Конструкції зі значенням ірреальної умови в сучасній німецькій мові: структура, семантика, прагматика

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК 811.112.2'367.32

Конструкції зі значенням ірреальної умови в сучасній німецькій мові: структура, семантика, прагматика

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Лопатюк Олександр Вікторович

Чернівці 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі германського, загального та порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться “9” жовтня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.07 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, корп. V, ауд. 230.

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розіслано “5” вересня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Кульбабська

германістика методологічний прагмалінгвістика

АНОТАЦІЯ

Лопатюк О.В. Конструкції зі значенням ірреальної умови в сучасній німецькій мові: структура, семантика, прагматика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.04 - германські мови. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2008.

Дисертаційне дослідження присвячено вивченню структурних, семантичних та прагматичних особливостей синтаксичних конструкцій з кон'юнктивом на позначення ірреальної умови. Роботу виконано на матеріалі 2 202 діалогових фрагментів художніх текстів сучасної німецької мови загальним обсягом 14 728 сторінок. Встановлено інваріантні синтаксичні моделі прототипічних та непрототипічних конструкцій зі значенням ірреальної умови та їхні реалізаційні варіанти. Визначено темпоральні характеристики й розкрито функціональний потенціал цих конструкцій.

Ключові слова: конструкції зі значенням ірреальної умови, прототипічні / непрототипічні конструкції, реалізаційний варіант, темпоральна семантика, каузальний зв'язок, оцінна прагматична пресупозиція, дискурсні / екстралінгвальні чинники, іллокутивний акт.

SUMMARY

Lopatiuk O.V. The Constructions of Unreal Condition in Modern German: Structure, Semantics, Pragmatics. - Manuscript.

The thesis for a Candidate Degree in Philology. Speciality 10.02.04 - Germanic Languages. - Chernivtsi National Yurii Fed'kovych University. - Chernivtsi, 2008.

The thesis highlights structural, semantic and pragmatic peculiarities of constructions of unreal condition in Modern German. The functional approach to the investigation of language units lies in its basis. The research is carried out on the material of 2 202 dialogue excerpts from Modern German fiction texts that comprise 14 728 pages. The analysis resulted in establishing the invariant syntactic models of prototypical and non-prototypical structures of unreal condition and their speech realisation variants, in finding out their tense distinctions, in revealing the functional potential of the units under consideration.

Key words: constructions of unreal condition, prototypical / non-prototypical constructions, a speech realisation variant, temporal semantics, causal relationship, pragmatic presupposition of evaluation, discourse / extralinguistic factors, an illocutionary act.

АННОТАЦИЯ

Лопатюк А.В. Конструкции со значением ирреального условия в современном немецком языке: структура, семантика, прагматика. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2008.

Диссертация посвящена исследованию структурных, семантических и прагматических особенностей синтаксических конструкций с конъюнктивом для обозначения ирреального условия. Материалом исследования послужили 2 202 диалоговых текстовых фрагмента художественной прозы современного немецкого языка общим объемом 14 728 страниц.

Соответственно способу образования в работе выделены прототипические и непрототипические ирреальные условные конструкции. К первому типу относятся сложноподчиненные условные предложения с союзом если, а также бессоюзной связи. Ко второму типу относятся: а) сложносочиненные союзные и бессоюзные предложения; б) предложения, усложненные инфинитивными конструкциями и оборотами; в) простые предложения, в которых условие выражено отдельным членом предложения - подлежащим, обстоятельством, определением, дополнением; г) сверхфразовые единства; д) конструкции контекстуального выражения условия.

Исследование структурной организации ирреальных условных конструкций позволило выделить инвариантные модели указанных выше типов конструкций, а также их речевые реализационные варианты с установлением соответствующих вариативных признаков.

В аспекте темпоральной репрезентации различных типов выражения ирреального условия установлены критерии для определения прототипических условных конструкций: 1) одновременность условия и следствия в настоящем / будущем времени; 2) одновременность условия и следствия в прошедшем времени; 3) предшествование условия следствию; 4) предшествование следствия условию. Анализ временных форм указал на существенное количественное доминирование прототипических условных конструкций по первому критерию, а также взаимозависимость между употреблением временных форм и фактором наличия / отсутствия союза.

По степени приближенности к прототипическому ядру непрототипические ирреальные условные конструкции отнесены к трём зонам: 1) зоне ближней периферии - сферхфразовые единства и сложносочиненные предложения, связанные анафорическими словами в дейктической функции das / es, а также такими, которые не принадлежат к местоимениям; 2) промежуточной зоне - сложносочиненные предложения и сферхфразовые единства без формальних маркеров связи между частями; инфинитивные конструкции и обороты; простые предложения, в которых условие выражено одним из членов предложения; конструкции с контекстуальным выражением условия; 3) зоне дальней периферии - сверхфразовые единства или сложносочиненные предложения, маркером синтаксической связи между антецедентом и консеквентом которых выступают наречие sonst или союз аber.

Интерпретационный анализ контекстов употребления ирреальных условных конструкций в диалогической речи позволил усмотреть причины их предпочтительного употребления говорящим перед каузальными в случаях, когда они выражают именно каузальную связь, в выражаемых ими дополнительных значениях: сдвиг прагматического фокуса; заинтересованность автора в реализации гипотетической ситуации; образность, экспрессивность, передача психологического состояния; выражение отношения автора сообщения к реальному положению вещей; предположение, неуверенность, размышление, уход от категоричности; проявление сожаления по поводу фактических событий в прошлом; выражение желания реализации следствия / сожаление по поводу событий, описанных в условной части; стремление избежать прямого обвинения.

Характерной чертой ирреальных условных конструкций является способность передавать эксплицитную и имплицитную иформацию. Последняя определена в работе как “оценочная прагматическая пресуппозиция”, способная приобретать крайнее положительное или отрицательное значение, что в значительной мере зависит от иллокутивной цели сообщения. Причиной её использования выступает стремление говорящего создать условия для самостоятельного инферирования вывода собеседником.

Дискурсный анализ формально идентичных случаев употребления ирреальных условных конструкций указывает на отдельные случаи нарушения максимы «способа» и специфическую реализацию максим «количества» и «отношения» речевого взаимодействия с определенными прагматическими целями.

В работе выделены экстралингвальные факторы обусловленности смысла исследуемых конструкций, которыми являются фоновые события диалога, а также коммуникативный ранг собеседников, определяемый их социальным статусом.

