Основні аспекти вивчення оказіональних новотворів у сучасній лінгвістиці

Зрозумiло, що до поняття норми наведенi мовнi одиницi жодного стосунку не мають, хоча створенi вони за певними мовними аналогами, за допомогою словотвiрних засобiв, якi є у мовi -- коренiв, суфiксiв, префiксiв (у М. Пруста iменники -- somnescence, ultralйgitimiste, balnйation, bйdaniste, charlisme, chinchardophile, fixure, incriminateur, morphinomanie, toppatelle, sorboniforme, surйminence; прикметники -- colorable, ferrailleux, choquable, copiable, mendelssohnien, infleurissable, aйrolithique, cambronnesque; дiєслова -- adomestiquer, condolйancer, catйchismer, montйnйgriser, migrainer; прислівники -- complexement, contagieusement, йcourtement, emmittouflement, enfarinement, enjuponnement, louisphilippement). Ці одиниці не витримали випробування часом, відображають лише синхронний зрiз та архаїзуються.

Якщо порiвнювати узуальнi найменування та оказiональнi, то є пiдстави констатувати, що оказiоналiзми характеризуються, поперше, варiативнiстю: один i той самий предмет у рiзних ситуацiях рiзними мовцями (або одним i тим самим) може бути названий порiзному, тодi як узуалiзацiя -- це встановлення стiйкого зв'язку певного предмета з однiєю конкретною назвою. Подруге, оказiональнi найменування, зазвичай, деформуються або анулюються пiсля їхнього вжитку, -- кожен раз, щоб назвати предмет, їх треба створювати заново: adorationner (adorer mais rationnellent), adimore (un sentiment plus fort qu'adorer comme aimer mais pour l'amitiй); узуальнi найменування -- вiдтворюванi, моменти творення в них дають мiсце моментам використання як готових одиниць мови. Процес створення оказiонального найменування вiдрiзняється вiд процесу узуалiзацiї ще й тим, що в першому бере участь один iндивiдуум, мовець, а другий -- результат дiяльностi колективу носiїв мови як мовцiв (що пишуть, говорять), так i слухачiв (що слухають, читають).

Тут постає доречне запитання: як вiдбувається процес входження найменувань у “живе” спiлкування? За нашими спостереженнями, iснує декiлька шляхiв для утворення i входження слова в узус. Можна вказати на рiзнi номiнацiї/узуалiзацiї -- штучної та природної. Для узуальної номiнацiї характерним є усвiдомлений пiдхiд до оказiональної номiнацiї та вiдбiр номiнативних варiантiв, намiр до закрiплення обраного варiанта як загальної норми. Природнiй номiнацiї властиве невимушене утворення оказiоналiзмiв. Такi оказiоналiзми виникають “випадково”, а входження чи невходження їх в узус залежить вiд того, чи здатне оказiональне найменування витримати конкуренцiю iнших можливих i реально iснуючих номiнативних варiантiв. До такого протиставлення штучної i природної номiнацiї/узуалiзацiї наближається спосiб розмежування двох видiв добору слiв, вiдзначений М.Г. Комлєвим: як i словотвiрний, так i слововикористовуючий. Формування лексичного поняття завершується вiдразу ж пiсля того, як знайдено словознак. Якщо предмет, явище, ознака, вiдношення повторюються, тобто функцiонують у мовi неодноразово, а уява в ньому узагальнюється, то ця обставина сприяє зародженню лексичного поняття i створенню для його фiксацiї словесного знаку [98, с. 84]. Протиставлення природної i штучної форм номiнацiї є вiдносним. Їхнi особливостi проявляються так чи iнакше у будьякому номiнативному актi i результатах номiнацiї, що вiдрiзняються лише дiапазоном природностi/штучностi. Головною ознакою “природностi” номiнацiї, на наше переконання, слугує її тiсний зв'язок з мовленнєвою практикою, пiд час якої i виникає потреба в новотворi, експлiкацiї.

Отже, сучасний стан французького мовлення характеризується досить великою кiлькiстю у нiй варiантних форм. Їхнє стильове диференцiювання дає змогу сформувати новий погляд на змiст поняття норми: дихотомiя нормативне -- ненормативне виявилася недостатньо чiткою i неадекватною щодо низки мовних явищ. З'являється диференцiйоване уявлення про норму, яка є досить еластичною, максимально наближеною до ситуацiї спiлкування, теми та умов спiлкування. Таким чином, загальна тенденція розвитку оказіонального словотворення простежується в напрямку розширення реалізації його потенціалу за рахунок більшої свободи, а отже розширення меж нормативності.

4. Оказіоналізми як різновид мовної гри

Термiн мовна гра став одним з найпопулярнiших термiнiв у мовознавствi кiнця XX столiття -- початку XXI столiття. Сьогоднi простежується тенденцiя щодо розповсюдження мовної гри у французькiй мовнiй дiяльностi. Про це засвiдчують очевиднi мовнi факти i зростаюча увага до них дослiдникiв. Феномен мовної гри пояснюють прагненням до експресiї мовлення. Позамовна причина “ескалацiї експресiй” (В.Г. Костомаров) наприкiнцi ХХ сторiччя -- в демократизацiї суспiльства, внутрiмовна -- у тенденцiї комунiкативної рiвностi адресанта та адресата мовлення, що ґрунтується на достатньо схожому фондi загальних знань. Як наслiдок цього -- “зрозумiлiсть” адресата.

