Багатокомпонентні складні речення в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Особливе місце в синтаксичній системі української мови належить багатокомпонентним складним реченням, за якими закріпилися різні дефініції: складне речення ускладненого типу, поліпредикативне складне речення, багатокомпонентне складне речення, багаточленне складне речення. Багатокомпонентне складне речення - поліпредикатна конструкція у системі складного речення, структур, мінімум якої для різних моделей становить три-п'ять предикативних компонентів, поєднаних за допомогою двох-чотирьох сполучних засобів зв'язками сурядності або підрядності.

Актуальність дослідження зумовлюється відсутністю належного аналізу багатокомпонентних речень та їх функціональної значущості в їх історичному розвитку (від пам'яток староукраїнської писемності до творів сучасної літератури).

У лінгвістичній літературі значна увага приділяється вивченню багатокомпонентним реченням у працях І. А. Василенка, Б. М. Кулик, І. К. Кучеренка, Г. М. Горяної, К. Ф. Шульжук, С. В. Шевчук, С. О. Караман та інших.

Вивчення багатокомпонентних конструкцій в їх історичному розвитку має вагоме наукове й практичне значення.

Наукове полягає у з'ясуванні специфіки функціонування багатокомпонентних речень різних структурних типів в староукраїнських пам'ятках ХІV-XVII ст. та літературних творах XVIIІ-XXI ст.; встановленні їх формально-граматичних, семантичних, семантико-синтаксичних, комунікативних особливостей. Теоретичні узагальнення матимуть застосування в дослідженнях з історії української мови стосовно мовного аспекту.

Практичне полягає у тому, що подальша розробка проблематики багатокомпонентних конструкцій в історичному розвитку, зважаючи на складність, розмаїтість та фундаментальну вагомість їх для мови в цілому та історії мови зокрема, залишається нагальною потребою. У курсовій роботі зроблено спробу дослідити ці аспекти вивчення поліпредикативних конструкцій у системі складного речення, спираючись переважно на історичні пам'ятки XІV-XVII ст. та літературі твори XVIIІ-XXI ст. Адже змістовні спостереження стосовно багатокомпонентних конструкцій в їх історичному розвитку залишаються неповними і статистично необробленими. Твори від староукраїнської писемності до сучасності становлять собою об'єкт для дослідження багатокомпонентних конструкцій, що дає нам змогу поповнити теоретичний склад робіт з вивчення синтаксису української мови. багатокомпонентний речення граматичний семантичний

Об'єктом дослідження є багатокомпонентні речення як структурний елемент синтаксису.

Предмет дослідження становлять літописи, ділові документи, полемічні твори XIV - XVII ст. та літературні твори XVIIІ-XXI ст.

Мета курсової роботи - виявлення специфіки багатокомпонентних складних речень в їх історичному розвитку.

Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:

1) Окреслити поняття «багатокомпонентне складне речення».

2) З'ясувати специфіку структури багатокомпонентних речень.

3) Визначити типи багатокомпонентних речень в староукраїнських пам'ятках ХІV - XVII ст. та літературних творах XVIIІ-XXI століття.

4) Проаналізувати особливості функціонування багатокомпонентних речень в їх історичному розвитку.

Багатокомпонентні речення характеризуються не тільки збільшенням кількості предикативних одиниць у складі одного речення, а й своїми якісними ознаками, здатністю об'єднувати в одному реченні масивні структури, кожна з яких може мати в собі по кілька предикативних частин, що дає можливість регулювати інформативне навантаження, деталізувати висловлені думки, надавати додаткові відомості про предмет мислення, вільніше звертатися при потребі до засобів виразності, у межах одного речення.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ БАГАТОКОМПОНЕНТНОГО СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ В СИСТЕМІ МОВИ

Багатокомпонентні конструкції стали об'єктом пильної уваги і поглибленого вивчення у вітчизняному мовознавстві з 50-х років. Початок дослідженню цих конструкцій поклали праці І. А. Василенка «Сложноподчиненные предложения с неоднородным соподчинением» (1953), «Сложноподчиненные предложения с неоднородным соподчинением» (1953), «Сложные предложения с одночленным соподчинением» (1955), «Сложные предложения в современном русском литературном русском литературном языке».

В україністиці питань, пов'язаних з типологіє багатокомпонентних конструкцій, торкаються автори підручників і посібників Кулик Б. М. «Курс сучасної української літературної мови. Частина 2. Синтаксис» (1961), Пономарів О. Д. «Сучасна українська мова» (2001), Шульжук К.Ф. «Синтаксис української мови» (2004), Караман С. О. «Сучасна українська літературна мова» (2011), Шевчук С.В. «Сучасна українська літературна мова» (2011) та ін.

Більш докладну класифікацію багатокомпонентних речень надає К.Ф. Шульжук. В своїй праці він досить чітко і конкретно систематизував багатокомпонентні (неелементарні) речення, виділивши їх формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні ознаки, з огляду на які виокремлює такі типи сполучникових і безсполучникових неелементарних речень:

1) неелементарні складносурядні речення

2) неелементарні складнопідрядні речення

3) неелементарні складні безсполучникові речення з однорідними частинами

4) неелементарні складні безсполучникові речення з неоднорідними частинами

5) неелементарні складні безсполучникові речення з однорідними і неоднорідними частинами

6) складні сполучниково-безсполучникові речення із сурядністю і безсполучниковістю

7) складні сполучниково-безсполучникові речення із підрядністю і безсполучниковістю

8) складні сполучниково-безсполучникові речення із сурядністю, підрядністю і безсполучниковістю

Подана класифікація є розгалужену і змістовну і в

В сучасній українській мові широко використовується класифікація за О. Д. Пономаревим, який виділяє їх такі типи багатокомпонентних (багаточленних) речень:

1) багаточленні речення з сурядним зв'язком

2) багаточленні складнопідрядні речення

3) багаточленні речення з безсполучниковим зв'язком

4) складні синтаксичні конструкції

Така класифікація є сталою в сучасній українській мові і її підтримують С.В. Шевчук, С. О. Караман та ін.

Отже, багатокомпонентні (ускладнені) речення поділяються на складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові та комбіновані (з різними типами зв'язку) конструкції.

Складними багатокомпонентними (ускладненими) вважаються речення, що складаються з трьох і більше предикативних частин. Ними можуть бути складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові та комбіновані (з різними типами зв'язку) конструкції. Речення з різними типами зв'язку в мовознавчій літературі ще називають складними синтаксичними конструкціями.

