Основні аспекти вивчення оказіональних новотворів у сучасній лінгвістиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСНОВНI АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ОКАЗIОНАЛЬНИХ НОВОТВОРIВ У СУЧАСНIЙ ЛIНГВIСТИЦI

ВСТУП

Дослідження оказіональних слiв було i залишається актуальною проблемою лексикологiї та прагмастилiстики. У цьому контекстi значної ваги набирає аналiз номінативного та прагматикофункцiонального аспекту оказiоналiзмiв. Особливого значення набуває сфера їхнього реального використання у мовленнi.

В оказiональних утвореннях яскравiше, нiж в узуальних, проявляється наслiдок креативної дiяльностi людини, яка володiє свободою вибору засобiв пiзнання та iнтерпретацiї категорiй реального свiту.

Дослiдженню оказiональних iнновацiй у мовi присвячено низку наукових праць. Теоретичнi дослiдження В.В. Виноградова [34; 35], В.В. Лопатiна [127], I.С. Улуханова [197], М.М. Шанського [211], Р.Ю. Намiтокової [144] стали основою розробок словотвiрного аспекту мовленнєвої творчостi; О.Г. Ликов [115], А.О. Брагiна [31], О.В. Сенько [177], I.А. Нефляшева [146], О.Х. Гаглоєва [44] розглядають лексикосемантичний аспект новотворiв; Г.О. Винокур [38], О.I. Александрова [5], В.П. Григор'єв [59], М.П. Колеснiков [93], Е.I. Ханпiра [202], О.Г. Ревзiна [167], О.М. Люксембург [132], Г.Ф. Рахiмкулова [165] звертаються до вивчення оказiоналiзмiв окремих авторiв (письменникiв, поетiв). Праці французьких дослідників у галузі новотворiв Л. Гільбера [242],

Б. Фрадена [247], Д. Корбена [233, 234], Ж.Ф. Саблероля [261] переконливо засвідчують, що назрiла потреба вивчення питань, які стосуються прагматичних чинників виникнення оказiональних слiв у мовленнi, розширення номінативного потенціалу, особливостей їхньої актуалізації.

Соцiолiнгвiстичний аспект оказiональних слiв дослiджується у працях М.Ф. Протченко [161], В.Г. Костомарова [113], Н.А. Нiколiної [148] та iнших. Новотвори у масмедiйнiй мовi, з погляду “словотвiрної гри”, всебiчно дослiджувалися С.В. Iльясовою [84], О.В. Страмним [188]. Усі вчені, в аналiзi оказiональних новотворiв, намагалися дати свою інтерпретацію особливостей утворення і функціонування цих одиниць. Однак, досі у лінгвістиці немає єдиного тлумачення цього явища.

Передусiм автори аналiзують структурносемантичнi типи оказiоналiзмiв, їхнє словотвiрне маркування, видiляють продуктивнi i непродуктивнi способи творення. В окремих працях зроблено спробу на основi репрезентативного аналiзу фактiв мовленнєвої словотворчостi виявити новi тенденцiї у розвитку мови. Значну увагу звернено на соцiолiнгвiстичнi причини виникнення оказiональних одиниць, на екстралiнгвальнi чинники (О.О. Габинська, О.В. Говердовська, Т.В. Цалко, О.Х. Гаглоєва) тощо.

У дослiдженнях I.З. Манолi, Р.А. Кисельової, М.С. Ретунської, С.М. Соскiної, О.В. Ребрiя основну увагу зосереджено на оказiональнiй словотворчостi лише окремих авторiв. Однак працi, присвяченi аналiзу стилю певного письменника, звужують предмет дослiдження i не можуть охопити значний фактичний матерiал, стати основою для встановлення загальних закономiрностей оказiонального словотворення.

У дослiдженнях цього питання неможливо поставити крапку, оскiльки поява оказiоналiзмiв -- безперервний процес, що вимагає постiйної уваги та вивчення. Iнколи цей процес уповiльнюється, iнколи прискорюється, однак нiколи не припиняється. Новi оказiональнi одиницi, що постiйно з'являються, потребують рiзнобiчного опису. Ця тема належить до розряду завжди вiдкритих для подальших дослiджень.

Актуальність наукового дослідження зумовлена його загальною орiєнтацiєю на комплексний аналiз мовних явищ у взаємозв'язку їхнiх номiнативних i прагматикофункцiональних характеристик та на з'ясування причин i визначення узагальнених критерiїв лiнгвiстичного статусу оказiональних iнновацiй; необхіднiстю формування чiткiших уявлень про творчi потенцiї мовленнєвої дiяльностi i варіативні процеси утворення оказiоналiзмів, встановлення зв'язкiв мiж оказiоналiзмом, неологiзмом i потенцiйним словом, визначення найпродуктивнiших способiв творення оказiональних слів i вивчення шляхів їхньої потенцiйної інтеграції у систему мови.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано у межах наукової теми “Дослідження структурносемантичних особливостей i тенденцій розвитку французької мови” (номер державної реєстрації 0103Н0011928, шифр 39П) кафедри романської філології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Метою дослідження є опис та аналіз комунікативнопрагматичного аспекту оказіонального словотворення в сучаснiй франкомовнiй художнiй лiтературi, масмедiйнiй та Інтернеткомунікаціях, з'ясування продуктивності моделей творення оказіональних слів i визначення їхнього мiсця в сучаснiй французькiй мовi.

Окреслена мета передбачає реалiзацiю наступних завдань:

-- конкретизувати комунiкативнi ситуації, якi зумовлюють виникнення оказіональних слів i визначають їхнi номiнативнi та прагматичнi особливості;

-- дати визначення оказіонального слова та конкретизувати його лінгвістичний статус;

-- визначити мiсце оказiональних новотворiв у ланцюжку оказiоналiзм -- неологiзм -- потенцiйне слово;

-- виявити рiвень продуктивностi основних моделей та способiв творення оказiоналiзмiв, а також розглянути їхнi структурносемантичнi характеристики;

-- дослiдити контекстуальне оточення та визначити критерiї його впливу на правильнiсть декодування оказiонального слова;

-- показати залежність оказіональної одиниці від комунікативної мети мовця;

-- розглянути мовну гру та виявити її основнi прийоми творення оказiоналiзмiв.

Об'єктом дослiдження є оказiоналiзми сучасної франкомовної художньої лiтератури, масмедiйної та Інтернеткомунікацій.

Предметом аналiзу є структурна комбінаторика та прагматикофункцiональнi особливості оказіоналізмів, їхня відповідність/невiдповiднiсть нормi мови, продуктивність певних способiв та моделей оказіонального словотворення.

