Нерегулярні явища в системі дієслова давньогрецької мови класичного періоду (функціонально-семантичний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.14 -- Класичні мови. Окремі індоєвропейські мови

Нерегулярні явища в системі дієслова давньогрецької мови класичного періоду (функціонально-семантичний аспект)

Звонська-Денисюк Леся Леонідівна

Київ 1999

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі загального мовознавства та класичної філології Київського університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник -- доктор філологічних наук, професор Семчинський Станіслав Володимирович, завідувач кафедри загального мовознавства та класичної філології Київського університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти -- доктор філологічних наук, професор Шарипкін Сергій Якович, завідувач секції стародавньої історії та античної культури Ольштинської Вищої педагогічної школи

-- кандидат філологічних наук, доцент Павленко Леонід Васильович, завідувач кафедри грецької філології Симферопольського державного університету Провідна установа -- кафедра історії зарубіжної літератури та класичної філології Харківського державного університету

Захист відбудеться “ 20 ” травня 1999 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Київському університеті імені Тараса Шевченка (252033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10)

Автореферат розіслано “ 19 ” квітня 1999 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук Л.І.Шахова

1. Загальна характеристика роботи

давньогрецький дієслово семантичний граматичний

У давньогрецькій мові кожне формально типове явище поєднане з не меншою масою нерегулярних фактів, без розуміння яких неможливе досконале вивчення граматичної системи, сприйняття її цілісною і зрозумілою. Логічне розуміння незвичного для формально-граматичного підходу явища створює єдину картину внутрішніх закономірностей і зв'язків системи мови взагалі й дієслова зокрема. Результати спостережень за явищами давньогрецької мови розкривають специфіку цієї мови порівняно з іншими індоєвропейськими мовами, що дозволяє провадити подальші загальномовознавчі дослідження як синтетичних, так і аналітичних мов.

Загальномовознавчі дослідження системи дієслова в працях Й. Вакернагеля, Я. Сафаревича, Є. Куриловича, В.В.Іванова, А. Мейє, Е. Бенвеніста, О.Н. Савченка, Й.М. Тронського, М.І. Мєщанінова, К. Ваткінса можна вважати загальнотеоретичним підґрунтям даного дослідження. Аспектологічні проблеми, над вирішенням яких плідно працював Ю.C. Маслов, безпосередньо торкаються завдань пропонованої роботи.

Для давніх мов, як зазначає М.М. Гухман, характерна “об'ємна системність, строкатість граматичних парадигм, різна валентність моделей”. Системні та асистемні явища в мові розглядалися В.Г. Адмоні, Ф. Денишeм, М.М. Маковським, Ю.І. Кисленком та іншими дослідниками, що дозволило визначити критерії системного методу сучасного мовознавства для поділу явищ давньогрецької мови на регулярні та нерегулярні й використати теоретичні засади для визначення внутрішньої організації останніх.

В основу функціонально-семантичного підходу до розгляду категоріальних явищ давньогрецького дієслова покладено погляди засновника функціональної граматики О.В. Бондарка та дослідження функціонально обумовленого зв'язку морфологічних і синтаксичних категорій у працях О.Ф. Лосєва, О.М. Мухіна, М.М. Гухман, Т.В. Булигіної та інших мовознавців.

Явища грецької морфології та синтаксису були предметом ґрунтовного аналізу в працях К. Бругманна, Р. Кюнера, Е. Швіцера, Ф. Буттманна, П. Шантрена, І. Шталя, Б. Дельбрюка, Л. Майєра та цілої плеяди визначних філологів-класиків ХІХ - поч. ХХ століть. Окремі питання давньоелліністики і безпосередньо давньогрецького дієслова, пов'язані з проблематикою нашого дослідження, розглядалися О.Н. Савченком, І.А. Перельмутером, С.Я. Шарипкіним, Т.В. Гіоргівіані, М.М. Слав'ятинською, М.Г. Сенівим, Дж. Деністоном, Е. Борнеманном.

Актуальність роботи. Протягом останнього часу вітчизняні й зарубіжні вчені-класики (Й.М. Тронський, Г.В. Степанов, М.М. Казанський) не раз наголошували на необхідності застосування здобутків сучасного мовознавства в класичній філології, яка в багатьох аспектах відстає від сьогочасного рівня лінгвістики. Тому настійна потреба розглянути принципи організації граматичної системи класичних мов не як набір правил і винятків, а як систему функціонально-семантичних закономірностей кожної категорії і зумовлює актуальність цього дисертаційного дослідження.

