Ґенітивні речення в сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський Державний Університет Ім. В. Стефаника

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ҐЕНІТИВНІ РЕЧЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01. -- українська мова

Рабанюк Любов Степанівна

УДК -- 808.3-56

Івано-Франківськ - 1998

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича.

Науковий керівник -- доктор філологічних наук, професор Гуйванюк Ніна Василівна. Чернівецький державний університет ім. Ю.Федьковича, завідувач кафедри сучасної української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Сологуб Надія Миколаївна. Інститут української мови НАН України, провідний науковий співробітник відділу стилістики та культури мови;

кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри української мови Барчук Володимир Михайлович. Прикарпатський університет ім.В.Стефаника.

Провідна установа -- Тернопільський державний педагогічний університет ім.В.Гнатюка, кафедра українського та загального мовознавства, м.Терпопіль.

Захист відбудеться 28 грудня 1998 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 09.03.02 у Прикарпатському університеті ім. В.Стефаника за адресою: 284000, Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Прикарпатського університету ім. В.Стефаника за адресою: 284000, Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

Автореферат розіслано “27” листопада 1998 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент Н.Я.Тишківська

Анотація

ґенітивний речення квантитативний граматичний

Рабанюк Л.С. Ґенітивні речення в сучасній українській мові. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 -- українська мова. -- Прикарпатський державний університет ім. В.Стефаника, Івано-Франківськ, 1998.

У роботі здійснено системний аналіз ґенітивних та ґенітивно-квантитативних речень сучасної української мови з урахуванням їх формально-граматичних, структурно-семантичних та комунікативно-функціональних параметрів. Виділено структурні схеми, описано основні моделі ґенітивних стверджувальних і заперечних речень з імпліцитним та експліцитним квантитативним компонентом, проаналізовано їх позиційну й семантичну структуру, ремо-тематичну будову.

Ключові слова: ґенітивні речення, ґенітивно-квантитативні речення, квантитативні речення, односкладні речення, іменні речення, екзистенційність, квантитативність, структурна схема, модель речення, синтаксична парадигма.

АННОТАЦИЯ

Рабанюк Л.С. Генитивные предложения в современном украинском языке. -- Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 -- украинский язык. -- Прикарпатский государственный университет им. В.Стефаника -- Ивано-Франковск, 1998.

В работе осуществлён системный анализ генитивных и генитивно-квантитативных предложений современного украинского языка с учётом их формально-грамматических, структурно-семантических и коммуникативно-функциональных параметров. Выделены структурные схемы, описаны основные модели генитивных утвердительных и отрицательных предложений с имплицитным и эксплицитным квантитативным компонентом, проанализирована их позиционная и семантическая структура, ремо-тематическое строение.

Ключевые слова: генитивные предложения, генитивно-квантитативные предложения, квантитативные предложения, односоставные предложения, именные предложения, экзистенциальность, квантитативность, структурная схема, модель предложения, синтаксическая парадигма.

Summary

Rabaniuk L.S. Genetive sentences in Modern Ukrainian-Manuscript.

The dissertation for conferring the scientific degree of Candidate of Fhilological Sciences speciality 10.02.01 -- the Ukrainian language. -- Prykarpatsky State University named after V.Stefanyk -- Ivano-Frankivsk, 1998.

The systematic analysis of genitive and genitive-quntative sentences in Modern Ukrainian taking into account formal-grammatical and structural-semantic aswell as communicative --functional parameters has been carried out.

The structural schemes have been defined and the basic patterns of genitive affirmative and negative sentences with implicit and explicit quantative component have been described, their positional and semantic structure, rheme-theme structure have been analysed.

Key words: genitive sentences, genitive-quantative sentences, quantative sentences, one-member sentences, nominative sentences, existensiality, quantativity, structural schemes, sentence pattern, syntactical paradigm.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема односкладних речень, їх синтаксичної природи та класифікації існує здавна. Проте, незважаючи на тривалість історії питання про односкладні речення, воно і на сьогодні вважається дискусійним. Зокрема, у сучасній лінгвістичній літературі існують три різні погляди на природу речень, предикативним центром яких є незалежний родовий відмінок: 1)вони розглядаються як різновид неповних двоскладних речень (Г.О.Золотова, Т.П.Ломтєв, Є.А.Сєдельников, В.В.Бабайцева); 2)тлумачаться як різновид односкладних безособових речень (Б.М.Кулик, Л.А.Булаховський, П.С.Дудик); 3)виділяються в окремий тип односкладних іменних речень (О.О.Шахматов, П.О.Лекант, Н.С.Валгіна, С.Я.Єрмоленко, автори “Русской грамматики”-80, автори “Сучасної української літературної мови” за ред. А.П.Грищенка, автори “Синтаксису сучасної української мови: Проблемні питання” І.І.Слинько, Н.В.Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська). Ще інші мовознавці взагалі обминають цей тип синтаксичних структур, не приділяючи їм жодної уваги.