Багатокомпонентні складні речення мають ряд специфічних ознак: а) наявність трьох і більше предикативних частин; б) наявність у їхньому складі мінімум двох сполучників (для сполучникових речень); в) специфіка порядку розміщення частин для різних типів [23].

1.1 Ознаки неелементарного складносурядного речення

В українській мові поширені і складносуряд ні речення, що складаються з трьох і більше предикатив них частин. К. Ф. Шульжук класифікує багатокомпонентні (неелементарні) складносурядні речення за наступними типами відношень.

Багатокомпонентні структури, частини яких поєдну ються сурядними сполучниками, можуть являти собою не одне складне речення, а сполучення речень, кожне з яких окремо виконує комунікативну функцію. У таких об'єд наннях речень переважно функціонують однакові сполучники, передусім єднальні (приєднувальні). Не випадково сурядний зв'язок усе частіше трактують як міжреченнєвий, тексту альний. У таких структурах наявне своєрідне «нанизуван ня» речень, єднальні і деякі інші сполучники набувають приєднувального характеру. У відкритих структурах, крім сполучника і, використо вуються і поєднання інших сурядних сполучників (то..., то; а..., а; чи..., чи; та..., та тощо) [24, с. 245].

Однак у багатьох складносурядних багатокомпонентних конструкціях наявні більш складні семантико-структурні зв'язки між частинами, ніж в елементарних складносурядних реченнях та сполученнях речень із трьох і більше компонентів. Їм властиві. Наприклад, у реченні Прилинув вітер, і в тісній хатині він про весняну волю заспівав, а з ним прилинули пісні пташині, і любий гай свій відгук з ним прислав (Леся Українка) сполучником а на зовнішньому рівні поєднують ся два елементарні складносурядні єднальні речення з внутрішніми темпоральними семантико-синтаксичними відношеннями. За наявності у складносурядному багато компонентному реченні зіставно-протиставних відношень саме ці відношення стають домінуючими, що, очевидно, пов'язане з тим, що вони властиві зв'язаним, бінарним конструкціям. Тому в складних багатокомпонентних ре ченнях цього різновиду зовнішній рівень членування про ходить на межі зіставлення чи протиставлення. Це цілком закономірно, оскільки зіставно-протиставні складносу рядні речення являють собою замкнуті структури [24, с. 246].

Найчастіше вживаними є трикомпонентні складносу рядні речення, у яких використовуються такі поєднання сполучників: але..., і; і..., але; а..., і; та..., і; і..., та; але..., а; проте..., і.

Одним із найпоширеніших є поєднання сполучників але..., і (й), за допомогою якого виражаються протистав но (зіставно) - причинно-наслідкові відношення між частинами і компонентами складносурядних конструк цій. У таких структурах перше речення просте, а друге - складне, між компонен тами якого існують внутрішні причинно-наслідкові відношення.

Регулярними є і протиставно-єднальні речення з домі нуючим протиставним сполучником проте, на внутріш ньому рівні членування яких виділяються причинно-на слідкові відношення. Зіставний (протиставний) сполучник а у функції домінуючого часто поєднується з єднальним сполучником і, що функціонує на внутрішньому рівні членування. Сполучник а в таких випадках здебільшого поєднує просте і складносурядне речення, тобто і перебу ває в постпозиції. Зрідка а виконує домінуючу роль, пере буваючи в постпозиції до і, об'єднуючи складносурядне і просте речення [24, с. 246].

Конструкції, в яких зовнішні протиставні сполучники вживаються після внутрішніх єднальних, використовуються в мові значно рідше. Ведучі протиставні семантико-синтаксичні відношення «пригашують» причинно-наслідкові, що виявляються на внутрішньому рівні членування.

Широковживані в сучасній українській мові такі трикомпонентні єднально-зіставні (протиставні) структури, у яких єднальні сполучники, що йдуть першими, є зовнішніми, а зіставно-протиставні виділяються на внутрішньому рівні членування. Це дає підстави стверджувати, що порядок засобів зв'язку в протиставно (зіставно)-єднальних і єднально-протиставних (зіставних) складносурядних структурах здебільшого відіграє конструктивну роль в ієрархії сполучників і семантико-синтаксичних відношень між частинами і компонентами цих речень. Таке членування зумовлене й тим, що складносурядні зіставно-протиставні речення, які виділяються в окремий блок, являють собою тісну структурно-семантичну єдність, компоненти якої не можуть бути розірвані на зовнішньому рівні членування. Найчастіше в таких структурах поєднуються сполучники і…, а.

Поширені й трикомпонентні структури протиставно-зіставного значення, в яких протиставний сполучник але поєднується із зіставним а. Розділово-єднальні і розділово-протиставні конструкції, у яких здебільшого фіксований порядок частин, використовуються рідко. Сполучник і є визначальним і в чотирьохкомпонентних і більших структурах, у яких можуть бути різні поєднання засобів зв'язку [24, с. 247].

Отже, в ієрархічних конструкціях регулярно функціонують поєднання сполучників але..., і; і..., але; а..., і; та..., і; і..., та; але..., а; проте..., і і найбільш поширеними є такі типи семантико-синтаксичних відношень: зіставно-протиставні - причинно-наслідкові, темпоральні - зіставно-протиставні, причинно-наслідкові - темпоральні, причинно-наслідкові - зіставно-протиставні. Без урахування рівнів членування таких комбінацій значно більше.

1.2 Структурні особливості неелементарних складнопідрядних речень

Складнопідрядні багаточленні речення характеризуються односторонньою змістовою і граматичною залежністю - одні частини пояснюють, інші пояснюються [21, с. 353].

Однією з найвдаліших та найпоширеніших класифікацій неелементарних складнопідрядних речень надає Б. М. Кулик, який поділяє їх наступним чином:

У багаточленних складнопідрядних реченнях об'єднується кілька підрядних частин. Серед них розрізняють такі типи: 1) конструкції з супідрядністю; 2) конструкції з послідовною підрядністю; 3) конструкції з послідовною підрядністю і супідрядністю.

1. Конструкції з супідрядністю.

Супідрядністю називається такий тип підрядності, коли два (і більше) підрядних речень залежать від того ж са мого головного речення.

Конструкції з супідрядними реченнями охоплюють такі чо тири види складнопідрядних речень з кількома підрядними:

1) складнопідрядні речення з однорідною супідряд ністю;

2) складнопідрядні речення з неоднорідною супідряд ністю;

3) складнопідрядні речення з різночленною супідряд ністю;

4) складнопідрядні речення з супідрядністю змішаного типу.

