Емотивність фразеологічної системи німецької мови (досвід дослідження в синхронії та діахронії)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний лінгвістичний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора

філологічних наук

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Емотивність фразеологічної системи німецької мови (досвід дослідження в синхронії та діахронії)

Гамзюк Микола Васильович

Київ 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі німецької філології Київського державного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант

кандидат філологічних наук, професор ГАВРИСЬ Володимир Іванович, Київський національний лінгвістичний університет, професор кафедри німецької філології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Денисенко Софія Никифорівна, Львівський лісотехнічний університет, професор кафедри іноземних мов

доктор філологічних наук, професор Сахарчук Людмила Іллівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри германської філології

доктор філологічних наук, професор Квеселевич Дмитро Іванович, Житомирський державний педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри англійської філології

Провідна установа: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра германського, загального та порівняльного мовознавства, Міністерство освіти і науки України, м. Чернівці

Захист відбудеться “3” жовтня 2001 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського державного лінгвістичного університету (03680 МСП, м. Київ-5, вул. Червоноармійська, 73)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського державного лінгвістичного університету

Автореферат розісланий “1” вересня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.А. Калита

1. Загальна характеристика роботи

емотивність мовний фразеологізм онтологічний

Реферована робота присвячена вивченню емотивного компонента значення фразеологічних одиниць німецької мови. У дисертації розглядаються особливості емотивності, її структура, зв'язки з іншими компонентами семантики мовних одиниць, а також аналізуються основні мовні механізми створення емотивності фразеологічних одиниць.

Емоційна сфера людини завжди привертала увагу вчених. Інтерес дослідників, які працюють у галузі цілої низки наук (філософії, фізіології, психології та лінгвістики), повністю обґрунтований, оскільки емоції певною мірою виявляються в усіх галузях діяльності людини, у тому числі і в мовленнєвій. Традиційно емоційний бік мови досліджувався в лінгвістиці в межах лексикології (М.М. Аверіна, С.Б. Берлізон, Р.С. Сакієва) та стилістики (Е.С. Азнаурова, І.В. Арнольд, М.П. Брандес). Ці дослідження проводились у трьох основних напрямках: вивчалися слова, які називають емоції, так звана “емоційна” лексика (слова, що виражають емоції) (М.А. Буряков, Е.А. Вайгла), а також стилістичні характеристики слів і словосполучень (В.В. Аврасін, В.І. Болотов, Н.М. Разінкіна). Поняття конотації було головним в аналізі цих мовних явищ, оскільки вважалося, що саме конотація створює емоційні ефекти мовлення (В.М. Телія). Емотивне значення описувалося як один із компонентів конотативного значення, котрий традиційно вважався факультативним у структурі значення слова. Тому до аналізу не залучалася велика кількість слів, які потенційно мали емоційні характеристики. Останнім часом емотивне значення досліджується також у прагматиці (Д.В. Зиблєва), де визнається, що будь-яке слово може набувати такого значення в певних умовах функціонування, з'явилися окремі роботи, присвячені вивченню вираження емотивності мовними одиницями фонетичного (Л.М. Медвєдєва, Е.А. Нушикян) та граматичного рівня (Ю.М. Малинович), розробляються питання національно-культурної своєрідності емотивних засобів різних мов (А. Вежбицька) та проводиться їхнє зіставлення (Д.І. Квеселевич, В.П. Саніна).

Про надзвичайну складність зазначеного феномену свідчить той факт, що в лінгвістиці до цього часу немає цілісної теорії емотивності, хоча описано велику кількість лексичних засобів, які використовуються для позначення та вираження емоцій. Комунікативний підхід до вивчення проблем емотивності мовних одиниць, передусім лексичного складу мови, а також спроби категоризації емоцій у лексико-семантичній системі на матеріалі англійської мови запропонував В.І.Шаховський (1988). Заслугою вченого є виділення емотивності як лексичної категорії, класифікація лексичних емотивних одиниць на такі, що називають, виражають та описують емоції, а також дослідження участі мовних одиниць нижчого рівня у створенні емотивності лексем. Проте його аналіз був спрямований на вивчення ефективності мовленнєвої комунікації та ролі в ній емотивних одиниць і не дозволив глибше дослідити складові частини емотивності, фактори її утворення під впливом мовних та позамовних явищ.

Незважаючи на виявлення емотивних засобів на різних мовних рівнях, вчені все ж заперечують системний характер емотивності. Відсутній також діахронічний аналіз емотивності, яка вважається вторинною щодо предметно-логічного компонента значення. Зовсім не вивченою є проблема емотивності фразеологічних одиниць. Крім того, виділивши вигуки в окремий розряд емотивних одиниць, автори залишають поза увагою модальні частки.

Актуальність теми дослідження зумовлена посиленням уваги сучасних лінгвістів до вивчення проблеми емотивності, оскільки емотивні аспекти семантики відображають один із моментів діяльності людини, який супроводжує процес людського пізнання. Кожна емоція має свої характерні ознаки, сукупність яких формує семіотику емоцій людини. Тому назріла нагальна потреба розробки питання дискретності емотивності та визначення її складників, а також вивчення мовних шляхів та механізмів утворення емотивності фразеологічних одиниць, які існують не лише для номінації об'єктів позамовної дійсності, але й для вираження ставлення до них.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах держбюджетної наукової теми Міністерства освіти і науки України “Типологія і функціонування мовних одиниць фонетичної, граматичної й лексичної систем германських та романських мов: когнітивний, комунікативний та прагматичний аспекти”, що розробляється в Київському державному лінгвістичному університеті (тему затверджено вченою радою КДЛУ, протокол №5 від 27 січня 1997 року), та в рамках науково-дослідної теми кафедри німецької філології Київського державного лінгвістичного університету “Взаємодія одиниць різних рівнів мови та мовлення” (тему затверджено вченою радою КДЛУ, протокол №6 від 30 січня 2000 року).

