Структурно–функціональні різновиди номінативних речень у сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Сушинська Ірина Михайлівна

УДК 808.3.563

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ РІЗНОВИДИ НОМІНАТИВНИХ РЕЧЕНЬ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української мови Донецького державного університету.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор, академік АН ВШ України Загнітко Анатолій Панасович, завідувач кафедри української мови Донецького державного університету.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Поповський Анатолій Михайлович, професор кафедри історії та українознавства Дніпропетровського юридичного інституту МВС України; кандидат філологічних наук, Масицька Тетяна Євгеніївна, доцент кафедри української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Провідна установа: Рівненський державний гуманітарний університет, кафедра української мови, м. Рівне.

Захист відбудеться 26 травня 2000р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському державному університеті за адресою: 49625, м. Дніпропетровськ, пров. Науковий, 13, корп. 1, філологічний факультет, ауд. 804.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету.

Автореферат розісланий 26 квітня 2000 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук, доцент М.С.Ковальчук.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

речення номінативний різновид мова

Питання структурної диференціації речень на двоскладні й односкладні, співвідношення останніх з відповідними логічними та психологічними категоріями судження, належить до центральних питань теоретичного синтаксису. У синтаксичній системі типів простого речення односкладні речення становлять таку своєрідну щодо структури і змісту синтаксичну категорію, яка властивими різновидами, виявами і функціями вагомо розширює і доповнює виражальні можливості всієї системи.

Глибокий різноаспектний опис синтаксичних одиниць є обов'язковим чинником у процесі поглиблення знань про внутрішні закони мови. Одним із недостатньо висвітлених різновидів синтаксичних конструкцій української мови постають односкладні номінативні речення (НР). Їх синтаксична сутність, характер стосунків з відповідними категоріями мислення та багато інших проблемних питань лінгвістами вирішуються неоднозначно.

Актуальність роботи визначається потребою всебічного вивчення НР з функціонального, комунікативного, структурно-синтаксичного, лексико-семантичного, стилістичного поглядів. Дослідження НР та пов'язані з ним проблеми привертали увагу багатьох відомих вітчизняних та зарубіжних лінгвістів: Б.П.Ардентова, В.В.Бабайцевої, І.Р.Вихованця, Р.Гренді, М.Грунського, Н.Гудмена, П.О.Леканта, О.М.Пєшковського, О.О.Шахматова та ін. Незважаючи на поглиблення уваги щодо НР на сучасному етапі (див. праці А.П.Загнітка, Н.Л.Іваницької, А.П.Коваль, В.В.Пруняк, В.П.Пронічева, К.П.Югай та ін.), у синтаксичній літературі немає єдності у їх теоретичному висвітленні. Використовуються різні принципи класифікації НР, наявні суттєві розбіжності у визначенні обсягів НР, їх структурних моделей та под. Високий рівень адаптованості НР, їх поліфункціональність зумовлюють широке використання у творах художнього, публіцистичного, а також у текстах наукового та офіційно-ділового стилів. Активізація використання НР зумовлює дослідження закономірностей поєднання НР з іншими типами речень на рівні складного синтаксичного цілого з урахуванням законів актуального членування речення, специфіки синтагматичного ланцюга тощо.

Багатоаспектний характер НР як синтаксичної одиниці зумовлює необхідність його комплексного аналізу. Дослідження, виконані з урахуванням особливостей НР на семантико-граматичному, формально-граматичному та логіко-синтаксичному рівнях, в українській синтаксичній науці поки відсутні. Необхідність з'ясування своєрідності будови НР, їх граматичних особливостей, обрунтування принципів класифікації типів НР, їх комунікативного призначення, а також виявлення специфічного взаємозв'язку НР із засобами експресивного синтаксису зумовлює актуальність нашого дослідження.

Мета дисертаційної роботи полягає у встановленні типології НР та визначенні їх функціонально-комунікативних виявів у сучасній українській літературній мові.

Досягнення зазначеної мети передбачає виконання таких завдань: 1) з'ясувати потенціал предикатних та непредикатних іменників в утворенні НР; 2) виявити специфіку НР в ономасіологічному та семасіологічному планах; 3) визначити своєрідність відображення дійсності за допомогою НР; 4) простежити витоки формування НР та з'ясувати напрями їх еволюції; 5) проаналізувати граматичні ознаки НР (буттєва семантика, часове значення, поширена та непоширена структура); 6) встановити ядерні / напівпериферійні / периферійні вияви НР; 7) подати класифікацію НР ядерного типу та з'ясувати їх комунікативне призначення; 8) розглянути та диференціювати номінативні конструкції перехідного (напівпериферійного) типу, з'ясувати чинники для набуття ними реченнєвого статусу; 9) виявити особливості периферійних утворень з_поміж НР, обгрунтувати умови їх функціонування на рівні складного синтаксичного цілого; 10) визначити кваліфікаційні ознаки неповних двоскладних речень з предикатним іменником у ролі головного члена, які формально подібні до НР; 11) з'ясувати статус НР у системі експресивного синтаксису (сегментовані та парцельовані конструкції, ланцюжки НР); 12) встановити функціонально-стильове навантаження НР у системі стилів сучасної української літературної мови.

Об'єктом дослідження стали односкладні номінативні речення, що належать до активно вживаних конструкцій сучасної української літературної мови. Вибір об'єкта дослідження зумовлений недостатньою кількістю в українському мовознавстві рунтовних робіт, присвячених вивченню іменних односкладних речень.

Предметом дослідження є структурні, граматичні, семантичні та функціональні особливості НР, а також формально подібні до НР субстантивні емоційно-оцінні утворення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертації пов'язаний з комплексними науковими темами кафедри української мови Донецького державного університету: “Функціонально-конітивні процеси в українській граматиці” (0197U014053), “Функціонально-комунікативні процеси в українській граматиці” (0196U013136), “Динамічні процеси в граматичному ладі української мови” (0196U021114).

