними.

У робьоті використані такі методи дослідження: метод семантичних опозицій - для виділення інваріантного значення слова як інтралінгвального семантичного диференціала, що є основою семантичної опозиції; метод виокремлення і трансформації синтаксичного ядра речення - для виокремлення конструктивно важливих компонентів ПСС (Г.Г.Почепцов), метод трансформацій - для визначення і розмежування кількості і якості різних типів смислів ПСС.

Матеріалом для дослідження слугували художні твори англійських та американських письменників ХХ ст. і лексикографічні джерела. Усього обстежено понад 300 ПСС, які виокремлено методом суцільної вибірки.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використовувати матеріали і результати дослідження у теоретичних курсах з історії мови, теорії та практики перекладу, для підготовки спецкурсу та навчальних посібників з питань прагматико-функціональних особливостей прийменників, укладання словникових статей про прийменники, а також застосування комп'ютерних технологій у вивченні та обробці лінгвістичних даних. Комплексний підхід, використаний у дослідженні, може слугувати моделлю для дослідження ПСС з іншими прийменниками в англійській чи інших споріднених мовах.

Структура виконаного дослідження обумовлена його метою й завданнями і складається зі вступу, двох роздлів, загальних висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. Еволюція поглядів на прийменник в англійській мові

1.1 Поняття прийменника та підходи до визначення його статусу в сучасній лінгвістиці

Елементами складної, розумно організованої мовної системи є прийменники. О. Колодяжний влучно назвав їх «будівельним матеріалом особливого ґатунку» словникового складу мови, що «ніби цементує окремі слова, допомагаючи граматиці організовувати їх в речення, надавати словесно вираженій думці осмисленого характеру» [13, с. 18]. Якраз велике коло дослідницьких аспектів цього питання зумовило актуальність обраної нами теми, яка доповнює теорію дослідження значення слова та прийменника зокрема.

Поняття про службові слова взагалі й прийменник зокрема з часом змінювалося, поглиблювалося від розуміння їх як незмінних слів і до сучасного трактування як граматичних синсематичних слів і морфем.

Погляди лінгвістів на семантику прийменника докорінно змінювалися з часом. Спочатку вони заперечували наявність конкретного індивідуального значення у кожного прийменника, а згодом визнали його. Перші дослідники дотримувалися характерної для класичних мов давньої концепції: прийменники - це показники лише граматичного зв'язку між словами на синтагматичному рівні. Інший, пізніший, погляд ґрунтується на тому, що прийменники також виконують номінативну функцію, бо позначають екстралінгвальні обєкти - відношення між предметами, і тому, кожен має своє індивідуальне значення. Поділяючи цей погляд, ми дотримуємося думки, що прийменники складають лексико-граматичний клас слів, які позначають відповідні відношення між обєктами в реальній дійсності, й тому є такими ж повнозначними словами, як і іменники, що називають співвідносні об'єкти [18, c. 72].

Позначаючи відношення між об'єктами, вираженими іменниками, вони тим самим виконують важливу синтаксичну функцію зв'язку між цими словами у словосполученні і реченні.

Сучасні дослідники, науково обґрунтовуючи значення прийменника, визнають загальне граматичне та індивідуальне лексичне значення прийменників, висловлюють думки про повнозначність прийменника як частини мови, про відносну інваріантність і незалежність значення прийменника у різних ПСС. Серед праць вітчизняних та зарубіжних мовознавців Б.М. Аксьоненко, М.І. Балла, В.В. Виноградов, С.О. Гурський, Б.О. Ільїш, О.І. Смирницький, О.М. Мухін, Г.П. Ятель, D. Kies, W. Kintsch А. Klйgr, B. Korfmann та ін., в яких висвітлюються різні аспекти значення прийменників у плані мови і смислів ПСС в мовленні, є й такі, що ґрунтуються саме на цьому підході і відповідних методиках.

Прийменники сучасної англійської мови є лексико-граматичним класом слів, кожне з яких має спільне категоріальне (граматичне) і індивідуальне лексичне значення. В основі власного значення прийменника лежить певний узагальнений тип відношень, що об'єктивно існує між предметами, явищами реальної дійсності. Це значення не змінюється в кожному випадку вживання того самого прийменника і не може бути «послабленим», тому що «послаблених» типів відношень не існує. Інваріантне значення прийменника - це абстракція, воно розпізнається у зіставленні зі значеннями інших прийменників як певний окремий тип відношень у парадигматичному плані, а конкретизується внаслідок актуалізації у синтагматичному плані - позначенні цього типу відношень між окремими об'єктами [4, c. 86].

У сучасній лінгвістиці сформувалось три підходи до визначення статусу прийменника [20, c. 13-15].

Перший, найбільш поширений серед мовознавців, кваліфікує прийменник як службове слово, включаючи його до загального ряду частин мов. Це найпоширеніша концепція в україністиці, русистиці та білорусистиці (Ф.С. Колодяжний, О.С. Мельничук, П.П. Шуба та ін.).

