Мова і стиль творів Бориса Грінченка

Вивчення мови наукових, публіцистичних та художніх творів Б. Грінченка з позицій висвітлення ідіостильових особливостей та відмінностей від мовної практики першої половини ХІХ ст. Виокремлення наскрізних лексико-тематичних груп у макроконтексті творів.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 07.03.2014
Размер файла 46,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

УДК 821.161.2.08 Грінченко

МОВА І СТИЛЬ ТВОРІВ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Кравченко Маргарита Віталіївна

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Поповський Анатолій Михайлович, Дніпропетровський національний університет, професор кафедри української мови.

Офіційні опоненти: - доктор філологічних наук, професор Статєєва Валентина Іванівна, Ужгородський національний університет, професор кафедри української мови.

- кандидат філологічних наук, доцент Дзюбишина-Мельник Наталя Яківна, Національний університет “Києво-Могилянська Академія”, доцент кафедри української мови.

Провідна установа - Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м.Харків.

Захист відбудеться 27 березня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.173.01 при Інституті української мови НАН України (01001, м.Київ-1, вул. М.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м.Київ-1, вул. М.Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 19 лютого 2001 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук Самойлова І.А.

Кравченко М.В. Мова і стиль творів Бориса Грінченка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. Інститут української мови НАН України. Київ, 2001. публіцистичний мовний лексичний макроконтекст

Дисертацію присвячено вивченню мови наукових, публіцистичних та художніх творів Б.Грінченка з позицій висвітлення ідіостильових особливостей та відмінностей від мовної практики першої половини ХІХ ст. Виокремлено наскрізні лексико-тематичні групи (Україна, народ, робота (праця), школа, мова, література) та слова-символи у Грінченковому макроконтексті. Здійснено стилістичний, семантичний, функціональний аналіз лексичних, лексико-граматичних, словотвірних книжних та розмовних одиниць у мові творів Б.Грінченка, що дало змогу виявити традиційне та новаторське в мовній практиці культурно-громадського діяча.

Ключові слова: мовна особистість, норма літературної мови, ідіостиль, лексико-тематична група, контекст, нехудожня, художня мовотворчість, традиція, новаторство.

Кравченко М.В. Язык и стиль произведений Бориса Гринченко. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. Институт украинского языка НАН Украины. Киев, 2001.

В работе исследуется язык произведений Б.Д. Гринченко, деятельность которого связана с периодом второй половины XIX - начала XX ст. в истории украинского литературного языка.

Впервые в украинистике изучаются нехудожественные тексты социально-политической, научно-педагогической, литературно-критической и лингвометодической тематики, а также художественные произведения (поэзия, проза, драматургия, стихотворные сказки) с целью выделения корпуса стержневых лексем и определения характерных, наиболее общих индивидуальных особенностей языка Б.Гринченко. При этом подчеркнуто, что за исключением анализа "Словаря украинского языка" в 4-х тт. 1909-1907 гг., редактором которого он был, его творческое наследие недостаточно изучено.

Выработанная методика выделения лексико-тематических групп в текстах различной функционально-стилевой направленности и анализ употребления слов-доминант типа "Україна", "народ", "робота", "школа", "література", "мова" дали возможность определить две характерные тенденции в истории литературного языка исследуемого периода: 1) развитие публицистического стиля, его характерной лексики и валентности языковых единиц, индивидуальное стилистическое использование публицистических элементов (перифраз, слов-символов, агитационно-призывных модальных лексико-синтаксических структур и т.п.), семантическое и эмоционально-экспрессивное обновление традиционной лексики в новом контексте; 2)процессы терминологизации (лексико-семантической, деривационной, лексико-синтаксической) и детерминологизации филологической и педагогической лексики украинского языка. Лексический анализ текстов Б.Гринченко в аспекте выделения ЛТГ и изучения их внутреннего наполнения (синонимические ряды, валентность и функции компонентов, частотность употребления) и семантической динамики позволил сделать вывод, что СУМ 1907-1909 гг. недостаточно полно отображает лексический состав литературного языка второй половины XIX в.

В работе описана репрезентация книжной и разговорной лексики, ее соотношение и функциональная нагрузка зависимо от контекста. Так, выделены группы общенаучной, общественно-политической, философской лексики, изучены способы введения иноязычной информации (латиницей, в русском написании). С точки зрения нехудожественного текста разговорные элементы рассматриваются как образные экспрессивы, вносящие в контекст иронический оттенок, подчеркивающие диалогичность речи и создающие эффект публицистического, популярного изложения.

Относительно языка научных, публицистических текстов большее внимание уделено книжному синтаксису, поскольку конец XIX - начало XX вв. - это время формирования научного стиля речи. Рассмотрены способы авторского комментирования, цитации, оформления вставных конструкций, позиций авторского "я"/"мы" изложения, структурирования текста, функции повторов, вопросительных предложений, семантических отношений между частями сложных синтаксем.

Проанализированный материал художественных текстов показал, что Б.Гринченко, продолжая традиции Т.Г.Шевченко, развивает направление эстетизации народноразговорной стихии, отказываясь от аффектации, заботясь о прозрачности стиля, простоте языка, его доступности. Последнее, по его мнению, обеспечивает прежде всего ориентация писателей не на местные диалекты, а на широкую наддиалектную среднеподнепровскую языковую среду.

В работе подчеркивается, что языковый стиль писателя отражает тонкое взаимодействие, пропорционально-уместное использование единиц трех систем: фольклорной, наддиалектной и книжной. Так, народнопоэтические слова - названия характерных элементов пейзажа, семейных отношений, психических состояний человека Б.Гринченко удачно использует для создания лиризма. Фольклорные лексические, морфологические и синтаксические элементы, слова-символы передают культурно-историческую традицию оттенения словесно-образной структуры слова. Наддиалектные языковые единицы являются средствами конструирования разговорно-бытового фона повествования. При этом деформированные слова, бытовые русизмы выполняют функции элементов социальной типизации персонажей. Книжная лексика (социально-политические, экономические, абстрактные наименования, характерные публицистические словосочетания) является основой социально ориентированного художественного текста.

Для языкового стиля Б.Гринченко характерны также немногочисленные историзмы, библеизмы, традиционные контрастивные образы, амплифицированные эпитеты, тавтологические обороты, аллегории социального содержания, фольклорные модификации структур экспрессивного синтаксиса, лейтмотивное строение макротекста.

