Німецькі емоційно-експресивні частки та їх відтворення українською мовою (на матеріалі українських перекладів сучасної німецької прози)

Встановлення способів та прийомів перекладу емоційно-експресивних часток німецької мови. Виділення корпусу сегментів текстів та їх українських перекладів. Характеристика лінгвостилістичного та прагмалінгвістичного аналізу лексичник відповідників.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 28.07.2014
Размер файла 52,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КУЧМА ОЛЬГА ІВАНІВНА

УДК 81'255:811.112.2'367.635

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

НІМЕЦЬКІ ЕМОЦІЙНО-ЕКСПРЕСИВНІ ЧАСТКИ ТА ЇХ ВІДТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ (на матеріалі українських перекладів сучасної німецької мови)

Спеціальність 10.02.16 - перекладознавство

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі германської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник : кандидат філологічних наук, доцент Сойко Івана Васильович, завідувач кафедри германської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Кияк Тарас Романович, завідувач кафедри теорії та практики перекладу з німецької мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

кандидат філологічних наук, доцент Меньшикова Надія Василівна, доцент кафедри німецької мови і перекиду Київського національного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки України.

Провідна установа: Запорізький державний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра теорії та практики перекладу.

Захист відбудеться “24” вересня 2004 року о 10 годині на засідання спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бул. Т.Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розісланий “ 4 ” серпня 2004 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради д.філол.н. Смущинська І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Прагматичні аспекти перекладу набувають усе більшої ваги в сучасному перекладознавсті. Для деяких жанрів та типів тексту, зокрема художнього дискурсу, прагматична еквівалентність є найвищим рівнем еквівалентності.

Серед засобів, що передають емотивну модальність висловлювання, суб'єктивну модальність мовця як особи, що коґнітивно мислить та емоційно сприймає світ, все частіше називають частки, у першу чергу емоційно-експресивні (далі ЕЕЧ). Завдяки специфічному значенню та різноманітним комунікативно-прагматичним функціям ЕЕЧ німецької мови впродовж останніх сорока років викликали справжній дослідницький бум.

Прагматичний поворот у лінгвістиці та теорії перекладу (80-і рр. ХХ ст.) позначився цілою низкою контрастивних та перекладознавчих досліджень ЕЕЧ (Й.Альбрехт, Б.Асбах-Шніткер, Ґ.Баунебйерґ, К.Беербом, Г.Блюме, К.Гелінґ, Г.Вайдт, В. Гайнріхс, Е.Гепсойлер, Й.Даль, Е.Івасакі, М.Куммер, Х.Меліан, Р.Ратмайр, Н.Райтер, С.Шван, С.Вурал, Л.Цибатов та ін.). Отже, актуальність нашого дослідження зумовлена загальною спрямованістю сучасного перекладознавства, яка характеризується ключовими словами прагматика, функція, процес і текст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках теми, яка розробляється науковцями відділення західної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка: “Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01 БФ 0147-01) і затверджена Міністерством освіти і науки України.

Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради факультету іноземної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в 1995 р. (протокол №2) та уточнено на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 15 березня 2004 року (протокол №7).

Об'єктом дослідження є емоційно-експресивні частки німецької мови.

Предметом дослідження є способи та прийоми передачі українською мовою комунікативно-прагматичних функцій німецьких ЕЕЧ та їхніх сполучень у різних комунікативних типах висловлювання.

Мета дослідження полягає у виявленні закономірностей перекладу ЕЕЧ німецької мови (= мови оригіналу, далі - МО) та їхніх сполучень у різних комунікативних типах висловлювання та встановленні лексичних засобів у мові перекладу (далі - МП), які можуть використовуватися у лексикографічному описі ЕЕЧ. При відсутності в МП лексичних засобів з'ясовуватимуться можливі причини та наслідки “неперекладності” ЕЕЧ для прагматичної еквівалентності перекладу.

Відповідно до поставленої мети в роботі послідовно вирішуються такі конкретні завдання:

- критичний аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з проблем ЕЕЧ та їх перекладу;

уточнення поняття "емоційно-експресивні частки", їхніх властивостей та функцій;

уточнення понять “одиниця перекладу”, “еквівалент”, “рівні еквівалентності”;

виділення корпусу сегментів текстів з ЕЕЧ та їх українських перекладів;

аналіз ЕЕЧ української мови як можливих лексичних відповідників ЕЕЧ (далі - ЛВ);

встановлення способів та прийомів перекладу ЕЕЧ українською мовою;

лінгвостилістичний та прагмалінгвістичний аналіз ЛВ та інших засобів емоційності МП залежно від комунікативного типу висловлювання;

- обґрунтування необхідності та можливості перекладу ЕЕЧ; аналіз типових помилок у перекладах.

Матеріалом дослідження послужили понад 2000 сегментів тексту з сучасної німецькомовної художньої літератури (2967 с.), у яких нараховано 2193 ЕЕЧ та 124 сполучення ЕЕЧ, та їхні українські переклади. Основна маса зразків має форму діалогу, де частотність ЕЕЧ найвища. Для забезпечення об'єктивності статистичних даних проаналізовано літературні твори різних авторів з різних німецькомовних регіонів, написані у різні періоди ХХ ст. та перекладені різними перекладачами. У складних для ідентифікації функції ЕЕЧ випадках залучалися інформанти - носії німецької мови - лектори ДААД та Товариства німецької мови. Джерелом матеріалів слугували також граматики, двомовні та тлумачні словники.

Мета та завдання дослідження зумовили використання таких методів аналізу:

- метод контекстуального аналізу з елементами дистрибутивного аналізу, парафразування, субституції та опитування інформантів для ідентифікації ЕЕЧ в МО при відборі корпусу сегментів тексту для дослідження;

порівняльно-зіставний метод при порівнянні сегментів тексту з ЕЕЧ та їх перекладів;

дескриптивний статистичний аналіз українських відповідників;

підхід функціональної прагматики (K.Eліх, Й.Рeбайн) та дескриптивно-транслятивний підхід (Л.Цибатoв) до аналізу еквівалентів ЕЕЧ;

лексикографічний аналіз.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше здійснюється комплексний аналіз перекладності німецьких ЕЕЧ та їхніх сполучень українською мовою, обґрунтовується необхідність і можливість відтворення функції ЕЕЧ в перекладі для збереження прагматичної пресупозиції висловлювання МО та забезпечення когерентності тексту перекладу. Пропонується новий підхід до лексикографічного представлення ЕЕЧ та до оцінки ЛВ як найбільш економного та стилістично адекватного засобу мови перекладу.

Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні та розширенні знань про властивості та функції ЕЕЧ як ефективного засобу емоційності висловлювання та про особливості відтворення такої емоційності засобами української мови. Результати перекладознавчого аналізу змінюють традиційні уявлення про можливості лексикографічного опису ЕЕЧ у двомовних словниках та форму словникової статті гіперлексеми, одним з омонімів якої є ЕЕЧ. Дані дослідження доповнюють теорію рівнів еквівалентності перекладу, є певним внеском до розробки питань одиниці перекладу та прагматики перекладу.

Практична цінність дисертації визначається можливістю використання матеріалів та результатів дослідження в курсі викладання теорії та практики перекладу, теоретичної граматики, лексикології, інтерпретації тексту, функціональної стилістики, а також при створенні підручників, збірників вправ, словників та двомовного лексикона ЕЕЧ. У практиці викладання німецької мови як іноземної та підготовки перекладачів високої кваліфікації матеріали дослідження допоможуть свідомому оволодінню ЕЕЧ в усному мовленні, забезпечуючи його природність та наближаючи до рівня мовлення носіїв німецької мови, чого і вимагає концепція вивчення іноземних мов у мовних вузах.

На захист виносяться такі положення:

Комунікативні, коґнітивні та соціальні функції емоційно-експресивних часток німецької мови зумовлюють особливість цього розряду часток у перекладознавчому аспекті. Адекватне відтворення цих функцій у перекладі забезпечує емотивну динамічну еквівалентність та когерентність тексту. Об'єктивними передумовами для цього є належний опис функцій ЕЕЧ у тлумачних чи двомовних словниках та наявність постійних лексичних відповідників, суб'єктивними - коґнітивна та мовна (інтерпретативна) компетенція перекладача.

Необхідною передумовою перекладознавчого аналізу є ідентифікація ЕЕЧ та розмежування їх - як похідного явища - з омонімами. Головними критеріями для ідентифікації ЕЕЧ у контексті є її функція у певній мовленнєвій ситуації, віднесеність слова до змісту всього речення, нездатність його бути членом речення та відповіддю на запитання.

Кількість лексичних та інших відповідників ЕЕЧ зростає прямопропорційно частоті вживання ЕЕЧ та зростанню рівня їх десемантизації.

Найефективніший (найекономніший) спосіб перекладу - лексичні відповідники з тією ж комунікативно-прагматичною функцією. Вони дозволяють зберегти ритм оригіналу, стиль автора, мовний портрет та соціальну характеристику комунікантів. Це - ЕЕЧ української мови та їх сполучення, інші короткі слова (вигуки, прислівники, вставні слова), як з адгерентною, так і інгерентною експресивністю.

Типові помилки при перекладі: повне ігнорування емоційної пресупозиції висловлювання; неправильна частиномовна класифікація слова, некритичне використання словникового значення у специфічному контексті ЕЕЧ.

Еквівалент омоніма (прислівника, сполучника і т.ін.) як формальний, а не змістовий відповідник, може призвести до зміни емоційно-прагматичної пресупозиції або і пропозиції висловлювання в українському перекладі.

Відсутність у МП лексичних відповідників з відтінком суб'єктивної емоційності у деяких типах висловлювань без прямого адресування (в монологічному мовленні, в невласне прямій мові) є нормою МП. Однак, крім ілокутивних функцій, ЕЕЧ можуть мати інші важливі функції (соціальну, стилістичну тощо), які повинні актуалізуватися іншими, прийнятими в МП, спсобами.

Процедура пошуку еквівалента ЕЕЧ складається з таких послідовних етапів: 1) Встановлення належності слова до розряду ЕЕЧ та її функції в даному типі контексту; 2) Аналіз характеру взаємодії з інтонацією чи фразовим наголосом та мімікою; 3) Аналіз мовленнєвої поведінки носія МП в подібній ситуації; 4) Вибір оптимального функціонального відповідника.

Апробація результатів. Основні результати дослідження відображено в 5 публікаціях. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданні кафедри германської філології (березень 2001 р., січень та грудень 2003 р.), на Всеукраїнській науковій конференції з проблем зіставної семантики 28-30 вересня 1995 р. в м. Києві, на Міжнародній науковій конфренції, присвяченій 100-річчю М.Д.Степанової, в м. Москві (7-8 листопада 1999р.) та на Міжнародній науковій конференції “Мова і нація” в м. Києві (24-25 жовтня 2002 р.).

Обсяг і структура дисертації зумовлені логікою наукового дослідження. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку основної використаної літератури і лексикографічних джерел (356 назв), списку ілюстративного матеріалу (14 творів та їх переклади), 5 додатків. У додатках наведено: класифікації ЕЕЧ МО та МП, графік перекладності ЕЕЧ, таблицю ЛВ за типами контексту, приклад словникової статті з ЕЕЧ та короткий тлумачний словничок вжитих у роботі термінів. Загальний обсяг дисертації становить 213 сторінок, з яких 166 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність і новизна, зв'язок з науковими темами, визначається об'єкт, предмет, мета та завдання дослідження. Відповідно до поставлених завдань визначаються методи та матеріал дослідження. Обґрунтовується теоретична та практична значущість роботи, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

У Розділі 1 “Eмоційно-експресивні частки (ЕЕЧ) німецької мови як особливий функціональний розряд часток у перекладознавчому аспекті” зроблено огляд стану дослідження ЕЕЧ німецької мови з метою уточнення перекладозначих проблем, зумовлених їх лінгвістичним статусом, та конкретизації завдань даного дослідження.

Аналіз наукової літератури з проблем ЕЕЧ (Г.Вайдт, В.Вольскі, Й.Ербен, Е.Гентшель, М.Турмайр, Т.Гарден, Ґ.Гельбіґ, В.Кьотц, Й.Люттен, М.Догерті, М.Далмас, Б.Фрейзер, А.Фоолен, Д.Франк, Л.Ґьотце, Д.Рьослер, А.Т.Кривоносов, Н.А.Торопова, А.М.Іскоз, О.І. Москальська, В.Г.Адмоні, Є.І.Шендельс, В.Н.Башинський, А.Є.Заїкін та ін.) свідчить про непростий шлях становлення даного розряду часток та про існування розбіжностей у поглядах на значення, функції та можливості перекладу ЕЕЧ. Лексикографічне представлення у німецько-українських словниках відбиває ще великою мірою ставлення традиційної стилістики до ЕЕЧ як “надлишкових” слів, які не мають лексичного значення і “часто не перекладаються”.