Життєвi обставини у сукупностi з майстернiстю автора зумовлюють використання виразних, експресивних мовних засобiв, якi сприяють створенню особливого стилю i тих образiв, якими оперує автор. Саме через це з'являються зразки мовної гри.

Опис численних реалiй сьогодення, особливо тих, якi заслуговують iронiчного вiдношення, супроводжуються цiкавою грою слiв i смислiв, модифiкацiєю стандартних засобiв вираження, тобто, крiм традицiйних форм вираження, активну позицiю займають прийоми мовної гри. Велика кiлькiсть сучасних творiв привертає увагу не тільки оригінальністю авторської ідеї, несподiваною оцiнкою, але i своєрiднiстю форм i семантики їхнього словесного вираження.

Поняття мовної гри було введено Л. Вiтґенштейном [40]. Здатнiсть мислити формується тільки на основi мовної реальностi i, як наслiдок, рiзноманiтної мовної дiяльностi. Мовна гра супроводжує будьяку iншу форму дiяльностi людини, в цьому виражається первиннiсть мовної гри щодо iнших форм людської дiяльностi.

Фiлософи та психологи вважають мовну гру однiєю з фундаментальних властивостей людської натури [56, с. 138]. Людська свiдомiсть сприймає дійсність як гру. Мову (мовлення) також можна інтерпретувати як гру [Д.Б. Ельконін, 1978; Й. Хейзiнґа, 1997]. “Дух, який формує мову, ... перестрибує граючи з рівня матеріального на рівень думки. За вираженням абстрактного поняття ховається образ, метафора, а в метафорi захована гра слiв” [203, с. 17]. Мета гри -- принести задоволення людям, якi беруть у нiй участь.

Поняття мовної гри є складовою загальної теорії мов поряд з комп'ютерними, спортивними іграми та іграми в коханнi [121; 361; 61]. Мовна гра дослiджується в працях В.В. Виноградова, О.А. Земської, Н.Д. Арутюнової,

Т.О. Грiдiної, В.З. Санникова, Б.Ю. Нормана, М.Д. Голєва, Н.О. ЯнкоТриницької та iнших не випадково, оскiльки “мовна гра (в максимально широкому розумiннi термiна) -- це нетрадицiйне, неканонiчне використання мови, це творчiсть в мовi, це орiєнтацiя на скритi естетичнi можливостi мовного знаку” [137, с. 168]. Мовна гра активiзує увагу носiїв мови до мовної форми, до її структурних елементiв. Мовна гра пов'язана з ситуацією несподiванки, що зумовлена порушенням в ігровому текстi норм i стереотипiв та усвідомленням цього порушення.

В сучасному мовознавствi склалась стiйка традицiя в розумiннi мовної гри як свiдомого експерименту, який має установку на творчiсть.

У запропонованiй працi пiд мовною грою ми розумiємо вид мовленнєвої або мовної діяльності, що ґрунтується на iндивiдуальнiй творчостi, створює експресiю та виразнiсть мови i мовлення. Мовна гра особливо проявляється в оказiональних словах i виразах, вирiзняється гумором та гостротою. Мовна гра вносить в мовлення, в текст епатажнiсть, експресивнiсть, елементи пародії. Мовна гра -- це усвідомлене порушення стереотипу, закономiрностей функцiонування мовних одиниць в певному оточеннi та норми у мовному розумiннi соцiуму i конкретного iндивiда, що використовується для посилення виразностi тексту.

За кожним мовним вираженням може ховатися образ, метафора, а в кожній метафорі захована гра слів. Дiйсно, людина сама творить своє мовне буття, свій власний, придуманий світ:

“Chйrie tchador” (довга чорна чадра є типовим одягом арабських, зокрема, іранських жінок. Це є нацiональним атрибутом -- за аналогiєю утворено вираз “Chйrie, je t'adore!” (“Кохана, я тебе обожнюю!”) (Libйration,

le 13 septembre 2005); “Chapelle sixties” (Джейн Фонда, нiмфа “сексуальних” років, стверджувала, що вона -- релiгiйна особа) -- утворено за зразком “Chapelle Sixtine” (“Сiкстинська капелла”) (Libйration, le 11 octobre 2005); “Aux arbres citoyens!” (надмiрне використання лiсу хвилює багатьох людей, отож цим слоганом привертають увагу людей до цього факту -- утворено за зразком “Aux armes citoyens!”(слова з гiмну “Марсельєза”) (слоган асоціації збереження зелених насаджень) (www.auxarbrescitoyens.com); “Ripoux et narcos font coke commune en Colombie” (В Колумбії корупція -- скрiзь, поліція та наркоторговцi працюють майже рука в руку, спільно -- утворена паралель з “faire cause commune” -- займатися спільною справою (Libйration, le 19 janvier 2006).