В целом ритмомелодика художественного текста отражает спокойное повествование с оттенком фольклорной тональности, эмоциональные размышления, уравновешенные диалоги, экспрессивную публицистическую речь.

Сопоставление материалов 11-томного СУМа и цитации из произведений Б.Гринченко показало, что писатель значительно расширил семантико-стилистические потенции слов, употребляя их в новых контекстуальных значениях.

Вышесказанное даёт право утверджать, что языковое творчество Б.Гринченко было осознанной деятельностью, направленной на развитие полифункциональности украинского литературного языка конца XIX- начала XX веков.

Ключевые слова: языковая личность, норма литературного языка, идиостиль, лексико-тематическая группа, контекст, нехудожественное, художественное языковое творчество, традиция, новаторство.

Kravchenko M.V. The language and style of B.D.Grinchenko's works. - Manuscript.

Thesis for obtaining the scientific Degree of the Candidate of Science (Philology), specialty 10.02.01 - the Ukrainian language. Th Institute of the Ukrainian language, National Academy of Sciences of Ukraine. Kiev, 2001.

The thesis deals with the investigating the language of Grinchenko's literary and non-literary heritage. Grinchenko's language has been analyzed from the viewpoint of his idiostylistic peculiarities connected with the differences in the then language practice (10-50ies of the XIXth century).

Th so-called key lexico-thematic groups (Ukraine, nation, work, school, language, literature) and words-symbols in Grinchenko's microcontext have been pointed out.

Stylistic, semantic, functional analysis of lexical, lexico-grammatical, word-formative bookish and colloquial units in the language of Grinchenko's works has been made and traditional and innovatory trends in language practice of the great man of culture have been shown.

Key words: philologist, literary language norm, idiostyle, lexico-thematic group, context, literary and non-literary creative activities, tradition, innovation.

Загальна характеристика роботи

Історія будь-якої літературної мови, охоплюючи динаміку літературних норм та стильових різновидів, зосереджує увагу на мовній практиці письменників, культурних діячів, публіцистів тощо.

В історії української літературної мови до сьогодні маловивченою, не завжди об'єктивно оціненою є мовна індивідуальність письменника, перекладача, фольклориста, етнографа, мовознавця-лексикографа, критика і публіциста, педагога Бориса Дмитровича Грінченка (1863-1910).

Природне мовне чуття, наукова інтуїція, уміння точно й образно висловити думку зумовили не лише довіру сучасників при призначенні Б.Грінченка головним редактором першої лексикографічної праці нової української літературної мови, але й високу оцінку його художнього таланту. "Кождий неупереджений мусить признати, - писав 1903 року І.Франко про двотомник письменника, - що вже з огляду на мову, поетичну форму та техніку версифікації ті томи треба вважати великим здобутком української літератури". І.Нечуй-Левицький відзначав: "Борис Дмитрович був чудовий стиліст і писав найчистішою й найкращою мовою у наш час".

Чітка й обґрунтована позиція Б.Грінченка в питаннях національно-мовного розвитку не могла бути прийнята для офіційної радянської науки. Так, наприклад, у "Курсі історії української літературної мови" (Т.1, 1958 р.) зауважено: "Б.Грінченко прикривав страшні картини невільницького життя трудящих царської Росії "солодкими" словами і фразами" (с. 291). Однак його лексикографічна праця "Словарь української мови" (1907-1909 рр.) удостоїлася високої оцінки. Словник досліджували з погляду теоретичних засад і практики укладання І.Огієнко, В.Ващенко, М.Пилинський, С.Головащук, Л.Паламарчук, А.Бурячок, О.Тараненко. Він був і є об'єктом вивчення загальних тенденцій розвитку української літературної мови в першій половині ХІХ ст. (А.Москаленко, А.Поповський, В.Винник, О.Муромцева та інші).

Уперше на універсальний характер творчості Б.Грінченка вказали учасники науково-практичної конференції в 1988 році (м. Луганськ), здійснивши всебічний аналіз індивідуального стилю письменника. Зокрема, було визначено такі аспекти мовного доробку Б. Грінченка: трансформація рідної говірки у мовно-творчому комплексі письменника (К.Глуховцева, Б.Шарпило); структура художнього слова (Т.Возний); іншомовні слова у мовленнєвій практиці (О.Муромцева, І.Муромцев); фразеологія художнього мовлення (С.Дідик, М.Коломієць); перифрази в поезіях (І.Кобилянський); індивідуалізація мови персонажів прозових творів (О.Скорик); мова драматичних творів (Я.Януш); антропонімікон прози (О.Неділько, В.Шевцова); фольклоризми в поезії (Г.Богуцька); індивідуальний синтаксис (Н.Гуйванюк, М.Кобилянська, А.Мановицька, Т.Романюк та інші). Участь Б.Грінченка в літературно-мовних дискусіях кінця ХІХ - початку ХХ століття висвітлено в дисертаціях В.Статєєвої та Р.Трифонова. Проте мова наукових та науково-публіцистичних творів письменника ще не була об'єктом дослідження. Не розкрито й чинники формування Б.Грінченка як мовної особистості. Потребує поглибленого аналізу стиль його художніх творів (поезія, проза, драми, віршовані казки) з погляду історії української літературної мови, розвитку стилістичних прийомів організації нехудожньої та художньої мови. Сучасна наука потребує комплексних праць, які б досліджували мовну особистість письменника - автора різностильових текстів (Н.Дужик). Викладене вище зумовлює актуальність монографічного дослідження про мову і стиль творівт Бориса Грінченка.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з комплексною науковою проблемою кафедри української мови Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка "Лінгвістичне дослідження текстів різних функціональних стилів".

Мета цього дослідження - вивчити мову художніх та науково-популярних, публіцистичних творів Б.Грінченка з погляду виокремлення наскрізних лексико-тематичних груп (ЛТГ), співвідношення книжних та розмовних елементів, особливостей індивідуального синтаксису.

Основну увагу в роботі зосереджено на вирішенні таких завдань:

а) охарактеризувати екстра- та інтралінгвальні чинники формування Б.Грінченка як мовної особистості;

б) визначити взаємозв'язок тематики мовної творчості Б.Грінченка та її лексичного наповнення; склад наскрізних ЛТГ та валентність лексем, що належать до цих груп; наявність ключових понять творів у реєстрі "Словаря української мови";

в) виявити співвідношення та функції книжних і розмовних елементів у текстах різних жанрів;

г) висвітлити вплив фольклорного компонента на мовну творчість письменника;

ґ) проаналізувати синтаксичну організацію творів;

д) простежити характер відображення лексичних одиниць художніх текстів Б.Грінченка у СУМі.