Вивчення семантико-граматичного центру давньогрецької мови, яким є дієслово, слугує розгортанню та корекції сучасних знань про граматичну систему давньогрецької мови. Вибудуваний на цій теоретичній базі ґрунтовний аналіз давньогрецьких текстів дозволяє працювати над їх адекватними перекладами українською мовою, що, з огляду на потребу в останніх, є надзвичайно актуальним.

У роботі малося на меті з позицій сучасного мовознавства розглянути всі граматичні категорії давньогрецького дієслова класичного нормативу у функціонально-семантичному аспекті. Беручи це до уваги, необхідно було на граматичному рівні мови провести зіставлення регулярних та нерегулярних явищ при обґрунтуванні структурно-функціональних закономірностей останніх. На основі поглибленого аналізу методом граматичної лінгвогерменевтики оригінальних текстів передбачалася експлікація та корекція сучасних уявлень про систему давньогрецького дієслова.

Досягненню поставленої мети підпорядковані основні завдання роботи:

здійснити дослідження граматичних категорій давньогрецького дієслова у функціонально-семантичному аспекті;

згідно з теорією системності простежити зв'язок між елементами цілісної граматичної системи з регулярними й нерегулярними моделями:

а) в плані синхронії провести диференціацію граматичних явищ системи дієслова на регулярні та нерегулярні;

б) дослідити структурно-функціональні закономірності нерегулярних явищ на рівні морфології і синтаксису;

використовуючи метод граматичної лінгвогерменевтики різножанрових текстів:

а) внести певні корекції в сучасні знання граматичної системи давньогрецького дієслова та здійснити теоретичне обґрунтування досі не описаних явищ граматичної периферії системи функціональної граматики;

б) описати парадигму функціонально-семантичних особливостей системи депонентних дієслів;

в) розглянути особливості дієслівної комбінаторики;

г) проаналізувати нерегулярні моделі синтаксичного узгодження;

ґ) провести аналіз нерегулярності незалежних дієслівних конструкцій;

д) розглянути особливості використання апофатичних моделей при гіпотаксисі.

Мета, поставлені завдання і принципи їх виконання свідчать про новаційність дослідження. Розгляд усіх граматичних категорій системи давньогрецького дієслова у функціонально-семантичному підході до їх тлумачення та зіставний аналіз регулярних і нерегулярних морфологічних і синтаксичних явищ становлять наукову новизну роботи. Граматична система дієслова представлена в плані синхронії як цілісна, чітко структурована на обох рівнях з впровадженою і послідовно проведеною диференціацією регулярних та нерегулярних явищ, причому нерегулярні явища не просто констатуються, а розкриваються їх структурно-функціональні та семантичні особливості; деякі з них уперше потрапили в поле зору спостереження та витлумачення.

Новаційний підхід простежується в охопленні граматичною лінгвогерменевтикою водночас значного обсягу текстів різножанрових творів класичного періоду, за результатами якої встановлено вплив різних факторів (модальних, контекстних, стилістичних тощо) на корекцію сучасних знань системи давньогрецької мови.

Об'єктом дослідження є система давньогрецького дієслова та її реалізація у фактичному матеріалі прозових і поетичних творів, що охоплюють класичний діапазон розвитку давньогрецької мови (V--IV ст. до н.е.). Першоджерелами послужили 83 різнопланові твори, що дали змогу простежити регулярність (чи відповідно обмеженість) прояву функціонально-семантичних закономірностей системи дієслова. Історична проза представлена творами Фукідіда, Ксенофонта, Геродота. Опрацьовані риторичні й філософські твори, де максимально проявляються логічні можливості та інтелектуальне навантаження мови; це промови Демосфена, Ісократа, Есхіна, Антифонта, Лісія, Ісея, діалоги Платона, трактати Арістотеля. Антична драма (Есхіл, Софокл, Евріпід, Арістофан) залучена як джерело дослідження впливу суб'єктивно-експресивних чинників відступу від класичного нормативу, згортання періодів, еліпсису складників. Матеріал виявляє, з одного боку, усі формальні, а з іншого -- асоціативні зв'язки й взаємовідношення зафіксованих у слові форм мислення.

Мета і завдання роботи обумовили використання комплексної методики: найширше використовувалися описовий і порівняльно-типологічний методи. Застосовується метод граматичної лінгвогермевтики тексту (від емпіричного граматичного опису до теоретичного узагальнення), який дає можливість встановити й обґрунтувати нерегулярні факти в зіставленні з граматичною нормою. Методологічним підґрунтям можна вважати критичне вивчення вітчизняних та зарубіжних досліджень з питань давньогрецької філології.

