Відтворення власних назв у перекладі

Як бачимо, М. Лисиченко 1933 року започаткувала таку передачу, а 60 років після неї В. Митрофанов також спробував запровадити цей спосіб. Сполучення ІЙ не порушує морфологічної будови англійського слова, бо українське [й] не є складотворчим, тому англійські прізвища в українській передачі не читатимуться як два склади. Використання сполучення ІЙ уможливлює розрізнення англійських назв, що містять фонеми [і: ] та [і], як у вимові, такі на письмі, хоча цей спосіб є неперспективним. Незвичність такої передачі не дозволить їй уживатися на практиці. Тому доцільно узаконити єдино правильний, на наш погляд, спосіб передачі диграфа ЕА через українську літеру І.

Гр/в EIGH (3) : І - Лі (Leigh) ; ЕЙ - Лей (Leigh) ; ІЙ - Лій (Leigh).

Тут цікаво відзначити, що всі три варіанти передачі стосуються різних класів власних назв: І - імен (Англо-український словник /Упор. М. І. Балла [1996]), ЕЙ - прізвищ (К. С. Прічард “Буремні дев'яності…” /Пер. Л. Солонько [1985] - K. S. Prichard 'The Roaring Nineties…'), ІЙ - географічних назв [назва британського міста] (“Альманах об'єднання бувших вояків українців у Великій Британії” [Лондон, 1980]). На наш погляд, варіант передачі Ліг якнайкраще відображає графічний склад слова в оригіналі, а фарингальний характер української фонеми [г] не спотворюватиме англійської вимови прізвища, зважаючи на фіналь сполучення GH.

Таким чином, фонему [і: ] передаємо: EA _ І; E _ І; Е (на початку дво- та багатоскладових слів) ; Ї (в інтервокальній позиції) ; EIGH _ ІГ

(у кінцевій позиції) ; I _ І; Ї (у позиції після голосних).

Фонема [g]

Фонографемограма:

Імена (5) : G¦GG¦GH GU GUE

Прізвища (7) : G¦GG¦CG CGU GH GU GUE

Географічні назви (6) : G¦GH¦GE GG GGE GU

Частотна (абсолютна) характеристика фонеми: кількість фонемовживань - 865 / 1441 / 362, графічних відповідників - 5 / 7 / 6, варіантів української передачі - 14 / 24 / 13 (табл. 97; 216, 218, 220).

Основна графічний відповідник фонеми [g] у всіх трьох позиціях в слові - монограф G. Фонема [g] може зображатись монографом G у будь-якій гр/в та перед приголосними [l] і [r].

Особливість англомовних прізвищ, які містять графеми CG i CGU, полягає у тому, що літера С у форманті Мс є “німою”. Якщо відтворювати фонетичну оболонку слів, то графічна передача неможлива, тим більше, що для позначення фонеми [? ] немає відповідних графем. Наприклад,

M? CG R E G OR

[m] [? ] [g] [r] [e] [g] [? ]

М А К-Г Р Е Г ОР

М А К-Ґ Р Е Ґ ОР

М? КҐ Р Е Ґ ОР

Як бачимо, передача прізвищ, що містять формант Мс (Мас), становить певні труднощі. Звичайно, для передачі англійської літери G слід використати українську Ґ: Мак-Ґреґор (В. Скотт “Роб Рой” /Пер. Л. Скрипник і М. Гаєвський [1930] - W. Scott 'Rob Roy') або Мак-Ґаррі (О. Генрі. Вибрані оповідання” /Пер. М. Рябова [1930] - O. Henry '41 Stories'). Хоча така передача трохи порушує графічний вигляд слів, але є фонологічно коректною: при стягненому читанні українською мовою двох літер - К і Ґ - вимовлятиметься лише один звук - [ґ]. Отже, як показує контрастивний аналіз прізвища McGregor, для збереження фонографіки оригінальних слів диграф CG слід передавати через українське сполучення КҐ - МкҐреґор, Мꥳлл, Мꥳллікадді тощо.

Українські перекладачі здебільшого коректно відтворюють першу літеру диграфу CG: С, наприклад, Мак-Гін [McGinn] (К. С. Прічард “Буремні дев'яності. ” /Пер. Л. Солонько [1985] - K. S. Prichard 'The Roaring Nineties…') ; Мак Джіллікеді [McGillicuddy] (Дж. Дос Пассос “Менгеттен” /Пер. М. Лисиченко [1933] - J. Dos Passos 'Manhattan') ; Мак-Ґаррі [McGarry] (О'Генрі “Оповідання” /Пер. Марія Рябова [1930] - O. Henry '41 Stories') тощо. Дуже рідкими є випадки асиміляції: CG _ КК, наприклад, MacGaul у відтворенні Г. Касяненко пропонує форму Мак-Кауль (Дж. Лондон “Сила дужого” [1929], [1957] - J. London 'The Strength of the Strong').

Гр/в G (10) : Г - Гаспар (Gaspar), Гілфорд (Gilford) ; Глендауер (Glendower), Грейфілд (Greyfield) ; Глазго (Glasgo), Орегон (Oregon) ; Ґ - Ґаспар (Gaspar), Ґертруда (Gertrude) ; Монтеґю (Montague), Ґлендауер (Glendower) ; Ґлесґо (Glasgo), Оріґон (Oregon) ; ДЖ - Джертруда (Gertrude), Ейджер (Hagar) ; Арджіл (Argyll), Меджі (Magee) ; Мейджор (Magor) ; К - Каспер (Gaspar), Зікмунт (Siegmund) ; Колламей (Gallamay), Крейгі (Graigie) ; Глясков (Glasgo) ; ГА - Гедвіга (Hedwig) ; КК - Монтеккі (Montague) ; ГГ - Хеггерті (Haggarty), Скрогг (Scrog) ; Ж - Ожілві (Ogilvy), Каржілл (Cargill) ; ДШ - Ардшіль (Argyll) ; ҐЪ - Вініпеґъ (Winnipeg).

