Особливості перекладу анотацій наукових статей

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Основні аспекти науково- технічної літератури

1.1 Лексичні особливості наукових та технічних текстів

1.2 Граматичні особливості перекладу науково-технічних текстів

РОЗДІЛ 2. Анотація як вид науково-технічних текстів

2.1 Визначення та характеристика анотацій

2.2 Класифікація анотацій

2.3 Аналіз тексту анотації до наукових статей

2.4 Особливості перекладу анотацій до науковий статей за допомогою перекладацьких трансформацій

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Темою курсової роботи є особливості перекладу анотацій наукових статей. В роботі також розглядаються особливості науково - технічної літератури та її перекладу на українську мову.

Актуальність роботи пов'язана з бурхливим розвитком науки і техніки та поширенням науково-технічної інформації, внаслідок цього ми спостерігаємо, наскільки виросло значення науково-технічного перекладу.

Перекладацький та викладацький досвід показує, що для успішного набуття вміння вільно читати, розуміти та правильно перекладати науково-технічну літературу необхідні, крім загальних підручників та словників, практичні посібники з перекладу технічних текстів, які направлені на вивчення як лексичних, так і граматичних особливостей англійської мови.

Проблемою перекладу наукової літератури в різний час і в різних мовах займалися багато лінгвістів. У роботі розглядаються точки зору таких науковців-лінгвістів, як Л.С. Бархударов, В.Б. Григоров, В.І.Карабан, В.В. Коптілов, Р.Ф. Проніна, А.В.Федоров, К.М. Сухенко та ін.

Об'єктом дослідження виступають анотації до наукових статей.

Предметом дослідження є аналіз засобів перекладу наукових статей з англійської на українську мову.

Мета роботи - проаналізувати особливості анотацій до науково-технічних статей, як виду наукових текстів.

Для досягнення поставленої мети було поставлено наступні завдання:

проаналізувати основні аспекти науково-технічної літератури;

розглянути значення, основні функції та типи анотацій;

дослідити особливості перекладу анотацій.

Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків, резюме англійською мовою, списку використаної літератури.

В першому розділі розглядаються основні характеристики науково-технічного тексту та надається загальна характеристика основним лексичним та граматичним особливостям науково - технічної літератури.

У другому розділі розглядається визначення, класифікації та особливості перекладу анотацій до наукових статей за допомогою перекладацьких трансформацій.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ АСПЕКТИ НАУКОВО - ТЕХНІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

анотація науковий переклад лексичний

Поняття "техніка перекладу" можна звести до вміння знаходити обґрунтовані рішення в складній проблемній ситуації.

Переклад науково-технічної літератури по праву займає почесне місце серед інших перекладів. Процес перекладу - своєрідна мовна діяльність, яка направлена на найбільш повне відтворення на іншій мові змісту і форми іншомовного тексту.

Процес перекладу складається із трьох етапів: сприймання (читання або слухання) на одній мові, розуміння, відтворення на цільовій мові. Задача теорії перекладу полягає у вивченні особливостей прояву закономірностей на основі науково-технічної літератури при перекладі.

Поняття науково-технічна література об'єднує, як відомо, різну за своїм характером літературу: монографії, статті, доповіді, курси лекцій, довідники, журнальні статті, технічні описання, інструкції, патенти і т. ін. Усі види науково-технічної літератури відрізняються один від одного, але мають і багато спільного як у мові, так і в характері викладення матеріалу. І це знаходить своє відображення в складі лексики, що використовується, та граматичній побудові речень.

1.1 Лексичні особливості наукових та технічних текстів

До науково-технічної літератури відносяться такі види текстів:

- власне науково-технічна література, тобто, монографії, збірники та статті з різних проблем науки і техніки;

- учбова науково-технічна література (підручники, довідники і т.д.);

- науково-популярна література з різних галузей науки та техніки;

- технічна і супровідна документація;

- технічна реклама, патенти та інше.

Мова науково-технічної літератури має свої лексичні та граматичні особливості.

Найбільш типовою лексичною ознакою науково-технічної літератури є насиченість тексту спеціальними термінами, термінологічними словосполученнями. Терміни - слова або словосполучення мають лінгвістичні властивості як і інші одиниці словникового складу. Відмінність терміна від звичайного слова залежить, перш за все, від його значення. В лінгвістичному аспекті термінам, як і іншим словам мови, властиве явище багатозначності. У деяких випадках один і той же термін має різні значення в межах різних наук.

В.І. Карабан вважає, науково-технічні терміни як мовні знаки, що репрезентують поняття спеціалізованої, професійної галузі науки або техніки, становлять суттєву складову науково-технічних текстів і одну з головних труднощів їх перекладу з огляду на їх неоднозначність, відсутність перекладних відповідників (у випадку термінів - неологізмів) та національна варіативність термінів (тобто наявність різних термінів в американському, британському, канадському , та інших словниках англійської мови, що позначають одне й те ж явище, процес, об'єкт , тощо) [9, 20-22].

При перекладі значні труднощі іноді виникають через те, що в лінгвістичному аспекті терміни мають явище багатозначності. У мові науки і техніки це явище поширене через те, що у терміносистемах різ-них галузей науки і техніки широко застосовується так зване семантичне словотворення, коли існуючій формі слова приписується те чи інше зна-чення.

К.М. Сухенко зазначає, що у деяких випадках один і той же термін має різні значення в межах різних наук. Вирішальним при перекладі багатозначного терміна є контекст.

У спеціальному тексті нерідко буває елемент новизни, який є особливо цікавим для читача, але пов'язаний із вживанням нових термінів (термінів-неологізмів), ще не зафіксованих у словниках. Зрозуміло, що такі випадки можуть створювати серйозні проблеми для перекладача. Основна умова подолання цих труднощів полягає у детальному аналізі описуваного явища і передачі його термінами, що вже є усталеними в науці. Актуальні наукові проблеми, найновіші технічні винаходи і відкриття висвітлюються у друкованих виданнях і перш за все - у періодичних виданнях, до яких і повинен звертатися перекладач [15, 124].

