Відтворення авторської алюзії в художньому перекладі на матеріалі українських перекладів англомовної прози ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Спеціальність 10.02.16 - Перекладознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Відтворення авторської алюзії в художньому перекладі на матеріалі українських перекладів англомовної прози ХХ століття

Копильна Олена Миколаївна

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії і практики перекладу з англійської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент Некряч Тетяна Євгенівна, доцент кафедри теорії і практики перекладу з англійської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор, Чередниченко Олександр Іванович, академік АН ВШ України, завідувач кафедри теорії та практики перекладу з романських мов імені Миколи Зерова Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

кандидат філологічних наук, доцент, Гладуш Надія Федорівна, проректор з наукової роботи Київського національного лінгвістичного університету МОН України.

Провідна установа: Запорізький національний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра теорії і практики перекладу.

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук І.О. Алєксєєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Явище алюзії досліджувалося в різних аспектах у лінгвістиці, стилістиці, риториці, поетиці, лінгвокраїнознавстві, ономастиці, прагматиці, теорії комунікації, інформації, семіотиці, літературознавстві, культурології та інших наукових напрямках, кожний із яких виробив власні підходи до його опису, власну термінологію. Різні теорії алюзії виявили багатоплановість і складність цього явища.

Хоча існують численні дослідження алюзії у філологічному аспекті (Р. Альтер, І.В. Арнольд, З. Бен-Порат, Р. Брауер, Дж. Веллінгз, І.В. Гюббенет, А.Г. Мамаєва, Л.А. Машкова, К. Перрі, Л.В. Полубіченко, У. Торнтон, М.Д. Тухареллі, А.А. Тютенко, Н.О. Фатєєва, І.С. Христенко та інші), де це явище розглядалося багатоаспектно, особливо як один з параметрів інтертекстуальності, його ще мало вивчено в перекладацькому аспекті. Серед напрацювань у цьому напрямку вагомими є дослідження Л. Венуті, В.С. Виноградова, С. Влахова, Г.В. Денисової, У. Еко, Р.П. Зорівчак, В.Н. Комісарова, М.О. Новикової, А. Поповича, П. Торопа, С. Флоріна, О.І. Чередниченка, О.Д. Швейцера, що розробили теоретичні моделі і підходи до відтворення алюзії. Певних аспектів перекладу алюзії торкалися у своїх працях Л.В. Грек, Д.І. Єрмолович, О.А. Іванов, Т.Є. Некряч, О.К. Смирнов. Згадані праці є значним внеском у дослідження цього явища, але вони не засвідчують комплексного перекладознавчого аналізу. Ця проблема тісно пов'язана з поняттям інтеркультуральності у світі, яка вимагає від перекладача пошуку більш широких можливостей перекладу, пов'язаних з наявністю культурних відмінностей. Кожний художній твір ставить свої естетичні і поетичні завдання, кожний автор вживає алюзії в унікальному середовищі, що, відповідно, вимагає індивідуального підходу до відтворення їх у перекладі.

Актуальність теми дослідження зумовлена загальною тенденцією сучасних досліджень до аналізу можливостей перекладу культурних пресупозицій художнього тексту, імпліцитного світу іншомовної культури, інтертекстуальних зв'язків художнього тексту, його стилістично значущих параметрів, які несуть важливе змістове навантаження у його структурі і повинні знайти адекватне відтворення у перекладі. Постають різноманітні питання, пов'язані з розпізнаванням у художньому тексті алюзій перекладачем, прагненням відтворити їх у перекладі, не втрачаючи їхньої художньої забарвленості та передаючи функції, які вони виконують в оригіналі художнього твору, а також із виявленням оптимальних способів їх відтворення.

Об'єктом дослідження є алюзії, виявлені в англомовних художніх творах, та їх українські переклади.

Предметом дослідження є засоби відтворення алюзії в українських перекладах англомовної художньої прози.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках комплексної наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Європейські мови та культури у контексті глобалізації світових процесів” (код 01БФ0147-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Мета дослідження полягає у виявленні проблем, пов'язаних з інокультурним й іншомовним сприйняттям алюзій, визначенні різних способів відтворення алюзій засобами української мови при перекладі художнього твору, встановленні шляхів та умов досягнення адекватного перекладу.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

- окреслити вихідні теоретичні позиції та узагальнити результати попередніх досліджень явища алюзії в перекладознавчому аспекті;

- визначити головні функції алюзії як засобу розкриття авторської інтенції в художньому творі;

- класифікувати труднощі сприйняття перекладачем асоціацій, що створюються алюзіями у вихідному тексті;

- узагальнити чинники, що впливають на вибір способу передачі алюзій для відтворення їхніх семантико-стилістичних функцій;

- шляхом зіставного аналізу оригіналів та українських перекладів визначити і проаналізувати перекладацькі прийоми відтворення алюзії в художньому творі;

- визначити шляхи розкриття авторського задуму через переклад імпліцитних параметрів алюзії в художньому творі;

- виявити найоптимальніші перекладацькі прийоми збереження алюзії.

Твори англійських та американських письменників ХХ ст. (О. Гакслі, Е. Гемінгвея, О. Генрі, Дж. Голсуорсі, Г. Гріна, Дж. Кауфмана і М. Гарта, А. Крісті, С. Моема, Л. Сендерса, М. Спарк, Дж.Д. Селінджера, Дж. Фаулза, Ф.С. Фіцджеральда, Р.П. Уоррена та ін.) та їх українські переклади (виконані В. Вишневим, Ю. Івановим, О. Жомніром, О. Логвиненком, О. Мокровольським, А. Муляром, В. Митрофановим, М. Пінчевським, В. Ружицьким, О. Терехом та ін.) слугують матеріалом дослідження. Алюзії було дібрано шляхом суцільної вибірки з понад 10 000 сторінок друкованих текстів. Проаналізовано 2 170 алюзій та їх перекладів.