Англійський монограф G, який позначає фонему [g], слід, без будь-яких застережень, передавати українською літерою Ґ; такий спосіб використовували українські перекладачі до середини 30-х років, наприклад, Ґертруда [Gertrude] (У. Шекспір “Гамлет…” /Пер. П. Куліш [1899]), Ґлесґо [Glasgo] (О. Калитовский “Ґеоґрафія…” [1912]), Монтеґю [Montague] (О. Генрі “Коса на камінь” /Б. п. [1928]), Ґаспар [Gaspar] (Ч. Діккенс “Повість про двоє міст” /Пер. М. Сагарда [1930]), Оріґон [Oregon] (С. Сєвін “Американські СШ” [1931]). Від літери Ґ ніколи не відмовялися в україномовній літературі західної діспори: Ґлясков (Інформатор про Англію /Пер. І. Бурко [Лондон, Б. р. ]), Ґлендауер [Glendower] (В. Шекспір “Трагедія Макбета…” /Пер. Т. Осмачка [Мюнхен, 1961]), Джілонґ [Geelong] (Українці в Австралії [Мельборн, 1966]).

Нині створено сприятливі умови для відродження графеми Ґ, яка має посісти відповідне місце в українській абетці та бути використаною для відтворення чужих слів, особливо власних назв, що містять фонему [g].

Гр/в GG (5) : ГГ - Меггі (Maggie), Пеггі (Peggy) ; Хаггард (Haggard), Бріггс (Briggs) ; Доггер-Банк (Dogger Bank) ; ҐҐ - Меґґі (Maggie), Пеґґі (Peggy) ; Хаґґард (Haggard), Дуґґан (Duggan) ; Г - Егер (Agger), Спігот (Spiggot) ; Брігс (Briggs), Дуган (Duggan) ; Грігс Роод (Griggz Road) ; Ґ - Еґей (Aggie), Меґі (Maggie) ; Хаґард (Haggard), Дуґан (Duggan) ; ДЖ - Ейджі (Aggie).

Гр/в GGE (1) : ГГ - Легг-Пік (Legge Peak).

При передачі диграфа GG i триграфа GGE слід також використати українську літеру Ґ, але з подвоєнням - ҐҐ. Розглянемо для прикладу регресивну еволюцію передачі прізвища Haggard. 1927 року М. Іванов, перекладаючи роман Дж. Лондона “Серця трьох” (J. London 'Hearts of Three'), використовує одну літеру Ґ: Гаґард. Два роки по тому [1929] М. Лисиченко прізвище англійського письменника передає через дві букви ҐҐ: Хаґґард (“Соломонові копальні” - H. R. Haggard 'King Solomon's Mines'), а наш сучасник, Т. Олександренко, вже застосовує традиційний спосіб: Хаггард (“Копальні царя Соломона…” [1992]), хоч чотири роки перед тим це прізвище в перекладі В. Митрофанова мало вигляд Гаггард (К. Вілсон “Паразити свідомості” [1988] - C. Wilson 'The Mind Parasites').

У лінгвістичній літературі, як уже зазначалось, представлені суперечливі погляди щодо застосування подвоєння приголосних, коли в українському варіанті вживаються три приголосні графеми поспіль. Наприклад, англійське прізвище Briggs. Чи варто тут використовувати дві літери ҐҐ? Гадаємо, що так, бо інакше порушується графічний вигляд слова в оригіналі, а український варіант з двома буквами ҐҐ (ГГ) не одержує необхідного приголосного навантаження. Пор. варіанти Брігс (Ч. Діккенс “Домбі і син” /Пер. М. Іванов [1930] - Ch. Dickens '…Dombey and Son…') і Бріггс, якому надає перевагу І. Гарник (Р. Шеклі “Безіменна гора” [1991] - R. Sheckley 'Citizen in Space').

Поодинокими є випадки, за яких на сторінках одного і того ж перекладного твору вживаються два варіанти назви того ж персонажу, наприклад, у книзі Дж. Ол. Кервуда “Кінець річки” /Пер. П. Сумовський [1929] наявні написання прізвища Дуган і Дуґґан, хоча в оригіналі використовується лише Duggan (J. O. Curwood 'The Valley of Silent Men').

Офіційна назва австралійської гори Legge Peak в українському тексті відтворювалась коректно на той час: Легг-Пік (Австралійський Союз //Commonwealth of Australia [УРЕС, 1968]) ; сьогодні цей топонім набуватиме варіант Леґґ Пік.

Гр/в GH (4) : Г - Коглі (Coughlie), Маргарита (Margherita) ; Бергсон (Burghson), Ліндберг (Lindbergh) ; Піттсбург (Puttsburgh), Хейг (Haigh) ; Ф - Кофлін (Coughlin) ;

Ґ - Піттсбурґ (Pittsburgh), Нюбурґ (Newburgh) ; ҐЪ - Пітсбургъ (Pittsburgh).

Диграф GH в українських текстах передають, як правило, через літеру Г. Наприклад, назва американського міста Піттсбург [Pittsburgh]

(Г. Іванов, О. Добров “Географія частин світу й найважливіших зарубіжних країн” [1955]). Правильний спосіб передачі за допомогою літери Ґ, представлений, як правило, в літературі української діаспори: Піттсбурґ (Улас Самчук “Слідами піонерів…” [Нью-Йорк, Б. р. ]).

Варіант передачі диграфу GH через українську літеру Ф: Кофлін, який представили Н. Калачевська і В. Митрофанов (М. Твен, Ч. Д. Уорнер “Позолочений вік…” [1963]), здійснено через те, що основа прізвища Coughlin має вимову [kо: f], але в оригіналі слово вимовляється як - [`k? glin], тому в українському написанні доцільно використати варіант Коґлін.

Гр/в GU (4) : Г - Мігел (Miguel) ; Гест (Guest), Гілберт (Guilbert) ; Гілфорд (Guilford), Сагеней (Saguenay) ; ГУ - Мігуел (Miguel) ; Ґ - Ґест (Guest) ; Ж - Жільбер (Guilbert).

