Юридична лексика кримінально-процесуального права Гетьманщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 800.865:34

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЮРИДИЧНА ЛЕКСИКА КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА ГЕТЬМАНЩИНИ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

СТЕЦЮК БОГДАН РОМАНОВИЧ

Запоріжжя - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Запорізького державного університету Міністерства освіти України.

Наукові керівники:

ОЛІЙНИК Іван Степанович, кандидат філологічних наук, професор, доктор філологічних наук;

БІЛОУСЕНКО Петро Іванович, доцент, Запорізький державний університет, завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти:

ГОРПИНИЧ Володимир Олександрович, доктор філологічних наук, професор, Дніпропетровський державний університет, професор кафедри української мови;

ВЕРБОВИЙ Микола Володимирович, кандидат філологічних наук, доцент, Криворізький державний педагогічний інститут, доцент кафедри української мови.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка Міністерства освіти України, кафедра української мови.

Захист відбудеться "29" червня 1999 року о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 у Запорізькому державному університеті за адресою: 330600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. ІІ, ауд. 230.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького державного університету (адреса: 330600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. ІІ).

Автореферат розісланий "27" травня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради ХОМ'ЯК Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У період національного відродження України постала нагальна потреба вироблення правничої термінології, яка є не просто формальним атрибутом державності, але й орієнтиром для керування багатьма етнодержавними процесами, необхідною умовою нормального функціонування всіх державних і громадських інститутів. Виходячи з цього, Указом Президента України від 19 червня 1995 р. було створено Українську комісію з питань правничої термінології.

Вироблення й кодифікація української правничої термінології має опиратися на живомовні традиції українського народу, на його надбання в цій царині протягом багатьох віків. Як свідчать писемні пам'ятки, на всіх етапах боротьби української нації за встановлення своєї державності та системи права одне із найголовніших місць посідали проблеми правничої термінології. Особливо важливим для системного лінгвістичного дослідження юридичної лексики є період Козацько-Гетьманської держави. Він є одним із найвизначніших в історичному розвитку України і пов'язаний з її формуванням як національної держави та виходом на арену світової історії. Для управління такою політичною інституцією європейського взірця була створена відповідна правова система, яка впливала не тільки на військову чи господарську діяльність, але й відбивалася в усіх сферах життя українського народу.

Історію юриспруденції України, зокрема періоду Гетьманщини, вивчали багато правознавців XIX-XX ст. (А. Кістяківський, О. Левицький, М. Слабченко, І. Черкаський, А. Пашук, О. Гуржій та ін.). Мова юридичних документів здавна цікавила й українських мовознавців. Першу спробу проаналізувати лексеми процесуально-кримінального права і судівництва здійснив П. Житецький. Аналіз окремих лексем, пов'язаних з правом Гетьманщини, з погляду семантики, етимології чи словотвірної будови подано в працях М. Худаша, М. Рогаль, С. Бевзенка, І. Свєнціцького, Л. Гумецької та ін. Юридична лексика цього періоду частково розглядається в дослідженнях українських історичних пам'яток А. Кримського, О. Шахматова, Л. Батюка, А. Генсьорського, О. Лахна, М. Худаша, Ф. Ткача. В академічному виданні "Історія української мови. Лексика і фразеологія" зроблено аналіз юридичної лексики Гетьманщини в описово-узагальнюючому аспекті. Однак комплексного дослідження української правничої лексики XVII-XVIII ст. в українському мовознавстві немає. Актуальність роботи зумовлюється й тим, що вивчення цієї проблеми дає змогу представити систему права й адміністративного поділу Козацько-Гетьманської держави.

Дисертація має зв'язок з науковою плановою тематикою кафедри української мови Запорізького державного університету "Формування лексичної системи української мови".

Мета роботи - здійснити комплексний лексико-семантичний, етимологічний і словотвірний аналіз юридичної лексики кримінально-процесуального права періоду Гетьманщини як складової частини тогочасної лексичної системи української мови та проаналізувати вплив юридичної лексики досліджуваного періоду на формування сучасної української правничої термінології.

Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

- виявити склад юридичної лексики кримінально-процесуального права періоду Гетьманщини;

- з'ясувати семантику, джерела походження, умови та шляхи творення лексико-семантичних одиниць юриспруденції;

- проаналізувати словотвірну структуру лексичних одиниць, які входять у виявленні тематичні групи;

- простежити розвиток юридичної лексики кримінально-процесуального права в наступні періоди її функціонування та визначити її роль у становленні терміносистеми права української мови.

Об'єктом дослідження є юридична лексика кримінально-процесуального права, засвідчена в актових документах Гетьманщини та інших писемних джерелах XVII-XVIII століть.

Джерела дослідження. Матеріальну базу дослідження становлять як спеціальні нормативні тексти, так і різноманітні за стилями і жанрами писемні джерела періоду Козацько-Гетьманської держави. У дослідженні широко використовуються лексикографічні праці, у яких відображається лексика кримінально-процесуального права доби Гетьманщини.

