Відтворення власних назв у перекладі

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 801. 1: 801. 313: 801. 316. 3

802. 0: 803. 0: 808. 3

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Відтворення власних назв у перекладі

Спеціальність 10. 02. 16 - перекладознавство

Ґудманян Артур Ґрантович

Київ - 2000

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми

Комплексне вивчення формальної структури чужомовних онімів у динаміці їх освоєння є необхідною умовою адекватних теоретичних і практичних рекомендацій щодо вимови та написання іномовних лексем.

У дотеперішніх фонетичних та орфографічних дослідженнях української мови чужомовні лексичні одиниці або взагалі не розглядаються, або описуються фрагментарно: лише стосовно запозичень якоїсь однієї мови або недиференційовано з точки зору фонографічної структури українських та чужомовних лексем. Тому пропонована праця допоможе заповнити цю прогалину. Залучення до дослідження 1910 літературних джерел є передумовою повного і системного вивчення формальних характеристик чужомовних власних назв, яке в подібному ракурсі в українській лінгвістиці ще не проводилось.

Оскільки реалізація англійських та німецьких власних назв в українській мові відбувається з великими коливаннями, виникає нагальна потреба в упорядкуванні правил відтворення чужомовних власних назв графічними засобами української мови та в їх кодифікації. Для прикладу наведемо 13 варіантів сучасної української письмової передачі англійської назви Cornwall [`ko: nw¶l] - назва півострова і графства у Великій Британії та прізвище: Корнуолл, Корнуол, Корнуелл, Корнуел, Корнуель, Корнволл, Корнвол, Корнвелль, Корнвел, Корнваль, Корнуваль, Карнваль, Корн-Уельс.

Актуальність дослідження визначається: 1) потребою в критичному узагальненні результатів розрізнених і суперечливих поглядів на питання фонографічної адаптації запозичених власних назв українською мовою; 2) недостатнім вивченням фонетичної та орфографічної варіантності передачі запозичень; 3) неповнотою правил правопису слів іншомовного походження в чинному “Українському правописі” (§§ 86 - 100) ; 4) необхідністю дослідити сучасний стан орфографії англійських та німецьких запозичень в українській мові; 5) потребою системного вивчення явищ, характерних для фонографічного освоєння англійських і німецьких запозичених онімів, що включає опис проблеми орфографування чужомовних назв, їх способів передачі, специфіки процедури введення ономастичних германізмів в український текст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертація є одним із напрямів наукових досліджень кафедри словацької філології та кафедри іноземних мов Ужгородського державного університету. Дослідження пов'язане з державною програмою НАН України та діяльністю Орфографічної комісії України в галузі створення національного орфографічного кодексу. Пропонована праця безпосередньо стосується планів Національної ради з географічних назв, Укргеодезкартографії при Кабінеті міністрів України, одним із напрямків наукової діяльності якої є укладання Національного банку географічних назв зарубіжних територій, що потребує розробки «загальних принципів відтворення українською мовою чужомовних географічних назв».

Мета й завдання дослідження

Мета дисертації: 1) розкрити специфіку правопису запозичених власних назв у порівнянні з правописом одвічно своїх лексичних одиниць, зумовлену взаємодією двох мовних систем - системи мови-сприймача і системи мови-джерела; 2) на підставі встановлених закономірностей орфографії чужомовних назв намітити шляхи раціональної її уніфікації; 3) визначити коло норм, які підлягають додатковій кодифікації. Поставлена мета вимагає дослідження фонографії в двох аспектах - синхронному та діахронному. З огляду на це докладно аналізуються всі явища, пов'язані з процесом становлення та освоєння фонографічної оболонки англійських і німецьких власних назв у межах діахронного зрізу, рамки якого визначаються 1870 - 1995 роками.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: 1. Визначити місце і роль формального аспекту чужомовних слів у межах загальної теорії перекладу, а при ширшій постановці питання - міжмовних контактів. 2. Описати з синхронно-нормативної точки зору фонографічну структуру англійських і німецьких власних назв та охарактеризувати її основні компоненти, беручи до уваги етимологічну специфіку, потенційні можливості системи приймаючої мови та дію чинних нормативних факторів. 3. Установити особливості взаємозв'язку всіх сторін формального аспекту чужомовних власних назв, покласифікувати увесь експериментальний корпус чужомовних лексичних одиниць за їх співвідношенням. 4. Систематизувати динамічні процеси в освоєнні фонографічної структури чужомовних власних назв та охарактеризувати основні види їхніх змін у рамках обмеженого синхронного зрізу.

Наукова новизна одержаних результатів

У дисертації вперше здійснено повний системний аналіз фонетичної і графічної структури чужомовних власних назв (англійських і німецьких особових імен, прізвищ та географічних назв), а також їхньої адаптації українською мовою в межах загальної теорії перекладу. Запропоновано комплексний підхід до відтворення чужомовної лексики (фонографічний принцип), що відкриває новий напрямок як у теорії перекладознавства, так й у галузі теорії мови. Доведено, що для з'ясування проблеми фонографічної передачі англійських та німецьких онімів графічними засобами української мови теоретично значущим є окремий розгляд процесів фонографічної адаптації запозичень із кожної мови-джерела. Встановлено, що способи фонографування, позначення чужих фонем і графем, визначення та регулювання фонографічної норми, яка складається з варіантів, - усе це універсальні принципи комплексної адаптації запозичених слів в українському тексті. Дослідження цих принципів сприятиме розробці універсальних правил оформлення інновацій, що працюватимуть при запозиченні з будь-якої мови.

Теоретичне значення дисертації

У роботі вперше обґрунтовується доцільність комплексного підходу для вивчення формальних характеристик чужомовних власних назв. Одержані висновки застосовуватимуться як до кодифікації принципів передачі чужомовних онімів у різних мовах світу, так і для впорядкування правопису інших груп лексики (загальних назв, термінів тощо). Запропонована концепція стане підґрунтям для подальшої розробки як загальних, так і окремих проблем міжмовних контактів, пов'язаною з описом реального мовленнєвого узусу носіїв мови та використанням чужомовної лексики в дистрибутивних та стилістично неоднорідних умовах. Перспективним є й зіставлення кодифікаційних принципів уживання в українських текстах та реального вживання їх носіями української мови.

