Загальні ознаки англійського речення як основної синтаксичної одиниці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Види англійських речень

1.1 Основні ознаки англійського речення

1.2 Види простого речення

1.3 Складні речення: види та структура

1.4 Безособові речення

1.5 Питальні речення

Розділ 2 Синтаксис речення

2.1 Логіко-граматична динаміка англійського речення як синтаксична константа сучасних мов

2.2 Структурно-семантичні характеристики потенційно складносурядного речення в сучасному англійському розмовному мовленні

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми. Англійське мовознавство, особливо минулого століття, досягло значно більших успіхів в області вивчення морфології, ніж синтаксису, незважаючи на окремі праці видатних англійських, російських та українських синтаксистів, серед яких першим повинне бути назване ім'я Л.С. Бархударова, Б.А. Іл'їша, І.В. Корунця, У.Л. Чейфа. У зв'язку із цим цілком закономірною є підвищена увага до синтаксису англійської мови, характерна для сучасного періоду дослідження.

Вивчення типів простого речення - одна з найважливіших сторін роботи мовознавців в області синтаксису англійської мови.

Граматика складається з 2 розділів: морфології і синтаксису. Морфологія - розділ граматики, що вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і пов'язаних з ними граматичних значень. Синтаксис - розділ граматики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення. Основні одиниці граматики: морфема для морфології і речення для синтаксису.

Речення - одна з основних граматичних категорій синтаксису, яка протиставляється в його системі слову та словосполученню за формами, значеннями та функціями. В широкому значенні це будь-яке - від розгорнутого синтаксичного утворення до окремого слова або словоформи - висловлювання, яке повідомляє про щось і розраховане на слухове або зорове сприйняття. Речення може бути простим і складним. У вузькому, власне граматичному, значенні просте речення - це така одиниця повідомлення, яка, будучи створеною за спеціально призначеним для цього граматичним зразком, має значення предикативності. Основними ознаками простого речення є: його синтаксична структура, що формується певними словоформами в їх відношеннях одне до одного; його семантична структура; порядок слів та інтонація; члени речення як компоненти предикативної основи речення або її поширювачі. Залежно від мети повідомлення речення можуть бути розповідними, питальними або спонукальними. Просте речення як елементарна синтаксична конструкція складається з двох (інколи - більше) форм слів, поєднаних одне з одним специфічним, існуючим лише у реченні синтаксичним зв'язком, або ж з однієї форми слова (що трапляється рідше). Речення може бути поширеним за правилами прислівних зв'язків - узгодження, керування, прилягання, або словоформами, які поширюють речення в цілому. Елементарний зразок, за яким будується просте непоширене речення, складає його структурну схему, структурний зразок. Ці зразки класифікуються за різними основами: однокомпонентні та двокомпонентні, вільні та обмежені з боку лексичного складу, такі, що містять або не містять парадигматичних характеристик, не фразеологізовані й фразеологізовані. Кожна мова має власну систему таких структурних зразків. Окремі зразки в різних мовах можуть співпадати, але системи в цілому завжди відрізняються.

Речення поєднує в одній своїй граматичній формі кілька значень різного ступеню абстракції. По-перше, сам структурний зразок речення має абстраговане значення, спільне для всіх речень, це так звана предикативність. Проте в конкретних реченнях на значення предикативності накладається нове, іншої якості значення. Такі значення належать до семантичної структури речення. Речення, які мають різну граматичну організацію, але близьку семантичну структуру, в деяких дослідженнях розглядаються як трансформи, тобто перетворення одного в інше. І в українській, і в західноєвропейській лінгвістиці речення та його компоненти тривалий час вивчалися як категорії, що збігаються з логічним судженням. У вивченні речення як власне мовної, синтаксичної категорії, що має свої формальні та змістові характеристики, склалося кілька напрямів, пов'язаних:

1) з ученням про речення як про складну багаторівневу структуру;

2) з теорією генеруючої граматики та трансформаційного синтаксису;

3) з різними вченнями про речення як про синтагматичну низку зв'язків та відношень, про аранжування слів;

4) з аналізом речення передусім як одиниці значення.

В 60-70 речення вивчалось в аспекті теорії глибинних та поверхневих структур та пропозитивної номінації. В 60-80 роках активно досліджуються парадигматичні зв'язки та відношення у реченні, які організовують його в певну систему, а також його змістова будова.

Мета роботи - дати всебічний аналіз структури речень.

Об'єкт дослідження - загальні ознаки речень як основної синтаксичної одиниці в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження - категорії речень та засоби її реалізації в сучасній англійській мові.

Виходячи з мети курсової роботи ми ставимо перед собою такі завдання:

- визначимо основні ознаки та види англійських речень, а саме розглянемо просте речення та складне речення;

- познайомимося з безособовими реченнями та проаналізуємо наказові та питальні речення;

- підтвердимо, що речення є основною синтаксичною одиницею;

- вивчимо логіко-граматичну динаміку англійського речення як синтаксичної константи;

- визначимо основні види синтаксичних трансформацій при художньому перекладі.

Методи дослідження - метод кількісної обробки, порівняльно-зіставний.

Наша курсова робота складається з двох розділів. В першому розділі розглядаються основні види англійських речень, їх структура та відмінності. В другому розділі, ми підтверджуємо, що речення є основною синтаксичною одиницею. Висновки нашої роботи аналізують та охарактеризовують англійське речення за синтаксичними ознаками.

РОЗДІЛ 1 ВИДИ АНГЛІЙСЬКИХ РЕЧЕНЬ

1.1 Основні ознаки англійського речення

Реченням (sentence) називається мовна одиниця, що має структуру, яка надає цій одиниці можливість вжитку у якості мінімального висловлювання (мовного витвору), а саме підметово-присудкову структуру.[2, с.141]

За структурою розрізняють прості (simple) та складні (composite) речення. Граматична форма речення багатокомпонентна, її специфічність полягає у наявності у ньому певного набору слів, що стоять у певній послідовності.