Теоретичне значення дослідження визначене колом лінгвістичних проблем, запропонованими способами їх вирішення та отриманими результатами, що становлять певний внесок у теорію системності граматичних явищ стосовно давньогрецької мови класичного періоду. Предметом теоретичного дослідження стає парадигматична регулярність та нерегулярність явищ системи давньогрецького дієслова на морфологічному та синтаксичному рівнях. Теоретичні узагальнення в роботі сприяють розробці малодосліджених складників системи давньогрецької мови: функціональної семантики депонентних дієслів, дієслівної комбінаторики в системі фунціонального синтаксису відмінків, нерегулярних узгоджувальних синтаксичних моделей, предикативності дієслівних форм у системі гіпотаксису.

Практичне значення роботи. Дані філологічного опису і систематизації експлікованих сучасних знань граматики давньогрецької мови використовуються в теоретичних та практичних курсах з давньогрецької мови, історії давньогрецької мови, внутрішньої структури давньогрецької мови, античної риторики і літератури; при герменевтиці творів давньогрецьких прозаїків і поетів.

Практична цінність дослідження полягає також у можливості залучення результатів поглибленого семантичного і синтаксичного аналізу оригінальних текстів для створення адекватних перекладів творів давньогрецьких авторів та грекомовної теологічної літератури, їх багатоаспектної герменевтики та укладання коментарів.

Апробація роботи. Розділи дослідження та дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри загального мовознавства та класичної філології Київського університету імені Тараса Шевченка, на методичних семінарах з класичної філології; матеріал роботи ліг у основу виступів на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Київського університету (1995, 1996). Результати дослідження висвітлювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Актуальні питання сучасної філології” (Київ, 1996), “Проблемы греческой культуры” (Симферополь, 1997), “Неоэллинистика в СНГ” (Севастополь, 1998), засіданні науково-методичної ради секції класичної філології МДУ імені М.В.Ломоносова (Москва, 1999).

Матеріали роботи знайшли відображення в публікаціях, у методичних розробках для курсових та дипломних робіт, програмах з елліністичних курсів. Лінгводидактичне опрацювання матеріалу дослідження було покладено в основу авторського підручника давньогрецької мови для відділень класичної філології.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури з 149 позицій, списку давньогрецьких першоджерел та трьох додатків.

2. Основний зміст дисертації

У вступі зазначено актуальність і новизну роботи, сформульовано мету та завдання дисертації, визначено матеріал і методи дослідження, його теоретичне і практичне значення.

У першому розділі “Проблема регулярності і нерегулярності в системі мови” розглядаються концептуальні положення сучасного мовознавства у поглядах на систему мови, визначення центральних і периферійних явищ, критерії визначення їх регулярності та нерегулярності. Висвітлюються формально-граматичний і функціонально-семантичний підходи до системи дієслова та теоретично обґрунтовуються принципи розгляду функціональних парадигм системи давньогрецького дієслова на морфологічному та синтаксичному рівнях.

Регулярна використовуваність елементів центру є важливою ознакою функціонально-семантичної категорії, яка відрізняє його від периферійних компонентів, котрі можуть бути нерегулярними, спорадичними, модально обумовленими і оказіональними. Нерегулярність передбачає як частотно обмежені прояви форм, так і форми з кількісно меншими комплексами категоріальних ознак, незалежно від частотності використання таких форм, тому є узагальненим синкретичним поняттям.

Нерегулярні моделі граматичних форм також є варіантами загального значення, обумовленими контекстуально або ситуаційно; вони виникають як наслідок взаємодії типової форми з конкретною мовною ситуацією. В нерегулярній функціонально-семантичній моделі відображається певна ознака, характерна для регулярної моделі, більшою чи меншою мірою підпорядкованої основному семантичному наповненню, тому вона є обмежено самостійною. Принцип регулярності функціонально-семантичних відношень визначається перманентним їх повторенням для кожного значного пласту дієслівної інфраструктури. Ми вважаємо, що цей принцип можна розширити й на спорадичні чи кількісно незначні моделі дієслівних форм, які зберігають лише на перший погляд формальні категоріальні ознаки. Вже античні граматисти впритул наблизилися до усвідомлення функціональної зумовленості вибору відповідної форми, що емпірично. При цьому мається на увазі задіяність саме незвичних, нерегулярних форм, що найкраще доводить їх повноправне існування серед чисельно превалюючих ідентичних функціонально-семантичних моделей і сприйняття цих рідкісних слів мови.

