Особливості перекладу метафор у художньму творі "Аеропорт" А. Хейлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

36

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості перекладу метафор у художньму творі «Аеропорт» А. Хейлі

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження особливостей перекладу метафор у художньому творі

1.1 Визначення поняття метафори у сучасному мовознавстві

1.2 Стилістичні функції метафори у художньому творі

1.3 Способи перекладу метафори як наукова проблема

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. Особливості перекладу метафор у творі «Аеропорт» Артура Хейлі

2.1 Загальна характеристика метафор у творі «Аеропорт» Артура Хейлі

2.2 Структурна класифікація метафор у творі «Аеропорт» Артура Хейлі

2.3 Особливості перекладу метафор у творі «Аеропорт» Артура Хейлі

Висновки до розділу 2

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Вступ

метафора переклад роман хейлі

Метафора як мовне явище, що відображає певні закономірності людської психіки, особливості світосприйняття, а також фіксує цілий ряд культурно-історичних фактів життя певного суспільства (народу), повинна стати основним об'єктом лінгвокультурних досліджень. Складна природа метафори, як основної одиниці не лише мови, але й основного способу мислення, спонукає залучати до таких пошуків ще й ряд суміжних (невід'ємних) напрямків її вивчення, зокрема лінгвокогнітивного та антропоцентричного, а також орієнтуватися на найновіші досягнення філософської думки. Метафора з часів античності привертала увагу філософів, психологів, лінгвістів. І останні тридцять років відбувається піднесення інтересу до метафори - поняттю, яке існує вже понад двох тисяч років. Метафора є одним із засобів пізнання реальності, осягнення свідомості, реалізації мовного потенціалу шляхом трансформації сфер доменів: від конкретної до абстрактної, від матеріальної до духовної. Метафоризація є потужним засобом розвитку і збагачення семантики і функції слів.

Метафора, як засіб поповнення словникового запасу мови, як засіб формування та розширення лексичного значення слів, а також як основний спосіб пізнавально-мисленнєвої діяльності людини, має здатність виступати моделлю (образом-схемою) репрезентації людських знань у свідомості та водночас надавати їм мовного вираження. Семантична система мови є найбільшим і найціннішим джерелом збереження відомостей людини про довкілля, національних особливостей світосприйняття. Саме метафора в сукупності семантичних процесів її породження, розвитку і способів вираження може виступати засобом системної організації мовної семантики і однією з типологічних ознак мови, що зумовлює актуальність дослідження метафори у контексті ідей побудови ідеографічної граматики української мови, опису відображених у ній концептів.

Метафора знаходиться в центрі уваги багатьох лінгвістів, які приділяли увагу вивченню метафори як художнього засобу, а також дослідженню її класифікацій, визначень, типологій, але при цьому ще не було звернено особливої уваги на особливості перекладу метафор українською мовою з англійської у творі «Аеропорт» Артура Хейлі. Комплекс питань, що потребують розв'язання, відповідає напрямам сучасних досліджень в галузі мовознавства. Викладене свідчить про актуальність теми дипломної роботи.

Аналіз стану вивченості проблеми вербального вираження емоцій засвідчив, що в роботах Н.Д. Арутюнової, Ю.С. Степанова, М. Блека, М. Гумільова, Дж. Лакоффа і М. Джонсона та інших вчених у цілому створені передумови для дослідження комплексу питань, пов'язаних з цією проблемою. З урахуванням викладеного обиралися об'єкт, предмет, формулювалися мета та завдання курсової роботи.

Об'єкт дослідження - метафоричні одиниці у творі «Аеропорт» Артура Хейлі.

Предмет дослідження - специфіка особливостей перекладу метафор у творі «Аеропорт» Артура Хейлі.

Мета дослідження - виявити особливості перекладу метафор у творі «Аеропорт» Артура Хейлі.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

1. Розкрити поняття метафори у сучасному мовознавстві.

2. Визначити стилістичні функції метафори.

3. Скласти структурну класифікацію метафор у творі «Аеропорт» Артура Хейлі.

4. Визначити способи перекладу метафор у творі «Аеропорт» Артура Хейлі.

Матеріалом дослідження слугувала картотека, дібрана шляхом суцільної вибірки з художнього твору «Аеропорт» Артура Хейлі.

Методи дослідження формувалися з урахуванням конкретних завдань, що виконувались на кожному його етапі.

На першому, пошуково-ознайомлювальному етапі, використовувався метод добору наукової літератури з метою створення наукової концепції дослідження.

На другому, аналітичному етапі, створювалася картотека досліджуваного матеріалу методом суцільної вибірки з художніх творів.

На третьому, досліджуваному етапі, використовувались методи зіставного аналізу, компонентного аналізу.

Новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше досліджено особливості перекладу метафор у творі «Аеропорт» Артура Хейлі.

Теоретичне значення дослідження полягає в можливості використання його результатів у теоретичному курсі перекладу.

Результати роботи можуть бути використані для розв'язання практичних проблем перекладу.

Апробація результатів дослідження проводилась на підсумковій конференції ВНТКСіС А ВВ МВСУ 22 березнея 2012 року.

Робота складається з вступу, двох розділів, висновків і списку літератури.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження особливостей перекладу метафор у художньому творі

1.1 Поняття метафори у сучасному мовознавстві

Лавиноподібний потік робіт по метафорі, особливо протягом останніх десятиліть, пов'язаний з усвідомленням її ролі в процесах смислотворення, і в основному складається з описів метафоричних конструкцій в різних сферах культури (зокрема науки, музики, риторики, політології, математики). Однак і сьогодні дослідники намагаються конкретизувати, з'ясувати той чи інший аспект термінологічного визначення цього тропа. В широкому культурному полі розуміння метафори присутнє в лінгвістиці, філософії, психології, літературознавстві.