Установлено, что, выступая смыслоформирующей составной речевых актов, конструкции со значением ирреального условия не употребляются в речевых актах Kommissive и Deklarative; характеризуются количественным преимуществом прототипических конструкций в Direktive и непрототипических в Assertive, что объясняется стремлением говорящего достичь оптимального перлокутивного эффекта при минимальных затратах языковых ресурсов.

Способы актуализации значения “ирреальное условие” в непрототипических ирреальных условных конструкциях раскрыты в описании системы контекстуальных, лексико-грамматических, структурно-логических и экстралингвальных факторов отнесенности этого класса конструкций к условным с ирреальным значением.

Ключевые слова: конструкции со значением ирреального условия, прототипические / непрототипические конструкции, реализационный вариант, темпоральная семантика, каузальная связь, оценочная прагматическая пресуппозиция, дискурсные / экстралингвальные факторы, иллокутивный акт.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Парадигма сучасного лінгвістичного знання характеризується винятковою антропологізацією - відходом від простого опису мовних феноменів до їх пояснення з акцентом на ролі людини та її свідомості в процесі використання мови як засобу організації, обробки та передачі інформації. Зазначені процеси перебувають у безпосередньому зв'язку з мовленнєвою діяльністю людини, невід'ємною рисою якої є співвіднесеність того чи іншого висловлення з об'єктивною дійсністю, що обов'язково породжує кореляцію «дійсне / реальне / фактичне» - «протилежне дійсному / ірреальне / контрафактичне».

Матеріальним вираженням однієї з форм другого складника зазначеної кореляції у мові слугують конструкції зі значенням ірреальної умови, різноаспектне вивчення яких дає змогу розкрити механізми мислетворчого процесу комунікантів задля встановлення потенційних способів досягнення максимальної ефективності мовленнєвого акту.

Актуальність теми дисертації зумовлена загальним спрямуванням лінгвістичних досліджень на детальний аналіз ролі індивідууму як носія суб'єктно-об'єктних відносин у процесі вербальної комунікації, а також відсутністю комплексного підходу до вивчення ірреальної умови з урахуванням структурних, семантичних та прагматичних особливостей мовних засобів її вираження, встановлення яких уможливлює виявлення специфіки мислення творців комунікативного процесу.

Конструкції природної мови зі значенням умови були й залишаються предметом уваги багатьох учених: у плані відображення логічної операції імплікації (Д.П. Горський, В.С. Донченко, В. Аккерман, А.В. Беркс, С. Левінсон, К.І. Льюіс, Е.Дж. Нельсон, Г. Рейхенбах, Ф. Шмідт); встановлення їхніх таксономічних особливостей (А.В. Бондарко, В.В. Козловський, В.С. Храковський, П. Айзенберг, Й. Буша, Г. Гельбіг, Е. Гентшель, Л. Гетце, Г. Дрейер, В.-Д. Зілінскі, К.-Е. Зоммерфельдт, Л. Нідер); визначення способів їх вираження (О.В. Гулига, Т.А. Колосова, О.А. Кострова, М.В. Ляпон, О.В. Падучева, Є.В. Урисон, В.С. Храковський, Є.Й. Шендельс, К.Е. Гайдольф, В. Гартунг, З. Йегер). Теоретичним підґрунтям проведення дисертаційного дослідження в прагматичному аспекті слугували праці відомих українських та зарубіжних лінгвістів (А.Д. Бєлова, Л.Р. Безугла, О.П. Воробйова, В.І. Карабан, В.В. Козловський, О.І. Морозова, М.М. Полюжин, А.М. Приходько, І.С. Шевченко, Г.П. Грайс, В.З. Дем'янков, Ч. Моррис, Дж. Остін, Дж. Серль, Ю.С. Степанов).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в руслі наукової теми кафедри германського, загального та порівняльного мовознавства факультету іноземних мов Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича “Синхронічне та діахронічне дослідження функціонально-семантичних характеристик різнорівневих одиниць германських мов” (номер державної реєстрації 0106U003618). Тема дисертації затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича 12 лютого 2004 р. (протокол № 1).

У рамках цієї теми дисертантом досліджено структурно-синтаксичні, семантичні та прагматичні параметри конструкцій зі значенням ірреальної умови.

Метою дослідження є випрацювання лінгвістичної моделі репрезентації ірреальної умови в мовленні з використанням характерних для німецької мови синтаксичних конструкцій з кон'юнктивом шляхом встановлення їхніх структурних характеристик, семантичних особливостей та функціональної специфіки.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

- визначити сутність поняття «умова» у філософському та лінгвістичному аспектах;

- окреслити основні підходи до проблеми класифікації умовних конструкцій у сучасній германістиці та способів вираження умовного зв'язку;

- виділити індивідуальні структурні характеристики синтаксичних конструкцій з кон'юнктивом як засобів вираження ірреальної умови;

- встановити особливості темпоральної семантики конструкцій зі значенням ірреальної умови;

- сформувати методологічну базу дослідження шляхом звернення до теоретичних положень прагмалінгвістики;

- розкрити прагматичний потенціал конструкцій зі значенням ірреальної умови.

Об'єктом дослідження є синтаксичні конструкції з кон'юнктивом на позначення ірреальної умови в сучасній німецькій мові. Для зручності дослідницького пошуку терміном “умовна конструкція” позначено будь-яку форму вираження умовно-наслідкового зв'язку (речення або групу речень), а терміни «конструкція зі значенням ірреальної умови» та «ірреальна умовна конструкція» використовуються як синоніми.

Предмет дослідження становлять структурні, семантичні та прагматичні особливості синтаксичних конструкцій з кон'юнктивом на позначення ірреальної умови.

