Дискурсивні стратегії і тактики подолання комунікативних порушень (на матеріалі французьких літературних текстів постмодерну)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК: 811.133.1'42'272:821.133.1-3.08 "19"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ДИСКУРСИВНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ ПОДОЛАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ПОРУШЕНЬ (НА МАТЕРІАЛІ ФРАНЦУЗЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ТЕКСТІВ ПОСТМОДЕРНУ)

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

ГЕРАСИМЕНКО ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі романської філології і перекладу Запорізького національного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

Ласка Ігор Васильович, кандидат філологічних наук, доцент, Київський міжнародний університет, завідувач кафедри романської філології.

Офіційні опоненти:

Кагановська Олена Марківна, доктор філологічних наук, професор, Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри французької філології;

Саєнко Сергій Григорович, кандидат філологічних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри теорії та практики перекладу романських мов ім. М. Зерова Інституту філології МОН України.

Захист відбудеться 23.05.2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розіслано 23.04.2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради к. філол. наук Л.В. Клименко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Спрямованість сучасного мовознавства на дослідження комунікативних і когнітивних засад спілкування зумовлена появою у 80-х роках великої кількості дослідницьких праць, присвячених прагматичному аспекту мовленнєвої взаємодії (Н.Д. Арутюнова, А.Д. Бєлова, В.В. Богданов, Д. Вандервекен, Д. Гордон, В.А. Звегінцев, Ф. Кіфер, Дж. Лакофф, Е.В. Падучева, О.Г. Почепцов, І.П. Сусов, І.П. Тарасова, Д. Франк, A.Берендоне, О. Дюкро, Ж. Фоконьє, Дж. Ліч, Ф. Реканаті). Саме з цим дослідницьким напрямком пов'язується можливість вирішення лінгвістичних проблем успішності/неуспішності у спілкуванні.

Питання досягнення взаєморозуміння в мовленнєвому спілкуванні як важливої умови успішної комунікації розглядалися багатьма лінгвістами (Ю.Д. Апресян, Н.Д. Арутюнова, Ф.С. Бацевич, Р. Віон, Е. Гофман, Г.П. Грайс, В.З. Дем'янков, К. Кербрат-Ореккіоні, О.С. Кубрякова, Г.Г. Почепцов, Дж. Р. Серль, Д.Х. Хаймз). Зусилля більшості дослідників у цій галузі спрямовані на вивчення правил і законів кооперативної взаємодії, в рамках якої учасники уважно і з повагою ставляться до співрозмовника, точно реагують на його висловлювання й намагаються бути максимально кооперативними. Однак, в реальності така модель спілкування трапляється доволі рідко, а непорозуміння стає все поширенішим явищем в усній та літературній комунікації внаслідок недотримання її комунікативних та прагматичних норм, а також законів і постулатів.

Актуальність дослідження визначається важливістю комунікативних процесів у сучасному інформаційному суспільстві й необхідністю пояснення їх сутності, що засвідчує й загальне комунікативно-дискурсивне спрямування лінгвістики наших днів. Запропонований у роботі інтеракційний підхід до вивчення комунікативних порушень дозволяє скласти цілісне уявлення про дискурсивні стратегії і тактики їх створення й подолання, а отже й поглиблює розуміння самої природи міжособистісної комунікації як спільного конструювання смислів у інтеракціях. Питаннями про використання стратегій і тактик у мовленнєвому спілкуванні займалося чимало науковців, але проблема співвідношення стратегій і тактик з комунікативними порушеннями не була предметом спеціального аналізу. Крім того, незважаючи на певний успіх у вивченні природи комунікативних порушень з точки зору прагматики мовленнєвих одиниць і комунікативної лінгвістики, комплексних досліджень, присвячених створенню та подоланню комунікативних порушень у французькій мові, на сьогоднішній день все ще не існує. При розробці теми враховано жанрові особливості драматичних та наративних творів французької літератури постмодерну (С. Беккета, Б. Віана, Ж. Жене, Е. Іонеско, Р. Кено, Ф. Міньяна, А. Роб-Грійє та ін.).

Наукова новизна дослідження полягає в комплексному вивченні дискурсивних стратегій і тактик мовленнєвої взаємодії, спрямованих на створення і подолання комунікативних порушень на матеріалі творів французьких письменників експериментально-ігрового характеру. У роботі вперше запропоновано інтеракційний підхід до аналізу стратегій і тактик спілкування, які розглядаються у контексті взаємодії комунікантів. Вперше розроблено типологію стратегій і тактик створення та подолання комунікативних порушень та виявлено лінгвістичні засоби їх реалізації. В результаті аналізу встановлено закономірні відповідності між стратегічними цілями комунікантів і художнім задумом автора у двосторонньому інтеракційному процесі в літературній комунікації: автор-читач і читач-авторський текст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках міжкафедральної наукової теми факультету іноземної філології Запорізького національного університету "Когнітивно-дискурсивні аспекти функціонування мовних одиниць", затвердженої Міністерством науки і освіти України (код державної реєстрації 0103U002181).

Мета дослідження полягає у розкритті специфіки реалізації дискурсивних стратегій і тактик французької мови, за допомогою яких створюються та долаються комунікативні порушення як на внутрішньому рівні спілкування між персонажами твору, так і на зовнішньому макрорівні - між автором та читачем художнього твору (на матеріалі французьких літературних текстів постмодерну).

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- окреслити понятійний апарат дослідження під кутом зору комунікативної лінгвістики і теорії вербальних інтеракцій: поняття комунікативного простору, стратегії і тактики учасників, правила і закони діалогічної взаємодії, комунікативні порушення і невдачі у спілкуванні;

- виробити класифікацію французьких стратегій і тактик створення та подолання комунікативних порушень на внутрішньому і на зовнішньому рівнях інтеракції;

- виявити лінгвістичні механізми і засоби створення комунікативних порушень на обох рівнях спілкування;

- визначити й охарактеризувати лінгвістичні засоби реалізації стратегій і тактик повного/часткового подолання комунікативних порушень окремо на внутрішньому і на зовнішньому рівнях комунікації;

- встановити специфіку застосування стратегій і тактик подолання комунікативних порушень на рівні комунікації між автором і читачем (на матеріалі французьких літературних текстів постмодерну).

