Використання розділових знаків

41

Вступ

Українська мова є національною мовою багатомільоного українського народу. Вона належить до високорозвинених мов із давніми писемними традиціями. Норма (літературна норма) - прийняте в суспільній практиці людей правило вимови, вживання слова, граматичної форми, побудови словосполучення, речення (фрази) тощо. Літературні норми вимови звуків і звукосполучень (орфоепічні), слововживання (лексичні), запису звуків на письмі (графічні), написання слів та їх частин (орфографічні), вживання граматичних форм слів, побудови словосполучень і речень (граматичні), постановки розділових знаків (пунктуаційні), відбору мовних засобів відповідно до умов спілкування (стилістичні) характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Норми літературної мови закріплюють традиції, культурні здобутки минулого і водночас регулюють використання не тільки усталених правил, а й появу нових у процесі мовленнєвої діяльності людей. Дотримання літературних норм усіма, хто використовує українську мову як засіб спілкування, оберігання її від засмічення, суржикового викривлення є обов'язком кожного мовця.

Розділові знаки - сукупність графічних знаків, що не належать до абетки даної мови, а слугують засобом відображення тих ознак (чинників) письменної мови, які не можуть бути передані літерами та іншими писемними позначеннями (цифрами, знаками рівності, подібності, приблизності тощо). Такими знаками є: крапка, кома, крапка з комою, двокрапка, тире, дефіс, три крапки, знак оклику, знак питання, лапки, дужки. Їх використовують для членування тексту згідно із синтаксичними (структурними), смисловими, інтонаційними та іншими особливостями мовлення. Усі три принципи пунктуації - синтаксичний, смисловий та інтонаційний - діють одночасно, й кожен із них можна виокремити лише умовно.

Пунктуація (від латинського punctuation - punctum, що означає крапка) - це система правил уживання на письмі розділових знаків і розділ мовознавчої науки про використання розділових знаків. Наприклад, у тексті “Я знову був серед природи. Я скучив за нею … Адже за роки партизанської боротьби я звик до лісу, до лук, до небесного простору”, логічно виділяються три речення, у кінці яких ставиться крапка. Після другого речення крапки недостатньо: автор тексту ставить багато крапок, щоб передати душевний стан людини, в ліс, і її охоплюють спогади про роки партизанської боротьби. У третьому реченні коми відповідають інтонації переліку, яка властива однорідним членам.

Призначення розділових знаків - полегшити читачеві сприйняття смислу написаного.

Принципи української пунктуації

Розділові знаки є насамперед показником синтаксичного членування писемного мовлення. Такі розділові знаки, які обумовлені структурою речення, є обов'язковими. До них належать знаки, якими відділяються у тексті одного від одного прості речення, або частини складного речення, або виділяються введені до речень, але граматично з ними не пов'язані вставні і вставлені слова, словосполучення і речення, звертання і вигуки. Отже, розділові знаки, які ґрунтуються на синтаксичному принципі, є структурно обумовленими. Тому цей принцип ще названо структурним. Саме цей принцип надає сучасній українській пунктуації стабільності, загальноприйнятості.

Структурний принцип, на якому ґрунтується вживання розділових знаків, пов'язаний із смисловим, оскільки структурно значущі частини є одночасно й логічно значимими. Однак зустрічаються випадки, коли логічне членування підпорядковує собі структурне (синтаксичне). Наприклад, висловлення У кімнаті один задумався без розділового знака означає: у кімнаті знаходиться кілька осіб, один з них задумався. Висловлення становить структуру простого повного речення.

Якщо ж у цьому реченні поставити кому, то вона позначатиме межу двох частин уже складного речення, у якому висловлена зовсім інша думка: у кімнаті лише одна особа, вона задумалася. Саме слово один у цих двох реченнях сприймається по-різному: у першому - це числівник, у другому - займенник.

Іноді розділові знаки є виразниками мовленнєвої економії. Наприклад: - Хліб підвівсь - в долоню колос, Що суворо дивиться докором (Ус.). у цьому реченні тире допомагає сприйняти ширшу інформацію від тієї, яка виражена словесно: хліб підвівсь високо (а може, й більше: хліб добре вродив).