Матеріалом дослідження слугував корпус з 2 202 діалогових текстових фрагментів, у яких зафіксовано досліджувані синтаксичні конструкції. Цей корпус отримано методом суцільної вибірки з текстів 44 творів сучасної німецької художньої літератури (Г. Гайнріх, T. Ґрубе, Г. Доутіне, A. Класен, Р. Крафт та ін.) загальним обсягом 14 728 сторінок.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених у дисертації завдань використано такі методи лінгвістичного аналізу: дескриптивно-емпіричний метод, який послужив для виявлення та опису формальних характеристик досліджуваних одиниць; метод кількісних підрахунків - для встановлення частотних характеристик синтаксичних конструкцій з кон'юнктивом; метод позиційного аналізу - для визначення положення досліджуваної одиниці стосовно інших одиниць або структурних частин тексту; метод структурного моделювання - для встановлення синтаксичних моделей конструкцій, що виражають ірреальну умову; метод контекстуальної інтерпретації, що дав змогу дослідити особливості фактичного функціонування конструкцій зі значенням ірреальної умови в певній мовленнєвій ситуації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в роботі вперше представлено комплекс структурних, семантичних і прагматичних характеристик синтаксичних конструкцій з кон'юнктивом на позначення ірреальної умови в німецькій мові. Встановлено моделі, які репрезентують особливості реалізації ірреальної умови в синтаксичному плані, та визначено їх системний характер. Створено концепцію багатовекторного дослідження функціонального потенціалу конструкцій зі значенням ірреальної умови.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження визначається тим, що його результати є конкретним внеском до вирішення проблем теорії мовленнєвих актів; сприяють розширенню знань про особливості актуалізації логічних понять у мові й мовленні; доповнюють теорію функціонального аналізу мовних одиниць; розкривають когнітивний аспект мовленнєвої діяльності індивіда при вираженні ним ірреальної умови. Запропонована в роботі схема аналізу фактичного матеріалу може бути використана при розгляді інших типів синтаксичних конструкцій німецької мови.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості залучення основних положень і висновків дисертації до матеріалів курсів та посібників з теоретичної та практичної граматики німецької мови з метою внесення достовірної інформації про об'єктивні дані мови як системи, що фіксує вживання мовних одиниць у найбільш типових контекстах, та “живого” мовлення, а також для спецкурсів з прагмалінгвістики. Запропоновані в роботі синтаксичні моделі можна використати в практичних курсах із вивчення німецької мови з метою забезпечення системності засвоєння матеріалу.

Особистий внесок здобувача полягає в теоретичному обґрунтуванні поняття «умова»; у критичному аналізі основних підходів до проблеми класифікації умовних конструкцій у сучасній германістиці; у встановленні способів вираження умовного зв'язку та виділенні з-поміж них прототипічних і непрототипічних конструкцій зі значенням ірреальної умови; у визначенні загальних та індивідуальних структурних ознак конструкцій з кон'юнктивом; у проведенні темпоральної таксономізації прототипічних та непрототипічних конструкцій зі значенням ірреальної умови; у розкритті механізмів реалізації інтенцій мовця-представника німецької нації в конкретній мовленнєвій ситуації. Усі результати дослідження є узагальненням роботи дисертанта, проведеної одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднено та обговорено на засіданнях кафедри германського, загального та порівняльного мовознавства факультету іноземних мов Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (2004-2007 рр.). Основні теоретичні положення та практичні результати були апробовані на семи міжнародних наукових конференціях: “Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури” (Київ, 2003); “Соціокультурні аспекти навчання іноземних мов” (Тернопіль, 2004); “Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004); “Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес” (Чернівці, 2004); “Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (Київ, 2005); “Філологічна спадщина проф. С.В. Семчинського і сучасність (Київ, 2006); “Сучасні проблеми лінгвістичних досліджень та дидактичні особливості викладання іноземних мов професійного спілкування у вищій школі” (Львів, 2007) та Наукових читаннях, присвячених 130-річчю від дня народження професора І.В. Шаровольського (Київ, 2006). Повний текст дисертації обговорено на засіданні кафедри германського, загального та порівняльного мовознавства факультету іноземних мов Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (20.12.2007 р., протокол №15).

Публікації. Результати дисертації відображено у шести статтях, опублікованих у фахових збірниках наукових праць України, та двох тезах виступів на наукових конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається із переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел, списку джерел ілюстративного матеріалу та додатку, який містить приклади контекстів вживання ірреальних умовних конструкцій різних структурних моделей. Обсяг основного тексту дисертації - 177 сторінок, загальний обсяг роботи - 214 сторінок. Список використаних джерел складає 179 найменувань. У роботі наведено 13 таблиць та 22 рисунки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено мету, основні завдання, об'єкт, предмет і структуру дослідження, зазначено зв'язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу; розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи; описано матеріал та методи дослідження; сформульовано положення, що виносяться на захист; зазначено особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дисертації та публікацій.

У першому розділі дисертації - “Теоретичні засади дослідження конструкцій зі значенням ірреальної умови в сучасній німецькій мові” -визначено поняття “умова” в логіці та лінгвістиці (підрозділ 1.1.), висвітлено проблему класифікації умовних конструкцій у сучасній германістиці (підрозділ 1.2.) та розглянуто способи вираження умовного зв'язку в сучасній німецькій мові (підрозділ 1.3.).

У підрозділі 1.1. поняття “умова” потрактовано з погляду філософії та лінгвістики. Необхідність такого підходу спричинена належністю умовних конструкцій природної мови до числа рубіжних питань, що становлять тотожний об'єкт дослідження обох дисциплін: ці конструкції досить точно відображають логічну операцію імплікації, а поняття матеріальної імплікації є базовим для семантичного визначення умовних конструкцій (К. Деманн, С. Левінсон, Г. Рейхенбах, Ф. Шмідт).

В узагальненому плані філософія визначає поняття “умова” як сукупність речей, процесів, відносин, необхідних для виникнення, існування або зміни певного об'єкта. У такому разі поняття “умова” збігається з поняттям “умова дії закону”. Оскільки структурні, функціональні, субстанціональні закони пов'язують між собою внутрішні характеристики об'єкта, умови можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми відповідних типів. Історичний хід розвитку філософської думки призвів до розуміння умов лише як умов каузальних, тобто обставин, за яких здійснюється “причиновість”.

Формою вираження причиново-наслідкових зв'язків вважають умовне висловлення, яке формулюється за допомогою зв'язки “якщо ..., то ...” (логічна операція каузальної імплікації). Його складники “антецедент” і “консеквент” не передбачають зв'язку за змістом у межах поняття матеріальної імплікації як однієї з основних операцій класичної математичної логіки, що визначає істинність / хибність висловлення, і, навпаки, фіксують такий зв'язок у рамках загальнолюдської логіки. Останньому питанню дослідники приділяли особливу увагу в плані використання ірреальних речень: визначали їхні форми; умови встановлення логічного або каузального смислового зв'язку між антецедентом і консеквентом (Б. Бірюков, В.С. Донченко, Д.Г. Лахути).