Методи дослідження. Основними методами є описовий, порівняльно-історичний та зіставний. Обрання цих методів продиктовано синхронічно-діахронічним характером роботи.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в ньому вперше на широкому фактичному матеріалі здійснено комплексний аналіз юридичної лексики кримінально-процесуального права в діловій мові Гетьманщини та її вплив на формування сучасної правничої термінології. Опрацьовано термінологію багатьох інститутів судочинства, а також системи найменувань процесуальних дій, судових вироків та постанов, з'ясовано походження багатьох лексем та особливості їх функціонування в конкретний історичний період розвитку.

Теоретичне й практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані при укладанні словників юридичних термінів та історичного словника української мови, а також при викладанні курсу історії української мови, проведенні відповідних спецкурсів і спецсемінарів, пов'язаних із опрацюванням юридичної лексики в синхронічному і діахронічному аспектах. Результатами дисертаційного дослідження можуть скористатися історики та етнографи при вивченні побуту й історії українського народу згаданого періоду, а також правознавці при вивчення історії держави і права України.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи й дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Запорізького державного університету. Основні положення та результати дослідження були висвітлені на Всеукраїнській науковій конференції "Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку" (Запоріжжя, 1996), міжнародній науковій конференції "Література й історія" (Запоріжжя, 1996) та на звітних наукових конференціях викладачів і студентів Запорізького державного університету (Запоріжжя, 1995; 1996), Запорізького юридичного інституту МВС України (Запоріжжя, 1998; 1999).

Публікації. Аспекти досліджуваної проблеми відображені в п'яти публікаціях, з них 3 - у провідних фахових наукових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків. До роботи додається список використаної літератури, список джерел та їх умовних скорочень, словопокажчик юридичної лексики. Повний обсяг дисертації - 192 сторінки, із них основний текст дослідження - 153 сторінки, список джерел (45 найменувань) - 4 сторінки, список використаної літератури (214 найменувань) - 19 сторінок, додаток - 16 сторінок. юридична лексика кримінальне процесуальне

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність і наукова новизна, формулюються мета, завдання та методи дослідження, розкривається сфера практичного використання досягнутих результатів, указується джерельна база дослідження.

Перший розділ "Зовнішньолінгвістичні аспекти розвитку юридичної лексики Козацько-Гетьманської держави та історія її дослідження" складається з двох підрозділів. У першому підрозділі "Зовнішньомовні чинники формування юридичної лексики в Козацько-Гетьманській державі" зазначається, що формування української юридичної лексичної системи значною мірою пов'язане саме з позамовними чинниками, серед яких найбільше виділяються історико-політичний і соціально-комунікативний. З'ясовуються історико-правові умови, у яких відбувалося формування національної юридичної лексики кримінально-процесуального права та судівництва як окремої терміносистеми. Зокрема відзначається, що до середини XVII століття в Україні правове життя зазнавало значного впливу Польщі. Але з 1648 року по всій Україні починає діяти судово-правова система на основі народних традицій. Подальший період, починаючи з 1654 року, пов'язаний з постійною боротьбою українського народу з російською імперією за відстоювання своєї правової системи. Гетьманщина, хоч і порвала із Заходом зв'язки, не хотіла вийти з-під його впливу. У період правління І. Скоропадського, П. Полуботка і Д. Апостола витворюється, зберігаючи традиції і звичаї, новий козацький судовий устрій. Однак у 1773 р. скасовується давній судовий устрій і на його місце вводиться російський. Зазнає утисків українська мова, що, у свою чергу, значно впливало на долю української правничої термінології. Але це не призвело до повного її занепаду, доказом чого є функціонування юридичних термінів періоду Гетьманщини в сучасній українській терміносистемі права.

Кінець XIX - 20-ті роки XX ст. - період культурно-національного відродження. У цей час друкуються українською мовою правничі, перекладні та інші спеціальні словники, пов'язані з юриспруденцією.

Починаючи з 30-х років нашого століття, на розвиток юридичної лексики значний вплив справляють позамовні фактори. Зросійщення української мови спричинило те, що почали узаконюватися старі запозичення з російської мови, скасовувалися давні українські терміни.

Із початком відновлення державності України разом із дерусифікацією української мови набуває ваги науковий підхід до вивчення української термінології, у тому числі й правничої.

Другим важливим зовнішньомовним фактором, який суттєво впливав на становлення й розвиток української юридичної лексики, є фактор соціально-комунікативний. Суспільно-економічні умови, у яких розвивалася Україна кінця XVII століття, стали причиною поширення на її території латинської мови. Її вивчали у братських школах, нею викладали в Києво-Могилянській академії. Для вивчення і глибшого засвоєння латинської мови в Києво-Могилянській академії було видано словники Є. Славинецьким "Лексіконъ латинский" (1642 р.) та А. Корецьким-Сатановським і Є. Славинецьким "Лексікон славено-латинскій" (1650 р.) Судові чиновники, що вели справи, добре знали латинь, тому українські писарі змушені були користуватися латинізмами, запозиченими часто через посередництво польської актової мови. У формуванні юридичної лексики вагомим фактором виступає освіченість самих суб'єктів, які вели судові справи. Значна кількість судових чиновників навчалася за кордоном і після повернення на Батьківщину в процесі ведення справи зловживала іншомовною (переважно латинською) термінологією. Проте іншомовні запозичення не є основою розглянутої групи лексики. Як показує аналіз джерел досліджуваного періоду, найбільшу частку згаданої лексичної макрогрупи становить термінологія власне українського походження.