У безсполучникових реченнях розділові знаки “економлять” словесні засоби зв'язку частин складного речення: Гей, рідний Дунаю … Хвиль твоїх не вкриють байдаки ворожі; в мене рука бистра, в мене шабля гостра - тобі допоможу! (Ус.).

Українська пунктуація ґрунтується також на інтонаційному принципі, наприклад: Закінчили роботу, сіли відпочивати (інтонація переліку). Закінчили роботу - сіли відпочивати (інтонація обумовленості).

Усі три принципи пунктуації - структурний, смисловий та інтонаційний - в українській мові діють одночасно, один якийсь принцип можна виділити тільки умовно.

Найзагальнішими функціями розділових знаків є відокремлення, коли вони членують текст на значущі в граматичному та смисловому відношенні частки (крапка, крапка з комою, знаки оклику та питання, двокрапка, абзац) і виділення, коли вони вирізняють у середині речень які-небудь частини (кома, тире, дужки, лапки), із чим пов'язаний поділ знаків на однотипні та парні. Розділові знаки, пов'язані як і з реченням, так і з текстом (крапки, дужки та лапки), називають ще універсальними. Усі перелічені розділові знаки становлять центр пунктуаційної системи, що протиставляється її периферії, яка використовується в основному для членування друкованого тексту (абзац, розділювальні зірочки, шрифти, лінійка). Знаки пунктуаційної системи називають пунктограмами.

Система розділових знаків. Розділові знаки мови становлять систему, до якої входять одиничні (крапка, кома, крапка з комою, двокрапка, тире, крапки, знак оклику, знак питання) й парні (подвійна кома, подвійне тире, дужки, лапки) символи.

Функції розділових знаків:

а) крапка поділяє текст на речення;

б) знак оклику окрім поділу на речення ще й указує на експресивність мовлення, оклик;

в) знак питання також виконує функцію поділу та вказує на те, що речення містить у собі питання;

г) кома розділяє граматично рівноправні частини речення (простого або складного);

д) крапка з комою функціонально близька до коми, але розділяє складні (або ускладнені) будовою граматично рівноправні частини;

е) тире розділяє головні частини речення (якщо вони виражені подібними лексико-граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках;

ж) двокрапка не тільки виділяє одну частину складного речення від другої, а й указує на те, що в цій другій містяться пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій;

и) крапки вказують на те, що речення не закінчене, обірване, неповне - без усіх належних компонентів.

Парні розділові знаки (коми, тире, дужки, лапки) вирізняють якийсь відрізок тексту. Це можуть бути другорядні члени речення, коли є потреба їх відокремити, вставні та вставлені слова, звертання, словосполучення.

Кома

Кому ставимо:

1. для ділення звертань і пов'язаних із ними слів, наприклад: Сій, сіваче, в людські груди правди вічної зерно (П. Грабовський); Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правда віку (В. Стус); Будь славен, мир, поля і ріки, і цвіт ранкової зорі (В. Сосюра); Зеленійте, доли і лужечки, і орли, здіймайтесь ув імлі, розливайтесь, круті бережки, по вкраїнській молодій землі (А. Малишко).

Але не відділяємо комами (і паузами теж) слова о, ой, якщо вони виступають у ролі підсилювальної частки, наприклад: Ой Спасе наш Межигорський, Чудотворний Спасе… (Т. Шевченко); О земле, велетів роди! (П. Тичина).

2. Після вигуків, якщо вони вимовляються з окличною інтонацією меншої сили, ніж наступні слова, наприклад: Гей, на коні, всі у путь! (П. Тичина); О, як люблю я рідну землю (П. Воронько).

“DE LIBERTATE”

Що є свобода? Добро в ній яке є?

…Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все золото,

О, якби в дурні мені не пошитись,

…Вольності отче, Богдане-герою!

Рядок “О, якби в дурні мені не пошитись”, якраз в ньому (О) є тим вигуком і після нього ставимо кому.

