Багатокомпонентні складні речення в українській мові

Зіставний аналіз БКК у мові творів трьох авторів дозволив виявити їх спільні риси: переважний склад з 4-5-и компонентів; найпоширеніші БККз послідовною підрядністю, однорідною супідрядністю і найменше - з не однорідною підрядністю; висока частотність у складі БКК прислівних підрядних; спосіб оформлення БКК з однорідною супідрядністю - наявність підрядного сполучника в усіх однорідних підрядних.

Таким чином, українська писемність XIV-XVII ст. репрезентує багатство будови, семантики й оформлення як найпростіших, так і складніших багатоярусних структур БКК. Так, у грамотах і літописах найпоширеніші БКК з 3-4-х компонентів, а у полемічних творах - з 4-5-и компонентів. У грамотах частіше вживаються БКК з неоднорідною підрядністю і менше - з послідовною підрядністю і однорідною супідрядністю; в літописах переважають БКК з послідовною підрядністю і менше - з однорідною супідрядністю; в полемічних творах найуживаніші БКК з послідовною підрядністю, широко представлені БКК з однорідною супідрядністю, менше - з неоднорідною підрядністю. Отже, у пам'ятках староукраїнської писемності трьох жанрів найширше представлена послідовна підрядність.

2.2 Поліваріантність багатокомпонентних конструкцій у творах української літератури XVIII-XXI ст

Предикативні частини багатокомпонентних складносурядних речень поєднуються в одне ціле сурядними сполучниками єднальними та розділовими: «Ми збирали з сином жолуді дубові, і про день майбутній я казав синкові, і пливли багрові хмари в вишині і співала осінь весняні пісні» [19, c. 11];

Дане речення складається з трьох частин, які об'єднані єднальним сполучником і.

«То вітрець дихне по ниві, то коник в житі засюрчить, то радісно бджола з добутком, злетівши з квітки, задзижчить» [23].

Дане складносурядне речення має у своєму складі три частини, об'єднані розділовим сполучником то.

Складносурядні речення, предикативні частини яких поєднуються протиставними сполучниками, належать до речень закритої структури, тобто вони лише двочленні. Проте протиставні сполучники можуть входити до складу багаточленного складносурядного речення, в якому є й інші сполучники: Ти глянула поглядом владним, безжалісна музо, і серце моє затремтіло, і пісня моя залунала, а ти, моя владарко горда, втішалася піснею бранки, і очі твої променіли вогнем переможним, і вабив мене той огонь, і про все заставляв забувати [10, c. 147].

Речення складається з шести частин, об'єднаних єднальним сполучником і та розділовим сполучником а.

«Туман почав розходитись, і крізь його тонкий просинюватий серпанок виступили по горі буз кові вали, і яблуні старі, похилені ще замолоду буйними вітрами з Дніпра, і вишневі чагарі з молодого пагіння, а над кручею з черво ної глини цвіли терни» [21, c. 351].

Наявність у такій складній структурі протиставного сполучника обмежує можливість кількісного розширення речення за рахунок нових предикативних частин і породжує передумови для ство рення закритих структур та об'єднання окремих предикативних одиниць такого багаточленного речення у більш складні утво рення - компоненти, які стають складовими частинами бага точленного речення.

«У городі, де грають струни п 'яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані» [18].

Тут три підрядні речення з однорідною залеж ністю. Вони пояснюють одне слово головного речення (у горо ді), відповідають на одне питання (в якому?), відносяться одне до одного як однорідні члени речення.

«Спить озеро. Дрімає сон-вода. Про що їй очерет шепоче тихо, де жолудь золо тий додолу опада і ходить по гриби старенька лісничиха?» [21, c. 354].

Тут два підрядні однорідні речення, перше з яких приєд нується до головного сполучником підрядності (де), перед дру гим підрядний сполучник відсутній. Між собою підрядні преди кативні частини з'єднуються, подібно до однорідних членів, єд нальним сполучником і. Згідно з відповідним правилом, перед одиничним єднальним сполучником, що з'єднує два підрядні речення, кома не ставиться.

«Вночі Андрій довго не міг заснути, бо в хаті було видно од великих зірок на небі і густо пах ло холодною м'ятою» [21, c. 354].