У другому підрозділі "Основні лінгвістичні аспекти дослідження юридичної лексики" здійснено детальний аналіз історії дослідження правничої термінології. Зокрема зазначається, що на теренах України, яка була під владою Російської імперії, не вдалося до 1917 року видати спеціального юридичного словника української мови. Трохи кращим становище було на Західній Україні, де в 1893 році І. Левицький видає "Німецко-русский словар висловів правничих і адміністративних".

Інтесивно розвивається правнича лексикографія після 1917 року. У світ виходять словники І. Жигадла, Є. Ванька, В. Леонтовича та О. Єфимова, В. Левицького. Особливо плідними виявилися 20_ті роки. За словами О. Гончара, це був час українського Ренесансу європейського та світового масштабу, коли за найкоротший проміжок часу відбувся феноменальний розквіт нації. З'являється цілий ряд правничих словників, авторами яких були М. Свободін, М. Кохановський, С. Веретка та М. Матківський. У 1926 році українська термінологічна комісія під керівництвом А. Кримського видає "Російсько-український словник правничої мови".

У 20-х роках правничі журнали друкують цілий ряд статей з юридичної термінології, які часто носили дискусійний характер. На жаль, здійснені заходи не довели до кінця справу нормалізації української юридичної термінології. Головною причиною став наступ на традиції українського народу, розпочалася боротьба з "націоналістичним шкідництвом на мовному фронті". Власне українські терміни перевірялися на відповідність російським або замінювалися інтернаціоналізмами.

У наступні десятиліття спеціальних наукових досліджень на академічному чи державному рівні практично не велося. Тільки в 1985 році вийшов у світ "Русско-украинский словарь юридической терминологии" за загальною редакцією Б. Бабія. Останнім часом з'являється кілька правничих словників, як галузевого, так і загального характеру. Серед них перекладні словники В. Дранюка і С. Журавльова, Й. Андерша та С. Воробйова, тлумачний юридичний словник Й. Андерша та В. Винника. Однак аналіз історії розвитку, формування і створення сучасної правничої термінології на рівні лінгвістики почав здійснюватися лише з середини 50_х років. Основними проблемами, які досліджувалися в цій галузі мовознавства, є історія слів, формування і розвиток окремих тематичних груп правничої лексики.

Особливості формування, функціонування та розвитку української актової мови в період Київської Русі та XIV-XVIII століть досліджують А. Генсьорський, М. Пещак, М. Худаш, Л. Полюга, В. Горобець, О. Лахно, М. Рогаль, Д. Гринчишин та інші.

Згадані праці містять цінну інформацію про формування і розвиток досліджуваної групи лексики і створюють передумови для здійснення системного аналізу юридичної лексики кримінально-процесуального права, засвідченої в пам'ятках ділової української мови Козацько-Гетьманської держави.

Другий розділ "Лексико-тематична група судового права" складається з двох підрозділів. У першому підрозділі здійснено лексико-семантичний аналіз слів, які позначають поняття "суд". Судові органи у актових документах Гетьманщини позначає лексема судъ "установа, що займається розглядом справ процесуальних сторін". Напр.: декрет сей ферованный и судом войсковым ствержений [1657, АПГУ, 4]^** Список умовних скорочень джерел подано в додатку до дисертації.; просити суду воинского Енерального, аби тебе, осадили [1719, ПЛ, 37]. Розвиток судочинства відбувався в тісному взаємозв'язку із суміжними сферами військового чи адміністративного управління, що сприяло появі нових дво- або трикомпонентних номенклатурних термінів, створених на спільній основі. Так, для назви судового органу, який розглядав справи на території адміністративної одиниці - полку, вживається термін-словосполучення полковий судъ. Напр.: Судъ ншъ полковий Прилуцкый знанилъ ему Верескуненку тце [1719, ДДГ, 174]. Поняття "судовий орган, який функціонував у місті" передається словосполученням судъ городовой. Судові справи в адміністративно-територіальних одиницях - сотнях вирішувала установа, яка мала назву сотнний судъ. Напр.: Мыкола Асауленко,... въ судъ сотнномъ Бахмацкомъ допрашеванъ [1752, ДНРМ, 245]. Судові справи на прикордонній території розглядала спеціальна інституція, що іменувалася двочленним словосполученням пограничный судъ. Позови від станової шляхти розглядали спеціальні апеляційні суди, які в обстежених пам'ятках носили назву трибунальський судъ. Саме слово трибунал є запозиченням з латинської мови через посередництво німецької (нім tribunal < лат. tribunal). Третейський суд іменувався стійкими словосполученнями купцький компромисъ, компромісальний судъ. Напр.: и не полковымъ судомъ, но компромисальнымъ самы доброволне расправити хотять [1754, АГНБ, 70]. Слово компромис було запозичено в період Гетьманщини з латинської мови: лат. compromisum, означає "угода, згода". Як синонім до назви третйський судъ у діловій документації цього періоду фіксується власне українське словосполучення полюбовний судъ. Внутрішні правові стосунки в церкві розглядали спеціальні судові інстанції. Для передачі поняття "судовий орган, який займається розглядом справ духівництва", використовувалося словосполучення єпископський судъ. Церковні правопорушенння, що були вчинені мирянами, розглядалися в судах, які називалися духовный судъ, судъ высший духовный.

