Размещено на http://www.allbest.ru/

Завдання 1

1) Якими способами творяться нові терміни?

Жодне дослідження у будь-якій галузі не може обійтися без термінологічного апарату. Навіть у повсякденному житті ми користуємося силою-силенною слів, які виявляються термінами.

Термін (від лат. terminus - межа, кінець; бог меж і кордонів у давньоримській міфології) - слово або словосполучення, яке точно позначає спеціальне поняття і його співвідношення з іншими поняттями певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо.

Питання термінології актуальне постійно: у початковий період розвитку науки термінологічну базу будують з нуля, досить часто використовуючи понятійний апарат суміжних наук. З диференціацією материнської науки постає необхідність творення нових термінів для нових галузей. Низка проблем виникає в умовах переходу від іноземної мови як наукової до рідної.

Уведення нових понять і термінів належить до новацій у науці, оскільки саме термін закріплює у свідомості наукового співтовариства новизну до того лише описуваних явищ. Про важливість термінотворення свідчить такий факт з біографії В.М. Девіса. Вирівнювання рельєфу, за В.М. Девісом, відбувається завдяки більшому змиванню згори і меншому з боків, унаслідок чого утворюється пенеплен - майже плоска рівнина. В.М. Девіс писав: "Я хочу наголосити на тому, що ідея пенеплену належить не мені. Я запропонував тільки назву, проте, як це часто трапляється, введення певної назви для явища, про яке до того говорили лише загальними фразами, сприяло його визнанню; свідченням цього слугує історія терміна "антецедентні", що позначає ріки, які зберігають свій напрям, прорізаючи гірські системи за тектонічних піднять. Ідея антецедентних рік виникла у декількох дослідників, які не дали їй ніякої назви, а безіменна, вона не завоювала загального визнання. Ця ідея стала популярною лише тоді, коли Поуелл дав їй власне ім'я".

Отже, способи творення термінів такі: а) пряме запозичення і створення у мові терміна-інтернаціоналізму; б) калькування - прямий переклад, деколи навіть без урахування граматики мови; в) використання народних термінів.

Українська геоморфологічна наукова термінологія починається з праць С. Рудницького та П. Тутковського, які дотримувалися різних підходів - переважно інтернаціонального й народницького, відповідно.

У "Начерку географічної термінології" С. Рудницький писав, що "географія дотепер тяжко терпіла задля цілковитого браку українських технічних термінів. Працюючи від кількох літ на полі географії, я відчув цей брак дуже діймаючим,. ще в 1905 році розпочав збирання географічних термінів". Головними джерелами термінів стали великі словники української мови, термінологічні словники, передусім, В. Левицького й І. Верхратського, записи під час екскурсій по Карпатах, Підгір'ї, Поділлі. С. Рудницький свідомо зробив словник німецько-українським з двох причин: "1) німецька географічна термінологія є докладніша, методичніша і багатша, як англійська або французька;

2) географічна наука є найбільш систематично трактована саме у німців. Хто хоче працювати в географії, мусить знати німецьку географічну літературу, бо географію таки німці зробили скристалізованою наукою." С. Рудницький наголошував на прихильності до міжнародних термінів, а "відступання від них вважав лиш там потрібним, де навіть здержливі німці поставили питомі терміни".

Учений навів багато відповідників німецьких термінів, ставлячи на перше місце найвдаліший. Наприклад, Berggipfel (вершина) - верх, вершок, шпиль, шпилень, шпин, щовб, прочіл, голиця, кичера, кичірка, стік, маґура, маковиця, кругляк, півкругляк, головатень, шпиця, клива, грунь, грунище; Rutschung (зсув) - усув, зав'язь, засова, завезлиско; Sumpf (болото) - багно, млака, мокляк, мочар; багновище, багнище, багновиця; багнюка, багрина, балта, млаковина, моклавина; мокравина, дреговина, дряговина, грузовина, грязюка, перемулина, ревня; твань, тваня; пржавець; гниловоди.

Через 15 років після словника С. Рудницького вийшов словник геологічної термінології П. Тутковського. У вступі науковець зазначив: "Визнаючи величезну могутність Слова, як знаряддя людської мислі, ми почуваємо пекучу потребу в розробленій українській природничій термінології". На поставлене питання "Яким же шляхом маємо виробляти українську природничу термінологію?" відповідь однозначна: "Слова не повинні куватися штучно. Природнича термінологія в дійсності існує в народі. Неможливо ігнорувати і занедбати словних скарбів, що безперечно існують в народній мові; в ній є дуже гарні і яскраві вирази, треба лише завдати собі труду - ознайомитися з тими скарбами, пильно розшукати і науково-критично вивчити їх".

Словник П. Тутковського теж двомовний, але вже українсько-російський і російсько-український. Наприклад, російському барьерный риф відповідають українські валовий риф, бар'єрний риф, поперечна лава (перші два автор уважав найвідповіднішими); береговая линия - берегова лінія, бережина; впадина - улоговина, влоговина, западина, улога, западень, вглибина, вглиблення, заглиблення, заглибина, лощина, пад, падь, запад, опадка, впадина, ночва, корито, лотка, палуба, порожнина, панва, варюга, зашкалубина, штола, дебря.

Словники С. Рудницького та П. Тутковського - невичерпне джерело для сучасного термінотворення. Зазначимо, що в українській геоморфології використовують терміни різного походження. Для рельєфу нашої країни, передусім флювіального, застосовують переважно рідні назви (річище чи русло, заплава, балка, яр тощо), а коли проаналізувати терміни, пов'язані з вулканогенним рельєфом, то вони, за рідкісними винятками, запозичені (вулкан, кальдера, маар, сома, фумароли тощо). Це й не дивно, оскільки в Україні немає діючих вулканів.

