Загальні засади перекладу власних назв
Дослідження частотності вживання окремих видів українських власних назв в англійських газетно-журнальних текстах. Аналіз способів їх перекладу. Визначення особливостей способів відтворення окремо кожного виду українських онімів англійською мовою.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.03.2014 |
| Размер файла | 47,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Загальні засади перекладу власних назв
1.1 Власні назви: визначення та класифікація
1.2 Основні функції власних назв в текстах публіцистичного стилю
1.3 Основні види перекладу власних назв
РОЗДІЛ 2. Специфіка перекладу та відтворення українських власних назв на основі публіцистичних текстів
2.1 Функціонально-стильові особливості газетно-журнальних текстів
2.2. Вживання власних назв в українських газетно-журнальних текстах
2.3 Особливості перекладу українських власних назв в публіцистичних текстах
ВСТУП
назва власний переклад онім
Наше дослідження присвячене виявленню способів відтворення українських власних назв (онімів) за допомогою англійських літер на матеріалі газетно-журнальних публіцистичних текстів.
Актуальність. Вибір теми пояснюється проблемами, що виникають під час перекладу власних назв, зростанням інтересу сучасних лінгвістів та мовознавців до вивчення даної теми, а також підвищенням ролі преси в суспільстві, як основного джерела отримання інформації.
З огляду на основні функції власних назв (номінація та індивідуалізація об'єкта, виділення його із ряду подібних), усі власні назви є носіями точної та конкретної інформації, яку не можуть дати інші лексичні одиниці, тому їхня інформативна роль є дуже великою. Оскільки в пресі власні назви вживаються саме з цією метою, вони мають бути максимально точно відтворені для того, щоб реципієнт отримав саме ту інформацію, яка передбачалась автором.
Отже, перекладач повинен знати, які способи відтворення є найприйнятнішими для кожного конкретного виду власних назв з метою забезпечення подання істинної інформації, а також уникнення помилок при відтворенні, які можуть заплутати читача та призвести до виникнення хибної думки з приводу прочитаного.
Ономастичні одиниці неодноразово виступали об'єктом вивчення вітчизняних та зарубіжних лінгвістів. Проводилося дослідження як власних назв в цілому (в роботах Руденка Д.І., Фонякової О.І.), так і їх певних підкласів - антропонімів (Хісматулін О.О., Успенський Л.В.), топонімів (Стефан Уалд). Незважаючи на те, що окремі загальні проблеми, які стосуються перекладу власних назв, уже висвітлювались, способи відтворення українських власних назв на англійську мову залишилися поза увагою дослідників.
Власні назви належать до особливого шару лексики, переклад яких викликає численні труднощі, пов'язані з вибором найбільш прийнятного способу відтворення їх різних видів. Відсутність встановленої системи правил, орієнтуючись на які перекладач матиме змогу вибрати адекватний спосіб перекладу окремо для кожного виду онімів із врахуванням їхньої специфіки, призводить до того, що через певну кількість перекладацьких трансформацій спотворюється оригінальне звучання та форма власних назв.
Саме цим зумовлена актуальність нашого дослідження, спрямованого на виявлення найчастіше вживаних власних назв на матеріалі англійських газетно-журнальних текстів та аналіз способів їхнього відтворення засобами англійської мови.
Мета дослідження полягає у виявленні способів відтворення українських власних назв англійською мовою на матеріалі сучасних газетно-журнальних статей.
Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:
виявлення жанрів газетно-журнальних текстів, для яких характерне вживання найбільшої кількості власних назв;
визначення частотності вживання окремих видів українських власних назв в англійських газетно-журнальних текстах;
створення класифікації найбільш вживаних українських власних назв;
аналіз способів перекладу власних назв;
визначення особливостей способів відтворення окремо кожного виду українських онімів англійською мовою;
визначення частотності використання кожного способу відтворення окремо для кожного виду українських власних назв.
Об'єктом дослідження є українські власні назви з англійських газетно-журнальних текстів.
Предметом дослідження є способи відтворення українських антропонімів, топонімів, ергонімів та хрематонімів на матеріалі газетних та журнальних статей.
Матеріалом дослідження є 250 українських власних назв зі статей англійських періодичних видань. Джерелом пошуку матеріалу для дослідження стали публіцистичні періодичні видання, оскільки в публіцистичних текстах періодичних видань зустрічається найбільша кількість власних назв, порівняно з іншими стилями мовлення.
У роботі джерело дослідження звужено до таких жанрів, як інформаційна замітка та репортаж. В межах замітки виділено анотації, мініісторії та анонси. На нашу думку, вищезазначені жанри забезпечують подання інформації з використанням найбільшої кількості власних назв. В цих жанрах присутні всі найпоширеніші види онімів: антропоніми (особові імена, прізвища, патроніми), топоніми (ойконіми, гідроніми), ергоніми (назви організацій, установ, партій, газет, журналів, готелів, компаній, фірм, інформагентств, видавництв), хрематоніми (назви кінофільмів, анімаційних фільмів, літературних творів, театральних п'єс).
У роботі використовувались такі методи дослідження, як зіставлення та математичні, графічні та схематичні методи обробки даних, а також статистичний метод.
Наступний етап дослідження полягав у визначенні жанрів англійських газетно-журнальних періодичних видань та видів статей, для яких характерне вживання найбільшої кількості власних назв. За допомогою індуктивного методу було визначено частотність вживання різних видів онімів у певних газетно-журнальних жанрах. Використовуючи математичні методи обробки даних, було створено схеми та таблиці частотності вживання різних видів власних назв.
В результаті аналізу отриманих даних було визначено найчастіше вживані власні назви та створено їхню класифікацію.
Наукова новизна полягає в тому, що вперше на матеріалі газетно-журнальної публіцистики здійснено системний аналіз способів відтворення українських власних назв англійською мовою та визначено частотність їхнього вживання в англійських періодичних виданнях. Також нами вперше було створено класифікацію найбільш вживаних українських онімів, характерних для англійських публіцистичних текстів, та систематизовано основні правила та запропоновано рекомендації передачі кирилиці засобами англійської мови.
Практичне значення дослідження полягає у можливості подальшого використання його результатів і висновків у викладанні курсу професійно-спрямованих дисциплін у вищих навчальних закладах, де готують викладачів іноземних мов та перекладачів. Положення та висновки роботи можуть бути використані під час викладання курсу лексикології англійської мови, практичного курсу перекладу, у практиці викладання англійської мови для формування у студентів соціально-культурних знань про країну, мову якої вони вивчають.
Детальне вивчення цієї теми сприятиме укладанню різноманітних ономастичних двомовних словників та довідників, які полегшать роботу перекладачів та зменшать варіантність перекладу однієї ономастичної одиниці на інші мови.