Матеріалом дослідження обрано тексти статей, виступів, рецензій, опублікованих у пресі кінця ХІХ - початку ХХ століття ("Зоря", "Нова громада", "Правда" та інші), прижиттєві видання наукових праць (43 позиції), публікацію "Б.Грінченко - М.Драгоманов. Діалоги про українську національну справу" (К., 1994), видання художніх творів у 2-х томах 1963 та 1990-1991 років.

Об'єктом цього дослідження є лексичні, лексико-граматичні, синтаксичні словесно-образні компоненти нехудожньої та художньої творчості Б.Грінченка.

У дослідженні використано такі методи: описовий, функціонально-стилістичний, метод виокремлення лексико-тематичних груп, а також зіставний та кількісний аналіз.

Так, метод виокремлення ЛТГ дав змогу: а) виявити й описати наскрізні слова-домінанти ЛТГ "Україна", "народ", "робота", "школа", "література", "мова"; б) встановити наявність / відсутність споріднених лексико-семантичних елементів у текстах різних стилів, відмінної образної потенції.

За допомогою зіставного аналізу, ґрунтуючись на використанні аналізованих мовних одиниць у творах Б.Грінченка і в СУМі, вперше в ідіостилістиці вдалося визначити роль письменника в унормуванні української літературної мови. При цьому враховувалося, як співвідноситься ілюстративний матеріал з характером лексичного значення (пряме, переносне, додатковий відтінок, нове значення) та стилістичним маркуванням слова. Зафіксовано в СУМі 1260 реєстрових слів, які проілюстровані цитатами з творів Б.Грінченка.

Наукова новизна роботи ґрунтується на тому, що вперше: а) здійснено лексико-тематичне та функціонально-стилістичне дослідження текстів Б.Грінченка ; б) з'ясовано значення його словесно-художньої (поетичної, прозової, драматичної) та науково-публіцистичної творчості в історії української літературної мови кінця ХІХ - початку ХХ століття; в) уведено в стилістику поняття наскрізної лексико-тематичної групи в індивідуальній мовотворчості.

Теоретичне значення праці полягає в тому, що в ній висвітлюються екстра- та інтралінгвальні чинники визначення ролі мовної особистості в історії української літературної мови. Простежуються тенденції щодо взаємодії книжних та народнорозмовних елементів на прикладі ідіостилю, що репрезентує нову українську літературну мову кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Практичне значення дослідження пов'язане з потребою оновлення курсу історії української літературної мови та методики викладання стилістики. Одержані результати впроваджуються в роботі науково-дослідницької групи студентів при Інституті грінченкознавства Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Новий мовний матеріал може бути використаний у лексикографічній роботі, зокрема для створення словника мови Б.Грінченка, історичних словників української мови, а також у вузівській практиці - при читанні спецкурсів та написанні курсових і дипломних робіт.

Особистий внесок здобувача полягає в розширенні відомостей про теоретичні погляди Б.Грінченка-мовознавця, особливості його лексики, фразеології, синтаксису, а також прийоми й способи поєднання мовних елементів різного функціонально-стильового спрямування в художніх та нехудожніх текстах.

Апробація результатів дисертації відбувалася під час республіканської наукової конференції "Проблеми творчої спадщини Бориса Грінченка" (Луганськ, 1993), всеукраїнської наукової конференції "Українська мова як чинник формування національної свідомості молоді" (Львів, 1995), міжнародної наукової конференції "Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні" (Київ, 1996), наукової конференції "Українська мова: з минулого в майбутнє" (Київ, 1998), щорічних наукових конференцій професорсько-викладацького складу Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (1990-2000), на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України (листопад, 2000). Основні положення і результати дослідження викладено в 10 публікаціях: 9 статтях та тезах.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (170 позицій) та двох додатків - “Перелік понять фольклористики, які вживаються в текстах Бориса Грінченка”, “Фразеологізми в тексті та СУМі” (98 фразеологічних одиниць). Повний обсяг дисертаційного дослідження - 238 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, розглянуто стан вивчення проблеми в мовознавстві, сформульовано мету, завдання та методи дослідження, відзначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів та форму їх апробації.

У першому розділі "Борис Грінченко як мовна особистість" розглянуто екстра- та інтралінгвальні чинники творчої індивідуальності культурно-громадського діяча. Вихідною тезою аналізу є зв'язок мовної особистості як національного феномена з певним історико-філологічним тлом, яке формує цю особистість відповідно до стану розвитку суспільства, з одного боку, і стану розвитку мови, з другого (В.Гумбольдт, І.Бодуен де Куртене, О.Потебня, Д.Овсянико-Куликовський, І.Огієнко, І.Синиця, І.Білодід, Н.Сологуб та ін.). Одним із актуальних напрямків сучасного мовознавства є дослідження мовної особистості письменників, які відіграли важливу роль у процесі становлення й розвитку української літературної мови.

Ідіолект Б.Грінченка характеризується високим рівнем мовної компетенції письменника, його філософсько-світоглядними позиціями, етнонаціональними, соціальними та історико-культурними особливостями.

До екстра- та інтралінгвальних чинників, які визначили психолінгвальний характер творчої індивідуальності Бориса Грінченка, належать:

1) рідна говірка письменника-слобожанина, добре знання народної мови (у вісімнадцятирічному віці він досконало вивчив українську літературну мову, якою в його сім'ї не говорили);

2) робота в народницьких гуртках під час навчання в Харківському реальному училищі, вивчення й поширення книг українською мовою, зокрема "Кобзаря" Т.Г.Шевченка;

3) усебічна ерудиція, висока освіченість; інтерес до найвидатніших творів української (Є.Гребінка, К.Думитрашко, І.Котляревський) і світової класики (В.Скотт, А.Байрон, В.Гюго, М.Гоголь, О.Пушкін, М.Некрасов та ін.); знання слов'янських, німецької, французької мов, опанування норвезької для читання Ібсена;

4) учителювання в селищах Сумського, Зміївського, Ізюмського повітів Харківської губернії; тривале (упродовж 6 років) перебування в с.Олексіївка Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії, що сприяло вивченню народної мови;

5) фольклористична діяльність, укладання праці "Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях" (1895, 1896, 1899), збірки "Из уст народа. Малорусские рассказы, сказки и пр." (1900);

6) природне мовне чуття, наукова інтуїція; уміння точно й образно висловити думку, цілеспрямоване використання виразових засобів різних мовних рівнів; індивідуальна мовна практика у трьох стилях та їх жанрових різновидах: художньому (поезії, проза, драми), науковому (статті, рецензії, книжки), публіцистичному (статті);

7) редагування та доукладання "Словаря української мови" (1907-1909 рр.), вихід якого був свідченням позитивних змін в українському мовно-літературному процесі, пов'язаних із революцією 1905 р.;

8) участь у літературно-мовних дискусіях кінця ХІХ - початку ХХ ст. з питань вироблення літературно-писемних норм, культури слововживання, стилістичних можливостей мови.

