Семантична і формально-граматична структура речень із просторовими поширювачами

Размещено на http://allbest.ru

Національна АКАДЕМІЯ наук україни

Інститут української мови

Спеціальність 10.02.01 - Українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Семантична і формально-граматична структура речень із просторовими поширювачами

Степаненко Микола Іванович

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Грищенко Арнольд Панасович,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова,

завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Іваницька Ніна Лаврентіївна,

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського,

завідувач кафедри української мови

й загального мовознавства;

доктор філологічних наук, професор Плющ Марія Яківна,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова,

кафедра української мови, професор;

доктор філологічних наук, професор

Мойсієнко Анатолій Кирилович,

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри сучасної української мови.

Провідна установа - Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград.

Захист відбудеться “25” січня 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “24” грудня 2004 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук І.А. Самойлова

Загальна характеристика роботи

Питання про речення як основну синтаксичну одиницю з властивою їй стабільністю системних зв'язків є одним з найактуальніших і найдискусійніших. У царині синтаксису речення змагалися логіки і психологи. Мовознавці робили спробу об'єднати зусилля перших та других і спрямувати ці зусилля у сферу граматики, розглядаючи реченнєву структуру в логічному, семантичному, формально-граматичному планах. Логіка й семантика - взаємопов'язані категорії, вони доповнюють одна одну й допомагають граматистам бачити в реченнєвому механізмі не набір окремих значень, а фрагмент того, що нас оточує, з властивими йому просторовими, часовими, причиново-наслідковими й іншими відношеннями, які реалізуються системою мовних засобів. У системі мовних одиниць реченню відведено особливе місце: воно є вершинним елементом цієї системи, найвищою її одиницею, оскільки всі інші, ієрархічно нижчі одиниці, підпорядковуючись одна одній, беруть участь у його формуванні, постають як реченнєвотвірні величини. Особливості формально-граматичної і семантичної будови речення були предметом дослідження багатьох українських мовознавців: О.О. Потебні, Є.К. Тимченка, Л.А. Булаховського, О.С. Мельничука, І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, А.П. Грищенка, Н.В. Гуйванюк, С.І. Дорошенка, П.С. Дудика, А.П. Загнітка, Н.Л. Іваницької, Л.О. Кадомцевої, М.Ф. Кобилянської, І.К. Кучеренка, М.В. Мірченка, М.Я. Плющ, В.М. Русанівського, І.І. Слинька, К.Ф. Шульжука та ін. Вагомий внесок у розвиток теорії речення зробили вчені О.О. Шахматов, О.М. Пєшковський, В.В. Виноградов, В.Г. Адмоні, Н.Д. Арутюнова, В.В. Бабайцева, О.В. Бондарко, А. Вежбицька, Фр. Данеш, Г.О. Золотова, В.А. Звегінцев, Т.П. Ломтєв, В. Матезіус, Й. Ріс, Ю.С. Степанов, Ч. Філлмор, Н.Ю. Шведова та ін. Новим етапом у розвитку синтаксичної теорії став аналіз речення як багатомірної одиниці, у складі якої виокремлено формально-граматичний, семантико-синтаксичний та комунікативний рівні. Вони однаковою мірою важливі для речення, діють не ізольовано, а в органічній єдності, стосуються як сфери мови (перший та другий рівні), так і сфери мовлення (третій рівень). Ідея про речення як багатомірну одиницю знайшла своє відображення в працях І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, А.П. Грищенка, А.П. Загнітка, Н.Л. Іваницької, М.В. Мірченка, М.Я. Плющ та інших українських дослідників.

Актуальність дослідження. Пропонована дисертація присвячена аналізові взаємодії формально-граматичної і семантичної валентності у структурі речень із просторовими поширювачами. Вибір теми зумовлений, по-перше, тим, що в мовознавчих студіях і досі існують розбіжності у трактуванні сутності категорії локативності як філософського, логічного, лінгвістичного феномена, залишається недостатньо вивченим відображення категорії локативності в мові, передусім у структурі речення, механізм взаємозв'язку граматичного і семантичного планів у складі речень з інваріантною семантикою “носій процесуальної ознаки (той, хто здійснює дію, виступає її джерелом)+процесуальна ознака (сама дія, процес або стан)+місце реалізації процесуальної ознаки”, “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+напрям реалізації процесуальної ознаки: вихідний пункт руху або кінцевий пункт руху”, “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+шлях реалізації процесуальної ознаки”; по-друге, тим, що речення структурної схеми S+P+Adv loc, які передають різні диференційовані значення загального плану змісту “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+просторові межі реалізації процесуальної ознаки”, в українському мовознавстві не були об'єктом систематичного і всебічного вивчення з погляду 1) граматичної будови, 2) семантики, 3) внутрішніх системних зв'язків, які виявляються на рівні того самого просторового значення (“місце дії”, “напрям руху”, “шлях руху”) чи різних просторових значень (“місце дії” і “напрям руху”, “місце дії” і “шлях руху”). Поза увагою українських граматистів залишився лексико-семантичний склад заповнювачів функціональних позицій - предикатної, правобічної і лівобічної, їхнє співвідношення і взаємодія, розрізнювальні ознаки, за якими протиставляються різнотипні диференційовані значення, що реалізуються в реченнях однієї структурної моделі чи субмоделі, або однакові плани змісту, які передаються реченнями різних структурних моделей чи субмоделей. Подальше дослідження проблематики просторових відношень зумовлене також надзвичайно складним характером категорії локативності, винятковою вагомістю її в усіх матеріальних системах (і в мовній зокрема, насамперед у реченні як комунікативній одиниці).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота входить до комплексної теми “Слово і його системні зв'язки в мові й мовленні”, яку опрацьовують члени кафедри української мови Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є з'ясування взаємодії формально-граматичної і семантичної валентності у структурі простого речення з локативними поширювачами.