Отримані результати дослідження можуть використовуватися при написанні курсових, дипломних та магістерських робіт, методичних рекомендацій та посібників з практичного курсу перекладу з англійської мови.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПЕРЕКЛАДУ ВЛАСНИХ НАЗВ
1.1 Власні назви: визначення та класифікація
Оскільки мета нашої роботи полягає в виявленні особливостей способів перекладу українських власних назв на англійську мову на матеріалі сучасних газетно-журнальних публіцистичних текстів, доцільно розглянути термін «власна назва».
Незважаючи на те, що поділ усіх слів на загальні та власні назви сформувався ще в античній філології, немає єдиного судження про природу власних назв. Не існує навіть єдиного визначення цієї мовної одиниці. Найбільш загальне уявлення відображене в лінгвістичному енциклопедичному словнику: «Власна назва (онім) - слово, словосполучення чи речення, яке служить для виділення об'єкта, що ним іменується, із ряду подібних об'єктів, індивідуалізуючи та ідентифікуючи даний об'єкт» [21, 341].
Існують більш психологізовані визначення власних назв. Дослідник А.А. Білецький вказує, що власна назва «називає не тільки дійсно існуючі одиничні предмети навколишнього світу, але також і мисленєве відображення (проекцію) дійсних одиничних предметів, а також предмети мислимі, як одиничні, незалежно від їх дійсного реального існування» [3, 8]. Лінгвіст Д.І. Руденко вважає, що власна назва «дається індивідуальному об'єкту, який сприймається як єдиний у своєму роді» [30, 56].
Власні назви розглядаються в рамках соціолінгвістичних досліджень. Вони трактуються дослідниками В.А. Никоновим та Б.А. Успенським, як соціальний знак [27, 4]. Б.А. Успенський говорить про значимість власних назв для довколишнього світу, оскільки вони відображають окрему традицію найменування, яка прийнята в певній соціальній сфері. У зв'язку з цим власна назва виступає як соціальний знак та соціальна характеристика людини [38, 74].
Для опису та аналізу власних назв необхідно визначити класифікацію, яка спеціально вводиться для більш чіткого розмежування явищ. У зв'язку з великою різноманітністю ономастичних параметрів, за якими їх класифікують, власні назви також можуть бути різними.
За денотатами розрізняють такі класи:
особові імена людей (антропоніми);
назви географічних об'єктів (топоніми);
назви космічних об'єктів (космоніми);
найменування божеств, міфічних істот (теоніми, міфоніми);
назви тварин (зооніми);
назви організацій, виробництв та суспільних об'єднань (ця група позначається терміном «ергонімія» і включає величезну кількість найменувань - від партій, товариств, заводів, вузів до кінотеатрів, кооперативів, магазинів фірм тощо);
назви відрізків часу, подій (це хрононімія, наприклад «Коліївщина», «Друга світова війна»);
назви окремих предметів (хрематонімія, що включає власні назви матеріальних предметів - кораблів, ураганів, алмазів тощо та понять культури - заголовки творів, назви музичних п'єс, творів живопису, кінофільмів та ін.) [14, 83].
Орієнтуючись на дану класифікацію, доцільно буде дати коротку чітку характеристику тих класів, які представляють інтерес для нашого дослідження. Такими, перш за все, є антропоніми.
Антропоніми - власні назви, найменування людей [21, 23]. Цей єдиний клас дає надзвичайно складний спектр категорій імен, пов'язаних з історією культури, особливостями психології людей, із традиціями та іншим [20, 95]. Будучи одночасно антропонімами, деякі прізвища при додаванні назви географічного об'єкта стають топонімами, а якщо це назва міста - урбанонімами [26, 129].
Головною рисою, яка відрізняє антропоніми від інших власних назв, є індивідуалізація об'єкта. На думку Дж. Розенхауз, особові імена та прізвища в певній мірі відображають словниковий склад тієї чи іншої мови, оскільки вони тісно пов'язані з їх носіями та часто означають реальні об'єкти, події, характеристики та вірування народу [48, 97]. Антропоніми, як і інші лексичні одиниці мови зазвичай обмежені основними морфологічними та семантичними категоріями цієї мови [36, 12]. Досліджуючи особові імена та прізвища в арабській мові та івриті, Дж. Розенхауз зазначає що антропоніми в цих мовах в основному належать до таких частин мови, як іменник, рідше - прикметник, дуже рідко - дієслово. Імена-іменники зазвичай означать природні об'єкти або феномени, географічні елементи, назви тварин або рослин, риси характеру і навіть знаряддя праці. Дієслівні форми в іменах описують дії, умови або стан носія імені. Особові імена та прізвища також можуть бути у формі дієприкметника. Імена прикметники означають людські чесноти або риси характеру (зазвичай позитивні) [48, 98]. Деякі імена вважаються табу або магічними елементами і таким чином відображають вірування певної мовної спільноти [45, 137].
В даному дослідженні використовується класифікація антропонімів, яка, на думку Н.В. Подольської, є досить вдалою:
імена особові;
патроніми (імена по-батькові);
прізвища;
родові імена;
прізвиська та псевдоніми (індивідуальні та групові) [28, 67].
Якщо антропоніми (будь-які імена людей) різноманітних типів, зразків, характеру мають усі члени людського колективу без винятку, то інші об'єкти навколишнього світу отримують власні назви лише якщо несуть певне смислове навантаження [27, 3]. Таким чином, можна зробити висновок, що ономастична номінація має таку характеристику: власна назва дається об'єкту, який уже має свою загальну назву, що відносить його до певного класу (річок, міст, людей і т.п.). Ономастична номінація вибіркова по відношенню до усіх об'єктів, що називаються, крім людей та місць, де вони живуть. Останні обов'язково мають власні назви. Решта об'єктів отримують назви відповідно до суспільної необхідності [18, 23].
Наступний клас власних назв, який ми розглянемо - топоніми.
Топоніми - географічні назви, які в свою чергу підрозділяються на види:
ойконіми (назви населених пунктів);
гідроніми (назви водних об'єктів);
ороніми (назви особливостей рельєфу);
космоніми (назви всеземних об'єктів).
Стосовно величини об'єктів, - виділяють два основних яруси топонімів: макротопоніми (назви великих природних або створених людиною об'єктів) та мікротопоніми (індивідуалізовані назви невеликих географічних об'єктів, особливостей ландшафту) [21, 685].
За складом топоніми можуть бути однослівними, словосполученнями та фразеологізмами. Структурне членування топонімів виділяє базову лексичну морфему - топооснову, до якої приєднується топоформант [13, 54]. Прикладним аспектом топонімії є практична транскрипція іншомовних геграфічних назв, основне завдання якої полягає в нормуванні форм написання та вимови топонімів, їх уніфікація та стандартизація [49, 5]. Питаннями світової стандартизації топонімів займається Міжнародна комісія зі стандартизації географічних назв при ООН. Правила фіксації та адекватність передачі топонімів особливо важлива в картографії, для поштового зв'язку, преси та інших засобів масової комунікації.
