Семантико-синтаксична структура речень із предикатами дебітивності в сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника

Удк 811. 161. 2'367

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.02.01 - українська мова

Семантико-синтаксична структура речень із предикатами дебітивності в сучасній українській мові

Тронь Оксана Андріївна

Івано-Франківськ-2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загального та порівняльного мовознавства Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України предикат дебітивність речення

Науковий керівник - академік АПН України, доктор філологічних наук, професор Кононенко Віталій Іванович, ректор Прикарпатського університету імені Василя Стефаника

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор Гуйванюк Ніна Василівна, завідувач кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

кандидат філологічних наук, доцент Терлак Зеновій Михайлович, завідувач кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка

Провідна установа - Рівненський державний гуманітарний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра української мови

Захист відбудеться 27 березня 2001 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.20.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Прикарпатському університеті ім.В.Стефаника (76000, Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Прикарпатського університету ім.В.Стефаника.

Автореферат розіслано 26 лютого 2001 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент Н.Я.Тишківська

Загальна характеристика дисертації

Сучасний етап розвитку мовознавства характеризується тісним взаємозв'язком семантики та синтаксису, а отже, й переосмисленням багатьох лінгвістичних проблем, більш досконалою методикою аналізу. Це зумовило новий підхід дослідників до вивчення смислової організації речень з модальним предикатом та їх семантико-синтаксичної інтерпретації. Підвищений інтерес до вивчення типології модальних предикатів пояснюється тим, що саме предикат вважається центральним компонентом семантичної структури речення, здатним позначати ситуацію.

У проблематиці семантичного синтаксису важливе місце відводиться вивченню особливостей вживання та функціонування різних типів предикатів дебітивності як одного з різновидів категорії модальності, питома вага яких у структурі українського речення достатньо висока. Хоч значення дебітивності посідає вагоме місце у вираженні модальних значень, воно залишається досі не висвітленим. На нашу думку, це зумовлено тим, що багато модальних значень, властивих мові, розглядаються як відповідники логічних, а не власне мовних виявів модальності.

Вивчення дебітивної модальності має тривалу логіко-лінгвістичну традицію. Розвиток лінгвістичної сутності категорії дебітивності становить собою "своєрідну модель, зріз лінгвістичних ідей щодо модальності взагалі". Якщо інтерес до інших модальностей можна пов'язати з хронологією чи науковим контекстом певних дисциплін, то існування модальності необхідності cприймалось як аксіома і в формальній, і в багатьох некласичних напрямках логіки та лінгвістики.

Трактування суто лінгвістичної категорії дебітивності залишається проблемним. Вирізняється декілька тенденцій у дослідженні дебітивної модальності в залежності від виділення різноманітних модальних значень: доцільності, повинності, необхідності, вимушеності, неминучості з різними взаємовідношеннями і взаємозв'язками в межах загального категоріального значення. Найчастіше мовна модальність дебітивності асоціюється з формально-логічним судженням необхідності, тобто зводиться до поняття істинності/неістинності (правдивості/неправдивості) висловлювання. Дебітивна модальність трактується як внутрішньосинтаксична категорія (В.Виноградов, Г.Золотова), як аксіологічне явище (Є.Бєляєва, С.Цейтлін). Оскільки категорія дебітивної модальності безпосередньо пов'язана з предикативністю та місцем предикатів у семантико-синтаксичній структурі речення, то її функціонування привертає увагу при аналізі модальних компонентів та типології предикатів. У таких дослідженнях модальні предикати представлені як цілісна група, члени якої пов'язані і протиставлені водночас, а всі модальні значення розглядаються як елементарні (H.Sidgwick, A.Wierzbicka, Дж.Мур).

В українському мовознавстві відсутні спеціальні дослідження дебітивної модальності як на матеріалі власне сучасної української мови, так і в порівняльному аспекті. У той же час існують дослідження на матеріалі інших мов, зокрема німецької (І.Смолянський), англійської (С.Александрова; Л.Васильєва; В.Філіпов) тощо, а також порівняльні студії щодо російської та німецької (Н.Мишкіна, Е.Рудник), російської та англійської (Є.Бєляєва), російської та болгарської (К.Коджабашева), російської та іспанської (М.Будильцева), російської та польської (В.Аскоченська), англійської та азербайджанської мов (К.Гезалова), давньоросійської (ХІ-ХVІ ст.) і староросійської (кінець ХІV - середина ХVІІ ст.) (С.Вауліна). На матеріалі російської мови дослідження дебітивної модальності проводилось здебільшого лише щодо певного типу синтаксичних конструкцій простого речення (І.Осетров), безособових речень (О.Крючков), щодо окремого функціонального стилю мови (наукового - Н.Мишкіна, стилю художньої літератури - С.Небикова). Відсутні ґрунтовні дослідження текстового використання модальних предикатів дебітивності (в англійській мові подібні спроби зроблено Л.Фоміною, в російській - С.Туровською). Разом із тим дослідження дебітивної модальності на матеріалі окремих висловлювань не дозволяє розкрити повністю їх семантичні та прагматичні функції у мовленні.

Актуальність дисертаційного дослідження вмотивовується необхідністю системного опису простого речення з предикатами дебітивності з позицій семантичного синтаксису на матеріалі сучасної української мови, що досі ще не було об'єктом спеціального наукового дослідження. Актуальність досліджуваного питання визначається й тим, що воно розглядається на перетині таких фундаментальних для лінгвістичної науки проблем, як предикативність; парадигматика, синтагматика і синонімія речення; взаємозв'язок категорій модальності, персональності, темпоральності, каузативності; лінгвістичний статус модальності та ієрархія модальних значень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведене в рамках реалізації наукової програми "Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності", пов'язане з проблематикою наукових досліджень кафедри загального та порівняльного мовознавства і кафедри української мови Прикарпатського університету ім. В.Стефаника.

Об'єктом дослідження є семантико-синтаксична структура речень із предикатами дебітивності.

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні речень із предикатами дебітивності (на матеріалі української мови в порівнянні з англійською), у визначенні та описі семантико-структурних моделей цих речень.

