Трансформаційна модель перекладу та засоби її відтворення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет культури та мистецтв

Інститут журналістики і міжнародних відносин

Кафедра іноземної філології та перекладу

КУРСОВА РОБОТА

на тему

"Трансформаційна модель перекладу та засоби її відтворення"

Студентки ІІ курсу групи ФП 43(К)

Напряму підготовки "Філологія"

Швець Адріани Валентинівни

Керівник:

Кандидат філологічних наук

Ніколаєва Т.М.

Київ 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Переклад як лінгвістичне поняття

1.1 Поняття теоретичних моделей перекладу

1.2 Найпоширеніші моделі перекладу

Розділ 2. Поняття перекладацької трансформації, її типи

2.1 Трансформаційний аналіз

2.2 Засоби відтворення трансформаційної моделі перекладу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Серед численних складних проблем, які вивчає сучасне мовознавство, важливе місце займає вивчення лінгвістичних аспектів міжмовної діяльності, що називають "перекладом" або "перекладацькою діяльністю".Відомо, що із самого початку переклад виконував найважливішу соціальну функцію, уможливлюючи міжмовне спілкування людей.

У процесі перекладу часто виявляється неможливим використати відповідність слів і виражень, які нам дає словник. У подібних випадках ми застосовуємо трансформаційний перекладу, що полягає в перетворенні внутрішньої форми слова або словосполучення, або ж у її повній заміні для адекватної передачі змісту висловлення.

Досягнення адекватності в перекладі пов'язане з умінням грамотно ідентифікувати перекладацьку проблему, і здійснювати необхідні перекладацькі трансформації.

Головною метою даної роботи є дослідження перекладацьких трансформацій при перекладі тексту. Я намагатимусь розглянути цю тему з різноманітних сторін - з боку мовознавства, лінгвістики, культури.

Для виконання даної мети були поставлені наступні завдання:

1. Розглянути теоретичні питання перекладу.

2. Розглянути трансформацію як лексико-семантичну структуру, визначити види трансформацій.

3. Виявити в текстах перекладу перекладацькі трансформації;

4. Вивчити комплексний характер перекладацьких трансформацій;

Для рішення поставлених завдань у даній роботі використаються аступні методи:

1. Порівняльний аналіз зіставлення тексту перекладу з текстом оригіналу;

2. Зіставлення перекладів текстів різних трансформацій;

3. Дискурсивний аналіз.

Актуальність дослідження визначається необхідністю більш повного виявлення й всебічного вивчення перекладацьких трансформацій, використаних у перекладі для досягнення адекватності.

Теоретичною основою дослідження послужили класифікації перекладацьких трансформацій, запропоновані відомими лінгвістами: Л. С. Бархударовим, В. Н. Комісаровим і Я. І. Рецкером.

У зв'язку із цим, у даній роботі був проведень глибокий аналіз теоретичних питань, пов'язаних із загальною теорією перекладу і її приватних видів, класифікаціями перекладацьких трансформацій, запропонованими різними авторами.

Якщо казати про структуру даної роботи, треба відзначити, що робота складається із введення, двох розділів, висновку та списку використаної літератури.

Розділ 1. Переклад як лінгвістичне поняття

Термін "переклад" багатозначний. З одного боку, він позначає діяльність, яка полягає у відтворенні змісту тексту (в широкому розумінні) на одній мові засобами іншої мови, а з іншого, - власне результати цієї діяльності. Йдеться про переклад-процес і переклад-результат (продукт, текст). Наука про переклад охоплює декілька напрямів, серед яких виокремлюють теорію перекладу, аналіз перекладу, методику навчання перекладу. Як і багато інших дисциплін прикладної лінгвістики, переклад по суті міждисциплінарний, бувши зв'язаним не лише з лінгвістикою, а й з літературознавством, психолінгвістикою, когнітивними науками і культурною антропологією. У цьому параграфі формулюється типологія «природного» перекладу, обговорюються його лінгвістичні проблеми.

Міждисциплінарність теорії перекладу і її практичних застосувань вказує на те, що переклад є не суто мовним, а досить складним когнітивним феноменом. Перекладаючи з однієї мови на іншу, людина використовує як свої мовні знання і можливості, так і найрізноманітніші екстралінгвальні знання (про фізичну природу світу, про суспільство і його культуру, про ситуації, в яких був зароджений текст, який перекладається, і буде сприйматися його переклад тощо), причому етапи розуміння і синтезу тексту принципово відрізняються. Наявні декілька шляхів, які ведуть від тексту на «мові-джерелі» L1 до тексту на «мові-цілі» L2. Це відображає той факт, що переклад може здійснюватися з різною мірою проникнення в зміст тексту. Переклад за повним шляхом передбачає, що впродовж його здійснення триває побудова деякого концептуального (поняттєвого) представлення змісту тексту, імовірно не залежного від особливостей вхідної і вихідної мов і що враховує все розмаїття знань, якими в зв'язку з конкретним текстом може послуговуватися перекладач (або перекладацьким пристроєм) для максимально адекватної передачі його змісту на іншій мові. Іншими словами, переклад за повною схемою - це не підбір перекладних відповідностей, а максимально глибоке розуміння тексту плюс породження нового тексту на іншій мові, чи, інакше, два послідовних переклади: спочатку на гіпотетичну концептуальну мову-посередник, а потім, вже з цієї мови-посередника, на мову-ціль. Скорочена схема перекладу передбачає встановлення перекладних відповідностей між суттями текстів на мові-джерелі і мові-цілі; при цьому суті зберігають особливості цих мов, і ніякої мови-посередника не постулюється. Нарешті, при короткій схемі перекладу перекладацькі відповідності встановлюються безпосередньо між виразами мови-джерела і мови-цілі (скажімо, при перекладі етикетних формул типу "Леді і джентльмени!" чи "Доброго дня!"). Коротка схема, зрозуміло, вироджений випадок перекладу, однак він типовий для ситуацій, коли людина, яка говорить, фактично не знає мови-цілі і залучає розмовники для вираження комунікативного наміру. Повну, скорочену і коротку схему перекладу можна назвати когнітивними стратегіями перекладу, які вибираються когнітивною системою людини в залежності від характеру комунікативної ситуації і її етапів.

