Лінгвальні аспекти неправди як когнітивно-комунікативного утворення (на матеріалі сучасної англійської мови)

Основне значення іменника lie зазнає змін і шляхом нейтралізації семи “вербальна форма передачі інформації”. Семему, що тлумачиться як “щось надзвичайно оманливе” [something grossly deceptive (OED)], ілюструє такий приклад: (6) Morality was a North European lie (Fowles). Мораль - це форма колективної свідомості, що регулює поведінку членів суспільства (Філософський словник). Ототожнення моралі й неправди у наведеному реченні свідчить про нейтралізацію семи “вербальна форма передачі інформації” у семантичній структурі іменника lie. Такий семантичний зсув спостерігається й в іменній основі lie- у складі слова lie-tea (підроблений чай). Тлумачення цього слова - “переклад найменування китайцями призначених для продажу на європейському ринку чаїв, у які додавалося фарби” [a transl. of the name given by the Chinese to teas coloured for the European market (OED)] - указує на те, що у формуванні його значення задіяна метонімія: насправді суб'єктом обману є не чай, а його продавець.

Деякі складники епідигматичної структури іменника lie утворені шляхом нейтралізації семи “негативна оцінність”. Це стосується, наприклад, семеми, що визначається як “свідомо неправдиве твердження, що не вважається осудливим; хиба, яку вибачають або схвалюють через її мотив” [a consciously untrue statement which is not considered criminal; a falsehood rendered venial or praiseworthy by its motive (OED)]. Значення “похвальна неправда” актуалізується у словосполученні white lie (свята неправда), що базується на оксимороні. Іменник lie може мати й оцінно нейтральне значення “байка, небилиця, вигадка” [an anecdote, tale, “tall story” (OED)]. Так, у словосполученні lie and story (неправда й небилиця) ознака негативної оцінки нейтралізується внаслідок актуалізації ознаки “несерйозність”.

Наведений аналіз словникової семантики лексеми lie та її похідних свідчить про те, що лексико-семантичні варіанти цих слів відбивають різні типи сприйняття суб'єктом рефлексії змісту висловлення, яке містить хибне твердження (власне неправда, хибність, помилка, обман, свята неправда або фантазія). Таким чином, втілений у цих одиницях концепт неправда постає як категоріальний: він організує концепти, сукупність яких утворює поняттєву категорію неправди, за принципом ланцюжково-радіальної структури. У поняттєвій категорії неправди виокремлюються такі виміри: інформаційний - неправда є дезінформація (помилка > хибність); поведінковий - неправда є обман; оцінний - неправда є оцінка (свята неправда, фантазія). Процеси розширення і звуження значення лексеми lie, метафоричного, метонімічного та оксиморонного переносу розмивають межі між цими концептами.

Словникові дефініції, у яких зафіксовані семантичні ознаки слів із коренем lie- лише у найтиповіших контекстах, надають обмежені відомості стосовно знання носіїв англійської мови про неправду, наявність котрого дозволяє їм уживати ці мовні одиниці у менш характерних ситуаціях. Виявлення комбінаторних властивостей предикатного слова lie (іменника та дієслова), що є семантично вмотивованими, уможливлює, по-перше, отримання детальніших даних про внутрішню будову концепту неправда, по-друге, перехід на вищий рівень абстракції шляхом звернення до розгляду рольової структури слів із коренем lie-.

Рольова структура (Ч.Філлмор) предикатного слова lie містить актанти (об'єкт, агенс, адресат та спостерігач) і сирконстанти, що специфікують об'єктивні (місце/час) і суб'єктивні (мета/мотив, спосіб/манера поведінки та наслідки) параметри ситуації неправди. Останні є підставою аксіологічної оцінки, яка також уходить до складу семантичних ролей предикатного слова lie. Ці ролі можуть бути інкорпорованими у семантичну структуру слова lie або представленими у поверхневій синтаксичній структурі. Так, наприклад, у предикації Х lies об'єкт є внутрішнім: Х lies означає, що Х робить щось (говорить неправду); у предикації X tells lies об'єкт експлікується у поверхневій структурі. Семантичні ролі предикатного слова lie виступають конституентами базового фрейму ситуації неправди, який є акціональним (С.А.Жаботинська) і містить слоти об'єкт, агенс, адресат, спостерігач, місце/час, мета, спосіб/манера, наслідки та оцінка. Акціональний фрейм ситуації неправди виступає як матричний стосовно фреймів, що структурують його слоти. Ці фрейми можуть бути посесивними або таксономічними, а їх слоти можуть розгортатися у предметноцентричні фрейми, що містять слот такий (С.А.Жаботинська).

Структураційний модус концепту неправда. Шляхом аналізу засобів заповнення слоту такий виявляється ступінь облігаторності тієї або іншої концептуальної ознаки неправди. Це дозволяє зорганізувати ці ознаки за принципом прототипу. Ознаки “хибність інформації” та “намір агенса ввести адресата в оману” утворюють ядро концепту неправда, оскільки ці параметри неправди є для неї конститутивними: їх зміна веде до перетворення неправди на інші сутності. До сильного імплікаціоналу (М.В.Нікітін) концепту неправда належать ознаки, що стосуються базових умов, за яких може виникнути неправда: екзистенційна ознака агенса, адресата та спостерігача (“наявність”), онтологічна ознака агенса, адресата та спостерігача (“уособленість”), епістемічна ознака агенса і спостерігача (“знання стану речей”) та дейктичні координати місце/час. Високоймовірнісний імплікаціонал (М.В.Нікітін) концепту неправда формують ознаки, що характеризують типові ситуації неправди: “вербальність” способу передачі інформації, “егоїстичність” мети агенса, “значна шкідливість” наслідків для адресата, “корисність” наслідків для агенса, “асертивність” форми передачі інформації, “безпосередність” контакту агенса й адресата, “негативність” аксіологічної оцінки дії агенса спостерігачем. Слабкий імплікаціонал (М.В.Нікітін) концепту неправда репрезентований ознаками, притаманними нетиповим ситуаціям неправди: “невербальність” способу передачі інформації, “альтруїстичність” мети агенса, “незначна шкідливість” наслідків для адресата, “корисність” наслідків для адресата або для третьої особи, “імплікативність” форми передачі інформації, “опосередкованість” контакту агенса й адресата, “позитивність” аксіологічної оцінки дії агенса спостерігачем, “успішність/неуспішність” дії агенса, “зухвала/зніяковіла” манера його поведінки, “підвищена/знижена” частотність дії агенса. Ознаки, що належать до слабкого імплікаціоналу, розмивають зовнішні межі концепту неправда, котрий постає як відкрита імовірнісна структура.

Розмиванню зовнішніх меж концепту неправда сприяють і процеси переносу значення, серед яких найважливіше місце посідає метафоризація.

До осмислення неправди залучаються знання з різноманітних галузей людського досвіду. Численні метафоричні образи неправди поєднуються у чотири групи: неправда - предмет, наприклад: (7) Lie upon lie (Fowles) (Нагромадження неправди; досл. “неправда на неправді”); неправда - істота, наприклад: (8) Lies have short legs (У неправди короткі ноги); неправда - середовище, наприклад:

(9) What I live in is lies (Murdoch) (Я живу у неправді) та неправда - подія, наприклад: (10) Lies were over (Murdoch) (Неправда закінчилася). У метафоричній проекції, згідно з Великим Ланцюгом Буття (G.Lakoff, M.Turner), неправда постає як сутність, що належить до нижчих від людини форм життя: фізичних предметів, їх сукупностей, що утворюють складні предмети або середовище, рослин та тварин. Організаційним центром сукупного метафоричного образу неправди є людина, що свідчить про те, що для висвітлення саме суб'єктно зумовлених ознак неправди носії англійської мови застосовують пояснювальні можливості метафори.

У другому підрозділі до розгляду залучаються не тільки слова із коренем lie-, але й інші номінації неправди, а увага знов зосереджується на класифікаційному модусі концепту неправда. Когнітивно-ономасіологічний аналіз одиниць словника mentiendi дозволяє доповнити дані про внутрішню структуру концепту неправда відомостями про його зовнішні зв'язки, котрі зумовлюють організацію поняттєвої категорії неправди. Відповідно до трьох напрямків семантичної деривації основного значення лексеми lie, у поняттєвій категорії неправди виокремлюються інформаційний, поведінковий та оцінний виміри. В інформаційному вимірі концепт неправда співвідноситься з концептом дезінформація, у поведінковому вимірі він корелює з концептом обман, а в оцінному - з концептом оцінка.

Інформаційний вимір поняттєвої категорії неправди структурується відповідно до того, який з постулатів спілкування - якості, кількості, релевантності або способу (П.Ґрайс) - порушується. За цим принципом у складі поняттєвої категорії неправди виокремлюються підкатегорії викривлення якості інформації, викривлення кількості інформації, нерелевантність інформації та неясність інформації, що служать підґрунтям тематичних об'єднань мовних одиниць. У групі одиниць словника mentiendi, що називають викривлення якості інформації, згідно з наявністю диференційних сем “вигадування”, “приховування” та “фальсифікація” виокремлюються три підгрупи, котрі об'єднують засоби вербалізації концептів вигадування, приховування та фальсифікація відповідно. Наявність сем “перебільшення” або “применшення” у семантичній структурі одиниць, що характеризують перекручення інформації за кількісним параметром, є основою їх розподілу на засоби вербалізації концептів перебільшення і применшення. Концепти, які входять до складу підкатегорій викривлення якості інформації і викривлення кількості інформації, пов'язані між собою серією взаємних переходів, що виявляється у синкретизмі якісних та кількісних параметрів у низці одиниць словника mentiendi. Наприклад: belittle (занижувати, зменшувати) поєднує значення зменшення кількості з послабленням якості, whopper (зухвала неправда) - збільшення кількості з послабленням якості, а magnify (звеличувати, вихваляти) - збільшення кількості з посиленням якості. Межею применшення є приховування, а крайнім ступенем перебільшення є вигадування. Мовні одиниці, які вербалізують концепт нерелевантність, містять відповідну сему. У їх відбитті цей концепт наближається за змістом до концепту нісенітниця. Наприклад, в одному зі своїх значень слово smoke (букв. дим) тлумачиться як “дурниця, щось абсурдне; розмова, метою якої є вихваляння або обман” [nonsense; absurdities; pretentious or deceitful talk (Thesaurus of American Slang)]. Засоби мовного втілення концепту неясність містять однойменну сему.

Їх семантика свідчить про те, що цей концепт близький за змістом до концепту ухильність. Так, наприклад, equivocation (ухиляння від прямої відповіді) тлумачиться як “двозначна, неясна мова, особливо така, що має на меті ввести в оману” [equivocal language especially with intent to deceive (Webster)].

Підкатегорії поведінкового виміру поняттєвої категорії неправди виокремлюються згідно зі способом уведення в оману (вербальний або невербальний). Одиниці словника mentiendi, які є мовною проекцією цих підкатегорій, диференціюються на підставі наявності/відсутності в їх семантичній структурі ознаки “вербальність”. Межа між ними є розмитою, про що свідчить той факт, що відповідні значення можуть поєднуватися у лексичних одиницях, наприклад: feign (прикидатися, створювати хибне враження) тлумачиться як “подавати у хибному вигляді, стверджувати, немов це правда” [to represent by a false appearance of; to assert as if true (Webster)].

Оцінний вимір поняттєвої категорії неправди структурується відповідно до природи домену (R.W.Langacker), на тлі якого виокремлюється концепт, тобто царини знання, необхідного суб'єкту рефлексії для інтерпретації змісту висловлення, що містить хибну пропозицію. Так, наприклад, якщо істинність висловлення втрачає релевантність, а значущості набувають відносини між комунікантами, то при інтерпретації такого висловлення відбувається концептуалізаційний зсув, тобто у таких контекстах актуалізується не концепт неправда, а концепт увічливість. Одиниці словника mentiendi, що характеризують поняттєву категорію неправди в оцінному вимірі, відзначаються наявністю семи “хибність” при нейтралізації семи “негативна оцінність” і диференціюються відповідно до різновидів інтенції мовця: дотриматися конвенцій (увічливість), потішити співрозмовника (жарт), відійти від реальності (фантазія) тощо.

Зона перехрещення інформаційного, поведінкового та оцінного вимірів поняттєвої категорії неправди утворює її ядро, в якому виокремлюються концепти кривосвідчення, наклеп, плітка, лестощі та хвастощі. Ці концепти становлять собою різні констеляції концептуальних ознак “хибність інформації”, “вербальна форма передачі інформації”, “спосіб перекручення інформації” (вигадка, приховування, фальсифікація, перебільшення або применшення), “предмет повідомлення” (адресант, адресат або третя особа), “оцінка предмета повідомлення суб'єктом мовлення” (негативна, позитивна або не специфікована), “мета суб'єкта мовлення” (реляційна або егоцентрична) “оцінка суб'єктом рефлексії” (негативна або нейтральна) Ці концепти співвіднесені у спосіб, який визначається як “імбрикація” (від фр. imbrication - лускоподібне покриття, черепиця), тобто таке накладання одного концепту на інший, коли вони частково перекриваються (Ю.С.Степанов).

Розділ 3. “Неправда: дискурсивний простір”. У цьому розділі у фокусі уваги перебувають особливості реалізації неправди у дискурсі, а отримані дані застосовуються при з'ясуванні специфіки концепту неправда в ідентифікаційному модусі. Вивчення дискурсних реалізацій неправди здійснюється на підставі трьох моделей: фазової (Ю.С.Степанов), конфігураційної (В.О.Лефевр) та ризомної (G.Deleuze, F.Guattari). Фазова модель надає можливість розкрити динаміку ситуації неправди, конфігураційна модель - систематизувати різнорідну інформацію, враховуючи яку суб'єкт рефлексії визначає певне висловлення як неправдиве, а ризомне моделювання - встановити особливості внутрішньої організації дискурсних реалізацій неправди. Ці моделі взаємно доповнюють одна одну, надаючи різнобічне знання про неправду в її дискурсивній іпостасі.

1. Фазова модель. У розвитку ситуації неправди виокремлюються три фази: домовленнєва, що стосується передумов промовляння НВ, мовленнєва, котра визначається промовлянням НВ і тих висловлень, що є реакцією на нього, та постмовленнєва, яка характеризує спричинений НВ стан речей. У домовленнєвій фазі провідна роль належить протенсивному суб'єкту (А.Ж.Ґреймас, Ж.Фонтаній) неправди. Термін “протенсивний” містить два семантичні компоненти: спрямованість уперед” (від грец. pro - уперед) та “напруженість” (від лат. tensus - напружений внаслідок розтягування). Перший компонент указує на те, що людина, яка вирішує, чи вдатися до неправди, є лише “можливим” суб'єктом мовлення. Наявність другого складника свідчить про те, що індивід перебуває в напрузі. Негативна енергія його психічного стану спрямована на те, щоб уникнути власного дискомфорту. Порушення норм спілкування є одним зі способів вивільнити цю енергію. У мовленнєвій фазі розвитку ситуації неправди протенсивний суб'єкт набуває статусу суб'єкта мовлення. Для того, щоб дійти висновку, що він говорить неправду, суб'єкт рефлексії повинен мати достатню кількість релевантної інформації, інакше його знанню про те, що відбувається, бракує чіткої визначеності. Серед епістемічних станів суб'єкта рефлексії виокремлюються такі: переконаність у наявності ситуації неправди, упевненість, сумнів та повна невизначеність. Якщо суб'єктом рефлексії є адресат НВ, його епістемічний стан зумовлює один із двох сценаріїв розвитку ситуації неправди: спростування неправди (різновиди: одразу розпізнана неправда і неодразу розпізнана неправда) або прийняття неправди (різновиди: одразу прийнята неправда і підозрювана, але все-таки прийнята неправда). Неправда набуває реальності існування тільки при першому сценарії. Постмовленнєва фаза розвитку ситуації неправди розпочинається тоді, коли розмова на обрану тему припиняється (неуспішна неправда) або триває в запропонованому суб'єктом мовлення руслі (успішна неправда).

2. Конфігураційна модель. Для систематизації інформації, яку суб'єкт рефлексії використовує у процесі умовиводу, здійснюється конфігурування (В.О.Лефевр) НВ, суть якого полягає у виокремленні трьох площин його розгляду: форми, когнітивного і комунікативного змісту.

А. Форма НВ розуміється, по-перше, як спосіб організації викривленої інформації відповідно до її значущості (асерція, пресупозиція або імплікація),

а по-друге, як формат передачі інформації (усний або письмовий, діалогічний або монологічний). Асерція визначається як така частина змісту висловлення, що заперечується при введенні загального заперечення (М.О.Кронгауз). Серед асертивних НВ виокремлюються прості, в яких перекручується інформація, що відповідає лише одному слоту фрейму, котрий моделює референтну ситуацію, та поширені, які деталізують хибну інформацію. Наприклад: (11) Edward said, “I don't know any such thing!” This was not true (Murdoch). Тут перекручення зазнає предикат know (знати). За формою організації викривленої інформації це НВ є асертивним простим. Пресупозиція висловлення стосується умов його доцільності: це такий зміст висловлення, що не піддається дії заперечення (М.О.Кронгауз). Пресупозитивні НВ поділяються на прості (викривлену інформацію подано як семантичну пресупозицію) та складні, або пресупозитивно-асертивні (подану асертивно хибну інформацію супроводжує хибна інформація, що міститься у семантичній пресупозиції). Розглянемо приклади: (12) “There isn't a table yet, and my wife is rather tired.” <…> The word “wife” came out easily (Murdoch). Супутниця адресанта насправді є його коханкою, тобто семантична пресупозиція словосполучення my wife (моя жінка) є хибною. Це НВ є пресупозитивним простим. (13) “How was the train?”“Fine,” says Pym who has hitchhiked (Le Carrй). Людина, котра запитує свого співрозмовника про те, як пройшла його подорож поїздом, помилково вважає, що останній дістався до місця саме у такий спосіб. Співрозмовник використовує цю хибну пресупозицію, відповідаючи, що його подорож пройшла добре. Його висловлення є семантично аномальним, оскільки об'єктом оцінки є фіктивна подія: насправді мовець подорожував автостопом (hitchhiked). Це НВ є пресупозитивно-асертивним. Імплікація відрізняється від пресупозиції тим, що відповідний зміст не передує асертивно висловленій інформації, а виводиться з неї (М.О.Кронгауз).

В імплікативних НВ можуть використовуватися неоднозначність або ситуативна невизначеність змісту мовних одиниць, нерелевантність повідомлюваної інформації, хибність пропозиції, що є очевидною для учасників ситуації, відхилення від інформаційної норми в більший або менший бік. Розглянемо приклад: (14) “You didn't phone her?” Jane Winster flushed. <…> “My husband doesn't like me making unnecessary phone calls. And it's up to him, isn't it? He earns the money” (Rendell). У відповідь на запитання, чи вона телефонувала своїй сестрі, жінка надає інформацію про те, що її чоловік не схвалює розмов по телефону без особливої потреби. Імплікацією її висловлення є те, що вона не телефонувала сестрі. Окрім того, жінка за власною ініціативою повідомляє додаткову інформацію, котра відводить від теми дзвінка: її чоловік має право обмежувати її розмови по телефону, оскільки саме він заробляє гроші на сплату рахунків. Надлишкова інформативність, поряд із невербальним сигналом (flushed - зашарілася), свідчить про те, що у цій ситуації ймовірність неправди є підвищеною.

Характерним форматом дискурсної взаємодії суб'єктів, один з яких вдається до неправди, є усний діалогічний дискурс, хоча неправда може реалізуватися й у письмовому (анонімні послання, підроблені документи, тенденційна подача фактів у ЗМІ) та монологічному (публічні виступи) форматах.

Б. Когнітивний зміст НВ стосується референтної ситуації. Остання може бути об'єктивною, тобто характеризувати зовнішнє оточення комунікантів, або суб'єктивною, співвідносною з їхнім внутрішнім світом. Неправда стосовно об'єктивної ситуації може бути синкретичною або дискретною, а неправда стосовно суб'єктивної ситуації - лише синкретичною. Якщо викривлення зазнає інформація, виражена предикатом, то неправда є синкретичною. Вона може бути сконденсованою у словах yes (так) або no (ні) або розгорнутою у предикативних структурах. Дискретна неправда стосується викривлення інформації, співвідносної з актантами й сирконстантами, які може приймати предикат (агенс, об'єкт, бенефіціант, інструмент, обставини, причина, час/місце, спосіб), а також з аспектами буття предмета (якість, кількість, ідентичність власника, предмета або особи). Якщо фальсифікується ідентичність особи або неживого предмета, концепт неправда актуалізується лише в емоційно напружених ситуаціях. Навмисне викривлення інформації, що корелює зі слотами бенефіціант і причина, становить концептуалізаційну проблему: визначення відповідних висловлень як неправдивих потребує знання адресата не лише про наміри адресанта, але й про його справжні рушійні мотиви. Викривлення інформації, співвідносної з цими слотами, зазвичай кваліфікується як привід. Сфальсифікованою може бути й інформація про суб'єктивну ситуацію, тобто про знання, оцінне ставлення, емоції/почуття, інтенції або фізичний стан суб'єкта мовлення. Актуалізація концепту неправда у таких випадках залежить від характеру ситуації (конфліктний або гармонійний) та наслідків неправди (бенефактивні або шкідливі). Так, висловлення, що містить хибну пропозицію, може розцінюватися й як блеф, удаваність, увічливість, нещирість або привід.

В. Комунікативний зміст НВ стосується ситуації спілкування. Параметрами комунікативної ситуації, що можуть зазнавати викривлення, є учасники (агенс, адресат і спостерігач) та обставини (місце/час і спосіб). Перекручення інформації, яка міститься у слоті агенс комунікативної ситуації, відбувається у разі, якщо суб'єкт мовлення видає себе за іншу людину. Це робить зміст його висловлень семантично аномальним, оскільки в їх основі лежить хибна пресупозиція ідентичності мовця, наприклад: (15) “The Chinese converted you to tea-drinking? That's why I see no coffeepot?” Morning coffee. Sabrina remembered. <…> “You can't believe how strange coffee seems to me. I feel as if I've been drinking nothing but tea for years” (Michael). Тут адресант (жінка) видає себе за іншу особу, що є “базовою” неправдою, яка міститься у пресупозиції. Однак у цьому разі бракує підстав для того, щоб визначити її висловлення як неправдиві, оскільки їх асертивно виражений зміст відповідає справжньому стану речей: вона не звикла до кофе і відчуває себе так, ніби тривалим часом пила лише чай. Викривлення інформації, що відповідає слоту адресат, може здійснюватися лише за умови наявності спостерігача, який є або фактичним адресатом НВ, або жертвою обману. Викривлення обставин (тут/зараз і так) відбувається шляхом їх включення до системи хибних причиново-наслідкових зв'язків. Перекручення інформації, що стосується параметрів комунікативної ситуації, розцінюється як нещирість, зволікання або привід. Сигналом підвищеної ймовірності того, що інформація, яка міститься у висловленні, навмисно викривлена мовцем, є дистанціювання останнього, що визначається як здійснюване вербально зменшення ступеня причетності суб'єкта мовлення до повідомлюваної їм інформації (M.Wiener, A.Mehrabian), наприклад: (16) “She said you'd got rich.”

“Too bad she was lying” (R.Thomas). Адресант висловлення, зміст якого є хибним, не стверджує, що він вважає співрозмовника багатою людиною, а посилається на джерело інформації, тобто фактично його власна думка про предмет розмови залишається невідомою. На дистанціювання мовця можуть указувати маркери некатегоричної вірогідності (посилання на авторитет, лексичні обмежувачі), заміна індивідуального референта колективним, конкретного - абстрактним, визначеного - невизначеним, а також елімінація агенса внаслідок таких синтаксичних перетворень, як пасивізація та заміна перехідного дієслова неперехідним. Релевантність істинності інформації може нейтралізуватися шляхом висунення на перший план інших цілей адресанта, ніж уведення в оману, і тоді висловлення, що містить хибну пропозицію, визначається суб'єктом рефлексії як увічливість, жарт тощо.

У загальному комунікативному змісті НВ виокремлюються телеологічний, соціокультурний та психоемотивний складники, що характеризують суб'єктів комунікації як особистостей. Телеологічний складник стосується цілі суб'єкта мовлення, яка має складну структуру. Мовленнєва ціль, або власне інтенція, має свої складники, головне місце серед яких посідає інтенція мовця приховати свій намір увести співрозмовника в оману. Для реалізації цієї інтенції йому необхідно увести співрозмовника в оману стосовно справжнього стану речей, для чого, у свою чергу, йому потрібно реалізувати інтенцію дезінформувати співрозмовника щодо своїх знань/думок, що передбачає реалізацію інтенції завоювати його довіру. Інтенція мовця може реалізуватися повністю або частково. Позамовленнєві цілі за характером результату поділяються на егоцентричні (отримання цінностей, уникнення чогось неприємного тощо), реляційні (ініціація або припинення міжособистісних стосунків, захист іншої людини від прикростей тощо) та цілі позитивної самопрезентації (уникнення сорому або ніяковості, створення сприятливого враження, задоволення або захист самолюбства тощо), які можуть поєднуватися. Серед соціокультурних характеристик учасників ситуації неправди комунікативно релевантними можуть бути їхні статусні ознаки (вікові, культурно-національні та гендерні), позиційні (індивідуальні й інституційні) та ситуаційні ролі. Емоції людини, яка вдається до неправди (провина, стурбованість, страх), можуть виявлятися і на невербальному рівні, становлячи собою сигнали неправди. Однак надійність цих сигналів є відносною: вони набувають значущості лише за умови узгодження з іншою інформацією - загальним знанням людини про світ, її знанням про комунікативну ситуацію тощо.

3. Ризомна модель. Як зазначають Ж.Дельоз і Ф.Ґваттарі, ризома може мати різні форми: метафорично вона вподібнюється ними до повзучої трави (crab-grass), що покриває великі ділянки, і до цибулини. Останній метафоричний образ пояснює організацію одиничних НВ, “серцевиною” яких є референтна ситуація, що охоплюється мовною формою, а вона, у свою чергу, - комунікативною ситуацією. Ця метафора відбиває лише загальний принцип організації системного цілого - “включення одних шарів у склад інших” (А.М.Приходько). Одиничне НВ становить собою синтез цих шарів, який відбувається внаслідок того, що у висловленні-цибулині “проростає” неправда: кожне НВ є унікальною констеляцією ознак, що можуть пронизувати усі шари висловлення.

Метафоричний образ повзучої трави висвітлює властивості таких дискурсних реалізацій неправди, коли вона виходить за межі одного НВ, наприклад: (17) “Where are they?” (а) “What?” I said indistinctly. “The negatives.”

(б) “What negatives?” He hit me again. <…> “You know what negatives. The films you took of my papers.” (в) “Oh, those.” “Those.” He hit me again, but less hard. (г) “In the office,” I mumbled. He tried a slap to save his knuckles. (д) “Office,” I said. <…> Bolt spoke for the first time, in his consciously beautiful voice. “Fred wouldn't have missed them, especially as there was no reason for them to be concealed. He's too thorough.” <…> “Where in the office?” said Kraye. (е) “Desk.” <…> “We must have them,” said Kraye intensely. <…> To Oxon he said, “Hold his arms again.” (ж) “No,” I said, shrinking back. “Ah, that's better. Well?” (з) “They were in the office.” <…> He hit my writs with the poker. <…> (і) “Don't,” I said. “Don't.” It was a croak, a capitulation, a prayer. “Come on, then,” said Kraye, and jolted the poker again. I told them. I told them where to go. <…> “The package … you want … has a name on it … a make of film … Jigoro … Kano” (Francis). Цей діалог відбувається у ситуації допиту, метою якого є з'ясувати, де сховані негативи. Спочатку особа, яку допитують, удає, що взагалі не розуміє, у чому річ (а), та цікавиться, про які негативи йдеться (б). Далі цей чоловік під загрозою побоїв зізнається, що розуміє, про що його питають, але не повідомляє, де схована фотоплівка (в). На цьому етапі допиту його поведінка визначається як ухиляння з метою приховати інформацію. Зазнавши побоїв, чоловік називає місце (office - офіс), де нібито сховані негативи (д), що є асертивно вираженою неправдою. Зміст його висловлення суперечить інформації, наявної у його переслідувачів, але їм бракує впевненості в тому, що їм кажуть неправду; вони уточнюють, де саме в офісі схована фотоплівка.

У висловленні (е) неправда деталізується: чоловік указує, що негативи сховані у письмовому столі. Зрозумівши, що його словам не вірять, він удає, що погрози його злякали: він зіщулюється та з жахом промовляє “Ні!” (ж). Це дає бажаний ефект: його супротивники, котрі очікували саме такої реакції, готові повірити йому. Тоді чоловік повідомляє, що негативи були в офісі, імплікуючи, що там їх більше немає (з). Це розлючує його переслідувачів, які завдають йому жорстоких побоїв. Чоловік благає їх не бити його (і) й нарешті зізнається, що залишив фотоплівку в іншому місці. Повіривши йому, переслідувачі потрапляють у пастку: слова, які нібито написані на упаковці з негативами (Jigoro Kano - засновник школи дзюдо, ім'я якого відоме тільки втаємниченим), служать для людини, до якої злочинці приходять у розшуках фотоплівки, сигналом до їх затримання. Таким чином, як семіотична ланка ця дискурсна реалізація неправди поєднує різноманітні види діяльності: мовленнєвої, розумової, комунікативної, перцептивної, паравербальної тощо. Їй притаманна континуальність, перервність та здатність до подальшого ускладнення.

Висновки

Когнітивно-дискурсивний підхід змінює предметну область дослідження лінгвальних аспектів неправди, залучаючи до розгляду питання про те, за яких умов остання формується у дискурсі. При такому підході неправда постає як новий тип об'єкта - когнітивно-комунікативне утворення, суть якого визначається смисловим ефектом, що виникає у процесі осмислення суб'єктом рефлексії власного досвіду інтерпретації змісту неправдивого висловлення. Передумовою формування неправди в англомовному дискурсі є наявність у свідомості носіїв англійської мови типового уявлення про те, що слід вважати неправдою. Конвенціоналізація останнього відбувається при його поєднанні з мовною формою. У свою чергу, номінації неправди вживаються в англомовному дискурсі для ідентифікації неправдивих висловлень, замикаючи у такий спосіб коло лінгвальної екзистенції неправди.

Уведення в лінгвістичний обіг поняття дискурсеми неправди, що складається із двох різнорідних частин - неправдивого висловлення, яке становить собою ядро дискурсеми, та метамовленнєвого нашарування, або її експлікаторної частини, - надає можливість виокремити неправдиве висловлення із плинного дискурсу, не зруйнувавши його зв'язків із ситуацією, частиною якої воно є, та встановити його визначальні риси, виходячи з погляду суб'єкта рефлексії. Евристична цінність поняття дискурсеми неправди зумовлена й тим, що воно дозволяє співвіднести мовний і дискурсивний простори неправди.

Ці простори поєднані концептом неправда, який при розгляді з позицій когнітивно-дискурсивного підходу постає як подія наділення мовного знака смислом. Зв'язок концепту неправда з досліджуваними у роботі мовними одиницями є конвенційним, семіотичним, а з неправдивими висловленнями він пов'язаний в імплікаційний спосіб. Концепт неправда існує у єдності статичних (класифікаційного і структураційного) та динамічного (ідентифікаційного) модусів. У класифікаційному модусі концепт неправда співвідносний з логічним поняттям неправди, зміст якого моделюється у вигляді міжфреймової мережі. Зв'язки концепту неправда з іншими концептами зумовлюють організацію поняттєвої категорії неправди, що будується за принципом радіальної структури.

У структураційному модусі концепт неправда корелює з повсякденним поняттям неправди, котре моделюється як система концентричних шарів, зорганізованих навколо спільного центра. Фреймова і прототипна моделі концепту неправда та радіальна модель поняттєвої категорії неправди визначаються наявністю центра й відносною стабільністю компонентів. В ідентифікаційному модусі призначенням концепту неправда є схоплення смислу неправдивого висловлення, що зумовлює зсув фокусу уваги зі стабільної структури на організаційну нестабільність.

Неправдивому висловленню передує домовленнєва фаза розвитку ситуації неправди, учасниками якої є носії сучасної англійської мови. Ця фаза визначається домінантною роллю протенсивного суб'єкта неправди. Останній набуває статусу суб'єкта мовлення у мовленнєвій фазі. Характер мовленнєвої фази ситуації неправди залежить від епістемічного стану суб'єкта рефлексії (переконаність, упевненість, сумнів або повна невизначеність стосовно наявності ситуації неправди).

Конфігураційна модель, що співвідносить три різнорідні площини неправдивого висловлення - його форму, когнітивний та комунікативний зміст, - уможливлює систематизацію інформації, на підставі врахування якої суб'єкт рефлексії визначає висловлення як неправдиве. Кожне неправдиве висловлення становить собою унікальну констеляцію ознак, що пронизують усі шари висловлення, зорганізовані за принципом включення один до одного: референтну ситуацію, мовну форму та комунікативну ситуацію.

У дискурсивному вимірі неправда постає як система у процесі становлення. Особливості змістової організації неправдивих висловлень відбиває ризома, яка становить собою аструктурний спосіб організації об'єкта у процесуальності його буття.

Результати проведеного дослідження надають можливість визначити перспективи подальшої розробки розглянутої у ньому проблеми у трьох напрямках. По-перше, теоретична база дослідження дозволяє сформулювати нові проблеми, насамперед, висвітлення специфіки формування неправди у різних типах дискурсу, вивчення суб'єкта неправди як мовної особистості та розгляд розподілу влади між учасниками комунікативної ситуації неправди.

По-друге, розроблена методика може бути застосована в аналізі інших когнітивно-комунікативних утворень, таких, як ухиляння, жарт, іронія, натяк тощо. По-третє, емпіричний матеріал вказує на доцільність поширення отриманого наукового знання за межі лінгвістичного дослідження, що передбачає вихід у семіотику та теорію комунікації.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Морозова Е.И. Ложь как дискурсивное образование: лингвокогнитивный аспект: (Монография). - Харьков: Экограф, 2005. - 300 с.: ил. - Библиогр.:

2. с. 252-299.

3. Морозова Е.И. К вопросу о лингвистике лжи // Вестник Харьковского университета. Серия Романо-германская филология. - 1992. - №367. - С. 89-92.

4. Морозова Е.И. К проблеме концептуализации понятия лжи в английском языке // Вестник Харьковского университета. Серия Романо-германская филология. - 1992. - №372. - С. 58-63.

5. Морозова Е.И. Фрагмент концептуального анализа слова лгать // Вісник Харківського університету. Серія Романо-германська філологія. - 1994. - №382. - С. 70-74.

6. Морозова Е.И. Новый стиль мышления в лингвистике: теоретические

7. и дидактические аспекты // Вісник Харківського державного університету. Серія Романо-германська філологія. - 1997. - №386. - С. 83-87.

8. Морозова Е.И. Ложь и обман: к проблеме определения

9. понятий // Вісник Харківського державного університету. Серія Романо-германська філологія. - 1997. - №390. - С. 59-61. (У співавторстві з Г.В.Єйгером)

10. Морозова Е.И. Lie: к проблеме определения прототипического значения // Вісник Харківського державного університету. Серія Романо-германська філологія. - 1999. - №424. - С. 110-113.

11. Morozova E.I. Strategies of humor and deception and linguistic choices // Вісник Харківського державного університету. - 1999. - №430. - С. 35-38.

12. (У співавторстві з В.О.Дмитренко)

13. Морозова Е.И. Имя существительное lie как когнитивно-дискурсивное образование // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. - 2000. - №500. - С. 18-26.

14. Морозова Е.И. Мыслекоммуникативный подход к изучению девиантных сообщений // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. - 2001. - №537. - С. 17-23.

15. Морозова Е.И. Дискурс как мыслекоммуникативное образование // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. - 2003. - №586. - С. 33-38. (У співавторстві з І.С.Шевченко)

16. Морозова Е.И. Прототипическая модель лжи // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. - 2002. -

17. №576. - С. 196-202.

18. Морозова Е.И. Онтологические основы лингвистического описания лжи // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. - 2003. - №609. - С. 106-109.

19. Морозова Е.И. Дискурс как онтологическая сущность и дискурсивный анализ как методологический подход к анализу языка // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. - 2003. -

20. №611. - С. 92-96.

21. Морозова Е.И. Проблема значения в свете современных семантических теорий // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. - 2004. - №635. - С. 114-117.

22. Морозова Е.И. Концепт и концептуальная категория: к проблеме разграничения понятий // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. - 2004. - №636. - С. 115-119.

23. Морозова Е.И. О знаковой функции высказываний, дистанцирующих говорящего субъекта // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. - 2005. - №649. - С. 27-30.

24. Морозова Е.И. О двух аспектах языкового воплощения концепта ложь // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. - 2005. - №667. - С. 79-82.

25. Морозова Е.И. Единица дискурсивной реализации лжи // Нова філологія: Зб. наук. пр. - Запоріжжя: Вид-во ЗНУ, 2005. - №2(2). - С. 203-208.

26. Морозова Е.И. Активация концепта ложь в дискурсе // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. - 2006. -

27. №725. - С. 13-16.

28. Морозова Е.И. Признаковый модус концепта ложь // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. - 2006. -

29. №726. - С. 30-33.

30. Морозова Е.И. Опознавательный модус концепта ложь // Ученые записки Таврического национального университета имени В.И.Вернадского. Серия Филология. - 2006. - Т. 19 (58). - С. 146-149.

31. Морозова Е.И. Операциональные модусы концепта ложь // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. - 2006. - №741. - С. 23-26 .

32. Морозова О.І. Дискурсивні реалізації неправди: метамова опису та модель // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія Германська філологія. -

33. 2006. - Вип. 290. - С. 3-10.

34. Морозова О.І. Модель розвитку комунікативної ситуації неправди // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. - 2007. - №773. - С. 16-19.

35. Морозова Е.И. Метафорический образ лжи, запечатленный именем существительным lie // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія Лінгвістика: Зб.наук. пр. - Херсон: ХДУ, 2007. - Вип. V. - С. 341-345.

36. Морозова Е.И. К вопросу о верификативной модальности высказывания // Актуальные проблемы теории и практики преподавания иностранных языков

37. в вузе: Юбилейн. науч. конфер. Харьков, 27 сентября 1991 г. - Харьков: Харьковск. гос. аграрн. ун-т, 1991. - С. 57-58.

38. Morozova E.I. Lying as Social Practice // Види мовленнєвої діяльності: лінгвістичні та дидактичні аспекти: III Українсько-німецький симпозіум. Харків, 18-21 жовтня 1995 р. - Харків: Основа, 1995. - С. 72-73.

39. Морозова Е.И. Факт и ложь // Актуальні питання лінгвістики та методики викладання іноземних мов: Наук. конфер. Харків, 4-6 лютого 1996 р. - Харків: Основа, 1996. - С. 50.

40. Morozova E.I. To the Problem of Disambiguation // Мовна компетенція, креативність та актуальні проблеми викладання іноземних мов: VI Міжнар. конф. германістів. Харків, 22-23 жовтня 1998 р. - Харків: Константа, 1998. - С. 76-78.

41. Morozova E.I. The folk model of lying // Cognitive / Communicative Aspects

42. of English: International Conference and Summer School of the USSE. Cherkasy,

43. May 27-29, 1999. - Cherkasy: Cherkasy State University, 1999. - P. 85-86.

44. Morozova E.I. On conceptualizations of lying in English and Russian /

45. Ukrainian // Southeastern Conference of Linguistics. Oxford, April 7-9, 2000. - Oxford (Miss): The University of Mississippi, 2000. - P. 62.

46. Morozova E.I. Message Design Logic and Miscommunication // Прагматика

47. у межах та поза межами: II Міжнар. наук. конфер. товариства дослідників англ. мови. Харків, 28-29 травня 2001 р. - Харків: Константа, 2001. - P. 43-45.

48. Morozova E.I. Cognitive organization of the ideational complex of lying // Cognitive Linguistics, Functionalism, Discourse Studies: Common Ground and New Directions: 8^th International Cognitive Linguistics Conference. Logroтo, July20-25, 2003. - Logroтo (Spain): The University of La Rioja, 2003. - P. 106.

49. Морозова Е.И. О значении лжи // Стратегії та методи навчання мовам для спеціальних цілей: VI Міжнар. конфер. Київ, 24-25 квітня 2003 р. - К.: Ін-т міжнар. відносин Київськ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка, 2003. - С. 80.

50. Морозова Е.И. Проблема репрезентации в реификационных теориях значения // Методика і лінгвістика - на шляху до інтеграції: Міжнар. наук.-метод. конф. Харків, 28 жовтня 2003 р. - Харків: Вид. центр ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2003. - С. 123-124.

51. Morozova E.I. Capturing instantiations of lying: A speech act or a discourse event? // Людина. Мова. Комунікація: V Всеукр. наук. конф. Харків,

52. 11 лист. 2005 р. - Харків: Вид. центр ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2005. - С. 133-136.

53. Морозова Е.И. Воплощение концепта ЛОЖЬ в лексиконе современного английского языка // Сучасна англістика: стереотипність і творчість: Всеукраїнськ. наук. форум. Харків, 16 травня 2006 р. - Харків: Вид. центр ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2006. - С. 124-126.

54. Морозова Е.И. Языковые средства манипуляции в рекламном дискурсе // Когнітивно-прагматичні дослідження мов професійного спілкування: Міжнар. наук. конфер. Харків, 14 жовтня 2006 р. - Харків: Вид. центр ХНУ

55. імені В.Н.Каразіна, 2006. - С. 25-27.

56. Morozova E.I. Discourse instantiations of the concept lie // 4^th Symposium

57. of the USSE / KNLU, Oct. 10-12, 2007. - K.: Vyd. Tsentr KNLU, 2007. - P. 63-64.

Особистий внесок автора у статті, що написані у співавторстві, такий:

(6) - визначення логічного поняття неправди; (8) - загальна концепція роботи, виявлення особливостей реалізації неправди у дискурсі; (11) - огляд трактувань терміну “дискурс” і проблеми моделювання дискурсу.

Анотація

Морозова О.І. Лінгвальні аспекти неправди як когнітивно-комунікативного утворення (на матеріалі сучасної англійської мови). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.04 - германські мови. - Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2008.

У дисертації запропоновано інтегративний підхід до вивчення лінгвальних аспектів неправди, методологічним підґрунтям якого є когнітивно-дискурсивна парадигма лінгвістичного знання.

Неправда розглядається як когнітивно-комунікативне утворення, що існує у мовному та дискурсивному просторах. Встановлено, що екзистенційні простори неправди пов'язані між собою концептом неправда, котрий тлумачиться в роботі як подія наділення мовного знака смислом. Доведено, що концепт неправда становить собою єдність статичних (класифікаційного і структураційного) та динамічного (ідентифікаційного) модусів.

У дисертації виокремлено та схарактеризовано одиницю дискурсної реалізації неправди (дискурсему неправди), змодельовано концепт неправда у вигляді фреймової і прототипної структур, розкрито принципи організації поняттєвої категорії неправди, побудовано фазову модель ситуації неправди та конфігураційну модель неправдивого висловлення. На підставі останньої висвітлено внутрішню форму, когнітивний і комунікативний зміст неправдивих висловлень. Дискурсні реалізації неправди змодельовано у вигляді ризоми.

Ключові слова: неправда як когнітивно-комунікативне утворення, дискурсема неправди, модуси концепту неправда, поняттєва категорія неправди, конфігуратор, ризома, фазова модель, фрейм, прототип.

Морозова Е.И. Лингвальные аспекты лжи как когнитивно-коммуникативного образования (на материале современного английского языка). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Киевский национальный лингвистический университет, Киев, 2008.

В диссертации предложен интегративный подход к описанию лингвальных аспектов лжи, методологической основой которого является когнитивно-дискурсивная парадигма лингвистического знания.

Ложь рассмотрена в работе как когнитивно-коммуникативное образование, сущность которого определяется смысловым эффектом “не верю”, который возникает вследствие осмысления субъектом рефлексии своего опыта интерпретации ложного высказывания. Языковое существование лжи как когнитивно-коммуникативного образования обеспечивается наличием двух пространств - системно-языкового и дискурсивного, - которые имеют общие когнитивные основания. Глубинная связь единиц, которые образуют языковое и дискурсивное пространства лжи (номинации лжи и ложные высказывания соответственно), обусловлена их соотнесенностью с концептом ложь, который трактуется в диссертации с позиций деятельностного подхода к языку как событие наделения языкового знака смыслом. Такое понимание концепта ложь позволяет представить его как единство функциональных модусов: статических (классификационного и структурационного) и динамического (идентификационного).

Установлено, что концепт ложь в классификационном модусе соотносится с логическим понятием лжи, зафиксированным в английском языке знаком lie. Конститутивные признаки концепта ложь и связи между ними моделируются в виде фрейма. В структурационном модусе концепт ложь предстает как обыденное понятие лжи, обогащенное факультативными признаками, которые характеризуются разной степенью облигаторности. Они дифференцированы путем представления концепта ложь в виде прототипной структуры, в которой выделяются ядро и зоны сильного, высоковероятностного и слабого импликационалов. Фреймовая и прототипная модели концепта ложь являются структурными по своей сути, поскольку они характеризуются наличием центра и относительной стабильностью компонентов. Моделирование концепта ложь в идентификационном модусе осуществлено на основе иного принципа, идею которого воплощает ризома, представляющая собой нелинейный (аструктурный) способ организации объекта в процессуальности его бытия.

Единица дискурсивной реализации лжи определена как дискурсема лжи, которая представляет собой фрагмент дискурса, включающий ложное высказывание (ядро дискурсемы лжи) и метаречевой комментарий к нему (экспликаторная часть). Введение данного понятия позволило выделить ложное высказывание, не нарушая его органической связи с ситуативным контекстом, а также учитывая при выявлении соответствующего смысла точку зрения субъекта рефлексии. На основе анализа данных, содержащихся в экспликаторной части дискурсемы лжи, были выделены три фазы развития ситуации лжи - доречевая, речевая и постречевая - и выявлены их характеристики. Особое внимание уделено анализу речевой фазы ситуации лжи, которая характеризуется произнесением ложного высказывания.

Систематизация разнородных признаков ложного высказывания осуществлена на основе конфигурационной модели, служащей идеальным отображением ложного высказывания как сложного системного объекта, в котором выделены три аспекта: форма, когнитивное содержание и коммуникативный смысл. Установлено, что форма языкового представления ложной пропозиции может быть ассертивной, пресуппозитивной или импликативной. Когнитивное содержание ложного высказывания определяется референтной ситуацией, которая может быть объективной, то есть характеризовать внешние по отношению к коммуникантам предметы, явления и обстоятельства, или субъективной, соотносимой с их внутренним миром. Коммуникативная ситуация представлена в ложном высказывании имплицитно: ее параметры определяются выводным путем на основе анализа средств языкового представления референтной ситуации. Сигналом повышенной вероятности того, что сообщаемая информация ложна, является дистанцирование говорящего, которое определяется как уменьшение степени его вовлеченности в коммуникативную ситуацию. Искажение параметров коммуникативной ситуации может осуществляться путем изменения ракурса концептуализации референтной ситуации и нейтрализации параметра релевантности сообщаемой информации. В коммуникативном содержании ложного высказывания выделены телеологическая, социокультурная и психоэмотивная составляющие; охарактеризованы особенности их актуализации в англоязычном дискурсе.

Моделирование дискурсных реализаций лжи показало, что определенные элементы их внутренней организации представлены фреймовыми и прототипными структурами, но в целом, характеризуясь континуальностью, прерывистостью и способностью к усложнению, они представляют собой ризоморфные объекты.

Предложенный в диссертации подход позволил установить соотношение языкового и дискурсивного пространств языкового существования лжи и определить роль субъектов речи и мышления в ее формировании в дискурсе.

Ключевые слова: ложь как когнитивно-коммуникативное образование, дискурсема лжи, модусы концепта ложь, понятийная категория лжи, конфигурационная модель, фазовая модель, фрейм, прототип, ризома.

Morozova O.I. Linguistic Aspects of Lying as a Cognitive and Communicative Formation in Modern English. - Manuscript.

Thesis for a doctoral degree in philology, speciality 10.02.04 - Germanic Languages. - Kyiv National Linguistic University, Kyiv, 2008.

This dissertation presents an integrated approach to researching linguistic aspects of lying. The study is underpinned with the postulates of the cognitive and discourse paradigm of linguistic knowledge.