1) Однорідною супідрядністю називається такий вид підрядності, коли два (і більше) однакових за синтаксичним і смисловим значенням підрядні речення відносяться до того ж самого члена головного речення або до головного речення в цілому. Пояснюючи головне речення в цілому (або один з його членів) і притому з одного якогось боку, такі підрядні за ха рактером зв'язку подібні до однорідних членів простого речен ня, а тому і називаються супідрядними однорідними.

Супідрядні однорідні речення, як правило, поєднуються з головним реченням за допомогою того самого повторюваного сполучника чи сполучного слова. Вони майже завжди ідуть од не за одним безпосередньо і можуть стояти як після головного, так і перед головним. Постановка супідрядних речень в препо зицію по відношенню до головного речення надає їм більшої смислової ваги в складі синтаксичного цілого.

Тільки в поетичній мові супідрядні речення можуть не йти одне за одним, а роз'єднуватись головним реченням. Такий по рядок їх зумовлюється вимогами ритмомелодики [9, c. 241].

Перед наступним супідрядним реченням сполучник (сполуч не слово) може і не повторюватись. Рідше супідрядні однорідні речення поєднуються з голов ним реченням за допомогою різних сполучників або сполуч них слів. Характерною особливістю супідрядних однорідних речень є те, що вони поєднуються між собою за допомогою засобів сурядного зв'язку.

Залежно від кількості складових частин, що утворюють складнопідрядне речення з супідрядними однорідними, воно може бути тричленним, тобто з двома підрядними і багаточленним.

Супідрядні однорідні речення, зв'язані між собою сполуч ником (чи сполучниками) сурядності, являють собою синтак сично замкнену структуру; вони тісніше зв'язані між собою, ніж супідрядні речення, об'єднані без сполучників.

2) неоднорідною супідрядністю називається такий тип підрядності, коли два різні за синтаксичним і смисловим значенням підрядні речення відносяться до того ж самого чле на головного речення. Зв'язок таких підрядних речень з голов ним нагадує зв'язок двох другорядних членів, які по-різному пояснюють той самий третій член (здебільшого присудок), то му такі речення і називаються супідрядними неоднорідними.

Складнопідрядні речення з неоднорідною супідрядністю мо жуть бути тільки тричленними; головне речення в них, як пра вило, стоїть у центрі, перше підрядне стоїть перед ним, а дру ге після нього або в середині його, причому обидва підрядні ре чення пов'язуються з ним за допомогою різних, а не тих самих сполучників [9, c. 242].

На відміну від супідрядних однорідних речень, які можуть об'єднуватись між собою за допомогою сполучників сурядно сті, супідрядні неоднорідні речення між собою ніякими грама тичними засобами не пов'язуються.

3) Різночленною супідрядністю називається такий вид підрядності, коли два (або кілька) однакові або різні за синтаксичним і смисловим значенням підрядні речення відно сяться до різних членів головного речення, зокрема однорідних.

Залежно від семантико-граматичної природи членів голов ного речення, які пояснюються чи уточнюються підрядними ре ченнями, конструкції з різночленною супідрядністю можна по ділити на такі три групи:

а) конструкції, в яких підрядні речення пояснюють або уточнюють неоднорідні члени того самого головного речення. Та ких членів (отже, і підрядних речень) може бути два і більше.

б) конструкції, в яких підрядні речення пояснюють або уточнюють різні, але однорідні члени того ж самого головного речення (їх може бути два і більше).

в) конструкції, в яких два із трьох підрядних пояснюють чи уточнюють однорідні члени головного речення, а одно пояснює чи уточнює слово, яке не входить до групи однорідних членів головного речення [9, c. 244].

4) Супідрядністю змішаного типу називається такий вид підрядності, коли багаточленне складнопідрядне речення об'єд нує в собі різні види супідрядності в різних їх комбінаціях:

а) складнопідрядне речення з однорідною і неоднорід ною супідрядністю.

б) складнопідрядне речення з різночленною і однорідною су підрядністю [9, c. 244].

2. Конструкції з послідовною підрядністю.

Послідовною (ступеневою) підрядністю, або включен ням, називається такий вид підрядності, коли перше підрядне пояснює чи уточнює якийсь член головного речення або головне речення в цілому (підрядне першого ступеня); друге підрядне пояснює чи уточнює якийсь член першого підрядного або перше підрядне в цілому (підрядне другого ступеня); третє підрядне пояснює чи уточнює якийсь член другого підрядного або друге в цілому (підрядне третього ступеня).

Таким чином, складнопідрядне речення з послідовною підрядністю об'єднує в собі такі складові частини, які, зчіплюючись за допомогою відповідних синтаксичних засобів, утворюють лан цюг, в якому головне речення абсолютно незалежне, а кожне підрядне є залежним від попе реднього і разом з головним є підпорядковуючим відносно на ступного [9, c. 244].

Складові частини в тричленних конструкціях з послідовною підрядністю можуть мати і такий порядок:

а) підрядне першого ступеня - підрядне другого ступеня - головне речення;

б) головне - підрядне першого ступеня, яке розривається підрядним другого ступеня.

Особливий тип складних речень з кількома підрядними становить таке тричленне і багаточленне складнопідрядне речення_: н якому одне з підрядних відноситься не до головного речення, а до складнопідрядного речення, тобто до головного в його взаємозв'язку з іншим підрядним. Такий ускладненого типу зв'я зок зумовлюється як структурними особливостями складнопід рядного речення в цілому, так і лексико-граматичними ознака ми членів головного речення.

Від описаних вище складнопідрядних речень з супідрядністю чи з послідовною підрядністю структурно відрізняються і такі багаточленні речення з кількома підрядними, в яких одне склад нопідрядне речення залежить від другого складнопідрядного, як підрядне від головного [9, c. 245].

3. Конструкції з послідовною підрядністю і супідрядністю.

В межах багаточленного складнопідрядного речення супід рядність з її видами (однорідна, неоднорідна і різночленна) та послідовна підрядність можуть об'єднуватись, утворюючи різно манітні комбінації складнопідрядного речення з кількома під рядними:

1. Багаточленне складнопідрядне речення з однорідною супідряд ністю і послідовною підрядністю.

2. Багаточленне складнопідрядне речення з різночленною й однорідною супідрядністю та послідовною під рядністю [9, c. 246].