Незважаючи на посилений інтерес до проблеми іменних буттєвих і квантитативних речень (див. праці Н.Д.Арутюнової, Є.М.Ширяєва та ін.), поза увагою лінгвістів залишився всебічний, поглиблений, комплексний аналіз ґенітивних та ґенітивно-квантитативних речень, при якому було б враховано співвідношення компонентів граматичної і семантичної структур, засобів вираження граматичних значень, особливості парадигматичних видозмін, співвідношення об'єктивної та суб'єктивної модальності, комунікативних реалізацій і варіантів тощо.

Актуальність теми визначається необхідністю з'ясувати лінгвістичний статус ґенітивних речень, окреслити їх місце в системі синтаксичних одиниць, виробити критерії їх класифікації й комплексного аналізу, а також показати тісний зв'язок з такими важливими проблемами синтаксису, як структурно-семантична організація речення, комунікативно-прагматичні аспекти висловлювання тощо. Системний, поглиблений аналіз ґенітивних речень сучасної української мови сприятиме розв'язанню цих та інших проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з дослідженнями, які здійснюються на кафедрі сучасної української мови Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича в рамках програми вивчення становлення і розвитку української мови на лексичному і граматичному рівнях.

Метою дисертаційного дослідження є системний опис структурно-семантичних особливостей ґенітивних речень, визначення їх лінгвістичного статусу та місця в синтаксичній системі української мови.

Метою роботи окреслено такі завдання:

1) визначити статус ґенітивних та ґенітивно-квантитативних речень у типології простого речення;

2) з'ясувати зміст понять “буттєвість” і “квантитативність” у зв'язку з поняттям ґенітивних речень;

3) розробити принципи класифікації й описати основні структурні типи та семантико-синтаксичні моделі ґенітивних і ґенітивно-квантитативних речень;

4) описати семантичну структуру ґенітивних та ґенітивно-квантитативних речень;

5) проаналізувати стилістичні та функціонально-комунікативні параметри досліджуваних синтаксичних одиниць.

Для розв'язання поставлених завдань окреслено джерельну базу, методологію й методику дослідження.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві запропоновано системний опис ґенітивних речень із застосуванням комплексного підходу до їх аналізу, з урахуванням структурних, семантичних та комунікативних особливостей.

Основна гіпотеза дисертації полягає у доведенні, що ґенітивні та ґенітивно-квантитативні речення -- це самостійні структурні типи у системі простих речень, яким властивий окремий статус іменних односкладних речень. Ґенітивні речення мають специфічну граматичну форму -- родовий відмінок у незалежній позиції, служать для вираження екзистенційно-квантитативних відношень, мають структурну схему і системи регулярних реалізацій. Для передачі граматичних значень предикативності вони використовують специфічні граматичні засоби, що беруть участь у передачі парадигматичних видозмін.

У дисертації з'ясовується питання співвідношення диктумних та модусних значень у структурі ґенітивних речень, здійснено комплексний аналіз засобів вираження кількісної та буттєвої семантики, досліджуються питання про особливості функціонування ґенітивних речень у тексті, про оцінний характер і референцію ґенітивних висловлювань, вплив мовленнєвої ситуації на форму висловлення.

Практичне значення одержаних результатів. Визначення лінгвального статусу ґенітивних речень як окремого типу односкладних іменних структур дасть змогу уточнити існуючі класифікації односкладних речень, доповнити синтаксичну теорію про односкладні речення. У дисертації введено в науковий обіг значний за обсягом та вагомістю новий фактичний матеріал.

Результати дослідження знайдуть практичне застосування у працях із синтаксису та стилістики, при читанні основних курсів, спецкурсів та спецсемінарів у вузі, а також при написанні шкільних та вузівських підручників з синтаксису.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є описовий, структурно-семантичний, компонентний, метод моделювання та метод синтаксичних трансформацій.