Для реалізації поставленої мети виконано такі конкретні завдання:

з'ясовано лінгвістичний статус категорії локативності у співвідношенні з її філософським трактуванням;

визначено місце категорії локативності в семантичній структурі речення;

встановлено обов'язковість/факультативність функціонування просторових поширювачів у структурі речення;

схарактеризовано мовні засоби вираження просторових відношень, виділено всі чинні в сучасній українській мові формально-граматичні засоби репрезентації на рівні речень структурної схеми S+P+Adv loc значень “місце реалізації процесуальної ознаки”, “напрям реалізації процесуальної ознаки: вихідний пункт руху або кінцевий пункт руху”, “шлях реалізації процесуальної ознаки”, з'ясовано властиві їм особливості внутрішньої системної організації; локативність просторовий поширювач речення

виявлено специфіку зв'язків на рівні семантики “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+просторові межі реалізації процесуальної ознаки”, виокремлено всі можливі в сучасній українській мові диференційовані значення загальних планів змісту “місце реалізації процесуальної ознаки”, “напрям реалізації процесуальної ознаки: вихідний пункт руху або кінцевий пункт руху”, “шлях реалізації процесуальної ознаки”, проаналізовано притаманні їм ознаки внутрішньої системної організації;

досліджено системні семантичні зв'язки між конкретними репрезентантами значень “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+місце реалізації процесуальної ознаки”, “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+напрям реалізації процесуальної ознаки: вихідний пункт руху або кінцевий пункт руху”, “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+шлях реалізації процесуальної ознаки”;

з'ясовано системні семантичні зв'язки, які існують між ідентичними щодо формально-граматичної структури конкретними виразниками значень “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+місце реалізації процесуальної ознаки” і “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+напрям реалізації процесуальної ознаки: вихідний пункт руху або кінцевий пункт руху”, “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+місце реалізації процесуальної ознаки” і “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+шлях реалізації процесуальної ознаки”;

максимально повно виявлено лексико-семантичний склад заповнювачів предикатної, правобічної, а за необхідності й лівобічної позицій речень, утворених за зразком структурних моделей S+P+Adv [Nx] loc, S+P+Adv [prep+Nx] loc, S+P+Adv [Ad] loc, з'ясовано їхнє співвідношення і взаємодію;

проаналізовано роль основних носіїв валентності (дієслів), правобічних поширювачів (іменникових словоформ, прийменників і прислівників) у формуванні можливих диференційованих значень локативно-статичного, локативно-директивного або локативно-транзитивного типу;

ідентифіковано диференційні ознаки протиставлення 1) речень полісемантичної структури, утворених за зразком однієї структурної субмоделі, і 2) речень-репрезентантів того самого плану змісту, в основі яких лежать різні структурні субмоделі.

Об'єктом дослідження є прості речення з просторовими поширювачами.

Предметом дослідження є семантична структура, формально-граматична організація, лексико-семантична природа конститутивних позицій речень структурної схеми S+P+Adv loc, у яких реалізуються різнопланові значення інваріантної семантики “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+просторові межі реалізації процесуальної ознаки”.

Методи дослідження. Специфіка семантичної диференціації обставинно-просторових значень “місце дії”, “напрям руху”, “шлях руху”, широта діапазону формально-граматичних реалізацій цих значень зумовили використання в дисертації відповідних методів дослідження. Як основний застосовано описовий метод, реалізації якого сприяли методики дистрибутивного, компонентного, функціонально-трансформаційного аналізу. Використано також прийоми моделювання, дефініційного, семно-компонентного аналізу.

Джерела фактичного матеріалу. Дослідження ґрунтується на матеріалі сучасної української мови в її функціональній розмаїтості: фактичний матеріал - понад 50 тис. фіксацій синтаксичних одиниць - отримано шляхом суцільної вибірки з художніх (період від Івана Котляревського до наших днів), а також наукових, публіцистичних і фольклорних текстів. Крім того, залучено відповідні матеріали зі Словника української мови в 11-ти томах та Словаря української мови за ред. Бориса Грінченка.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній 1) уперше в українському мовознавстві здійснено комплексний і багатоаспектний аналіз природи просторових відношень; 2) усебічно розкрито специфіку взаємодії формально-граматичної і семантичної валентності у структурі речень із просторовими поширювачами; 3) на матеріалі речень із загальним планом змісту “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+просторові межі реалізації процесуальної ознаки” ідентифіковано систему всіх можливих родових і видових локативних значень; 4) виділено структурні моделі та субмоделі всіх можливих репрезентантів родових значень “місце реалізації процесуальної ознаки”, “напрям реалізації процесуальної ознаки: вихідний пункт руху або кінцевий пункт руху”, “шлях реалізації процесуальної ознаки” та виокремлюваних у їхньому складі видових (диференційованих) значень; 5) проаналізовано просторові поширювачі з погляду їхньої ролі як обов'язкових/факультативних компонентів у формуванні семантичної структури простих речень; 6) доведено, що обов'язкове заповнення правобічної позиції відповідними компонентами з обставинно-просторовим значенням зумовлюють синсемантичні дієслова-предикати, а також дієслова, що мають префікси, які вступають з відповідними прийменниками у відношення безпосередньої кореляції; 7) систематизовано типи безпосередньої й опосередкованої префіксально-прийменникової кореляції; 8) уперше інтерпретовано валентну організацію речень, утворених за зразком чинних у сучасній українській мові структурних субмоделей, з'ясовано їхні спільні і специфічні характеристики; 9) обґрунтовано поділ речень із просторовими відношеннями на синтаксичні структури моносемантичного і полісемантичного типу; 10) висвітлено лексико-семантичний діапазон заповнювачів конститутивних позицій речень; 11) з'ясовано дію принципу лексико-семантичної вибірковості; 12) послідовно розмежовано інваріантні, варіантні, антонімічні, а почасти й синонімічні синтаксичні структури.

Теоретичне значення дослідження. Висновки й узагальнення виконаного дослідження сприятимуть глибшому висвітленню проблеми форми і змісту в синтаксисі, питань семантичного і функціонального синтаксису, теорії моделювання речень. Теоретичні положення можуть прислужитися в подальшому вивченні взаємодії плану змісту речення і його формально-граматичної структури, співвідношення семантико-синтаксичних і формально-синтаксичних компонентів речення; механізму взаємозв'язку між мисленнєвими та мовленнєвими операціями, пов'язаними з формуванням речення, лексичним наповненням його; умов обов'язкового/факультативного функціонування правобічних поширювачів у структурі речення; критеріїв виділення мінімального/максимального, елементарного/неелементарного обсягу речення, його ядерної/периферійної частини.

Практична цінність виконаної роботи визначається передусім тим, що висунуті та обґрунтовані в ній положення й одержані результати щодо валентної структури поліфункціональних у плані семантики і формально-граматичної будови речень із просторовими поширювачами можуть бути застосовані в теоретичних дослідженнях із семантичного та функціонального синтаксису. Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані в підручниках і посібниках із синтаксису сучасної української мови для вищих навчальних закладів. Зібраний матеріал стане у пригоді лексикографам, які працюватимуть над укладанням граматичних словників, зокрема синтаксичних словників. Результати виконаного наукового дослідження впродовж останніх років упроваджено у викладанні дисертантом курсу сучасної української мови, спецкурсу “Семантична структура речення” для студентів-філологів та спецкурсу “Актуальні проблеми сучасної лінгвістики” для магістрантів-філологів Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

Особистий внесок здобувача. Основні положення дослідження здобувач розробив самостійно. Наукових праць з теми дисертації, написаних у співавторстві, немає.