Мета роботи передбачає розв'язання таких завдань:

1) встановити зміст та обсяг поняття "дебітивність";

2) дослідити місце дебітивної модальності серед інших типів модальних значень;

3) показати взаємозв'язок категорії дебітивності з категорією граматичного способу;

4) з'ясувати вплив каузації на формування семантики дебітивних конструкцій;

5) виділити концепти дебітивності та встановити їх диференційні семантичні ознаки;

6) описати семантику предикатів дебітивності (доцільності, повинності/норми, повинності/ідеалу, вимушеності/змушеності і змушуваності, необхідності/потреби, неминучості/невідворотності);

7) вказати відмінності за відношенням до каузації модальних категорій вимушеності (змушеності) та змушуваності;

8) проаналізувати структурно-семантичні моделі речень із предикатами дебітивності;

9) з'ясувати спільні та диференційні ознаки предикатів дебітивності в українській та англійській мовах.

Матеріалом аналізу послужили речення з предикатами дебітивності, дібрані методом суцільного виписування із текстів різних жанрів українських письменників, переважно одного синхронного зрізу (1950-2000 рр.), публіцистики, періодики та записів усного розмовного мовлення (картотека складає понад 6000 фіксацій). Для підтвердження тих чи інших висновків компонентного аналізу частково використовувалися приклади із художніх творів англійських та американських письменників.

Методологія та методи дослідження. Науковий аналіз здійснювався на основі врахування відомих положень про зв'язок мови і мислення, співвідношення форми і змісту мовних одиниць. В основу дослідження покладено структурно-семантичний метод, який дозволяє врахувати найбільш суттєві властивості речення. Характер роботи також зумовив необхідність комплексного використання різних методів синхронного аналізу: безпосереднього спостереження, компонентного аналізу. При дослідженні власне дебітивних конструкцій активно використовувався метод трансформаційного аналізу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві здійснено системний, комплексний аналіз речень з предикатами дебітивності, враховуючи їх структурні, семантичні та комунікативні особливості. На основі дослідження широкого фактичного матеріалу уточнено специфіку лінгвістичного аспекту поняття дебітивності, встановлено місце дебітивної модальності серед інших модальних значень. Конструкції з дебітивним значенням розглядаються у складі загальної модальної парадигми.

У дисертації запропоновано оригінальну класифікацію конструкцій, інваріантним значенням яких є дебітивність.

Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні й уточненні наукових концепцій, пов'язаних із з'ясуванням синтаксичної природи категорії дебітивної модальності; в уточненні критеріїв розмежування семантичних моделей речень та типології предикатів дебітивної модальності. Теоретичні узагальнення матимуть застосування в подальших наукових працях із проблем семантичного та функціонального синтаксису.

Практична цінність виконаного дослідження. Теоретичні узагальнення, висновки, методика аналізу і фактичний матеріал дослідження можуть бути використані для написання навчальних підручників і посібників з граматики, семантичного та функціонального синтаксису, при читанні спецкурсів та спецсемінарів у вищій школі, у науково-пошуковій роботі з проблем синтаксису. Матеріали дисертації можуть використовуватися при викладанні української мови у середній та вищій школі, а також англійської мови в українській аудиторії, де засвоєння засобів вираження різноманітних відношень змісту речення до дійсності та умови й можливості варіативного вживання синонімічних (співвідносних) конструкцій при збереженні того самого змісту викликають певні труднощі.

Особистий внесок здобувача. Уперше в українському мовознавстві комплексно досліджено категорію дебітивності, проаналізовано формально-граматичну та семантико-синтаксичну структуру речень із предикатами дебітивності, встановлено основні лексико-семантичні групи предикатів дебітивності.

Апробація роботи. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедр сучасної української мови, загального та порівняльного мовознавства, кафедри англійської філології Прикарпатського університету ім. В.Стефаника. Основні теоретичні положення, а також практичні результати були викладені на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: "Мови і світ: дослідження та викладання" (Кіровоград, 1999), "Українська мова в освіті" (Івано-Франківськ, 1999), "Марко Черемшина в контексті української літератури кінця XIX - початку XX ст." (Івано-Франківськ, 1999), "Граматичні одиниці і категорії української мови" (Луцьк, 2000), "Актуальні проблеми граматики" (Кіровоград, 2000), "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ, 2000); на наукових конференціях викладачів, співробітників, аспірантів та студентів Прикарпатського університету ім. В.Стефаника (1996-2000).

Публікації. Проблематику дисертаційного дослідження висвітлено у 8 публікаціях загальним обсягом 2 друк. арк.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури (194 позиції) і використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертаційного дослідження - 179 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, зв'язок дисертації з іншими темами та програмами, формулюється мета та основні завдання дослідження.

У першому розділі "Дебітивність як категорія семантичного синтаксису" викладаються теоретичні передумови дослідження: аналізується категорія дебітивної модальності в світлі сучасних лінгвістичних студій, обґрунтовується визначення категорії дебітивності, розглядається категорія дебітивності в системі інших модальних значень, пропонується класифікація семантичних типів предикатів дебітивності.

У результаті аналізу мовознавчої літератури, присвяченої дослідженню речень із дебітивною модальністю, та власних спостережень над їх формально-граматичною та семантико-синтаксичною структурою, ми дійшли висновку, що дебітивність - це конкретний вияв об'єктивно-суб'єктивної модальності речення, який репрезентує систему засобів предметної модальності і передається як експліцитно (спеціальними модальними модифкаторами ММ: модальними дієсловами, модальними прикметниками та предикативами), так і імпліцитно (власне дебітивними та інфінітивними реченнями).

Дебітивність - модальне значення, що означає приписуваність дії, зумовленої законами, звичаями, традиціями, правилами, обов'язками, інструкціями, внутрішніми потребами чи особистим досвідом мовця, звичайною послідовністю подій, тобто нормами в широкому розумінні цього слова, комусь (суб'єкту каузації, адресату або й самому мовцю).

Отже, дебітивність - це різновид модальності, що передає доцільність, необхідність, зумовленість, зобов'язаність, неминучість дії і складається з автономних концептів, кожен з яких характеризується власними семантичними ознаками та наборами засобів вираження (при збігові засобів вираження вирішальну роль відіграє контекст).