Основним матеріалом дослідження слугував різнобічний корпус прикладів текстової реалізації оказiоналiзмiв: понад 2 000 оказiональних слів, дiбраних iз творiв художньої лiтератури загальним обсягом понад 30 000 cторiнок (A. Boudard “Mourir d'enfance”, D. van Cauwelaert “Un aller simple”, “La demipensionnaire”, “Noces de sable”, “Poisson d'amour”, “CubaCola” (avec F. Bonnet),

V. Cordebard “Une vie rкvйe de Vincent Leplus”, G. de. Cortanze “Cyclone”,

G. Genette “Bardadrac”, A. Jardin “Le roman des Jardin”, P. Mertens “Perasma”, N. Quintane “Les QuasiMontйnйgrins”, L. Salvayre “La Confйrence de Cintegabelle”, A. Volodine “Le Postexotisme en dix leзons, leзon onze”) та близько 3 500 текстових фрагментів iз французької преси за 1990 -- 2007 рр. (“Le Figaro”,“Le Monde”, “Le Canard enchaоnй”, “Libйration”, “L'actualitй”, “Le Devoir”, “Les Affaires”, “L'Opinion indйpendante”, “l'Humanitй”, “Les Echos”, “Elle”, “Transfac”, “La Tribune”, “Phosphore”, “Le Point”, “Journal du Net”, “L'Organe Magazine”, “L'йconomie matin”). До аналiзу було також залучено матеріали французьких Інтернетвидань та франкомовних сайтів у всесвiтнiй комп'ютернiй мережi.

Методологiя та методика дослiдження. Мета, завдання роботи та зібраний фактичний матеріал зумовили вибiр конкретних методiв дослiдження: метод кореляції мовних явищ із явищами суспільнополітичними -- для встановлення взаємозв'язку між словотворенням та чинниками, які на нього впливають; індуктивний -- для визначення напряму пошуку від накопичення мовного матеріалу до його систематизації; метод суцiльної вибiрки -- для виявлення оказiональних новотворiв у текстових фрагментах рiзних стилiв; логікосемантичний аналіз -- для подальшого теоретичного узагальнення одержаних результатів; методи компонентного та багатоступеневого дефініційного аналізу -- для визначення типів оказiональних новотворiв та семантики; кількісний метод -- для виявлення семантичних контамiнацiй одноетимонних лексем як результату міжмовних контактів; метод функцiонального та контекстного аналізу -- для вивчення прагматичного потенціалу оказiональних одиниць. Верифiкацiю виявлених оказiоналiзмiв здiйснено за словниками (в тому числі за поданими разом iз програмою ABBYY Lingvo 12).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше оказiональнi новотвори проаналiзовано комплексно у структурносемантичному i прагматикофункцiональному аспектах; виявлено мовнi та позамовнi чинники, якi впливають на творення та функцiонування оказiональних одиниць; зроблено спробу визначити роль оказiональних новотворiв у формуванні суспільної думки та мовленнєвої поведінки комунiкантiв; систематизовано корпус оказіональних новотворiв останніх десятиліть i простежено напрями їхньої семантичної еволюції; окреслено функції оказіональних одиниць у різних за тематикою текстах. Крім того, у додатках (загальним обсягом 220 сторiнок) подано спецiальний авторський тлумачний словник оказiоналiзмiв, представлено зразки мовної гри та оказiоналiзми дитячого мовлення.

Наукову новизну результатiв дослiдження узагальнено в наступних положеннях, винесених на захист:

1. До основних тенденцiй словотворення кiнця XX -- початку XXI столiть належить активiзацiя оказiонального словотворення -- свобода вiд будьяких обмежень у процесi творення нового слова. Мовна система уможливлює реалізацію творчого потенціалу мовця, що виявляється в його вербальній словотвiрнiй активності. Прiоритетними в цьому планi є масмедiйна та Інтернеткомунiкацiї.

2. Виникнення оказiональних новотворiв вiдбувається, здебiльшого, спонтанно i вiдображає вiдсутнiсть у внутрішньому лексиконi мовця узуального слова для реалiзацiї комунiкативних намiрiв, втiлює його прагнення концептуалiзувати в лексичнiй формi найтиповіші ознаки об'єктiв, предметiв, понять, а також найекспресивнiше реалізувати власнi iлокутивнi бажання.

3. Оказіоналізми -- це мовленнєві одиниці, що формуються як за продуктивними, так і за малопродуктивними словотвірними моделями. Певна частка таких новотворiв є потенційними неологізмами, а решта, внаслiдок нестандартностi форми та незначної частотностi вживання, можуть узагалі залишитися тільки тимчасовими периферiйними утвореннями. Спiввiдношення останніх до неологічних новотворiв складає 8283%.

4. Мовна гра є проявом творчого мислення, що сприяє виникненню та реалізацiї оказіональних одиниць. Вона спрямована на нестереотипне варіювання форми та змісту мовних одиниць з метою впливу на емоційну та/або інтелектуальну сферу адресата.

5. Телескопiя є найпродуктивнiшим способом оказіонального словотворення в сучаснiй французькiй мовi. Телескопiчнi слова вiдображають тенденцiю до унiвербалiзацiї та рацiоналiзацiї мови, проте демонструють неоднакове розчленування i мотивування.

6. Оказіональне словотворення в сучаснiй французькiй мовi має переважно антропоцентричний характер: значна кількість таких новотворiв -- імена осіб (40%).

7. Контекстуальна iнтерпретацiя оказiональних слiв дає змогу виявити їхню роль у реалiзацiї задуму автора. Як засiб суб'єктивноавторського бачення свiту, такi новотвори передбачають акцентування уваги на об'єктах, подiях, явищах тощо.

Теоретичне значення дослiдження полягає в отриманнi нових знань щодо комунiкативнопрагматичних особливостей оказiоналiзмiв. Зробленi на основi отриманих результатiв висновки поглиблюють розумiння поняття оказiоналiзм i визначають його роль у сучаснiй комунікації, узагальнюють i систематизують

інформацiю щодо впливу позамовних чинникiв в активiзацiї процесiв оказiонального словотворення.

Практичне значення виконаного дослідження зумовлює можливість застосування його теоретичного апарату, фактичного матерiалу й одержаних результатів для вивчення словотвiрних процесiв у курсах лексикологiї, стилiстики та перекладу. Запропонованi додатки до дисертації (тлумачний словник оказiоналiзмiв, зразки мовної гри) можна використовувати у лексикографiчнiй практицi, а також для створення комп'ютерних мовних баз даних.