Але, не відокремлюємо вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання, наприклад: Ой ви, сльози, дрібні сльози! (Т. Шевченко); Гей ти, поле колискове, молодість моя (В. Сосюра);

3. Після стверджувальних слів так, еге, гаразд, (а) якже, авжеж та ін., заперечення ні, запитання що, підсилювання що ж, коли далі розкривається їх зміст, наприклад: Еге, я правду вам казав (Є Гребінка); Ні, я хочу крізь сльози сміятись… (Леся Українка); Що, титаря вбили? (Т. Шевченко); Що ж, отак і будемо жити, по-сусідськи тихо, сумирно. Не відокремлюємо прислівники так, гаразд та повторювальний сполучник ні.

4. Для виділення вставних слів та словосполучень: бач, бачиш, бачите, безперечно, без сумніву, безумовно, буває, бувало, видимо, видно, взагалі, відома річ, вірогідно, власне, головне, головним чином, гадаю, дійсно, далебі, даруйте, до речі, за даними… , за словами, звичайно, звісно, здавалось, здається, з іншого боку, знаєте, значить, зрозуміло, імовірно, імовірне, іншими словами, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, мовляв, може, можливо, можна погодитися, м'яко кажучи, навпаки, на диво, на думку…, на жаль, на лихо, на мій погляд, на нашу думку, напевне, наприклад, на радість, нарешті, насамкінець, насамперед, на щастя, немає сумніву, одне слово, однак, отже, очевидно, певна річ,передусім, погодьтесь, припустімо, певне, поза сумнівом, по-перше, по-друге, по-моєму, правда, природно, проте, сказати б, слід гадати, справді, уявіть собі, чуєте, щоправда, як завжди, як звичайно, як на гріх, ясна річ (не на першому місці в головному або підрядному реченні, де ці слова є сполучниками), можна сказати, міркую собі, скажімо, соромно сказати, таким чином, точніше, трапляється, у такий спосіб, як буває, як відомо, як кажуть, якщо хочете знати.

Деякі сполучники, частки виступають у ролі вставних слів: власне, втім, мовляв, однак, отже, проте тощо. Слова однак і проте бувають вставними тільки тоді, коли вони стоять у середині речення. На початку речення вони виступають як протиставні сполучники сурядності отже, після них коми ставити не треба: Усіх людей, однак, негайно вивезли з місця події; Однак мені здалося, що він навмисно відвернувся;

а) якщо вставне слово або словосполучення не належать до відокремлених членів речення, наприклад: Уранці, о восьмій годині, певна річ, він прийде; Дівчина, зваживши ситуацію, очевидно, перестала хвалитися;

б) якщо вставне слово стоїть у середині звороту, наприклад: На полі, поораному, мабуть, ще восени, уже зеленіла трава;

в) якщо вставне слово стоїть після однорідних членів і передує узагальнувальному слову, то перед вставним словом ставиться тире, а після нього - кома, наприклад: Скатертина, тарілки, ложки, виделки і ножі - словом, усе, що треба було для сервірування столу, було вже давно готове;

г) якщо вставне слово відділяється від попереднього сполучника, наприклад: І, нарешті, досягнемо того, до чого закликає час: гармонії між справедливим словом і реальним ділом (Б. Олійник);

д) два вставні слова відділяються одне від одного, наприклад: Правда, може, на цих питаннях лише й зупинимося; Отже, очевидно, треба змінити план навчання;

е) сполучник, що стоїть на початку речення і відноситься до вставного слова, комою не виділяється, а після вставного слова кома ставиться, наприклад: І справді, імпульсом до написання кожної повісті слугують достеменні факти (Б. Олійник).

Також вставні компоненти можуть виділятися на письмі тире або дужками.