Матеріалом дослідження є художні твори українських письменників переважно ХХ століття (Б._І.Антонича, І.Багряного, О.Бердника, О.Гончара, П.Загребельного, М.Куліша, Б.Лепкого, І.Малишевського, С.Скляренка, М.Стельмаха, В.Стуса, С.Черкасенка та ін.). Фактичний матеріал також добирався з творів письменників української діаспори: П.Балея, М.Данилюка, Р.Купчинського, М.Руденка, О.Мак та ін. До аналізу залучено наукові й газетно-публіцистичні тексти. Загальна кількість літературних джерел становить понад 50 найменувань. Приклади, наведені в роботі, отримані шляхом суцільної вибірки. Використано матеріал із періодичних видань (7 найменувань), розмовного мовлення, усних навчально-наукових монологів (вузівських лекцій). Фактичний матеріал подано у мінімальному контексті, що дозволяє найоб'єктивніше розкрити семантичні та структурні властивості НР. Кількість ілюстративного матеріалу становить понад 7000 одиниць.

Методи дослідження. Багатоаспектний характер НР визначає необхідність його різнобічного аналізу, що дозволяє розглянути їх з погляду структури, семантики, особливостей функціонування у тексті. У дисертаційній роботі використовуються описовий, зіставний та структурний методи, компонентний, трансформаційний контекстологічний аналіз, що охоплює також застосування прийомів спостереження, порівняння, частково статистичного опрацювання матеріалу.

Наукова новизна дослідження. Дисертація є однією з перших спроб в українському мовознавстві монографічного опису структурних, функціональних, стилістичних особливостей НР. У роботі сформульовано нові положення та висновки щодо особливостей структури та репрезентації НР. Вперше здійснюється їх комплексний аналіз, що уможливило виявлення конструктивних особливостей НР, їх семантичної специфіки, своєрідності НР в ономасіологічному та семасіологічному аспектах. Вперше простежено особливості реалізації різних лексико-семантичних груп іменників у ролі головного члена НР, з'ясовано їх потенційні можливості щодо утворення різних типів номінативних побудов непредикатними та предикатними іменниками.

Однією з перших у вітчизняній синтаксичній науці є спроба визначити причини, що сприяють виникненню та функціонуванню НР у мовленні, аналізується їх ситуативний характер; визначається своєрідність вживання номінативних утворень у структурі засобів експресивного синтаксису (сегментовані та парцельовані конструкції, ланцюжки НР).

Теоретичне значення роботи полягає у тому, що вона становить вагомий внесок у подальший розвиток теорії НР. У дисертації окреслено структурно-функціональні різновиди номінативних конструкцій з поділом їх на ядро та периферію, з'ясовано обсяг і межі НР, визначено їх місце у системі односкладних речень сучасної української мови. Простежено співвіднесеність НР з подібними до них структурами, встановлено їх диференційні ознаки. Виявлено стилістичну маркованість НР ядерного та периферійного типів. Вичерпно охарактеризовано еволюцію НР та встановлено тенденції активізації їх вжитку в цілому ряді жанрів художнього, публіцистичного та наукового мовлення, простежено їх первинну і вторинну стильову маркованість.

Практична цінність. Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані для подальшого практичного опрацювання питань функціональної та історичної граматики української мови. Результати роботи можуть знайти застосування при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, лекційних курсів з синтаксису української мови, проведенні практичних і лабораторних занять у вищій та середній школі. Матеріали дослідження знайшли застосування у спецкурсах кафедри української мови Донецького державного університету: “Проблемні питання теорії односкладних речень”, “Лінгвостилістичні особливості перекладу художніх текстів (на матеріалі споріднених мов)”, “Основи мовленнєвої діяльності”, “Експресивний синтаксис”. Результати аналізу особливостей функціонування НР в українській мові доречно використати в лекційних курсах із стилістики та риторики на філологічних факультетах та факультетах журналістики.

Особистий внесок здобувача. Всі результати дослідження здобуті особисто дисертанткою. Вперше здійснено системний аналіз НР в логіко-граматичному, лексико-семантичному та функціональному аспектах. Визначено ядерну, напівпериферійну та периферійну площини НР, з'ясовано критерії відмежування НР від структурно до них подібних конструкцій. Здійснено опис і систематизацію функцій та особливостей вживання номінативних побудов на рівні експресивного синтаксису. Проаналізовано стилістичний потенціал НР у прозових, поетичних та публіцистичних текстах.

Апробація результатів дослідження і публікації. Окремі розділи та дисертаційна робота загалом обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Донецького державного університету. За матеріалами дослідження зроблені доповіді на Міжнародній науковій конференції “Функціональна граматика-2” (м. Донецьк, 1999), Міжнародній конференції, присвяченій роковинам В.Стуса “Творчість В.Стуса в контексті європейської культури ХХ століття” (м. Донецьк, 1998), на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецького державного університету (1996, 1997, 1999). Матеріали дослідження були частково використані під час проведення лекцій з синтаксису сучасної української літературної мови на IV курсі філологічного факультету ДонДУ. Різні аспекти досліджуваної проблеми відображені у дев'яти публікаціях.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (307 найменувань), списку використаних джерел (58 найменувань). Обсяг дисертаційного дослідження без списку використаної літератури - с., повний обсяг роботи (зі списком використаних джерел) - с. У роботі наявні 6 таблиць.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі з'ясовано актуальність дослідження, визначено мету й основні його завдання, вказано на наукову, теоретичну та практичну цінність дисертації, ступінь впровадження наукових результатів, подано відомості про публікації, апробацію результатів дослідження, джерела фактичного матеріалу, з'ясовано методологічні засади та принципи опрацювання матеріалу, викладено основні положення, винесені на захист.