Семантичне значення речення - це його індивідуальний зміст, який формується конкретним лексичним наповненням його компонентів.

Граматичне значення речення - це узагальнений зміст властивостей не одного, а класу речень.

Перший і необхідний етап у дослідженні структури речення - його сегментація, тобто членування складу речення на складові частини.

Увага до складових речення має об'єктивні, пов'язані із природою досліджуваного явища підстави: речення не надані в готовому виді носіям мови, а щораз «збираються», «монтуються» ними зі слів, яким у реченні надаються функціональні, синтаксичні значення.

Речення як одиниця мови, за допомогою якої здійснюється мовне спілкування, повинне, з одного боку, відбивати все різноманіття можливих, постійно мінливих позамовних ситуацій, а з іншого - через узагальнюючий характер структурних схем і семантичних конфігурацій упорядковувати подання про них. Лише при задоволенні цих вимог мова може ефективно функціонувати як засіб спілкування й засіб мислення людини. Природно очікувати, що член речення як конституент речення не може бути байдужим до цих вимог, а, навпаки, повинен забезпечувати їхнє виконання. Це дійсно так.

Член речення при незмінності його функціональної синтаксичної природи у всій незліченній безлічі реальних речень (підмет як джерело або об'єкт дії, присудок як предицюєма підмету ознака й т.д.), по-різному виражений лексично або в силу можливої різної референтної віднесеності в умовах ідентичності лексем, співвідноситься як компонент кожного нового речення із все новими предметами, їхніми властивостями, умовами їхнього існування, тим самим забезпечуючи відбиття кінцевою добіркою мовних засобів нескінченного розмаїття об'єктивного світу та світів, створюваних інтелектуальною діяльністю людини. Разом з тим кількісно обмежений, історично й соціально відпрацьований інвентар структурних формул речення з характерної для кожної з них схемою членів речення і їхніх груп дозволяє представляти кожну нову ситуацію як за добіркою учасників ситуації, так і по їхнім взаємним відносинам як щось у своїх самих загальних властивостях типове й тому відоме. Так, у кожному реченні діалектично сполучаються нове й старе, відоме й невідоме.

Член речення - двосторонній мовний знак, що володіє значенням і формою. Його значенням є синтаксична функція, тобто те змістовне відношення, у якому даний синтаксичний елемент перебуває до іншого в складі деякої синтаксичної послідовності елементів. Форма члена речення - це все те, що дозволяє ідентифікувати слово або групу слів як носія певного синтактико-функціонального значення. Таким чином, синтаксична форма, на відміну від морфологічної, багатокомпонентна[10, c.183-185].

Головними членами речення є підмет та присудок.

Підмет вказує на суб'єкт дії (стану) або на носіях знаки, вираженої присудком незалежно від інших членів речення. Може бути вираженим одним словом, групою слів або підрядним реченням.

Присудок - другий головний член речення, що означає дію або якість предмета, вираженого підметом. Він є незалежним членом речення.

1.2 Види простого речення

Залежно від характеру підмета, розрізняють особові (personal), неозначено-особові (indefinite-personal) та безособові (impersonal) речення.

Особовим називається речення, підмет якого означає певну особу, предмет або абстрактне поняття:

Where is the doctor? - Де лікар?

The shop was closed. - Крамниця була зачинена.

The thought made him happy. - Ця думка робила його щасливим.

Неозначено-особовим називається речення, присудок якого означає дію, що стосується людей загалом, будь-якої особи або неозначеної кількості людей. Підметом у таких реченнях виступає неозначений займенник one або займенник we, you, they у неозначено-особовому значенні:

One never can be sure. - Ніколи не можна знати напевне.

Is that all they teach you over the school? - І це все чому вас навчають у школі?

You never can tell what will happen. - Ніколи не скажеш, що трапиться.

Безособовим називається таке речення, присудок якого не відноситься ні до особи, ні до предмета, ні до абстрактного поняття. Безособові речення описують явища навколишнього світу, що відбуваються незалежно від волі або бажання людини і є результатом розвитку абстрактного мислення[18, c.52]. Сутність безособовості розглядається лінгвістами по-різному, але найчастіше вона визначається через ознаку безсуб'єктності [15, c.3;16, c.87].На відміну від російської та української мови, де безособове речення не може мати підмета, в англійській мові існує формальний підмет, виражений займенником it, який ставиться на початку речення:

It was getting dark. (Hemingway) - Сутеніло.

It rained on all morning.(Hemingway) - Весь ранок ішов дощ.[5, c.194].

Речення, що містять підмет та присудок, називаються двоскладними реченнями. Присудок двоскладних речень може бути виражений дієсловом у особовій формі , що являє собою найбільш типову форму присудка цих типів речення, або дієсловом-зв'язкою і предикативною частиною; остання може складатися з компонента, що відноситься до однієї із знаменних частин мови, - іменника, прикметника, займенника, чисельника, або прислівника.

Залежно від форми вираження присудка, двоскладні речення діляться на два типи: тип дієслівних речень і тип іменних речень.[1, c.189]

У англійській мові двоскладні речення представлені ширше, ніж в українській та російській. На відміну від англійської в українській мові не існує наступних типів двоскладних речень:

- безособові речення, що представлені безособовим займенником підметом it: It is thundering. It snowed.

- неозначено-особові речення, де підмет виражений неозначено-особовими займенниками one, they, you: They say. You don't say so.

- речення із згаданими вище вставними «it» або «there»: It's time to start. There's nothing much to say.

- речення із дієсловом у пасивній формі із прийменником: He was sent for. The project is objected to everywhere.

- речення із другорядною предикацією: I thought him to be a teacher. - Я думав, що він учитель. We saw her cross the street. - Ми бачили, як він переходив вулицю. He entered the room, pipe in mouth. - Він зайшов у кімнату з люлькою в зубах.