У роботі виявлено принципи, притаманні фонографіці запозичених слів; визначено критерії орфографічної норми для нових запозичень; визначено невідкладні для кодифікації випадки варіантності запозичень; проаналізовано способи передачі англійських і німецьких запозичених назв графічними засобами української мови; переглянуто існуючі та можливі позначення чужомовних фонем і графем у назвах, які запозичено українською мовою в різні періоди її функціонування; представлено власні пропозиції щодо вирішення проблеми правопису чужомовних онімів; вивчено запозичену онімну лексику, виявлено основні закономірності її освоєння; визначено своєрідність освоєння українською мовою англійських та німецьких власних назв у порівнянні з засвоєними онімами з інших європейських мов, що користуються латиницею; розкрито раціональні напрями і способи вивчення міжмовних контактів у галузі онімічної лексики.

Результати проведеного аналізу теоретично узагальнюють закономірності фонографічного оформлення запозичень у приймаючій мові. Робота є внеском у розвиток теорії і практики перекладу, а також теоретичної фонетики, орфографії та загального мовознавства.

Практична цінність одержаних результатів

Результати проведеного дослідження вже застосовуються в роботі Українською національною комісією з питань правопису при Кабінеті Міністрів України над підготовкою та виданні “Українського правопису в новій редакції”. На підставі дослідження виділено коло фонографічних особливостей чужомовних лексем в українській мові, розроблено спеціальні навички їхнього сприйняття та відтворення, на які бажано звернути увагу в практиці викладання англійської, німецької та української мов для студентів перекладацьких відділень. Результати проведеного дослідження можуть знайти безпосереднє застосування при розробці актуальних проблем перекладознавства в аспекті порівняльно-зіставного вивчення германських і слов'янських мов. Окрім того, одержані результати дають можливість використати їх при розробці рекомендацій із кодифікації орфографічного оформлення запозичених англійських і німецьких власних назв з позицій перекладацької, журналістської, картографічної, бібліографічної діяльності. Результати контрастивного аналізу та застосовані методики можуть бути екстрапольовані на подібні дослідження інших мов.

Джерела матеріалу

Аналізом служили видані протягом 100 років в Україні і за рубежем оригінали творів англомовних та німецькомовних письменників і їх переклади українською мовою. Окрім того, обстежувались науково-популярні книги і статті в суспільно-політичних та літературних журналах найрізноманітного змісту, що відображають різні сторони життя, культури, політики англомовних країн. Як додаткові джерела залучено тлумачні, академічні, орфографічні, двомовні, а також деякі спеціальні словники.

Експериментальний корпус містить 15220 власних назв з англійської (12022) і німецької (3198) мов та 40622 варіанти передачі англійських (34799) і німецьких (16528) лексем. Основні компоненти їх фонетичної і графічної будови розглянуто за допомогою методів синхронно-нормативного опису та контрастивного аналізу. Як додатковий застосовано метод кількісних характеристик на рівні симптоматичної статистики. Загалом до уваги береться близько 30 різних характеристик чужомовної назви. Результати проведених статистичних досліджень систематизовано у вигляді 400 таблиць. Отримані кількісні показники не мають значення абсолютних, проте вони широко залучаються при якісному аналізі лексичних одиниць та їх класифікації.

Така джерельна база, що формувалася подекуди стихійно та інтуїтивно, конче потрібна, бо без аналізу діючих тенденцій у транскрипційній роботі, окремих випадків відхилень від традиційних норм, помилок через роботу з мовами-посередниками вельми важко представити і обґрунтувати власну теорію передачі чужомовних власних назв. Наші висновки проектуються на практику передачі як певні настанови нормативного змісту, що мають вигляд не жорстких та усталених правил на всі випадки, а є тільки рекомендаціями, які носять відносний характер і можуть підлягати певним модифікаціям. Якщо в документації, картографії, бібліографії чи інших нелітературних сферах застосування певних правил бажано унормувати, то в художньому перекладі передача чужомовних онімів підпорядковується художнім завданням літературного твору і в багатьох випадках залежить від творчого підходу та інтуїції перекладача. Отже, в питаннях передачі чужомовних власних назв роль практики особливо вагома і як імпульс для створення теоретичних засад, і як етап перевірки коректності та чіткості теоретичних постулатів.

Особистий внесок здобувача

Усі результати дослідження є наслідком самостійної праці дисертанта. Наукових робіт, виконаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дисертації

Результати дослідження оприлюднено на різних наукових (всеукраїнських та міжнародних) конференціях, семінарах, нарадах, а саме:

? “Актуальные проблемы научно-технического перевода” [Воронеж, 1993];? “Відтворення українських власних назв (антропонімів і топонімів) іноземними мовами” [Київ, 1993];? “English Language Teaching in Ukraine” [Львів, 1995];? “Мови європейського культурного ареалу: проблеми розвитку і взаємодії” [Київ, 1995];? “Реконструктивні можливості ономастики” [Київ, 1995];? “Створення національного інформаційного банку географічних назв” [Київ, 1995];? “Язык и культура” [Воронеж, 1996];? “Лексикографічні та методичні концепції викладання іноземних мов у ВНЗ” [Львів, 1996];? “Методические концепции обучения иностранным языкам в вузе” [Донецьк, 1996];? “Суб'єкт пізнання: онтологічні та методичні аспекти проблеми” [Тернопіль, 1996];? “Проблеми ономастичного словотвору” [Київ, 1997];? “Питання сучасної ономастики” [Дніпропетровськ, 1997];? “Методологічні аспекти психології мисленнєвої та мовної діяльності” [Тернопіль, 1997];? “Актуальные проблемы изучения и преподавания филологических дисциплин в техническом вузе” [Київ, 1997];? “Слов'янська ономастика” [Київ, 1998];? “Комп'ютерна лінгвістика та викладання чужоземних мов у вищих навчальних закладах” [Львів 1998];? “Українська ономастика” [Київ, 1998];? “Проблеми української термінології” [Львів, 1998];? “Нагальні проблеми вивчення авіаційної термінології” [Київ, 1998];? “Традиційні та нетрадиційні методи викладання мов” [Житомир, 1999];? “Проблеми слов'янської ономастики” [Ужгород, 1999];? “Українська мова в освіті” [Івано-Франківськ, 1999];? “Сучасні проблеми термінології та термінографії” [Київ, 2000];? “Державність української мови і мовний досвід світу” [Київ, 2000].? Деякі положення дисертації викладено в наукових доповідях на конференціях професорсько-викладацького складу УжДУ [1993 - 2000].