Речення з предикатами дебітивності умовно поділяємо на три рівні: поверхневий, глибинний і рівень фатальності. Цей поділ здійснено з урахуванням інтенції предикатів дебітивності (від найслабшої - до найбільш виразної). Поверхневий рівень з найнижчим ступенем облігаторності (повинності) охоплює речення з модальним значенням доцільності. Модальні відтінки повинності/норми/зобов'язання, повинності/ідеалу, необхідності/потреби, вимушеності/змушеності і змушуваності зараховуємо до глибинного рівня облігаторності, а до рівня фатальності - речення з модальним значенням неминучості/невідворотності.

Вивчення речень із предикатами дебітивності передбачає ґрунтовне дослідження всіх концептів модального значення, тобто доцільності, повинності/норми/зобов'язання, повинності/ідеалу, вимушеності/змушеності і змушуваності, необхідності/потреби, неминучості/невідворотності, інваріантним значенням яких є дебітивність.

Дебітивна модальність пов'язана як з одноаспектними, так і з різноаспектними модальними значеннями. По-перше, дебітивність взаємодіє, а іноді й збігається з модальними значеннями бажаності, можливості/неможливості. Наприклад, речення з модальним значенням можливості при подвійному запереченні "А сивобородим не можна не вірити - вони вік звікували" (Д. Міщенко) можна трансформувати у речення з модальним значенням дебітивності: "А сивобородим треба вірити". Очевидно, що модальне значення можливості при подвійному запереченні збігається із значенням дебітивності.

По-друге, дебітивність взаємодіє із значеннями, які відносяться до іншого модального аспекту - об'єктивної модальності, наприклад, із ірреальною модальністю, коли наказовий спосіб вживається у значенні повиннісного: Я повинен допомагати. - Я допомагай, а він усе розтринькує.

Диференційною ознакою семантичної структури речень із предикатом дебітивності є компонент каузації із значенням примусу до здійснення дії, представлений як експліцитно, так і імпліцитно, що свідчить про поліпредикативність цих конструкцій. До продуктивних експліцитних засобів вираження примусової причини в конструкціях із модальним значенням дебітивності зараховуємо словоформи "через + Зн.в.", "з + Род.в.", "від + Род.в.", "за + Зн.в.", "за + Ор.в." та ін. Імпліцитно примусова причина передається однорідними предикатами, прикладками, дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами.

Дебітивні дії зумовлюють такі каузативні ситуації:

1) чинники суспільної зумовленості - людина змушена діяти, чинити так через:

а) закони, що діють у суспільстві: …Але й приговор треба писати по закону, щоб комар носа не підточив (М. Стельмах);

б) правила, положення, договори, обов'язки, норми поведінки, етикет: Згідно з положенням я повинен з вами порадитися… (О. Донченко). За умовами договору я змушений буду вивести козаків у поле (В. Чемерис). Обов'язок і честь воя змусили його надати голосові суворості…(В. Малик);

в) звичаї, традиції: Знаєте звичай: наречена має протанцювати по колу з кожним бажаючим (А. Дімаров). Як повелося давно, прочани мусили повзти навколішки аж до собору (В. Шевчук);

г) накази: Але наказ є наказ, і його треба виконувати (В. Собко);

2) чинники каузативного впливу, пов'язані з властивостями чи діями інших осіб або предметів, що так чи інакше зумовлюють дії та вчинки суб'єкта в реченні, напр.: Ми судимо і повинні судити людину за її вчинки, за її діяння… (Ю. Мушкетик);

3) каузативна ситуація дійсності (без вказівки на суб'єктів, що її спричинили) - одна дія детермінує іншу: Вириватися їм на Наддніпрянщину в такий холод ніяк не можна було, доводилось чекати тепліших днів, зручнішої дороги (І. Ле);

4) детермінуючі чинники дебітивної дії, що відповідають внутрішнім потребам суб'єкта, його планам чи намірам. Суб'єкт зацікавлений у виконанні дебітивної дії, яка є одночасно і метою (приводом) для здійснення якогось його наміру, як-от: З-за одної такої зустрічі варто було їхати сюди! (В. Малик);

5) детермінуючим чинником є окрема предикативна одиниця у складних реченнях (складнопідрядних та складних безсполучникових), що виражає конкретний факт дійсності, який детермінує те, про що повідомляється в іншій предикативній частині: Мені від природи дано бути спортсменкою, отже, треба робити це першокласно (В. Собко).

У реченнях із модальним значенням невідворотності детермінуючими чинниками виступають такі поняття, як Бог, доля, життєві закономірності буття, "закони" природи, фонові знання мовця. Напр.: Бог добре знає, кому, коли і де призначено скінчити вік свій (В. Шевчук). …Як довго не тягнеться ніч, а вранці має розкритися квітка (М. Стельмах). Діти горіли, мов свічі. <…> Батьки й Чайчиха доглядали за малечою і потроху споживали те розпарене жито, яке мало одвести каліцтво від беззахисного дитячого тіла (М. Стельмах) - "розпарене жито" тут асоціюється із 'зцілюючою силою', яка неминуче відводить хворобу. У реченнях Усе живе колись-то мусить умерти (В.Шевчук) і The old must die (S.Maugham) детермінуючим чинником виступає життєва закономірність буття: будь-яка жива істота помирає, доживши до старості.

У дебітивних конструкціях деякі лексичні засоби своєю семантикою безпосередньо пояснюють причину. Так, ММ вимушений, змушений, доводиться, приходиться, як правило, вказують на те, що причина - це життєвий досвід мовця; модальні слова варто, слід вказують на певні норми; модальні предикативи гріх, сором свідчать про етичні норми; словоформа належить інтерпретується як "необхідність здійснення дії, тому що наявні відповідні вказівки, соціальні установки". Словоформи пора, час зумовлюють повинність дії, тобто семантика самих слів містить вказівку на примусову причину, що вирізняє потенційну дебітивну дію.

Зв'язок дебітивності і каузативності не однобічний, тому що дебітивна модальність може сприяти появі "змушуючого" значення у словоформ, які в інших синтаксичних умовах не виявляють цієї семантики. Пор: Після обіду я посплю. - Тепер, після смерті нашого Василя, хай земля йому пухом, нам треба вибрати нового голову земельної комісії (М. Стельмах). У першому випадку часове значення словоформи після обіду не ускладнено додатковими значеннями, тоді як у другому на часове значення словоформи після смерті нашаровується відтінок причини.

Аналіз конструкцій із предикатами дебітивності у контексті проблеми каузальності дає змогу краще пізнати семантику самих предикатів.