Методологічна основа дисертації. У роботі використано концепцію М.М. Бахтіна про діалогізм художнього слова, концепцію О.С. Ахманової та І.В. Гюббенет про вертикальний контекст, Є.М. Верещагіна та В.Г. Костомарова - про лінгвокультурологічний фон слова, теорію інтертекстуальності (Р. Барт, У. Еко, Ю. Крістева, Н.О. Фатєєва), дослідження етнокультурної специфіки фразеології (Б.М. Ажнюк, В.М. Мокієнко), праці з неології та словотвору (Ю.О. Жлуктенко, Ю.А. Зацний, О. В. Ребрій). Перекладознавчий аналіз алюзії спирається на праці Л. Венуті, В. С. Виноградова, С. Влахова, Г.В. Денисової, У. Еко, Р.П. Зорівчак, В.Н. Комісарова, В.В. Коптілова, Л.К. Латишева, І. Лєвого, Ж. Мунена, Ю. Найди, М.О. Новикової, М.Т. Рильського, П. Торопа, А.В. Федорова, С. Флоріна, О.І. Чередниченка та ін.

Методи дослідження. Основними є методи зіставного лінгвостилістичного і перекладознавчого аналізу текстів оригіналів та перекладів, контрастивного, контекстуального, компонентного аналізів, описового методу. Для підтвердження об'єктивності одержаних результатів у дисертації застосовано елементи методу кількісних підрахунків та схематичного зображення елементів кількісних характеристик. Метод опитування долучався для визначення відомості алюзій і здійснення статистичного аналізу даних.

Наукова новизна дисертації полягає у:

- комплексному дослідженні засобів відтворення алюзії в англо-українських перекладах художнього тексту, передачі їхніх імпліцитних значень для розкриття авторського задуму;

- уточненні чинників, що впливають на переклад алюзії;

- розробці шляхів формування алюзивної компетентності перекладача;

- виявленні способів відтворення стилістичних функцій алюзій з урахуванням їх індивідуально-авторського і контекстуально-ситуативного вживання.

- проведенні якісного і кількісного аналізу способів відтворення алюзії в текстах різних жанрів.

Теоретичне значення дослідження полягає в удосконаленні і конкретизації понятійного апарату перекладознавства, в уточненні формулювання визначення понять “деформована алюзія”, “цитатний переклад”, “семантико-стилістичний переклад”, розробці класифікації алюзій за критерієм їхньої відомості, визначенні параметрів відбору аналогів при відтворенні алюзії, що може використовуватися в подальших розвідках з теорії і практики перекладу.

Практична цінність дослідження передбачає використання його результатів для подальшого вирішення практичних проблем перекладу, в розробці питань теорії і практики перекладу, при вивченні англо-українських літературних взаємозв'язків, при дослідженні жанрів перекладу, у викладанні нормативних курсів зі вступу до перекладознавста, теорії і практики перекладу, порівняльної стилістики, а також спецкурсів з різних аспектів художнього перекладу.

На захист виносяться такі положення:

1. Точне відтворення текстових, підтекстових і контекстуальних параметрів алюзії вимагає від перекладача врахування її питомої ваги в художньому задумі автора твору.

2. На різних етапах розвитку літературного процесу ступінь відомості алюзії неоднаковий. Складність відтворення алюзії в перекладі полягає в повній або частковій втраті її впізнаваності в цільовій культурі, що може стати на заваді розумінню авторської інтенції.

3. Основними критеріями добору засобів перекладу алюзії виступають параметри комунікативної ситуації: ступінь відомості алюзії у вихідній мові і мові перекладу, її домінантна стилістична функція, характер самої алюзії, характер тексту, значущість алюзії в художній тканині твору та її позиція в тексті.

4. Найпоширенішими і ефективними засобами передачі алюзивних власних назв є транскодування і традиційна передача власних назв, для алюзивних висловів такими засобами виступають цитатний переклад і семантико-стилістичний переклад. Адекватність передачі алюзій цими засобами досягається за умови відомості алюзій реципієнтам перекладу або завдяки контексту, в якому уточнюється їхнє значення.

5. Основним прийомом передачі алюзій обмеженої відомості є пояснювальний переклад.

6. Адекватність перекладу при відтворенні алюзій обмеженої відомості досягається застосуванням компенсаційних прийомів: уточнювального перекладу, пояснювального перекладу, перифрастичного перекладу, використання аналога і гіпероніма.

7. Переклад деформованих алюзій обмеженої відомості передбачає більшу варіативність засобів для впізнавання алюзії реципієнтом перекладу. Асиметрія формальних показників у цьому разі є помітною.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації висвітлювалися на міжнародних наукових конференціях: „Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність” (Київ, жовтень 2005), IV Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених (Київ, березень 2006); Науковій конференції пам'яті проф. Ю.О. Жлуктенка „Мови, культури і переклад у добу глобалізації” (Київ, вересень 2005), VII Всеукраїнській науково-практичній конференції „Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, березень 2006), Всеукраїнській науковій конференції „Феномен А. Кримського у світовій науці (до 135-річчя від дня народження)” (Київ, квітень 2006).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення в шести статтях у фахових наукових виданнях, одну з яких виконано у співавторстві з науковим керівником доц. Некряч Т.Є. (Перекладацькі стратегії відтворення алюзії в художньому тексті // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Вип. 12 - К.: КНЛУ, 2004 - С. 182-186), яка здійснила теоретичну розвідку; практичний аналіз було виконано дисертантом.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатка. Загальний обсяг дисертації становить 225 сторінок, із них 187 сторінок - основного тексту. Список використаної літератури налічує 499 позицій, із них 386 - науково-критичні праці, 60 - літературні джерела, 53 - довідкова література.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність і новизну теми, окреслено об'єкт, предмет, матеріал, мету та завдання дослідження, з'ясовано методологічні засади, визначено теоретичне і практичне значення отриманих результатів, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, вказано на апробацію роботи.