Апробація дисертації. Результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри української мови Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, де виконано роботу, на засіданні відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України. Основні теоретичні положення викладено в наукових доповідях на міжнародних (Полтава, 1998; Київ, 2000; Харків, 2001; Тирасполь, 2002; Полтава, 2003; Тирасполь, 2004), всеукраїнських (Полтава, 1992; Черкаси, 1992; Полтава, 1993; Запоріжжя, 1994; Житомир, 1995; Кам'янець-Подільський, 1997; Вінниця, 2000; Полтава, 2000; Донецьк, 2000; Кіровоград, 2000; Полтава, 2001; Херсон, 2001; Полтава, 2003; Полтава, 2004) конференціях, щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і студентів Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (1999-2004).

Публікації. Проблематику, теоретичні і практичні результати дисертаційної роботи висвітлено в 64 друкованих працях, з-поміж яких монографія “Просторові поширювачі у структурі простого речення”, 39 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Частково досліджувану проблему розкрито в монографії “Взаємодія формально-граматичної і семантичної валентності у структурі словосполучення та речення”. Основні положення дисертації викладено також в інших виданнях, матеріалах і тезах конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (490 позицій), списку використаних джерел фактичного матеріалу та їх умовних скорочень. Повний обсяг дисертації - 513 с. комп'ютерного тексту.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, сформульовано її мету і завдання, описано методи дослідження, схарактеризовано джерела фактичного матеріалу, указано на зв'язок теми дисертації з науковою проблематикою установи, у якій її виконано, представлено форми апробації, зазначено кількість публікацій, що відображають загальну концепцію, теоретичні і практичні результати дослідження.

У першому розділі - “Теоретичні засади дослідження” - розглянуто проблему структурної схеми речення, з'ясовано чинники, які зумовлюють обов'язкову/факультативну валентність обставинних поширювачів Adv [prep+Nx] loс, Adv [Nx] loс, Adv [Ad] loс Перелік умовних скорочень: Ad - прислівник, Adv - обставинний поширювач, Adv loc - просторовий поширювач, Adv mod - обставинний поширювач способу дії , Adv temp- часовий поширювач, Atr - атрибутивний поширювач, Compl - правобічний (об'єктний, обставинний) поширювач (припредикатний член [компонент]), dir - напрям руху, expl - експліцитність, fin [кпр] - кінцевий пункт руху, impl - імпліцитність, N асс [dat, gen, inst, loc] - іменник у знахідному [давальному, родовому, орудному, місцевому] відмінку, N x - іменник у непрямому відмінку, Obj - об'єктний поширювач, Р - предикат, prep - прийменник, pref -префікс, S - лівобічний поширювач, start [ВПР] - вихідний пункт руху, stat - статична дія, trans - шлях руху, Vf - особова форма дієслова, Х - вербально не виражений лівобічний поширювач, ЛО - локативний орієнтир. , схарактеризовано локативність як лінгвістичну категорію у співвідношенні з її філософським аспектом.

Кожне речення як складний мовний знак називає ситуацію, подію (взаємопов'язані ситуації, події), повідомляє про неї (про них). Водночас воно входить у систему структурних схем речення, відповідно як слова об'єднуються в тематичні класи, лексико-семантичні групи, лексико-граматичні розряди й т. ін. При виділенні типів структурної схеми речення необхідно зважати на формальні зовнішні ознаки речення і на його змістове наповнення - інформативну достатність або недостатність, оскільки в реченні, як одиниці когнітивній і комунікативній, тісно переплітаються різні плани: формально-граматичний, денотативний, сигніфікативний, семантико-синтаксичний, комунікативний. Кожен із них є по-своєму важливим, а в сукупності вони репрезентують складний взаємозв'язок “об'єктивна дійсність - мислення - мова (мовлення)”. Синтаксичні конструкції, в основі яких лежать мінімальні або поширені структурні схеми (S+P або S+P+Compl), набувають статусу речення тоді, коли відповідають чинним у мові законам синтаксичної й семантичної валентності. Будь-яка структурна схема перетворюється в конкретне речення за умови, якщо одержує необхідне лексичне наповнення. Щоб стати одиницею спілкування, речення зазнає складної еволюції. Воно “народжується” тоді, коли виникає потреба висловити думку, передати якесь конкретне повідомлення. Заповнення будь-якої можливої в мові структурної схеми речення лексичним матеріалом здійснюється за селекційним принципом.

Виділення структурної схеми речення, зокрема поширеної, є явищем украй необхідним і водночас складним, до певної міри суперечливим і не завжди послідовним. У поширеній структурній схемі речення обов'язковим компонентом виступає правобічний поширювач. Поширена структурна схема речення має такі конкретні реалізації: S+P+Obj і S+P+Adv. При цьому береться за основу той факт, що атрибутивний поширювач перебуває на правах необов'язкового члена. Це твердження, однак, потребує уточнення, тому що воно суперечить фактам мови. Якщо за атрибутивним модифікатором закріпити статус облігаторного компонента, то список структурних схем речення розшириться й матиме чотирикомпонентну будову. Пор.: S+P+Adv і S+P+Atr+Adv У селі є хати і У селі є нові [цегляні, глиняні, дерев'яні, сучасні, старомодні] хати. Обставинним відношенням властива семантична поліфункціональність. Залежно від точного, предметно визначеного плану змісту адвербіального поширювача структурну схему речення можна представити в конкретизованішому вигляді, наприклад, такому, як S+P+Adv loc [“носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+просторові межі реалізації процесуальної ознаки”], S+P+Adv temp [“носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+часові межі реалізації процесуальної ознаки”], S+P+Adv mod [“носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+спосіб реалізації процесуальної ознаки”]. В основі поділу виокремлених реальних і потенційно можливих конкретизованих структурних схем речення на структурні моделі, що, у свою чергу, зазнають внутрішнього членування на структурні субмоделі, за котрими закріплюється диференційоване локативне, темпоральне, каузальне чи будь-яке інше адвербіальне значення, лежить 1) семантика або 2) тип відмінкової чи прийменниково-відмінкової форми правобічного поширювача. Так, конкретними репрезентантами аналізованої в пропонованому дослідженні структурної схеми речення S+P+Adv loc виступають структурні моделі 1) S+P+Adv[Ad] loc [stat, dir: start або fin, trans], 2) S+P+Adv[Nx] loc [trans, stat], 3) S+P+Adv[prep+Nx] loc [stat, dir: start або fin, trans]. Можливими структурними субмоделями першої структурної моделі є такі: S+P+Adv[Ad] loc [stat, dir: start або fin, trans] (expl), S+P+Adv[Ad] loc [stat, dir: start або fin, trans] (impl). Другу структурну модель представляє одна структурна субмодель - S+P+Adv[Ninst] loc [trans, stat]. Спектр структурних субмоделей третьої структурної моделі широкий, оскільки група просторових прийменників у сучасній українській мові досить численна: у ній нараховується понад 130 одиниць, причому деякі з них беруть участь у формуванні локативно-статичних і локативно-напрямкових, локативно-статичних і локативно-транзитивних відношень.