Ергоніми досить широко представлені в сучасній публіцистиці, вони позначають установи як особливі одиниці вищого порядку.
Ергоніми включають:
назви міжнародних, державних, соціальних, громадських, приватних, релігійних організацій, установ, союзів, об'єднань, закладів;
назви заводів, фабрик, фірм, корпорацій;
назви кінотеатрів, театрів, готелів, магазинів;
назви газет, журналів;
назви партій, угрупувань;
назви вулиць.
Для позначення підприємств, фірм і т.п. використовуються два принципово різні типи найменування: реальний, що відбиває місце розташування підприємства і характер його діяльності, і символічний, що дає лише деякий натяк на характер діяльності, а іноді і цей натяк відсутній [25, 211].
До класу хрематонімів належать власні назви матеріальних предметів та понять культури. Матеріальні предмети включають такі назви: назви кораблів, алмазів, ураганів. Поняття культури в свою чергу включають: заголовки творів, назви музичних п'єс, назви театральних п'єс, творів живопису, кінофільмів, анімаційних фільмів, телевізійних програм, передач та ін. [46, 103].
1.2 Основні функції власних назв
Повертаючись до загальних характеристик власних назв, доцільно було б зазначити основні функції власних назв та виділити головні.
Основною функцією вважають диференціальну, вона ж і є номінативною чи ідентифікаційною. О.І. Фонякова нараховує понад п'ятнадцять функцій, що виникають у власних назв у сфері номінації, сигніфікації та конотації [40, 17]. Серед них у сфері номінації спостерігаються інші мовні функції: номінативно-диференціальна, ідентифікуюча, прагматична, апелятивна, контактоустановлююча, адресна і фактична (різного роду перейменування з метою змінити первісне ім'я, прізвище) [40, 16]. У сфері конотації, - відзначає О.І. Фонякова, - у власних назв виникають інші функції. Мовними з них можна вважати стилістичну (віднесеність до функціонального стилю мови), емоційно-оцінну, соціально-оцінну, регіональну і культурно-історичну, до яких додаються загальна текстообразуюча та естетична функції [40, 17].
У сфері сигніфікації виділяють три різні мовні функції: концептуальну, інформативну та акумулятивну, що виявляються на рівні мови [40, 17].
Власні назви мають ряд ознак, за якими їх відрізняють від категорії загальних назв. Нижче подані три основні риси, за якими власні назви зараховують до категорії власних назв, та інші характерні ознаки, які показують відмінності цих двох категорій.
Основна риса власних назв - відсутність безпосереднього зв'язку з поняттям, відсутність співвіднесення із класом об'єктів, тісний зв'язок з одиничним конкретним об'єктом.
Другою ознакою, яка відрізняє власні назви від загальних, є відношення до поняття: загальні назви - носії понять, а власні назви включають усю відому мовцеві інформацію про свої денотати, без певних узагальнень, і тому пов'язуються з поняттями лише тією мірою, якою вказують на різновид об'єктів, до яких належать їх денотати. Так, власна назва «Київ» вказує на те, що її денотат - місто, а власна назва «Перун» - на те, що вона належить язичницькому божеству. Тому власні назви, не будучи носіями понять, включають їх у свою семантичну структуру, утримують на рівні сем: наприклад, у семантичну структуру власної назви «Київ» входить сема «місто», яка виражає поняття «місто». Розглядаючи відношення слів «місто» і «Київ», «Львів», «Одеса» та «ріка» і «Дніпро», «Дністер», «Прут», можна констатувати, що загальні назви об'єднують, узагальнюють однорідні об'єкти, а власні назви, навпаки, їх розрізняють, диференціюють. Тобто загальні назви виконують генералізуючу функцію, а власні - диференційну. Це - третя їх істотна ознака. Існують й інші розбіжності між власними та загальними назвами (за підрахунками Ковалика їх 28) [14, 83].
Загальні назви є центральним шаром лексики, а власні назви становлять її потужну периферію з дуже різною сферою поширення. Власні назви належать до мовних універсалій - вони існують в усіх мовах світу. Але в кожній мові вони мають свої специфічні ознаки [44, 140].
Власні назви є надзвичайно стійкими, вони зберігаються не лише при революційних зрушеннях в історії певної мови, але навіть при повній зміні мови однієї системи іншою. Тим самим встановлюється можливість шляхом етимологічних досліджень тих чи інших назв встановити характер мови, на якій було вперше створено відповідне найменування.
1.3 Основні види перекладу власних назв
Власна назва (онім) - слово, словосполучення чи речення, яке служить для виділення об'єкта, що ним іменується, із ряду подібних об'єктів, індивідуалізуючи та ідентифікуючи даний об'єкт. Як було зазначено у попередньому розділі, вчені-лінгвісти розрізняють наступні види власних назв, залежно від об'єкта, який іменується: антропоніми, топоніми, космоніми, теоніми, міфоніми, зооніми, ергоніми, хрононіми, хрематоніми.
Відомо, що оніми входять до окремої групи лексичних одиниць, переклад яких викликає численні труднощі. У своєму первинному середовищі власні назви володіють складною смисловою структурою, унікальними особливостями форми та етимології, численними зв'язками з іншими мовними одиницями та категоріями [50, 85]. При передачі власних назв засобами іншої мови більша частина цих властивостей втрачається. Якщо не знати або ігнорувати ці особливості, то перенесення імені на інший лінгвістичний ґрунт може утруднювати ідентифікацію носія імені. Вважається, що власні назви перекладають самі собою, автоматично, формально. Результатом такого формального підходу є численні помилки, різночитання, неточності в перекладі текстів та використанні іноземних імен і назв. Або, навпаки, абсолютна точність передачі призводить до виникнення неблагозвучних, позбавлених значення імен і назв.
Наприклад, в різних українських газетно-журнальних статтях можна зустріти декілька варіантів написання одного й того ж імені: Усама бен Ладен, Усама бін Ладен, Асама бен Ладен. Отже, виходить, що мова йшла про як мінімум двох різних людей. В бібліотечних каталогах можна знайти, скажімо, чотири-п'ять варіантів написання імені відомого суфійського поета: Джалал ад-дін, Джелал уд-дін, Джилал ід-дін і т.д. Також зустрічаються такі імена, як Гасан, Габдулла, Гайша, Гусейн та ін. [41, 1].