Р.Ф. Проніна наводить такі приклади: в машинобудуванні valve -клапан, а в радіотехніці valve - електронна лампа. Особливі труднощі для перекладу викликають випадки, коли один и той же термін має різне значення в залежності від приладу чи обладнання. Наприклад, термін key - ключ, шпилька, кнопка, перемикач та інші. Вирішальним при перекладі багатозначного терміна є контекст.

Для правильного перекладу терміна важливо знати його словотвірну і морфологічну структуру та семантичні відмінності від загальнонародних слів.

Р.Ф. Проніна зазначає , що за своєю будовою терміни поділяються на прості (chamber-камера), похідні-суфіксальні (transmitter-передавач), префіксальні (multi-cylinder- багатоциліндровий ) і суфіксально-префіксальні ( reprocessing- повторна обробка), складні (flywheel- маховик) та терміни - словосполучення (protective choke- захисний дросель) [13, 7-8].

Найбільшу складність для перекладу являють собою терміни-неологізми. Ці терміни не відображені, як правило, в словниках. Особливо багато неологізмів серед фірмових назв, тобто назви тих чи інших виробів, які випускає фірма.

Крім термінів у технічних текстах особливе місце займають стереотипні слова і фрази (кліше). Кліше включають ідіоми, усталені вирази, набір готових фраз.

Окрім термінів, технічні тексти характеризуються вживанням спеціальної технічної фразеології. Сюди також відносяться випадки, коли загальновживане слово в певних словосполученнях набуває термінологічного значення. Наприклад, electric eye -фотоелемент, atmospheric disturbance - атмосферні перешкоди.

Згідно з С.Я. Докштейн характерною рисою сучасної науково-технічної літератури є широке використання різних скорочень и абревіатур. Слід пам'ятати, що прийняті скорочення є офіційними, загальноприйнятими і їх не можна довільно змінювати та замінювати. Наприклад, A.C. - alternating current (змінний струм), H.P - horse power. Науково-технічна література є сферою широкого вживання різних скорочень - як тих, що увійшли до мови і зафіксовані у словниках, так і авторських, оказіональних, що створені тільки на конкретний випадок і зафіксовані лише в одному тексті [6, 23].

Як відмічає В.І. Карабан, у деяких видах текстів скорочення іноді становлять 50 відсотків усіх слововживань та 15 відсотків словникового складу. З точки зору їх перекладу, зазначений розподіл скорочень доціль-ний тому, що останні, як правило, мають свої відповідні повні форми у конкретному тексті, що перекладається, і їх розуміння звичайно не викли-кає труднощів, тоді як при перекладі перших іноді можуть не допомогти й перекладні словники скорочень, якщо вони не містять потрібного скоро-чення [9, 315-320].

1.2 Граматичні особливості перекладу науково-технічних текстів

Однією з найпомітніших граматичних особливостей науково-технічних текстів є велика кількість різного роду поширених складних (у першу чергу - складнопідрядних) речень, що вживаються для передачі типових для наукового викладу логічних відношень між об'єктами, діями, подіями та фактами.

А.Д. Швейцер відмічає, що граматична структура речення науково-технічних текстів має ряд особливостей:

наявність довгих речень, які включають велику кількість другорядних і однорядних членів. При цьому залежні від підмета і присудка слова часто стоять на відстані від того слова, яке вони визначають;

вживання багатокомпонентних атрибутивних словосполучень;

вживання означень, утворених шляхом стяжки цілих синтаксичних групп;

вживання синтаксичних конструкцій, пасивних конструкцій, зворотів;

наявність пропусків деяких службових слів (артиклів, допоміжних дієслів) особливо в таблицях, графіках, специфікаціях.

Між науково-технічними текстами, написаними різними мовами, існують значні граматичні відмінності, зумовлені особливостями граматичної будови мови, нормами і традиціями письмового наукового мовлення.

Саме розбіжності в будові мов, у наборі їхніх граматичних категорій, форм та конструкцій і спричиняють значні граматичні труднощі перекладу.

Нерідко труднощі виникають при перекладі науково-технічного тексту у зв'язку з відмінністю синтаксичної системи мов: послідовність елементів висловлювання в мові оригіналу та українській мові може не збігатися.

Слід зазначити, що деяким мовам властива граматична багатозначність, тобто одні і ті ж самі дієслова можуть бути самостійними дієсловами, допоміжними дієсловами або дієсловами з модальним значенням. Що теж викликає труднощі при перекладі.

До граматичних труднощів перекладу також належать ті граматичні явища мови тексту оригіналу, що мають відмінні від відповідних граматичних явищ мови перекладу функціональні характеристики.

Лексика і граматика тісно пов'язані із жанрово-стилістичними проблемами, оскільки до стилістичних характеристик тексту відносяться такі особливості, як:

частотність вживання в текстах певних слів, які притаманні тій чи іншій галузі;

застосування певних граматичних форм;

вживанння тих чи інших граматичних структур [19, 75].

Поділ складних випадків перекладу на граматичні та лексичні явища - досить умовний, адже в кожній мові граматичне тісно пов'язане з лексичним і спосіб передачі в перекладі граматичних форм і конструкцій нерідко залежить від їх лексичного наповнення. Одне й те ж граматичне явище залежно від конкретного лексичного вираження може перекладатися різними способами.

Мова науково-технічної літератури відрізняється від розмовної мови або мови художньої літератури певними лексичними, граматичними та стилістичними особливостями. Якщо лексичні відмінності помітні навіть для нефахівця (а це передусім значна наявність спеціальної лексики, термінів), то у граматичному плані вони значно менш виразні, однак не менш різноманітні.

В.В. Коптілов підкреслює, що тут йдеться не про інвентарні відмінності, тобто відмінності у складі синтаксичних конструкцій або морфологічних форм (що майже відсутні у текстах різних письмових стилів), а про відмінності у функціонуванні граматичних елементів. Однією з найпомітніших граматичних особливостей науково-технічних текстів є велика кількість різного роду поширених складних (у першу чергу - складнопідрядних) речень, що вживаються для передачі типових для наукового викладу логічних відношень між об'єктами, діями, подіями та фактами [10, 156].