Грою в широкому розумiнні цього слова можна вважати i будьяку поетичну творчість. Поезія як чинник ранньої культури народжувалася у грі і як гра постійно залишається на грані певної некерованості, жарту чи розваги. Передусiм, це стосувалося пiдбору слів та його складових для створення ритму i рими, а також образних фігур: метафори, метонімії, синекдохи, що найяскравiше вiдображається в поетичному дискурсi:

Et dиs lors, je me suis baignй dans le Poиme

De la Mer, infusй d'astres, et lactescent,

Dйvorant les azurs verts; oщ, flottaison blкme

Et ravie, un noyй pensif parfois descend (Arthur Rimbaud, Le bateau ivre, p. 28).

З допомогою метафори Артур Рембо описує море як поему “…je me suis baignй dans le Poиme De la Mer”. Спостерiгаємо граматичний зв'язок двох термiнiв (те, що порівнюється, і те, з чим порівнюється).

Необхiдно наголосити, що в усі часи письменники застосовували гру слiв. У ХІХ столітті тексти будувалися за принципом парадоксу, не порушуючи граматичних форм та структурних компонентів речення (Едвард Лір, Л. Керрол, К. Прутков та іншi), а на початку ХХ століття гра слiв спричинила до філософії зауму (Велемир Хлєбніков, Олексiй (Олександр) Кручених, Ігор Северянін, Данило Хармс) та мови абсурду.

На основі теорії асоціативного потенціалу слова Т.О. Грідіна розглядає операційні прийоми і механізми мовної гри i пропонує, слідом за О.А. Земською, класифікацію мовних iгор за: а) формою; б) змістом; в) формою та змістом. В основу цієї класифікації покладено оказіональні новотвори, якi є лексичними одиницями, що не відповідають загальноприйнятому вживанню [61, с. 4].

Використовуючи елементи гри в мовi, людина привертає увагу спiврозмовника. Проте задоволення вiд мовної аномалiї отримує тiльки той, хто володiє мовною нормою: “Libйration.fr fait page neuve” (французька газета оновлює свою вебсторiнку (в Інтернеті) -- за зразком “faire peau neuve” “цiлком змiнити погляди, стиль життя” (Libйration, le 18 octobre 2005); “Avignon: on y tance” (“Авiньйон: тут сварять”) -- останній фестиваль танцю в Авiньйонi зазнає рiзних труднощiв, i органiзаторiв сварять за це) -- гра слів: danser танцювати, tancer сварити (Libйration, le 24 juillet 2005); “Un baobab sur mon balcon” “Баобаб на моєму балконi” -- у Франції вирощують рiдкiснi види рослин, наприклад, баобаб, який з роками стає величезним деревом, що змогло б тримати балкон -- вираз утворено за зразком назви пiснi Роже Вiттакера “Un йlйphant sur mon balcon” (Libйration, le 5 juillet 2005); “Зa Mars ou зa casse” (майбутнє космічних дослiджень будується на успiху дослiджень планети Марс) -- цей вислiв утворено за зразком “Зa passe ou зa casse” “Пан або пропав!” (Libйration, le 12 mai 2005); “Le cash de l'oncle Tom” -- Том Круз є продюсером та виконавцем головної ролi стрiчки “Мiсiя неможлива3”, за яку вiн планує отримати близько 100 млн доларiв -- утворена паралель з назвою роману “La Case de l'oncle Tom” “Хатинка дядька Тома” (Libйration, le 3 mai 2005).

Здебiльшого, гру побудовано на римi. Цей принцип широко використовують:

-- у рекламних текстах: “La monnaie plastique: pratico plastique!” (рекламний слоган телефонної компанiї Telus, який переконує в тому, що дуже зручно користуватися кредитними картками) -- вiдбувається поєднання лексем pratico pratique та plastique; “Aidetoi et Shell t'aidera” (“Допоможи собі

i “Shell” тобі допоможе!”) -- слоган нафтової компанiї Shell використовувався у Францiї в епоху, коли у суспiльствi було надзвичайне релiгiйне пiднесення; утворений за зразком “Aidetoi et ciel t'aidera” (“Допоможи собі, i бог тобі допоможе!”); “Dofasco: notre fort, c'est l'acier; notre force, nos employйs” -- слоган металургійної компанiї Dofasco, яка продає сталь. У цьому рекламному виразi водночас вкладено почуття сили та людяностi;

-- у газетних заголовках: “Bonne presse contre mauvaise graisse” (Libйration, le 26 avril 2005) -- заголовок великими лiтерами (в газетi) статтi про антицелюлiтний крем, який пропонують фармацевтичнi компанiї, “L'eadministration en pleine eruption” (Libйration, le 17 mai 2005) -- у Францiї використання iнформацiйного управління стає дедалi популярнiшим, i весь цей процес є схожим на вулкан, який перебуває у станi виверження.