Тому перш за все труднощі перекладу іноземних власних назв пов'язані з вибором способу перекладу, який буде доцільним при відтворенні тих чи інших власних назв. Слід зауважити, що різні види власних назв вимагають різних видів перекладу. У роботі ми використовуємо класифікацію способів відтворення власних назв, запропоновану А.В. Федоровим:
практична транскрипція (з англійської мови на українську та з арабської на українську), наприклад: Anthony Blair - Ентоні Блер, Sunningdale Road - Санінгдейл роуд;
транслітерація (з англійської на українську, з української на англійську), наприклад: Clinton - Клінтон, Donald - Дональд;
«традиційний» (історичний переклад) використовується при перекладі географічних назв, імен королів, королев, наприклад: Texas - Техас, King George - король Георг, Queen Elizabeth - королева Єлизавета;
«звичайний» (ordinary) переклад використовується при перекладі назв організацій, наприклад, World Bank - Світовий банк, State Property Fund - Фонд державного майна. Проте існує тенденція використовувати практичну транскрипцію або транслітерацію, якщо назва організації має певну конотацію або національне забарвлення, наприклад, Greenpeace - Грінпіс; Human Rights Watch - міжнародна правозахисна організація Хьюмен райте уотч; London University - Юніверсіті Коледж Лондонського університету [39, 64 ].
При передачі власних назв засобами іншої мови неминуче виникає проблема варіантності. Особливо багато варіантів з'являється в текстах засобів масової інформації, що пов'язано з необхідністю в найкоротший шлях передати закордонну інформацію і часто з відсутністю можливості вчасно одержати інформацію стосовно правил оформлення слова з тієї чи іншої мови.
Існує й інша, більш глибока причина варіантності власних назв при їхній передачі іншою мовою, що має об'єктивно історичний характер.
Розглянемо детальніше основні принципи перелічених вище способів перекладу іноземних онімів та можливості їх застосування при перекладі онімів з англійської на українську мову та з української на англійську мову.
Транскрипція. Відомо, що під транскрипцією (від лат. Transcriptio - букв. «переписування») розуміють передачу звуків, відмінних від прийнятих у цій мові письмових одиниць [10, 3]. Основний принцип транскрипції полягає в тому, що для кожного звуку приймається тільки одне позначення, і, навпаки, кожен знак може бути прочитаним тільки одним способом. У транскрипції дотримується відповідність знака і звуку, незалежно від значення записаного [6, 104].
У роботах Щерби, Гіляровського, Старостина вживаються терміни «наукова транскрипція» і «практична транскрипція». Наукова транскрипція застосовується винятково у сфері наукових досліджень, при вирішенні різних фонетичних завдань, а також для вивчення іноземних мов. Тому необхідною вимогою наукової транскрипції є точність та послідовність при розрізненні звуків та їхніх відтінків.
Диференціюючи поняття «фонема» і «варіант фонеми», Л. В. Щерба пропонує фонематичну (або фонологічну) і власне фонетичну.
У фонематичній (фонологічній) транскрипції кожна фонема, незалежно від варіантів звучання, передається завжди тим самим знаком [6, 291]. Фонематична транскрипція передає (звичайно засобами кириличного чи латинського алфавіту) не всі звукові особливості мови, а тільки ті її сторони, що відіграють розпізнавальну роль, тобто її фонемний склад [43, 344].
«Фонетичною транскрипцією, - пише Л.В. Щерба, - називається запис звуків того чи іншого відрізка мови за правилами якої-небудь визначеної графіки, але без дотримання жодних правил правопису» [42, 201].
Л.В. Щерба вважає, що при фонетичній транскрипції «кожен звук мови повинен мати особливий знак, або принаймні, спеціальний варіант того чи іншого знака, який буде позначати цей звук. Кожен знак чи його варіант повинен вживатися тільки в одному значенні. Все інше (у тому числі і сам алфавіт) принципово байдуже» [42, 201]. Таким чином, у власне фонетичній транскрипції для передачі тих чи інших варіантів однієї і тієї ж фонеми використовують різні знаки. Фонетичною буде транскрипція, у якій кожен алофон позначається окремим знаком [42, 201].
Цей вид транскрипції використовується для фіксації звукової сторони найрізноманітніших мов. Він спирається на універсальну фонетичну класифікацію звуків мови і пов'язаний із загальними принципами, покладеними в основу такої класифікації.
Термін «практична транскрипція» ввів в обіг А.М. Сухотін у 1935 році. На думку А.А. Реформатського, метою практичної транскрипції служить передача норм орфографії й фонетики однієї мови - нормами фонетики та орфографії іншої мови [29, 98].
Необхідність застосування практичної транскрипції також виникла через наукові потреби, наприклад, під час вивчення словникового складу говорів. Всі ілюстрації в діалектних словниках подані в транскрипції, яка є спрощеною, тому що тут на перший план виступають інші наукові завдання.
При практичній транскрипції для передачі звуків однієї мови використовується сформована орфографічна система тієї мови, якою передаються запозичені слова, у тому числі іноземні власні назви, що формують основну категорію слів, запозичення яких відбувається за допомогою практичної транскрипції.
Таким чином, практична транскрипція є засобом включення слів однієї мови в текст іншої мови з приблизним збереженням звукового вигляду цих слів. Приблизність практичної транскрипції пояснюється розбіжністю ряду фонем у різних мовах [10, 97].
Однією з основних вимог, запропонованих для практичної транскрипції, є найбільш точне збереження звукового вигляду слова, яке передається, але, поряд із цим, практична транскрипція повинна, по можливості, зберігати морфемну структуру слова, його графічні особливості (наприклад, наявність подвоєних приголосних), фонемне протиставлення мови, якій належить слово, а також забезпечувати легкість розуміння та засвоєння цього слова [21, 519].
Відомо також, що ці вимоги часто вступають у протиріччя одна з одною. Внаслідок цього одночасне їх дотримання стає неможливим. Вибір однієї з вимог, як основної, зумовлений перевагою того чи іншого транскрипційного варіанта. Правила транскрипції - категорія історична та мінлива у зв'язку зі зміною звукової системи мови та успішністю її вивчення фонологами та фонетистами. Варіантність, що зустрічається при транскрибуванні різного роду онімів, однозначно визначається ономастами як явище небажане, що порушує адекватне сприйняття іншомовного оніма носіями іншої мови. Наприклад, у результаті практичної транскрипції латинськими літерами існує більше тридцяти документально затверджених варіантів написання імені: Qadhdhafi, Gaddafi, Kadafi і т.д., що унеможливлює встановлення оригінального англійського звучання, виходячи з написання латиницею [47, 515].
Транслітерація. Наступний спосіб перекладу, який є не менш важливим для нашого дослідження, - транслітерація. Розглянемо його детальніше.