Більшість назв рельєфотвірних процесів мають іншомовне походження: акумуляція, денудація, ерозія, флювіальні, гляціальні процеси, дефляція, десерпція тощо - латинського; екзогенні, ендогенні процеси, кріогенез тощо - грецького. Для назв дрібніших форм рельєфу ми використовуємо, окрім українських, терміни різних мов світу, особливо німецькі (фірн, фліш, грабен, горст, кар, кари, маар, марш, рігель, шрат, тальвег та ін.) та французькі (цирк, кольматаж, морани, мофети, плато та ін.). Терміни, пов'язані з діяльністю вулканів, переважно італійського походження, а з діяльністю материкових зледенінь - скандинавського.

Нині в Україні застосовують різні способи творення термінів. Якщо йдеться про назви нових галузей, то вживають прикметник з іменником (наприклад, естетична геоморфологія), додають латинські чи грецькі морфеми до відомих термінів (ур бо геоморфологія - геоморфологія міст, екогеоморфологія - екологічна геоморфологія), запозичують терміни з інших наук (унаслідок співпраці з економікою виникли геоморфологічний аудит, геоморфологічний менеджмент), надають звичним українським словам нового змісту (геоморфологічний ризик, геоморфологічна небезпека).

Низка термінів може прийти в науку з якоюсь новою гіпотезою чи теорією. Наприклад, з розвитком нової глобальної тектоніки від американських авторів перейшли до нас терміни англійського (наприклад, спрединг - розходження літосферних плит) і латинського (субдукція - підсування океанічної кори під метерикову чи однієї плити під іншу) походження. Хоча допустиме вживання й українських слів у наведених прикладах.

Потрібно пам'ятати таке: інколи надмірна любов науковців до запозичень призводить до того, що речення нібито українською мовою абсолютно незрозуміле.

Джерелом геоморфологічної термінології для студента є, насамперед, Українська географічна енциклопедія у трьох томах, монографії та підручники сучасних учених, які містять тлумачення термінів у тексті або окремі словники. Загалом за час існування української книги геологічних і географічних словників було не так багато, а геоморфологічних не було взагалі. Доступною у бібліотеках є низка російськомовних геоморфологічних словників, виданих у 70-90-х роках XX ст. Автор більшості з них - Д.А. Тімофєєв. Ці словники охоплюють майже всі сфери сучасної геоморфології (загальна геоморфологія, геоморфологія денудації та схилів, аридне й еолове рельєфотворення, гляціальна геоморфологія, перигляціальна геоморфологія, поверхні вирівнювання, флювіальна геоморфологія, структурна геоморфологія та неотектоніка, карст), містять англійські, німецькі та французькі відповідники термінів.

2) Проблема культури наукової мови

Професійна діяльність не тільки сучасного дослідника, а також спеціаліста будь-якої галузі народного господарства, виробництва, освіти, культури тощо перш за все ґрунтується на наукових знаннях, тому дотримання норм наукового стилю, зокрема знання особливостей побудови та мовного вираження, принципів укладання наукових текстів, їх категорій, ознак, характеристик, структурно-смислових аспектів і змістовних частин, є важливим показником культури наукової та фахової мови. Культура фахової мови є конкретно-історичним явищем, що реалізується в повсякденній професійній мовній практиці за допомогою фахової (предметної) мови - сукупності використовуваних у професійній сфері комунікації мовних засобів з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють в цій сфері.

Культура мови сьогоднішнього фахівця виявляється не лише у ґрунтовній мовнокомунікативній підготовці, що передбачає дотримання норм літературної мови, уміння висловлюватися правильно й виразно, використовуючи за призначенням різні стилістичні мовні засоби, а й у вільному послуговуванні нормативною національною науковою мовою в усіх підстилях у письмовій та усній формах. Певною мірою саме мовна якість наукової продукції суттєво впливає на її теоретичну і практичну цінність.

На жаль, сучасний рівень культури мови науки засвідчує більше проблем, ніж позитивних процесів. Причинами такого стану є недостатня мовнокомунікативна, стилістична компетентність дослідників і фахівців, які мають справу відповідно до сфери своєї діяльності із укладанням наукових текстів.

Крім того, існує й об'єктивна причина, що значно перешкоджає розвиткові національної наукової мови, - традиційне домінування в міжнародному науковому просторі англійської мови як глобальної мови науки. У світі нею публікують 80-85 % досліджень, а з метою заохочування такі видання підтримуються навіть фінансово. У деяких країнах у зв'язку з цим спостерігається втрачання національною мовою статусу мови наукового мислення: знижується використання її епістемічної (пізнавальної), науково-мисленнєвої, когнітивно-творчої, креативної функцій для задоволення соціальних, когнітивних, гносеологічних, комунікативно-прагматичних потреб особистості та соціуму.

Такі реалії, безумовно, актуалізують необхідність посилення ролі національної мови як найважливішого чинника прогресу науки, техніки, освіти. Ми впевнені, що для збереження і розвитку самобутнього колориту мови вітчизняних наукових досліджень необхідні національна стратегія мовного розвитку, підвищення ціннісно-мотиваційного статусу української наукової мови, удосконалення змісту і методів неперервної мовної наукової освіти. На важливості реалізації таких заходів наголошують відомі вчені-мовознавці.

Відтак, можна стверджувати, що актуальність нашого дослідження визначається надзвичайним зростанням ролі культури наукової мови у формуванні професійної компетентності й усвідомленої позитивної мовної поведінки сучасних фахівців, їх здатності до критичного осмислення, наукового обґрунтування і творчого застосування методів пізнання, умінь інтерпретувати наукові концепції і теорії, виокремлювати й опрацьовувати (аналізувати, синтезувати, класифікувати, систематизувати) необхідну професійну наукову інформацію, прагнути до саморозвитку, удосконалення професійних якостей.

Виходячи з вищеподаного, метою статті є розгляд питань специфіки функціонування наукового тексту, його категорій, ознак і характеристик, принципів укладання в аспекті культури мови.

Для досягнення поставленої мети передбачено виконання низки завдань:

1. аналіз останніх публікацій, у яких розглянуто, по-перше, проблеми культури української мови, зокрема культури наукової мови; по-друге, висвітлено питання щодо вимог укладання та специфіки функціонування наукового тексту;

2. з'ясування змісту та формулювання визначень базових понять дослідження: "культура мови", "культура наукової мови", "культура мовлення", "культура наукового мовлення", "текст", "науковий текст", "категорії тексту" тощо;

3. розгляд принципів укладання наукового тексту;

4. дослідження категорій, ознак і характеристик наукового тексту;

5. диференціація видів наукових текстів відповідно до їх функціонального призначення.