Об'єктом дослідження є мовленнєві інтеракції драматичних і наративних текстів французької літератури другої половини ХХ століття експериментально-ігрового характеру з певними комунікативними порушеннями.

Предметом дослідження є дискурсивні стратегії і тактики створення та подолання комунікативних порушень та лінгвістичні засоби їх реалізації.

Матеріалом дослідження стали цілісні у змістовому відношенні фрагменти інтеракцій з різними комунікативними порушеннями, що перешкоджають подальшій кооперативній співпраці в діалозі. Корпус дослідження складає 580 фрагментів із 62 драматичних та наративних творів, загальним обсягом 7 000 сторінок.

Методи дослідження. Методика дослідження ґрунтується на інтеракційному підході до аналізу мовленнєвого спілкування. Дослідження предмета здійснюється з застосуванням наступних методів і прийомів: дескриптивного методу і методу контекстуального аналізу в їх комбінуванні при виявленні комунікативних порушень різних рівнів у репліках учасників вербальних інтеракцій; елементів дискурсивного аналізу при створенні типології та класифікації стратегій і тактик; контекстуально-інтерпретативного методу для вивчення причин виникнення комунікативних порушень залежно від типу комунікативної ситуації, ролей і статусів її учасників; елементів семантико-синтаксичного методу для встановлення особливостей функціонування різних мовних та мовленнєвих засобів при застосуванні тієї чи іншої дискурсивної стратегії; методу прагмастилістичного аналізу художнього дискурсу з метою виявлення стратегій подолання комунікативних порушень на зовнішньому рівні комунікації.

Положення, які виносяться на захист:

1. У досліджуваних інтеракціях творів французьких письменників експериментально-ігрового характеру комунікативні порушення спровоковані маніпулюванням правилами і законами мовленнєвого спілкування, у процесі якого обігруються внутрішні та зовнішні компоненти діалогу. Комунікативні порушення у художніх діалогах такого специфічного жанру фокусують увагу на певних лінгвістичних особливостях інтеракції, які зазвичай лишаються непоміченими. Саме такі мовні експерименти розкривають суть діалогу в цілому і його абсурдних різновидів зокрема. Досліджувані комунікативні порушення є відхиленнями від норми (аномалії, логічні протиріччя) і на внутрішньому рівні інтеракції використовуються для досягнення особливих цілей - реалізації окремих завдань комунікантів, а на зовнішньому рівні комунікації визначають єдину авторську стратегію гри зі співрозмовником-читачем.

2. Залежно від домінуючої цільової спрямованості інтеракції стратегії і тактики створення комунікативних порушень поділяються на дві глобальні дискурсивні стратегії: стратегія конфлікту і стратегія деструкції спілкування. У стратегіях створення дискурсивного конфлікту, комунікативного саботажу і маніпуляції простежується однобічна конфліктна спрямованість, а деструктивна стратегія характеризується наявністю двосторонньої конфліктної спрямованості. Тактики, що сприяють реалізації цих стратегій, класифікуються за ступенем категоричності: відкриті тактики нападу, конфронтації, шантажу та приховані тактики маніпулятивного характеру - повторення-питання, перепитування, різкий зсув фокусу інтеракції тощо.

3. Для реалізації стратегій створення комунікативних порушень у французькій мові використовуються різні лінгвістичні засоби і механізми мовної гри, яка відбувається на фонетичному, синтаксичному, семантичному та прагматичному рівні. Застосовуються засоби римування, гра на фонетичній омонімії; багаторазове та послідовне вживання негативних і заперечних конструкцій; розкладання на частини та подальша трансформація сталих сполучень та прислів'їв, літералізація тропів; аномальні висловлювання, асоціативне склеювання слів, пародійне використання прислів'їв; гра на багатозначності окремих лексичних одиниць; буквальне трактування висловлювань-кліше та окремих реплік співрозмовника, що зазвичай вживаються у переносному значенні; цитування дискурсу партнера з частковими трансформаціями.

4. Подолання комунікативних порушень відбувається як на рівні внутрішньої інтеракції між персонажами, так і на макрорівні діалогу між автором і читачем-адресатом художнього твору. Відповідно, на внутрішньому рівні виділяються стратегії кооперації, уточнення, виправлення та ігнорування, а на зовнішньому рівні - авторська ігрова стратегія і читацька стратегія прийняття абсурду за гру. Стратегії і тактики подолання комунікативних порушень різняться не тільки шляхами й засобами їх вирішення, а й мірою їх ефективності, що дозволяє поділяти стратегії на такі, що сприяють повному подоланню комунікативного порушення, та ті, що усувають їх частково.

5. Продуктивними лінгвістичними засобами, що застосовуються комунікантами з метою подолання комунікативних порушень виявилися прийоми мовної гри на прямому та переносному значенні слів; використання фактичних висловлювань та висловлювань-пояснень металінгвістичного характеру; тлумачення окремих слів або сполучень, що стали центром комунікативного конфлікту; переформулювання власних висловлювань, запитань; уточнюючі зауваження й запитання, вказівки на помилку металінгвістичного характеру.

6. Урахування інтеракційного аспекту дозволяє пояснити механізм реалізації стратегій і тактик і звертає увагу на їх комплексну та двосторонню сутність. Стратегічна лінія поведінки конструюється кожним мовцем з огляду на комунікативні дії співрозмовника, тому стратегії і тактики можуть змінюватися співрозмовниками впродовж усього процесу інтеракції. Наявність або відсутність інтеракційності у спілкуванні безпосередньо впливає на кінцевий результат при застосуванні стратегій подолання комунікативних порушень, внаслідок чого відбувається повне або часткове подолання комунікативного порушення та встановлення взаєморозуміння.