На сьогодні за ЕЕЧ визнані важливі комунікативно-прагматичні, соціальні та текстоорганізуючі функції. Представники чотирьох найважливіших лінгвістичних “парадигм” 20-го століття - структуралізму, трансформативної граматики, теорії мовленнєвих актів та конверсаційного аналізу (Г.Вайдт) досліджували феномен ЕЕЧ. Перша фаза (перші 2 течії) дослідження відзначалася інтересом до первинної семантики, дослівного значення висловлювання; друга (дві останні течії) - до т.зв. "значення значення", яке стосується мовної дії, пов'язаної з первинним значенням. З прийняттям у 70-их роках філософії мови Дж.Остіна та Дж.Р.Сьорля та поворотом у бік прагматики, коли акт мовлення з людиною-мовцем у центрі став ядром усієї системи мови (І.Смущинська) вчення про частки лише виграло: якщо в трансформативній граматиці надфразові аспекти ще не розглядалися, то у теорії мовленнєвих актів ЕЕЧ вже були визначені як ілокутивні індикатори (Г.Вундерліх, Ґ.Гeльбіґ). Koнверсаційний аналіз, для якого важливі в першу чергу передумови та наслідки мовленнєвих дій, а також двосторонній характер інтеракції, включив ЕЕЧ у коло своїх безпосередніх питань, відкрив перед дослідниками нові можливості та вимагав нових підходів. ЕЕЧ почали аналізувати як складову частину мовленнєвого акту чи дискурсу, часто на емпіричному матеріалі.

Причиною посиленої уваги до ЕЕЧ у рамках останнього підходу є їхня здатність чітко виражати соціальні моменти, міжособистісні та кооперативні аспекти, що присутні у будь-якій комунікації, а також взаємовплив комунікантів (Г.Вайдт). Саме ці компоненти мовленнєвої ситуації, які характеризують адресата тексту МО та його інтенції, найлегше втрачаються при перекладі (К.Нoрд).

З кінця 80-их років почалася третя фаза в дослідженні ЕЕЧ, яка від “прагматичної ейфорії” (Л.Цибатов) повертає знову до граматики (M.Дoгeрті, Л.Цибатов, С.Вурал), але на якісно іншому рівні. Очевидно, саме в поєднанні прагматики та граматики слід вбачати ключ до подолання існуючих розбіжностей у оцінках властивостей, значення та функцій ЕЕЧ.

Розбіжності починаються вже з назви розряду. Назви першої фази досліджень красномовно засвідчували (недо)оцінку лінгвістами значення ЕЕЧ, напр.: “спеції” та “забарвлювачі” ("Wьrzwцrter", "Fдrbewцrter" Р.Tiль, Ґ.Шрьoдeр), “наповнювачі” (“Fьllwцrter” Г.Ґ.Aдлeр), “непоказні слівця” (“unscheinbare Kleinwцrter“ Ф.Чiрш), яких слід уникати в мовленні.

У рамках лінгвістики тексту, теорії мовленнєвих актів, конверсаційно-аналітичної та прагмалінгвістики з'являлися терміни: модальні частки, ілокутивні частки, ілокутивні індикатори, ілокутивні модифікатори, частки речення, частки ставлення, емоційно-експресивні, комунікативні частки, екзистематори, прагмалексеми, індексатори та ін. Найстаріші з них - термін А.Т.Кривоносова “модальні” та Й Ербена “емоційно-експресивні”. Перевага віддавалася першому з них, поки не з'явився термін-конкурент „Abtцnungspartikeln“ (дослівно: „відтінювачі“ або „нюансатори“), що описує функції даних часток точніше, ніж термін „модальні“, який, крім того, може призвести до змішування з модальними словами. Термін „нюансатори“ не набув поширення у вітчизняній літературі, тому в нашому дослідженні використовується термін „емоційно-експресивні частки“ (ЕЕЧ), який позначає також відповідний розряд і в українській мові.

Під ЕЕЧ ми розуміємо неповнозначні, морфологічно незмінні слова типу ja, aber, denn, doch, vielleicht, wohl у певних, особливих контекстах вживання, де вони виражають емоційно-оцінне ставлення мовця до пропозиції та ілокуції висловлювання та беруть участь в його експресивному оформленні.

Розбіжності у описі властивостей та значення ЕЕЧ виражаються у різному обсязі розряду в різних класифікаціях та у поділі розряду на ядро (власне ЕЕЧ) і периферію (ЕЕЧ у широкому розумінні), дискусіях про наявність значення у ЕЕЧ та можливості їх перекладу.

Ядро розряду представлене у всіх класифікаціях, напр.: aber, auch, bloЯ, denn, doch, eben, einfach, etwa, halt, ja, mal/man, nicht, noch, nun/nun (ein)mal, nur, ruhig, schon, vielleicht, wohl (Ґ.Гeльбіґ, Г.Вайдт, E.Гeнтшель, Ґ.Бaунeбйerґ / M.Вeзeмaнн). Усі інші ЕЕЧ, які знаходяться на периферії і складаються, як правило, більше, ніж з одного складу та можуть займати перше місце в реченні, не переходячи при цьому до інших класів слів, є ЕЕЧ у широкому розумінні: also, schlieЯlich, immerhin, jedenfalls, ьberhaupt, allerdings, eigentlich (Ґ.Гeльбіґ, Ґ.Цiффoнун).

Через вторинне походження ЕЕЧ мають певні спільні властивості з словами-першоджерелами (прислівниками, сполучниками, вигуками, прикметниками, модальними словами), що часто ускладнює їх ідентифікацію. У дослідженні описуються властивості ЕЕЧ на морфологічному, синтаксичному та просодичному рівні. Оскільки деякі з них є такими не лише для ЕЕЧ, а деякі допускають винятки (наголошені варіанти, позиція перед змінюваним дієсловом тощо), то для ідентифікації слова як ЕЕЧ ми виділили ті, які присутні у всіх часток розряду і можуть служити критеріями при відборі корпусу зразків для нашого аналізу: віднесеність до всього речення як одиниці комунікації, нездатність бути членом речення чи відповіддю на запитання, неможливість поставити до цього слова запитання.

Наступним дискусійним моментом є значення ЕЕЧ. Результати цієї дискусії, на наш погляд, можна звести до виділення трьох типів значень, а саме:

а) загального значення гіперлексеми, яке носить абстрактно-категоріальний характер (В.Башинський), напр. “протиставлення” у aber;

б) загального (інваріантного) значення ЕЕЧ, яке присутнє у всіх її варіантів незалежно від типу контексту (Ґ.Гельбіґ, Г.Вайдт), у aber це “здивування” та

в) індивідуального значення, яке ототожнюється з комунікативно-прагматичною функцією певного варіанту ЕЕЧ у її специфічному контексті: “здивування особливою мірою чогось” у aber1 та „застереження“ у aber2.