Здійснений у підрозділі 1.2. порівняльний аналіз різноманітних поглядів щодо класифікації умовних конструкцій дає підстави виокремити два основні підходи: 1) критерієм класифікації виступає граматичний спосіб дієслова-присудка в умовній та наслідковій частинах. Залежно від вживання дієслова у формі Indikativ або Konjunktiv умовні конструкції поділяються відповідно на реальні та ірреальні (Й. Буша, Г. Гельбіг, Е. Гесс-Люттіх, Л. Гетце, Г. Дрейер, В.-Д. Зілінскі, Л. Нідер, Р. Шмітт, В.С. Храковський, Є.Й. Шендельс); 2) основою класифікації є модальна характеристика умови в складнопідрядному реченні, що виключає існування реальних умовних речень, які замінюються гіпотетичними або потенціальними (Й. Буша, Г. Гельбіг). Водночас дослідники виділяють потенціальні речення в рамках умовних речень з Konjunktiv (П. Айзенберг, К.Е. Гайдольф, Е. Гентшель) або Indikativ (К.Е. Гайдольф), не заперечуючи при цьому існування реальних умовних речень як окремої підгрупи. Розбіжності у поглядах на проблему класифікації умовних конструкцій стосуються насамперед диференціації реальної та гіпотетичної / потенціальної умови. Зазначені науковці, за винятком К.-Е. Зоммерфельдта та Г. Штарке, які визначають умовні речення з присудком у формі Konjunktiv II як гіпотетичні, виділяють ірреальну умову в окрему групу. Відмінності у підходах дослідників полягають у характерних ознаках, за якими умовні речення необхідно трактувати як ірреальні: деякі мовознавці не беруть до уваги темпоральну характеристику або зміст умовного висловлення, вважаючи достатньою формальною ознакою ірреального умовного речення вживання в ньому дієслова у формі Konjunktiv II (Й. Буша, Г. Гельбіг, Е. Гесс-Люттіх, Л. Гетце, Г. Дрейер, Л. Нідер, Р. Шмітт, В.С. Храковський, Є.Й. Шендельс). Натомість інші дослідники виділяють як додаткові ознаки класифікації або ознаки для подальшого розподілу в межах групи речень ірреальної умови темпоральні (П. Айзенберг, К.Е. Гайдольф, Е. Гентшель) та / або контекстуальні характеристики (В.-Д. Зілінскі, З. Мечкова-Атанасова). Підґрунтям нашого дослідження стала класифікація, згідно з якою до речень ірреальної умови належать умовні речення з дієсловом у формі Konjunkiv II незалежно від їхньої темпоральної та / або контекстуальної характеристики.

З-поміж способів вираження умови (підрозділ 1.3.) виокремлено прототипічні (складнопідрядні умовні речення зі сполучником якщо та безсполучникові складнопідрядні речення) та непрототипічні способи: а) складносурядні речення сполучникові з und, aber, sonst, oder, doch та безсполучникові; б) речення, ускладнені партиципними й інфінітивними зворотами, інфінітивними конструкціями; в) прості речення, в яких умова виражена окремим членом речення - підметом, обставиною (з прийменником mit / ohne / bei / durch, без прийменника), означенням, додатком; г) надфразні єдності; д) контекстуальне вираження умови.

У другому розділі - “Особливості структури та темпоральної семантики конструкцій зі значенням ірреальної умови в сучасній німецькій мові” - здійснено аналіз структурної організації (підрозділ 2.1.) та способів темпорального вираження (підрозділ 2.2.) конструкцій діалогічного мовлення сучасної німецької мови на позначення ірреальної умови. Встановлено, що синтаксична модель (Wenn) + S + P Konj.II, (dann / so) P Konj.II + S (модель 1, де S - підмет, P Konj.II - присудок, виражений дієсловом у формі умовного способу) виступає інваріантом прототипічної конструкції, представленої складнопідрядним реченням зі сполучником wenn у підрядній частині або без нього. Її варіативними ознаками є: 1) порядок розташування частин умовної конструкції (варіанти: 1.1. (Wenn) + S + P Konj.II, (dann / so) P Konj.II + S - умова передує наслідку: „Wenn es nach mir ginge, dann wьrde ich noch seltener in die Stadt hereinkommen” (Grube); 1.2. S + P Konj.II, (wenn) + S + P Konj.II - наслідок передує умові: „Dir hдtte ich die Wahrheit auch nicht gesagt, wenn du mich heute nicht nach den Pferden gefragt hдttest” (Rцnckendorff); 1.3. S + (P Konj.II), (wenn) + S + P Konj.II, P Konj.II - умова “вклинюється” в наслідок: „Was nun den Maurermeister betrifft, so kцnnte er, wenn es nach mir ginge, schon ьbermorgen auf freien FuЯ gesetzt werden” (Meyer-Scharffenberg); 2) наявність / відсутність сполучника (варіанти: 1.4. Wenn + S + P Konj.II, (dann / so) P Konj.II + S: „Wenn ich jemandem etwas geben kцnnte”, sagt Herbert, „wьrde ich ihm Zeit geben” (Heiduczek); 1.5. P Konj.II + S, (dann / so) P Konj.II + S: „Hдtte er sich nicht scheiden lassen, hдtte er keinen Schmuck zu schmuggeln brauchen” (Schrobsdorff); 1.6. S + P Konj. II (dann / so), wenn + S + P Konj.II: „Die wдren heute schon froh, wenn sie nie bei den Nazis gewesen wдren” (Meyer-Scharffenberg); 1.7. S + P Konj.II (dann / so), P Konj.II + S: „Es wдren keine Trдume mehr, kцnnte man sie erfьllen” (Heinrich); 1.8. S + P Konj.II, wenn + S + P Konj.II, P Konj.II: „Heute geht die Welt unter, wьrdest du, selbst wenn du es glaubtest, noch fragen: Wie macht sie das?” (Doutine); 1.9. S + P Konj.II, P Konj.II + S, P Konj.II: „Und auЯerdem hдtte ich - wдre ich mit der Wahrheit herausgerьckt, - nur vier bis fьnf Jahre Gefдngnis bekommen, das nebenbei…” (Doutine); 3) наявність / відсутність корелята (варіанти: 1.10. Wenn + S + P Konj.II, dann / so + P Konj.II + S: „Wenn es etwa so vonstatten ginge, wie Sie eben entwickelt haben, dann wдre die Spezies Mensch nichts anderes als der kosmische Wolf” (Kraft); 1.11. Wenn + S + P Konj.II, P Konj.II + S: „Wenn du mich wirklich lieben wьrdest, wдrst du nicht so unglьcklich” (Schrobsdorff); 1.12. P Konj.II + S, dann / so + P Konj.II + S: „Die haben wir. Und hдtten wir sie nicht, dann wollten wir sie uns jetzt von ihm holen!” (Heinrich); 1.13. P Konj.II + S, P Konj.II + S: „Wдren sie es schon vorher gewesen, hдtte Hitler wohl nicht so legal an die Macht kommen kцnnen” (Meyer-Scharffenberg)).

