Інноваційні процеси в лексиці сучасної української літературної мови (90-і роки ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інноваційні процеси в лексиці сучасної української літературної мови (90-і роки ХХ століття)

лінгвальний інноваційний літературний мова

Розвиток мови обєктивний процес, зумовлений поступальним рухом людського суспільства взагалі і кожної особистості зокрема. Проблеми лінгвального освоєння дійсності (як гносеологічний фактор), закономірне прагнення до поглиблення інформативності та місткості висловлюваного (як фактор інтелектуалізації мовлення), зближення культурологічних сфер народів світу (як історичний фактор) виступають каталізатором постійних змін у мові.

Найвиразніше відображає динаміку мови її лексичний склад, на розвиток якого значно впливає позамовна дійсність. Будь-які нові поняття, що стають набутком колективного мовного мислення нової епохи, потребують номінації; поява нових результатів людської діяльності приводить до виникання нових назв, формування нових галузей науки стимулює творення нових термінів i т.д.

Поряд із зовнішніми чинниками розвиток лексики визначають і внутрішні мовні фактори: характер словотвірного потенціалу; системні взаємозв'язки всередині різних тематичних груп слiв; переносне вживання слова зі стилістичною метою. Поповнення лексики відбувається постійно i є одним iз виявів життя мови. Ця діяльність (свідома й несвідома) мовців триває з покоління в поколiння.

Інноваційні процеси в українській лексиці неодноразово були обєктом аналізу на окремих часових зрізах. Зокрема, розвиток словникового складу української літературної мови в другій половині ХІХ на початку ХХ ст. досліджували П.Тимошенко, О.Муромцева; шляхи і засоби збагачення лексики української мови в першій половині ХХ ст. вивчав І.Співак; зміни в словниковому складі української мови за період Другої світової війни були об'єктом уваги І.Тараненка; процес неологізації української мови в 50-70-х рр. ХХ ст. аналізували А.Москаленко, П.Доценко, Ю.Редько, В.Токар, В.Присяжнюк, М.Фещенко, О.Терещенко, І.Шишкін та ін.; В.Коломієць розглядала зміни в лексиці української мови за післявоєнний період, на тлі інших словянських мов. Попри вимушену заідеологізованість висновків у цих працях подано багатий і цікавий фактичний матеріал, що дає уявлення про характер функціонування української мови в “радянський” період.

Поповнення лексичного складу української мови новими словами та значеннями особливо активізувалося в останнє десятиліття ХХ ст. Зміни в політичному устрої України та вихід її на міжнародну арену як незалежної держави; нова політико-правова організація суспільства та економічні перетворення в ньому, пов'язані з переходом від соціалістичної планової економіки до господарювання за ринковими законами; досягнення науки і техніки; відкритість українського суспільства та його інтеграція в міжнародний культурний та інформаційний простір; розширення сфери функціонування української мови як державної це ті чинники, що зумовили за останній час активні інноваційні процеси в лексиці української мови. З одного боку, спостерігаємо закономірні суттєві зрушення в лексико-семантичній системі української мови: частина активно вживаних слів (комунізм, партія, перебудова тощо) оновилися семантично й функціонально, а звичні для більшості мовців номінації перейшли в розряд історизмів (держприймання, радянський); низка лексем, навпаки, із пасивного фонду перейшла в активний (гривня, симпатик, здвиг та ін.), набувши нового статусу. З другого боку, зміни в суспільному житті зумовили появу численних іншомовних запозичень, які особливо помітні у сфері газетно-публіцистичного і наукового мовлення. Окремі аспекти оновлення словникового складу порушено в працях В.Герман, І.Самойлової, О.Стишова, однак на сьогодні немає ще комплексного дослідження процесу неологізації української мови на зламі століть. Hа сучасному етапі розвитку української мови, коли її лексична система активно поповнюється іншомовними словами, назріла гостра потреба докладно проаналізувати джерела, шляхи й способи проникнення таких запозичень, а також зясувати їх доцільність і перспективність функціонування в мові, тобто дати їм фахову нормативну оцінку. Адже надмірне захоплення запозиченою лексикою призводить до засмічення мови, до нівеляції її питомих національних рис.

Мета дисертаційної роботи проаналізувати склад і характер лексичних інновацій в українській мові за 90-і роки ХХ ст.

Мета передбачає розвязання таких завдань:

виявити на матеріалі української періодики 1991-2001 рр. склад нових слів і реєстр нових значень, що увійшли в українську мову;

визначити екстралінгвальні чинники, що зумовлюють процес неологізації сучасної української лексики;

проаналізувати використання власного словотворчого потенціалу української мови для задоволення потреб номінації нового;

дослідити шляхи входження нових запозичень, способи їх уживлення в лексичну систему української мови та простежити ті зміни, які відбуваються внаслідок цього в системно-структурних відношеннях між словами;

зясувати функціонування т. зв. відносних неологізмів, тобто актуалізованих слів, які перебували донедавна на периферії лексичної системи української мови;

дати нормативну оцінку нового в лексиці, узагальнивши лексикографічний досвід українських та зарубіжних мовознавців щодо критеріїв доцільності / недоцільності використання запозичених слів.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми кафедри української мови Львівського національного університету ім. Івана Франка “Лексична і граматична система української мови”.

Об'єктом аналізу в дисертації є динаміка змін у лексичній та семантичній системі сучасної української літературної мови, які відбулися під впливом внутрішньомовних та позамовних чинників упродовж останнього десятиліття ХХ ст.

Предметом дослідження стали нові слова (утворені на базі української мови та запозичені з інших мов), а також нові значення слів, що усталилися в українській літературній мові кінця ХХ початку ХХІ ст.

Методи дослідження. При дослідженні інноваційних процесів у лексичній системі української мови використано описово-аналітичний метод з елементами статистичного й порівняльного аналізу.

Джерельною базою роботи є: картотека, укладена за матеріалами україномовної періодики 1991-2001 років, що виходила в Україні та за її межами; лексична картотека нових надходжень Інституту української мови (м.Київ); новітні перекладні, орфографічні, термінні словники з різних галузей науки й техніки. Добір матеріалу в основному здійснено із газет “Літературна Україна” (1990-2001 рр.), “Голос України” (1993-2000 рр.), “Вечірній Київ” (укр., 1993-1995 рр.), “Експрес” (1991-2001 рр.), “Тиждень” (1996-1998 рр.), “Молода Галичина” (1994-1997 рр.), Відомості Верховної Ради України (1993-1999 рр.), “День” (1997-2001 рр.), “Діло” (1993-1999 рр.), “Поступ” (1996-2001 рр.). Періодичні видання 1993, 1996 та 1999 рр. було опрацьовано повністю, за інші роки вибірково. Частково використано матеріали газет “Урядовий курєр”, “Пост-Поступ”, “Ратуша”, “Слобідський край”, “Флот України”, “Свобода”, “Америка” (укр., США), а також журналів “Березіль”, “Галицькі контракти”, “Україна і культура”, “Сучасність”, “Вітчизна”.

Наукова новизна результатів дослідження. У дисертації на новому лексичному матеріалі показано основні тенденції в оновленні словникового складу сучасної української літературної мови; проаналізовано найпродуктивніші способи творення нових слів на базі питомих та іншомовних коренів, а також закономірності словотвірної адаптації новітніх запозичень; визначено семантичну базу формування нових значень відомих слів; узагальнено критерії оцінки нових слів української мови з погляду літературної норми та сформульовано поради щодо їх уживання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що їх можна використати у процесі викладання курсу лексикології сучасної української літературної мови та спецкурсів; у проведенні спецсемінарів; для укладання словників неологізмів, іншомовних слів, а також як доповнення до тлумачного словника української мови.

Особистий внесок здобувача. Автор зібрав та проаналізував нову лексику української мови кінця ХХ ст., простежив динаміку лексичної системи сучасної української літературної мови, виявив продуктивні словотвірні моделі творення неологізмів.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови Львівського національного університету ім. Івана Франка. Окремі положення дисертації апробовано на таких конференціях, наукових засіданнях і семінарах: 1. Щорічна звітна конференція кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 1997 р., 1998 р., 2000 р., 2001 р.). 2. Періодичний кафедральний науковий семінар (Львів, 1998 р., 1999 р., 2000 р). 3. Засідання мовознавчої сесії НТШ (Львів, 1998 р., 2000 р.). 4. Наукова конференція, присвячена памяті професора Теодозія Возного (Львів, 1994). 5. Міжнародна наукова конференція “Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні” (Київ, 1996 р.). 6. Міжнародна наукова конференція “Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні” (Київ, 1996 р.). 7. Наукові читання “Актуальні питання українського мовознавства”, присвячені 90-річчю від дня народження професора Івана Ковалика (Львів, 1997). 8. Міжнародна наукова конференція до 150-річчя заснування кафедри української словесності у Львівському університеті “Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (Львів, 1998 р.). 9. Всеукраїнська конференція “Українська мова: з минулого в майбутнє”, присвячена 200-річчю виходу в світ “Енеїди” І.Котляревського (Київ, 1998 р.). 10. Всеукраїнська конференція “Актуальні проблеми українського словотвору”, присвячена 95-річниці від дня народження проф. Івана Ковалика (Івано-Франківськ, 2002).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображено в сімох статтях. За матеріалами роботи видано словник-довідник “Нове в українській лексиці” (Львів: Світ, 2002. - 130 с.).

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, переліку умовних скорочень, чотирьох розділів та висновків (178 с.), переліку джерел (1 с.), списку використаної літератури (255 позицій на 22 с.) та індексу проаналізованих слів (11 с.). Загальний обсяг дисертації 212 сторінок.

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету та завдання, вказано на джерела добору матеріалу та методи його опрацювання, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичну цінність та можливість практичного використання.

У першому розділі “лексичні інновації як відображення розвитку мови” простежено зародження і розвиток української неології як окремої галузі лінгвістичних досліджень у контексті світової практики фіксування і вивчання нових слів, висвітлено розвиток наукових поглядів на природу неологізму, на процес виникання нових слів, нових значень слів і шляхи входження їх у мову, розкрито суть лексичних змін, що засвідчують процес неологізації лексичного складу української мови в останнє десятиліття ХХ ст.

Перший розділ складається з двох підрозділів. У першому підрозділі “З історії фіксування й вивчення нових слів в українській мові” простежено процес зародження й розвиток української неології як окремого напряму лінгвістичних досліджень, узагальнено вітчизняні традиції в лексикографічному опрацюванні нових слів на тлі здобутків провідних дослідницьких центрів Європи.

В українському мовознавстві, зокрема в лексикографії, проблема утворення нових слів та ставлення до них завжди була серед актуальних. Ще в давньоукраїнську добу перші укладачі словників поставали перед дилемою як найточніше перекласти українською мовою давньогрецькі чи церковнословянські слова. Інколи це спонукало лексикографа до новотворення.

Однак процес особливо активного словотворення і лексикографічного опрацювання нових слів припадає на ХІХ ст., коли йшли гострі дискусії про літературний статус української мови і шляхи її розвитку. Лексичний реєстр словників (здебільшого перекладних) І.Войцеховича, О.Партицького, К.Левицького, Ф.Піскунова, К.Шейковського, М.Уманця і А.Спілки, В.Дубровського, В.Кміцикевича і В. Спілки, В.Доманицького, З.Кузелі і М.Чайковського та ін. засвідчує, що їх автори творили багато нових слів, які не завжди знаходили схвалення наукової громадськості. У тогочасній українській періодиці точилися гострі суперечки навколо “кованих” слів, доречності чи недоречності лексичних запозичень тощо. Цікаві думки щодо цього висловлювали О.Пчілка, І.Франко, М.Драгоманов, Б.Грінченко, Є.Тимченко та ін. Особливо актуальними ставали ці питання в процесі становлення української наукової термінології. Українські мовознавці, орієнтуючись загалом на народну мову, виступали проти штучно створених нових слів, а також проти невиправданих іншомовних запозичень.

Проблема поповнення словникового складу української літературної мови шляхом позичання лексем із споріднених чи неспоріднених мов знову гостро заявляє про себе на початку ХХ ст., в добу українізації. Актуальним стає питання співвідношення національного й інтернаціонального в лексичній системі мови (праці О.Курило, О.Синявського, І.Огієнка та ін.). Визнаючи об'єктивність змін лексичного складу й невідворотність збагачення його за рахунок запозичень, мовознавці, однак, радять розрізняти доцільні, вмотивовані запозичення, й недоцільні, зайві, які деформують лексико-семантичну структуру української мови, позбавляють її національних рис. Основним способом поповнення лексичного складу мови вони вважають творення нових лексем на базі питомих слів.

У середині 30-х років зміщуються акценти в оцінюванні та лексикографічному опрацюванні нових лексем в українській мові. Це знайшло свій вияв у свідомому культивуванні тих нових слів, які потрапили в українську мову за посередництвом російської; широко пропагувалися слова-радянізми, утворені, здебільшого, на основі російської лексики, які відбивали суть соціалістичних перетворень у суспільстві. Спроби патріотично налаштованих науковців сформувати національну наукову термінологію наразилися на цькування, заборони й репресії. Внаслідок такої мовної політики у виданих до 60-х років ХХ ст. термінних російсько-українських словниках нові українські терміни є звичайними кальками з російських, а питомих українських слів чи похідних від них взагалі немає або їх свідомо перенесено на другий план.

Одинадцятитомний тлумачний Словник (1970-1980) узаконив мовну практику попередніх десятиліть. Він засвідчив характер розвитку словникового складу української мови протягом тривалого періоду, відобразивши зрушення і зміни в лексико-семантичній системі мови від часу “Словаря” Б.Грінченка до початку 80-х років ХХ ст. У цьому Словнику широко подано і нову лексику, однак, з огляду на нормативний характер словника, лише ту, яка апробована часом і мовленнєвою практикою, тому при цих словах нема спеціальної ремарки нове. Неологізми, що з'явилися за час роботи над Словником, увійшли в додатки до останнього тому.

Після виходу в світ Словника української мови в 11-ти томах процес неологізації лексики активного вживання засвідчують переважно академічні орфографічні словники. Якщо Орфографічний словник української мови 1977 р. містив близько 114 тисяч слів, то аналогічний словник 1994 року нараховував уже 120 тисяч, а видання 1999 року охоплює 125 тисяч слів.

З огляду на те, що новотвори з більшою чи меншою інтенсивністю регулярно поповнюють активний лексикон, одним із завдань лексикографів є реєстрування нових слів, оцінювання їхнього статусу (належність до сфери мови чи мовлення) і внесення їх у загальномовні чи спеціальні словники. У даній роботі окреслено кілька можливих шляхів реалізації цих завдань з орієнтацією на світову практику фіксування й опрацювання неологізмів, а саме:

1. Включення нових, уже апробованих слів до реєстру чергового видання тлумачного словника літературної мови або видання окремого тому як доповнення до такого словника. Наприклад, регулярно виходять “Доповнення до Великого Оксфордського словника”, які містять нові слова і нові семи значення слів англійської мови. Аналогічним є додатковий том до шеститомного “Словника французької мови” П. Робера. Інколи, якщо неологізми запізнюються ввійти до основного масиву лексики, поданої у словнику, їх розміщують у додатку до останнього тому тлумачного словника. При такому лексикографічному опрацюванні до словника потрапляють лише ті нові слова і значення, які пройшли випробування часом і соціальною мовленнєвою практикою, а отже, закріпилися в літературній мові.

2. Реєстрація нових слів, яка відображає їх міграцію в межах лексичної системи від периферії до центру, у спеціальних тлумачних словниках лексичних труднощів. Нові лексеми подають у словнику на тлі іншої пасивної лексики (діалектизмів, регіоналізмів, екзотизмів, варваризмів, жаргонізмів), що засвідчує обмежене функціонування нового слова.

3. Фіксація неологізмів у спеціальних словниках нових слів, які відображають розвиток лексичного складу мови за визначений проміжок часу. У таких словниках обов'язково вказують часові межі добору матеріалу на основі уніфікованого списку джерел. Словники нових слів, за умови їхнього регулярного укладання, є своєрідним індикатором тих змін, що відбуваються в лексичному складі мови.

Сучасні можливості у фіксуванні нових лексем зумовив розвиток компютерних технологій та функціонування міжнародної інформаційної мережі Інтернету. Наприклад, із кінця 80-х років ХХ ст. в Інтернеті функціонує електронний варіант найбільш повного тлумачного словника англійської мови Merriam-Websters collegiate dictionary http:// www.m-w.com/thesaurus.htm, який оновлюють щодня. Цей словник подає найповнішу інформацію про нові (і не тільки) слова англійської мови. Електронна словникова стаття включає: реєстрове слово із транскрипцією, що передає вимову й наголошування, та поділом на морфеми; частиномовну характеристику; етимологічну довідку про слово; дату фіксації (для найновіших день, місяць, рік); систему значень із мінімальною текстовою ілюстрацією до кожного з них. Окрім того, подано синоніми та антоніми до слова в кожному із значень, що сприяє повному їх тлумаченню.

Практика регулярного фіксування нових слів і нових значень, що з'являються в мовленні, дозволить лінгвістам об'єктивно оцінювати стан функціонування української мови в конкретний часовий проміжок, вчасно реагувати на ті явища, що можуть негативно позначитися на її лексико-семантичній системі.

У другому підрозділі “Категорія нового в лексико-семантичній системі мови” узагальнено погляди мовознавців на природу нового в лексико-семантичній системі мови, розкрито внутрішньомовні і позамовні причини появи неологізмів; окреслено їх ознаки та принципи відмежування від оказіональних слів, подано використану в роботі класифікацію нових слів.

Інноваційні процеси, що проявляються на лексичному рівні, охоплюють: 1) появу нових слів - як питомих, утворених на ґрунті української мови, так і запозичених; 2) появу на конкретному етапі розвитку мови нових значень у загальновідомих словах; 3) активну міграцію слів у межах лексичної системи від периферії до центру і навпаки.

Виникання в мові нових слів, як і нових значень, зумовлене двома основними причинами: 1) потребою назвати нове поняття; 2) бажанням дати нове (виразніше, конкретніше чи коротше) найменування тій реалії, яка вже має назву. Разом із цим на появу нових слів і їх активне функціонування в окремих стилях літературної мови впливають естетичні уподобання суспільства в цілому й окремих його представників зокрема. Індивідуальні смаки тих, хто має змогу впливати, наприклад, на добір лексичних засобів у періодиці, формують своєрідну “моду” на вживання окремих нових слів.

У роботі до розряду неологізмів зараховано нові слова (чи сполучення слів) і нові значення слів, які сформувалися в мові певного історичного періоду для позначення нових об'єктивних реалій. Ця категорія слів належить до сфери мови і знаходить своє відображення в лінгвістичних словниках української мови.

Поняття неологізму, як відомо, є історично змінним, тобто статус неологізму того чи іншого слова є тимчасовим і воно його поступово втрачає у процесі функціонального закріплення в лексико-семантичній системі мови. Внаслідок цього не завжди легко визначити ступінь “новизни” слова, окреслити його часові рамки.

На думку вчених, ознаками, які засвідчують процес інтенсивного входження нового слова в лексичну систему мови, є:

його висока частотність уживання;

використання в текстах різних жанрів і різної стильової належності;

словотвірна активність, здатність виступати мотиваційною базою для творення похідних слів;

закріплення за ним нових значень і переносних уживань;

здатність уступати в синтагматичні зв'язки з іншими словами.

У роботі розрізняємо власне неологізми і оказіоналізми. Власне неологізми - це слова, які утворюються в мові разом із виникненням в об'єктивному світі нового поняття (нової реалії) і які реалізують номінативну функцію слова. Оказіоналізми - це новотвори разового характеру, що реалізують експресивно-образну функцію нового слова. Для них характерними є такі ознаки:

свідомий акт творення нового слова не для номінації реалії, а для увиразнення, уточнення вже відомого; такі слова виконують важливі художньо-зображальні функції, вони дають емоційно-експресивну назву поняттю, яке вже має словесне позначення в мові;

використання вже наявних й усталених в мові лексичних і словотворчих ресурсів з певною стилістичною метою;

належність до сфери мовлення; вони мають статус “вічно нових” слів;

факультативність у вживанні (індивідуальні новотвори функціонують лише в тих контекстах, для яких були створені).

Власне неологізми поділяємо на групи за характером їх виникання та способом входження в мову. Відповідно до цього розрізняємо неологізми-новотвори і неологізми-входження.

Серед неологізмів-новотворів виділяємо: а) лексичні неологізми, що виступають назвами нових реалій і створені на основі української лексики за допомогою питомих чи інтернаціональних суфіксів; б) семантичні неологізми, або неологізми-значення; вони виникають як результат “внутрішньослівної семантичної деривації на основі … переносів найменувань” Лингвистический энциклопедический словарь. - Москва, 1990. - С.331..

Неологізми-входження - це так звані “відносні” неологізми. Вони бувають двох типів - внутрішні і зовнішні.

Внутрішні входження - результат міграційних процесів від периферії до центру всередині лексичної системи мови. Це слова, які давно існували у мові і належали колись до її активного фонду, але з часом відійшли на периферію, а сьогодні внаслідок їх актуалізації розширили сферу свого функціонування. Сюди ж зараховуємо і слова-терміни, що вийшли за межі терміносистем і побутують у мовленні неспеціалістів.

Зовнішні входження, або етранжизми (Ю.Шевельов), - це запозичення з інших мов, що активно проникають в українську мову безпосередньо або за посередництвом інших мов.

У другому розділі “неологізми-новотвори в сучасній українській літературній мові” проаналізовано лексичні неологізми сучасної української літературної мови.

Матеріал першого підрозділу “Тематичні групи новотворів” засвідчив, що упродовж аналізованого періоду найбільш активно поповнювався склад таких тематичних груп лексики: “Політика”, “Економіка”, “Право”, “Наука і техніка”, “Культура і мистецтво”, “Спорт”.

У другому підрозділі “Способи творення нових слів у сучасній українській літературній мові” розглянуто шляхи реалізації словотворчого потенціалу української мови для забезпечення найменування нових реалій життя. Hайбільш регулярно лексичний склад сучасної української літературної мови поповнюється похідними, утвореними за допомогою морфологічного способу словотвору, який є продуктивним як для новотворів на базі власне української лексики, так і для словотвірної адаптації слів-запозичень. Переважна більшість нових слів (майже 81%) є наслідком морфологічного творення, а 19% семантичні неологізми. Система словотворення активно “реагує” на своєрідне соціальне замовлення, на щоденну потребу номінувати щось нове. Серед функцій словотворення (номінативної, конструктивної, компресивної, експресивної та стилістичної) особливо активною є номінативна.

У сучасній українській мові найбільша кількість неологізмів (56%) утворена суфіксальним способом. При творенні іменників значну активність виявляють суфікси _ість, -ств-, -ізм, -ацій-, -н?н?-, -ен?н?-, -ик-, -ник (заідеологізованість, позаблоковість, спонсорство, бестселерство, кравчукізм, ваучеризація, клонування, роздержавлення, бомжик, бюджетник). Проявляється тенденція до утворення іменників на позначення опредмеченої дії за відсутності в мовній практиці відповідного дієслова (штрихкодування, бартеризація, тінізація тощо). Щоб уникнути двоїстості в трактуванні словотвірних пар такого типу, розрізняємо семантичну й, умовно кажучи, хронологічну (часову) мотивацію. Унаслідок первинного функціонування віддієслівного іменника виводимо відповідне дієслово саме від нього, бо в такому випадку до уваги береться насамперед хронологічний чинник: те слово, яке швидше увійшло в мову, мотивує те, що стало вживатися пізніше. Але загальне типове відношення, при якому дієслово мотивує іменник на позначення опредмеченої дії, не порушується, бо в таких іменниках все одно наявне значення процесуальності, репрезентоване дієслівними суфіксами у складі дериватора (-уван?н?-, -ацій-). Із втратою хронологічної маркованості (коли і дієслово, і віддієслівний іменник функціонуватимуть одночасно) традиційна словотвірна мотивація віддієслівного іменника не викликатиме сумнівів (наприклад, як інвентаризація від інвентаризувати).

Неможливість окреслити однозначно напрям мотивації при словотвірному аналізі дієслів з іншомовними коренями, що співвідносні з назвами осіб за родом діяльності (типу спонсор спонсорувати), дає право говорити про паралельне запозичання і дієслова, й іменника. Такі нові запозичення доцільно вважати непохідними в сучасній українській мові, хоча при їхньому морфемному аналізі виділяємо відповідні суфікси (за аналогією до раніших запозичень): скан-ува-ти, скан-ер; продюс_ува-ти, продюс-ер тощо.

Функціонування суфікса -ець- та його варіантів відбиває тенденцію, хоч і спорадичну, до заміни у загальновживаних запозиченнях іншомовних компонентів на власне українські: бізнесовець (а не бізнесмен).

Серед похідних, що є наслідком суфіксального творення є багато відіменникових та відприкметникових прикметників. Кількісно переважають відносні прикметники, утворені за допомогою суфіксів _н- (-ичн-/_ічн-, -альн-, -ивн-), -ов-, -ев, -ськ-. Суфікс -н- поєднується з твірними основами конкретних та абстрактних іменників. Серед новотворів, утворених за його допомогою, значне місце посідають похідні від іншомовних іменникових основ (дивідендний, ексклюзивний, бартерний, інавгураційний, менеджментний, тендерний, чартерний та ін.). У творенні нових відносних прикметників поряд із суфіксом -н- та його варіантами активно функціонує суфікс -ов-: відеокліповий, демпінговий, інофірмовий, маркетинговий, пейджинговий, попсовий, трастовий, файловий тощо. Усі зафіксовані новотвори із суфіксом -ов- є похідними від основ іншомовного походження, що також є однією з умов функціонування зазначених дериватів у сучасній українській мові. За допомогою суфікса -ськ- творяться відносні прикметники від назв осіб за видом діяльності, приналежністю до соціальних груп, політичних партій тощо (авдиторський, дистрибуторський, лобістський, нудистський, продюсерський, ріелтерський).

Hові дієслова найчастіше виникають унаслідок відіменного суфіксального творення для позначення певного виду діяльності особи. Для творення нових дієслів використовується дієслівний суфікс -ува- у межах продуктивних словотвірних типів (аудитувати, депозитувати, лобіювати, сертифікувати та ін.).

Відсоток нових слів, які утворені префіксальним способом, незначний (16%). В іменниковому словотворі беруть участь іншомовні префікси: анти-, де_, супер- (антикомуніст, антидемпінг, департизація, супербагатій), деякі українські: над-, не-, перед- (наддержава, негласність, передмомент). У неологізмах 90-х років (це виявляється в усіх самостійних частинах мови) іншомовні префікси мають набагато вищу частотність, ніж питомі. Насамперед це повязано зі значною кількістю запозичених із романо-германських мов (особливо англійської) слів, у яких є ці префікси. В українській мові їх виділяють унаслідок зіставлення із безпрефіксними словами: супермаркет маркет, антиперспірант перспірант, гіпердефіцит дефіцит, дерадіація радіація. Нових прикметників, що утворені префіксальним способом, небагато. Найчастіше словотворчими для них виступають префікси іншомовного походження анти-, екс-, пост-, супер- (антиукраїнський, екс-радянський, постімперський, постзаколотницький, суперсучасний та ін.). За допомогою питомих префіксів утворено лише кілька слів: неемісійний, підрадянський.

Серед неологізмів-дієслів мало лексем, що є наслідком безпосередньо префіксального творення. Однак помітно зросла кількість новотворів, у яких префікси за-, з- реалізують свою здатність вказувати на початок або кінець дії (т. зв. часове значення): задекларувати, задемонструвати, запрезентувати, здеформувати, зреформувати і т. ін. Префікси за-, з- у таких новотворах виступають одночасно семантичним й граматичним дериватором, бо від двовидових дієслів утворюють слова, що диференціюють видове значення.

Серед нових слів, утворених способом складання, найбільше іменників, які обєднують переважно два корені. Найчастіше вони є наслідком основоскладання, основоскладання із суфіксацією, абревіації, рідше словоскладання. У межах цього способу словотвору помітно активізувалися іншомовні елементи кореневого походження: авіа-, арт-, біо-, гео-, енерго-, кіно-, макро-, міні-, парто-, психо-, теле-, термо-, транс-, -крат, -кратія, -фобія, -фоб. Серед них є такі, що набули статусу пре- або постпозитивної частини складних слів протягом останніх років: веб-, відео-, еко-, євро-, нарко-, -шоу, -мен. Власне українські основи: багато-, взаємо-, державо-, україно- беруть участь у творенні нових композитів із нижчою частотністю. У новотворах-прикметниках складання найчастіше супроводжується суфіксацією. Найбільшою є група композитів, у яких поєднано іменникову і дієслівну за походженням основи: державорозбудовчий, державотворчий, духостійний, енергомісткий, імпортозамінний, конкурентоспроможний, магнітопритягальний, миротворчий, органозбережувальний, радіаційностійкий, радіаційнозахисний, сльозогінний та ін.

Префіксально-суфіксальний спосіб словотвору найбільш продуктивний при творенні неологізмів-прикметників. Словотвірною базою в таких випадках виступають переважно прийменникові форми іменників. Регулярно використовуються дериватори анти- ... -н-, -ов-, -івськ-;, без- ... -н-; між- ... -н-, -івськ-; перед- ... -н-; під- ... -н-; поза- ... -н- (-ичн-); пост- ... -ськ-, -ницьк-, -ов-. Іменників та дієслів, що є наслідком такого творення небагато: роздержавити (< держава), оприлюднити (< прилюдний), унеможливити (< неможливий) та ін.

У третьому розділі “семантичні неологізми” розглянуто процеси формування нових значень полісемічних слів. Для означення семантичної розбудови слова використовуємо термін “семантична деривація” Саме в такому значенні термін “семантична деривація” було відновлено в лінгвістичному терміноапараті в 90-х роках ХХ ст. (праці Г.Кустової, О.Падучевої). Раніше його використовували по-різному: І.Ковалик уживав термін “семантичний”, або “лексико-семантичний спосіб словотвору” на означення процесу формування омонімів, які вважав результатом семантичної деривації (Вчення про словотвір. Львів, 1961); термін вживав Д.Шмельов в Очерках по семасиологии русского язка (Москва, 1964); Ю.Апресян використовував цей термін як синонім до терміна “багатозначність” (Лексическая семантика. Москва, 1974) та ін., який розуміємо як формування нових значень у семантичному полі однозначного чи багатозначного слова, тобто відношення семантичної похідності, які “виникають між різними значеннями одного [виділення наше Д.М.] слова на рівні синхронної полісемії” Зализняк Анна. Семантическая деривация в синхронии и диахронии: проект “Каталога семантических переходов” // Вопросы языкознания. 2001. № 2. С.15.. Як засвідчують дослідження, кількість семантичних неологізмів сягає приблизно чверті від загального їх числа незалежно від того, за який часовий проміжок зроблено вибірку лексичних інновацій. Це, напевно, той поріг, що його встановила мовна система для збереження стабільності й здатності бути універсальним засобом комунікації. Серед неологізмів досліджуваного періоду частка слів із новими значеннями складає приблизно 19 %.

Перенесення відомих найменувань на нові реалії один із найпоширеніших способів номінації, що відбиває через розвиток мови збагачення людської свідомості такими поняттями, які життя висуває на перший план унаслідок їхньої важливості. Базою цього є принципово безмежна кількість варіацій, що живляться широкою творчістю всіх носіїв мови.

Найчастіше в сучасній українській мові джерелом метафоризації стають іменники. Це підтверджують проведені спостереження: із проаналізованих слів, у семантичному полі яких зафіксовано нові значення, 70 % іменники, 16 % прикметники й 14 % дієслова. Іменники, набуваючи нових переносних значень, збільшують свій семантичний обсяг та розширюють сферу можливих поєднань з іншими словами (як з іменниками, так із іншими частинами мови). Найпрозоріша мотивація нового значення простежується в конкретних іменниках, що з логічного погляду називають предмети, явища, які через органи чуття людина сприймає як окремі субстанції з певними властивостями. Серед новосформованих значень у конкретних іменниках найчастіше простежуваною мотивацією є схожість за функцією (вірус, донор, парасолька, саркофаг, човник, вливати, відмивати та ін.) або за внутрішніми (коридор) чи зовнішніми ознаками розміром, виглядом, формою, кольором альбом, тарілка тощо.

У значній кількості слів, які використовувалися як терміни політології, економіки, соціології, банківської справи тощо, розвинулися нові значення (чи, точніше, відтінки значень) на базі детермінізації, образного вживання або формування абстрактної ознаковості (авторитаризм, девальвація, інфляція).

Формування нових значень слова відбувається і внаслідок термінологізації. Загальновживані слова входять у систему спеціальних найменувань певної галузі науки чи техніки і набувають термінного значення. Кілька загальновживаних слів, наприклад, набули статусу термінів у галузі компютерної техніки. Серед них назви процесів та назви предметів (документ, зависати, зчитувати та ін.).

Нове значення слова може базуватися на метонімії перенесенні назви за суміжністю явищ (просторовою, часовою, логічною). Цей тип називання повязаний із тим, що два і більше явища перебувають у якихось відношеннях, що й дає підстави назвати їх одним словом. На формування нових значень безперечно впливають не тільки безпосередні потреби номінації. Так, слово афганець означає “представник основного населення Афганістану” [СУМ, І, 73]. Унаслідок політичних подій кінця ХХ ст. афганцями стали називати людей із країн колишнього Радянського Союзу, які воювали або працювали в державі Афганістан. Тобто нове значення слова розвинулося на основі метонімічного перенесення найменування за суміжністю - людину, яка має певний стосунок до якоїсь території, називають іменем корінних жителів тієї ж території. Отже, другим значенням слова афганець є “той, хто воював у складі обмеженого військового контингенту радянських військ в Афганістані або працював там”. На метонімічному перенесенні базуються нові значення слів Чорнобиль і чорнобилець. Чорнобильцем тепер називають “особу, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції”, а назва населеного пункту Чорнобиль стала сприйматися не лише як топонімічна одиниця, а й набула переносного значення “будь-яка катастрофа, руйнація”.

Семантична деривація є продуктивним засобом оновлення лексичного складу української мови. Аналіз показав, що серед традиційних шляхів вторинної номінації (метафори і метонімії) переважна більшість нових значень виникла внаслідок метафоризації, а випадки перенесення найменування на базі метонімії поодинокі. Важливим чинником семантичних зрушень є зміна сфери функціонування лексичних одиниць, що зумовлено частковою детермінізацією під впливом екстралінгвальних чинників. Упродовж аналізованого періоду найбільш плідними терміносферами, які збагачують загальновживану лексику, є політична та економічна термінологія, термінологія інформатики (компютерної техніки) та програмування. Дещо менше прийшло з периферії до активного фонду мови термінів медицини, біології, будівництва.

У четвертому розділі “неологізми-входження” відображено той пласт нового в лексиці сучасної української мови, який ілюструє міграційні процеси всередині системи, а також появу нових елементів іззовні (пряме чи опосередковане позичання).

У підрозділі “Внутрішні входження” проаналізовано поповнення загальновживаного словникового фонду через активні міграційні процеси від периферії (термінна, діалектна, застаріла лексика) до ядра лексичної системи. Із периферії в активний фонд повертаються слова, які донедавна позначалися як історизми: державник (політик, який послідовно працює на зміцнення держави, утвердження її суверенітету, зростання міжнародного авторитету); українство (засвідчене у Словнику української мови Б.Грінченка зі значенням “властивість і діяльність українця в національному смислі”; у словниках радянського періоду до реєстру не входило), слова українофоб, українофіл, які зафіксовані в СУМі як історизми, відновили активність уживання. Слова копун футболіст, копанка футбол, рукоментний мяч, рукометник, рукометниця (відповідно гандбол, гандболіст, гандболістка) тощо, хоч і не усталилися в мовленні спортсменів та спортивних оглядачів, усе ж свідчать про намагання українізувати спортивну лексику, відновити пласт “спортивних архаїзмів”, які побутували в 20-30-х роках ХХ ст. Деякі слова, що перебували певний час на периферії лексичної системи української мови і в словниках мали ремарку застаріле, знову повернулися в активний фонд із певними змінами в семантиці (віче, речник).

До внутрішніх неологізмів-входжень зараховуємо також лексику, яка донедавна перебувала на периферії системи, бо називала реалії так званого “буржуазного суспільства”. Наприклад, безробіття, страйк, мафія, корупція, мер, муніципалітет, фермер тощо. Такі слова функціонували в українській мові попереднього періоду як екзотизми, тобто називали реалії, які офіційно вважалися не притаманними радянській дійсності. У тлумаченнях таких слів, поданих у словниках радянського періоду, обов'язковою була помітка: “у капіталістичних країнах”. Під впливом екстралінгвальних чинників активізувалися в загальнорозмовній мові суспільно-політичні терміни: авторитаризм, антигуманізм, тоталітаризм.

Підрозділ “Зовнішні входження (етранжизми)” присвячений запозиченню слів з інших мов, що є ефективним сучасним способом збагачення лексичного складу мови. Лексика іншомовного походження, за оцінками спеціалістів, складає приблизно десяту частину від усіх слів української мови. У різні періоди своєї історії українська мова збагачувалася іншомовними словами більш чи менш активно. Це залежало насамперед від зовнішніх причин: політичні та економічні контакти із сусідніми народами, перебування українських етнічних територій у складі чужих державних утворень, вступ України до міжнародних організацій, зміни в політичному устрої всередині держави. В останнє десятиліття могутнім каталізатором запозичень стало функціонування міжнародної компютерної інформаційної мережі (Інтернету). Майже 22 % усієї нової лексики в сучасній українській мові є найновішими запозиченнями без урахування дериватів, що утворені від іншомовних основ, а також тих, які набули ознак відносного неологізму внаслідок виходу за межі вузькоспеціальних терміносистем.

Однак останніми роками значного розмаху набув процес детермінізації, зокрема часткової детермінізації, коли спеціальні найменування функціонують у мовленні неспеціалістів у прямому, але дещо звуженому (спрощеному) значенні, втрачаючи на рівні загальновживаної лексики деякі семи. Інколи важко точно визначити, чи нове слово в активному фонді української лексики зявилося внаслідок запозичення чи внаслідок виходу за межі певної терміносистеми (як от слова: клонувати, клон, бренд чи давніші конверсія, конвертувати). Удосконалення інформаційних технологій зумовлює дуже короткий інтервал між виникненням нового слова-терміна і проникненням цього ж слова в повсякденне мовлення (у наш час цей процес особливо притаманний термінам зі сфери інформатики, медицини, генетики, екології тощо).

У таких випадках неологізм одночасно акумулює в собі ознаки і зовнішнього, і внутрішнього входження. Наприклад, іменник файл (з англ. “file”) як термін інформатики має значення “поіменована ділянка пам'яті комп'ютера, яка містить різноманітну інформацію, яку можна змінювати, копіювати тощо”. Іменник файл запозичено з англійської мови, де одним з його значень є “папка, картотека, справа” і на основі якого в мові-джерелі внаслідок метафоричного переносу найменування сформувалося нове значення слова стосовно компютерних технологій. Власне це нове значення й стало причиною до поширення слова файл в інших мовах, насамперед у термінології компютерної техніки. Із таким значенням позичила це слово й українська мова. Під впливом широкого розповсюдження компютерної техніки, яка перестала бути атрибутом лише фахівців, слово файл увійшло до частовживаної лексики. Велика кількість перекладної фахової й популярної літератури зумовили й те, що в українській мові активізувалися й інші значення цього багатозначного в мові-джерелі слова. Так, значення “канцелярська папка” реалізується у прикметнику “файловий” зі словосполучення “файлова папка”, значення “справа, картотека” у назві популярного телесеріалу “Ікс-файли” (“Секретні матеріали”) або розважальної музичної телевізійної програми “М-файли”. Отже, за іменником файл у сучасній українській мові закріпилося не лише термінне значення, відповідно прикметник файловий означає не лише відношення чогось до компютерної техніки, а й “призначений для зберігання певної (не лише електронної) інформації”.

Як явище об'єктивне та історично зумовлене, iнновацiйний процес у мовi взагалі й у її лексичній системі зокрема потребує постійного аналізу та оцінки з погляду норми. Інтенсивне словотворення та зростання кількості лексичних запозичень приводить до зрушень у лексичній системі української мови. Значна кількість нового лексичного матеріалу (незалежно від походження) може містити в собі загрозу порушення рівноваги в системi мови, коли вона [мова] втратить можливість бути універсальним засобом спілкування. На перший план виходить необхідність дотримуватися двох основних принципів в оцінюванні лексичних запозичень: принципу відповідності мовній системі та принципу доцільності.

Нові слова передовсім повинні відповідати тим словотвірним моделям, які усталені в літературній мові. Це робить прозорою структуру нового слова, дозволяє мовцеві швидко й легко зрозуміти нове на основі зіставлень зі вже відомим. Нові слова, які певним чином порушують усталенi словотвірні норми, за всіма ознаками можна зараховувати до оказіоналізмів (телевізорно, пенсіонерія) або розглядати як порушення словотвірних норм (компютерщик). Лише одиниці з них мають ознаки власне неологізму (україн).

Принцип доцiльностi, що визначає ступінь потрібності нового утворення або нового запозичення, має бути вирішальним при кодифікації чужомовних слів. Основним при цьому є відповідь на запитання, чи не дублюють “новозапозичені” слова того, що вже усталене в мові, чи не є вони виявом надлишковостi й чи не загрожують самобутності мови.

Значна частка неологізмів-входжень засвідчує об'єктивний процес поповнення лексичного складу української мови запозиченнями. Певна реалія приходить до нас уже з готовим найменуванням, яке закріпилось за нею в мовах тих країн, де вона виникла або була створена. Українська мова не встигає запропонувати свою назву для нового предмета, яка б базувалася на національній основі й уводила номінацію в лексичну систему. Отже, система української мови, не маючи змоги освоїти саму предметну реалію, намагається освоїти, натуралізувати її іншомовну назву. У процесі освоєння формуються граматичні значення роду і числа в словах (відео, клон, лобі, пейджер, плеєр, сканер, хакер, шоу тощо), утворюються деривати за допомогою власне українських чи спільнословянських словотворчих афіксів (клонований, лобіювати, пейджерний, сканувати і т.д.), зрештою, вичленовуються нові словотворчі компоненти із запозичень (веб-, еко-, -инг, -нет, піар- тощо), іншомовні основи поєднуються із питомими словами чи “натуралізованими” запозиченнями у складних словах (відеосалон, відеоряд, євроремонт, євровіза, інтернет-кафе, інтернет-сторінка і т.д.). Цей процес є обєктивним і закономірним, бо пріоритет у створенні нової реалії зумовлює пріоритет у її номінації, що призводить до “експортування” назви.

Небезпечною для мовної системи є некерована експансія тих нових запозичень, які є назвами понять, що вже номіновані в українській мові питомими засобами або для називання яких використано усталені й освоєні запозичення. Наприклад, у спортивній футбольній термінолексиці успішно й давно функціонують українські слова, що утворилися внаслідок калькування англомовних найменувань: півзахисник замість хавбек, воротар замість голкіпер, нападник чи нападаючий замість форвард, кутовий замість корнер. Однак тепер у матчевих коментарях чути (за незначними винятками) лише іншомовні за походженням слова. Невиправдане використання запозичень стосується і таких слів, як: креативний замість творчий; електорат замість виборці; гейм замість гра або ігровий; трастовий замість довірчий; віртуальний замість уявний, несправжній; ексклюзивний замість винятковий; перфоменс замість вистава, дійство тощо.

висновки

1. Зміни в лексичному складі української мови обєктивні й неперервні. Вони полягають у виникненні нових слів, формуванні нових значень, засвоєнні нових запозичень, постійному рухові слів між різними групами активної та пасивної лексики, а також у термінізації та детермінізації слів.

Одним із актуальних завдань мовознавців є реєстрування нових слів, оцінювання їхнього статусу (належність до сфери мови чи мовлення) і внесення їх у загальномовні чи спеціальні словники. Регулярне фіксування нових слів і значень, що з'являються в мовленні, дозволить лінгвістам об'єктивно оцінити стан функціонування української мови за конкретний часовий проміжок, вчасно реагувати на ті явища, що можуть негативно позначитися на її лексико-семантичній структурі.

2. Виявом інноваційних процесів у лексиці сучасної української літературної мови є поява власне неологізмів та оказіоналізмів, які не є тотожними поняттями. Неологізм це слово, значення слова чи сполучення слів, які увійшли в мову певного історичного періоду для позначення нової об'єктивної реалії, відповідають усім нормам сучасної літературної мови і можуть увійти до її активного лексикону. Власне неологізми належать до сфери мови і знаходять своє відображення в лінгвістичних словниках. Поняття неологізму є історично змінним, і нове слово може поступово втрачати цей статус у процесі функціонального закріплення в лексико-семантичній системі мови. Ознаками, що засвідчують процес інтенсивного входження нового слова в лексичну систему мови, є: його висока частотність уживання; використання в текстах різних жанрів і різної стильової приналежності; словотвірна активність, здатність виступати мотиваційною базою для творення похідних слів; закріплення за ним нових значень і переносних уживань; здатність вступати в синтагматичні зв'язки з іншими словами.

На відміну від власне неологізмів, оказіоналізми - це новотвори разового характеру, що реалізують емоційно-експресивну функцію нового слова і належать до сфери мовлення. Оказіоналізми завжди позначені “печаттю авторства”, і, залишаючись індивідуальними новотворами, вони, здебільшого, не входять до загальномовного словника.

3. Групу власне неологізмів становлять: неологізми-новотвори і неологізми-входження. Неологізми-новотвори виникають шляхом деривації - морфологічної чи семантичної. Неологізми-входження є або наслідком міграційних процесів, що відбуваються всередині лексичної системи - від периферії до її центру (внутрішні входження), або результатом запозичень з інших мов (зовнішні входження етранжизми).

4. Протягом останнього десятиліття ХХ ст. процес неологізації в українській мові набув інтенсивного характеру, що зумовлено як внутрішньомовними, так і передусім екстралінгвальними чинниками, а саме: змінами в політичному устрої Української держави (здобуття незалежності) і в економічних умовах життя людей (перехід до ринкової економіки); інтенсивним розвитком науки і техніки; динамікою культурних потреб особистості; підвищенням рівня освіти; розширенням геополітичного впливу окремих націй і держав; процесом загальнопланетарної (зокрема європейської) інтеграції; уніфікацією інформаційного простору тощо. Відповідно сформувалися найбільші тематичні групи нової лексики - “Політика”, “Право”, “Економіка”, “Наука і техніка”, “Культура і мистецтво”, “Спорт”.

5. Лексичний склад української мови найбільш регулярно поповнюється словами, утвореними за допомогою морфологічного способу словотворення (81%). Серед них найбільша кількість неологізмів утворена суфіксальним способом (56 %). При творенні іменників значну активність виявляють суфікси -ість, -ств-, -ізм, -ацій-, -нн-, -енн-, -ник. Спостерігається тенденція використовувати в новостворених словах власне українські словотворчі компоненти замість іншомовних. Нові прикметники творяться за допомогою суфіксів -н- (-ичн-/-ічн-, -альн-, -ивн-), -ов-, -ськ-. Для творення нових дієслів найчастіше використовується суфікс -ува-.

16 % нових слів утворено префіксальним способом, причому тут переважають іменники, в яких дериватором виступають іншомовні префікси анти-, де-, гіпер-, супер- та українські над-, не-, перед-. При творенні нових прикметників використовуються переважно іншомовні префікси анти-, де-, екс-, квазі-, пост-, супер-, зрідка - українські не-, під-. Нові дієслова творяться за допомогою українських префіксів за- (з-).