Мова і стиль творів Бориса Грінченка

Підпункт "Синтаксис прозових творів" відображає найхарактерніші складники індивідуальної оповідності: розповідь від 3-ї особи з опорою на дієслова минулого часу; образ оповідача, що виступає від імені 1-ї особи; безособові структури на -но, -то; періоди різних типів; уснорозмовна парцеляція синтаксем; психологізація діалогів; "спрощення" складних книжних структур через уведення розмовно-побутової лексики.

Аналіз власне текстового матеріалу дав змогу унаочнити положення теми "Мовотворчість Бориса Грінченка і Словник української мови";зіставлено лексико-семантичну та стилістичну характеристику 1260 реєстрових слів СУМа, які ілюструються текстами письменника.

У висновках узагальнено результати дослідження:

1. Характер творчої індивідуальності Бориса Грінченка зумовили як інтенсифікація літературного, наукового, громадського життя в Україні наприкінці ХІХ століття, так і власна висока працездатність, активна позиція в питаннях національно-мовного розвитку, мовна інтуїція, усебічна ерудованість, культурно-освітня, наукова й літературна діяльність.

2. Наукова й публіцистична творчість Бориса Грінченка є важливим джерелом для вивчення історії української літературної мови, а саме: визначення теоретичних позицій дослідника-мовознавця, педагога; відображення мовностильової практики літературно-критичних і наукових досліджень; фіксації філологічної та суспільно-політичної, педагогічної термінології, книжних сполук; вивчення процесу формування абстрактного мовомислення.

3. Мовотворчість Бориса Грінченка як у сфері наукового, публіцистичного, так і художнього стилів репрезентувала розширення функціонування таких мовних концептів: "Україна", "народ", "праця", "школа", "мова", "література". У різних комунікативних ситуаціях ці концепти реалізувалися у відповідних науково-термінологічних парадигмах та в словесно-образних моделях, що відбивали особливості індивідуального мовомислення Грінченка.

4. Мовна практика Б.Д.Грінченка є свідченням того, що суспільно-політична термінологія, поняття книжного характеру, зокрема й виділені в роботі концепти, набувають не лише наукового, але й науково-публіцистичного звучання.

Займаючи чітку позицію у питаннях історії, культури, просвіти в Україні, учений прагнув до викладення теоретичних положень зрозумілою, доступною, популярною мовою.

5. Продовжуючи традиції Шевченка, Борис Грінченко естетизує народнорозмовну стихію, активно послуговуючись фольклорним, розмовним та книжним мовленням. Одна з визначальних ознак ідіостилю письменника - використання народнопоетичних слів як назв усталених атрибутів пейзажу, родинних стосунків, психічних станів людини. Фольклорні лексичні, морфологічні та синтаксичні елементи набувають нових конотацій в авторській ліричній оповіді. Основу художнього стилю Бориса Грінченка становить розмовна побутова лексика. У лексиконі Грінченка зафіксовано деякі слова, що відбивали тогочасну норму художнього стилю. У цілому письменник уникає вживання вузькодіалектних елементів, орієнтуючись на середньонаддніпрянську, загалом - південно-східну говірку.

Як редактор загальноукраїнського словника, Борис Грінченко був добре обізнаний з регіональними відмінностями української мови, проте відповідно до соціального та емоційного змісту творів він користується наддіалектними загальновживаними словами і формами. Ні в партіях персонажів, ні в авторській оповіді не зафіксовано вузькодіалектних слів, полонізмів, германізмів; письменник фактично уникає вживання старослов'янізмів, архаїзмів.

Нове у Грінченковому словнику - метафоризація, образне використання загальновживаних слів.

6. Переважна більшість слів книжного характеру, уживаних у текстах письменника, не потрапила до "Словаря" за його редакцією. Це зумовлено, очевидно, настановою лексикографічної праці максимально відобразити народнорозмовне джерело української літературної мови. Книжні слова іншомовного походження, як відомо, до реєстру не вводилися. Натомість у писемно-літературній практиці Бориса Грінченка і народнорозмовне, і книжне джерела активно взаємодіють.

7. У синтаксисі Грінченка органічно поєдналися розмовні і книжні структури. Через них відбувається проникнення публіцистичних текстів у художню оповідь. Стилістично навантаженими є розмовні конструкції на -но, -то, вставні слова та розмовні частки. До характерних текстових ознак належать діалоги, вставлені і вставні конструкції, періоди.

Ритмомелодику художнього тексту визначають структура розповіді (образ народного оповідача), емоційні роздуми, фольклорна та публіцистична тональність авторської оповіді.

8. Зіставний аналіз СУМа та мови творів Б.Д.Грінченка показав, що в сучасній лексикографії враховувались нормативні потенції його текстів. Значна частина реєстрових слів у СУМі в 11-ти томах (усього 1260) проілюстрована цитатами з творів Б.Грінченка. Той факт, що ілюстрації стосуються основного, переносного значень, значеннєвих відтінків, свідчить про те, що індивідуальне слововживання письменника відбиває лексичні норми сучасної української літературної мови і підтверджує наступність у розвитку мовно-літературних традицій.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Фольклорні елементи в художньому мовленні легенди Б. Грінченка "З папороті квіт" // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 1999. - №7(17). - С.87-90.

2. Формування Б. Грінченка як мовної особистості // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. - Вип.6. - Донецьк: ДонДУ, 2000. - С.148-152.

3. Значення Словника Б. Грінченка у виробленні літературно-писемних стандартів // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. - Луганськ, 2000. - №4(24). - С.100-106.

4. Особливості слововживання Б.Грінченка та їх відображення в Словнику української мови // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. - Луганськ, 2000. - №9 (29). - С.178-184.

5. Фольклоризми у мовотворчості Б.Грінченка // Культура слова.- К., 2000.- №55-56.- С.13-18.

6. Мовознавча спадщина Бориса Грінченка як фактор формування загальноукраїнських мовно-літературних норм // Вісник Луганського державного педагогічного інституту

ім. Т.Г. Шевченка. - 1997. - №2. - С.15-19.

7. Висвітлення І.Огієнком ролі Б. Грінченка в розвитку української літературної мови // Вісник Луганського державного педагогічного інституту ім. Т.Г. Шевченка. - 1997. - №5. - С.26-29.

8. Роль Бориса Грінченка в процесі становлення української літературно-національної мови // Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні: Матер. міжнар. наук. конф. - К., 1998. - С.21-23.

9. Борис Грінченко в "Історії української літературної мови" Івана Огієнка // Українська мова: з минулого в майбутнє: Матер. наук. конф. на відзнач. 200-річчя виходу в світ "Енеїди" І.Котляревського. - К., 1998. - С.42-44.

10. Мовностилістичні особливості оповідання Б. Грінченка "Дзвоник" // Проблеми творчої спадщини Бориса Грінченка: Тези доп. респуб. наук. конф., присвяч. 130-річчю з дня нар. Б.Д.Грінченка. - Луганськ, 1993. - С.20-21.

Размещено на Allbest.ru