Поява у складі речень, утворених за зразком структурних моделей 1) S+P+Adv[Ad] loc [stat, dir: start або fin, trans], 2) S+P+Adv[Nx] loc [trans, stat], 3) S+P+Adv[prep+Nx] loc [stat, dir: start або fin, trans], обов'язкових правобічних поширювачів залежить передусім від плану змісту предиката - центрального компонента речення, який своїм значеннєвим планом “задає” реченню достатню або недостатню інформативність. У лінгвістиці усталився погляд, згідно з яким за ступенем інформативності дієслова, як і інші повнозначні слова, диференціюються на окремі групи. Першу групу становлять автосемантичні дієслова, тобто такі, які мають абсолютивне значення, отже, вони можуть поширюватися, а можуть і не поширюватися залежними компонентами, точніше, відсутність останніх не призведе до неповноти речення, до істотних змін у його змісті. До другої групи входять синсемантичні дієслова, або ті, які реалізують свою семантику за умови поширення іншими залежними компонентами як реалізаторами їхньої валентності. Поділ лексем на інформативно достатні й інформативно недостатні є до певної міри умовним, оскільки одне й те слово (і дієслово-предикат зокрема) може характеризуватися синсемантичністю й автосемантичністю. Такі дієслова доречно об'єднати в окрему, третю, групу і кваліфікувати їх як лексичні одиниці абсолютивно-релятивної семантики.

Уживання обов'язкового адвербіального члена досить часто зумовлюється наявністю у складі дієслова-предиката префікса. Поле локативної орієнтації в українській мові формують префікси В-/У-/ ВВІ-/УВІ-, ВИ-, ВІД-/ВІДІ-/ВІДО-/ОД-/ОДІ-, З-/ЗІ-/ІЗ-/ІЗІ-/ЗО-/С-/ІС-, ЗА-, НАД-/НАДІ-/НАДО-, ПІД-/ ПІДІ-/підо-, О-/ОБ-/ОБІ-, РОЗ-/РОЗІ-, ПРИ-, ПРО-, пере-, НА- та ін. Вони об'єднуються в три основні групи: 1) за вказівкою на напрям руху [в-/у-/ВВІ-/УВІ-, від-/ОД-/ВІДІ-/ОДІ-, до-/ді-, над-/наді-/ НАДО, під-/піді-/ПІДО-, при- та ін.]; 2) за вказівкою на шлях руху [про-, пере-]; 3) за вказівкою на місце дії [РОЗ-/РОЗІ-, О-/ОБ-/ОБІ-, на- та ін.]. Між цими префіксами й прийменниками, що разом з іменниками у формі непрямих відмінків формують правобічну позицію речень структурної схеми S+P+Adv loc, існує безпосередня й опосередкована префіксально-прийменникова кореляція. Якщо префікс і прийменник виражають однопланові локативні відношення, вони реалізують безпосередню кореляцію. Одноплановість пов'язується із загальним значенням локативності (“напрям руху”, “шлях руху”, “місце дії”) і з його частковою реалізацією у вигляді диференційованих значень. Якщо префікс і прийменник репрезентують різнопланові локативні відношення, вони реалізують опосередковану кореляцію. Різноплановість і одноплановість стосуються інваріантної семантики та можливих її диференційованих виявів.

Аналізуючи явище префіксально-прийменникової кореляції, важливо звернути увагу на такі моменти: 1) кореляція, у якій прийменник дублює префікс, є завжди безпосередньою, а кореляція, у якій прийменник і префікс характеризуються різнофонемною організацією, може бути безпосередньою й опосередкованою; 2) префікс наділений здатністю визначати різні семантичні параметри якогось плану змісту. Отже, префікси, які, повторюючись або не повторюючись у прийменникові, вступають з останнім у відношення префіксально-прийменникової кореляції і зумовлюють появу в позиції справа від предиката локативно-напрямкового, локативно-транзитивного або, зрідка, локативно-статичного поширювача.

Простір і час, як відомо, вважаються загальними формами буття матерії. Матерія не може існувати поза цими формами. Простір і час самі по собі, незалежно від матерії також не існують. Такі ознаки, як здатність об'єктів бути протяжними, займати місце серед інших об'єктів, розташовуватися один щодо іншого, межувати з іншими об'єктами, є найзагальнішими ознаками простору. Простір органічно пов'язується з часом, і ця єдність виявляється в русі - способі існування матерії, який полягає в безперервній зміні всього, що є в об'єктивній дійсності. Позамовна категорія локативності знаходить відображення в мові. З лінгвістичного погляду вона кваліфікується як семантико-синтаксична категорія, що об'єднує всі різновиди просторового значення.

Лінгвістичну сутність локативності можна з'ясувати на основі теорії семантичних множників (диференційних сем), обґрунтованої В.М. Мігіріним. Згідно з цією теорією, визначення природи будь-якого об'єкта (і поширювача речення також) через окреслення комплексу його диференційних ознак дає підстави порівняти цей об'єкт з іншими, ідентифікувати його в межах сукупності об'єктів. Найсуттєвішими диференційними семантичними ознаками опозиції “місце реалізації процесуальної ознаки/напрям реалізації процесуальної ознаки: вихідний пункт руху або кінцевий пункт руху/шлях реалізації процесуальної ознаки”, яка з синтаксичного погляду знаходить відображення у структурно-функціональних компонентах Р+Adv [prep+Nx] loc, Р+Adv [Nx] loc, Р+Adv [Ad] loc речень, побудованих за структурними субмоделями, що виступають конкретними реалізаціями структурних моделей S+P+ Adv [prep+Nx] loc, S+P+Adv [Nx] loc, S+P+Adv [Ad] loc, об'єднаних структурною схемою S+P+Adv loc, є “подія [А]/подія [Б]” = “[А] реальна подія просторова подія/[Б] реальна подія місце дії; напрям руху; шлях руху”. Темпоральному та генетичному зв'язкам, які пов'язують події, властива взаємозалежність, синхронність. Категорія локативності на семантико-синтаксичному рівні (на рівні речень структурної схеми S+P+Adv loc) являє собою складне явище, якому властива, з одного боку, значеннєва поліфункціональність (широта виявів диференційованих значень), а з другого - формально-граматична різноманітність (широта діапазону конкретних репрезентантів трьох основних планів змісту - “місце реалізації процесуальної ознаки”, “напрям реалізації процесуальної ознаки: вихідний пункт руху або кінцевий пункт руху”, “шлях реалізації процесуальної ознаки” - і виділюваних у їхньому складі різноманітних конкретних значень.