Другий підхід розглядає прийменники як особливого роду морфеми. До такого розуміння прийменника наближались у своїх працях О.О. Потебня, І.О. Бодуен де Куртене, О.М. Пєшковський, В.О. Богородицький, Ж. Вандрієс, В.В. Виноградов, І.І. Мєщанінов, А. Мартіне.

Концепцію морфемної природи прийменника теоретично обґрунтував Є. Курилович, поглибив і розробив І.Р. Вихованець. Є. Курилович твердить, що прийменник - це несамостійна (синсемантична) морфема. Він пропонує розглядати сполучення прийменника з певною відмінковою формою іменника не в синтаксичному плані, а як специфічну аналітичну морфологічну конструкцію. Визнаючи певну синтаксичну автономність прийменника, що виявляється по відношенню до означуваного ним іменника у можливості вживання між прийменником й іменником інших самостійних членів синтаксичної конструкції [27, c. 68].

Є.Курилович ставить прийменник і відмінкові закінчення синтетичних відмінків з функціональної точки зору на один рівень. На його думку, прийменникові звороти являють собою не групу слів, а одне слово, де прийменник є не самостійним словом, що керує відмінком (відмінковою формою), а основною субморфемою, яка утворює разом із відмінковим закінченням (але не відмінком) складну морфему: «Відносна свобода прийменників не дозволяє вважати їх рангом вище, ніж відмінкові закінчення так званих синтетичних відмінків, наприклад, санскритських інструменталя, аблатива і локатива. З функціональної точки зору обидва засоби вираження перебувають на одному і тому ж рівні» [20, c. 47].

Третій підхід розглядає прийменник у прийменниково-відмінковій групі окремим словом. Прийменниково-відмінкова форма класифікується як аналітична структура, у якій прийменник, як і флексія, виступає засобом вираження граматичного зв'язку між словами, одначе на відміну від останньої характеризується рядом специфічних ознак: ціліснооформленістю і синтаксичною рухомістю, більшою семантичною диференціацією у відтворенні граматичних значень і постійним лексичним поповненням (М.В. Всеволодова, А.О. Воронкова, І.К. Кучеренко).

Функціональна співвіднесеність між прийменниками та іншими релятивними морфемами, їх семантична специфіка, що виявляється у відсутності номінативної функції, послужили підставою для кваліфікації прийменників як аналітичних синтаксичних морфем (за Є.Харитоновою).

Цікаву думку щодо визначення статусу прийменників висловив У. Чейф. Дослідник розглядає прийменники як «локативні дієслівні корені», за допомогою яких дієслово, що за своїм значенням не є локативним, може факультативно набувати просторового відтінку, наприклад: a) Tom is sitting. - Том сидить (зараз); б) Tom is sitting on the table. - Том (зараз) сидить на столі, де дієслово стану to sit - сидіти (варіант а) набуває локативного значення завдяки локативізатору оn - на (варіант б) [30, c. 186-187].

1.2 Англійський прийменник у діахронії та синхронії

Назва «прийменник» походить від латинського слова prеpositio, яке складається з двох морфем - рrе (перед) і positus (поставлений). Прийменники - це слова, які виражають важливі граматичні відношення, що зберігаються протягом ряду епох, тому, порівняно зі словами з чисто лексичним значенням, прийменники мають більшу історичну стійкість. Особливо великого значення набули прийменники в ранній давньоанглійський період, коли функція передачі граматичних відношень перейшла від відмінкової системи, що вимирала, до нової - системи прийменникових зворотів [1, c. 48].

Залежно від характеру граматичної функції і частоти вживання, всі прийменники розвивались по-різному. Спочатку прийменники слугували для визначення відношень місця й руху, пізніше - часу і причини. Прийменники, що передавали найрізноманітніші відношення, розвинули свою лексичну структуру, але в деяких випадках їх значення стало менш виразним або зовсім втраченим. На підставі цього, прийменники набули здатності передавати основні відмінкові відношення.

Деякі прийменники, зокрема of і to, внаслідок багаточисельності та абстрактності відношень, що вони передавали, а також внаслідок частого вживання їх у мові, зазнали десемантизації. Одночасно значно зросла їхня граматична роль. Однак деяке послаблення лексичного значення прийменників призвело до поступової їх заміни семантично «свіжими прийменниками», тобто такими, значення яких було чіткішим, і не змішувалося зі значенням інших прийменників [14, c. 89].

Пізніше одні й ті ж самі відношення могли передаватися різними прийменниками. Так, у сучасній мові ми можемо спостерігати це на такому прикладі: прийменник in отримав деякі значення, суміжні зі значенням інструментальності (written in pencil), і проникнув у сферу вживання of (a rise in production). Прийменник from вживається зі словами, що означають походження, відділення, роз'єднання, але невелика кількість слів із цими значеннями й досі конструюються з прийменником of. Щодо прийменника into, то він виник у IX столітті завдяки сполученню прийменників in і to. У той час прийменник in служив показником напрямку руху, а прийменник to лише уточнював напрямок. Оскільки ці прийменники виражали близькі за значенням поняття, вони стали писатися разом [29, c. 92].