Складносурядні речення представлені двома інваріантними структурними моделями, маркованими безсполучниковим та сполучниковим зв'язком відповідно: I. Модель 2.1.: S + P Konj.II / P Ind., das / es / S + P Konj.II (P Ind. - присудок, виражений дієсловом у формі дійсного способу). Варіанти: 2.1.1. S + P Konj.II / P Ind., das / es + P Konj.II: „Kann er nicht”, meinte der Bьrgermeister, „das wдrґ ein glatter Bruch des Potsdamer Abkommens” (Meyer-Scharffenberg). Анафоричні слова das / es у функції підмета реферують до предмета (явища) або ситуації, названої в препозиційному реченні, і виступають носіями ірреальної умови; 2.1.2. S + P Konj.II / P Ind., S + P Konj.II: „Du kцnntest gleich die Tore der Stadt цffnen, der Effekt wдre der gleiche” (Heinrich). II. Модель 2.2.: S + P Konj.II / P Ind., Konjunktion + S + P Konj.II / P Ind. Варіанти: 2.2.1. S + P Konj.II, aber S + P Konj.II / Ind.: „Ich hдtte dich gern auf Skiern gesehen, aber es wдre zu anstrengend fьr dich, jetzt, nach deiner Krankheit” (Kraft); 2.2.2. S + P Ind., sonst P Konj.II + S: „Einer Ihrer Kollegen hat damit sein Krafttraining erledigt, sonst hдtte ich Sie nicht zu bemьhen brauchen” (ClaЯen); 2.2.3. S + P Konj.II / P Ind., dann S + P Konj.II.: „Ich kann das operieren lassen, dann wдre ich diese Pein endlich los” (Grube); 2.2.4. S + P Konj.II / P Ind., und S + P Konj.II: „Ich kцnnte dich erschlagen, und du wьrdest dich nicht wehren?” (Heinrich). Підставою для розгляду вираження умови в конструкціях моделі 2.2. з дієсловом у формі Indikativ (P Ind.) як ірреальної є факт послаблення фактичності і, відповідно, посилення гіпотетичності висловлення лексичними та граматичними засобами (моделі 2.2.2., 2.2.3., 2.2.4.) або вираження ірреального значення шляхом протиставлення реальному стану речей (модель 2.2.1.).

Інваріант конструкцій, в яких ірреальна умова виражена за допомогою інфінітивної конструкції або звороту, фіксує модель 2.3.: S + P Konj.II, (ohne) zu + Inf. (Inf. - дієслово в неозначеній формі). Варіанти: 2.3.1. S + P Konj.II, (ohne) zu + Inf. - наслідок передує умові: „In einer Welt wie dieser,”, sagt er, „wдre es verdдchtig, physisch und psychisch heil zu bleiben” (Schrobsdorff); 2.3.2. Inf. + (ohne) zu, P Konj.II + S - умова передує наслідку: „Einem rцmischen Versprechen zu trauen, wдre das gleiche wie sich selbst den Tod zu geben” (Heinrich).

Інваріантною моделлю на позначення простих речень, в яких ірреальна умова виражена за допомогою окремого члена, є модель 2.4.: S + P Konj.II / аdv. Best. (Obj., Attr.) + P Konj.II + S (аdv. Best. - обставина, Obj. - додаток, Attr. - означення). У її варіантах умова виражена: підметом - 2.4.1. S + P Konj.II: „Wundert dich das?” „Das Gegenteil hдtte mich gewundert” (Schrobsdorff); обставиною - 2.4.2. аdv. Best. + P Konj.II + S: „Unsere Beziehung war zu einem Lauf in einer Tretmьhle geworden, aus der wir auch ohne dich ausgebrochen wдren” (Rцnckendorff); додатком - 2.4.3. Оbj. + P Konj.II + S: „Fьr dich wьrdґ ich sogar ґn Taucheranzug anziehen” (Doutine); означенням - 2.4.4. Attr. + P Konj.II + S: „Dir wьrden die roten Strдhnchen viel besser stehen” (ClaЯen).

Експлікацію ірреальної умови за допомогою надфразних єдностей (НФЄ) репрезентовано інваріантною моделлю 2.5.: S + P Konj.II / Ind. (М) P Konj. II + S, де символ М позначає будь-який маркер синтаксичного зв'язку між елементами НФЄ. За ознакою відсутності / наявності маркерів синтаксичного зв'язку та їхніх типів виділено варіантні моделі, перша з яких не має формальних показників синтаксичного зв'язку (2.5.1. S + P Konj.II / Ind. S + P Konj.II). У решті моделей маркером синтаксичного зв'язку між частинами НФЄ виступають: а) анафоричні слова в дейктичній функції (2.5.2. S + P Konj.II / Ind. Das / es + P Konj.II); б) анафоричні слова, що не належать до займенникових (2.5.3. S + P Konj.II / Ind. Dann + P Konj.II + S); в) прислівник sonst (2.5.4. S + P Ind. Sonst + P Konj.II + S); г) сполучник aber (2.5.5. S + P Konj.II. Aber + P Ind. / Konj.II + S).

Контекстуальне вираження умови фіксує інваріантна модель 2.6.: Kt. S + P Konj.II (Kt. - уривок тексту, в якому актуалізується значення “ірреальна умова”): „Ich bin nicht hier, um Dдumchen zu drehen. Es wдr` das erste Rennen, das wegen Regen abgeblasen wьrde” (Doutine).

