Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

філологічних наук

спеціальність 10.02.05 - Романські мови

Семантика та прагматика особових займенникових слів у сучасних іспаномовних текстах

Ломакіна Ірина Анатоліївна

Київ 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі іспанської філології Київського національного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Корбозерова Ніна Миколаївна, професор кафедри іспанської та італійської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Алексєєв Анатолій Якович, професор кафедри іноземних мов Українського державного хіміко-технологічного університету, м. Дніпропетровськ

кандидат філологічних наук, доцент Шишков Володимир Васильович, завідувач кафедри іспанської філології Одеського національного університету імені І.І.Мечникова.

Провідна організація: Харківський національний педагогічний університет імені Г.Сковороди, кафедра романської філології.

Захист дисертації відбудеться “20.” грудня.2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, бульвар Шевченка 14.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано “13.” грудня 2001 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. мущинська кандидат філологічних наук, доцент

1. Загальна характеристика дисертації

іспанська мова займенник граматичний

Дослідження семантичних та прагматичних особливостей особових займенникових слів у сучасних іспанських та латиноамериканських текстах зумовлено загальною тенденцією лінгвістичних пошуків, зорієнтованих на дослідження мовних явищ у світлі теорії комунікації.

Особове займенникове слово як мовна одиниця, його функції та граматичні особливості є об'єктом лінгвістичного інтересу упродовж багатьох років. Проблему прономінативів як певного класу слів розробляли на матеріалі різних мов і в різних аспектах численні дослідники, більшість з яких намагалися визначити місце займенникових слів у системі частин мови й граматичну природу цього класу слів: Т.В. Булигіна, О.К. Васильєва-Шведе, В.В. Виноградов, Г.П. Зененко, К.Е. Майтинська, О.О. Реформатський. Багато уваги аналізу категоріального значення та граматичних рис займенникових слів приділяють також іспанські вчені, зокрема: П. Гарсія, П. Дапена, Р. Лапеса, П. Розенгрен, Р. Сармьєнто, О. Соріано, С. Фернандес. Семантику особових займенникових слів із різних поглядів досліджували О.М. Вольф, І.Ш. Козинський, Л.Я. Маловицький, О.В. Петрова, Ю.В. Романов, О.Н. Сидоренко, Н.Ю. Сахарова, Н.К.Соколовська, М.В. Федорова, В.О. Федосов. Ще й досі існують різні думки про місце займенникового слова в системі частин мови, семантичний потенціал граматичних категорій займенникових слів й особливо про функції особових прономінативів у мовленні. І.Р. Вихованець, М.М. Волков, І.К. Кучеренко, В.М. Ожоган, В.І. Фурашов визначають особові займенникові слова не як окремий розряд слів, а як підклас власне субстантивів.

Сучасні мовознавчі дослідження, присвячені взаємодії лексики та граматики, дозволяють вважати, що в лінгвістиці утвердилося вивчення їх як окремих рівнів мовної системи. Водночас деякі явища перебувають на межі між лексикою та граматикою, тобто належать до обох рівнів. Між семантикою особового займенникового слова та вираженням його граматичних категорій є міцні зв'язки. Граматичні категорії вказують на істотні особливості однорідних граматичних значень. Граматична семантика мови відображає об'єктивну реальність не так безпосередньо, як лексична, але значення числа, роду, відмінка репрезентують факти і явища об'єктивної дійсності або відношення між ними крізь призму людської свідомості.

В дослідженні особових займенникових слів сучасної іспанської мови є актуальним вивчення прагматичного рівня, тобто модусу мови, який поруч зі знаками враховує й тих, хто їх використовує. Для визначення прагматичних особливостей особових прономінативів, необхідно проаналізувати їхнє вживання, враховуючи процеси, за допомогою яких людина висловлює та інтерпретує значення під час використання мови.

Завдяки прагматичному трактуванню вживань особових займенникових слів поглиблюється та поширюється їхня інтерпретація. У прагматичних дослідженнях головну увагу зосереджено на категорії суб'єкта (як адресата, так і адресанта), вивчається поведінка учасників мовленнєвого акту, з врахуванням ситуації спілкування, попередніх знань, аналізується інформація, яку хоче передати адресант реципієнту, а також умови прагматично-адекватного сприймання змісту комунікації, тобто релевантної інтерпретації.

Для отримання різнобічної характеристики мовної одиниці, а саме особового займенникового слова, важливо визначити її властивості як у системі мови, так і в мовленні. Досліджувана мовна одиниця має свої потенційні семантичні та прагматичні значення, але у мовній системі ці значення є віртуальними й можуть актуалізуватися лише в мовленні. Саме тому ми вважаємо, що при вивченні особових займенникових слів головну увагу слід зосередити на обох сферах: мовній та мовленнєвій.

Уживання особових прономінативів підкреслює антропоцентричність мовлення, яка зумовлює центральне місце носія мови в комунікації з його думками, почуттями, переживаннями, знаннями і судженнями про навколишню дійсність, оцінку останньої, стосунки між людьми та фактами. У зв'язку з цим зростає значущість праць дослідників, які вказують на егоцентризм та антропоцентричність мовлення взагалі (В.Г. Гак, З.О. Гетьман, Н.М. Казакова). Антропоцентризм як особливий принцип дослідження полягає в тому, що наукові об'єкти аналізуються передусім за тією роллю, яку вони відіграють для людини, за їхнім призначенням в її діяльності, за їхніми функціями для розвитку людської особистості та її вдосконалення. При вивченні займенникових слів людина, індивід стає центром аналізу, входить у цей аналіз і визначає його перспективи й основну мету.

Порівняно з попередніми поглядами на мову, нова парадигма філософії мови, за Ю.С.Степановим, характеризується двома радикальними відмінностями: 1) вся мова співвідноситься з суб'єктом, який її використовує, з “Я”; 2) усі основні поняття, що використовуються для опису мови, релятивізуються: імена, предикати, речення розглядаються як функції.