Тут також дві підрядні предикативні частини з однорідною залежністю, з яких перша приєднується до головної сполучником бо, друга візуально - безсполучниковим способом, але з погляду смислового сполуч ник бо виконує функцію зв'язки до обох підрядних предикатив них частин.

«Там, де Ятрань круто в'єть ся, де холодная вода, там дівчина воду брала, чорнобрива й моло да» (нар. пісня).

Двічі повторене сполучне слово де виконує, крім сполучної, ще й підсилювальну функцію, стилістично вмо тивоване і з синтаксичного погляду не викликає заперечень.

«Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся, як гладить милому во лосся щаслива ніжна наречена» [13].

Обидва підрядні речення тут пояснюють слово головного речення гладив, але від повідають на різні питання Перше на питання коли? і є підряд ним часу, а друге - на питання як? і є підрядним способу дії з відтінком порівняння.

«В ті дивні дні, коли мої штани іще трима лись на одній підтяжці, я все ніяк допетрати не міг, що крутить ся земля, мов кулн кругла» (Б. Олійник). [21, c. 355].

У цьому реченні дві під рядні частини, які відносяться до головної, зокрема пояснюють присудок її - допетрати не міг, вони різного значення і відпові дають на різні питання. Перша - передає значення часу й відповідає на питання коли?, друга - з'ясувальна, відповідає на пи тання про що?

«В Академії, де він живе, ще хтось з художників при світлі свічки прагне знайти оте своє, єдине, що винесе його ко лись до сонця слави та визнання» (В. Шевчук) [21, c. 355].

Тут також дві під рядні частини, що відносяться до головної. Перша, означальна, пояснює обставину, виражену іменником з прийменником - в Академії, друга, теж означальна, пояснює додаток, виражений займенником своє та прикметником єдине. У всіх трьох наведених реченнях паралельна залежність підрядних частин від головної.

«Розповідають легенди, що колись у давнину тут, де тепер розкинулось її рідне село Кру кове, була поліська рівнина, на якій гуляли вітри» [21, c. 355].

Ця складна мовна структура має три підрядні речення. Перше - з'ясувальне, пояснює присудок головного речення, відповідає на питання про що? Друге і третє відносяться до першого під рядного Друге із значенням місця відповідає на питання де? і уточнює обставину місця першого підрядного речення, зокрема слово тут, третє - означальне, відповідає на питання яка? і пояснює підмет, виражений іменником рівнина.

«Постояв біля Неви, помилувався сфінксами, які сьогодні були кумедно хмурими, бо розтавала паморозь, пригріта сонцем, / почвалав на величезний постійний міст через Неву» (В. Шевчук) [21, c. 356].

У реченні два підрядні із послідовною залежністю. Перше (підрядне першого ступеня) - означальне, пояснює в головному додаток, виражений іменником сфінксами, друге (підрядне другого ступеня) обставинно-причинове, пояснює перше підрядне.

«Легка тому робота й сама найважча, хто її робить по своїй волі залюбки, хто пестить у серці надію, що немарно вона йде, що через ту роботу він засягне свого щастя, котре ще й не видне, котре десь далеко-далеко» (Мирн.) [9, c. 245].

Це багаточленне (семичленне) складнопідрядне речення з однорідною супідряд ністю і послідовною підрядністю. Перше речення головне, до нього відносяться друге і третє речення - супідрядні однорідні, 1-го ступеня підрядності, додаткові; до другого з цих двох від носяться четверте і п'яте речення - супідрядні однорідні, 2-гоступеня підрядності, додаткові, до одного з яких відносяться шосте і сьоме речення - супідрядні однорідні, 3-го ступеня під рядності, означальні.

«Не казка це, що там, де в темному забої в пласти уру бують шахтарі-герої, - Ілліч іде між тих, що, піт з чола зітер ши, не спиняться й на мить, що в праці завжди перші» (Бич.) [9, c. 246].