Перший розділ “Номінативні речення як особливе семантико-синтаксичне утворення сучасної української мови” складається з трьох підрозділів. У першому (“Особливості функціонування іменника як головного члена НР у філософському і логічному аспектах”) зазначено, що ім'я порівняно з предикатом чіткіше розмежовує у позамовній дійсності певні фрагменти. Простежується природа двох протилежних виявів іменника з абстрактною та конкретною семантикою і, відповідно, здатність їх функціонування у ролі головного члена НР. Визначено центральне положення конкретних іменників, що підлягають лічбі, у системі імені, що й зумовлює найбільшу частотність НР з такими лексемами у ролі головного члена (56%). Найтиповішими з-поміж них виступають імена на позначення матеріальних реалій навколишнього світу: дерево, трава, ніж, собака та ін. Подібні іменники здатні утворювати НР всіх можливих різновидів. Підкласи імен, що не підлягають лічбі (абстрактні, речовинні, збірні), не є типовими іменами, становлять неповні номіналізації і характеризуються більш-менш чітко вираженими предикатними рисами (здатність формувати згорнуту пропозицію і под.). Вони значно менше вживаються у ролі головних членів НР (абстрактні - 20%, речовинні - 11%, збірні - 5%). Такі імена виступають головними членами НР не у всіх різновидах, до одиничних випадків, зокрема, належать називні, вказівні речення. Власні імена, в силу своєї специфіки, охоплюють найменшу кількість НР (8%). Сфера їх використання обмежується називним уявлення, називним теми, можливе функціонування власних імен у ролі головного члена буттєвих та вказівних НР.

У другому підрозділі (“Особливості НР в ономасіологічному та семасіологічному аспектах”) розглянуто два різних механізми, які постають у процесі оволодіння мовою. Один з них існує для створення мовлення, а інший - для його сприйняття. Семантика витворювача мови в певному розумінні відповідає сфері ономасіології: з позиції мовця головне у процесі творення мовленнєвого акту - знайти потрібну форму для вираження думки та її змісту. Семантика отримувача відповідає сфері семасіології: з позиції слухача головним є, сприймаючи повідомлення, прийти до інтерпретації мовних форм, до їх змісту.

Відзначено, що НР, як одиниця номінації, характеризується диференційними ознаками: означає, слугує назвою, виділяє назване як окрему сутність; здійснює номінативну функцію. Теорія номінації розвивається як спрямована на пояснення шляху від предметного світу до найменування окремих його фрагментів. Ономасіологія об'єднує одиниці номінації будь-якої структури, однією з яких виступає і НР. Принцип “іменування” вивчався головним чином на іменних класах і завжди особлива роль відводилася в теорії номінації іменнику. Аналіз того, як реалізується номінативна функція іменниками, дозволив детально класифікувати слова цього класу і визначити параметри протиставлення окремих розрядів іменників.

Глибокий та органічний зв'язок комунікативної і номінативної діяльності, предикації та номінації є незаперечним. На користь цього свідчить особливий статус НР - вони є дифузними висловленнями: іменник - головний член НР одночасно стверджує буття певного предмета чи явища і реалізує комунікативну функцію: Ще пару хвилин і погінка вийде на проруб. Нараз над гучками зчинився пекельний крик: “Лис, лис! Бий! Бий!” (Р.Купчинський) та под.

Широкий діапазон номінативних функцій іменника пов'язаний із здатністю останнього виступати у будь-якій синтаксичній ролі. Найяскравіше номінативна функція виявляється в тому, що похідні і складні іменники за певних умов виступають семантичними еквівалентами цілих висловлень, “номіналізуючи” їх: Сонливість, апатія, збайдужіння. А ще ж недавно все це були здорові люди (О.Гончар) і т. ін. Процес згортання мовлення в одне слово (зокрема, в НР) відбувається шляхом озвучення “внутрішнього” слова мовця без змін у завершене висловлення.

Аналізуючи шляхи утворення мовлення (від окремого слова, що виникає у свідомості людини, або від уривків майбутнього висловлення до цілісного тексту), слід наголосити на особливому статусі у цьому процесі НР, що найчіткіше виявляється у розмовному мовленні.

У третьому підрозділі (“НР на тлі співвідношення мови та мислення”) розглянуто погляди на зв'язок мови та мислення цілого ряду лінгвістів (Д.М.Овсянико-Куликовський, О.М.Пєшковський, О.О.Потебня та ін.). Зазначено, що ні мислення, ні мова не є обмеженими, замкнутими галузями. І в мисленні, і в мові ми маємо справу лише з відображенням у них об'єктивної дійсності. При розгляді речення як реалізації за допомогою мови уявлення про певну подію, слід вивчати і саму подію, її компоненти, взаємозв'язок останніх тощо.

Реалізація через мову багатогранності мислення зумовлює її поліфункціональність. Ігнорування цього призводить до викривлення мовних фактів, зокрема, віднесення до основних типів НР таких конструкцій, де головним членом є іменник на позначення предметів і явищ, безпосередньо присутніх у навколишній дійсності. При цьому інші різновиди НР не розглядалися і не мали права зараховуватися до загалу НР. Грамматика русского языка / Под.ред. В.В.Виноградова. - М.: Изд-во АН СССР, 1954. - Т.2. Синтаксис. - Ч.2. - С.70,71.

Підкреслено важливість активності думки, як окремого акту спілкування. Відповідно, заперечується наявне у філософській літературі положення про те, що будь-яке окреме ізольоване слово є думкою. Слово виступає поштовхом до певного мислиннєвого процесу і лише тоді може утворювати НР, коли функціонує у контексті. Вжитий ізольовано іменник поза зв'язком з реаліями дійсності, не здатний бути головним членом і утворювати НР.

Аналізовані у роботі НР, прообразом яких виступає факт дійсності, існування предмета як потенційного діяча або об'єкта дії, сфери дії тощо виділяються нами як один з можливих чотирьох різновидів найтиповіших конструкцій речень у сучасній українській літературній мові. Кожен з таких типів речення співвідноситься з відповідним простим судженням: 1) речення, за допомогою яких передаються враження про події з діячем та його дією: Хлопець читає книжку; Вітер ламає дерева (релятивні судження); 2) кваліфікаційні речення: Крейда біла. Сірко - собака (атрибутивні судження); 3) безособові речення: Мені хочеться спати. Темніє (езистенційні судження); 4) НР: Субота. Вечір. Череда остання скотилася з зеленого узгір'я (Б.Лепкий) та под. (судження найменування).