Джерела дослідження. Матеріалом для дослідження послужили твори української художньої літератури ХІХ-ХХ ст., у першу чергу ті, що яскраво відображають особливості народнорозмовного мовлення, джерела усної народної творчості. Картотека фактичного матеріалу складає 4 тисячі прикладів.

Особистий внесок здобувача. Усі результати одержано самостійно. У статті, написаній у співавторстві, основна ідея, теоретичні засади та висновки щодо лінгвального статусу ґенітивних та ґенітивно-квантитативних речень належать дисертантці.

Апробація роботи. Основні результати дослідження були представлені на чотирьох міжнародних (Ніжин, 1989; Кам'янець-Подільський, 1992; Чернівці, 1997; Ніжин, 1998) та дев'яти всеукраїнських наукових конференціях (Чернівці, 1988; Чернігів, 1989; Луганськ, 1991; Херсон, 1991; Чернівці, 1994; Чернівці, 1994; Чернівці, 1995; Чернівці, 1997; Чернівці, 1998), а також на засіданнях кафедри сучасної української мови Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича (червень, 1998) та кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (липень, 1998).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 19 публікаціях. Серед них 8 статей, решта -- матеріали і тези конференцій.

Об'єм і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (розділ І - “Синтаксична природа ґенітивних односкладних речень”; розділ ІІ - “Структурно-семантичні особливості стверджувальних ґенітивних речень”; розділ ІІІ - “Заперечні ґенітивні речення”; розділ IV - “Ґенітивно-квантитативні речення”), висновків, списку літератури та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи -- 186 с. Список використаних джерел та літератури нараховує -- 419 найменувань.

2. Основний зміст роботи

У вступі визначається мета і завдання дисертаційного дослідження, обґрунтовується актуальність обраної теми, описуються методи і прийоми дослідження, визначається загальна структура роботи, відзначається теоретичне і практичне значення, наукова новизна дисертації. Тут же подається загальна характеристика об'єкта дослідження, узагальнюються основні відомості про ґенітивні речення у лінгвістичній літературі.

Перший розділ “Синтаксична природа ґенітивних односкладних речень” містить історію питання про іменні односкладні речення та їх класифікацію, відомості про ґенітивні речення, їх лінгвістичний статус у типології синтаксичних структур та місце в синтаксичній системі української мови, про структурну схему, модель та парадигму.

Ґенітивні речення належать до односкладних іменних структур, предикативним центром яких є незалежний родовий відмінок, наприклад: Народу! Квітів! А галасу! Скільки шуму! Ні шуму, ні галасу! та ін.

Проблема ґенітивних речень пов'язана передусім з імпліцитністю вираження синтаксичних значень: буття (його ствердження чи заперечення) та квантитативності.

Ґенітивні речення є самостійним типом синтаксичних структур, оскільки мають спеціальну мінімальну структурну схему (Ngen), загальне граматичне значення буттєвості, характеризуються своєрідною семантикою квантитативності, співвідношенням об'єктивної та суб'єктивної модальності тощо. На основі тлумачення простого речення, яке враховує всі рівні його кваліфікації (структурний, семантичний та комунікативно-функціональний), можемо визначити ґенітивне речення як висловлення, утворене за спеціально призначеною структурною схемою, що має граматичне значення предикативності, власну семантичну структуру, виявляє значення буттєвості в системі чітко окреслених парадигматичних видозмін та регулярних комунікативно-функціональних реалізацій.

Предикативність ґенітивних односкладних речень реалізується незалежною позицією родового відмінка, що виражає загальне стверджувальне чи заперечне значення буттєвості (екзистенційності) предметів чи явищ об'єктивної дійсності синтаксично у дійсному способі та розширеному теперішньому часі. Засобом вираження предикативності є незалежний родовий відмінок, порядок слів та інтонація.

Предикативна інтонація в ґенітивних реченнях перетворює родовий відмінок у головний компонент -- структурно-смисловий центр односкладного іменного речення, що стверджує чи заперечує буття предметів, явищ реальної дійсності, названих формою родового відмінка, з одночасною вказівкою на їх кількісне виявлення.