З досліджень письмових пам'яток минулого очевидно, що основна кількість прийменників утворилася з прислівників, іменників, прикметників та дієприкметників і тому, за походженням, вони є, відповідно, прислівниковими, відіменними та дієприкметниковими. Прислівникові прийменники поділяються на прості, які утворилися у стародавні часи з прислівників місця (in, on, for, to), і складні, що складаються з двох або більше прислівників і прийменників (into, out of та ін.). Дієприкметникові прийменники виникли в результаті стиснення підрядних речень, внаслідок чого присудок перейшов у дієприкметник, з якого й виник потім прийменник. Ці прийменники наймолодші за походженням, вони зазвичай передають абстрактні поняття і становлять нечисельну групу.

Слід мати на увазі, що крім простих, складних і дієприкметникових прийменників, є велика категорія (біля двохсот восьмидесяти) так званих складених прийменників типу by means of, in spite of, on account of. Вони утворилися з різних прийменникових словосполучень. Їх повнозначна частина (іменник) значною мірою втратила речове значення. Складені прийменники загалом відіграють другорядну роль порівняно з простими, складними і дієприкметниковими прийменниками. Найбільшого поширення вони набули у науково-технічній літературі [2, c. 104].

Усі прості прийменники і частина складних належать до лексики староанглійського періоду. Зокрема, прийменники by, at, for, from, in, of, off, on, through, to, які позначали просторові відношення, походять від елементів, які вживалися як прислівники, прийменники і відносно самостійні дієслівні префікси ще у мовах індоєвропейської сім'ї. Вони споріднені з простими прийменниками інших германських мов, а також індоєвропейських мов - латинської, давньогрецької, російської та ін. Це підтверджується літературними пам'ятками VII - X ст. До прийменників цього періоду належать about, afore, after, along, amidst, at, before, beneath, between, but, by, for, from, in, into, near, of, off, on, out, over, through, till, to, towards, under, underneath, with, without. За винятком прийменників afore, amidst і underneath, усі вищезгадані прийменники широко вживаються в сучасній англійській мові [26, c. 122].

Приблизно з XIII століття виникла тенденція вживання прийменників шляхом розширеного тлумачення деяких значень. Це призвело до ускладнення семантичної структури окремих прийменників. Прийменники, що не набули інших значень, як правило, не багатозначні та зберегли своє первинне значення. Наприклад, у прийменника at не менше трьох значень, for - близько дванадцяти, in і to мають п'ятнадцять значень, to, beside, between, beneath, without мають їх по два, a till, near, among - по одному значенню [3, c. 78].

У літературі Х - ХІІ ст. зафіксовано такі прийменники: above, against, among, behind, beside, beyond, next, throughout, until, up, within. Прийменники германського і романського походження across, below, despite, during, except, past, round почали вживатися з XIV ст.

У результаті поширення ідей гуманізму протягом XVI - XVII ст. англійська мова зазнала значного впливу, особливо з боку грецької і латинської мов. Цей вплив виявив себе як у прямому запозиченні слів із зазначених мов, так і в утворенні нових слів за аналогією. Це стосується й нових прийменників, якими у цей період збагатилася англійська мова. Зокрема, з французької мови були запозичені прийменники across, except; з'явився прийменник below, що утворився з англійського елемента be і скандинавського low [15, c. 56].

І.Є. Анічков вважає, що багато простих найбільш уживаних прийменників є спільними для всіх германських мов і походять від індоєвропейських прислівниково-прийменниково-префіксальних основ. Лише деякі прийменники з числа складних маловживаних розвинулися в епоху відособленого існування мов і є неоднаковими у різних мовах. Ця думка підтверджується численними фактами вживання прийменників різного походження в англійській мові різних періодів [див. 11, c. 142].

Нині в англійській мові є сто тридцять простих, складних і дієприкметникових прийменників як давньоанглійського, так і латино-французького походження, проте їх відсоток вживання неоднаковий. Провідне положення займають прості прийменники, за походженням - давньоанглійські, з їх допомогою передаються майже всі колишні відмінкові відношення. Складні прийменники з'явилися в результаті необхідності виразити подвійні просторові та просторово-моторні відношення (наприклад, from below, from underneath - з-під). Вони утворились із різноманітних прийменникових словосполучень; у деяких випадках значення цих словосполучень є достатньо зрозумілим (by way of), в інших воно є не визначеним (in spite of). Такі прийменники є надбудовою над основною системою прийменників і лише деякі з них вживаються в розмовній мові.

У сучасній англійській мові ряд прийменників є не лише маловживаними, але й мають тенденцію до відмирання. Це стосується, насамперед, складених прийменників, які заміщуються короткими синонімами; однозначних прийменників, над якими переважають багатозначні; запозичених прийменників, які, не маючи достатньої соціальної бази, виходять з ужитку [7, c. 157].