- речення з герундіальними зворотами у якості предикативних конструкцій. Семантичні еквіваленти цих речень представлені в українській простими або складними реченнями. Наприклад, We learnt of his being decorated. - Ми дізналися про його нагородження ( про те, що його нагороджено). You can rely on her coming in time. - Ви можете розраховувати на її вчасний прихід (на те, що вона прийде вчасно). [14, с.326-327]

Крім двоскладних, у різних мовах можна зустріти такі речення, у яких є тільки один головний член речення, частіше присудок, наприклад, морозить, сутеніє, рідше лише підмет, наприклад, ранок, телефонний дзвінок. Ці речення називаються односкладними. Як за своєю структурою, так і за інформацією, що вони передають, ці речення відрізняються від двоскладних.[19, с.175]

Односкладні речення займають різне місце у типології речення у англійській, українській і російській мові. У російській та українській мові легко виявити відоме різноманіття типів односкладних речень і варіативність їх семантики. В англійській мові кількість типів односкладних речень мала. Це можна пояснити аналітичною побудовою речення, що склалася у новий період розвитку англійської мови, із властивим йому твердим порядком слів і обов'язковою наявністю підмита, хоча б і формального. Так, наприклад, в одних випадках великому класу російських та українських односкладних речень, таких, як сутеніє, морозить, важко, важливо, мені весело та ін., в англійській мові відповідають двоскладні речення; пор.: it is getting dark, it freezes, it is difficult, it is important із вираженим формальним підметом it.

В залежності від головного члена речення, односкладні речення в російській та українській мовах діляться на два типи: дієслівний та іменний.

Дієслівний тип ділиться, у свою чергу, на декілька підтипів в залежності від тієї форми, яку має дієслівний присудок. Із них ми зазначимо лише ті, що мають безпосереднє відношення до даної теми.

Речення із присудком у формі 3-ої особи однини; пор.:

Смеркалось; на столе блистая

Шипел вечерний самовар,

Китайский чайник нагревая.

(А.С. Пушкин. Евгений Онегин)

Вечерело. Дрожь в конях.

Стужа злее на ночь…

(Н.А. Некрасов. Генерал Топтыгин)

Ці речення зазвичай виражають стан погоди або навколишнього середовища.

Відповідні до них англійські речення відносяться до типу двоскладних речень із підметом it: it was getting dark, when Bob reached the town.

Речення, що складаються із дієслівного присудка, вираженого формами допоміжних дієслів, і предикативного прислівника; пор.: Сквозь серый камень вода сочилась, и было душно в ущелье тёмном, и пахло гнилью. (А.М. Горький. Песня о Соколе)

Відповідні англійські речення, зазвичай, є двоскладними і відносяться до іменного з підметом it; пор.:How hot it was up here!- how noisy. (J.Galsworthy. Indian Summer of a Forsyte.)

Іменний тип представлений одним типом речень, у яких головний член речення виражений іменником у називному відмінку. Речення цього типу можуть мати форму тільки теперішнього часу; пор.:

Тишь. Безлюдье вокруг.

Чуть приметна тропинка росистая.

(И.С.Никитин. Утро).

Зазвичай цьому типу речення в англійській мові відповідають двоскладні речення із формальним підметом it.[1, c.186-198]

1.3 Складні речення: види та структура

Складне речення - це речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну й інтонаційну єдність.

Складне речення характеризується сукупністю ознак, серед яких найістотнішими є такі:

1) поліпредикативність;

2) особлива структурна схема;

3) семантична й інтонаційна цілісність, завершеність.

Основні типи складних речень. Залежно від структури складних речень, зокрема залежно від того, якими основними засобами поєднані між собою в одне ціле їхні предикативні частини, усі складні речення поділяються на дві основні групи:

1) сполучникові складні речення, тобто складні речення із сполучниковим чи відносним зв'язком;

2) безсполучникові складні речення, тобто складні речення із безсполучниковим зв'язком. У перших предикативні частини поєднані в одне ціле за допомогою сполучних засобів (сполучників і сполучних слів) та інтонації, а в других основним засобом зв'язку між їхніми елементами виступає інтонація.

Складні речення із сполучниковим (відносним) зв'язком залежно від того, за допомогою яких сполучників поєднуються їхні предикативні частини, у свою чергу, поділяються на дві структурно-семантичні групи:

1) складносурядні речення;

2) складнопідрядні речення.

У перших предикативні частини поєднуються в одне ціле за допомогою сполучників сурядності, а в других - за допомогою сполучників підрядності і сполучних слів.

Семантична відмінність поміж складносурядними і складнопідрядними реченнями полягає в тому, що, виражаючи різні граматичні значення, сполучники підрядності і сполучні слова вказують в одночасно і на залежність однієї предикативної частини від іншої, в той час як сполучники сурядності такої залежності не виражають.

При зазначенні різновидів складних речень можуть використовуватися й інші критерії. Так, з погляду можливості / неможливості продовження деякі вчені розрізняють складні речення відкритої та закритої структури. Перші із них при бажанні можуть бути поповнені (продовжені) новими предикативними одиницями (наприклад, складносурядні речення з єднальними і розділовими сполучниками), а другі такій операції не підлягають (наприклад, складносурядні речення з протиставними сполучниками).

Результати дослідження. Для дослідження нами було обрано три різновиди складних речень:

- сполучникові/безсполучникові;

- складносурядні/складнопідрядні;

- складні речення відкритої/закритої структури.

Виявилося, що загальна кількість складних речень в українському та англійському текстах трохи відрізняється (202 - у англійському та 192- в українському текстах).

Сполучникових складних речень в українському тексті - 104, безсполучникових - 88, а в англійському сполучникових - 138, безсполучникових - 64.

Сполучникові:

1) It was morning, and the new sun sparkled gold across the ripples of a gentle sea.

2) Boats will be few, and the surface fish will be swimming deep.

3) This flying business is all very well, but you can't eat a glide, you know.