В цілому, регулярні моделі порівнянні з граматично фіксованим, але не облігаторним діапазоном ядра, а нерегулярні -- з відносно усталеними моделями периферії, причому, як зазначає В.Г. Адмоні, “периферійні явища перехрещуються, створюючи спільні сегменти”. Врахування факторів граматичної полісемії застерігає від однобокого розгляду категорій граматичної системи, оскільки конкретна форма може сполучати ознаки, що входять до декількох центрів і декількох периферій. Побудова центр/периферія не завжди класична, іноді вона має полюсну структуру.

Можна твердити, що прагнення максимально наблизитися до розуміння зв'язків об'єктивної дійсності є прямо протилежним концентрації відображення цих зв'язків у центральних явищах граматичної системи мови. За результатами спостережень над матеріалом давньогрецької мови можна зробити висновки, що ця тенденція є прямо пропорційною розгалуженості периферійної сфери. Велика кількість нерегулярних явищ, перехрещення периферійних явищ з центральними чи периферійними функціями інших граматичних категорій створюють об'ємну картину граматичної системи давньогрецької мови. Функціонування у системі регулярних і нерегулярних граматичних моделей є вираженням діалектики цілого і часткового. Взаємопроникнення функціонально-семантичних категоріальних структур робить опозицію регулярності/нерегулярності доволі дискусійною.

У другому розділі роботи “Особливості функціональної морфології системи дієслова (нерегулярні явища на фоні регулярних)” визначається семантичне наповнення граматичних категорій грецького дієслова при зіставному витлумаченні нерегулярних функціонально-семантичних моделей. Морфологічний рівень функціонування мови розглядається, за визначенням О. Бехагеля, як умовний стан спокою. Лексико-семантичний аспект дослідження системи парадигм, що об'єднує всі категоріальні форми давньогрецького дієслова (час, спосіб, стан), відкриває можливості вияву функціонально-семантичних закономірностей нерегулярних морфологічних явищ.

Спираючись на тезу Ю.С. Маслова про те, що “категорія виду існує не у всіх мовах, зате аспектуальність в тій чи іншій мірі представлена скрізь”, та на думку Р.О. Якобсона про співвідносність аспектуальних, темпоральних і таксисних категорій, простежується зв'язок між регулярним граматичним темпоральним визначенням та видовою експлікацією і навпаки.

Спорідненість презентно-імперфектної аспектуальності може виступати критерієм темпоральної регулярності цих форм (позначення дуративного процесу, невизначеної тривалості, ітеративності, узагальненого поняття дії, тенденції дії). Функціонально-семантичною нерегулярністю з переходом до підпорядкування іншій польовій структурі вираження незавершеності, дуративності дії, можна визначити формально-граматичні форми аориста, що вживаються на позначення недоконаної або ітеративної дії в минулому, якщо вказується, скільки часу вона тривала чи повторювалась. Така багатоступенева часова орієнтація яскраво демонструє необхідність врахування таксисного зв'язку; спонтанність таксисного моделювання виявляється як контекстно-нерегулярна, але семантично закономірна, оскільки аорист є претерітною моделлю невизначеного темпорального маркування.

Функціонально-семантична нерегулярність футуральної форми співвіднесена з периферійним сегментом граматичних форм вираження імперативності (ніколи не торкайся рукою), що в текстах, наближених до розмовного койне, через схристиянізований вплив гебрайських моделей стане регулярним явищем.

Слабкі семантичні зв'язки результативного та інтенсивного перфекта потрібно розглядати, за І. Шталем, не як ізольовані форми, а як регулярні функціонально-семантичні типи неоднозначної категорії перфекта. Граматичним категоріям властивий різний ступінь багатозначності та цілісності свого смислового наповнення, тому спроби як об'єднати різні значення в єдиній моделі, так і намагання розподілити їх на центральні і периферійні спричиняють лише, як пише С.Д. Кацнельсон, “насильство над реальною багатоманітністю значень”.

Ми виходимо з того, що понятійне значення граматичних категорій, зокрема стану, не тотожне його функціонально-семантичному значенню і призводить до припустимості різних інтерпретацій аж до діаметрально протилежних, коли активні форми передають об'єктивно пасивну взаємодію суб'єкта і об'єкта й, навпаки, коли медіально-пасивні форми засвідчують об'єктивну агентивність суб'єкта. Cинтаксична ситуація виказує чи радше навіть підтверджує пасивне значення таких форм, коли прийменникове сполучення з іменником подає його як реальний діючий суб'єкт: ми повірили завдяки вам (= ви нас переконали) у краще; або через безприйменниковий інструментальний чи каузативний давальний відмінок: я був пригнічений нещастям (= нещастя мене пригнітило).

Лексико-семантичний аналіз із залученням даних функціонально-семантичного характеру дозволив нам виявити певні закономірності депонентних дієслів та семантичні особливості часових медіальних форм з депонентним значенням. Охоплені типологізацією форми дієслів аттічних авторів представлені в роботі спеціальною парадигмою.