У результаті такої різноманітності лінгвістичних понять, пов'язаних між собою, виникає така самостійна наука як перекладознавство, основною метою якої є створити теоретичну основу для подальшого набуття нами практичних умінь і навичок у галузі перекладу та вивчення моделей і закономірностей процесу перекладу і перекладацьких відповідностей, а також способів перекладу текстів різних жанрів і стилів.

Основні завдання перекладознавства:

ознайомити нас із сучасним станом науки про переклад у нашій країні та за кордоном;

допомогти нам здобути початкові знання з різних аспектів і типології перекладу;

сформувати вміння використовувати при перекладі двомовні та тлумачні словники різних типів;

сприяти створенню словника постійних міжмовних відповідників у певній галузі мов;

виробити початкові навички спостереження мовних явищ і наукового аналізу.

Одним із таких науковців був Питер Ньюмарк, професор перекладу в університеті Суррей. Він був однією із ключових фігур у дослідженні перекладу в ХХ столітті. Саме він виявив та систематезував два основні методи перекладу: комунікативний та семантичний. Комунікативний переклад намагається справляти на своїх читачів враження, максимально близьке до того, яке вони могли б відчути прочитавши оригінал. Семантичний переклад намагається надавати точне контекстуальне значення оригіналу настільки близько, наскільки семантична і синтаксична структури другої мови це дозволяють. Одна основна відмінність між ними двома - це те, що комунікативний (який, на нашу думку, можна називати прагматичний) мусить наголошувати на «силі», швидше ніж на змістові повідомлення. Комунікативний переклад «Beware of the dog - Обережно - собака» є обов'язковим; семантичний переклад (собака може вкусити) був би більш інформативним, але менш ефективним. Пор. - wet paint - обережно, пофарбовано - лавка пофарбована. Загалом, комунікативний переклад вважається прямішим і більш обумовленим, пристосованим до часткового реєстру мови. Семантичний переклад повинен бути більш детальним і переслідувати розумові процеси, швидше ніж інформацію відправника.

Але немає ні комунікативного, ні семантичного методу перекладу тексту - це, фактично, широкі групи методів, які перекриваються. Переклад може бути більш або менш семантичним, чи менш комунікативним - навіть часткові речення чи словосполучення можуть трактуватися більш комунікативно чи менш семантично.

Для Ньюмарка, комунікативний і семантичний переклад розгалужуються на пізній стадії аналітичного чи когнітивного перекладу, що є передперекладацькою процедурою, яка може виконуватися на тексті мови-джерела, аби перетворити його на мову-джерело або цільову мову - остаточні версії будуть ближче одні до одних, ніж оригінальний текст і остаточний переклад. В принципі, когнітивний переклад переміщає текст мови-джерела граматично, щоб пояснити елементарні висловлювання типу «активний суб'єкт + дієслово + неактивний об'єкт дії». Однак, граматичне значення тексту-джерела стає явним. Далі когнітивний переклад розділяє класові похідні слова на їх компоненти і пояснює відношення всіх багатозначних складних іменників (наприклад, data acquisition: system to control the acquiring of data)

Сучасне українське перекладознавство може пишатися своїми здобутками та вченими-теоретиками та перекладачами-практиками. Варто згадати таких вітчизняних корифеїв перекладознавства: Роксолану Зорівчак, В'ячеслава Карабана, Тараса Кияка, Ладу Коломієць, Віктора Коптілова, Ілька Корунця, Марину Новикову, Віталія Радчука, Олександра Фінкеля, Олександра Чередниченка, Леоніда Черноватого, Світлану Швачко, Артура Гудманяна, Владиславу Демецьку, Олександра Ребрія.

Найвідомішими українськими перекладачами є Юрій Андрухович, Микола Бажан, Іван Дзюб, Сергій Жадан, Григорій Кочур, Пантелеймон Куліш, Микола Лукаш, Микола Зеров, Олександр Ірванець, Василь Мисик, Дмитро Паламарчук, Олександр Панасьєв, Анатоль Перепадя, Юрій Покальчук, Андрій Содомора, Максим Стріха, Василь Стус, Борис Тен, Костянтин Тищенко, Мойсей Фішбейн, Іван Франко.

1.1 Поняття теоретичних моделей перекладу

Процес перекладу тексту з однієї мови на іншу має різноманітний і неоднозначний характер, пов'язаний з безліччю назв компонентів, таких як текст - повідомлення, призначене до передачі, той, хто передає повідомлення, реципієнт, посередник, мови вихідний і переводить. Можливо, саме багатомірністю цього процесу обумовлені розбіжності у визначеннях, які даються різними авторами і відображають його різні сторони.

У центрі деяких з них стоїть перекладне повідомлення, текстовий матеріал: «найближчий природний еквівалент мовою оригіналу» [Nida, Taber 1969, 166], «заміна текстового матеріалу на одній мові текстовим матеріалом на іншій мові» [Catford 1965, 1]. В інших визначеннях упор робиться на процесуальної стороні перекладу [Бархударов 1975, Jackobson 1966] або на відмінностях перекладу від інших видів мовного посередництва [Федоров 1983, Рецкер 1950].

Лінгвістична модель перекладацького процесу представляє його у вигляді ряду послідовних перетворень тексту оригіналу в текст перекладу, за допомогою яких теоретично може бути досягнутий бажаний результат. Модель перекладу - це умовне зображення процедури здійснення процесу перекладу, заснована на спробі поширити на переклад деякі загальні постулати мовознавства або психології. Хоча будь-яка модель перекладу носить гіпотетичний характер, оскільки немає прямих доказів, що перекладач діє саме так, як випливає з даної моделі, збіг результату перекладу з прогнозованим за моделлю показує, що вона володіє певною пояснювальній силою. У сучасному перекладознавстві існують кілька моделей перекладу, що передбачає можливість здійснювати процес перекладу різними способами.

Однією з основних цілей сучасної лінгвістичної теорії перекладу є опис самого процесу перекладу, тобто дій, які перекладач здійснює у процесі аналізу тексту оригіналу і створення результуючого тексту. Цікавим є також етап переходу від мови оригіналу до рідної мови перекладу й подальше використання для побудови тексту перекладу.