У першому розділі “Алюзія як перекладознавча проблема: визначення, класифікація, стратегії відтворення” здійснено огляд результатів попередніх досліджень алюзії, які проводились вітчизняними та зарубіжними авторами, її визначень, класифікацій та функцій у художньому творі, основних підходів до передачі алюзії в перекладі. Явище алюзії досліджувалося в різних наукових напрямах, кожний з яких обрав найбільш прийнятне визначення для його сфери розвідок. Численні визначення свідчать про багатоплановість цього явища. На сучасному етапі алюзія вивчається здебільшого в двох напрямах: або з позиції стилістичних прийомів, або в контексті проблеми інтертекстуальності і прецедентних текстів. У першому аспекті алюзія розглядається як натяк/посилання на певний факт, явище, особу чи подію, що вважаються відомими. Поряд із цими численними дослідженнями з'являються розвідки, у яких вона розглядається багатоаспектно, робиться спроба застосування комплексного підходу до цього явища і побудови загальної теорії алюзії (А.С. Євсєєв, А.А. Тютенко). Алюзія розглядається як посилання через відповідний знак (що може належати до будь-якої семіотичної системи) на певний культурний денотат (А.А. Тютенко), що супроводжується прирощенням змісту тексту, в якому вона використовується. Елемент першоджерела у складі алюзії є її репрезентантом - структурним елементом, що вказує на текст-джерело і передає його зміст, а саме першоджерело - денотатом (А.С. Євсєєв). Алюзія як вказівка на претекст ускладнює свою семантичну структуру - акумулює смисл, узятий із претексту. З позицій інтертекстуальності алюзія постає як один з її виявів, а саме інтертекстом - елементом існуючого тексту, що включається в новий текст і слугує посиланням на текст-джерело. Вона є формальним виразником інтертекстуального зв'язку між текстом, що містить алюзію, та текстом-джерелом і тим самим - засобом створення міжтекстових зв'язків (І.В. Арнольд, Є.О. Козицька, Н.О. Фатєєва). Алюзія виступає способом апеляції до претекстів, прецедентних феноменів, створюється на їхній основі, а останні актуалізуються різними способами в алюзіях. Очевидно, що алюзія як форма вияву інтертекстуальності і алюзія як стилістичний прийом становлять те саме поняття і мають подібні ознаки: її існування передбачає наявність денотата, на який робиться посилання, присутність репрезентанта як елемента цього денотата (маркер алюзії), вона характеризується зв'язком з денотатом, референційністю стосовно свого джерела, базується на спільних фонових знаннях адресанта та адресата, має смислоутворюючу функцію в новому тексті, тобто збагачує і ускладнює його смисл. У дисертації пропонується визначення алюзії, дотичне до перекладу. Алюзія - це один з виявів інтертекстуальності, що в лаконічній формі розкриває суттєві параметри авторського задуму і потребує при перекладі врахування прирощення змісту тексту і ступеня відомості претексту в цільовій культурі. Вона цілеспрямовано використовується для прирощення змісту тексту та досягнення певного комунікативного ефекту. Кожний автор обирає з великого корпусу претекстів той елемент, який сприяє найповнішому втіленню всіх нюансів задуму з метою скорочення його шляху до читача.

У тексті художнього твору алюзії представлені алюзивними висловами та алюзивними власними назвами. Існують різні підходи до класифікації алюзій: за ступенем експлікації, за характером прояву в тексті, за особливістю семантичних зв'язків з контекстом; пропонуються семантико-стилістична, соціолінгвістична та текстологічна та рівнева класифікації. У дисертації за основу прийнято тематичну, текстологічну класифікацію і класифікацію за ступенем відомості алюзій.

Для розуміння ролі авторської алюзії перекладачем необхідні такі етапи її актуалізації: виявлення алюзії в тексті, ідентифікація і активізація її джерела, визначення функцій алюзії. При відтворенні алюзії в перекладі до цих етапів додається найскладніший етап пошуку адекватного відповідника алюзії в тексті перекладу. Уже розроблені труднощі перекладу алюзивних власних назв (О.К. Смирнов), такі як ідентифікація і декодування алюзії, ступінь відомості в мові перекладу, зміна її конотацій у діахронії, доцільно застосовувати стосовно алюзії загалом і додати такі чинники, як характер самої алюзії, її полігенетичність, її питома вага в художній тканині твору: значущість у розкритті авторської інтенції, концентрація, частотність уживання і позиція в тексті, а також чинник реципієнта і різні типи деформації алюзій. Від цих чинників залежить вибір способу відтворення алюзій для збереження тих стилістичних функцій, які вони виконують у вихідному тексті. Різні категорії алюзій створюють різні типи проблем при відтворенні їх у перекладі, вимагаючи пошуків індивідуальних, ситуативних шляхів їх вирішення. Загальні підходи до відтворення алюзії - очуження та одомашнення (Л. Венуті, У. Еко, І. Клюканов, А. Попович та ін.) - втілюються на практиці в різних прийомах.

Перекладач ураховує „прозорість” асоціативних зв'язків і компенсує втрати асоціативного фону, щоб створити для реципієнта перекладу однакові з реципієнтом оригіналу можливості для смислової інтерпретації тексту. Ідентифікація та адекватне декодування смислу алюзії залежить від загальної ерудиції та інтелектуальності перекладача, його фонових знань: від уміння відчути присутність алюзії в тексті, знання джерела алюзії та змісту, який вона передає. Перекладач має розвивати компетентність у вертикальному контексті, що включає алюзивну компетентність. Про необхідність підвищення цієї компетентності свідчить дослідження, проведене на перекладацькому відділенні Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка.

У другому розділі “Відтворення алюзивних власних назв в українських перекладах” розглядаються проблеми, пов'язані з інокультурним сприйняттям і перекладом алюзивних власних назв (АВН), які є найчисленнішим різновидом алюзії, розглядаються способи їх передачі, що забезпечують функціонально-стилістичну адекватність АВН у вихідному та перекладному текстах.

Алюзивність власних імен пояснюється тим, що ім'я пов'язане з особливостями його носія, з певною прецедентною ситуацією або з претекстом. Це ім'я - складний знак, загальне слово-символ, при вживанні якого відбувається апеляція не до власне денотата, а до набору диференційних ознак даного імені. Завдання перекладача - реконстрюювати асоціативний фон АВН, враховуючи чинники, що впливають на відтворення їх у перекладі і відповідно - на вибір способу їх перекладу для збереження тих стилістичних функцій, які вони виконують у тексті оригіналу.