За останні роки з'явилися праці, які досліджують прагматичні риси особових прономінативів (С.О. Крилов, О.В. Падучева, Л.Н. Степанова, Ю.С. Степанов, О.Н. Селіверстова, Л.М. Скреліна), в іспанській лінгвістиці - це роботи Ескаві Самора. Важко назвати інший лінгвістичний об'єкт, який би трактували вчені так суперечливо, як займенникове слово. Зокрема, в іспаністиці проблема особового прономінатива як мовної та мовленнєвої одиниці дотепер ще не була об'єктом наукового дослідження.

Оскільки слово займенник звичайно співвідноситься з позначенням окремої частини мови, ми будемо намагатися вживати термін займенникове слово, який в сучасному українському мовознавстві запропонував В.М.Ожоган. В іспанському мовознавстві традиційно не вважається доцільним проводити межу між іменниками і особовими займенниковими словами. Такої думки дотримуються вчені А.Алонсо і П. Уренья, А. Льорач, М. Марін, А. Мартінес, Л. Муньос, Р. Секо, С. Хілі і Гайа.

Іспанське слово pronombre походить від латинського pronomen, що означає “замість імені” або “займенник”, тому запозичення прономінатив є синонімом слова займенник. У дисертаційному дослідженні ми вживаємо терміни особові займенникові слова та особові прономінативи як абсолютні синоніми, що позначають обмежену групу слів, до якої належать займенникові слова І, ІІ та ІІІ особи однини і множини.

Актуальність обраної теми зумовлена:

інтересом у лінгвістиці до проблем співвіднесення віртуальної системи мови й актуальної системи мовлення, глибшим вивченням особливостей відображення статичних мовних одиниць у динаміці мовлення;

відсутністю в іспаністиці комплексного дослідження мовленнєвих вживань особових займенникових слів та їхнього впливу на прагматичне забарвлення висловлення, текстової вагомості цього класу слів, особливостей їхньої трансформації з одиниць мовної системи в кванти тексту як продукту процесу комунікації.

З огляду на це, актуальною видається різнобічна характеристика особових займенникових слів як лінгвістичних одиниць, тобто визначення їхніх семантичних і прагматичних властивостей у системі мови, в мовленні, у сучасних текстах Іспанії та Латинської Америки, з урахуванням позамовних чинників, що впливають на комунікативну організацію мовлення.

Дисертація має безпосередній зв'язок із темою наукових досліджень Київського національного лінгвістичного університету: “Мовні системи. Динаміка функціонування фонетичних, граматичних та лексичних одиниць: когнітивний та комунікативно-прагматичний аспекти” (номер державної реєстрації 0198U000694).

Об'єктом дослідження обрано особові займенникові слова як узагальнено-вказівний розряд іменників предметності взагалі, що використовується для опосередкованого позначення предметів конкретної ситуації або попереднього контексту.

Предметом аналізу в роботі є семантичні й прагматичні особливості функціонування особових прономінативів.

Дисертація ставить за мету визначення семантичних і прагматичних особливостей функціонування особових займенникових слів у сучасних текстах Іспанії та Латинської Америки та їхніх найхарактерніших ознак у зазначеному напрямку.

Поставлена в дослідженні мета передбачає коло конкретних задач:

визначити функціональну специфіку особових займенникових слів з огляду на їхні семантичні, структурні та прагматичні властивості, місце й роль особових прономінативів у системі частин мови;

проаналізувати семантичні особливості морфологічних категорій особових займенникових слів у сучасній іспанській мові та особливості їхнього текстового функціонування порівняно з власне-субстантивами;

встановити взаємозв'язок між вживанням різноманітних форм особових займенникових слів та успішністю їхніх мовленнєвих реалізацій;

виявити особливості стилістичного функціонування іспанських особових займенникових слів у текстах піренейського та латиноамериканського ареалів.

Наукова новизна проведеного дослідження полягає в тому, що в дисертації вперше на матеріалі сучасної іспанської мови підлягають комплексному аналізу як головні, так і специфічні риси особових займенникових слів з погляду їхніх функціонально-семантичних та прагматичних можливостей. Особистий внесок дисертанта полягає в новому трактуванні особових прономінативів іспанської мови як узагальнено-вказівного розряду іменників предметності взагалі. Вперше детально проаналізовано займенникові граматичні категорії за їхньою семантикою, ідентифіковано особові займенникові слова із субстантивами. Елемент новизни притаманний також розгляду мовленнєвих вживань особових займенникових слів сучасної іспанської мови в різних видах контекстів для виявлення різноманітних ставлень мовця до об'єкта мовлення та дослідження впливу вживання особових прономінативів на умови успішності мовленнєвого акту.

Матеріалом для дослідження слугують понад 14 000 прикладів слововживань із текстів іспаномовного ареалу загальним обсягом понад 9 000 сторінок. Були використані прозові, драматичні, поетичні джерела іспанської, аргентинської, кубинської, колумбійської, чилійської та мексиканської літератури ХХ століття, що підлягали як суцільному, так і вибірковому аналізу.

Завдання дисертаційної роботи та основні теоретичні принципи дослідження визначили методику роботи, а саме застосування методу комплексного структурно-семантичного аналізу, що використовувався для вивчення семантичних особливостей морфологічних категорій особових займенникових слів у сучасній іспанській мові. Метод функціонального опису та елементи контекстологічного й ситуаційного аналізу вживалися для вивчення особливостей текстового функціонування досліджуваного класу слів, статистичний метод використовувався з метою виявлення ядра їхньої сполучуваності з дієсловами.

Теоретична значущість дисертації визначається тим, що розгляд особових займенникових слів як елемента мовлення здійснюється з позицій семантичного та прагматичного підходів до опису мовних явищ і дає змогу виявити особливості їхнього вживання в конкретних ситуаціях мовленнєвого акту, їхню залежність від конкретних умов вживання, позамовних чинників, які впливають на комунікативну організацію, а також від факторів адресата та адресанта та позиції особового займенникового слова в синтаксичній структурі висловлення.