Принцип дії мовної гри -- зумисне використання відступаючих від норми та усвідомлених на тлі системи i норми явищ: “Мовленнєва гра породжує зовсім інші, аніж в узусі та нормі, засоби вираження певного змісту або об'єктивує новий зміст при збереженні чи зміні старої форми” [55, с. 136]. Отже, мовленнєва гра стирає грані між мовою та мовленням i є двоспрямованою щодо мови та мовлення. Вона реалiзує межі, парадоксальні випадки функціонування мовного знаку. Наприклад, у сценарiї Рене Госiннi “Пригоди Астерiкса iз Галлiї” простежуємо такi елементи мовної гри:

“-- Comment s'appelle cette ville? -- Divodurum. -- N'essaie pas de m'amadouer! Non, je ne veux pas de rhum!” -- фонетична гра слiв “Divodurum” (латинська назва мiста Метц) та запитання “Tu veux du rhum?” (Ти хочеш рому?), яке причулося Обелiксу (Le tour de Gaule d'Astйrix, p. 21);

“--Waterzooie! Waterzooie! Waterzooie! Morne Plat” (Astйrix chez les Belges, p. 39): Натяк на перший вiрш “Waterloo Waterloo morne plaine” -- цiлковита поразка, крах (“L'Expiation”, поема “des Chвtiments” Вiктора Гюго, в якiй описується поразка Наполеона поблизу Ватерлоо). Спостерiгаємо фонетичну гру слiв “Waterzooie” i “Waterloo”, та гру слiв “plat” cuisinй (кулiнарний напiвфабрикат) та “plaine” = relief plat (рiвнина);

“-- Faut vivre avec son temps... faut кtre antique!” -- гра слiв мiж виразом у прямому значеннi “vivre avec son temps” (жити в свiй час, епоху, тут римська античнiсть) та виразом “vivre avec son temps” (бути сучасним). Це подвiйне значення веде до протиставлення лексем “antique/moderne” -- античний, стародавнiй/сучасний (Astйrix et les Normands, p. 8);

“-- Et tout зa, зa fait d'excellents Gaulois!” -- натяк на пiсеньку вар'єте “Et tout зa, зa fait d'excellents Franзais” Морiса Шевальє (Astйrix et les Normands, p. 46);

“-- En tout cas, ils sauront qu'en Gaule, tout finit par des chansons!” -- натяк на прислiв'я “en France, tout finit par des chansons” -- “(у Францiї) все закiнчується пiснями” (Astйrix et les Normands, p. 46).

Вiдбувається пристосування певних стiйких висловiв iз замiною одного або двох компонентiв, нацiональномаркованих для нових мовних iнтенцiй (потреб), контекстно зумовлених.

Отже, вмiле використання з особливою художньою метою прийомiв семантичного зрушення є характерним для автора цього сценарiю, який свiдомо i з задоволенням долучається до мовної гри, демонструючи до того ж блискучу майстернiсть володiння стилем i жанром.

У сучасних дослiдженнях термiн мовна гра отримав дещо iнше (вузьке) тлумачення: пiд мовною грою розумiють усвiдомлене порушення норми. За такого пiдходу мовна гра протиставляється мовнiй помилцi, яка виникає як наслiдок ненавмисного порушення норми. За очевидностi та логiчностi такого протиставлення у сучаснiй мовнiй ситуацiї не завжди вдається визначити межу мiж помилкою i грою. Наприклад, у лiнгвiстичних дослiдженнях останнiх десятирiч ХХ ст. (Голєв, 1995; Апресян, 1990) все частiше звучить думка про те, що на змiну вiдношенню “нормапомилка” приходить вiдношення “нормаiнша норма”. “Iншi норми” -- це контекстна або ситуативна, тобто те, що традицiйно вважають помилкою, наприклад, невиправдане використання великої лiтери

у сучасних рекламних текстах, хоча в абревiатурах це сприймається не як порушення орфографiчної норми, а як реалiзацiя комунiкативної норми, що визначається завданнями рекламного тексту: AbraCadaBRI -- назва навчального закладу, де проводиться навчання з допомогою програмного забезпечення з геометрії пiд назвою“CabriGйomиtre” (Libйration, le 15 octobre 2005). Тут проведено аналогію з “абракадабранiсенiтниця”.

Отже, мають рацiю тi дослiдники, якi вважають, що питання нормативностi зникає з поля кодифiкування, а поняття правильне/неправильне все частiше змiнюється на поняття доречне/недоречне. Теза “правильне все те, що доречне” визначає реальнiсть комунiкативної або ситуативно обумовленої норми. Наголосимо також на тому, що мовна помилка має тенденцiю до перетворення у мовну гру.

Як і будьяка гра, мовна передбачає певну систему правил, у дотриманні яких і полягає мовна поведінка комунiкантiв. Використання мови у таких актах, як наказ, запитання, вітання, суперечка, переконання і так далi, актуалізується

у багатьох мовних іграх: “Casino: а vous dйjouer!” “Казино: вашi розчарування!” -- за зразком “A vous de jouer!” “Ваш хід! Ваша черга!”, цим пояснюється той факт, що значна кiлькiсть казино використовує рiзнi методи, аби отримати грошi гравцiв) (Libйration, le 16 mars 2005); “Il йtait mille et une fois...” (новий переклад знаменитих арабських казок) -- за зразком “Il йtait une fois...” “Жилибули” (Libйration, le 25 juin 2005).