Саме ця комунікативно-прагматична функція, яка реалізується в певному контексті і в певній ситуації мовлення, повинна бути відтворена відповідними засобами МП для забезпечення прагматичної (комунікативної) еквівалентності.

Кожна ЕЕЧ орієнтована на певні типи розповідних, спонукальних та питальних речень (Б.Kунцмaнн-Mюллер, И.Копцев), а через них на певні мовленнєві наміри чи дії, такі як вимога, бажання, погроза і т. ін., надаючи їм певного відтінку (посилення, пом'якшення), тобто виражаючи ставлення мовця до ілокуції (Б.Зaндiґ). Залежність вживання ЕЕЧ від комунікативного типу речення, яка не знаходила пояснення у рамках традиційної граматики, пояснюється до певної міри звертанням до пресупозиції висловлювання (Є.В.Милосердова) в теорії мовленнєвих актів.

В основу нашого перекладознавчого дослідження покладено комунікативно-прагматичні функції ЕЕЧ, відповідно до підходу функціональної прагматики (K.Eлiх, Й.Рeбайн). Граматичні (синтаксичні) чинники присутні тією мірою, якою вони визначають (обмежують) контекст вживання конкретної ЕЕЧ та спосіб її взаємодії з іншими лексичними та граматичними засобами речення (підхід інтерпретативної семантики, Л.Цибатoв).

У Розділі 2 “Перекладність ЕЕЧ з точки зору комунікативної теорії перекладу” аналізуються сучасні погляди на проблеми одиниці перекладу, еквівалента та еквівалентності, рівнів еквівалентності з метою їх уточнення відповідно до специфіки предмета нашого дослідження. Представлені моделі аналізу перекладності та еквівалентів ЕЕЧ у інших мовах, а також аналогічний розряд часток української мови як можливих лексичних відповідників, тобто структурних елементів висловлювання МП, які виконують функцію ЕЕЧ МО.

Теоретичною базою нашого дослідження послужили праці відомих зарубіжних та вітчизняних перекладознавців В.Вільса, Г.Вермеера, С.Влахова і С.Флоріна, Г.Єгера, О.Каде, В.Коллера, А.Нойберта, К.Норд, К.Райс, Л.Бархударова, Р.Зорівчак, В.Карабана, В.Комісарова, Я.Рецкера, О.Чередниченка, О.Швейцера.

Перекладознавчі та контрастивні дослідження ЕЕЧ покликані до життя практичними потребами комунікативного перекладу з його вимогою прагматичної, функціональної еквівалентності текстів. Передача емоцій та їхніх відтінків іншою мовою є складним завданням, оскільки емоції, будучи категорією загальнолюдською, у кожній конкретній мові знаходять національно-специфічне відображення. Одна й та сама емоція може передаватися одиницями як одного (напр., частка - частка або частка - прислівник) так і різних рівнів (напр., частка - фонетичний засіб: інтонація, наголос, тон, або частка - парафраза).

Проблеми перекладознавчого аналізу ЕЕЧ полягають не тільки у відсутності у них лексичного значення, що не дає можливості застосувати існуючі семантичні методи до їх опису, чи у різному обсязі даного розряду часток у різних мовах. Вони виникають уже на етапі відбору корпусу прикладів для аналізу. По-перше, іншими мовами перекладаються повноцінні літературні твори, а не повсякденне розмовне мовлення. Тому джерелом емпіричного матеріалу для перекладознавчого дослідження можуть бути лише сценічні та стилізовані діалоги з прозових літературних творів та фільмів, де ЕЕЧ виконують важливу функцію моделювання розмовного мовлення за відсутності його інших принципових ознак (М.Турмайр, Г.Блюме, А.Буркхардт).

По-друге, переклад твору здійснюється, як правило, однією особою і відбиває її суб'єктивне розуміння тексту оригіналу, знання мови перекладу, регіональне походження та особисті уподобання щодо певних способів/прийомів перекладу. Для більшої вірогідності результатів необхідно збільшувати обсяг статистичної маси з якомога більшої кількості джерел. Знайдені ЛВ, вжиті неодноразово різними перекладачами, можна вважати постійними еквівалентами ЕЕЧ.

По-третє, різні ЕЕЧ/варіанти ЕЕЧ вживаються з різною частотою. Для рідковживаних ЕЕЧ / варіантів ЕЕЧ у специфічних комунікативних типах висловлювання потрібно створювати приклади спеціально і до їх перекладу залучати кваліфікованих мовців.

Не менш важливою проблемою ми вважаємо адгерентний характер емоційності та експресивності ЕЕЧ, яка виникає лише в певному контексті, тоді як гіперлексема поза контекстом або ж омоніми ЕЕЧ у своїх типових контекстах в емоційному плані нейтральні. Тому використання еквівалентів омонімів для перекладу ЕЕЧ може мати лише обмежений, умовний характер, оскільки вони передаватимуть або загальне значення ЕЕЧ, або значення, що пов'язується з гіперлексемою.

За незначним винятком (К.Гeллiнґ, С.Вурaл), дослідження еквівалентів ЕЕЧ односпрямовані, причиною чого може бути, напр.: 1) різний обcяг аналізованого розряду у різних мовах, або й неможливість виділити в МП такий розряд, оскільки функцію “нюансування” виконують різні частини мови; 2) недостатній опис відповідного розряду у МП; 3) наявність у мовах різних груп специфічних засобів вираження емоційності; 4) спрямованість дослідження на вивчення структури лише МО. Три останні причини визначили напрямок нашого дослідження.

Перед власне аналізом еквівалентів наводяться пояснення, що дають певні уявлення про контекст і ситуацію мовлення, в т.ч. за допомогою „розмовннх максим” Г.Грайса, зокрема “максими релевантності”, яка широко використовується в конверсаційному аналізі.

Переклад ЕЕЧ ми вважаємо, слідом Й.Альбрехтом, класичним випадком протиставлення “елементу загального характеру” МО “спеціальних” елементів МП, тобто таких, які підлягають сильнішим контекстуальним обмеженням. У цьому зв'язку в контрастивній лексикології та перекладознавстві говорять про “диверсифікацію”. Якщо “часткові” еквіваленти МП стануть, у свою чергу, вихідним пунктом контрастивного дослідження, то матимуть у МО зовсім інші часткові еквіваленти. Значущі елементи обох мов не є однозначними чи такими, що однозначно відтворюють один одного.