Систему спеціальних засобів вираження просторових відношень утворюють: 1) обставинні прислівники місця: Оченята доброзичливо позирали навсібіч (Ю. Смолич), Дівчина зажуреними очима дивилася кудись (А. Головко), Машини шастають навкруг (В. Стус); 2) іменникові словоформи (в орудному відмінку): Поїзд іде Забайкаллям (І. Багряний); 3) прийменниково-іменникові форми (в родовому, давальному, знахідному, орудному та місцевому відмінках): Дорош витягує з-під лави чемодан (Григорій Тютюнник), Погиба входить до майстерні (М. Стельмах), Яцько кинувся навперейми Османові (В. Малик), Табунці пташок шугали над полем (О. Десняк), Вже бігли крізь зарості цілі підрозділи (О. Довженко), На траві блищали смагляві краплі води (П. Гуріненко); 4) складнопідрядні речення з підрядними місця: А там, де мене чекають, рипає хвіртка тоскно (І. Драч), Ми підем, де трави похилі (А. Малишко), Кудою йшла вона, тудою йшов і він (І. Нечуй-Левицький).

У другому розділі - “Взаємодія формально-граматичної і семантичної валентності у структурі речень з локативно-директивним поширювачем” - розглянуто підсистему речень, утворених за структурними моделями S+P+Adv[prep+Nx] loc [dir: start], S+P+Adv[prep+ Nx] loc [dir: fin], які передають родові плани змісту “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+напрям реалізації процесуальної ознаки: вихідний пункт руху”, “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+напрям реалізації процесуальної ознаки: кінцевий пункт руху”. Речення названих структурних субмоделей здатні виражати як одне, так і кілька диференційованих значень, що дає підстави поділяти їх на два типи: 1) моносемантичні та 2) полісемантичні. Кількісно переважають речення першого типу (співвідношення 1:3 [“напрям руху: вихідний пункт руху” - 1:1,5; “напрям руху: кінцевий пункт руху” - 1:5]). Однозначність закріплена насамперед за реченнями тих структурних субмоделей, у яких компонентомприйменниково-відмінкової форми, що заповнює правобічну позицію, виступають похідні прийменники. Через свою семантичну прозорість вони не можуть репрезентувати багатьох значень, тоді як первинні прийменники протиставляються їм, оскільки виражають численні й багатопланові значення.

Конкретними виразниками структурної моделі S+P+ Adv [prep+Nx] loc [dir: start] у сучасній українській мові виступають 20 структурних субмоделей. До розряду речень полісемантичного типу належать конструкції, утворені за структурними субмоделями S+P+ Adv[З/ЗІ/ІЗ+Ngen] loc [dir] [1. “Напрям руху з меж локативного орієнтира [ЛО]”; 2. “Напрям руху з поверхні ЛО”; 3. “Напрям руху з боку ЛО”; 4. “Напрям руху з внутрішніх меж простору, що являє собою отвір”]; S+P+Adv[ВІД/ОД+Ngen] loc [dir] [1. “Напрям руху від межі ЛО”; 2. “Напрям руху з меж ЛО”; 3. “Напрям руху від ЛО з обов'язковою контактною локалізацією”; 4. “Напрям руху з боку ЛО”]; S+P+Adv[З-ЗА/ІЗ-ЗА+Ngen] loc [dir] [1. “Напрям руху з-за меж ЛО”; 2. “Напрям руху з протилежного або зворотного боку ЛО”; 3. “Напрям руху від ЛО, що являє собою об'єкт діяльності”]; S+P+

Adv[з-поза+Ngen] loc [dir] [1. “Напрям руху з-за меж ЛО”; 2. “Напрям руху з протилежного або зворотного боку ЛО”]; S+P+Adv[з-над+Ngen] loc [dir], S+P+Adv[з-понад+Ngen] loc [dir] [1. “Напрям руху з простору вище від ЛО”; 2. “Напрям руху з боку ЛО”]; S+P+ Adv[з-під+Ngen] loc [dir], S+P+

Adv[з-попід+Ngen] loc [dir] [1. “Напрям руху з простору нижче від ЛО”; 2. “Напрям руху з боку ЛО”]. Напр.: Вийшов він з юрти (В. Гжицький), І він підвівся з стільця (А. Шиян), З півночі вітер налетить (Б. Лепкий), Дівчина виплигнула з вікна (Я. Голуб); Юстина відбігла від хати (М. Павлик), Що то за молодиця вийшла від нашої Марти! (Марко Вовчок), Листок відлипнув від підошви (Т. Осьмачка), Від лісу почулася команда (А. Головко); Вони приїздять аж із-за кордону (П. Загребельний), Виплив з-за хмари місяць (Я. Качура), Любомир підвівся із-за редакторського столу (М. Руденко); Той дух спустився з-над небес (М. Зеров), Стожари сяють ген з-понад ріки (А. Малишко); …цуценятко висувалося з-попід її ліктів (М. Семенко), Пливе з-під лісу мовчазна стіна (Г. Чубач). До складу синтаксичних конструкцій моносемантичної будови належать речення таких субмоделей: S+P+Adv[зсередини+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху зсередини ЛО”]; S+P+Adv[з-посеред+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху з умовного центру ЛО”]; S+P+Adv[з-позад+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху із заднього боку ЛО”]; S+P+Adv[з-перед+Ngen] loc [dir], S+P+Adv[з-поперед+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху з переднього боку ЛО”]; S+P+Adv[з-між/з-межи+Ngen] loc [dir], S+P+