Дослідження особливостей темпоральної семантики різних типів вираження ірреальної умови вказує на те, що темпоральними критеріями для визначення прототипічних ірреальних умовних конструкцій виступають такі темпоральні значення: 1) одночасність умови й наслідку в теперішньому / майбутньому часі; 2) одночасність умови й наслідку в минулому часі; 3) умова передує наслідку; 4) наслідок передує умові.

Аналіз уживання часових форм у прототипічних конструкціях зі значенням ірреальної умови засвідчує: 1) спільне для всіх груп цих конструкцій кількісне переважання складнопідрядних умовних речень, у яких час дії умови й наслідку збігається й належить до плану теперішнього / майбутнього (50%-80% досліджуваного матеріалу). Наступну за кількістю вживання позицію посідає друге значення таксисної залежності, яке включає конструкції з одночасною дією умови й наслідку в минулому (15%-35%). Кількість конструкцій, у яких умова й наслідок належать до різних часових інтервалів, набуває найменшого значення для всіх груп речень (0%-10%); 2) взаємозалежність між вживанням часових форм прототипічних ірреальних умовних конструкцій та фактором наявності / відсутності сполучника. Так, зафіксовано подібність темпоральних значень у двох парах груп: 1.1. (умова передує наслідку - конструкції зі сполучником) та 1.3. (наслідок передує умові - конструкції зі сполучником) vs. 1.2. (умова передує наслідку - безсполучникові конструкції) та 1.4. (наслідок передує умові - безсполучникові конструкції). У групах 1.1. та 1.3. зафіксовано найбільшу кількість контекстів із темпоральним значенням 1 - 74,8% та 77,05% відповідно й найменшу кількість контекстів із темпоральним значенням 2 - 17,96% та 17,24% відповідно. Темпоральне значення 3 не відрізняється для всіх чотирьох груп прототипічних конструкцій. Водночас існують суттєві відмінності між кількісними показниками у зазначених вище парах груп стосовно темпорального значення 4: кількість випадків, де наслідок у часовому відношенні передує умові, для пари 1.1. / 1.3. майже в чотири рази перевищує кількість аналогічних випадків для пари 1.2. / 1.4.

За ступенем наближеності до прототипічного ядра непрототипічні конструкції зі значенням ірреальної умови віднесено до трьох зон: 1) зони ближньої периферії - це конструкції, представлені надфразними єдностями та складносурядними реченнями, частини яких пов'язані між собою за допомогою анафоричних слів у дейктичній функції das / es, а також анафоричного слова dann; 2) проміжної зони, яка включає складносурядні речення та надфразні єдності без формальних показників зв'язку між частинами; інфінітивні конструкції та звороти; конструкції-прості речення, в яких умова виражена одним із членів речення; конструкції, в яких умова виражена контекстуально; 3) зони дальньої периферії - сюди входять конструкції, представлені надфразними єдностями або складносурядними реченнями, у яких маркером синтаксичного зв'язку між антецедентом і консеквентом виступає прислівник sonst або сполучник аber.

У третьому розділі - “Прагматична характеристика конструкцій зі значенням ірреальної умови” - розкрито когнітивні механізми мовленнєвої діяльності комунікантів шляхом детальної інтерпретації особливостей функціонування досліджуваних конструкцій у художньому тексті.

Аналіз досліджуваного матеріалу (підрозділ 3.1.) показав, що причинами надання мовцем переваги ірреальним умовним конструкціям перед каузальними у випадках, коли умовні конструкції виражають саме каузальний зв'язок, виступають додаткові значення ірреальних умовних конструкцій. А саме: а) зсув прагматичного фокусу: „Wenn du an Steves Stelle wдrst, wьrdest du sie auch ernst nehmen, Lorenzo” (Doutine) Du nimmst sie nicht ernst, weil du nicht an Steves Stelle bist - очевидною комунікативною метою мовця є не вказівка на те, що Лоренцо не є в положенні Стіва (беззаперечний факт), а емфатичне виділення мотивів поведінки самого Стіва, а не Лоренцо; б) зацікавленість автора в настанні описаної гіпотетичної ситуації: „Wenn du nicht so ein unverschдmtes Mundwerk hдttest, wдrst du geradezu erschreckend sympathisch,” stelle ich fest (ClaЯen) Du bist nicht sympathisch, weil du so ein unverschдmtes Mundwerk hast - ірреальне умовне речення містить іронічне зауваження, делікатну вказівку на недолік, акцент на тому, що описана в наслідку ситуація можлива й бажана для обох учасників діалогу; в) образність, експресивність, переносне значення, вираження психологічного стану, а не фактичного стану речей: „... Wenn ich nicht so kaputt gewesen wдre, hдtte ich ihn erschlagen” (ClaЯen) Ich habe ihn nicht erschlagen, weil ich kaputt gewesen bin - автор не збирався в прямому розумінні вбити особу, про яку говорить. Поєднання несумісних за логікою здорового глузду причини (втома) та наслідку (вбивство) анулює пряму причиново-наслідкову залежність (як у випадку вживання каузального речення), породжуючи образне, експресивне вираження психологічного стану мовця: незадоволення діями іншої особи; г) вираження ставлення автора повідомлення до реального стану речей: „Wenn sich Hitler mit den Israeliten verbьndet hдtte,” - grimmiges Auflachen - „dann hдtte er den Krieg nicht verloren” (Schrobsdorff) Hitler hat den Krieg verloren, weil er mit den Israeliten nicht verbьndet war - з історичних хронік відомо, що такий союз був абсолютно неможливим, тому в зазначеному контексті він не може розглядатися як один з ймовірних варіантів розвитку минулих історичних подій. Це уявна побудова, за допомогою якої автор з позитивного боку характеризує властивості ізраїльтян як солдатів, а не союзників Гітлера. Гіпотетичний союз із Гітлером лише тло, на якому ці якості зображено; ґ) припущення, невпевненість, розмірковування, уникнення категоричності повідомлення: - Kцnnte sie nicht bei deiner Freundin Jarmila sein? - Wenn sie zu Mangels wollte, hдtte sieґs doch vorher gesagt, - meinte Christine (Bieler) Sie will nicht zu Mangels, weil sie es uns nicht vorher gesagt hat - за логікою, у цьому контексті випущено ввідну фразу “Nein, weil …”, яка втрачає свою актуальність через те, що ірреальна умова вже містить обґрунтування, а також підтримує загальну тональність бесіди, а саме, невпевненість співрозмовників, пошук взаємної підтримки. За вживання ж каузального речення в такому разі змістовий зв'язок із запитанням був би втрачений, когезія тексту порушена, а смисловий тон висловлення набув би категоричності; д) демонстрація жалкування стосовно фактичного ходу подій у минулому: - Wenn es anders gelaufen wдre, hдtte das unser Kind sein kцnnen. - Hдtte! (Rцnckendorff) Das ist nicht unser Kind, weil es so gelaufen ist - героїні оповіді шкода, що обставини склалися таким чином, що дитина, про яку йде мова, не належить їй та її колишньому коханому; е) вираження прагнення настання наслідку, жалкування з приводу обставин, описаних в умовній частині: „Wenn ich jemand hдtte, der mitkдme, dann wьrde ich jetzt gerne nach Europa fliegen” (Schrobsdorff) Ich fliege nicht nach Europa, weil ich niemand habe, der mitkommt - маркером вираженої в наслідковій частині бажаності настання події, описаної в умовному реченні, є прислівник “gerne”; є) уникнення прямого звинувачення: „Wenn du mich wirklich lieben wьrdest, wдrst du nicht so unglьcklich” (Schrobsdorff) Du bist so unglьcklich, weil du mich nicht liebst - заперечення позиції мовця за допомогою ірреального умовного речення ґрунтується на загальному характері умови (всі, хто любить, - щасливі, і навпаки), а цей конкретний випадок є окремим її проявом.