Я.И.Рецкер вважає, що між науково-технічними текстами, написаними різними мовами, також існують значні граматичні відмінності, зумовлені особливостями граматичної будови мови, нормами і традиціями письмового наукового мовлення. Так, в англійських фахових текстах значно частіше, ніж в українських, вживаються форми пасивного стану та безособові форми дієслів, дієприкметникові звороти й специфічні синтаксичні конструкції, особові займенники першої особи однини та одночленні інфінітивні й номінативні речення тощо. Та все ж найбільше між англійськими та українськими науково-технічними текстами граматичних розбіжностей інвентарного характеру, зумовлених особливостями побудови цих мов. Так, в українській мові відсутні неозначений та означений артиклі, що вживаються в англійській мові не тільки як певні означення, а й сигналізують про особливості розподілу інформації у англійському реченні [14, 84].

На думку А.Д. Швейцера, обов'язковою умовою адекватного перекладу є вміння правильно аналізувати граматичну будову іншомовних речень, правильно визначати граматичні труднощі перекладу й конструювати речення у перекладі відповідно до норм мови і жанру перекладу. Зрозуміло, що перекладач повинен бути добре обізнаним з граматичними особливостями вихідної та цільової мов, основами теорії перекладу взагалі та науково-технічного перекладу зокрема, а також із перекладними відповідниками у галузі граматики та лексики, перекладацькими трансформаціями, способами перекладу різних мовних та мовленнєвих явищ. Все це становить частину загальної компетенції перекладача, яка, звичайно, значно ширша від означеної нами [19, 59-63].

А.В. Федоров підкреслює, що стиль наукового тексту дає перекладачеві дуже широкі синтаксичні можливості і оскільки будова речення тут не відіграє самостійної ролі, остільки при перекладі на іншу мову можливі в дуже широких межах різноманітні граматичні перебудови й синтаксичні перегрупування, аж до роз'єднання речення на дрібні частини, сполучення дібніших частин речення з частиною іншого й таке інше [16, 416].

М. І. Зимоморя відзначає, що для перекладача науково-технічної літератури особливо важливе знання предмета перекладу - він повинен орієнтуватися у тій предметній галузі, до якої належить призначений для перекладу текст. Під час перекладу потрібно правильно зрозуміти зміст речень, смислові відношення між реченнями та значення мети текстових елементів, що беруть участь в організації тексту. Природно, що найбільший комплекс граматичних проблем перекладу пов'язаний із розумінням синтаксичної структури та морфологічного складу речень як мовних елементів, що є безпосередніми носіями предметної інформації.

Як відомо, англійська і українська мови належать не тільки до різних гілок індоєвропейської родини мов (перша - до германської, друга - до слов'янської), а й до різних структурних типів мов: перша - переважно аналітична мова, де граматичні відношення у реченні передаються вільними граматичними морфемами, а друга - флективна мова, де граматичні значення й відношення передаються за допомогою зв'язаних граматичних морфем - флексій. Саме розбіжності в будові мов, у наборі їхніх граматичних категорій, форм та конструкцій і становлять першу велику групу граматичних труднощів перекладу. Так, в українській мові немає артиклів, герундія, часових форм дієслова груп Continuous та Perfect, складних підметових та додаткових інфінітивних конструкцій, а в англійській мові - дієприслівників, категорії роду іменників і прикметників тощо. Певні відмінності існують у побудові речення: на відміну від української мови, де група підмета нерідко може міститися після групи присудка, в англійській мові порядок головних членів речення значно фіксованіший, що може вимагати перебудови речення при перекладі [7, 128].

Друга група граматичних труднощів перекладу пов'язана з різним обсягом змісту подібних у двох мовах форм і конструкцій. Так, форма теперішнього часу дієслова-присудка в українській мові відповідає за своїм змістом англійським відповідним формам Present Indefinite, Present Continuous та частково Present Perfect, а форма родового відмінку українського іменника може відповідати за своїм граматичним значенням англійській прийменниково-іменниковій конструкції "of + N" або формі загального відмінку іменника в препозиції до іншого іменника.

Третю групу граматичних труднощів перекладу складають ті граматичні явища мови тексту оригіналу, що мають відмінні від відповідних граматичних явищ мови перекладу функціональні характеристики. Наприклад, форми однини і множини іменника наявні і в українській, і в англійській мовах, однак форми конкретних іменників можуть не збігатися (англійське evidence вживається тільки в однині, але може перекладатися формою і однини, і множини).

Ще одна група граматичних труднощів перекладу пов'язана з особливостями вираження членів речення у двох мовах, насамперед підмета і присудка. Наприклад, в англійській мові є так звані "формальний підмет" і "формальний додаток", які неможливі у структурі українського речення. Тільки незначна частка англійських та українських висловлювань має ідентичну синтаксичну структуру та порядок компонентів і тільки у такому випадку англійські висловлювання можуть перекладатися відповідними українськими висловлюваннями без застосування граматичних трансформацій. Такий переклад називається "дослівним" або "послівним". Його слід відрізняти від граматично буквального перекладу, який є дослівним перекладом граматичної форми або синтаксичної конструкції, що порушує граматичні норми мови перекладу та жанрово-стилістичні норми науково-технічної літератури [7,128-130].

Як зазначає К.М. Сухенко, граматичний буквалізм призводить не тільки до порушення норм мови перекладу, а й до різних викривлень у передачі смислу оригіналу. Наприклад, у граматично буквальному перекладі речення "A new element will be discovered sooner or later" /"Новий елемент буде відкрито раніше чи пізніше" спостерігається порушення норм функціонування порівняльних форм прислівників: в українській мові у подібних випадках вживається форма позитивного, а не порівняльного ступеня ("рано чи пізно"). Наведений буквальний переклад викривляє смисл оригіналу і порушує деякі граматичні норми української мови, згідно з якими, зокрема, дієприкметниковий зворот не може вводитися сполучником, а анафоричний присвійний займенник повинен мати форму "свій", а не "його": While taking part in the discussion he advanced his famous theory. /Коли, беручи участь у дискусії, він висунув його відому теорію (Треба: "Саме під час цієї дискусії він висунув свою знану тепер теорію") [15, 60-63].

