Способи мовної експлікації образної складової концепту "позитивна емоція" (на матеріалі англомовної інтернет-реклами)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТОЛОГІЧНІ СТУДІЇ В СУЧАСНІЙ ЛІГВІСТИЦІ

1.1 Концепт як багатомірне когнітивно-лінгвокультурне утворення

1.1.1 Тлумачення концепту з точки зору лінгвокогнітології

1.1.2 Проблема вивчення концепту з точки зору лінгвокультурології

1.2 Концепт як компонент мовної та концептуальної картин світу

1.3 Концепт ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ як логіко-лінгвокультурний конструкт

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ МОВНОЇ ЕКСПЛІКАЦІЇ ОБРАЗНОЇ СКЛАДОВОЇ КОНЦЕПТУ ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛОМОВНОЇ ІНТЕРНЕТ-РЕКЛАМИ)

2.1 Теоретико-методологічні засади дослідження образної складової концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ, об'єктивованого в англомовній Інтернет-рекламі

2.1.1 Структура концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ як лінгвокультурного

2.1.2 Концептуальна метафора як інструмент дослідження концепту

2.1.3 Рекламний дискурс як царина емотіологічної актуалізації концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ

2.2 Концептуально-метафорична реалізація способів мовної експлікації образної складової концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ на матеріалі англомовної Інтернет-реклами

2.2.1 Онтологічна метафоризація образної складової КОНЦЕПТУ ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ

2.2.2 Структурна метафоризація образної складової КОНЦЕПТУ ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ

2.2.3. Орієнтаційна метафоризація образної складової КОНЦЕПТУ ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ

2.3 Ціннісний аспект образної складової КОНЦЕПТУ ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ у західній рекламній лінгвокультурі

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК БІБЛІОГРАФІЧНОГО МАТЕРІАЛУ

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЕК - емоційний концепт

ЕКС - емоційна картина світу

ККС - концептуальна картина світу

КПЕ - концепт ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ

КС - картина світу

МКС - мовна картина світу

ОС - образна складова

ВСТУП

Зміна парадигми гуманітарних наук з механістичної на когнітивно-дискурсивну в останній третині XX століття (discursive turn [78:146]) обумовила зсув фокусу уваги лінгвістів з системи мови на мисленнєво-мовленнєву діяльність. У центрі уваги знаходиться людина, її когнітивне бачення та розуміння мовних явищ, підвищився інтерес до проблем вербалізації інформації у процесі пізнання навколишнього світу і способів існування мовних одиниць у людській свідомості та їхньої участі в процесі комунікації (О.С. Кубрякова, М.М. Болдирєв, С.Г. Воркачов, Й.А. Стернін, Н.О. Кобріна). концепт позитивна емоція

Процеси світосприйняття, категоризації та концептуалізації дійсності знаходять своє відображення у концептах. Універсальні та національно-марковані концепти розглядаються як важливі складові картин світу різних етносів. Фундаментальним фрагментом будь-якої мовної картини світу є вербально оформлені емоційно-ціннісні концепти як оперативні ментальні одиниці, які забезпечують мисленнєво-мовленнєву діяльність (Н.Д. Арутюнова, Ф.С. Бацевич, Т. ван Дейк, М.М. Полюжин, І.С. Шевченко, M. Schwarz, M. Canbulat, R. Wendorff та ін.). Зміст і місце емоцій та відповідних їм когнітивних репрезентацій - культурно-детермінованих емоційних концептів у колективній та індивідуальній мовній свідомості відрізняються в залежності від лінгвокультури, набуваючи національних особливостей (М.О. Красавський, З. Кьовечеш). Значна зацікавленість у дослідженні емоцій, зокрема емоцій позитивного спектру, зумовлена їхньою психофізіологічною та соціокультурною значущістю, а також складною для категоризації та мовного відображення абстрактною природою (Ф. Унгерер). Лінгвокогнітивний та лінгвокультурний підходи до аналізу позитивних емоцій дозволяють наблизитись до розуміння сутності їх функціонування у дискурсологічній екології. Разом з тим визнано й той факт, що емоційний концепт (у нашому випадку, концепт ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ) як феномен мовної, концептуальної та емоційної картин світу певного народу потребує поглибленого комплексного вивчення [7, 18]. Вищезазначене й зумовило наше звернення до розгляду саме концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ у рекламному дискурсі англійської мови.

У цьому зв'язку актуальність дипломної роботи зумовлена загальною антропоцентричною спрямованістю сучасних лінгвістичних студій на вивчення та опис дискурсологічно-об'єктивованого простору емоційного світу людини як складового фрагменту мовно-концептуальної картини світу. Своєчасним в умовах світової глобалізації та інтеграції є залучення когнітивного лінгвокультурного підходу до аналізу мовних репрезентантів образної складової концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ саме в англомовному рекламному дискурсі Інтернету.

Об'єктом дослідження є образна складова концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ, актуалізованого в англомовній Інтернет-рекламі.

Предметом вивчення виступають засоби мовної реалізації образної складової концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ, актуалізованого в англомовній Інтернет-рекламі.

Мета дослідження полягає у виявленні та описі мовних засобів вираження образної складової емоційного концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ у сучасній англомовній Інтернет-рекламі. Поставлена мета досягається вирішенням таких основних завдань: 1) уточннити поняття емоційного концепту як елементу мовної та концептуальної картин світу у термінах когнітивної лінгвістики та лінгвокультурології з паралельним встановленням особливостей реклами як царини емотіологічної реалізації відповідного концепту, 2) виділити й систематизувати концептуальні кореляти концептуального референта ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ, що репрезентують образну складову концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ в англомовному рекламному дискурсі; 3) проаналізувати специфіку аксіологічної значущості вербалізованого емоційного концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ, об'єктивованого в рекламному дискурсі, в англомовній картині світу.

Матеріалом даної роботи є 1000 отриманих методом суцільної вибірки, в рекламних фрагментів, розміщених у всесвітній мережі Інтернет, що містять 403 метафори ПОЗИТИВНОЇ ЕМОЦІЇ як засоби мовної об'єктивації образної складової досліджуваного концепту.