На таких лінгвопсихологічних засадах формувалася мовна особистість Б.Грінченка; вони зумовили свідомий характер діяльності письменника у виробленні єдиної української літературної мови, відстоюванні рідномовного виховання, у виступах проти утисків української мови в різних сферах суспільного життя України.

Другий розділ "Мова наукових і публіцистичних творів Бориса Грінченка" присвячено дослідженню наскрізних лексико-тематичних груп - "Україна", "народ", "робота", "школа", "література", "мова", дібраних із нехудожніх текстів Б.Грінченка. Аналіз здійснено в межах кожної групи із визначенням валентності домінантних лексем та їх контекстуальних тематично й семантично зв'язаних синонімів. При цьому лінійні зв'язки слів-домінант та периферійних конституентів, їх стильова маркованість, функції (номінативні, стилістичні, експресивні) репрезентуються у вертикальному макроконтексті Грінченкової нехудожньої мовотворчості.

Так, ЛТГ "Україна" складають центральна лексема Україна, контекстуальні синоніми край, країна, земля та поняття український, національний, державний. Із словом-домінантою пов'язані: географічний образ України, створюваний модифікаціями номена Вкраїна Наддніпрянська, Україна-Русь, Галичина й Буковина і топонімами Чернігівська, Київська, Полтавська, Харківська губернія, Київ, Львів, Чернівці, Кам'янець, Катеринодар і под.; а також так званий "історичний" образ, конкретизований переважно історичною лексикою на позначення територіальних одиниць (царство, князівство, Московщина), соціальних верств (князь, король, султан, дворяни), народностей (печеніги, половці, татари, ляхи і под.), українських племен (поляне, деревляне, уличі), історичних реалій, військових звань, об'єднань (каторга, галера, отаман, Запорозька Січ тощо), органів державного управління (віче, уряд, гетьманщина і т. ін.).

Для синонімів край, країна, земля (з перевагою у вживанні першого) характерна інтимізуюча сполучуваність із прикметником рідний, присвійним займенником наш, наприклад: "Се великоправдиві слова, і треба звернути на них увагу нашим землякам, треба, щоб не заробити потім гіркого, важкого докору до рідного краю" [20, 46].

Прикметникові поняття-асоціати український, національний, державний характеризуються поєднанням з іменниками на позначення: а) суспільно-політичних реалій типу націонали-народолюбці, народ, історія, мужики, нація, сім'я, націоналізм, незалежність, партія, воля, право, гніт, борня, режим тощо: "Київ, а не Москва, був столицею української державності" [20, 82]; "Коли пан та мужик зникнуть - тільки тоді й можлива національна воля на Вкраїні" [20, 71]; б) абстрактних понять на зразок справа, праця, ідея, душа, традиція, самопізнання, питання, розвиток, дух, світогляд, потреби, і под.: "…бо позитивна вкраїнська праця можлива в нас тільки на народолюбній основі…" [20, 102]; "…[товариство] може зробитися дуже важливим фактором нашого національного розвитку" [1, 155]; в) філологічних понять, як-от слово, мова, література, твір, письменник, книжка, журнал, наука: "Людина зацікавлюється, починає читати вкраїнські книжки" [20, 48].

ЛТГ "народ" репрезентована кількома семантично зв'язаними мікрогрупами:

1) територіальне об'єднання людей (народ, люд, простолюд, людськість, народний); 2) об'єднання людей за етнічною ознакою (плем'я, народність, нація, національність, націонал, українство, українець); 3) соціально активна група людей (маси, громада, громадянство, громадськість, громадянин; громадський); 4) соціальні верстви (мужик, селянин, хлібороб, пан, інтелігенція);

5) об'єднання за спорідненістю (сім'я, брати, родичі, сини).

Центральне слово народ має в аналізованих текстах Б.Грінченка кілька значень:

а) непанівний клас (табір): "Вся країна розбилася на два виразні табори - панів та мужиків, інтелігенцію та народ" [20, 37]; б) населення країни: "Тридцять років уже минуло, як зреклася вона [Х. Алчевська. - М.К.] свого рідного краю і працює досить щиро, щоб змоскалити наш народ" [20, 39]; в) об'єднання людей за етнічною ознакою: "…сформувавши Швейцарію, Австрію та Північні Американські Сполучені Держави, - це все держави, складені з неоднакових зовсім народів…" [20, 75]. Виявлена текстова багатозначність слова народ не відображена у "Словарі".

Поняття нація вказує на: а) розрізнення народів за мовною ознакою: "Мужик навіть не знає, що є нації, що можуть існувати нації. […] Таким побитом, плутанина страшенна, плутанина до того, що спершу навіть здається мужикові чудним, як скажеш йому, що всі французи розмовляють тільки по-французькому" [20, 37]; б) територіальну й адміністративну незалежність групи людей: "… що коли вкраїнський народ є справжня нація, то не може вона не мати … право автономного життя" [20, 76].

У статті "Твори світової літератури на селі" (1906р.) Б. Грінченко дав визначення ключового поняття публіцистики - національність: "… хоч поки що й далекого, але все ж неминучого часу, коли люде перестануть ділитися на класи, і кожна національність стане однією спілкою рівноправних культурних, освічених громадян…" [28, 95].

Як і більшість попередніх, новим для літературної мови кінця ХІХ століття є слово громадянство - відповідник раніше активної номінації "товариство", пор.: "…уряд змушений був до того, що зробив дужим могутнім рухом, пориванням нашого громадянства (суспільності) так само, і звернувши потім на шлях реакційний…" [20, 52].