В сучасній мовознавчій науці яскраво проявляється тенденція використовувати метафору в різних напрямах: семіотиці, психолінгвістиці, соціолінгвістиці, когнітивному мовознавстві, структурній лінгвістиці і, звичайно, стилістиці. Дослідження мовної метафори присутні у працях Г. Кулієва [18], Н. Арутюнової [3], І. Арнольда [2], Дж. Лакофа, М. Джонсона[20] та ін. Мовознавці виробили ряд теоретичних підходів до розуміння метафори. До них належать: інтерпретаційна модель, герменевтична модель, лінгвоаксіологічна інтерпретація метафори , інтерпретація метафор в лінгводидактиці і теорії перекладу, лексикографічний підхід . Для когнітивного напряму сучасної мовознавчої науки характерне розуміння метафори не лише як лінгвістичний, а як ментальний факт, що концептуалізує нашу картину світу. Особливо цікавим в цьому аспекті є підхід до метафори, що його запропонували в 80-х роках Дж. Лакофф і М. Джонсон [20] у своїй знаменитій монографії «Метафори, якими живемо». Він отримав назву концептуального аналізу. Основні положення цього підходу полягають у тому, що метафора відноситься не до рівня мовної техніки, а до рівня мислення і діяльності. Людський досвід виступає основою для творення метафоричних концептів. Суть метафори полягає в розумінні і досвідному переживанні одного роду речей в термінах іншого (наприклад, метафора «суперечка - це війна». В цілому виникає переконлива картина метафоричної систематики, яка ясно показує наш спосіб мислення і поведінки в ситуації суперечки, що реалізується в повсякденному дискурсі). Концептуальна система мови вміщує універсальний і національний (ідіоетнічний) компоненти. У полі зору лінгвістів поряд із рутинними (мовними) й індивідуальними (художніми) перебувають так звані ядерні (кореневі, базові, фундаментальні, архетипні) метафори, які розщеплюються і за аналогією і асоціаціями між різними групами понять творять дрібніші метафори і різновиди метафор. Семантичне поле метафори тісно пов'язане з національно маркованими образними картинами світу, онтологічними моделями світу. На думку Ю.Тимошенка, «Архетипна метафора як релікт універсально-колективних первнів людської психіки та образ етноміфологічного канону має значно вищий ступінь функціональності в художньому тексті, ніж індивідуально-контекстуальний троп, бо вона володіє потужним сугестивним зарядом - інтенцією вражати, навіювати, захоплювати» [30]. Важко не погодитись з такими міркуваннями, оскільки саме базові (архетипні) метафори творять сталі образні константи, що проходять часом через усю поетичну творчість митця і стають символічною основою художнього світу. Майстерність художника слова полягає у творенні власного неповторного образного сенсу, який він відкриває у базовій метафорі або через її присутність, і через це сам реалізується в тексті.

Поступове варіювання асоціативного поля метафори дозволяє говорити про семантичне зближення метафори і міфу. На такому зв'язку наголошує О. Філімонова [32], пов'язуючи метафору з давніми ритуалами прийняття їжі, семантикою жертвоприношення, смерті, відродження, однак те, що метафора і міф близькі за своєю семантичною суттю ще раніше стверджував А. Паршин [24]. Мова міфологічного періоду була наскрізь метафоричною, тому метафора мала світоглядне значення у розумінні світу, була відображенням реальності на певному етапі сприйняття.

Цікаво, що саме мовознавці вперше провели термінологічне розмежування метафори на мовну і художню. Ідею протиставлення художньої і поетичної мови розробив Б. Ларін [16]. Суть цього відокремлення у тому, що мова художньої літератури, окрім реального і логічного змісту, має ще й естетичний об'єкт. Суґестивність тексту і взаємозумовленість всіх його елементів визначають характер метафори в мові художньої літератури - її багатовимірність відрізняє від мовної метафори. Таке розмежування є принципово важливе для науки про метафору, оскільки, таким чином, окреслюються семантичні межі - об'єктом дослідження у мовознавстві є, в основному, мовна метафора, метафоричне поле, набір сем і т.д.

Метафора в лінгвістичних працях є дієвою когнітивною моделлю. Вона здатна висвітлювати і затемнювати різні сторони об'єкта, вона складна і багатогранна, допомагає виявити не тільки універсальні, а й національні аспекти мислення. Можемо стверджувати, що такий багатий доробок досліджень свідчить про формування нового напрямку - лінгвометафорології, що дозволить уніфікувати різноманітність у системі тлумачень метафори і систематизувати існуючі інтерпретаційні підходи, здійснити опис способів і джерел творення метафор як у мовній практиці спілкування, так і в літературній творчості. Метафора в художньому тексті несе великий заряд суб'єктивного сприйняття, індивідуального світовідчуття, особистої системи цінностей митця.

У сучасному мовознавстві метафору кваліфікують не лише як вторинну номінацію, а й як особливий мисленнєвий механізм, який дає змогу витлумачити певний об'єкт у світлі іншого, розширивши цим наші уявлення про обидва об'єкти. Вивчення когнітивних механізмів творення метафор дало змогу дослідникам установити найпродуктивніші моделі метафоричних перенесень, що є типовими для людського мислення взагалі. Проте варто враховувати, що, уживаючи метафору, мовець завжди спирається на культурно-історичний досвід свого народу, відображає його світоглядні уявлення, естетичні смаки та психологічні особливості. З огляду на це метафори тлумачать як національно- й культурно-марковані утворення, що відбивають становлення мовної картини світу народу. Особливості метафоричних перенесень в українській мові досліджували В. Русанівський, О. Тараненко, Т. Кіс , О. Левченко [29]. Проте заперечні метафори, які вживають безпосередньо для образної експлікації певного заперечного змісту, у мовознавстві не вивчали. У зв'язку з цим спробуємо з'ясувати, які семантичні сегменти в сучасній українській мові зазнають місткого метафоричного заперечення і як воно формується. Вивчення метафори в контексті категорії заперечення важливе ще й тому, що деякі дослідники вважають мисленнєвий акт заперечення засадничим для творення будь-якої метафори. Тривалий час загальноприйнятою була теорія, згідно з якою в основі метафори лежить згорнене або приховане порівняння, схожість одного об'єкта чи явища з іншим. Проте, на думку Н. Арутюнової [3], «метафора - це не тільки й не стільки скорочене порівняння, …скільки скорочене протиставлення». Дослідниця пояснює свою думку так: «метафора відкидає належність об'єкта до того класу, до якого він насправді входить, і стверджує його внесення до категорії, до якої він не може бути віднесеним на раціональних засадах» [Там само]. Мисленнєва операція заперечення здебільшого залишається не вираженою в метафоричних утвореннях, проте її можна спостерігати в деяких розгорнутих актах метафоризації.