Апробацiя результатiв роботи. Основнi положення i результати дослiдження обговорювалися на науковометодичних семiнарах i засiданнях кафедри романської фiлологiї Львівського нацiонального унiверситету iменi Iвана Франка, наукових семiнарах з лiнгвiстики кафедри iноземних мов факультету економіки та управлiння Тернопільського нацiонального економічного унiверситету, щорiчних звiтних конференціях факультету іноземних мов Львівського національного унiверситету iменi Івана Франка, а також були оприлюдненi на 12ти наукових міжнародних, всеукраїнських та iнтернетконференцiях: “Наукова спадщина Ю.О. Жлуктенка та сучасне мовознавство” (iнститут фiлологiї Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка, 2000 р.); XI, XII, XIII, XIV, XVI Мiжнароднi наукові конференцiї iм. проф. Сергiя Бураго “Мова i культура” (Iнститут фiлологiї Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка, 24 -- 28 червня 2002 р., 23 -- 27 червня 2003 р., 27 червня -- 1 липня 2004 р., 24 червня -- 1 липня 2005 р., 25 --

29 червня 2007 р.); “Лiнгводидактика та лiнгвостилiстика на зламi столiть: питання теорiї i практики” (Львiвcький нацiональний унiверситет iменi Iвана Франка, 22 -- 24 квiтня 2004 р.), “Прикладна лiнгвiстика у XXI столiттi: лiнгводидактичнi та культурологiчнi стратегiї” (факультет прикладної лiнгвiстики унiверситету “Львiвський ставропiґiон”, 29 сiчня -- 1 лютого 2003 р.); “Наука i життя: українськi тенденцiї, iнтеграцiя у свiтову наукову думку” (20 -- 25 квiтня 2005 р.); “Актуальнi проблеми фiлологiї та перекладознавства” (факультет мiжнародних вiдносин Хмельницького нацiонального унiверситету, 12 -- 13 травня 2005 р.); “Iноземномовна комунiкацiя: здобутки та перспективи” (факультет економiки i управлiння Тернопiльського державного економiчного унiверситету, 25 -- 26 травня 2006 р.), “Економiчнi, правовi, інформацiйнi та гуманiтарнi проблеми розвитку України в постстабiлiзацiйний перiод” (Тернопiльський національний економiчний унiверситет, 18 квiтня 2007 р.).

Основні положення і висновки дисертації викладено у дев'ятьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, зареєстрованих у ВАК України.

Усi публікації, написанi одноосiбно, цiлковито вiдображають змiст дисертації.

Структуру дисертації зумовлено основною метою та конкретними завданнями дослiдження. Вона складається зi вступу, двох роздiлiв, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел, списку джерел iлюстративного матерiалу, додаткiв (словник оказiоналiзмiв, корпус дитячої оказіональної лексики, приклади мовної гри). Загальний обсяг роботи становить 424 сторінки. Обсяг тексту дисертації складає 171 сторінку.

У Вступi обґрунтовано актуальність обраної для дослідження теми, розкрито наукову новизну, висвітлено теоретичне та практичне значення дисертації, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження, сформульовано винесені на захист положення та описано структуру дисертаційного дослідження, а також подано відомості про апробацію роботи.

У першому роздiлi “Основнi аспекти вивчення оказіональних новотворiв у сучаснiй лiнгвiстицi” здійснено аналітичний огляд наукової літератури з теми, що сприяло поглибленому вивченню теоретичних положень фундаментальних проблем оказiональностi (передусiм, визначенню та класифікації оказiоналiзмiв), дослiджено характернi властивостi оказiональних новотворiв, причини їхнього виникнення, роль позамовних чинникiв.

У розділі уточнюється визначення оказіоналізму з урахуванням особливостей утворення і вживання цих одиниць у текстах рiзних стилiв.

У другому роздiлi “Структурносемантичнi ознаки оказiональних новотворiв та специфiка функцiонування” виокремлено основнi способи/

моделi творення оказiональних слiв, виявлено найпродуктивнiшi з них. Увагу зосереджено на реалізації прагматичного потенцiалу оказiоналiзмiв у сучаснiй французькiй мовi. Також дослiджено вплив контексту на iнтерпретацiю оказiональних одиниць i розроблено основнi прийоми та принципи iдентифiкацiї оказiональних слiв.

У Висновках систематизовано результати здiйсненого дослiдження й накреслено напрями майбутнiх дослiджень з цiєї проблематики.

Список використаних джерел складається з 265 позицій.

Список джерел ілюстративного матеріалу налічує 156 позицій.

У Додатках подано тлумачний словник оказiоналiзмiв, корпус дитячої оказіональної лексики, приклади мовної гри.

1. Слово як об'єкт прагматичного опису

оказіональний лінгвістика новотвір

Формування значення словотвiрних структур вiдбувається, насамперед, з опорою на ситуацiю найменування. Однак початковий процес назви, що “схоплює”, можливо, не найсуттєвiше в предметi, вiдбувається, зрештою, за певними правилами та закономiрностями, що вiдображають психологiчнi особливостi процесу пiзнання нового.

Зазначимо, що сьогоднi простежується дещо iнший пiдхiд у вивченнi слова як комунiкативної одиницi, який отримав назву “прагмалiнгвiстичний”. Теоретичне тлумачення цього пiдходу потребує подальшої розробки, адже сьогоднi ще не iснує адекватної дефiнiцiї поняття “прагматика”. Щодо цього варто дотримуватися погляду I.В. Колшанського, який вважає, що прагматичний аспект мови є не що iнше, як її комунiкативна функцiя [94, с. 12]. Тут, пiд прагматикою мовного знаку розумiється сукупнiсть функцiй, що характеризують слово як елемент висловлювання.

На думку В.I. Заботкiної, самме через функцiонування в мовознавствi останнiх десятирiч нової комунiкативнопрагматичної дослiдницької парадигми, можемо говорити про можливостi прагматичного пiдходу до одиниць рiзних мовних рiвнiв i, передусiм, до одиниць лексичного рiвня [74, с. 2].

Ми виходимо з широкого розумiння прагматики як науки, “що, вивчає мову з точки зору людини, яка використовує її в аспектi вибору мовних одиниць, обмежень на їх використання в рiзних лiнгвосоцiумах i ефекту дiї на учасникiв комунiкацiї” [356, с. 240].

Саме виникнення нового слова продиктовано прагматичними потребами. Вiдправник повiдомлення обирає з наявного лексичного запасу те, що найкраще передає його думки i почуття. Якщо в лексиконi вiдправника таке слово вiдсутнє, вiн змiнює стару чи створює нову лексичну одиницю [116, с. 28]. Новi лексичнi одиницi структуруються в процесi мовлення як здiйснення мовцем певного комунiкативного намiру. Отже, мовленнєва дiяльнiсть може розглядатися як єднiсть трьох її аспектiв: соцiального, семантичного i психолінгвістичного. Таке судження знаходимо в iдеях Л.В. Щерби [220].