Це - багаточленне (п'ятичленне) складнопідрядне речення з різночленною й однорідною супідрядністю та послідовною під рядністю. Перше речення (не казка це) головне; друге речення (що там Ілліч іде між тих) - підрядне підметове, 1-го ступеня підрядності. До одного з його членів (співвідносного слова там) відноситься третє речення - підрядне місця, 2-го ступеня під рядності; до другого члена першого підрядного речення (до спів відносного слова тих) відносяться два останні речення (четвер те і п'яте) - супідрядні однорідні, означальні, що є також під рядними реченнями 2-го ступеня підрядності. Оскільки трете з четвертим, як і з п'ятим є різночленні, а четверте і п'яте одно рідні, - складне речення в цілому об'єднує різночленну, одно рідну і послідовну підрядності.

Серед безсполучникових також розрізняються два струк турні типи. Багаточлени, предикативні частини яких поєдну ються однотипно, тотожні інтонаційно, розмежовуються тими самими розділовими знаками та є незамкнутими структурами з усіма ознаками такого типу багаточленних речень, - являють собою (як і відповідні їм за цими характеристиками сполучни кові) перший тип. Умови і потреби їх уживання близькі до умов і потреб складносурядних речень першого типу, про які йшлося вище, наприклад: «Найпрекрасніша мати щаслива, найсолодші кохані вуста, найчистіша душа незрадлива, найскладніша людина проста» (В. Симоненко); «Заходило сонце, у вузеньких хутірсь ких вуличках стояла червона курява, в садках варилася на три ніжках вечеря, гупали об землю спілі яблука» (Г. Тютюнник) [21, с. 352].

Другий тип складних безсполучникових багаточленних ре чень також характеризується своїми специфічними ознаками: наявністю різних видів інтонації між предикативними частина ми, неоднаковим ступенем смислових стосунків, зв'язності (слабшої чи сильнішої) між предикативними синтаксичними одиницями його, можливістю поєднання в такому багаточленному реченні замкнутих і незамкнутих структур, наприклад: «Палаючі степи, палаючі на планеті міста, тривожно-багрове небо над нами - може, все це видно навіть жителям інших планет?» (О. Гончар); «Оглянувся -- довкруг широке поле, у небі -- вже в зеніті -- великий, повний місяць» (В. Шевчук) [21, с. 353].

Речення з різнотипним синтаксичним зв'язком між предикативними частинами як у багаточленних складносурядних реченнях, так і в безсполучникових мають свої комунікативні та граматичні переваги порівняно з іншими синтаксичними структурами, своє призначення, свої функції в мовному інформаційному потоці. Вони, часто поєднуючи в одному реченні сурядний і безсполучниковий зв'язок, дозволяють при характеристиці якогось явища чи при повідомленні певного факту, описі події тощо, зберігаючи єдність і цілісність інформації (для чого потрібне саме одне складне речення, а не декілька простих), легко виділити головну думку і другорядну, звернути увагу на суттєве і допоміжне, уточнююче, підкреслити об'єктивні дані та свої авторські, суб'єктивні міркування, зауваження. У вирі мовленнєвих варіацій без таких речень не обійтися, наприклад: «Я, звичайно, міг би вчителювати у своєму селі, але туди не втовпишся: стоїть воно над большаком, до обласного центра двадцять кілометрів, кругом ліси, луки, річка - з таких сіл прислані вчителі не тікають, а залишаються назавжди, навіть молоді» (Г. Тютюнник); «В залитій сонцем далечі аж у самому небі виблискували хрести та бані храмів, довкруг над кручами стояли вежі та заборола города, по схилах купками ліпилися церкви й двори, а ген внизу над річкою, також за валом з вежами, лежав Поділ» (В. Шевчук); «На головній вулиці, над аркою, зайнялася велика червона зоря; слідом за нею спалахнули електричні ліхтарі по всіх вулицях, за ними бризнуло й розлилося золотавим сяйвом світло по хатах -- і в тій хвилині все село Літки заіскрилося веселими привітними огнями» (Я Качура); «Київ був повен лагідного сяйва. Воно лилося згори, із спокійного осіннього неба, високо знесеного над київськими горами, знизу піднімалося йому навстріч сяйво зелене, а між зеленим і високоголубим тихо плавало золото соборів, легко лягала поміж ними перша пожовклість листя, і неначе в душу вхлюпувалося оте м'яке світіння, і відчувалося, що, входячи в цей город, мовби стаєш безсмертним» (П. Загребельний) [21, с. 353] .