Отже, проаналізувавши розвиток прийменників, ми можемо зробити висновок, що хоча лексичний склад англійської мови постійно змінюється, більшість прийменників, починаючи з 700 p., залишались загальновживаними, хоча й зазнали певних фонетичних і орфографічних змін. Значення прийменників розвивалися по-різному. Так, прийменники to, beside, between, beneath, at не зазнали впливу нових явищ і зберегли своє первинне значення, інші (with, of, for) могли передавати декілька відношень і стали багатозначними. Сфера вживання деяких прийменників також могла перехрещуватись (in і of), і набуття одним прийменником значення іншого ми спостерігаємо і в сучасній мові [28, c. 102].

Таким чином, зробивши огляд різних підходів щодо визначення прийменника, його функцій у мові в ранніх та сучасних працях слов'янських, західних лінгвістів можна зробити висновок, що погляди на природу прийменника постійно змінюються у зв'язку з розвитком нових значень.

Розділ 2. Специфіка функціонування прийменників в сучасній англійській мові

2.1 Семантика прийменників в сучасній англійській мові

Проблема статусу прийменника тісно пов'язана з питанням про його семантику. Надання прийменнику статусу слова (службового чи самостійного) означає виділення у нього не тільки граматичного, але й повноправного лексичного значення, оскільки саме слову притаманна єдність лексичного і граматичного значень. Відповідно до цього слід виокремити основні значення прийменників. До основних значень прийменника можна віднести: категорійне, граматичне і лексичне.

Під категорійним значенням прийменника розуміється значення семантико-синтаксичного відношення іменного компонента, який за своєю суттю є адвербіалізованим субстантивом, до інших повнозначних компонентів у складі словосполучення, речення. Граматичне значення взагалі («формальне» за О.О. Потебнею) - це таке значення, яке притаманне всім словам морфологічного класу і виражається не словом як таким, а додатковими засобами (зміною слів, здатністю поєднуватися з іншими словами тощо). Граматичне значення прийменника полягає у вираженні синтаксичного підрядного зв'язку [12, c. 133].

Власне лексичним значенням прийменника, на думку О.М. Селиверстової, є вказівка на те чи інше відношення. Цьому значенню відповідають деякі доволі загальні поняття, такі як простір, час, причина та інші. Лексичне значення прийменника часто здатне передавати окремі характеристики цих загальних понять, наприклад, вказує на тип простору чи спосіб реалізації дії в часі. Таким чином, прийменник може вводити додаткові елементи ситуації, і це ще раз підтверджує наявність у нього лексичного значення. Саме воно зумовлює різницю між прийменниками, які виконують одні й ті самі граматичні функції [17, c. 28].

Значення прийменника в самому широкому смислі зведене до вираження певного виду відношень між суб'єктом та об'єктом прийменникового висловлювання. Його не слід плутати з поняттям синтаксичного відношення як форми зв'язку слів у реченні та словосполученні. Прийменники передають семантику відношень між різними синтаксичними одиницями (словом, словосполученням, реченням). Здатність виражати відношення закладене в самих словах і синтаксичних конструкціях, аналітичні ж синтаксичні морфеми реалізують ці спроможності. Поняття відношення виникає як результат абстракцій від конкретних зв'язків між речами на основі порівняння двох предметів за обраним типом порівняння. Так, в основі часових відношень лежить порівняння за часом дії, в основі причинних відношень - порівняння дії та її джерела, просторові відношення виражають локалізацію предмета, дії в певному фрагменті дійсності, тобто у стані речей [24, c. 13].

Це значення не змінюється в кожному випадку вживання того самого прийменника і не може бути «послабленим», тому що «послаблених» типів відношень не існує. Прийменник як слово, що позначає певні об'єктивні відношення між фізичними предметами у просторі та явищами в часі, забезпечує собі незалежність пояснення свого визначення від слововживань, бо його самостійне значення властиве лише йому одному і незалежне від значень інших, повнозначних слів. Іменники, прикметники, дієслова, прислівники мають власні категоріальні значення і виражають поняття субстанції, властивостей, процесів та ін. Конкретизація ж відношень відбувається позначенням їх різними прийменниками.

Конкретне індивідуальне значення прийменника полягає у позначенні однієї якоїсь певної абстракції - відповідного йому узагальненого типу відношень [8, c. 238].

Природну властивість прийменника ми розглядаємо з погляду парадигматики. Поняття «об'єкт» вже само по собі передбачає відношення, що здійснюється суб'єктом-об'єктом у динаміці, русі, дії, а серед відношень (під час дії тимчасової, одночасної, майбутньої) існують причинно-наслідкові, означальні, відношення способу дії та ін. Відношення «at» визначаються не формулою S(О)VR, a SRO, де відношення між двома об'єктами розрізняються за допомогою прийменника (відповідно S/O - суб'єкт/об'єкт, а R -прийменник), тобто не He works at, a He (works) at the factory. Мається на увазі, що відношення «R» можуть визначатися лише відношеннями між S(О)/O, а не «V». Інші типи відношень лише побічно регулюють смисли відношень на синтагматичному рівні, а виокремлення самого типу відношень «R», тобто самого значення прийменника, відбувається на інтралінгвальному рівні, тобто у парадигматиці [10, c. 29].