Дослівний переклад відбувається послідовно з першого слова речення до останнього. Він не виключає вилучення артиклів та певних лексичних трансформацій, якщо внаслідок їх застосування структура й порядок членів речення, що перекладається, не змінюються:

This is the phenomenon of diffraction. (Це--явище дифракції).

It is one of the basic questions of any science. (Це є одним з головних питань будь-якої науки).

В.І. Карабан відмічає ,саме для того, щоб уникнути неадекватного буквального перекладу ("граматичного буквалізму"), і потрібно застосовувати перекладацькі граматичні трансформації, внаслідок яких буквальний переклад адаптується до норм мови перекладу та стає адекватним. Граматичні трансформації спричиняються різними чинниками. Зокрема, невірного вживання таких трансформацій є:

Різниця у способах передачі інформації англійським і українським реченням: те, що в одній мові передається лексичними засобами, в іншій мові може виражатися граматичними засобами. Так, наприклад, попередність однієї дії іншій у минулому в англійській мові позначається формою Past Perfect дієслова-присудка, а в українській мові - словами або словосполученнями ("раніше", "перед цим", "до того" тощо).

Відсутність в одній з мов певних граматичних явищ, форм або конструкцій. Наприклад, в українській мові артиклі, герундіальна форма дієслова, формальний додаток ("it"), а в англійській мові - родові форми іменників та прикметників, форми відмінків числівників.

Необов'язковість вираження граматичної інформації в одній з мов (наприклад, в українській мові граматично не виражена інформація про те, що дія в теперішньому часі відбувається у момент говоріння (англійська дієслівна форма Present Continuous).

Різниця у представленні змісту речення поверхневою структурою (наприклад, в англійській мові інформація може виражатися у вигляді складного додатку Objective Infinitive).

Особливості сполучуваності й функціонування слів у словосполученнях і реченнях (наприклад, через особливості сполучуваності прикметника administrative словосполучення administrative efficiency не може перекладатися як "адміністративна ефективність" і повинне перекладатися як "ефективне управління") [9, 187-189].

Під граматичною перекладацькою трансформацією розуміється зміна граматичних характеристик слова, словосполучення або речення у перекладі. Розрізняють п'ять основних видів граматичних трансформацій: пермутація (перестановка), субституція (заміна), додавання, вилучення та комплексна трансформація.

Перестановка -- це граматична трансформація, внаслідок якої змінюється порядок слів у словосполученні або реченні. Наприклад, в українському реченні сполучне слово "однак" звичайно стоїть на початку речення, тоді як в англійській мові його відповідник however може вживатися й у середині та наприкінці речення; іменник-означення в англійській мові може перебувати в препозиції, перед означуваним іменником (theory construction), тоді як в українській мові іменник-означення звичайно стоїть після означуваного іменника ("побудова теорії").

Перестановки нерідко супроводжуються іншою граматичною трансформацією -- заміною, внаслідок якої змінюються граматичні ознаки словоформ (наприклад, замість форми однини у перекладі вживається форма множини), частин мови (наприклад, інфінітив у перекладі трансформується в іменник), членів речення (наприклад, додаток перетворюється при перекладі в підмет) та речень (наприклад, просте речення перетворюється на складне або навпаки):

Much work has been done on the problem. (З цієї проблеми написано багато праць).

Brakes must be applied to stop a car. (Щоб зупинити автомобіль, необхідно застосувати гальма).

This year has seen many great discoveries. (У цьому році відбулось багато великих відкриттів)

Крім цього, при перекладі можуть застосовуватися також заміни слова словосполученням, словосполучення -- реченням, низки речень -- одним складним реченням і навпаки:

І shall discuss those points in greater detail. (Я розгляну ці положення докладніше).

Додавання - це граматична трансформація, внаслідок якої в перекладі збільшується кількість слів, словоформ або членів речення. Наприклад, у наступних перекладах словоформи applications та introduces перекладається сполученням двох слів:

There are many different applications of this material. (Цей матеріал застосовується у багатьох різних галузях).

The mutual effect introduces a complex change. (Перехресний вплив призводить до появи комплексних поправок).

Додавання використовується при перекладі іменників (intricacies "складні проблеми та заплутані питання"), прикметників (recurrent "що періодично повторюється"), дієслів (to solve "знаходити вирішення"), прислівників (theoretically "у теоретичному плані"), субстантивованих прикметників (the intracellular "внутрішньоклітинне середовище"), слів інших частин мови та словосполучень (data rates "швидкість передачі даних").

Вилучення -- це така граматична трансформація, внаслідок якої в перекладі вилучається певний мовний елемент (нерідко це слово, словоформа, член або частина речення):

The explosion was terrible while it lasted. (Вибух був жахливий).

This is a very difficult problem to tackle. (Це дуже складна проблема).

Комплексна граматична трансформація включає дві або більше простих граматичних трансформацій, наприклад, коли під час перекладу одночасно здійснюються перестановка та додавання:

The motor was found to stop within 2 seconds. (Виявилося, що електромотор зупиняється протягом двох секунд).

Оскільки граматика тісно пов'язана з лексикою, значна кількість перекладацьких трансформацій має змішаний характер, тобто при перекладі відбуваються одночасно лексичні та граматичні зміни. Такі лексико-граматичні трансформації називаються змішаними і складаються з розглянутих вище граматичних трансформацій та різного роду лексичних трансформацій (генералізація, специфікація, контекстуальна заміна тощо). Наприклад, у наступному перекладі застосовано граматичні трансформації заміни герундія на іменник та форми однини іменника research на форму множини "дослідження" і лексичні трансформації контекстуальної заміни прислівника heavily на "широко", прийменника in на прийменник "при" та займенника І на займенник"ми":

In identifying these features we relied heavily on previous research. (При визначенні цих ознак ми широко використовували попередні дослідження).