Отже, складнопідрядні багатокомпонентні речення є центральним типом конструкцій у системі складних багатокомпонентних речень сучасної української мови. Багаточленні складнопідрядні речення суттєво збагачують мовлення, виконують властиві їм функції, сприяють зосере дженню складної думки в одній синтаксичній одиниці, лаконіз мові вираження, дають мовцеві можливість конкретизувати го ловне, уточнити, доповнити його окремими деталями, не розпо рошитися, мобілізувати увагу слухача або читача для сприй няття інформації, повідомлення тощо. Вміле користування та кими синтаксичними одиницями активізує процес комунікації. Розмаїття багаточленних складнопідрядних речень вписується в декілька основних структурних типів [21, с. 356].

1.3 Складні поліпредикативні конструкції з безсполучниковим типом зв'язку

Складні багаточленні речення з безсполучниковим зв'язком між предикативними частинами за структурою, інтонаційною та змістовою характеристикою відрізняються від речень спо лучникових і мають свої специфічні ознаки. Характерним для багаточленних безсполучникових речень є відсутність між предикативними частинами сполучників і сполучних слів. Їх структури об'єднують три й більше значеннєво й синтаксично однофункціональних предикативних частин, тобто речення з однотипними частинами: Трава зеленіє, льон синіє, гречка пахне, пшениця жовтіє (Л. Глібов); Кричать сови, спить діброва, шепчуть густі лози (Т. Шевченко).

Безсполучникові багаточленні складні речення з різнотипними частинами у мовленні вживаються рідко, частіше зустрічаються структури, що містять у собі одночасно й однотипні, й різнотипні частини [23].

Серед безсполучникових О. Д. Пономарів розрізняє два струк турні типи. Багаточлени, предикативні частини яких поєдну ються однотипно, тотожні інтонаційно, розмежовуються тими самими розділовими знаками та є незамкнутими структурами з усіма ознаками такого типу багаточленних речень, - являють собою перший тип [21, с. 352].

Другий тип складних безсполучникових багаточленних ре чень також характеризується своїми специфічними ознаками: наявністю різних видів інтонації між предикативними частина ми, неоднаковим ступенем смислових стосунків, зв'язності (слабшої чи сильнішої) між предикативними синтаксичними одиницями його, можливістю поєднання в такому багаточленному реченні замкнутих і незамкнутих структур.

Речення з різнотипним синтаксичним зв'язком між предикативними частинами як у багаточленних складносурядних реченнях, так і в безсполучникових мають свої комунікативні та граматичні переваги порівняно з іншими синтаксичними структурами, своє призначення, свої функції в мовному інформаційному потоці. Вони, часто поєднуючи в одному реченні сурядний і безсполучниковий зв'язок, дозволяють при характеристиці якогось явища чи при повідомленні певного факту, описі події тощо, зберігаючи єдність і цілісність інформації (для чого потрібне саме одне складне речення, а не декілька простих), легко виділити головну думку і другорядну, звернути увагу на суттєве і допоміжне, уточнююче, підкреслити об'єктивні дані та свої авторські, суб'єктивні міркування, зауваження [21, с. 353].



1.4 Комбіновані типи речень

Комбіновані речення (складні синтаксичні конструкції) являть со бою речення з різнотипними граматичними зв'язками між їх предика тивними частинами. За значенням і характером змістових відношень предикативні частини всередині такого речення гру пуються в складніші одиниці, які називаються компонентами (чи блоками), а компоненти об'єднуються в одне ціле і склада ють речення. О. Д. Пономарів виділяє два рівні поділу складної синтаксичної конструкції. На першому, вищому, виділяються компоненти, на другому, нижчому, - предикативні частини всередині кожного компонента.

У складних синтаксичних конструкціях умовно можна виді лити декілька варіантів їхньої побудови.

1. Так, функціонують у мові складні синтаксичні конструкції з сурядним зв'язком між блоками (компонентами) і підрядним усере дині компонентів, принаймні хоча б в одному з них. [21, с. 358].

2. Складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим зв'яз ком між блоками і підрядним у середині їх. Підрядна залежність у середині блоку може бути різна: і паралельна, і супідрядна, і послідовна.

3. Складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим і су рядним зв'язком між компонентами (блоками), тобто на першо му рівні поділу, і підрядним між предикативними одиницями в середині блоків, тобто на другому, нижчому, рівні поділу.

4. Складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим зв'язком між компонентами і сурядним в середині їх, між пре дикативними одиницями, чи навпаки - сурядний зв'язок між компонентами і безсполучниковий в середині їх.

5. Складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим зв'яз ком між компонентами і змішаним між предикативними одини цями: сурядним, різними типами підрядного, безсполучниковим. [21, с. 359].

Існують також складні багаточленні речення, де можна було б, на перший погляд, виділити деякі предикативні одиниці в самостійні речення. Але є причини семантичного характеру, які не дозволяють цього зробити без утрати певних відтінків і загаль ного цілісного значення складного речення, загальної цілісної картини описуваного явища, події тощо.

З огляду на наші спостереження, предикативні частини об'єд нуються в синтаксичні конструкції на основі більш складних і різноманітних логічних зв'язків порівняно з ін шими типами речень. З точки зору інформаційного наповнення складні синтаксичні конструкції незрівнянно багатші, ніж, на приклад, прості речення, компактніші за формою, є незамінними при необхідності цілісного створення уявлення про складний пред мет розмови чи коли є потреба висловитись стисло, коротко [21, с. 360].

Отже, багатокомпонентні речення характеризуються не тільки збільшенням кількості предикативних одиниць у складі одного речення, а й своїми якісними ознаками, здатністю об'єднувати в одному реченні масивні структури, кожна з яких може мати в собі по кілька предикативних частин, що дає можливість регу лювати інформативне навантаження, деталізувати висловлені думки, давати додаткові відомості про предмет мислення, віль ніше звертатися при потребі до засобів виразності, не виходячи за межі одного речення.

Їхні части ни пов'язані між собою різноманітними граматичними засоба ми, виражають різні граматичні відношення, передають різні граматичні значення. Залежно від цього існують різні типи складних, а отже і складних багатокомпонентних речень. Вони можуть бути складносурядними, безсполучниковими, складнопідрядними. Крім того, існують багаточленні складні речення з різними видами граматичного зв'язку між предикативними одиницями чи їхніми групами.



РОЗДІЛ 2. КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ БАГАТОКОМПОНЕНТНИХ РЕЧЕНЬ У ТВОРАХ XIV- XXI СТ

Історії розвитку багатокомпонентних речень торкалися у своїх працях деякі мовознавці, але по-справжньому фактичний матеріал писемних матеріалів не став спеціальним об'єктом досліджень, в яких вирішувалися б проблеми, пов'язані з структурою, семантикою та функціонуванням багатокомпонентних речень. У даному розділі ми надамо ґрунтовне дослідження особливостей багатокомпонентних речень у вибраних пам'ятках староукраїнської писемності XIV-XVII ст. та літературних творах XVIII-XXI ст.