У роботі застосовано комплексний підхід до вивчення проблеми особових займенникових слів, розглянуто їхні структурні характеристики, семантичні та комунікативні можливості. Теоретична цінність дисертаційного дослідження визначається й тим, що результати роботи дають цілісне уявлення про невичерпний семантичний потенціал граматичних категорій певного класу слів сучасної іспанської мови, а також отриманням нових знань про прагматичні властивості особових займенникових слів, структурно-семантичні особливості та специфіку функціонування цієї мовної одиниці в конкретних ситуаціях при безпосередньому спілкуванні. Дане дослідження є конкретною розробкою проблеми вивчення прагматичного аспекту мовленнєвої комунікації в рамках зазначеної теми, конкретним випадком вивчення мови з позицій її використання в діяльності людини як члена соціуму. Результати дослідження сприятимуть подальшій розробці найбільш суперечливих, дискусійних проблем теорії міжособової та міжкультурної комунікації.

Результати дослідження мають певне практичне значення та застосування. Їх можна використовувати в курсах теоретичної та практичної граматики іспанської мови, при вивченні питань прагматики тексту, в спецкурсах із семантики й прагматики мовних одиниць і теорії мовленнєвих актів, на практичних заняттях з іспанської мови при навчанні діалогічного та монологічного мовлення.

Апробація роботи. Основні положення та висновки роботи обговорювалися на засіданнях кафедри іспанської філології Київського національного лінгвістичного університету (1998р.; 1999р.; 2000р.; 2001р.). Робота пройшла апробацію на Міжнародному науковому семінарі “Дослідження і вивчення романських мов у контексті національної культури” (18 квітня 1996р., м. Київ). Зміст роботи був предметом обговорення на засіданнях ради факультету іспанської мови, на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Київського національного лінгвістичного університету (1998-2001рр.) та на Ювілейній науково-практичній конференції “КДЛУ - 50” (Київ, 1998).

Публікації. Результати проведеного дослідження висвітлено в 6 статтях.

На захист винесено такі твердження:

Особові займенникові слова сучасної іспанської мови становлять узагальнено-вказівний розряд іменників предметності, що використовується для опосередкованого позначення предметів конкретної ситуації або попереднього контексту, тому вони формують периферію іменників як класу слів.

За своєю семантикою множина в особових займенникових словах іспанської мови представляє предмет розчленованим на цілісні частини, що можуть виступати як однорідними, так і неоднорідними. Семантична та прагматична наповненість категорії числа особових прономінативів збільшується завдяки зміні ваги того чи іншого складника множинності. Наявність в одній частині словоформ числа особових займенникових слів семантико-граматичного змісту, а в іншій - формально-граматичного, споріднює їх із іменниками.

У граматичній категорії роду особових займенникових слів сучасної іспанської мови паралельно співіснують семантико- та формально-граматичний зміст, що значною мірою зумовлено подвійною кореляцією їх із назвами істот / неістот. Існування категорії роду досліджуваного класу слів зумовлюється насамперед наявністю в ній сфери семантико-граматичного змісту, її семантичною спрямованістю, хоча й частковою. Наявність категорії роду в займенникових словах І, ІІ та ІІІ осіб множини наближає їх до іменників.

Найважливіша прагматична особливість займенникових слів І та ІІ осіб полягає в тому, що кожне вживання yo / tъ має свою власну референцію та співвідноситься з єдиним індивідом в його унікальності. Дейктичні знаки yo / tъ існують у мові тільки як віртуальні знаки, що актуалізуються в конкретних мовленнєвих актах.

З прагматичного погляду в перформативних контекстах і в контекстах, що реагують на порушення умов успішності мовленнєвого акту можливе вживання лише форм займенникових слів І особи, а зміна на якусь іншу особу призводить до семантичної або синтаксичної аномалії. Використання І особи модифікує значення деяких слів у реченні, тобто І особа має свій специфічний вплив на власний контекст.

Використання форм ІІІ особи особових займенникових слів іспанської мови в конструкціях інваріантних та варіантних структур у сучасних іспаномовних текстах слугує для виявлення різних ставлень мовця до об'єкта мовлення.

Особовим займенниковим словам сучасної іспанської мови притаманні всі різновиди стилістичних забарвлень. Існування в єдиній системі іспанської мови двох варіантів - піренейського та латиноамериканського - значно поширює стилістичні можливості особових займенникових слів порівняно з іншими розрядами слів. З погляду стилістичного функціонування серед особових займенникових слів можна виділити в окрему групу прономінальні форми звертання, що формують асиметричну п'ятичленну підсистему елементів із чітко вираженою прагматичною спрямованістю.

Обсяг та структура дисертації. Дослідження складається зі Вступу, двох розділів із висновками, Загальних висновків, Переліку використаної літератури, Списку джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг дисертації складає 177 друкованих сторінок, з них основного тексту - 157 сторінок.

У Вступі обгрунтовується актуальність обраної проблематики, визначаються об'єкт та предмет дослідження, аргументується наукова новизна отриманих результатів і висновків, формулюються мета й завдання роботи, прогнозуються її теоретична значущість та практичне значення, характеризуються методи дослідження, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Семантичні особливості морфологічних категорій особових займенникових слів у сучасній іспанській мові” викладаються основні теоретичні положення дослідження. Визначається місце займенникових слів у класифікації слів мови як величин семасіологічної системи, досліджуються семантичні особливості реалізації морфологічних категорій числа, роду та відмінка особових прономінативів у мові Іспанії та Латинської Америки. Згідно з висновками до розділу, особові займенникові слова розглядаються як узагальнено-вказівний розряд субстантивів, що використовується для опосередкованого позначення предметів.

У другому розділі “Семантичні та прагматичні особливості функціонування особових займенникових слів у іспанському мовленні” розглядається філософія егоцентричних слів, зокрема особових прономінативів як основи прагматичної інтерпретації висловлення, аналізується семантична категорія особи, що відображає референційну природу особових займенникових слів, і визначаються семантичні та прагматичні властивості особових займенникових слів І, ІІ та ІІІ осіб, досліджуються елементи стилістичного значення особових прономінативів. Обгрунтовується висновок, що мовленнєві вживання форм особових займенникових слів, по-перше, слугують способом виявлення різних ставлень мовця до об'єкта мовлення, по-друге, співвідносяться з умовами успішності мовленнєвого акту.