Крім лексеми суд, у діловій документації Гетьманщини фіксується ряд інших термінів з цим значенням: право, розправа, управа, справа, іряд, лавиця, магістрат. Серед них найчастіше вживається лексема індоєвропейського походження право. Напр.: хот ему такъ великая шкода в его огороже діеться, до права сам за свое доборе діло не відовал [1654, ЛРК, 31].

Писемні пам'ятки кримінально-процесуального Гетьманщини фіксують термінологічні словосполучення, стрижневим компонентом у яких є слово справа. У значенні "(про)вести судову тяжбу" вживалися словосполучення мірковати справи, справу тію віизріти, справи разсуждати. Напр.: вышь реченные судъ в справу тію віизрівъши [1655, ЛРК, 30]. Для передачі поняття "завершити судову справу" використовуються двочленні словосполучення вмітикговати справу, справу скончити. Назва самого процесу "порушити судову справу" передається словосполученням приточіти справу (у пам'ятках звичайно у формі приточілася справа, точілася таковая справа). У значенні "закрити справу" вживалися словосполучення справу вітерти, справу умірити вічне. Напр.: абы южтая справа вічне умрена и в жадного суду чинела не была [1672, ЛРК, 158]; первую справу казали вітерти с книг городових Полътавъских [1674, АПГУ, 6].

У документах ділової мови Козацько-Гетьманської держави на позначення судових органів, що функціонують у містах, закріпився термін урядъ. Крім того, фіксуються номінації на позначення судів, які пов'язані з назвою того чи іншого населеного пункту: ірядъ кгродский, ірядъ Кролевцкий, ірядъ мискій Полтавский тощо. Напр.: мы, ірядъ Кролевцкий, все подрядне выслухалы од певних свідітелей [1711, ДНРМ, 49].

У цій підгрупі аналізуються також слова-синоніми до слова судъ: магістрат, лавиця.

У другому підрозділі "Терміни на позначення посадових осіб та судовиконавців" розглядаються лексеми суддя, війтъ, лавники, райця (велікий райця), возний (возний енеральний), законникъ, знатні товариши військові, принципал, инстигатор, межовщікъ, катъ, палачъ, пісаръ, підпісокъ, нотарій, канцелярістъ, гтьманъ, бурмистръ, комисаръ, отаманъ, осавілъ.

Праслов'янського походження слово суддя має значення "посадова особа, що здійснює судовий розбір якої-небудь справи". У документах періоду Гетьманщини в основному фіксуються термінологічні словосполучення атрибутивно-іменникового характеру з опорним компонентом судді. Так, для позначення вищої судової влади вживається видове найменування суддів (відповідно до назв самого судового органу): генеральний судь, судд Войска запорожского енеральний, судд військовий енеральний, суді полковій, судд погранічний, судд порубжний, судд змський тощо.

У цій семантичній групі розглядаються запозичення: війт (з середньонімецького vo(e)t "наглядач, правитель"), лавникъ (з старопольського lavnik) "суддя побічний; суддя людей", райця (польське rajca) "член виборчої ради магістрату", возний (польське vozny) "офіційний урядовець, що оглошував судові вироки". Слово принципалъ "судовий чиновник, який виступає довіреною особою в судовій справі" запозичене з латинської мови (лат. principalis "перший, головний"), катъ - із старопольської (ст. -п. kat "лихо, дідько, нещастя"). Напр.: Передъ нами райцами, лавниками, того року по справахъ судовыхъ засідаючими [1728, НА, 2]; черезъ возныхъ всякие... діла отправляются [1743, Права, 837]. Катъ хотя званія на себі неносное и ненавистное иміеть... всякому человіку въ омерзеніе его иміть не надлежить [1743, Права, 752]. Аналізуються також запозичені лексеми канцеляристъ (польське koncelarista < лат. kancelarius), бурмистр (пол. burmistrz, чеське burmiste) "управитель", комісаръ "довірена особа, уповноважений" (нім. Komissar, фр. commisserius), осавілъ з тюркських мов "посильний".