Публікації

Основні положення дисертаційного дослідження викладено в індивідуальній монографії “Чужомовна пропріальна лексика у фонографічній системі української мови”, що складається з трьох книг (97 друк. арк.), а також 25 статтях у наукових фахових журналах і збірниках наукових праць, 18 тезах конференцій (7, 8 друк. арк.). Загальна кількість публікацій - 46.

На захист виносяться такі положення:

1. Фонографічна структура чужомовної назви являє собою сукупність усіх компонентів і співвідношень субструктур, які її складають, а саме - фонетичної, фонологічної, графічної та орфографічної: кожна з них має у процесі асиміляції усієї лексичної одиниці свою специфіку і тому може бути проаналізована окремо.

2. Фонографічна структура чужомовних онімів та її освоєння українською мовою при синхронно-норматичному вивченні може бути охарактеризованою з точки зору системи приймаючої мови. При цьому динамічні тенденції фонографічної асиміляції чужомовних лексичних одиниць визначаються органічною взаємодією лінгвальних, позалінгвальних та соціолінгвальних факторів, які, в свою чергу, зумовлюють результативність комплексного підходу до проблеми чужомовних впливів на будь-якому рівні її розгляду.

3. Головною причиною змін у фонографічній структурі чужомовних власних назв при їх засвоєнні іншою мовою є фактори внутрісистемного порядку. Вони визначають як загальні, так і специфічні риси фонографічної адаптації лексичних одиниць різного походження українською мовою.

4. Фонографічну організацію чужомовної назви можна розглядати на основі базових та периферійних ланок системи української мови. З точки зору дистрибуції виділяємо особливості українських графем при оцінці їх валентності, розподілу, можливих позицій у чужомовній назві. Ці факти безпосередньо пов'язані з розширенням потенційних можливостей системи приймаючої мови та активізацією її відрубних ланок. Найзагальнішою рисою при цьому виступає периферійний статус і маргінальний характер усіх виділених ознак чужомовності та елементів фонографічної структури чужомовних лексем.

5. Активізація окремих ланок фонографічної системи української мови стає реальною при підтримці ряду позалінгвальних та соціальних факторів: піднесення загального культурного й освітнього рівня молоді та представників середньої генерації, престижності іноземної мови, розширення соціальної бази міжмовних контактів. У деяких випадках збереження ознак чужомовності при вимові власних назв можуть нести стилістичне навантаження, зокрема при манірній, книжно-претензійній реалізації навмисне чужомовного кшталту.

6. Фонографічні явища, які пов'язані з наявністю в українській мові онімів чужомовного походження і виступають маркерами чужорідності лексичної одиниці, мають, як правило, поодинокий характер і не викликають суттєвих змін у самій системі. Основним змістом цих модифікацій виступає динаміка співвідношення базових та маргінальних ланок української мови, які пов'язані з активізацією її маргінальних сфер. Це призводить до розширення дистрибутивних можливостей українських фонем, активізації нетипової для української акцентологічної моделі з наголосом на першому складі.

7. Вплив зовнішніх по відношенню до літературної мови причин (мови-джерела, часу входження, поширеності та деяких інших) результативний у тому випадку, якщо він збігається із внутрішніми закономірностями приймаючої системи та відповідає об'єктивним потребам мови на конкретному етапі її розвитку.

8. Динаміка становлення окремих компонентів фонографічної структури чужомовної назви як цілісного утворення кваліфікується з точки зору принципу поміркованої українізації, з яким пов'язані процеси репродукції, субституції та власне фонографічного освоєння специфічних рис орфографічної структури чужомовної лексичної одиниці. У результаті проведеного дослідження встановлюються взаємозв'язки та взаємозумовленість усіх компонентів фонографічної структури слова в динаміці становлення його специфічних рис. З урахуванням цих моментів аналізується розмаїття варіантних реалізацій чужомовних слів у системному та нормативному аспектах.

9. Динамічні тенденції у фонографічній асиміляції чужомовних власних назв демонструють результати творчої взаємодії української мови з іншими мовними системами. Вплив мови-джерела як зразка вимови співвідноситься з дією “фонологічного сита” приймаючої мови, потенційними можливостями останнього, що служить основою усталеності окремих периферійних елементів. Основний напрямок цих модифікацій визначає дію принципу поміркованої українізації чужомовних онімів, у межах якої співіснують дві суперечливі тенденції: до повної уніфікації асимілювання фонографічної структури та збереження її специфічних рис. Результативність обох тенденцій у певних межах підтримується нормативними факторами.

10. Динаміка процесу асиміляції фонографічної структури чужомовних онімів визначається характером внутрісистемної взаємодії фонетичного освоєння з іншими сторонами формального плану - графічним виглядом та орфографічною характеристикою, а також виражається у співвідношенні загальних і відмінних рис кожного її компонента з його конкретною специфікою.

Обсяг і структура роботи

Відповідно до мети і завдань дисертація складається із вступу, чотирьох розділів з висновками по кожному з них, загальних висновків, списку використаної літератури, який налічує 1241 найменувань (том 1) та додатків (том 2). Обсяг дисертаційного дослідження без списку використаної літератури - 392 стор. ; повний обсяг роботи (зі списком використаних джерел) - 446 стор. Додатки до роботи складаються з 4 частин, обсяг яких становить 303 стор.

У вступі обґрунтовується вибір теми, актуальність, наукова новизна, теоретична значущість і практична цінність, положення, що виносяться на захист. У першому розділі розглянуто теоретичні питання формального аспекту чужомовних слів у їх відношенні до загальної проблематики перекладознавчої теорії, а також викладено деякі теоретичні засади, що слугують базою для даної роботи. Другий розділ присвячено теоретичним проблемам ономастичних запозичень, які охоплюють фонетичне освоєння і вимову чужомовних власних назв, їх переклад, орфографічну передачу та практичну транскрипцію. Третій розділ містить результати контрастивного дослідження на рівні системи англо-українських фонографічних відповідників. У четвертому розділі розглянуто передачу німецьких власних назв на основі контрастивної репрезентації системи німецько-українських графемних відповідників. У висновках представлено конкретні результати проведеного дослідження. Список використаної літератури містить праці вітчизняних та зарубіжних авторів і складається з 1036 найменувань переважно російською, українською, англійською та німецькою мовами, а також містить 205 позицій довідкової літератури: словники чужомовних слів; загальні, двомовні та ономастичні словники; інструкції до передачі чужомовних власних назв російською мовою, правописні довідники та посібники, інформаційні бюлетені тощо.