У роботі проведено аналіз дієслів, що традиційно визначаються, як медіально-депонентні, тобто такі, які лише формально мають показники граматичної категорії “медіальний стан”. Спробуємо довести, що такий підхід до них не тільки спрощений і формальний, а й у багатьох випадках залишається непоміченим фактор саме медіальності їх значень. Традиційно вважається, що медіально-відкладні дієслова затримують активне значення у формах медіального презенса і аориста, але більшість з них мають аорист пасивний з відповідним значенням, тому для них логічно вибудовується опозиція медій актив/пасив: люди досягають благ завдяки важкій праці / я це отримав від нього. Проте, як засвідчує приклад, лексичне значення дієслова як медіальної форми виявляється більш складним семантично, ніж значення відповідної активної форми з тим же значенням у перекладі -- здобувати; воно охоплює всі значення активного транзитивного дієслова, а також додаткові смислові компоненти: суб'єкт прикладає певні власні зусилля, здійснює певні дії добровільно чи вимушено, але з користю для себе, тому спостерігаються деякі закономірності, що характеризують загальну систему розподілу лексичних значень медіального стану в цілому.

Відсутність активних граматичних форм можна пояснити семантичною пов'язаністю таких дієслів, оскільки заміна на відповідну активну форму не сприймається як повний семантичний еквівалент; втрачається ознака опосередкованої рефлексії дії на сам суб'єкт. Присутнісь суб'єктивного семантичного компонента можна підтвердити перфектною формою: володіти (в знач. набути і перебувати в стані володіння) підкреслює, що набути можна й хибного знання, яке суб'єкт може сприйняти за правильне, але активна форма мати антитетично свідчить, що об'єктивно, без задіяності сил суб'єкта, можна мати лише істинне знання.

Умовний характер визначення медіально-депонентних дієслів у грецькій мові додатково підтверджується свідченнями синхронічного та діахронічного характеру. Наведені факти дозволяють дещо уважніше приглянутися до дієслів, які традиційно подаються як медіально-відкладні, хоча насправді вони зберігають значною мірою прямий чи непрямий рефлексив, тому можуть визначатись як адекватно медіальні. Відсутність у них форм активу не є “дискримінуючою” ознакою, вона пояснюється специфікою їх лексичного значення.

Аналогічно проведено функціонально-семантичний аналіз депонентно-пасивних дієслів. Спостережено, що в низці дієслів лексичне значення агентивного впливу іншого суб'єкта лежить в основі семантики. Аналіз нерегулярних моделей станової системи засвідчив значну невпорядкованість і доволі часту невизначеність станових опозицій. Безопозиційні, або так звані депонентні дієслова у більшості випадків насправді мають функціонально-семантичне навантаження своєї станової категорії. Спосіб визначається як словозмінна категорія, що виражає різні типи модальних значень, тому повноцінне уявлення про функціональну семантику способових форм можна отримати, лише залучаючи дослідження формально-синтаксичної сфери їх використання. На морфологічному рівні можна визначити, що чотиричленна опозиція способових форм є нестійкою і взаємопроникною.

Оскільки морфологічні категорії найповніше ідентифікуються залежно від постійної синтаксичної значимості, третій розділ дослідження “Особливості функціонального синтаксису системи дієслова (нерегулярні явища на фоні регулярних)” присвячений розгляду нерегулярних випадків функціонального синтаксису паратактичних і гіпотактичних зв'язків.

У підрозділі “Особливості дієслівної комбінаторики” об'єктом спостереження для нас були нерегулярні випадки, кількісно менші групи чи окремі слова ідентичного семасіологічного об'єднання, які підпорядковуються дії іншого правила керування, ніж основне. Хоча функціональна семантика відмінкових форм ширша за термінологічно визначену, на практиці доводиться користуватися загальноприйнятими назвами синтаксичних функцій відмінків. Нерегулярне вербальне керування зустрічаємо в системі всіх синкретичних непрямих відмінків; обмежений обсяг змушує зупинитися лише на деяких прикладах.