Для вирішення поставлених завдань при вивченні фактичного матеріалу застосовувалися методи концептуального аналізу на базі теорії концептуальної метафори, що дозволило окреслити склад концептуального простору позитивних емоцій як маніпуляційного інструменту рекламної комунікації, виявити концептуальні ключи осмислення концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ в англомовній Інтернет-рекламі, відтворити онтологічний образ позитивної емоції у мовній свідомості носіїв англійської мови. Лінгвокультурна інтерпретація результатів попереднього етапу аналіза уможливила встановлення валоративної специфіки образного компоненту концепту, що вивчається, в лінгвоекології англомовної Інтернет-культури. Кількісні оцінки слугують способом виділення концептуально-метафоричних схемат у систематизованій формі з метою експліцитного представлення концептуального образу ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ в англомовній лінгвокультурі.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше проводиться визначення структурованого змісту образної складової концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ з позицій когнітивної лінгвістики та лінгвокультурології на основі дослідження засобів її мовного вираження в англомовній Інтернет-рекламі. Новим також є сам концепт ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ, який до цього часу не підлягав лінгвістичному вивченню.

Наукова новизна отриманих результатів може бути узагальнена в наступних положеннях, що виносяться на захист:

1. Концепт ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ як культурно маркований вербалізований смисл, репрезентований у плані вираження певним репертуаром мовних реалізацій, є багатовимірним інтегруючим культурно-евристичним ментально-емоційним гіпер-концептом, у складі якого виділяються декілька якісно відмінних складових.

2. Концепт ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ є лінгвокультурним, що зумовлює співвіднесення його інтерпретаційної периферії з культурно-детермінованим аксіологічно насиченим образним компонентом. Зазначена складова досліджуваного концепту акумулює, з одного боку, певну суму апріорно-досвідних уявлень щодо об'єктивних параметрів матеріального світу, а з іншого - є прямим відображенням суб'єктивно-емоційної діяльності людини, закріпленою мовною свідомістю.

3. Образний компонент концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ в сучасній англомовній Інтернет-рекламі об'єктивується низкою вербалізованих концептуальних метафор і є ціннісно-насиченим. Ці метафори розподіляються на три основні групи: онтологічні, структурні та просторові.

Теоретична цінність міститься в тому, що прийнятий у роботі підхід до дослідження мовної об'єктивації образної складової концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ в англомовній Інтернет-рекламі сприяє подальшому розвитку лінгвокультурології, поглибленню розуміння природи емоційного концепту і збагаченню теорії концептуальної метафори.

Практична цінність отриманих висновків і результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для підвищення ефективності реклами як засобу впливу, а також можливістю використання результатів як у нормативних курсах з загального мовознавства, лексикології, спецкурсах з етнолінгвістики, лінгвокультурології, когнітивної лінгвістики, так і у спецкурсах з теорії і практики реклами, а також у курсових та дипломних роботах.

Структура роботи. Дипломне дослідження загальним обсягом 55 сторінки складається зі вступу, двох розділів із висновками до кожного із них, загальних висновків, а також списку використаних джерел та джерел ілюстративного матеріалу. У межах тексту міститься 1 таблиця.

РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТОЛОГІЧНІ СТУДІЇ В СУЧАСНІЙ ЛІГВІСТИЦІ

1.1 Концепт як багатомірне когнітивно-лінгвокультурне утворення

На початок XXI століття в результаті переходу до антропоцентричної лінгвістики, що орієнтується на вивчення мови в тісному зв'язку з людиною, його свідомістю, мисленням, духовно-практичною діяльністю, збільшилася кількість робіт філологів, що намагаються зрозуміти природу мови виходячи з розуміння людини і його внутрішнього світу. Згідно з поглядом багатьох дослідників з кінця минулого століття в рамках зміни наукової парадигми гуманітарного знання починає домінувати парадигма антропоцентрична, функціональна, когнітивна і динамічна, а пануюча до того часу системно-структурна і статична парадигма втрачає свої позиції в науковому світі [7; 24]. На сучасному етапі розвитку лінгвістики стало зрозуміло, що неможливо розглядати мову іманентно, не беручи до уваги етнокультурного, соціального, психічного, комунікативно-прагматичного, когнітивного чинників, оскільки іманентний принцип паралізував можливості адекватного пізнання мови.

Відповідно до М.І. Стебліна-Каменського, «…мову можна представити як систему або навіть звести її цілком до формул і схем. Проте навряд чи коли-небудь вдасться зробити зворотне: мова, побудована з формул і схем, буде так само несхожа на живу мову, як робот несхожий на живу людину» [61: 29]. Намагаючись зрозуміти, що таке людина, як вона мислить, як планує свої дії і що залежить від неї у сучасній науці, вчені приходять до висновку, що саме людська свідомість є тим загальним фактором, що об'єднує усі наукові проблеми. Так з'являється антропоцентрична парадигма наукового знання, яка намагається зрозуміти місце людини і її пізнання, а не просто описувати наукові проблеми [7].

На сучасному етапі пізнання фокус дослідницької уваги закономірно зміщується з вивченого вже центру на периферію і є міждисциплінарним: етнопсихологія, психолінгвістика, соціолінгвістика, етнолінгвістика та інші дисципліни, в центрі уваги яких залишається процес міждисциплінарного синтезу і симбіозу [21: 4].

В протермінологічній функції термін «концепт» набув своєї популярності в російській лінгвістичній літературі початку 90-х років минулого століття. Антропологічно орієнтована сучасна лінгвістика працює на стику галузей наукового знання, що зумовлює міждисциплінарний статус категорії концепту: термін концепт є «парасольковим», він «покриває» наочні області декількох наукових напрямів: перш за все лінгвокогнітології (когнітивної семантики) і лінгвокультурології [58].

Традиційно концепт розглядають, з одного боку, як лингво-когнітивне, з іншого - як культурне - утворення. Це пояснюється, на наш погляд, тим, що у когнітивній лінгвістиці більше уваги приділяється чинникам, не залежним від людини, тобто розглядаються переважно концепти природних об'єктів і об'єктів, природних для мови. Після аналізу текстів, в яких розкривається зміст концепту, а також усіх сукупностей мовних засобів виразу концепту, ми можемо одержати уявлення про зміст концепту в свідомості носіїв мови. Але ми не маємо можливості охопити концепт цілком, тому що ніякий концепт не вербалізується повністю, оскільки концепт є результатом індивідуального пізнання, узагальнення та категоризації. Мовні значення передають лише частину наших знань про світ. Основна ж частина зберігається у нашій свідомості, вони не є статичними, вони напроти постійно включають в себе нові, вже перероблені і тому індивідуальні знання. Жоден дослідник і жоден лінгвістичний аналіз не може виявити і зафіксувати повністю всі засоби мовної репрезентації концепту у мові[53]. Виходячи із попередньо викладеного, варто констатувати, що концепт є нежорстко структурованою об'ємною одиницею, і виразити її цілком не можливо.