Додатки містять:

А. Опис методики дослідження фонографічної адаптації чужомовних власних назв українською мовою. Розглянуто також питання комплектування робочої картотеки і технічні прийоми дослідження фактичного матеріалу.

Б. Список джерел фактичного матеріалу, який складається з художньо-белетристичної літератури англійською (496 поз.) та німецькою (158 поз.) мовами, їхніми перекладами українською мовою (англ. - 768 поз., нім. - 196 поз.) ; науково-публіцистичної літератури українською мовою (223 поз), а також спеціальної довідникової літератури англійською та німецькою мовами (69 поз.). Загальна кількість обстежених джерел - 1910.

В. «Проєкт правил передачі англомовних і німецькомовних власних назв графічними засобами української мови», що містить пропоновану передачу всіх фонем англійської мови (80 правил і 56 таблиць) та графем німецької мови (30 правил і 30 таблиць).

Г. 400 таблиць: результати аналізу вживань англомовних і німецькомовних власних назв та варіантів їхньої української передачі; англійських фонемовживань і графічних відповідників, а також варіантів їх української передачі. Таблиці представлено в загальному, докладному та фактологічному вигляді.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

правопис запозичена власна назва

Адекватна оцінка позамовних причин та соціолінгвістичних факторів, що визначають динаміку освоєння чужомовної лексики, допомагає розкрити не тільки явища, які сприяють її асиміляції, але й гальмують цей процес. Докладна розробка цих аспектів так само, як і багаточисленні етимологічні дослідження, є необхідними етапами теоретичного осмислення проблематики мовного запозичення.

Принципово важливо підкреслити, що таке протиставлення на початковому етапі стосувалось лише формальних ознак чужомовного походження у мові-сприймачі. У межах загальної теорії перекладу вивчення формального плану чужомовних слів визначається тим, що спостереження над фонетичною та морфологічною структурами чужомовних лексичних одиниць та їх графіко-орфографічним виглядом (у зіставленні з одиницями одвічно свого словника) як найбільш виразними та очевидними показниками чужорідності були першим досвідом саме лінгвістичного вивчення чужих слів у приймаючій мові.

Дослідження форми чужомовних слів пов'язане також із пуристичними тенденціями, які діяли в певні періоди функціонування мови. Пуризм, як відомо, піддає критиці, передусім, фонетичну та граматичну сторони чужомовних слів, їх графіко-орфографічний вигляд, ігноруючи при цьому звукову та змістову єдність лексичних одиниць.

Накопичений концептуальний матеріал і спостереження за функціонуванням чужоземних слів у мові-сприймачі з часом дозволили лінгвістам перейти до більш системної інвентаризації та ідентифікації чужомовних одиниць у різних мовах, у тому числі й в українській. Зазначені дослідження спрямовані в загальну теорію перекладознавства на розробку принципів вивчення різних сторін життя чужомовних слів з урахуванням лінгвістичного аспекту та позамовних факторів.

Вагомим напрямом новітніх лінгвістичних праць з проблеми чужомовних впливів в українській мові є нормалізація та кодифікація літературної української мови. Серйозну увагу приділяють українські та зарубіжні лінгвісти питанням правопису чужомовних слів в українській мові.

Нормативний аспект формальної структури чужомовних слів української мови привертає посилену увагу лінгвістів останнього десятиріччя, хоча він спостерігався і раніше, зокрема в міжвоєнні роки. З'явилася велика кількість словників чужомовних слів (див. бібліографію до дисертації). Багато питань, пов'язаних із освоєнням чужомовних слів, є предметом жвавих дискусій на сторінках журналу “Мовознавство” (1993 - 1995) та збірника праць “Український правопис: так і ні” (1997). У статтях українських лінгвістів висвітлено найсуттєвіші питання, що стосуються функціонування в українській мові чужомовних слів, які, попри свою актуальність, не мають однозначної інтерпретації.

Увага до цих питань є своєрідним мірилом значущості розглядуваної проблеми, адже їх нерозв'язаність заважає людському взаєморозумінню. Розробка проблем чужомовних впливів у рамках теоретичних основ культури мовлення пов'язана як із комунікативними завданнями суспільно-мовної практики, так і з формуванням теоретичної платформи нормалізації та кодифікації чужомовних слів із їх вимовою у приймаючій мові.

Вплив нормативних факторів на засвоєння чужомовних слів у сучасній українській мові, їх фонетичну структуру досліджують також зарубіжні лінгвісти (А. Горняткевич, Ю. Шевельов, Яр Славутич, Ст. Демчук та ін.). Результати їх праці представлено у відомих наукових виданнях, словниках та довідковій літературі. Вагомий внесок розв'язання порушених питань мають виступи провідних українських учених (О. Тараненка, А. Бурячка, М. Вихованця, М. Жулинського, О. Карпенка, В. Німчука та ін.) у теоретичних дискусіях навколо нової редакції “Українського правопису”.

Розробка питань вимовної культури в галузі чужомовної лексики української мови є складовою частиною загальної позитивної програми мовного виховання, яка сприяє теоретичному осмисленню особливостей процесу асиміляції фонетико-орфографічної структури чужомовних слів при їх синхронному вивченні. На рівні норми розгляд фонетичної структури чужомовних лексичних одиниць визначається її функціональним планом, стилем вимови, фоностилістичним рівнем, а також комунікативною доцільністю, під якою розуміємо структурно-мовну перевагу способу вираження.

Отже, у відповідності із сучасними уявленнями, фонетико-орфографічна структура чужомовних слів з точки зору її становлення в синхронно-нормативному розгляді обумовлена усім перебігом комплексного процесу освоєння чужомовної лексики в мові, яка приймає, а також сучасним станом відповідних структурних галузей цієї мови.

Лінгвістичний аналіз відображення фонографічної структури чужомовних слів (англійських і німецьких) свідчить, що в українській мові тенденція до збереження ознак чужомовності може мати системне обґрунтування в літературній нормі, наприклад, реалізація приголосних у словах германської етимології та ін. При цьому очевидним є й вплив різних позамовних чинників - зростання освіченості громадян, активізація засобів масової комунікації тощо. У рамках тенденції, що протистоїть поглинанню ознак формальної активності слова, стають результативними антисистемні мовні явища. Найновіші лексичні надходження значно розширюють обсяг дистрибутивних потреб приголосних української мови, що не властиве незапозиченим словам. Деякі лінгвісти слушно відзначають, що в єдності системних та антисистемних явищ містяться потенційні творчі можливості мови, які ведуть її до постійного вдосконалення.