Ґенітивний компонент репрезентується підкласом іменників з категоріально-предметним значенням -- назвами осіб чи взагалі істот (людина, дитина, тварина); неістот (конкретних предметів -- машина, квітка і под.); опредмечених ознак (розум, лагідність і под.); опредмечених станів людини (сон, спокій); станів природи (вітер, сніг, мороз і под.); опредмечених дій (крик, шум, галас тощо).

Обмеження лексичної групи імен стосується лише кількісного вияву (вживаються такі назви предметів, що піддаються лічбі чи вимірюванню). Іменник у родовому відмінку має форму однини і множини.Наприклад: Скільки щастя і краси в твоєму імені... Марія...(В.Сосюра); Там тих парубків і дівчат!(У.Самчук).

Подібно до номінативних односкладних речень, ґенітивні речення виражають предметне та екзистенційне (буттєве) значення одним головним компонентом. На відміну від номінативних речень, які бувають лише стверджувальними, ґенітивні буттєві речення реалізуються двома функціональними типами: стверджувальними і заперечними структурами.

Стверджувальні і заперечні ґенітивні речення виділяються за характером предикативних відношень (співвідношенням повідомлюваного з дійсністю) та модальністю.

Об'єктивна модальність стверджувальних і заперечних ґенітивних речень виражається засобами власне структурної схеми Ngen та NegNgen, а ґенітивно-квантитативних -- Quantit + Ngen та NegQuantit +Ngen.

Суб'єктивна модальність досліджуваних речень є факультативною і накладається на об'єктивну модальність. Вона виражається додатковими граматичними й лексико-граматичними засобами (частками, вигуками, повторами, суфіксами суб'єктивної оцінки) та інтонацією.

Різні типи ґенітивних речень мають не лише обмежені, але й неоднакові можливості щодо парадигматичних видозмін. Ґенітивні речення в сучасній українській мові мають чотиричленну парадигму. Вони реалізуються в основному у вихідній формі синтаксичного індикатива, рідше -- у формах синтаксичних ірреальних способів. Форми бажального ірреального способу можливі як серед стверджувальних, так і серед заперечних моделей. Засобами організації форм бажального способу є частка би (б) у різних модифікаціях (якби, хоч би, тільки б, нехай би, щоб, щоб тільки, лишень би і под.). Наприклад: Якби квітів! Хоч би квітів! Якби ніяких квітів! Хоч би ніяких квітів!

Форми ірреального наказового способу допускають лише заперечні ґенітивні речення, як-от: Ні звуку! Щоб ні звуку! Жодного звуку! Ніякого звуку! Нехай ні звуку!, а форми умовного способу -- лише стверджувальні ґенітивні речення, наприклад: Квітів би.. Музики б...

У розділі ІІ “Структурно-семантичні особливості стверджувальних ґенітивних речень” визначається їх граматичне значення (буттєвості), виділяються основні моделі та регулярні реалізації, характеризується позиційна структура, комунікативна будова та функціонально-стилістичні особливості.

Семантику схеми стверджувальних ґенітивних речень Ngen можна визначити як “буття, існування предметів у значній кількості”. При цьому їх квантитативна ознака виражається імпліцитно (за допомогою інтонації) та різних часток і вигуків (а, що, що вже, ну а, яких, скільки, стільки, ох, ой тощо), які посилюють значення неозначеної кількості предметів чи явищ об'єктивної дійсності, виражених родовим відмінком.

Структурна схема допускає обмежену кількість лексичних компонентів: головний член речення виражається іменником, який позначає предмети, що підлягають лічбі, вимірюванню, можуть виявлятися в більшій чи меншій мірі інтенсивності.