Транслітерація (від лат. trans «через» і littera «буква») - побуквенна передача текстів і окремих слів, записаних за допомогою однієї графічної системи [21, 518]. Ю.С. Маслов розрізняє наукову і практичну транслітерацію. Наукова транслітерація повинна будуватися за принципом взаємної відповідності між транслітераційними знаками і графемами оригіналу, що забезпечує стовідсотковий зворотній переклад транслітерованого запису. Як і наукова транскрипція, наукова транслітерація широко застосовується дослідниками-фонетистами та діалектологами. Практична транслітерація відрізняється від наукової тим, що вона буває обмежена традиційним набором знаків, наявних у даній системі.
Віддаючи перевагу транслітерації при передачі іноземних власних назв, Л.В. Щерба зазначає: «Що стосується прізвищ і географічних назв, то їх бажано було б писати так, щоб було якнайлегше ототожнювати їх з оригінальним написанням. Тим більше, що справжня вимова найчастіше погано відома, і єдиною реальністю в міжнародному масштабі є їхнє написання. Тому, як це було зазначено вище, застосування транслітераційного принципу було б вкрай важливим для міжнародних поштово-телеграфних відносин, для міжнародного транспорту, міжнародної бібліографії» [42, 99]. У той же час Л.В. Щерба вказує на те, що принцип транслітерації є прийнятним не у всіх випадках: «Однак це призвело б до таких написань, як Схакеспеаре (Shakespeare) - Шекспір, що в нашому столітті, в якому значення усного мовлення зростає, навряд чи було б правильним» [42, 100].
У теорії і практиці перекладу транскрипція і транслітерація широко використовуються при передачі безеквівалентної лексики. Власні назви є однією з найважливіших категорій безеквівалентної лексики. Вони входять у цю категорію як специфічний розряд, головна відмінна риса якого полягає в функціональній закріпленості за одним об'єктом.
Необхідно відзначити, що проблема транслітерації та транскрипції досить актуальна і дотепер однозначно не вирішена.
Власні назви мають свою семантику, тому по відношенню до них можна вловити відому тенденцію (щоправда не абсолютну): при передачі більш відомих географічних назв (наприклад, гірських вершин) використовують такий вид перекладу, як транслітерація, а при передачі назв вужчого призначення (наприклад, назви вулиць, місцевостей) використовують також інші види перекладу [39, 215]. Назви сучасних газет транслітеруються, не дивлячись на присутність семантики (наприклад- «Аль-Аграм», «Голос України» -). Загалом, вибір тих чи інших способів передачі власних назв, які зберегли свою семантику, - тобто вибір транслітерації чи перекладу, - обумовлюється традицією, з якою перекладачі не можуть не рахуватися навіть у тому випадку, якщо вони мають справу з вигаданими іменами чи прізвиськами.
Стосовно власних назв, які не мають своєї семантики в сучасній мові, питання перекладу не постає, і аналогія з формами передачі реалій тут припиняється.
Існує проблема звукового оформлення власних назв - імен та прізвищ реальних або вигаданих осіб, географічних назв при перекладі та написанні. Чим більше розбіжностей у фонетичній будові двох мов, у складі та системі їх фонем - тим гостріша проблема [16, 236].
При наявності спільної системи алфавіту у двох мовах від відтворення звукової форми назв у перекладах та оригінальних текстах взагалі відмовляються, обмежуючись лише точною передачею їх написання, тобто транслітерацією [17, 147]. В українській літературі існує (в межах допустимого) традиція передачі звукового оформлення іншомовних власних назв. Звичайно, при значному фонетичному розходженні між двома мовами (як, наприклад, між українською та англійською мовами) передача їх фонетичної сторони може бути лише частковою та умовною, і зазвичай є компромісом між передачею звучання і написання.
Якщо йдеться про широко відомі назви (великих міст, річок, відомих людей) або назв загального вжитку, перекладач керується традицією - незалежно від можливостей якомога ближче підійти до оригінального звучання. Інколи традиційне написання буває досить близьким до точної фонетичної форми іншомовної власної назви. Проте в деяких випадках традиція вимагатиме для різних текстів передачі однієї і тієї ж власної назви, однієї і тієї ж мови різними способами (якщо транслітерувати англійське ім'я John, отримаємо Джон, в той час як історичний переклад цього слова, хоча і цей варіант, на нашу думку, є випадком дуже віддаленої, але все таки транскрипції). Ломка встановленої традиції легко може призвести до нерозуміння того, що говориться про назви міст, річок, осіб, давно відомих у іншому написанні. Ініціатива перекладача може проявлятись лише під час перекладу прізвищ вигаданих осіб, або імен, які зустрічаються вперше, або вживаються рідко. Щоправда траплялись приклади відмови від старої форми передавання тієї чи іншої власної назви на користь нової, більш точної з точки зору фонетики, проте взагалі подібні випадки за останні десятиліття доволі рідкісні [39, 217].
Що стосується перекладу назв газет, журналів, готелів, магазинів, то при їх передачі переважно використовується практична транскрипція та транслітерація [24, 56].
Питання транскрипції і транслітерації розглядається стосовно до власних назв, як до особливого розряду лексики. Семантика власних назв у мові варіюється в дуже широких межах. Мовна варіативність форми власних назв також значна. Форма і зміст власних назв у мові ідентифіковані [1, 49].
Таким чином, застосування транскрипції і транслітерації при передачі власних назв у перекладах визначається функціями власних назв: оскільки вони неоднакові в текстах різних категорій, - і вимоги до транскрипції і транслітерації, ймовірно, будуть неоднаковими. Практична транскрипція і практична транслітерація, які застосовуються в практиці перекладу, істотно відрізняються від наукової транскрипції/транслітерації.
Непрямим підтвердженням вищесказаного є і термінологічна не розробленість способів передачі запозичених слів, у тому числі власних назв, у теорії і практиці перекладу. Так, наприклад, термін «транслітерація» часто вживається для позначення звукової передачі лексеми.
Традиційний переклад. Традиційний переклад - один із способів перекладу, який використовується по відношенню до тих власних назв, еквівалент перекладу яких вимагається історичною традицією. Тобто, не слід використовувати інші види перекладу, якщо це може призвести до серйозних непорозумінь, пов'язаних зі спотворенням звучання слова, оскільки в результаті може виникнути неправильне його розуміння. Такий спосіб перекладу використовується переважно при перекладі імен осіб правлячих династій, різноманітних географічних назв (Victoria - Вікторія,Oslo - Осло, Olivia - Олівія.)