На відміну від орфографії питомих слів, для написання чужомовних власних назв використовуються літери відповідної національної абетки. Це уможливлює відхід від загальних орфографічних правил там, де потрібно зберегти і показати системність чужомовного матеріалу. При цьому дуже важливо визначити, до якої міри необхідно дотримуватись правил мови-сприймача і до яких меж можна рахуватися з особливостями мови-джерела.

Питання передачі чужомовних антропонімів засобами української мови приводять дослідника до глибшого вивчення проблем адаптації власних назв. Ця проблема, породжена, передусім, практикою, все ж таки вимагає розроблення теоретичних засад. Функціонування української літературної мови в умовах тісних контактів з російською в умовах Російської імперії, з польською, німецькою, угорською мовами в складі Австро-Угорської монархії, Польщі спричинило певні відмінності в оформленні західноєвропейських запозичень, що стало однією з рис, які відрізняли східноукраїнську і західноукраїнську орфографічну практику протягом досліджуваного періоду. Крім природного процесу вростання запозичених слів у систему української мови, мало місце і штучне насаджування окремих фонетичних та морфологічних варіантів чужомовних слів, відмінних від відповідних варіантів у російській мові, але не властивих носіям української мови на території Східної України, що особливо активно відбувалося на початку ХХ ст. Зазначені факти не сприяли стабілізації форм чужомовних лексем в українській мові протягом досліджуваного періоду, хоч у цілому певний прогрес у цьому напрямку, безперечно, відбувався.

Основним матеріалом для висновків про фонографічну адаптацію запозичених власних назв є графічна передача звуків мови-джерела в українських текстах. Оскільки український правопис розвивався в напрямку до його фонетизації, то є підстави говорити про певну відповідність між окремими графемами і вимовою звуків, що ними позначаються, у словах чужомовного походження. Проте довгий ряд варіантних написань створює труднощі у визначенні звукових еквівалентів.

Систематизована структура фонетичних та орфографічних відповідників, правописні правила, якими необхідно керуватися у практиці відтворення чужомовних власних назв в українському правописі, нині відсутні. Пропозиції українських учених та наші міркування є спробою системного розгляду питання.

Досліджуючи поставлену проблему, вчені стикаються з невпорядкованістю відтворення чужомовних назв, стихійністю підходу до різних явищ відтворення. Основну причину такої непослідовності вони вбачають у недостатньому теоретичному обгрунтуванні питань, що розглядаються.

Аналіз фактичного матеріалу показує, що процес передачі українських власних назв в англомовних текстах також характеризується подібними розходженнями та непослідовністю. Зрозуміло, що перекладачі не повинні вносити жодних змін та доповнень в англійську систему письма для слов'янської передачі назв. Але, на жаль, ані в українській, ані в більшості слов'янських мов ще не розроблено чіткої системи транслітерації, яка дозволила б однаково передавати будь-яке слов'янське слово англійськими, німецькими (латинськими) літерами, враховуючи наступну реконструкцію вихідного написання. Яскрава ілюстрація цього - лінгвістичний бік оформлення закордонних паспортів громадянам України.

Розкриття причин фонетико-орфографічної варіантності чужомовних власних назв вимагає: 1) урахування усіх елементів, які беруть участь у письмовому оформленні запозиченого слова; 2) урахування усіх дій (процедур), які відбуваються із запозиченим словом при уведенні його в мову, яка приймає; 3) співвіднесеності письмової форми запозичення з існуючим орфографічним правилом; 4) виділення авторських особливостей при оформленні чужого слова.

Так, англо-українські графічні відповідникі характеризуються як стабільністю, так і тенденцією до варіантності. Графічні відповідникі протягом усієї історії запозичення власних назв українською мовою складалися у мікросистему, тенденції якої діють і в наші дні. У рамках цієї системи англійські графеми B, D, М, F, R, P, T, S дістали позначення: Б, Д, М, Н, Ф, Р, П, Т, С, і їх присутність у назві не викликає вагань. Наприклад, Бемберг _ Bemberg, Демпстер _ Dampster, Фенчер _ Fancher, Морленд _ Morland, Помфрет _ Pomfret, Рональдсон _ Ronaldson, Смарт _ Smart, Томкінс _ Tomkins.

Проте існує багато графем без стабільних відповідників, з варіантним позначенням. Часте варіювання зумовлене можливістю представити у запозиченій назві як власне графему, так і співвідносну з нею фонему. Наприклад, у словах Джілет, Жілет _ Gillette, Джеральд _ Gerald графема G (фонема [d3]) не фіксується. У цих варіантах назв буквосполученням ДЖ позначено фонему. Але ми зафіксували декілька варіантів із позначенням саме графеми G: Ґералд _ Gerald, Бергер _ Berger. Привертає увагу й українізований варіант Ланжевен _ Langevin, у якому немає буквосполучення ДЖ, оскільки відбулось спрощення групи приголосних, бо ДЖ трансформувалось у Ж.

Особливо багато варіантів у запозиченнях, коли система графічних відповідників “не бере участі” в оформленні української форми, а на перший план виступає інша мікросистема фонемних відповідників з набором фонемних субституцій. Наприклад, широкою варіативністю характеризується англійська фонема [ж], яка входить до складу багатьох власних назв, що функціонують у фонетико-орфографічних варіантах: Кларенс - Клеренс - Кляренс _ Clarence [`klжr? ns], Блекберн - Блакберн - Блякбурн _ Blackburn [`blжkb? : n], Галіфакс - Голіфакс _ Halifax [`hжlifжks]? ощо. Як бачимо, для відтворення англійської фонеми [ж] різні часи пропонували кілька українських графем: А, Е, Є, О.

Фонетичні особливості мови-джерела та мови-сприймача також відображаються у варіантних формах запозичень. При цьому найчастіше йдеться про передачу звучання англійських фонем [и], [р], [h], [w], які по-різному позначаються в українській мові: Ментіт - Ментіс - Ментіз _ Menteth [`menti: и], Керазерс - Карутерс - Карузерс _ Carruthers [kж'rЩр? z], Гелен - Хелін - Елен _ Helen [`helin], Вілфред - Уїлфред - Уілфред _ Wilfred [`wilfrid].