Алюзивні оніми широкої відомості загальнокультурного характеру передаються повними відповідниками, що утворюються

1) транскодуванням: Arcadia (O. Henry) - Аркадія (Ю. Іванов), Robin Hood (Fowles) - Робін Гуд (Д. Стельмах);

2) традиційною передачею власної назви: Gabriel (O. Henry) - Гавриїл (Ю. Іванов), Circe (Lawrence) - Цірцея (О. Матвієнко);

3) семантичними калькуваннями: Cinderella (Christie) - Попелюшка (В. Мусієнко). Найуживанішими способами при цьому є транскодування та традиційна передача власної назви. АВН з широкою міжкультурною популярністю мають однаковий ступінь відомості в мові оригіналу і мові перекладу, а отже, однаковою мірою актуалізуються в обох мовах. За цієї стратегії повністю зберігається прагматичний потенціал оригіналу. Часткові відповідники АВН утворюються

1) перейменуванням - узуальними, контекстуальними синонімами АВН: Bacchus (Hemingway) - Вакх (М. Пінчевський);

2) розширеними структурними варіантами онімів, що утворюються додаванням елементів: Aznavour (Sanders) - Шарль Азнавур, Joseph (Maugham) - Йосиф Прекрасний (О. Жомнір). Додавання елементів при відтворенні АВН допомагає читачам однозначно зрозуміти алюзію, точно передати всі конотації;

3) скороченими структурними варіантами власної назви: Don Juan Tenorio (Hemingway) - справжній донжуан (М. Пінчевський), якщо певний компонент є зайвою інформацією, що відволікає читата від базового ядра алюзії. Пояснювальний переклад чи перифраза виристовуються для передачі алюзій широкої відомості, якщо транскодування не може забезпечити передачу актуалізованих елементів змістової структури АВН: But old Stradlater kept showing her in this Abraham Lincoln, sincere voice... (Salinger). Але каналія Стредлейтер, чую, вже вмовляє її отим щиросердим, як у президента Лінкольна, голосом (О. Логвиненко); Othello's occupation (Maugham) - титанічна праця (В. Легкоступ). Ім'я Отелло викликає багатовекторні асоціації - звитяжні військові походи, щедрість серця, ревнощі, тоді як в українській культурі ці асоціації звужуються до ревнощів.

Коли АВН є просторово і часово віддаленими, тобто відомі лише на певній території, у певний період, епоху, певній групі людей, відтворення їх повними або частковими відповідниками призводить до редукції вихідного смислу при перекладі і, таким чином, до невідповідності функцій АВН у вихідному тексті і тексті перекладу. У тексті перекладу асоціації АВН зникають, підтекст не утворюється. Повні та часткові відповідники можуть забезпечувати адекватність передачі АВН обмеженої відомості завдяки контексту, в якому уточнюються і актуалізуються компоненти значення цих назв. Завдання перекладача при відтворенні АВН обмеженої відомості - відновити чи заново створити асоціативний фон, закріплений за ними. Через обмежений обсяг чи відсутність певних фонових знань у реципієнтів перекладу потрібна прагматична адаптація вихідного тексту, метою якої є забезпечення адекватного розуміння повідомлення. При відтворенні АВН у перекладі доводиться компенсувати втрати асоціативного фону за допомогою компенсаційних прийомів.

Одним із способів відтворення асоціативного фону є уточнювальний переклад - додавання слів: іменників, прикметників та займенників, які дають поштовх асоціативній уяві читача. У випадку АВН обмеженої відомості реконструкція цього фону таким способом не є повною, утім метод вдалий тим, що принаймні частково відтворює асоціації алюзії без її експліцитного розкриття в перекладі: It's just like the Fratellinis used to be (Hemingway). Як колись на трюках Фрателліні ... (М. Пінчевський). Dick Stroeve had the passion of Romeo in the body of Sir Toby Belch (Maugham). У Діка Струве огрядне тіло сера Тобі Белча було вмістилищем юної пристрасті Ромео (О. Жомнір).

Пояснювальний переклад є вимушеною експлікативною стратегією, що переводить екстралінгвальний контекст або його частину у вербальний контекст. Експліцитне розкриття змісту алюзії надає повідомленню іншої стилістичної тональності, змінює його структуру, розширює його, але забезпечує адекватне сприйняття алюзії в умовах іншого культурного контексту: [...] and connoisseurs of the inexplicable linkened the whole business to that of the Marie Celeste (Fowles). [...] а любителі незбагненного пригадували загадкове зникнення команди з бригантини „Марі Селест” (В. Ружицький). Внутрішньотекстові пояснення допомагають зберегти асоціативний фон і функціональне навантаження АВН. Прийом є прийнятним тому, що вводить алюзію в контекст природним способом і не відволікає читача примітками.

Для передачі алюзій обмеженої відомості чи алюзій, які мають складний асоціативний ряд, найчастіше використовується транскодування з позатекстовим коментарем. Цей коментар може подаватися в примітках, у кінці тексту, в додатках. При застосуванні приміток визначається акцент культурної інформації, а також враховується поступове розширення кругозору читачів і з часом скорочується їхня кількість до базових культурних фактів. Внутрішньо- або зовнішньотекстові пояснення виправдані високим функціональним навантаженням алюзії, але вони розкривають не весь обсяг інформації, а тільки семантично акцентовану її частину. Утім цей прийом допомагає компенсувати втрати асоціацій, які без пояснень можуть залишитися незрозумілими і для читачів оригіналу, не кажучи вже про читачів перекладу. Переклад специфічних національно-культурних, а також віддалених у часі АВН вимагає трансформацій зі збереженням смислового інваріанту оригіналу. У такому разі переклад пропонує інший соціокультурний контекст. Міжкультурним відповідником виступає традиційний функціональний аналог, що посідає інше місце у відповідній системі і відрізняється низкою суттєвих характеристик, але збігається за функціональними ознаками, релевантними для конкретної ситуації. Заміна алюзивного імені на його функціональний аналог у тексті перекладу можлива за умови, якщо імена мають близький асоціативний фон і подібне функціональне навантаження. Аналогами слугують загальновідомі або ж нейтральні субститути імен, оскільки національно забарвлені аналоги можуть призвести до небажаного одомашнення. При виборі аналогу враховуються щонайменше три параметри: ізохронність, ізофункціональність, ізокультурність. Наприклад, заміна імені Jeremy Paxman (Fielding) на Маргарет Тетчер (А. Москвичова) відповідає параметрам ізокультурності та ізохронності, але не ізофункціональності, оскільки не можна порівнювати прем'єр-міністра Великої Британії з журналістом, хоча обом притаманна жорсткість і рішучість. Варто окремо зазначити, що такий спосіб відтворення АВН, як застосування аналогу, обмежений здебільшого драматичними творами. У прозових творах застосування аналогів може призвести до стирання культурної інформації, нівелювання національної специфіки або передачі лише частини культурної інформації, але стратегія є вдалою, коли алюзія не несе великого функціонального навантаження і повноцінне сприйняття тексту можливе без коментаря.