Теоретичне значення дисертації полягає у розкритті причин появи комунікативних порушень у французькій мові, встановленні стратегій і тактик їх подолання, що сприяє кращому розумінню проблем міжособистісного спілкування, дозволяє скласти цілісне уявлення про стратегії і тактики, поглиблює розуміння природи комунікативних порушень і самої комунікації. Результати дослідження сприяють збагаченню здобутків комунікативної лінгвістики та теорії комунікації (зокрема таких розділів, як культура спілкування, норми і закони мовленнєвої поведінки, статусні та ролеві відношення у комунікації тощо). Отримані результати можуть послужити основою дискурсивних досліджень аналогічних явищ в інших мовах.

Практичне значення роботи зумовлено можливістю використання отриманих результатів і висновків у навчальному процесі вищих навчальних закладів, зокрема у відповідних розділах загального мовознавства ("Прагматика і теорія мовленнєвих актів", "Аналіз дискурсу"), комунікативної лінгвістики (розділ "Стратегії і тактики мовленнєвого спілкування"), теорії комунікації (розділ "Види комунікації"), лінгвістики тексту (розділ "Поетика декодування"), стилістики (розділ "Функціональна стилістика") та теоретичної граматики французької мови (розділ "Семантика і прагматика. Речення та висловлювання"); у спецкурсах з теорії інтерпретації тексту та аналізу художнього твору, а також при написанні посібників, курсових та дипломних робіт.

Апробація роботи. Основні положення й результати дослідження обговорено на Міжнародних науково-практичних конференціях: міжнародній науковій конференції "Мова, культура та переклад у контексті європейського співробітництва" (Київ, 26-28 лютого 2001р.), 10-ій міжнародній конференції "Мова і культура" (Київ, 25-29 червня 2001 р.), міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 10-ій річниці незалежності України "Проблеми державного будівництва в умовах європейського шляху розвитку незалежної України" (Київ, 25 квітня 2001 р.), 8-ій міжнародній конференції "Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур" (Дніпропетровськ, 24-26 квітня 2002 р.), щорічній підсумковій науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу Запорізького державного університету (2000-2001рр.), Всеукраїнській науковій конференції "Текст і методика його аналізу" (Херсон, 14-15 вересня 2006р.), Всеукраїнській науковій конференції "Когнітивні та дискурсивні структури романських мов у соціокультурному просторі комунікації" (Київ 7-8 лютого 2008р.).

Публікації. Основний зміст роботи відображено у 6 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України. Всі публікації виконано одноосібно.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (327 позицій), джерел ілюстративного матеріалу (62 позиції). Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок друкованого тексту, обсяг основного тексту дисертації - 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, формулюється мета і конкретні завдання дослідження, його наукова новизна, теоретичне значення і практична цінність, вказується матеріал, джерела і методи дослідження, визначаються положення, які виносяться на захист.

У першому розділі "Дослідження проблем мовленнєвого спілкування в сучасній лінгвістиці" представлено теоретико-методологічну базу дисертації, здійснено критичний аналіз наукової літератури, розглянуто розвиток комунікативного підходу до вивчення проблем мовленнєвого спілкування. Зокрема, досліджуються найважливіші складники процесу комунікації, які безпосередньо впливають на успішність комунікації і належать до загального поняття комунікативного простору, або "комунікативної рамки" інтеракції, яка організує процеси розуміння та інтерпретації у контексті спілкування. Такими виступають учасники інтеракції (мовці-співрозмовники) з їхніми соціальними характеристиками (ролями, статусами), особистісними якостями та комунікативними здібностями (володіння певними мовними, мовленнєвими та іншими компетенціями); правила та закони, які регулюють процес інтеракції; стратегії і тактики мовленнєвого спілкування, що безпосередньо співвідносяться з глобальною метою інтеракції та впливають на її кінцевий результат.

У дослідженні стратегій і тактик створення та подолання комунікативних порушень за основу було прийнято інтеракційний підхід (Р. Віон, К. Кербрат-Ореккіоні, П. Шародо), оскільки він найбільш повно відображає складні механізми діалогічного взаємообміну у межах інтеракції, звертає увагу на процес інтерпретації та конструювання смислу в інтеракції і враховує зворотній зв'язок між стратегіями і тактиками співрозмовників.

Сучасна теорія вербальних інтеракцій (К. Кербрат-Ореккіоні) спирається на загальні принципи, згідно з якими будь-який дискурс являє собою взаємний, інтерактивний процес (realization interactive) і завжди передбачає не тільки акт-відповідь, але й обмін мовленнєвими актами, тобто діалогічну взаємодію.

Запропонований інтеракційний підхід до аналізу мовленнєвого спілкування як до взаємообміну висловлюваннями і конструювання спільного смислу в процесі інтеракції (Р. Віон, Р. Грюніг, Б.Н. Грюніг) дозволив представити стратегії і тактики не просто як заздалегідь продуманий ще до початку інтеракції план мовленнєвих дій, що реалізується мовцем або слухачем, а як набір дискурсивних ліній, що формуються та реалізуються безпосередньо у процесі інтеракції. Такі дискурсивні стратегії будуються, залежно від певних контекстуальних обставин, зі створюваного співрозмовниками смислу висловлювань, міри розуміння одне одного, виправдання / невиправдання своїх очікувань та сподівань співрозмовника. Тобто, стратегічна лінія поведінки конструюється кожним мовцем з урахуванням тактик і стратегій співрозмовника і може змінюватися впродовж усього процесу інтеракції.

Згідно з положеннями інтеракційного підходу та результатами аналізу мовного матеріалу, дискурсивна стратегія розглядається як творча реалізація мовленнєвих дій, яка визначає загальний "стиль взаємодії", підпорядкований досягненню певної мовленнєвої/немовленнєвої глобальної мети інтеракції (кооперація або конфлікт). Такий стиль взаємодії характеризується гнучкістю й динамічністю, оскільки піддається корекції з боку співрозмовників у процесі інтеракції і залежить від їх мовленнєвих дій та від спільного загального контексту дискурсу. Тактика описує сукупність прийомів та лінію поведінки на певному етапі інтеракції й співвідноситься із локальними цілями співрозмовників.