1.1.1 Тлумачення концепту з точки зору лінгвокогнітології. Когнітивна лінгвістика - це напрям в лінгвістичній дисципліні, в центрі уваги якого знаходиться функціонування мови як різновид когнітивної діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджуються через мовні явища.

Когнітивна лінгвістика займається суміжними проблемами таких наук як лінгвістика, філософія, психологія, але з дещо іншого куту зору. Лінгвокогнітологія розвиває проблему зв'язків між мовою і мисленням, яка традиційно вирішувалася у лінгвістиці за допомоги лінгвістичного аналізу понять, суджень та умовиведень. Когнітивна лінгвістика розглядає ці кореляції у таких категоріях когнітивної та лінгвокогнітивної природи, як знання, його мовні різновиди, мовні засоби репрезентації знань, мовні процедури оперування знанням, ментальні структури та процеси у свідомості (пам'ять, сприйняття, розуміння, пізнання, аргументація тощо).

Концепт як складний когнітивний лінгвосоціальний конструкт не має однозначного тлумачення в лінгвокогнітології. Концепт є індивідуальне багатовимірне утворення, яке має відносно упорядковану внутрішню структуру, що представляє собою результат когнітивної діяльності людини і що несе комплексне знання стосовно обумовленого предмету або явища. Так, на думку М.А. Холодної, концепт - це «пізнавальна психічна структура, особливості організації якої забезпечують можливість відображення дійсності в єдності різноякісних аспектів» [53].

Концепти, що утворюються в процесі отримання інформації, знання, їхнього перетворювання, запам'ятовування, використання, відображують зміст предмету або явища, досвіду всієї діяльності людини і результати когніції (пізнання) людиною навколишнього світу у вигляді певних розумових одиниць, що являє собою квант структурованого знання [7: 23; 16: 12].

Видатні вітчизняні [7; 54 та ін.] і зарубіжні [70; 78; 79; 74; 76] когнітологи визначають концепт як одиницю оперативної свідомості, найголовнішою в даному тлумаченні концепту є вказівка на його цілісність [36: 90, 26].

Концепти являють собою ті ідеальні, абстрактні одиниці, значення, якими людина оперує в процесі мислення. Вони відображують зміст отриманих знань, опиту, результатів діяльності людини. Передача будь-якої інформації і процес спілкування є обміном концептами у вербальній або невербальній формі. Можна говорити про те що, точнішим формулюванням терміну «концепт» буде: оперативна, змістовна, абстрактна одиниця мислення, одиниця або квант структурованого знання.

З точки зору лінгвокогнітології, з моменту народження людина пізнає світ, вчиться впізнавати предмети, співвідносити їх один з одним, робить узагальнення, запам'ятовує великий об'єм інформації, а потім висловлює результати своєї пізнавальної діяльності за допомогою мови [7]. В результаті у людини формуються загальні поняття, які потім об'єднуються в систему знань про світ. Ця система складається з концептів різного рівня складності та абстрактності. Концепт у когнітивістському розумінні зароджується у вигляді первинного конкретного образу. У процесі когніції цей образ збільшує об'єм концепту і насичує його зміст [55]. у пізнанні світу людина може керуватися різними методологічними настановами, провідне місце серед яких посідають репрезентаційний та діяльнісний стилі мислення [46].

Представляється, що концепти - це, насамперед, ментальні сутності, в яких відображується «дух народу». Ці сутності є виходом на концептосферу соціуму, тобто на культуру народу. Відповідно до цього, лінгвокогнітивний концепт відображує культуру народу на основі індивідуальної свідомості мовця.

В.І. Карасик і Г.Г. Слишкин говорять про те, що в наш час термін «концепт» знаходить широке застосування. Період затвердження терміну в науці пов'язаний з обумовленою довільністю його використання, розмитістю кордонів, змішення з близькими по значенню та по мовній формі термінами, наводячи такий приклад: «…в дослідженнях часто простежується змішення понять «когнітивний концепт» та «лінгвокультурний концепт» [31: 74-75]. Використання модного терміну «концепт» приводить до термінологічних недолiкiв, суперечностей та теоретичних непорозумінь» [16: 12]. Виходячи із попередньо викладеного, в будь-якому дослідженні на дану тему необхідним є чітко окреслити, що розуміється під концептом, і з погляду якої дисципліни цей термін розглядається: з боку когнітології або лінгвокультурології. Але варто констатувати, С.Г. Воркачов відмічає, «відмінності в підходах до концепту в лінгвокогнітології і лінгвокультурології достатньою мірою умовні і зв'язані не стільки із загальними завданнями цих дисциплін, скільки з технікою виділення об'єкту дослідження й методикою його опису» [21: 9]. Як наголошує В.І. Карасик, «лінгвокогнітивний і лінгвокультурний підходи до розуміння концепту не є взаємовиключними: концепт, як ментальне утворення в свідомості індивіда, є виходом на концептосферу соціуму, тобто на культуру, а концепт, як одиниця культури, є фіксацією колективного досвіду, який стає надбанням індивіда. Інакше кажучи, ці підходи розрізняються векторами відношення до індивіда: лінгвокогнітивний концепт- це є напрям від індивідуальної свідомості до культури, а лінгвокультурний концепт - це напрям від культури до індивідуальної свідомості» [29: 139].

Таким чином, концептом вважається індивідуальне психічне утворення, що збільшує свій обсяг в результаті когніції навколишнього світу людиною. Концепти відображують культуру народу через їх часткову вербалізацію у мовному акті на основі індивідуальної свідомості мовця.