У Загальних висновках дисертації викладено основні результати дослідження та накреслено перспективи дальших досліджень з обраної проблематики.

Перелік використаної літератури включає 229 найменувань праць вітчизняних і зарубіжних авторів, що застосовувалися в процесі дослідження. Список ілюстративного матеріалу охоплює іспанські, аргентинські, кубинські, колумбійські, чилійські та мексиканські тексти.

2. Основний зміст роботи

Реферована дисертація присвячена комплексному вивченню функціонування особових займенникових слів у сучасній іспанській мові з позицій семантики та прагматики. Досліджуючи ці мовні одиниці, ми акцентували увагу на тому, що одним із важливих і дискусійних моментів є питання про статус займенникових слів як окремої частини мови. У системі частин мови займенникові слова стоять окремо як щодо групи повнозначних частин мови, так і щодо групи службових частин мови. Від повнозначних частин мови займенникові слова відрізняються надто узагальненим значенням та закритим характером ряду. Від групи службових частин мови займенникові слова відрізняються наявністю самостійного лексичного змісту й самостійними морфолого-синтаксичними характеристиками, за якими наближаються до іменників і прикметників. Природа частин мови повинна бути спільною для всіх мов, і вона пов'язана з деякими категоріями мислення. Саме при визначенні місця займенникових слів серед інших слів мови, ми спиралися на розрізнення лексичних і граматичних значень у слові, на їхнє сукупне врахування, а також на загальні філософські категорії. За семасіологічним змістом займенник як частина мови виражає ставлення мовця до об'єктів дійсності, до обставин мовлення, до інших осіб, явищ, які включаються до мовної ситуації.

Оскільки особовим займенниковим словам притаманні найголовніші граматичні категорії, їх можна вважати повнозначними частинами мови. Щодо категоріального значення особових прономінативів, за своєю суттю вони є іменами субстанцій, тобто субстантивами. Природно, що за традиційним підходом до виділення частин мови, займенникові слова аж ніяк не можуть складати окремого класу, тому що вони не є однорідними за жодною з диференційних ознак. Таким чином, залишається єдиний критерій - класифікаційне значення. Однак при аналізі значення займенникових слів, семантичний критерій формулюється зовсім по-іншому. Якщо для інших частин мови він веде до позначення найзагальнішого поняття щодо значень усіх слів такого класу (наприклад, поняття предметності, ознаки, кількості), то для займенникових слів таке значення, власне кажучи, замінюється описом того способу, яким вони, на думку того чи іншого дослідника, позначають предмети та ознаки. Очевидно, що відокремлення займенникових слів у такому випадку викликане лише традицією й базується на інтуїтивному сприйнятті цього класу слів як не зовсім предметних та ознакових. Спроба вписати їх у загальну систему структурно-семантичних класів веде до необхідності замінювати класифікаційне значення вказівкою на спосіб позначення, що змушує ігнорувати всі інші диференційні ознаки.

Якщо розмежування “називання” та “вказівки” як різних типів значення, різних способів позначення є логічним, то розподіл значень на “предмет”, “процес”, “ознаку”, з одного боку, і “вказівку”, з іншого, явно суперечить логіці. У першому випадку йдеться про зміст знаків, а в другому - про характер зв'язку денотата й сигніфіката. Отож, розгляд характеру значення (називання, вказівка) поряд з характером позначеного (предмет, ознака, дія) неминуче веде до порушення системності опису. Саме тому при визначенні місця займенникових слів у системі частин мови вказівність не може аналізуватися як їхнє категоріальне значення.

Іспанські граматисти Алонсо і Уренья, Андрес Бельо, Ескаві Самора, Хілі і Гайа, Альварес Мартінес твердять, що займенникові слова не можна вважати такою самою частиною мови, як іменник, прикметник, дієслово та прислівник, і, слід говорити про іменникові та прикметникові займенникові слова.

Морфологічний критерій виділення частин мови виступає одним із основних у частиномовному розподілі слів, хоча він і контролюється синтаксичним ярусом мови, його формальною та семантико-граматичною структурою. Гетерогенна класифікація слів передбачає здатність лексем змінюватися чи не змінюватися, а в змінюваних важливою стає наявність і специфічність морфологічних категорій: роду, числа та відмінка. Особові займенникові слова, що є периферією іменника як класу слів, категоріально співвідносні з ним.

Для іспанських особових займенникових слів категорія числа - це класифікаційна категорія: форми однини й множини є формами різних лексем, закінчення яких виконує не словозмінну, а словотвірну функцію. Враховуючи те, що особові займенникові слова формують периферію власне-субстантивів, ми спостерігаємо, що в особових прономінативах, так само як у власне-іменниках, граматичне значення множини семантично представляє предмет розчленованим на цілісні частини, виражені грамемою однини. Але якщо прототипні члени класу іменників представляють предмет розчленованим на однакові однорідні частини, в особових займенникових словах, як у периферії класу, цілісні частини можуть виступати як однорідними, так і неоднорідними.

Специфічною рисою іспанських особових займенникових слів є диференціація форм роду для множини. Така розрізненість родових форм особових займенникових слів іспанської мови поширює обсяг різнотипних складників, на об'єднанні яких грунтується значення множини. В іспанській мові вживаються дві групи особових займенникових слів множини: синтетична (морфологічна) форма множини й аналітична форма, які чітко виражають опозицію неозначена множина / означена множина. Одна група вказує на необмежену, недиференційовану кількість денотатів, інша належить до певного, обмеженого колективу. Функціонування в мові аналітичних множинних форм тісно пов'язане з поняттями “інклюзива” й “ексклюзива”. Оскільки в іспанській мові немає морфологічного інклюзива й ексклюзива, їхнє значення передається сполученням слів.