У випадку маловідомих локальних алюзій, при апелятивації АВН або за відсутності значного смислового навантаження використовується перифрастичний переклад або прийом генералізації: Unwatched by Mrs. Grundy (Galsworthy)... - Сховавшись від очей світу ... (О. Терех). Місіс Гранді - персонаж комедії Т. Мортона, її ім'я слугує образним лексичним засобом для вираження загального значення „громадська думка”. [...] her fine-spun hair, bobbed like Irene Castle's. (Fitzgerald) - [...] її шовковисте волосся підстрижене (М. Пінчевський). Ірен Касль - танцівниця й естрадна актриса 1910-х - 1920-х рр. ввела в моду коротку стрижку „під хлопця”. Урахування різниці фонових знань при перекладі призвело до вербалізації перекладачем тієї частини фонового знання, яка потрібна реципієнту перекладу для адекватного сприйняття комунікативного наміру автора. При такому заміщувальному перекладі унаслідок розширення обсягу значення і зміни його типу (стилістичне - нейтральне) нівелюється стилістична/культурна інформація. Треба враховувати, що цей спосіб забезпечує адекватність перекладу лише на рівні контексту.

При передачі АВН використовуються гіперонімічні трансформації: an old Gaumont lot (Fitzgerald) - стара кіностудія (М. Пінчевський). Гіпероніми утворюються унаслідок емоційно-експресивної і функціонально-стилістичної генералізацій. Як у випадку аналогу, так і при перекладі гіперонімом діє функціональний принцип. Прийом генералізації викликано прагненням перекладача уникати приміток, особливо якщо алюзії є маловідомими, локальними і їхні специфічні риси можна не враховувати. Якщо АВН є сюжетним формантом твору, то потрібно відтворювати її асоціації, оскільки при генералізації АВН не буде передано ідею автора.

Маловідомі АВН вилучаються при перекладі, коли вони є локальними елементами і не мають істотного значення для оповіді, проте утруднюють сприйняття і вимагають громіздкого коментаря. Проте варто певним чином компенсувати такі втрати, наприклад, уведенням знайомого образу чи відомого узагальнення. Кожний елемент художнього твору включається в цілісну систему і передбачає реалізацію певної функції.

У третьому розділі дисертації “Відтворення алюзивних висловів в українських перекладах” розглядається переклад алюзивних висловів (АВ), що можуть локалізуватися у словосполученні, реченні, його частині. В англо-американській художній літературі широко представлені літературні, біблійні, релігійні, історичні, культурні алюзії та інтермедіальні алюзії - алюзії на денотати аудіо-візуальних текстів - назви картин, телепередач, фільмів та ін. Спосіб включення АВ у текст може бути експліцитним чи імпліцитним, тобто характеризуватися наявністю чи відсутністю певних показників, що допомагають виявити АВ, а також різнитися ступенем трансформованості матеріалу. Ефект АВ створюється набуттям ними нового смислу в конкретному контексті. „Прирощення” смислу відбувається за рахунок знайомства читача з джерелом алюзії. Більшість відомих образів, висловів у вихідному тексті вживаються як „готові блоки”, і відповідно, вони розраховані на негайне впізнання. Якщо в тексті перекладу вони нейтралізуються, то збіднюється характерна для оригіналу поліфонія.

Цитатний переклад алюзії - застосування існуючого відповідника алюзії в цільовій культурі - спрацьовує у випадку загальновідомих алюзій: “Open, sesame” (Galsworthy) - “Сезам, одчинись”(О. Терех); […] a neat repartee was more highly valued than the crackling of thorns under a pot (Maugham) - Витончена дотепна репліка цінувалася вище, ніж „тріск тернини під казаном” (О. Жомнір)(Бо реготання дурневі - се тріск тернини під казаном, пер. П. Куліш). Переклад АВ ускладнюється через відсутність у цільовій культурі перекладу твору-джерела. За відсутності відповідника застосовується семантико-стилістичний переклад - відтворення змісту алюзивного вислову з максимальним збереженням формальних лексико-стилістичних параметрів і вписуваністю в художню тканину твору: He's like the hosts of Midian - he prowls and prowls around (Galsworthy) (рядок з вірша Дж. Міла) - […] він, “як полчища мідійців, никає по всіх усюдах” (О. Терех).

Як і при відтворенні АВН, при перекладі АВ потрібно реконструювати їхній асоціативний фон. “The terrible thing that Medora had done was revealed to her in full enormity. She had sat in the presence of the ungodly and looked upon the wine both when it was red and effervescent” (O. Henry). Читачеві, не дуже обізнаному з Біблією, важко виявити натяк на вислів з книги Приповістей. Тому перекладач робить підказку, відтворюючи алюзію в поетичній формі інвертованою граматичною структурою, завдяки чому алюзія присутня в перекладі імпліцитно. Тут тільки усвідомила вона весь жах того, що наробила; вона перебувала цілий вечір серед нечестивих і пила вино, і червоне і піняве” (Ю. Іванов). У цьому разі можна було б використати і цитатний переклад: дивилась на вино, як воно рум'яніє, як виблискує в келиху й рівненько ллється (пер. І. Огієнка). Якщо цитатний переклад не забезпечує відтворення асоціацій алюзії, використовуються компенсаційні прийоми. Графічне маркування АВ обмеженої відомості у тексті перекладу дає поштовх асоціативній уяві читача. Застосовується ця стратегія і до висловів, які настільки вплітаються в художню тканину твору, що їх важко вирізнити читачеві. He resembled Shakespeare in knowing little Latin and less Greek (Huxley). Як і Шекспір, він “трохи знав латину і ще менше грецьку” (В. Вишневий). Перекладач виділяє вислів графічно і робить пояснення у примітці, що це вислів англійського драматурга Б. Джонсона.