У третьому розділі "Лексико-тематичні групи юридичної лексики процесуального права" здійснено лексичний аналіз груп юриспруденції, що позначають поняття "судове слідство", "свідки і свідчення у судовому процесі", "процесуальна сторона", "захист процесуальної сторони". Речові докази в актових документах іменувалися словом лиц. Напр.: роги позбивав за для лиця [1654, АПГУ, 76]. Поняття "клятва" передавалося іменниками присяга, клятва. Особа, яка давала показання в судовому процесі, називалася словом свідокъ. Подані свідчення передавалися терміном свідитлство, а заяви, що подаються для захисту прав потерпілої сторони, іменувалися словами жалоба, позовъ. Лише незначну частку в цій лексичній мікрогрупі становлять запозичення. Фіксуються слова-латинізми: апеляція (лат. appellatio "звертання") мало значення "оскарження якої-небудь судової справи, постанови", протстъ (лат. protesto "публічно доводжу") функціонувало в значенні "рішуче заперечення проти рішення суду чи ведення слідства". Напр.: Прошу сей протстъ записати у Суду енерального и декретомъ обваровати [1723, ДДГ, 235]; касовати (лат. cassare "скасування, знищення") означало перевірку чи анулювання вищестоячою інстанцією судового рішення або постанови. З польської мови запозичено іменник скарга (ст. -п. skarqa "заява на захист порушеного права").

Починаючи з XVIII століття, під впливом російського діловодства з'являються русизми. Для передачі поняття "слідство" використовується термін розыскъ, а допит передається словом распросъ. Процесуальна сторона, яка подає скаргу, має назви жалобнікъ, челобітчикъ. На основі іншомовного запозичення творяться власне українські юридичні назви чиніти інквізіцію, виводити інквізіцію, які означали "проводити судове слідство". Вислови присягу виконати, присягою повязуватися в документах доби Гетьманщини служать для найменування поняття "давати клятву, заприсягнутися". Напр.: на вивденя о том забойстве, інквізіциі [1682, ЛРК, 185]; Грицко Нусъ очевисто признал присягою повязуючися [1687, ЛРК, 190]; Которие свідетелъ... хотели и присягу віконати [1711, ДНРМ, 49]. У цей період функціонує трикомпонентне словосполучення з цим значенням - клястися смертною клятвою. Це ж значення передавали багатокомпонентні словосполучення-синоніми ціловати слова і хрестъ, крестъ святой и слова христови лобизати; поряд з ними у синонімічному ряді стоять іменниково-дієслівні словосполучення сумлнемъ подняти, сумлнемъ завезати, обязати совістию.

Окрему структурно-семантичну одиницю в юридичній лексиці кримінально-процесуального права становить група лексем, що позначають свідків і свідчення у судовому процесі. Крім терміна свідокъ, функціонувала лексема доводчикъ з цим же значенням. Свідки, які користувалися добропорядною репутацією і були христянського віросповідування, іменувалися словосполученнями: лыди зацьные, люд старінные. Напр.: и записали про людй зацъних віри годних [1710, ДНРМ, 38]; люд старінные слово в слово свідителствоволи [1713, ДНРМ, 62].

Подані в суді показання називалися дериватами свідітельство, свідоцтво, освітченя (пор. також сполуки свідоцтва опівати, освітченя чиніти). У пам'ятках для передачі процесу дачі показань часто вживається стійке словосполучення сказкою свідітелствою. Напр.: И тое, що чул тое и смею сказкою свідітелствую [1752, ДНРМ, 326]. Іменник свідітельство нерідко супроводжує прикметник людское, наприклад: уважаючи розние слушние доводи подлугъ свъдітельства людского [1714, ДНРМ, 74]. З цим же значенням у писемних пам'ятках фіксують лексеми призънат, призънання і атрибутивно-іменникове словосполучення особліве призънат. Зрідка, як синонім до слова свідчення, у документах зафіксована лексема реляція.

В юридичній лексиці кримінально-процесуального права чітко виокремлюється тематична мікрогрупа на позначення поняття "процесуальна сторона", стрижневою в якій є лексема сторона. Слово є стрижневим компонентом у складі словосполучень атрибутивно-іменникового характеру (сторона поводовая, потребіюча сторона, обідная сторона, скаржача сторона, сторона позванная, сторона обвиннная). Паралельно із термінами-словосполученнями для позначення поняття "процесуальна сторона" функціонують більш мобільні номінативи слов'янського походження оповідантъ, жалобнікъ, истць, челобитчікъ. Розвиток синонімічних рядів відбувався також завдяки проникненню запозичених слів, котрі на грунті української мови набули термінологічного значення: акторъ у значенні "захисник свого права" (із лат. aktor "діючий виконавець ролей"), суплікіючий "сторона, яка захищає себе в суді" (із лат. suplex "той, хто стоїть на колінах").