Таким чином, можна зробити висновок, що вміння та навички застосування перекладацьких трансформацій становлять істотний компонент компетенції перекладача, і тому слід надавати належної уваги їх виробленню та правильному формуванню. Застосування трансформацій у перекладі має спрямовуватися на адекватну передачу смислу оригіналу та враховувати норми мови перекладу. Обов'язково використовуються трансформації при перекладі відсутніх в українській мові граматичних явищ англійської мови [9, 190-192].

На думку А.Д. Швейцер, аналіз способів перекладу різних граматичних форм і конструкцій здійснюється у контексті речення, оскільки, з одного боку, саме речення є тим мовним об'єктом, який ще піддається систематичному розгляду, а, з другого боку, саме в ньому знаходить відображення абсолютна більшість граматичних явищ. Лише у тих випадках, де це необхідно, переклад розглядається на матеріалі сполучень речень [19, 211-216].

РОЗДІЛ 2. АНОТАЦІЯ ЯК ВИД НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ТЕКСТІВ

Анотація містить узагальнену характеристику первинного документа, вона не переказує його зміст, на відміну від реферату, а розкриває тематику твору, його читацьку адресу, інші ознаки які можуть цікавити читачів та користувачів.

Складання анотацій, мабуть , найбільш творчий і суб'єктивний процес з усіх процесів аналітико - синтетичної обробки документів, він найбільш формалізований і тому вимагає від автора найвищого професіоналізму.

Функції анотацій остаточно не визначені й не сформульовані, але більшість фахівців вважають, для них характерне виконання загальних функцій бібліографічної інформації, а саме: пошукової, комунікативної, оцінної.

2.1 Визначення та характеристика анотацій

Крім реферування важливим засобом наукової комунікації є анотування, що також часто використовується в референтській справі. Як зазначає В.Варенко анотування - це повторна обробка письмової інформації. Для того, щоб зафіксувати короткий зміст книги, статті, документа, пишеться анотація [3, 211].

За А.А. Вейзе, анотація - це стисла характеристика твору друку (їх сукупності або частин) з точки зору змісту, призначення, виду, форми та інших особливостей. Метою анотації є інформування користувачів стосовно основного предметно-тематичного змісту документа, аспектів розгляду теми, матеріалу, на базі якого проведено дослідження, його географічних аспектів та хронологічних рамок. Крім того, зазначається, що нового несе в собі дане видання в зіставленні з іншими, спорідненими за тематикою та цільовим призначенням. У разі необхідності наводяться відомості про автора. Анотація сприяє орієнтуванню користувачів інформації [4, 24].

В.Б. Григоров зазначає, що у документальних потоках, у системі документальних комунікацій у цілому, вона допомагає відібрати потрібну літературу, заздалегідь націлити читача на особливості змісту й форми документа, висвітлює його позитивні якості та своєрідність. Середній обсяг анотації 600 друкованих знаків [5, 201].

Слово “анотація” походить від латинського annotatio - примітка. Анотація - це коротка, стисла характеристика змісту та перелік основних питань книги, статті, рукопису тощо. Отже, анотація повинна дати читачу уявлення про характер, будову та призначення оригіналу.

Для того, щоб зробити анотаційний переклад, потрібно прочитати книгу або статтю, скласти план, потім сформулювати основні положення, зробити перелік основних питань. Стиль анотаційного перекладу книги або статті відрізняється вільним перекладом, головне дати коротку характеристику оригіналу.

Згідно з В.І. Карабаном при складанні анотацій науково - технічних статей необхідно дотримуватись певних вимог:

* Анотації повинні бути складені так, щоб їх зміст був доступний для засвоєння при читанні і водночас відображати найбільш важливі моменти першоджерела.

* Анотації повинні бути науково грамотні, не мати оцінки якості першоджерела і не відображати суб'єктивних поглядів автора.

* Анотації повинні бути написані лаконічною, точною і водночас простою мовою, не вживаючи складних синтаксичних конструкцій.

При складанні анотацій необхідно враховувати наступне:

* Анотація повинна розкривати, а не повторювати своїми словами заголовок джерела інформації;

* Обсяг анотації залежить від значимості анотованого матеріалу, його особливостей і призначення.

Для структури анотації характерні складові частини.

Вступна частина. Вона включає:

назву статті;

прізвище та ім'я автора на українській мові;

назву статті, прізвище та ім'я на мові оригіналу;

назву журналу або книги, видавництво на мові оригіналу;

рік, місяць, число, номер періодичного видання;

кількість сторінок.

Описова частина, яка складається з переліку основних положень оригіналу і дуже стислу характеристику матеріалу.

Заключна частина, яка підсумовує виклад автора першоджерела, наводяться посилання на бібліографію та кількість малюнків [9, 122-124].

Наведемо деякі приклади анотації.

This paper considers the radiation hazard. The general concepts of radioactivity, which is dangerous for people, protection from radiation in modern nuclear laboratories; conditions: working with radioisotopes and their transportation are considered. Article is intended for readers interested in radiation.

Ця стаття розглядає радіаційну небезпеку. Викладені загальні поняття про радіоактивність, яка небезпечна для людей; засоби захисту від радіації в сучасних атомних лабораторіях; умови роботи з радіоізотопами та їх перевезення. Стаття розрахована на широке коло читачів, які цікавляться радіацією.

SUMMARY

Ivanov I.I.

Thermophysical properties of diatomic particle systems, interacting with the Kihara potential. Qualifying work of the bachelor on a speciality 6.070101 -

physics, specialization molecular physics”. - National Taras Shevchenko University of Kyiv, Faculty of Physics,Department of Molecular Physics. -Kyiv,2011.

Research supervisor: Dr. of Physics and Mathematics, Prof. Petrov S.M., prof. Of Department of Molecular Physics.

Using Monte -Carlo method density, internal energy, enthalpy, isobaric heat

capacity, isothermal modulus of elasticity, thermal expansion coefficient of diatomic particle systems were evaluated in a wide range of temperatures and pressures. The interatomic distance varied between 0 and 0.8. The diameter of the atoms, thus, varied in order to remain the volume of the molecule unchanged. The influence of non - sphericity of molecules on the thermophysical properties of the regarded fluid was analyzed.