Одним з найефективнiших засобiв реалiзацiї комунiкативного намiру мовця є лексичнi засоби, серед яких оказiональнi одиницi, як особливий знаковий феномен, реалiзуються в рiзних сферах комунікації, i тому вимагають спецiального аналiзу. Значний внесок в обґрунтування i розвиток прагматичного пiдходу до аналiзу лексичних новотворiв зробили Л.О. Кисельова [88] та Е.С. Азнаурова [2]. У монографiї Е.С. Азнаурової вперше представлено теоретичне обґрунтування принципiв лiнгвопрагматичного аналiзу слова, на пiдставi основних параметрiв комунiкативнопрагматичної ситуацiї. Зазначимо, що однiєю з проблем лексикологiї передусiм в гносеологiчному аспектi є визначення того, якi фрагменти суспiльного досвiду носiїв мови вимагають лексичної фiксацiї. Постає питання щодо ролi прагматичних чинникiв у цьому процесi. До них передусiм вiдносимо роль комп'ютерної техніки, що фiксується на мовнiй картi як окреме нове семантичне поле комп'ютерних термiнiв. Серед яких назвемо наступнi, якi пройшли стадiю оказiональностi, i стали загальновживаними:

badaud, m: “Internaute inscrit dans un groupe de discussion [tйlйconfйrence assistйe par ordinateur] et qui lit les articles sans jamais en publier” [315]; синонiми цього термiна: “consommateur passif”, “lecteur silencieux”;

bavardoir, m: “site de bavardage, accessible а partir d'un site public de mкme nature, que l'internaute peut choisir, suivant le sujet proposй ou l'intйrкt du moment, afin de converser en temps rйel avec un nombre relativement restreint de participants”[316]. Термiн bavardoir створено за моделлю слова parloir (синтез сегментiв слiв bavarder та parloir)” ;

сollecticiel, m: “logiciel qui permet а des utilisateurs reliйs par un rйseau local de travailler en collaboration sur un mкme projet” [315] -- термiн створено поєднанням слiв collecter, vt та logiciel, m. Отже, поява в системі мови нових одиниць як основного виразника об'єктивної реальності спричинена потребою позначити поняття, для розкриття змісту яких повноцінного еквівалента в мові не існує.

Такi новотвори відображають динаміку функціональних змін у сучаснiй французькiй мовi, оскільки відповідають комунікативним потребам, заповнюють лакуни, обумовленi результатами розвитку науки, техніки, культури, тобто позамовних чинників, а також мають мовні переваги над відомими способами номінації й позитивно сприймаються суспільством. Породження нових слiв набуває особливого дослiдницького iнтересу через загальну переорiєнтацiю сучасної лiнгвiстики з мови як об'єкта пiзнання на особистість мовця як суб'єкта мовлення. Такi міркування щодо людського фактору у мовi знаходимо працях таких вiдомих дослiдникiв, як О.Р. Лурiї, Л.С. Виготського, О.О. Леонтьєва, Б.О. Серебреннiкова, О.С. Кубрякової [133; 42; 124; 178; 116] та iнших.

Вищеназванi вчені єдинi в тому, що кожен мовленнєвий акт є наслiдком дiї складної системи знань, що має як мовне, так i позамовне спрямування. Нерозривний зв'язок процесiв мислення i процесiв мовлення знаходить вiдображення i в лiнгвiстичнiй термiнологiї. Привертає увагу дослiдження Б.О. Серебреннiкова, присвячене класифiкацiї основних форм мислення: унаочнювальне, що орiєнтує людину в конкретнiй обстановцi; образне, що допускає позаситуативнiсть; практичне, що становить невiд'ємну частину дiї; лiнгвокреативне, що пiдтримує необхiдний баланс мiж мовою та дiйснiстю; авербальнопонятiйне, пошукове, що реалiзується в науковiй роботi i частково ґрунтується на авербальному мисленнi [179, с. 110112].

Спираючись на теорію Л.С. Виготського, О.О. Леонтьєв розробив свою концепцію становлення мовленнєвої діяльності. Iз погляду вченого, мовленнєва діяльність, завдяки постійному розвитку значень слів і динамічності їхнього смислу слугує гнучкою системою, що створює унікальну можливість з допомогою обмеженої кількості мовленнєвих засобів відображати безкінечне розмаїття оточуючого природнього, соціального і культурного світу [124, с. 19].

Власне творчий характер процесу мовленнєвої діяльності визначається не тільки оригінальністю і неповторністю людських ідей, але й здатнiстю людини надати думкам різних мовних форм, чiтко сформулювати їх, вибравши при цьому адекватні одиниці з існуючого арсеналу засобів [116, с. 147]. За твердженням О.О. Леонтьєва значна кiлькiсть елементiв мовленнєвого потоку протiкає немов би інтуїтивно, без усвідомлення мовцем, що i виявляє подібнiсть мовленнєвої діяльності з актом творчості в iнтелектуальнiй сферi. Рiзноманiтний прояв характеристик творчого процесу в мовленнi дає пiдставу зачислити мовлення до кола об'єктiв, що пiдлягають аналiзу з погляду теми творчості.

Варто, проте, поставити питання, якi самме сторони та випадки мовленнєвої діяльності вiдповiдають необхiдним критеріям творчого акту. Практика життя частково дає вiдповiдь на це запитання. Творчий характер мовлення відзначається тодi, коли мовець проявляє дотепність, винахідливість, гумор, здатний використовувати оригінальні та виразнi форми у своєму мовленнi. Тому, вважаємо, що творчі характеристики присутнi широкому колу мовленнєвих проявiв i в ординарних життєвих ситуаціях.

Свідчення цьому виявляються повсякденно. Візьмемо ситуацію щодо відповіді на запитання, поставлене, скажiмо, на вулиці з приводу того, як пройти за певною адресою. Кожного разу перед тим, хто вiдповiдає, постає завдання “обмiркувати ситуацiю”, знайти слова, якi вiдповiдатимуть випадку, створити послідовність речень, за якою вiдповiдь була б зрозумiлою. Кожна подібна ситуація вимагає розуміння людиною питання та умов моменту, створення нових мовленнєвих послідовностей, формування попереднього замислу. Це, безперечно, характернi риси творчого акту. Аналогічну картину становить ситуація участi в діалозі чи полілозі.

Загалом, якщо ми дотримуватимемось широкого визначення поняття творчостi, по сутi, творчим можна вважати будьякий мовленнєвий акт, де мовець заново формулює свою думку. Центральними моментами цього процесу слугують, з одного боку, продуктивнi ментальнi операцiї, утворення нового продукту думки, з iншого -- вербалiзацiя, тобто операцiї знаходження слова, яке виражає думку, що виникла.

Творчість у мовленні -- це можливість адаптувати різнi принципи організації мовлення, можливість використовувати найрізноманітніші шляхи формування думки, починаючи від найстереотипніших i найпростiших до найнесподіванiших i найоригінальнiших, а також вияв різних можливостей і вибір оптимальної щодо певної ситуації. Творчість (самме у мовленні) міститься вже на самому її початку, коли мовець опиняється перед вибором мовних засобів.

У прийнятті оптимального рішення людина може проявити свою здатність до лінгвокреативного мислення, коли, долаючи мовні бар'єри, вона порушує норми та традиції, що склалися, відходить від аналогії, i таким чином, створює нові форми і незвичні поєднання. Проте здатна передати ті почуття й емоції, які не вміщає нормативна лескика.

Реальна мовленнєва діяльність репрезентує певне поле, на одному боцi якого перебуває стереотип, кліше і, майже “автоматичне” мовлення, а на iншому -- новаторство, творчість, вихiд за встановлені межi, що спонукає до створення оказiоналiзмiв.