Конструкції зі значенням ірреальної умови містять експліцитно та імпліцитно виражену інформацію, необхідну для інтерпретації адресатом мети висловлення. Експліцитно представлену інформацію автор надає з метою творення різних іллокутивних актів. На імпліцитному рівні інформація виступає “оцінною прагматичною пресупозицією” (ОПП) (підрозділ 3.2.), яка набуває крайнього позитивного або негативного оцінного значення, закладеного автором висловлення. Мовець визначає оцінний зміст пресупозиції в момент творення висловлення з огляду на іллокутивну мету. Щодо ОПП, то: її матеріальним носієм виступає форма ірреальної умовної конструкції; декодування обумовлюється мовним узусом, а причиною використання є прагнення мовця створити умови, за яких співрозмовник матиме змогу самостійно зробити заплановані висновки: 1) “Habґ mich bis unter die Zдhne bewaffnet, und wдrґ was passiert, ich hдttґ mich in der Panik vermutlich selber erschossen” (Schrobsdorff) - герой змальовує почуття страху, яке охопило його попри повну озброєність. Оцінка автором висловлення гіпотетично можливої події, яка могла відбутись в минулому (sich erschieЯen), має негативний характер; 2) „Danke, gleichfalls, so sagt man doch? Ohne Sie hдtte ich den Wagen stehen lassen und laufen mьssen” (Cormann) - оцінка ситуації як бажаної здійснюється шляхом порівняння із змальованою в наслідковій частині антиситуацією.

Дискурсний аналіз (підрозділ 3.3.) формально ідентичних випадків вживання ірреальних умовних конструкцій засвідчив в окремих контекстах порушення максими «способу» та специфічну реалізацію максим «кількості» й «відношення» мовленнєвої взаємодії. Ці явища спричинені бажанням адресата розширити обсяг інформації, очікуваної співрозмовником, з огляду на прагматичні цілі: 1) спонукання співрозмовника інферувати запланований автором висловлення висновок про його психоемоційний стан, що полягає у незадоволенні діями партнера по комунікації, роздратуванні, спричиненому його неспроможністю самостійно зробити висновки з наявних фактів; 2) прагнення мовця передати свій емоційний стан, особисте ставлення до описаної події; 3) намагання мовця знайти підтримку у співрозмовника.

Екстралінгвальними чинниками (підрозділ 3.3.) обумовленості змісту конструкцій зі значенням ірреальної умови виступають події, на тлі яких розгортається діалог, та комунікативний ранг співрозмовників, зумовлений їхнім соціальним статусом.

Як смислотвірний складник мовленнєвих актів (підрозділ 3.4.) ірреальні умовні конструкції мають прагматичні обмеження щодо вживання у мовленнєвих актах Kommissive та Deklarative, оскільки Kommissive включають іллокутивні акти із самозобов'язанням мовця виконати певну дію, а сфера вживання Deklarative вимагає однозначного формулювання думок, що не відповідає прагматичним характеристикам ірреальних умовних конструкцій.

У мовленнєвих актах Direktive прототипічні ірреальні умовні конструкції домінують над непрототипічними через кількісну перевагу іллокутивного поля “пропозиція у формі питання”, що зумовлено вибором мовця експліцитно представлених антецедента й консеквента для більш точного й однозначного формулювання питань.

У мовленнєвих актах Assertive непрототипічні конструкції зі значенням ірреальної умови домінують через свою кількісну перевагу в іллокутивних полях “ствердження” та “пояснення”, в яких вони здебільшого представлені мовленнєвими діями “доведення” та “пояснення” відповідно. Цей факт пояснюємо безпосереднім слідуванням цих мовленнєвих дій за описом тих подій, істинність яких вони мають на меті довести або сутність яких пояснити.

За способом вираження ірреальної умови встановлено відсутність значних відмінностей щодо вживання різних типів ірреальних умовних конструкцій у мовленнєвих актах Expressive та їх певного роду “спеціалізацію” залежно від способу вираження умовної частини в мовленнєвих актах Direktive та Assertive.

Аналіз способів актуалізації значення “ірреальна умова” в непрототипічних ірреальних умовних конструкціях (підрозділ 3.5.) вказує на такі чинники приналежності цього класу конструкцій до умовних з ірреальним значенням: 1) контекстуальні - передбачають актуалізацію ірреального умовного значення за допомогою контекстуальної інформації, вживання спеціальних лексем, відсилання до подій у передконтексті; на основі відносин порівняння-протиставлення, імпліцитної оцінки; 2) лексико-граматичні - передбачають вживання модальних слів; вираження антецедентом дії у майбутньому; вживання в антецеденті наказового способу, модальних дієслів, неозначеного артикля, питальних речень, специфічного порядку слів; вираження антецедентом суб'єктивної модальності; 3) структурно-логічні - передбачають вживання конструкцій, що відповідають структурно-логічному типу “обґрунтування” та належать до іллокутивного поля “ствердження”; є найбільш частотним класом конструкцій за типом мовленнєвої дії “доведення”; включають сполучник weil / denn; містять в одній з частин умовного висловлення заперечення; вводять в пресупозицію наслідкової частини спільну для учасників діалогу інформацію про реальний стан речей; актуалізують контрафактичне значення антецедента за допомогою дейктичного елемента das та прислівника sonst; 4) екстралінгвальний чинник - передбачає актуалізацію значення „ірреальна умова” шляхом інференції з використанням екстралінгвальних даних.