4) The subject was speed, and in a week's practice he learned more about speed that the fastest gull alive.

5) I am a seagull like every other seagull, and I will fly like one.

Що на небі усі звізши потьмарило, Половину місяця в хмари вступило, а із низу буйний вітер повіває, а по Чорному морю супротивна хвиля вставає.

Суданець-євнух, для якого дельфіни не були ніякою дивиною, трохи збентежено поглянув на Сінам-агу, а той, якось, зболено зітхнувши, простягнув руку, показуючи, щоб євнух подав йому довгу бронзову рушницю.

Рухаються дві округлі купи губок, а під ними дибуляють дві пари ніг.

Ібрагім не був ні нашою, ні санд-жакбеком, ні бейлербегом, ні візиром, але могуття його не мало меж.

Гарно граєш, малий, і як же шкода буде тебе продавати!

Безсполучникові.

Then his feathers ruffled, he stalled and fell.

When he began sliding in to feet-up landings on the beach, then pacing the length of his slide in the sand, his parents were very much dismayed indeed.

As he sank low in the water, a strange hollow voice sounded within him.

Одні впадають у розпач від такого відкриття, інші шукають способів упіймати ще більше.

Вибрали його, від нього не вимагається ніяких зусиль.

Одні стояли з виглядом покірливих тварин, другі, ті, що не змирилися з долею, мали печать шаленства на лицях; одні плакали, інші сухими очима гостро кололи своїх мучителів - мали б силу, то вбивали б поглядами.

Там люди ховають своє тіло під м'якими хутрами, воно в них так само м'яке...

Складнопідрядних речень в українському тексті налічується 128, складносурядних - 64, в англійському складнопідрядних - 110, складносурядних - 92.

Складнопідрядні:

When he came to, it was well after dark.

Is you were meant to fly in the dark, you'd have the eyes of an owl!

When Jonathan Seagull joined the Flock on the beach, it was full night.

Назвали його Чорним, бо чорна доля, і чорні душі на ньому, і діла тем чорні.

На двадцяти шести лавках по чотири гребці, прикуті до товстезного ланцюга, що лежав змійовим валом уздовж дна кадриги.

Тяжка путь кадриги впирається у суворі гори Анатолії, що здіймаються високо під небесами за смугою круглих горбів, піщаних кіс і пасовиськ.

Складносурядні:

A seagull never speaks to the Council Flock, but it was Jonathan's voice raised.

Jonathan Seagull spent the rest of his days alone, but he flew way out beyond the Far Cliffs.

The clouds broke apart, his escort called, «Happy landings, Jonathan,» and vanished into thin air.

Складних речень відкритої структури виявилося набагато менше ніж речень з закритою структурою: у англійському тексті речень з відкритою структурою нараховується лише 11, закритою - 191, в українському тексті речень відкритої структури 18, закритої - 174.

Речення з відкритою структурою:

I am done with the way I was, I am done with everything I learned.

New sights, new thoughts, new questions.

The other gulls have only hurt themselves, and one day they will know this, one day they will see what you see.

Кадрига пливла цілу ніч понад темними берегами, ранкове сонце висвітлило глибокі зморшки в старезному тілі гір, за скелястими острівцями море мовби провалювалося, кам'яні гори постелили до води заокруглені зелені горби, судно опинилося між тими горбами.

Вона давила той крик, заганяла його в глиб душі, переповненими слізьми очами дивилася вже й не на глибини, в яких навіки зникла добра морська істота, а на високі зелені береги, на птахів, що вільно ширяли над кадригою, на біле каміння суворої фортеці, на товсті залізні ланцюги, якими замикалися турецькі води.

1.4 Безособові речення

Особливістю англійського безособового речення є його синтаксична двоскладність (наявність підмета it) при семантичній односкладності. У спеціальній літературі з цього приводу вважається, що визначальним у становленні цього семантично-структурного типу речення була характерна для англійської мови тенденція до фіксованого порядку слів (що полегшувало розпізнання комунікативних типів речення протиставленням прямого та інверсійного порядку слів). Безперечним можна вважати й те, що формування бінарної моделі у реченні цього типу сприяло стабілізації саме такого порядку слів в англійській мові.[7, c.276]

Абсолютизація принципу бінарності у схемі англійського речення - явище пізнішого періоду; в англійській мові періоду перших писемних пам`яток безособовий тип речення знаходив своє вираження односкладною моделлю [11, c.153].

Різні точки зору на підмет it. Членування речення пов'язано із низкою об'єктивних труднощів, що випливають з того, що іноді відбувається змішання граматичних, логічних та психологічних відносин. Найяскравішим прикладом є конструкції із вставним it, this, there у зв'зку з тим, що спостерігається протиріччя між тим, що граматичний підмет є ніби семантично незначущим, і значеннєвим центром речення типу It's curious …, виявляється то підметом, то присудком із вставним `it'.

За змістом кожен значущий член речення є граматично самостійною, але логічно зв'язаною одиницею речення, що відрізняється рівнем абстрагування.

Вставне слово, зазвичай, має обмежене значення. Якщо взяти такі приклади, як

It is my book.

It is he who …

It is curious to know…,

то у кожному із цих речень вставне слово у тій чи іншій мірі виражає скерованість думки на предмет. Денотація починається ніби із визначення, яке безпосередньо передує денотації об'єкта. У кожному випадку мовець ніби визначає просторові обмеження і встановлює вихідну позицію для позначуваного об'єкта. Це сприяє тому, що it є не лише вставним та незначущим елементом, а, навпаки, є ніби засобом визначення певних просторових зв'язків.

Як підмет, it втрачає у всіх трьох випадках свій конкретно-вказівний зміст `це', і набуває лише просторово-обмежений зміст, що визначається тільки із допомогою конкретизуючи одиниць. [21, c.109]

It у безособових реченнях не має лексичного значення, воно виконує в реченні лише граматичну функцію формального підмета і російською та українською не перекладається. У.Чейф називає речення типу it`s raining «йде дощ» амбієнтними й стверджує, що дієслово тут представлено у якості всеохоплюючого елемента, що припускає події безвідносно до предмету оточення. [17, c.120] Підмет it, на думку У.Чейфа, є лише поверхневим елементом.