Другий розділ “Структурні та функціонально семантичні вияви НР” містить п'ять підрозділів. У першому підрозділі “Питання про історичні витоки НР” розглянуто шлях розвитку НР в українській мові. Порушується питання про еволюцію односкладних речень.

Розвиток односкладних НР простежується на фактичному матеріалі джерел давньоукраїнської мови, починаючи з XII століття.

У другому підрозділі “До проблеми класифікації НР” обрунтовується необхідність застосування двох критеріїв класифікації НР як різновиду простих односкладних речень: граматичного (формально-структурного, з урахуванням морфологічної природи головного члена) та семантичного. Залучення семантичного критерію дозволяє виявити категорійні ознаки, які в сукупності характеризують смислову структуру НР. Семантичний аспект уможливлює: 1) розмежування власне НР й інших, подібних за формою, конструкцій; 2) здійснення системного опису НР. Проаналізовано ряд класифікацій НР, створених вітчизняними та іншими мовознавцями протягом XX століття. Водночас з'ясовуються причини створення однобічних класифікацій на основі різних принципів (див. роботи Б.П.Ардентова, Л.О.Біятенко, В.О.Горпинича, В.Д.Горяного, П.С.Дудика, П.О.Леканта, О.М.Пєшковського, О.О.Шахматова, Ю.Шереха та ін.)

Третій підрозділ “Граматичні ознаки НР” містить 4 підпункти, в яких послідовно розглянуто притаманні НР граматичні ознаки. У першому підпункті з'ясовано особливості реалізації буттєвої семантики у НР. У сучасній лінгвістиці буттєвість трактується як функціонально-семантична категорія, що об'єднує буттєві речення різної структури. До останніх зараховуються ті, які постають повідомленням про наявність-відсутність у світі або певному фрагменті світу субстанції чи явища. На периферії функціонально-семантичного поля буттєвості перебувають іменні односкладні речення, в яких, за традицією, наслідуючи О.О.Шахматова, вбачають засіб недискретного, нерозчленованого висловлення буттєвості. Значення категорії буттєвості у лінгвістиці традиційно визначається у широкому розумінні як сприйняття, місцезнаходження, виявлення, наявність / відсутність, володіння предметом.

З-поміж НР виділено дві групи, що розрізняються чинниками формування буттєвої семантики: 1) речення із значенням існування, зумовленим структурою речення і його лексичним наповненням: Квадратова площа. Нитяний місток. Білі молодиці й дівчата білі сновигають поміж стінами сіток... (Б._І.Антонич) тощо; 2) речення із значенням існування, зумовленим лише структурно: Вечірній сон. І спогади. І дощ колише цвіт розпуклого ясмину. Бездомний вітер. Спи, маленький сину... (В.Стус) і т.п.

Значення буттєвості у НР має граматичний характер, що зумовлений їх специфічною синтаксичною формою.

У другому підпункті розглянуто засоби реалізації категорії предикативності у НР. Відзначено, що в НР інтонація відіграє роль найважливішого засобу його визначення як синтаксичної одиниці. Їй належить не лише предикувальна функція, що надає реченню форми окремої відносно завершеної думки, а водночас і модалізує, репрезентує відношення мислення до буття: Радість! Повний успіх! Інтуїція не підвела мене (О. Бердник) і т.д. Категорія модальності у НР найчастіше реалізується модальними словами, частками й інтонаційно: Їй богу дрохви! Іване Івановичу, подивіться ви!.. (Р.Купчинський) та под.

Розглянуто питання про вираження синтаксичного часу у НР, який тлумачиться як антропоцентричний теперішній Проничев В.П. Функционирование именных односоставных конструкций в тексте (предметно-ситуативные номинации). - Л.:Изд-во РГПУ, 1991. - С.18.. Останній завжди збігається з моментом спілкування і є константним значенням, не зазнає парадигматичних протиставлень (теперішній-минулий-майбутній) і не потребує формальних показників.

Обрунтовується правомірність розмежування констатувальних НР на екзистенційні та ідентифікувальні, що зумовлено їх різним стосунком відносно семантики реальної модальності, пор.: Вечір. Площу раз у раз освітлюють феєрверки (Л.Палій) та - Який же то Наполеон? Павільйон, мабуть, - насилу здогадалась Віра про що мова (Н.Хоменко) та ін.

Відзначено, що інтервал реальності предметної ситуації не дорівнює інтервалу її відображення. НР можливо ідентифікувати як буттєві з певною умовністю, зважаючи на те, що значення буттєвості у реченнях цього типу виникає як виокремлена граматична характеристика.

У третьому підпункті “Питання про головний член НР” висвітлено особливості структурно-граматичної організації ядра НР. Головним членом НР виступає іменник (або інша субстантивована частина мови) у називному відмінку, який характеризується стверджувальною інтонацією та встановлює (стверджує) наявність предмета, особи тощо. Розглянуто погляди дослідників на функціональний і формально-граматичний статус головного члена НР, як на: 1) підмет (Л.А.Булаховський, Ю.В.Лисенко, К.М.Плиско, Л.Ю.Шевченко та ін.); 2) присудок (О.М.Пєшковський, О.О.Потебня, П.Ф.Фортунатов та ін.); 3) неграматикалізований синтаксичний член, що поєднує ознаки підмета і присудка (І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко, М.Я.Плющ, Ю.Шерех та ін.).