На основі дослідження виділяємо такі основні моделі ґенітивних стверджувальних речень: Ngen: Добра святого! Волі! Волі! Братерства братнього (Т.Шевченко); Ngen + таки: Народу-таки (А.Тесленко); тільки ж (тілько) + Ngen: Та тільки ж і потіхи! Бідна Анна!.. (Леся Українка); Тілько сліз, тілько мук і терпінь (В.Пачовський); ж то + Ngen: А пляшок ж то... (Г.Квітка-Основ'яненко); оце + Ngen: Оце мені лихої години! (Марко Вовчок); от ще + Ngen: От ще балачок про неї у нас! (А.Тесленко); хоч (би, б) + Ngen: Хоч би одного братика їм для оборони (В.Яворівський); частки займенникового походження + Ngen: Молока того, молока!.. (Остап Вишня). Курей! Таких курей! (Остап Вишня). Якого тут людей! (Марко Вовчок); частки сполучникового походження + Ngen: І ножиків, І олівців отих автоматичних. І шкарпеток (Остап Вишня). А гостей, гостей! (Ю.Федькович). Що вже плачу материнського, що вже голосіння! (Остап Вишня); вигуки + Ngen: Ох і полуниць! (Остап Вишня). Ех, книжок би... (А.Тесленко); скільки (кілько) + Ngen: Скільки горя, скільки муки... (Леся Українка); А кілько розбитих... утрачених гнізд... (В.Пачовський); скільки + Ngen (займенника): І скільки їх, журавлів... Я зіткана з печалі (Л.Костенко); скільки + частка + Ngen: Скільки ж літ, скільки зим (Остап Вишня); вигук + скільки + Ngen: О скільки дум, пісень-вогнів (В.Сосюра); стільки + Ngen: Стільки краси й ніжності! (О.Кобилянська).

Кожна модель ґенітивного стверджувального речення при спільності граматичного значення характеризується різним рівнем співвідношення об'єктивної та суб'єктивної модальності, відтінком семантики.

Семантична структура ґенітивного речення формується взаємодією семантики структурної схеми та лексичним значенням слів, що її заповнюють. Диктумний зміст ґенітивного стверджувального речення, що складає основу пропозиції, може бути визначений як пропозиція екзистенційності, що має такі різновиди: 1) пропозицію володіння (У мене книг!); 2) пропозицію місцеперебування (У лісі грибів!); 3) пропозицію дії, стану (Крику! Шуму! Радості!). Додатковою диктумною пропозицією, яка накладається на пропозицію екзистенційності, є пропозиція квантитативності, що виражається інтонацією та різноманітними частками. Найбільш виразно передають значення узагальненої кількості частки скільки, стільки. Моделі ґенітивних стверджувальних речень репрезентовані тим або іншим підваріантом пропозиції. Так, пропозиція володіння має п'ять семантичних різновидів, пов'язаних із поняттям приналежності, посесивності: 1) приналежність особі множини предметів: А що в його поля, худоби, що всякого добра (Марко Вовчок); 2)наявність інтенсивної дії, пов'язаної з особою: А попереду ще стільки роботи (В.Бабляк); 3) наявність властивостей, ознак: Скільки ніжності й кокетства лукавого в голосі (Остап Вишня); 4) наявність стану: Скільки в них справедливого гніву і образи!.. (О.Ольжич); 5) наявність стосунків з іншими людьми: Скільки любові! Скільки споминів, слів(В.Сосюра).

Речення з пропозицією володіння мають у своїй структурі детермінант приналежності (особистісний локалізатор), який найчастіше виражається прийменниково-відмінковою формою в (у) + родовий відмінок. Наприклад: У дівчини стільки ласки, як на тихім ставу ряски (Нар.тв.); Скільки в мене худоби! (Г.Квітка-Основ'яненко).

Пропозиція місцеперебування представлена також чотирма варіантами: 1) існування у великій кількості фізико-географічних явищ: Снігу, снігу! (Остап Вишня); 2) існування результатів діяльності людини: Малюнків, малюнків на стінах! (А.Тесленко); 3) існування множини осіб чи тварин: А Соломіїв, Черевиків і Цибуль, і Хіврь, і Парась, і Грицьків!.. (Остап Вишня); 4) існування множини складових частин у предметі (назви деталей, елементів тощо): Там-то намиста дорогого, там-то дукачів!(Марко Вовчок).

У структурі пропозиції місцеперебування можна виділити три елементи: суб'єкт існування (за деякими класифікаціями -- об'єкт існування), предикат буття, виражений синтаксично, і локатив чи (рідше) темпоратив, яким на формально-граматичному рівні відповідають детермінанти місця і часу.

У модусному плані виділяються пропозиції сприйняття та оцінки повідомлюваного мовцем з різноманітними виявами суб'єктивності (радість, гнів, обурення тощо). Наприклад: Ах, скільки квіток у моїм гаю! (О.Олесь); Ланів у їх (панів), ланів та степів...(Остап Вишня); Що вже плачу материнського, що вже голосіння! (Остап Вишня).