Метою дослідження є розкриття мовних механізмів створення емотивності фразеологічних одиниць німецької мови шляхом їх синхронічного та діахронічного аналізу, а також виявлення впливу емотивного компонента значення на актуалізацію фразеологізмів та на дефразеологічну деривацію. Задля досягнення цієї мети в дисертації розв'язувались такі завдання:

- встановлення онтологічних і гносеологічних основ емотивності, її зв'язку з іншими компонентами значення, передусім - з предметно-логічним;

- розкриття особливостей формування семантичної структури мовних одиниць німецької мови;

- встановлення специфіки структурно-семантичної організації фразеологічних одиниць порівняно з іншими мовними одиницями, їхніх категоріальних ознак та рівневої належності;

- виділення основних механізмів емотивного переосмислення мовних одиниць німецької мови через встановлення основним значенням мовних одиниць нових видів логіко-семантичних відношень;

- встановлення шляхів створення фразеологізмів німецької мови без переосмислення компонентів;

- визначення специфіки запозичення фразеологічних одиниць у німецьку мову;

- розкриття особливостей актуалізації фразеологізмів німецької мови в контексті, дослідження ролі позамовного контексту в актуалізації цих одиниць;

- встановлення основних механізмів дефразеологічної деривації та впливу семантики твірних фразеологічних одиниць німецької мови на дефразеологічні деривати;

- визначення мовних та позамовних чинників елімінації фразеологічних одиниць.

Об'єктом дослідження є мовні механізми створення емотивності фразеологічних одиниць німецької мови.

Предметом дослідження є емотивний компонент значення фразеологічних одиниць німецької мови.

Матеріалом дослідження послужили близько 40 000 фразеологічних одиниць німецької мови, вибраних методом суцільної вибірки з лексико- та фразеографічних джерел німецької мови ХІХ-ХХ століть.

Методи дослідження зумовлені метою, завданнями та аналізованим матеріалом:

- метод компонентного аналізу вживається в дослідженні семантичних змін твірних одиниць у процесі емотивного переосмислення;

- опозитивний метод - під час аналізу процесу емотивного переосмислення шляхом зіставлення семантики твірних та похідних одиниць;

- метод фразеологічної ідентифікації - у процесі дослідження співвідношення фразеологічних одиниць, крилатих виразів, апелятивів та формул привітання;

- контекстологічний метод та метод оточення - використано для визначення характеру зв'язку переосмислених мовних одиниць (слів, синтаксичних конструкцій, стійких виразів) з іншими мовними одиницями в межах мікро- чи макротексту;

- елементи статистичного методу та методу концептуального аналізу застосовуються в дослідженні семантичної структури емотивних мовних одиниць.

Наукова новизна одержаних результатів:

Уперше встановлено категоріальний характер емотивності як мовного феномену; виявлено дискретний характер емотивності та встановлено її компоненти: емотивну оцінність, емотивний тон, інтенсивність та тривалість емоцій. Розглянуто мовні засоби вираження цих компонентів.

Уперше визначено основні джерела емотивності фразеологічних одиниць німецької мови. Емотивність може виникати внаслідок суспільного ставлення до об'єкта номінації, вона може бути наслідком входження до складу фразеологізмів емотивно маркованих слів і/ чи синтаксичних конструкцій, у результаті алогічного поєднання емотивно нейтральних мовних одиниць, у тому числі одиниць, що належать до різних функціональних стилів, унаслідок дії фонетичних чинників (інтонації, алітерації, асонансу), опису емоціогенних ситуацій.

На основі визначення онтологічних властивостей емоцій доведена можливість емотивності самостійно створювати основне значення мовних одиниць, що є результатом логічних операцій аналізу, синтезу та узагальнення.

Вперше проведено аналіз взаємодії емотивного і предметно-логічного компонентів та встановлено можливість домінування одного з них у семантичній структурі мовних одиниць. На цій основі виділені емотивно-логічні та логічно-емотивні лексичні і фразеологічні одиниці.

Розроблено систему аналізу переосмислення мовних одиниць використанням принципу встановлення існуючим основним значенням нових видів відношень на основі асоціацій, які виникають між мовними одиницями.

Залученням до аналізу граматичних сем доопрацьовано відомий метод компонентного аналізу семантичної структури лексичних одиниць і розповсюджено зазначений метод на клас стійких словосполучень і фраз.

Уперше проведено дослідження ефекту емотивної конвергенції - сполучуваності в межах стійких та змішаних мікротекстів емотивних та емотивно маркованих мовних одиниць на основі спільних емотивних сем.

Наукове значення роботи полягає передусім у виявленні конструктивного характеру емотивності фразеологічних одиниць, у визначенні складових частин емотивності: емотивної оцінності, емотивного тону, інтенсивності й тривалості та у встановленні мовних засобів їхнього вираження, що створює можливості для подальших окремих досліджень цих компонентів.

Виявлення системного характеру емотивності, її зв'язків з предметно-логічним, функціонально-стилістичним, мотиваційно-образним компонентами значення, проведеного на основі фразеологічного значення, дозволяє поширити використані в роботі підходи на аналіз семантики мовних одиниць інших рівнів.

Визначення механізмів емотивного переосмислення мовних одиниць як установлення нових видів відношень основним значенням дозволяє використати його також для аналізу неемотивного переосмислення.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання їх у практиці викладання німецької мови, в курсах фразеології (розділи “Поняття фразеологічна одиниця”, “Утворення фразеологічних одиниць”, “Види фразеологічних одиниць”), стилістики (розділ “Мовні засоби реалізації стилю мовленнєвого твору”), лексикології (розділ “Словотвір”), історії німецької мови (розділ “Збагачення складу лексичних одиниць німецької мови в процесі її історичного розвитку”), в укладанні тлумачних та двомовних словників. Результати дослідження стануть у пригоді при вивченні фразотвору та словотвору.