Термін “головний член”, поза всяким сумнівом, є більш коректним, оскільки у структурі НР не спостерігається роздвоєння на суб'єкт та предикат. Отже, кваліфікувати однозначно головний член як підмет або присудок неможливо. При цьому слід враховувати формальне наближення головного члена НР на рівні складного синтаксичного цілого в одних випадках до підмета двоскладного речення, в інших - до присудка. Врахування цих особливостей дозволяє весь загальний фонд НР умовно поділити на так звані НР, “наближені до підметових”, та НР, “наближені до присудкових”. До перших зараховано: 1) утворення, що виконують експозиційну функцію (на позначення явищ навколишнього середовища, стану людини тощо): Коробка радієва й квіття. Крізь чорну скриньку йде музика (Б._І.Антонич); 2) НР, що функціонують у сценічних ремарках: Стара велика Скиданова хата. Велика ніч. На стінах плакати, оголошення (О.Довженко) та под; 3) НР, вжиті з метою перерахування того, що безпосередньо сприймається людиною, або того, що їй ввижається: Пороги, вежі, мури, брами... і от над шумами ріки спокійні велетні - динамо... (В.Сосюра) і т.ін.; 4) НР на позначення явища або предмета, що розкривається / характеризується у наступних реченнях: Ранок. Дачне містечко Ординь прокидається (Л.Письменна) та под. До цього типу НР належать також речення, використані для повідомлення про небезпеку: Люди то виходили, то заходили, і в кожного на вустах тривожне: - Вода! Підступає вода! (О.Гончар) і т.д.

До НР “присудкових” належать: 1) НР, що виконують фінальну функцію, узагальнюють попередній зміст: ...тут годі було тепер на щось сподіватися, ні в кого було брати розпорядження, нікого слухати. Хаос (І.Багряний) і т.п. 2) НР із вказівними частками: - Ось вам лист! - і Теофіль Миколайович витягнув листа з кишені (Р.Купчинський) і под.

На особливу увагу заслуговують вказівні НР, у структурі яких наявні частки і, вже, уже, же тощо, тяжіють до “підметових”, бо частки надають НР значення не лише вказівки, а й певного відтінку результату тривання своїм дії (чекання, сподівання, руху та ін.). У подібних випадках вставлення займенника це є неможливим: Ось уже і край села . Давно заметеною снігом доріжкою Марія підходить до своєї горьованої хати з невшитою стріхою (М.Стельмах) і т.д.

НР з оцінною семантикою за характером головного члена слід витлумачувати як наближені до “присудкових”: Наївні спроби! Скільки вас, крикливих, з часів Єгипту вірило отак... (М.Руденко) та ін.

У четвертому підпункті “Другорядні члени у структурі НР” розглянуто репрезентації можливих поширювачів у НР. Відзначено, що НР властива поширена і непоширена структура. З-поміж НР поширених виділено: 1) НР з означеннями, вираженими прикметниками, дієприкметниками, порядковими числівниками: Співають ріллі - як кажуть поети. Потім - лісосмуги. Порох. Велетенське дзвінке, бляшане небо (В.Стус) і т.п. Щодо НР з постпозитивними поширювачами, наголошено, що їх кваліфікаційні параметри як односкладних речень зберігаються за умови наявності перерахувальної інтонації, вказівної частки, певного контексту; 2) НР поширені неузгодженими означеннями, вираженими відмінковими формами імені: Карналь підвівся, хруснув суглобами, пройшовся туди й сюди по килиму. Подарунок від Айгюль. (П.Загребельний) та под. Як свідчить фактичний матеріал, найчастотнішими є поєднання називного відмінка головного члена НР з неузгодженим означенням у формі родового або орудного відмінка, відповідно 27% та 22%.

Охарактеризовано статус детермінантів у семантико-синтаксичній структурі НР. У структурі НР не всі детермінанти слід кваліфікувати як факультативні, оскільки за умов їх вилучення руйнується і побудова, і семантика речення. До подібних належать темпоральні та локативні детермінанти, що виконують атрибутивну функцію щодо всього висловлення і виступають своєрідним тлом, експозицією до нього. Типовою позицією для детермінантів є препозитивна, а за особливих умов (актуалізація, перенесення логічного наголосу) - постпозитивна. Детермінант з локативним значенням у структурі НР, як правило, реалізується: 1) прислівниками місця: Надворі сніг. Зима. Побіля тину прохожі ранні стежку утоптали (В.Стус) тощо; 2) прийменниково-відмінковими формами іменника: Неділя. Вечір. На горбі табор. Тут Гаєрсберг, а дальше - Обертор (Б.Лепкий) і т.д.

Темпоральний детермінант у структурі НР здебільшого окреслюється: 1) прислівниками часу: Зараз літо. Мені знову хочеться ближче до лісу... (О.Бердник); 2) прийменниково-відмінковими формами: По обіді виступ наших гостей (Н.Хоменко) та ін.

У четвертому підрозділі “Функціонально-семантичні вияви НР” розглянуто НР ядерного та напівпериферійного вияву. Четвертий підрозділ містить два підпункти. У першому “НР ядерного типу” аналізуються буттєві та вказівні НР, виділення яких не викликає сумнівів. Буттєві конструкції є базовим виявом українських НР. Існує значна кількість класифікацій цього типу речень за граматичними та семантичними ознаками, що не призводить до чіткого усвідомлення своєрідності їх структури. Очевидно, за функціями та характером змісту буттєві НР слід диференціювати на 1) описові (розповідні), що функціонують як засіб зображення дійсності (у статиці або динаміці): Літня спека. Високою кручею край річки задкує Андрій, дивлячись на дівчину (В.Стус) тощо; 2) речення упізнання або повідомлення, що виступають мовною формою мислиннєвого акту, який складається з вияву та упізнання мовцем певного предмета в об'єктивній дійсності. Таким чином, мова реалізується у функції пізнання мовцем власного психологічного стану: Ліна спершу навіть не могла збагнути, що то за потвора повзе, скрегоче назустріч, скажено підгрібаючи землю... Очам своїм не повірила. Танк! (О.Гончар) і т.д.; 3) НР-репліки, що функціонують в усному розмовно-побутовому мовленні та містять повідомлення, спрямоване до співрозмовника з метою повідомлення про певний предмет, явище тощо: - Парубок! - вигукнула, радуючись. - Готуй крижмо та з тонюсінького полотна! (О.Гончар) і т.п.; 4) рефлексивні НР, головний член яких характеризується семантичним забарвленням пригадування, акцентування у пам'яті певного предмета, явища тощо: Дисертація-візитація. Словосполучення, раз народившись, уже не давало спокою Карналеві (П.Загребельний) та под.