Результатом цих досліджень є так звані моделі перекладу. Модель перекладу можна з'ясувати, як «умовне зображення процедури здійснення процесу перекладу», якусь гіпотетичну побудову, яка відображає основні етапи перекладацького процесу дії, здійснювані перекладачем кожному на етапі. Проблема опису таких дій ускладнюється тим, що вони здійснюються у свідомості перекладача, тобто безпосередньо їх побачити неможливо. Саме це надаж моделі гіпотетичний характер. Це те, про що зазначає В.Н.Комісарів, але це означає, що моделі перекладу - це суто умоглядні побудови. Як і у інших випадках, коли дослідник оперує системою, котру неможливо побачити («чорним ящиком»), реальність моделі (її пояснювальна сила) перевіряється шляхом зіставлення стану системи «на вході» і «на виході». Для перекладу це зіставлення текстів ориґіналу і перекладу. Якщо результат перекладу виявляється таким, яким він повинен вийти відповідно до даної моделі, отже, модель «працює», це, зрозуміло, не доводить, що перекладач усвідомлено використовував таку модель.

Нині найбільшого поширення отримали такі теоретичні моделі переклад: ситуативна(денотативна), трансформаційна і семантична.

1.2 Найпоширеніші моделі перекладу

Ситуативна (денотативна) модель перекладу говорить, що зміст всіх мовних знаків відбиває якісь предмети, явища, відносини реальної буденної дійсності. Предмети реальної буденної дійсності, відбивані в мовних знаках, називаються денотатами. Ситуація у реальній буденній дійсності є сукупністю денотатів та відносин між ними. Отже, відтінки мови містять інформацію якоїсь ситуації у реальній буденній дійсності.

Наступне, що лежить в основі ситуативно-денотативной моделі: будь-яка ситуація, може бути описана засобами будь-якої мови, чому сприяє спільність навколишньої дійсності незалежно від мовної приналежності людей. Одні і такі ж розмови та явища можуть по-різному описуватися різними мовами, але у будь-якому разі такий опис можливий, навіть тоді як у данній мові відсутнє відповідне найменування.

Ця модель адекватно описує процес перекладу і тоді, коли описувана ситуація грає визначальну роль під час виборів варіанта перекладу, незалежно від того, якими засобами ця ситуація передана в оригіналі. З'ясувавши ситуацію, описану в оригіналі, перекладач може знайти, що є лише один спосіб опису цієї ситуації (Fragile - «Обережно, скло», instant coffee - «розчинна кава»), або серед кількох способів є загальноприйнятий, найпоширеніший (Keep off the grass - «По газонам не ходити»). Можливо, єдиною метою перекладу є точний опис ситуації, що у оригіналі описана неточно чи неповно. Тоді перекладач,що добре розуміється на суті питання, вносить якісь доповнення та виправлення, домагаючись точного опису ситуації.

Звернення до реальної дійсності буває необхідне для визначення доречності чи недоречности використання у тексті перекладу звичайного відповідника. Цікавий у цьому плані приклад наводить В.Н.Комиссаров. При перекладі англійського пропозиції «Х was baited by the right» перекладач схилятиметься для використання статистично переважаючого відповідника дієслова to bait - «цькувати», і може бути переклад «Х піддавався цькуванню із боку правих» чи «Праві цькували Х». Але якщо під Х стоїть ім'я «Рузвельт», ця відповідність виявиться недоречним (навряд чи, пише Комісарів, можна «цькувати» людину, що користувався величезною популярністю в країні і чотири рази поспіль обиралася її президентом). Завдяки зверненню до реальності ми дійдемо до більш «м'якого» перекладу - «піддавався різким нападкам».

Перевагою ситуативно-денотативной моделі перекладу є і те, що вона дає можливість пояснити ті особливості перекладацького процесу, пов'язані із зверненням перекладача до реальної дійсності [1. З. 160]. Проте її пояснювальна сила обмежена. Вона «спрацьовує» у випадках, коли має місце відмова від опису у перекладі тієї ж самої ситуації, що у оригіналі, оскільки це забезпечить можливості міжмовної комунікації: одержувач перекладу, з приналежністю до іншої культурі, зможе зробити з цього опису необхідні висновки. Не пояснює ситуативно-денотативная модель і тих випадків, як у перекладі зберігається і ситуація, описана в оригіналі, а й спосіб її опису, і навіть переважна більшість значень мовних засобів [1.С.160].

Виходячи з цього, дана модель описує процес перекладу так: на етапі сприйняття тексту оригіналу (або його сегмента) перекладач, аналізуючи значення мовних знаків та його зв'язку, усвідомлює, які саме денотати позначаються цими знаками і якій ситуації у дійсності становить сукупність даних денотатів. Тому у свідомості перекладача склалося уявлення про описувану в оригіналі ситуацію (свого роду картинка, яка зображує певний фрагмент дійсності), і він описує цю ситуацію засобами іншої мови.

Робимо висновок, що ситуативна (або денотативна) модель поширює на процес перекладу лінгвістичні концепції про зв'язок мови і дійсності. Ситуативна модель перекладу виходить з положення про те, що будь-яка ситуація може бути в принципі описана засобами будь-якої мови. Навіть якщо в мові відсутні найменування для якихось елементів дійсності, завжди існує можливість або утворити в цій мові нові одиниці, або описати ці елементи за допомогою сполучень вже наявних одиниць. На основі цих положень передбачається, що процес переведення відбувається наступним чином. Зрозумівши зміст оригіналу, перекладач визначає, яка ситуація в ньому описана, а потім описує цю ситуацію засобами мови перекладу (там же).

Таким чином, ситуативна модель перекладу дає можливість пояснити ті особливості перекладацького процесу, які пов'язані з обігом перекладача до реальної дійсності. У той же час вона охоплює лише деякі способи реалізації процесу перекладу. Не пояснює ситуативна модель і тих випадків, коли в перекладі зберігається не тільки ситуація, описана в оригіналі, але і спосіб її опису, а також основна частина значень мовних засобів.

Семантична модель перекладу.

Немає сумніву у тому, що «еквівалентність змісту двох текстів (зокрема і двох текстів різними мовами) передбачає ідентичність чи достатньо близьке подобу всіх, чи деяких значеннєвих елементів, складових цих текстів» [3.С.43]. Виходячи з цього, відповідно до семантичної моделі перекладу, процес перекладу подається як виділення з тексту оригіналу елементів і вибір у мові перекладу одиниць, що містять такі ж смислові елементи. Проблема в тому, аби визначитися зі складом елементарних смислів, які входять у зміст кожної одиниці оригіналу. Вирішується вона шляхом визначення диференціальної ознаки, якою зміст даної одиниці протиставиться змісту іншої одиниці тієї самої мови, близькій першій і що знаходиться з нею у певних семантичних відносинах. Скористаємося прикладом Комісаріва. У значення українського слова «студент» входять такі елементарні сенси:

1) «той, що навчається» - не «викладач»;

2) «учень у ВНЗ» - не «учень»;

3) «чоловіча стать» - не «студентка»;

4) «одна особа» - не «студенти» [3.С.44].