«Стародавня Ольвія давно їх цікавить обох, давно їм хочеться досліджувати, розкопувати її, занесену пісками, щоб дізнатись, чому вона загинула, чому люди покину ли її» [3].

Це речення складається з чотирьох предика тивних частин; перша з них зв'язана з другою інтонаційно, безсполучниковим зв'язком, а друга пояснюється двома підряд ними частинами і являє собою порівняно єдине ціле. Таким чи ном, у цій структурі виділяється два компоненти (чи два блоки), з яких перший складається з однієї предикативної одиниці (що відповідає простому реченню за характером граматичної осно ви), а другий - це складнопідрядне речення з двома однорідни ми підрядними.

«Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного; ніщо не гріє її, не бу дить радості ані людяного суму» [6] .

У структурі ре чення чотири предикативні частини, що об'єднуються безспо лучниковим зв'язком у два блоки, з яких перший являє собою складнопідрядне речення з двома однорідними підрядними, а другий - просте.

«І стало легше дихати, і серце забилось радісно у молодих, ще дужих грудях, і шлях йому прослався, найлегший шлях, додому, на Україну, між люд простий, трудящий та нелукавий; і не було такої сили в світі, яка б його спинила на цім шляху» (В. Шевчук) [21, с. 357].

Тут маємо два блоки, об'єднані в одне ціле сурядним зв'язком. У першому - три предикативні частини, зв'язані між собою зв'язком сурядності, в другому - дві предикативні частини, між якими підрядний зв'язок.

«Смішно й соромно було дивитися, як наші курсові старости й підстарости, відмінники-активісти й активісти-невідмінники, що п'ять років на всіх зборах з таким ентузіазмом виховували в нас, своїх товаришах, високу моральність і самовідданість, пхали ся тепер один з-поперед одного до дверей комісії, щоб одержати кращі призначення, хоча б у передміську зону, | інші, ще вчора такі запеклі романтики, яким, здавалося, крім “зеленого моря тайги”, нічого від життя більше не треба, виходили з аудиторії, де засіда ла комісія, в сльозах або смертельно бліді, бо їм відмовили у вільно му дипломі; | ще інші снували по коридору од гурту до гурту й за водили реготи з молодшокурсниками, бо знали, що їхню справу вже “влагоджено” і периферія їм не загрожує» (Г. Тютюнник) [21, с. 358].

У цьо му реченні три блоки, що з'єднані між собою безсполучниково. В кожному з них є головна і по три підрядні частини з різнотипним підрядним зв'язком.

«Очі - ніби з весняної хмари: | у них і подив від того білоповеневого квіту, що затоплює повесні цей підлісний масив міста, і якась сторожкість, яку можна побачити тільки в очах матері, і мудра задума, що влягається десь глибоко барвою яблуне вої пори золотої осені» (В. Качкан) [21, с. 358].

У реченні два блоки. Перший складається з однієї предикативної частини, другий - складно підрядне речення з трьома підрядними частинами.

«Киянам я співчував, пам'ятаючи, як тяжко було мені колись їхати з села, де лишалася мама, товариші, весь мій улюблений світ: | решта викликала посмішку, бо видно ж, що людина світ: | решта викликала посмішку, бо видно ж, що людина хвора, вражена пошестю, що їй хочеться того, чого хочуть всі, | і, якщо вона не матиме того, що мають усі, життя її пропаще» (Г. Тютюнник) [21, с. 359].

Між компонентами цього речення - безсполучниковий і сполуч никовий сурядний зв'язок, різна інтонація, різні розділові знаки: крапка з комою, кома. Між предикативними одиницями в сере дині компонентів зв'язок підрядний і розділові знаки згідно з правилами пунктуації.

Складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим зв'язком між компонентами і сурядним в середині їх, між пре дикативними одиницями, чи навпаки - сурядний зв'язок між компонентами і безсполучниковий в середині їх: «Грає листя на весня нім сонці, а в душі печаль, як небеса; | він росте й співає яворонці, і згорає від сльози роса» [14].

Складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим зв'яз ком між компонентами і змішаним між предикативними одини цями: сурядним, різними типами підрядного, безсполучниковим, наприклад: «В цей день мені випадає базарувати на подільському ринку: « я закуповую на весь тиждень картоплі, свіжої олії, квітів, таких, що довго стоять, редьки та базікаю з базаровими жінками про всяку всячину, приміром, про те, треба чи не треба підсипати суперфосфату, як садять грядки, яким буде се літо на врожай тощо, а якщо трапляються тітки з прив'ялими ознаками колиш ньої вроди, то жартома присватуюся до їхніх дочок, виходячи з такого міркування: якщо вродлива мати, то вродлива й донька» (Г. Тютюнник) [21, с. 359].

Існують також складні багаточленні речення, де можна було б, на перший погляд, виділити деякі предикативні одиниці в самостійні речення. Але є причини семантичного характеру, які не дозволяють цього зробити без утрати певних відтінків і загаль ного цілісного значення складного речення, загальної цілісної картини описуваного явища, події тощо, наприклад: «Болота миттю всмоктували й поглинали все покладене посеред їхніх непев них хитависьк; високі береги обронювали кручі, обсипаючи разом з ними й мостіння; пущі перегороджували буреломами тісні просіки, які вели до вузьких перехідних кладок; густі сніги завалювали вцілілі на водах щонайміцніші будування, безслідно загортали їх, гнітили й нищили; морози заковували все недоруйноване, недоламане, недотрощене в безжальну кригу, і лиш подекуди крізь ту морозяну білість простромлювалося чорне пакілля, нікчемне й тихе, мов без силе благання; весняні води зносили на ріках усі мости й кладки, не полишаючи навіть опор, але люди не відступали, на місце мостів знесених, понищених лагодилися нові, тесалося нове дерево й клало ся знов у тих самих місцях, а оте, знесене ріками, з прослідами людських ніг на собі дерево виловлювалося нижче за течією, щоб знов десь лягти поміж берегами річки або ручаю, і так тривало довго, але не вічно, дерево мало свій кінець, воно або згорало в поже жах, або стоптувалося, або ж трухлявіло, дерево, нарешті, вмирало коло людини так само, як і вона, і може, й було воно дороге людині своєю минущістю, на противагу каменю з його пиховитим безконечним триванням, в цій землі камінь міг належати хіба що богові, людині ж слугувало дерево, слугувало в усьому помітному й непомітному, також і в мостах, роблячи їх потрібними й корисни ми для хазяїв і примарливо-непомітними для чужинців» (П. Загребельний). [21, с. 360].

Ця синтаксична конструкція складається з двадцяти предикативних одиниць, які поєднуються різнотипним суряд ним, підрядним і безсполучниковим зв'язком і створюють цілісну картину, дають цілісне уявлення.

Як показали спостереження, предикативні частини об'єд нуються в щойно аналізовані синтаксичні конструкції на основі більш складних і різноманітних логічних зв'язків порівняно з ін шими типами речень. З точки зору інформаційного наповнення складні синтаксичні конструкції незрівнянно багатші, ніж, на приклад, прості речення, компактніші за формою, є незамінними при необхідності цілісного створення уявлення про складний пред мет розмови чи коли є потреба висловитись стисло, коротко. [21, с. 360].

Отже, за даними наших досліджень можна зробити висновок, українська писемність XІV-XVII ст. репрезентує багатство будови, семантики й оформлення як найпростіших, так і складніших багатоярусних структур БКК. Так, у грамотах і літописах найпоширеніші БКК з 3-4-х компонентів, а у полемічних творах - з 4-5-и компонентів. У грамотах частіше вживаються БКК з неоднорідною підрядністю і менше - з послідовною підрядністю і однорідною супідрядністю; в літописах переважають БКК з послідовною підрядністю і менше - з однорідною супідрядністю; в полемічних творах найуживаніші БКК з послідовною підрядністю, широко представлені БКК з однорідною супідрядністю, менше - з неоднорідною підрядністю. У пам'ятках староукраїнської писемності трьох жанрів найширше представлена послідовна підрядність.