Якщо висловлювання МО з певною ЕЕЧ неможливо передати притаманними МП засобами в тій самій формі, то, як і для інших “неперекладних” слів, які з точки зору цієї МП являють собою “незвичайні” комбінації різних характеристик, можна вибирати між двома можливостями, а саме, або зовсім відмовитися від пошуків ЛВ, що може бути виправданим за певних умов, або спробувати шляхом залучення часом досить громіздких засобів МП експлікувати значення ЕЕЧ. У останньому випадку теж є вибір: або ввести додатково речення, яке б означало, що автор залишає на якийсь час свою позицію стороннього хроніста і аргументує до читача, або (особливо у контексті оповіді) за допомогою декількох вдалих ретушувань перетворити оповідь у непряму чи навіть у пряму мову.

Наше дослідження спирається на модель аналізу Л.Цибатова, який описує відповідники російських модальних часток у німецькій мові з точки зору “інтерпретативної семантикиі передбачає диференційований підхід до опису значення мовних висловлювань, проводячи відмінності в багатьох незалежних, проте взаємодіючих між собою сферах мовного та поняттєвого структуроутворення. Максимальна еквівалентність у МП досягнута, якщо індивідуальні значення усіх засобів, які описують ставлення мовця (або ж пресупозицію) у МП, в результаті дають аналогічну конфігурацію, як у МО. Алгоритм Л.Цибатова є подальшим розвитком універсально-прагматичного підходу В.Гайнріхса і складається з трьох етапів:

визначення інваріантного значення частки в МО;

опис ефекту від взаємодії цього інваріантного значення з іншими засобами емоційної пресупозиції висловлювання;

- знаходження еквівалентної конфігурації наміру/пресупозиції у МП.

Це означає, що інваріантність пресупозиції (за умови тотожності пропозиції) у висловлюваннях МО та МП є tertium comparationis при визначенні прагматичної еквівалентності текстів, ЛВ ЕЕЧ знаходиться в рамках конфігурації пресупозиції висловлювання в МП.

Зміст другого етапу у цьому алгоритмі - опис взаємодії інваріантного значення ЕЕЧ з іншими засобами пресупозиції - дасть не що інше, як ті варіанти (нюанси, відтінки) значення, які їм у різних комунікативних типах висловлювання приписує, напр. Ґ.Гельбіґ (1994), і які свідчать про багатозначність основної маси ЕЕЧ (т. чином ми підтримуємо “максималістську” позицію у питанні про значення ЕЕЧ). Тому напрямок нашого аналізу способів та прийомів перекладу визначається таким чином: інваріантне значення ЕЕЧ варіант у певному типі висловлювання (емоційна пресупозиція МО) переклад цього висловлювання (емоційна пресупозиція МП) порівняння способів та прийомів перекладу варіантів однієї й тієї ЕЕЧ та виявлення у них спільних та відмінних ЛВ. Спільні ЛВ, швидше за все, передають інваріантне значення ЕЕЧ, тоді як відмінні - індивідуальне значення, зумовлене конкретним типом контексту.

Погляди на можливості перекладу ЕЕЧ ми ділимо на три групи. Представники першої групи зараховували ЕЕЧ як безденотатні лексичні одиниці до безеквівалентної лексики (Т.Николаева). Переклад частки denn у російській мові частками а же, ну а, же все-таки, же то А.Кривоносов не вважає перекладом самої ЕЕЧ, а значить, і її значенням, яке, на його думку, неможливо передати завжди одним і тим самим способом. Слідом за Н.Шведовою він називає ці варіанти “структурними формантами російського речення з суб'єктивно-модальним значенням”, “субститутами”, які варіюються у залежності від структурного типу речення, його лексичного наповнення, інтонації та екстралінгвістичних факторів.

Інша група визнавала наявність, напр. у російській мові точних відповідників для певних ЕЕЧ німецької мови (К.Крушельницька).

Представники “центристських поглядів” (Л.Цибатов, Ґ.Бaунeбйeрґ, M.Лiчeн / Й.Дaль) розрізняли проблематичні та непроблематичні для перекладу випадки. Непроблематично знайти ЛВ при наявності у обох мовах ЕЕЧ з однаковим інваріантним значенням, які можуть замінити одна одну у всіх чи, принаймні, у деяких типах контексту (рос. же/укр. ж/нім. doch)

Проблематичним вважався переклад, коли важливі характеристики часток МО та МП не збігаються (фіксоване місце на початку речення деяких російських ЕЕЧ - да, ну, так, відповідно українських а, та, ну, то - не притаманне німецьким) і тому при перекладі - напр., російських ЕЕЧ - використовуються не лексичні, а споріднені за своїм значенням з частками позиційні засоби виразності (контрастний наголос, маркований порядок слів, конверсія модусу установки, сполучення aber з doch, denn, je, ьberhaupt). Ще проблематичнішим вважався переклад при відсутності у мові перекладу лексичного відповідника у формі ЕЕЧ. Неперекладність ЕЕЧ як відсутність ЛВ у формі частки у словнику або у текстах перекладу (Т.Николаева, Л.Цибатов), не може бути аргументом для комунікативної теорії перекладу. Сучасна наука постулює “відносну, але у той же час прогресивну перекладність мов взагалі” (В.Koллeр), коли ”перекладаючи, ми робимо мови перекладними”. У рамках комунікативної теорії перекладу нового змісту набуває і поняття перекладності часток. Під перекладністю ЕЕЧ ми розуміємо незмінність її комунікативно-прагматичної функції в МП, яка може забезпечуватися не лише за допомогою ЕЕЧ МП і не лише вербальними засобами.

Згідно з теорією мовленнєвих актів між мовленнєвою дією та можливостями її мовного вираження не існує співвідношення 1:1. Відхід від лінгвістичної вимоги еквівалентності дає можливість по-новому трактувати поняття еквівалента ЕЕЧ та одиниці перекладу. Для опису певної мовленнєвої дії можна на вибір скористатися одним із таких засобів як частка, інтонація, інверсія, парафраза і т.п., а одне слово може брати участь у оформленні декількох різних мовленнєвих дій (напр. ЕЕЧ “doch” передбачає згоду слухача, критикує попереднє висловлювання, підсилює вимогу, стурбованість чи сумнів, залежно від ситуації мовлення та мовного контексту). Отже, перераховані вище засоби можна вважати перекладом ЕЕЧ на основі відповідності їх функцій (про “відповідність функцій” замість “еквівалентності” говорять, зокрема, Й.Кетфорд (1965), К.Нoрд (1995), У.Kaутц (2002)). Отже, перекладацьким еквівалентом ЕЕЧ можуть бути як лексичні засоби різних рівнів (в т.ч. лексико-граматичні трансформації та парафрази), так і супрасегментальні (інтонація, наголос) чи позамовні (жести, міміка), оскільки кожна мова має свої особливості щодо “стилістичної характеристики”, “регістру” чи “емоційного забарвлення” (Л.Бархударов). Дві останні категорії знаходяться за рамками письмового тексту, тому предметом нашого дослідження є лише лексичні засоби (ЛВ).