У статтях “Складнопідрядні речення із сполучником bis у структурі мікротесту”, надрукована у журналі “Іноземна філологія” (співавтор - к.філол.н, ст. викл. І.І.Пелашенко) та “Асиметрія -джерело розвитку вигукових фразеологізмів”, надрукована у збірнику “Семантико-стилістична будова тексту та функціонування мовних рівнів” (співавтор - професор В.І.Гаврись) особистий внесок дисертанта полягає в розробці тематики дослідження, а також у встановленні зв'язку між дієсловами у контексті - вербальних ланцюжків - та у визначенні асиметрії вигукових фразеологічних одиниць джерелом їх структурно-семантичного розвитку.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження представлені на міжнародних конференціях “Україна-Греція: історія співробітництва та перспективи” (Маріуполь 1999 р.), “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ 2000 р.), “Функціональна лінгвістика” (Ялта 2000 р.), “Linguapax - VIII” (Київ 2000 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності” (Львів, 1999 р.), ІІІ і ІV Всеукраїнській науковій конференції “Нові підходи до філології у вищій школі” (Мелітополь, 1996 р., Запоріжжя, 1998 р.), міжвузівському науково-практичному семінарі з проблем сучасної семіотики “Знак, символ, образ” (Черкаси, 1999 р.), міжвузівській конференції “Мови і світ: дослідження та викладання” (Кіровоград, 1999 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображені у монографії “Емотивний компонент значення в процесі створення фразеологічних одиниць (на матеріалі німецької мови)” та в 38 публікаціях, із них 25 - статті в провідних фахових виданнях України.

Структура дисертації. Дисертація загальним обсягом 424 сторінки складається зі вступу, чотирьох розділів з висновками по кожному з них, із загальних висновків та списку використаних джерел (527 найменувань).

У вступі обґрунтовано доцільність проведення дослідження, викладено мету і завдання роботи. Розкрито актуальність, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Роль і місце емотивності в семантичній структурі фразеологічних одиниць” наводяться особливості структурно-семантичної організації фразеологічних одиниць, визначаються їхні категоріальні ознаки, дано короткий огляд історії вивчення емотивності, визначаються невирішені питання, наводяться онтологічні та гносеологічні основи емотивності, показується взаємодія емоцій з іншими психічними процесами, розглядаються прийоми відображення емотивності в мові.

У другому розділі “Утворення емотивного компонента значення в процесі первинного фразотвору” аналізуються шляхи та механізми первинного фразотворчого процесу.

У третьому розділі “Становлення й розвиток емотивного компонента значення у ході вторинного фразотворчого процесу” розглядаються семантичні та граматично-семантичні механізми вторинного фразотворчого процесу - утворення фразеологічних одиниць на базі стійких словосполучень і речень нефразеологічного характеру та на основі наявної у мові фразеології. Аналізуються можливості модифікації компонентів емотивності: емотивної оцінності, емотивного тону, інтенсивності, тривалості.

У четвертому розділі “Актуалізація й лексикалізація фразеологічних одиниць” розглядаються особливості актуалізації різних груп фразеологічних одиниць залежно від граматичного значення, розглядається роль емотивного компонента у формуванні семантики одиниць вищого рівня, види синтаксичного зв'язку емотивних фразеологізмів з іншими мовними одиницями, аналізується роль позамовного контексту в актуалізації фразеологічної семантики.

У висновках роботи підсумовуються результати праці та накреслюються шляхи подальших наукових досліджень.

2. Основний зміст роботи

У першому розділі “Роль і місце емотивності в семантичній структурі фразеологічних одиниць” наводяться особливості структурно-семантичної організації фразеологічних одиниць. До мовних одиниць, які покликані до життя передусім необхідністю вираження емоцій, належать фразеологізми. Зважаючи на різне визначення обсягу поняття фразеологія у роботі визначаються три категоріальні ознаки фразеологічних одиниць: емотивність, відтворюваність, нарізнооформленість, яка трактується як поєднання синтаксичної структури з певним лексичним наповненням. Роль фразеологізмів полягає в їхному входженні до мовної системи і виконанні знакової функції. Спроби проаналізувати фразеологічне значення та його специфіку не можна вважати ефективними без точного встановлення структури емотивного компонента значення, зв'язку емотивності з іншими складовими частинами цілісного фразеологічного значення.

Аналіз денотативної віднесеності фразеологічних одиниць дозволив встановити залежно від кількісних параметрів цих одиниць сфери об'єктивної дійсності, які відображаються фразеологічним фондом німецької мови. Існуючи для емотивного позначення об'єктів, фразеологічні одиниці відіграють особливо велику роль там, де безпосередньо позначаються емоції або ті об'єкти, які викликають особливу зацікавленість, емоційні переживання суб'єкта. Особливо продуктивними царинами для фразеологічної номінації є сфери інтересів усього соціуму, незалежних від вікових, статевих, майнових та професійних розбіжностей, а ділянки діяльності окремих груп, навпаки, низькопродуктивні. Із розширенням суспільної практики відбувається відповідно і збільшення числа об'єктів фразеологічної номінації. Останнім часом фразеологічне позначення отримують навіть об'єкти тих галузей, які вважалися нефразеологічними, напр.: Genialer Idiot - „комп'ютер“.

Порівнюючи денотати фразеологічних та лексичних одиниць, мовознавці дійшли висновку, що денотативний аспект фразеологічного значення вужчий, ніж відповідний аспект лексичного значення. Фразеологізм позначає меншу кількість об'єктів порівняно зі словом, несучи більший обсяг інформації про них. Це явище свідчить і про те, що у фразеологічних одиницях відбивається набагато більше характерних рис об'єкта порівняно зі словом, оскільки вони виражають ставлення до позначуваного об'єкта.

Друга особливість денотативної віднесеності фразеологізмів полягає у непрямому характері номінації - використанні матеріальної форми вже існуючих мовних одиниць як імені для нового позначення. Вторинна номінація базується на асоціативному характері людського мислення. Денотат фразеологізму як емотивно-кваліфікаційної одиниці являє собою складне комплексне явище, у якого співвіднесеність із кваліфікативним боком ніби заломлюється крізь обрану мовним колективом ознаку об'єкта номінації, що стала основою переосмислення мовної одиниці. Саме на основі цієї ознаки відбувається процес переосмислення слів крізь призму оцінно-емоційного уявлення.

Семантична структура мовних одиниць поділяється на кілька макрокомпонентів, кожен з яких має, у свою чергу, власну структуру. Крім денотативного макрокомпонента виділяють ще граматичний, оцінний, мотиваційний, емотивний, стилістично маркований і культурно-національний. Фразеологізм має свою специфіку як у мовному вираженні загальномовних облігаторних компонентів, так і в їхньому додатковому наборі. Обов'язковою рисою фразеологічної одиниці є емотивність.