Дослідження змін у сучаснiй французькiй мовi дає змогу встановити, що оказіональні новотвори є гнучкими у функціональному аспекті, оскільки спричинені раціональним та економним використанням внутрішніх ресурсів мови для номінації нових об'єктів або явищ дійсності. Здатність таких одиниць пристосовуватися до потреб комунікації зумовлена тим впливом, якого адресант намагається досягнути стосовно адресата. Мовна релевантність новотворів викликана потребою у швидкій передачі та сприйнятті інформації. Оказіональні новотвори є виразовими засобами мовлення, результатом вживання яких є те, що вони притягують і затримують увагу читачів.

Отже, мовленнєва діяльність слугує не тільки вираженням системи мови, але й проявом індивідуального досвіду та індивідуальних знань того, хто говорить. Вона є реалізацією мовних навичок, мовних знань, і навіть таланту мовлення окремої особистості. Творчий початок у вживанні оказiоналiзмiв підтверджує широкі можливості мовної діяльності породжувати несподіване, оригінальне на тлі звичного і стандартного.

2. Вплив позамовних чинникiв на сферу оказiональної деривації

Iнновацiйнi процеси, що проявляються на лексичному рiвнi, охоплюють: 1) появу нових слiв; 2) появу на конкретному етапi розвитку мови нових значень у вiдомих словах; 3) активну мiграцiю слiв у межах лексичної системи вiд периферiї до центру i навпаки.

Виникнення у мовi нових слiв зумовлено такими основними причинами: 1) потребою назвати нове поняття; 2) бажання дати нове (виразнiше, конкретнiше чи коротше) найменування тiй реалiї, яка вже має назву. Разом iз цим на появу нових слiв та їхнє активне функцiонування у рiзних стилях мови впливають естетичнi уподобання суспiльства в цiлому й окремих його представникiв зокрема. Iндивiдуальнi смаки тих, хто має змогу впливати, формують своєрiдну “моду” на вживання окремих лексичних одиниць.

У розглядi причин виникнення оказiональних новотворiв, ми виходимо

з того, яку функцiю виконуть такi iнновацiї у рiзних стилях. Оказiональнi новотвори можуть, з одного боку, називати щось нове, в тому числi “фантастичнi” реалiї, давати однослiвне найменування тому, що позначалось описово, тобто виконувати номiнативну функцiю, з iншого -- забезпечувати потребу в експресивних, образних позначеннях того, що вже названо у мовi словом, тобто виконувати експресивну функцiю. Через це В.П. Iзотов виокремлює номiнативноекспресивнi новотвори i, вiдповiдно, номiнативноекспресивну причину створення нових слiв [83].

Основними причинами появи оказiональних слiв є: потреба дати вдалiше найменування тому, що вже позначено у мовi, прагнення до максимального використання можливостей слова, до новизни висловлювання.

В якостi iнших причин оказiональної словотвiрностi вченi вказують на прагнення надати слову стилiстичного вiдтiнку, бажання уникнути тавтології у мовленнi, лаконiчно виразити думку, пiдкреслити своє вiдношення до предмета та надати йому оцiнну характеристику, а також прагнення через своєрiдну форму слова звернути увагу особливо на його смисл, прагнення до каламбуру тощо [144].

Окрім зазначених вище лінгвістичних, виникнення оказiоналiзмiв зумовлено позамовними чинниками, а саме:

політикоекономічні зміни (акцент робиться на тому, що саме відбувається у період політикоекономічних змін у лексичних новотворах і який вигляд має загальна характеристика цього відображення у мовах). Оказiональна лексика, яка співвідноситься з політичним та економічним життям, становить найбільшу соціофункціональну групу інновацій останніх десятиліть.

Сьогоднi все частіше з'являються нові поняття в таких важливих сферах життя, як політика, інформаційні технології, економіка тощо. Новi реалiї вносять у мову свої найменування: blogeoisie (“елiта” блогiв), blogodiversitй (сукупність блогiв, на яких спiлкуються на рiзнi теми), paparatzitisme (еквівалент для англійського слова “popesquatting”, слова, створеного за аналогією до “cybersquatting” для позначення запису осiбкандидатiв на вибори папи перед засiданням конклаву 2005 року). Цей процес можна висловити формулою: “новi явища -- новi слова”. Рiзнi явища за своєю дiєю на мову та суспiльство “подiбнi на революцiю” [222]. Це пояснюється декiлькома причинами:

-- розширюється склад учасникiв масової комунiкацiї: нові прошарки населення приєднуються до ролi ораторiв, до ролi тих, хто пише в газети та журнали;

-- послаблюється i навiть зникає цензура, люди кажуть та пишуть вiльно, отож послаблюється “внутрiшнiй цензор”;

-- зростає особистiсний почин у мовленнi; безлике та бездарне мовлення змiнюється мовленням особистісним;

-- зростає дiалогiчнiсть спiлкування (в iнтерв'ю беруть участь двоє рiвноправних спiврозмовникiв; це -- розмова “на рiвних”);

-- розширюється сфера спонтанного спiлкування: люди вже не читають попередньо написанi виступи;

-- змiнюються ситуацiї та жанри спiлкування: сухий офiцiйний диктор радiо чи телебачення змiнюється ведучим, який роздумує, жартує, подає свою думку, зростає частка непiдготовленостi та послаблюється офiцiйнiсть.

Зрозумiло, що перелiченi позамовнi чинники не могли не вiдобразитися на лексичному фондi сучасної французької мови, оскiльки внаслiдок суспільної ситуацiї вiдбувається закономiрне оновлення мовних процесiв. Так, в зв'язку з прийняттям у Франції закону “Про перший трудовий контракт”, iнiцiйованого прем'єрмiнiстром Домiнiком Вiльпеном, який спровокував масовий протест молодi, з'явилися новотвори оказіонального характеру: villepinien, gaullistevillepiniste, villepincite, devillepinrenouveaugaulliste.

Або такi оказiоналiзми sйgolйnade, sarkonnerie, sarkospam, sarkoogle, sarkaille -- “Sйgolйnades et Sarkonneries. On l'accable. On l'йreinte. On l'humilie.” (http://rueaffre.blog.20minutes.fr/), sйgoshиre: “Sйgoshиre: les jeunes avec Sйgolиne Royal” (www.segosphere.net), виникнення яких обумовила виборча кампанiя на пост президента Францiї. Серед претендентiв були Нiколя Саркозi та Сеголен Руаяль. Руаяль розглядали як одну з основних претендентiв на перемогу. Її прихильниками, здебiльшого, була молодь вiком вiд 18ти до 24х рокiв. У вищенаведених прикладах вважаємо, що не має потреби згадувати про вiдсутнiсть правильностi у бiльшостi деривацiйних серiй, долучаючи до них тi, що з'являються у значнiй кiлькостi, якi є найбагатшими, або ж найбiльш “продуктивними” за кiлькiстю лексичних одиниць. На думку Е. Юо сьогоднi цi вiдступи вiд норми ще не є достатньо вивченими [246, с. 5].