Англійський відповідник україньского слова (student) має менший набір: у його значенні відсутня вказівку на стать особи. Однак це не перешкоджає слову student заміняти слово «студент» під час перекладу. Річ у тім, що лесеми у значенні мовної одиниці можуть стати релевантними за певних умов комунікації і, отже, в повному обсязі вони підлягають передачі під час перекладу. Так, твердження «Усі студенти зобов'язані відвідувати заняття» належить як до студентів, і до студенток, і вказівку на стать необов'язкова і навіть зайва. Інший випадок - використання того ж самого слова у пропозиції «Студентки нашого університету занадто багато курять», де вказівку на стать обговорюваної особи комунікативно-релевантна, отже, має бути обов'язково відтворена у перекладі.

Отже, відповідно до семантичної моделі перекладу, завдання перекладача залежить від відтворення у перекладі тих елементарних смислів, які комунікативно релевантні. Перекладацька еквівалентність полягає в спільності, а не у змісті оригіналу і перекладу. Причому така спільність існує між сукупністю не в цілому, а лише між окремими лексемами [3.С.45].

Автор семантичної моделі перекладу, англійський дослідник Дж.Кетфорд, ілюструє висловлені становища так [6.С.45]. Припустимо, англійське речення "I have arrived" має має бути передане українською мовою як «Я прийшла». У цьому зміст ориґіналу і перекладу буде співвідноситься.

Видно, що англійське речення містить п'ять елементарних смислів:

1) який провіщає (перша особа);

2) прибуття (без свідчення про спосіб пересування);

3) час (not «arrive»);

4) зв'язку з іншим дією чи моментом часу (значення перфекта);

5) зв'язку з моментом промови (not «arrived»).

Український переклад містить шість елементарних смислів:

1) який провіщає;

2) прибуття;

3) час;

4) жіночий рід;

5) рух пішки;

6) досконалий вид [1.С.162-163].

У цьому загальних є лише три: «який провіщає», «прибуття», «час». Але їх вистачає, щоб забезпечити еквівалентність перекладу. А незбіжні елементарні сенси виявляються комунікативно нерелевантними. Зрозуміло, чим більше тих, які збігаються змістом у оригіналу і перекладі, тим більша буде ступінь еквівалентності.

Взаємозамінні лексеми можуть збігатися, і бути пов'язані відносинами семантичного перефразування: Last year saw a rapid growth of industrial production - «Минулий рік відзначився швидким зростанням промислового виробництва»; перефразувати відносини можна так:

А бачить Х в собі = Х є в А = Х існує у період, коли А[1.С.163].

Семантична модель перекладу володіє значною пояснювальною силою. Вона дозволяє пояснити багато причин семантичних розбіжностей між двома текстами, свідчить про низку істотних чинників, визначальних при виборі варіанта перекладу. Разом із тим, вона позбавлена низки суттєвих недоліків. Вона передбачає, що трапляється таке, коли для опису однієї і тієї ж ситуації різні мови використовують різні семантичні категорії (instant coffee - розчинна кава); вона зачіпає проблеми передачі образних та інших асоціацій під час перекладу, проходить повз багатоплановості змісту тексту, можливості використання одиниць мови в переносному значенні, з розрахунку на попередній досвід минулого і наявності асоціацій, які можуть бути неоднаковими у одержувачів оригіналу і перекладу; основний закид у тому, у межах семантичної моделі перекладу немає місця категорії мети комунікації, що грає вирішальну роль під час вибору перекладу [3.С.60-61].

Отже, семантична модель перекладу представляє процес перекладу як ідентифікацію і збереження релевантних сем оригіналу. В основі цієї моделі лежить спроба поширити на переклад застосовується в лінгвістиці процедуру компонентного аналізу, що дозволяє розбивати значення мовних одиниць на більш дрібні елементарні смисли - семи, і ці значення розглядаються як пучок таких сем. При цьому виявляється, що, якщо пучки сем (значення мовних одиниць) у різних мовах, як правило, не збігаються, то між складовими їх семами є значна спільність. Передбачається, що процес переведення може здійснюватися у два етапи. На першому етапі перекладач визначає семного складу відрізка оригіналу і вирішує, які з виявлених сем релевантні для комунікації і повинні бути передані в перекладі. На другому етапі в мові перекладу підбираються одиниці, в значення яких входять як можна більше сем оригіналу, в першу чергу, релевантних. Ступінь близькості перекладу до оригіналу визначається кількістю спільних сем. При цьому деякі семи можуть виявлятися з контексту оригіналу і експлікувати в перекладі або нав'язуватися нормами мови перекладу (там же).

Сучасні автори вважають, що найбільш повно і правильно описує процес перекладу психолінгвістична модель мовленнєвої діяльності.

Трьохфазова модель перекладу О. Каде.

У Багатьох традиційних моделях перекладу проявляється інтуїтивне усвідомлення їх авторів факту того, що у процесі міжмовної комунікації у вигляді перекладу чітко виділяються два етапи: етап сприйняття перекладачем тексту оригіналу і етап створення тексту перекладу. Як В.Н. Коміссаров, «...можна розрізняти два види дій, досить чітко виділені етапи, які можуть опинитися, з такими відомими застереженнями, описуватися роздільно. До першого такого етапу належать дії перекладача, пов'язані з «витяганням» інформації з оригіналу. До другої - вся процедура вибору необхідних засобів у мові перекладу» [3. З. 162]. Проте не заперечує і те, що є й якийсь проміжний етап, мабуть, самий таємничий, здійснюваний тільки у свідомості перекладача і тому безпосередньо не спостережуваний. Це і є та стадія перекладацького процесу, де здійснюється перехід від знаків однієї мови до знаків іншої мови. Саме такою чином представляє процес перекладу модель німецького лінгвіста і перекладача Отто Каде.