У другому розділі "Семантика предикатів дебітивності" досліджуються предикати всіх концептів категорії дебітивності, аналізуються морфологічні способи вираження предикатів із різними модальними компонентами. На основі контекстуального використання предикатів із семантичним компонентом "дебітивність" виявлено низку диференційних ознак: "інтенційність", абсолютна оцінка "добре"/"погано", "наявність альтернативи у суб'єкта дії", "зумовленість обставинами, певним станом справ", "спрямування у майбутнє" (наявність альтернативного зв'язку), "спрямування у минуле" (зв'язок причини і наслідку), "волевиявлення", "відношення до класу ("люди", "артефакти")", "фактуальність", "намір".

Доцільність - автономний концепт дебітивної модальності, який, у порівнянні з іншими концептами, характеризується найменшим рівнем облігаторності, служить для позначення потреби, яка відповідає певній меті, є практично корисною, вигідною, доцільною для здійснення певної дії чи вчинку. В українській мові ядро концепта доцільності утворюють предикативні прислівники варто, слід та безособові дієслова належить, личить, не випадає, подобає, не завадить, годиться. Це значення також передається за допомогою предикатів не зайве, потрібно, необхідно, треба, повинно, іменникових предикативів пора, час, не гріх тощо. Щодо англійської мови, то основними предикатами доцільності виступають модальні дієслова should, ought (to), периферію ж утворюють фразеологізовані конструкції it is high (full) time + to Inf, it time + to Inf, time + to Inf, в яких іменник time втрачає своє номінативне значення, тобто десубстантивується. Модальність доцільності репрезентується також і фразеологізованою конструкцією "that is the way + to Inf", де мовець, згідно з загальноприйнятими правилами поведінки, звичаями або й через власний досвід вказує на те, як потрібно (слід) виконати певну дію, як-от: Facing it - always facing it - that is the way to get through (J. Conrad).

Висловлювання із модальним значенням доцільності характеризуються такими особливостями: "інтенційність", оцінка "добре", "наявність альтернативи", "спрямування у майбутнє", "наявність користі". Напр.: Треба красно ходити, будуть хлопці любити. Потрібно учиться, завжди пригодиться (З нар. тв.).

Повинність/норма/зобов'язання - концепт дебітивної модальності, що репрезентує глибинний рівень облігаторності та позначає повинність як зобов'язання, обов'язковість виконання завдань, обіцянок, поставлених перед собою, вимог, пов'язаних із накладанням певних обов'язків - громадянських, християнських, службових, сімейних, моральних, суспільних тощо.

Висловлювання з модальним значенням повинності/зобов'язання/норми мають такі диференційні ознаки: "імпліцитна інтенційність", "відсутність альтернативи", "спрямування у майбутнє", "входження в клас" (клас "люди"). Розмежування їх за вказаними ознаками здійснюється на основі ширшого контексту, з урахуванням фонових знань, пресупозитивної семантики. Модальні предикати повинності з'являються переважно в контекстах, в яких говориться про девіантну поведінку, тобто про порушення норми. Напр.: Він [Іваниця] побігав трохи вздовж стіни туди й сюди, вдарився по вулиці, по другій. Нікого. Мана! Мав би перехреститися, та тільки сплюнув (П. Загребельний) - звичайно, побачивши якесь видіння, марево, люди хрестяться, щоб захистити себе від нечистої сили.

Повинність/ідеал - концепт дебітивної модальності, що позначає спрямованість дії на взірець чи еталон для наслідування. Диференційними ознаками висловлювань із модальним значенням повинності/ідеалу є: "імпліцитна інтенційність", "відсутність альтернативи", "спрямування у майбутнє", "входження в клас" ("люди", "артефакти"), абсолютна оцінка "добре". Напр.: У Біблії сказано, що ми повинні прощати навіть своїм ворогам (З часопису). Кожна людина, коли вона людина, повинна мати свою добру пісню (М. Стельмах).

Істотна різниця між висловлюваннями, які репрезентують концепти повинності, полягає, по-перше: в різному морально-етичному та суспільно-правовому статусі цих категорій.

По-друге: досліджувані модальності різняться сферою каузованого впливу. Суб'єктом норми виступає тільки представник класу "люди", а суб'єкт-ідеал виражається як іменником із значенням істоти, так і неістоти. Напр.: Воїн повинен бути хоробрим. Ніж повинен бути гострим.

По-третє: у висловлюваннях із модальністю повинності як ідеалу, на відміну від висловлювань про норму, експлікується оцінка "добре". У реченнях "Громадська робота повинна бути приємним обов'язком, а не морочливим, нав'язливим навантаженням, аби відбути" (В. Собко) і …Everything in the world must have design or human mind rejects it (J.Steinbeck) предикати "повинен" і "must" безпосередньо співвідносяться з оцінкою "добре".

Як бачимо, у висловлюваннях із модальністю повинності як ідеалу основою оцінки виступає еталон, взірець, до якого слід прагнути, а у висловлюваннях про норму - закон, порядок, звичаї, традиції, правила етикету, які не варто порушувати.

Вимушеність - автономний концепт дебітивної модальності, який репрезентує глибинний рівень облігаторності і позначає небажану, вимушену дію, зумовлену певними обставинами. Значення вимушеності виникає в результаті поєднання "алетичної і деонтичної необхідності" (алетична - істинна, справжня - виражає відношення між суб'єктом і предикатом, зумовлені природою і властивостями самих предметів чи явищ; деонтична - нормативна - вказує на відносини, зумовлені нормами певного суспільства) і "даремності (непотрібності) опору з боку виконавця дії". Ситуація вимушеності включає такі елементи: детермінуючий чинник, те, що зумовлює необхідність або обов'язковість виконання дії; об'єкт - той, кого змушують, на кого спрямований вплив детермінуючого чинника; ознака, тобто дія або стан, які очікуються від агенса в результаті впливу детермінуючого чинника. Центральними одиницями плану вираження вимушеної модальності в українській мові є ММ доводитися, мати, мусити, периферію ж утворюють ММ вимушений, змушений, приходиться, треба, потрібно, необхідно, випало, дісталося.

Семантику змушуваності (присилування - за термінологією І. Кучеренка) передають каузативні дієслова змушувати, змусити, примушувати, приневолити, присилити, силувати, заставляти, нав'язувати, веліти та дієслова інтелектуального чи емоційного впливу, як-от: наказувати, вимагати, молити, радити тощо.