О.Єсперсен висловив точку зору, згідно якої займенник it надає деякий абстрактний зміст типу загальної атмосфери, що сприяє сприйняттю ситуації. Згідно О. Єсперсону, it виражає якийсь «conceptual neuter» - понятійний середній рід. [27, c.241-243]

На думку Н.С.Іртен`євої основною відмінністю безособових речень є заповнювання у них позиції підмета в англійській мові на відміну від нульового вираження її у реченнях в українській й російській мовах. Елемент it, який займає позицію підмета , при безособовому змісті англійського речення втрачає дейктичну сутність свого етимону - особового займенника it - та виступає, таким чином, омонімом останнього. Безособовість змісту цього типу речення визначається об`єктом повідомлення: How late it was! (O.Wilde) - Так пізно! (пер. Р. Доценко) - Ого как поздно! (пер. М. Абкиной). [11, c.153]

Двочленні структури з it. Окремим синтаксичним типом є двочленні структури з it, що надають модальну семантику (значення необхідності, можливості, випадковості) іншим синтаксичним групам, які сполучаються з ними. Такими можуть бути інфінітивна група з часткою to, інфінітивний зворот з прийменником for або ціле підрядне речення: How impossible it was for her to understand what he had been through!(J.London). - Як важко їй зрозуміти все те, що він пережив! (пер. М. Рябовой). It was too late for me to begin learning this kind of sports. - Починати займаитися цим видом спорту було запізно для мене. Природа цих конструкцій трактується англійськими лінгвістами по-різному. Деякі вважають частину речення після безособового звороту підметом усього речення, який репрезентується на початку речення елементом it. У цьому випадку саме присудок was impossible, was late та ін. відноситься не до елементу it, а до всього речення.[9, c.113] На думку інших, звороти з іменним присудком є структурно довершеним безособовим реченням, яке надає модальну оцінку тому, що було висловлено у підрядній частині речення. [11, c.154]

Л.С. Бархударов зазначає, що підмет може бути вираженим повнозначним словом, позбавленим формально - граматичних показників підмета, але яке має конкретно-лексичне значення. Ця друга частина займає місце після присудка і може бути виражена:

Інфінітивом або (рідше) герундієм (тобто непредикативними формами дієслова): …it is sweet to look at clouds (Th. Dreiser). It was pleasant sitting in the cafй. (Hemingway).

Комплексами з тими ж самими формами: It was impossible for the men to get home. (R. Aldington).

Підрядним реченням: It was right that his mother should be the first to greet him. (P. Abrahams).

На думку інших лінгвістів, синтаксична автономність або, навпаки, підпорядкованість безособової структурі it + іменний присудок залежить від міри дейктичного змісту, який виявляє елемент it. З позицій інтерсистемного розгляду важко встановити семантику (чи навпаки десематизованість) першого компонента речення, оскільки структурна цілісність конструкції створює враження такої ж семантичної єдності. «Екстра системний» погляд, тобто порівняльний аналіз з позицій системи іншої мови, показує, що міра дейктичного змісту антецедента it і тим самим синтаксична самостійність всієї конструкції мінімальна. Українські і російські схеми такого типу легко допускають синтаксичну трансформацію, яка підтверджує віднесеність присудка до всього комплексу: Неможливо йти туди так пізно > Йти туди так пізно неможливо. Було необхідно вирушити відразу > Вирушити відразу було необхідно. Англійські відповідники таких трансформацій не допускають без порушення самої структури безособового типу. Це дозволяє зробити висновок на користь першої точки зору.[11, c.160]

1.5 Питальні речення

За типом питання і необхідною відповіддю на нього в англійській мові виділяють такі типи питальних речень:

Загальні питання (Yes / No questions - General questions)

Спеціальні питання (Special questions)

Альтернативні питання (Alternative questions)

Спеціальні питання. Питання до окремих членів речення називаються спеціальними. Вони починаються словами who, what, where, why, how тощо. Питання можуть ставитися до різних членів речення.

1. Питання до різних членів речення, окрім підмета

Питальне слово	Допоміжне дієслово	Підмет	Смислове дієслово	Доповнення
Where	do	you	live?
How	does	he	study	English?
What	is	he	doing	now?
Where	are	they	running?

англійський речення синтаксичний

2. Питання до підмета. У спеціальних питаннях, які відносяться до підмета, порядок слів такий же, як і в розповідному пропозиції. Якщо питальне слово є підметом, то після нього, як і в розповідному реченні, ставиться присудок:

Питальне слово	Присудок	Підмет	Додаток
Who	works		here?
Who	likes		oranges?
What	is happening?
Who	is teaching		this class?

Якщо питальне слово є визначенням підмета, то після нього одразу ставиться підмет, а потім присудок.

3. Спеціальні питання зі словом what. Вживаються наступні поєднання зі словом what:

What color is your car?

What colors are his eyes?

What time is it?

What size is your shirt?

What kind of job What sort of job What type of job is it?

What make is your TV set?

What day is it today?

What може вживатися без іменника:

What is your name?

What is his address?

What is her favorite color?

4. Спеціальні питання зі словом how.

«How are the cars?

РОЗДІЛ 2 СИНТАКСИС РЕЧЕННЯ

2.1 Логіко-граматична динаміка англійського речення як синтаксична константа сучасних мов

Зіставлення окремих граматичних категорій сучасної англійської мови з її граматичною системою в цілому та в ряді інших мов дозволяє виділити систему синтаксичних понять, які лежать в основі індоєвропейського синтаксичного процесу в цілому. Ця система понять умовно називається теорією логіко-граматичної динаміки.