1.1.2 Проблема вивчення концепту у скопусі лінгвокультурології Лінгвокультурологія - на сьогоднішній день наймолодша підгалузь лінгвістики, що з'явилася на стику лінгвістики та культурології, що досліджує проявлення культури народу, які відобразилися та закріпилися в мові [45:9]. До задач цієї наукової дисципліни належить вивчення і опис взаємостосунків мови і культури, мови і народного менталітету, мови і етносу. Предметом лінгвокультурології є вивчення культурної семантики мовних знаків, яка формується під час взаємодії двох різних кодів - мови та культури, так як кожна мовна особистість одночасно є й культурною особистістю. Тому мовні знаки в змозі виконувати функцію «мови» культури, що виявляється у здібності мови відображувати культурно-національну ментальність її носіїв. Лінгвокультурологія - це наука, що орієнтована саме на людський чинник в мові і на мовний чинник в людині, і являє собою продукт антропоцентричної парадигми у лінгвістиці [45:8].

Лінгвокультурологія - це інтегральна галузь знання, що увібрала в себе результати досліджень в культурології та мовознавстві, оскільки вона: а) направлена на комплексний опис мови і культури; б) базується на зіставленні різних мов і культур [53]; в) утворює систему філософсько-культурологічних і лінгвістичних традицій.

Вітчизняні лінгвокультурологи [23; 28; 43: 280-287 та ін.] розглядають концепт як ментальне утворення, відмічене в тому або іншому ступені етносемантичною специфікою.

У термінах лінгвокультурології поняття «концепт», «концептосфера» знаходять дещо інше забарвлення та ідейний зміст, ніж у межах когнітивної лінгвістики. Зокрема, до предмету дослідження лінгвокультурології належать питання щодо того, яким чином культура бере участь в утворенні мовних концептів і що являє собою концептосфера носіїв однієї культури, багатьох культур [45: 31] та ін.

Вперше лінгвокультурологічне наповнення терміну «концепт» було запропоновано в статті Д.С. Ліхачева [43]. В своїй статті він взяв за основу погляди С.О. Аскольдова-Алексєєва, який описав концепт як уявне утворення, що заміщує в процесі мислення невизначену безліч предметів одного і того ж роду [2: 269]. Д.С Ліхачев запропонував вважати концепт свого роду виразом, «алгебраїчним» значенням, яким носії мови оперують в мові, заступником поняття в індивідуальній і колективній свідомості носіїв мови [43: 281].

Формування концептів Д.С. Ліхачев пояснює обмеженими можливостями людської пам'яті і свідомості, а також специфікою особового сприйняття дійсності на основі національно-культурного досвіду мовця: «...охопити значення у всій його складності людина просто не встигає, іноді не може, а іноді по-своєму інтерпретує його (залежно від своєї освіти, особистого досвіду, приналежності до певного середовища, професії та ін.). Концепт є результатом зіткнення словарного значення з особистим і народним досвідом людини» [43:281]. Він вважає, що сукупність таких концептів утворює так звану концептосферу, в якій концентрується культура нації. М.О. Красавський визначає концепт як когнітивну одиницю, що обтяжена середовищем свого існування - культурою [33: 117].

На думку А.Н. Приходько, концепт як складноструктуроване ментальне утворення, у якому виокремлюються образно-перцептивна, понятійна і ціннісна сторони[49: 45]. З одного боку, кожний з його компонентів несе відбиток самобутнього уявлення про поняття, а з іншого, - у ньому міститься інформація про систему зв'язків з іншими одиницями концепто- і логосферы [50: 160].

Говорячи про аналіз культурних концептів, Ю.С. Степанов розуміє поняття «концепт» декілька інше та вужче. Він пропонує розглядати концепт, як семантичні утворення, що відмічені лінгвокультурною специфікою і тим або іншим чином характеризують носіїв визначеної етнокультури: «Концепт є нібито згустком культури в свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини. Та, з іншого боку, концепт - це те, за допомогою чого людина - рядова, звичайна людина, не «творець культурних цінностей» - сама входить у культуру, а в деяких випадках впливає на неї» [62].

С.Г. Воркачов в своїх роботах описує концепт як операційну одиницю знання/свідомості, засіб та результат кваліфікації та категоризації знання, оскільки його об'єктом є ментальні сутності ознакового характеру, утворення яких в значній мірі визначається формою абстрагування, модель якого задається самим концептом [23: 42], що має мовний образ і відмічена етнокультурною специфікою. Лінгво-культурний концепт «володіє складною багатоярусною структурою, що включає якісно різні семантичні складові: поняттєву, образну, ціннісну, поведінкову, власне мовну та ін.» [21: 19]. Сукупність таких концептів не утворює концептосфери як якогось цілісного і структурованого семантичного простору, але займає в ній певну частину - концептуальну царину [20].

Значення є ментальна сутність - це концепт, «зв'язаний» знаком [15]. С.X. Ляпін визначає концепт як інтеграційне функціонально-системне багатовимірне ідеалізоване формоутворення, що самоорганізовується, спирається на понятійну основу, закріплену в значенні якого-небудь знаку, що володіє дискретною цілісністю сенсу, який функціонує в певному культурному просторі і тому схильний до культурної трансляції з однієї наочної царини в іншу [44: 18-19]. Лінгвокультурний концепт як «згусток» етнокультурно відміченого значення обов'язково має своє ім'я, яке, як правило, співпадає з домінантою певного синонімічного ряду або з ядром певного лексико-семантичного поля [21: 9].

Під час дослідження культурних концептів, особливу увагу слід приділити так званим «ключовим концептам культури», оскільки вони займають центральне місце у колективній (у тому числі й національній) мовній свідомості. А. Вежбіцька говорить про так звані універсальні (або елементарні) культурні концепти, які належать до ідеального світу, визначаються за допомогою набору семантичних примітивів і відображають специфічні культурно-обумовлені уявлення людини про дійсність [13]. В.А. Маслова до ключових концептів культури відносить «базові одиниці картини світу, що мають екзистенційну значущість як для окремої мовної особистості, так і для лінгвокультурної спільноти в цілому» (СОВІСТЬ, ДОЛЯ, ВОЛЯ, ГРІХ, ЗАКОН, СВОБОДА, ІНТЕЛІГЕНЦІЯ, БАТЬКІВЩИНА). Крім того, при найближчому аналізі концептів з'ясовується, що культурно-специфічних концептів у будь-якій мові значно більше, ніж це здається на перший погляд. Наприклад, культурно-специфічним можна вважати концепт Картопля. Для росіян - це еталон бідного харчування, звідси фразеологізм «сидеть на одной картошке»; для білорусів - це звична національна їжа, другий хліб, який навіть важливіший за перший [45: 48].