Adv[з-поміж/з-помежи+Ngen] loc [dir], S+P+Adv [з-проміж+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху з простору, оточеного ЛО”]; S+P+Adv[з боку+ Ngen] loc [dir], S+P+Adv[з/ЗІ/ІЗ сторони+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху з якого-небудь боку (сторони) ЛО”]; S+P+Adv[у напрямі від/у напрямку від+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху з боку ЛО”]; S+P+Adv[починаючи від+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху від крайньої точки ЛО”]. Напр.: Зсередини приміщення…йшов…гевал (О. Гончар); Жовтіли з-посеред трави…квітки (І. Нечуй-Левицький); Хлопець вибіг з-позад хати (С. Воробкевич); Мельникова постать зникла з-перед очей (М. Коцюбинський); Телефоніст вийшов з-поміж… дерев (О. Гончар); Підійшли з боку Чонгара ешелони інтернаціонального полку (О. Гончар); З сторони села виплив другий потік (М. Коцюбинський); …ввірвався вітер у напрямку від корівника (М. Карплюк); …пішли ми вздовж турецьких берегів…починаючи від села (С. Скляренко). Окремі з цих значень можуть виступати родовими щодо інших локативно-директивних значень. Родо-видові відношення існують між планами змісту 1) “напрям руху зсередини ЛО” і “напрям руху з умовного центру ЛО”, 2) “напрям руху від межі ЛО” і “напрям руху від крайньої точки ЛО”, 3) “напрям руху з боку ЛО” і “напрям руху з заднього боку ЛО”, “напрям руху з переднього боку ЛО”, “напрям руху з якого-небудь боку ЛО”, 4) “напрям руху з меж ЛО” і “напрям руху з внутрішніх меж простору, що являє собою отвір”. Системні взаємозв'язки виявляються і в тому, що деякі денотативні структури членуються за внутрішніми диференційними ознаками на часткові значення. Так, значеннєвий план “напрям руху з меж простору”, яку передають речення структурної субмоделі S+P+Adv [ВІД/ОД+Ngen] loc[dir], ускладнюється значеннєвим відтінком “початкова межа руху (рух від ЛО без фіксації крайньої точки ЛО)”. Реалізований реченнями структурних субмоделей S+P+Adv [З/ЗІ/ІЗ+Ngen] loc [dir] і S+P+

Adv [ВІД/ОД+Ngen] loc[dir] план змісту “напрям руху з меж простору” конкретизується як “напрям руху з меж відкритого простору”, “напрям руху з меж закритого простору”, “напрям руху з обмеженого простору”, “напрям руху з необмеженого простору”. Репрезентоване реченнями структурної субмоделі S+P+Adv [З-ПІД+Ngen] loc [dir:start] диференційоване значення “напрям руху з боку простору” також може мати частковий вияв: “напрям руху з околиць простору”.

Конкретними репрезентантами структурної моделі S+P+Adv[prep+Nx] loc [dir: fin] виступають 49 структурних субмоделей. Розряд речень із правобічним поширювачем Adv[prep+Nx] loc [dir: fin], яким властивий широкий діапазон семантичних реалізацій, формують ті, в основі яких лежать структурні субмоделі S+P+Adv[в/у+Nacc] loc [dir] [1. “Напрям руху в межі ЛО”; 2. “Напрям руху у внутрішні межі ЛО, що являє собою отвір”; 3. “Напрям руху на поверхню ЛО”; 4. “Напрям руху в бік ЛО”]; S+P+Adv[за+Nacc] loc [dir] [1. “Напрям руху за межі ЛО”; 2. “Напрям руху за протилежний або зворотний бік ЛО”; 3. “Напрям руху на ЛО, що являє собою об'єкт діяльності”]; S+P+Adv[поза+Nасс] loc [dir] [1. “Напрям руху за межі ЛО”; 2. “Напрям руху за протилежний або зворотний бік ЛО”]; S+P+Adv[на+Nасс] loc [dir] [1. “Напрям руху в межі ЛО”; 2. “Напрям руху в бік ЛО”; 3. “Напрям руху на поверхню ЛО”]; S+P+Adv[до+Ngen] loc [dir] [1. “Напрям руху в межі ЛО”; 2. “Напрям руху в бік ЛО”; 3. “Напрям руху на ЛО, що являє собою об'єкт діяльності”; 4. “Напрям руху на ЛО з обов'язковою контактною локалізацією”]; S+P+Adv[над/НАДІ/НАДО+ Nacc] loc [dir], S+P+Adv[понад/ ПОНАДІ/ПОНАДО+Nacc] loc [dir] [1. “Напрям руху в бік ЛО”; 2. “Напрям руху в простір вище від ЛО”]; S+P+Adv[під/ПІДІ/ПІДО+Nacc] loc [dir], S+P+Adv [попід/ПОПІДІ/ПОПІДО+Nacc] loc [dir] [1. “Напрям руху в бік ЛО”; 2. “Напрям руху в простір нижче від ЛО”]. Напр.: Він зайшов у парк (Ю. Мушкетик), Тадеуш висунувся у вікно (О. Десняк), Докучай зиркає у ваш бік (Остап Вишня); …гуцули за океан пливли (Л. Дмитерко), Син вибігає за оселю (О. Копиленко), Він сідає за рояль (Ю. Щербак); Голуби сіли на хату (А. Дімаров), Ішли вони на південь (І. Микитенко), Ми з мамою вийдемо на подвір'я (Ю. Яновський); Ми забрели до автобуса (В. Стефак), Дійшли ми до Сінопа (З. Тулуб), Людмила сіла до рояля (В. Дрозд), Запорожець припав до землі (О. Довженко); Злетів він над хмари (В. Самійленко), Ось понад море сходить молодик (В. Поліщук); А він…під глід тікає (І. Світличний), Попід ліс чкурнули зайці (В. Малик). До складу синтаксичних конструкцій моносемантичного типу входять речення структурних субмоделей S+P+ Adv[всередину/усередину+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху всередину ЛО”]; S+P+Adv[насеред+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху в умовну середину ЛО”]; S+P+Adv[між/ межи+Nacc] loc [dir], S+P+Adv[поміж/помежи+Nacc] loc [dir], S+P+Adv[проміж/ промеж+Nacc] loc [dir], S+P+Adv[між/межи+Ngen] loc [dir], S+P+Adv[поміж/помежи+ Ngen] loc [dir], S+P+Adv[проміж/промеж+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху в простір, оточений ЛО”]; S+P+Adv[Перед+Nacc] loc [dir], S+P+ Adv[поперед+Nacc] loc [dir] [“Напрям руху в передній бік ЛО”]; S+P+Adv[у напрямі/у напрямку+Ngen] loc [dir], S+P+Adv[у напрямі ДО/у напрямку до+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху в бік ЛО”]; S+P+Adv[наперед+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху в простір, розташований попереду ЛО”]; S+P+Adv[посеред+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху в умовний центр ЛО”]; S+P+Adv[вище+Ngen] loc [dir], S+P+Adv[поверх+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху в простір вище від ЛО”]; S+P+Adv[нижче+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху в простір нижче від ЛО”]; S+P+Adv[вглиб/углиб/в глиб/у глиб+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху від зовнішньої (початкової) межі всередину ЛО”]; S+P+Adv[Вбік/Убік/В бік/У бік+Ngen] loc [dir], S+P+Adv[В СТОРОНУ/У сторону+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху в який-небудь бік ЛО”]; S+P+Adv[за+Ninst] loc [dir], S+P+Adv[вслід за/услід за+Ninst] loc [dir], S+P+ Adv[вслід/услід+Ndat] loc [dir], S+P+Adv[слідом за+Ninst] loc [dir], S+P+Adv[наздогін+ Ndat] loc [dir], S+P+Adv[наздогін за+Ninst] loc [dir], S+P+Adv[навздогін+Ndat] loc [dir], S+P+Adv[навздогін за+Ninst] loc [dir] [“Напрям руху за ЛО, який віддаляється”]; S+P+Adv[назад+Ngen] loc [dir], S+P+Adv[ПОзад+Ngen] loc [dir] [“Напрям руху в простір, розташований позаду ЛО”]; S+P+ Adv[назустріч+Ndat] loc [dir], S+P+Adv[назустріч до+ Ngen] loc [dir] [“Напрям руху до ЛО, який рухається в протилежному напрямі”]; S+P+ Adv[навперейми+Ndat] loc [dir], S+P+Adv[напереріз+Ndat] loc [dir] [“Рух у напрямку перетину шляху переміщення ЛО”]. Напр.: Олеся вела ворогів всередину лісу (Б. Грінченко); Роман вискочив насеред класу (С. Васильченко); Побрів Яшко між засіки (А. Головко); Поперед громаду вийшов…чоловік (І. Франко); Ми пішли в напрямку райвідділу (В. Марченко); Алла…глянула поперед себе (Леся Українка); …поети виходять посеред приміщення (В. Підмогильний); Ми…вище зір піднесемо колоски (Д. Павличко); Вона…витягла руки поверх верети (М. Коцюбинський); …борода…аж нижче пояса спада (Н. Забіла); Він…пішов вглиб саду (О. Кундзіч); Усі…шарахнулися в бік дому (Ю. Бедзик); Маріара…глянула в сторону повітки (М. Коцюбинський); Шестеро козаків їдуть за возом (В. Близнець); Грицько подивився услід Лейбі (Панас Мирний); Вона попливла навздогін за лебедем (О. Донченко); То він оглянувся позад себе (В. Стефаник); Він пішов учителеві назустріч (В. Бабляк); Діти…вибігали навперейми машині (Ю. Смолич); Машина помчала напереріз…колоні (Ю. Бедзик).