2.1 Багатокомпонентні конструкції у пам'ятках староукраїнської писемності XIV-XVII ст

Склад джерел, які репрезентують українську писемність XIV-XVII ст., багатий і різноманітний, однак не всі вони виявилися придатними для вивчення багатокомпонентних конструкцій. Наприклад, багатокомпонентні конструкції (БКК) відсутні у творах таких жанрів, як інтермедії та вірші. У результаті попередньої роботи для дослідження були відібрані пам'ятки трьох жанрових груп: літописи, ділові документи, полемічні твори. У кожній з цих груп до нашого часу дійшла достатня кількість творів, які цілком реалістично представляють специфіку і своєрідність того чи іншого жанру.

Дослідження конкретного мовного матеріалу показало, що у пам'ятках розглядуваних жанрів наявні БКК з послідовною підрядністю, БКК з однорідною супідрядністю, БКК з неоднорідною підрядністю, а також БКК з контамінацією цих типів підрядності. Однак пам'ятки різних жанрових груп відрізняються ступенем поширеності того чи іншого типу БКК, особливостями будови й оформлення одного й того самого типу БКК.

У результаті аналізу будови і вживання БКК у літописах були виявлені риси, спільні для всіх творів цього жанру: особливо поширені БКК з сурядністю й підрядністю у своєму складі; серед БКК з власне підрядним зв'язком переважають 3-4-х компонентні конструкції, в основному з послідовною підрядністю, що відображають ієрархію відношень між явищами дійсності. У структурі всієї БКК найчастотнішими є прислівні підрядні означальні та займенниково-співвідносні, а також обставинні підрядні для вираження причинно-наслідкових відношень.

Вже у складнопідрядному реченні, тобто в елементарному складному реченні, закладені можливості, завдяки яким у конкретній мовній реалізації моделі складнопідрядного речення не завжди можна категорично й однозначно встановити значення семантико-синтаксичних відношень між частинами бінарної конструкції. Велику роль у створенні відтінків і додаткових значень відіграють сполучники, позиція підрядної частини. Природно, що складні й часто неоднозначні відношення зв'язують компоненти й елементи у складі БКК. Однак найчастіше складність семантики всієї конструкції зумовлюється не значною кількістю компонентів або складною ієрархією відношень у структурі БКК, а співвідношенням змістового боку компонентів, їх лексичним наповненням. Цей тезис стає наочним, якщо проаналізувати БКК, у складі якої лише три компоненти, але формальні засоби зв'язку - спеціалізовані сполучники - не є експліцитним показником відношень, виявлених при зіставленні змісту частин. Подібні приклади наявні у різних літописах, напр.:

(1) Того же року Дмитр Сангушко дочку княжни Острозької Ільїної з Острога унес, (2) которого Марцін Зборовський догонил в Чехах і на господі ранил не убраного, (3) с котрої рани умер [20, c. 127]. В основі цієї трикомпонентної БКК з послідовною підрядністю - складнопідрядне означальне, його підрядна частина за формальними ознаками також складнопідрядне означальне речення. Структурно й семантично завершена ПО (1) автосемантична, і залежність в об'єднанні (1) < (2) одностороння. Розташована дистантно щодо означуваного Дмитр ПО (2) має характер приєднання; залежність тут більш лексична, оскільки займенник который конкретизується з ПО (1). Значення відношень (2) < (3), а точніше їх членів (ранил < с которої рани), означальні за формальними ознаками, по суті є причинно-наслідковими (помер від рани, яка є результатом поранення), що підкреслюється автосемантизмом ПО (2) й односторонньою зумовленістю (2) < (3). Іменник рани, ніби надмірний у змістовому плані, робить ПО (3) відносно незалежною, самостійною, і характер відношення ПО (3) до попереднього тексту можна кваліфікувати як приєднання. Однак тісний взаємозв'язок компонентів виявляється, зокрема, в тому, що суб'єкт дії ПО (3) названий у ПО (1), і вся ПО (3) - опосередковане означення до ПО (1) -Дмитр, який помер від рани; далі: помер від рани, тому що його поранив Зборовський.

«Класичний» приклад БКК з послідовною підрядністю в мові літописів:

(1) Того ради нин? убо Преосвященн?йшіе, Ясневелможніе, милостивіе, духовнаго і мірского чину Презацной Корони Полской и Великого Княженія Литовского Сенаторове, смиренно просимъ, разсудите, (2) где узрите ясн?с солнца, (3) что отторгшаяся отъ Православія Русь, такъ недостойне до правъ й свободъ наших касается, 4) яко иногда за Соломона лживая и притворная мати ко д?тищу, (5) еже разсъщи на дв? части оного не возбраняше [11, c. 38].

Ядро БКК - складнопідрядна з'ясувальна конструкція (1) > (2), а всі послідовно підпорядковані ПО сприяють поглибленню змісту ПО (2).

Особливістю будови БКК з неоднорідною підрядністю в літописах, як і в усій староукраїнській писемності, є те, що прислівні підрядні, розташовані контактно щодо різних членів головної частини, вклинюються у тканину головної частини.

Як інформативна одиниця БКК відображає зв'язки об'єктивної дійсності. Вони знаходять своє вираження в семантико-синтаксичних відношеннях, в які вступають окремі ПО й частини конструкції, у співвідношенні кожної ПО із складом всієї БКК. Складність цих відношень безпосередньо не залежить від будови компонентів, від способу їх оформлення (предикативною одиницею, складнопідрядним реченням або БКК), від того, скільки ярусів ускладнення міститься в БКК. Складне формування семантики спостерігаємо в БКК, всі компоненти якої представлені у вигляді ПО:

(1) А ніякий капітан, (2) которий ся бул оженил ве Львові у пана Дзяного, у влоха, (1) обнялся королеві, а набольше духовним, на Україні, (3) где Ніпр упадает в дунай, (1) замок муровати і місто осадити німцями, (4) аби козаки не ходили на море, (5) котрому дано скарби не малії [5, c. 114].

Приклад типової будови БКК з неоднорідною підрядністю робить нехарактерною і винятковою наявність у ній ПО (5) - однорідної з ПО (2) означальною частиною до іменника капітан з ПО (1). Такий відрив від означуваного слова, розташування у кінці всієї БКК виправдані у смисловому відношенні, оскільки вся частина тексту між означуваним словом і ПО (5) є поясненням того, чому «дано скарби не малії».