Позиційна структура ґенітивних стверджувальних речень характеризується використанням різноманітних прислівних (означальних, об'єктних) поширювачів та неприслівних (детермінантів). Наприклад: Байдужих слів, металу нетривкого, думок затертих і порожніх слів!.. (Л.Костенко); Огню такого! Стомлена природа отпочиває у красі такій... (Є.Плужник); І суму в його очах, суму... (Остап Вишня); На припічку куряви, куряви (А.Тесленко); А тут у кімнаті панів, паній!.. (Марко Вовчок).

Характер поширюваності ґенітивних стверджувальних речень підтверджує їх функціонування як самостійного типу іменних односкладних речень.

Ґенітивні речення -- наслідок економії мовних засобів в усному спілкуванні. Вони підказуються мовленнєвою ситуацією, їм властивий емоційний та експресивний характер. Фразеологізація багатьох ґенітивних речень, зафіксованих в усній народній творчості, свідчить про їх давнє походження. Наприклад: Стільки правди, як у решеті води (Нар.тв.); У зайця стільки стежок, як у клубку ниток (Нар.тв.).

Про їх самостійний характер свідчить і така особливість позиційної структури, як утворення відкритих сурядних рядів предикативних членів, виражених родовим відмінком. Наприклад: А сала того, сала, а птиці (Остап Вишня); Що неба, що степів! (Л.Костенко); Скільки волі, скільки миру, скільки сонця навкруги... (О.Олесь).

Особливість комунікативної будови стверджувальних ґенітивних речень полягає в тому, що тема в них досить часто є нульовою, а весь компонентний склад речення виконує роль реми (нерозчленовані ґенітивні речення). У розчленованих ґенітивних реченнях темою виступає основний склад речення, а детермінанти чи поширювачі обставинного типу становлять рему. Досить важливу функцію в актуальному членуванні ґенітивних реченнь виконують частки, які підсилюють чи виділяють головний член речення, надають різних відтінків значення. Актуальне членування ґенітивних речень визначається ситуацією мовлення і комунікативною спрямованістю. Наприклад: Крику та гуку, реготу та жартів // понад річкою (Панас Мирний).

Ґенітивні стверджувальні речення досить часто перебувають у сполучниковому (диференційованому) та безсполучниковому (недиференційованому) зв'язку з іншими предикативними одиницями у складному реченні. Найчастіше вони є частинами складних безсполучникових речень, як-от: Визволяють -- скільки сміху! (П.Грабовський); А сталось так: на мітингу в саду людей! (О.Підсуха). Об'єднуючись у складносурядне чи складнопідрядне речення, ґенітивні предикативні частини сприяють посиленому темпу та динаміці розповіді. Наприклад: Ліс був великий, величезний, як бойків світ, такий довжелезний, а що в нім ягід і грибів, а лисів, а диків, а заяців (Б.Лепкий); Тільки й думок,що на ранок нема хліба у жінки (Є.Плужник);Такого бешкету на землі, що страх (Панас Мирний).

До функціонально-стилістичних особливостей ґенітивних стверджувальних речень належать такі: 1) ці структури логічно виділяються в текстах, актуалізуються завдяки емоційності та експресивності, надаючи висловлюванню загального емоційного напруження; 2) вживаючись самостійно як окремі речення, вони тісно пов'язані з ширшим контекстом семантикою та загальним змістом текстових поєднань -- складних синтаксичних цілих; 3) ґенітивні стверджувальні речення використовуються в описах явищ природи, середовища, зовнішнього вигляду людей, тварин, передають внутрішньо-психологічний стан людини тощо. Їх стилістична яскравість полягає в чіткій комунікативній спрямованості, у смисловій повноті, завершеності, стислості та образності, завдяки чому їх вживання характерне для усного розмовного та для художнього, поетичного мовлення.

У розділі ІІІ “Заперечні ґенітивні речення” висвітлено питання про синтаксичну природу заперечних конструкцій; встановлено формально-семантичні співвідношення ґенітивних заперечних речень із стверджувальними та іншими структурними типами заперечних, зокрема безособовими односкладними; окреслено основні моделі ґенітивних заперечних речень у сучасній українській мові; схарактеризовано особливості їх позиційної структури.