Еволюція часто унаочнює ту динаміку, яку приховано в синхронному побутуванні мовних систем. Зазвичай синхронія мовних систем засвідчує співіснування явищ, які мають місце в різних за структурною побудовою мовах, у різних часових зрізах і формах їх існування.

Теорії логіко-граматичної динаміки. Наріжним каменем цієї теорії є чітке розмежування понять «предикативність» і «предикація». В нашому розумінні поняття предикативності є більш загальним, ніж «предикація», адже предикативність, за Г.Г.Почепцовим, трактується як спосіб актуалізації позамовної дійсності [7, 164-165]. У плані історичного розвитку мислення предикативність є найзагальнішим усвідомленням людиною дійсності, про що свідчить природна мова, в якій відбиваються залишки нерозчленованого (цілісного) сприйняття світу, напр.: Зима; Winter тощо [1, 56]. «Згорнутий», цілісний характер цих «суджень-рудиментів» знаходить свій вияв у тому, що висловлення при спробі надати їм двоскладного оформлення стають різними за семантичним змістом і синтаксичною будовою: Зима ! Ось вже зима. ! Прийшла зима; Frьhling. ! Es ist Frьhling ! Der Frьhling ist endlich da. З огляду на це подібні висловлення визначаються як такі, що мають згорнуту структуру предикації [6, 119]. Якщо предикативність притаманна людському мисленню як такому первісно, то предикація є результатом його еволюції.

Предикація - це концептуально структуроване розчленоване на концепти та об'єднане в структуру усвідомлення людиною навколишнього середовища, а точніше усвідомлення своєї особи в ньому.

Спілкування людини з навколишнім світом відбувається в конкретній сфері її життєдіяльності. Отже, мозок людини виділяє найважливіші для реалізації її буденних потреб речі та предмети. Спостерігаючи одні й ті самі об'єкти матеріального світу протягом багатьох років, людина починає усвідомлювати «зміни», які відбуваються в цих об'єктах, а також швидкоплинність цих змін щодо своєї особи, а відтак - стосовно інших речей. Поступово людська особа стає своєрідною «точкою відліку» щодо тих змін, які відбуваються в дійсності, що її оточує. Людина починає розрізняти не лише нерозчленовані фрагменти об'єктивної дійсності, а й концептуальну структуру тих процесів (матерія + її специфічне буття), що відбувалися навколо неї. Водночас розум людини шукає мовних засобів вираження структури цих процесів. Концептуально-структуровані процеси об'єктивної дійсності віддзеркалюються в судженнях, що виникають на основі предикативності, у мові - це структура предикації.

Як аналог матеріальної будови світу судження за своєю будовою є найдосконалішим засобом віддзеркалення дійсності. Воно поєднує в собі такі діалектичні суперечності, як цілісність та дискретність. З одного боку, судження віддзеркалює матерію в її цілісності як процес (матерію та її специфічне буття), з іншого - в її дискретності як кількісно необмежену сукупність окремих процесів. Крізь загальні концептуальні «константи» судження - субстанціальність та буття - проглядає конкретна матеріальна дійсність, її сегменти. Отже, судження - це діалектична єдність загального та конкретного.

Сутність процесу формування концептів полягає у віддзеркаленні свідомістю людини концептуальних форм (виявів) матеріального світу.

Так, предметний світ (речі, предмети), тобто дискретні (помітні, відчутні на дотик) вияви матеріального світу, усвідомлюються людиною як загальне поняття субстанціальності, а швидкоплинність змін матерії в часі - через концепти «буття», «існування» тощо. Найпростішими для усвідомлення прадавньою людиною з примітивно розвиненим, конкретним мисленням були саме субстанціальні вияви матерії.

Усвідомивши спільність між предметами та речами навколишнього матеріального світу в концепті «субстанціальність», людина розпочинає поступовий процес його мовного оформлення.

Історично усталеними лексичними засобами субстанціалізації, прийнятими всім мовним колекгивом, є іменні частини мови (іменник та особовий займенник). В основі парадигматичного та синтагматичного, діахронічного та синхронічного аспекгів мови лежить одне й те саме явище - дихотомія мови й мислення. Це знаходить свій вияв, зокрема, у спільності іменних частин мови з такими членами речения, як підмет і додаток. Кожей на своему рівні вони є мовно-мовленнєвими граматичними засобами субстанціалізації фрагментів об'єктивної дійсності.

Відмінність між підметом та додатком полягає в різній мовно- мовленнєвій репрезентації концепту «субстанціальність» у межах певного процесу-відношення. Підмет репрезентує концепт субстанціальності як суб'єкт думки, тоді як додаток - як комплемент думки залежно від специфіки існування суб'єкта думки (підмета) в процесі-відношенні.

Свідченням цього є відповідне морфологічне оформления підмета й додатка за допомогою називного чи одного з непрямих відмінків. Між логічною та мовною структурами предикації існує пряма співвіднесеність, динамічний характер якої зумовлює граматичну сутність цілої низки мовних явищ, які не вписуються в традиційну схему логіко- граматичної школи, з одного боку, і живлять собою ще одну, також «однобоку» теорію тема-рематичного (актуального) членування висловлення, з іншого. Сутність таких лінгвістичних явищ розкривається з позицій теорії логіко-граматичної динаміки.

Досить цікавими з погляду співвідносності між логічною та граматичною структурами предикації є висловлення типу Світає; Дощить тощо. В термінах традиційної граматики такі висловлення кваліфікуються як «безособові односкладні речения» [2, 26], з чого випливає, що на логічному рівні вони співвідносяться з безсуб'єктним, тобто одночленним, судженням. Утім, односкладних (одночленних) суджень бути не може. Судження - це логічний засіб концептуально- структурованого віддзеркалення дійсності, її побудови як процесу, що обов'язково передбачає наявність двох концептуальних компонентів - «субстанціальність» та «буття», «існування» її (субстанціальності) в часі та просторі. При цьому на рівні мови субстанціальний компонент (логічний суб'єкт) може опускатися, як показано у наведених висловленнях. Пояснюється це узагальненою субстанціальною семантикою імплікованого підмета, який не називається мовцем, а двочленна структура судження виявляється через мовне оформления присудка у 3-ю особу однини (Світає ! Щось світає).