На нашу думку, перекладність ЕЕЧ залежить від а) коґнітивних здібностей перекладача виявити функцію ЕЕЧ на етапі аналізу тексту МО та оцінити її місце в ієрархії значень, які необхідно передати в МП, б) здатності уявити, як ця функція може бути реалізована в МП, та в) вибору оптимального способу перекладу.

Уточнюючи поняття одиниці перекладу щодо ЕЕЧ, ми не вважаємо можливим визначити такою одиницею окреме слово, незважаючи на наявність лексичних відповідників. Окремого речення, як мінімальної “смислової одиниці” (Л.Бархударов), у рамках якої здійснюється процес перекладу, також не завжди достатньо для аналізу функції ЕЕЧ. Значення кожного варіанта ЕЕЧ описується його функцією у певній синтаксичній конструкції (=типі речення), яка є, як правило, частиною ширшого висловлювання, і без нього не завжди може самостійно функціонувати. При спробі інтерпретації окремого речення з ЕЕЧ потрібне особливе розумове напруження, щоб уявити або ситуацію, в якій це речення могло бути сказане, або зміст попереднього речення (K.Цiммeрмaнн, Ґ.Гельбіґ). Необхідна опора на ширший контекст, і якщо він мовний, то нею є сусідні речення (Г.Вайдт), зокрема висловлювання-реакція слухача. Отже, конструкція з ЕЕЧ та її найближче оточення, необхідне для ідентифікації функції ЕЕЧ, є тим мінімальним контекстом, який має бути одиницею перекладу, тобто одиницею смислу, еквівалент якої є (або має бути) в МП. Вона може мати, напр., таку форму:

Ситуація: Сталін смертельно хворий, бюллетень про стан його здоров'я регулярно з'являється на заводі.

Der alte Janausch bemerkte:“Mir jedenfalls macht man mal nicht so `nen Krankenbericht“. Da drehte sich Ernst Krьger um, er rief zornig:“Du brauchst auch bloЯ `nen Tierarzt!“(A.Seghers, 127)

Без попереднього контексту auch bloЯ можна інтерпретувати як комбінацію логічних часток: “Тобі також потрібен лише ветеринар!”, що неправильно відбивало б стан речей, тобто змінило б пропозицію висловлювання. Слова ж Янауша, який посмів рівнятися з “батьком народів”: ”Коли захворію я, такого бюлетеня не вивісять”, викликало презирливу насмішку Крюгера, що й передано двома підсилювальними частками: “Та тебе й ветеринар вилікує!” (переклад В.Василюка).

У корпусі прикладів мінімальні контексти мають обсяг від одного-двох речень до сегментів досить великого розміру, які включають відомості про ситуацію мовлення та репліки діалогу (в т.ч. внутрішнього). Тобто, одиниця перекладу є, на відміну від лінгвістичних одиниць, величиною змінною, оскільки розміри її диктуються змістом (В.Koллeр). ЛВ ЕЕЧ знаходиться у її межах, якщо функція частки виражена лексичними засобами МП, але не обов'язково на тому ж місці в реченні, що і в МО. На відміну від Л.Цибатова, ми не вважаємо такі випадки проблематичними для перекладу.

Заміна знаків однієї мови знаками іншої диктується завданням створення еквівалентних комунікатів, тобто текстів як одиниці комунікації (О.Каде). Це завдання само по собі вже виправдовує більш чи менш істотні трансформації тексту МО, що розширює поняття перекладацької еквівалентності, яка не переростає у “перекладацьку сваволю”, оскільки всі необхідні зміни макрознака строго підпорядковані вимогам двомовної комунікації і повинні передати не тільки “дух” (Х.Меліан [1997:145]), “враження” (С.Влахов/С.Флорін [1980:V]), але й стиль.

При неможливості повної і абсолютної еквівалентності текстів вона повинна бути якомога повнішою. На етапі аналізу Т1 встановлюються ті його елементи, які першочергово повинні бути відображені в Т2, і їхня ієрархія варіюється в залежності від типу тексту, жанру і т. ін. Лише завдяки комунікативнму та функціональному підходу (В.Комиссаров, К.Райс та ін.) прагматичний аспект перекладу посів належне місце, а прагматична еквівалентність є найвищим рівнем еквівалентності, коли прагматика (“функція”, “комплексна дія”) висловлювання, тексту залишається величиною постійною, а семантика та синтаксис підпорядковані законам відповідно МО та МП.

Оскільки комунікативно-прагматичні функції ЕЕЧ є складником прагматичної (за К.Райс) або ж ситуативної (за С.Й.Шмідтом) пресупозиції висловлювання, яка повинна залишитися незмінною в МП, то від їх правильного визначення та передачі в МП залежить і еквівалентність змісту (пропозиції) висловлювання.

Наявність розряду ЕЕЧ в МП дає підстави для пошуку серед них ЛВ німецьких ЕЕЧ у висловлюваннях з суб'єктивною модальністю. Однак ми усвідомлюємо, що наявність подібних функцій ще не є гарантією їхнього повного збігу у певних часток, а також функціонування ЕЕЧ МП у ролі постійних ЛВ з тим самим набором відтінків.

Українські ЕЕЧ теж є результатом відображення певних змін у структурі свідомості людини, які супроводжуються змінами у внутрішньому розвитку мови, що призводить до поступової втрати якимись словами самостійного лексичного значення і постійного використання їх у певних синтаксичних конструкціях для надання висловлюванням додаткових відтінків.

Перехід слова до розряду ЕЕЧ полягає “не стільки в отриманні часткою нових ознак, скільки у втраті тих, які дане повнозначне слово мало раніше” (Е.Симонова). Процеси переходу в обох мовах протікають паралельно. Порівняймо:

"Хай собі сонечко як завгодно сходить" (П.Тичина),

де форма давального відмінку зворотного займенника набула значення ЕЕЧ, з mir/dir ("ethischer Dativ") у спонукальному реченні/попередженні:

“Fall mir nicht aus dem Fenster!“

„Sie kann dir dem General der Heilsarmee ein Glass Wein anbieten“ (У.Eнгeль).