Проаналізовано функції буттєвих НР у художніх текстах, сценічних ремарках, з-поміж яких значущими постають: 1) констатація існування предмета, особи, явища; 2) окреслення місця дії; 3) конкретизація часу перебігу дії; 4) вказівка на обставини перебігу дії; 5) описова функція; 6) характеристика особи, предмета, явища; 7) відображення внутрішньої мови персонажів або автора. У науковому, офіційно-діловому та науково-популярному стилях буттєві НР використовуються з метою перерахування аспектів вивчення проблеми, укладання змістів наукових видань, конспектів, тез і т.ін.

Іншим виявом ядерних НР є вказівні НР, що не лише стверджують наявність, буття певного предмета або явища, але й вказують на них, виділяють із загалу інших предметів та явищ. Їх структурною особливістю є обов'язкова наявність препозитивної вказівної частки: Ось чай. Ось гамір твій. Ось він. Ось очі втраченого друга (В.Стус) та ін.

Звернено увагу на семантичну близькість речень типу Це квіти та Ось квіти, що зумовлюється схожістю їх логіко-психологічної основи. Особливістю вказівного НР постає репрезентація судження існування, а речення Це квіти - судження найменування. Розглянуто суперечливе питання про статус вказівного компонента, який інколи кваліфікується як вигуковий, прислівниковий тощо. Тому доречною постає кваліфікація слів типу ось, он як вказівних часток. Розглянуто засоби репрезентації головного члена вказівних НР, особливості структурної побудови останніх, можливість реалізації в їх структурі підсилювальних та емоційних часток.

У другому підпункті “Напівпериферійні номінативні конструкції” аналізується особливий тип номінативних побудов - власне називні, до яких зараховуються речення з головним членом, що репрезентують функцію власне називання. Ці конструкції призначені для номінації будь-яких об'єктів навколишньої дійсності: літературних творів, закладів, установ, газет, населених пунктів, товарів тощо. Визначення їх синтаксичного статусу (реченнєвий або нереченнєвий) є суперечливим. Цілком правомірним є зарахування подібних побудов до загального фонду НР, оскільки їм притаманна функція називання, яку слід кваліфікувати як потенційно реченнєву (пор. погляд на такі конструкції Ю.Шереха). Власне-називні структури характеризуються потенційною можливістю введення у мовлення як предикативних одиниць. У ролі написів, ярликів, назв можуть виступати різні відрізки: слова, словосполучення, речення. За цих умов функція найменування не перетворює окремі слова та словосполучення на речення, послаблюються суто реченнєві властивості заголовків або назв типу “Виготовлення печаток і штампів” та ін. Подібно до інших типів речень НР можуть виступати у ролі заголовків, набувати у комунікативному оточенні різних функціональних призначень.

У п'ятому підрозділі “Субстантивні емоційно-оцінні речення” проаналізовано особливий тип субстантивних побудов з головним членом - іменником у називному відмінку, які формально подібні до НР і характеризуються складним модальним значенням: Дядько Тарас, не помітивши їх: - Українізатори! А чого б головного командувателя війська України та Криму на головного атамана або й на гетьмана не перекласти? (М.Куліш) і под. Розглянуто питання щодо синтаксичного статусу субстантивних емоційно-оцінних речень. Тісний зв'язок субстантивних емоційно-оцінних речень з контекстом, у якому означений предмет оцінки, відсутність у самому оцінному матеріалі назви предмета оцінки, можливість формальної співвіднесеності з реченнями, в яких предмет оцінки наявний - свідчить про неповноту структури і зумовлює їх віднесення до неповних двоскладних з пропущеним (або неназваним) підметом. З-поміж оцінних субстантивних речень виділяються: 1) неозначено-предметні речення типу Яка краса! Жах! Невдячність! Дурниці! та ін. Такі конструкції словесно-граматичною структурою майже не відрізняються від типових НР: Тиша (буттєве). - Краса! (оцінне неозначено-предметне). Який сніг! (буттєво-оцінне). - Який жах! (оцінно-буттєве). Ось село (вказівне). - Ось так історія! (оцінне). Різниця між ними полягає у реалізації різних значень: у НР окреслюється значення буття, в оцінних неозначено-предметних утвореннях переважає значення предикативної оцінки; 2) субстантивні речення, що містять якісно-оцінну характеристику. На відміну від попередніх у них висловлюється експресивна оцінка, адресована певній особі (предметові, явищу), що встановлюються з контексту: Михайлов у захваті від корабля, від щогол, від моря. - Велетень... Куди Христофору Колумбу! (О.Довженко) і т.д. За особливостями репрезентації головного члена у межах субстантивних речень з якісно-оцінною характеристикою певної особи (предмета, явища) вирізняються: а) речення з головним членом - якісно-оцінним іменником; б) речення з головним членом - іменником, вжитим як оцінний.

З-поміж субстантивних оцінних речень розмежовуємо: 1) конструкції, неускладнені займенниковими словами та частками: -Яка вода! - тихо промовила Погребнякова дружина. - Аж світиться! (Л.Письменна) та ін.; 2) конструкції, що мають у структурі займенникові слова та частки: Ну й спідниця ж!... Голубенька, ще й з квіточками з червоненькими... (А.Тесленко) та под.

Акцентується увага на необхідності чіткого відмежування субстантивних емоційно-оцінних речень від подібних за формою НР та встановлюється різниця між ними у функціях та взаємовідносинах з компонентами складного синтаксичного цілого.

У третьому розділі “Функціонування номінативних конструкцій як засобів експресивного синтаксису” розглянуто номінативні побудови периферійного вияву: номінативний теми (НТ), номінативний уявлення (НУ) та “лекторський номінатив” як функціональний вияв НТ або НУ. У дослідженні пропонується аналіз сегментованих та парцельованих конструкцій, ланцюжків НР як засобів експресивного синтаксису. Вибір саме цих конструкцій зумовлюється їх активною взаємодією з номінативними побудовами та цілим рядом проблемних питань, пов'язаних з їх функціонуванням у контексті.