У сучасній лінгвістиці можна виділити три основних погляди на її лінгвістичну природу метафор:

· метафора як спосіб існування значення слова;

· метафора як явище синтаксичної семантики;

· метафора як спосіб передачі сенсу в комунікативному акті.

У першому випадку метафора розглядається як лексикологічне явище. Такий підхід є найбільш традиційним, оскільки досить тісно пов'язаний з уявленням про мову як відносно автономної від мовленнєвої діяльності та стабільної системи. Згідно з цим представники даного підходу вважають, що метафора реалізується у структурі мовленнєвого значення слова.

У другому підході основна увага приділяється метафоричному значенню, яке з'являється при взаємодії слів у структурі словосполучення та речення. Він є найбільш розповсюдженим: для нього межі метафори більш широкі Ї вона розглядається на рівні синтаксичної сполучуваності слів. Найбільш яскраво його позиція відображена в теорії М. Блека [6].

Третій підхід розглядає метафору як механізм формулювання значення змісту висловлювання у різних функціональних видах мови. Для даного підходу метафора - це функціонально-комунікативне явище, яке реалізовується у висловлюванні/тексті.

У лінгвістику метафора прийшла з риторики, де вона розглядалась як засіб образотворчого мовлення та естетики. Термін «метафора» вперше був вжитий Ізократом в «Evagorus» (383 р. до н.е.). Але основа теорії метафори була закладена давньогрецьким вченим і філософом Аристотелем. Він вважав, що метафора - це перенесення слова зі зміненим значенням із роду у вид, з виду у рід, з виду у вид, або за аналогією. Визначення метафори по Аристотелю можна узагальнити таким чином, що метафора - це порушення язикового порядку, але це порушення актуалізує пізнання родинних зв'язків предметів. У Аристотеля метафора являє собою щось позначуване одним словом. Він розглядає метафору поза її оточенням, як окремо взяте слово поза мікро- і макроконтекстом.

Слово «метафора» із грецького - переносити. Найбільш загальне визначення метафори - троп, перенесення властивостей одного предмета (явища) на іншій на підставі ознаки, загальної для обох членів, що зіставляються. Таке визначення дає «Радянський енциклопедичний словник» 1979-го року. Класичний же словник Міхельсона "Російська думка й мовлення" визначає метафору ще простіше: «Метафора - иносказание - в переносном смысле сказанное».

Тлумачний словник російської мови під редакцією С. И. Ожегова, Н. Ю. Шведова дає таке визначення метафори: Метафора - 1. Вид тропа - скрытое образное сравнение, уподобление одного предмета, явления другому (напр. чаша бытия), а также вообще образное сравнение в разных видах искусств (спец.). Символическая, романтическая м. М. в кино, у живописи. Развернутая м. 2. В лингвистике: переносное употребление слова, создание такого значения.

Гальперін І.В. називає метафорою відношення предметно-логічного значення й значення контекстуального, засноване на подібності ознак двох понять [11].

На думку Н.Д. Арутюнової, метафора - це «троп або механізм мовлення, що полягає у вживанні слова, що позначає деякий клас предметів, явищ, для характеризації або найменування об'єкта, що входить в інший клас, або для найменування іншого класу об'єктів, аналогічного даного в будь-якому відношенні» [4].

За словами Х. Отеги-и-Гассета, «метафора - незамінне знаряддя розуму, форма наукового мислення... метафора - це перенесення імені».

Ю.С. Степанова стверджує, що «метафора - фундаментальна властивість мови... за допомогою метафори мовець... відокремлює... з тісного кола, що прилягає до його тіла, і співпадаючого з моментом його мовлення, інші світи» [26].

Дослідження Айвора Ричардса частково відбиті в роботах Макса Блека,, що розробив так званий «интеракційний підхід» [6]. В основі даного підходу лежить твердження, що метафора - це органічний феномен мови, що діє на більш глибоких рівнях, ніж рівень словесних комбінацій, і проявляється у взаємодіях (интеракціях) концептуальних структур, що лежать в основі слів.

В класичній риториці метафора була представлена в основному як відхилення від норми - перенесення імені одного предмета на іншій. Ціль даного переносу - або заповнити лексичну лакуну (номінативна функція), або «прикрасити» мовлення, переконати (головна мета риторичного мовлення). У глибинах античної науки сформувався, отримавши розвиток у ХХ ст., погляд на метафору як невід'ємний атрибут мови, необхідний для комунікативних, номінативних, пізнавальних цілей.

Далі проблема метафори вийшла з ведення риторики й перемістилася в лінгвістику. Так з'явилася порівняльна концепція метафори. Відповідно до цієї версії метафора - це образотворче переосмислення «звичайного» найменування. Метафора представлялася як сховане порівняння. Теорія порівняння стверджувала, що метафоричне висловлення пов'язане з порівнянням двох або більше об'єктів. Порівняльна теорія метафори дуже довго була основною в риториці та у лінгвістиці. Всі інші найбільш значущі теорії метафори, що виникли пізніше, тією чи іншою мірою базувались на порівняльній теорії.

Пізніше, в XIX - XX ст. з виникненням семантичної теорії мови порівняльна точка зору зазнала серйозної критики. Головними опонентами цієї точки зору були Дж. Серль і М. Блек, Дж. Серль, стверджуючи, що метафора пов'язана з вербальною опозицією або взаємодією двох семантичних змістів: метафорично вжитого висловлювання й навколишнього буквального контексту [6].

М. Блек був одним з перших, хто чітко обґрунтував наступне положення: «У ряді випадків було б більш правильно говорити, що метафора саме створює, а не виражає подібність»[6; c.162]. У відповідь порівняльної теорії метафори М. Блек, а за ним і багато інших дослідників, зайнялися розробкою, так званої теорії семантичної взаємодії. Вони також відзначали, що метафора не розкриває подібність, а скоріше створює її. Вона розкриває подібність між речами, які до цього нікому не спадало на думку порівнювати.