Процес захисту процесуальної сторони передавався рядом лексем, основною з яких було слово скаржитися (звичайно у формі дієприслівника ускаржаючися). Напр.: ускаржаючися о долегливости свои, которіе отъ васъ полкового и міского уряду поносять [1649, АГНБ, 59]. Крім однослівних найменувань, фіксуються сполучення зі складовим компонентом скарга (зансти скаргу, перекладати скаргу). Напр.: Лукян Кривий... прекладалъ скаргу [1665, ЛРК, 171]. Як синонім до лексеми скарга фіксується слово жалоба (заносити жалобу, предлагати жалобу) і словосполучення жалобліве предложньня. Напр.: По якой занесенной жалобі его млсти пна сотника миргородского [1714, ДНРМ, 73]; предлагалъ нам жалобу свою Анъдреи Кандиба [1719, 94]. У документах Мотижинського архіву трапляється народнорозмовний вираз утяжливий жаль прекладати. Захист свого права через звернення до судової інстанції чи органів влади виражався запозиченим з латинської мови дієсловом супліковати, а назва самого документа іменником супліка. Як синонім до лексеми супліка вживався субстантивований прикметник чолобітна, який використовувався також у складі словосполучень искова челобітна, общая челобітна; а до супліковати - беть челомъ. Напр.: спорядили общію на него челобітную [1719, ДДГ, 209]; Беть челомъ малоросійского Полтавского полку сотні Соколской жител Касіянъ Паламаренко [1743, 238].

У синонімічному ряді до лексеми скарга стоять слова доношніє, позовъ. Поняття "оскарження судового рішення" подавалося різними за походженням синонімічними лексеми, які співіснували паралельно. Серед них терміни апеляція (із лат. appellatio "звертання"), протст (із нім. protest < лат. protesto "публічне доводжу"), касування (польське kasovac <лат. cassare "скасування, знищення").

Історична доля аналізованих лексем різна: частина з них входить до активного шару лексики сучасної української мови без змін у значенні (свидок, сторона, скарга, позов), інші вийшли з ужитку (шляковати, деляторъ, інквізіція). Деякі слова, зазнавши фонетичних і морфологічних змін, функціонують у сучасній українській мові.

У четвертому розділі "Тематичні групи лексики кримінального права" розглядаються назви злочинів і правопорушень, злочинців і правопорушників та найменування покарань і судових постанов.

Правничі лексеми на позначення поняття "злочин, правопорушення" поділяються на такі підгрупи: 1) назви злочинів, спрямованих проти життя людини; 2) найменування злочинів, спрямованих проти честі і гідності людини; 3) назви злочинів, пов'язаних з крадіжкою чи присвоєнням чужої власності; 4) юридичні терміни на позначення порушень звичаїв, норм етики, церковних догматів; 5) назви злочинів, пов'язаних із діяльністю посадових осіб; 6) загальні найменування правопорушень.

Найбільш поширеною лексемою в назвах злочинів, спрямованих проти життя людини, була лексема забитті "вбивати". Проте назва злочину часто не набуває вираження у субстантивованій формі, а мислиться як дія (процес), хоч і закінчений: забіти, замордувати, на смерть замордовати. Трапляється двокомпонентний термін зі значенням "вина у вбивстві" - смртное убииство. Для вираження поняття "побити, нанести тілесні ушкодження" використовуються лексеми побіти, поранити. Поняття "страждання" виражалося іменниками міки, гвалт, насіліє. З XVIII століття під впливом російської актової мови починає функціонувати лексема убийство.

У досліджуваний період функціонувала велика кількість слів власне українського походження для позначення злочинів проти честі й гідності особи. Значення "навмисне приниження честі й гідності особи, що виражалося в непристойній формі" в українській актовій мові передавалося іменниками: зневага, крівда, ітискъ. Поряд з ними в пам'ятках трапляються різні стійкі вирази з опорним дієслівним компонентом типу на чстъ нагнатъ, неслушьние рчи примовлятъ. Поняття "розповсюджувати брехливі вимисли, наклепи" у книжній мові позначали слова-терміни: клепати, поносити, лжіти.

Серед найменувань злочинів, пов'язаних з крадіжкою чи присвоєнням чужої власності, аналізуються лексеми злодійство, грабижъ, разбой, шарпаніна, красти, ограбити, обрати і стійкі вирази злодійствомъ бавітися, обічай разбойний, злодійский обычай.

Порушення (результат і процес) звичаїв, норм етики, церковних догматів належали слова бунтъ, екъсъцсъ, зрада, задираться, втручаться, кощунствовать, умыслъ злый, підданства не отдавать, заводъ вчиняти, турбація. Поняття "порушення державних чи соціальних устоїв" передавалося різними за походженням синонімічними іменниками: бунт (пол. bunt "змова", "заколот"), рокошь (пол. rokosz "повстання", "заколот"), екъсъцс (лат. excesus "відступ", "відхилення").