Конструкції з однорідною супідрядністю менш властиві мові літописів. Елемент структури БКК, представлений кількома однорідними підрядними, які мають однакові семантико-синтаксичні відношення з головною частиною і пов'язані між собою за допомогою сурядності, може знаходитися на різних рівнях ускладнення конструкції. При цьому однорідні підрядні можуть бути як у формі ПО, так і у формі складнопідрядного речення й БКК. Наприклад:

(1) Посилает его царское величество боярина и оружничого Богдана Матвіевича Хитрого до войска запорожского, (2) жебы при нему войско гетмана себі выбрали (3) и жебы гетман присягу выконал на подданство его царскому величеству, (4) и жебы той запал межи войском ускромил, (5) але едностайне жебы собі гетмана вибрали и тому повиновалися (6) яко и старому Хмельницкому [12, c. 77].

Структурну основу БКК становить однорідна супідрядність, що робить її ізоморфною простому реченню з однорідними членами. Відношення перелічення, рівності між однорідними ПО підкреслені поєднанням сполучників сурядності й підрядності. Наявність сполучника але у ПО (5) не є показником протиставлення її попереднім, а служить меті особливого виділення, підкреслення прислівника одностайне. Останнє однорідне підрядне виражене складнопідрядним порівняльним реченням.

При дослідженні БКК у мові літописів, крім виявлення загальних характеристик, вдалося відзначити деякі риси, властиві лише тій або іншій пам'ятці. Так, наприклад, у Літопису Грабянки у складі БКК широко представлені обставинні підрядні допустові з різним оформленням: або лише підрядним сполучником, або лише корелятом, або поєднанням сполучник/корелят; у Літописі Самовидця часто використовується як підрядний сполучник а же (аже) з недостатньо чітким значенням часу або причини, яке у ряді випадків допомагають уточнювати лексичні показники, напр.:

(1) А же осінь наступила мокрая, а краї холодные, а к тому спустошенные барзо, - (2) послі Покрови, ку запустом Филиповим, его царское величество уступил зпод Риги, недоставши города, (3) в котором отході много людеи московских а голоду и зимна померло [12, c. 73].

Серед ділових документів досліджені грамоти й акти XIV-XVII ст. Більшість з них являє собою дарчі або містить умови купівлі-продажу, а також різного роду майнові зобов'язання, присяги, заповіти тощо - документи, що зберігають протягом тривалого часу традиційну форму, наприклад: називається особа, від імені якої дається грамота, вказуються дії цієї особи, далі називається особа, щодо якої здійснюються ці дії; деталізується об'єкт дії, обставини, перелічуються свідки. Для мови грамот, що містять ряд послідовних повідомлень, перелічення фактів, найбільш характерні сурядність, ланцюжкове нанизування, які найкраще граматично оформлюють однорідність. Багатокомпонентні конструкції не знаходять у грамотах широкого використання. Серед відзначених переважають БКК з однорідною і неоднорідною підрядністю, чому сприяє зміст грамот - накопичення реалій об'єктивної дійсності без встановлення причинно-наслідкових відношень між ними. Меншою мірою у мові грамот використовується послідовна підрядність.

Найтиповіший для грамот спосіб організації БКК - неоднорідна підрядність, за допомогою якої поповнення інформації відбувається шляхом розгортання висловлювання за рахунок виявлення різних ознак і властивостей об'єкта пізнання. Однак частіше неоднорідна підрядність виступає не в «чистому вигляді», а бере участь в організації БКК з контамінацією неоднорідної підрядності з однорідною супідрядністю, а найчастіше - з послідовною підрядністю, напр.:

(1) Мл(с)тью бжіею мы алсксандръ воєвода. господарь Земли молдавскои чинимъ знаменито ис с?мъ листомъ нашимъ оусимъ. (2) кто на немъ оузритъ. или его оуслишитъ чтучи. (3) ?же есми оучинили за дшье. дшь д?л? предковъ наши(х). и за наше здоровье. и дали есии мито молдавицкое. монастиреви блгов?щенію пр?ч(с)тои бци (4) што на молдовици [22, c. 56].

У цьому прикладі неоднорідні підрядні йдуть безпосередньо одне за одним: ПО (2) контактне щодо означуваного займенника оусим, ПО (3) дистантне щодо групи присудка. Типовішими є БКК, в яких усі неоднорідні підрядні (прислівні) вклинюються в лінію головної частини, як і в наступному прикладі, де неоднорідна підрядність знаходиться на другому ярусі ускладнення структури БКК:

(1) А слуга пна Ка(р)пи(н)ско(г)[о], неведомо(ст) за прюмну ? (з)на(и)ми(в)ши, чере(з) чие бы руки и ? (т) кого бы(л) забиты(и), (2) понева(ж) тое забо(и)ство и мо(р)де(р)ство вночи, (3) кгды уже люди спали, (2) к тому на я(р)ма(р)ку, (4) где ро(з)маитого люду велики(и) збо(р) бы(л), (2) сталося [5, c. 91].

Схема лінійного розташування ПО: 1< (2-3-2-4-2).

Якщо у складі БКК з неоднорідною підрядністю наявні підрядні обставинні (умови, часу), то вони звичайно розташовані у препозиції до головної частини, яка у такому випадку виявляється в оточенні підрядних, напр.:

(1)А е(с)ли би на то(т) рокъ и денъ велико(д)ны(и) во(с)кресение Хво ма(л)жонъка моя тыхъ гроше(и) пятидеся(т) золотихъ ихъ м(л). не ?(д)дала и ?(д)дати чи(м) на то(т) ча(с) не мила,(2)теть маеть и повинъна будетъ (3) и сею моєю ?(с)тагънею волею ?ную прошу и упоминаю,(4)абьі ихъ м(л). ?(и)цо(м) триго(р)скимъ поля кгрунъту мое(г)[о] впо(л)но(г)[о] ?ромо(г)[о] и не?ромо(г)[о] та(к)же и сеножете(и) такъ мно(г)[о], жебы за тую суму пятьдеся(т) золотихъ по(л) стояло и ко(р)ре(с)понъдовало и(х) м(л). уконъте(н)товалис [5, c. 212].

У цій БКК два неоднорідних підрядних підпорядковані одній складній головній частині, що є поєднанням двох ПО.

Однорідна супідрядність у грамотах представлена БКК з однорідною супідрядністю в основі структури і в БКК, де вона виявляється на одному з ярусів структури, з контамінацією послідовної і неоднорідної підрядності. Хоч однорідна підрядність характеризується різноманітним оформленням, сполучник підрядності знаходиться тільки у першому з однорідних підрядних, до якого всі наступні приєднуються сполучниками сурядності, напр..