Існуючі концепції метафори Г.Г. Кулієв розділяє на теорії заміщення і теорії предикації. Обидва підходи доповнюють один одного. Перша група теорій метафори розглядає її в якості формули заміни слова, лексеми, концепту, імені (номінативної конструкції) або «уявлення» іншим словом, лексемою, концептом, поняттям або контекстуальною конструкцією («світильник розуму», «очі - дзеркало душі», «сила слова»). Друга група теорій стосується до методичної ідеї «семантичної аномалії» або «парадоксальної предикації». Таке трактування метафори робить акцент на прагматиці метафоричного конструювання, мовної або інтелектуальної дії, акцентує функціональний сенс використовуваного семантичного зближення або об'єднання двох значень («дзеркало дзеркалу сниться», «в пам'яті у гостях», «біди сумують без нас»).

Лінгвісти намагались дістатися суті метафори, дослідити її природу і механізми, розглядаючи метафору під різними кутами зору. Це обумовило появу численних типологій. Таким чином, за структурним принципом метафори поділяються на:

– прості (елементарні) (simple or elementary) [3];

– розгорнені (поширені) (prolonged or sustained) [3].

Проста метафора - метафора, фокус якої представлений одним словом чи словосполученням, що виконують в реченні одну синтаксичну функцію [3].

Розгорнута метафора представляє складний концепт і реалізується або структурно складним метафоричним фокусом, або поширеними, метафорично осмисленими рамками [3].

З часів античності існують описи деяких традиційних видів метафор:

- стерті метафори (загальномовні) (trite or dead) [3], в яких уже втрачено свіжість, несподіваність асоціативного зв'язку між віддаленими предметами. Їх вживають усі мовці, не відчуваючи фігуральності, відхилення.

- метафори-формули (фразеологічні метафори) (phraseological). Створені в поезії, Біблії, в образній прозі, дістали широке розповсюдження і стали відомими всім. Експресивна сила цих метафор була частково стерта, але не втрачена в цілому [24].

- оригінальні метафори (original metaphors) [24]. Ці метафори вражають новизною, виразністю, несподіваністю і непередбачуваністю асоціативного зв'язку. Створені уявою мовця, оригінальні метафори не є канонізованими, не зареєстровані в словниках.

Між стертими та оригінальними метафорами відбувається постійна взаємодія. Внаслідок багаторазового повторення оригінальні метафори стають загальновживаними, канонізованими, передбачуваними. Стерті метафори, навпаки, можуть поширюватись, доповнюватись, реалізовуватись в нових непередбачуваних контекстах, відновлюючи свою свіжість, оригінальність.

– різка метафора представляє собою метафору, яка зводить далеко стоячу один від одного поняття.

Згідно класифікації, яку запропонувала Н.Д. Арутюнова, метафори поділяються на:

- номінативні метафори (nominal) [3], які являють собою заміну одного дескриптивного значення іншим і які являються джерелом омонімії: money launder - відмивання грошей; zombie - компанії; godfather offer - агресивна тактика захоплення, пропонування великих компенсацій;

- образні метафори (imaginative, or figurative) [3], які сприяють розвитку фігуральних значень та синонімічних засобів мови: Time was bleeding away - час вийшов;

– когнітивні метафори (cognitive) [3], що виникають у результаті зміщення в поєднанні предикативних слів (переносне значення) і створюють полісемію: to restore the health of the economy - оздоровити економіку;

– генералізуючі метафори (як кінцевий результат когнітивної метафори), які стирають у лексичному значенні слова межі між логічними порядками та стимулюють виникнення логічної полісемії: one day has died - пройшов день.

Існують інші погляди на класифікацію метафор. На приклад, Дж. Лакофф і М. Джонсон виокремлюють два типи метафор, які розглядаються відносно часу і простору: онтологічні, тобто метафори, які дозволяють бачити події, дії, емоції, ідеї як деяку субстанцію (the mind is an entity, the mind is a fragile thing), і орієнтовані, тобто є метафори, які не визначають один концепт у термінах іншого, але організовують всю систему концептів по відношенню один до одного (happy is up, sad is down; conscious is up, unconscious is down).

Синтаксичний підхід до структурної класифікації метафор М. Гумільова:

– проста метафора - метафора, фокус якої представлений одним словом, що виконує в реченні певну синтаксичну функцію.

– поширена метафора - це метафора, що представляє складний концепт, який має один семантичний центр, і реалізується або структурно складним метафоричним фокусом, або поширеними рамками, котрі у більшості прикладів осмислені метафорично. За своєю синтаксичною структурою така метафора може бути співвіднесена з поширеним членом речення, усі компоненти якого метафоризовані.

– розгорнута метафора - це метафора, що розкриває комплексний метафоричний концепт, який реалізується одним центральним і кількома залежними від нього допоміжними фокусами, котрі перебувають в ієрархічній підпорядкованості центральному фокус.

– розгалужена метафора - це проста або складна (поширена, розгорнута) метафора, ускладнена порівнянням, метонімією, символом або будь-яким іншим тропом. Порівняння як близький метафорі троп часто ускладнює метафоричні конструкції.

Що стосується синтаксичного підходу до структурної класифікації метафор у політичному дискурсі, то тут типологія метафор визначається тими конструкціями, в яких метафори реалізуються в мовленні. Більшість політичних метафор належать до структурно-синтаксичного типу метафори-слова, хоча його переносне значення можна виявити лише з найближчого контексту -- словосполучення, другий компонент якого, вжитий у прямому значенні, стосується реалій зі сфери політики.

Структурна класифікація метафор за морфологічним принципом дає змогу зрозуміти, як впливає на реалізацію інформативних та прагматичних стратегій автора вибір тої чи іншої частини мови для метафоричного перенесення. Іменник створює нову номінацію з яскраво вираженою оцінкою та експресією; прикметник пом'якшує оцінку; дієслово вказує на процесуальність та дію, проектуючи політичні реалії переважно на життєдіяльність людини, тим самим наближаючи політику до добре відомого реципієнтам повсякдення. Структурно-синтаксична типологія політичних метафор дає ключ до розуміння того, наскільки широкою може бути площина перехрещення реалій політики з іншими сферами людського життя і як у цьому виявляється гіпотетична функція метафори:

а) іменникові метафори;

Іменники використовуються в основному для називання предметної дійсності. Тому іменникова метафора -- це метафора-номінація, що переважно має емоційно-оцінне навантаження. Визначальну роль у процесі метафоризації відіграють ознаки предмета чи явища, назва якого набуває переносного значення, конотації, що супроводжують слово-оболонку. Іменникові метафори становлять основний масив метафорики в політичному дискурсі: exchange rate band, cabal.