Диграф GU рекомендуємо передавати українською літерою Ґ, наприклад, Ґест [Guest] (Р. Стівензон “Дивний винахід д-ра Єкілла” /Б. п. [1927] - R. L. Stevenson 'The Strange Case of Dr. Jekyll and Mr. Hyde'). Інші варіанти спотворюватимуть англійську вимову. Наприклад, прізвище Жільбер в українському варіанті має французький вигляд (Дж. Фаулз “Вежа з чорного дерева…” /Пер. В. Ружицький, Дм. Стельмах [1986]), хоча в оригіналі Guilbert [`gilb? t] (J. Fowles 'The Ebony Tower…').

АУС-96 представляє два способи української передачі імені Miguel: коректний - Мігел і португальсько-іспанський варіант - Мігуел, який вважається традиційним. Сьогодні це ім'я передаємо як Міґел.

Гр/в GUE (2) : Г - Клаг (Clague) ; Спрег (Sprague), Хейг (Hague) ; Ґ - Спреґ (Sprague).

Триграф GUE містить дві “німі” літери UE i основну літеру - G, передавати яку бажано через українське Ґ. Однак ми виявили тільки один випадок такої передачі: у перекладі роману Джека Лондона “Смок Беллю” є персонаж на прізвище Спреґ [Sprague] (Пер. М. Лисиченко [1927] - J. London 'Smoke Bellew'). Те саме прізвище, але в традиційній передачі, використовує Ю. Корецький: Спрег [Sprague] (М. Твен “Пригоди Тома Сойєра” [1935] M. Twain 'The Adventures of Tom Sawyer').

Таким чином, фонему [g] передаємо: CG, CGU _ КҐ (у формантах Мк, Мак) ; G, GE, GH, GU _ Ґ; GG, GGE _ ҐҐ.

На відміну від англомовних власних назв, питання передачі німецьких онімів засобами кирилиці практично не розв'язане. Декілька праць, на які ми натрапили, оглядаючи теоретичний матеріал, дають нам підстави говорити, що зазначена проблема ще перебуває у стані зародку. Щодо наукового з'ясування проблеми передачі німецьких власних назв, то внесок, зроблений українськими лінгвістами, заслуговує лише на схвалення та наслідування іншими філологічними колами східноєвропейських країн. У більшості випадків українські вчені пропонують керуватися загальними правилами, знанням німецької орфографії та літературного звукового оформлення цієї системи голосних, приголосних і їх сполук.

Наші спостереження за німецькими власними назвами (особовими іменами та прізвищами) показують, що графічна система сучасної німецької мови характеризується такими специфічними рисами:

1) відсутність сталих відповідників між буквами абетки та фонемами, тобто одна й та ж фонема може бути зображена в ній різними графічними засобами (літерами та їх сполуками) ; 2) досить велика кількість літерних сполук - передусім, диграфів, що доповнюють німецьку абетку як основні або другорядні засоби зображення німецьких фонем. Звідси, графіка німецьких власних назв нараховує 70 буквосполучень, включаючи й рідкісні, що представлені низькочастотними прикладами; 3) практична однозначність літер абетки та літерних сполук; 4) невелика кількість складних графем (сполучень трьох- і більше літер) за винятком 10-ти триграфів та 2-х поліграфів; 5) наявність діакритичних позначень та літерної діакритики, тобто використання літер німецької абетки для розкриття звукового значення певної фонеми. У цілому графічна система німецьких власних назв складається із 100 графем - 30 монографів, 58 диграфів, 10 триграфів та 2 поліграфів.

З метою отримання надійних результатів для передачі німецьких власних назв засобами української графіки нами обстежено 13395 німецьких графемовживань в особових іменах та 19001 - у прізвищах. Серед них виявлено 80 сполучень графем в особових іменах та 93 - у прізвищах. Відповідно зафіксовано 168 варіантів української передачі німецьких графем в особових іменах та 194 варіанти у прізвищах.

При передачі німецьких власних назв за основу беремо літературну “сценічну” німецьку вимову (Buhnenaussprache). Так само це робиться при транскрибуванні українською мовою німецьких географічних назв. Тому від діалектних особливостей німецької вимови тут відмовляємося.

Поширена думка про “нескладність” німецької вимови є хибною, тому що і багатством фонем, і трудністю їх засвоєння для іноземця німецька мова не поступається англійській. Проте у відтворенні довгота голосних та інші особливості німецької вимови не можуть бути враховані. Та все ж установити правильну українську передачу немецьких лексем однозначно легше, ніж правильну передачу власних назв англійських. Відзначимо, що цю однозначність можна досягнути лише за умов прийняття “Правил передачі німецьких власних назв” та їх суворого дотримання, а також завдяки компромісному застосуванню традиційно усталених правил передачі.

У німецькій мові застосовується звуколітерний принцип письма, однак звук і літера не завжди покриваються, звідси й історичні, тобто традиційні написання. Один і той же знак у різних позиціях відповідає різним звукам. Передаючи українськими графемами німецькі назви, особливу увагу слід звертати на літерні сполучення (диграфи, триграфи та поліграфи), які можуть позначати один звук або один склад; якщо літери належать до різних складів, то слід шукати орфографічні способи передачі.

Як основні джерела для встановлення правильного написання німецьких власних назв використано ономастичні та орфоепічні словники (див. список використаної літератури).

Графема Е

Частотна (абсолютна) характеристика графеми: кількість графемовживань - 1586 / 3198, графемосполучень - 6 / 6, варіантів української передачі - 21 / 24 (табл. 311; 344, 345).

Монограф Е (11) : Е - Емануель (Emanuel), Ельзе (Else) ; Ельснер (Elsner), Ердмендер (Erdmender) ; А - Ельза (Else), Леонора (Leonore) ; Барнат (Barneth) ; Є - Вєра (Vera), Габрієла (Gabriele) ; Губмаєр (Hubmaier), Штадлєр (Stadler) ;?? - Пауль? (Paule), Серж? (Serge) ; Гуглім? (Huglieme), Прекль? (Prцckle) ; Ї - Емануїл (Emanuel), Самуїл (Samuel) ; Гайсмаїр (Geismaier) ; Ю - Бюлов (Below) ; Я - Оттілія (Ottilie), Емілія (Emilie) ; И - Йосиф (Joseph), Маргарита (Margarete) ; І - Іфраїм (Ephraim), Віра (Vera) ; ІЯ - Патриція (Patrice) ; У - Урсула (Ursel).