Між диференційованими значеннями, які конкретизують семантичну структуру “напрям руху: кінцевий пункт руху”, існують родо-видові співвідношення, а саме: 1) “напрям руху в межі ЛО” і “напрям руху у внутрішні межі ЛО, що являє собою отвір”, 2) “напрям руху всередину ЛО” і “напрям руху в умовну середину ЛО”, 3) “напрям руху в бік ЛО” і “напрям руху в передній бік ЛО”, “напрям руху в який-небудь бік ЛО”. Деякі з наведених структур виступають як семантично модифіковані варіанти. Зокрема, диференційоване значення “напрям руху в простір нижче від ЛО” має такі часткові значеннєві плани: “напрям руху всередину простору нижче від ЛО”, “напрям руху в нижню частину простору з відтінком наближення до ЛО”, “напрям руху з одного простору в розташований нижче від ЛО інший простір”. Складником диференційованого значення “напрям руху в бік простору” є значеннєвий план “напрям руху в околицю простору - населеного пункту”. Семантика “напрям руху в простір, оточений ЛО” втілюється у двох локативно-директивних варіантах: “напрям руху в простір, оточений двома ЛО” і “напрям руху в простір, оточений кількома [багатьма] ЛО”.

Реченням різних структурних субмоделей, які мають однаковий значеннєвий опис, далеко не завжди властива тотожність щодо лексико-семантичного складу заповнювачів валентної рамки

P+Adv [prep+Nx] loc [dir:start або fin]. Найчастіше асиметрія виявляється на рівні обставинного поширювача. Показовими з цього погляду є синтаксичні конструкції зі значенням “напрям руху в межі простору”, утворені за структурними субмоделями S+P+Adv [НА+Nloc] loc [dir:fin] та S+P+Adv [В/У+ Nloc] loc [dir:fin]. Пор.: Х прибув на Кубу (а не в Кубу) - Х прибув у Францію (а не на Францію).

Реченням локативно-напрямкової семантики властиві регулярні антонімічні відношення, а саме: 1) “напрям руху з меж ЛО” - “напрям руху в межі ЛО”; 2) “напрям руху з поверхні ЛО” - “напрям руху на поверхню ЛО”; 3) “напрям руху з боку ЛО” - “напрям руху в бік ЛО”; 4) “напрям руху з внутрішніх меж простору, що являє собою отвір” - “напрям руху у внутрішні межі простору, що являє собою отвір”; 5) “напрям руху від ЛО з обов'язковою контактною локалізацією” - “напрям руху на ЛО з обов'язковою контактною локалізацією”; 6) “напрям руху від ЛО” - “напрям руху до ЛО”; 7) “напрям руху з протилежного або зворотного боку ЛО” -“напрям руху за протилежний або зворотний бік ЛО”; 8) “напрям руху з-за меж ЛО” - “напрям руху за межі ЛО”; 9) “напрям руху від ЛО, що являє собою об'єкт діяльності” - “напрям руху на ЛО, що являє собою об'єкт діяльності”; 10) “напрям руху з простору, оточеного ЛО” - “напрям руху в простір, оточений ЛО”; 11) “напрям руху з переднього боку ЛО” - “напрям руху в передній бік ЛО”; 12) “напрям руху зсередини ЛО” - “напрям руху всередину ЛО”; 13) “напрям руху з умовного центру ЛО” - “напрям руху в умовний центр ЛО”. Згадані антонімічні відношення ґрунтуються на лексичних значеннях дієслів-предикатів, обставинно-просторових поширювачів, а також префіксально-прийменниковій кореляції.