Орфографічні особливості мови-джерела проявляються при позначенні англійських літер, які не читаються, наприклад, літери R. Так, у запозичених власних назвах Олівер _ Oliver, Сільвестер _ Silvester, Міллер _ Miller, Ванкувер _ Vancouver, Честер _ Chester кінцева літера R завжди фіксується в українській формі англомовних назв.

Відсутність системно організованого розділу правил написання чужомовних назв, розходження деяких правил щодо факультативної передачі апелятивів і власних назв зумовлюють нестабільність орфографічного вигляду запозичень. Звичайно, поява орфографічних варіантів, нестабільних написань, які в принципі не повинні б з'являтись, у багатьох випадках неминучі.

Отже, фонографічні варіанти чужомовних запозичень зумовлені об'єктивними мовними явищами, які співвідносяться зі специфікою систем мови-джерела та мови-сприймача, з особливостями звукових та письмових трансформацій лексичних запозичень, з усталеністю та надійністю орфографічних правил для запозичень за умови неадекватності письма та вимови апріорі, тобто такими явищами, які й складають процес фонографічної адаптації чужих слів у приймаючій мові. Регулярність прояву мінливого характеру письмових фіксацій чужомовних назв зумовлена лінгвістично й дозволяє вважати фонографічну варіантність закономірністю процесу фонографічного освоєння.

А це означає, що часові межі фонографічної варіантності неможливо спрогнозувати. З одного боку, фонографічна варіантність є незмінною в часі, а з другого - фонографічні варіанти існують у мові століттями. Унормованість фонографічної варіантності з метою зменшення написань, які коливаються, реальна за умови визначення норми-ненорми для фонографічних варіантів запозичень, що вже існують у писемній практиці.

Виправдане невдоволення серед лінгвістів України та діаспори викликає передача власних назв, що містять звук [g]. Усі вони одностайно пропонують графічне відтворення цього звука засобами української абетки через Ґ: Ґете, Ґенц, Вінніпеґ, Гааґа (Гаґа) Гамбурґ, Авгсбурґ, Гемінґвей (Геміґвей), Гюґо, Даґлес, Калґарі, Ґоя, Ґеттінґен, Вінніпеґ, Ґлазґо, Геґель, Гамбурґ.

Інша проблема, якої не можна було уникнути в дискусії, - це передача сполук IA та IU. Сучасні українські лінгвісти та вчені західної діаспори пропонують написання геніяльний, радіяція, артеріяльний, діялектика, Віярдо, Оссіян, тріюмф, радіюс, Фіюме, колоніялізм, фіялка, Біярріц тощо.

Не вщухають дискусії навколо графічного відтворення чужомовних І тa Y. Відповідно до п'ятого видання “Українського правопису” при передачі чужомовних слів слід зважати на так зване правило “дев'ятки”: Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Единбург та ін. Але правила мають бути послідовними і вмотивованими. Незрозуміло, наприклад, чому літери И та І по-різному використовуються в таких чужомовних географічних назвах, як Крит, Мадрид, але Рішельє, Фрідріх. Деякі вчені пропонують застосувати єдине правило “дев'ятки” до всіх власних назв: Ґримм, Дидро, Ляйпциґ, Абашидзе, Джиґарханян, Цюрих, Адис-Абеба, Рим, Америка, Кембридж, Флорида, Диккенс, Ричард та ін.

Ще відомий педагог С. Томашівський вважав, що звук [і] в словах чужомовного походження повинен передаватися лише літерою И, бо, мовляв, так «каже дух української мови». Переглядаючи українські науково-публіцистичні тексти, бачимо, що власні назви англомовного походження здебільшого передаються в ній з урахуванням позиції приголосних Д, Т, З, С, Ц, Ж (ДЖ), Ч, Ш, Р перед наступним приголосним (окрім І та в кінці слова) : Америкес, Остин, Балтимора, Бристоль, Кембридж тощо [ця умова, зокрема, спостерігається в публікаціях української діаспори].

Запровадження правила «дев'ятки» у сферу власних назв, як слушно зазначає В. Німчук, спростило б наш правопис, але віддалило б вимову голосного від його вимови (і написання) в мові-джерелі запозичення. Щоправда вимова твердого приголосного перед И наблизила б нашу вимову до більшості тих мов, звідки взято онім. Як бачимо, питання розробки межі дії правила «дев'ятки» все ще є актуальним для Української національної комісії з питань правопису при кабінеті Міністрів України.

У зв'язку з тим, що в нашій праці формально-структурні ознаки назв аналізуються у синхронно-нормативному й діахронічному аспектах, найвірогіднішими та найбільш надійними джерелами інформації для їх вивчення є художньо-белетристична література (оригінальна і перекладна), науково-публіцистична (для географічних назв), а також лексикографічні матеріали (антропонімічні і топонімічні словники, енциклопедії та мапи).

Хронологічні межі необхідного синхронного зрізу конкретизуються відповідно до двох суттєвих для цього дослідження обставин. По-перше, ці межі диктуються необхідністю враховувати правописну ситуацію, що склалась на території України до- та повоєнного періоду. По-друге, спираючись на матеріали художньої літератури, а також на нормативні канони «Українського правопису», слід критично оцінити сучасний стан опису реального узусу в українській лексикографії, яка за останні роки набула якісно нових рис. Характерними у цьому відношенні є, з одного боку, удосконалення науково-технічної бази діяльності лексикографів, а з іншого, диференціація розвитку основних напрямків у кодифікаційній та нормалізаторській практиці українських учених та лінгвістів української діаспори щодо правопису слів чужомовного походження.

Остання обумовлена не лише об'єктивною картиною сучасної української мови, але пов'язана з різними традиціями і теоретичними концепціями, які покладено в основу кодифікаційної норми сучасної української мови.

У зв'язку з цими обставинами вважаємо за доцільне хронологічно не обмежувати наше дослідження періодом останніх десятиліть, а простежити шляхи передачі англійських власних назв за останніх сто років. У такий спосіб забезпечується можливість дотримуватися принципу історизму при вивченні різних сторін функціонування чужомовних лексичних одиниць у приймаючій мові. Урахування історичної перспективи в дослідженні динаміки форми чужомовних власних назв диктується почасти неоднозначністю результатів взаємодії різних мов із системою української мови, оскільки вони в певних межах виявляються залежними від характеру генетичного зв'язку контактуючих систем.