Метафоричне значення іменника найчастіше реалізується у сполученні з прикметником, який стосується реалій політичного життя. Іменникові метафори можуть виступати ключовими для цілого ряду похідних -- як іменникових, так і прикметникових та дієслівних метафор. Так, від ключової іменникової метафори утворюються похідні іменникові метафори, прикметникові метафори, дієслівні метафори.

Іменникові метафори становлять основний масив метафорики і охоплюють всі класи іменників. Джерела утворення:

- Метафоризація ознак іменників-неістот різних лексико- семантичних класів.

- Метафоризація ознак іменників-істот різних лексико-семантичних класів.

- Перенесення ознак з іменників-істот на іменники-неістоти та навпаки.

б) прикметникові метафори;

За допомогою прикметника виражається пасивна ознака предмета чи явища. Прикметникова метафора -- це метафора-характеристика, що виражає пасивну ознаку предмета чи явища, поєднує функції номінації і дескрипції з акцентом на дескриптивність метафоричного вислову. Прикметникова метафора трапляється в сучасному українському політичному дискурсі дуже рідко. Прикметникові метафори часто функціонують паралельно з відповідними за змістом іменниковими метафорами: sick economy, shadow angle, newborn country[12].

в) дієслівні метафори;

Дієслівна метафора є найцікавішою стилістичною фігурою, що базується на транспозиції та за допомогою якої виражається активна ознака предмета. Дієслово передає інформацію про динаміку розвитку явища, про процесуальність та змінність, про діяльність, яка може перетворювати дійсність за подібністю до інших процесів. Багатство і багатозначність семантичної структури, різноманітність семантичних зв'язків надають дієслову особливої експресивності: reanimate economy [12]. Основні аспекти концепції Н. Арутюнової вказують на велику роль дієслів у метафоризації мови. Вона зазначає, що фокусом метафори є не іменник з конкретним значенням, а ознакове слово і що основна діюча сила метафоризації -- ознаки допоміжного суб'єкта, оболонки метафори. Метафора виникає через предикацію ознак допоміжного суб'єкта. З'ясовуючи сутність метафори, Н.Д. Арутюнова наголошує на провідній ролі дієслова у процесі метафоризації, оскільки функцію предикації найчастіше виконує саме ця частина мови [4].

Отже, в сучасній мовознавчій науці яскраво проявляється тенденція використовувати метафору в різних напрямах. В сучасній мовознавчій науці яскраво проявляється тенденція використовувати метафору в різних напрямах. Семантичне поле метафори тісно пов'язане з національно маркованими образними картинами світу, онтологічними моделями світу.

1.2 Стилістичні функції метафори

Основна властивість метафоричних засобів (так само як і метафори) - їх образність, орієнтація на адресата - на його здатність розгадати метафору не тільки інтелектуально, але й оцінюючи те, що позначає образ, який лежить в основі. Метафорично-образні засоби виконують естетичну функцію і які підсумок утворення в ньому ірраціонального, але все-таки умоглядно припустимого сполучення (пісня зависла на високих рейтингах, урослися в естраду хітовими нотами - «Індустрія розваг»- 2002). Такі сполучення створюють психологічну напругу реципієнта, а розгадка самої метафори приводить до естетичного ефекту - насолоди чи відрази.

Метафора (й інші тропи) використовується там, де усвідомлюється необхідність вираження прагматично-модального аспекту комунікації, де присутня установка адресанта мовлення на певний ілокутивний ефект. Метафора використовує подобу з метою створення експресивного ефекту, розрахованого більше на оцінку, ніж на образне сприйняття об'єкта, оскільки «традиційно вичленені, експресивно забарвлені значення слів і виразів несуть у собі сигнали, що визначаються у діапазоні схвалення/несхвалення при домінації в ньому суб'єктивно-емотивного спектра» [24].

Метафора передбачає більш серйозний зсув, інтерпретація якого великою мірою розрахована на досвід отримувача повідомлення. Багато дослідників відмічають факт переваги метафори порівнянню у письменників XX століття. Яскравий тому приклад -- твір А. Хейлі. Це пояснюється тим, що метафора завжди звернена до уяви, а в тексті вона виконує функцію створення образно-поетичної картини світу, що відбувається з певної точки зору.

Відомо, що образи постійно викликають у пам'яті людини зорові, слухові й тактильні відчуття. Але тільки яскраві, основані на відчуттєвому сприйнятті образи, збуджують діяльність уяви та здатні призвести до художнього ефекту і передати суб'єктивну модальність авторського ставлення. Що ж стосується так званих мертвих образів, яких набагато більше у будь-якому журналістському тексті, в будь-якій мові, вони теж здатні стати основою стилістичної авторської системи, як це відбувається, наприклад, у Стендаля, де формується зовсім особливий індивідуальний антистиль із своїми механізмами формування авторської «необразної» модальності.

Необхідність вживання метафори у вислові виявляється особливо наочно в тих випадках, коли нею виражаються складні й невиразні низки думок, збуджених невизначеною множиною дій, слів, подій. Оскільки прислів'я та приказки висловлюють різноманітність подій і явищ суспільства, то вживання метафори у їх структурі доцільно й необхідно.

Наприклад:

а) A drowning man will catch at a straw.

(Хто потопає, той за косу хапає)

Any port in a storm.

(Хто потопає - ніж подай, він і за ніж ухопиться)

У складі цих прислів'їв в наявності є метафори, які представлені такими фразеологічними одиницями:

"to catch at a straw ".

Друге прислів'я є цілком метафоричним висловом. За своїм змістом прислів'я висловлює думку про те, що людина у скрутному становищі намагається використати будь-яку можливість, щоб вийти з нього, навіть якщо вона дуже мала, і здатна зробити усе, щоб врятувати себе.

б) If you run after two hares, you will catch neither

Хто два зайці гонить, жодного не впіймає)

Between two stools one falls to the ground.

(Двом господарям не прислуговують)

У даному прикладі зустрічаються такі метафори:

«to run after two hares»,

«between two stools»

Перше прислів'я є цілком метафоричним. За допомогою метафор висловлюється думка про те, що людина, яка вагається у виборі, втрачує усі можливості досягнути чогось.