Категорію відношення зараховували і до граматичних, і до поняттєвих, і до логічних, і до філософських категорій (Р.О.Будагов), що мотивується статусом самої мови, що, відображаючи явища об'єктивної дійсності, реалізує в собі мисленнєво-пізнавальні інтенції індивідуумів, соціуму й нації.

У змістовому плані категорія відношення в мові постає поняттєвою. Відштовхуючись від поглядів І.І.Мещанінова, О.В.Бондарка про поняттєві категорії та оперті на них на ґрунті спільності функцій функціонально-семантичні поля, можна говорити про наявність функціонально-семантичного поля відношення, що охоплюють різноярусні мовні засоби, в тому числі й прийменники, що спеціалізуються на вираженні відношення між предметами. Теза Г.П.Нємца про те, що «відношення в мові завжди є однією із ланок ланцюга, що створює поняття «значення», яке сприймається нами як відображення предмета дійсності (явища, відношення, якості, процесу) у свідомості» (Г. П. Немец), дозволяє стверджувати, що категорія відношення як поняттєва на мовному рівні пов'язана з лексичним і граматичним значенням слова (за А.П.Загнітком) [11, c. 144].

У зарубіжній англістиці проблема значення прийменника досліджувалася значно менше. Спеціальних робіт мало, і, по суті, вони не відрізняються висловленими думками. Як правило, автори обмежуються у своїх спеціальних дослідженнях аналізом окремих словосполучень з прийменником без теоретичних узагальнень статистичних даних. Деякі автори заперечують існування у прийменника власного значення або ж твердять про його ослаблення чи зникнення. Так, Є.Крейзінга визнає значення у прийменника, але водночас допускаючи, що деякі з них (to, of, for, by, with) «схильні» до десемантизації. Дж.Керм вважає десемантизованими лише прийменники to і for, називає їх флективними прийменниками, еквівалентами родового та давального відмінків.

О.Єсперсен визнає прийменники to і for «empty» (пустими), «colorless» (безбарвними), однак рішуче висловлюється проти їхньої «відмінкової ролі», оскільки це, на його думку, передбачало б відповідні флексії іменника, тим більше, що прийменник не обмежується вираженням суворо фіксованого відмінка, а фіксує й відношення інших відмінків - каузативності, еквівалентності та інші [цит. за 1, c. 214].

Досить вдалий термін, на нашу думку, запропонував С.О.Гурський - «relative». Цей термін розкриває семантичну сутність прийменника - позначення певного типу відношень між об'єктами в дійсності незалежно від позиції прийменника у реченні і, крім того, він узгоджується з іншими категоріальними термінами у мовознавстві - «substantive», «adjective», «relative» [11, c. 144]. прийменник англійський словосполучення лексичний

Ми дотримуємось думки, що власне значення прийменника можна визначати, протиставляючи його значенням інших прийменників з тими ж самими, а не з різними співвідносними об'єктами, наприклад: опис стола професора наводиться у статті «Prepositions: Locators in Time and Space»[ цит. за 25, c. 134-135].

You can sit before the desk (or in front of the desk). The professor can sit on the desk (when he's being informal) or behind the desk, and then his feet are under the desk or beneath the desk. He can stand beside the desk (meaning next to the desk), before the desk, between the desk and you, or even on the desk (if he's really strange). If he's clumsy, he can bump into the desk or try to walk through the desk (and stuff would fall off the desk). Passing his hands over the desk or resting his elbows upon the desk, he often looks across the desk and speaks of the desk or concerning the desk as if there were nothing else like the desk. Because he thinks of nothing except the desk, sometimes you wonder about the desk, what's in the desk, what he paid for the desk, and if he could live without the desk. You can walk toward the desk, to the desk, around the desk, by the desk, and even past the desk while he sits at the desk or leans against the desk. All of this happens, of course, in time: during the class, before the class, until the class, throughout the class, after the class, etc. And the professor can sit there in a bad mood.

2.2 Інваріантне значення прийменника і основні типи смислів прийменникового словосполучення

Прийменник, звичайно, не позначає ні місця, ні часу, ні стану, але спричиняє смисл ПСС з відповідними словами. Це дало підставу для висновку про неможливість залежності значення прийменника від суміжних слів, які визначають певний семантичний зміст усього ПСС, а не самого прийменника. Значення залишається інваріантним - expressing position or location (OSD, at 1) - з екстраполяцією відношень у просторі на відношення в часі: used with something seen as a point in space (LDE, at 1); used with a point in time (ib., 2). Тип відношень at залишається інваріантним, його різні значення - локальні, темпоральні, каузативні тощо, властиві й іншому прийменникові by, зумовлюються контекстом, а в парадигматичному плані протиставляються іншим типам відношень (пор. at і by 10 o'clock) [9, c. 12].