Семантично-оказіональні форми дієслівної комбінаторики розглядаються як периферійні моделі, приналежні до власного центру і дотичні до центру функціонально-семантичного поля іншої категоріальної структури. Наприклад, регулярне вживання знахідного відмінка при дієсловах із семантикою допомагати, приносити користь та антонімічних можна зіставити з нерегулярною моделлю вживання датива при дієсловах ідентичної семантики справедливість корисна тому, хто (її) має), котрий можна співвіднести з функціональною семантикою регулярних моделей соціативного датива, який виступає при словах, що акцентують на зв'язку, процесуальному контакті, зближенні чи протиставленні. Давальний спільноти творить синтаксичну та логічну єдність також із дієсловами, які можуть мати подвійне керування із знахідним відмінком. Споріднює визначені моменти й комбінаторика в опозиційних станових групах: захищати з давальним відмінком / боротися за щось, захищатись із знахідним: ніщо інше не допомогло їм врятуватися, як ця сама відсутність / ваші батьки хоробро боролися з варваром чи греком, які йшли війною. Нерегулярне вживання подвійного знахідного відмінка зовнішнього і внутрішнього об'єкта при дієсловах: ділити, наділяти можна зіставити з уживанням знахідного відмінка взамін родового розділового, коли сам іменник має значення цілісності, з якої ще виділяють частину: він не отримав п'ятої частини голосів.

Вживання дієслів відчуттів з родовим відмінком можна визначити як еліптичну конструкцію з пропущеним акузативом абстрактного поняття, до котрого цей родовий відмінок має посесивне чи характеризуюче відношення; при перекладі такі вирази доповнюються словами oбов'язок, справа, ознака тощо, які маються на думці при як іменні предикати: обов'язок хорошого управителя -- вміло порядкувати в домі. Нерегулярний еліпсис засвідчений для іменника акузативної цілісності об'єкта, коли в його ролі знахідний відмінок, який, по суті, є неузгодженим генетивним означенням до пропущеного акузатива внутрішнього об'єкта, що домислюється як етимологічно-споріднене з дієсловом слово: вони здійснили на честь померлих узливання частини. Це саме ті випадки, коли нерегулярна еліптична модель стає центральною, регулярною, а повнокомпонентна фраза сприймається як емфаза.

Для синтагматичних ситуацій давньогрецької мови класичного періоду характерна безприйменникова комбінаторика в чітко визначених функціональною семантикою дієслів та відмінкових форм, свого роду дієслівно-іменних синтагматичних моделях. Прийменники задіяні переважно в конкретно обумовлених синтаксичних ситуаціях для точної передачі семантики словосполучення або ж у тих випадках, коли діапазон комбінаторної потенції дієслова включає декілька відмінків, один з яких є факультативним, тому необхідне експліцитне уточнення. Наприклад, дієслова мають значення воювати, боротись як союзник проти когось: Елевсинці воювали колись з Евмолпом проти Ерехтея. Звичне вживання при них соціативного датива може призводити до плутанини: хто в цій боротьбі виступає союзником, а хто -- ворогом, тому прийменникові конструкції дозволяють чітко визначити ці відношення.

Другий підрозділ присвячено функціональній синтагматиці незалежних дієслівних конструкцій. У них, попри регулярні формально-синтаксичні конструкції, зустрічаються асимілятивні явища. Коли підмет абсолютної інфінітивної конструкції є додатком до дієслова, від якого залежить інфінітив, тоді він може не повторюватися, але присудок і дієприкметникове означення його приймають відмінок додатка або залишаються в знахідному відмінку усякому правителю потрібно бути розсудливим.

Залежний таксис, виражений дієприкметником, має ад'юнктивну підпорядкованість головному предикату і створює комплетивний і невіддільний функціонально-семантичний вимір існування цих форм на морфологічному і синтаксичному рівнях. Проте синтаксична роль дієприкметника як вторинного центру предикації для давньогрецької мови не є настільки однозначною. Навпаки, мовний матеріал класичного періоду засвідчує нерегулярні явища збереження за дієприкметником функції предикативного ядра, що бере витоки з архаїчних часів. Коли дієприкметник відноситься до підмета, і в поєднанні з особовою дієслівною формою набуває домінуючого значення, то значення дієслова стає вторинним: він безперервно воював (= він постійно проводив час воюючи) він таємно втік. Додатковим підтвердженням функції дієприкметника як центру предикації служить використання частки, яка сполучається з функціонально особовими формами присудка: він і сам міг би мати, якщо б лише захотів. Дієприкметники-присудки також поєднуються з особовими формами присудка за допомогою сполучників, що засвідчує їх тотожне предикативне сприйняття.