Не відокремлюємо:

а) слова, подібні до вставних слів та словосполучень, що є членами речення, наприклад: Питання треба ставити не Взагалі, а конкретно; Нарешті роботу завершено; Вистава звичайно закінчується пізно ввечері; Ці зауваження були зроблені до речі; Мені була відома річ, яку показав слідчий; Він здається їй малим; Це правда, що треба їхати?;

б) якщо сполучник а (але) відноситься до вставного слова а власне, а втім, наприклад: Чи не варто нам зупинитись, а власне, залишитися тут до ранку;

в) якщо вставні слова належать до відокремлених членів речення, наприклад: Водій, очевидно поспішаючи, не помітив повороту; Уночі, мабуть годині першій, почувся грім. Не є вставними й не виділяються комами такі слова: майже, при тому, тим часом, до того ж, приблизно, якраз, як-не-як, при тому, ніби, нібито, от, принаймні, неначе, навіть, між тим, за традицією, буквально, якби, у кінцевому підсумку.

5. для виділення порівняльних зворотів, що вводяться словами як, мов, наче, немов, ніби, як і, ніж і т. ін., наприклад: Це місто прекрасне, як усмішка долі (Л. Костенко); Притулився до берези, мов до рідної сестри; Він справді здригнувся, немов ступив у студену воду;

Уривок із послання “І мертвим, і живим…”

І смеркає, і світає, …Розкуйтеся, братайтеся!

День божий минає, У чужому краю

І знову люд потомлений Не шукайте, не питайте

І все спочиває. Того, що немає

Тільки я, мов окаянний, І на небі, а нетілько

І день і ніч плачу На чужому полі.

На розпуттях велелюдних, В своїй хаті своя й правда,

І ніхто не бачить, І сила, і воля.

І не бачить, і не знає -

Оглухли, не чують;

“мов окаянний” виникає порівняння, яке відбувається за допомогою слова (мов). Довідка .

Ця поема написана наприкінці грудня 1845 р., завершувала цикл раніше написаних поем і стала синтезом Шевченкових думок про волю, живою програмою національно-культурного, соціального і політичного визволення України. Цей твір - справжній заповіт Шевченка для нації.

Уже в епіграфі твору - “Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, - лжа оце” - поет виразно вказував на свій ідеал: Україну як національну спільність, побудовану на засадах гуманної християнської моралі.

З провідної ідеї поеми - “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля” - випливало найперше завдання, дане землякам-українцям: дбати про державно-політичну незалежність України. “Розкуйтеся!” - це була остання мета поета. Але перш ніж позбутися політичного гноблення, треба було скинути ті кайдани, якими обмінювалися, які кували один на одного земляки-українці. Тому “Братайтеся” - це вищий ступінь любові до України. Поет закликає панство схаменутися, брататися з “нижчими” верствами українського народу, по-справжньому, а не на словах полюбити його. Це - головна настанова послання “І мертвим, і живим…”, у якому поет не просить а навіть благає панство обняти “найменшого брата”, тобто поневолений трудящий люд, під покровом матері-України:

Обмініте ж, брати мої,

Найменшого брата, -

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословіть дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

Також є невеличке порівняння з поезії Тараса Шевченка “Ісая. Глава 35”. Ісая - стародавній єврейський пророк, автор однієї з книг Біблії. Його пророцтва і стали джерелами Шевченкового наслідування.

Прорветься слово, як вода,

І дебрь-пустиня неполита,

З цілющою водою вмита,

Прокинуться; і потечуть

Веселі ріки, а озера

Кругом гаями поростуть.

Прорветься слово, як вода - це перші рядки в яких відбувається порівняння слова з водою, а озера кругом гаями поростуть.

У цій частині вірша змальовано життя після революції, як “святая на землю правда прилетить”. Зміни наступають такі разючі, що поет навіть попереджує не лякатися такої раптової переміни.

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляючи з полем. (Т. Шевченко).

· У сталих фразеологічних зворотах перед порівняльним сполучником коми не ставимо, наприклад: Розтанув як сніг; Легкий як пір'їна; Мовчить мов риба;

· Не відокремлюємо іменну частину складеного присудка, приєднаного за допомогою сполучників як, мов, ніби тощо, наприклад: Ноги обважніли ніби колоди;

· Не виділяємо також звороти, що вводяться в речення за допомогою сполучника як ( у ролі кого, чого) без додаткового смислового відтінку причинності, наприклад: Я сприймаю ваш візит як цілковиту згоду; Дівчина вже два роки працює як асистент;

· Не ставимо кому перед як, ніж у виразах, наприклад: (не) більше як, (не) раніше ніж і т. ін.