ВИСНОВКИ

Виступаючи мовним засобом вираження ірреальної умови, у структурному плані синтаксичні конструкції з кон'юнктивом представлено двома класами: прототипічними та непрототипічними ірреальними умовними конструкціями, які актуалізуються в системі реалізаційних варіантів відповідних інваріантних моделей.

Клас прототипічних конструкцій характеризується експлікацією ірреальної умови за допомою сполучникового або безсполучникового складнопідрядного речення з присудком у формі Konjunktiv II. Ознаками їх розподілу на варіантні моделі є: 1) порядок розташування частин умовної конструкції (умови й наслідку) - комбінація “умова - наслідок” (53%) домінує над комбінацією “наслідок - умова” (45,96%); частка речень, у яких умова “вклинюється” в наслідок, складає 1,04%; теоретично можливого варіанта “вклинення” наслідку в умову не зафіксовано; 2) наявність / відсутність сполучника - складнопідрядні речення зі сполучником wenn (77,2%) домінують над безсполучниковими умовними реченнями (22,8%). Кількість безсполучникових речень, у яких умова передує наслідку, майже вдвічі перевищує кількість речень цього типу, в яких наслідок передує умові, проте кількісної залежності між наявністю сполучника та порядком розташування підрядної та головної частин умовної конструкції не виявлено. Окрему підгрупу становлять високочастотні безсполучникові речення зі зворотним порядком слів у підрядному реченні; 3) наявність / відсутність корелята - ірреальні умовні речення без корелятів dann / so домінують над реченнями з цими корелятами. Залежності вживання корелята від критерію наявності / відсутності сполучника в ірреальному умовному реченні не зафіксовано.

Непрототипічними конструкціями зі значенням ірреальної умови виступають: 1) складносурядні речення (5,58% сполучникових конструкцій - модель S + P Konj.II / P Ind., Konjunktion + S + P Konj.II / P Ind. - на противагу 2,59% безсполучникових конструкцій - модель S + P Konj.II / P Ind., S + P Konj.II). З огляду на вид конектора та способи об'єднання простих речень у складне (слідування, обґрунтування, альтернативна мотивація, протиставлення) виділено такі варіанти сполучникових речень: 1) S + P Konj.II, aber S + P Konj.II / Ind.; 2) S + P Ind., sonst P Konj.II + S; 3) S + P Konj.II / P Ind., dann S + P Konj.II; 4) S + P Konj.II / P Ind., und S + P Konj.II; 2) ускладнені речення (3,13%) включають інфінітивні конструкції та звороти. Значну кількісну перевагу речень з інфінітивом у кінцевій позиції (91,31%) пояснюємо його семантичною залежністю від базового речення, що зумовлює його стилістичну нейтральність. Натомість, речення з інфінітивом у препозиції (8,69%) є емоційно забарвленими й більш експресивними. Відсутність випадків вираження ірреальної умови за допомогою партиципних зворотів вказує на прагматичну обмеженість цього типу конструкцій у розмовній мові; 3) прості речення (22,07%) виражають ірреальну умову за допомогою одного з членів речення - підмета, обставини, додатка, означення; 4) надфразні єдності (21,25%) репрезентовано інваріантною моделлю S + P Konj.II / Ind. (М) P Konj.II + S. За ознакою відсутності / наявності маркерів синтаксичного зв'язку та їхніх типів (анафоричні слова в дейктичній функції; анафоричні слова, що не належать до займенникових; прислівник sonst; сполучник aber) виділено відповідні варіантні моделі; 5) конструкції контекстуального вираження умови (1,5% - модель Kt. S + P Konj. II) містять експліцитно виражену лише наслідкову частину. Інференція умови відбувається шляхом залучення широкої контекстуальної інформації з урахуванням фонових знань учасників діалогу та екстралінгвальних факторів.

У плані темпоральної семантики критеріями для визначення прототипічних умовних конструкцій виступають темпоральні значення, що фіксують: а) одночасність умови й наслідку в теперішньому / майбутньому часі, а також б) у минулому часі; в) передування умови наслідку; г) передування наслідку умові. Темпоральними особливостями прототипічних умовних конструкцій є: 1) спільне для всіх груп кількісне переважання складнопідрядних умовних речень, у яких час дії умови та наслідку збігається й належить до плану теперішнього / майбутнього. Частотність конструкцій з одночасною дією умови й наслідку в минулому й таких, у яких умова й наслідок належать до різних часових інтервалів, набуває меншого та найменшого значень для всіх груп речень відповідно; 2) взаємозалежність між вживанням часових форм прототипічних конструкцій зі значенням ірреальної умови та фактором наявності / відсутності сполучника.

За ступенем наближеності до прототипічного ядра непрототипічні конструкції зі значенням ірреальної умови віднесено до зони ближньої периферії, проміжної зони та зони дальньої периферії.

У прагматичному аспекті мовець надає перевагу ірреальним умовним конструкціям, які виражають саме каузальний зв'язок, на противагу суто каузальним конструкціям. Причину вбачаємо в додаткових значеннях досліджуваних конструкцій порівняно з іншими мовними формами, простішими як за формою, так і за змістом. А саме: зсув прагматичного фокусу; зацікавленість автора в реалізації описаної гіпотетичної ситуації; образність, експресивність, переносне значення, зображення насамперед психологічного стану, а не опис фактичного стану речей; вираження ставлення автора повідомлення до реального стану речей; припущення, невпевненість, розмірковування, уникнення категоричності повідомлення; демонстрація жалкування стосовно фактичного перебігу подій у минулому; вираження прагнення настання наслідку, жалкування з приводу обставин, описаних в умовній частині; уникнення прямого звинувачення. Той факт, що конструкції зі значенням ірреальної умови у випадках, коли їх вживають не з метою здійснення логічного висновку, містять у собі значну за обсягом і різноманітністю додаткову прагматичну інформацію, дає підстави говорити про вплив закону економії мовних ресурсів.