Don't teach your grandmother to suck eggs

(Не вчи орла літати, а соловейка співати)

Don't teach fishes to swim

(Не вчи вченого)

Людина, яка прожила вже довге життя, або добре розуміється у своїй справі, не потребує, будь-якої поради з чужого боку, бо вона і так добре розуміється на усьому. Саме це значення закладено у метафорах наданих прислів'їв.

г) A bird in the hand is worth two in the bush

(Краще синиця в руках ніж, журавель в небі)

Half a loaf is better than no bread

(півкоровая краще, ніж зовсім нічого)

У даних прикладах метафора є у складі першого прислів'я.

«bird in the hand»,

«birdin the bush»

Інші прислів'я є метафоричними висловами. За допомогою цих метафор прислів'я твердять про те, що не треба відмовлятися від чогось реального, від того, що вже маєш, заради чогось надуманого.

В залежності від особливостей семантики, як правило, розрізняють два типи метафор - мовні та мовленнєві. Однак хоч це розрізнення і є загальноприйнятим, встановлення чітких меж між ними навряд чи можливо. Мовленнєві метафори походять з конкретного тексту і завжди пов'язані з ним, оскільки конотативні ознаки, які служать мотивом для переосмислення словесного значення, формуються у межах даного лексичного набору (речення або усього тексту). Такі конотації відбивають у більшості випадків не колективне, а індивідуальне бачення світу, тобто вони суб'єктивні і випадкові відносно до загального значення. Оскільки прислів'я та приказки - це відбиття колективного, а не індивідуального досвіду, то такий вид метафор у їх структурі майже не зустрічається.

У основі мовної метафори лежать об'єктивні асоціативні зв'язки, які несуть інформацію про його побутово-практичний досвід, або про його культурно-історичне знання.

Приклад мовної метафори наводиться у такому прислів'ї:

Give him an inch and he'll take an ell

(Посади свиню за стіл, вона й ратиці на стіл)

If you agree to carry the calf, they'II make you carry the cow

(Поклади йому пальця у рот - і усю руку відкусе)

Розглядаючи вживання метафори у складі паремій, можна дійти висновку, що вона вживається найчастіше із усіх інших стилістичних засобів.

Метафора образна не завжди стилістично маркована, проте вона ніколи не буває стилістично нейтральною за емоційним впливом, тому створює той чи інший експресивний ефект.

«Образна метафора текстуально безмежна, і хоч у сфері позначення просторово сприйманих об'єктів вона може втілюватися в одному слові, але частіше образна метафора - це цілісна художня полотнина чи ескіз зі своєю ідеєю, композицією і фарбами. Образна метафора - мовний матеріал, яким «малює світ» автор добутку (у тому числі і в побутовій мові)»[6; c. 67]. Наведемо приклад розгорнутих образних метафор:

Нічого страшного, що неважне обличчя - це ще не показник: у наші хащі потрапляють ще й не такі, а за пару сеансів зі стилістом та гримером перетворюються на цукерочку. І тільки вам, майстрам пера, відомо що викидати золотоголосих тільки тому, що зірка не гламурна, - не можна («Індустрія розваг», - 2004).

У першому прикладі метафоричний ефект досягається за допомогою використання журналістом лексики імідж-мейкерів, стилістів і застосування її до об'єктів, що не мають ніякого відношення до іміджу.

Траплялось, що автомати (гральні)вередували, і гравець не знав куди подітись, бо ж значно велику суму програвав за ніч. Дуже рідко вдається передбачити і переграти автомати - це просто фарт. А вони (автомати) ніби навмисно затягли, знаючи результат наперед (там же).

У другому прикладі, образ автоматів як живої невивченої матерії створено у результаті використання стосовно автоматів ряду семантично однорідних дієслів, дієприкметників, що звичайно супроводжують одушевлений іменник: вередували, затягли, знаючи. Наступне, підбір відповідної лексики при описі відносин до автоматів самих гравців автомати можуть знати про результати гравця, тощо.

З розглянутими можливостями метафоричні засоби стилістично зв'язані та обмежені. Вони не використовуються в діловому, юридичному матеріалі: законах, інструкціях, правилах, розпорядженнях, наказах і т.п., що припускають виконання розпоряджень і контроль за ними. Не використовують метафоричних засобів у питаннях, розрахованих на точність і однозначність інформації, а також у відповідях на них. Метафорично-образні засоби вживаються в тих формах мови, якім властиві експресивно - емоційні та естетичні аспекти. Метафора наявна у крилатих висловах, афоризмах, приказках, фразеологізмах, прізвиськах: чужа душа - потемки,чужа совість - могила; гроші - закон: куди захочеш, туди і зарулиш, душа без пісні - порожня картина буття [«Вечірня газета» - 2003].

Метафоричні засоби поширені і широковикористовуються у всіх жанрах мови, присутні у багатьох матеріалах розважально - мистецького характеру, призначених для впливу на емоції та уяву реципієнта. Така метафора ґрунтується на аналогіях: з грою (зробити хід, виграти партію, поставити на кону), театром (вийти на авансцену; відігравати головну роль; бути суфлером, маріонеткою) спортом (одержати нокаут, отримати картку, покласти на лопатки).

Метафора як мовне явище, що відображає певні закономірності людської психіки, особливості світосприйняття, а також фіксує цілий ряд культурно-історичних фактів життя певного суспільства (народу), повинна стати основним об'єктом лінгвокультурних досліджень. Складна природа метафори, як основної одиниці не лише мови, але й основного способу мислення, спонукає залучати до таких пошуків ще й ряд суміжних (невід'ємних) напрямків її вивчення, зокрема лінгвокогнітивного та антропоцентричного, а також орієнтуватися на найновіші досягнення філософської думки.

З лінгвокогнітивного погляду, метафора - це комплексний феномен, результат розумово-мовної діяльності людини, яка в процесі творення метафори спирається на культурно-історичний, пізнавально-емпіричний досвід свого народу, збережений у мовній скарбниці. Така природа метафори забезпечує їй великі реконструктивні можливості у дослідженні процесів становлення і розвитку мовної картини світу.