Отже, будьяка мовленнєва діяльність, осмислена за своїм характером, фактично підпорядковується фіксованим у мові правилам. До того імпліцитна граматика жорстко регламентує кордони осмисленого для кожної мовленнєвої ситуацiї. Iншими словами, будьякий хід у певній мовній грі можна передбачити, звертаючись до правил. Якщо дотримуватись меж наведеної диференцiацiї дослiджуваних понять, то виявиться, що необхідною умовою ефективного взаєморозуміння є (або може стати) належність комунікантів до однiєї

i тієї ж мовної гри. Бо, коли будьякий мовний вислів здатний до інтерпретації за правилами актуальної мовної гри, то такою ж мірою може адекватно інтерпретувати будьякий мовний вислів. Звернемося до прикладiв: “James blond” (“Джеймс блонд” -- новий актор, який буде виконувати роль Джеймса Бонда, є блондином) (Libйration, le 14 octobre 2005); “Je ne pense qu'а chat” (Деякi особи просто в захопленні від котiв. Такий вислiв утворено за аналогією з “Je ne pense qu'а зa” (“Я думаю тільки про це”)) (Libйration, le 18 aoыt 2005); “Je suis dans la marge jusqu'au cou!” (утворення за аналогією з “кtre dans la merde jusqu'au cou!” (“бути цілком у безвихiдному становищi”) -- “la marge” (“маржа; нацiнка; дохiд”) у цьому випадку звучить, як питання кредиту, дуже популярної сьогоднi форми фінансування (слоган асоціації споживачiв Францiї); L'Harleysien (мотоцикли марки Харлей Девiдсон мають своїх прихильників скрiзь, i навiть у Франції) -- така лексема є комбінацією Arlйsienne (“Арлезiанка”, вiдома французька пісенька) та Harley (Харлей, марка мотоцикла) (Libйration, le 19 aoыt 2005).

Проте, згідно з положеннями Л. Вітгенштейна, мовна поведінка комунікантів полягає у здатності актуалізації мови в рiзних мовних іграх. Зі словами оперують таким чином, що з часом переводять їх то в одну, то в іншу концептуальну картину [55, с. 216]. Спираючись на інтерпретацію концептів, якi розглядає Л. Вітґенштейн, виявляється неможливим пояснення того, яким чином відбувається засвоєння нової мови. Дійсно, вважаючи основою для кожної мовної практики однозначну відповідність між словом і реакцією на це слово, дослідники Л. Вітґенштейна редукують мовленнєву діяльність індивидів до оперування певним набором реакцій на знаки. До того ж наголошується, що на звичне слово неможлива нова реакція (нова мовна поведінка), оскільки порушення правил гри означає її припинення.

Отож, мовну поведінку, яку ми розуміємо як дію з набором певних реакцій на знаки, цiлковито детерміновано правилами, що імпліцитно містяться у мові і закріплюють за будьяким типом мови певну мовленнєву поведінку її носіїв. Так само засвоєння тими, хто говорить, нових правил мовної поведінки, нової мовної гри, перебуває поза межами мовної компетенції. Згідно з положенням Л. Вітґенштейна про те, що правила не є чимось стійким, раз і назавжди встановленим. Навпаки, виникають нові ситуацiї, а інші стають застарілими, забуваються або змінюються [55, с. 90].

Отже, мовні ігри слугують деякими моделями, які своїми подібностями та вiдмiнностями покликані виявити можливості мови. Наприклад, вислiв “prкtаdйporter” (Antoine Blondin, l'Europe buissonniиre, p. 36) утворено за зразком “prкtаporter” чи “prкtаparler”. У реченнi “-- Alors, on a un cheval dans le grenier?” (Antoine Blondin, l'Europe buissonniиre), вираз “avoir un cheval dans le grenier” утворено за структурою виразу “avoir une araignйe dans le plafond” (бути чудернацьким, дивним). У наступному прикладi “Ici le rйpondeur tйlйphonique du professeur Dreyfuss, qui ne prend pas de messages. Au top sonore, vous disposez de trente secondes pour raccrocher. Beup”(Antoine Blondin, l'Europe buissonniиre, p. 27) вираз “vous disposez de trente secondes pour raccrocher” необхiдно було б оформити так: “vous disposez de trente secondes pour laisser votre message”. У цьому випадку дiєслово “raccrocher” набуває значення “laisser votre message” (“залишити повiдомлення”). Вiдбувається зближення семантики лексем; вступає у дію когнітивний чинник, який залежить від ситуації.

Отже, мовленнєву діяльність можна уявити як потiк постійно змiнних ситуацій вибору тим, хто говорить, того чи іншого семантичного варiанту мови, вже орієнтуючись на певну його модель (мовну гру). Подібні варіанти можна кваліфікувати як семантичну змінну, необхідну для пояснення можливості варіювання мови (як її використання з різними намірами і різними способами). На наш погляд, тільки з допомогою такої інтерпретації “мовної гри” стає можливим пояснення ситуації осмисленого використання однієї і тієї ж мовної одиниці в різних контекстах. Мова не є диференційованою на мовні ігри. Мовні ігри -- гіпотези, які можна пояснити. Самме вони моделюють нашу мовну поведінку, тому не мають власного онтологічного статусу. Вiдповiдно, й правила мовних ігор не вичерпують усіх властивостей та можливостей реального використання мови.