На думку В.І. Карасика, існує три «найважливіші вимірювання» концепту: образне, поняттєве і ціннісне. «Образна складова концепту - це зорові, слухові, тактильні, смакові, сприймані нюхом характеристики предметів, явищ, подій, відбитих в нашій пам'яті, це релевантні ознаки практичного знання.

Поняттєва складова концепту - це мовна фіксація концепту, його позначення, опис, ознакова структура, дефініція, порівняльні характеристики даного концепту по відношенню до того або іншого ряду концептів, які іноді не існують ізольовано, їх найважливіша якість - голографічна багатовимірна вбудованість у систему нашого досвіду. Ціннісна складова концепту - важливість цього психічного конструкту як для індивіда, так і для колективу» [29: 10]. Культурний концепт як багатовимірне ментальне утворення, що існує в симбіозі образно-перцептивної, понятійної й ціннісної складових [28: 73].

Підсумовуючи, в кінці минулого століття в рамках нової, антропоцентричної гуманітарної наукової парадигми сформувалося нове відгалуження етнолінгвистики - лінгвокультурологія, що має інтегральний міждисциплінарний характер. У межах лінгвокультурології концепт розглядається у світлі взаємодії мови та культури і має образну, ціннісну і поняттєву складові.

Видається можливим говорити про відтворення образу людини за даними мови. Лінгвокультурологія не формує кардинально нового уявлення про концепт як про мовне утворення, однак демонструє необхідність дослідження його крізь призму культурних цінностей людини як представника тої чи іншої соціальної групи, того чи іншого народу.

1.2 Концепт як компонент мовної та концептуальної картин світу

Концепт - це нежорстко структуроване, індивідуальне багатовимірне утворення, що несе комплексне знання стосовно обумовленого предмету або явища, що само організується і має дискретну цілісність смислу. Концепт функціонує в певному лінгвокультурному просторі і тому є схильним до культурної трансляції з однієї наочної царини в іншу [44: 18-19]. Його зміст обумовлений соціокультурною специфікою тієї картини світу, частиною якої він є, тому, досліджуючи вербальні засоби вираження концепту, враховуємо світоогляд носіїв мови, їхні соціо- і етнокультурні традиції [52].

На підставі вище описаних, когнітивні і лінгвокультурні характеристики концепту. Лінгвокультурна характеристика є невід'ємним компонентом мовної картини світу, в основі якого лежить концептуальна картина світу [12].

Визначення будь-якої картини світу (КС) неминуче має компаративний характер і випливає із зіставлення її властивостей з деяким антиподом, нехай навіть і комплементарним. Таким чином, в описі «теплої» (наївної) КС доводиться відштовхуватися від властивостей «холодної» (наукової). Однак це занадто поверхневий висновок у зв'язку з тим, що творцем будь-якої КМ є людина як непорушний фактор присутності суб'єктивності в будь-якій моделі світу [9: 36]. Саме тому емоційні концепти (ЕК) займають важливе місце в обох цих картинах світу. ЕК - це етнічно, культурно обумовленне, складне структурно-смислове лексично та фразеологічно вербалізоване утворення, що базується на понятійній основі [34: 80]. Ці картини формуються за допомоги семіотичної системи знання - людські знання, поняття, що відбиті у мові. Ці знання існують у мовній свідомості носіїв мови. Мовна форма існування картини світу дозволяє виділити її різновид - мовну картину світу. Разом з мовною виділяють також емоційну і концептуальну картини світу [35]. Національна своєрідність КС проявляється в наявності тих або інших специфічних концептів, що відображають ту або іншу культуру. Сукупність таких концептів визначає специфіку менталітету [68].

Говорячи про наївну картину світу ми, слідом за В.І. Постовалової розуміємо «вихідний глобальний образ світу, що лежить в основі світогляду людини, що репрезентує сутнісні властивості світу в розумінні її носіїв і що є результатом всієї духовної активності людини» [57: 19-20]. І цілком погоджуємося з розумінням наївної картини світу Н.Д. Арутюновою [1: 7-19], що наївна КС відображує матеріальний і духовний досвід народу - носія даної мови, яка може бути специфічною для нього в двох відносинах: а) наївна КС може разючим чином відрізнятися від чисто логічної, наукової картини того ж фрагменту світу, який є загальним для людей, що говорять на самих різних мовах; б) наївні картини світу, що формуються з допомогою шляхом аналізу із значень слів різних мов, можуть в деталях відрізнятися одна від одної, тоді як наукова КС не залежить від мови, на якій вона описується. Наукову картину світу ми визначаємо як особливу форму теоретичного знання, що репрезентує предмет дослідження науки відповідно до певного етапу її історичного розвитку, за допомогою якої інтегруються і систематизуються конкретні знання, одержані в різних областях наукового пошуку [32]. Зазначимо, що не треба, однак, забувати, що першим поняттям, що власне й вивело лінгвістику на когнітивний рівень, стала саме КС. Можна сказати, що КС стала першою когнітивною структурою, що запровадила у свій апарат лінгвістика [9: 41]. С.Г. Тер-Мінасова [63: 47] розглядає КС як образ світу, переломлений в свідомості людини. Іншими словами, КС є світогляд мовної особи, що склався як результат її фізичного досвіду і духовної діяльності.

Виходячи з попередньо викладеного, мовна картина світу (МКС) являє собою, перш за все, певну сукупність позначень різних фрагментів світу, безліч знаків, набір одиниць номінації [37]. В той же час, МКС є результатом відбиття об'єктивного світу буденною (мовною) свідомістю тієї чи іншої мовної спільноти [32: 112]. В.О. Маслова [45: 64] говорить, що кожна мова по-своєму членує світ, тобто має свій спосіб його концептуалізації, що кожна мова має особливу картину світу, і мовна особистість зобов'язана організовувати зміст висловлення відповідно до цієї картини. І в цьому проявляється специфічно людське сприйняття світу, зафіксоване в мові.