Відсутність відповідної української графеми, тобто нульовий варіант, для монографа Е можна пояснюється наявністю літери L (Paule, Prцcle) і французьким походженням імені Serge, хоча, за правилами читання, цей онім вимовляється як [`s? r3e]. Тому правильною була б передача їх Паулє, Серже, Проклє.

Варіанти з українськими літерами А, Ї, Я, И, ІЯ, У є традиційними в українській передачі, а ім'я Маргарита набуло українізованого вигляду. Звичайно, переносити їх в українські тексти бажано було б як Ельзе, Лєоноре, Емануель, Самуель, Ґайсмайєр, Белов, Оттіліє, Еміліє, Йозеф, Марґарете, Ефрайм, Вера, Патрісе, Урзель.

Диграф ЕЕ (4) : ЕЕ - Бееретц (Beeretz), Меес (Mees) ; Е - Бетц (Beetz), Прен (Preen) ; ЕЄ - Меєрбах (Meerbach), Веєрт (Weerth) ; І - Стівен (Steeven).

Використання українських літер ЕЄ: Меєрбах (В. Бредель “Внуки” /Пер. П. Факторович [1957]), Веєрт (В. Баумерт “Юність Фрідріха Енгельса /Пер. В. Василюк, Ю. Михайлюк [1986] - W. Baumert “Schau auf die Erde…”), можливо, забезпечує милозвучність мови, але може призвести і до плутанини при зворотному відтворенні: наявність дифтонгів в оригіналі (Meierbach - Meyerbach). Мабуть, ліпше буде Меербах, Веерт.

Англійський варіант передачі імені Steeven, гадаємо, обраний невдало, бо в англійській мові є лише дві назви з вимовою [`sti: v? n]: Steven i Stephen. Імовірно, кращим відповідником був би запис Штеевен.

Недоцільним також уважаємо передачу диграфа ЕЕ лише однією українською літерою Е: Бетц, Прен. У такий спосіб порушується графічний вигляд слів, а зворотне відтворення дається надто важко. Є й інші прізвища, що містять монограф: Betz, Pren (n), Bцtz, Prдhn тощо.

Диграф ЕН (2) : Е - Нерліх (Nehrlich) ; Фелінг (Fehling), Леман (Lehmann) ; ЕЙ - Польтерцей (Polterzeh).

Літера Н служить, як правило, для показу довготи попередньої голосної, у цьому випадку - Е: [е: ]. Тому, можливо, перекладач Ю. Авдєєв обрав варіант ЕЙ у романі Г. Гартунга “Ми - вундеркінди” [1978]

(H. Hartung “Wir Wunderkinder”).

Гадаємо, що українську літеру Г також можна використати для передачі диграфа ЕН, якщо фонема [h] в оригіналі передує лише одній приголосній або вжита в кінці слова: Феглінґ, Лєгманн, Польтерцег.

Диграф ЕІ (7) : АЙ - Гайнріх (Heinrich), Гайнц (Heinz) ; Гнайзенек (Gneiseneck), Хайдеггер (Heidegger) ; ЕЙ - Гейнц (Heinz), Рейнгольд (Reingold) ; Гнейзенау (Gneisenau), Гейдеггер (Heidegger) ; Шейла (Sheila) ; ЯЙ - Боммесляйн (Bommeslein) ; Басколяйт (Baskoleit), Фляйшер (Fleischer) ; Е - Генріх (Heinrich) ; Гнезенау (Gneisenau) ; Я - Канкелят (Kankeleit) ; І - Гінріх (Heinrich) ; А - Шлаєрмахер (Schleiermacher).

Як бачимо, диграф ЕІ - один із найсуперечливіших у передачі його засобами української графіки: Генріх - Гайнріх - Гінріх, Гнайзенек - Гнайзенау - Гнезенау тощо.

Ім'я та прізвище видатного німецького письменника Heinrich Heine вже давно українською мовою передається хибно - Генріх Гейне; так само, як ім'я і іншого майстра слова Генріха Белля - Heinrich Bцll.? оодинокі випадки прийнятного відтворення імені Heinrich як Гайнріх (Фр. Дюрренматт “Правосуддя” /Пер. О. Логвиненко [1987] - Fr. Durrenmatt “Justiz”) ще не є усталеними в практиці українських перекладачів. Варіант передачі диграфа ЕІ за допомогою української літери Е суттєво спотворює як вимову, так і графіку німецьких слів. Наприклад, прізвище Gneisenau уживається в українському перекладі В. Баумерта “Юність Фрідріха Енгельса” /Пер. В. Василюк та Ю. Михайлюк [1986] як Гнезенау. Те саме прізвище В. Лазня відтворює через ЕЙ: Гнейзенау (Г. Гардель “Женні” [1976]). Лише в перекладі С. Кобленца основу Gneise- передано правильно: Гнайзенек (Фр. Унгер “Заборонена кімната” [1971]), бо оригінальне написання - Gneiseneck (Fr. Unger “Das verbotene Zimmer”).

Подібне співвідношення, але між українськими літерами ЯЙ - Я наявне в передачі прізвищ Baskoleit i Kankeleit. Формант -leit втрачає дифтонгічний характер при передачі українською літерою Я: Канкелят

(Й. Бобровський “Левінів млин…” /Пер. Л. Федоришин [1971] -

J. Bobrowski “Levins Muhle…”), але зберігає його при використанні сполучення літер ЯЙ: Басколяйт (Г. Бель “Біла ворона…” /Пер. Є. Горев [1969] - H. Boll. “Erzдhlungen”).