Наприклад, вираз “CubaCola” (“КубаКола”, твiр Дiдьє ван Ковелерта та Франка Бонне) поєднує у собi слова “Cuba”, як соцiалiстична країна та “CocaCola”, як символ продукту капiталiстичного ладу. Оказiональнiсть номінації CubaCola полягає в порушеннi семантикостилiстичної моделi словотвору:

в одну лексему об'єднано дві несумісні щодо семантичного i стилiстичного змiсту одиниці -- Cuba та Cola. Автор поєднав їх за причиною подiбностi початкових складових звукiв.

Щодо вислову “Poisson d'amour” (“Рибка кохання” -- назва роману

Д. ван Ковелера), асоцiацiї, якi виникають вiд слова “poisson”, розривають спiльний зв'язок i ремотивують слово “amour”. Вiдразу ж вiдзначаємо вiдсутнiсть артикля, що зумовлює сталий вираз “Poisson d'avril” (Didier van Cauwelaert, Poisson d'amour). У творi вже згаданого автора “Шлях в один кiнець” трапляється слово “diablegardien”, утворене вiдповiдно до моделi “angegardien” -- ангелхоронитель (Didier van Cauwelaert, Un aller simple, p. 89).

Як i будьяка гра, мовна здiйснюється за правилами, до яких належать:

-- наявнiсть учасникiв гри -- творця та отримувача мовлення;

-- наявнiсть iгрового матерiалу -- мовних засобiв, якi використовуються творцем та сприймаються отримувачем мовлення;

-- наявнiсть умов гри;

-- знайомство учасникiв з умовами гри;

-- поведiнка учасникiв, яка вiдповiдає умовам i правилам гри.

Мовну гру можна передавати i через театралiзацiю дiй. У цьому випадку автор сам є актором. Знаковiсть ролi передбачає i характер iнтерпретацiй,

є своєрiдною платформою для оцiнок, втягуючи читача у полемiку i з автором, i з героєм. Граючи, автор втручається в подiю, трансформує i навiть змінює її. Розігрується сама подiя: “Dans Absurdistan” (йдеться про Афганiстан, країну вiддалену та бiдну, де вiдбуваються абсурднi речi) (http://www.courrierinternational.com); “Non aux Busheries” (Президент Дж. Буш не є популярним сьогоднi, його часто порiвнюють з м'ясником в зв'язку з вiйною в Іраку) (Le Monde, le 7 septembre 2007); “Au Danemark, le sapin de Noлl cache une forкt de pesticides” (мова йде про забруднення навколишнього середовища, яке є проблемою сучасного свiту; автор проводить паралель з прислiв'ям “les arbres cachent la forкt” (“не видно за деревами лiсу”)) (Libйration, le 29 dйcembre 2005).

“Правила” мовної гри є не що інше, як наші припущення щодо характеру референціальних намірів інших носіїв мови. Їх висувають з метою виявлення

у мовленнєвій поведінці певних семантичних регулярностей для передбачення чергових мовленнєвих дій.

Однак за всієї різноманiтності існуючих комунікативних ситуацiй наша мовленнєва активність не розпадається на значну кількість дрiбних дискретних фрагментів мови. Навпаки, ми володіємо властивістю її реалізації різними способами, з різними референціальними намірами. Така властивість є вмінням орієнтувати свою мовну поведінку на ту чи іншу її модель (мовну гру).

Наприклад, у Дiдьє ван Ковелера гра слiв є дуже рiзноманiтною. В романi “Рибка кохання” головний герой Фiлiпп вперше готується провiдати Беатрiс:

-- Demain, j'irai la dйcevoir. (-- Завтра, я пiду її розчаровувати)

(D. van Cauwelaert, Poisson d'amour, p. 33). У цьому прикладi видається, що це мовний ляпсус, i замiсть “j'irai la dйcevoir” хочеться прочитати“j'irai la voir”. Введення дивного слова “dйcevoir” всередину простого речення “j'irai la voir”, нав'язує новий змiст, синтез очiкуваного i неочiкуваного: Фiлiпп збирається вiдвiдати Беатрiс, але очiкує на те, що вона бiльше ним не буде цiкавитися, коли ближче взнає його. Щоб досягти такого ефекту, використано синтаксичний вiдступ, що сприймається як нейтральний стан речення. Сегмент “j'irai la voir”, згiдно цих мiркувань, розглядається як “phrase simple possible”. Дiєслово“dйcevoir” не конкретизує ситуацію, натомість збуджує очiкування непередбачуваної ситуації. В конкретному випадку наявна словесна гра, що переходить у реальну дію.