Key words: isothermal modulus of elasticity, non -sphericity of molecules.

Іванов І.І.

Теплофізичні властивості системи двохатомних частинок, що взаємодіють за допомогою потенціалу Кіхари.

Кваліфікаційна робота бакалавра за спеціальністю 6.070101 - фізика, спеціалізація «молекулярна фізика». - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, фізичний факультет, кафедра молекулярної фізики. - Київ, 2012.Науковий керівник: д. ф.-м. н., проф. Петров С.М., проф.. каф. мол. фізики.

Методом Монте-Карло розраховані густина, внутрішня енергія, ентальпія,

ізобарна теплоємність, ізотермічний модуль пружності, коефіцієнт теплового розширення системи двохатомних частинок, що взаємодіють за допомогою потенціалу Кіхари, в широкому інтервалі густин і тисків. Відстань між атомами варіювалася від 0 до 0.8. При цьому діаметр атомів змінювався таким чином, щоб об'єм молекули не змінювався.

Проаналізовано вплив несферичності молекул на теплофізичні властивості дослідженого флюїду.

Ключові слова: ізотермічний модуль пружності, несферичність молекул [21].

Анотація вміщює відомості про загальні напрямки, задачі та мету досліждення, надає більш конкретний опис тематики робіт, які виконані автором, пояснює метод дослідження, коротко висвітлює отримані теоритичні та експерементальні висновки, а також формулює загальні висновки.

2.2 Класифікація анотацій

У фаховій літературі існує безліч класифікацій анотацій залежно від:

- видів анотованої літератури (художня, наукова література, публікації тощо);

- цілей та функцій анотацій (видавнича, для масових бібліотек тощо);

- інформативності та глибини розкриття змісту документа.

Найвдаліша спроба типізації анотацій належить В. П. Леонову. Її головним критерієм є функціональний підхід, який дав змогу відрізняти анотації з урахуванням їх суспільного призначення. Згідно з вищевказаним, анотації поділяються на рекомендаційні та довідкові.

Рекомендаційна - дає характеристику й оцінку документа з огляду на його цільове та читацьке призначення, служить пропаганді та рекламі кращої літератури й покликана зацікавити, привернути увагу, активізувати процес читання. Як правило, вона має дидактичну спрямованість і може вміщувати педагогічні рекомендації, методичні поради тощо.

Довідкова анотація стисло уточнює незрозумілий заголовок і повідомляє розширені відомості про автора, а також форму, зміст, жанр, призначення й інші особливості документа, відсутні в бібліографічному описі. Довідкові анотації не містять критичної оцінки документа [12, 20].

Н.Б.Зиновьева виділяє додаткові ознаки анотацій : засіб характеристики первинного документа; глибину згортання ін формації; форму подання інформації; рівень механізації інформаційних процесів, якими послуговуються під час складання анотацій; кількість джерел та ін.

Залежно від використаного засобу характеристики документа анотації поділяють на загальні та аналітичні. Перша - характеризує джерело загалом, аналітична - тільки певну частину його змісту (главу, частину, параграф) або висвітлює деякі сторони документа [8, 208].

За критерієм глибини згортання інформації Е. І. Шамурин виділяє розширені та реферативні анотації. Розширена - крім характеристики твору може вміщувати відомості щодо історії його написання, поширеності серед читачів, опрацювання літературною критикою, видань іншими мовами, а також висвітлювати історико-бібліографічні та текстологічні особливості. Реферативна анотація - це синтез індикативних та інформативних методів згортання інформації. Інколи цей вид вторинного документа називають індикативним рефератом. У реферативній анотації подається характеристика основних положень і висновків твору, переказ його змісту або окремих аспектів змісту [18, 230].

У бібліографічній практиці за цим же критерієм виділяють три типи анотацій: формальні, пояснювальні та розгорнуті (аналітичні).

За В. А. Фокеевим формальна - вміщує додаткові відомості бібліографічного характеру, відсутні у бібліографічному описі. Пояснювальна - також містить ряд формальних характеристик, але вони стосуються не виду документа, а висвітлюють тип здійсненого автором книги чи статті дослідження. Найбільш інформативним типом анотації є розгорнута (аналітична) анотація. Крім формальних характеристик вона включає елементи аналізу предметно-тематичного змісту документа.

За формою виділяються традиційні та телеграфні анотації. Традиційні мають форму завершеного текстового повідомлення, а телеграфні подаються у вигляді формалізованого тексту, який за зовнішніми ознаками нагадує телеграфне повідомлення.

За ступенем використання засобів автоматизації анотації поділяються на інтелектуальні - складені людиною та формалізовані - створені за допомогою ЕОМ (Електронних Обчислювальних Машин).

Залежно від кількості опрацьованих джерел анотації бувають монографічні та зведені (групові). Монографічна - передає зміст одного тексту, твору друку, а зведена - декількох текстів, творів, тематично пов'язаних між собою.

За додатковою ознакою типізації „укладачів” анотації поділяють на авторські та неавторські, зважаючи на те, ким складений текст анотації - автором першоджерел чи іншою особою [17, 240].

С. Кулешов зазначає, що у практиці анотування мають місце різні типи анотацій, в яких поєднуються функціональні ознаки та засоби характеристики документа. Завдяки цьому і довідкова, і рекомендаційна анотація буває до того ж загальною, аналітичною або груповою [11, 24-27].

Іноді, типізуючи анотації, звертають увагу на те, які установи, для кого, з якою метою анотують документи, потім визначають, наприклад, видавничі, книготорговельні анотації.

На думку А.Е. Шиманова важливо усвідомлювати, що на практиці окремо взята анотація має ознаки, властиві різним її типам. Тому, наприклад, довідкова анотація одночасно може бути й загальною, і традиційною, і монографічною, й інтелектуальною, і неавторською. До того ж на практиці не завжди просто чітко визначити тип конкретної анотації, оскільки існують різноманітні проміжні форми. Іноді елементи, характерні, скажімо, для довідкової анотації, можуть бути і в рекомендаційній.