Що ж до творів української літератури XVIII - XXI ст., то в них представлені найрізноманітніші конструкції багатокомпонентних речень з складносурядним, безсполучниковим, складнопідрядним зв'язками, а також конструкції з різними видами граматичного зв'язку між предикативними одиницями чи їхніми групами. Такі синтаксичні структури широко функціонують в українській мові, вони компактні за будовою, економні у використанні мовленнєвого матеріалу, на них легше зосередити увагу, сприймати їхній зміст у цілому. Все це свідчить про те, що такі структури, широко вживані в живому усно му, а особливо писемному мовленні, заслуговують на детальне вивчення специфіки їхньої будови, особливостей граматичних форм, можливостей та обсягу семантичного наповнення.

ВИСНОВОК

Багатокомпонентні конструкції стали об'єктом пильної уваги і поглибленого вивчення у вітчизняному мовознавстві з 50-х років. Інакше стоїть справа з дослідженням багатокомпонентних конструкцій в історичному синтаксисі. Історії розвитку БКК торкалися у своїх працях деякі мовознавці І. А. Василенка, Б. М. Кулик, І. К. Кучеренко, Г. М. Горяна, К. Ф. Шульжук, С. В. Шевчук, С. О. Караман та інші, але по-справжньому фактичний матеріал писемних пам'яток давнього, середнього та пізнього періодів не став спеціальним об'єктом досліджень, в яких вирішувалися б проблеми, пов'язані з структурою, семантикою, функціонуванням багатокомпонентних речень.

Склад джерел, які репрезентують українську писемність XІV - XVII ст., багатий і різноманітний, однак не всі вони виявилися придатними для вивчення багатокомпонентних конструкцій. Наприклад, БКК відсутні у творах таких жанрів, як інтермедії та вірші. У результаті дослідження були відібрані пам'ятки трьох жанрових груп: літописи, ділові документи, полемічні твори. У кожній з цих груп до нашого часу дійшла достатня кількість творів, які цілком реалістично представляють специфіку і своєрідність того чи іншого жанру.

Дослідження конкретного мовного матеріалу показало, що у пам'ятках розглядуваних жанрів наявні БКК з послідовною підрядністю, БКК з однорідною супідрядністю, БКК з неоднорідною підрядністю, а також БКК з контамінацією цих типів підрядності. Однак пам'ятки різних жанрових груп відрізняються ступенем поширеності того чи іншого типу БКК, особливостями будови й оформлення одного й того самого типу БКК.

У результаті аналізу будови і вживання БКК у літописах були виявлені риси, спільні для всіх творів цього жанру: особливо поширені БКК з сурядністю й підрядністю у своєму складі; серед БКК з власне підрядним зв'язком переважають 3-4-х компонентні конструкції, в основному з послідовною підрядністю, що відображають ієрархію відношень між явищами дійсності. У структурі всієї БКК найчастотнішими є прислівні підрядні означальні та займенниково-співвідносні, а також обставинні підрядні для вираження причинно-наслідкових відношень.

Таким чином, українська писемність XІV-XVII ст. репрезентує багатство будови, семантики й оформлення як найпростіших, так і складніших багатоярусних структур БКК. Так, у грамотах і літописах найпоширеніші БКК з 3-4-х компонентів, а у полемічних творах - з 4-5-и компонентів. У грамотах частіше вживаються БКК з неоднорідною підрядністю і менше - з послідовною підрядністю і однорідною супідрядністю; в літописах переважають БКК з послідовною підрядністю і менше - з однорідною супідрядністю; в полемічних творах найуживаніші БКК з послідовною підрядністю, широко представлені БКК з однорідною супідрядністю, менше - з неоднорідною підрядністю.

У творах української літератури XVIII - XXI ст., то в них представлені найрізноманітніші конструкції багатокомпонентних речень з складносурядним, безсполучниковим, складнопідрядним зв'язками, а також конструкції з різними видами граматичного зв'язку між предикативними одиницями чи їхніми групами. Багатокомпонентні речення більш сучасної літератури представлені не лише в прозі, а й у ліриці, що свідчить про високохудожню майстерність митців слова, а також широке розповсюдження цих речень в усіх жанрах і видах літератури. Як показують спостереження, предикативні частини об'єд нуються в складні синтаксичні конструкції на основі більш складних і різноманітних логічних зв'язків порівняно з ін шими типами речень. З точки зору інформаційного наповнення складні синтаксичні конструкції незрівнянно багатші, ніж, на приклад, прості речення, компактніші за формою, є незамінними при необхідності цілісного створення уявлення про складний пред мет розмови чи коли є потреба висловитись стисло, коротко.