Звичайний переклад (калькування). Звичайний переклад - спосіб перекладу, який передбачає пошуки існуючого еквівалента. Якщо брати до уваги те, що онімія охоплює величезну кількість безеквівалентної лексики, використання цього способу значно обмежене. Такий переклад використовується як для одного оніма, так і для сполучення кількох онімів. Він використовується при перекладі географічних назв та назв організацій та установ (United Nations- Організація об'єднаних націй, International Monetary Fund-Міжнародний валютний фонд, National Academy of State Border Service of Ukraine named after B. Khmelnytsky- Національна академія державної прикордонної служби України ім.. Б. Хмельницького)
Викладені вище способи перекладу власних назв стосуються усіх видів онімів, які можуть зустрічатися при дослідженні способів їх відтворення при перекладі газетно-журнальних матеріалів. В роботі ми розглядаємо лише окремі жанри публіцистики такі як інформаційний (замітка, інтерв'ю, звіт, репортаж) та аналітичний (кореспонденція, стаття, огляд преси). Тому основу нашого дослідження представляють власні назви, вживання яких вважається характерним для зазначених вище жанрів.
РОЗДІЛ 2 СПЕЦИФІКА ПЕРЕКЛАДУ ТА ВІДТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ВЛАСНИХ НАЗВ НА ОСНОВІ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ТЕКСТІВ
2.1 Функціонально-стильові особливості газетно-журнальних текстів
У ході дослідження було опрацьовано достатню кількість англійської та української періодики загальним обсягом 1658 друкованих аркушів. Ми вважали за потрібне зосередити наше дослідження на таких виданнях: українські газети «Голос України», «Ділова Україна», «Україна молода», «Українська газета», «Київська правда», журнали «Україна», «Українська культура», «Сучасність», «Людина і світ», англійські газети «The Times», «The Guardian», «The Telegraph», «The Express», «The Independent». Оскільки джерела іноземної преси повторювались, то при аналізі йшлося про переважно однаковий набір жанрів, який є характерним для переважної кількості газет та журналів.
Враховуючи те, які газетно-журнальні жанри найчастіше зустрічаються в англійських та українських періодичних виданнях, ми виділили наступні жанри: інформаційна замітка та репортаж. В межах інформаційної замітки найчастіше зустрічаються анотації, анонси, мініісторії. Мініпортрети та мініогляди майже відсутні.
В газетних та журнальних статях найширшого використання набули такі види статей як: коротка стаття, передова стаття, інформаційна стаття, огляд. Такий вид статей, як коментар, зустрічається рідко.
Дослідження торкалося преси двох абсолютно різних, неспоріднених мов різних народів, кожна з яких характеризується своєю специфікою, що безпосередньо проявляється також і в стилістичних принципах побудови та оформленні періодичних видань, у використанні певного набору жанрів та безпосередньо видів статей. Під час аналізу преси ми визначили, які із вище перерахованих жанрів є характерними для українських періодичних видань, а які для англійських. Також слід було з'ясувати, чи існують між ними суттєві відмінності.
У ході нашого спостереження з'ясовано, що до найбільш популярних жанрів українських газет та журналів належать: інформаційна замітка, хроніка та репортаж. До найбільш популярних видів замітки в українських газетах та журналах належать анотації, міні рецензії та мініогляди. Що стосується видів статей, то тут використовуються короткі статті, передові статті та огляди.
В свою чергу існує різниця між набором жанрів, які використовуються в українських газетах та набором жанрів, які використовуються в українських журналах. В газетах використовуються переважно хроніки, анотації та мінірецензії. Серед видів статей переважають передові статті та огляди. Для українських журналів характерним є використання репортажу, мініоглядів, анотацій. Що стосується видів статей, то в журналах переважають короткі статті та огляди.
До газетно-журнальних жанрів, які використовуються в англійських періодичних виданнях належить інформаційна замітка та репортаж. В межах інформаційної замітки виділяють анотації, анонси, мініісторії. В газетах та журналах використовують переважно короткі та інформаційні статті.
Щодо видів статей, то в англійських газетах використовуються переважно інформаційні статті та короткі статті, а в журналах - інформаційні статті.
При порівнянні жанрів українських та англійських газет ми можемо зробити висновок, що українські газети більш жанрово-різноманітні (хроніки, анотації, мінірецензії), у порівнянні з англійськимми (репортажі та анонси). Те саме стосується жанрової різноманітності українських журналів, яка в свою чергу є більш багатою (репортаж, міні огляди, анотації) порівняно із англійськими журналам (інформаційні статті).
Що стосується видів статей англійських та українських газет та журналів, то тут, на нашу думку, немає суттєвих відмінностей, є лише відмінності, зумовлені особливостями оформлення поданого матеріалу тією чи іншою газетою чи журналом.
2.2 Вживання власних назв в українських газетно-журнальних текстах
В українських періодичних виданнях зустрічається велика кількість власних назв. В основному, набір власних назв, характерних для цих жанрів, на нашу думку, істотно не відрізняється, проте певні невеликі відмінності існують.
Для обчислення частотності вживання англійських власних назв в газетах приймаємо всі власні назви за 98,8%, оскільки 1,2% становлять маловживані власні назви (космоніми, теоніми, міфоніми, зооніми тощо). За нашими підрахунками, найбільш поширеними є антропоніми (49,8% від усіх власних назв), ойконіми (22,1%), рідше вживаються ергоніми (13,8%), хрематоніми (7,1%), гідроніми (4,4%) та ороніми (1,6%).
Проаналізувавши частотність вживання власних назв в англійських газетах і журналах, зобразимо результати дослідження у вигляді піраміди, у якій різні види власних назв розміщені за принципом зростання їх вживаності (див. Схему 2.1.).
Размещено на http://www.allbest.ru/
Схема 2.1. Частотність вживання власних назв в англійських газетах і журналах
Стосовно українських газет, то ми помітили вживання таких видів власних назв: антропонімів (особові імена, патроніми, прізвища, наприклад: Юлія Тимошенко, Тарас Шевченко, Іван Франко); ойконімів (назви населених пунктів, наприклад: Київ, Ужгород, Крим); гідронімів (назви водойм: Дніпро, Чорне море); ергонімів (назви політичних партій: Наша Україна, Соціалістична партія України), назви палаців, церков, соборів: Ластів'яче гніздо, Маріїнський палац, назви районів, вулиць: Хрещатик, Оболонь, Волинь, назви навчальних закладів: Києво-Могилянська академія, назви приватних організацій, спортивних клубів: Динамо Київ, Металург); хрематонімів: (назви літературних творів: «Тіні забутих предків», кінофільмів: «Вавилон XX», театральних п'єс, вистав: «Ревізор»).
Для даного дослідження було взято 250 українських онімів з таких українських періодичних видань, як газети «Голос України», «Ділова Україна», «Україна молода», «Українська газета», «Київська правда», та журнали «Україна», «Українська культура», «Сучасність», «Людина і світ». Для обчислення частотності вживання українських власних назв в публіцистичних текстах приймаємо всі власні назви за 98,8%, оскільки 1,2% становлять маловживані власні назви (ороніми, космоніми, теоніми, міфоніми, зооніми тощо). За нашими підрахунками, найбільш поширеними є антропоніми (53,5% від усіх власних назв) ойконіми (20,6%), рідше вживаються ергоніми (15%), хрематоніми (7%) та гідроніми (2,7%).
Проаналізувавши частотність вживання власних назв в українських газетах і журналах на прикладі відібраних нами 250 онімічних одиниць, зобразимо результати дослідження у вигляді піраміди, у якій різні види власних назв розміщені за принципом зростання їх вживаності (див. Схему 2.2.).
Размещено на http://www.allbest.ru/
Схема 2.2. Частотність вживання українських власних назв в українських газетах і журналах
Антропоніми:
- особові імена
- патроніми
- прізвища
Топоніми:
- ойконіми (назви країн, міст, районів, мухафаз, еміратів)
- гідроніми (назви морів, річок, проток, заток, каналів)
- ороніми (назви гір, пустель)
3) Ергоніми:
назви газет та журналів
назви міжнародних організацій
назви політичних партій
назви інформаційних агентств
назви готелів
назви навчальних закладів
назви мечетей
назви терористичних організацій
4) Хрематоніми:
- назви священних писань
- назви кінофільмів
У нашій роботі ми подаємо також власну класифікацію онімів, характерних для українських газет та журналів:
Антропоніми:
- особові імена
- прізвища
Топоніми:
- ойконіми (назви країн, міст, районів, областей)
- гідроніми (назви морів, річок, озер)
- ороніми (назви гір)
3) Ергоніми:
назви політичних партій
назви інформаційних агентств
назви навчальних закладів
назви церков, соборів
назви палаців, замків, фортець
назви вулиць
назви спортивних клубів
4) Хрематоніми:
назви літературних творів
назви кінофільмів
назви п'єс, вистав
Що стосується антропонімів, слід зазначити, що вживання особових імен та прізвищ є характерним як для українських газет та журналів, так і для англійських. Проте, існує досить яскрава відмінність стосовно патронімів. Цей підвид власних назв майже не зустрічається в українських статтях і, навпаки, широко використовується в англійських. Натомість в українських статтях зустрічаються назви областей, наприклад: Кіровоградська область, Київська область.. Назви компаній та видавництв часто обирають собі англійські назви, які часто пишуться англійською мовою, і досить рідко транскрибуються українськими літерами. Те саме явище можна зустріти і в українській пресі, наприклад: Бюро перекладів «Myvic Solutions», курси англійської мови «Speak Up», компанія «United Bakers» («Юнайтед Бейкерс».) Можна припустити, що це пов'язане з бажанням легше запам'ятатись та завоювати популярність серед іноземців.
На відміну від англійських газет та журналів, в українських такі види оронімів, як назви гір зустрічаються вкрай рідко, а назви пустель взагалі майже не вживаються. Ми вважаємо, що це пов'язано з географічними особливостями країн регіону. В українській пресі натомість уживаються види ергонімів, як назви церков, соборів, монастирів, наприклад: Церква св. Димитрія, Домініканський собор, Києво-Печерська лавра, та назви замків і фортець, наприклад: Хотинська фортеця, Золочевський замок. Натомість в українських статтях часто зустрічаються назви спортивних клубів, наприклад: Динамо Київ, Металург.
На основі проведеного порівняння, ми можемо зробити висновок, що види власних назв, характерних для англійських та українських газетно-журнальних статей істотно різняться, що зумовлено особливостями різних культур, різних політичних та релігійних систем, а також тематичною спрямованістю самих періодичних видань.
Зробивши власну класифікацію власних назв, на яку ми будемо опиратись у нашій роботі, ми вважаємо за потрібне порівняти частотність вживання власних назв українських та англійських газетно-журнальних статтях.
В українських газетах та журналах найбільш вживаними є антропоніми (53,5% від усіх власних назв) та ойконіми (20,6%), в англійських газетних та журнальних статтях також - антропоніми (49,8%) та ойконіми (22,1%). Проміжне місце в українських та англійських виданнях займають ергоніми (15% в українських газетах та журналах, 13,8% - в англійських). Найменш вживаними власними назвами в українських виданнях є хрематоніми (7%), та гідроніми (2,7%), а в англійських - хрематоніми (7,1%), гідроніми (4,4%) та ороніми (1,6%) .
Вище наведені класифікації власних назв, що є найбільш вживаними нами було використано при характеристиці способів відтворення англійських власних назв. Класифікація надала нам можливість розглянути види перекладу, характерні для кожного виду власних назв як англійських, так і українських газетно-журнальних статей.
2.3 Особливості перекладу українських власних назв в публіцистичних текстах
Розглянувши способи перекладу арабських власних назв ми переходимо до розгляду українських онімів (див. Додаток 2).
Переважна більшість українських особових імен та прізвищ передаються арабською мовою за допомогою транслітерації, наприклад: Азаров - ГТЗСжЭ, Грушевський - МСжФнЭУЯн, Коцюбинський - ЯжУжИндУЯн, Кучма - ЯжКФгЗ, Муратова - гжСЗКжЭЗ, Шовковський - ФжЭЯжЭУЯн, Франко - ЭСЗдЯж, Тимошенко - КнгжФндЯж, Кирило - ЯнСнбж, Марина - гЗСндЗ, Остап - ГжУКЗИ, Станіслав - УКЗднУбЗЭ, Богдан - ИжеПЗд, Анатолій - ГдЗКжбн, Віктор - ЭнЯКжС. Деякі імена транскрибуються, наприклад: Лев - бнж, Сергій - УнСМн , Ісак - ЕУНЗЮ, Грушевський - МСжФнЭУЯн, Коцюбинський - ЯжУжИндУЯн, Янукович - нЗджЯжЭнКФ. Якщо ім'я є міжнародним, то існує два варіанта написання, наприклад: Костянтин - ЯжУКнЗдШдЎ ЮУШдШд, Олександр - ГжбнЯУЗдПСЎ ЕУЯдПС, Михайло - гнОЗнбжЎ гнОЗЖнб.
Слід зазначити, що українські патроніми майже не використовуються в арабських публіцистичних текстах. Це пояснюється тим, що структура цього виду антропонімів в українській та арабській мовах має певні розбіжності, хоча значення залишається тим самим: «ім'я по батькові». В українській мові патроніми утворюються способом додавання суфіксів -ович (-йович), -івна (-ївна) до імені батька, наприклад: Микола - Миколайович, Миколаївна. В арабській мові вони утворюються за допомогою додавання слів ЗИд, Ид, ЗИдЙ тощо до імені батька (ЗИж до імені сина), наприклад: ЗИж ШЗбИ - Абу Таліб, ЗИд ЗбгдХжС - Ібн аль-Мансур. Оскільки арабські патроніми ми транслітеруємо, а не перекладаємо (син Мансура), доречно було б транслітерувати і українські патроніми засобами арабської графіки. Але варіант Миколайович - гнЯжбЗнжЭнКФ буде неприйнятним для арабської мови та незрозумілим для її носів, які скоріш приймуть це слово за прізвище, аніж за ім'я по батькові. Варіант передачі українських патронімів арабським способом, тобто за допомогою слів ЗИд, Ид ЗИдЙ також буде невдалим, оскільки від буде неприйнятним для українців, наприклад: Миколайович - ЗИд гнЯжбЗ. Існує також третій варіант передачі українських патронімів на арабську мову: транслітерація з поясненням у дужках, наприклад: Миколайович - гнЯжбЗнжЭнКФ (ЗИд гнЯжбЗ). Але цей варіант вкрай незручний, оскільки вимагає більше часу. Тож найприйнятнішим варіантом буде уникнення українських патронімів і заміна їх прізвищем. Якщо ж прізвище невідоме, то до імені можна додати арабське слово «пан» - ЗбУнП, наприклад: Василь Миколайович - ЗбУнП ЭЗУнб. Проте в офіційних документах, наприклад, у паспорті або іншому документі, який засвідчує особу, патроніми доводиться транслітерувати, інші види перекладу в такому разі є неприйнятними.
Українські ойконіми також переважно транслітеруються: Київ - ЯннЭ, Одеса - ГжПнУЗ, Івано-Франківськ - ЕнЭЗдж- ЭСЗдЯнЭУЯ, Луганськ - бжеЗдУЯ, Богуслав - ИжежУбЗЭ, Дніпропетровськ - ПдИСжИКСжЭУЯ, Житомир - МнКжгнС, Кривий Ріг - ЯСнЭн Сне, Маріуполь - гЗСнжИжб. Деякі назви міст передаються практичною транскрипцією, наприклад: Чорнобиль - КФнСджИб, Гурзуф - ЫжСТжЭ, Закарпаття - ТЗЯЗСИЗКнЗ, Кам'янець-Подільський - ЯЗгнднКУ- ИжПнбУЯн, Керч - ЯнСКФ. Іноді зустрічаються два варіанти передачі назв українських ойконімів, практична транскрипція та транслітерація, наприклад: Харків - ОЗСЯжЭ ,ЯЗСЯнЭ. Другий варіант є транслітерацією з російської мови: Харьков. Це пов'язано з довготривалим статусом російської мови як державної на території України, тож не дивно, що багато українських власних назв зберегли свій російський варіант при передачі на інші мови. Можуть також співіснувати транслітерація та традиційний (історичний) переклад, наприклад: Крим - ,ЯСнгЎ ФИе МТнСЙ ЗбЮСг Білорусія - ИнбжСжУнЗЎ СжУнЗ ЗбИнЦЗБ, хоча такі випадки зустрічаються вкрай рідко, до того ж частіше використовують традиційний варіант: ФИе МТнСЙ ЗбЮСг, СжУнЗ ЗбИнЦЗБ.
Назви областей передаються способом додавання слова гНЗЭЩЙ до назви обласного центру, яка зазвичай транслітерується, наприклад: Київська область - гНЗЭЩЙ ЯннЭ, Кіровоградська область - ЯнСжЭжеСЗП гНЗЭЩЙ, Хмельницька область - ЯгнбднКУЯн гНЗЭЩЙ.
Отже, при передачі українських ойконімів на арабську мову використовується переважно транслітерація, рідше практична транскрипція. Традиційний переклад спостерігався лише в поодиноких випадках.
Подобные документы
Власні назви як об'єкт мовознавства. Поняття власних назв та їх різновиди. Транскодування англійських онімів українською мовою. Складнощі перекладу англійських власних назв та способи їх відтворення українською мовою. Елементи перекладацької стратегії.
курсовая работа [67,6 K], добавлен 22.09.2014Поняття власних назв та їх різновиди. Особливості транскодування англійських онімів українською мовою. Елементи перекладацької стратегії щодо відтворення власних імен та назв на матеріалі роману Дж. Роулінг "Гаррі Поттер та філософський камінь".
курсовая работа [66,0 K], добавлен 21.06.2013Лексико-семантичні особливості перекладу власних назв з англійської на українську мову. Встановлення зв'язку між назвою та змістом, адекватність перекладу власних назв. Способи перекладу власних назв. Найбільш вживані стратегії під час перекладу назв.
курсовая работа [60,5 K], добавлен 22.11.2014Історія розвитку перекладу власних географічних назв з англійської мови на українську. Аналіз фонових знань, необхідних для здійснення перекладу власних географічних назв з англійської мови на українську. Засоби перекладу власних географічних назв.
курсовая работа [48,4 K], добавлен 23.10.2011Способи перенесення власних імен з однієї мови в систему писемності. Проблема перекладу британських, французьких, українських та російських географічних назв. Переклад назв географічних об’єктів літерами українського алфавіту на прикладах друкованих ЗМІ.
курсовая работа [44,6 K], добавлен 03.10.2014Дослідження особливостей перекладу та способів перекладу власних імен з англійської мови на українську. Аналіз фонових знань, необхідних для здійснення перекладу. Існуючі способи та прийоми: транслітерація; транскрипція; транспозиція; калькування.
курсовая работа [48,1 K], добавлен 21.01.2013Загальні труднощі перекладу (фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні труднощі), його способи та прийоми (на основі системних еквівалентних відповідників, передачі безеквівалентних номінацій). Передача німецьких власних назв на українську мову.
дипломная работа [120,5 K], добавлен 12.09.2012Способи відтворення та структура реалій в перекладі. Шляхи та засоби перекладу національно-забарвлених лексичних одиниць, їх вимір. Труднощі при передачі власних назв та імен українською мовою. Правила практичної транскрипції з англомовних статей.
курсовая работа [57,5 K], добавлен 20.09.2015Визначення поняття власних імен, їх класифікація та місце в художній літературі. Шляхи досягнення адекватності при перекладі власних імен. Особливості перекладу промовистих власних імен на матеріалі творів Дж. Роулінг та роману Д. Брауна "Код Да Вінчі".
дипломная работа [94,9 K], добавлен 21.06.2013Переклад як лінгвістичне явище. Основні прийоми перекладу та адаптації назв кінофільмів з англійської на українську мову. Роль трансформацій у процесі перекладу назв кінофільмів. Комунікативна компетенція, жанрова адаптація, випущення слів при перекладі.
курсовая работа [69,1 K], добавлен 10.12.2014