Традиційне нерозмежування двох різнопланових компонентів змісту слова - стабільного інтралінгвального інваріантного значення і змінного екстралінгвального маркованого поняття призводить до помилкового єднання їх в одне монолітне ціле - однопланове «значення», яке змінюється з кожним іншим маркованим поняттям.

Інваріантне значення прийменника виділяється за допомогою методики «значення - смисл», яка передбачає наявність узагальненого абстрагованого інваріантного значення слова як комунікативно релевантних семантичних диференційних ознак (далі - СДО) - елемента системи мови - і його актуалізацію в синтагматичному плані як певного однозначного смислу, спричиненого зміною основи семантичної опозиції за незмінного значення. Відношення одного і того самого слова до кількох різних об'єктів і навпаки пояснюється тим, що слово не позначає один певний об'єкт, а лише диференціює його від іншого елемента тієї ж самої системи своїм інваріантним значенням - комунікативно релевантними СДО [19, c. 39].

Ця методика ґрунтується на основних положеннях теорії фонологічної опозиції (М.С.Трубецькой), яка висуває категоричні вимоги протиставлення лише тотожних об'єктів за їх диференційними ознаками. Крім того, вона опирається на положення «системи і структури», які зводяться до того, що тотожні ознаки структурної організації елементів однієї системи легко розпізнаються в іншій, узагальнюються, абстрагуються від цієї системи елементів і становлять інваріантне значення слова як СДО для диференціації понять змінної основи семантичної опозиції.

У разі заміни елементів системи (тотожних понять як основи семантичної опозиції) суттєві комунікативні релевантні СДО структурної організації елементів попередньої системи залишаються незмінними, тим самим забезпечуючи розуміння вживання слова у новому значенні завдяки наданню новому елементу іншої системи уже відомих ознак структури.

Отже, називання нового об'єкта (елемента іншої системи) відбувається за ознаками, властивими його структурі, - завдяки співвідношенню з іншими елементами тієї самої системи, а тлумачення смислу вживання того ж слова - за ознаками сутності самого об'єкта: різні за суттю об'єкти - різні значення слова. Тобто абсолютно різні об'єкти, названі одним і тим самим словом, які самі по собі не мають нічого спільного (крім структури), звичайно є його «різними значеннями» [8, c. 239].

Напр., train - «потяг» і train of thoughts - «хід думок». Тут train - потяг, хід думок, шлейф (плаття) тощо - це різні смисли вживання одного слова (train) з його інваріантним значенням СДО, актуалізованих у різних кількісній і якісній комбінаціях та в різні одиниці часу і простору. У словниках подається перелік лише різних традиційних смислів, а не значень.

Поширюючи загальні положення інваріантного значення слова на прийменник, слід зауважити, що в основі його значення лежить абстракція, на відміну від іменника (стіл), прикметника (новий, довгий) тощо. Але, як слушно зауважує О.І.Смирницький, у процесі мовлення висловлюються думки не лише про окремі предмети, явища та якості, але й про відношення, у яких виявляються відповідні предмети і явища [16, c. 83].

Отже, об'єктивні відношення між предметами реальної/психічної дійсності, розпізнані, узагальнені мисленням і закріплені у свідомості людей за допомогою слів, лежать в основі об'єктивних значень цих слів - категорії прийменників, таких же об'єктивних, як і предмети: стіл, вікно і т.п. з тією, однак, різницею, що відношення не існують без співвідносних об'єктів (лише у словниках ці відношення позначено відповідними словами).

Численні відношення між об'єктами узагальнюються нами до окремих типів, і кожен з них позначається окремим словом: at, by, with, for etc. Отже, кожен прийменник уже позначає свого роду інваріант - тип відношень між об'єктами у системі мови. Тип відношень між об'єктами визначається основним кардинальним об'єктом, який задається у мовленні, і відносним об'єктом, який уточнює тип, наприклад, перед кардинальним, під ним, над ним, за ним [5, c. 54].

В основі значень прийменників лежать відношення між об'єктами, які зводяться до окремих точок. Так, відношення at узагальнюються до статичної точковості: The car was at the house, (фактичні точкові відношення); Не threw the ball at her (результативні точкові відношення). Відношення by узагальнюються до динамічної точковості (послідовності точок): Не came by the night train; She ran by the river. Відношення сумісності є нейтральні щодо статики чи динаміки: Не stood with his friend; He came with his friend.

Визнaчаючи влaсне знaчення прийменникa, доцільно врaховувaти таке: по-перше, вiдношення, познaченi певним прийменником, не визнaчaються лише однією пaрою спiввiдносних конкретних об'єктiв у просторi, тaких, наприклад, як людинa i кaмiн (He was sitting by the fire), якi чiтко окреслюють змiст вiдношень - близькiсть у просторi; по-друге, iсторичний розвиток знaчення прийменникa: прийменник with початково познaчaв вiдношення спротиву (i ще познaчaє в окремих випaдкaх), a зaрaз - вiдношення сумiсностi; по-третє, первинне вiдношення невизнaченої близькостi у просторi узaгaльнюється, aбстрaгуючись вiд конкретних фiзичних об'єктiв у просторi i екстрaполюючись нa тотожнi вiдношення мiж aбстрaктними поняттями в чaсi [21, c. 87].