У дослідженні представлені такі комунікативні порушення, які є відхиленнями від норми, аномалії, логічні протиріччя. Порушення комунікативних норм і правил спілкування використовуються для досягнення особливих цілей і здійснення окремих завдань у процесі інтеракції, тому комунікативні порушення досліджувалися з урахуванням стратегічних і тактичних цілей комунікантів. При вивченні комунікативних порушень на матеріалі драматичних та наративних творів французької літератури постмодерну (С. Беккета, Б. Віана, Ж. Жене, Е. Іонеско, Р. Кено, Ф. Міньяна, А. Роб-Грійє, та ін.) розглядалися такі порушення, що ускладнюють спілкування на певному етапі інтеракції і спричиняються до деструкції діалогу.

Досліджувані в роботі інтеракції з творів французьких письменників являють собою особливий вид художнього дискурсу, який здебільшого побудований на авторській стратегії мовної гри, порушеннях різних норм структурування художнього твору, характеризується особливою референцією й має свої особливості літературної комунікації.

Дослідження підтвердило, що діалог у художньому творі має підстави для висновку, що створений він згідно з моделями реального діалогу: в ньому немає нічого, що було б відсутнє у справжньому діалозі. Основна проблема полягає в тому, що насправді інтеракція відбувається не між персонажами, а між автором і читачем (Ж.Женет, А. Юберсфельд). Увесь арсенал засобів (ролі учасників, цілі, стратегії і тактики, правила і закони мовленнєвої інтеракції), який використовується для аналізу реальних діалогів, може бути застосований і при вивченні літературного діалогу з урахуванням жанрової специфіки художнього твору та особливостей літературної комунікації. Інтеракції, які були матеріалом дослідження, не є ані типово літературними, ані типово реальними діалогами. Комунікативні порушення у художніх діалогах такого специфічного жанру фокусують увагу на певних лінгвістичних особливостях інтеракції, які зазвичай лишаються непоміченими. Саме такі мовні експерименти розкривають суть діалогу в цілому.

Для аналізу стратегій і тактик створення та подолання комунікативних порушень у рамках літературної комунікації були використані теоретичні положення сучасної наратології (Р. Барт, Ж. Женет, В. Шмід), яка враховує комунікативну сутність природи літератури, а сам акт художньої комунікації трактується в ній як процес, який відбувається одночасно на декількох оповідальних рівнях. Тобто, художній текст розглядається як такий, що має внутрішню (спілкування між персонажами твору) і зовнішню (спілкування між імпліцитним автором та імпліцитним читачем) комунікативні системи.

У другому розділі "Стратегії і тактики створення комунікативних порушень та засоби їх реалізації у французькій мові" розглянуто дискурсивні стратегії порушення умов успішної комунікації, представлено типологію таких стратегій і тактик та мовні засоби їх реалізації у французькій мові.

Аналіз досліджуваного матеріалу, головним критерієм відбору якого була наявність комунікативного порушення, що перешкоджає подальшій кооперативній співпраці в діалозі, дозволив з'ясувати типологію стратегій і тактик створення комунікативних порушень. Усі стратегії створення комунікативних порушень належать до загальної дискурсивної стратегії порушення успішної комунікації. Залежно від домінуючої цільової спрямованості інтеракції комуніканти реалізують дві глобальні дискурсивні стратегії поведінки: стратегію конфлікту і стратегію деструкції спілкування. Для таких дискурсивних стратегій спільною є відсутність кооперативної спрямованості. У стратегіях створення дискурсивного конфлікту, комунікативного саботажу і маніпуляції простежується однобічна конфліктна спрямованість. Один із співрозмовників, мовець або слухач, завжди налаштований на кооперативну взаємодію, а інший жадає конфлікту, що реалізується за допомогою тактик нападу, конфронтації, перепитування, зсуву фокусу, перекручення висловлювання, шантажу та погроз.

Наприклад, стратегія саботажу діалогу має декілька цілей: або це перешкоджання спілкуванню на певному етапі, або прагнення свідомо відволікти співрозмовника від основної теми розмови чи ухилитися від відповіді на запитання. У зв'язку з цим комуніканти використовують відповідні тактики - перепитування і зсуву фокусу. Основними варіантами поведінки при такій комунікативній стратегії є запит інформації з боку мовця, а з боку слухача ігнорування запиту або зустрічне запитання замість відповіді, як от:

- Alors, petite, qu'il dit comme зa, comme зa on va se coucher?

- Qui зa "on"? demanda-t-elle.

- Eh bien, toi bien sыr, rйpondit Gabriel tombant dans le piиge. A quelle heure tu te couchais lа-bas?

- Ici et lа-bas зa fait deux, j'espиre.

- Oui, dit Gabriel comprйhensif (Raymond Queneau).

Стратегія саботажу діалогу реалізується за допомогою використання з боку адресата тактичного прийому розігрування навмисного нерозуміння шляхом перепитування: "Qui зa "on"?" Звертаючись до свого співрозмовника через неозначено-особовий займенник "on", мовець укладає в нього покровительське ставлення до дитини, але Зазі трактує його як зневажливе, що й стає для неї приводом для образи. На таке зверхнє ставлення (на думку слухача) відповідною реакцією стає саботаж усієї інтеракції: Зазі вдає, що не розуміє, кому спрямоване висловлювання. Для здійснення загальної стратегії саботажу використовується тактичний прийом маніпулювання дискурсом партнера шляхом цитування його висловлювання з частковими трансформаціями: "…tu te couchais lа-bas? - Ici et lа-bas зa fait deux, j'espиre". Зазі захищає таким чином своє власне "Я", а Габріель обстоює свій статус вихователя: кожен хоче взяти ініціативу ведення діалогу в свої руки. Дотримання такої тактики призводить до порушення смислової когерентності діалогу і блокує інтеракцію на рівні обміну репліками, але не зашкоджує їй у цілому. Про це свідчить остання репліка Габріеля: " Oui". Останній, як зазначає автор, все ж прагне порозуміння (хоч авторський коментар звучить дещо іронічно): "…dit Gabriel comprйhensif".

Тактика зсуву фокусу здійснюється поєднанням елементів гри з висловлюванням співрозмовника:

Mme Martin: Зa m'a donnй froid dans le dos.