Цікаво, що подібні висловлення в германських мовах - англійській і німецькій - є двоскладними: It is rainy 11 Es ist warm. Es gibt (Akk), хоча традиційно вони кваліфікуються як безособові - такі, що співвідносяться з одночленним судженням. Елемент it ( es) вважається суто формальним, позбавленим будь-якого семантичного змісту [3, 228]. Слід відзначити, що в германістиці існує й інший погляд [8, 72], згідно з яким подібні висловлення в англійській і німецькій мовах кваліфікуються як двоскладні речення з підметом узагальненої субстанціальної семантики, що співвідноситься із субстанціальним компонентом процес-відношення та є справжнім, смисловим підметом.

Отже, в обох типах так званих безособових речень між логічною та мовною структурами предикації існує повна відповідність.

Розглянемо ще кілька мовних феноменів, на які посилаються лінгвісти на доказ того, що між логічною та мовною структурами предикації немає прямої співвіднесеності. Йдеться про речення з конструкцією There is... у сучасній англійській мові. Елемент there у таких реченнях розглядається багатьма лінгвістами як суто формальний, позбавлений семантичного змісту підмет, який вводить смисловий підмет [3, 229]. З цього випливає, що на рівні мови в реченні існує два підмети, тоді як на логічному рівні лише один суб'єкт думки.

Конструкція There is ... є вторинним утворенням, яке виникло внаслідок «алгебраїчної» операції над двочленним реченням і віддзеркалює поступовий процес дедуктивного формування суб'єкта думки. Основне призначення конструкції вбачається в тому, що вона слугує для перспективного зображення суб'єкта думки - просторового віддалення його від співрозмовника (читача) за допомогою узагальненого концепту простору there. Цей компонент може бути уточненим, але оскільки проектування субстанціального компонента в часі та просторі є конкретною елементарною думкою, цілком достатньою для потреб комунікації, то це уточнення зазвичай виноситься за межі висловлення.

Іноді має місце точне називання простору, яке через узагальнений елемент there віддаляється від субстанціального елемента, який у ньому знаходиться. Наприклад: In the center of the city there is a square.

Речення з конструкцією there is ... репрезентують ситуацію, коли «there комплементує зміст дієслова be і співвідноситься з обставинною характеристикою, не називаючи її» [3, 75-76]. Через це підхід до there як до формального елемента, позбавленого семантичного змісту, який передує справжньому підмету на зразок «вставного» it, не є слушним.

Більш прийнятним для нас є визнання статусу цього елемента як обставинного комплементу, що входить до складу присудка [ibid.]. Щодо назви цього явища, то замість «конструкція there is» більш релевантною була б інша - речення з перспективним зображенням суб'єкта думки, або перспективні речення.

Якщо підходити до аналізу речень з так званим «вставним» it та конструкцією There is... не статично (методом накладення граматичної структури предикації на логічну), а з позицій теорії логіко-граматичної динаміки, то мовна структура предикації не лише відповідає структурі логічній, а й враховує всі її нюанси, зокрема, нюанси її динаміки.

Підсумовуючи, слід зазначити, що теорія логіко-граматичної динаміки за своїм характером є конвергентною. Вона не лише висвітлює складні мовні явища в різних за принципом організації структурної побудови мовах, але й узгоджує такі протилежні за характером лінгвістичні теорії, як традиційна логіко-граматична школа й тема-рематичне членування речення, традиційний синтаксис і теорія породження Н.Хомського.

Попри деякі зрушення у розбудові теорії простого й складного речень в історичній перспективі нерозв'язаною лишається низка питань. Серед напрямів подальшого вивчення цієї проблематики слід виділити визначення загальних і спеціальних тенденцій у розвитку синтаксичних структур. Можлива дивергенція моделей таких структур вимагає окремого дослідження й перевірки емпіричним шляхом, фактологічного підтвердження на матеріалі не лише сучасних, а й давньогерманських мов.

За своєю природою кожне предикативне утворення має декілька центрів. Вони складаються з більш ніж одного граматичного елемента (морфем або слів), кожен з яких несе частину змісту, що співвідноситься з центром [47, c.575]. Цікавим феноменом складних предикатів є їх дуалістична лексико - фразова природа, присутня у всіх мовах [13, c.397].

Зауважимо, що будь-яка структура вторинної предикації (СВП) функціонує лише в межах речення, тобто за наявності структури первинної предикації [14, c. 75]. Найзагальніша структурна (схематична) модель речення із СВП матиме такий вигляд:

S1 + Р1 + S2 + Р2 (+ complements),

де S1 - підмет (первинний підмет) речення, або суб'єкт;

Р1 - присудок (первинний присудок) речення, або предикат;

S2 - вторинний підмет, який може виражатися займенником (найчастіше особовим займенником в об'єктному відмінку), іменником, іменниковою групою чи, значно рідше, іменником, що є власною назвою;

Р2 - вторинний присудок, який найчастіше виражається неособовими формами дієслова, тобто інфінітивом (з маркером «to» та без нього), дієприкметником І (інфінітив + ing), герундієм (інфінітив + ing), дієприкметником II (інфінітив + ed для правильних дієслів, для неправильних - власна форма) або недієслівною частиною мови (наприклад іменником, прикметником);

Complements - додаток до вторинного присудка, якого вимагає семантика цього дієслова, що допомагає розкрити його значення [23, c.69].