Цей процес вiдбувaється, звичaйно, одночaсно з узaгaльненням спiввiдносних об'єктiв, причому у кожного прийменникa по-своєму, що i визнaчило функцiонaльний нaпрям вживaння кожного прийменникa.

Тaк, якщо у вихiдних ПСС типу He sat by the fire i He sat at the fire зaгaльний змiст був приблизно однаковим - «невизнaченої близькостi», то прийменники можнa взaємозaмiняти без iстотної змiни змiсту ПСС. Але з чaсом процеси узaгaльнення змiсту спiввiдносних понять диференцiювaлися, що унеможливило взaємозaмiну прийменникiв без змiни aбо спотворення змiсту ПСС: I was surprised by his behaviour his behaviour surprised me; They finished the drink at a sitting (ib.,14:2) (during one, in the course of one); to swallow at one gulp = with a single act of swallowing (ib.) They finished the drink by a sitting (by a gulp); Cf. She earns her living by selling insurance (by means of) (ib.) [10, c. 31].

Пояснення влaсного знaчення певного прийменникa зводиться, тaким чином, до опису не сaмої сутi вiдношень, якa узaгaльнюється до певного типу, a скоріше до опису узагальнених (a не поодиноких) понять, якi перебувaють (i можуть перебувaти) у вiдношеннях тaкого типу, до опису сaмого процесу узaгaльнення вiдповiдних спiввiдносних понять. При цьому узaгaльнений тип вiдношень розпiзнaється не мiж рiзними об'єктaми, такими, як: standing by the window; to leave by the first train out; to run by the tree (LDE, 1, 2, 3), - a лише мiж тотожними: The book is on the table, in the table, under the table, etc.

Прийменники at, by, with об'єднуються спiльною ознaкою вiдношень невизнaченої близькостi (на відміну від iнших прийменників з визнaченими типaми вiдношень, тaких, як in - «всерединi», out - «нaзовнi», over - «по той бiк», як по горизонтaлi, тaк i по вертикaлi, тобто «нaд, поверх»). Перші (at, by, with) спрaвдi познaчaють вiдношення невизнaченої близькостi, aле вiдстaнь у просторi (близькiсть/вiддaленiсть) у вiдношеннях є, фaктично, нерелевaнтною, вонa нейтрaлiзується у подaльшому процесi узaгaльнення спiввiдносних понять, зокремa під час екстрaполяцiї вiдношень у просторi нa вiдношення в чaсi, пор.: at my house = a point in space; at ten o'clock = an exact point in time (ib.) [11, c. 145].

Отже, власне інваріантне значення прийменника визначається єдиним узагальненим типом відношень, який вирізняється на фоні інших прийменників у парадигматичному плані лексико-семантичної системи у зіставленні і протиставленні з іншими прийменниками або в протиставленні з тими самими, а не різними співвідносними об'єктами в синтагматичному плані, а саме: інваріантне значення прийменника at - це диференційна ознака узагальненого типу відношень статичної точковості; інваріантне значення прийменника by - це диференційна ознака узагальненого типу відношень динамічної точковості; інваріантне значення прийменника with - це диференційна ознака узагальненого типу відношень сумісної точковості.

2.3 Вживання прийменників в англомовному дискурсі

Отже, дистрибуція прийменника at у вибірці значно переважає у відношеннях між поняттями у часі (62%) порівняно з відношеннями між об'єктами у просторі (38%). Пояснюється це частішою потребую позначення відношень між точками діяльності (існування) суб'єкта і позначеною точкою на осі часу. У художній літературі, де життя і діяльність людини як суб'єкта дії перебувають у центрі уваги твору, цілком природною є потреба позначення часу його діяльності (35%) і причини його стану (15%).

Завдяки тим же причинам, тобто співвідношенню даних відношень між поняттями у часі і відношень між об'єктами у просторі, дистрибуція цього прийменника у решті типів співвідносних об'єктів відповідно зменшилася: між суб'єктом у певній якості і комплементом його якості (5%) та одиницями міри його діяльності/вартості (4%), між суб'єктом і його станом (3%). Звичайно, такі співвідносні типи об'єктів значно поступаються всім іншим попереднім [10, c. 31].

Компоненти ПСС, хоч і обов'язкові для конструктивного завершення ПСС, не є рівнозначними у формуванні смислу ПСС, серед них обов'язково виявляється головний, смисловизначальний компонент, а якраз, у фактичних відношеннях між об'єктами у просторі (з огляду на статичний характер дієслівних компонентів) головний іменний компонент N1 є одночасно і вирішальним, смисловизначальним. У потенційних результативних відношеннях смислотвірним є дієслівний компонент, оскільки саме він своєю динамічністю визначає кінцеву результативну співвідносну точку в просторі. У ПСС з відношеннями між станами у часі вирішальним компонентом є N2, бо він позначає точку або тривалість часу дії суб'єкта за всіх інших можливих тотожних компонентів.