Метафора, як засіб поповнення словникового запасу мови, як засіб формування та розширення лексичного значення слів, а також як основний спосіб пізнавально-мисленнєвої діяльності людини, має здатність виступати моделлю (образом-схемою) репрезентації людських знань у свідомості та водночас надавати їм мовного вираження. Семантична система мови є найбільшим і найціннішим джерелом збереження відомостей людини про довкілля, національних особливостей світосприйняття. Саме метафора в сукупності семантичних процесів її породження, розвитку і способів вираження може виступати засобом системної організації мовної семантики і однією з типологічних ознак мови, що зумовлює актуальність дослідження метафори у контексті ідей побудови ідеографічної граматики української мови, опису відображених у ній концептів.

Метафорично-образні засоби сучасних розважальних ЗМІ - не тільки прийом зображення, - це засіб мислення, сприйняття світу. Ці засоби мають соціальний характер: метафора показує, як образ світу відбивається у суспільній свідомості і яким він є.

Далі розгонимо тематичні групи метафор, які, за даним дослідження, активно використовуються в сучасних газетних текстах. Порядок їхнього розгляду визначає кількісний фактор і фактор новизни. Що стосується такої групи як розважальна метафора, то більш докладно розгонимо у даному розділі. Розважальна індустрія настільки міцно охопила наше життя, що уявити собі картину життя без цієї сфери людської діяльності неможливо.

В основі розважальної метафори друкованих змі, лежить їхня подібність - важлива властивість багатьох речей. Предмети можуть бути подібними за формою, розміром, кольором, цінністю, враженнями, тощо. За допомогою метафорично-образних засобів (метафоризації) утворюються найрізноманітніші значення, що відмінні від первинного. Формуються вони постійно, утворюючись в процесі мовної творчості цілого народу, ЗМІ. Окремих особистостей чи деяких соціальних інститутів - «державних органів, господарських, профспілкових організацій, партій, асоціацій»[15]. На дуку А.І. Єфімова, необхідною умовою для появи цих переносних значень є те, що слово переміщується в нове лексичне оточення або в незвичний для нього контекст, - змінюється сфера застосування слова, а функція його оновлюється [16].

До ознак, що вказують на процес метафоризації, відносять двоплановість, наявність оцінної та образної функції (образності, оцінності). Тож, в основі самої метафори лежить співіснування або паралелізм основного чи переносного значень - протиставлення первісного значеннєвого відтінку та нового, який творився в процесі метафоризації і є важливим образним засобом, до якого так чи інакше прагнуть журналісти. Характерним є те, що значення нові, що накладаються на старі, - переважно характеристичні. «Метафора не називає, а головним чином характеризує, підсилює переважно якісні ознаки»[16]. Елемент порівняння та зіставлення, що лежить в основі - прихований (схований), він є тим внутрішнім елементом, що виокремлює метафору від порівняння.

Підводячи підсумок, хотілось би зазначити,що основна властивість метафоричних засобів (так само як і метафори) - їх образність, орієнтація на адресата - на його здатність розгадати метафору не тільки інтелектуально, але й оцінюючи те, що позначає образ, який лежить в основі. Метафоричні засоби поширені і широковикористовуються у всіх жанрах мови, присутні у багатьох матеріалах розважально - мистецького характеру, призначених для впливу на емоції та уяву реципієнта. Необхідність вживання метафори у вислові виявляється особливо наочно в тих випадках, коли нею виражаються складні й невиразні низки думок, збуджених невизначеною множиною дій, слів, подій.

1.3 Способи перекладу метафори як наукова проблема

Переклад як термін має полісемантичну природу, його найбільш розповсюджене і здебільшого узагальнююче значення пов'язують з процесом передачі значення/змісту слова, групи слів, речення або уривку з мови оригіналу на мову перекладу 24. Поняття «переклад» можна визначити наступним чином: заміна текстового матеріалу однієї мові (мови оригіналу) еквівалентним текстовим матеріалом іншої мови (мови перекладу) 13. Головною метою будь - якого перекладу - є досягнення адекватності. Адекватність - це вичерпна передача смислового змісту оригіналу і повна функціонально - стилістична відповідність йому. Оскільки зрозуміло, що було б непогано, якби зміст оригіналу та перекладу були тотожними, то можна зробити висновок, що переклад має повністю зберігати зміст оригіналу: повноцінність перекладу означає вичерпну передачу смислового змісту оригіналу і повноцінну функціонально-стилістичну відповідність йому 22. Але Л.С. Бархударов 5 вважає, що про повну відповідність можна говорити лише відносно, адже за його словами при перекладі уникнути втрат неможливо, тобто має місце неповна передача значень, що містить їх текст оригіналу. Виходячи з цього Л.С. Бархударов робить закономірний висновок, що текст перекладу ніколи не може бути повним та абсолютним еквівалентом тексту оригіналу. Схожої ж думки дотримується і Ю. Найда 23 , за словами якої намагання досягти еквівалентності може призвести до значного відходу від оригіналу. Саме тут необхідно зазначити, що терміни «адекватність» і «еквівалентність» дещо відрізняються один від одного.

Еквівалентність виступає в якості основи комунікативної рівноцінності, наявність якої і робить текст перекладом.

Під поняттям еквівалентності перекладу розуміють передачу в перекладі змісту оригіналу, який розглядається як сукупність інформації, яка вона міститься в тексті, включаючи емотивні, стилістичні, образні, естетичні функції мовних одиниць. Таким чином, еквівалентність - поняття ширше, ніж «точність перекладу», під яким зазвичай розуміють лише збереження «предметно - логічного змісту» оригіналу. Іншими словами, норма еквівалентності означає вимогу максимальної орієнтованості на оригінал.

Адекватний переклад є по означенню еквівалентним, хоча ступінь смислової спільності між оригіналом та перекладом може бути різною. Найбільш повна еквівалентність (на рівні мовних знаків) означає максимально можливу наближеність змісту різномовних текстів. Еквівалентний переклад не завжди буде вважатись адекватним, через те що він буде лише задовольняти вимогу смислової наближеності до оригіналу13.

Загальна теорія перекладу, за переконанням А.Д. Швейцера, охоплює всі різновиди перекладацької діяльності. Реальна перекладацька діяльність здійснюється перекладачами в різних умовах; перекладні тексти надзвичайно різноманітні за тематикою, мовою, жанровою приналежністю; переклади виконуються в письмовій чи усній формі. Усе це зумовлює існування різних видів перекладу.