Семантична та прагматична наповненість категорії числа особових прономінативів збільшується саме завдяки зміні ваги того чи іншого складника множинності. Перевага елемента yo у формі І особи множини nosotros може виявлятися настільки, що множина може замінювати однину. Причиною цього явища є те, що ми тут не визначається як квантоване або помножене я. Це розмите я, розширене за межі особи в точному розумінні терміна, яке одночасно втратило чіткі контури. Звідси, крім звичайної множини, починаються два протилежні, але не суперечливі вживання. З одного боку, значення yo поширюється до значення nosotros і робить вираження особи вагомішим і урочистішим, але й менш визначеним: це - Plural mayestбtico - множина величності. З іншого боку, уживання nosotros приглушує надто різке значення yo, замінюючи його загальнішим поняттям: це - Plural de modestia, або множина скромності, яка інтегрує ще nosotros periodнstico, журналістське ми, що досить широко вживається замість yo у репортажах, інтерв'ю тощо: Para que el lector tenga una idea de las actividades de la SEI vamos a referirnos a los aspectos mбs destacados de la misma (Jornadas Informativas). Plural sociativo, соціативна множина, вживається тоді, коли мовець бажає, щоб його співрозмовник пережив ті самі емоції, відчув ті самі почуття та інтереси, що відчуває він сам. У сучасній розмовній іспанській мові такому змісту співучасті надається певний гумористичний відтінок: ЎPobres de nosotras, Generosa, pobres de nosotras! (Vallejo).

Друга особа множини vos вживалася в іспанській мові середніх віків для висловлення поваги до однієї персони. Іноді вона може з'являтися в сучасних іспаномовних літературних текстах зі стилістичним відтінком простої формули поваги. Ми зустрічаємо форму vos у сучасній іспанській мові при звертаннях до коронованих осіб, дипломатичних повідомленнях, у зверненнях до Бога й Святих, це - vos ceremonioso o de respeto, що виражає урочистість, найвищий ступінь поваги: Vos comprenderйis que este silencio lo impone un deber de mi estado religioso (Valle-Inclбn).

Отже, особові займенникові слова в множині виражають особу поширено та дифузно. Наявність в одній частині словоформ числа семантико-граматичного змісту, а в іншій - формально-граматичного споріднює їх із іменниками.

Категорія роду особових займенникових слів взаємодіє з граматичними категоріями істот / неістот, особи / неособи, семантикою недорослості та статі, але вони не є тотожними. Займенникові слова І та ІІ осіб можуть безпосередньо вказувати на мовця чи співрозмовника, і тоді їхній рід визначається за статтю, а можуть опосередковано співвідноситися з особами, і тоді їхній рід визначається родом того іменника-субститута, на який вони вказують. Ці омонімічні родові форми синтаксично диференціюються за допомогою узгоджених слів. У займенникових словах ІІІ особи так само, як і у власне-іменниках, семантико-граматичний і формально-граматичний зміст співіснують як рівноправні, вони однаковою мірою служать засобом диференціації грамем чоловічого та жіночого роду.

Категоріальний зміст пов'язаний не тільки з внутрішньою формою та з вираженням у знакові морфологічних категорій, а й з тим контекстом, в якому вживається знак і який визначає приховані, невиражені категорії знака. В іспанській мові факт узгодження особових займенникових слів ввічливого звертання з дієсловом у ІІІ особі становить певний інтерес для розуміння особливостей реакції на навколишню дійсність, що притаманні мові. Особові займенникові слова ввічливості - це такі форми, граматична характеристика яких не співвідноситься з позамовними значеннями, які вони передають. Тут використовується засіб, який можна визначити як дистанціювання, тобто відокремлення співрозмовника, до якого висловлюється повага, від зони безпосереднього мовленнєвого контакту.

Форми І та ІІ особи множини вказують на осіб, що безпосередньо беруть участь у комунікації, і, якщо категорія роду в партисипантних займенникових словах, тобто словах, які позначають осіб, що беруть участь у комунікації, співвідноситься з поняттям статі учасників, стає зрозумілою логічна необхідність її вираження. Але особовим займенниковим словам характерне розщеплення родової узагальненості, яке безпосередньо відбувається у складі синтаксичних конструкцій за допомогою граматичних реалізаторів - координованих й узгоджуваних елементів.

Категорія відмінка помітно відрізняється від категорії роду, яка в семантичному плані орієнтована на назви осіб, і категорії числа, яка репрезентована ліченими предметами, тим, що відмінкові властива обов'язкова участь у побудові речення: по-перше, на формально-синтаксичному рівні, взаємодіючи з присудком, він не функціонує сам собою, а зумовлюється дієсловом-предикатом; по-друге, впливає на семантико-синтаксичну структуру речення, виражаючи один із типів предметності: суб'єкт, об'єкт, адресат, інструменталь тощо. Тому категорія відмінка відрізняється від інших категорій її сильною закріпленістю за субстантивом. Номінатив особових займенникових слів дублює називний відмінок субстантивів на формально- і семантико-граматичному рівнях.

Морфологічні системи іменників та особових займенникових слів не відображають одна одну, але існує безумовний зв'язок між системами відмінювання іменників та особових прономінативів, які успадкували систему відмінювання з латини, але процес втрати відмінкових форм виявився більш інтенсивним у сфері іменників. Розгляд парадигми особових займенникових слів свідчить про те, що тут відбувається зменшення кількості морфологічних показників відмінка. Доказом цього явища слугує омонімія відмінкових форм, що веде до можливості розгляду питання про скорочення відмінкової системи до двох форм: прямий відмінок / непрямий відмінок. Якщо на сучасному етапі з деяких причин таке трактування відмінювання особових займенникових слів ще не уявляється доцільним, то загалом безсумнівно існує тенденція до нерозрізнення відмінкових форм. Отже, в особових займенникових словах та іменниках сучасної іспанської мови вираження морфологічної категорії відмінка змінюється в однаковому напрямку. Таке перетворення не може бути абсолютно синхронним, тому немає і не може бути повного паралелізму в морфології особових займенникових слів та іменників у кожний певний момент розвитку іспанської мови.