Граматичне значення фразеологічних одиниць має свої особливості, оскільки фразеологізми існують у двох формах: стійкого словосполучення і речення (фрази). Стійким словосполученням непредикативного характеру властива наявність категоріальних сем предметності, дії, якості чи ознаки дії, стану, ступеня чи міри виявлення самої ознаки, що дає можливість співвідносити їх з іменниками, дієсловами, прикметниками, прислівниками. Наявна категоріальна сема зумовлює їхні функції як членів речення у складі змінного мікротексту. На основі категоріальних сем виділяють: субстантивні (flьssiges Brot - “Bier“); дієслівні (j-n auf den Arm nehmen - “necken“); ад'єктивні (j-d ist nicht gerade ein Adonis - “nicht besonders schцn“), адвербіальні фразеологічні одиниці (im Nu - “schnell, sofort“). Серед стійких фраз вирізняються емотивні фразеологізми, семантична структура яких складається з денотативного, граматичного та емотивного макрокомпонентів (напр.: Du kriegst die Tьr nicht zu!), а також емотивно марковані фразеологічні одиниці, до семантичної структури яких належать як обов'язкові граматичний, денотативний, предметно-логічний, емотивний макрокомпоненти.

Співвідношення між предметно-логічним і емотивним компонентами у семантичній структурі емотивно маркованих фразеологізмів є різним, питома вага кожного із зазначених компонентів може бути різною. Так, наприклад, є емотивно-логічні фразеологічні одиниці: Du merkst aber auch alles!, а також логічно-емотивні: Doppelt hдlt besser. Йдеться про домінування одного компонента над іншим.

Відмінність емотивного компонента значення від предметно-логічного полягає у меншій стійкості, у більшому ступені залежності від епохи, соціальних та суспільних засад.

Друга проблема, яка виникає у зв'язку з дослідженням емотивного макрокомпонента значення, - це його дискретність. Більшість дослідників вважають емотивність недискретною, зокрема, В.І.Шаховський прямо вказує на це у своєму дослідженні.

Розв'язання цих проблем потребує глибшого дослідження онтологічних та гносеологічних властивостей емотивності, а також встановлення взаємодії мислення та емоцій як психічного фактора, який дістає відображення у мові.

Емоція являє собою складний феномен з нейрофізіологічним, нервовом'язовим та феноменологічним аспектами. Емоції можуть по-різному впливати на людей. Це виявляється зокрема у тому, що ті ж самі об'єкти можуть викликати різні емоції не лише у різних людей, а навіть у тієї ж самої людини у різні моменти життя. Результати соціальних досліджень свідчать, що певні емоції є універсальним, загальнолюдським феноменом. І кодування, і декодування низки емоційних виразів однакові для людей усього світу, незалежно від їхньої культури, мови або освітнього рівня. Проте соціокультурні фактори відіграють важливу роль у визначенні виражального компонента емоції. Можна говорити про вплив національного, соціального, культурного середовища на характер експресії емоцій, на появу в ній спеціальних забарвлень, поширених саме в цьому середовищі. У певному середовищі спостерігаються стереотипи вираження емоцій, вони властиві певним культурно-соціальним групам і добре ними розуміються.

Наукові дослідження довели існування не окремих емоцій, а емоційної системи, у якій окремі елементи взаємопов'язані динамічними й відносно стабільними відношеннями. Системність емоцій виявляється у їхній ієрархічній організації (переляк, страх, жах) та полярності між деякими їх парами: радість - сум, інтерес - відраза, сором - зневага.

Емоції мають два якісні компоненти: емоційний тон та оцінку. Особливість емоційного тону полягає у вираженні не емоції взагалі, а певної конкретної емоції: радості, суму, злості тощо. Специфіка емоційної оцінки полягає в наявності більшої кількості її різновидів порівняно з раціональною: позитивної, негативної, амбівалентної та невизначеної.

Чинником, який розрізняє певні емоційні стани, є також - інтенсивність та тривалість.

Інтенсивність визначається силою та задіяністю складових частин емоції: збільшенням чи зменшенням кількості розрядів нейронів, виражального боку емоції: міміки, пантоміміки, словесних реакцій та глибиною переживання.

Тривалість емоції - це період між напруженням та розрядкою. Емоції можуть бути швидкоплинними або тривати досить довго.

Основні емоційні стани, у яких може перебувати людина, поділяються на власне емоції, почуття, афекти, стреси.

Взаємодія мислення та емоцій полягає передусім в усвідомленні та виділенні окремих емоцій і станів. Мислення може сприяти певному контролю над емоційним процесом, зменшувати інтенсивність та тривалість емоцій. Взаємодія емоційної та когнітивної систем є взаємопроникною, впливаючи через баланс або домінування однієї над іншою на ефективність функціонування людини. У випадку домінування емоцій виникає особливий вид мислення, який називають тенденційним. У ньому мета досягається відсутністю логічних обмежень щодо виникнення асоціацій, які відповідають потребам людини.

Взаємодія емоцій з пам'яттю є також взаємопроникною. Вплив пам'яті на емоції полягає в тому, що вони запам'ятовуються й відтворюються не довільно, а разом зі згадкою про об'єкти, які їх викликали. Вплив емоцій на пам'ять виявляється у вибірковому відтворенні лише окремих даних з минулого досвіду і гальмуванні інших. Емоції визначають особливість асоціювання та зміст асоціативного процесу.

Емоції, належачи до ідеальних об'єктів, у мові відображаються через знаки. Емоції можуть по-різному відображатися мовними засобами. Вони можуть називатися, виражатися й описуватися мовними одиницями.

Онтологічні властивості емотивності зумовлюють мовне вираження складових частин емоції: емотивного тону, оцінності, інтенсивності, тривалості.

Емотивний тон являє собою вираження різноманітних переживань людини, у яких відображається перебіг її взаємовідносин із зовнішнім світом та з іншими людьми. Фразеологізм виражає, як правило, не емоцію взагалі, а певне переживання чи комплекс переживань, що якісно відрізняються від інших, напр.: j-m steht das Herz still - радість; j-m geht das Herz hoch - гнів; Pfui Spinne! - відразу. Фразеологічна система являє собою більшу градацію вираження емотивності порівняно з лексикою. Таким чином, фразеологізми здатні точніше ніж слова передавати шкалу почуттів людини.