Мова є найважливіший спосіб формування й існування знань людини про світ. Відображаючи в процесі діяльності об'єктивний світ, людина фіксує в слові результати пізнання. Сукупність цих знань, відбитих у мовній формі, являє собою те, що називають «мовною картиною світу». Узагальнюючи вищесказане, МКС розуміється як уявлення про дійсність, відбите в мовних знаках і їх значеннях - мовне розчленування світу, мовне впорядкування предметів і явищ, закладену в системних значеннях слів інформацію про світ» [64: 68]. Варіюючись в різних мовах, МКС є інформацією, що не є структурованою і що приймає участь у формуванні самих понять за допомогою манпулювання в цьому процесі мовними значеннями, їх асоціативними полями, це призводе до появи нових мовних форм і до збагачення зміста концептуальної системи, якою користуються як знанням про світ носії даної мови [42].

МКС визначається як система відбитих у мовній семантиці образів, що інтерпретують досвід народу, що спілкується даною мовою [29: 270]. Рельєфність МКС обумовлена тим, що наївна картина світу як факт повсякденної свідомості відтворюється пофрагментно в лексичних одиницях мови, однак сама мова безпосередньо цей світ не відбиває, вона відбиває лише спосіб концептуалізації цього світу національною мовною особистістю, і тому вираз «МКС» у достатній мірі умовний: образ світу, що відтвориться за даним однієї лише мовної семантики, скоріше карикатурний і схематичний, оскільки його фактура сплітається переважно з ознак, покладених в основу категоризації й номінації предметів, явищ і їхніх властивостей, і для адекватності мовний образ світу корегується емпіричними знаннями про дійсність, загальними для користувачів певної природної мови» [21].

Що стосується адекватності МКС уявленням лінгвокультурної спільноти про світ, то дослідниками [ 21; 7; 25] наголошується, що МКС відбиває стани сприйняття дійсності, що склалися в минулі періоди розвитку мови в суспільстві, і тому в значній мірі представляє для дослідника-лінгвіста лише історичний інтерес [57; 1; 53]. Варто зазначити, що, не дивлячись на значну архаїку уявлень, відображених у МКС, мова «достатньо гнучка, для того, щоб поволі, але вірно перекроювати картину миру, що склалася» [37: 15]. МКС не являє собою закінченого образу світу, вона має особливу пластичність, рухливість [25], і відображує появу нових мовних одиниць. Це значить, що, з одного боку, той або інший фрагмент МКС співпадатиме з буденним уявленням про дійсність, а з іншого боку, цей же фрагмент МКС вийде в деякій мірі відмінним від наукових уявлень [47].

Всі три КС пов'язані між собою. Мова - це засіб, за допомоги якого людина спілкується, тому мова пояснює зміст концептуальної картини. Наївна і наукова КС також є різновидами ККС і відповідно різняться по способу пізнання дійсності: практичному - здійснюваному в процесі трудової діяльності й повсякденного життя, або теоретичному - цілеспрямованому й здійснюваному за допомогою спеціальних методів вивчення дійсності або окремих її об'єктів. Наступним рівнем є рівень ментальних представлень людини про світ у вигляді концептів, категорій, ідей і інших оперативних одиниць і структур свідомості. Цей рівень світопізнання, точніше результат світопізнання на цьому рівні називається концептуальною картиною світу. ККС - це «глобальний образ світу, що існує у свідомості якого-небудь соціуму в певний період його історії й лежачий в основі світобачення людини» [40: 31-32]. Структури цього рівня частково залишаються невербалізованими, частково відображаються в поведінкових моделях людини, частково реалізуються в знакових системах, однією з яких є мова [9: 40]. Все сказане дає змогу зробити висновок, що МКС являє собою вербалізовану частину ККС і в той же час як її глибинний пласт і вершина, з урахуванням значення знань, втілених в мовній формі, для її формування. Мовне представлення світу можна розглядати і як мовне мислення, оскільки, по-перше, представлення світу - це його осмислення або інтерпретація, по-друге, дане уявлення, або його відбиття, носить мовний характер, тобто воно реалізується у формі мови і існує у формі мови.

В результаті аналізу когнітивної літератури [13; 21; 30; 43; 44 та ін.] ми дійшли висновку про те, що основою МКС, її своєрідною матрицею, є концептуальна картина світу (ККС). КС зрідні до світосприйманню, світовідчуванню. Ці ідеальні сутності не завжди пов'язані прямо з вербальним кодом, однак у переломленого у свідомості світу є потужна вербалізована частина, що дозволяє розглядати мову як один зі способів об'єктивації відображення світу у свідомості людини. Незважаючи на відмінності, зокрема на те, що ККС оперує образами, концептами, МКС оперує мовними знаками, мовна МКС та ККС тісно зв'язані між собою. ККС представляється багатшою, ніж мовна[59: 107]. МКС виявляється вербалізованою частиною концептуальної картини світу, і в той же час її глибинним пластом і вершиною для її формування. Як відзначав Б.О. Серебренников, «Мова виконує роль засобу спілкування саме завдяки тому, що вона пояснює зміст концептуальної картини миру і означує її за допомогою створення слів і засобів зв'язку між словами і реченнями» [59: 107]. МКС виражає ККС вербальними засобами мови.

Крім вищезгаданих КС, поряд існує також емоційна картина світу (ЕКС). ЕКС - це одна з форм відображення світу, що позначає душевні хвилювання з боку оціночної діяльності людської свідомості. Емоції відображають не предмети і явища реального світу, а ставлення, в яких вони знаходяться до людини, тобто не властивості предметів і явищ, а їхнє значення для життя людини [3]. Як мотивуюча основа пізнавальної діяльності людини, емоції становлять істотну частину його когнітивної системи, а процеси вербалізації емоцій висвітлюють основні механізми функціонування людського мислення. Значить, компоненти ЕКС - це емоційні уявлення, емоційні поняття і, нарешті, емоційні концепти [53]. У цьому зв'язку, ЕКС являє собою багатомірний частково вербалізований конструкт, що обумовлений соціумом існування і мовою використання. ЕКС - система великої кількості частково вербалізованих концептів, що відображує індивідуальну емпірично-емоційну перцепцію людини, що в с свою чергу є відображенням її світосприйняття і світобачення навколишнього середовища, що базуються на відчуттях, уявленнях та хвилюваннях мовця. ЕКС - складне структурно-смислове утворення, фрагменти якого, як правило, є вербалізованими, що й пов'язує її з МКС. Осмислення дійсності завжди супроводжується класифікаційно-кваліфікуючими ментальними вчинками мовної особи. Все сказане дає змогу зробити висновок, що ККС частково складається з емоційної картини світу. В свою чергу, ЕКС складається з емоційних концептів. ЕК являють собою особливий різновид культурних концептів, специфіка яких обумовлена відображенням у мові фрагментів картини світу, що відбивають когнітивно-емоційне освоєння дійсності.