Спільними ознаками українських та німецьких ЕЕЧ є їх вторинність, незмінність, коротка форма, нездатність бути членом речення та комунікативно-прагматичні функції у висловлюванні. Якщо ЕЕЧ у німецькій мові стоять переважно в центрі речення після дієслова, то в українській розрізняються препозиційні (давай, хай, ну, не, ні, що, за) та постпозиційні (ж, же, -но, -бо) ЕЕЧ, а також ті, що можуть переміщуватися (хіба, тільки, ось, уже, лише, ще) (М.Івченко, І.Вихованець).

В німецько-українських словниках опис функцій ЕЕЧ або відсутній зовсім, або неповний (через обмежений обсяг наявних словників), тому вибір способу чи прийому перекладу великою мірою залежить від інтелектуальних та творчих здібностей перекладача.

Наявність меншої кількості ЕЕЧ в перекладах, ніж в МО, при більшому обсязі розряду, може мати різні причини, які встановлені у наступному розділі. лінгвостилістичний переклад український німецький

У Розділі 3 “Переклад ЕЕЧ та їхніх сполучень у різних комунікативних типах висловлювання” досліджуються способи та прийоми перекладу висловлювань з ЕЕЧ, а також проводиться комплексний статистичний, лінгвостилістичний та прагмалінгвістичний аналіз українських ЛВ для 26 німецьких ЕЕЧ та їхніх сполучень, які представлені в корпусі. Аналізуються можливі причини та наслідки відсутності або неточності ЛВ у певних контекстах, в окремих випадках формулюються пропозиції щодо вибору оптимального відповідника.

Як і передбачалося, не всі ЕЕЧ та відтінки “значення” німецьких ЕЕЧ достатнім чином представлені в корпусі. Поряд з 356 контекстами doch - лише 4 з ohnehin, із 7 відтінків вищеназваної doch перший варіант doch1 у розповідному реченні представлений 222 рази, тоді як doch4 у специфічному для цієї ЕЕЧ контексті спеціального питання взагалі відсутній, у цьому контексті у подібній функції частіше трапляється ЕЕЧ noch: „Wer war das doch gleich?“= „Wer war das noch gleich?“, коли мовець просить слухача нагадати йому щось, що він уже чув, або знав, але забув.

Опис аналізованої ЕЕЧ включає її загальне значення, протиставлення з омонімами, усі наявні відтінки-варіанти значення та ЛВ в МП. Приклади ілюструють найбільш типові ЛВ, а також ті проблематичні випадки, де неправильна ідентифікація слова як ЕЕЧ призводить до зміни емоційної пресупозиції висловлювання або ж і до фальсифікації пропозиції в МП. ЛВ синонімів з метою більшої наочності їх порівняння аналізуються паралельно bloЯ/nur, eben/halt, mal/man.

Поділ розряду на ядерні та периферійні частки є також правомірним, оскільки значення останніх зберігає ще спільний з омонімом семантичний компонент, що виражається у наявності невеликої кількості (1-3) ЛВ, які можуть вважатися постійними і використовуватися у лексикографічному описі. Це прислівники у ролі вставних слів (єдина відмінність від ЛВ прислівників-омонімів). Більше того, у межах групи ядерних ЕЕЧ були виявлені значні відмінності у способах перекладу частовживаних та нечастотних часток. Якщо перші мають широкий діапазон лексичних відповідників, в т.ч. формальних, часто вимагають граматичних трансформацій, передаються через сильніше емоційне забарвлення дієслова чи повторення ключового слова, то у останніх набір ЛВ обмежений (2-3) або і зовсім відсутній, у кращому випадку це парафраза.

Окремими пунктами представлено аналіз причин (непряме адресування висловлювання, повторне вживання одним мовцем, опис, відсутність прямих відповідників у словнику, складна конфігурація емоційної пресупозиції, нехтування функцією ЕЕЧ) та наслідків (зміна емоційної пресупозиції, ілокуції, пропозиції висловлювання) відсутності ЛВ у ядерних ЕЕЧ, а також перекладу сполучень ЕЕЧ, механізм якого виявляється однаковим для всіх сполучень (сполучення частотних відповідників кожної з часток, частотний відповідник частки справа як такої, що модифікує ілокуцію сильніше, відсутність ЛВ сполучень із 3-5 ЕЕЧ).

Аналіз перекладу ЕЕЧ залежно від уживання в різних комунікативних типах контексту був зумовлений тим, що загальне (інваріантне) значення ЕЕЧ одержує в них додаткові нюанси (функції). Це передбачає наявність у всіх варіантів частки, крім спільних ЛВ, які визначаються інваріантним значенням, ще й специфічних, для передачі індивідуального відтінку. Всі 7 варіантів вищеназваної ЕЕЧ doch, напр., мають спільні ЛВ: підсилювальні частки ж (в т.ч. у сполученнях але … ж, та/то ….ж), адже , і/й + сам або так. Саме два найчастотніші ЛВ - ж/же та адже - подаються в німецько-українських словниках як ЛВ у функції підсилення, але без вказівки на типи контексту та часткові функції doch у них. Суперечність, виражена різними варіантами ЕЕЧ, лише мається на увазі, не набуваючи вербальної форми. При перекладі (напр., doch1, doch3 та doch5) широко використовуються вставні слова або речення, які експлікують вербально очікування мовця: сподіваюсь, здається, отже - doch1 та doch5; не інакше, поготів - doch1; мовляв - doch3; думаю, їй-богу - doch5, а також виконують певні соціальні функції (напр. вказують на характер стосунків співрозмовників). Прислівники все-таки, все одно, сполучник але, фактично вербалізуючи суперечність, підсилюють її за рахунок втрати інших ілокуційних функцій (напр., нагадування), що спричиняє певне спотворення емоційної пресупозиції. Це може бути наслідком невірної ідентифікації ЕЕЧ або інтерполяції відповідника омоніма-прислівника у контекст ЕЕЧ.

Причини відсутності ЛВ у частині висловлювань (у деяких ядерних частотних ЕЕЧ до 30%) можна умовно розділити на об'єктивні та суб'єктивні. До перших належить мовна норма МП, за якою вживання ЕЕЧ не характерне для деяких типів підрядних речень та висловлювань з непрямим адресуванням (опис, невласне пряма та непряма мова) або при повторному вживанні одним і тим же мовцем. Сюди ми відносимо також недостатній рівень вивченості комунікативно-прагматичних функцій деяких ЕЕЧ (напр., mir) та відсутність постійних ЛВ у МП (напр., eben, halt). До суб'єктивних причин ми відносимо, в першу чергу, мовленнєву компетенцію перекладача та його ставлення до передачі засобів емоційності. При відсутності у словнику ЛВ ЕЕЧ і неможливості підстановки відповідника омоніма у контекст ЕЕЧ, перекладач, як правило, нехтує емоційною пресупозицією або вдається до вживання формального відповідника. Це стосується також випадків зі складною емоційною пресупозицією, яка конфігурується сполученням 3 - 5 ЕЕЧ і вимагає певних зусиль як на етапі аналізу, так і ревербалізації.