Оцінність є загальновизнаною категорією, оскільки в кожному соціумі склалося та закріпилося певне соціальне ставлення до тих чи інших предметів або явищ, відображених у значеннях мовних одиниць. Емотивна оцінка відрізняється від логічної за характером. “Емоційне й раціональне в оцінці передбачає два різних боки ставлення суб'єкта до об'єкта, перший - його почуття, другий - його думка” (О.М.Вольф). Як раціональна, так і емотивна оцінки мають певні стандарти, зразки, ідеали, норми, які є їх основою. Емотивна оцінка у чистому вигляді виражається лише емотивними одиницями: вигуками, емотивними частками, емотивними фразеологізмами. Проте у більшості випадків емотивне і предметно-логічне значення співіснують у семантичній структурі мовної одиниці, що визначає певне співвідношення емотивної та раціональної оцінки. І емотивна, і раціональна оцінки емотивно маркованої одиниці мають той самий об'єкт і суб'єкт оцінки, різними є лише характер і основа оцінювання. Характер емоційного й раціонального оцінювання, як правило, збігається, проте це має місце не завжди, що наочно спостерігається на прикладах гумору, іронії, сатири та сарказму Оцінювання може здійснюватися суб'єктом як від свого імені, так і від імені суспільства. Через суспільний характер мови, а також відсутність певного ставлення всіх соціальних груп до окремих явищ навколишнього світу, за тою ж самою формою може закріплюватися невизначена або амбівалентна оцінка.

Стосовно поділу оцінності на об'єктивну й суб'єктивну ми дотримуємося точки зору, що протиставлення суб'єктивно-оцінного і кваліфікативного компонентів недоцільне, оскільки об'єктивна оцінність має вирішальне значення для розуміння суб'єктивної. Окрема людина завжди виступає об'єктом впливу норм і засад, які панують у суспільстві, тому суб'єктивна оцінка так чи інакше зумовлена об'єктивною.

Мовне відображення дістають також інтенсивність та тривалість.

Інтенсивність являє собою відображення ступеня вияву якої-небудь ознаки референта. Вона є загальномовною категорією, яка виражає градацію будь-якої ознаки стосовно позначуваного об'єкта, тобто вказівку на наявність кількісного вияву певної ознаки відносно позначуваного об'єкта. Інтенсивність властива як предметно-логічному, так і емотивному значенню. В.Г. Гак розрізняє два види інтенсивності мовного вираження емоцій: кількісну й якісну. Якісна інтенсивність полягає у виборі сильнішої мовної одиниці з синонімічного ряду. Інтенсивність емотивної або емотивно маркованої одиниці виявляється лише шляхом її порівняння з іншими одиницями, які виражають певну емоцію, тобто мають ідентичний емотивний тон. Кількісна інтенсивність полягає у конвергенції емотивно маркованих компонентів у складі фразеологічної одиниці, напр.: Das ist ja die Hцhe! Засобами створення інтенсивності у фразеологізмі є: вигукова інтонація, емотивна (модальна) частка ja, емотивно переосмислений іменник Hцhe, переосмислення синтаксичної структури розповідного речення внаслідок встановлення йому вигукової інтонації. Дуже часто у створені інтенсивності вираження емоції фразеологічною одиницею використовуються обидва прийоми, напр.: Halte den Mund!; Halte die Fresse! Лексема Fresse є емотивно маркованою порівняно із словом Mund, що збільшує інтенсивність вираження емоції фразеологізмом, до складу якого вона входить. Коли кількісної й якісної інтенсивності взаємодіють, відбувається вибір із синонімічного ряду емотивно маркованих одиниць: лексем та синтаксичних конструкцій, які є компонентами фразеологізму.

Другим кількісним показником емоцій є тривалість. Емоції, як відомо, являють собою процеси, які мають просторові й часові параметри. Водночас вони є проявом категорій статики і динаміки, де статика виступає як окремий вияв динаміки. Фразеологізми можуть виражати як процес, так і стан.

У дослідженні встановлено взаємовідношення емотивності та функціонально-стилістичного компонента в семантиці фразеологізмів. Встановлено, що не існує прямого зв'язку між належністю мовної одиниці до певного стилю та її емотивним значенням.

Розмежування емотивного та функціонально-стилістичного компонентів значень зовсім не означає їхньої ізольованості один від одного. Взаємодія зазначених складових частин значення фіксується у мові у вигляді позначок “грубий, вульгарний”, які досить часто існують як ремарки у словниках для характеристики значення мовних одиниць. Вони свідчать про те, що слова чи фразеологічні одиниці одночасно виражають негативну емоцію та належність до стилістично зниженого шару лексики або фразеології, напр.: Das ist alles ScheiЯe!; Leck mich am Arsch!. Інший різновид взаємодії спостерігається у явищі “змішання стилів”, коли у складі фразеологічної одиниці поєднуються слова, які належать до різних функціональних стилів, напр.: Gott sei's getrommelt und gepfiffen!. На момент виникнення фразеологізму в кінці ХІХ століття іменник Gott належав до високого стилю, дієслова, від яких утворилися дієприкметники, trommeln - до нейтрального, а pfeifen - до зниженого.

Фразеологізм як мовна одиниця характеризується наявністю не лише ідеальної сторони - плану змісту, але й матеріальної - плану вираження. План вираження фразеологічної одиниці суттєво відрізняється від плану вираження слова. Компонентами фразеологізмів виступають не лише лексеми, але й синтаксичні конструкції, оскільки нарізнооформленість означає, що лексичні компоненти організовані між собою за певною синтаксичною схемою. Специфіка плану вираження фразеологічної одиниці полягає в нарізнооформленості її складу, що формується на основі слів і синтаксичних структур, які зазнали певних змін семантичних, синтагматичних та парадигматичних властивостей порівняно з вільним уживанням.