Варто зазначити, що поняття "культура мови" має декілька визначень. Зокрема українські лінгвісти Л.І. Мацько і Л.В. Кравець у дослідженні "Культура української фахової мови" пропонують таке: "Культура мови - мовознавча наука, яка на основі даних лексики, фонетики, граматики, стилістики формує критерії усвідомленого ставлення до мови й оцінювання мовних одиниць і явищ, виробляє механізми нормування і кодифікації (введення в словники та в мовну практику)".

Поряд із терміном "культура мови" вживають термін "культура мовлення". Особливостями культури мовлення вважаються правильність, вправність, мовна майстерність, стилістичне чуття слова, доречність застосування варіантних мовних форм. Культура мовлення передбачає нормативність і доцільність викладу інформації відповідно до вимог і умов конкретної ситуації. Ці терміни співвідносяться між собою як загальне поняття "мова" і конкретне - "мовлення". Завданням культури мови є визначення мовних норм на всіх рівнях мовної системи, культури мовлення - аналіз усієї повноти сучасного мовного життя згідно з системою мови, визначення різних композиційних форм мовних побудов із уточненням меж уживання слів, виразів, лексико-граматичних конструкцій.

Одним із різновидів мовлення є наукове мовлення, обумовлене функціонуванням національної мови у сфері наукової комунікації, тобто наукове мовлення є сферою функціонування та реалізації мови науки.

Уперше про наукову мову заговорили у зв'язку з появою на початку 50-х років ХХ ст. книги англійського вченого Теодора Сейворі про мову науки як функціональний різновид мови. Саме це дослідження було провісником теорії мови для спеціальних цілей, зокрема й для науки.

Вивчення особливостей наукової мови в українському та російському мовознавстві розпочалося в 60-70-ті роки ХХ ст. (праці Б.Д. Антоненка-Давидовича, М.А. Жовтобрюха, А.П. Коваль, Л.І. Мацько, Г.С. Онуфрієнко, В.М. Русанівського, О.А. Сербенської та ін.).

Культура наукової мови на сучасному етапі розвитку вітчизняної мовознавчої науки досліджується функціональною стилістикою (вивчає особливості мовних норм відповідно до різних функціональних стилів), лінгвістичною прагматикою (аналізує цілі учасників комунікації, а також методи їх досягнення, ставлення людини до власного і чужого мовлення), лінгвістикою тексту (досліджує норми побудови, структурно-стилістичні особливості тексту), психолінгвістикою (з'ясовує процеси мовної творчості, сприйняття і формування мовлення та співвіднесеність цих процесів із системою мови).

Культура наукової мови, за визначенням О.М. Семеног, - "нормативне застосування наукової мови в усній і писемній, діалогічній і монологічній формах, високий рівень мовнокомунікативної культури".

Завдання культури наукової мови полягає насамперед у вивченні закономірностей побудови наукового тексту на всіх рівнях мовної системи. Культура наукової мови охоплює нормативний, комунікативний, етичний, прикладний аспекти. Нормативний аспект вимагає знання літературних норм мови і вміння застосовувати їх у науковому мовленні. Комунікативний - пропонує відбір мовних засобів, які якнайкраще виконують завдання наукового спілкування. Повага до учасників спілкування, дотримання норм поведінки, доброзичливість, тактовність становлять етичний аспект наукової мови. Прикладний аспект розглядає наукові тексти як носії функціонально-стильової специфіки, що дає змогу пояснювати мовленнєві помилки, їх психологічну природу, фактори впливу на їх появу. Деякі науковці запропонували започаткувати окремий напрям дослідження - "лінгвістика помилок", або "помилкознавство", "девіатологія" (лат. deviacio - відхилення). Отже, прикладний аспект вивчає мовні девіації - різноманітні помилки, неточності, обмовки, описки, лінгволяпсуси тощо, пов'язані зі специфікою лексичної та граматичної семантики наукового тексту. Під мовними девіаціями розуміють типи комунікативних невдач чи комунікативних збоїв у науковій комунікації, причиною яких є недостатня мовна компетенція учасників.

У сучасній вітчизняній та зарубіжній лінгвістичній науці поняття "текст" і "науковий текст" трактують по-різному. Так, український мовознавець І.М. Кочан визначає текст як максимальну одиницю мови найвищого рівня мовної системи; продукт мовлення; одиницю, що виражає судження; цілісне і зв'язне повідомлення, складене для передавання та збереження інформації; суму, сукупність або множину фраз; структурну і смислову єдність.

На думку дослідниць Л.І. Мацько та Л.В. Кравець, текст є писемним або усним мовленнєвим масивом, що "становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних смисловими і формально-граматичними зв'язками, спільною тематичною і сюжетною заданістю".

Інший дослідник мови Є.А. Єщенко зазначає, що текст - це усне, писемне або друковане структурно і концептуально організоване словесне ціле, яке є посередником і водночас кінцевою реалізацією комунікації, феноменом використання мови; формою утілення живого дискурсу після його завершення

Російський мовознавець Л.М. Лосєва вважає текстом повідомлення у письмовій формі, що "характеризується смисловою і структурною завершеністю і певним ставленням автора до повідомлення".

Відомі австрійські лінгвісти С. Тичер, М. Мейєр розглядають текст як "будь-який тип комунікативного висловлювання, комунікативну подію", що реалізується в писемній формі і має відповідати певним умовам, а саме семи критеріям: зв'язності, цілісності, інтенціональності, прийнятності, інформативності, інтертекстуальності, ситуативності.

Слово текст латинського походження і з мови-продуцента перекладається як "тканина, зв'язок, побудова". На наш погляд, термін текст, зберігаючи первісне значення, позначає завершене мовне утворення, що висвітлює певну тему і становить упорядковану систему, у якій усе взаємопов'язане і взаємообумовлене; цілісний, зв'язний, писемний чи усний потік, що містить у собі певний обсяг фактичних даних, певну інформацію.