Ґенітивні заперечні речення протиставляються стверджувальним. Якщо у стверджувальних повідомляється про наявність, буття, існування предметів чи явищ у великій їх кількості, то в заперечних -- навпаки, заперечується будь-яке буття з імпліцитним зазначенням щонайменшого (чи нульового) їх кількісного вияву.

Семантика схеми заперечних ґенітивних речень NegNgen - “заперечення буття, існування предметів у певній (неозначеній) їх кількості” - передається формою родового відмінка та негатором - заперечним компонентом Neg (часткою, заперечним займенником тощо). Ґенітивні речення є загальнозаперечними, оскільки негатор як основний засіб вираження заперечення (частка ні, займенник жодний, ніякий тощо), що стоїть біля родового відмінка, означає “небуття”, “неіснування” названої субстанції. Наприклад: Всю довгу ніч ні місяця, ні звуку... (Т.Севернюк); В долині, де колись стояла Вербівка, тепер жодної хатини, жодної повітки, жодної живої душі (В.Малик).

Cпостереження над функціонуванням ґенітивних заперечних структур дає підстави вважати їх окремим типом іменних односкладних речень. Як засвідчує фактичний матеріал, заперечні ґенітивні речення більш продуктивні, ніж стверджувальні, проте їм характерна менша різноманітність структурних моделей.

У мові творів українських письменників виявлено такі основні моделі заперечних ґенітивних речень: ні (ані) + Ngen: Ані краю, ні просвіту (П.Гра-бовський); ні + один (єдиний) + Ngen: Ні одного деревця... (М.Чабанівський); ...Ні єдиного шелесту(Б.Грінченко); ніякий + Ngen: Ніякого струмка і ніякої води поблизу (І.Багряний); жодний + Ngen: Жодного вогника, жодної людської постаті! (В.Малик); Prongen (нікого); Prongen (нічого): В коридорі нікого (О.Довженко); Нічого у нього святого (У.Самчук).

Моделі ґенітивних заперечних речень, виражаючи однотипне конструктивно-семантичне значення повної відсутності субстанції, розрізняються певними відтінками семантики. Найбільш продуктивною є модель ні (ані)... ні (ані) + Ngen. Сурядні відкриті ряди ґенітивних словоформ з негатором ні найчастіше поєднуються безсполучниковим зв'язком. Між сурядними компонентами встановлюються асоціативні семантичні відношення. Від молоденьких тихих яблуньок ні спогаду, ні шелесту, ні листу (Б.Криса). Багатьом з них характерне внутрішнє римування родових відмінків, що сприяє фразеологізації і широкому побутуванню у сфері усного розмовного мовлення. Наприклад: Ні кола, ні двора, ні рогатого вола (Нар.тв.); У нашої Параски ні гніву, ні ласки (Нар.тв.).

Позиційну структуру ґенітивних заперечних речень формують, крім предикативного центру, до якого входять негатор та родовий відмінок, детермінанти приналежності, місця і часу, а також прислівні поширювачі означального та об'єктного типу. Порівняно зі стверджувальними ґенітивними реченнями, формальні засоби вираження поширюючих членів у заперечних ґенітивних реченнях відзначаються більшою різноманітністю.

Структуруючись заперечним компонентом ніде (нігде), ґенітивні речення утворюють конструкції з подвійним запереченням. Наприклад: А ніде ні звуку (В.Стус); Нігде ані одної деревини (О.Маковей).

Як і стверджувальні, заперечні ґенітивні речення мають чотиричленну парадигму (синтаксичного індикатива та умовного, бажального і наказового способів).

Залежно від комунікативної ситуації і прагматичних інтенцій мовця заперечні речення можуть мати характер констатуючої розповідної або спонукальної модальності. Наприклад: Ні скарги, ні думки про втомленість серця, про хворість -- ні слова, про старість -- ні згадки (М.Бажан); Ні трави, ані дерев (О. Олесь); Ні слова, ні півслова нині!(Т.Севернюк).

Ґенітивні заперечні речення вживаються як самостійні синтаксичні одиниці, а також можуть входити до складу інших синтаксичних структур. Проте найчастіше такі побудови є самостійним елементом у структурі зв'язного тексту. Вони стоять на початку надфразної єдності, в середині або ж у кінці, акцентуючи увагу мовця на важливому комунікативному аспекті заперечення буття, існування якоїсь субстанції.