У більшості випадків анотації використовуються для аналітичної обробки великих та багатоаспектних документів. За допомогою анотування здійснюється популяризація і пропаганда нової періодики, а також випереджувальне сигнальне інформування про видання, що готуються до друку. Крім того, анотування використовують інформаційні служби, що обмежені у коштах і не мають можливості забезпечити себе потрібним контингентом фахівців, але водночас повинні організувати високу оперативність інформування [20, 131]. Отже, і реферати, і анотації широко застосовуються в інформаційній та видавничій діяльності. У цілому ж, реферативна інформація сприяє найбільш повному та точному складанню пошукових образів документів, є основою для складання оглядів літератури та засобом міжнародного обміну інформацією.

2.3 Аналіз тексту анотації до наукових статей

Наукову статтю без перебільшення можна назвати одним із основним джерел науково-технічної інформації. За довгу історію наукового пізнання наукова стаття, як завершена наукова праця, набула ознак стандартизації.

На думку В.Б. Григорова , процес оформлення результатів наукової праці передбачає дотримання певних стандартів. Наукова стаття має характеризуватися не лише високим рівнем змісту, відповідною структурою, а й оформленням. У наукових статтях слід стисло, логічно і доступно відображати результати дослідження . Особливо важливим є ясність викладу, систематичність і послідовність у подачі матеріалу.

Текст рукопису доцільно поділяти на абзаци, тобто на частини, що починаються з нового рядка. Правильна розбивка на абзаци полегшує читання і засвоєння змісту тексту. Критерієм такого розподілу є зміст написаного. Кожен абзац включає самостійну думку, що міститься в одному чи кількох реченнях.

У рукописі слід уникати повторень, не допускати переходу до нової думки, поки перша не отримала повного закінченого вираження. Текст краще сприймається, якщо в ньому виключені тавтології, часте повторення одних і тих самих слів і виразів.

Виклад має містити критичну оцінку існуючих точок зору, висловлених у літературі з даного питання, навіть якщо факти не на користь автора. У тексті бажано менше робити посилань на себе, але якщо це необхідно, то висловлюватись в третій особі: автор думає, на нашу думку тощо.

Не рекомендується перевантажувати статтю цифрами, цитатами, ілюстраціями, тому що це відволікає увагу читача й робить важким розуміння змісту. Однак не слід і відмовлятися зовсім від такого матеріалу, тому що за ним читачі можуть перевірити результати, отримані в дослідженні [5, 120].

В.Б. Григоров вважає анотацією коротке і разом з тим вичерпне викладення змісту наукової статті, яке розміщують безпосередньо після назви та авторської виноски. Анотація складається таким чином, щоб інформація, викладена в ній, була зрозумілою якомога ширшому колу читачів. Звичайно цей підрозділ наукової статті не містить будь-яких формул або цифрових даних. Анотація повинна мати обсяг, який не перебільшує 1200-1600 друкованих знаків і є закінченою логічною одиницею, яка дає читачеві можливість обґрунтовано вирішити, чи варто йому знайомитися з цією публікацією, чи ні. Саме тому, в порівнянні з іншим текстом наукової статті, анотація набирається більш жирним шрифтом і за обсягом інформації займає проміжне положення між заголовком і вступом.

В анотації міститься інформація про напрям, завдання і мету проведеного дослідження, подається більш конкретний опис тематики робіт, виконаних даним автором, пояснюється метод дослідження, наводиться короткий виклад отриманих теоретичних та експериментальних робіт і формулюються загальні висновки, яких можна дійти на базі отриманих результатів. За змістом і методами дослідження анотації наукових статей можна поділити на три основних типи:

Анотації наукових статей, в яких викладені результати оригінальних теоретичних та експериментальних досліджень, виконаних авторами.

Анотації узагальнюючих наукових статей, присвячених поширенню отриманих результатів в інші галузі. Такі статті займають проміжне положення між оригінальними дослідженнями й оглядами літератури.

Анотації оглядових наукових статей [5, 126].

Загальновідомі і навіть спеціальні терміни чи поняття розкривати не обов'язково, тому що наукова праця, як правило, призначається для підготовленого читача, для фахівців. Проте нові терміни, поняття слід докладно роз'ясняти.

Морфологічні особливості наукового стилю полягають у деякій обмеженості використовуваних граматичних форм і частої повторюваності деяких частин мови. Так, у мові науки переважають іменники і прикметники. До того ж переважають іменники, що означають неістоти, збільшується використання слів середнього роду і форм однини. Службові частини мови в науковому стилі поповнюються за рахунок самостійних частин мови, перш за все іменників. Наприклад, у значенні прийменників уживаються в міру, в силу, за певних обставин, у разі потреби, у випадку, згідно з, у значенні, у процесі, внаслідок, у результаті, за допомогою чого, за рахунок, у вигляді, на підставі, шляхом чого, методом, через що, яким чином тощо.

Багато іменників, які не мають у загальнолітературній мові форм множини, у науково-технічному контексті набувають їх. Це насамперед іменники речовинні (масла, нафти, мармури, бетони, солі, кварци, граніти ) і абстраговані іменники (вологості, місткості, потужності, щільності, освітленості, вузькості, включення, напруги, зміщення, переміщення тощо).

Для наукового стилю мовлення, більш ніж для інших стилів, характерна значна кількість неозначенно особових речень ( без підмета ), наприклад: У залежності від агрегатного стану розподіленої речовини суміш поділяють на суспензії та емульсії. Інколи при розгляді руху тіл можна нехтувати їхніми розмірами.

Часті також безособові речення: Вивчення не можна вести у відриві від умов. Після цього залишається знайти фронтальну проекцію точки перетину.

Вживаються також дієприкметникові і дієприслівникові звороти, наприклад: Багато цінних відомостей про обмін речовин отримано методом гістоавторадіографії, заснованому на виявленні фотографічним способом радіоактивних ізотопів, уведених у тіло тварини.