В оповіданнях З. Ленца є персонаж з іменем англійського походження Sheila, яке В. Коломієць відтворює традиційним варіантом Шейла (З. Ленц “З глибоким сумом…” [1984] - S. Lenz “Gesammelte Erzahlungen”). У подібних випадках бажано зберегти чужу (англійську) вимову - [`? i: l? ] і передавати це ім'я як Шіла. Отже, варіант передачі диграфа ЕІ через українське сполучення АЙ (ЯЙ) лишається єдиним правильним способом передачі цього диграфа.

Диграф EU (5) : ОЙ - Ойген (Eugen), Нойман (Neumann) ; Бойтер (Beuter), Дойблер (Deubler) ; ЕЙ - Фейхтвангер (Feuchtwanger), Шлейзінгер (Schleusinger), Бейрман (Beurmann) ; ЕУ - Еуген (Eugen) ; Мантеу (Manteu) ; ЄВ - Євген (Eugen) ;

Ю - Крюгер (Kreuger).

Використання українського сполучення ЕЙ пов'язане з графічним виглядом диграфа EU. Тому в українських текстах з'являються такі варіанти, як Фейхтвангер (замість Фойхтванґер) або Шлейзінгер (замість Шльойзінґер) тощо.

Транслітерація диграфа EU полегшує зворотне відтворення, але вона суттєво спотворює оригінальну вимову, наприклад, Еуген (Г. Манн “Вірнопідданий” /Пер. М. Зісман [1969]). Використання варіанта Євген (Бр. Апіц “Роберт Зіверт” [1978]) надає імені українізованого характеру, що також небажано при відтворенні власних назв, якщо це не передбачено якимсь перекладацьким завданням. Лише варіант Ойген, який запропоновано М. Дятленком (А. Зегерс “З ким ти? ” [1961] - A. Seghers “Diе Entscheiding”), коректно відтворює вимову оригіналу.

Варіант передачі з буквою Ю також не можна вважати вдалим. Його краще застосовувати для передачі німецького умлатованого Ь, як, наприклад, у високочастотному прізвищі Крюґер (Krьger).

Диграф EY (4) : АЙ - Майєр (Meyer), Байсель (Beyssel) ; ЕЙ - Адрей (Audrey) ; Мейєр (Meyer), Бейєрсдорф (Beyersdorf) ; А - Ломаєр (Lohmeyer) ; Е - Меєр (Meyer).

Як бачимо, лексема Meyer має аж 4 варіанти передачі. Перші два - АЙ / ЕЙ - зберігають вихідну графіку слова. Щодо українських букв А / Е, то деякі лінгвісти схиляються до потреби резервування їх (особливо букви А) для передачі диграфів ЕІ та EY, застосовуючи формулу АЙ+Є=АЄ, тобто уникання надмірного вживання букви Й. На наш погляд, такий прийом краще застосувати при передачі англійських власних назв. Наприклад, Браян (Brian), Праям (Priam) і т. ін., де фонемa [ai? ] зображується лише диграфом ІА. Але коли графіка вихідного слова містить триграф, наприклад, AIU [ai? ], то в цьому випадку бажано його відтворювати: Кайюс (Caius), Ґайюс (Gaius) тощо.

Отже, графему Е передаємо: E? E; EH? E; ЕГ (перед однією приголосною, а також у кінці слів) ; EE? EE; EI, EY? АЙ; EU? ОЙ.

Графема Н

Частотна (абсолютна) характеристика графеми: кількість графемовживань - 400 / 372, графемосполучень - 1 / 1, варіантів української передачі - 3 / 2 (табл. 324; 369, 370).

Монограф Н (3) : Г - Ганна (Hanna), Гільдегард (Hildegard) ; Гаген (Hagen), Горст (Horst), Габіхт (Habicht), Гамбергер (Hamberger) ; Х - Ханна (Hanna), Хільдегард (Hildegard) ; Хаген (Hagen), Хорст (Horst) ;?? -? Єронім (Hieronymos).

Українську літеру Х доцільно резервувати для передачі німецьких назв, що містять фонему [х]. Тому для монографа Н залишається тільки один варіант - Г: Гільдеґард [Hildegard], Гаґен [Hagen], Гієронимос [Hieronymos].

Результати нашого дослідження показують, що українські перекладачі у більшості випадків використовують літеру Г для передачі німецького Н (Г vs Х = 681 vs 85), наприклад, Габіхт [Habicht] (Б. Келлерман “Танець смерті” /Пер. К. Головацька [1990] - B. Kellermann “Totentanz”), Гамбергер [Hamburger] (Л. Фейхтвангер “Успіх…” /Пер. О. Синиченко [1981] - L. Feuctwanger “Erfolg…”).

Отже, графему Н передаємо: Н? Г.

Аналіз закономірностей і специфіки процесу фонографічного освоєння ономастичних запозичень дозволяє стверджувати, що фонографічна адаптація ономастичних германізмів відображає взаємодію фонетичних, графічних та орфографічних сфер систем контактуючих мов. При цьому фонетичний та графічний аспекти мови-сприймача здебільшого співвідносяться із системою мови-джерела, оскільки саме тут знаходиться основа іншої системи - системи графемних і фонемно-графемних відповідників, від якої залежить процедура передачі елементів неукраїнської назви. У свою чергу, ця передача відбувається двома усталеними в українській практиці способами - транскрипцією і транслітерацією, які в чистому вигляді в запозичених онімах застосовуються нечасто. Тому, можливо, слід говорити про неповну транскрипцію та неповну транслітерацію як про прийоми, що реально здійснюються в українських відповідниках запозичених онімів.