Перш ніж звернутися до дослідження особливостей процесу перекладної комунікації, О.Каде розглядає основні риси звичайної, тобто одномовної комунікації [7]. Він пише, що у звичайній комунікації її (відправник П1 і одержувач П2) володіють тотожний кодом, з допомогою якого П1 кодує певне інформаційне вміст у формі тексту. П2 декодує і витягує зі нього інформаційне зміст. У цьому під інформаційним змістом О. Каде розуміє незвичний нам предметно-логічний зміст висловлювання, а комунікативну значимість мовного висловлювання, що проявляється у тому, що певна послідовність знаків спроможна чинити певний ефект на одержувача, приблизно відповідний певному наміру відправника. Тобто для О. Каде здатність висловлювання означає певний вплив на одержувача і зразкову відповідність цього впливу наміру відправника. Це є умовою успішної комунікації.

Перевагою даної моделі перекладу є чітке виділення етапів процесу міжмовної комунікації, вказівка на поліфункціональність дій перекладача. Таке уявлення про структуру акта міжмовної комунікації дає можливість аналізувати різноманітні чинники, що є у кожній з ланок і які впливають на переклад. Модель О. Каде об'єктивно коректно розкриває характер перекладацької діяльності, з погляду послідовності операцій, здійснюваних перекладачем.

Інтерпретативна теорія перекладу.

Інтерпретативна теорія перекладу, розроблена французькими перекладачами Д. Селесковичем і М. Ледерером, розмірковує так, що спілкування для людей здійснюється не шляхом обміну одиницями мови, а з допомогою мовних висловлювань-текстів, які мають певний зміст.

Відповідно до даної теорії, у процес перекладу входять такі етапи: створення тексту оригіналу, розуміння перекладачем змісту промови (причому витягнутий ним сенс може бути ідентичний змісту, вкладеному у початкове повідомлення автором оригиналу) породження перекладачем тексту перекладу, відтворюючого вихідний сенс [>8.С.97]. Як у багатьох інших моделях перекладу, перекладач представлений як людина, що виконує дві ролі: одержувача вихідного тексту (interpreter/listener) і творця тексту перекладу (interpreter/speaker). Центральним етапом у цій моделі є етап розуміння перекладачем сенсу вихідного повідомлення. Цей процес є інтерпретацію, тобто вилучення сенсу, минаючи його мовний вираз.

Інтерпретація - це основне поняття у цій концепції, протипоставлене поняттю власне перекладу. На думку Д. Селесковича, переклад часто сприймається як операція з перекодування повідомлення, що передбачає заміну послідовності знаків однієї мови послідовністю знаків іншої мови [8.С.92]. Отже, власне переклад оперує одиницями мов. Мови порівнюються і оцінюються з погляду перебування еквівалентів. Як іронічно зазначає Д.Селескович, найкращим наслідком цієї операції є двомовні словники, яким можливі відповідності між одиницями двох мов [8.С.93]. На відміну від власне перекладу інтерпретація має справу ні з одиницями мов, ні з асидеями, ні зі змістом, і всіляко ігнорує формальні міжмовні відповідності. Інтерпретація передбачає перебування відповідного мовлення даного сенсу у цей час й у цьому контексті, незалежно від того, що спосіб висловлювання думки і той спосіб висловлювання тієї самої думки, який використали в оригіналі, можуть нести різні сенси за інших умов. Інакше кажучи, інтерпретація передбачає виділення значимих значеннєвих елементів в вихідному висловлюванні і перевираження сенсу засобами іншої мови в такий спосіб, що справжній оригінал і переклад могли збігатися за змістом лише в умовах і обов'язково включають формальні мовні еквівалентами.

З вищевикладеного очевидно, що у процесі перекладу перекладач відокремлює витягнутий сенс з його мовного висловлювання, тобто має місце девербалізація повідомлення. Девербалізація є усвідомлення перекладачем того, що хотів сказати автор в уже згадуваному відрізку оригіналу. Вона у тому, щоб забути конкретні слова висловлювання, витягнувши з них сенс [9.С.52]. За образним висловом Д. Селесковича, перекладач хіба що розплітає деякі нитки тканини, зітканої із матеріалу однієї мови, і далі з отриманих ниток тче новий матеріал. Перш ніж створити новий мовленнєвий твір, перекладач зводить сформульовану думку автора оригіналу до думки, де немає мовного висловлювання [10.С.37]. І це відбувається миттєво та інтуїтивно, й у пам'яті перекладача зберігається лише витягнутий сенс, який і передає у перекладі.

На повноту розуміння вихідного сенсу, тобто успішність інтерпретації, впливають різні чинники. До них належать знання перекладачем мови ориґіналу і її знання предмета промови. Останньому чиннику авторами теорії надається особливе значення, оскільки, на думку, сенс висловлювання виникає у свідомості слухача в тому разі, якщо слухач має достатню кількість знання про предмет промови. Лише у цьому разі може статися інтеграція нового, витягнутого з висловлення знання з роботи вже наявних знанням одержувача (перекладача). Щоправда, можливі ситуації, коли висловлювання може бути зрозуміле перекладачу. Це відбувається тоді, коли висловлювання пред'являється одержувачу без контексту (як, наприклад, у випадках, коли носія мови просять дати переклад якогось слова наведені без контексту: «Як ви перевели це слово французькою?»). Інший очевидний випадок - недостатнє знання перекладачем предмета промови, що він «...не має мінімальної кількості знань, щоб здійснити переклад, тобто зрозуміти .» [8.С.101-102].

На думку авторів інтерпретативної теорії, інтерпретація найкраще вдається перекладачеві за умов усного перекладу, бо в нього вже немає часу докладно аналізувати мовний бік висловлювання; він виділяє саме основний сенс. Причому, цей сенс розуміється перекладачем однозначно з граничною однозначністю самого висловлювання: воно адресується певній аудиторії з відповідним рівнем екстралінгвістичних знань, тобто гранично пристосоване сприйняттю одержувачів [8. З. 103]. Однак це, значить, що до письмового перекладу інтерпретативна теорія не застосовна. Просто при письмовому перекладі перекладач перебуває у дещо ускладненому становищі: не має безпосереднього зв'язку з учасниками комунікації, а перед очима в нього - письмовий текст, що може по-різному інтерпретуватися як одержувачами з різними обсягом екстралінгвістичних знань, так і перекладачем. Отже, саме усний переклад якнайкраще відбиває сутність перекладацького процесу, тоді як у письмовому перекладі ця сутність затемнюється.