На прикладі аналізованої ЛТГ розглянуто явище термінологізації суспільно-політичної лексики, зумовлене, по-перше, варіантністю новотворів із суфіксами -ість, -ств(о) типу людський - людськість, українець - українство, громадський - громадськість, громадянин - громадянство, народ - народність, а по-друге, оновленням сполучуваності слів: лексеми поєднуються здебільшого з відносними прикметниками, утвореними від іменників ЛТГ "народ", пор.: "Український робочий народ блукає в темряві, гине з убозтва, терпить беззаконні знущання, не маючи забезпечених людських прав…" [9, 217]; "…цілі громадські маси обняло одне могутнє почуття, одне палке поривання розбити, розвалити смердючі стіни" [20, 53].

Використані оцінні епітети не лише сприяють емоційності мови, але й передають реальний стан речей, увиразнюють перехід від загального до конкретного, наприклад: "…мусимо працювати на користь темного народу, пригніченого лихою долею" [20, 71]; "Не лїпше й з інтеліґенциєю. Безправно-рабська, денационалїзована, лїнива, неенерґічна, не здатна до видержаної сталої боротьби, до працї на добро й щастя свого народу…" [9, 217].

У літературно-публіцистичній мові цього періоду нового суспільно-політичного значення набувають лексеми - назви спорідненості. Ці слова для Б.Грінченка є засобами образної конкретизації вислову в напрямку апеляції до побутової свідомості, як-от: "Нація була в його [Шевченка. - М.К.] розумінні сім'єю з рівних людей-братів…" [20, 68]; "Не тоді добре єднається народ з народом, коли вони родичі, хоч би й близькі, а тоді, коли життя їх укупі…" [20, 75].

Номінації, що входять до ЛТГ "робота", були важливим засобом в обстоюванні теми активної суспільно-політичної та літературно-просвітницької діяльності. Їх функціонування є показником процесів термінологізації загальновживаних слів, що розпочалися у 60-70-х роках ХІХ ст. Названа ЛТГ об'єднує контекстуальні синоніми робота, праця, діло, справа, діяльність, борня (порядок їх відбиває спадну частотність уживання), які зазнають семантичного зрушення в напрямку актуалізації в значенні узагальненого змісту "діяльність". Перехід слів робота, справа, праця, діло до суспільно-політичного словника супроводжується зміною валентності, як-от: "Взагалі тепер по всій Росії політична робота якось сховалась…" [1, 115]; "…на се вже треба було упертої, видержаної, дисциплінарної громадської праці" [20, 53]; "Скоро зійдемося до якого спільного діла" [20, 47]; "…думаємо, що їх критика робить безперечну користь українській справі…" [20, 118].

Стрижневі лексеми, а також похідні від них дієслова в нехудожній мові Б.Грінченка включаються й у висловлювання зі значенням мети, спрямування практичної діяльності, характерні для публіцистичного стилю: "Треба зрозуміти, що кинути роботу для рідного краю і піти на роботу до його гнобителів… є справжня цілковита зрада" [20, 40]; "…тепер можна працювати для України тільки в двох напрямках: у просвітньо-культурному та в економічному" [20, 107].

Науково-педагогічна та шкільна практика Б.Грінченка спричинилися до функціонального навантаження ЛТГ "школа", у якій об'єднано характерні для індивідуальної мовотворчості терміни. Їх репрезентація розширює й уточнює позиції щодо участі педагога в розвитку відповідної лексики, вивченням якої займалася М. Разумейко. Центральним у текстах Б.Грінченка є слово школа, пор. визначення з праці "Яка тепер народня школа на Вкраїні": "…школа яко орган, що викохує й розбуркує творчі сили народні і направляє йіх на такий шлях, яким народні маси йдуть до визволу з духової й матеріальної неволі…" [2, 328]. Поряд із термінологічними сполуками типу середня (вища) школа, офіціальна народна школа, сільська школа, приватна школа, сільськогосподарська школа тощо й назвами інших навчальних закладів та їх підрозділів (гімназія, семінарія, інститут, університет, факультет, кафедра) уживаються соціально-оцінні словосполучення типу: "Що на Вкраїні повинна бути українська школа - про це нема чого сперечатися" [21, 40]; "Школа у нас на Вкраїні стала ще більше москалізаторською, ніж була…" [2, 247] .

Синонімами в названій ЛТГ виступають терміни освіта і просвіта (народна, вкраїнська, мужицька, справжня), об'єднані в одному контексті з іншими суспільно-політичними поняттями, що забезпечує публіцистичне звучання тексту: "…а просвіта се - терпимість, воля, братерство"; "Общество-ж має ширити просвіту… " [9, 257].

До аналізованої групи належать також лексеми учитель (учительство, педагог, професор, доцент, історик), учень (школяр, школярка, дитина, студент), напрямки навчання (писати, читати, вимовляти; читання, писання), книжки для навчання (шкільна книга, книжка для науки дітям, книга задля роботи в класі; читанка, підручник) та ін.

ЛТГ "література" охоплює понад 100 літературознавчих понять, об'єднаних у декілька мікрогруп: а) терміни для називання літератури як мистецтва слова (красна словесність, письменство, література, писання, белетристика); б) терміни на позначення діячів літератури (письменник, писатель, літерат, письмовець, белетрист, класик, автор та ін.); в) терміни на позначення літературних жанрів (роман, повість, вірш, поезія, поема, байка тощо); г) терміни, пов'язані з аналізом художніх творів (зміст, форма, ідея, сюжет, сцена, матеріял, образ, літературний смак, тема, літературний розвиток і т.ін.); ґ) редакційно-видавнича термінологія (преса, часопис, видання, цензура, публіцистика, книга (книжка) та ін.).

Творчість Б.Грінченка-критика є репрезентантною щодо процесів поширення назв осіб за відношенням до певної сфери діяльності. Це слова із суфіксами -ик, -ник, -іст, -ист, -ар, -ч-, -к-, наприклад: історик, віршовник, романіст, публіцист, повістяр, читач (читачка) тощо. Зокрема, слово читач уживається на позначення особи, що здійснює читання, для якої призначені літературні твори і яка перебуває під впливом художнього тексту. Останній відтінок у значенні виникає в текстах, де Б.Грінченко описує емоційний та інтелектуальний вплив (плакати, сміятися; думати, взнати) творів: "Шевченків "Кобзар", Квітчина "Маруся", Маркові Вовчкові оповідання, Левіцького такі речі, як "Баба Параска та баба Палажка", "Кайдашева сім'я", "Дві московки" та инші примушують плакати або сміятися, або думати селянського читача, котрий взнав українську книжку" [44, 16]; "Там, де в моєї читачки ставало добутих попереду історичних знаннів, там вона розуміла читане досить добре" [32, 16].