До основних чинників, що зумовлюють появу обставинного поширювача локативно-напрямкового типу, належить префіксально-прийменникова кореляція та синсемантичність основних носіїв валентності. Ці чинники досить часто діють одночасно. У складі речень із семантикою “напрям руху: вихідний пункт руху” кореляція реалізується в таких основних співвідношеннях: ВИ- - з/зі/із [від/од, з-за/із-за, з-поза, з-під, з-попід, з-між/з-межи, з-поміж/з-помежи, з-проміж, з-позад, зсередини, з-серед, з-посеред]; з-/із-/зі-/ізі-/зо-/с-/іс- - з/зі/із [з-над, з-понад]; ВІД-/ВІДІ-/ВІДО-/ ОД-/ОДІ- - від/од. У реченнях зі значенням “напрям руху: кінцевий пункт руху” вона представлена такими основними співвідношеннями: ЗА- - до [на, в/у, за, поза, під/піді/підо, попід/попіді/попідо, всередину, між/ межи, поміж/помежи, проміж/промеж]; В-/У-/ВВІ-/УВІ- - до [в/у, всередину, між/межи, поміж/помежи, проміж/промеж]; ДО-/ДІ- - до; ПІД-/ПІДІ-/ПІДО- - до [над/наді/надо, понад/понаді/понадо, з-над, з-понад, під/піді/підо, попід/попіді/попідо, вище, поверх, перед/переді/ передо]; ПРИ- - до [на]; РОЗ-/РОЗІ- - на [в/у, між/межи, поміж/помежи]; ВИ- - в/у [за, поза, назустріч, назустріч до, навстріч, навстріч до, настрічу, насеред, посеред]; З-/ІЗ-/ЗІ-/ІЗІ-/ЗО-/С-/ІС- - вище [поверх]; ВІД-/ВІДІ-/ВІДО-/ ОД-/ОДІ- - вглиб/в глиб/углиб/у глиб [у напрямі/у напрямку, у напрямі до/у напрямку до]. Окрему підсистему становлять синтаксичні конструкції з валентною рамкою P [pref ПЕРЕ- Vf]+Adv [prep+Nx] loc [dir]. Наявність у складі дієслів-предикатів префікса ПЕРЕ- зі значенням “напрям руху з одного місця в інше” може зумовлювати функціонування в реченні двох обставинних поширювачів: “напрям руху: вихідний пункт руху” і “напрям руху: кінцевий пункт руху” (пор.: ПЕРЕ- - від/од+до (за, під/піді/підо, над/наді/надо), з/зі/із+до (на) та ін.). Обов'язкове заміщення позицій, передбачуваних дієсловами-предикатами, залежить також від загального значення висловлювання. Найчастіше це буває тоді, коли речення являє собою чотирикомпонентну структурну субмодель - S+P+Adv [prep+Nx] loc [dir: start]+Adv [prep+Nx] loc [dir: fin].

Третій розділ - “Валентна структура речень з локативно-транзитивним поширювачем” - присвячений аналізові формально-граматичної і семантичної структури речень з інваріантним планом змісту “носій процесуальної ознаки+процесуальна ознака+шлях реалізації процесуальної ознаки”. Специфіка семантики шляху руху полягає в тому, що будь-який шлях передбачає наявність вихідного й кінцевого пунктів руху, навіть якщо вони експліцитно не виражені. Локативно-транзитивний поширювач виражає значення напрямку руху й місця дії.

Речення з різними диференційованими значеннями загальної семантики “шлях руху” утворюються за зразком двох структурних моделей: заповнювачем припредикатної позиції першої структурної моделі виступають іменникові словоформи; другу структурну модель формують прийменники та іменники у формі родового, знахідного й місцевого відмінків. За семантичним наповненням розглядані синтаксичні конструкції можна об'єднати в два типи: 1) з одним значенням і 2) з двома значеннями (співвідношення 1:7). До розряду репрезентантів двох типів локативно-транзитивної семантики належать речення структурних субмоделей S+P+Adv[Ninst] loc [trans] [1. “Шлях руху по поверхні ЛО, що являє собою відкритий або внутрішній простір”; 2. “Шлях руху через внутрішні межі ЛО, що являє собою отвір”]; S+P+Adv[ЧЕРЕЗ+Nасс] loc [trans] [1. “Шлях руху через внутрішні межі ЛО, що являє собою отвір”; 2. “Шлях руху з метою виходу за межі ЛО”]; S+P+Adv[КРІЗЬ+Nасс] loc [trans] [1. “Шлях руху з подоланням перешкод через внутрішні межі ЛО, що являє собою отвір”; 2. “Шлях руху з подоланням перешкод з метою виходу за межі ЛО”]. Напр.: …феї зникають чорним ходом (В. Підмогильний), Поспішають Подолом трамваї (Г. Чубач); Тимко прослизнув через двері (Григорій Тютюнник), Вони йшли через огороди (І. Багряний); Крізь щілину…ми пролізли (Л. Смілянський), Федько продерся крізь юрбу (В. Винниченко). Моносемантичний ряд утворюють речення таких структурних субмоделей: S+P+Adv[ПО+Nloc] loc [trans] [“Шлях руху по поверхні ЛО, що являє собою відкритий або внутрішній простір”]; S+P+ Adv[МИМО+Ngen] loc [trans], S+P+Adv[ПОВЗ+Ngen] loc [trans], S+P+ Adv[ПОВЗ+Nасс] loc [trans] [“Шлях руху на певній віддалі від ЛО”]; S+P+Adv[ВЗДОВЖ/УЗДОВЖ+Ngen] loc [trans], S+P+Adv[ВДОВЖ/УДОВЖ+ Ngen] loc [trans], S+P+Adv[ВПОДОВЖ/УПОДОВЖ+Ngen] loc [trans], S+P+ Adv[ВПРОДОВЖ/УПРОДОВЖ+Ngen] loc [trans] [“Шлях руху в напрямі довжини ЛО”]; S+P+Adv[ВПОПЕРЕК/УПОПЕРЕК+Ngen] loc [trans], S+P+Adv[ПОПЕРЕК+Ngen] loc [trans] [“Шлях руху в напрямі ширини ЛО”]. Напр.: Андрій пройшов мимо ченця (О. Довженко); Повз…оселі йде…старець (С. Пушик); Вони проскакали вздовж Сир-Дар'ї (З. Тулуб); Він [ішов] поперек долини (Ю. Яновський). Конкретні вияви структурних моделей S+P+Adv [prep+Nх] loc [trans] і S+P+Adv [Nх] loc [trans] зазнають внутрішньої семантичної диференціації, вступають у синонімічні відношення, функціонують як стильові варіанти, не утворюють антонімічних пар. Так, значення “шлях руху через внутрішні межі простору, що являє собою отвір”, “шлях руху з метою виходу за межі простору” конкретизується семантичними відтінками “шлях руху з подоланням перешкод через внутрішні межі простору, що являє собою отвір”, “шлях руху з подоланням перешкод з метою виходу за межі простору”. На значеннєву структуру “шлях руху на певній віддалі від ЛО” нашаровується семантичний відтінок “шлях руху на незначній віддалі від ЛО”. Часткові значення “шлях руху, що перетинає простір з одного боку на інший по його поверхні”, “шлях руху, що перетинає простір з одного боку на інший над його поверхнею”, “шлях руху, що перетинає простір, який не має конкретного виміру” виступають семантичними компонентами плану змісту “шлях руху по поверхні ЛО, що являє собою відкритий або внутрішній простір”. Часткові значення “шлях руху - шлях сполучення”, “шлях руху - простір, що долається” конкретизують семантику “шлях руху з метою виходу за межі ЛО”. У формуванні родових і видових локативно-транзитивних значень беруть участь складники, що входять до валентних рамок P+Adv [prep+Nх] loc [trans] і P+Adv [Nх] loc [trans]: дієслова-предикати, які здебільшого вказують на рух або переміщення, іменники - назви просторових і непросторових понять, котрі самостійно або разом із прийменниками виступають у правобічній позиції.