Отже, сьогоднi у процесах спiлкування свiдома словесна гра дещо розповсюдженiша, анiж будьколи, що також стимулює створення дотепних новотворiв сатиричного, жартiвливого чи iронiчного характеру i набуває когнітивнiшого образного характеру: “Le raslemicro des pigistes et prйcaires” (на Радiо Франс майже кожен другий журналiст перебуває на вiдряднiй оплатi, отож журналiсти втомилися вiд такої ситуацiї) -- raslemicro створено за аналогiєю до en avoir raslebol -- втратити сили робити будьщо (Libйration, le 16 mai 2005); “Que le pire gagne!” -- за зразком “Que le meilleur gagne!” (пiдкреслено той факт, що у Францiї кандитати на виборах сприймаються негативно) (Libйration, le 19 avril 2005); “Villepin, le hussard sыr de soi”-- пiдкреслено факт, що французький полiтик поводиться як кавалерист, трощачи все довколо себе (на взiрець заголовка книги “Le Hussard sur le toit”) (Libйration, le 24 mars 2006); “Vladimir Poutine tend une main... de fer”-- пояснюється факт, що Європа розраховує на російський газ, а президент Росії висуває свої вимоги для поставок газу в країни Європи) -- на кшталт “main de fer dans gant de velours” = залiзна рука в оксамитовiй рукавичцi ? м'яко стелить, але твердо спати (Libйration, le 11 fйvrier 2006), “Tout va trиs bien, madame la banquise, tout va trиs bien” (за аналогiєю до слiв з вiдомої пiсеньки “Tout va trиs bien, madame la marquise, tout va trиs bien” (Libйration, le 30 septembre 2005).

Виокремлюючи передусiм словесну гру, I.Б. Голуб та Д.Е. Розенталь, пропонують визначати її як “обiгрування” значення слова, наприклад, у каламбурi, який може полягати як в новiй народнiй етимологiзацiї слова за спiвзвучанням, так i в утвореннi нового мовного омонiма вiд спiвзвучного кореня. Якщо спiврозмовник не розумiє, яке самме слово “звучить” у фразi, то тодi може вiдбутися перекручування змiсту висловлювання, гра стає порожньою. Високий рівень освіченості мовцiв дає змогу творити мовлення, використовуючи широку палiтру синонiмiв, алюзій тощо. Отже, мовна креативнiсть притамання не тiльки для письменникiв, але й для всiх. Вивчення експресивних властивостей мови переконує в широкому розповсюдженнi iндивiдуальної словотворчостi. Бажання мовця покепкувати, посмiятися, пожартувати реалiзується у створеннi таких цiкавих оказiоналiзмiв, якi знаходимо в таких текстових фрагментах:

“Roublйe par une jolie fleuriste, Rachel va douter de son orientation sexuelle. Quand l'homosexualitй se rйsume а un principe dramatique, le film ne peut кtre que paresseux (L'Express, le 27 novembre 2006) -- roublйe (мова йде про привабливу росiянку, яка є мільярдеркою та сприймається блискучою i безкомпромiсною). У цьому випадку проведено паралель з roublard (хитрий, продувний), roulйe (струнка, гарненька) та rouble (рубль -- грошова одиниця Росiї);

“Le mйdecin…doit recevoir une rйmunйration globale. Mode et niveau de rйmunйration sont deux concepts diffйrents, et il est important de le rappeler а nos reprйsentants syndicaux encore trиs attachйs а la “castonguette” (Le Devoir,

le 17 mai 2002) -- Castonguette (вид медичної страховки, введений з ініціативи (“під дудку”) Клода Кастонге. Простежується також зв'язок з кастаньєтами (музичним iнструментом) -- castagnettes);

“Je pense par exemple qu'il y a autant de personnes а Montrйal qui aimeraient vivre en AbitibiTйmiscamingue que de Tйmiscabitibiens qui veulent vivre а Monstrйal” (www.radiocanada.ca, avril 2004) -- Monstrйal (Монреаль сприймається як мiстомонстр, оскiльки є надзвичайно неспокiйним, як i будьякий сучасний мегаполіс).

Щоб пояснити феномен появи комiчного ефекту у грi слiв, П'єр Гiро розрiзняє “le ludant”, такий текст, який не очiкує читач, i “le ludй”, латентний (скритий) текст, на який очiкували [243, с. 105]. У А. Алле вiдомi та очiкуванi мовнi структури формують основу “ludй”, звiдки й екстраполюються змiни. Отже, ефективнiсть гри слiв -- це здатнiсть змiцнити свою психiчну енергiю, психологiчний стан. Пор.: “Il m'aperзut, se dйcliqua, tel le ressort A. Boudin (voyez ce ressort) et vint vers moi [...]” (Alphonse Allais, Deux et deux font cinq, p. 27); M. Raoul Oger, pour ne citer que ses initiales, [...] (Alphonse Allais, Deux et deux font cinq, p. 34). У двох випадках спостерiгаємо гру слiв, якi схожi за звуковим складом.

У творi Антуана Блондена “l'Europe buissonniиre” герой роману Сюперньєль нiяк не може наважитися пiти на вокзал. У нього, як зауважує автор, продажна душа: “l'вme de Buridan” (Antoine Blondin, l'Europe buissonniиre, p. 62). “L'вne de Buridan”, це осел, який водночас страждає вiд голоду та спраги, нiяк не може вибрати мiж водою i вiвсом, якi йому пропонують, i, зрештою, помирає. Щоб висмiяти нерiшучiсть персонажа, автор використовує гру слiв.

Ще один приклад: у романi “l'Humeur vagabonde” Антуана Блондена, на кладовищi зустрiчаємо подружжя, яке вирiшило поховати свiй прах (останки) окремо одне вiд одного“cendres а part” (за зразком “faire chambre а part” (“спати в рiзних кiмнатах”), у творi “les Vacances du fantфme” Дiдьє ван де Ковелерта: “hospice а part” (“притулок, окремий для кожного”) i в романi “le Nиgre”: “nиgre а part” (окремий негр).