В англійській мові домінантними ММ вимушеної модальності є must і have to, периферію складають ММ ought (to), be forced, be compelled, be bound, be necessary.

Висловлювання з модальним значенням вимушеності/змушеності і змушуваності характеризуються такими семами: "мінус-інтенційність", "спрямування у минуле", "фактуальність", оцінка "погано", "відсутність альтернативи", "зумовленість обставинами, певною ситуацією, внутрішніми потребами індивіда". Напр.: Обставини так фатально склалися, що він вимушений був шукати підробітку (П. Колесник). Крім того, диференційними компонентами висловлювань із модальним значенням вимушеності вважаємо присутність виконавця дії, наявність значення протесту, що йде від мовця - носія суб'єктивної оцінки, та суб'єктивно-модальне значення впевненості мовця у сказаному.

Небажаність виконання вимушеної дії досягається експлікацією "об'єктивної" причини і семантики 'жалю' у висловлюванні або ж у контексті, як-от: Говорили про те, що Грицько може роздати дітей по родичах - по своїх та жінчиних. Кожне узяло б по одному, доглядало б. Шкода, звичайно, розривати сім'ю, та ще таку дружну, хай би й далі жила разом, але треба якось рятуватись од горя (Є.Гуцало). Передача цього значення може здійснюватися за допомогою негативної експресивної лексики з семантикою оцінки об'єкта, як-от: До самого вечора працював Цибар біля дверей та вікон. Тарануха не відступав від нього, хоч і змушений був весь час вислухувати неприємні докори, кепкування знаменитого теслі (Ю. Збанацький); на позначення різних обставин, напр.: Відрекомендували Нойбауера трохи сумбурно: викладач Чернівецької гімназії, вчився у Празі і Відні, брав участь у студентських виступах і змушений був податися у глуху провінцію, інакше йому загрожувало заслання в солдати (Р. Андріяшик). Вимушену дію суб'єкта може зумовлювати причина, вказана у структурі речення, тобто виражена синтаксично - відокремленим дієприкметниковим зворотом, як-от: Замордований її ревнощами, змушений був чкурнути десь із села (О. Гончар).

Основна відмінність між засобами вираження дебітивної модальності в українській та англійській мовах полягає в тому, що в українській мові, крім лексичних ММ, вимушена модальність позначається й синтаксичними конструкціями з дієслівними формами в наказовому способі, вжитими у значенні повиннісного, які англійською мовою передаються за допомогою модальних дієслів або їх еквівалентів. Напр.: Він обіцяє, а мені бігай в ескадрон просити (Григір Тютюнник) // …змушений бігати просити… - He promises, and I have to run to the troop. Мені [бригадиру] он за всю бригаду відповідай (Остап Вишня) // …доводиться відповідати… - I have to take the responsibility for the whole brigade. Загинув Сулима, загинув Павлюк, ти, Карпе Скидан, починай (В. Чемерис) // … змушений починати - Sulyma is dead, Pavliuk is dead, and you, Karp Skydan, have to begin.

Концепт необхідності/потреби означає неодмінну потребу здійснення якої-небудь корисної чи бажаної дії і безпосередньо (експліцитно) пов'язаний з категорією мети. Основою семантики необхідності/потреби є ситуація свідомого вибору, так зване "практичне міркування" - термін існуючих інтенційних логік - розглядається як процес формування "наміру суб'єкта змінити що-небудь у своєму оточенні", тобто увага фокусується на дії, яка оцінюється як засіб для досягнення мети. У мові "практичне міркування" репрезентується виразом "для того, щоб…, потрібно (необхідно, треба)". Напр.: Гнат Іванович сказав Оксанці, що для того, щоб калина прийнялася, її треба поливати щодня (Ю. Мушкетик).

Висловлювання із модальним значенням необхідності/потреби розрізняються за такими диференційними ознаками: "інтенційність", оцінка "добре", "наявність користі", "волевиявлення", "спрямування у майбутнє", "наявність альтернативи", "нефактуальність", "намір". Оскільки модальність необхідності/потреби спрямована на об'єкт інтенції і формується в контексті цілей і засобів для їх досягнення, вона взаємодіє із семантикою вигоди та користі, що імпліцитно включає в себе оцінку "добре".

Концепт неминучості/невідворотності, що характеризується найвищим рівнем облігаторності - фатальності, служить на позначення повинності, яку не можна відвернути, якій не можна перешкодити, бо вона не залежить від волі, бажання суб'єкта, а є тим, що судилось долею (вищою силою тощо). Основою модального значення неминучості є об'єктивна зумовленість дії. Таким чином, неминучість трактуємо як об'єктивно повиннісний, але не усвідомлений зв'язок явищ. Модальне значення неминучості/невідворотності репрезентується інфінітивними реченнями, як-от: Двом смертям не бути, одної не минути (З нар. тв.). Коли вже появився сам економ, то не минути лиха (П. Наніїв) та ММ судилося, (не) суджено, (не) лишається; мати, мусити тощо. В англійській мові центральним ММ неминучості/невідворотності виступає модальне дієслово must, як-от: "Dearest!" she said. "What must be, must, you know" (J.Galsworthy).

Висловлювання із модальним значенням неминучості/невідворотності мають такі особливості: "імпліцитна інтенційність", "спрямування у майбутнє", "фактуальність", "відсутність альтернативи". Напр.: Скільки не живи, а помирати доведеться (З нар. тв.)..

Очевидно, що деякі семи репрезентуються в усіх модальних концептах дебітивності (експліцитно чи імпліцитно), зокрема "інтенційність", тобто у модальних висловлюваннях із значенням дебітивності увага суб'єкта фокусується на результаті дії. Однак ступінь вираженості цієї семи у концептах не збігається, найрельєфніше вона виражена у висловлюваннях із модальним значенням необхідності/потреби. Проте навіть відсутність інтенційності в ситуації вимушеності - значуща, що підтверджується контекстом.

Усі концепти дебітивності взаємодіють, співвідносяться один з одним, тобто немає чітких меж між ними. Так, у минулому часі предикати норми в дескриптивних контекстах наближаються до предикатів вимушеності. Напр.: А колись такий закон був, що файну дівку на сторону хлопці не віддавали. Коли чужий в селі женився, то мусив викуп дати (С. Пушик) - // …був змушений викуп дати.