Узагальнено-відсторонений колорит створюють також позачасові форми дієслів, зокрема теперішнього часу постійної дії, абстрактного теперішнього часу або абстрактного майбутнього часу та дієслова третьої особи множини у неозначено-особовому значенні. У науковому стилі дієслова часто використовуються у ролі компонентів дієслівноіменних сполучень, в яких основне смислове навантаження виражається іменниками (make analysis, make use of, do research). Це пов'язано з тим, що в науковій літературі визначення понять переважає над назвою дій. Широко вживаються у текстах наукового стилю дієслова-зв'язки (be, present, serve, possess) що також сприяє створенню узагальнено відстороненого колориту.

2.4 Особливості перекладу анотацій до науковий статей за допомогою перекладацьких трансформацій

Незважаючи на відносно молодий вік теорії перекладу або перекладознавства як науки, на даний час існує безліч робіт, присвячених перекладацьким трансформаціям. І це не дивно, оскільки даний аспект є одним з центральних, і знання його теоретичних основ надзвичайно важливо в роботі будь якого перекладача.

Однак слід зазначити, що фахівці в області теорії перекладу так до цих пір і не прийшли до спільної думки щодо самої суті поняття трансформації. Цим і пояснюється велика кількість класифікацій, запропонованих вченими, що відрізняється один від одного.

У першу чергу важливо уточнити зміст, вкладений у поняття “перекладацька трансформація”. Основним прийнято вважати визначення Л.С.Бархударова, оскільки він найточніше відображає суть питання. За Л.С.Бархударовим, перекладацькі трансформації - це міжмовні перетворення, перебудова елементів вихідного тексту, операції перевираження сенсу або перефразування з метою досягнення перекладацького еквівалента [2, 34].

Що стосується розподілу трансформацій на види, існує безліч різних точок зору, проте більшість лінгвістів, таких як Р.К.Міньяр-Белоручев, Я.І.Рецкер, А.Д.Швейцер, поділяють думку, що всі перекладацькі трансформації поділяються на лексичні, граматичні, та змішані (комплексні).

Розглянемо види лексичних трансформацій при перекладі анотацій до наукових статей. За Л.С. Бархударовим лексичні трансформації описують формальні і змістові відношення між словами і словосполученнями в оригіналі і перекладі. Серед формальних перетворень основними заходами перекладу являються перекладацька транскрипція, транслітерація і перекладацьке калькування.

Транскрипція - вид лексичних трансформацій, що використовується для точного відтворення звукового складу слів і текстів будь - якої мови або діалекту. Такий вид трансформацій дуже практичний, оскільки іншомовні імена, терміни, власні назви тощо, які не перекладаються, записуються засобами національного алфавіту, найближчими за звучанням до оригіналу.

Наприклад: file - файл, detail - деталь, compass - компас.

Транслітерація - це механічна передача тексту і окремих слів, які записані однією графічною системою, засобами іншої графічної системи, при другорядній ролі звукової точності, тобто передача однієї писемності літерами іншої.

Наприклад: amper - ампер, laboratory - лабораторія, vaccination - вакцинація.

Калькування - використовуючи цей прийом, перекладач перекладає елементи, які складають слова або словосполучення і потім об'єднує перекладені частини в єдине ціле.

Наприклад: process-handling procedure (процедура управління процесом); peer view instances (рівноправні екземпляри видимого елемента); disk storage (дискова пам'ять); current drive (поточний дисковод); image recognition (розпізнання зображення.

Конкретизація - лексична трансформація, внаслідок якої слово ширшої семантики в оригіналі змінюється словом більш вузької семантики у мові, на яку робиться переклад. Варто відмітити, що використання даного виду лексичних трансформацій потребує творчого підходу з боку перекладача.

Наприклад: This method of pumping heat fromone place to another served mankind well when refrigerators ' main jobs were preserving food and , as air conditioners , cooling buildings. - Цей метод перекачки тепла з одного місця в інше повною мірою використовувався людством у холодильниках, основними функціями яких було зберігання їжі, та у повітряних кондиціонерах, що охолоджували будівлі.

Генералізація вихідного значення - трансформація, протилежна за напрямком до трансформації конкретизації, має місце в тих випадках, коли слово з вужчим значенням в оригіналі замінюється на слово з ширшим значенням в цільовій мові.

Наприклад: Children with Klinefelter syndrome are very similar to other children of their age. - Діти з синдромом Клайнфельтера майже не відрізняються від одноліток.

Описовий переклад - використовується у тих випадках, коли неможливо неможливо підібрати короткі і точні еквіваленти [2, 35].

Усі вище приведені види лексичних трансформацій дуже важливі при перекладі наукової літератури і допомагають перекладачу зрозуміло та адекватно донести читачеві саме ту інформацію, яка міститься в тексті оригіналу.

Оскільки, анотації є засобом повідомлення користувачів про існу-вання документів певного змісту й характеру, вони сприяють орієнтації в документних потоках. Завдяки їм значно полег-шується пошук потрібних документів, оскільки користувач заздалегідь одержує відомості про зміст, форму і призначення, особливості, наукову й художню цінність творів, що були антотовані.

ВИСНОВКИ

Найважливішим завданням при навчанні іноземній мові для спеціальних цілей є розвиток у студентів навику аналітико-синтетичної обробки інформації. Під цим розуміються творчі процеси, що включають осмислення, аналіз і оцінку змісту оригінального тексту для витягання необхідних відомостей. Досягненню цих цілей найкращим чином відповідають процеси анотування та резюмування тексту, оскільки в їх основі лежать два методи мислення: аналіз і синтез. Очевидно, що недостатньо засвоїти інформацію оригіналу в цілому або по частинах (аналіз), необхідно навчитися виділяти головний зміст, коротко його сформулювати і представити в логічній послідовності (синтез).

Анотація - це коротка узагальнююча характеристика книги або її частини, статті рукопису, що вміщує інформацію про зміст праці, відомості про автора та читацьке призначення. Складання анотацій - один з найбільш творчих процесів і вимагає від анотатора найвищого професіоналізму. Обсяг анотації встановлюється залежно від їхнього типу та призначення.