У другому розділі “Утворення емотивного компонента значення в процесі первинного фразотвору” розглянуто шляхи та механізми первинного фразотворчого процесу. Традиційно процес фразотвору прийнято аналізувати з урахуванням трьох основних моментів: 1) мотивації мисленнєвої і/або емотивної інформації, яка підлягає реалізації у фразеологічній одиниці; 2) дериваційної бази - вихідної матеріальної форми, завдяки якій відбувається матеріалізація значення фразеологізму; 3) екстралінгвальних факторів - позамовної ситуативної сфери, що служить поштовхом до появи фразеологічних одиниць. У процесі створення фразеологізмів зазначені фактори взаємодіють, проте залежно від дериваційної бази їх вплив може бути різним. Дериваційна база є основою поділу фразотворчого процесу на первинний і вторинний. В ході первинного фразотвору фразеологізми утворюються на базі одиниць інших мовних рівнів: слів, словосполучень і речень, - вторинного - на основі стійких словосполучень, сполучень слів та фраз. Ця обставина впливає на специфіку процесу фразотвору в цілому і на становлення емотивного компонента значення зокрема. Під час первинного фразотворчого процесу відбувається становлення нарізнооформленості та відтворюваності. В ході вторинного фразотворчого процесу залежно від семантики відбувається становлення чи модифікація емотивного компонента, оскільки вихідні одиниці вже стійкі та нарізнооформлені.

Залежно від основних відношень у фразі розрізняють лексико-семантичні, структурно-синтаксичні та лексико-синтаксичні шляхи первинного фразотворчого процесу.

В основі семантичних змін, які призводять до утворення фразеологізмів, лежить переосмислення слів чи словосполучень. Внаслідок переосмислення слово стає виразником іншої предметно-логічної чи емотивної інформації. Хоча переосмислення окремих лексем або словосполучень відбувається на лексичному рівні, розрізнення слів з прямим і переносним значенням можливе лише в контексті за умови поєднання з іншими словами в рамках висловлювання.

Слово є умовним звуковим (або письмовим) знаком предметів, явищ чи властивостей, які є зовнішніми відносно людини і з якими слово пов'язане асоціативним зв'язком. Слово чи словосполучення є носієм певного образу, уявлення, думки про позначуваний ним об'єкт. Значення слова виникає в практичній діяльності, в якій люди пізнають предмети, явища, відношення між ними й результати цього пізнання фіксують у словах, їхніх значеннях. Значення слова відображає предмети через їхнє узагальнення, яке формується не лише в індивідуальному пізнавальному досвіді окремої людини, а являє собою результат суспільної практики, воно виступає засобом формування й закріплення здобутого в суспільній практиці знання про предмети і явища об'єктивної дійсності. Пізнаючи навколишній світ, людина виділяє певні об'єкти і називає їх через якусь ознаку. Об'єктам можуть також приписуватися певні властивості, яких вони реально не мають. Як правило, властивості предметів зовнішнього світу багатогранні й виділяються людиною як суттєві або несуттєві. Суттєві ознаки складають основні значення мовних одиниць, оскільки кожна з них, взята окремо, необхідна, а у своїй сукупності достатня для виділення певного об'єкта з-поміж інших. Значення виникає внаслідок мисленнєвих операцій аналізу, синтезу, абстрагування, порівняння, узагальнення. Залежно від того, які з виділених внаслідок цих операцій ознак лягають в основу значення лексеми, виникають або терміни, або службові слова, або ж вигуки. Коли створюються різні значення, одні ознаки виділяються як суттєві, інші - як несуттєві, що виражається різною мірою абстрагування від ознак об'єкта чи об'єктів.

Семи поділяються на основні, які виражають суттєві ознаки, необхідні та достатні для ідентифікації об'єкта, та потенційні, які виражають несуттєві ознаки. Сукупність основних сем складає основне значення мовної одиниці. Крім вираження образів, уявлень і думок про властивості об'єкта, слово може виражати також емотивне ставлення з боку членів мовного колективу до зазначеного об'єкта. Емоції також виражаються у значенні слова у вигляді основних і потенційних сем.

Оскільки предмети зовнішнього світу перебувають у певному взаємозв'язку і взаємозумовленості, то в певних відношеннях перебувають і основні значення. За змістом основні значення поділяються на непорівнювані й порівнювані. Непорівнювані основні значення не мають загальних родових ознак, порівнювані ж такі ознаки мають. Порівнювані основні значення, у свою чергу, поділяють на сумісні та несумісні. Сумісними називають такі основні значення, видові ознаки яких забезпечують повний або частковий збіг їх обсягів. Між сумісними основними значеннями існує три типи відношень: тотожність, перехрещення, субординація. Несумісними називаються основні значення, видові ознаки яких зумовлюють повну відсутність збігу їхніх обсягів. Несумісні основні значення можуть також перебувати у трьох відношеннях: координації, контрадикторності, контрарності.

З проблемою значення тісно переплітається питання порівняння. Виявлення значень слів є можливим лише за умови зіставлення однієї одиниці з іншою для виявлення спільних або різних ознак через аналіз і синтез, при чому частина ознак може бути спільною (інтегральні ознаки), а частина - різними (диференційними).

Виділення й наступне об'єднання семантичних компонентів слів визначається потребами людей і завданнями, які вони ставлять перед собою. В процесі створення фразеологічних одиниць такими завданнями є передача емотивної або емотивної і предметно-логічної інформації про певний об'єкт з використанням старої матеріальної форми слів.

Завдяки зумовленості та опосередкованості слова іншими мовними знаками стає можливим утворення нових основних значень через порушення логічних зв'язків між словами, точніше, між основними значеннями, вираженими цими словами. У подібному випадку об'єднання слів або словосполучень відбувається не на основі зв'язків, що існують між об'єктами зовнішнього світу, а ґрунтується на схожості їхньої форми, єдності денотатів, сигніфікатів, певних спільних сем, як основних, так і потенційних. Встановлення словам нових типів нелогічних відношень у процесі створення фразеологічних одиниць вирішує два завдання: виділити або підсилити емотивність та ввести її до системи основних сем новоутвореного основного значення. При цьому може допускатися збереження або часткова деактуалізація предметно-логічних сем, якщо утворюються логічно-емотивні чи емотивно-логічні фразеологізми, та повна деактуалізація зазначених сем, коли утворюються емотивні фразеологічні одиниці. На цій підставі здійснюється добір слів для порівняння і встановлюються певні типи зв'язку між ними: тотожність, перехресність, субординація, координація, контрарність, контрадикторність. До уваги беруться також реально існуючі логічні відношення між основними значеннями, які виражають слова. Так, тотожність, наприклад, може нав'язуватися словам, які виражають непорівнювані основні значення, на основі схожості їхньої матеріальної форми (напр.: Das geht durch Mark und Pfennige, де тотожність встановлюється омонімам: das Mark - “кістковий мозок” і die Mark “грошова одиниця в Німеччині”).