Концепти дебітивної модальності можуть протиставлятися один одному. Наприклад, концепти повинності протиставляються концепту необхідності/потреби, тому що повиннісна модальність пов'язана з категорією норми, тобто характеризується чіткими правилами і заборонами для певної соціальної групи, а модальність необхідності/потреби безпосередньо (експліцитно) пов'язана з категорією мети. Істотна відмінність між повиннісною модальністю та модальністю необхідності/потреби лежить у площині альтернативності. У висловлюваннях із модальним значенням потреби очевидна наявність альтернативи, тобто інша варіативна дія виражена експліцитно, тоді як у висловлюваннях із предикатами повинності завжди акцентується тільки на невиконанні однієї дії. Пор.: Пив шампанське й не почував його хмільності, їв вареники, й не почував їхнього смаку. Мав би хвалити господиню, але не хвалив (Ю.Мушкетик) - у висловлюванні йдеться про невиконання дії - "норми" (прийнято хвалити страви, якими пригощають) і наявність альтернативної дії у реченні: Тут треба було або ж зриватися несподівано, як то зробив був Долгорукий ще до снігу, або ж вдатися до великих приготувань, як тепер (П. Загребельний).

У конструкціях із модальним значенням неминучості/невідворотності, як і в конструкціях із значенням вимушеності, сема "волевиявлення" не репрезентується, тобто відсутній суб'єктивний момент волі, що цілком відрізняє їх від речень із значенням необхідності/потреби і повинності/норми/зобов'язання та повинності/ідеалу.

У третьому розділі "Семантико-синтаксична структура речень із предикатами дебітивності" характеризуються семантичні компоненти речень із предикатами дебітивності. Семантична структура речення формується залежно від семантичного типу предиката та реалізації його валентних характеристик у структурних моделях.

Семантика доцільності може передаватися двоскладними реченнями (структурна схема N1-VfmodInf), як-от: Мужик є завше дурний і тому мусить радитися мудрішого (М.Черемшина) та односкладними, які репрезентуються такими схемами - PraedmodInf, VfmodInf, Inf, напр.: З цього слід було починати, молодче (Д. Міщенко). Потрібно, хлопці, якомога більше читати (М. Сиротюк). Зараз не час розводити теорії (Ю. Щербак). Карло XII вагався кому надати перевагу (Р. Іваничук) // … доцільно (варто, слід) надати перевагу.

Семантика норми/зобов'язання/ідеалу може репрезентуватися двоскладними реченнями (структурні схеми N1-VfmodInf, N1-AdjmodInf, N1-AdjmodcopN5 (Adj5), N1-Vf modcopN5 (Adj5), N1-VfmodInffasInf) та односкладними реченнями (структурні схеми Praedmod, Inf). Напр.: Діти мають рости разом (Є. Гуцало). Судді повинні битись поруч, коли Батьківщина гине! (О. Довженко). Громадська організація покликана враховувати і захищати інтереси національного товаровиробника (З часопису). Мужик повинен бути мужиком (М. Стельмах). Коли ти вже на посаді, то мусиш буть грамотним (В. Дрозд). Поки живемо, про живе треба думати (В. Дрозд).

Семантика вимушеності (змушеності) і змушуваності репрезентується як двоскладними реченнями (структурні схеми: N1-VfmodInf, N1-AdjmodInf, N1-Part1modInf, N1-Vdebitiv - Рід їхній постійно мусить захищатися від інших родів (Д. Міщенко). Ми змушені були робити час від часу зупинки (Ю. Збанацький). Сам, не впоравшись з повстанням, утік у Варшаву, відсиджується у столиці, а ти вгамовуй хлопів, як хочеш (В. Чемерис) // … змушений (я) вгамовувати хлопів…), так і односкладними (структурні схеми: VfmodInf, Praedmod, Inf, Part3modInf, Inf - Знову доведеться - в котрий раз - ночувати в сніговому ліжку (В. Малик). Їх [жінок] треба було забалакувати майже до втрати свідомості (П.Загребельний). Їм було наказано запрягати коней у воза, згромадити туди скарб, а самим сісти на скриню (В. Земляк). Ти не порахувався з законами. Тож і розплачуватися тобі тепер за посадника (Д. Міщенко) // … тож і доведеться тобі тепер розплачуватися).

Семантика необхідності/потреби може передаватися двоскладними реченнями (структурні схеми N1-VfmodInf, N1-Vfmod, N1-Adjmod) та односкладними (схеми Praedmod, PraedmodInf, N3-PraedmodInf, Inf, NegmodGen(Inf)), напр.: Тут має стояти Семенишина хата (М. Черемшина). Ми вашої землі не потребуємо (Н. Рибак). Є потреба порадитися з тобою [батьком] (Д. Міщенко). На Україні за всяку ціну треба знайти нафту (М. Стельмах). Закріпити ділянки за бригадирами, - сказав Орест, - щоб кожен відповідав за свою ділянку (Ю. Мушкетик). …Усе, що взяли донині, <…> немає потреби тягти з собою (Д. Міщенко).

Семантика неминучості/невідворотності передається двоскладними реченнями (структурні схеми N1-VfmodInf, N1(cop)Adjmod, N1-PraedmodInf) та односкладними (схеми Inf, VfmodInf, PraedmodInf, Part3Inf), як-от: Кого має знайти напасть, то й дома захопить (М. Черемшина). Оскільки ромеї відмовилися від перетрактацій, січа неминуча (Д. Міщенко). Чому бути, того не минувати (В. Чемерис). Тих, хто йде до перемоги, не вражають ніякі стріли, а кому судилося померти, того смерть знайде і в теплій постелі, під боком (В. Малик). Їм приречено самим Христом бути в покорі у західних королів та імператорів (Н. Рибак).

Центральною синтаксемою семантико-синтаксичної структури елементарного простого речення із дебітивною модальністю виступає предикат дебітивності із властивою йому здатністю сполучатися з іншими словами, мати певну кількість відкритих позицій, які можуть або мають заповнюватися одиницями відповідної семантичної природи. Валентні потенції предикатів дебітивності різні, бо на глибинному рівні у структурі реченнєвої синтагми може простежуватися від одного актанта (Слід подумати) до шести актантів (напр., у предикатах руху, які позначають орієнтоване щодо початкового і кінцевого пункту переміщення через якийсь шлях або простір, що його здійснює суб'єкт: Тобі доведеться машиною привезти матері продуктів з міста до села - Розм.).