При формуванні корпусу чужомовних назв безпосередніми джерелами для нашого дослідження послужили, передусім, оригінальні художні твори англомовних і німецькомовних письменників та їх переклади українською мовою, а також монографії, підручники, посібники, енциклопедії тощо на географічну та історичну тематику (усього 1841 позиція: див. Додаток Б).

Усі залучені до роботи джерела піддавалися суцільному розписуванню. Англомовні і німецькомовні антропоніми виписувалися з оригінальних джерел відповідними мовами, потім у перекладах українською мовою відшукувалися еквіваленти виписаних імен та прізвищ та фіксувалися окремо. Після цього для кожної позиції створювався словник антропонімів.

Англомовні географічні назви добирались, як правило, з науково-публіцистичної літератури українською мовою. Для їх оригінальної ідентифікації залучались американські та британські мапи. Тут також для кожної позиції створювався окремий словник топонімів.

У такий спосіб кожну з відібраних лексичних одиниць зафіксовано окремо на картці з відповідною позначкою про представленість у фактичних джерелах. Для остаточної та повної характеристики слова (сучасна вимова, вживаність, поширеність, варіативність тощо) було залучено антропонімічні і топонімічні словники, енциклопедії та мапи англійською і німецькою мовами (69 поз. : див. Додаток Б).

Як допоміжний прийом залучаємо зіставлення кількісних характеристик аналізованих мовних фактів. Застосування методу кількісного аналізу орієнтуємо на вірогідно-статистичний рівень, а не на симптоматичний. Методика і техніка статистичного аналізу лексичних одиниць враховує рекомендації Р. М. Фрумкіної, Б. М. Головіна та Т. О. Бровченко.

Матеріали здійснених нами десятків тисяч кількісних підрахунків можна вважати досить переконливими та інформативними, оскільки вони відображають багато параметрів досліджуваних власних назв: численні частотні характеристики вживань англійських і німецьких власних назв, варіантів їх української передачі; докладні характеристики англійських фонем та фонемосполучень, графічних відповідників; аналіз німецьких графем, їх вживання, сполучення, варіантів української передачі тощо.

Ще В. Самійленко зазначав, що треба найпильнішу увагу «віддавати фонетиці, а не орфографії слова. Якби ми писали ім'я Шекспір тими літерами, які пишуться в англійськім слові, тобто Шакеспеаре, і прочитали це ім'я англійцеві, то він ні в вік не догадався б, що це ім'я його великого письменника». Автор слушно зауважує, що найбільші труднощі пов'язані з англійськими звуками. Не знаючи добре розмовної англійської мови, неможливо зробити транскрипцію майже жодного англійського слова, оскільки в англійській мові правопис відрізняється від вимови. Тому письменник уважає, що потрібно укладати словники, бо «у нас буде як у російській літературі: сотню літ люди перекладали і Дікенса, і Шекспіра, і Вальтераскота, дали цілу літературу англійську в перекладах, і все писали Смитъ, Веверлей, мистриссъ, та тільки в кінці ХІХ віку додивилися, чи дослухалися, що треба писати Смисъ, Уоверли, миссисъ».

Виходячи з теоретичних міркувань, більшість фахівців наполягає на послідовному застосуванні фонетичного підходу. Щодо англійської мови з її складною орфографією, то сама ця складність служить додатковим аргументом на користь фонетичного принципу. Водночас учені слушно обговорюють випадки, в яких пропонують графічний принцип відтворення (подвоєння приголосних, німа літера R та буквосполученння NG). Із наведених прикладів видно, що чимало суто графічних елементів укоренилося в нашій традиції надто глибоко, аби викликати заперечення проти їхнього написання (і відповідно звучання в англійській мові).

Для аналізу фонографічних відповідників, які реалізуються в українських формах англомовних власних назв, першочергове значення має склад фонем англійської мови та їх опис з метою встановлення подібних рис одиниць різних мов. Притаманні системам контактуючих мов фонологічні опозиції та кореляції виявляються в різних комбінаціях: одні запозичення якоюсь мірою зберігають фонологічні особливості мови-джерела (наприклад, англійська кореляція: дзвінкість-глухість), в інших такі особливості втрачено (наприклад, опозиція за ознакою тривалості: довгота-короткість). Тоді на перший план виходять елементи, які є фонологічно значущими в мові-сприймачеві. Поєднання одних комбінацій (мови-джерела) з іншими (мови-сприймача) і створює картину широкої варіантності запозичених англомовних назв у процесі фонографічного освоєння.

Досліджуючи англо-українські фонографічні відповідники, ми не обминаємо артикуляційно-акустичний бік фонетичних явищ, притаманних контактуючим мовам. Базування на описі фонетичних (поряд із фонемними) субституцій, зафіксованих письмово, дозволяє виявити межі варіантних написань запозичень у рамках таких способів передачі, як транскрипція та напівтранскрипція. Тому за основу системи фонографічних відповідників беремо фонологічний контрастивний аналіз, фонетичний опис голосних та приголосних одиниць з метою визначення співвідношення звуків (фонем) та їх літерної передачі в мові-сприймачеві.

Для одержання результатів нами обстежено всі 44 фонеми, представлених у англомовних особових іменах, прізвищах та географічних назвах, за такими трьома основними параметрами: 1) вживання; 2) графічні зображення (або відповідникі) ; 3) варіанти їх української передачі.

У результаті одержано такі кількісні показники:

1) англійських фонемовживань: в іменах - 70991, у прізвищах - 68706, у географічних назвах - 24868. Докладна частотна характеристика фонемовживань представлена в таблицях; 2) графічні відповідникі англійських фонем: в іменах - 396, у прізвищах - 490, у географічних назвах - 335. Докладна частотна характеристика графічних відповідників представлена в таблицях; 3) варіанти української передачі англійських фонем: в іменах - 1070, у прізвищах - 1170, у географічних назвах - 774. Докладна частотна характеристика варіантів української передачі представлена в таблицях. Порівняльна частотна (відносна) характеристика імен, прізвищ та географічних назв, за вищевказаними параметрами, також представлена в таблицях.