M. Martin: Il у pourtant une certaine chaleur dans ces vers (E. Ionesco).

Слухач буквально розуміє висловлювання мовця, це літералізація звичайного фразеологізму: "donner froid dans le dos - cela procure une sensation physique de peur". Йдеться зовсім не про холод, але є можливість обіграти іменник "froid", якому слухач протиставляє "chaleur", вводячи негативне висловлювання за допомогою прислівника "pourtant - une opposition trиs forte а ce qui vient d'кtre dit". Але насправді такі висловлювання не протилежні: їх не можна протиставляти як такі, що знаходяться в різних семантичних площинах: "страх" і "теплота". Слово "сhaleur" вжито в переносному значенні, і це ускладнює гру: відбувається літералізація "froid", що дає можливість протиставити йому "chaleur", але вже в переносному значенні. Прийом навмисне неправильного трактування висловлювання мовця з використанням мовної гри веде до порушення вимоги ясності в комунікації. Фокус зміщується з "відчуття страху у мовця" на "відчуття теплоти у слухача", відбувається гра на прямих і переносних значеннях висловлювань, результатом якої є протиставлення переносних значень.

Маніпулятивна стратегія, якою користуються учасники спілкування у досліджуваних нами діалогах, має декілька особливостей. По-перше, це пов'язано зі специфікою матеріалу дослідження, який належить до абсурдного типу дискурсу, алогічного порівняно з нормальною діалогічною взаємодією. Маніпуляція в такому дискурсі є відкритим прийомом впливу, який доходить до використання тактик шантажу і погроз. По-друге, емоційний стан комунікантів особливо впливає на побудову мовленнєвої лінії поведінки в комунікації: це патологічна налаштованість на конфлікт і прагнення до домінування в діалозі. Метою такої поведінки є бажання перемогти в комунікативному плані за будь-яку ціну. Подібні інтеракції вже з самого початку є порушенням кооперації і законів логіки побудови діалогу. Маніпулятором використовуються дві тактики: тактика перекручення висловлювання і тактика шантажу та погроз.

У ситуаціях з чітко визначеними соціальними та ролевими рамками також відбувається порушення соціальних ролей комунікантів і руйнування логіки розгортання подій:

La Voleuse, hautaine: Appelez-moi madame et rйclamez poliment.

Le Juge: J'aurai ce que je veux?

La Voleuse, coquette: Зa coыte cher, de voler.

Le Juge: Je paierai! Je paierai ce qu'il faudra, madame. Mais si je n'avais plus а dйpartager le Bien avec le Mal, je servirais а quoi, je vous le demande?

La Voleuse: Je me le demande (J. Genet).

У поданому прикладі в соціально зумовленій інтеракції "суддя-злочинець" соціальні ролі комунікантів порушено. Абсурдним є те, що суддя готовий платити за вчинення крадіжки, при цьому злодій диктує свої умови, роблячи пародію на дискурс судді і натякаючи своєю реплікою на те, що суддя теж злодій (бере хабарі), а суддя включається в гру, а отже визнає себе злодієм: "Зa coыte cher, de voler. - Je paierai! Je paierai ce qu'іl faudra, madame".

Маніпулятивна стратегія реалізується за допомогою тактичного прийому з використанням мовленнєвого акту "наказ" із елементами кокетства ("Appelez-moi madame et rйсlamez poliment") і тактики погрози з елементами дратування ("Зa coыte cher, de voler"). Створюється принизлива ситуація для судді, який опиняється у становищі благаючого про допомогу. Це підтверджується його мовленнєвим актом обіцянки з шанобливим звертанням до своєї підсудної, використанням повторів як засобів, що апелюють до емоційної сфери співрозмовника "Je paierai! Je paierai ce qu'іl faudra, madame", а також і мовленнєвим актом благання зглянутися на його становище шляхом залучення аргумента піднесеного характеру: "Mais si je n'avais plus а dйрartager le Bien avec le Mal, jе servirais а quoi, je vous le demande?" Все було б на своїх місцях, якби суддя і підсудна помінялися ролями, але реальний стан речей інший, чим і створюється порушення ролевих і статусних передумов комунікації.

Деструктивна стратегія характеризується наявністю двосторонньої конфліктної спрямованості: обидва співрозмовники демонструють небажання спілкуватись і вдаються до тактики формальної співпраці або зводять комунікацію до обміну метакомунікативними репліками. Застосування метакомунікативних елементів необхідне в процесі спілкування для уточнення окремих моментів, при узгодженні мовних дій або вчинків, при зміні теми розмови. Але якщо така комунікація домінує над інформативною стороною діалогу, то це створюється з певною метою:

Zazie haussa les йpaules et regarda le public. Elle n'y vit point Charles et le fit remarquer.

- II s'est tirй, dit Gabriel.

- Pourquoi?

- Pour rien.

- Pour rien, c'est pas une rйponse (R. Queneau).

Діалог насправді "порожній". Відбувається гра з прислівником "pourquoi": виникає омонімія "pourquoi/pour quoi", що зумовлено швидше можливостями усного мовлення - має місце штучно створений конфлікт двох омонімів. Репліка "Pour rien" означає відмову аргументувати свою відповідь, оскільки мовець не бажає продовжувати цю тему і хоче уникнути обговорення питання. Але його стратегія виявляється розкритою, оскільки співрозмовник викриває його намір перервати інтеракцію і в експліцитній формі наполягає на своєму запиті інформації: "Pour rien, с'est pas une rйрonse". Така поведінка мовця спричиняється до порушення вимоги ясності в спілкуванні. Останнє втрачає інформативність і переводиться на рівень метависловлювань.

У результаті застосування деструктивної стратегії під загрозою опиняється ефективність і успішність усього комунікативного процесу. З метою деструкції спілкування використовуються конструкції, які синтаксично побудовані правильно, але в семантичному плані є "порожніми". Французька мова дозволяє грати на фонетичній омонімії, яка зумовлена можливостями усного мовлення ("pourquoi/pour quoi"). Застосовується також і прийом пародіювання прислів'їв та порівняльних конструкцій. Тактики формальної співпраці і зведення комунікації лише до обміну метакомунікативними висловлюваннями призводять до порушення основних принципів кооперації і ввічливості, вимог ясності, інформативності та новизни, а також до недотримання причинно-наслідкових принципів. Когерентність реплік за діалогічним принципом замінена їх асоціативною зв'язністю в діалозі.