У досліджуваних нехудожніх текстах письменника вжито понад 50 власних назв - імен українських, російських та зарубіжних культурних діячів.

Те, що значну роль відіграли праці Б.Грінченка в унормуванні української літературної мови в галузі фонетики, лексики, граматики, стилістики, довела В.Статєєва. Відзначаємо поняттєву й семантичну місткість лексики, яка належить ЛТГ "мова". У дослідженні функції цих понять розглядаються у зв'язку з поглядами Б.Грінченка-мовознавця. Зокрема, наголошується на тому, що вчений є представником психологічного напрямку у філології другої половини ХІХ ст. Переконатися в цьому неважко, прочитавши такі дефініції письменника: "Мова, то не збірка умовних згуків… Мова завсігди виявляє сумму уяв, що йіх виробив і пережив народ. Тим вона й є могучим громадським звязком. Кожне слово якоі мови виявляє собою результат вікового духовного життя народу, результат його творчости. Чого народ зазнав, коло чого думка працювала, те і в мові має свій вислів. Тим кожне слово якоі мови промовляє до народньоі свідомости, збуджує в кожному свідомий процес думки, порушує всю его природу моральну [2, 243]. Науковець доводить, що мова - це не штучне досконале утворення, а річ, що формується впродовж тривалого розвитку суспільства, людини, у колективній праці народу: "Але ж мови не впали з неба готові і не вигадали йіх самі народи. Вони…яко твір багатьох умов псіхологічних, побутових і т. і. у того чи іншого народу" [2, 242].

Функції мови Б.Грінченко позначає поняттями державна мова (офіціальна мова, казенна мова), викладова мова, рідна мова, загальна літературна вкраїнська мова, розмовна мова. При цьому письменник наголошував, що єдина державна літературна мова повинна мати поліфункціональний вияв у всіх сферах суспільного життя, а саме: "Маючи на увазі сьогочасні реальні обставини, вони силкуються тепер здобути українсько-руській мові місце в церковній проповіді, в школі (не відкидаючи, що мови державної теж мусять учитися в ній), в народному суді, у законах, що повинні бути перекладені по-вкраїнському; дбають, щоб рідна мова найширше панувала серед української інтелігенції" [20, 110]. Однією з найважливіших соціальних функцій мови є виховна, тому Б.Грінченко-педагог відстоює лінгводидактичний принцип: "виховуючи, вживай рідної мови" [2, 242], пор. також: "… ми мусимо вживати найпершого органа духовного життя в народа, органа, через який те життя виявляєть ся і в ньому видбиваєть ся, - вживати рідної мови" [2, 242].

У мовотворчості Б.Грінченка відображено процес вироблення термінів на позначення функціональних стилів як різновидів літературної мови, що почали виокремлюватися в другій половині ХІХ ст., пор.: "…та згодом і там [в Галичині, Буковині. - М.К.] він [правопис. - М.К.] подужав і тепер скрізь там уживається в письменстві, науці і в офіціяльних документах" [29, 3]; "Мова публіцистична в нас була зовсім не вироблена" [30, 18]; "Инша річ, звісно, критика сьогочасньоі літературно-наукової вкраїнської мови…" [32, 9].

Нехудожні тексти Б.Грінченка фіксують термінологію граматики (іменник, глагол, флексія будочого часу, речення тощо), лексикології (слово, локалізм, говір, жаргон, рутенізм, полонізм, москалізм та ін.), фонетики (згук, співгук, самозгук, йотація, вимовляти, інтонація і т.ін.), графіки (літера, апостроф, правопис, протинка), орфографії (писання окремо, проминута літера).

Підпункт містить узагальнення щодо характеристики мови творів письменників ХІХ ст. (Т.Шевченка, Г.Квітки-Основ'яненка, І.Котляревського, В.Самійленка, Панаса Мирного та ін.).

У дослідженні мови наукових і публіцистичних творів Б.Грінченка простежено функціональне співвідношення книжних та розмовних елементів, звернено увагу на синтаксично-ритмічну організацію висловлювань. Так, серед книжних компонентів виокремлено загальнонаукову лексику (розумова робота, система, виклад, причинність, аксіома, напрямок, зреферувати погляд тощо), слова суспільно-політичної та філософської сфери з характерними суфіксами абстрактності -ість, -ств(о), -щин(а), -ізм(-изм), -нн(я), -інн(я) типу дійсність, державність, єдинство, щоденщина, марксизм, антагонізм, братання, єднання та ін., новотвори назв осіб (правобережець, москалізатор, державник і под.), іншомовні слова та вирази у їх автентичному написанні (plus royaliste que le roi; fin de siecle тощо), чужомовні цитати в лапках ("Се була "эпоха великих реформ", як звуть той час москалі…" [20, 51]), уживання кількісних показників ("У книзі містяться 2635 коломийок" [15, 154]).

Науково-публіцистичне та науково-популярне мовлення як жанри наукового стилю кінця ХІХ ст. характеризуються наявністю розмовних елементів, що виконують відповідну комунікативну функцію (І.Гнатюк). Із цього приводу О.Мельничук зауважував, що "абстрактне мислення звичайно тією чи іншою мірою супроводжується оперуванням чуттєвими образами". У мовній практиці Б.Грінченка це засвідчують розмовні відповідники книжних елементів (граматичні нюанси - делікатеси, неправильний підхід - дурниця), що вносять у текст іронічне забарвлення чи створюють ефект невимушеності; дієслова з негативною оцінкою (начеремшити - наплутати, покалїчити - покреслити), прислівники із суфіксами пестливості (ненадавнечко, важкенько, любісінько), частки, вигуки (то те, то се; "Ох, справді воно не теє!.." [3, 46]), фразеологізми ("Але-ж… кому змелеть ся, а нам усе скрутить ся" [44, 15]).