Таким чином, концепти є невід'ємними компонентами КС, облігаторними для її формування. Через це мовна картина світу і концептуальна картина світу, і емоційна картина світу не можуть існувати окремо. Вони всебічно доповнюють одна одну і відображають різні рівні людської діяльності та процесу когніції вцілому.

1.3 Концепт ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ як когіто-лінгвокультурний конструкт

Особливе місце у концептуальній картині світу належить емоційним концептам. Емоції універсальні, вони в рівній мірі властиві всім людям і витікають із загальної і єдиної природи людини, її неконтрольованої психіки. Людина переживає емоції незалежно від культурних параметрів тієї або іншої етнічної і мовної спільноти, до якої вона належить [86]. Але в різних країнах однакові емоції сприймаються по-різному, що впливає на виховання й соціалізацію, на систему уявлень про світ та його відображення і на кінцеве відображення емоцій в мові.

Проблема визначення характерних особливостей емоційних концептів та їх статусу в складній системі концептуальної картини світу належить до розряду ключових у сучасній лінгвогносеології. Розглянувши визначення концепту в роботах провідних вітчизняних [43; 13; 35] і зарубіжних [80; 85: 3-27; 84; 79] лінгвогносеологів варто зазначити, що емоційний концепт (ЕК) можна визначити як етнічно, культурно обумовлене, складне структурно-смислове, вербалізоване утворення, яке: а) базується на поняттєвій основі, б) включає, крім поняття, образ, культурну цінність; в) функціонально заміщає людині в процесі рефлексії і комунікації предмети світу (у широкому сенсі слова), що викликає упереджене відношення до них людини. Беручи до уваги, що когніція та емоція є похідними живої матерії, а ЕК складається з великої кількости компонентів/вимірів, ЕК асоціюється з структурною компліксністю та високім ступенем семіотичної щільністі [66]. Під ЕК, слідом за М.О. Красавським, ми розуміємо етнічно, культурно обумовлене, складне структурно-значеннєве, ментальне, як правило, лексично й/або фразеологічно вербалізоване утворення, що базується на понятійній основі, що включає в себе крім поняття образ, оцінку й функціонально заміщає людині в процесі рефлексії й комунікації предмети (у широкому змісті) світу, що викликають упереджене відношення людини до них [35]. Емоційне поняття, за М.О. Красавським [35], можна визначити як людську думку, що фіксує ознаки, властивості ментальних, емоційно насичених з погляду їх кваліфікатора явищ, що відрізняються від протилежних їм раціонально оцінюваних людиною явищ. Емоційне поняття засноване на перцептивних образах реального світу; воно є уявлення людини про певний предмет, явище тощо. Уявлення, як форма зародження поняття, рефлексується людською свідомістю, що призводить до появи самого поняття. Предмети світу можуть мислитися емоційно. Більш того, деякі з них через свої природні властивості не можуть емоційно не мислитися.

Мислення й емоції людини неможливі без мови. У процесі емоційної гносеології, мозок Homo Loquens накопичує інформацію, упорядковує її. Цей процес завершується так званим «когнітивним стисненням», тобто формуванням концептів. Емпіричні знання перетворяться в компактну абстрактну форму, зручну для оперування, що несе найбільш типові концептуальні риси об'єкта [64].

Емоції поділяються на позитивні і негативні. Тому існують і позитивні, і негативні ЕК. Концепт ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ (КПЕ) входить до складу ЕК. Через це важливо відмітити, що КПЕ, як частина ЕК, являють собою особливий різновид культурних концептів, специфіка яких обумовлена відображенням у мові фрагментів картини світу, що відображають когнітивно-емоційне освоєння дійсності. Вербалізована емоція являє собою ім'я концепту емоції, оскільки знакове утворення існує, функціонує у лінгвокультурі і, отже, відображає в собі емоційний досвід того чи іншого індивіда, або соціуму в цілому, оціночно категоризує, концептуалізує навколишній світ [51]. КПЕ - багатомірний вербалізований розумовий конструкт людської свідомості. У численних лінгвістичних дослідженнях мови емоцій [35; 4; 10] вказується на теоретичну і практичну важливість ґрунтовного вивчення. КПЕ - це ментальне утворення, що включає поняттєву, образну й ціннісну складові [69: 237]. Але в нашому дослідженні ми насамперед розглядаємо власне процес вербалізації психічних переживань людини. Як мотивуюча основа пізнавальної діяльності людини, емоції становлять істотну частину його когнітивної системи, а процеси вербалізації емоцій висвітлюють основні механізми функціонування людського мислення, тому проблема представлення емоцій у мові й мовленні знайшла своє відображення в лінгвокогнітивній парадигмі. Таким чином, недостатня теоретична вивченість емоційних концептів як структурно-смислових культурних утворень, релевантних для носіїв певної мови, користувачів мови, служать обґрунтуванням необхідності даного дослідження, присвяченого розгляду образної складової КПЕ.

КПЕ зароджується в окремому соціумі в певний історичний період і відображує розвиток знань і рівень культури в цілому на окремому етапі розвитку етнічної групи. Слід сказати, що іноді КПЕ не має відповідного еквіваленту, а потреба в використанні поняття тільки збільшується з часом, у такому випадку, концепт запозичується ззовні спочатку як поняття, потім асимілюється в мові, починає відображати частково уявлення і емпіричний досвід соціуму, що колись запозичив це поняття, і тільки потім воно набуває нових значень і переосмислюється, трансформуючись в складніший феномен - концепт. Емоційне поняття трансформується в КПЕ після того, коли поняття набуває оціночного досвіду. КПЕ існує, якщо існує соціум. Концепт розвивається, якщо розвивається культура соціуму. Концепт - когнітивна одиниця, обтяжена середовищем свого існування - культурою [33: 117].