У документах кримінально-процесуального права Гетьманщини широко використовуються лексеми для позначення посадових злочинів і правопорушень, основну частину яких складають власне українські слова. Поняття "насильно забирати" позначалося дієсловом вимагати; "беззаконня" - іменником безправье. Зі значенням "хабар чи недозволений податок" виступає назва датокъ з прозорою етимологією. Для передачі поняття "збирання податків більше від встановленої норми" вживається багатокомпонентний вираз выдирати надъ слішность. Акти грецького Ніжинського братства в значенні "перешкода" фіксують запозичення з польської мови пренегабня (пол. przenagebanie "напад").

Обстежені пам'ятки писемності Гетьманщини свідчать, що для позначення різних правопорушень, злочинів, активно вживалася лексема крівда праслов'янського походження. Це слово є стрижневим компонентом у двочленному словосполученні незносні крівди. Різноманітні правопорушення, які завдавали збитків людині або суспільству, передавалися польським запозиченням шкода (пол. szkoda "збиток, шкода"). Пор. також словосполучення великая шкода. Поняття "завдавати втрат" позначалося іменниково-дієслівним словосполученням шкоды чиніти. Для передачі поняття "утиск" у пам'ятках використовується латинське запозичення турбація (лат. turbare "тривожити, непокоїти").

Лексика на позначення поняття "злочинець, правопорушник" умовно ділиться на такі групи: 1) найменування злочинців і порушників, які зазіхають на життя і гідність людини; 2) назви злочинців, які зазіхають на чужу власність; 3) найменування злочинців, вчинки яких спрямовані на підрив або порушення встановлених норм етики, церковного життя, державних засад; 4) загальні найменування злочинців.

Найбільш поширеним у лексиці на позначення злочинців і порушників, які зазіхають на життя і гідність людини, є слово старослов'янського походження разбойникъ. Для назви особи, яка скоїла вбивство, писемні пам'ятки Гетьманщини використовують польське запозичення забойца. Напр.: оного забоицю Кондрата Гайдученка [1714, ДНРМ, 69]; пойманный розездною командою разбойникъ [1765, ДНРМ, 342].

Групу найменування злочинців, які зазіхають на чужу власність, становлять власне українські лексеми злодіятель, прібышъ та російське запозичення воръ. Напр.: тому прибышу хлосту на рынку дат [1712, АПГУ, 34]; Токмо оной воръ... с тою невінчанною женою стали били давить за горло [1756, ДНРМ, 352].

Злочинці, вчинки яких спрямовані на підрив та порушення встановлених державних засад, норм етики, церковного життя, іменувалися словами зрайця, своевольникъ, раскольникъ, хулітель, непослушный.

Порушник державних законів у писемних пам'ятках Гетьманщини позначався найчастіше лексемою своєвольникъ, що є морфологічним утворенням від дієслова своєвольничати. Лексема зрайца мала значення "зрадник". Для назви особи, яка виступає проти існуючого державного чи церковного устрою, використовувалася лексема раскольникъ, а з XVIII ст. під впливом російської мови в актових пам'ятках фіксується слово мятжникъ. Порушників церковних догм в актовій мові Гетьманщини називали словом хулітель - похідне утворення від праслов'янського хула - хулити.

Для найменування злочинів у родовому позначенні найчастіше використовувалася лексема злочінець - суфіксальне утворення від іменника злочин. Ватажок чи організатор злочинної групи мав назву пріводець. Синонімом до слова злочінець виступає старослов'янська за походженням назва престіпникъ. Арештовані злочинці іменувалися словами колодникъ і арестантъ.

Лексеми для позначення понять "покарання, судові постанови", у зв'язку зі складністю самої системи покарання, діляться на такі групи: 1) лексика на позначення поняття "штраф"; 2) лексика на позначення понять "смертний вирок" і рішень суду, пов'язаних з присудженням тілесних покарань; 3) лексика на позначення судового покарання через позбавлення волі або вигнання.

У кримінально-процесуальному праві Гетьманщини функціонувало ряд іменників для вираження загального поняття "судова постанова або судовий вирок". Найбільш поширеною серед них була лексема вірокъ, яка запозичена з польської актової мови (пол. wyrok "вислів, сентенція"). У синонімічному ряді до лексеми вірокъ стоїть слово наказъ. Паралельно з лексемою вірокъ функціонує запозичене з російської мови слово приговоръ. Напр.: всякий же приговоръ... надлежитъ слушать и подписывать предъ полуднемъ [1743, Права, 176].

У Козацькій державі найчастіше практикувалися покарання через накладання штрафів, назви яких передавалися словами вина, штрафъ, нав'язка, головщізна і словосполученням нагородження утратами.

Як свідчать пам'ятки писемності, в активному вжитку була лексема вина "плата за злочин або провину, неявку в суд". Це слово також є стрижневим компонентом у словосполученнях вина панская, вина злодійская, вина до шкатіли войсковое, вина до скарбу войскового. Паралельно із лексемою вина в актовій мові Гетьманщини з XVIII століття почало функціонувати запозичене з німецької мови слово штрафъ (нім. strafe "догана"), часто в словосполученні большой штрафъ. З цим же значенням функціонують лексеми куна (індоєвропейського походження) та навязка (< нав'язати). Грошова компенсація за заподіяну смерть сім'ї вбитого іменувалася лексемою головщізна.