Витлумачення абсолютних синтаксичних конструкцій (genetivus/ accusativus absolutus), у складі яких виступають непрямі відмінки на противагу номінативу як ознака їх залежного характеру, можливо, й прийнятне для інших європейських мов, але надавати йому універсального значення не слід. У даному випадку, як це часто спостерігається в граматичній парадигмі давньогрецької мови, є явища, що спростовують абсолютизацію граматичних факторів визначення синтаксичної залежності без урахування функціональної специфіки структури грецького речення. Йдеться про зворот називного відмінка з дієприкметником, який виконує ті самі функції, що й інші самостійні дієприкметникові звороти: коли Еллада об'єдналася, звелася велика рука. Припускаємо, що тут ми стикаємося з явищами анаколуфу, граматичного неузгодження дієприкметника з словом, яке ним визначається, при перенесенні на дієприкметник граматичних ознак слова для поняття, що мається на думці, як трапляється в атрибутивних чи предикативних дієприкметників: вийшов брудна голова.

Нерегулярними є спорадичні синтаксичні моделі, які сприймаються неоднозначно. З виразом усвідомлювати, знати за собою предикативний дієприкметник може виражатись через називний або зрідка -- давальний відмінок: я ані не занадто, ані не замало усвідомлюю, що я мудрий; я усвідомлював, що нічого не знаю. В останньому випадку можна говорити про явище подвійного давального відмінка, яке подибуємо і в латинській мові, або ж про зворот давальний самостійний, якщо припустити тотожність суб'єкта логічного звороту з підметом речення, а такі випадки, на противагу латинській мові, в грецькій трапляються, причому частіше -- в архаїчний період.

Третій підрозділ “Функціональна семантика дієслова в системі паратаксису” присвячений розгляду узгоджувальних моделей в моно- та полісуб'єктних конструкціях, еліптичних явищ у системі присудка, різновідмінкових формам іменної частини присудка.

Неповне категоріальне значення також об'єктивно розглядається як периферійне функціонування, згідно з яким еліптичні моделі тлумачаться як нерегулярні. Проте можна розмежувати їх апосіопетичне використання як справді нерегулярне і лише стилістично-обумовлене та регулярне використання еліптичних моделей, тоді як повнокомпонентні моделі виказують емфазу. Розуміння брахілогії як самодостатнього явища давньогрецької мови допомагає розгорнути еліптичні моделі, буквальний переклад яких іншими мовами часто недостатній і вимагає експліцитної кореляції. У деяких випадках герменевтичне розгортання функціонально-лексичного аналізу свідчить, що акт предикації є згорнутим, а саме: коли іменна частина формально не узгоджена з відмінком підмета. Нерегулярне граматичне вираження іменного предиката спостережено в родовому відмінку власника, походження, міри, якості, в посесивного та етичного давального відмінка, які узгоджуються з пропущеним, як правило, абстрактним поняттям іменної частини присудка: один з цих днів був у розпорядженні дітей (= був таким, що ним розпоряджалися діти).

Саме поняття модальності, хоча імпліцитно передбачає прямо пропорційний зв'язок з нерегулярністю, в деяких випадках переростає у формально зграматизоване регулярне функціонування, якe має місце при вживанні різновидів заперечних слів у гіпотактичних моделях, що досліджується в четвертому підрозділі “Апофатичні конструкції в системі гіпотаксису”. Використання саме апофатичних моделей для визначення центральних і периферійних форм вираження присудка підрядних речень зумовлене тим, що при запереченні найяскравіше проявляється діалектична єдність мови і мислення, множинного і одиничного, а граматичне значення заперечення часто поєднується з граматичним значенням модальності.

Спостережено, що вживання певних типів присудка підрядного речення залежить від загальної семантики цього типу підрядного зв'язку, а не від керуючих дієслів головного речення. Часто ж граматично керуюче речення насправді є логічно підпорядкованим і залежним від свого підрядного, тому формально-граматичний зв'язок суперечить об'єктивній субординації дій. Ті підрядні речення, які є логічно і формально залежними від головних і виказують певний ступінь модальності вираження присудка (додаткові, мети), містять суб'єктивну заперечну частку або слова, складені з нею. Інша група підрядних речень, залежних від головних лише формально-граматично, а не об'єктивно-логічно (відносні, часу, причини, умови, допустові, наслідкові), демонструє використання прямого заперечення та похідних слів при дієслівному присудкові.

Підтвердженням встановленої залежності і ще більш показовим у цьому відношенні є розгляд нерегулярних випадків плеоназму. Так, подвійне заперечення з кон'юнктивом аориста та футуральним індикативом служить для емфатичного підсилення заперечного значення: допоки я дихаю і здатен, я не припиню займатись філософією; лихих ви ніколи не зробите кращими. Наявність подвійного заперечення можна розглядати як логічний синтез об'єктивного і суб'єктивного поглядів на описувану подію. Звичне для кон'юнктива заперечення свідчить про модальне навантаження дієслівної форми, яке поволі вивільняється від стихійності суб'єктивізму і наближається до об'єктивної сутності описуваного.