Матеріал другого розділу дає підстави для висновку про те, що такі стратегії носять конфліктний характер і не забезпечують розвиток кооперативної взаємодії між учасниками. Їх використання призводить до комунікативних порушень, які блокують діалог у цілому або на певному етапі розгортання інтеракції. Такі приклади є ілюстрацією не належної якості спілкування - без дотримання основного принципу кооперації. Дискурсивні стратегії і тактики створення комунікативних порушень у французькій мові характеризуються використанням наступних лінгвістичних засобів: елементів мовної гри на рівні фонетики (римування, фонетична гра), синтаксису, семантики та прагматики. Застосовується прийом римування, гра на фонетичній омонімії; багаторазове та послідовне вживання негативних та заперечних конструкцій, повторів; розкладання на частини та подальша трансформація сталих сполучень і прислів'їв, літералізація фразеологізмів; гра на багатозначності окремих лексичних одиниць; буквальне трактування висловлювань-кліше та окремих реплік співрозмовника, що зазвичай вживаються у переносному значенні; невиправдане використання метакомунікативних реплік-висловлювань; цитування дискурсу партнера з частковими трансформаціями; аномальні висловлювання, асоціативне склеювання слів, пародійне використання прислів'їв.

У третьому розділі "Стратегії і тактики подолання комунікативних порушень та засоби їх реалізації у французькій мові" досліджено лінгвістичні засоби подолання комунікативних порушень, розроблено типологію дискурсивних стратегій і тактик, що використовуються для усунення комунікативних порушень.

Враховуючи специфіку досліджуваного матеріалу (ігрова спрямованість) і те, що спілкування відбувається в рамках літературного твору, стратегії подолання комунікативних порушень були розглянуті у двох площинах: на "внутрішньому" рівні, тобто всередині тексту - комунікація між персонажами, і на "зовнішньому"- комунікація, спрямована і призначена читачеві (глядачу) - діалог автор-читач (глядач).

У дослідженні пропонується типологія подолань комунікативних порушень. У сучасній лінгвістиці вже існує певний досвід опису способів подолання непорозумінь у спілкуванні (К.А. Долинін, Дж. Карбонел, Ю.С. Крижанська, К.Г. Павлова, Т.В. Радзієвська, І.П. Тарасова, В.П. Третяков, Ф. Хейз). Проте ні типології, ні класифікації стратегій і тактик подолання комунікативних порушень поки не існує. Вивчені в цьому дослідженні способи подолання комунікативних порушень різняться за суб'єктом подолання (тобто, хто прагне усунути створене порушення) і за мірою ефективності цього подолання (наскільки успішним виявляється застосування тих або інших стратегій і тактик).

За джерелом подолання комунікативних порушень стратегії і тактики поділяються на такі, що йдуть від мовця, який іноді сам і чинить комунікативне порушення, та ті, які надходять з боку слухача, а також двосторонні стратегії і тактики, за допомогою яких обидва учасники комунікації одночасно прагнуть прийти до згоди й налагодити комунікацію. Залежно від міри ефективності розрізняємо випадки повного подолання комунікативного порушення (тобто, комунікація не уривається, відбувається виправлення неправильної структури, усунення помилок - і спілкування продовжується) і часткового подолання (спілкування не уривається, але конструктивного діалогу не виходить: несподівано змінюється тема розмови, тобто починається нова інтеракція, або слухач просто ігнорує репліки мовця).

Стратегії і тактики подолання комунікативних порушень, які використовуються комунікантами на внутрішньому рівні інтеракції між персонажами творів, класифікуються з урахуванням кінцевої мети і характеру пояснювальних або репаративних реплік комунікантів. Що стосується провини за створення порушень і розподілу відповідальності, то це завжди залежить від обох учасників інтеракції, оскільки вони спільними зусиллями управляють ефективністю взаємодії, але міра їх відповідальності за створення порушень, як правило, різна.

На внутрішньому рівні інтеракції були досліджені й проаналізовані стратегії кооперації, уточнення, виправлення та ігнорування. Ефективною є уточнююча стратегія, яка здійснюється такими тактиками, як переформулювання і введення піддіалогу, надання додаткових пояснень та аргументація. Можливі три шляхи застосування такої стратегії: 1) комунікативне порушення долається тим співрозмовником, який у цей момент інтеракції постає у ролі слухача і виправляє порушення, якого припустився мовець; 2) порушення усувається тим мовцем, який і є причиною його виникнення, тобто він вдається до самокорекції; 3) комунікативне порушення знімається обома співрозмовниками, які спільно його створюють у процесі інтеракції (або порушення створене одним комунікантом, а долають його обидва).

Тактика надання додаткових пояснень застосовується й тим мовцем, який і є причиною виникнення комунікативного порушення:

Marie: Continuez.

Fausto: Je continue? Oui bien sыr. Il y a mon dos aussi. Mon dos est un peu faible, vous savez, une lйgиre scoliose, un lйger dйsйquilibre...

Marie: Vous n'кtes pas йquilibrй?

Fausto: Si, bien sыr, mais disons que... comment dire... je penche! Voilа, c'est exactement зa, je penche un peu. Mais vous savez les scolioses, c'est une vieille histoire... en ce qui me concerne, c'est la jambe droite (Pierre-Yves Millot).