Традиційно ж у теорії перекладу існує дві найпопулярніші класифікації видів перекладу: за характером перекладних текстів і за характером дій перекладача в процесі перекладу. Відносно до жанрово-стилістичної класифікації перекладу В.В. Сдобніков, О.В. Петрова, Л. Нелюбін та ін. теоретики перекладознавства розрізняють два функціональні виду перекладу: художній та інформативний переклад. До таких текстів належать усі матеріали наукового, ділового, суспільно-політичного та т. ін. характеру.

Перед тим, як почати розгляд художнього стилю, необхідно одразу зауважити, що художні тексти рідко перекладаються для друку повністю та в «чистому вигляді». При цьому переклад замінюється більш коротким реферативним викладом22.

Перекладачу художньої літератури часто доводиться перекладати твори індивідуального характеру англійських та американських авторів і перекладач має бути добре ознайомлений зі стилістичними особливостями самого письменника з інших перекладів його творів.

За А.В. Федоровим існують 3 основних принципи перекладу метафор у теорії й практиці перекладу [31]:

1) Калькування - збереження образу, коли це можливо. Калькування - це спосіб перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом заміни її складових частин - морфем або слів (у випадку сталих словосполучень) їхніми лексичними відповідностями в мові перекладу. Сутність калькування полягає в створенні нового слова або стійкого сполучення , що копіює структуру вихідної лексичної одиниці. Саме так чинить перекладач, перекладаючи an emerald ribbon of fields and foliage як «окаймляти смарагдовою зеленню полей та дерев», the Red Land of the ancient texts як «в давніх свитках названа Красною Землею», black frost як «тріскучий мороз». У ряді випадків використання прийому калькування супроводжується зміною порядку проходження елементів, що калькуються : first-strike weapon - зброя першого удару, land-based missile - ракета наземного базування,

2) Додавання \ опущення використовується в тих випадках, коли міра припускаємої подібності у вихідній мові та мовах, що перекладають, різна. Інколи потрібна експлікація припускаємого у вихідному тексті змісту (прийом додавання): It would require more than unsuitably clad, garrulous crowds to rob the Valley of the Kings of its grandeur. Потрібно щось більш серйозне, ніж натовпи крикливо одягнених, балакучих туристів, щоб лишити величаву Домну Царів її пишності. Експлікація як спосіб перекладу дозволяє заповнити ефект конфлікту двох способів вербального відображення дійсності. Очевидно, англійськими читачами авторська відстороненність буде сприйматися як нормативний спосіб відображення подій, росіянами - як емоційне «замовчування». У вихідному тексті домінують засоби, що створюють эмотивний ефект.

Однак у деяких випадках перекладачеві доводиться діяти протилежним чином, тобто імплікувати інформацію - опускати словесно виражене у вихідному тексті.

3) Заміна образу - щоб передати ту думку, що закодована в авторській метафорі, перекладач прибігає до заміни на образ більш традиційний і зрозумілий для читача: flag-waver - агресивно або патріотично настроєна людина; будь-яка пісня, книга, п'єса на патріотичну тему; star-gazer - ідеаліст. Заміни необхідні через розходження в обох мовах. Що можливо в одній, то часто буває неможливо в іншій. Перекладач теж змушений вдатися до замін через мовні невідповідності.

Вміння прибігати до адекватних замін, жертвувати менш істотним заради досягнення рівноцінного ефекту вимагає від перекладача такту, спритності й винахідливості. Тільки при наявності цих якостей перекладач може досягти адекватності при перекладі.

Однією із причин, що викликає труднощі при перекладі, є складність семантичної структури метафори, тому нами робиться спроба зіставлення метафор вихідного тексту і їхніх відповідностей у тексті перекладу після того, як розкрита їхня семантична структура.

Порівняння семантичних структур відповідностей метафор перекладу із семантичними структурами метафор оригіналу показало, що на підставі принципу еквівалентності всі відповідності перекладу можна розділити на дві групи:

1. Структурно-еквівалентні. До цієї групи можна віднести всі випадки перекладу метафоричних висловлень метафоричними висловленнями, коли метафори, вихідні структури яких містять інформацію, еквівалентну інформації оригіналу. або метафори, структура яких несе більш широку інформацію у порівнянні зі структурою оригіналу .

2. Структурно-нееквівалентні. В групі структурно-нееквівалентних відповідностей можна виділити переклад метафори нейтральним засобом або образом, не еквівалентним оригіналу, що приводить до втрати її структури й прагматики, і, отже, веде до втрати образа або переклад метафори порівнянням, при якому в структурі порівняння перекладу найчастіше явно виражені відносини між поняттями метафори, причому об'єкт метафори входить у порівняльний зворот.

Отже, переклад таких явищ як метафора потребує особливої уваги та максимальної точності, так як текст,що ми перекладаємо несе у собі образи автора як носія мови, культурних реалій та асоціацій, та образи перекладача як носія своєї мови і культури. Основою передачі метафори у різних мовах основані на загальнолюдських уявленнях про реальність або специфічні поняття для окремої культури, тобто основані на уявленнях, властиві лише носіям даної культури, і котрі незрозумілі для носія іншої культури.

Метафорично-образні засоби сучасних розважальних ЗМІ - не тільки прийом зображення, - це засіб мислення, сприйняття світу. Ці засоби мають соціальний характер: метафора показує, як образ світу відбивається у суспільній свідомості і яким він є.

Висновки до розділу 1

В сучасній мовознавчій науці яскраво проявляється тенденція використовувати метафору в різних напрямах: семіотиці, психолінгвістиці, соціолінгвістиці, когнітивному мовознавстві, структурній лінгвістиці і, звичайно, стилістиці.

1. У ході дослідження було розкрито поняття метафори у сучасному мовознавстві. У лінгвістику метафора прийшла з риторики, де вона розглядалась як засіб образотворчого мовлення та естетики. Термін «метафора» вперше був вжитий Ізократом в «Evagorus» (383 р. до н.е.). Слово «метафора» із грецького - переносити. Найбільш загальне визначення метафори - троп, перенесення властивостей одного предмета (явища) на іншій на підставі ознаки, загальної для обох членів, що зіставляються.