Інтерпретативна теорія перекладу є спробою підвести теоретичну базу під інтуїтивне уявлення усного перекладача про характер своєї діяльності [11.С.42]. Разом із цим, вона не позбавлена деяких уразливих сторін у теоретичному і практичному плані. Комісарів виділяє такі недоліки інтерпретативної теорії:

1. Перебільшення ролі інтуїтивно-беспосереднього у мові. Інтуїтивне розуміння можливе лише у відношенні порівняно простих текстів; суб'єктивне відчуття правильності розуміння часто вже не має об'єктивних підстав; для виявлення всіх компонентів реального сенсу складного тексту потрібний свідомий аналіз.

2. Необгрунтоване звеличення усного перекладу як найнадійнішого за способом передачі сенсу оригіналу. Відомо, що часто усний (особливо синхронний) перекладач з екстремальності ситуації перекладу задовольняється лише передачею основний думки автора, компресує сенс вихідного тексту, допускає пропуски, відхилення, застереження та системні помилки у мові. Навпаки, письмовий перекладач має можливість детально проаналізувати сенс оригіналу, а отже і повніше передавати зміст оригіналу.

3. Неправильне уявлення про роль мови у створенні сенсу тексту. Справді, сенс висловлювання на конкретному контексті може зводитися до мовного змісту, але завжди інтерпретується утримання у його основі. Як Комісарів, перекладач «насправді ...дуже й неусвідомлено ідентифікував почуті мовні одиниці, інтерпретував їх значення стосовно одне до одного і до описуваної реальності й визначив мовний зміст висловлювання з більшою або меншою повнотою. І лише після чи водночас може здійснити розуміння сенсу, виведеного від цього змісту...» [11.С.43-44].

4. Ставлення до сенсу висловлювання як до чогось миттєвого, неповторного, створеного лише на час комунікації. Але, крім суб'єктивного сенсу будь-яке висловлювання повинне утримувати деяку інформацію, загальну для мовного колективу, котрий володіє даною мовою, інакше спілкування для людей та його співпраця були б неможливі.

Разом про те слід відзначити й очевидну гідність інтерпретативної теорії перекладу, а саме: вказівку вимушені здійснення девербалізації сенсу оригінального висловлювання як однієї з етапів процесу перекладу.

Теорія рівнів еквівалентності

Аналізуючи різні теоретичні моделі перекладу,В.Н. Коміссаров зазначає, що кожна з них відбиває лише якісь окремі аспекти перекладацької роботи і лише усі разом вони дають досить повну картину тих змістовних компонентів, передача яких забезпечує еквівалентність перекладу. На його думку, роль такої об'єднуючої моделі, яка всебічно описує перекладацьку діяльність, може зіграти теорія рівнів еквівалентності.

«Теорія рівнів еквівалентності - це модель перекладацької діяльності, джерело якої в припущенні, що ваші стосунки еквівалентності встановлюються між аналогічними рівнями текстів оригіналу і перекладу. Основою цієї моделі є виділення не у змісті тексту низки послідовних рівнів, які відрізняються характеру інформації, переданої від джерела до рецептору» [3.С.62]. Суть цієї теорії у тому, що «розбіжності у системах мови оригіналу і мови перекладу та особливостях створення текстів у кожній з мов по-різному можуть обмежувати можливості цілковитого збереження у перекладі змісту оригіналу. Тому перекладацька еквівалентність може грунтувати, зберігати і втрачати різні елементи сенсу, які у оригіналі. Залежно від того, яка частина змісту передається у перекладі задля забезпечення його еквівалентності, різняться рівні (типи) еквівалентності. На рівні еквівалентності переклад може забезпечувати міжмовну комунікацію» [12.С.51].

Справді, задля забезпечення цілком успішного акта міжмовної комунікації іноді досить жестом зазначити потрібний предмет натомість, щоб переводити фразу «Я маю на увазі той предмет, розташований зліва вас, трохи вище червоного кулі й нижче зеленого куба». На приклад, якщо англійською на пакувальному ящику написано «Fragile» (буквально - «тендітний»), то українською цю ситуацію можна описати з допомогою фрази «Обережно, скло!»

У переданні від джерела до рецептору тексті виділяють п'ять основних рівнів плану змісту:

1) рівень мовних знаків (слів);

2) рівень висловлювання;

3) рівень (структури) повідомлення;

4) рівень опису ситуації;

5) рівень мети комунікації.

Наведена послідовність рівнів відбиває як структуру змісту тексту, так і основні етапи аналізу рецептором переданого йому тексту. Спочатку рецептор ідентифікує мовні знаки, потім «послідовно усвідомлює зміст аналізованого тексту лише на рівні висловлювання, повідомлення, опису ситуації та дійшовши розуміння змісту цілого лише на рівні мети комунікації» [3.С.66].

Характеризуючи ці рівні, він зазначає, що верхнім порогом перекладу буде еквівалентність на нижчому рівні (тобто. лише на рівні мовних одиниць), а нижчим її порогом - еквівалентність тільки рівні (тобто. лише на рівні мети комунікації). Тому еквівалентність на більш високих рівнях ще означає еквівалентність на більш низьких, тоді як еквівалентність на нижчому рівні автоматично передбачає еквівалентність на і вищих рівнях, оскільки перекладач повинен послідовно усвідомити всі рівні змісту оригіналу від мовних знаків до мети комунікації.

Різні типи еквівалентності перекладу можна проілюструвати такими прикладами із роботи Комісаріва [12]:

* Перший тип (еквівалентність лише на рівні мети комунікації):

That's a pretty thing to say.

Постидился б!

Мета комунікації тут полягає у висловлюванні емоцій мовця, який обурений попереднім висловлюваннями співрозмовника. У перекладі використана одна з стереотипних фраз, висловлення обурення українською мовою.

* Другий тип (еквівалентність лише на рівні описи ситуації):

Не answered the phone.

Він зняв трубку.

І тут загальна частина змісту оригіналу і перекладу яка передає однакову мету комунікації, та відбиває ту ж позамовну ситуацію. Тут непорівнянні мовні засоби оригіналу і перекладу фактично описують однаковий вчинок, свідчить про однакову реальність - зняти слухавку - і є «відповісти» на дзвінок.

* Третій тип (еквівалентність лише на рівні повідомлення):

Scrubbing makes me bad-tempered.

Від миття підлоги в мене настрій псується.