При цитатному перекладі вертикальний контекст невідомих АВ зазнає обмеженого розкодування. Якщо алюзія не маркується, залишиться невпізнаною, не спрацює як відсилка до іншого тексту, то не відбудеться і підключення певних значень її джерела до даного контексту. Читач, можливо, і відчує присутність ”чужого слова” за рахунок прямого відтворення вислову, але не зможе ідентифікувати в ньому вислів саме з даного твору, а отже, смисловий пласт, що лежить за ним. Повністю розкодувати алюзію здатен лише ерудований читач. Тексти, що легко відновлюються читачем оригіналу, навряд чи будуть відновлені українським читачем без необхідних пояснень.

АВ обмеженої відомості, зокрема хронологічно віддалені, потребують розкодування за допомогою пояснювального перекладу. Застосовується прийом експлікації алюзії, тобто роз'яснюється вертикальний контекст через розширення горизонтального. Таке заповнення смислу може бути різної глибини. Внутрішньотекстовий коментар легше сприймається читачем, не порушує процес читання і не відволікає читача на примітки, коментарі. “He weighed about as much a hundred pounds of veal in his summer suitings, and he had a where is Mary? еxpression on his features so plain that you could almost see the wool growing on him” (O. Henry). „В літньому костюмі він важив не більше, як сто фунтів, обличчя мав таке простодушне, що кожен, хто бачив його, мимоволі згадував дитячу пісеньку про Мері та її овечку (М. Тупайло). Давати пояснення в самому тексті не завжди можливо, тому доводиться вдаватися до зовнішньотекствого коментаря як до крайнього засобу. У такий спосіб вдається передати інформацію, що міститься в оригіналі, але у відкритій формі, а надання алюзії експліцитного характеру привносить зміни у функціонування даного фрагмента тексту. З точки зору художнього ефекту між вихідним текстом і текстом перекладу виникає асиметрія. Проте через відсутність будь-якого маркування алюзія обмеженої відомості нейтралізується в перекладі - такий інтертекст не сприймається читачем у загальному потоці інформації. Алюзивні поетичні цитати можуть губитися в перекладі і через незбереження ритміко-синтаксичної структури.

При відтворенні алюзії аналогом експресивний компонент зберігається, а культурний компонент відсутній. When everyone had recovered George said, “She put in her thumb and pulled out a plum” (Spark). Коли всі прийшли до тями, Джордж заспівав: ”У воду впхала руку, ледь не впіймала щуку” (П. Насада).

Алюзія може функціонувати як тематично значущий елемент художнього твору - домінантна алюзія, що в стислій формі вводить ключову тему твору і розміщується в сильних позиціях, і як фрагментарний елемент художнього твору - алюзія локальної дії, яка не організує смисловий рівень художнього твору, а лише сприяє його розвитку на обмеженому відрізку тексту (А.Г. Мамаєва). У випадках локальної маловідомої алюзії, що не має значного смислового навантаження, може застосовуватися перифрастичний переклад: At the piano, a fair-haired young Scotsman from the orchestra […] had begun singing in a Danny Deever monotone ... (Fitzgerald). Піаніст оркестру [...], білявий молодий шотландець, заспівав майже на одній ноті ... (М. Пінчевський). Йдеться про вірш Р. Кіплінга „Денні Дівер”. Досить проста метрична форма, монотонний ритм, рефрен рядка „Денні Дівера повісять” додають творові ефекту заклинання. При перифрастичному перекладі відтворення змісту призводить до втрати культурного навантаження, фону, при цьому маловідомі АВ переходять у нейтральний пласт. He was a very good stick to beat the Philistines with” (O. Henry). Дріффілда вважали гостро реалістичним. Його твори були доброю зброєю проти міщанства (В. Легкоступ). Це алюзія на біблійну історію про те, як пастух Давид, озброєний лише києм, каменями та пращею, убив філістимлянина - велетня Голіята. Слово філістимлянин увійшло у вжиток зі значенням філістер, міщанин.

Локальні, малоінформативні алюзії в перекладі відтворюються узагальненням: the free Christian Science literature rack (Salinger) „кіоск з безкоштовними релігійними брошурами” (О. Сенюк).

Окремого підходу вимагають полігенетичні алюзії з огляду на їх належність одночасно до кількох текстів. У цьому випадку найчастіше застосовується зовнішньотекстовий коментар.

Історичні та культурні алюзії, маючи фрагментарний характер, лаконічно передають інформацію про події, певний історичний період, культурні факти та ін. Для збереження і передачі більш точних відтінків значення застосовується прийом конкретизації: The day the stock market crashed (Hemingway) - депресія 1929-1933 рр. (В. Митрофанов), from Agincourt down (Hemingway) - від битви під Азенкуром (М. Пінчевський). При перекладі невідомих історичних, культурних алюзій виникає необхідність їх детальнішої експлікації: опису події, окреслення історичного фону, тобто вербалізації позатекстової інформації. Найуживаніший прийом у таких випадках - пояснення в зовнішньотекстовому коментарі: four years of fratricidal strife (Warren) - чотирирічна братовбивча колотнеча - громадянська війна між північними і південними штатами (1861-1865) (В. Митрофанов). перекладознавчий алюзія художній інтенція