У сучасному мовознавстві розрізняють художній і нехудожній (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний) тексти. При цьому кожний текст вимагає своєрідного підходу. Виходячи з того, що предметом нашого дослідження є висвітлення категорій, ознак і характеристик наукового тексту, а також розрізнення його видів за функціональним призначенням в аспекті культури мови, розглянемо специфіку підходу до наукового тексту. Цей підхід залежить від змісту наданої інформації й обумовлюється тим, що вона завжди достатньо чітко співвідноситься із певною сферою науки та зорієнтована на конкретне коло адресатів.

Зазначимо, що текст є об'єктом вивчення різних філологічних наук. Так, лінгвістика тексту досліджує структуру мовленнєвих творів, їх членування, способи створення зв'язності тексту, його смислову побудову. Предметом стилістики тексту є різноманітні типи текстів, їх стилістичні особливості, способи розгортання інформації, мовленнєві норми в різних функціональних стилях, типи мовлення (монолог, діалог, полілог). Саме досвід цих наук допомагає глибше розкрити особливості наукового тексту.

Науковий текст, за визначенням відомої дослідниці культури мови О.М. Семеног, - цілісний комунікативний блок, що має чітку, логічну структуру із внутрішньо завершеними частинами (розділами, підрозділами, параграфами тощо), насиченими відповідною термінологією".

Як "єдиний комунікативний блок, що має чітку логізовану структурну організацію, яка формується під упливом двох основних факторів: характеру висвітлюваного змісту (тема - підтема - комбінація підтем) та способу його презентації" розглядає науковий текст Г.С. Онуфрієнко.

Отже, науковий текст завжди співвідносний із комунікативною ситуацією та її антропоцентрами: автором й адресатом, суб'єктом мовлення та його партнером (або партнерами) у комунікації. Під комунікативною ситуацією визначаємо наукову функціонально-комунікативну сферу, у якій створюється науковий текст. Під антропоцентризмом розуміємо світоглядний принцип, згідно з яким людина є центром і вищою метою світу. Цей принцип у сучасному мовознавстві "визнається одним із найважливіших принципів організації та функціонування живої природної мови на всіх її структурних рівнях". Антропоцентричність вважається категорією тексту, зумовленою сукупністю здібностей і характеристик людини створювати та сприймати текст як мовленнєвий витвір.

Науковий текст у першу чергу зорієнтовано на читача-професіонала, підготовленого до сприйняття цієї інформації. Такий текст містить певне наукове знання, якому притаманні онтологічність (тлумачення явищ об'єктивної дійсності, що існують незалежно від свідомості людини), методологічність, аксіологічність, комунікативність. Цими ж ознаками характеризується й науковий текст, зміст якого відображає певну часову послідовність різноманітних фактів, подій і думок. Науковий текст неможливо створити без попередньо зібраного матеріалу, проведення певного дослідження, обдумування фактів. Саме за цих умов текст виконуватиме інформативну та дослідницьку функції.

Процес складання наукового тексту вимагає дотримання певних принципів, що враховують його особливості:

принцип змістової насиченості (науковий текст повинен містити нову професійно орієнтовану інформацію, мати пізнавальну цінність, відповідне лексичне і граматичне наповнення);

принцип професійної значущості (надання необхідної інформації з галузі професійної сфери діяльності);

принцип наукової інформативності (виявлення смислової і змістової новизни наукового тексту, що розкривається в авторській концепції, оцінці певного явища чи факту);

принцип новизни наукового тексту (наявність теоретичних положень, нових знань, обґрунтованих на основі фундаментальних або прикладних наукових досліджень і впроваджених у практику);

принцип змістової завершеності (цілісність і повнота розкриття поставлених завдань);

принцип проблемності (кодування проблемних запитань у назвах, змісті окремих параграфів і всього тексту);

принцип доступності фахівцеві однієї чи кількох галузей (зрозумілість, легкість сприйняття інформації, відповідність повідомлення комунікативній сприйнятливості адресата);

принцип інтертекстуальності (багатовимірний зв'язок наукового тексту з іншими, що полягає у відтворенні в цьому тексті елементів пратексту (-ів) через цитування, посилання, коментарі тощо).

Складання наукового тексту також вимагає обов'язкового дотримання такого принципу, як логічна організація членованості тексту на окремі елементи, за допомогою яких простежується уніфікована структура тексту (розподіл частин наукового тексту на розділи, підрозділи, параграфи тощо).

Одним із важливих питань у дослідженні наукового тексту є виокремлення властивих йому кваліфікаційних ознак, так званих категорій, що характеризують його як зразок зв'язного мовлення. Під категорією тексту розуміють кваліфікаційну типологічну ознаку, притаманну всім мовленнєвим витворам. Категорії наукового тексту відображають його найзагальніші та найсуттєвіші ознаки і становлять етапи в пізнанні його онтологічних, гносеологічних і структурних ознак.

Основними категоріями наукового тексту вважаються цілісність; членованість; зв'язність; інформативна, логічна, оцінна, спонукальна насиченість; науковість; завершеність; послідовність; комунікативність.

Цілісність наукового тексту полягає у внутрішній організованості, смисловій єдності, цілісному оформленні початку і кінця твору, переході за допомогою певних мовних одиниць до наступних частин тексту; виявляється у визначеній логікосмисловій структурі тексту, компонентами якої є тематика, проблематика, ідеї тощо.

Зв'язність наукового тексту передбачає поєднання його компонентів між собою за змістом. Слова цей, той, тут, зазначений, подібний супроводжують лінійне розгортання тексту, що вказує на єдність або близькість суб'єкта дії, об'єкта або місця дії, а також повтор окремих слів чи їх синонімів. Логічну зв'язність наукового тексту забезпечують мовні одиниці, що виражають причину і наслідок (тому що; зважаючи (з огляду) на це); умову (завдяки тому що) і наслідок (оскільки; згідно з цим; за цих (таких) умов; на цій підставі).