Шляхи формування фонографічної норми для запозичень визначаються чинною варіантністю форм. Їхнє становлення зумовлене притаманною системі української мови орфографічною варіантністю, “дозволом” факультативних написань як для незапозичених слів, так і для запозичень. В українській орфографічній системі закладена здатність до варіантності, що є ознакою розвитку системи, бо з варіантів і формується орфографічна норма. Дослідження чинних (як і тих, що існували в діахронії) варіантів германських ономастичних запозичень дають усі підстави констатувати, що сьогодні в Україні відсутні:

а) чіткі принципи фонографування запозичень, тому пропонований нами для більшості (окрім давніх традиційних) запозичень фонографічний принцип (він відображає українізовану вимову та співіснує з перспективною кодифікацією, яка толерує варіанти) має стати провідним при написанні чужомовних власних назв;

б) науково обґрунтована система графемних та фонемно-графемних англо-українських і німецько-українських відповідників, тому представлена в дисертації система може служити підґрунтям для загальної схеми відповідників при передачі графічними засобами української мови запозичень з мов, які використовують латинську графіку;

в) докладні правила щодо правопису слів іншомовного походження, тому пропоновані в дисертації “Проєкти правил передачі англомовних та німецьких власних назв графічними засобами української мови”, сподіваємося, будуть використані при створенні спеціальних правил написання запозичених слів, що є невідкладним завданням українського правопису.

При введенні запозичень у текст застосовуються, як правило, традиційні способи передачі - транскрипція і транслітерація, а також лінгвістично недоцільні авторські форми інновацій, тому розробка загальної схеми відповідників та використання фонографічного принципу відтворення сприятиме створенню компромісних способів і усуненню авторських варіантів.

Уніфікація варіантів ономастичних германізмів вимагає врахування способів позначення англійських фонем та німецьких графем і в апелятивах, приплив яких в українську мову є потужним, а формальний аспект їх функціонування в приймаючій мові поки що мало досліджено. Між практичними рекомендаціями щодо правопису англізмів, слів німецького походження та англо- і німецькомовних власних назв в українській мові не сміє бути багато розходжень. Фонографічне освоєння загальних та власних назв взаємопов'язане, тому в перспективі можлива лише незначна корекція англо-українських та німецько-українських фонемно-графемних систем, які застосовуватимуться як до германізмів-апелятивів, так і до ономастичних германізмів.

Пропоновані в дисертації проекти правил передачі англійських та німецьких власних назв графічними засобами української мови як нормативні написання розроблено на підставі контрастивного аналізу самої адаптації чужомовних власних назв, на базі формального варіювання слова відповідно до нашого розуміння фонографічної норми: нормою може бути не лише однозначне написання слів, але й варіантність. Аналіз матеріалу показує, що без кодифікування варіантів порушуватиметься певна культурна традиція і стилістична диференціація.

“Правила передачі англійських і німецьких власних назв (авторський проєкт) ” складаються з двох розділів. В англомовній частині представлено 80 правил передачі та 70 таблиць, які слугують наочними посібниками для відтворення англійських фонем з конкретними прикладами та характеристикою можливих винятків. У німецькій частині - 30 і 30 - відповідно до відтворення німецьких графем. Наведемо декілька прикладів коректної, на наш погляд, передачі фонем і графем, що згадуються в авторефераті: *перед однією приголосною; **у кінці слів

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Чужомовна пропріальна лексика у фонографічній системі української мови. - Кн. 1: Теоретичні аспекти. - Ужгород: Ліра, 1999. - 486 с.

2. Чужомовна пропріальна лексика у фонографічній системі української мови. - Кн. 2: Орфографічні правила передачі. - Ужгород: Ліра, 1999. - 560 с.

3. Чужомовна пропріальна лексика у фонографічній системі української мови. - Кн. 3: Словники української передачі англійських і німецьких власних назв. - Ужгород. - 504 с.

4. Адаптація антропонімічних англіцизмів та питання української практичної транскрипції //Компаративний аналіз: питання теорії і практики. - Київ: НМК ВО, 1992. - С. 30 - 42.

5. Передача иноязычных антропонимов в художественном тексте //Науковий вісник УжДУ. Сер. романо-германської філології. - Ужгород, 1994. - Вип. 1. - С. 11 - 15.

6. Відтворення ономастичних запозичень //Науковий вісник УжДУ. Сер. романо-германської філології. - Ужгород, 1994. - Вип. 1. - С. 43 - 47.

7. Транскрипційна передача іншомовних власних назв як проблема реконструкції // Реконструктивні можливості ономастики. - К. : НАН України, 1995. - С. 16 - 17.

8. Варіанти української передачі англійських прізвищ, що містять білабіальні фонеми //Науковий вісник УжДУ. Сер. романо-германської філології. - Ужгород, 1995. - Вип. 2. - С. 17 - 27.

9. До питання стандартизованої передачі українських антропонімів англійською мовою //Відтворення українських власних назв (антропонімів і топонімів) іноземними мовами. - К. : НАН України, 1995. - С. 99 - 104.

10. Передача англійських і німецьких топонімів українською мовою (на матеріалі географічних мап) //Науков. вісник УжДУ. Сер. романо-германської філології. - Ужгород, 1996. - Вип. 3. - С. 13 - 17.

11. Варіантність у передачі англійських власних назв в українських перекладах 1-ої пол. ХХ століття //Ономастика східних слов'ян. - К. : НАН України, 1996. - С. 22 - 24.

12. Фонетичне опанування та вимова іномовних власних назв //Суб'єкт пізнання: онтологічні та методологічні аспекти проблеми, Studia Methodologica/ - Тернопіль, 1996. - Вип. 2. - С. 94 - 98.

13. Проблеми уніфікованого відтворення іномовних власних назв //Науковий вісник УжДУ. Сер. Філологія: Ономастичні студії. - Ужгород, 1996. - Вип. 2. - С. 4 - 8.

14. Словотвір англійських антропонімів: передача в українських текстах //Проблеми ономастичного словотвору. - К. : НАН України, 1997. - С. 13 - 16.

15. Фонетична транскрипція та навчання вимові англомовних власних назв //Прагматичні аспекти мовного функціонування. - Ужгород, 1997. - Вип. 2. - С. 57 - 63.

16. Орфографічна варіантність запозичених географічних назв //Методологічні проблеми психології мисленнєвої та мовної діяльності. Studia Methodologica. - Тернопіль, 1997. - Вип. 3. - С. 165 - 166.