Образність у науково-публіцистичних текстах досягається найчастіше такими засобами, як перифрази, метафоричні структури, переносне вживання суспільно-політичної лексики, зіставлення уснорозмовних та книжних понять.

Серед синтаксичних засобів організації нехудожнього тексту виділено авторський супровід, коментар, цитування, оформлення вставлених та вставних конструкцій, опору на авторське "я" чи "ми", поділ тексту на пункти, його чітке структурування (вступ, основна частина, висновки) залежно від жанру праці; різноманітні функції повторів; особливості присудкових форм, модальність тексту. Спостереження дали підставу для висновку, що синтаксис нехудожнього Грінченкового тексту відбиває: 1) діалогічність наукового викладу, що сприяє популяризації, впливовості останнього та 2) інтелектуалізацію української літературної мови, вироблення в ній типових книжних структур.

У третьому розділі "Мова художньої спадщини Бориса Грінченка" простежено співвідношення фольклорних, нейтральних, книжних та розмовних лексичних і морфологічних елементів, досліджено функції наскрізних ЛТГ, синтаксис художньої прози.

Так, ЛТГ "Україна", окрім раніше названих конституентів, включає слово-символ сльози та складники публіцистичного образу України воля, правда, щастя; боротися, битися. Лексема сльози (до 20 вживань у поезії) виступає символом горя, безсилля, смутку, конкретизується епітетами (старі, тяжкі, пекучі, святі, палкі та ін.), народнопоетичними порівняннями (як камінь, як огонь). Шевченківський словесний символ оновлюється, поєднуючись із книжними соціально маркованими метафорами: "І вони плакали вдвох сльозами великого щастя, сльозами намучених неволею і визволених невольників…" (ІІ, 317).

Ідеальна картина майбутнього моделюється за допомогою соціальних понять, що ампліфікуються ("Про волю і щастя й любов казатимуть дивні пісні…"(І, 52) або метафоризуються під впливом антропоепітетів чи опредмеченої дії, наприклад: "… сили темряви й неволі, сили похмурого деспотизму були дужі за нашу молоду новонароджену волю…" (ІІ, 310); "Надією тією напоїти, Щоб щастя крихту хоч одну знайти" (І, 53).

На відміну від мови публіцистики, у поезії розширюється епітетний ряд асоціатів край (країна) - мертвий, нещасний, занімілий: "Чого ж вернулась знову Ти в мій журливий край?" (І, 59).

Із синонімічного ряду робота-праця-діло-борня (бій) у художній мові найчастіше використовується друга лексема, тому виділено ЛТГ "праця". Стилістично нейтральне слово праця набуває книжно-публіцистичної конотації під впливом понять неволя, воля, любов, щастя, єднання ("Тільки ідея не згине Праці й любові до всіх!" (І, 36), уживаючись у складі дієслівних наказових конструкцій ("Сміливо ж, браття, до праці ставайте…"(І, 33) та словосполучень публіцистичного характеру - віддати своє життя на працю: "Марко йшов туди виконувати той заповіт, що почув він з уст коханої - віддавати себе праці задля високої ідеї: щастя, відродження рідного народу" (І, 446).

Публіцистичністю позначені структури із займенником "ми", наприклад: "Ми йшли на працю, - не сходило сонце…" (І, 36); "Ми на роботу на світ народились, Ми для борні живемо!" (І, 33); "Не тоді нам у полі до бою ставать, Як вже сонце і сяє, і гріє…" (І, 41).

Асоціативно-образними компонентами теми праці, суспільно-політичної діяльності є лексеми поле, нива, рілля, слова-символи плуг, леміш, лопата, рало, чересло та алегорії хліб, урожай, жнива як опредмечення результату хліборобської праці.

У ЛТГ "школа" виділено основні лексичні компоненти учитель, школа, школярі, освіта, навчання, кожний із яких утворює в художньому макроконтексті свою мікрогрупу з номінативно-образними, оцінними функціями складників. Вони становлять лексико-тематичний стрижень нової для літератури кінця ХІХ ст. проблематики. Простежено нові явища для мови прози цього періоду: 1) детермінологізація педагогічних лексем (педагогічна рада, треба вимовляти так, учитися, гуртове читання і под.) в емоційно-вольових, методично-навчальних ситуаціях, у мові автора-оповідача чи роздумах представників нової інтелігенції; 2) пошук лексичних відповідників для позначення нових реалій, як-от: дитяча хата (1899 р.) - "дитячий виховний дошкільний заклад" ("[Харита:] Як же нащо? Матері йдуть на роботу […] а діти всякого лиха можуть накоїти… А ми в нашу дитячу хату будемо щодня забирати дітей…" (ІІ, 551).

У ЛТГ "народ" входять стилістично нейтральна та суспільно-політична лексика на позначення груп людей за соціально-громадськими, національними та виробничими ознаками. На прикладі виділеної групи лексики простежено вплив шевченківських традицій у створенні образу селянина: це опорні лексеми хлібороб, плугатар, сівач, орач, за якими в контекстах закріплена позитивна оцінність, алегоричність типу: "Глянув плугатар - година настала, Став лаштувати й борони, й рала" (ІІІ, 33); "Нехай прокинеться ввесь край І зароїться орачами!" (І, 58). Порівняйте також і вплив творчості М.Некрасова на публіцистичний тип мови Б.Грінченка: "Колись і ти, сівачу правди й волі, На рідний степ повинен ще прийти" (І, 48).

Для характеристики соціального підневільного стану трудящих Б.Грінченко-поет використовував традиційні назви наймит, раб, невільник, семантико-функціональні властивості яких розкриваються в антитезі: "Я з тих рабів, що єсть у їх Жадання пута розбивати І ті будівлі руйнувать…" (І, 84); "Озвіться всі, хто є навкруг: Хто ниций раб, хто волі друг?" (І, 86); "[Дмитро:] Присвячуйте ж невільникам сумним Далекий шлях до радісної волі" (ІІ, 397).

У художній прозі функціонально навантаженими є слова, об'єднані в мікрогрупу "громада" (громада, громадянин, громадський). Ними описуються дії й роздуми гурту людей, оцінюються суспільні прагнення. Так, лексема громада стає центром метонімізації динамічного образу колективу, створеного дієсловами дожидатися, зрозуміти, загвалтувати: "Громада не розумом, а якось серцем почула, як Петро міг дійти до такого діла…" (І, 216); "[Старовський:] Зібралася громада, дожидала" (ІІ, 500). Часто слово громада вживається в конструкціях, характерних для ділового спілкування на зразок: "Громада настановила над їми опікуном Панаса" (І, 274); "[Староста:] Та те, що чуєте… громада присудила, щоб не сушити" (ІІ, 572).