Особові займенникові слова мають оказіональне значення, тобто значення повністю (а не частково) залежне від конкретної ситуації, тому чіткий, фіксований і визначений зміст слова в мові не виявляється. В іспанській мові особові займенникові слова та власні назви збігаються в своєму ставленні до вживання артикля, завдяки саме достатньому індивідуальному характеру, який виявляють обидва класи цих значущих елементів. З іншого боку, деякі власні назви, так само, як і особові займенникові слова, мають оказіональне значення.

У системі мови особові займенникові слова становлять узагальнено-вказівний розряд іменників предметності взагалі, який лише в сфері мовлення наповнюється конкретним змістом, використовуючись для опосередкованого позначення предметів конкретної ситуації або попереднього контексту. Саме в сфері мовлення встановлюються конкретні особливості семантичної ідентифікації займенникових слів із іменниками, прикметниками та прислівниками незалежно від того, чи властива їм дейктична функція. Це дає змогу визначити репертуар опосередковано-репрезентованих прономінальними словами лексичних значень, які об'єднуються категоріальним значенням предметності іменника, ознаковості прикметника, адвербіальності прислівника. Якщо власне-іменники є прототипними представниками класу субстантивів, тоді особові займенникові слова перебувають на його периферії поряд із власними назвами. Таким чином, згідно з теорією прототипів, відбувається ніби згущення, групування навколо прототипу, але більшість цих предметів із самим прототипом не збігається. Уявлення про те, що природним категоріям притаманна прототипна структура, дорівнює твердженню, що категорії притаманна певна внутрішня структура, що не всі її члени однакові та рівноправні, що в її основі лежить певна когнітивна модель пізнання, яка відображає не стільки тотожність категорії як множини, скільки можливості представлення її (як ідеального зразка - інваріанта) у вигляді кількох варіантів.

У більшості випадків особовим займенниковим словам іспанської мови притаманні такі самі морфологічні категорії, як й іменникам. Виняток становить категорія особи прономінальних субстантивів. Однак, якщо для дієслів вираження першої, другої чи третьої особи - це реалізація граматичної категорії, для особових займенникових слів ця категорія є швидше лексичною, ніж граматичною, тобто має певні, притаманні тільки їй, семантичні риси. Особливо важливим це є в іспанському мовленні, тому що тут вживання особового займенникового слова з дієсловом не є обов'язковим.

Висловлення, до якого входить особове займенникове слово yo, належить до прагматичного рівня мови, тобто до модусу мови, що охоплює разом зі знаками і тих, хто їх використовує. У плані мовлення Yo є первинним не тільки щодо всіх можливих денотацій, для яких воно слугує основою, а й щодо всіх сигніфікацій, які воно охоплює. Прагматична інтерпретація висловлення включає розподіл Я-мовця на Я як підмет у реченні, Я як суб'єкт мовлення та Я як внутрішнє ЕГО, яке контролює самого суб'єкта. У сучасній іспанській літературі розподіл локацій, зокрема в часі, відбувається паралельно розподілу Я: Quiero ser yo, ser mнo, ser mi dueсo y mi esclavo, morir en mi tiniebla (Gala А.). Аналогічне явище спостерігається і на рівні адресата мовлення: в ході інтерпретації художнього тексту, власне Я читача під час заглиблення в реальність тексту відходить на задній план від реальної дійсності й витісняється його іншим Я, що виникає в результаті входження читача в світ тексту.

Мовець саме актом свого ствердження як Я отримує в момент мовлення ім'я Я, щоб позначити себе, і отримує для себе всю мову, накладає на неї координати того часу, коли він говорить, того місця, де він говорить, і змушує того, хто слухає - адресата, прийняти ці кординати й співвідноситися із ними. У свою чергу адресат, який стає мовцем, виконує таку саму операцію отримання мови.

Дослідження виявило, що в семантиці деяких дієслів є певне тяжіння до вживання разом з особовими займенниковими словами. Наприклад, прономінатив tъ частіше вживається з дієсловом creer, а форма І особи однини yo - з дієсловами ser, tener, querer тощо. У творах авторів іспаномовного ареалу в підвибірці з 5650 слововживань займенникового слова І особи yo найуживанішими виявилися словосполучення зазначеного слова з дієсловами tener, ser, querer, pensar, creer. У відсотковому відношенні частота вживання словосполучення yo + creer становить 10,55 %; yo + tener - 18,69%; yo + ser - 34,55%; yo + pensar - 11,31%; yo + querer - 19,68%. Оскільки ці моделі становлять 94,78 % від загальної кількості вживань особового займенникового слова yo, ми вважаємо їх ядром сполучуваності цього слова.

Добираючи словосполучення за моделлю займенникове слово ІІ особи однини tъ + дієслово, ми знайшли в текстах іспаномовного ареалу 2670 слововживань, серед них 669 випадків вживання tъ + creer, що мають частоту 25,06 %. Слід зазначити, що частотність таких вживань залежить від мети, яку ставить перед собою мовець, тобто спирається на його комунікативну інтенцію.

Постійна й обов'язкова референція з актом мовлення приєднує особові займенникові слова І та ІІ особи однини до групи дейктичних одиниць. Їх можна розглядати як актуалізатори, функція яких полягає в перекладі мови на мовлення, іншими словами - в перекладі віртуальних понять в актуальні. Займенникові форми І та ІІ осіб, а в іспанській мові також форма ввічливого звертання ІІІ особи Usted, що безпосередньо позначають учасників комунікації, виконують, як правило, дейктичну функцію. Займенникові слова ІІІ особи вживаються і в дейктичній, і в анафоричній функціях, але основною сферою їхнього використання є анафора. Зауважимо, що між дейксисом та анафорою не існує чіткої межі. Повідомлення, які в анафоричних структурах висловлюються в контексті, при дейктичній вказівці містяться в ситуації мовленнєвого акту, це, так би мовити, невисловлений контекст, або контекст, що підрозумівається. Він відповідає експліцитному контексту при анафорі. Якраз тому, коли йдеться про роль контексту або ситуації у вживанні особових займенникових слів, слід ураховувати два зазначені види контексту: анафоричний - саме контекст та дейктичний - ситуацію мовленнєвого акту. Отже, при дослідженні мовленнєвих реалізацій особових прономінативів ми розрізняли два поняття: ендофора - для позначення явищ, що належать до контексту, екзофора - для позначення позамовної ситуації, тобто ситуації мовленнєвого акту.

У формальному класі особових займенникових слів прономінативи ІІІ особи за своєю природою та за своїми функціями повністю відрізняються від маркованих yo / tъ. Окреме положення ІІІ особи пояснює деякі випадки вживання особових займенникових слів у мовленні. Іспанські особові прономінативи ІІІ особи часто використовуються для вираження діаметрально протилежних значень. Займенникові слова йl / ella можуть бути формою звертання до когось із присутніх, коли його хочуть відокремити від особової сфери tъ. З одного боку, це має місце при вираженні поваги, наприклад, при звертанні до осіб королівського рангу. Така форма звеличує співрозмовника над рівнем особи та над рівнем ставлення людини до людини. В іспанській мові такі займенникові форми часто супроводжуються іменником Majestad: Vuestra Majestad juzgarб a Velбzquez segъn su alto criterio (Vallejo А.).

З іншого боку, таке ж саме явище спостерігаємо при вираженні зневаги та нехтування, коли бажають принизити того, хто не заслуговує, щоб до нього зверталися в особовій формі: Yo te digo que estoy ocupada - ЎY ella me dice! (Madrid J.). Визначення ІІ особи як персони, до якої звертається І особа, співвідноситься зі звичайним її вживанням. Але ІІ особу можна використовувати й за межами діалогу в неособових вживаннях. Необхідно уявити собі будь-яку особу, яка не є yo, щоб надати їй ознак tъ. Таким чином, будь-яка особа, яку репрезентують для себе, набуває форми tъ, зокрема, але зовсім необов'язково, що це буде особа, до якої звертаються. Іншими словами, в загальнограматичній категорії особи іспанських особових займенникових слів можна виділити дві опозиції: опозицію за участю в акті мовлення - між І, ІІ та ІІІ особами та опозицію за суб'єктивністю, що існує між представниками І та ІІ осіб.

Висновки

Використання форм ІІІ особи в конструкціях інваріантних та варіантних структур слугує для виявлення різних ставлень мовця до об'єкта мовлення. Наявність у мові категорії особи та, насамперед, ІІІ особи як логічної, а, разом з тим, і порядкової, в ряді дієслівних та займенникових осіб дає можливість використовувати такі мовні форми, як неозначено-особові та безособові конструкції.

Стосовно особи займенникових слів іспанської мови можна виділити численні та різноманітні семантичні явища, які виявляють та підкреслюють унікальність її форм. Насамперед, у багатьох контекстах у реченні допускається вживання лише форм І особи, зміна ж на якусь іншу особу призводить до семантичної або синтаксичної аномалії. Трапляються випадки, коли припускається будь-яка інша особа, крім першої, що також свідчить про протиставленість першої особи другій і третій водночас.

Одним із контекстів, де перша особа не може замінюватися іншою особою без повної зміни функції й призначення всього висловлення, є перформативний контекст. Це таке вживання, при якому висловлення не слугує, як завжди, для опису дії, але є виконанням цієї самої дії, яка позначається вжитим дієсловом. В іспанській мові це висловлення типу: Pido perdonarme, te / le felicito. Саме І особа в перформативних контекстах дає висловлення, яке самоверифікується, підтверджує себе; висловлення, яке є істинним завдяки факту вимови, але при вживанні того самого дієслова не в І особі виникає звичайне висловлення, яке є істинним або хибним.

Емфатичне вживання особового займенникового слова yo використовується з метою ще більше привернути увагу адресата до дії та її виконавця. Також у контекстах, що містять І особу та ілюструють її перформативне вживання, деякі модальні дієслова набувають спеціального значення. Так, наприклад, речення Yo quiero darle las gracias у своєму вживанні має значення я вам дякую. Буквально мовець висловлює лише побажання подякувати, але фактично він вже виконує цю дію. Умовний спосіб у перформативному контексті І особи має значення дійсного: Yo mбs bien dirнa позначає Yo digo.

Можна провести типологію висловлень, які стають аномальними при вживанні займенникових форм І особи та вступають у суперечність з умовами успішності мовленнєвого акту:

твердження yo no sй que X у теперішньому часі, яке вказує, що мовець не знає своєї презумпції;

висловлення, в яких заміна ІІ чи ІІІ особи на І особу призводить до змістової аномалії Ella es X pero йl no piensa asн / Ella es X pero yo no pienso asн;

запитання, у яких вживання І особи займенникових слів викликає порушення умов успішності мовленнєвого акту. Питальне речення їYo estoy cansado? так само не може виконувати нормальної ілокутивної функції, як і розповідне речення Tъ estбs cansado, оскільки акт повідомлення містить компонент я хочу, щоб ти знав.

Особовим займенниковим словам притаманні всі різновиди стилістичних забарвлень. Наявність в єдиній системі іспанської мови двох варіантів - піренейського та латиноамериканського - значно поширює стилістичні можливості особових займенникових слів порівняно з іншими розрядами слів. З погляду стилістичного функціонування серед особових займенникових слів слід виділити в окрему групу прономінальні форми звертання, що формують асиметричну п'ятичленну підсистему елементів з чітко вираженою прагматичною спрямованістю.

Перспективним ми вважаємо подальше дослідження цієї проблеми в прагматичному й когнітивному аспектах у плані функціонування різних форм особових займенникових слів в іспанській мові, яке не характеризується єдиною й усталеною нормою. Дані про мовленнєві реалізації особових займенникових слів сучасної іспанської мови можна використовувати в курсах граматики та стилістики, при вивченні особливостей функціонування цих мовних одиниць, при створенні методичних стратегій викладацької діяльності.

Основні положення дисертації висвітлено у таких публікаціях автора

1. Займенник в системі частин мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Вісник КДЛУ. Серія “Філологія”. - К.: КДЛУ. - 1997. - С. 146-149.

2. Семантико-морфологічні риси особових займенників в іспанській мові // Проблеми сучасної лінгвістики. Гуманітарний вісник. Серія “Іноземна філологія”. - Черкаси: ЧІТІ. - 1998. - Вип. № 2. - С. 135-139.

3. Реалізація категорії роду особових займенникових субстантивів // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - К.: КДЛУ. - 1999. - Вип. 2. - С. 123-130.

4. Категорія числа прономінальних субстантивів у сучасній іспанській мові // Вісник Лінгвістичного Університету. Серія “Філологія”. - К.: КДЛУ. - 2000. - Т. 3. - № 1. - С. 122-130.

5. Стилістичні особливості текстового функціонування особових займенникових слів // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - К.: КДЛУ. - 2000. - Вип. № 3. - С. 158-165.

6. Семантичні та прагматичні особливості функціонування особових прономінативів у сучасних іспаномовних текстах // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - К.: КДЛУ. - 2001. - Вип. № 5. - С. 120-127.

7. Вживання особового займенникового слова yo як реалізація комунікативної інтенції мовця // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - К.: КДЛУ. - 2001. - Вип. № 6. - С. 140-142.

8. Місце займенника в системі частин мови // Матеріали Міжнародного наукового семінару 18-19 квітня 1996р. “Дослідження і вивчення романських мов і літератур у контексті національних культур”. - К.: КДЛУ. - 1996. - С.137.

Анотація

Ломакіна І.А. Семантика та прагматика особових займенникових слів у сучасних іспаномовних текстах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 - романські мови. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2001.

У дисертації досліджено найхарактерніші семантичні та прагматичні риси особових займенників сучасної іспанської мови, визначено їхній статус у мові та мовленні. У роботі проаналізовано особові прономінальні слова, що функціонують як іменники і співвідносяться з останніми в реалізації лексико-граматичних категорій числа, роду та відмінка; їхній семантичний і формально-граматичний зміст порівнюється зі змістом іменникових категорій. На основі визначення комунікативних функцій іспанських особових займенникових слів виявляються особливості їхніх контекстних реалізацій.

Ключові слова: іспанська мова, особове займенникове слово, частини мови, семантико-граматична категорія, егоцентричні слова, особа, дейксис, анафора, функціональний стиль, функціонування в мовленні.

Annotation

Lomakina I.A. Semantics and Pragmatics of Personal Pronominal Words in Modern Spanish Texts. - Manuscript.

Thesis for Candidate Degree in Philology, Speciality 10.02.05 - Romance languages. - Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2001.

The dissertation deals with the most characteristic semantic and pragmatic features of modern Spanish personal pronouns and defines their status in language and speech. The work analyzes how personal pronominal words functioning as nouns correlate with the latter in realizing the lexico-grammatical categories of number, gender and case; their semantic and formal-grammatical contents are compared with the contents of noun categories. The main peculiarities of contextual realizations of Spanish personal pronominal words are revealed on the basis of defining their communicative functions.

Key words: the Spanish language, personal pronominal word, parts of speech, semantic-grammatical category, egocentric words, person, deixis, anaphora, functional style, functioning in speech.

Аннотация

Ломакина И.А. Семантика и прагматика лично-местоименных слов в современных испаноязычных текстах. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.05 - романские языки. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

В диссертации исследуются характерные семантические и прагматические черты личных местоимений испанского языка, определяется их статус в языке и речи. В работе анализируются прономинальные слова, которые функционируют как существительные, и соотносятся с последними в реализации лексико-грамматических категорий числа, рода и падежа; их семантическое и формально-грамматическое содержание сравнивается с содержанием категорий существительного.

Согласно критериям традиционного подхода к разделению по частям речи местоименные слова не могут составлять отдельный класс, поскольку они не являются однородными ни по одному из диференцирующих признаков. При определении положения местоименных слов в системе частей речи их указательность не может анализироваться в качестве категориального значения. Местоименные слова имеют окказиональное значение, в системе языка они являются “пустой рамкой”, которая заполняется конкретным содержанием в зависимости от контекста. Лично-местоименные слова рассматриваются как обощающе-указательный разряд имен существительных предметности вообще, который только в сфере речи наполняется конкретным смыслом и используется для опосредованного обозначения предметов конкретной ситуации или предшествующего контекста.

У имен существительных множественное число представляет предмет разделенным на одинаковые однородные целые составляющие, выраженные грамемой единственного числа, вместе с тем в лично-местоименных словах целые части могут быть как однородными, так и неоднородными. Именно благодаря изменению весомости той или иной составляющей множественного числа претерпевает изменения семантико-прагматическая наполненность категории числа прономинативов. Наличие у одной части словоформ числа лично-местоименных слов семантико-граматического содержания, а у другой - формально-граматического соотносит их с именами существительными.

Категория рода - промежуточная грамматическая категория. Некоторые лично-местоименные слова, так же как имена существительные, находятся за пределами сферы ее функционирования. У грамматической категории рода лично-местоименных слов современного испанского языка параллельно сосуществуют семантико- и формально-грамматическое содержание, что в значительной степени обусловлено двойной корреляцией с категорией одушевленности / неодушевленности. Наличие категории рода у лично-местоименных слов прежде всего обусловлено существованием в ней сферы семантико-граматического содержания, а также ее частичной семантической направленостью. Наличие категории рода у лично-местоименных слов множественного числа приближает их к именам существительным. Характерным для лично-местоименных слов является разделение родовой обобщенности, которое происходит непосредственно в составе синтаксических конструкций с помощью граматических реализаторов - координированых и согласующихся элементов.