Фаусто помилково витлумачує значення іменника "dйsйquilibre", який, як правило, вживається стосовно психічного, а не фізичного стану людини: "йtat psychique permanent, indйpendant de toute atteinte psychotique, et qui se manifeste par l'impossibilitй pour le sujet de suivre un plan d'existence harmonieux et adaptй aux exigences de la vie en sociйtй". Саме тому й виникає зрозуміле питання-уточнення з боку Марі, яка звичайно ж не збирається брати на роботу психічно неврівноважену людину. Завдяки подальшому додатковому поясненню Фаусто з'ясовується, в чому саме справа і про який стан ідеться, хоча знов-таки подібне тлумачення виглядає дивним, оскільки мовець грає на семантиці дієслова "pencher": воно не може вживатися у подібній конструкції і мати таке значення без додатка: "...je penche!". Це дієслово або потребує прийменника "pour" і, відповідно, матиме зовсім інше значення ("se pronocer pour qch; adopter"), або повинно мати зворотну форму: "se pencher - incliner son corps".

Тактика зміни теми не обов'язково призводить до однозначного позитивного результату, тобто не завжди досягається повне подолання комунікативного порушення. Порушення навмисно створюється слухачем, який не тільки непослідовний у своїх висловлюваннях, але й порушує правила мовленнєвої поведінки в ієрархії "господар-прислуга".

Marguerite: Ceci n'est pas un living-room. C'est la salle du trфne. Combien de fois dois-je te le dire?

Juliette: Bon, la salle du trфne, si sa Majestй le veut? Je n'ai pas eu le temps de nettoyer le living-room (E. Ionesco).

Намагаючись дотримуватись загальноприйнятих правил пристойності та ієрархії, Жульєта спочатку проявляє поступливість і навіть виправляється, змінюючи тактику у поведінці, але потім знову наполягає на своєму, не бажаючи вживати "la salle du trфne" замість "le living-room": "Bon, la salle du trфne, si sa Majestй le veut? Je n'ai pas eu le temps de nettoyer le living-room". Використовується механізм ономасіологічної гри: відбувається гра на засобах найменування одного референта. Амеліоративне нейтральне найменування (з явною гіперболою) набуває ознак пейоративного. Саме по собі "living-room" вже є конотативно позначеним: модне англійське словечко в устах покоївки виглядає смішно, тим більше, що пані незадоволена, вимагаючи таким чином називати кімнату тронною залою. Оцінки зміщено до абсурду. Мовець, далі за контекстом, не прагне перевиховати співрозмовницю і переводить розмову в інше русло, чим і уникає подальшого з'ясування стосунків. Повного подолання такого порушення в даному разі не досягається.

Оскільки стратегії і тактики розглядаються в дослідженні в рамках інтеракційного підходу, то і на зовнішньому рівні інтеракції також підкреслюється взаємна доповнюваність між стратегіями автора і читача. У межах стратегій зовнішнього рівня інтеракції було виділено дві часткові стратегії: авторська ігрова стратегія і читацька стратегія прийняття абсурду за гру. Авторська і читацька стратегії тісно пов'язані, оскільки слухач (читач) постійно перебуває у пошуку смислу "повідомлення" (твору), автор же або мовець надсилає йому такі сигнали, які сприяли б кращому розумінню його "повідомлення".

В наступному прикладі учениця сигналізує про те, що зрозуміла і прийняла гру мовця, незважаючи на допущене порушення. Таке підігрування партнеру супроводжується переведенням діалогу в тональність жарту і знімає порушення, перетворюючи обмін репліками комунікантів на своєрідну гру в змагання за краще абсурдне висловлювання.

Le professeur: Elle exagиre. Sa peur est stupide. Revenons а nos moutons arithmйtiques.

L'йlиve: Je vous suis, monsieur

Le Professeur, spirituel: Tout en restant assise!

L'йlиve, apprйciant le mot d'esprit: Comme vous, Monsieur (E. Ionesco).

Непорозуміння виникає на ґрунті того, що комуніканти грають із значеннями дієслова "suivre: aller avec qn qui se dйрlace; йсouter attentivement, comprendre qn", порушуючи тим самим принцип ясності. Очевидне й буквальне прочитаня дієслова "revenir", внаслідок чого відбувається подальший розвиток цього смислу: "Revenons а nos moutons arithmйtiques. - Je vous suis, monsieur". Продовжується спільна гра, в якій слухач підігрує мовцю і намагається зняти порушення, приймаючи його гру і парируючи удар: "Comme vous, Monsieur". Саме авторська ремарка "apprйсiant le mot d'esprit" дає знати читачеві, що учениця розуміє й приймає лінію поведінки свого вчителя і добре усвідомлює, що говорить.

Вставні авторські коментарі - це своєрідний камертон для читання тексту, завдяки якому письменник розраховує на ігрове сприйняття свого твору. Такі коментарі бувають двох видів. Перші - рекомендація читачеві сприймати вже готовий текст, другі - це питання, які автор ставить собі і читачеві, і які вмонтовані в текст у момент його побудови (йдеться про іншу аспектуальність: існуючий текст і текст у процесі його створення).

" Il saisit le verre de cristal, le vide d'un trait, le repose maladroitement, sans faire attention, trop au bord du plateau restй tendu vers lui. Le verre bascule et choit sur les dalles de marbre oщ il se brise en mille йclats. Ce passage a йtй dйjа rapportй, il peu donc кtre passй rapidement" (A. Robe-Grillet).

Alors l'Amйricain sort calmement son revolver de la poche intйrieure droite (ou gauche?) de son smoking, ce revolver qu'il йtait allй prendre tout а l'heure (quand?) dans l'armoire ou la commode de sa chambre d'hфtel, entre les chemises empesйes, bien repassйes, bien blanches…" (A. Robbe-Grillet).

Подібні вставні коментарі з'являються впродовж усього оповідання. Їх можна розглядати як художній прийом, який свідчить про те, що роздуми про побудову і функціонування тексту невід'ємні від самого твору і виконують у ньому подвійну функцію. З точки зору когерентності дискурсу вони являють собою порушення і служать деструктивній функції. У першому прикладі текст руйнується навмисним повтором однакових фрагментів, авторські ж вставки підігрують читачеві, який це помітив, і присипляють його увагу, готуючи появу вирішальної деталі, відмінної від попереднього, майже однакового фрагменту. Але якщо розглядати такі вставні коментарі як художній прийом автора твору, тобто репліки, що адресуються читачу і пояснюють сам процес творення дискурсу, то вони здадуться нам конструктивними: упродовж усього роману простежується серія описів, які повторюються, перериваючи, порушуючи хід оповіді, але й утворюючи особливу мозаїку роману.