Спостереження вчених у сферi словотворення привели до розуміння того, що дериваційний механізм передбачає модифiкацiї словотвiрних процесів. Це, за твердженням В.М. Маркова, особливо властиве поетичнiй мовi. Поет створює “свої” образи, знаходить для них належнi асоціації між словами, якi здійснюються автоматично, відповідно до існуючих i потенційних словотвiрних моделей [137, с. 17]. Словотвiрна система працює дійсно спонтанно, отож від будьякого слова можна отримати нові семантичні чи афiксальнi деривати.

Отже, в плані виявлення загальної спрямованості семантичного переосмислення слів є досить актуальним момент вирішального впливу позамовних чинникiв на процес поповнення лексики новими номінаціями.

Враховуючи вищевикладене, ми вважаємо можливим виокремити наступнi чинники оказiональної словотвiрностi:

-- потребу дати нове найменування замiсть iснуючого слова, коли в основi номiнацiї лежить iнша, нiж в узуальному словi, мотивована ознака;

-- вiдтворення особливостей розмовного стилю мовлення;

-- прагнення до економнiшого використання мовних засобiв. Це один iз найбiльш значущих внутрiшньосистемних, внутрiшньомовних стимулiв до появи оказiональних одиниць;

-- намiр виразити суб'єктивне вiдношення до реалiї та дати їй оцiнку;

-- потреба появи слова з яскравим сатиричним забарвленням та у римованiй формi з iншим словом;

-- прагнення створити синонiм, омонiм, антонiм до iснуючого слова, тобто чинники, якi обумовленi системною органiзацiєю лексики;

-- пiдвищення потенцiалу виразностi, естетичних характеристик лексичних одиниць. У цьому активну участь беруть засоби мовної гри, каламбуру для створення особливо яскравої, незвичайної форми номiнацiї;

-- реалiзацiя потенцiї словотвiрних типiв, продуктивних для розмовного i дитячого мовлення.

3. Мовна норма та її альтернацiя в оказiональних новотворах

Оказіональне словотворення допомагає краще усвідомити поняття норми, яке за своєю природою є прагматичним та відносним. Отже, норми створюються на підставі iснуючих мовних закономiрностей.

Варто також зауважити, що сучасне французьке мовлення радше тяжiє до синтезування думки в ємнiснiй формi, що йде всупереч тим тенденцiям, якi у дiахронiї сприяли переважно аналiтичним формам вираження.

Проблеми норми висвiтлено в працях Л.В. Щерби, В.I. Чернишова, Г.О. Винокура, В.В. Виноградова, В.Г. Костомарова, В.Г. Гака, О.О. Леонтьєва, Л.I. Скворцова, К.С. Горбачевича, Л.К. Граудiної [220; 208; 37; 34; 113; 47; 124; 182; 55; 58] та iнших.

До самого питання визначення поняття норми у лінгвістиці існують два підходи, що взаємодоповнюють один одного. Перший із них розглядає норму як закономірності, що регулюють вживання мовних засобів, точніше нормою, у тому числі й мовознавчою, слід вважати сукупність вимог і правил, порад, неодмінних до виконання [140, c. 185]. Представники другого підходу під нормою розуміють сукупність найбільш сталих, традиційних реалізацій елементів мовної структури, відображених і закріплених суспільною мовною практикою (про різні погляди на поняття норми див.: [22, c. 4769]). Ніби об'єднуючи обидва підходи, С.І. Ожегов визначає норму наступним чином: норма -- це сукупність найпридатнiших (правильних, тим, яким надається перевага) для обслуговування суспільства засобів мови, які є результатом відбору мовних елементів (лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних) з числа співіснуючих, наявних, заново утворених, у широкому смислі, оцінки цих елементів [151, c.15].

У багатьох суспільних сферах ведуться дискусії про те, чи є норма результатом об'єктивного процесу розвитку та становлення мови, чи вона встановлюється лінгвістами декларативно. На нашу думку, норма є продуктом самої мови, однак вона не може бути просто результатом стихійного процесу, а повинна виступати відображенням природного функціонування законів розвитку мови, узгоджуючись із об'єктивною реальністю, з особливостями розвитку суспільства.

У мовленнєвiй дiяльностi часто спостерiгаємо вiдхилення вiд норми, як у вимовi, так i у використаннi нетрадицiйних граматичних форм i слiв. Вiдхилення можуть мати рiзне походження: засвiдчувати про недостатню мовну культуру, елементарну неграмотнiсть, або ж можуть бути усвідомленими, спецiально запланованими, що несуть певне смислове функцiональне навантаження. Такi відхилення мають вторинний характер. Вони розрахованi на розумiння їхнього змiсту та є особливим лiтературним прийомом. Усвiдомлене, спецiальне використання мовленнєвих “помилок”, що характеризують ту чи iншу мовленнєву ситуацiю, є також допустимим в освiченому середовищi, коли помилковiсть висловлювань вносить елемент невимушеностi, зазвичай iронiї, у спiлкування спiврозмовникiв, якi добре розумiють один одного. Це своєрiдна “гра в помилки”, гра з пiдтекстом, що просто i легко сприймається. Добре сказав про це Л.В. Щерба: “Тiльки бездоганне знання мови, граматики дає можливiсть вiдчути всю чарiвнiсть вiдхилення вiд правил. Цi вiдхилення стають засобом тонких i влучних характеристок” [220, с. 134].

В iнших жанрах (як в публiцистицi, так i в художнiй лiтературi) порушення мовної норми виявляється стилiстично значущим, оскiльки є словесним образом, засобом передачi спецiального, характерологiчного змiсту. Наприклад, “Je me sens trиs floptimiste quant а l'avenir du pessimisme ”(Alain Crйhange, Motsvalises) лексема flop (театр.арго провал, невдача, фiаско; крах), поєднуючись з лесемою optimiste (оптиміст, оптимістка) позначає того, хто вже попередньо впевнений у своїх невдалих можливостях. Такий оказiоналiзм є яскравим стилiстичним засобом. Журналiсти, письменники часто користуються цим засобом мовної характеристики:

“Lech Kaczynski йlu prйsident, aprиs la victoire de son frиre Jaroslaw aux lйgislatives. La politique polonaise entre dans l'иre de la jumocratie”(Libйration, le 24 octobre 2005) -- лексема jumocratie, утворена комбінацією jumeaux, m pl (близнюки) та dйmocratie, f (демократiя), реалізує смисл так званої “демократії двох братiв (президента Польщi та його братаблизнюка, який є прем'єрмiнiстром уряду Польщi)”;

“De l'influence des techniques et des modes sur le rapport au physique. Liposuccиs. Le nouveau des corps 2/6. Sylvie Abraham, 51 ans, chirurgienne esthйtique en clinique et а la tйlй. Elle s'est spйcialisйe dans les opйrations du sexe et la plastique pour homme” (Libйration, le 9 aoыt 2005) -- лексема liposuccиs, поєднуючи liposuccion, f (лiпосакцiя) та succиs, m (успiх), пояснює важливість та надзвичайну популярність такої процедури, як лiпосакцiя (видалення зайвого жиру);