Відповідно до лексичного наповнення та синтаксичної сполучуваності предиката розмежовуємо облігаторні синтаксеми (суб'єктні, об'єктні, адресатні, каузативні), напівоблігаторні (інструментальні) в елементарному простому реченні та факультативні (адвербіальні) в ускладненому простому реченні.

Аналіз фактичного матеріалу показав, що речення із дебітивною модальністю поділяються на односуб'єктні та двосуб'єктні, позиційна структура яких цілком відрізняється. Так, у реченнях із каузативними дієсловами змушуваності типу змушувати, примушувати, наказувати на відміну від речень із предикатами вимушеності (мати, мусити) експлікується більше однієї ситуації, а позицію підмета займає не суб'єкт вимушеності (як це спостерігаємо у реченнях із модальними дієсловами мати, мусити), а суб'єкт-каузатор чи обставина-каузатор, що змушують суб'єкта каузації виконувати якусь дію, яка займає дуплексивну позицію. Цей суб'єкт посідає у формальній структурі речення позицію прямого об'єктного поширювача, вираженого знахідним відмінком. Наприклад, у реченні Казимир вдруге змушував її жити…(Г. Колесник) іменний компонент її має подвійне значення, оскільки поєднує в собі значення об'єкта впливу каузації і суб'єкта каузованої дії. У даному прикладі суб'єкт головного предиката (S1) впливає на суб'єкт (S2) залежного предиката, репрезентованого інфінітивом, так що S2 виконує дію, передбачену суб'єктом головної предикації. Отже, структурно просте речення, крім основного, має додаткове предикативне ядро, тобто містить дві ситуації: перша позначає реальну каузуючу дію, а друга - ірреальну каузовану дію, суб'єкт якої позначається іменником або займенником непрямого відмінка, а сама дія - об'єктним інфінітивом. Таким чином, компоненти "її" і "жити" [тобто "вона повинна жити"] - це компоненти, позначені вторинною предикацією, семантично і граматично зумовлені основною предикацією.

Суб'єкт дебітивної дії (а саме: доцільної, повиннісної, необхідної, вимушеної) здебільшого позначається називним відмінком (у двоскладних реченнях) або давальним суб'єкта (у безособових реченнях). Оскільки агентивний іменник у давальному відмінку є потенційним виконавцем дії предиката дебітивності, він виступає облігаторним компонентом речення. Суб'єкт повиннісної дії може також виражатися родовим відмінком з прийменниками у (в), для та орудним відмінком з прийменником між. Напр.: - У вас повинно бути більше правди, ніж у нас (М. Стельмах). Хитрості в цих людей не повинно бути (М. Стельмах). Між ними не повинно було лишатися нічого не з'ясованого (П. Загребельний).

Суб'єктом доцільної, повиннісної, необхідної дії виступають переважно іменники, що позначають особу або групу осіб; назви осіб за професією, родом занять, за соціальним статусом; абстрактні іменники; іменники - назви соціуму, організацій, установ; збірні іменники; зооніми.

У реченнях із модальним предикатом неминучості бути обов'язково вживається суб'єктний детермінант, в позиції якого використовуються іменники, що позначають абстрактні поняття, які вказують на негативні явища дійсності: війна, біда, горе, нещастя, сварка та ін; явища природи: вітер, буря, гроза, шторм, завірюха, хуртовина, метелиця, дощ, злива, град і под.; позитивні особистісно-соціальні події в житті людини: заручини, весілля тощо. Напр.: Бути бурі шаленій, а січі великій, кривавій (Д. Міщенко) // Обов'язково, неминуче буде буря шалена. Бути грому великому (Д. Міщенко). У реченнях цієї семантики імпліцитно чи експліцитно виражена сема "впевненість суб'єкта у невідворотності дії", як-от: - Так, вірю: бути бурі, грізнішій, ніж оця, - показав на вікно (М. Сиротюк). У цьому реченні значення впевненості виражено експліцитно - складнопідрядним реченням з дієсловом "вірю", що виконує функцію предиката головної частини (Я вірю, що…).

Показово, що часто саме суб'єктний детермінант у формі давального відмінка без прийменника вказує на те явище, існування якого об'єктивно зумовлено. Напр.: Бути біді! Хани розправляються з непокірними безпощадно (В. Малик).

У реченнях із модальними предикативами неминучості/невідворотності, вираженими пасивними безособовими формами на -но, -то (приречено, призначено, суджено, фразеологізмом на роду написано тощо), позицію суб'єкта-каузатора займають абстрактні, міфічні чи сакральні назви в орудному відмінку: доля, природа, Христос, які вимагають суб'єктно-об'єктного члена у давальному відмінку як пасивного компонента зумовленої дії. Напр.: Самою природою призначено нам рід наш продовжувати (З преси).

У реченнях із модальним предикатом змушуваності суб'єктом-каузатором виступають абстрактні іменники, що позначають явища, властивості, поняття, процеси, пов'язані з відчуттями і почуттями (відчуття, образа, неспокій, горе, хвилювання, страх, неволя тощо); іменники із значенням процесів мовленнєво-мисленнєвої діяльності людини (думка, згадка, промова тощо); іменники, що позначають явища природи, натурфакти (ніч, день, зима, сніг, злива тощо); іменники, що позначають зовнішні подразники (крик, постріл, посвист, дзвінок, укол тощо); маніфестанти (тіло, душа, серце) тощо.

Обов'язковим компонентом семантико-синтаксичної структури речень із предикатом дебітивності може виступати адресат. Так, на глибинному рівні мінімальна структурна схема речень з дієсловами 'давання' виглядає як S-R-O-A, де R - дія, виконувана суб'єктом [S], яка через сильнокеровану правобічну валентність позначає об'єкт [O], передаваний адресату [A]. Адресат здебільшого позначається іменником чи означальним займенником. Напр.: А ще кумі треба подати соцдопомогу (О. Гончар). А тут план. А тут завдання! А тут дай зарплатню й прогресивку народові. А конструкторам дай творчу паузу для нових задумів (П. Загребельний). І кожному вказівку дай, кожному розкажи (В. Дрозд) // …змушений дати, розказати.

Обов'язковим актантом предиката дебітивності є об'єкт дебітивної дії, зокрема у трикомпонентних семантичних структурах, які включають суб'єкт доцільної (повиннісної, вимушеної, необхідної, неминучої) дії, складений предикат доцільної (повиннісної, вимушеної, необхідної, неминучої) дії і об'єкт доцільної (повиннісної, вимушеної, необхідної, неминучої) дії. Напр.: Мені [Данаї] не личить казати неправду, - розгнівалась (Д. Міщенко). Селянин має отримати свій наділ (М. Стельмах). … Мусила Ганка шукати пропажу (Є. Гуцало). Старому завтра солому зранку возити (В. Захарченко). Семантико-синтаксична структура першого речення прогнозує обов'язкове вживання об'єкта доцільної дії, у другому - об'єкта повиннісної дії, у третьому - об'єкта вимушеної дії, а в четвертому - об'єкта необхідної дії.

Прямий об'єкт, що вживається при формі дебітива, виражений як знахідним відмінком, так і родовим, напр.: Турми їм дай, волю їм дай! А цурки на шиї не хочете?.. (Д. Міщенко). Горілки дістань, наїдків дістань… (В. Кулаковський).

У більшості випадків відмінок непрямого об'єкта зумовлюється семантико-синтаксичною валентністю інфінітива (напр.: дбати про кого? що?, захищати від кого? від чого?), як-от: Адже ми маємо дбати ще і про розум нашого племені… (В. Земляк). Він [Каган] мусить і захищати їх [сіверян] від навали чужинців (Д. Міщенко).

Інструментальна синтаксема відзначається унікальністю, оскільки у валентній структурі одних лексем вона є обов'язковою, а в інших - факультативною. Так, для повноти реалізації свого семантичного обсягу лексеми обдаровувати, винагороджувати, виплачувати, освітлювати тощо вимагають інструментального компонента, як-от: В цій Русі зараз навіть цар мусить освітлювати свій палац восковою свічкою (М. Стельмах), тоді як для одиниць лексико-семантичної групи дієслів фізичної дії інструментальна синтаксема є бажаною, але не обов'язковою. Інструментатив, що виражається конкретно-предметними іменами із значенням знаряддя праці в орудному відміну, увиразнює вимушеність ситуації, напр: Завтра вранці наші ворота будуть облиті дьогтем і їм доведеться шкребти їх ножем (Г. Тютюнник) чи підсилює необхідність/потребу, як-от: Рабів, якщо вони допускають провину, треба вчити батогами (В. Малик).

Речення із предикатами дебітивності передбачають необмежену кількість детермінантів, як-от: Данилович змушений був в однім спіднім вистрибувати вночі з чигиринського замку і до ранку тремтіти від холоду й ляку в копиці сіна на околиці Чигирина (В. Чемерис). Марійка сама себе питала: <…> що примушувало її [матір] цілі ночі просиджувати в лабораторії з лупою в руках над купкою колосків або зерна? (О. Донченко).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження

1. На основі аналізу конструкцій з предикатами дебітивності можемо констатувати, що дебітивність - це різновид модального значення, що виражає приписуваність комусь дії, зумовленої законами, звичаями, традиціями, правилами, обов'язками, інструкціями, внутрішніми потребами чи особистим досвідом мовця, звичайною послідовністю подій тощо. Категорія дебітивності репрезентує вияв об'єктивно-суб'єктивної модальності речення і передається чітко окресленою системою лексичних і синтаксичних засобів. Основними засобами вираження дебітивної модальності в українській мові виступають модальні дієслова, прикметники та предикативи, які реалізують своє дебітивне значення у складі синтаксичної одиниці - складеного модального присудка; периферію ж складають інфінітивні та власне дебітивні речення.

2. Категорія дебітивності взаємодіє з категоріями можливості/неможливості та бажаності. Подекуди окремі різновиди дебітивності можна трансформувати у концепти можливості і навпаки.

3. Повиннісний спосіб розглядається не як самостійна синтаксична форма (категорія способу) в українській мові, а як функціональна транспозиція наказового способу, що здебільшого передає модальне значення вимушеності. Категорія дебітивності - поняття ширше, ніж категорія граматичного повиннісного способу.

4. Диференційною ознакою семантичної структури речень із предикатами дебітивності є компонент каузації, що має значення примусу суб'єкта до здійснення дії. Продуктивними засобами вираження дебітивної дії виступають каузативні словоформи "через + Зн.в.", "з + Род.в.", "від + Род.в.", "за + Зн.в.", "за + Ор.в." Каузативна ситуація у реченнях із предикатами дебітивності охоплює суб'єкт каузації, суб'єкт каузованої дії та об'єкт каузованої дії. Безпосередньо вказують на причину і деякі лексичні засоби у структурі дебітивних конструкцій (ММ типу вимушений, змушений, доводиться, приходиться, модальні слова варто, слід, модальні предикативи гріх, сором і под., що вказують на каузативний зв'язок з певними нормами, традиціями, законами, обов'язками тощо). Зв'язок каузативності і дебітивності не однобічний, тому що дебітивна модальність може сприяти появі каузованого (повиннісного) значення у словоформах, які в інших синтаксичних умовах не виявляють цієї семантики.

5. На основі контекстуального аналізу конструкцій з предикатами дебітивності встановлено основні концепти дебітивної модальності (доцільності, повинності/норми/зобов'язання, повинності/ідеалу, необхідності/потреби, вимушеності/змушеності і змушуваності, неминучості/невідворотності), кожен з яких характеризується набором диференційних сем та засобів їх вираження.

6. Диференційними ознаками предикатів дебітивності є: "інтенційність", абсолютна оцінка "добре"/"погано", "наявність альтернативи у суб'єкта дії", "зумовленість обставинами, певним станом справ", "спрямування у майбутнє" (наявність альтернативного зв'язку), "спрямування у минуле" (зв'язок причини і наслідку), "волевиявлення", "відношення до класу ("люди", "артефакти")", "фактуальність", "намір".

7. Спільною для усіх типів предикатів дебітивності є "інтенційність", інші диференційні ознаки варіюються залежно від типу предиката (доцільності, повинності/норми/зобов'язання, повинності/ідеалу, необхідності/потреби, вимушеності/змушеності і змушуваності, неминучості/невідворотності).