За такого перекладу зберігається мета комунікації, описується те ж саме загальне поняття, з допомогою якого ця ситуація позначена в оригіналі, хоча синтаксична структура, невикористані у перекладі слова не відтворюють синтаксичної структури та значень слів оригіналу.

* Четвертий тип (еквівалентність лише на рівні структури висловлювання):

І told him what I thought of her.

Я мовив свою думку про неї.

Цей тип еквівалентності передбачає, що поруч із трьома компонентами змісту, що збереглися у третьому типі, відтворення у перекладі значній своїй частині значень синтаксичних структур оригіналу. Інакше кажучи, де вже зберігаються значення, укладені у зв'язках між мовними одиницями, проте еквівалентності лише на рівні поза сумнівом (what I thought of her - свою думку про неї).

* П'ятий тип (еквівалентність лише на рівні мовних знаків):

The house was sold for 10 thousand dollars.

Будинок продано за 10 тисяч доларів.

У цьому типі еквівалентності зберігається мета комунікації, опис ситуації, сенс повідомлення, значення синтаксичних структур і значення слів, тобто досягається максимальна ступінь близькості змісту оригіналу і перекладу, яка може існувати між текстами, що говорять різними мовами.

У цілому нині ця модель, представлена скоріш описовою, ніж операційною, дозволяє перекладачеві визначити, якої міри близькості до оригіналу він може сягнути у кожному даному випадку.

Розділ 2. Поняття перекладацької трансформації, її типи

Важливу роль у формування навичок перекладу відіграють знання з теорії перекладу. Це розуміння суспільного призначення перекладу, знання основних вимог до тексту перекладу (три умови перекладацької еквівалентності: тексти оригіналу та перекладу повинні мати (відносно) рівні комунікативно-функціональні властивості; бути максимально аналогічними один одному у семантико-структурному відношенні; між текстами оригіналу та перекладу не повинні виникати семантико-структурні розходження), уявлення про текст як про систему змістових елементів різної функціональної значимості, які передбачають відповідно різну ступінь повноти їх відтворення при перекладі [6, с. 57, с. 163].

Інтеграція та глобалізація суспільств, інтенсивний розвиток техніки та поширення науково-технічної інформації ставить перед сучасною теорією перекладу не просте завдання, а саме, дослідження досягнення перекладацької адекватності, коли ми маємо справу з такою парою мов, як англійська та українська, які у граматичному плані досить відмінні. Перекладацькі трансформації взагалі, а трансформації присудка зокрема (як своєрідний ключ до вирішення перекладацьких труднощів) займають значне місце як у навчально-дослідницькій роботі студентів-перекладачів, які спираються у своїй практиці на відповідні думки вчених-теоретиків перекладу, так і у дослідженнях вчених-перекладознавців. Для розуміння механізму перекладацьких трансформацій створення лінгвістичних моделей перекладу було значним кроком. Це денотативна, семантична та трансформаційна моделі. Кожна з цих моделей є теоретичним вираженням одного з аспектів перекладацького процесу.

Трансформаційна модель, побудована на основі ідей трансформаційної граматики, показує можливість переходу від тексту оригіналу до тексту перекладу, які розглядаються як поверхневі структури, шляхом проникнення на глибинний рівень та виявлення ядерних структур, здатних скласти основу міжмовної еквівалентності. Всі ці моделі детально описані в роботах з лінгвістичної теорії перекладу 1970-80-х рр. [4; 7; 12]. А правила перекладацької трансформації складають предмет вивчення лінгвістичної теорії перекладу [1, c. 29]. Мірам Г.Е. порівнює “трансформаційний метод перекладу з розшифруванням зашифрованого тексту за допомогою двомовного словника (книги кодів) та граматичного довідника (збірника правил дешифрування)” [8, с. 47]. Відповідності завжди повинні бути функціонально рівнозначними, тобто відповідати і всьому тексту оригінала за смислом, стилем, а також нормам мови перекладу, та враховувати різні міжмовні фактори (зокрема, вузький та широкий контексти). Так, Казакова Т.А. робить висновок про те, що граматичні засоби припустимі, коли об'єктом перекладу, обтяженим нестандартними залежностями, є та чи інша граматична структура первісного тексту, від морфеми до понадфразової єдності.

Трансформаціям можуть підлягати будь-які граматичні форми, в тому ж числі й ті, що в інших контекстах мають прямий збіг. Саме граматичні трансформації належать до найпоширеніших засобів перекладу [3, с. 53-54]. У випадку, якщо слова, словосполучення, граматичні конструкції або цілі висловлювання, які використовуються для вираження тієї чи іншої думки та комунікативної настанови, не мають прямого відповідника у мові перекладу, тоді вони потребують перетворень, що Бреус Е.В. визначає як перекладацьку проблему [2, с. 19]. Зрозуміло, що трансформації - це той випадок, коли переклад більшою або меншою мірою віддаляється від оригіналу [5, с. 119]. Проте, переклад не зводиться до простої трансформації тексту, а його дослідження - до виявлення набору навичок або закономірностей використання трансформацій [11, с. 3], оскільки будь-які порівняння двох мов передбачають розгляд їх взаємної перекладності [13, с. 303].

Методику трансформаційного аналізу опрацювали і ввели в наукову практику на початку 50-х років ХХ ст. З. Гарріс і Н. Хомський. “Трансформаційний аналіз - методика вияву схожості й відмінності між синтаксичними конструкціями шляхом установлення правил перетворення їхніх ядерних структур і набору таких трансформацій за умови збереження лексичного складу конструкцій і синтаксичних зв'язків їхніх складників” [9, с. 626]. Суть цієї методики полягає в тому, що в основі класифікації мовних структур лежить їхня еквівалентність іншим за будовою структурам, тобто можливість однієї структури перетворюватися на іншу (наприклад, активну конструкцію можна трансформувати в пасивну).

Типологія трансформацій у перекладознавстві.

У перекладознавстві існують різні типології трансформацій. Я. Й. Рецкер виокремлює в перекладі три категорії відповідників: 1) еквіваленти, 2) варіантні та контекстуальні відповідники, 3) перекладацькі трансформації. До трансформацій відносить: диференціацію значень, конкретизацію, генералізацію, змістовий розвиток, антонімічний переклад, цілісне перетворення та компенсацію втрат [Рецкер, с. 11-12].

За класифікацією Л. С. Бархударова, яку він сам називає приблизною й умовною, трансформації діляться на перестановки, заміни, додавання й опущення [Бархударов, с. 36].

Л. С. Бархударов, Л. К. Латишев, Т. Р. Левицька, А. М. Фітерман, В. Н. Комісаров трансформації підрозділяють на морфологічні, синтаксичні, стилістичні, семантичні, змішані.

Нову класифікацію перекладацьких трансформацій запропонувала О. О. Селіванова, спираючись на тріаду мовного семіозису (Ч. Морріс) - семантики, синтактики та прагматики, оскільки переклад є перетворенням мовного продукту однієї семіотичної системи продуктом іншої, орієнтованим на інтерпретанту свого адресата[Селіванова 2012, с. 456]. На думку О. О. Селіванової, розділити наведені три виміри семіозису як цілісного процесу вкрай важко, адже зміна форми зумовлює здебільшого і зміну смислу, модифікація прагматичного впливу також передбачає зміну форми та змісту повідомлення. Ураховуючи таку нероздільність, перекладацькі трансформації умовно діляться на формальні, формально-змістові, обумовлені специфікою мовних систем оригінального та перекладного текстів, а також контекстуальними та прагматичними факторами, та прагматичні, останні є також формально-змістовими [Селіванова 2012, с. 458].

Формальні трансформації передбачають зміну форми в перекладі при збереженні змісту оригіналу.

Формально-змістові трансформації передбачають зміну форми та модифікацію змісту. Кожен з цих типів представлений одиницями різних мовних рівнів: фонетичного, графічного, лексичного, граматичного (морфологічного та синтаксичного) тощо.

2.1Трансформаційний аналіз

Трансформаційний аналіз ґрунтується на уявленні, що в основу будь-якої складної синтаксичної структури покладено просту. Послідовним перетворенням з простих структур можна вивести складні. Синтаксична система має кілька підсистем: ядерну, до якої належать елементарні речення, які позначають найпростіші ситуації та похідні. Складні типи речень утворюються з ядерного через різні рівні трансформацій. Представити синтаксичну структуру речення - означає визначити ядерні типи, що покладені у його основу, і показати, внаслідок яких трансформацій воно виникло [10, с. 55-56]. Трансформаційний аналіз застосовується “у словотворі при встановленні твірних дефініцій (синтагм, речень) слів за умови синтактикоподібності дериваційних процесів; у лексичній семантиці - для розмежування нюансів значень слів; у граматичній семантиці - для характеристики на підставі трансформаційного потенціалу морфологічних і семантичних ознак лексем, належності їх до певних класів і розрядів; у прикладній лінгвістиці, зокрема у машинному перекладі і т.ін.” [9, с. 627]. Дійсно трансформаційна методика знайшла застосування в теорії і практиці машинного перекладу. Існують програми, за якими речення спочатку трансформуються в їхні інваріанти (ядерні речення, глибинні структури), яких у мові в декілька разів менше, ніж варіативних конструкцій, а вже до ядерних речень даються іншомовні відповідники. Елементи трансформаційного аналізу здавна використовують у викладанні рідної та іноземної мов. При навчанні перекладу студентів немовних спеціальностей доцільно на наш погляд використовувати перекладацький коментар, як окрему науково-дослідну роботу, де наводяться результати лінгвістичного аналізу перекладу і дається опис перекладознавчих рішень, пов'язаних з підбором для одиниць тексту оригіналу контекстуально обумовлених одиниць тексту перекладу, які не є їхніми регулярними відповідниками. Перекладацькі рішення представляють інтерес з точки зору адекватності перекладу. Методологічною основою коментаря може стати трансформаційно-семантична модель перекладу.

Слід також зазначити, що знання теорії перекладу взагалі, і трансформаційного аспекту зокрема, допоможе перекладачу (студентові немовної спеціальності) переконатись у тому, що його рішення (наприклад, використання тих чи інших трансформацій) є об'єктивним.

Для досягнення еквівалентності оригіналу та перекладу, за відсутності прямих, повних відповідників, перекладачеві необхідно вміло застосувати трансформації - перетворення, які здійснюються при переході від оригінального тексту до перекладного.

Під перекладацькими трансформаціями М. К. Гарбовський розуміє «такий процес перекладу, в ході якого система смислів, укладена в мовних формах вихідного тексту, сприйнята та зрозуміла перекладачем в силу його компетентності, трансформується природним чином внаслідок мовної асиметрії в більш-менш аналогічну систему смислів, перевтілюючись у форми мови перекладу» [Гарбовский, с. 366].

Л. К. Латишев, розуміючи еквівалентність як рівноцінний вплив тексту оригіналу та перекладу на своїх читачів, визначає трансформації як відступ від структурного та семантичного паралелізму між вихідним текстом і перекладом на користь їхньої рівноцінності з точки зору впливу [Латышев, с. 27].

На думку Л. С. Бархударова, переклад можна вважати міжмовною трансформацією [Бархударов, с. 6] в широкому розумінні цього терміну. У вузькому значенні перекладацька трансформація, за О. О. Селівановою, - «це перетворення, модифікація форми, або змісту і форми, зокрема, з метою збереження відповідності комунікативного впливу на адресатів оригіналу й перекладного тексту» [Селіванова 2012, с. 456]. На її думку, такі перетворення здійснюються як на підставі системних розбіжностей двох мов і є системними трансформаціями, так і через відмінність культур, онтологій двох народів, програм інтерпретації читачів оригіналу та перекладу. Останні перетворення можна назвати функціональними [Селіванова 2012, с. 456].

2.2 Засоби відтворення трансформаційної моделі перекладу

Трансформаційна модель (теорія) перекладу спирається на положення трансформаційної граматики Н.Хомского. Трансформаційна граматика розглядає правила породження синтаксичних структур, що характеризуються спільністю лексем і основних логіко-синтаксичних зв'язків. Відповідно до трансформаційної граматики, всі синтаксичні структури можуть бути зведені до обмеженої кількості елементарних, ядерних структур, у яких логіко-синтаксичні відносини найбільш прозорі. За певними трансформаційними правилами з ядерних структур виводяться похідні, поверхневі структури. А.Д.Швейцер [4.С.35] подає такий приклад: з англійського речення "John hit Bill", аналізованого як ядерноа структура, може бути створено досить велике число трансформ:

> Bill was hit by John.

>John's hitting Bill.

>Bill's being hit by John.

>The hitting ofBill by John.

>It was John who hit Bill.