“Quelle entreprise au monde ne rкve de voir sa marque de rйfйrence avoir les honneurs du dictionnaire? Aux ЙtatsUnis, le gйant de la restauration rapide, McDonald's, lui, a vu rouge aprиs avoir appris la teneur de sa derniиre contribution а la culture populaire amйricaine: l'apparition du mot “McJob” (l'Humanitй, le 13 novembre 2003) -- новотвiр McJob є комбінацією частки Mc + job, m (розм. робота, яка оплачується, робота для заробiтку (непрофесiйна); тимчасова робота; “халтура”) -- вiдбувається реалізація смислу малооплачуваної та малозначущої роботи, оскiльки назви бiльшостi страв, якi готуються в ресторанах швидкої їжi мережi Макдональдс, починаються з частки “Mc”: McSandwich, McFurie тощо. Такi страви не є високої якостi, i не вiдзначаються вишуканiстю.

У перелiчених прикладах усвiдомлена мовленнєва помилка є доречною, i надає мовленню деякої пiкантностi. Рiч у тiм, що iдеально нормативне мовлення подекуди психологiчно створює вiдчуття черствостi, одноманiтностi, воно не торкається емоцiйних струн. Як, примiром, правильно (граматично) поставленi знаки пунктуацiї не помічаються, так незвичнi знаки приваблюють увагу. Це своєрiдний стилiстичний “шарм”. Словесна чи граматична гра, тонко проведена, змушує вiдчути оригiнальнiсть мовлення, вмiння вiльно i легко користуватися тим безмежним мовним багатством. Як зазначає Н.С. Валгiна, “усвiдомлене вiдхилення вiд норми в якостi лiтературного прийому породило новий термiн протиставлення -- антинорма. Вiдтворення норми сприяє стандартизацiї тексту, а дiя антинорми -- iндивiдуальнiй неповторностi [43, с. 26]. Отже, норма завжди вiдтворюється, а антинорма твориться, тобто норма i антинорма нiби перебувають у постiйному взаємозв'язку.

Розглядаючи норми та антинорми, Л.М. Мурзiн сформулював критерiї їхнього розмежування: кiлькiсний (що частiше використовують, то норма тивнiше); деривацiйний (усi твiрнi форми мови схильнi до ненормативностi; усi, що творять -- до нормативностi); логiчний (нормативнi тi форми, яким вiдповiдають логiчнi структури: адже прямий порядок слiв є нормативнiшим, нiж зворотнiй); психологiчний (що нейтральнiша мовна форма, то нормативнiша, оскiльки на останнiй фокусується увага) [143].

Здебiльшого нормативнi одиниці пiдсвiдомо беруть участь у мовленнєвiй діяльностi. Психологічний механізм дії і засвоєння норми може бути добре описаний з допомогою аналогії, а точніше, дії “згідно з певною моделлю”. Носій мови, очевидно, засвоює не власне правила породження, побудови одиниць, а самі одиниці, побудовані згідно з цими правилами. Пiд час накопичення у пам'яті достатньої кількості готових одиниць відбувається диференцiацiя в них постійних i змінних елементів, тобто становлення

у свідомості певної моделі, зразка. Після цього стає можливим аналогічне утворення нових одиниць на основі моделі. Наприклад, фраза “Umberto Eco, l'hommelivre” (Devoir, le 30 avril 2005) розкодовується як “Умберто Еко -- людинакнижка”. Підкреслюється той факт, що письменник Умберто Еко вiдзначається надзвичайною прив'язанiстю до книг. Новотвiр hommelivre утворено за аналогією до hommeorchestre (людинаоркестр, віртуоз). Оказiоналiзм Bonemine (iм'я позитивного персонажа Рене Госiннi “Пригоди Астерiкса iз Галлiї”) утворено за зразком до bonne mine, що означає “привабливий, приємний вигляд” та iн.

Доходимо висновку, що характер норми, яка засвоюється безпосередньо, залежить від того, які готові одиниці вже “закладено” у пам'ять індивідовi. Якщо ж їх недостатньо і якщо серед них є структури непродуктивних моделей, тоді аналогічне утворення може відбуватися і за непродуктивним типом.

У цьому випадку є пiдстави говорити про утворення індивідуальної норми, яка відрiзняється вiд загальномовної або групової, і неправильна стосовно них.

Як зазначає О.В. Кукушкiна, варіативнiсть норми -- неминуче явище в межах одного мовного колективу [119]. Окрім цього, варіативність існує і в межах індивідуальної мовної свідомості, що зумовлено відмінністю умов мовленнєвої діяльності.

Цілком очевидно, що iснують компоненти мовної системи, якi варіюють у незначному дiапазонi. Наприклад, дескриптивний компонент зазнає значно меншої дії “мовної моди”, аніж оціночний і прагматичний, оскільки його значення контекстуально незалежне і не може “вгадуватися” з опорою на контекст спілкування. Коли необхiдне протиставлення денотатів, їхня форма і зміст повинні бути максимально одноманітними для певного мовного колективу. На цьому ґрунтується необхідність i можливість існування загальномовних норм. Самме завдяки існуванню в загальномовній свідомості таких норм, якi засвоюються в процесі мовленнєвої діяльності, i забезпечується діахронна безперервність процесу комунікації однiєю мовою.

Наявність у мовній (під)свідомості норм як “образів результату” викликає у носія мови різні “очікування” і дає змогу здійснити контроль міри відповідності цих очікувань. Що вищий рівень мовної культури, то більше очікувань активізується у носія мови пiд час сприйняття і породження тексту. Невиправдана розбiжнiсть з очікуваннями спричинює до негативної реакції (наприклад, висловлювань типу “так неможна говорити, це неправильно”. До того ж мовець подекуди не в змозі пояснити, чому самме неправильний той чи інший мовний варiант. У багатьох моментах він просто є незвичним, таким, що порушує спосіб опису того чи іншого змiсту, відволікаючи увагу адресата від змісту мовних структур.

Отже, доходимо висновку, що природа норми є двобiчною. З одного боку, в нiй мiстяться об'єктивнi властивостi мови, яка еволюцiонує (норма -- це реалiзована можливiсть мови), а з iншого -- суспiльнi смаковi оцiнки (норма -- закрiплений у кращих зразках лiтератури стiйкий спосiб вираження, якому надає перевагу значна частина суспiльства). Самме сполучення в нормi об'єктивного та суб'єктивного створює певною мiрою суперечливiсть норми, тобто очевидне розповсюдження i загальновживанiсть мовного знаку не завжди (чи не одразу) отримує згоду з боку кодифiкаторiв норми.