Визначення провідного смислотвірного компонента в ПСС з відношенням між суб'єктом у певному стані і поняттям як причиною його стану ускладнюється відсутністю щільного однозначного зв'язку між каузативним компонентом N2 і певним станом суб'єкта: поняття answer, memory, thought можуть викликати як радісний, так і сумний стан чи настрій людини залежно від обставин. Все ж вирішальним у таких випадках є каузативний компонент, бо саме він визначає факт появи певного стану як предикативної ознаки на відміну від статичної наявності такої ознаки.

У решті узагальнених типів співвідносних об'єктів смислотвірні компоненти визначаються легко і однозначно як досить зрозумілі.

Таблиця 2.2 Вживання прийменника by в основних типах смислів, %

У дистрибуції прийменника by спостерігається різка диспропорція у відношеннях між об'єктами у просторі (12%) і явищами у часі (88%) порівняно з прийменником at (38 та 62% відповідно). Відносна диспропорція пояснюється динамічною суттю відношень by порівняно зі статичною суттю відношень at: при тому самому типі співвідносних об'єктів - точкою існування/діяльності суб'єкта на осі часу і позначеною точкою часу відношення by становлять 8%, а відношення at - 35%. У цьому виявляється точність, статичність часу (Train arrives at two twenty six) і становлення часу/динамічність: by then, by the spring of 1910. Крім того, переважна більшість (62%) дистрибуції припадає на динамічність/процесність відношень між об'єктом дії і її діючим суб'єктом; у випадку стану суб'єкта трансформація структури на активізацію, як правило, не спостерігається.

Різниця між типами відношень at і by за рівності дистрибуцій в обох (4%) i рівності типів співвідносних об'єктів - суб'єкта дії і одиницями міри його дії - виявляється в тому, що відношення by позначаються розташуванням абсолютних одиниць виміру одна біля (by) одної, тобто повторенням step by step, page by page, а відношення at - відносними одиницями: всієї відстані до одиниць виміру відстані, як-от: She approached (in a car) at a walking pace; She might draw caricatures at six pence.

Одиниці міри діяльності суб'єкта, зокрема, і особливо одиниці міри часу мають тенденцію переосмислюватися в позначення способу дії, наприклад, у таких виразах: little by little, step by step, by and by - допускають подвійну інтерпретацію, що видно з прикладу Stер by step Commander W. had checked out the story [23, c. 93].

Таблиця 2.3 Вживання прийменника with в основних типах смислів, %

Специфіка відношень сумісності (with) виявляється в тому, що співвідносні об'єкти сприймаються сумісно і одночасно; цим пояснюється той факт, що сумісність об'єктів у просторі становить 56%, сумісність явищ у часі 44%, а сумісність стану суб'єкта і причини його стану у часі - всього 3,5%. Порушення принципу обов'язковості сумісності й одночасності дій суб'єктів призводить до спотворення смислу ПСС, зокрема, несуміснісності дій у часі (I stay with my friend --/ My friend stays with me) і несуміснісності дій у просторі (I rise with the lark --/ The lark rises with me).

Сумісне виконання тієї ж самої дії (play cricket) або аналогічної (walk, run) двома суб'єктами поширюється на виконання різних дій, причому одна з них є основною, інша - супутньою з різними логічними зв'язками з нею, без порушення принципу одночасності і сумісності.

Таким чином, за допомогою семантико-синтаксичного аналізу виокремлено низку диференційних сем прийменників at, by, with, об'єднаних ознакою відношень невизначеної близькості, та іменників і віддієслівних іменників, що позначають суб'єкт/об'єкт, тобто їхній узагальнений тип - структурно-семантичні моделі. З'ясувалось, що для прийменників at, by, with характерні 24 структурно-семантичні моделі, які є наслідком синтаксичного варіювання інваріантної структури N1RN2 - ПCC з прийменниками at, by, with. Досліджувані прийменники виокремлюються своєю часткою у вибірці (at - 44% , with - 38% , by - 18% ), з одного боку, і розподілом позначення відношень між об'єктами у просторі та явищами в часі (at - 38 - 62%, by - 12 - 88% ,with - 56 - 44%) - з іншого. Перевага відношень with у просторі пояснюється специфікою цих відношень, а саме - візуальною сумісністю співвідносних конкретних об'єктів. Приблизно однакова кількість основних типів смислів прийменників відрізняється своєю якістю, а також часткою (смисл «обставини дії» у by - 2%, у with - 21,5%, що пояснюється суттю типу відношень і специфікою вибірки) відношення by між суб'єктом і об'єктом дії у нашій вибірці - 62%, в науково-технічній літературі - до 92%.

Отже, результати дослідження засвідчують, що вирізнені змінні смисли ПСС доповнюють загальні положення теорії інваіантності значення слова та прийменника зокрема (на прикладі прийменників at, by, with) й за цією методикою можна було б досліджувати інші прийменники англійської мови.