Джерелами алюзій можуть бути різні культурні системи, зокрема невербальні знакові системи. Невербальні претексти виконують роль денотата алюзії через вербальний компонент. Інтермедіальні алюзії є особливим типом алюзій, із притаманними їм прийомами створення образності. Вживання таких алюзій значно збільшує обсяг естетичної й емоційно-експресивної інформації, що передається. Звертаючись до інтермедіальних алюзій, письменник прагне викликати в читача яскраве чуттєве уявлення про певні події, характер і зовнішність персонажів, пейзаж тощо і апелює до попереднього досвіду читача, що базується на візуальному чи слуховому сприйнятті. Інтерпретація словесно-живописних образів - творчий процес, що залежить від певного рівня сприйняття, потребує обізнаності в певній сфері мистецтва, зорової/слухової пам'яті. Образи базуються на порівнянні з відомим музичним твором чи твором образотворчого мистецтва: Gioconda smile (Huxley) - посмішка Джоконди (О. Поманська), large and fat, Titian-haired (Hemingway) - дебелі тілеса, тіціанівське волосся (В. Митрофанов). Відтворення інтермедіальних алюзій обмеженої відомості вимагає уточнення чи розкодування їхнього змісту: indeed in spirit it went straight back to Goya (Fowles) - в малюнках Бреслі виразно повторювався дух Гойї (В. Ружицький), “The Stars and Stripes Forever” (Salinger) - мелодія „Зірчасто-смугастого прапора” (О. Логвиненко). Пояснювальний переклад є компенсаційною стратегією, оскільки навіть докладний коментар не може передати повністю всіх асоціацій. West Egg, especially, still figures in my more fantastic dreams. I see it as a night scene by El Greco: ... (Fitzgerald). Вест-Егг і досі мариться мені в снах, схожих на нічну сцену пензля Ель Греко: ... (М. Пінчевський). Автор проводить аналогію між моторошною нічною сценою в Уест-Еззі і знаменитою картиною „Вид на місто Толедо” іспанського художника Ель Греко. Без зорового уявлення цієї картини навряд чи можна повністю зрозуміти алюзію, тому в перекладі доречними були б пояснення. Зберегти алюзію обмеженої відомості в перекладі, передати відповідний обсяг конотативної інформації та її емоційно-оцінний характер можна при певній структурно-семантичній адаптації.

У четвертому розділі “Відтворення деформованих алюзій у перекладі” розглядаються способи деформації алюзій на графіко-фонетичному, морфологічному, лексичному і лексико-синтаксичному рівнях та засоби їх відтворення в українському перекладі. Під деформацією алюзії розуміється оказіональна зміна вихідного вислову або власної назви із збереженням базових елементів, що обумовлюють їх впізнаваність. Деформація алюзій може набувати різноманітних форм, залежно від авторської інтенції. Деформовані алюзії створюються завдяки творчому використанню різних прийомів, нерідко для досягнення комічного ефекту. Основою створення додаткового змісту є нова інформація, небуденний погляд на дійсність, який забезпечується за рахунок оригінальної понятійної комбінаторики компонентів і спеціальних дериваційних процесів.

На графіко-фонетичному рівні деформуються АВН. Найефективнішими прийомами при відтворенні таких АВН (графічна або фонетична деформація, розкладення імен, синонімічна заміна одного з компонентів АВН, використання неповної форми АВН, авторські перейменування) є транскодування, повне або часткове: Benny Veedus (генерал Benevides) (O. Henry) - Бенні Відус, Julio and Romiet (Sanders) - Джуліо і Ром'єтта, Ruby Ott (the Rubaiyat)(O. Henry) - Рубай Ат. Для відтворення такої структури з іменами обмеженої відомості застосовуються адекватні заміни або компенсаційні стратегії - пояснювальний переклад, уточнювальний переклад, перифрастичний переклад або гіперонім: Jackson Bollock (Jackson Pollock) (Fowles) - Джексон Боллок. Мається на увазі Джексон Поллок - один із головних представників напряму „живопису дії” (В. Ружицький); QE-Two (Sanders), тобто корабель “Королева Єлизавета ІІ”, - океанський лайнер.

Алюзіям, що створюються за рахунок словотвірних процесів на основі алюзивних власних імен, можна знайти відповідники в мові перекладу (транскодування з урахуванням морфологічних правил мови перекладу): anti-Dreyfusard (Galsworthy) - антидрейфусарки (О. Терех), оut-Mao (Fowles) - перемаодзедунив (С. Вакуленко). Якщо їх не можна відтворити на тому ж морфологічному рівні, застосовується прийом генералізації або перифрастичний переклад для створення еквівалентності комунікативного ефекту: a Quilpish look (прикметник, утворений від імені зловісного карлика, персонажа роману Ч. Діккенса „Лавка старожитностей”) - сардонічна посмішка (О. Терех), all his “Jonahisms” (Galsworthy) - любив нарікати на долю (О. Терех), Delilah (Christie) - виманити хитрощами. Перекладачеві доводиться вдаватися до вживання додаткових лексичних засобів. Перифраза при цьому забезпечує лише часткову адекватність, оскільки залишається різниця в емоційно-експресивних конотаціях, певна втрата стилістичного ефекту і комунікативних інтенцій автора, тобто спостерігається втрата семантико-стилістичної своєрідності оригіналу.

Виділяються такі основні типи кількісних і якісних деформацій АВ на лексико-синтаксичному рівні:

1) усічення вислову або опущення його елементів;

2) поєднання кількох алюзій в одній структурі;

3) додавання елементів до вислову;

4) заміна елементів цитати;

5) перифраз вислову;

6) оформлення вислову у вигляді оказіоналізму;

7) комбіновані зміни.

При структурному оновленні деформується структура вислову, а при структурно-семантичному спостерігається його семантична трансформація, що призводить до створення семантичної двоплановості прийому. Важливий елемент прийому - несподіваність уживання: що сильніше змінюється вислів, що неочікуванішою є така зміна, то більший ефект вона справляє. Така цілеспрямована, свідома авторська деформація висловів виконує додаткові стилістичні і семантичні функції. Комунікативний ефект прийому передбачає точне знання вихідного вислову реципієнтом, оскільки без цього неможливо усвідомити контраст між вихідним висловом і мовленнєвими відхиленнями від нього, та ясність авторської мети для читача. Співвіднесеність із вихідною формою збільшує обсяг інформації, який передається більшою чи меншою мірою, а це залежить від того, наскільки близьким до оригіналу є результат трансформації. Основне завдання при перекладі деформованих алюзій - збереження можливості їх упізнання у зміненому вигляді, що має викликати в читача задані автором асоціації.