Багатокомпонентні речення широко функціонують в українській мові, вони компактні за будовою, економні у використанні мовленнєвого матеріалу, на них легше зосередити увагу, сприймати їхній зміст у цілому. Все це свідчить про те, що такі структури, широко вживані в живому усно му, а особливо писемному мовленні, заслуговують на детальне вивчення специфіки їхньої будови, особливостей граматичних форм, можливостей та обсягу семантичного наповнення.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Вишенский Иван. Зачапка мудраго латынника з глупым русином // Там же. - С. 170-205.

2. Вишенский Иван. Книжка // Иван Вишенский. Сочинения. Лнтературные памятники АН СССР (подготовка текста, статья и комментарий И. П. Еремина). - М.; Л., 1953. - С. 7-129.

3. Гончар О. Людина і зброя: http://100pudov.com.ua/classical/Г/Gonchar_Oles/Lyudina_i_zbroya/26/120

4. Грамоти XIV ст, - К., 1974. - С. 9-149.

5. Ділова мова Волині і Наддніпрянщини XVII ст. (Збірник актових документів). - К., 1981. - С. 24-267.

6. Довженко О. Зачарована Десна: http://www.myukrainci.com/book2176/page27.html

7. Іспнсаніе літом от рождества христова., року і по нім ідущих (Львівський літопис) // Бевзо О. А. Львівський літопис І Острозький літописець. - К.. 1971. - С. 99-124.

8. Караман С. О. Сучасна українська літературна мова: навч. Посібник для студ. вищ. навч. закл. / С. О. Караман, О. В. Караман, М. Я. Плющ [та ін.]; за ред. С. О. Карамана. - К.: Літера ЛТД, 2011. - 560 с.

9. Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. Частина 2. Синтаксис. - К.: Радянська шола, 1961. - 281 с.

10. Леся Українка. Зібрання творів у 12 т., т. 1,. - К. : Наукова думка, 1975. - с. 147 - 148.

11. Л?топись Григорія Грябянки // Изд. Временною Комиссіею для разбора древнихъ актовъ. - Киев. 1854. - С 1-257.

12. Літопис Самовидця. - К., 1971. - С. 45-167.

13. Павличко Д. «Коли ми йшли удвох з тобою...»: http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=3295

14. Павличко Д. Я стужився мила за тобою: http://www.ukrcenter.com/Література/Дмитро-Павличко/20935/Я-стужився-мила-за-тобою.

15. Палинодія. Сочиненіе Кіевскаго ієромонаха Захарі Копыстенскаго, 1621 - 1622 года // Русская историческая библіотека, издаваемая Археограф. комиссіею. - Спб., 1878. - Т. 4. - С. 313--1200.

16. Пересторога з?ло погребная на потомные часы православным хрнстианом // Возняк М. Письменницька діяльність Івана Борецького на Волині і у Львові. - Львів, 1954. - С. 25-56.

17. Пирятинські актові книги. Сторожений : Фамильный архив. - К.. 1908. - Т. 6, -С. 1-723.

18. Рильський Максим «Моя царівна»: http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=1698

19. Слабошпицький М. Ф. Ми живемо на Україні. - К.: Веселка, 1987. - с. 11.

20. С кройніки Бельського речі потребніі вибрані (Острозький літописець) // Бевзо О. А. Львівський літопис І Острозький літописець. - К.. 1971.-С. 125-140.

21. Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева. - 2-ге вид., перероб. - К.: Либідь, 2001. - С. 349 - 360.

22. Українські грамоти XV ст. - К., 1965. - С. 28-132.

23. Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: http://pidruchniki.ws/1499052840587/dokumentoznavstvo/tipi_bagatokomponentnih_skladnih_rechen#851

24. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови: Підручник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 408 с.

Размещено на Allbest.ru