Як і в публіцистиці, лексеми сім'я, брат, друг, брататися, братній, братерство, діти набувають соціально-політичної конотації: "На подвиги доля його нам дає, На працю для брата-людини" (ІІІ, 91); "Не про долю народну співають. Не про радощі й муки людської сім'ї" (ІІІ, 41).

Центральні лексеми ЛТГ "мова" - мова, слово - у поезії мають традиційну епітетну сполучуваність, наприклад: "Та мовою, барвистою, як квітка, могучою, як серед бурі дзвін?" (І, 66); "І ні один між вас ще не сказав Од серця щире і прихильне слово!" (І, 40). Натомість у прозі, драматичних творах подібні поняттєві сполуки виступають як напівтермінологізовані компоненти художньо-наукових узагальнень, полемік, роздумів: "-Покажіть мені яку просвітну справу, яка могла б робитися без національної мови? - спитав Марко" (І, 371); "Зчинилася спірка про всякі ковані й нековані, народні й ненародні слова" (І, 396); "Заходивсь Овсієнко доводити, що кулішівка занапастила нашу літературу та що треба книжки друкувати етимологічним правописом" (І, 363) і под.

Складники ЛТГ "література", як-от: культура, нова українська література, автор, письменник, письмак, співець, книжка, оповідання віршем, книгозбірня, бібліотека тощо, а також власні імена літераторів та назви їх творів є книжними конституентами художньо-публіцистичних відступів, роздумів персонажів-інтелігентів. Вони мають виразну просвітницько-популяризаторську, культурологічну мету, наприклад: "-Де ж вона у вас? - аж скрикнув Голубов. - Де ваші Тургенєви, Толстиї, Пушкіни?" (І, 341); "-Та ти зовсім белетрист! - засміялася Катерина. - Звісно, буває й таке, а ще більше буває гарного" (І, 329).

Зважаючи на те, що для всіх етапів розвитку літературної національної мови характерна взаємодія книжних та розмовних елементів, проходить "нейтралізація одних і розширення стилістичних можливостей інших, тобто їх естетизація" (Мова і час, 75), простежуємо інформативні та образно-виражальні властивості народнорозмовних лексем.

З'ясовано, що комунікативно-пізнавальна, етнографічно-побутова функції побутовизмів (назви реалій сільського, міського побуту, реманенту, одягу та їжі) є другорядними. Найбільш розвиненим є образ хати, конкретизований прикметниками низенька, похмура, обдерта, похилена, тиха, захисна. Доповнений лексико-словотвірними варіантами хата, хатка, хатина, хатинка, цей образ передає інтимно-співчутливу, мінорну тональність оповіді.

У мовній тканині художніх творів Б.Грінченка стилістично навантаженими є розмовні іменники, дієслова, прикметники, прислівники, частки, синтаксичні форми, що відображають стан унормування української літературної мови другої половини ХІХ ст., напрямки естетизації її народнорозмовної стихії, співвідношення наддіалектних та вузькодіалектних елементів мови. Отже, ознаки слобожанських говорів виявлено щодо вирівняних дієслівних форм теперішнього часу (покосю, положе, балака), дієслів 2-ї особи однини (розквасюй, не соромляйся), форм займенника без епентетичного н (за їми, у їй, з їми), лексикалізованих паралелізмів (огонь-вогонь, пожар-пужар та ін.). Письменник уникає натуралізму, віддає перевагу тим явищам діалектної системи, які збігаються із середньонаддніпрянським типом, що особливо помітно в доборі морфологічних структурних елементів, засобів організації речення (К.Глуховцева, Б.Шарпило). Це форми типу змаганнів, на діти, яково, проз, місто; цей/сей; одмовити/відмовити. Широко представлено лексико-словотвірні форми на зразок зайвина, хапанина, ломака, цурпалок, лютощі, селитьба і под. та семантичні групи наддіалектних мовних одиниць, зокрема дієслова із значенням мовлення (гиркати, доводити, торочити, брехати, шипіти, бубоніти тощо), фізичної дії (бавитись, лупцювати, писарювати та ін.), психічної діяльності (монятися, прочуматися, рішати і под.); прислівники (дурно, нездобихом, завчасу та ін.); прикметники (кебітний, задрипаний тощо).

У роботі виявлено словотвірні варіанти власних імен персонажів та простежено їх функції залежно від соціальної мотивації образів (Гордій, Катерина, Гаїнка).

Через функції розмовної емоційно-експресивної лексики (назви осіб, просторіччя, суржикові компоненти, лайлива лексика, жаргонізми, демінутиви) окреслено мікросистему народнорозмовних елементів, що допомагають модифікувати природні, спонтанні, емоційні усномовні ситуації в прозі, створити типові мовні портрети різних соціальних верств людей, відтворити експресивний або інтонаційний малюнок мовлення. Наприклад: "Геть звідси зараз, злодіяко!" (ІІІ, 407); "Всі ми, школярі, сподівались, що незабаром нас порозпускають, бо вже наближався кзамент" (ІІІ, 292); "[М.Семенівна:] Ах, я женщина опитная, з умом, і ніхто, ніхто мене не слухає" (ІІ, 550); "Нє, катай зараз" (ІІ, 65); "Хазяйствечко в мене хоч там і невелике, та не зовсім мале…" (І, 306).

У мові драм виділено шар історичної лексики, що є зовнішнім мовно-речовим тлом для маскування тогочасної суспільно-політичної та просвітницької проблематики.

Естетично-образна система Грінченкової художньої мови значною мірою визначається використанням народнопоетичних джерел. Фольклоризми (власні назви, персоніфіковані назви тварин, рослин, назви міфічних істот, постійні епітети, суфіксальні словоформи, порівняння, прикладкові конструкції, повтори, характерні оповідні синтаксичні структури) є засобами ритміко-інтонаційної стилізації, побудови народнопоетичної оповідності, створення характерної почуттєвості. Проаналізовано функції наскрізних слів-символів, типових фольклоризмів, як-от: сонце, весна, верба, квіти, калина, голуби, сад, вітер, що становлять основу словника української поезії ХІХ-ХХ століть.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.