Третій розділ містить два підрозділи. Перший “Розчленовані номінативні конструкції периферійного вияву” присвячено аналізу сегментованих побудов (НТ та НУ), “лекторського номінатива” як функціонального вияву НТ та НУ, парцельованих та приєднувальних утворень у структурі НР. Зокрема, у першому підпункті відзначено, що загальна сутність явища синтаксичної сегментації полягає у розчленуванні висловлення на дві взаємопов'язані та водночас протиставлені одна одній одиниці з метою актуалізації, полегшеного їх сприймання. У синтаксичному плані перша з цих частин (тема) є відносно автономною і досить чітко відмежовується паузою від другої частини (реми), контрастує їй. Корелятом реми і водночас одиницею, що єднає всю сегментовану конструкцію, найчастіше виступає займенник у поєднанні з часткою або без неї. На письмі показником паузи, її диференційної функції, виступає розділовий знак - тире, крапка, знак оклику, три крапки: Святі вогні... Вони ж твої, твої! В них людство еру пізнає нову (М.Руденко); Чверть століття. Багато ще чи мало? (В.Вільний) та ін. Структура сегмента формально збігається із структурою НР. Розглянуто питання про реченнєвий статус сегмента та відзначено, що такі побудови вважаються складовими ширших, ніж окреме речення, синтаксичних утворень - складного синтаксичного цілого (Л.А.Булаховський, М.У.Каранська, В.Я.Мороз, І.Я.Рословець та ін.). Для усвідомлення неоднорідності лексико-семантичного та функціонального характеру структури сегментованих конструкцій використано диференціацію НТ та НУ (пор. погляд Л.Є.Майорової). Проаналізовано експресивні функції зазначених побудов, лексичних груп іменників, що утворюють сегментну частину НТ та НУ. Розглянуто особливості співвідношення сегмента з базовою частиною, визначено особливості інтонування НТ та НУ. Підкреслено, що визначальною ознакою для характеристики сегментованих конструкцій є функціональна.

У другому підпункті з'ясовано вживання НТ та НУ у ролі так званого “лекторського номінатива”, що використовується в особливому різновиді усного наукового мовлення - науково-навчальному монолозі та є одним з багатьох засобів актуалізації навчального матеріалу. Вживання побудов такого типу пояснюється особливостями функціонування усного спонтанного мовлення. Нами проаналізовано структуру “лекторського номінатива” в усному науково-навчальному монолозі, яка може бути репрезентована НТ, НУ, НР ядерного вияву (буттєві, вказівні), НР напівпериферійного вияву. Як свідчить фактичний матеріал, переважну більшість становлять “лекторські номінативи” - НТ та НУ (65%).

У третьому підпункті “Парцельовані та приєднувальні утворення у структурі НР” з'ясовується питання про наявність таких конструкцій у системі НР.

У НР найчастіше парцелюються означення, що зумовлюється необхідністю наголосити певну ознаку, виділити її як функціонально значущу: Хуторянин. Присадкуватий, огрядний, завжди всміхнений (Р.Купчинський), значно рідше парцелюються детермінантні члени (переважно з локативним значенням) для чіткішого окреслення обставин перебігу дії, уточнення окремих деталей: Порожньо. Сумно. Страх і бридота. Там. У душі (Р.Кухарук) та ін.

У другому підрозділі “Ланцюжки НР як особливий засіб актуалізації синтаксичної експресії” простежено структурні та функціональні особливості НР, поєднаних у ланцюжки (кількість ланок може бути від 3-4 і більше): Довершення. Доходження до краю. Зупинка. Воля. Спокій. Опочин (В.Стус) і под. Ланцюжки НР подібно до інших засобів експресивного синтаксису утворені шляхом розчленування загального синтагматичного ланцюга. На відміну від парцельованих та сегментованих конструкцій, використання ланцюжків НР не призводить до полегшеного сприйняття змісту. При розгляді своєрідності ланцюжків НР здійснено їх лексичний та граматичний аналіз. Звернено увагу на лексичне наповнення іменників - головних членів поєднаних у ланцюжки НР. Відзначено, що переважають ланцюжки, в яких головний член репрезентований конкретним іменником. При цьому з'ясовано, що за характером змістових стосунків між іменниками - головними членами НР, які утворюють ланцюжки, слід розмежовувати: 1) значеннєве поєднання та 2) поєднання за допомогою асоціативних зв'язків. НР у структурі ланцюжка можуть поєднуватися за допомогою сполучників і без них. Найтиповішими є ланцюжки, утворені поєднанням НР базового вияву - буттєвих. Проаналізовано позиційне положення ланцюжків НР у структурі поетичного або прозового тексту. Ланцюжки НР у тексті можуть взаємодіяти з іншими експресивними конструкціями та з реченнями інших типів.

У висновках узагальнені результати дослідження:

1. Непредикатні іменники, що мають конкретне предметне значення, є найтиповішими репрезентантами головного члена НР. Предикатні іменники (збірні, абстрактні, речовинні) виявляють менший потенціал до утворення граматичного центру НР, що зумовлено наявністю та домінуванням в їх структурі семи “ознаковість” над семою “предметність”.

2. Прообразом НР є факт дійсності: існування предмета у просторі як потенційного діяча або об'єкта дії, сфери дії тощо. НР передає об'єктивний матеріал думки, в якому міститься лише одне уявлення, складне або просте. Існування предмета, явища, особи, відбите у свідомості мовця, не є матеріалом для формування НР, а утворює сегмент розчленованої конструкції - НУ або НТ.

3. Серед загального фонду номінативних конструкцій видається можливим виділити ядерні (буттєві, вказівні НР), напівпериферійні (називні речення) та периферійні реалізації (називний теми, називний уявлення), згідно зі ступенем виявлення властивих НР диференційних ознак.

4. Головний член НР предикатно не визначається. Залежно від функцій, які виконує НР в тексті, на рівні складного синтаксичного цілого, головний член цих речень виявляє ознаки підметововості або присудковості. Поняттєва специфіка пояснювальних відношень НР, “наближених до присудкових” - фінальних, зі значенням висновку, узагальнення, стає зрозумілою лише через семантику компаратива в конструкції речення, з яким взаємодіє номінатив.