Членованість (дискретність) тексту вказує на відношення, які виникають між розділами, підрозділами, параграфами наукового тексту. Розрізнення частин наукового тексту відбувається за принципом логічної організації членованості тексту на окремі елементи, кожен із яких є складником цілого і водночас постає відносно автономною частиною. Ця категорія орієнтована на автора і процес продукування тексту. Тобто від початку й до кінця має простежуватися уніфікована структура тексту. Правильність, зручність, система розподілу матеріалу, доцільність саме такого членування тексту, логічна організація інформації - архітектонічні характеристики наукових текстів. Абзацне членування тексту, рубрикація, шрифтове виділення ключових слів - усе це робить прозорою логічну схему наукового тексту.

Послідовність у науковому тексті реалізується через спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на послідовність формулювань у процесі розвитку думки (насамперед, потім, тепер), перехід від однієї думки до іншої (розглянемо, зупинімося на…, розглянувши…, перейдемо до.), результат, висновок (отже, підсумуємо, відтак).

Комунікативність передбачає спрямованість тексту на відповідного адресата. Під адресатом розуміємо реального одержувача інформації (читача, слухача, об'єкта мовлення). Комунікативність тексту передбачає його спрямованість на мовну особистість, яка може бути репрезентована адресантом і адресатом. Варто зазначити, що адресант (мовець, автор, суб'єкт мовлення), на відміну від адресата, завжди представлений у тексті, тобто займає вихідну позицію. Саме адресант є організувальною силою, своєрідним осердям тексту, яке "концентрує усі його категорії…, об'єднує його окремі частини, пронизує єдиним світоглядом, визначає композиційно-структурну форму". Отже, йдеться про антропоцентричність, обумовлену людиноорієнтованістю мовознавчих досліджень, викликаних інтересом до вивчення людського чинника в архітектоніці тексту.

Інформативна, логічна, оцінна насиченість наукового тексту виявляється у здатності мовних одиниць виражати смислові компоненти, які допомагають читачеві зрозуміти смисл тексту. Кожний науковий текст є акумулятором інформації і каналом її передавання. Інформативність є основною змістовою категорією, пов'язаною з номінацією та смислом наукового тексту. Ця категорія забезпечує вербалізовану організацію знань, їхнє осмислення, передавання та кодування читачем. Основними властивостями інформації в науковому тексті є цінність, корисність, новизна, істинність.

За функціональним призначенням наукові тексти поділяються на види:

теоретичний текст (подає теоретичні аспекти предмета дослідження);

методологічний текст (містить мотивацію та опис специфіки методології проведеного дослідження);

оглядовий текст (науково обґрунтовує предмет дослідження, установлює межі цього дослідження, указує на ступінь невивченості його окремих складових);

пояснювальний текст (розкриває основні положення за допомогою посилань, цитат, різних приміток і тлумачень понять, таблиць, формул тощо);

емпірико-фактологічний текст (подає опис фактологічної бази дослідження, класифікацію й узагальнення фактів у конкретному дослідницькому контексті);

додатковий текст (для додаткових доказів наукових положень використовуються анкети, тексти завдань, графіки, статистичний матеріал, що розміщуються в додатках до наукової роботи);

науковий текст мішаного типу (поєднує ознаки різних видів наукових текстів).

Таким чином, розглянувши питання специфіки функціонування наукового тексту, види наукових текстів відповідно до їх функціонального призначення, принципи та вимоги щодо викладення наукової інформації, дослідивши зміст основних категорій наукового тексту як кваліфікаційних типологічних ознак і характеристик, можна зробити висновок, що науковий текст - це закінчене мовленнєве утворення, яке містить змістовну, структурно-граматичну єдність, що реалізується в усній або писемній формі, характеризується замкнутістю, зв'язністю, різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку і має певну граматичну настанову. Отже, науковий текст - це текст, що стосується науки, навчання і характеризується певними особливостями щодо побудови та мовного вираження, має інтегральну природу, багатокомпонентність, різнобічність і поліфункціональність.

Завдання 2

1) Що таке переклад?

Саме поняття перекладу є досить складним. При його дослідженні в центрі уваги опиняються не лише мовні, а й соціальні, психолінгвістичні та культурні аспекти. Сьогодні переклад - це невід'ємна частина людської цивілізації, в якій існують самі різні етноси та культури. У перекладу - багатовікова історія і завжди переклад грав одну з найважливіших соціальних ролей. За допомогою перекладу здійснювався міжмовної контакт не тільки між різними народами, але й між різними культурами та літературами. З другої половини ХХ століття переклад відіграє важливу роль у налагодженні науково-технічних і комерційних зв'язків. На сьогоднішній день у перекладу вже є статус окремої науки з чітко вираженим предметом, об'єктом дослідження. Також вже напрацьована своя термінологічна система.

Переклад - це не тільки складна щоденна діяльність, але й серйозна наукова дисципліна, яка може пояснити і описати основні положення перекладацької діяльності.

Саме за допомогою перекладу здійснюється спілкування людей, що належать до різних культур, при цьому культурним посередником є саме перекладач. У зв'язку з цим багато вчених визнають той факт, що переклад - це не тільки перехід від однієї мови до іншої, але й перехід від однієї культури до іншої. Адже перекладач є носієм двох мов і неодмінно стикається з таким явищем як культура. І це не дивно, тому що мова - це передусім відбиток культури народу.

Переклад - це унікальна сфера, в якій значимі не тільки різні мови і культури, а іноді й цілі цивілізації. Переклад сам по собі виконує важливі соціальні функції, тому його треба розглядати тільки в сукупності з необхідністю людей задовольняти свої потреби в спілкуванні.

Сам переклад - це двомовна діяльність, яка являє собою особливий вид комунікації при якій відбувається безперервний процес осмислення (формування і формулювання) сприйнятої думки, тобто розуміння сенсу повідомлення на одній мові і "перетворення” це сенсу в задум, формування та формулювання на іншій мові.