Загальною дискурсивною стратегією, за допомогою якої читач долає комунікативні порушення, є прийняття абсурду за гру: гру зі смислом, гру з мовою, гру автора з текстом і з самим читачем. Дотримуючись тактики прийняття духу твору, читач залучається до гри з текстом і долає подібні логічні суперечності шляхом прийняття за норму запропоновані абсурдні закони, які відповідають реальності самого художнього твору. Читач повинен володіти певними відповідними знаннями й уміти застосовувати літературну компетенцію. Читацька стратегія дозволяє абстрагуватися від стану речей у реальному світі й допомагає розглядати такі порушення як засіб побудови абсолютно іншої реальності - такої, що існує в рамках тільки цього твору.

У досліджених інтеракціях мають місце діалоги-пародіювання загальних принципів, правил та норм "нормального" спілкування. Пародійні інтеракції аналізуються в роботі в рамках поліфонії дискурсу, як її розуміє Освальд Дюкро. Згідно з його теорією, мовець-суб'єкт у висловлюванні має декілька голосів: це автор висловлювання, той, хто вимовляє висловлювання, мовець, а також різні точки зору у висловлюванні. Розуміння відмінності між автором висловлювання і мовцем, згідно з О. Дюкро, близьке до позиції М.М. Бахтіна стосовно розмежування авторського слова і мови персонажів. Таке сприймання поліфонії художнього дискурсу дозволяє розглядати питання про подолання комунікативних порушень у площині пародійно-іронічного дискурсу, в якому присутні декілька голосів: автора і персонажів. Читач, володіючи певною комунікативною компетенцією, знає, як функціонують ті або інші мовленнєві акти в спілкуванні. У дібраних прикладах обігруються й пародіюються загальноприйняті норми функціонування мовленнєвих актів, окремих фаз інтеракції, як наприклад, пародіювання заключної фази "завершення трансакції":

Le Pompier: Ah! Alors au revoir, Messieurs, Dames.

M. Martin: Bonne chance, et bon feu!

Le Pompier: Espйrons-le. Pour tout le monde (E. Ionesco).

Самої структури заключної фази з мовленнєвим актом прощання та побажання комуніканти дотримуються: мовець прощається, потім лунає побажання, і співрозмовник, дотримуючись принципу ввічливості, зичить йому того ж у відповідь. Але очевидна безглуздість: ніколи і нікому не бажають вогню і пожежі, навіть пожежнику. Проте, при ретельному аналізі цілей, інтенцій і намірів кожного з комунікантів, а також враховуючи обізнаність у цій комунікативній ситуації (тобто контекст твору), можна подолати це комунікативне порушення, інтерпретуючи його таким чином: кожен із співрозмовників укладає своє значення у репліку-побажання. Мартен бажає успіху і гарного вогню в тому сенсі, щоб вогонь легко гасився. Що ж до пожежника, то він, у свою чергу, теж бажає їм успіху і хорошого вогню, тобто такого, який не був би дуже небезпечним для них. Тут зіткнуто два світи: песимістичний - світ персонажів твору, й оптимістичний - світ автора. Відповідь пожежника - "Espйrons-le. Pour tout le monde" - може трактуватися як побажання не надто небезпечного, руйнівного вогню для всіх. Але це у песимістичному світі, де пожежі неминучі. У максималістському, оптимістичному світі все повинно обходитися без пожеж, і тому побажання є безглуздим, суперечить нормам. Протиріччям двох світів створюється додатковий іронічно-комічний ефект. Світ Мартена в цьому разі не чітко визначений, оскільки незрозуміла його репліка: щира вона чи іронічна. Сприйняття її залежить від самого читача. Остаточне ж подолання таких комунікативних порушень можливе, якщо розглядати їх як пародію на норми і принципи мовленнєвого спілкування в цілому.

Продуктивними лінгвістичними засобами, що застосовуються комунікантами з метою подолання комунікативних порушень, виявилися прийоми мовної гри на прямому та переносному значенні слів; використання фатичних висловлювань та висловлювань-пояснень металінгвістичного характеру; тлумачення окремих слів або сполучень, що стали центром комунікативного конфлікту; переформулювання власних висловлювань, запитань; уточнюючі зауваження й запитання, вказівки на помилку металінгвістичного типу. Порушення логічного характеру долаються на позатекстовому рівні: з позиції читача. Саме читацька стратегія прийняття абсурду за гру дозволяє долати такі порушення і розглядати їх як особливий художній прийом автора. Для подолання комунікативного порушення читач або розглядає його як стратегію гри з постулатами і законами комунікації з боку автора, або вважає це жартом, каламбуром, пародією на реальну комунікацію.

ВИСНОВКИ

Інтеракційний підхід до вивчення проблем мовленнєвого спілкування дозволив дослідити процес інтерпретації та спільного конструювання смислу інтеракції, проаналізувати стратегії і тактики створення та подолання комунікативних порушень і звернути увагу на складні процеси діалогічного взаємообміну у межах інтеракції.

Для досягнення тієї або іншої комунікативної мети співрозмовники використовують стратегічні й тактичні прийоми, конфліктна спрямованість яких призводить до комунікативних порушень. Було досліджено інтеракції з недотриманням смислової когерентності реплік у діалозі, з порушенням в адекватному трактуванні комунікативного наміру, та принципів соціальної взаємодії і логіки подій. У ході дослідження виявилося, що загальноприйнятий принцип кооперації теж не є однозначним. Кооперативним виявляється не лише діалог-унісон, але й такий, у якому цілі комунікантів протилежні, оскільки навіть у своєму бажанні створити конфлікт або вступити в суперечку останні проявляють усі ознаки співпраці. Вивчення мовних та мовленнєвих ігор з діалогами у літературних творах експериментально-ігрового характеру дозволили зрозуміти сутність і механізми функціонування діалогу. Аналізовані порушення було розглянуто як низку дискурсивних експериментів з мовою і з правилами мовленнєвого спілкування. дискурсивна стратегія комунікативне порушення