При вживанні усіченого вислову основний його зміст залишається за межами тексту. Смисл алюзії можна зрозуміти, лише знаючи її повну форму або зміст уривка чи тексту, звідки її взято. Такі вислови можуть скорочуватися до частини, словосполучення, слова. Читач може відновити алюзію і за одним чи кількома компонентами, якщо вона належить до відомих висловів. `I see. Crime as the good revolutionary's duty?/ `Not just the bread alone. Now yon mention it' (Fowles). - Розумію. Злочин як революційний обов'язок?/ - Не хлібом єдиним, отож-бо (В. Ружицький). У випадку маловідомих алюзивних висловів, які настільки вплітаються в художню тканину твору, що їх важко вирізнити, перекладачі вдаються до їх графічного маркування, щоб таким чином дати поштовх асоціативній уяві читача, а іноді до графічних маркерів додають ще і пояснення в тексті або зовнішньотекстовому коментарі.

Об'єднання в одній структурі двох алюзій надає нових семантичних і стилістичних відтінків, збереження яких є важливим у перекладі. She is the grand-daughter - “ he told a string of lies slowly and portentously, “of John D. Rockefeller Mellon. You have heard of him? (Fitzgerald). - Вона онука... - Тут він, прибравши грізно-урочистого вигляду, почав брехати. - ... Джона Д. Рокфеллера Меллона. Сподіваюсь, ви чули це ім'я?(М. Пінчевський). Алюзивне ім'я утворено поєднанням двох імен в одній структурі для створення комічного ефекту - Д. Рокфеллера і Е. Меллона, двох найбагатших людей у США того часу.

Заміна компонентів вислову - найчастіше вживаний вид деформації алюзій. Компонентами-замінниками можуть бути окремі слова, словосполучення, речення, причому замінюватися може не один, а декілька компонентів. Замість компонента вислову може вживатися ситуативний синонім, антонім або будь-яке слово чи словосполучення, що визначається контекстом і наміром автора: найчастіше заміни робляться за принципом близькості значення, подібністю звучання, із поряд розташованих рядків. За такої деформації спостерігається загальна тенденція: основний ефект досягається за рахунок появи у знайомому вислові несподіваного компонента, прагнення автора до оригінальності. Автор розраховує на те, що ця заміна буде помітною для читача, справить бажаний стилістичний ефект. При цьому відбувається неочікуваний перехід у свідомості адресата від вихідного вислову до зміненого, виникає семантична двоплановість, що примушує його осмислити цей перехід. Такі заміни будуються на ефекті обманутого очікування. Коли трансформується відомий українському читачеві вислів, за незміненими компонентами відновлюється вихідна форма і встановлюються асоціативні зв'язки. “I was gratified to see her brighten after listening to my Solomonic discourse” (Sanders). “Мені було приємно побачити, що вона засяяла, прослухавши мою соломонову промову”. Вирази Соломонів суд, Соломонова мудрість, Соломонове рішення стали крилатими й увійшли в ужиток у значенні: суд мудрий і справедливий, справжня мудрість, мудре рішення, а в англійській мові найпоширенішими варіантами є вирази the judgement of Solomon і Solomonic decision, останній елемент якого у вислові замінено на discourse. Вживання цього поширеного лінгвістичного терміна створює гумористичний ефект. Ефект обманутого очікування посилюється за рахунок фонетичної подібності початкових літер, що важко передати в перекладі. Відтворити цей елемент можна як промова або доповідь, що посилить гумористичний ефект.

АВ можуть оформлюватися у вигляді речень, синтаксичних комплексів, що виступають у функції означення. Такі оказіональні утворення є потужним засобом компресії інформації, справляють певний стилістичний ефект завдяки своїй новизні, неочікуваності. The flower-in-the-crannied-wall theory. We have to accept it because so often our teeth are on edge from persimmons we didn't eat (Warren). Теорія квітки в розколині кам'яної стіни. Ми мусимо погодитися з нею, бо дуже часто нам зводить рота від хурми, якої ми не їли (В. Митрофанов). В українському перекладі у примітці до алюзії пояснено, що йдеться про перший рядок вірша Flower in the crannied wall А. Теннісона, де коріння квітки в розколині стіни алегорично співвіднесено з непізнаними глибинами Божої і людської сутності. Зберегти зовнішню форму алюзії не вдається, оскільки подібного утворення в мові перекладу немає. Відтворювати її доводиться шляхом розгорнутого перифрастичного перекладу чи за рахунок різних трансформацій на рівні всього речення, хоча й за рахунок ємності оригіналу.

Вислови можуть перефразовуватися: 'For what,' he had said, `shall it profit a man if he gains his own soul, but lose all his property?' (Galsworthy). „Яка ж бо, - сказав він, - з того користь людині, коли вона врятує свою душу, а власність свою втратить?” (О. Терех). Можливо, для того, щоб читач відчув біблійний вертикальний контекст, перекладачеві слід відтворити ритміко-синтаксичну структуру біблійного тексту за допомогою інверсії і синтаксичного паралелізму: душу свою врятує, а власність свою втратить.

Серед комбінованих прийомів найчастіше використовуються заміна компонентів вислову та його скорочення. Oh! well, sufficient unto the night! (Galsworthy). Гаразд, на сьогодні досить!” (О. Терех). Цитата є скороченою, у ній замінено елемент the day на the night: Sufficient unto the day is the evil thereof (Мт. 6:34). Кожний день має досить своєї турботи (пер. І. Огієнка)./ Доволі дневі його лиха (пер. І. Хоменка). У перекладі цю цитату передано висловом зниженого, розмовного стилю, що не утворює асоціацій з біблійною основою.

У разі відомих АВ застосовуються цитатний і семантико-стилістичний переклади з урахуванням деформації. Вони дають змогу зберегти смисл, образність висловлювання, стилістичний ефект деформації. При деформації висловів обмеженої відомості формальна точність не розкриває потрібних асоціацій, тому застосовуються компенсаційні прийоми.

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження можна дійти таких висновків:

Алюзія - складне і багатогранне явище, що потребує уваги в перекладі, оскільки від відображення її внутрішніх художніх ресурсів залежить правильне розкриття авторського задуму. Основною умовою реалізації механізму алюзії є відомість її джерела, його включеність у вертикальний контекст учасників міжкультурної комунікації. У цьому разі алюзії можуть бути виявлені представником іншої культури і створити відповідну систему асоціацій.