Алогічні єдності, які виникають у результаті встановлення словам нових типів відношень, стимулюють інші психічні явища, пов'язані не з поняттєвим, а з образним мисленням, викликаючи на поверхню свідомості образно-мотиваційну основу об'єктів, знаками яких є слова. Вчені встановили, що отримання інформації людським мозком забезпечується його здатністю до сприймання, зберігання і відтворення пам'яттю, а переробка і використання - уявою. Емоційна пам'ять ґрунтується також на образній, оскільки, як зазначалося, емоції запам'ятовуються не самі по собі, а разом з об'єктами, які їх викликають. Оскільки емоції пов'язані з певним об'єктом, то вони асоціюються також зі словом, яке є знаком цього об'єкта. Ці асоціації можуть мати не індивідуальний, а суспільний характер, тобто певне емотивне ставлення до об'єкта характерне не для однієї особи, а для всіх або певної частини членів мовного колективу. Лише за цієї умови емотивність входить до семантичної структури слова як основна чи потенційна сема.

Емотивність фразеологічної одиниці завдячує дії кількох факторів. Основним з них є емотивна маркованість окремих лексем, коли семи емотивності входять до складу основних або потенційних. Перебудова семантичної структури за рахунок встановлення основним значенням невластивих їм типів відношень переводить емотивні семи із потенційних в основні. Емотивний компонент значення виникає також внаслідок емотивної реакції на події, які зображуються у мікротексті, а також за рахунок фонетичних засобів - алітерації, асонансу, рими, ритмічної організації висловлювання. Певний внесок у загальну емотивність фразеологічної одиниці робить також емотивна переосмисленість синтаксичної структури або характер відношень, які нею встановлюються окремим основним значенням.

Необхідність усіх зазначених вище факторів для емотивного переосмислення ілюструє приклад емотивного й неемотивного переосмислення слова Bock, яке має твірне значення “цап”, а похідні - “козел (спортивний снаряд)”, “весела людина”, “затята, вперта людина”, “хирий кінь”. У кожному окремому випадку відбулася своя дисоціація та модифікація семного складу. Семантична структура слова Bock може бути представлена таким чином:

* категоріальна сема - `предметність',

* субкатегоріальна сема першого розряду - `конкретність',

* субкатегоріальна сема другого розряду - `загальна назва',

* субкатегоріальна сема третього розряду - `назва тварини',

* основні предметно-логічні семи - `тварина, що має певні біологічні ознаки: низькоросла, має довгу шерсть, роги',

* потенційні семи - `невелика фізична сила порівняно з іншими домашніми тваринами', `приписувана людьми веселість, на підставі того що тварина увесь час виляє хвостом', `впертість, яку досить часто виявляє', а також відповідне емотивне ставлення до перелічених властивостей: `презирливість', `симпатія', `роздратування'.

Перенесення матеріальної форми з тварини на предмет внаслідок ототожнення зумовлює деактуалізацію та заміну субкатегоріальної семи третього розряду `тварина' - `назва предмета'. У цьому разі маємо деактуалізацію й заміну частини основних предметно-логічних сем `має довгу шерсть, роги'; актуалізації потенційних сем у цьому випадку не відбулося.

Ототожнення коня і цапа призводить до деактуалізації всіх основних предметно-логічних сем, місце яких займають потенційні: предметно-логічна -`хира тварина' й емотивна - `презирливе ставлення', граматичні семи змін не зазнали, оскільки збігаються в обох ототожнюваних об'єктах.

Встановлення відношень тотожності основним значенням слів “людина” і “цап” деактуалізує й замінює не лише основні предметно-логічні семи, але й частину граматичних: `назва тварини' на `назва людини'.

Емотивність, як елемент цілісного фразеологічного значення, також є конструктивною за своїм характером.

Перенесення значення з одного слова на інше є лише початком процесу фразотвору, оскільки актуалізація нового значення переосмисленим словом можлива лише в обмеженому контексті. Слова мають не лише номінувати об'єкти, даючи певну інформацію про них, але й вступати у зв'язки між собою. Вони можуть переважно виступати у поєднанні з певним словом (преференційність), сполучатися з обмеженою кількістю слів, у тому числі з одним єдиним (вибірковість), утворювати одиничні сполучення з повністю переосмисленим значенням (ідіоматичність) (О.Д.Райхштейн).

Як правило, переосмислене слово, що виникло внаслідок ототожнення слів, які виражають нетотожні основні значення, відрізняється від свого прототипу сполучуваністю з іншими словами. Переосмислене слово замість преференційного зв'язку має зв'язок вибірковий.

Зазначена особливість сполучуваності слів залежно від їхньої семантики криється в асоціативному характері людського мислення, коли з певним звукорядом пов'язується певне значення. При виникненні нового основного значення, пов'язаного з тим же звукорядом, може виникнути нерозуміння між мовцем і слухачем щодо адекватності сприймання інформації, що передається. Тому оточення переосмисленої мовної одиниці має передусім нейтралізувати асоціативний зв'язок між звукорядом та вихідним значенням, який є найстійкішим, тобто показати, що зазначений звукоряд виражає нове значення. Друге завдання в ході добору слів для оточення переосмисленої одиниці полягає в актуалізації нового значення. Особливо це стосується тих випадків, коли на основі одного слова виникає кілька значень. Тому слова у складі фразеологічних одиниць характеризуються низьким асоціативним зв'язком. Зміна сполучуваності переосмислених слів стосується всіх частин мови.