17. Про один із способів передачі запозичених власних назв //Слов'янська ономастика: Збірн. праць на честь 70-річчя проф. Чучки П. П. - Ужгород: РВВКІ, 1998. - С. 73 - 84.

18. Питання орфографічної норми для запозичених антропонімів //Українська ономастика. - К. : НАН України, 1998. - С. 49 - 54.

19. Словник топонімів та проблема орфограми в написанні топонімічних анґлізмів //Вісник Держ. ун-ту “Львівська політехніка”. Проблеми української термінології. - 1998. - № 336. - С. 90 - 93.

20. Чи слід враховувати графіку англійських назв при передачі їх мовою-реципієнтом? (англ. мовою) //Лінгвістичні та методичні проблеми навчання мови як іноземної. - Полтава, 1998. - С. 4 - 7.

21. Трансплантація і трансфонування як допоміжні методи відтворення чужомовних власних назв //Проблеми слов'янської ономастики. - Ужгород, 1999. - С. 32 - 37.

22. Реалізація англійської фонеми [і: ] графічними засобами української мови //Українська мова в освіті. - Івано-Франківськ: Плай, 1999. - С. 63 - 66.

23. Реалізація англійських фонем [e] i [? ] графічними засобами української мови (на матеріалі власних назв) //Гуманітарний вісник. Серія - іноземна філологія: Проблеми суч. заруб. літ-ри, проблеми суч. лінгв-ки. - Черкаси: ЧІТІ, 2000. - С. 138 - 144.

24. Реалізація англійської фонеми [o: ] графічними засобами української мови (на матеріалі власних назв) //Наукові записки. - Вип. 26. Сер. : Філол. науки (Мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2000. - С. 64 - 73.

25. Орфографічний словник чужомовних власних назв //Сучасні проблеми термінознавства: Збірн. наук. праць. - К. : КМУЦА, 2000. - С. 180 - 185.

26. Реалізація англійської фонеми [¶: ] графічними засобами української мови (на матеріалі власних назв) //Збірник праць на честь 70-річчя проф. Петра Лизанця. - Ужгород: ВАТ «Патент», 2000. - С. 179 - 186.

27. Про передачу німецьких графем графічними засобами української мови (на матеріалі власних назв) //Науковий вісник УжДУ. Сер. Філологія. - Ужгород, 2000. - Вип. 4. - С. 12 - 15.

28. Реалізація англійських фонем [h] i [x] графічними засобами української мови (на матеріалі власних назв) //Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Збірн. наук. праць. -Ужгород, 2000. - Вип. 2. - С. 83 - 88.

29. Переводные эквиваленты заимствованных собственных имён //Труды Междунар. конфер. “Актуальные проблемы научно-технического перевода”. - Воронеж, 1993. - С. 29 - 30.

30. Українська трансформація англійських прізвищ //Матеріали 49-ої підсумкової конфер. проф. -викл. складу УжДУ. - Ужгород. 1995. - С. 6 - 7.

31. Про відтворення англійських власних назв, що містять лабіо-дентальні фонеми //Матеріали 49-ої підсумкової конфер. проф. -викл. складу УжДУ. - Ужгород, 1995. - С. 21 - 22.

32. Вимова запозичених власних назв у процесі вивчення англійської мови (англ. мовою) //English Language Teaching in Ukraine... - L'viv, 1995. - P. 62 - 63.

33. Практична транскрипція як основний спосіб передачі антропонімів-англіцизмів //Матеріали 1-ої Міжнар. конфер. пам'яті Ю. О. Жлуктенка “Мови європейського культурного ареалу: проблеми розвитку і взаємодії”. - К., 1995. - С. 31.

34. Англо-український словник топонімів // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції з топоніміки “Створення національного інформаційного банку географічних назв”. - К., 1995. - С. 14.

35. Про відтворення німецьких прізвищ //Матеріали 50-ої науков. конфер. проф. -викл. складу УжДУ. - Ужгород, 1996. - С. 17.

36. Англо-український словник прізвищ (Проект) //Матеріали 3-ої Міжнар. науково-практ. конфер. “Лексикографічні та методичні концепції викладання іноземних мов у ВНЗ”. - Львів, 1996. - Ч. ІІ. - С. 23 - 24.

37. Про укладання англо-українського словника власних назв //Матеріали Міжнародної науково-методичної конфер. “Методические концепции обучения иностранным языкам в вузе”. - Донецк, 1996. - С. 92 - 93.

38. Питання орфографії англомовних власних назв //Матеріали Міжнар. науков. конфер. “Питання сучасної ономастики”. - Дніпропетровськ, 1997. - C. 38.

39. Запозичення онімів: орфографічний аспект //Методологічні проблеми психології мисленнєвої та мовної діяльності. Studia Methodologica. - Тернопіль, 1997. - Вип. 3. - С. 166 - 167.

40. Анґло-український частотний словник географічних назв //Матеріали 3-ої Міжнар. науков. конфер. “Компьютерна лінгвістика та викладання чужоземних мов у вищих навчальних закладах”. - Львів, 1998. - С. 68 - 69.

41. Англомовні запозичення в термінологічній системі української мови //Матеріали Міжнар. науков. конфер. “Актуальные проблемы изучения и преподавания филологических дисциплин в техническом вузе”. - Киев: МУГА, 1997. - С. 14 - 15.

42. Порівняльна характеристика монофтонгів англійської та української мов (на матеріалі власних назв) // Тези Міжнар. науков. конфер. “Нагальні проблеми вивчення авіаційної термінології”. - К., 1999. - С. 20 - 21.

43. Рекомендації курсантам щодо визначення фонемного складу чужомовної власної назви //Тези допов. 10-ої науково-метод. конфер. Житомир. військ. інст-ту радіоелекторніки. - Житомир, 1999. - Ч. ІІІ. Традиційні та нетрадиційні методи викл. мов. - С. 38 - 39.

44. Про укладання орфографічного словника чужомовних власних назв //Сучасні проблеми термінології та термінографії: Матер. міжнар. наук. конфер. - К. : КМУЦА, 2000. - С. 110 - 112.