ВИСНОВКИ

Результати перекладознавчого аналізу засвідчують наявність різноманітних засобів перекладу ЕЕЧ в українській мові, починаючи від часток різних розрядів та їх сполучень до експлікації значення шляхом парафразування чи описового перекладу. Положення про “перекладність” ЕЕЧ та їхніх сполучень знаходить ще одне підтвердження на матеріалі української мови, а дане дослідження доповнює собою низку праць, присвячених проблемам перекладу німецьких ЕЕЧ.

Такі дослідження покликані подолати наслідки тривалого ігнорування ЕЕЧ як периферійної частини словника та недоліки їх лексикографічного опису. Вживання еквівалентів повнозначних омонімів, що містяться в двомовних словниках, призводить до формального перекладу ЕЕЧ, який не забезпечує прагматичної еквівалентності висловлювання. Проведене нами дослідженя дозволяє сформулювати такі висновки:

Переклад комунікативно-прагматичних функцій ЕЕЧ, відтворення прагматики адресата є важливою передумовою прагматичної еквівалентності текстів - найвищого рівня еквівалентності перекладу (зокрема літературного). Найекономнішим та найточнішим способом вона досягається за допомогою лексичних відповідників. При цьому не змінюється синтаксична структура висловлювання, ритм, соціальний чи словесний портрет мовця.

Найбільш поширеним способом перекладу ЕЕЧ є підстановка ЛВ: а) зі збереженням лінійної (синтаксичної) відповідності; б) з певними синтаксичними трансформаціями у випадку іншого позиціювання ЕЕЧ МП або якщо ЛВ є сполученням часток у дистантній позиції; в) з антонімічною заміною у випадку обмеження вживання ЛВ у формі частки, вигука чи прислівника певним граматичним типом речення. Парафраза та експлікація значення ЕЕЧ у словах автора підтверджують правильність класифікації ЕЕЧ та її функції перекладачем і відтворюють “дух” МО, але парафраза часто збільшує обсяг висловлювання, а експлікація в словах автора збіднює пряму мову персонажів. Однак, для нечастотних ядерних ЕЕЧ у специфічній функції та специфічному комунікативному типі висловлювання парафраза може бути єдино можливим способом перекладу.

Виявлені частотні ЛВ можуть бути використані для лексикографічного опису ЕЕЧ, для перекладу та для тренування в навчальному процесі. Індивідуальні ЛВ є прикладами часткових еквівалентів. Двомовний словник з частками повинен бути до певної міри тлумачним, оскільки він не може приписувати якісь ЛВ як обов'язкові до вживання. Користувачеві необхідні пояснення значення ЕЕЧ в усіх можливих типах синтаксичних конструкцій на типових прикладах, щоб мати можливість вибору лексичного відповідника.

ЛВ - це ЕЕЧ та частки інших розрядів, як правило, в сполученнях між собою або з вставними словами (реченнями), теж короткими за формою, які - подібно до ЕЕЧ стосуються змісту всього речення. Це дає підстави стверджувати, що у МО та МП немає ЕЕЧ з повним співпадінням функцій, незважаючи на значний обсяг розряду українських ЕЕЧ. Поєднання ЕЕЧ з сполучником чи вставним словом (тобто лексичною одиницею з сильнішим семантичним компонентом) експлікують додатково функцію ЕЕЧ в МП.

Відсутність у МП емоційної пресупозиції висловлювання оригіналу позбавляє читача “нюансу особистого”, заважає розпізнати мовця як особу, позбавляє його словесний портрет індивідуальності. Втрачаються такі складники ситуації висловлювання, як характер стосунків між партнерами, досвід їхніх попередніх інтеракцій. Особливою проблемою для перекладача є передача емоційної пресупозиції, утвореної сполученням 3-5 ЕЕЧ.

Правильна ідентифікація ЕЕЧ та належне відтворення її функції в МП є запорукою того, що представник іншої культури, в іншому часі та іншому місці, не відчуває своєї неповноцінності через відсутність або недостатність фонових знань, які імплікує ЕЕЧ для читача тексту оригіналу.

Суб'єктивна емоційність, виражена частотними ядерними ЕЕЧ відсутня в перекладі висловлювань без прямого адресування (непряма, невласне пряма мова, несамостійні підрядні речення, у першу чергу в монологічному мовленні), а також у діалогічному мовленні при багаторазовому, автоматичному вживанні.

Дослідження способів та прийомів передачі комунікативно-прагматичних функцій ЕЕЧ німецької мови та їхніх сполучень в українських перекладах, проведене в межах комунікативного підходу до опису мовних одиниць та функціональної прагматики, розширює поняття перекладності та еквівалента ЕЕЧ, пропонує шляхи для виявлення та лексикографічного опису таких еквівалентів. Необхідну для укладання словника чи лексикона статистику для нечастотних ЕЕЧ чи варіантів можна одержати, наприклад, за допомогою значного збільшення корпусу емпіричного матеріалу або залучення до перекладу текстів з даними ЕЕЧ інформантів (кваліфікованих мовців-білінгвів).

Повніше уявлення про характер еквівалентності ЕЕЧ двох мов могло б дати дослідження лексичних засобів перекладу українських ЕЕЧ в німецькій мові, що передбачає наявність чіткої класифікації та детального опису функцій останніх у термінах коґнітивної та прагмалінгвістики.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Великий потенціал маленьких часток // Вісник Київського національного ун-ту імені Тараса Шевченка. Іноземна філологія. - К.: ВПЦ “Київський університет”. - 1998. - Вип.27. - С. 50-52.

2. Контрастивні дослідження німецьких ЕЕЧ та їх відповідників у інших мовах // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Іноземна філологія. - К.: ВПЦ “Київський університет”. - 2000. - Вип.27. - С. 59-63.

3. Cинонімія та багатозначність емоційно-експресивних часток німецької мови: проблеми перекладу // Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць. - К.: ВПЦ “Київський університет”. - 2003. - С. 192-196.

4. Передача німецьких емоційно-експресивних часток українською мовою // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Іноземна філологія. - К.: ВПЦ “Київський університет”. - 2003. - Вип. 34-36. - С. 130-133.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.