Сама мовна діяльність реалізується в чотирьох формах: аудіювання, говоріння, читання і письмо. А ось переклад відноситься до складного виду діяльності, який об'єднує в собі всі вищевказані компоненти, але вже на двох мовах. Відповідно виділяють кілька процесів різних видів перекладу - письмовий або усний переклад з іноземної мови на рідну або навпаки, а також переклад на слух.

У мовній діяльності різні мовні засоби використовуються не завжди однаково. При слуханні та говорінні людина сприймає так званий готовий мовний продукт, який створює не сама людина, а оточуючі. Таке володіння мовою називають рецептивним. При говорінні і письмі людина сама створює певні словесні формулювання, які можна відображати по пам'яті, тоді мова є репродуктивної, або ж створювати самостійно за допомогою словників (в наш час словники можна знайти і в мережі), тоді мова носить продуктивний характер. В ході мовного спілкування люди передають один одному свої думки.

Таким чином, основна ознака людського спілкування - це передача думок одних людей іншим, тобто передача того, що називають смисловою (внутрішньою) стороною мови, або його смисловим змістом. Думки, які внутрішньо виражають засобами тієї чи іншої мови і являють собою предмет перекладу, який слід враховувати, коли виникає питання, а що саме переводити. Таким чином, перекладач перекладає не слова, а поняття, які вони виражають, не пропозиції, а твердження, не тексти, а думки та роздуми, які в них є.

З психологічної точки зору усний переклад визначають як переклад думок з однієї мови на іншу. Іншими словами, суть усного перекладу в тому, що думка, виражена засобами однієї мови, моделюється засобами іншої мови. Таким чином для процесу перекладу характерно перемикання мислення з однієї мовної бази на базу іншої мови.

В залежності від домінування окремих видів мовленнєвої діяльності виділяють різні види перекладу. При усному перекладі домінує аудіювання та говоріння, а при письмовому - читання і письмо. В цілому переклад відрізняється від інших видів мовленнєвої діяльності тим, що він:

Об'єднує аудіювання і говоріння (усний переклад) або читання і письмо (письмовий переклад);

Здійснюється в тому випадку, якщо людина здатна здійснювати переклад в умовах двомовності;

На відміну від переказу мета перекладу - передача повного обсягу інформації, без зміни змісту.

Таким чином, переклад необхідно розуміти і як процес, і як результат складної мовної діяльності, спрямованої на передачу повідомлення на одній мові на рівноцінне за змістом та експресивно-стилістичної забарвленням повідомлення іншою мовою з метою здійснення інформативної, естетичної, навчальної та інших функцій.

2) Що таке "хибні друзі перекладача"?

Для досягнення адекватності перекладу при передачі денотативного змісту в тексті перекладачі використовують спеціальні прийоми, маючи при цьому справу з різними типами лексичних відповідностей. Частка абсолютних еквівалентів - одиниць мови оригіналу та мови перекладу, які мають однакову структуру та об'єм значення - є при цьому насправді доволі незначною. Набагато частіше перекладач стикається з лексикою, яка може провокувати перекладацькі помилки. Однією з найпоширеніших та найвідоміших перекладацьких проблем такого типу є, так звані, "хибні друзі перекладача" (нім.: falsche Freunde; англ.: false friends; франц.: faux amis). Маючи зовнішню схожість зі словами мови перекладу, але відрізняючись від них змістом, вони є "пасткою" для перекладача, оскільки спричиняють помилки, які можуть викликати при перекладі не лише курйози, але й призвести до значного спотворення змісту та порушення процесу комунікації

Склад групи лексичних одиниць, до якої входять "хибні друзі перекладача", не є однорідним і сталим. Л.К. Латишев виділяє чотири основні типи "хибних друзів перекладача" стосовно німецької та російської мов:

1. Слова мови оригіналу, співзвучні словам мови перекладу, але такі, що повністю розходяться з ними своїм значенням, напр., der Termin - 1) строк;

2) судове засідання;

3) домовленість про зустріч (а не "термін").

2. Багатозначні слова мови оригіналу, в яких частина значень збігається із значенням зовні схожого слова мови перекладу, а частина значень розходиться, напр., der Referent - не лише 1) референт (посадова особа), але й 2) доповідач.

3. Лексичні одиниці мови оригіналу, у яких є схоже за звучанням чи написанням слово у мові перекладу, що одним із своїх значень є еквівалентом слова мови перекладу, проте у того ж самого слова мови перекладу є ще одне або кілька значень, які не мають нічого спільного із своїм звуковим (буквеним) аналогом у мові оригіналу. Наприклад: der Radiator - радіатор (нагріваючий пристрій), але не радіатор автомашини (нім.: der Kьhler).

4. Назви мір, ваги та інших величин виміру, які є співзвучними в мові оригіналу і мові перекладу, але які не збігаються по кількості: das Pfund - 500 г, а російський фунт має 409,5 г, der Zentner - в Німеччині - 50 кг (100 німецьких фунтів); в Австрії та Швейцарії - 100 кг

Одним з важливих моментів у процесі навчання перекладу є попередження, виявлення та подолання явищ міжмовної інтерференції на різних рівнях мови, причиною якої є, зокрема, "хибні друзі перекладача". Як показує практика викладання, студенти досить часто припускають помилки при перекладі такої лексики як з німецької мови на українську, так і навпаки, напр., у таких словах, як der Konkurs - банкрутство (помилково перекладається як "конкурс" - нім.: der Wettbewerb), die Lektion - урок (помилково перекладається як "лекція" - нім.: die Vorlesung; значення "лекція" є на сьогоднішній день застарілим) тощо. Cюди ж потрібно віднести й іменник латинського походження der Aspirant у тому значенні, в якому він вживається в російській та українській мовах - "аспірант". Це значення було запозичене з російської у слововжиток колишньої НДР. У слововжитку ж колишньої ФРН та сьогоднішньої об'єднаної Німеччини іменник der Aspirant є синонімом слова der Bewerber і має насамперед значення "кандидат, претендент (на якесь місце)", а "аспірант" перекладається як der Doktorand, der Promovend, der Forschungsstudent, der Dissertant.