(1) Се язъ к язъ великій Витовтъ дали есьмо сюю нашу грамоту Борысовцемъ, (2) што же тивуномъ дохода ихъ безм?номъ не давати, (3) но давати имъ тивуномъ доходъ у нашь камень в?сячій у Меньскій, (4) а в?сити ихъ чловъку Борысовцу по старин? передъ тивуномъ и передъ мужми, (5) а тивуномъ и слугамъ его въ то не вступатися и нич?мъ черезъ пошлину не обид?ти [4, c. 102].

Серед пам'яток діловодства, крім грамот і актів, яким властивий безпристрасний послідовний виклад фактів, обставин, перелік осіб, предметів, об'єктів, є документи судового діловодства, в яких наводяться розповіді позивачів, свідків. Впливом розмовного мовлення, ймовірно, слід пояснити такі синтаксичні характеристики організації БКК, як дистантне розміщення підрядної означальної частини відносно означуваного слова; поширеність зв'язків приєднувального характеру; повторювання дієслів, які вводять пряму мову. При переважному використанні неоднорідної підрядності послідовна підрядність відзначається дещо частіше, ніж однорідна супідрядність. У названих документах менше мовних штампів і формулювань, що використовуються у грамотах. У них відображені ознаки спонтанного усного мовлення з властивими йому додатками, поверненням до предмета висловлювання. БКК використовуються тут частіше, різноманітніші набір їх моделей і реалізація в мовній практиці. Наприклад:

(1) На тогожъ Кашку люде посв?дчили за наказаннямъ вряловымъ, (2) которые ихъ бачылы, (3) якъ тоей злой порады заживали з д?вкою Кашка (АП, № 41, 1689, 45); (1) Тути ж стоячий Иванъ Хвесенко и чуючи такое от Юска Хоменка признаття памятним заложил и просил нас, уряду м?ского ператинского, (2) абы тая его вечистая купля до книг м?ских ператинских записана була, (3) которому на прозбу росказалисмо и записать (4) и есть записано року и дни звышменованного [12, c. 19]; (1) А еслибы такъ было, (2) якъ писалъ до васъ панъ Рубанъ, (3) же то певная, (4) що орди Б?лагородскіе пришли подъ Кереберду, и тамъ совокупилися зъ Кримскими, и керовали бъ сюда в? осередокъ межи городи, (5) о чомъ у вашихъ милостей маегъ быти достаточная в?домость, (6) теды противъ такого непріятельского нам?ренія задержтеся ваша милость въ Лубнахъ и до насъ о томъ пишите [17, c. 570].

Ядро конструкції - умовно-наслідкові відношення двох частин, з яких підрядна має вигляд п'ятикомпонентної конструкції з послідовною підрядністю, а головна - ПО (6) - абсолютно головна частина всієї БКК - виступає останньою у ряду лінійно розташованих ПО. Розташування компонентів БКК підпорядковане насамперед граматичним законам, а постпозиція головної частини - найбільш закономірна будова умовних конструкцій. Послідовна підрядність всіх ПО, за винятком ПО (6), сприяє розгортанню, поглибленню змісту ПО (1).

(1) Грицко, Трохимов зять, ускаржився, (2) що Чухрай вырубав байраков два и в ст?пци осыки зрубав чотыри, (3) а ещо мовить, (4) що буду рубати, (5) поки мн? треба, (6) бо м?ю позволения од пана полковника Переясловского, (7) а в останку той же Чухрай мовил Романов? Кочаненку: (8)я, мовить, Романе, твоего не буду рубати л?са и ст?нок, а тие вс? буду дозваль рубати, (9) поки мн? будеть надобно, (10) бо еще и писмо од пана полковника Переяславского пойду возму волное [17, c. 49].

На першому рівні членування це з'ясувальна конструкція, тому що дієслово ускаржився (розумово-мовленнєвої діяльності) утворює синсемантизм ПО (1). До цього дієслова відносяться три однорідні підрядні речення, об'єднані між собою сурядним зв'язком за допомогою сполучника а. Синтаксичний зв'язок .ПО (2) і ПО (3) виявляється також і в спільному для них суб'єкті дії, названому тільки в ПО (2). Оскільки друге з однорідних підрядних виражене складною контамінованою конструкцією, то в третьому однорідному підрядному ПО (7), відокремленому рядом ПО, не тільки називається суб'єкт (Чухрай), а й зазначається й уточнюється за допомогою словосполучення той же, що йдеться про той самий суб'єкт. Віддаленість і відносна повнота ПО (7) роблять її структурно незалежною, але зв'язок з попередніми однорідними підрядними підкреслений лексично а в останку, тобто у ПО (7) міститься доповнення до висловленого раніше. Друге і трете однорідні супідрядні речення - дві аналогічні складні конструкції.

У цілому, незважаючи на деякі розбіжності, у мові ділової писемності БКК характеризуються спільними рисами: найпоширенішим є 3-4-и компонентний склад; переважне використання неоднорідної підрядності; на різних ярусах ускладнення в різних моделях БКК переважають прислівні підрядні.

Серед полемічних творів нами досліджені твори І. Вишенського, З. Копистенського та І. Борецького.

У творах І. Вишенського найпоширенішими є БКК з послідовною підрядністю, причому із збільшенням кількості компонентів у БКК, як правило, збільшується кількість означальних прислівних підрядних у ряду послідовного об'єднання пар ПО (в більшості випадків з повторенням сполучника который), напр.:

(1) Даси ми, дияволе, быти пап?жем, кардиналом, арцибискупом и другим н?которым духовного стану именоносцем, (2) але што за пожиток с того дарованя, (3) коли от тебе диавола гордост с небесе на дол зверженного, тое достоенство прииму, а не от небесного бога, (4) которий велми заслужоным и от духа святого посвященным таковые преложенства стану духовного даровати звыкл, а не тым, (5) которые, як вси встеклые, б?гают, ишут, да стан духовный или им?ние оного угонят и поимают [2, c. 14].

Для творів І. Вишенського характерні БКК з однорідною супідрядністю, а БКК з неоднорідною підрядністю використовуються значно менше, пор.

(1) А коли ся так во всем, мудрий латынниче, святому Павлу спротивляеш и глупым быти духовно, по разсужд?нию в?ка сего, яко коринфяны и нас вс?х, в?рньїх, с оными учить, не хочеш, (2) мы тежь, глупая Русь, вашего костела разума и хитрости не хочем и на ваше жордло поганских наук, (3) которое славу св?та сего горит, (2) ле лакомимося и слинитися от благочестивые в?ры (в прелестную) (4) хоты бы по своей воли и хот?ли, і2) але от зазр?ния сов?сти и от возбранения святаго апостола Павла, учителя нашего, не можем [1, c. 181].