У книзi “Вариантность слова и языковая норма” К.С. Горбачевич виокремлює три основнi ознаки норми: 1) стiйкiсть норми, консерватизм; 2) поширенiсть мовного явища; 3) авторитет джерела [55, с. 24]. Кожна з цих ознак окремо може бути присутньою в тому чи iншому мовному явищi, проте цього недостатньо. Щоб мовний варiант визнали нормативним, необхiдний взаємозв'язок певних ознак. Зрештою, мовна практика достатньо авторитетного друкованого органу може виявитися далеко не iдеальною. Що ж стосується авторитетностi художникiв слова, то тут виникають особливi проблеми в оцiнках, оскiльки мова художньої лiтератури -- явище особливого плану, а високохудожнiсть часто досягається самме внаслiдок вiльного (не за строгими правилами) користування мовою.

Якiсть як ознака стiйкостi норми порiзному виявляється на рiзних мовних рiвнях. Однак ця ознака норми безпосередньо стосується системностi мови загалом, тому на кожному мовному рiвнi спiввiдношення “норма

i система” проявляється рiзною мiрою. Наприклад, у галузi вимови норма цiлком залежить вiд системи (пор. закони чергування звукiв, асиміляції/ дисимiляцiї, вимова груп приголосних тощо). У галузi граматики система видає схеми, моделi, зразки, а норма -- мовленнєвi реалiзацiї цих схем, моделей;

у галузi лексики норма меншою мiрою залежить вiд системи -- план змiсту переважає над планом вираження, бо системнi взаємовiдношення лексем можуть корегуватися пiд впливом нового плану змiсту. У будьякому разi ознака стiйкостi норми проектується на мовну системнiсть (позасистемний мовний засiб не може бути стабiльним, стiйким).

Отже, норма, володiючи перелiченими ознаками, реалiзує такi критерiї її оцiнки: системний критерiй (стiйкiсть), функцiональний критерiй (поширенiсть), естетичний критерiй (авторитет джерела).

Об'єктивна норма створюється на основi конкуренцiї варiантiв мовних знакiв. До недавнього часу найавторитетнiшим джерелом лiтературної норми вважалась класична художня лiтература. Тепер центр нормотворення перемiстився у засоби масової iнформацiї (телебачення, радiо, перiодичнi видання, Iнтернет). Так само змiнюється i мовний смак епохи, завдяки чому видозмiнюється i сам статус лiтературної мови, оскiльки норма демократизується, стає проникливiшою для колишнiх нелiтературних мовних засобiв.

Можна стверджувати, що об'єктивна мовна норма складається стихiйно шляхом добору найзручнiших варiантiв мовного засобу, який i стає широко вживаним. Проте така норма, що стихiйно склалася, ще не обов'язково буде офiцiйно визнаною. Необхiдна кодифiкацiя норми, її узаконення фiксацiєю офiцiйних маркерiв (фiксацiя в нормативних словниках, перелiку правил тощо). Самме тут i виникають деякi проблеми, зокрема, опiр нормам з боку кодифiкаторiв або громадськостi, зрештою певної групи професiоналiв або “любителiв словесностi”, що набуває вигляду -- заборони на все нове.

Норма тримається на узусi; кодифiкована норма офiцiйно узаконює узус (або в певних особливих моментах вiдкидає його), у будьякому разi кодифiкацiя -- це усвiдомлена дiяльнiсть. Оскiльки кодифiкатори (окремi вченi, так i творчi колективи) можуть мати рiзнi погляди та установки, рiзну допустиму мiру прояву заборонених слововживань, подекуди рекомендацiї в офiцiйно виданих документах не збiгаються. Передусiм це стосується стилiстичних маркерiв у словниках, фiксацiї низки граматичних форм тощо. Такi розбiжностi засвiдчують не стiльки те, що при висвiтленнi мовних фактiв, при встановленнi норми можуть використовуватися рiзнi критерiї, скiльки суперечливiсть самого мовного матерiалу: мова -- багата на варiантнi форми i структури, i проблема вибору досить часто виявляється важкою. Окрiм того, беруть до уваги i “мовну полiтику” моменту. На рiзних етапах життя суспiльства вона заявляє про себе i проявляється порiзному.

Отже, кодифiкацiя норми є наслiдоком нормалiзаторської дiяльностi, а кодифiкатори, спостерiгаючи за мовленнєвою практикою, фiксують норму, яка склалася в самiй мовi, вiддаючи перевагу тому з варiантiв, що виявляється найактуальнiшим для певного промiжку часу.

Нормативнiсть тримається на мовнiй системностi i реалізується в об'єктивних процесах мовного розвитку. Паралельно (зазвичай, в iнших обсягах), вiдбувається процес iндивiдуальної мовленнєвої творчостi.

У письменникiв, поетiв, журналiстiв постiйно виникає потреба в створеннi нових слiв, зокрема -- адекватних соцiальним процесам. Отож, i виникають оказiоналiзми (вiд лат. occasio, род. в. occasionis -- випадок). Безперечно, що в поняття узусу i норми вони не входять. Оказiоналiзми можна вiдшукати в багатьох джерелах, i цi слова зовсiм не претендують на всезагальне визнання, хоча вiдомi численнi випадки “всезагального” iснування оказiонального слова.

Нас також цікавлять потенцiйнi слова, якi породжують оказiоналiзми. Прикладом цього слугує слово courriel, за моделлю якого створено серію термiнiв logiciel, didacticiel, progiciel, plugiciel, commerciel, obйsitiel, йnormiciel, йlphanticiel, partagiciel, gratuiciel, pollurriel, pourriel (Le petit Dico de la francophonie de NiouZeNet), graphologiciel (Erik Satie, Absurdictionnaire) пiд впливом iнтенсивного розвитку комп'ютерних технологiй. Паралельно з'явилося слово сompaquetage (упакування компактного диска), яке не було підтримане мовленнєвою практикою, оскiльки виявилось як вкрай несистемне утворення (аналогiчного programmepaquetage не було у мовi). Наступним можливим словом виявиться escabaud, яке є комбінацією лексем escabeau, m (лавка, табуретка; приставна драбина) та baud, m (iнф. бод (одиниця вимірювання)), яке позначатиме швидкiсть передачi даних, що передаються у формi прямого сигналу). Сучасна технiка пiдготувала його появу.

Прогнозованi оказiоналiзми швидко втрачають властивiсть новизни i переходять у нормативний словник мови, тобто набувають статусу узуальних слiв. До речi, самме навколо них виникають новi одиницi з елементом iel: з появою courriel з'являється i слово bourriel по аналогiї з лексемами astrologiciel, catalogiciel, dialogiciel, monologiciel, dialogiciel, prologiciel. Такi новотвори володiють всiма рисами, якi можна вимагати вiд нового слова: компактнiстю, мотивацiєю (courriel -- courrier йlectronique), зручнiстю граматичної iнтеграцiї (можуть вживатися як іменник i як прикметник). А запорукою їхньої узуалiзацiї є новий та досить продуктивний у сучасних наукових сферах суфiкс iel, передусiм у комп'ютернiй сферi.