Розділ IV “Ґенітивно-квантитативні речення” охоплює відомості з історії питання про ґенітивно-квантитативні речення, їх синтаксичну природу, актуальне членування, структурно-семантичні та комунікативно-функціональні особливості.

Проблема ґенітивно-квантитативних речень пов'язана з різним трактуванням їх лінгвального статусу, з віднесенням їх то до односкладних (номінативних, безособових, квантитативних), то до двоскладних структур. Синтаксична природа ґенітивно-квантитативних речень дає достатньо підстав для того, щоб розглядати їх спільно з ґенітивними реченнями, об'єднуючи речення типу “Багато справ” з реченнями типу “Справ!”. Наведені речення справді поєднує екзистенційно-квантитативна семантика, хоч структурно ці речення суттєво розрізняються.

Ґенітивно-квантитативні речення -- це висловлення, предикативний центр яких становить кількісно-іменне словосполучення (квантитативний компонент + родовий відмінок), що реалізується двома комунікативними варіантами, які відповідають структурним схемам:Quantit + Ngen// Ngen + Quantit.

Семантика схем ґенітивно-квантитативних речень Quantit + Ngen// Ngen + Quantit (схеми стверджувального ґенітивно-квантитативного речення) та NegQuantit + Ngen// Ngen + Neg Quantit (схеми заперечного ґенітивно-квантитативного речення) формується передусім експліцитно вираженим квантитативним компонентом, що стає визначальним, накладаючись на загальну семантику буттєвості ґенітивних речень.

Ґенітивно-квантитативний компонент є головним членом іменних односкладних квантитативних речень, які реалізуються у мовленні двома комунікативними варіантами: з синтаксично нерозчленованими та синтаксично розчленованими компонентами.

Як і ґенітивні речення (з імпліцитним вираженням квантитативного виявлення буття субстанції), ґенітивно-квантитативні речення (з експліцитним вираженням буття субстанції) реалізуються у мовленні двома типами речень за характером передачі предикативних відношень -- стверджувальними і заперечними. Стверджувальні і заперечні ґенітивно-квантитативні речення характеризуються різним набором структурних моделей, особливостями семантики та функціонування.

Ґенітивно-квантитативні стверджувальні речення структурної схеми Quantit + Ngen// Ngen + Quantit репрезентовані в сучасній українській мові шістьма структурно-семантичними моделями: 1)Quantit + Ngen//Ngen + Quantit з квантитативним числівниковим компонентом: Землі у нас сім десятків (Г.Квітка-Основ'яненко); Стосот доріг у пошуках тебе (Т.Севернюк); 2) Quantit + Ngen// Ngen + Quantit з квантитативним іменниковим компонентом: Сміху -- море, море гомону-гумору (С.Васильченко); 3) Quantit + Ngen// Ngen + Quantit з прислівниковим квантитативним компонентом: Грому багато, дощу мало (Нар. тв.); Багато шуму -- мало тепла (Нар. тв.); 4) Quantit + Ngen// Ngen + Quantit з фразеологізованим словосполученням у ролі квантитативного компонента: Грошей -- повні кишені (О.Маковей). У мене справ -- по горло (Розм.); 5) Ngen + Quantit з квантитативним компонентом -- порівняльним зворотом: Здоров'я -- як кіт наплакав (М.Іщенко); 6) Ngen + Quantit з квантитативним компонентом -- фразеологізованим реченням, як-от: Риби -- хоч греблю гати (Нар.тв.).

Мінімальна структурна схема заперечних ґенітивно-квантитативних речень NegQuantit + Ngen// Ngen + Neg Quantit реалізується чотирма структурно-семантичними моделями: 1) Ngen + ні (ані) з числівниковим квантитативним компонентом: Грошей -- ні однієї гривні (Розм.); 2) Ngen + Prongen з квантитативним компонентом -- заперечним займенником (прикметником): Хлопців -- жодного. Користі -- ніякої (Розм.); 3)Ngen + ні (ані) з іменниковим квантитативним компонентом: Дров ні хворостини (Ю.Федькович); 4)Ngen + ні (ані) + фразеологізоване сполучення із значенням міри, кількості: Сну -- ні на волосок (Нар.тв.); Щастя -- ні на макове зерно... (Д.Бедзик); Ні муки жменьки, ні солі дробинки, ні горілки росинки (Нар. тв.).