У всіх відомих мовних системах є позначення емоцій, і за кожною з них стоять існуючі в даному соціумі представлення про характер емоції, її місці в ряді інших емоцій, про причини, що її викликають, тощо, тому говорячи про КПЕ, важливо відзначити його когнітивність. Понятійний компонент, що співвідноситься носіями різних мов з тим самим фрагментом дійсності, національної специфіки не має; національно-культурна специфіка проявляється, як правило, в інших його компонентах: асоціативному, предметному, культурологічному, тобто в екстралінгвістичних чинниках.

Для появи КПЕ, що буде відображатися в мові певного етносу, необхідна ціла низка факторів: традиції, стереотипи мислення і поведінки, що склалися впродовж історичного розвитку і діяльності мовної спільноти, звичаї та погляди на природу речей. Саме вони є вирішальними для формування КПЕ в етнічній свідомості мовців як психокультурологічного явища.

КПЕ є лабільними, як правило, вербалізованими фрагментами концептуальної картини світу. Висока щільність і різнотипність вербалізації даного феномена пояснюється його психологічною, в цілому соціальною, культурною релевантністю для людини. Зміна змісту КПЕ визначається середовищем їх існування - культурним і тимчасовим простором, який постійно трансформується [35].

КПЕ - це етнічно, культурно обумовлене, складне структурно-смислове, вербалізоване утворення, в якому виділяються образна складова, що базується на концептуальних метафорах, який включає, крім поняття, образ та культурну цінність і який є основним засобом репрезентації образної складової концепту. КПЕ безпосередньо пов'язані з психічною стороною особистості, охоплюючи не об'єктивні значення, а суб'єктивні смисли, суб'єктивність яких все більш посилюється крізь призму культурних і соціальних особливостей. І, не зважачи на те, що в лексиконі кожної мовної спільноти є позначення для опису, здавалося б, одних і тих самих емоцій, все ж таки неспростовним є той факт, що носії різних лінвокультур здійснюють їх лінгвоконцептуалізацію по-різному.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

На сучасному етапі розвитку концепт розглядається як складноструктурований ментальний конструкт, відмічений в тому або іншому ступені етносемантичною специфікою і актуалізований у мові. Неможливо повною мірою передати концепт, можна лише «включити», актуалізувати відповідний концепт людини в її мовній свідомості, засобом чого може слугувати емоційно-афективна мотивація, що потенційно може бути вербалізована. ЕК займають особливе місце в концептосфері кожної окремої людини, як і кожної лінгвокультурної спільноти. З одного боку, емоції - явище універсальне, проте, з іншого, - вони відрізняються винятковою суб'єктивністю, і їх концептуальна природа пов'язана, головним чином, із психофізичними чинниками. Тому, встановивши дійсний зміст того чи іншого емоційного концепту в межах певної культури, можна вести мову про проникнення до глибинних шарів ментальної сутності даного народу. ЕК, в нашому випадку КПЕ, це етнічно, культурно обумовленне, складне структурно-смислове лексично та фразеологічно вербалізоване утворення, що базується на понятійній основі.

У цій роботі розглядаються 4 картини світу: наївна, наукова, мовна, концептуальна та емоційна. Емоційні концепти входять до складу всіх картини світу, що розглядаються. Під наївною картиною світу ми розуміємо глобальний образ світу, що лежить в основі світогляду людини, що репрезентує сутнісні властивості світу в розумінні її носіїв і що є результатом всієї духовної і матеріальної активності людини. Наукову картину світу ми визначаємо як особливу форму теоретичного знання, що репрезентує предмет дослідження науки відповідно до певного етапу її історичного розвитку, за допомогою якої інтегруються і систематизуються конкретні знання, одержані в різних областях наукового пошуку.

Фокус нашої дослідницької уваги прикутий до вербальної репрезентації образної складової КПЕ, тому на наш погляд, необхідно зупинитися на детальному дослідженні саме мовної картини світу, яку ми визначаємо як сукупність результатів пізнання (знань), відбитих у мовній формі. Говорячи про МКС, ми розглядаємо її як ту частину ККС, в формуванні якої беруть участь різни типи мислення і що потім відображується через мовні форми, які мають особливу пластичність та рухливість. Під ККС ми розуміємо глобальний образ світу, що існує у свідомості, тобто в світогляді якого-небудь соціуму в певний період його історії в результаті фізичного досвіду і духовної діяльності.

Разом з мовною і концептуальною виділяється також ЕКС, що в нашій роботі тлумачиться як душевні хвилювання з боку оціночної діяльності людської свідомості при уявному утворенні фрагментів світу.

Слід сказати, що всі КС, що досліджуються в нашій роботі, пов'язані між собою. Як мотивуюча основа пізнавальної діяльності людини, емоції становлять істотну частину його когнітивної системи, а процеси вербалізації емоцій висвітлюють основні механізми функціонування людського мислення. Значить, саме ЕК організують і тісно пов'язують всі КС, що ми розглядаємо. Тому ЕК набуває великої значущості для нашої роботи. ЕК є головними засобами, за допомоги яких відображуються емоційна і концептуальна картини світу, що включає у свою структуру значущісну складову, що визначається місцем, яке займає ім'я концепту в мовній системі, поняттєву складову, що відображає ознакову та дефініційну структуру концепту, ціннісну складову, що служить базою для утворення концепту характеризує поняття та формує його суттєві ознаки та образну складову КПЕ, що репрезентується в мові за допомогою вербалізованих концептуальних метафор. Саме способи метафоричної об'єктивації КПЕ на матеріалі англомовної Інтернет-реклами будуть розглянуті нами в наступному розділі.

РОЗДІЛ 2 СПОСОБИ МОВНОЇ ЕКСПЛІКАЦІЇ ОБРАЗНОЇ СКЛАДОВОЇ КОНЦЕПТУ ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛОМОВНОЇ ІНТЕРНЕТ-РЕКЛАМИ)

2.1. Теоретико-методологічні засади дослідження образної складової концепту ПОЗИТИВНА ЕМОЦІЯ, об'єктивованого в англомовній Інтернет-рекламі