Проблема "хибних друзів перекладача" особливо стосується роботи зі спеціальними текстами та текстами суспільно-політичного змісту на заняттях з перекладу. Це пояснюється тим, що велику частину "хибних друзів перекладача" складають інтернаціоналізми, які, в свою чергу, значною мірою представлені у різних термінологіях та суспільно-політичній лексиці. Саме тому для запобігання помилок при передачі змісту у процесі навчання перекладу необхідно постійно акцентувати увагу майбутніх перекладачів на цій проблемі з метою формування у них звички до постійного самоконтролю, критичного ставлення до своїх знань та більш ретельного пошуку еквівалентів.

Інтернаціоналізми та інші лексеми, які належать до розряду "хибних друзів перекладача", як і вся лексико-семантична система мови, повсякчас перебувають у стані безперервного розвитку, що зумовлено новими комунікативними потребами мовців та соціально-економічними чинниками. Так, з часом, завдяки динамічній природі мовного знака, частина "хибних друзів перекладача" може втратити свій статус. Наприклад, лексичні одиниці, які були частковими "хибними друзями перекладача" (partielle "falsche Freunde"), тобто відрізнялися від свого звукового аналогу в іншій мові лише одним із значень, можуть набути під упливом іншої мови нового, не характерного для них раніше значення. У той же час лексеми, значення яких повністю розходилися, можуть у процесі мовного розвитку перетворитися на часткових "хибних друзів перекладача" і т.д.

Як вже зазначалося, термін "хибні друзі перекладача" вживається не лише стосовно до двох різних мов, але й стосовно варіантів однієї й тієї самої мови, тобто це явище може мати як інтерлінгвальний, так і інтралінгвальний характер. Цікаве з погляду лексикології, соціолінгвістики та перекладу явище спостерігається у словниковому складі та слововжитку сучасної німецької мови. Ряд німецьких лінгвістів, зокрема М. Шредер та У. Фікс, виокремлюють специфічну групу "хибних друзів перекладача", які не можна віднести до запозичень чи інтернаціоналізмів у тому значенні, як це є з "хибними друзями перекладача" при порівнянні двох різних мов. Їх виникнення обумовлене процесами більш ніж сорокарічного дивергентного розвитку німецької мови у колишніх соціалістичній НДР та капіталістичній ФРН - з 1949 по 1990 рік. До цієї групи мовознавці відносять слова, словосполучення та окремі значення, які були характерними для слововжитку в колишній НДР. Значна їх частина була і є вживаною також і в західнонімецькому мовному просторі, проте такі одиниці словника можуть мати там як повністю відмінне від східнонімецького значення, так і лише часткові відмінності у семантичній структурі, стилістичному забарвленні, конотаціях тощо. Отже, "хибним другом перекладача" у сучасному німецько-німецькому слововжитку М. Шредер називає слово, яке в результаті відмінностей у розвитку обох комунікативних спільнот колишніх ФРН та НДР набуло (тимчасових) дивергентних властивостей. У зв'язку з цим такі слова викликають у сучасному загальнонімецькому слововжитку різні асоціації залежно від походження комунікантів. Таким чином, у деяких випадках це призводить до неможливості реалізації комунікативних намірів мовців у повному обсязі. До цієї групи належать, наприклад, лексеми der Wettbewerb - "змагання", der Neubau - "новобудова", die Werktдtigen - "працівники, трудящі", der Verbesserungsvorschlag - "рацпропозиція", planmдЯig - "згідно з планом", vorfristig - "достроково", rationalisieren - "раціоналізувати" та багато інших.

У числі міжнародних слів входить нечисленна група слів, відомих під назвою "помилкові друзі перекладача". Називаються вони так тому, що, хоча за зовнішньою формою вони нагадують російські слова, проте безпосередній переклад їх на російську мову найближчим за звучанням словом може призвести до грубій помилці і навіть до спотворення змісту речення.

Слід зазначити, що історично "хибні друзі перекладача" є результатом взаємовпливів мов, в обмеженому числі випадків можуть виникати в результаті випадкових збігів, а у родинних, особливо близькоспоріднених, мовах грунтуються на споріднених словах, висхідних до загальних прототипам у мові-основі. Їх загальна кількість і роль кожного з можливих джерел в їхньому утворенні виявляються різними для кожної конкретної пари мов, визначаючись генетичними та історичними зв'язками мов.

У іспанською, англійською та російською мовами слова цього роду в переважній більшості випадків є прямі або опосередковані запозичення із загального третього джерела, часто це інтернаціональна або псевдоінтернаціональная лексика або паралельні похідні від таких запозичень. Значно менше представлені результати власне іспано-і англо-російських мовних контактів: слова іспанського і англійського походження в російській мові і російського походження іспанською та англійською, хоча серед запозичених слів цієї групи іноді спостерігаються істотні розбіжності зі словами-зразками, що утрудняють носіям мови-джерела розуміння, здавалося б, "свого" слова в іншій мові.

З першого погляду може здатися, що "помилкові друзі перекладача" здатні вводити, в оману тільки людей, хто починає вивчати мови і погано володіють ним. У дійсності, як зазначають дослідники цієї лексичної категорії, справа йде навпаки: основна маса "фальшивих друзів" (за винятком небагатьох, найбільш наочних випадків, переважно відносяться до омонімії) виявляється небезпечною саме для осіб, впевнено і практично задовільно мають мовою, хоча і не досягають ступеня адекватного незмішаної двомовності і тому допускають помилкові ототожнення окремих елементів систем іноземного та рідної мов. Так виникають численні семантичні кальки і випадки порушень лексичної сполучуваності або стилістичного узгодження не тільки в процесах користування іноземній промовою, але і при перекладах на рідну мову і навіть з оригінальною слововживанні у рідній мові.

При цьому не можна вважати, що будь-які помилки цього роду свідчать про недостатній володінні чужою мовою або про недбалість мовця, тоді як досконале володіння мовою спеціаліста (викладача, перекладача) гарантує його від помилок.