Якщо обидва заперечних слова одного модального характеру, то можна спостерігати емфазу об'єктивізації чи суб'єктивізації в зображенні описуваних подій. Звичне вживання при індикативі прямого заперечення підсилюється його повторенням, підкреслюється унаочненням апофази і щодо відношенню до дієслівної дії, і щодо заперечення при підметові чи другорядних членах речення: ані небезпека, ані війна через такі важливі справи не стали для нас великою перешкодою; ніхто ніколи не скаже, що я, зрадивши греків, віддав перевагу дружбі з варварами. Подвійне вживання відносного, умовного заперечення підсилює суб'єктивізм тлумачення мовцем дійсності: зробивши щось ганебне, ніколи не сподівайся приховати. Цей пасивний наказ можна сприймати як побажання мовця, а зовсім не як категоричний імператив. Аналогічним є інертний наказ, що нагадує просто велике прагнення мовця, але насправді ні до чого не зобов'язує особу, на яку скерований наказ: нехай він не приховує від тебе і цього.

Запропонований нами аналіз апофатичних конструкцій при гіпотаксисі найяскравіше засвідчує, що грецька мова і відповідне їй грецьке мислення базуються значно більше на безпосередньому сприйнятті і відображенні зв'язків самої дійсності, ніж на ригористичному конструюванні формально-граматичних зв'язків; їх дослідження підтверджує тезу про давньогрецький синтаксис як філософську сторону граматики.

Висновки

1. Системні явища на граматичному рівні давньогрецької мови мають помітну тенденцію до відхилень від класичного нормативу, що вимагає послідовного проведення їх диференціації на регулярні та нерегулярні.

2. Граматичний потенціал системи дієслова реалізується не лише в регулярних функціонально-семантичних моделях. Активність і стійкість елементів периферії сприяє розгортанню процесів парадигматизації центру і кількісно та якісно впливає на їх категоріальне визначення.

3. Максимальне залучення явищ граматичної периферії з визначенням їх морфологічних, синтаксичних, лексико-семантичних та функціонально-семантичних особливостей створює цілісну картину парадигматичної регулярності, нерегулярності чи варіантності системи дієслова.

На рівні функціональної морфології:

нерегулярні явища темпорального діапазону індикативних і неіндикативних часових форм визначаються через зіставлення з їх видовими опозиціями;

нерегулярні станові моделі та явища депонентності засвідчують значну невідповідність функціонально-семантичної сфери станових форм, яка значно ширша, ніж граматично детермінована;

способові форми, зберігаючи формальні морфологічні ознаки, в синтаксичному функціонуванні є модально маркованими.

На рівні функціонального синтаксису:

оказіональні чи факультативні моделі дієслівної комбінаторики можуть бути витлумачені як функціонально-семантичний варіант регулярної моделі;

узгодження присудка засвідчує численні випадки, коли функціонально-семантичні нерегулярні моделі утворюють категорію формально-логічного типу. І, навпаки, використання повнокомпонентних конструкцій стає нерегулярним явищем;

у системі гіпотаксису спостережено домінування внутрішнього паратактичного зв'язку, максимальне відтворення об'єктивно-логічних, а не формально-зграматизованих зв'язків, тому зовні здавалось би невпорядковані й нерегулярні моделі насправді витворюють об'ємний центр, а периферійні відгалуження є незначними; за критерій їх визначення обрано форми прямого та модального заперечних слів, їх плеоназм.

6. Застосуванням граматичної лінгвогерменевтики оригінальних прозових та поетичних текстів уточнюються дефініції та експлікуються теоретичні положення функціональних морфології та синтаксису, що дозволяє вносити корекцію в сучасні знання граматичної системи давньогрецької мови і визначати (і далі вивчати) модальні, контекстні (еліптичні, плеонастичні, асимілятивні, перифрастичні, узгоджувальні та ін.), оказіональні моделі.

7. Дослідження найбільш складної і багатоакцидентної системи дієслова у функціонально-семантичному аспекті та типологізація не характерних для української мови граматичних категорій грецького дієслова (відсутні в українській мові категорії оптатива, медія та інших, депонентність, відмінні синтаксичні ситуації тощо) дозволяє розрізняти основне лексичне значення дієслівної форми, формально зграматизоване чи функціонально обумовлене та визначати принципи перекладу квазі-безеквівалентних конструкцій.

За результатами роботи опубліковано такі праці

1. Звонська-Денисюк Л.Л. Давньогрецька мова: Підручник для відділень класичної філології та гуманітарних факультетів вищих закладів освіти. -- К.: Томіріс, 1997. -- 592 c.