Дискретне розташування предикативних одиниць у складі БКК пов'язане не з комунікативним завданням, а з граматичним, однак створюється враження, що І. Вишенський у ряді випадків навмисно розташовує ПО у складі БКК в інверсійному порядку, ставить на останнє місце в конструкції абсолютно головну частину, тим самим виділяючи її:

(1) Аще бо и мнится показовати или твердити в лжи и прелести стояй, (2) яко мн?ние его или закон самосмышленньй паучиннаго ткання челов?ческих умишлений єсть добр или прав, (3) но убо егда истинна, яко сущая, на м?сто сие, (4) идеже лож, (3) утверждается и кр?пит,(4) тогда лож и мн?ние прелестнаго указонения или державы, якоже паучина, растерзается и исчезает [2, c. 94].

У складі БКК в мові І. Вишенського зустрічаються різнофункціональні підрядні, переважно означальні та причинові. При цьому в означальних вживаються сполучникові слова который та иж, а в причинових, очевидно, для урізноманітнення оповіді, не змінюючи значення підрядної частини, вживається велика кількість спеціалізованих ы неспеціалізованих сполучників: отнюду, понеж, яже, чому, ибо, як, зане, иж (з корелятом для того), яко ( корелятом того ради). Найбільше у творах І. Вишенського БКК з 4-5-и компонентів.

У «Палінодії» З. Копистенського БКК представлені в основному приладами із 3-4-5-и компонентів; переважають БКК з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю, що також сприяє розгортанню думки поглибленому опису явища, додає нові, уточнюючі, характеризуючі риси. В ряді випадків у БКК з послідовною підрядністю однією з ланок послідовної підрядності виступають однорідні супідрядні речення (з повторенням сполучника підрядності в кожному з них), напр.: (1) Къ тому реку и то (2) ижъ не есть то милость, ани едность - отступити в?ры, отдалитися того (3) штохмы съ початку ув?рили, (4) што намъ подано, (5) што намъ приказано [15, c. 320].

Неоднорідна підрядність у «Палінодії» репрезентована, в основному, мінімальними конструкціями, збільшення їх складу відбувається за рахунок контамінації з іншими типами підрядності, частіше послідовної, напр.:

(1) Але поневажъ отступникове на доводъ сво(е)й имъ монархіи св?доцтвъ за н?которыхъ книгъ молитвенныхъ церковныхъ зажили,--(2) зъ тыхъ же належитъ и мн? вкоротц? показати, (3) же што колвекъ они зъ нихъ въ помочь въ подпору пререченой имъ своей монархіи приводятъ, (4) напрасно приводятъ [15, c. 394].

У складі БКК з усіма типами підрядного зв'язку в «Палінодії» переважають прислівні підрядні, означальні із сполучним словом который та з'ясувальні - з же, які роблять конструкцію компактнішою, а її сприйняття простішим.

Порівняно з творами І. Вишенського і З. Копистенського «Пересторога» І. Борецького, написана в спокійнішому епічному стилі, відзначається більш високою частотністю, високою питомою вагою БКК. Можна припустити, що експресивність викладу є своєрідним обмежувачем для використання таких складних синтаксичних одиниць, як БКК. У мові цієї пам'ятки переважають БКК з 4-5-и компонентів, з послідовною підрядністю, яка може бути і в основі структури БКК, а може становити один з її елементів, напр.:

(1) И такъ устроивши все порядне, до Москви для потребъ церковных н строенія ихъ отехалъ, обецуючися по звороченю своем на сеноде быти, (2) котрого злецилъ митрополитови зозвати, (3) скоро бы он сам в граници литовскіе пріехалъ [16, c. 28].

Широко вживаються у «Пересторозі» І. Борецького БКК з однорідною супідрядністю у своєму складі, але майже в усіх випадках ряд однорідних ПО як підрядних частин виступає на одному з ярусів ускладнення конструкції з послідовною або неоднорідною підрядністю, причому введення однорідної супідрядності у БКК значно збільшує кількісний компонентний склад конструкції. У відзначених прикладах сполучник підрядності повторюється в усіх супідрядних ПО. Він акцентує увагу на кожній з однорідних одиниць, створює ритмічність і тим самим надає експресії всій БКК. Таким чином, ці конструкції емоційно забарвлюють оповідь. Подібне оформлення БКК з однорідною супідрядністю також характерне для творів І. Вишенського і З. Копистенського, напр.:

(1) Тогда же явно отрыгати я голосити почал (2) яко єсть старший от вс?х, (3) яко власть им?ет над вс?ми, (4) яко тая сукцессия, которую им?ет, не от собора єсть, но от Христа і апостола Петра, и волно римскому пап? и церкв? что хот? ти перев?ртати и перетворяти, (5) яко єсть папа всемирный голова, (6) яко намесник хрнстов и приемник власти и ключиносгва до царства небеснаго апостола Петра [1, c. 189]. (1) Къ тому реку и то, (2) ижъ не есть то милость, ани едность - отступити в?ры, отдалитися того, (3) штохмы съ початку ув?рили, (4) што намъ подано, (5) што намъ приказано [10, c. 320]; (1) Не слухай же тых баламутов, (2) которые тобі вдают, (3) ижбы там церковь божія правдивая м?ла быти. (4) где владза св?тская з духовною зметалася, (5) где пыха гн?здо соб?збудовала, (6) где мудростъ св?та того панует, (7) где філософія поганская, Аристотелева наука слово божіе выворочает и инако в?рити кажет, (8) где духовные пространно живут, вольностей вшеляких заживают, на в?ру святую не словом божимъ, але мечемъ воюют [16, c. 56].

Така послідовно витримана будова БКК з однорідною супідрядністю в мові полемічних творів звертає на себе увагу при зіставленні з аналогічними конструкціями в мові ділових документів, в яких вони за вживаністю також займають друге місце. В досліджуваних пам'ятках ділової писемності в конструкціях з однорідною супідрядністю сполучник підрядності стоїть лише перед першим з однорідних підрядних, інші поєднуються сполучниками сурядності або безсполучниковим зв'язком. Таким чином, повторення сполучника підрядності в подібних БКК не є обов'язковою характеристикою структури, а відсутність повторюваності в таких конструкціях у мові грамот та актів побічно свідчить про використання цього способу саме з метою надання вислову емоційного забарвлення.