Вживання одного переосмисленого слова не призводить до утворення стійкого виразу, виняток становить лише одинична сполучуваність, напр.: blinder Passagier - „безбілетний пасажир“. Сполучуваність цього типу виникає ще й унаслідок поєднання у висловлюванні двох або більше переосмислених компонентів, напр.: j-s Mьhle steht nicht still - “хтось розмовляє без упину“. Іменник вживається у значенні “рот”, а дієслово - “мовчати”. Між переосмисленими словами можлива одинична сполучуваність, проте між іменником та позицією перед ним існує вибірковість, оскільки вона може займатися лише іменником у родовому відмінку, що виражає особу, або присвійним займенником. Трапляються випадки, коли сполучаються всі переосмислені компоненти, напр.: Du kriegst die Tьr nicht zu! - “вигук подиву”, де іменник має значення “рот”, дієслово “закривати”, особовий займенник du вживається замість неозначено-особового man. Зазначена особливість сполучування властива виникненню всіх стійких словосполучень як фразеологічного, так і нефразеологічного типу. Таким чином виникають стійкі елементарні мікротексти (фразеологічні одиниці у формі словосполучення), рідше - стійкі мікротексти (фразеологізми у формі речення).

У разі, коли слова набувають нових типів відношень, крім тотожних, між сполучуваними компонентами виникає ідіоматичний зв'язок, оскільки нове основне значення виражається вже не одним словом, а переосмисленим словосполученням, кожний елемент якого для вираження нового значення передбачає наявність іншого елемента. Зв'язок такого елементарного мікротексту з іншими словами висловлювання, які не були переосмисленими, є вибірковим або преференційним.

Якщо емотивне переосмислення відбувається за участю кількох слів, що входять до складу висловлювання, відбувається конвергенція емотивних засобів. Характер емотивності фразеологічної одиниці визначається співвіднесеністю у стійкому мікротексті слів та синтаксичних конструкцій з предметно-логічним та емотивним значенням.

Іншою можливістю лексико-семантичних механізмів утворення фразеологічних одиниць на базі висловлювань, що є змінними мікротекстами, є описування певної емоціогенної ситуації. Під ситуацією ми розуміємо сукупність елементів, які знаходяться у свідомості людини в момент висловлювання та які зумовлюють вибір мовних засобів під час формування висловлювання.

Цьому сприяє стереотипність людського мислення, особливо у випадках, коли описуються типові ситуації. Відмінність фразеологічних одиниць такого типу від попередніх полягає у відсутності у більшості випадків у їхньому складі окремих переосмислених компонентів. Йдеться про прагнення мовця до зображення такої ситуації, яка б напевне викликала в адресата конкретні емоції. Така можливість створюється наявністю в суспільстві певної шкали цінностей. Емотивність таких одиниць базується на властивості емоцій викликатися пам'яттю, уявою, образним і передбачуваним мисленням, імпульсами від пантомімічної та іншої рухової діяльності, ендокринною діяльністю, яка впливає на м'язовий механізм емоції, а також взаємодією зазначених факторів. Зображення переживання емоції іншою людиною або причин, які призводять до цього переживання, викликає емоції інших людей на основі принципу емоційного зараження. Оскільки емотивна та когнітивна системи взаємозв'язані, то описування емоціогенної ситуації навіть у разі використання емотивно нейтральних слів та синтаксичних конструкцій збуджує емоційну пам'ять людей, якщо вони переживали чи спостерігали емоції, або емоційну уяву. Цей факт фіксується мисленням і входить до семантичної структури фразеологічної одиниці як емотивний компонент значення. Тісний зв'язок лексичних компонентів між собою забезпечується єдністю емотивної функції під час зображення певної ситуації. Зв'язок між окремими словами в процесі опису можна визначити як вибірковий.

За характером описи поділяються на істинні, які змальовують реальні події, та хибні, які зображують нереальні події.

Істинні описи залежно від предмета поділяються на зображення мімічних, пантомімічних та аксіологічних компонентів емоцій, ситуацій, наслідком яких є приємні чи неприємні події, ситуацій, що є фрагментами певних приємних або неприємних подій, напр.: j-m werden die Knie weich - “у кого-небудь ноги підкошуються, коліна тремтять”. Семантика таких фразеологізмів базується на універсальності експресивних компонентів емоцій, зображення яких мовними засобами дозволяє визначити, яка саме емоція переживається.

Інший фактор емоціогенності спрацьовує в ході зображення нереальних ситуацій та ситуацій, які описують нормативні порушення. Причиною емоції в цьому випадку є невідповідність інформації нормі чи стандарту. Емоції, які виникають під час опису зображуваних ситуацій, спричинюють появу емотивності як компонента фразеологічного значення. Аналогічним чином за допомогою асоціативного зв'язку відбувається поєднання емотивності з висловлюванням як знаком об'єкта, про що йшлося вище. В основі такого поєднання лежить ставлення суспільства до описуваних явищ, напр.: Der Arbeit aus dem Wege gehen - „лінуватися“. Опис являє собою порушення норми, яка полягає у ствердженні необхідності суспільно активної праці. Ставлення до лінощів у суспільстві завжди негативне.

Граматично-семантичні шляхи створення фразеологічних одиниць ґрунтуються на наявності взаємозв'язку між формою і змістом, між лексичним і граматичним значенням. Незважаючи на провідну роль змісту відносно форми, трапляються випадки, коли формальна система виступає провідним елементом порівняно з лексичною семантикою, тобто коли чисто формальні показники починають отримувати емотивний зміст. Значущими можуть ставати різні формальні показники: порядок слів, чисто кількісне зростання чи скорочення компонентів фразеологізму, наголос, зміна висоти тону та ін. Існує можливість виходу формальних показників із залежної ролі та їх домінування над лексичною семантикою у складі висловлювання, що призводить до стабілізації такого висловлювання. Хоча подібні випадки не такі вже й численні порівняно з провідною роллю лексичної семантики, вони виражають одну з особливостей емотивності фразотвору. Усі структурно-синтаксичні чинники, які впливають на процес утворення емотивності, ми поділяємо на три групи: фонетичні (рима, ритм, алітерація, метр, асонанс, акронімія, наголос, інтонація); імплікація змінного висловлювання та структурно-синтаксичні механізми.