Мовна гра максимально наближена до імпровізації i прагне уникати закостенілості. В iдеалi її сприймають як безконечний процес, оскiльки в неї

є початок, однак принципово не може бути кiнця як наслiдку. Сенс не у пiдсумку, а в самому рухові, у рефлексiї над масою мовних знаків, якi проходять через свiдомiсть автора, своєрiдне “вiдмивання” їх від популярних стереотипiв сприйняття.

Автор з необхідністю приходить до породження нової моделi шляхом перетворення вже iснуючого мовного матерiалу, хоча, можливо, вiн i не ставив перед собою такого завдання. У кiнцевому пiдсумку будьякий формальний художнiй засіб слугує iнструментом пiзнання. А функція ігрових прийомiв до того ж особлива: вони наче підкреслюють відносність своїх пізнавальних можливостей, не наполягають на безумовнiй правильності тієї моделi свiту, яку створюють, i бувають пов'язанi зi “сміховим” початком: “Alibaba.com, le sйsame de Yahoo pour s'ouvrir la Chine” (“Alibaba.com, сезам пошукового сервера Yahoo, щоб вiдкритися в Китаї” -- пошуковий сервер Yahoo планує вiдкритися в Китаї, а цей iнформацiйний ринок схожий на печеру АлiБаби. Щоб вiдчинити її, потрібно прокричати “Сезам, вiдкрийся!” (Libйration, le 12 aoыt 2005).

Можна узагальнити, що мовні ігри в їхньому сучасному розмаїттi перспективнi для визначення маніпулятивних функцій мови, маніпулювання якою -- своєрідна орієнтовна діяльність, мета якої -- релятивізація різних концептуальних картин у бiк соціально значимих, тобто мовно соціалізованих форм життя. Маніпулювання мовою реалізується у вправностi використовувати різноманітні комбінації одиниць, які заздалегідь непередбачені,

у майстерностi адаптувати мову до нових ситуацій та контекстів, накладаючи нові схеми на зміст набутого нами досвіду: “Les Rolling Stones: plus de 40 ans de satisfaction” (ця музична група виступає з успiхом вже понад 40 рокiв, а одна з їхнiх пiсень має назву “Satisfaction”) (Libйration, le 3 septembre 2006); “La saga d'un symbole gros porteur d'Europe” (Європа прагне бути кращою за Сполученi Штати Америки, а випуск у продаж важкого транспортного лiтака “Airbus 380” є тому пiдтвердженням (за аналогiєю до виразу “symbole porteur de…”) (Libйration, le 18 janvier 2005). Ця мовна творчість є важливою умовою подальшої комунікації. Орiєнтуючись на рiзнi моделi мовленнєвої активностi, основною умовою успiху взаєморозумiння мiж учасниками буде здатнiсть досягнути загальнозначущого коду комунiкацiї. Заданiсть на мовну гру знімає протиріччя між узуальним і оказіональним вживанням слів. У мовній грі актуалізується як установка на норму (систему), так і на усвідомлене відтворення мовних аномалій: що ж стосується реалізації запрограмованого ефекту мовної гри, її аномального, асистемного характеру, то можна розглядати цю особливість мовної гри і через призму потенційності мовних явищ, бо часто інновація є усвідомленою або ще неусвідомленою закономірністю. Не претендуючи на статус нормативних, факти мовної гри однак корелюють з багатьма тенденціями розвитку мови.

Отже, мовна гра активiзує увагу носiїв мови до мовної форми, тобто до її структурних елементiв, вона пов'язана з ситуацiєю несподiванки, зумовленої порушенням в iгровому текстi певних норм i стереотипiв та усвiдомленням цього порушення.

Творці мовної гри -- носії різних рівнів освіченості і культури -- елітарна верхівка (згадаймо, гра в каламбури -- улюблена розвага аристократії у минулі сторіччя), літератори, якi проводять цей унікальний експеримент у своїй творчості, оскільки немає жодного письменника, який би не прагнув більшої виразності, прості люди, що творять демократичні, низові форми мовної гри -- усі вони, граючись із мовленням, можливо, не завжди свідомо, переслідують не лише реальні цілі (заінтригувати, захопити, змусити звернути на себе увагу), а й розвивають мовлення, мислення, повсякчас збагачують мову свіжими і неповторними новотворами, лаконiчними i дотепними вираженнями. Мовна гра стає тим унікальним, чи не єдиним випадоком, коли гра перетворяється на надзвичайно вдалий стилістичний прийом.

Мовну гру найчастiше використовують у розмовному мовленнi, де узус розсуває перешкоди для комунiкативного вираження. Зазвичай, використовуються словотвiрнi можливостi, скерованi на порушення семантичних i прагматичних установ. Мовна гра реалiзує безкiнечний смисловий потенцiал емотивного коду мови.

Отже, феномен мовної гри зводиться не тiльки до стилiстичного прийому, мовленнєвого експерименту, але i до вияву прихованих потенцiйних словотвiрних можливостей, для яких принцип вiдхилення вiд норми вирiзняють лексичну динамiку сучасної французької мови.

Размещено на Allbest.ru