5. НР поширеної структури можуть містити фонові та темпоральні детермінанти. Поширення НР детермінантами призводить до семантико-граматичного ускладнення одночленних конструкцій. Наявність детермінанта у структурі НР є обов'язковою, його вилучення призводить до руйнування останньої.

6. Функціональні різновиди НР з ознаками конструктивної залежності з текстом, ситуацією мають у синтаксисі багатосторонній вияв, можуть взаємодіяти з іншими реченнями як парцеляти, утворювати розчленовані конструкції (називний теми, називний уявлення), поєднуватися у ланцюжки. Така контамінація демонструє спільну дію правил актуального членування речень, які поширюються на різні конструкції, у тому числі й на НР. НР виявляють здатність до парцеляції та приєднання, що зумовлюється потребами експресивного виділення у тексті певних моментів дії, явища, ознак, характеристик осіб та под. У структурі НР найчастіше парцелюються та приєднуються означення і детермінантні члени з локативним або темпоральним значенням. Від НР з парцелятами / приєднаними компонентами необхідно відрізняти явище парцеляції підмета попередніх або наступних речень.

Основні положення дисертації викладено у 9 публікаціях:

Функціональні різновиди номінативних речень в сучасній українській мові // Лінгвістичні студії: Вип.2. Зб. наук. праць / Укл. А.П.Загнітко (наук. ред.) та ін. - Донецьк: ДонДу, 1996. - С.97_103.

Проблеми норми та культури української мови // Всеукраїнська наукова конференція (24-25 лютого 1998 р.) “Українська мова - державна мова України”. Статті та тези за матеріалами конференції - Дніпропетровськ: ДДУ, 1998 - С.209_211.

Номінативні речення як засіб експресивного синтаксису у творчості О.Гончара // Олесь Гончар і шістдесятництво: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 80_річчю від дня народження Олеся Гончара. - Дніпропетровськ: Навчальна книга, 1998. - С.101_104.

Ланцюжки номінативних речень в сучасній українській літературній мові // Лінгвістичні студії: Вип.4. Зб.наук. праць / Укл. А.П.Загнітко (наук.ред.) та ін. - Донецьк: ДонДу, 1998. - С.44_48.

Номінативні речення периферійного типу (“називний уявлення”, “лекторський номінатив”) // Функціонально-конітивні вияви граматичних структур / Зб. наук. праць / Укл. А.П.Загнітко (наук.ред.) та ін. - Київ, 1998. - С.62_67.

Субстантивні емоційно-оцінні реченя в сучасній українській літературній мові // Семантика і прагматика граматичних структур / Зб.наук. праць / Укл. А.П.Загнітко (наук.ред.) та ін. - Донецьк: ДонДу, ІЗМН, 1998. - С.46-50.

Функціональні різновиди буттєвих номінативних речень в українській мові // Лінгвістичні студії: Вип.5. Зб. наук. праць / Укл. А.П.Загнітко (наук.ред.) та ін. - Донецьк: ДонДу, 1999. - С.173_178.

Функціонування номінативних речень у поетичному та прозовому мовленні В.Стуса // Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Вип.2. Зб. наук. праць / Укл. С.В.Мишанич (Відп.ред.) та ін. - Донецьк: Кассіопея., 1998. - С.195_199.

Категоріальне значення іменника - головного члена номінативних речень // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки / За ред. В.П.Шевченка. - Донецьк: ДонДу, 1999. -№2.-С.135_138.

АНОТАЦІЇ

Сушинська І.М. Функціонально-семантичні різновиди номінативних речень в сучасній українській літературній мові. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01-українська мова. Рукопис. Донецький державний університет. Донецьк, 1999р.

Дисертація присвячена системному вивченню номінативних речень. Вперше на широкому фактичному матеріалі проаналізовано структурні, семантичні та функціонально-стилістичні особливості НР. Здійснено цілісний аналіз типології НР, визначено їх ядерний та периферійний вияв. Виділено критерії розмежування НР та двоскладних неповних речень, якими є субстантивні емоційно-оцінні конструкції. Всебічне дослідження НР дозволило деталізувати принципи їх класифікації. Доповнено й уточнено критерії ідентифікації НР в тексті, принципи опису засобів їх організації. У дослідженні з'ясовуються причини, що сприяють виникненню та функціонуванню НР в усному мовленні, аналізується їх ситуативний характер. Проаналізовано своєрідність функціонування номінативних побудов у структурі засобів експресивного синтаксису (сегментовані, парцельовані конструкції, ланцюжки НР). З'ясовано особливості реалізації явищ парцеляції та приєднання у структурі НР. Дослідження здійснено з позицій системного підходу, де за основу взято структурний аспект.

Ключові слова: номінативне речення (НР), НР базового вияву (буттєві, оцінно-буттєві, вказівні), НР напівпериферійного вияву (власне називні), НР периферійного вияву (номінативний теми, номінативний уявлення), “лекторський номінатив”, субстантивні емоційно-оцінні речення, експресивний синтаксис, сегментовані конструкції, парцеляція, приєднання, ланцюжки НР.

Сушинская И.М. Функционально-семантические разновидности номинативных предложений в современном украинском языке. Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Рукопись. - Донецкий государственный университет. - Донецк, 1999.

Диссертация посвящена изучению проблемы структурно-семантической организации номинативных предложений (дальше НП) и их функциям в современном украинском литературном языке. Впервые на широком фактическом материале проведен комплексный анализ типологии НП, определена их ядерная и периферийная организация.

Содержание диссертации определяется её целью и задачами. Работа состоит из вступления, трех разделов, выводов, списка использованной литературы и источников. Общий объем работы страниц, в том числе 6 таблиц.

Цель, поставленная в данном диссертационном исследовании, заключалась в системном изучении функционально-семантических разновидностей НП, выявлении особенностей грамматической организации, классификации данного типа односоставных предложений, определении их своеобразия в философском, логическом, ономасиологическом и семасиологическом аспектах.