Для об'єктивного визначення кількості фонографічних написань в англомовних власних назвах виявилося доцільним використати фонографемограму, яка дозволяє точно встановити реально вживані в англійській мові фонографічні написання власних назв. Метод укладання фонографемограми засновано на такому принципі: будь-яка фонема, що міститься в англомовних власних назвах, обов'язково має графічні зображення, кількість яких залежить від характеристики самої фонеми (наприклад, довгота - короткість, глухість - дзвінкість тощо).

Спочатку в дужках подаємо число, яке позначає загальну кількість графічних відповідників (тут і далі: гр/вк) цієї фонеми. Певну кількість гр/вк відділяємо подвійною лінією (¦), що означає основну (або основні) гр/вс; одинарна лінія (¦) вказує на додаткові гр/вк; непідкреслені гр/вк дуже рідко використовуються в графіці англомовних власних назв. Для кожної фонеми подаємо три фонографемограми - окремо для імен, прізвищ та географічних назв.

У цілому фонетичні та фонологічні особливості англійської мови виявляються при передачі англомовних власних назв мовою-сприймачем, переплітаються з особливостями цієї мови, перетворюючись у закономірності чи тенденції. Вони, в свою чергу, виявляються при позначенні українськими моно-, ди-, три- та поліграфами кожної англійської фонеми, утворюючи систему англо-українських фонографічних відповідників, яка реалізується за умов використання транскрипції.

Представимо декілька прикладів аналізу англійських фонем, що містяться в картотеці англомовних власних назв.

Фонема [і: ]

Фонографемограма:

Імена (12) : E¦ I EE EA IA EI¦ AE OE Y EIGH IA

Прізвища (11) : EA EE E IE¦ EI EY¦ AE EIGH EO Y

Географічні назви (8) : EE¦ IE E EA¦ I EI OE EIGН

Частотна (абсолютна) характеристика фонеми: кількість фонемовживань - 1164 / 744 / 280, графічних відповідників - 12 / 11 / 8, варіантів української передачі - 39 / 28 / 17 (табл. 65; 121, 122, 123).

Фонема [і: ] відрізняється графічною своєрідністю своїх відповідників, причому деякі додаткові, наприклад, I, EE, EA, IE, E, представленo досить значною кількістю прикладів, тому обрати найадекватніші способи передачі фонеми [і: ] засобами української графіки досить важко.

Гр/в Е (11) : І - Іміл (Emil), Ів (Eve) ; Cтівенсон (Stevenson), Пітерс (Peters) ; Клівленд (Cleveland), Пітерхед (Peterhead) ; Е - Еміль (Emil), Леві (Levi) ; Джекіл (Jekyl), Петерс (Peters) ; Петерман (Peterman), Альвена (Alvena) ; Є - Єва (Eve), Лєві (Levi) ;? - Андрокл? (Androcles), Діоген? (Diogenes) ; ЕЙ - Ейміл (Emil), Грейта (Greta) ; А - Єфросина (Euphrosyne), Наємія (Nehemiah) ; О - Андрокулос (Androcles) ; Ї - Роїна (Rowena) ; Клївлєнд (Cleveland) ; И - Никодим (Nicodemus) ; Стивенсон (Stevenson) ; ІЯ - Єфросінія (Euphrosyne) ; Я - Зоя (Zoe).

Гр/в Е є основною для англійського зображення фонеми [і: ]. Якщо для відтворення цієї фонеми запропонуємо враховувати графіку, то спотворюватиметься вимова англійських слів, тому українську літеру І доцільно використати для передачі. Наприклад, Стівенсон [Stevenson] (Р. Олдінгтон “Смерть героя” /Пер. Ю. Лісняк [1988] - R. Aldington 'Death of a Hero') або Пітерс [Peters] (А. Кронін “Могила Хрестоносця” /Пер. В. Іонкін, В. Бакулін [1960] - A. Cronin 'Crusader's Tomb').

Варіанти передачі з українською літерою Е відтворюють графічний вигляд оригінальних слів: Петерс [Peters] (Тр. Капоте “Лугова арфа…” /Пер. В. Митрофанов [1977] - Tr. Capote 'The Grass Harp…'), Джекіл [Jekyll] (Ст. Кінг “Мертва зона” /Пер. В. Митрофанов [1988] - St. King 'The Dead Zone'). Проте, гадаємо, не слід відмовлятися від літери Е лише на початку дво- та багатоскладових cлів з метою зберегти графічний образ назви: Еміл (Emil), Едіт (Edith), Едом (Edom) тощо. Такий спосіб передачі використовувала, наприклад, Г. Касяненко, пропонуючи варіант Еміль [Emil] (Дж. Лондон “Сила дужого” [1929] - J. London 'The Strength of the Strong').

Інші варіанти передачі через літери А, О, Ї, И, ІЯ, Я надають, як правило, українізованого вигляду здебільшого англомовним іменам.

Гр/в ЕА (9) : І - Біті (Beatty) ; Істмен (Eastman), Дікон (Deacon) ; Іст Форчен (East Fortune), Лонгріч (Longreach) ; А - Жан (Jean) ; Е - Беті (Beattie), Легі (Leahy) ; Декон (Deacon), Стрек (Streak) ; ІЯ - Джіян (Jean) ; ЕА - Беаті (Beatty) ; ЕЙ - Джейн (Jean) ; Макнейл (McNeal) ; ІЙ - Мак-Нійл (McNeal), О'Шійн (O'Shean) ; ІЄ - Ієтс (Eats) ; И - Уест-Палм-Бич (West Palm Beach).

Довгота англійської фонеми [і: ] при передачі українською мовою нічим не позначається, хоча теоретично існує можливість відтворити цю різницю. У даному випадку можна використати сполучення українських літер ІЙ. Передача фонеми [і: ] в англомовних власних назвах створює в українській вимові відому акустичну близькість з англійською вимовою. Ми зафіксували лише декілька випадків такої передачі: О'Нійл / O'Neal (Т. М. Рід “Вершник без голови” /Пер. В. Митрофанов [1983] - Th. M. Reid. 'The Headless Horseman: A Strange Tale of Texas'), О'Шійн /O'Shean (Р. П. Уоррен “Все королівське військо” /Пер. В. Митрофанов [1986] - R. P. Warren 'All the King's Men'), Макнейл / McNeal (Дж. Дос Пасос “Менгеттен” /Пер. М. Лисиченко [1933] - J. Dos Passos 'Manhattan Transfer').