Для позначення видів смертних вироків широко використовувалися багатокомпонентні словосполучення, складовим елементом яких виступає лексема карати, а саме: шібеницею карати, на древі карность одржати, горлом карати, мечмъ на горле скарати, карност на горле. З середини XVIII століття під впливом актової мови російського кримінального права починає функціонувати іменникове словосполучення усічніе голові. Вирок "смертна кара через спалювання" передавали вирази живого сжечь, огнмъ казніть. У досліджуваний період практикувалося тілесне пошкодження як вид покарання. Для вираження такого поняття часто вживалися словосполучення урізаніе іха, ущрбок на члонках, ріку отсічъ.

Поширеним було судове покарання через побиття, для найменування якого в діловій документації Гетьманщини вживалися різноманітні слова і словосполучення. Узагальнене поняття "побити" передавалося лексемою битъ. У документах Гетьманщини фіксуються багатокомпонентні вирази, назви яких вказують на засоби покарань: дати канъчуками хлисті, отрімати посторонками, хлисті дат.

В актовій мові Козацько-Гетьманської держави широко використовувалися як власне українські, так і запозичені лексеми на позначення поняття "приміщення для позбавлення волі". Серед них найпоширенішою була лексема вязеня "приміщення, де тримають в'язнів"; пор. також вязеня войскове "військова в'язниця", тверд вязеня "в'язниця з посиленим режимом". Для передачі цього ж поняття використовувалися запозичені лексеми арстъ (нім. аrresstum "зупиняти, затримувати") та секвстръ "арештантська в'язниця" (лат. seguestrum "заборона"), часто з відповідними означеннями: кріпчайший секвстръ, полковий секвстръ.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ І ВИСНОВКИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Юридична лексика кримінально-процесуального права Козацько-Гетьманської держави є невід'ємною складовою частиною загальнонародної мови, в основі якої лежить словник живої народної мови. Ця лексика являє собою добре структуровану і системно організовану групу слів і словосполучень, у якій відобразилися загальні тенденції історичного розвитку української мови, а також внутрішньомовні зміни, спричинені соціально-політичними умовами життя нашого народу в період Гетьманщини.

2. Юридична лексика кримінально-процесуального права періоду Гетьманщини справила значний вплив на формування правничої термінології сучасної української мови. З проаналізованих понад 300 лексем на позначення понять кримінально-процесуального права більше 70 без істотних змін у значенні функціонують у сучасній українській мові, становлячи основу цієї групи лексики. Частина слів стали історизмами й відійшли до пасивної лексики української мови (куна "штраф", четвертування, підкоморський судъ, ірядъ "місцевий суд, місцеве управління", лавиця, війт, лавники, райця, возний, законник) і вживаються в сучасній українській мові переважно як архаїчні елементи. Окремі з них (наприклад, гетьман, отаман), що використовувалися як історизми, зараз знову повертаються до активного вжитку. Значна частина лексем відійшла до інертного фонду лексики української мови.

3. Більшість лексем кримінально-процесуального права згаданого періоду становлять слова загальнонародної української мови, які були успадкованими з давніх часів: (безчстя, вина, вирокъ, датокъ, жалоба, жалобнікъ, забіти, злодій, злочінець, кійова карність, колодникъ, красти, крівда, куна, лиц, межовщікъ, нав'язка, наказъ, пісаръ, підпісокъ, позовъ, поранити, право, проситель, розбийникъ, свавильникъ, свидокъ, скарга, сторона, судъ, убівство, шібеницею карати). Значна їх частина зберігає й давню семантику.

4. У плані термінологізації досліджувана юридична лексика перебувала на стадії становлення, добору мовних одиниць, які найбільш адекватно відповідали б потребам кримінально-процесуального права. Через це в юридичній лексиці обстежених джерел фіксуються слова, для яких характерна багатозначність (тюрма, секвстръ, в'язніця - назви приміщення, у якому утримувалися підсудні; одне із судових рішень; судъ - правовий інститут, який займається розглядом спірних справ; судове рішення; право - судова установа; сукупність законів тощо).

Для вираження одного й того ж поняття функціонувало декілька назв-синонімів. Синонімами здебільшого є різні за походженням і за часом появи слова (словосполучення): вязеня - арстъ, тюрма, секвстръ; поводовая сторона - сторона укривъжоная, акторіальная сторона, деляторъ, суплекіючий, просітель, оповідантъ, жалобнікъ, істць; скарга - жалоба, утяжливий жаль, суплика, чолобиття, позовъ, апеляція, протестъ; слидство - інквизіція, розискъ; судъ - право, управа, справа, ірядъ, лавиця. Синонімічні зв'язки спостерігаються в усіх тематичних групах досліджуваної лексики.