45. Про переклад власних назв (англ. мовою) // Матер. конфер. “Лінгвістика і вербальна комунікація у 21 столітті… тенденції і перспективи”. - К., 2000. - С. 74 - 75.

46. Випадки гіперфонетизму при передачі власних назв //Проблеми суч. світової літератури та лінгвістики: Тези Всеукр. наук. філол. конфер. - Черкаси: ЧІТІ, 2000. - С. 40 - 41.

АНОТАЦІЯ

Ґудманян А. Ґ. Відтворення власних назв у перекладі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10. 02. 16 - перекладознавство. - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київ, 2000.

На підставі аналізу оригінальної та перекладної художньо-белетристичної та науково-публіцистичної літератури в дисертації проведено повне системне дослідження фонографічної структури чужомовних власних назв (англійських і німецьких особових імен, прізвищ та географічних назв), а також їхньої асиміляції українською мовою в рамках загальної теорії перекладу та лексичного запозичення.

Праця виявляє і докладно аналізує графічні відповідники фонемного складу англійських онімів, графемні сполучення німецьких назв, а також варіанти їх української передачі. Крім того, вона пропонує два авторські проекти передачі англійських і німецьких власних назв графічними засобами української мови, які передбачають правопис усіх аналізованих варіантів.

Ключові слова: формальне освоєння запозичень, відтворення, чужомовні власні назви (антропоніми, топоніми), орфографічна варіантність, фонографічна адаптація, практична транскрипція, трансплантація, трансфонування, мова-джерело, мова-сприймач, графічні засоби мови, графічні відповідники, фонемовживання.

АННОТАЦИЯ

Гудманян А. Г. Воспроизведение собственных имён в переводе. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора филологических наук по специальности 10. 02. 16 - переводоведение. - Киевский Национальный университет им. Тараса Шевченко, Киев, 2000.

На основании анализа оригинальной и переводной художественно-беллетристической и научно-публицистической литературы в диссертации осуществлено системное исследование фонографической структуры иноязычных собственных названий (английских и немецких личных имен, фамилий и географических названий), а также их ассимиляции украинским языком в рамках общей теории перевода и лексического заимствования.

Ввиду того, что реализация английских и немецких собственных именований в украинской передаче происходит с большими колебаниями (особенно английских онимов), возникает срочная потребность в создании правил передачи иноязычных собственных имён и названий графическими средствами украинского языка и их кодификации. В качестве примера приведём 13 вариантов украинской передачи английского названия Cornwall ['ko: nw¶l], которое занесено в созданные нами Словари как топоним (название полуострова и графства в Великобритании) и антропоним (фамилия) : Корнуолл, Корнуол, Корнуелл, Корнуел, Корнуель, Корнволл, Корнвол, Корнвелль, Корнвел, Корнваль, Корнуваль, Карнваль, Корн-Уельс.

В диссертации исследование фонографии проводилось в двух аспектах - синхронном и диахроническом. Учитывая это, целесообразным считалось детально проанализировать все явления, связанные с процессом становления и освоения фонографической оболочки английских и немецких собственных названий в пределах диахронического среза, рамки которого определяются 1870 - 1995 годами.

Для реализации поставленной цели решены такие задачи: 1) определены роль и место формального аспекта иноязычных слов в рамках общей теории перевода, а также в рамках межъязыковых контактов; 2) описана фонографическая структура английских и немецких собственных названий и охарактеризованы её основные компоненты, принимая во внимания этимологическую специфику, потенциальные возможности системы воспринимающего языка и влияние действующих нормативных факторов; 3) установлена особенность взаимосвязи всех сторон формального аспекта иноязычных собственных названий, в зависимости от их соотношения классифицирован весь экспериментальный корпус иноязычных лексических единиц; 4) систематизированы динамичные процессы в освоении фонографической структуры иноязычных собственных именований и охарактеризованы основные виды их изменений в границах ограниченного синхронного среза.

В работе теоретически обобщены проблемы письменной фиксации английских и немецких онимных заимствований украинским языком; выявлены категории, присущие фонографии заимствованных слов; определены критерии орфографической нормы для новых заимствований; определены неотложные для кодификации случаи вариантности заимствования; проанализированы способы передачи английских и немецких заимствованных названий графическими средствами украинского языка; рассмотрены существующие и возможные обозначения иноязычных фонем и графем в названиях, которые заимствованы украинским языком в различные периоды его развития; представлены собственные предложения относительно разрешения проблемы правописания иноязычных ономастических заимствований.

В диссертации выявлены и подробно проанализированы графические соответствия фонемного состава английских онимов, графемные сочетания немецких названий, а также варианты их украинской передачи. Кроме того, предложены два авторских проекта передачи английских и немецких собственных названий графическими средствами украинского языка, которые предусматривают правописание всех исследованных вариантов.

Ключевые слова: формальное освоение заимствований, воспроизведение, иноязычные собственные имена (антропонимы, топонимы), орфографическая вариантность, фонографическая адаптация, практическая транскрипция, трансплантация, трансфонирование, язык-источник, язык-приёмник, графические средства языка, графические соответствия, фонемоупотребление.

SUMMARY

Goodmanian Arthur Gr. Proper Names Reproduction in Translations. - Manuscript.

Doctoral Dissertation. Speciality 10. 02. 16 - Translation theory. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2000.

On the basis of the original and translated bйlles-lйttres as well as publicistic science literature a thorough investigation of foreign proper names phonographic structure is made. Different types of English and German first names, surnames as well as geographical names adaptation in the Ukrainian language within the translation theory framework are studied.

Phonemic structure of English proper names graphic correspondences, graphemic combinations of German proper names and Ukrainian transformation variants are analysed in detail. 'Rules of English and German proper names reproduction in Ukrainian' are suggested. The author's draft considers all the studied spelling variants.

Keywords: loan-words formal assimilation (adaptation), foreign proper names (first names, surnames, geographical names), orthographic variants, phonographic adaptation, practical transcription, transplantation, transfonation, source-language, target language, language graphic means, phonemes usage.

Размещено на Allbest.ru