СВП з інфінітивом у ролі вторинного присудка є найчастотнішими поміж СВП [11, c. 44]. СВП можуть бути компонентами чотирьох основних синтаксичних структур, а саме:

1) предикації - модель: <pronoun> <be> <-ed form> (<special РІI>) <to> <infinitive (<complement>), наприклад:

After all, how can you be expected to stay at home just now? [25, c.5];

2) комплементації - модель: <key verb> <pronoun> <to> <infinitive> (<complement>), наприклад:

Many people here believe you to be not only the world's finest living pianist, but perhaps the very greatest of the century [25, c.6];

3) модифікації координації - модель: <,> <with> <pronoun> (<noun>) <to> < Infinitive> (<complements>) <,> <position 1> (<position 2>, <position 3>), наприклад:

... when Penelope emerged from the kitchen, after clearing the meal away and washing up the dishes she found him waiting for her, already dressed for outdoor activity, with a worn corduroy jacket to protect his old bones from the nippy breeze, and a scarlet muffler wound round his neck [25, c.7].

Система неособових форм дієслова в англійській мові представлена трьома категоріальними формами - інфінітивом (the Іnfіnіtіve), інговою формою (the Іng) і дієприкметником ІІ (Partіcіple ІІ). Система інфінітива в англійській мові традиційно характеризується граматичними категоріями стану, виду й часової віднесеності [14, c. 74].

Існує ще і об'єктний предикативний інфінітивний зворот - це сполучення іменника в загальному відмінку (або особистого займенника в об'єктному відмінку) з інфінітивом. В об'єктному інфінітивному звороті іменник у загальному відмінку (або особовий займенник в об'єктному відмінку) позначає особу (або предмет), що виконує дію або піддається дії, позначеній інфінітивом [7, c.74].

Об'єктний предикативний інфінітивний зворот відіграє в реченні роль одного члена речення, а саме складного додатку. Цей зворот дорівнює за значенням додатковому підрядному реченню, хоча він рідко може бути замінений таким реченням [17, c.84].

We know gravity to pull on every particle of a body. - Ми знаємо, що земне тяжіння діє на кожну частину тіла [16, c.8].

У цьому реченні додатком до присудка know є зворот gravity to pull (що тяжіння діє), а не одне слово gravity, тому що на питання What do you know? (Що ви знаєте?) відповідь буде не gravity, а - gravity to pull, тобто, інакше кажучи, все сполучення gravity to pull є нерозривним і відноситься до присудка як єдине ціле - складний додаток [16, c.9].

She did not want him to be laughed at. - Вона не хотіла, щоб з нього сміялися [10, c.101].

Зіставлення звороту «об'єктний відмінок з інфінітивом» з рівнозначним йому підрядним реченням вказує на те, що займенник в об'єктному відмінку hіm відповідає підмету підрядного речення he, а інфінітив to be laughed at - присудку was laughed at.

Інфінітив у звороті «об'єктний відмінок з інфінітивом» може вживатися й у пасивному стані, відповідаючи присудку підрядного речення, вираженому дієсловом у пасивному стані:

We know a vector quantity to be represented by means of a straight line. - Ми знаємо, що векторна величина зображується прямою лінією [10, c.121].

У звороті «об'єктний відмінок з інфінітивом» можуть бути два або кілька інфінітивів, що відповідають двом або декілька присудкам підрядного речення [18, c.54].

Об'єктний інфінітивний зворот вживається:

1. Після дієслів to hear з, to see бачити, to feel почувати, to watch, to observe спостерігати. Після цих дієслів частка to перед інфінітивом не вживається: Erіc watched hіm go from group to group. - Эрік спостерігав, як він ходив від групи до групи [10, c.218].

Johnny saw the crowd break the lіne of polіcemen barrіng theіr way. - Джонні бачив, як юрба прорвала стрій поліцейських, що загородили їй дорогу [10, c.218].

Слід зазначити, що після дієслів to hear у значенні довідатися й to see у значенні розуміти об'єктний інфінітивний оборот не вживається:

І hear that your son entered the Unіversіty. - Я чув (довідався), що ваш син, вступив до університету [28, c.211].

І see that you understand the rule. - Я бачу (розумію, знаю), що ви розумієте правило [28, c.211].

2. Після дієслів, що виражають волевиявлення: to want хотіти, to wіsh, to desіre бажати й ін., а також після обороту I should lіke я хотів би: І should lіke her to look through my report. - Я б хотів, щоб вона переглянула мою доповідь [29, c.117]. І have some notes І want уоu to read over. - В мене є деякі записи, я хочу, щоб ви їх переглянули [29, c.118].

3. Після дієслів, що виражають думку, судження, припущення й т.п.: to belіeve гадати, вважати; to consіder уважати; to thіnk думати, вважати; to suppose думати; to know знати; to prove виявлятися, доводити; to understand розуміти; to expect очікувати; to assume припускати, допускати й ін.:

Experіments proved heat and other forms of energy to be mutually convertіble. - Досліди показали, що тепло й інші форми енергії взаємно оборотні [24, c.34].

We belіeve hіm to be a good engіneer. - Ми вважаємо, що він гарний інженер [24, c.35].

4. Після дієслів, що виражають наказ, вимогу, примус, прохання, дозвіл: to order, to command наказувати; to cause, to make змушувати, примушувати; to request просити; to allow, to permіt дозволяти, допускати й ін. У цьому випадку інфінітив має пасивну форму:

Raіsіng the pіston allows water to be forced through the valve by the atmospherіc pressure. - Рух поршня нагору дає можливість атмосферному тиску проштовхувати воду через клапан (букв.: дозволяє, щоб вода проходила через клапан під напором атмосферного тиску) [10, c.230].

Не ordered the wounded to be carrіed away from the fіeld of battle. - Він наказав, щоб поранених винесли з поля бою [10, c.231].

Слід зазначити, якщо після дієслів, що виражають дозвіл або наказ, йде іменник (або займенник), що позначає особу, і за ним інфінітив в активній формі, то інфінітив, як правило, не є частиною складного додатку, а виконує функцію другого додатку, безпосередньо підпорядкованого дієслову. Отже, у цьому випадку немає складного додатку, немає й об'єктного інфінітивного звороту: