Крилаті слова в російській мові: системно-функціональний та лексикографічний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

УДК 811.161.1'378.48:82-84

Крилаті слова в російській мові: системно-функціональний та лексикографічний аспекти

Спеціальність 10.02.02 - російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Дядечко Людмила Петрівна

Київ 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант

доктор філологічних наук, професор КУДРЯВЦЕВА Людмила Олексіївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології, професор кафедри російської мови

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор ЖАЙВОРОНОК Віталій Вікторович, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, провідний науковий співробітник відділу загальнославістичної проблематики та східнослов'янських мов;

доктор філологічних наук, професор МОКІЄНКО Валерій Михайлович, Санкт-Петербурзький університет (Російська Федерація), професор кафедри слов'янської філології; Грайфсвальдський університет імені Ернста Морітца Арндта (Федеративна Республіка Німеччина), завідувач кафедри україністики Інституту славістики;

доктор філологічних наук, професор ШУЛЕЖКОВА Світлана Григорівна, Магнітогорський державний університет (Російська Федерація), проректор з навчальної роботи, професор кафедри загального мовознавства та історії мови

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет, кафедра загального та російського мовознавства

Захист відбудеться “6” лютого 2004 р. об 11^й годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01030, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 14, к. 63).

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розіслано “30” грудня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доц. Медведєва Л.О.

крилатий лінгвістичний ептонім російський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Визнання тісного зв'язку мови і культури детермінує провідну тенденцію сучасних лінгвістичних досліджень - опис мовних одиниць, насамперед лексичних та фразеологічних, у широкому лінгвокультурологічному контексті. Серед культуромістких лексем та фразеологізмів особливу увагу привертають широко відображені у лексикографії крилаті слова і / або вирази [далі - КС(в)], які є одним із важливих джерел задоволення інтелектуальних та художньо-естетичних потреб суспільства у процесі комунікації.

Традиційно вчені вважають КС(в), точніше їхню основну частину - нарізнооформлені одиниці, тобто крилаті вислови (далі - КВ), об'єктом фразеології - вчення про усталені звороти. Ця галузь лінгвістичного знання пройшла тривалий (починаючи від Ф. І. Буслаєва) і плідний період розвитку, пов'язаний з народженням оригінальних концепцій та фразеологічних шкіл (див. роботи Л.А. Булаховського, В.В. Виноградова, С.І. Ожегова, Б.О. Ларіна, М.Ф. Алефіренка, Н.М. Амосової, В.Л. Архангельського, О.М. Бабкіна, А.М. Емірової, В.П. Жукова, О. В. Куніна, А.М. Мелерович, В.М. Мокієнка, О. І. Молоткова, З.Д. Попової та М.М. Копиленка, Л.І. Ройзензона, М.Т. Тагієва, В.М. Телія, В.Д. Ужченка, О.І. Федорова, М.М. Шанського та ін.). Нині актуальними є пошуки нових підходів для адекватного опису всієї різноманітності фразеологічного корпусу національних мов, зокрема російської.

В.М. Телія у своїй монографії (1996 р.) обрала підхід до вивчення фразеологічного матеріалу, який можна визначити як інтенсивний. Він передбачає поглиблений аналіз фразеологізмів у сучасній лінгвістичній парадигмі (у зазначеній праці - в руслі когнітивної лінгвістики).

Унаслідок об'єктивних і суб'єктивних причин залишилися недостатньо вивченими цілі шари фразеологічних одиниць, що мають великий інформаційний та прагматичний потенціал. Необхідність лінгвістичного опису всього фразеологічного багатства національних мов зумовлює актуальність і підходу, який можна назвати екстенсивним. На матеріалі неоднослівних зворотів зі знаком авторства його було реалізовано С.Г. Шулежковою (1995 р.). Її фундаментальне дослідження джерел і функціонування КВ російської мови забезпечило, як підкреслював на Х Конгресі Міжнародної асоціації викладачів російської мови та літератури В.М. Мокієнко (2003 р.), пріоритет русистів у “крилатології”.

Проте низка питань про природу й особливості функціонування КВ, зокрема про закріплення цих утворень у національно-мовній свідомості та про формально-семантичні процеси, що супроводжують таке закріплення, досі потребує свого розв'язання.

У реферованій праці обрано третій - інтенсивно-екстенсивний - підхід, який виводить дослідження за межі фразеологічної парадигми, бо передбачає аналіз усіх структурних типів одиниць зі знаком авторства: утворень за зразками ідіом та прислів'їв, об'єднань фраз (наприклад, діалогічних єдностей: Что вам надо? - Шоколада; Откуда дровишки? - Из лесу, вестимо), однокомпонентних висловлювань (Бди!; Одобрямс; Стреляли...) та власних імен (Плюшкин, Чебурашка, Фантомас) - і дає можливість поглибити опис КС(в) завдяки опрацьованій у цій роботі методиці.

Актуальність дослідження визначається необхідністю розв'язання питання про статус крилатих слів у мові на тлі загального інтересу і лінгвістів, і широкого кола носіїв мови до національно і / або культурно детермінованих експресивних цитацій, а також потребою ліквідувати ті диспропорції, які склалися внаслідок суб'єктивних і об'єктивних чинників між теоретичним і лексикографічним описом КС(в), між рівнем наукового осягнення, з одного боку, і широтою функціонування та значущістю цих одиниць у номінативній системі російської мови, - з другого.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведене в рамках наукової теми “Актуальні проблеми філології” (№ 02 БФ 044-01) Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою роботи є створення цілісної концепції, яка розкриває лінгвістичну природу КС(в), їхні гносеологічні та онтологічні властивості, специфіку функціонування в російській мові з урахуванням динамічних характеристик, а також їхнього лексикографічного опрацювання.

Досягнення цієї мети вимагало вирішення таких завдань:

з огляду на об'єкт, що вивчається, розробити термінологічний інструментарій і методику аналізу КС(в);

окреслити основні етапи та напрямки дослідження крилатих слів у російському мовознавстві; простежити динаміку лексикографічної інтерпретації КС(в);

обґрунтувати лінгвістичний статус ептонімів, уточнивши їхні диференційні ознаки і визначивши місце в системі російської мови;

з'ясувати причини перетворення слова чи звороту на крилатий вираз і умови збереження ним ептонімічності; розкрити механізм цих процесів;

проаналізувати структурні та семантичні зміни фрагментів текстів при закріпленні їх у мові як крилатих;

виявити причини та особливості актуалізації ептонімів у мові;

визначити концептуальні принципи лексикографічного опису КС(в) російської мови.

Об'єктом дослідження є широко вживані у практиці сучасного російського мовлення крилаті слова різної структури, які зберігають свій зв'язок з першоджерелом.

Предметом дослідження виступають структурні та функціональні властивості ептонімів у їхній динаміці, в центрі уваги головна диференційна ознака КС(в) - ептонімічність; асоціативно-генетична за природою, вона виявляє їхню похідність, віднесеність до тексту-джерела.

Матеріал дослідження. Робота ґрунтується на аналізі понад 3000 КС(в) у 15.000 слово- і фразовикористаннях здебільшого останнього десятиріччя ХХ ст., значну частину яких зафіксовано у створеному впродовж 1990-1999 рр. словнику, і результатів двох експериментів (близько 200 учасників), метою яких було визначення диференційних ознак і міри закріплення в російській мові одиниць, що вивчаються.

Джерельною базою дисертаційного дослідження стали:

тлумачні словники (ономастикони та азбуковники ХІІІ - ХVІ ст., словники Л. Зизанія, П. Беринди, Ф. Полікарпова, М. Курганова, П. Алексєєва, В.І. Даля, С.І. Ожегова, словник за ред. Д.М. Ушакова, академічні словники російської мови 1789-1794, 1806-1822, 1847, 1867-1868, 1895-1907, 1932-1934, 1950-1965, 1981-1984, 1991-1994 рр. та ін.);

фразеологічні словники та довідники крилатих слів, цитат: І. Рєднікова, М. Міхельсона, С. Максимова, І. Тимошенка, В. Овсянникова, С. Займовського (див. також на с. 12);

художні та художньо-публіцистичні тексти XVIII-ХХ століть (твори М. Ломоносова, Г. Державіна, О. Пушкіна, М. Гоголя, О. Островського, Ф. Достоєвського, Л. Толстого, А. Чехова, М. Горького, В. Маяковського, С. Єсеніна, Б. Пастернака, І. Ільфа, Є. Петрова, М. Булгакова, В. Висоцького, М. Жванецького та ін.; публікації в ж. “Звезда”, 1993 р.; “Знамя”, 1989-1990 рр.; “Наш современник”, 1991-1992 рр.; “Нева”, 1990 р.; “Новый мир”, 1993-1994 рр. та ін.);

газетні тексти (“Литературная газета”, 1987-1995 рр.; “Известия”, 1989-1990 рр.; “Аргументы и факты”, 1994-1998 рр.; “Комсомольская правда”, 1990-1993 рр.; “Киевские ведомости”, 1997 р. та інші російськомовні видання);

кіносценарії, збірки пісень та романсів (понад 100 найменувань); записи текстів телепередач, зокрема програм КВК (1994-1998 рр.), випусків новин (1990-2000 рр.);

авторські записи усного мовлення.

Методи дослідження. Як основний використовуємо синхронно-описовий метод, у необхідних випадках мовне явище розглядається в діахронії. Опис матеріалу здійснюється в статичному і динамічному аспектах. Адаптованим до мовної суті КС(в) виступає метод, який називаємо методом подвійної аплікації: у ході аналізу досліджувана одиниця накладається двічі: спочатку - на аналог в узусі, а потім - на фрагмент тексту-джерела, або прототип. При встановленні змістових характеристик КС(в) поряд із методом подвійної аплікації використовується контекстно-лексикографічний метод, компонентний аналіз, асоціативний експеримент. Для з'ясування ступеня поширеності мовного явища проводилися підрахунки кількісних характеристик уживань КС(в) та їхніх компонентів.

Новизна дослідження полягає у:

створенні концепції крилатих слів (при цьому уперше паралельно розглядаються експресивно забарвлені цільно- та нарізнооформлені утворення з урахуванням їхньої онтологічної природи);

розробці та застосуванні методу подвійної аплікації;

уточненні диференційних властивостей крилатих слів; введенні в дефініцію КС(в) досі не експлікованих ознак - таких, як культурно-національна детермінованість і соціумна орієнтованість;

додатковому обґрунтуванні належності КВ до мовних одиниць та спростуванні поширеної у теоретичній фразеології тези про периферійність становища КВ у фразеологічному корпусі мови;

розкритті динаміки функціонування КС(в) (у зв'язку з цим виявлено умови входження в обіг одиниць зі знаком авторства, особливості актуалізації їх у російській мові з визначенням меж оказіональної трансформації нарізнооформлених одиниць, а також власне лінгвістичні чинники, що спричиняють усунення КС(в) із активної мовленнєвої практики);

уперше здійсненому описі структурних і семантичних перетворень прототипів - реплік відомих людей, фрагментів текстів-джерел - у процесі ептонімізації;

розширенні параметрів лексикографічного опису КС(в); висуненні ідеї та розробці концепції мультимедійного словника крилатих слів;

визначенні основних етапів та напрямків дослідження КС(в) у русистиці з уточненням особистого внеску вчених минулого (Ф. І. Буслаєва, І. Рєднікова, Л. А. Булаховського та ін.);

залученні до наукового опису ще не зафіксованого словниками матеріалу; встановленні першоджерел близько 1000 виразів.

Теоретичне значення дисертації полягає у тому, що:

розроблено та апробовано теоретичні принципи аналізу і лексикографічної інтерпретації крилатих слів - принципи, які екстраполюються на вивчення інших типів утворень цитатного походження;

ептонім експліковано як іпостасну форму поєднання двох контекстів - вихідного й актуального, що істотно доповнює системно-структурну картину сучасного лексико-фразеологічного корпусу російської мови;

поглиблено наукові уявлення про вплив зовнішніх чинників на становлення і вияв мовної особистості, а також текстів творів мистецтва, ЗМІ на формування національної ментальності.

Практична цінність дослідження визначається тим, що його матеріали і висновки можуть бути використані:

при створенні книжкового та мультимедійного варіантів словника крилатих слів російської мови тезаурусного типу;

при підготовці історико-етимологічного словника російської фразеології;

при розробці нормативних (“Лексика і фразеологія російської мови”, “Культура мови і стилістика російської мови”) і спеціалізованих курсів з ептології, лінгвокультурології, лінгвокогнітології, інтертекстематики, прагмалінгвістики.

Особистий внесок здобувача. Результати дослідження отримані самостійно, всі публікації індивідуальні.

Апробація роботи. Основні результати дослідження було оприлюднено в доповідях більш ніж на 30 конференціях, симпозіумах, семінарах та ін. До цього числа входять: міжнародна конференція “Проблеми навчальної лексикографії: стан і перспективи розвитку” (Сімферополь, 1992 р.); науково-методична конференція “Проблеми вивчення і викладання російської мови у вищих навчальних закладах і школах республіки” (Мінськ, 1992 р.); ювілейні конференції, присвячені творчості М. Булгакова (Київ, 1992 р.), М. Гоголя (Київ, 1994 р.), С. Єсеніна (Київ, 1996 р.), Ф. Достоєвського (Київ, 1998 р.), О. Пушкіна (Київ, 1995, 1999 рр.); IV, V, VI міжнародна конференція “Семантика мовних одиниць” (Москва, 1994, 1996, 1998 рр.); міжнародний симпозіум “Фразеологізм і слово в системі мови (I Жуковські читання)” (Новгород, 1996 р.); конференції професорсько-викладацького складу філологічного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка (Київ, 1998, 2000, 2001 рр.); Славістичні читання, присвячені пам'яті акад. Л. А. Булаховського (Київ, 1999, 2000, 2001 рр.); міжнародна конференція “Мова і культура” (Київ, 1999 р.); Ожеговські читання (Київ, 2000 р.); міжнародна конференція “Російська література на межі тисячоліть” (Київ, 2000 р.); міжнародна конференція “Наукова спадщина професора С. В. Семчинського і сучасна філологія” (Київ, 2001 р.); !!!міжнародна конференція, присвячена 200-летию від дня народження В. І. Даля (Київ, 2002 р.); круглий стіл філологів і культурознавців “Світ Гоголя: сучасне трактування” (Київ, 2002 р.); ХХХІ міжвузівська науково-методична конференція викладачів і аспірантів (Санкт-Петербурзький університет, 2002 р.); фразеологічний науковий семінар під кер. проф. В. М. Мокієнка (Санкт-Петербурзький університет, 2002 р.); міжнародна конференція “Фразеологія і світосприйняття народу” (Тула, 2002 р.); міжнародна науково-практична конференція “Російська мова і література: проблеми вивчення і викладання” (Київ, 2002 р.); науково-практична конференція “Мова засобів масової інформації в сучасній науковій парадигмі” (Київ, 2002 р.); Х Конгрес Міжнародної асоціації викладачів російської мови та літератури (Санкт-Петербург, 30 червня - 5 липня 2003 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в індивідуальній монографії “Крылатые слова как объект лингвистического описания: история и современность” (18,4 др. а.); у навчальному посібнику “Новое в русской и украинской речи: Крылатые слова - крилаті слова (материалы для словаря) [в 4 ч.]” (49,5 др. а.); у 34 статтях, надрукованих у вітчизняних та зарубіжних наукових журналах і збірниках наукових праць, та 12 публікаціях у матеріалах конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, висновків, списку використаної літератури (768 найменувань). Обсяг тексту дисертації - 436 с., загальний обсяг - 509 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено мету і завдання, матеріал і предмет дисертаційного пошуку, висвітлено новизну, теоретичне і практичне значення, апробацію результатів дослідження.

Підкреслено, що нагальна необхідність та своєчасність дослідження визначається поступальністю процесу пізнання різноманітних мовних явищ і практичними запитами суспільства, а саме:

1. Впродовж останніх десятиріч дослідників і насамперед фразеологів (у зв'язку з визначенням об'єкта, який вони досліджують) цікавить питання про статус КС(в). При широкому розумінні обсягу фразеології, за пропозицією С.І. Ожегова, вчені вважають КВ нарівні з прислів'ями і приказками фразеологічними одиницями, при вузькому - виводять їх за межі фразеології. Об'єднання різноструктурних одиниць як об'єктів дослідження не сприяло створенню єдиної теоретичної концепції, багато з них так і залишилися поза увагою вчених, а зусилля лінгвістів сконцентрувалися навколо вивчення ядра фразеології - ідіом (фразеологічних зрощень і фразеологічних єдностей, за В. В. Виноградовим). Широкий підхід до фразеології переважно тільки декларувався, і дослідження не просувалися далі обґрунтування включення / невключення неідіоматичних сполук до її обсягу і констатації функціонування в мовленні та стилістичного ефекту цих феноменів. Останнім часом активізувалося вивчення “периферійних” шарів фразеологічних одиниць російської мови (див., наприклад, праці В. М. Дідківської про фразеологічні сполучення). Як свідчить мовна практика та дані словників останнього десятиріччя, КВ за експресивністю та поширеністю використання не поступаються фразеологізмам-ідіомам. Настав час для теоретичного обґрунтування статусу КВ в системі російської мови.

2. Лінгвісти протиставляють КВ іншим фразеологічним одиницям за ознакою наявності / відсутності “печатки авторства” та за структурними характеристиками. Але ефективної методики дослідження одиниць, маркованих джерелом, розроблено не було. Більше того, тривалий час КВ взагалі залишалися на периферії фразеологічних досліджень. В. М. Телія навіть зауважувала, що виділяти вивчення КВ як окремий напрямок у межах фразеології можна “тільки з тією метою, щоб колекціонувати й описувати крилаті вислови, якщо жодна інша лінгвістична і ширше - філологічна дисципліна цим не займається”. Якщо йти за цим припущенням, то КВ не можна вважати об'єктом теоретичного опису “чистої” лінгвістики. Такий погляд видається однобічним і лише зайвий раз свідчить про нагальну потребу створення власне лінгвістичної концепції крилатих слів, не обмеженої фразеологічними рамками.

3. Комплексний підхід до номінативного фонду російської мови, що стимулюється дослідженнями з теорії номінації, вимагає з'ясування реального співвідношення різних лексико-фразеологічних шарів та їхнього повноцінного теоретичного опису, що є можливим при врахуванні специфіки кожної групи мовних одиниць цього рівня. Це вимагає відбору методів та способів дослідження, які мають застосовуватися до конкретного мовного матеріалу, зокрема підводить до розробки методу, однаковою мірою придатного для аналізу як слів, так і стійких словосполучень при виділенні їх в особливу групу із загальною відмітною ознакою, в даному разі пов'язаною зі знаком авторства.

4. З огляду на антропоцентристський підхід у лінгвістиці нині активно вивчається мовленнєва практика індивіда, для чого ученими застосовуються асоціативні експерименти. Завдяки цим експериментам було виявлено, що прагматикон мовної особистості включає прецедентні тексти в їхній семіотичній іпостасі (Ю.М. Караулов, 1987), або текстові ремінісценції (А. Є. Супрун, 1995), які при актуалізації їх нарівні з цитатами різного типу, прямими і непрямими посиланнями на відомі ситуації включають і КС(в). Поглиблене вивчення прагматикону російської мовної особистості передбачає попереднє осмислення природи КС(в), їхнього складу, таких особливостей семантики, які дають змогу носіям мови використовувати ептоніми як точку відліку при оцінці реальних фактів, стосунків, ситуацій.

5. У пізнавальній діяльності індивіда і соціуму загалом дедалі більшого значення набувають тексти - основні акумулятори і поширювачі набутого людством досвіду. Інформація, закладена в тексті або його частині, зберігається в семантиці ептонімів у формі певного уявного образу, ментальної “картинки”. Використання цих одиниць свідчить про входження даної інформації в загальну когнітивну базу лінгвокультурного соціуму. Тому вивчення КС(в) пов'язано з проблематикою, яка активно розробляється в когнітивістиці, а також у філологічних дослідженнях, присвячених виявам інтертекстуальності.

6. Відродження національної самосвідомості активізувало розвиток лінгвокультурології. Належний опис мовних явищ з її позицій неможливий без урахування КС(в), у семантиці яких зберігається інформація про духовну культуру, мистецтво як власного народу, так і людства в цілому.

7. Оновлення суспільства стосується різних сторін життєдіяльності людини. У мові воно виявилося, зокрема, в процесі демократизації та експресивізації. Серед експресивно забарвлених номінативних засобів слід назвати й ептоніми, які нині використовуються навіть у мовленнєвих жанрах, віднесених стилістами до взірцево нейтральних. Здавна утвердилася думка, що включення їх у мову - прерогатива “книжних” людей. Однак інформаційна революція внесла глибокі зміни у сферу мовлення. Розширилося коло носіїв російської мови, які активно використовують у комунікації різні за джерелом КС(в). Рядки популярних пісень, репліки з улюблених кіно- і мультфільмів, цитати з гумористичних мініатюр, рекламні слогани, фрази з виступів сучасних політичних лідерів, що багато разів тиражуються періодикою, радіо, телебаченням, стають надбанням мовців різних вікових категорій, соціального статусу й освітнього рівня. Перетворення КВ у мовленнєвій практиці на національно-культурне надбання вимагає адекватної лінгвістичної інтерпретації.

8. Не згасає зацікавленість носіїв російської мови до походження КС(в), продовжують широко видаватися відповідні словники-довідники, що роблять актуальними пошуки першоджерел і популяризаторів крилатих зворотів, які виникли на базі текстів, створених минулими поколіннями, а також фіксацію КВ наших сучасників.

9. Гостра потреба у теоретичному осмисленні КС(в) стала особливо відчуватися при опрацюванні концептуальних підходів до формування фразеологічного підфонду Машинного фонду російської мови і визначенні основних принципів параметризації різних типів фразеологічних одиниць, що включаються у фразеологію в її широкому розумінні. Як пояснював Б. С. Шварцкопф, “складність становища полягає в тому, що на противагу фразеографії, яка будується на широкій базі теоретичних праць, іде від теорії до словника, лексикографічна розробка крилатих слів / виразів вимагає одночасного дослідження і проблем (відсутньої) теорії крилатих слів, і питань їхнього лексикографування” (підкреслено нами. - Л. Д.).

Опрацювання нової концепції вимагає: 1) аргументації введення терміна “ептонім” та його похідних з широким екскурсом в історію типологічних збігів і розбіжностей термінів “крилаті слова” і “крилаті вислови”; 2) розкриття суті методу подвійної аплікації з аналізом наявних у фразеологічних дослідженнях, пов'язаних з іменами Н.М. Амосової, В.Л. Архангельського, М.Т. Тагієва, О.В. Куніна, М.М. Копиленка, В.П. Жукова, В.М. Мокієнка методів, за допомогою яких аналізувалися не марковані джерелом звороти, а отже, не враховувалися ептоніми, їхній опосередкований первинним контекстом характер.

У першому розділі “Російське мовознавство про крилаті слова / вирази: досягнення і невирішені проблеми (історико-аналітичний огляд)” визначено основні етапи і напрямки вивчення та лексикографічного опису КС(в) російської мови, що можуть стати підґрунтям для створення концепції крилатих слів, а також окреслено особистий внесок учених у дослідження одиниць цитатного походження.

Вивчення КС(в) почалося з фіксації та лексикографічного опрацювання одиниць зі знаком авторства російської (і церковнослов'янської) мови. Реєстрація КС(в) має давню історію, яка сягає часів, коли екзегети, звертаючись до Святого Письма і намагаючись розкрити таїну його смислу, фіксували слова, що відбивали першоджерело, вкладаючи в них зміст, властивий більшості цих одиниць і в сучасному узусі, пор.: “хамъ. дьрзъ”, “мамона. богатьство” (ономастикон “Речь жидовского языка”, список ХІІІ ст.). Прагнення укладачів витлумачити передусім “темні” місця, реалії, чужі національному побуту, зумовило порядок проникнення КС(в): спочатку це були біблеїзми, потім - слова і словосполучення з античної давнини, пізніше - стійкі звороти із західноєвропейських нехудожніх текстів і, нарешті, фразеологізми та оніми з російських джерел.

Переорієнтація словникової роботи, пов'язана з постановкою завдання опису живої російської мови як центрального, а також поява авторської ідентифікації в літературних творах зумовили те, що з КС(в) художньо-белетристичного походження в загальномовні словники спочатку потрапляють стійкі вислови, вилучені з творів російських письменників, а вже потім - із зарубіжних.

Загальний розвиток словникової справи позначився і на якості опису КС(в). Автори словників часто інтуїтивно визначали шлях, що дає більш-менш адекватну інтерпретацію цих специфічних мовних одиниць. За характером переважно синкретична, стаття, яка в найдавніших ономастиконах містила дві частини - слово та його тлумачення, насичуючись в азбуковниках різноманітною інформацією, передусім відомостями про походження описуваної лексеми, набуває у XVII ст. більш впорядкованого вигляду із закріпленою послідовністю викладу матеріалу: 1) вокабула, 2) (факультативно) граматичні і / або семасіологічні характеристики, 3) дефініція, 4) (як правило) джерелознавчі відомості. Надалі структура словникової статті набуває сучасного вигляду, збагачуючись за рахунок нових складників: ілюстративної частини, стилістичної кваліфікації, демонстрації окремих фразових значень слів (“Словарь Академии Российской” -- БАС).

Семантизація, спочатку надто вузька (у найдавніших ономастиконах), потім надмірно розширена, що включає великий обсяг принагідно наведених відомостей (див. азбуковники), рефлекси якої виявляються й у першому академічному словнику як докладні енциклопедичні коментарі (САР; див., наприклад, статтю АКРИДЫ), нарешті, набуває лаконічного (але вже в іншій, більш довершеній формі, що дозволяє чітко визначити місце відповідного поняття в семантичному просторі російської мови) і самодостатнього характеру, стає науково вивіреною (“Словарь церковнославянского и русского языка...”, 1847 р.).

Найважливіший підсумок опису КС(в) у словниках загального типу полягає в закріпленні їхнього мовного статусу: у першому виданні БАС - онімів літературного походження (крилатих імен), у другому - крилатих висловів.

Зародження особливого лексикографічного жанру в русистиці, який більш-менш повноцінно та об'єктивно (для певного етапу розвитку способів передачі і зберігання інформації) описує КС(в), звичайно пов'язують із книгою письменника-етнографа С. В. Максимова “Крылатые слова” (1890 р.), присвяченою, однак, тлумаченню, як указано в передмові, “темних слів і незрозумілих висловів”. Серед них не більше десяти вчені зараховують до розряду крилатих, наприклад: притча во языцех; око за око, зуб за зуб; От дел твоих сужу тя (біблеїзми); погибоша, аки обри (з “Повісті минулих літ”); Глас народа - глас божий (з античних авторів).

Насправді ж першу спробу описати фонд КС(в) російської мови з урахуванням національного та іншомовного коріння було здійснено ще в 1883 р., коли було опубліковано “Сборник замечательных изречений, цитат, поговорок и т. п. различных времен и народов с историческим и сравнительным объяснением” Іл. Рєднікова (нині бібліографічна рідкість). Ця збірка повністю відповідає ідеї і структурі бюхманівського словника.

Фундаментальним принципом опису в словниках крилатих слів виступає антропоцентризм, що визначає якісний склад КС(в), який формується з урахуванням не тільки досить високого (на думку лексикографа) ступеня складності інтерпретації звичайним носієм мови слова або стійкого звороту, але й виняткової здатності деяких мовних утворень додавати виразності. У цьому разі словник полегшує пошуки мовцем експресивних одиниць відповідно до поставленої комунікативної мети. Лексикографічне опрацювання КС(в) здійснюється здебільшого у широкому аспекті.

Важливим етапом у розвитку російської ептографії стала праця М. С. і М. Г. Ашукіних “Крылатые слова” (1955 р.), після виходу якої окреслилася розгалужена мережа жанрових різновидів спеціалізованих словників:

- іншомовно-російські ептографічні словники, наприклад словники латинських висловів (М.Й. Овруцький, 1964 р.; М.Т. Бабичев, Я.М. Боровський, 1982 р.);

- російсько-іншомовні ептографічні словники (В.П. Берков, 1980 р.; І. О. Уолш та В.П. Берков, 1984 р.; Ю.М. Афонькін, 1985 р.);

- лінгвокраїнознавчий словник (В.П. Феліцина та Ю.Є. Прохоров, 1979 р.);

- словники, спеціалізовані на відображенні певних груп КС(в) російської мови: а) за тематичним принципом (О.М. Жигульов та М. П. Кузнецов, 1982 р.); б) за джерелом (довідники біблійних зворотів - М. А. Горбачов, 1991 р.; Н.П. Матвєєва, 1993-1996 рр. та ін.; КВ з творів мистецтва - С.Г. Шулежкова, 1993-1994 рр., 2003 р.; В.С. Єлістратов, 1999 р.; пушкінських КВ - К.П. Сидоренко, 1998 р.; В.М. Мокієнко та К. П. Сидоренко, 1999 р.; з урахуванням часового параметру - К.В. Душенко, 1996, 1997, 2002 рр.; Л. П. Дядечко, 2001-2003 рр.); в) за сферою функціонування (М.І. Кондаков і Л.А. Кленовська, 1989 р.; В.П. Бєлянін та І.А. Бутенко, 1994 р.).

Новий етап в ептографії пов'язаний зі створенням “Большого словаря крылатых слов русского языка” В.П. Беркова, В.М. Мокієнка, С.Г. Шулежкової (2000 р.), виконаного в послідовно лінгвістичній традиції.

У вступних статтях до зазначених лексикографічних видань починалося теоретичне осмислення КС(в).

Найважливіші системні і функціональні ознаки мовних утворень цитатного походження були експліковані в окремих спостереженнях видатних лінгвістів і пареміологів ХІХ - початку ХХ ст., а саме: для одно- і неоднослівних одиниць - семантичне перетворення (О.Х. Востоков, І.І. Давидов, Ф.І. Буслаєв), здатність виступати експресивно-стилістичним засобом (М.В. Ломоносов, М.І. Греч) і заміняти собою значні фрагменти тексту або весь текст (О.О. Потебня); для неоднослівних - стійкість, неподільність (І. І. Давидов, І.І. Срезневський, І.О. Бодуен де Куртене), цілісність значення (О.Х. Востоков), національна самобутність (І.І. Давидов, Ф.І. Буслаєв, Д.М. Щепкін), неможливість перекладу кожного слова ідіоматичного вислову (І.М. Снєгірьов), своєрідність джерел, похідність прислів'їв від авторських зворотів, діалектичний взаємозв'язок між ними (І.М. Снєгірьов, Ф.І. Буслаєв, І.І. Срезневський), екстралінгвальний характер проникнення в мову (М.О. Максимович), специфіка актуалізації в мові (І.М. Снєгірьов).

Спеціальні дослідження КС(в) російської мови, що стимулюються передусім лексикографічними потребами, ведуться, як показує вивчення історії питання, в трьох напрямах: джерелознавчому, стилістичному, феноменологічному. Перші два напрями розвивалися без урахування структурних особливостей досліджуваних одиниць і у відриві від третього - суто теоретичного, інтегрованого у фразеологію і тому орієнтованого виключно на вивчення неоднослівних одиниць - КВ.

Треба підкреслити, що ще до становлення фразеології як окремої науки Л.А. Булаховський визначив роль і мовний статус КВ, виділивши їх в особливий розряд фразеологічних одиниць російської мови (див. його праці 1928, 1935 рр.). Однак загалом у теоретичній фразеології КВ посідали досить хистке становище: їхня належність до фразеологічного фонду мови визнавалася тільки при широкому розумінні обсягу фразеології.

Позитивний вплив дискусії про об'єкт особливої лінгвістичної галузі виявився в тому, що було визначено категоріальні ознаки фразеологічних одиниць, які екстраполюються на КВ. Серед негативних наслідків дебатів про межі фразеології слід назвати практику розподілу фразеологічних одиниць на стрижневі (фразеологічні зрощення та єдності) і другорядні (фразеологічні сполучення, КВ та ін.), що зрештою відбилося на ступені вивченості останніх: вони перебували поза увагою науковців. Провідні фразеологи зазвичай тільки декларували належність КВ до корпусу фразеологічних одиниць і не аналізували характерних властивостей КВ, безумовно, відмінних від ознак фразеологізмів інших типів.

Теоретично найбільш важливою у феноменологічному напрямку дослідження КВ у той його період, який можна назвати фразеологічним, стала написана з приводу виходу в світ відомого збірника М.С. і М.Г. Ашукіних стаття С.І. Ожегова (1957 р.), де він порушив питання про своєрідність КВ. Її основні положення було доповнено Л.І. Ройзензоном, який висловив думку про можливість створення теорії крилатих слів (1967 р.).

Фразеологів цікавили формально-семантичні ознаки КВ, їхні відмінності від ідіом, проблеми переходу КВ до ідіоматичного корпусу мови, а також теоретичні принципи лексикографування - питання, що в перспективі зводяться до проблеми мовного статусу КВ. Наукові погляди на останню діаметрально протилежні. На одному полюсі ті, хто вважає КВ лінгвістичною категорією, а відповідні феномени - одиницями мови (А.П. Коваль і В. В. Коптілов, 1964 р.; Ю. . Прохоров, 1977 р.; W. Chlebda, 1998 р.; В.М. Мокієнко, 2003 р.), на іншому - ті, хто виводить КВ за рамки мовної системи, навіть за межі лінгвістики (І. М. Шмельова, 1974 р.; В. М. Телія, 1996 р.).

На входженні крилатих одиниць до системи мови наполягає С.Г. Шулежкова - автор першої в історії мовознавства монографії про КВ (1995 р.). Ця праця, в якій чітко визначено диференційні ознаки неоднослівних одиниць зі знаком авторства, уперше виявлено їхні синтаксичні моделі, досить повно описано фонд КВ російської мови з генетичного погляду, доведено вирішальну роль творів мистецтва у збагаченні цього фонду на сучасному етапі, стала важливим етапом фразеологічного періоду у вивченні КВ.

Визнання КС(в) одиницями мови означає включення їх до номінативної системи останньої, але саме їхня номінативна природа, експресивність, суть і ступінь вияву ептонімічності, а також процес стабілізації структурних і семантичних параметрів тих чи тих висловів при перетворенні їх на крилаті не були предметом вивчення. Очевидно, що висновок про мовний статус КС(в) має бути зробленим після виявлення їхніх знакових властивостей.

У другому розділі “Ептоніми як елементи мовної системи” визначено місце КС(в) у системі російської мови та охарактеризовано їхню основну властивість - ептонімічність.

Неоднозначність розв'язання питання про статус КС(в) потребує додаткової аргументації на користь належності їх до мовної системи, і передусім утворень зі структурою речення, навколо яких найчастіше точаться суперечки. До цього ж та сама категорія - категорія відтворюваності, що є обов'язковою властивістю будь-якої мовної одиниці, використовується як аргумент ученими протилежних поглядів. Звичайно вона пов'язується з категорією усталеності, яка відіграє важливу роль у процесі фразеологізації, що має, за Л.І. Ройзензоном (1973 р.), три типи: власне лінгвістичний (семантичний), логіко-синтаксичний і екстралінгвістичний. Реалізація останнього типу фразеологізації, зумовленого наявністю текстів, зміст яких різними способами конденсується, відображає саме умови ептонімізації.

У синхронії, як наполягав М.М. Шанський, між усталеністю і відтворюваністю встановлюються причиново-наслідкові зв'язки. У діахронії на перший план виступають процеси стабілізації фразеологізму. Саме при відтворенні в мові викристалізовується його граматична модель та її лексичне наповнення. Треба підкреслити, що тільки наявність двох ознак водночас є категоріальним аргументом при виявленні фразеологічної ідентичності. Гіпертрофія однієї з них створює передумови для неправомірної кваліфікації форм на зразок віршів, анекдотів, молитов як фразеологічних, що викликає справедливі нарікання з боку провідних фразеологів. Однак декламування віршів, читання казок, молитов, репродукування наукових формул і законів тощо є видами естетичної, релігійної, наукової, навчальної діяльності людини. Відтворювання - необхідна умова існування результатів такої діяльності. Відповідні тексти не беруть участі в конструюванні висловлювання, як це буває зі словами або фразеологізмами, що видобуваються з пам'яті і, зберігаючи сигніфікативне значення, іменують у кожній конкретній ситуації свій денотат. Навпаки, оскільки вектор значення фрагментів таких текстів є жорстко зафіксованим, їхнє неодноразове відтворення не призводить до появи якісно нового явища, доки середовище існування такого уривка залишається незмінним. Тоді ж, коли це середовище змінюється та відтворення фрагментів у новому значенні поширюється, виникає КВ, пор. звороти з підручників: Мама мыла раму `про дуже легке, примітивне (ірон.)'; От перестановки [перемены] мест слагаемых сумма не меняется `про заміщення, яке не спричиняє будь-яких змін'; репліки з анекдотів: белая и пушистая; А я опять хочу в Париж.

При характеристиці відтворюваності не менш важливим є кількісний бік: одиночне включення якого-небудь текстового фрагмента без посилання на джерело - явище мовленнєве, часто оказіональне. Такі одиниці названо цитатами-ремінісценціями. Вони, відрізняючись від КС(в) передусім частотою функціонування, є джерелом поповнення ептонімічного фонду.

Отже, в цьому дослідженні категорії відтворюваності й усталеності визнаються взаємопов'язаними. Під усталеністю розуміємо відносну постійність формально-семантичних ознак КС(в) як цілісного мовного утворення, яку спостерігаємо при його відтворенні-повторенні в ситуації, онтологічно відмінній від вихідної, тоді, коли таке повторення не пов'язане з визначеними для самого тексту-джерела формами існування. Таке розуміння відображено як у працях ептологів, так і у проведеному в ході даного дослідження експерименті (пор. відновлення початкової форми висловлювання при помилковому визначенні джерела КВ: приписаний інформантом Козьмі Пруткову вислів пояснювався: “Трохи змінена форма: Ба, знакомые все лица!”).

Вважаємо за необхідне дещо зауважити й щодо характеристики головної (генетичної) диференційної ознаки КС(в). Їхнє літературне походження не можна тлумачити надто загально, бо тоді будь-який натяк на літературно-книжний характер слова або звороту сприймається як ознака їхньої ептонімічності, хоч стилістична забарвленість номінативних одиниць, набута завдяки їхній гіперфункціональності в тематично і жанрово однотипних контекстах, свідчить насамперед про їхню належність до певної сфери використання, а не про генезис.

Проблема авторства дотична до теми, що обговорюється у зв'язку з ознакою загальновідомості КС(в). Глобальний вияв цієї ознаки багато в чому знімає гостроту питання про їхню мовну природу. Однак такий підхід дуже спрощений. Як свідчить дослідження В.В. і Г.В. Морковкіних (1997 р.), середній носій російської мови не знає майже кожного десятого слова з МАС. Що тоді говорити про фразеологію? Ідеться про широку популярність КВ у принципі. Потрібно при цьому підкреслити, що сучасні ЗМІ, сприяючи демократизації у сфері функціонування КС(в), істотно змінили суть самого явища, позначеного терміном “крилаті слова”, яке набуло зараз справді загальнонаціонального характеру (пор. звороти з вербального супроводу мультфільмів, виступів гумористів, з текстів реклами: Спокойствие, только спокойствие; Кажется, дождь начинается; Щас спою!; Вопрос, конечно, интересный; У-у ты кака-а-я!; Не просто, а очень просто; Новое поколение выбирает “Пепси”).

Визнання номінативної природи ептонімів дозволяє уточнити їхнє місце в лексико-фразеологічній системі. Оскільки найважливішою диференційною ознакою КС(в) є їхнє походження, то локалізація цих одиниць має вестися в історико-генетичній площині. Тоді на першому етапі рубрикації номінативний фонд розподіляється за загальновстановленим порядком на питому і запозичену лексику та фразеологію; на другому - на створену народом (для першої групи - своїм, другої - чужим) і створену автором (або авторським колективом); на третьому етапі - на крилаті номінативні одиниці (ептоніми) і некрилаті номінативні одиниці (неептоніми).

У мовленні яскраво виявляються експресивні властивості КС(в), складниками якої (за Є. М. Галкіною-Федорук) виступають інтенсивність, емоційність, оцінність, образність, зображувальність, досить специфічні в ептонімічній сфері. Так, емоційність представлена найширшим діапазоном. Більше того, оскільки джерелом багатьох КС(в) є твори мистецтва - форми діяльності, яка відображає людські почуття та емоційно “заражає” весь текстовий простір, то наділяються емотивним значенням навіть звороти, які не включають емотивів (у термінах В. І. Шаховського), що взагалі є характерним для мови при її протиставленні мовленню, наприклад КВ Мы университетов не кончали, який передає гамму почуттів із властивою їм амбівалентністю - від войовничо-хвалькуватих до награно-самопринизливих інтонацій, якщо мовець пояснює свою поведінку, і презирливо-поблажливих, якщо оцінює чужу (пор. контексти: “Некогда мне читать, - огрызнулся Дружинин. - Все вы там, на Петровке, больно грамотные, а мы уж так, мы академиев не кончали” (А. Маринина) та Да и может ли быть иначе, если культурой руководили люди, гордящиеся тем, что “университетов не кончали”? (з газети). Названі Є. М. Галкіною-Федорук складники виразності не вичерпують, однак, усіх засобів реалізації цієї властивості в ептоніміці, якщо брати до уваги, що будь-яке мовне явище, яке контрастує зі звичайним, стандартним, “працює” на експресію. При такому підході стосовно ептонімічного фонду російської мови найважливішим виявляється зіставлення “свого” слова, з одного боку, і “чужого”, авторитетного або такого, що видається за нього, - з другого. “Пов'язаність слова з авторитетом - все одно визнаним нами чи ні, - відзначав М.М. Бахтін, - створює специфічну виділеність, відокремленість його; <...> воно, так би мовити, вимагає не тільки лапок, але й більш монументального виділення, наприклад, особливого шрифту”.

У теоретичних працях залишається практично не поміченою ще одна ознака, що має найважливіше значення для обґрунтування мовного статусу КВ, - це стислість. Аналіз нових ептонімів показав, що 92,6 % з них мають малий (1 - 4) або середній (7 2, пор. правило Міллера - Інгве) компонентний склад.

Зовсім не виділяється у відомих дефініціях така ознака КС(в), як їхній зв'язок із культурою. Він лише опосередковано виявляється шляхом вказівки на джерело: текст, за визначенням, є надбанням духовної культури народу, людства. Але зв'язок із культурою, який базується на генезисі ептонімів, цим, на нашу думку, не вичерпується. Він значно глибший і реалізується в основному, якщо не виключно, в національній площині (пор. хоч би набори іншомовних КС(в), які не збігаються навіть у близькоспоріднених мовах, а також тлумачення зворотів у національно-культурній традиції).

Крім загальнонаціональних, утворюються також соціумні стереотипи, що відрізняють представників певних об'єднань: генераційних шарів, політичних блоків, соціальних угруповань тощо. У російській мові поширюється соціумно стереотипне використання КС(в).

Механізм закріплення КС(в) як особливої одиниці, що характеризується ептонімічністю, у свідомості носіїв мови приблизно такий. Індивід, занурюючись у текстовий простір, що створюється і ним самим і соціумом, запам'ятовує певні місця, звичайно не ставлячи перед собою такої мети спеціально. Надалі, отримуючи вербальну інформацію ззовні, індивід пов'язує її з комунікативною ситуацією і звіряє з тим, що зберігається в пам'яті, включаючи знання, почерпнуті з авторських текстів. Якщо завдяки енергії асоціативних зв'язків відшукується текстовий прецедент і переноситься в “світлу зону” свідомості, то створюються умови зіставлення не тільки з актуальною ситуацією, але й з відомим цій мовній особистості контекстом. Знайома фраза або словосполучення стає точкою відліку при оцінці схожих подій, явищ, об'єктів, виступає в ролі стереотипу (або, в термінах О.М. Вольф, квазістереотипу). При триразовому та подальшому сприйнятті мовного утворення мовець апелює не до одного з вторинних застосувань, а до початкового контексту.

Фраза з відомого тексту сприймається носіями мови як така, що має особливу властивість незаперечної авторитетності. Приваблива сила одиниці зі знаком авторства у передбачуваності реакції співрозмовника (при наявності загальної когнітивної бази), і тому мовець за допомогою КС(в) поповнює свій прагматикон, використовує їх як експресивний засіб.

Масове звернення при осмисленні ептоніма саме до того тексту, який основна частина носіїв мови сприймає першим і в якому, як правило, було сконструйовано КС(в), а не до вторинного, називаємо вербальним імпринтингом. Ідентичні умови соціалізації детермінують його супраіндивідуальний характер. У ролі імпринтинг-об'єкта у вербальному імпринтингу виступає текст, який, потрапляючи в поле зору першим, “фіксується”, розцінюючись як первинний, і потім регулює мовленнєву поведінку особистості по лінії кодування / декодування. Вербальному імпринтуванню сприяє поєднання суб'єктивних і об'єктивних, лінгвістичних і екстралінгвальних чинників, але іноді дія тільки одного з них виявляється вирішальною. Сила відображення залежить від умов його здійснення і властивостей вербального імпринтинг-об'єкта. Щоб імпринтуватися, висловлення має бути влучним, образ - ексцитативним, текст загалом - ітеративним, ознайомленість лінгвокультурного соціуму з ним - максимальною. На процес ептонімізації впливає також актуальність змісту, позиція прототипу в тексті. Так, 28 % одиниць, описаних у створеному нами словнику нових крилатих слів, - це назви літературних і кінематографічних творів (палата № 6; Место встречи изменить нельзя; кошка, которая гуляет сама по себе), телепередач (Очевидное - невероятное; Что, где, когда?; сам себе режиссер), живописних полотен (Иван Грозный убивает сына), періодичних видань (аргументы и факты; Хочу все знать) тощо.

Аперцептивна сутність вербального імпринтингу фокусує його дію в зоні зіткнення творчих і деструктивних тенденцій: колективне імпринтування тексту створює реальні передумови виникнення КС(в) як узуального явища. Якщо ж зв'язок у якого-небудь носія мови не встановлюється, то слово / вираз втрачає для нього свою конститутивну властивість ептоніма. Нарешті, окремий випадок імпринтування вторинного тексту, руйнуючи загальномовну одиницю, призводить до появи натомість оказіональної, індивідуально-авторської.

На ідентичність КС(в) впливають також інші чинники лінгвістичного та екстралінгвістичного плану. Прояв ептонімічності багато в чому залежить від властивостей прототипу, які можуть бути виявлені шляхом накладення на певний структурно еквівалентний феномен загальнонародної мови через пошук та оцінку відповідних одиниць номінативного фонду, типових конструкцій, поширених висловів (тобто через застосування першого етапу подвійної аплікації). На відміну від фразеологічної, ептонімічна аплікація передбачає накладення не тільки на омонімічне вільне, але й усталене словосполучення (пор.: Самое слабое звено не справилось с дневной нормой, слабое звено в промышленности та КВ - назву телегри слабое звено або, з одного боку, санітарно-гігієнічне кліше, з другого - райкінський КВ в антисанитарных условиях).

У ході пошуку і подальшого порівняння з'ясовуються формально-семантичні особливості прототипу, ступінь його віддаленості від базового утворення. Зрозуміло, що чим більша відмінність прототипу від його загальномовного аналога, тим рельєфнішою є ептонімічність відповідного КС(в). Головна ознака найбільше виявляється у неаплікованих прототипів. До них у сфері слів належать, наприклад, відсутні в російському ономастиконі власні імена Винни-Пух, Воланд, Рэмбо, Фантомас, а також явно сконструйовані, створені за оказіональними словотворчими моделями оніми: (доктор) Айболит, Вральман, Мойдодыр, Неуважай-Корыто. Усі неапліковані прототипи КВ зберігають більш або менш виразні сліди авторської обробки. Нерідко розпізнавання може йти і по лінії персоналій (пор. гений чистой красоты та А вы ноктюрн сыграть могли бы на флейте водосточных труб?).

У третьому розділі “Функціонування ептонімів у мовленні (синхронічний і діахронічний аспект)” при аналізі КС(в) застосовується другий етап методу подвійної аплікації, коли ептонім накладається на прототип.

Входження ептонімів до мовної системи, перетворення на загальнонаціональне надбання реалізується шляхом відриву КС(в) від свого першоджерела. Очевидно, що утвердження звороту у мові пов'язане із закріпленням певних ознак, що охоплюють, як у будь-якої двобічної одиниці мови, і план вираження і план змісту. Формально-семантична стабілізація ептоніма, однак, не виключає варіативності, тобто в ході стабілізації КС(в) можуть з'являтися кілька структурних різновидів або значень, але в окреслених межах варіювання.

Диференціація способів формальної стабілізації КС(в) здійснюється передусім залежно від структурного різновиду, тобто від того, є ептонім словом чи неоднослівним утворенням. До однослівних ептонімів належать насамперед власні імена. Російські персоніми зазвичай виступають у вигляді, поданому в першоджерелі (пор.: Аленушка, але не Алена або Аленка), іншомовні адаптуються фонетично (пор. три форми імені байронівського героя у Пушкіна в романі “Евгений Онегин”: Child-Harold, Чильд Гарольд, Чальд-Гарольд). Варіативність розвивається найчастіше шляхом подолання меж між словом і надслівним утворенням: Холмс || Шерлок Холмс, Башмачкин || Акакий Акакиевич || Акакий Акакиевич Башмачкин.