Завдання 3. Перекладіть подані слова українською мовою

Изменяемый - изменяющий - изменяющийся;

Исполнительный - исполнимый - исполнивший;

Испытанный - испытываемый - испытывающий.

Змінний - що змінює - що змінюється;

Виконавчий (Старанний) - здійснимий - що виконав;

Випробуваний - випробовуваний - що випробовує.

новий термін наукова мова переклад

Завдання 4. Використовуючи тлумачний термінологічний словник, напишіть дефініції

Акція

I Цінний папір, який свідчить про те, що його власник вніс певний пай у підприємство.

II Дія, діяльність, спрямовані на досягнення якої-небудь мети.

Боніфікація

1) фін. Доплата до ціни товару, якщо фактична якість його вища за передбачену договором, стандартом або технічними умовами.

2) Повернення податків, стягнених з товарів, що вивозяться за кордон.

3) Державна субсидія, яка дозволяє скоротити розмір процента по кредиту.

4) Одноразовий грошовий внесок, що його роблять власники облігацій державної позики при його конверсії.

Дебітор

2) Юридична чи фізична особа, яка має грошову або майнову заборгованість підприємству, організації чи установі.

Застава

1) Віддавання кредиторові якого-небудь майна або коштовності для забезпечення одержуваної позички.

2) Річ, яка залишається у того, хто видає позичку. || Грошова сума, яку вносять для забезпечення виконання зобов'язань.

3) перен. забезпечення, гарантія чого-небудь.

Калькуляція

1) Форма калькуляційного листа для розрахунку собівартості робіт.

2) Елемент методу бухгалтерського обліку.

Контрольний пакет акцій - пакет акцій розміром більше ніж 50 відсотків статутного фонду ВАТ, який дає право фізичній особі здійснювати вирішальний вплив на діяльність відповідного суб'єкта господарювання на управління акціонерним товариством.

Ліцензія

1) Дозвіл, що надається на здійснення видів діяльності, які відповідно до діючого законодавства підлягають ліцензуванню.

2) Дозвіл, що надається державними органами на право торговельного і т. ін. обміну між країнами.

3) Дозвіл на право використання технічного досягнення, що надається на підставі ліцензійного договору або судового чи адміністративного рішення компетентного державного органу.

Біржова операція - угода, що відповідає сукупності зазначених умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Припустимі витрати - витрати виконавця, вироблені в межах умов договору і правових норм і підлягають відшкодуванню замовником.

Ринок

1) Місце роздрібного продажу продуктів харчування та інших товарів; базар.

2) Сфера товарного обміну; пропозиція і платоспроможний попит на товари у масштабі світового господарства, країни або окремих її районів.

Брать в залог, акционерное общество, платить наличными, погасить задолженность, предъявлять иск, овладеть имуществом, денежное пособие, иностранная валюта, остаточная стоимость, при наличии средств

Брати в заставу, акціонерне товариство, платити готівкою, погасити заборгованість, пред'являти позов, опанувати майно, грошова допомога, іноземна валюта, залишкова вартість, за наявності коштів

Аккредитив предназначается для расчетов только с одним поставщиком. порядок расчета и срок действия аккредитива определяется в договоре между поставщиком и покупателем (плательщиком), причем обязательно указывается наименование банка плательщика, полный перечень и точная характеристика документов, предоставленных поставщиком для получения средств по аккредитиву, вид аккредитива и способ его использования, сроки представления документов после отгрузки материальных ресурсов.

Акредитив призначається для розрахунків тільки з одним постачальником. Порядок розрахунку і термін дії акредитиву визначається в договорі між постачальником і покупцем (платником), причому обов'язково вказується найменування банку платника, повний перелік і точна характеристика документів, що надаються постачальником для отримання коштів за акредитивом, вид акредитиву і спосіб його використання, терміни представлення документів після відвантаження матеріальних ресурсів.

Литература

1. Географічна енциклопедія України: В 3 т. / Редкол. О.М. Маринич (відп. ред. ) та ін. - К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1989-1993. - Т.1.: А - Ж. - 416 с.; Т.2.: З-О. - 480 с.; Т.3: П-Я. - 480 с.

2. Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія: Історія і сьогодення. - Львів: Кальварія, 1999. - 110 с.

3. Начерк географічної термінольогії / Зладив С. Рудницький // 36. НТШ. Матем. - природописно-лікар. секція. - 1908. - Т.12. - 151 с.

4. Російсько-український геологічний словник / Уклад. С.І. Головащук, I.Л. Соколовський. - К., 1959. - 280 с.

5. Російсько-український словник географічних термінів / Уклад.О.М. Маринич, М.М. Михайленко, А.П. Могила, О.І. Речмедін. - К.: Рад. школа, 1970.

6. Російсько-український словник наукової термінології: Математика. Фізика. Хімія. Техніка. Науки про Землю та космос / В.В. Гейченко, В.М. Завірюха, О.О. Зеленюк та ін. - К.: Наук, думка, 1998. - 892 с.

7. Рудницький С. Причинки до географічної термінольогії // 36. НТШ. Матем. - природописно-лікарська секція. - 1913. - Т.15. - 16 с.

8. Словник термінів, переглянутих і затверджених комісією НКО УРСР для перевірки роботи на мовному фронті 9. X. 1933 р. Термінологія з географії, фізики й хімії // Хвиля А.А. Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті. - Харків, 1933. - С.134-143.

9. Стёпин B. C., Горохов ВТ., Розов М.А. Философия науки и техники.

10. Терминология карста. - М.: Наука, 1991. - 260 с.

11. Тимофеев Д.А. Терминология поверхностей выравнивания. - М.: Наука, 1974. - 85 с.

12. Тимофеев Д.А. Терминология денудации и склонов. - М.: Наука, 1978. - 240 с.

13. Тимофеев Д.А. Терминология аридного и эолового рельефообразования. - М.: Наука, 1980. - 162 с.

14. Тимофеев Д.А. Терминология флювиальной геоморфологии. - М.: Наука, 1981. - 235 с.