6.Для виділення допустових речень, наприклад: Коли ми вийшли з гущавини, то небо вже потемніло, хоча годинник показував лише 18-00.

Але якщо хоч(а) вживається при окремому члені речення як частка, кома перед ним не ставиться, наприклад: Зупинитися хоч на хвилинку.

7. Для виділення прикладок, особливо коли вони відносяться до власних імен або займенників, наприклад: У дверях стояла Леся, трирічна дівчинка, менша дочка наших нових сусідів; І, притомлений Котигорошко, я на груди землі упаду (А. Малишко); Я син простого лісоруба, гуцула із Карпатських гір (Д. Павличко);

· Для виділення відокремлених прикладок, що починаються словами як, тобто (себто, цебто), або (в значенні тобто) тощо, наприклад: Орфографію, або правопис, повинен знати кожен;

А сонечко встане, як перше вставало,

І зорі червоні, як перше плили.

Ці рядки із поеми “Гайдамаки”, Тараса Шевченка. Поема “Гайдамаки” - найглибший за змістом і найдовершеніший за художньою формою твір раннього Шевченка. Головним джерелом цієї романтичної історичної епопеї були народні перекази й пісні про Коліївщину - антифеодальне повстання проти польської шляхти (1768).

· Коли прикладка приєднується словами родом, на ім'я, на прізвище, так званий, інакше та ін., наприклад: Був там і старий козарлюга, на прізвисько Казан;

· Коли поширена прикладка стоїть після іменника, наприклад: Так от, у Сквирі, в тихій книгозбірні, живе мій друг, старий казкар вечірній (М. Рильський). Але прикладка не відокремлюється, якщо вона передує означуваному слову, наприклад: Так думав, ідучи в латаній свитині, сердега Ярема з свяченим в руках (Т. Шевченко);

· Якщо прикладка стоїть після займенника та стосується пропущеного в реченні іменника, наприклад: Я нагодувала їх, бідолашних, дала хлібину в дорогу (М. Стельмах);

Така її доля… О боже мій милий!

За що ж ти караєш її, молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькії очі?.. Прости сироту!

Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки;

Одна, як та пташка в далекім краю.

Пошли ж ти їй долю,- вона молоденька,

Бо люде чужії її засміють.

Ці рядки ще з ранньої творчості Тараса Шевченка. Цей період припадає на - 1843 роки.

· Якщо прикладка виражена власним іменем, наприклад: Обабіч Свирида сиділи Мурий і ще один муляр, Тимко (О. Копиленко); Та друг мій, Ярослав, ще й після того не раз бував на устах усіх (П. Тичина)

8. Для виділення зворотів, що обмежують або уточнюють зміст усього речення і починаються словами крім, за винятком, особливо, включаючи, замість, наприклад, навіть, зокрема, на відміну від, часом , якщо наявне інтонаційне відокремлення, наприклад: На краю села, замість похилої хатини, стояв великий будинок.

9. Для виділення відокремлених означень:

· Виражених кількома дієприкметниками та прикметниками, якщо вони стоять після означуваного іменника, наприклад: Вранці срібно холодні роси слалися, і дикі кози, стрункі й полохливі, виходили пастись на галявинку (М. Іванченко);

· Виражених прикметниковим чи дієприкметниковим зворотом, що стоїть після означуваного слова, наприклад: Незабаром показалось село, мальовничо розкидане над річкою по горі ( М. Коцюбинський);

· Якщо означення стоїть перед іменником і має додаткове обставинне значення (переважно причини) та якщо дієприкметникове означення виступає як однорідне до прикметникового чи іменникового означення, наприклад: Знесилений, пригнічений, Микола опускається на землю і вдивляється на захід - холодний, засмучений;

· Якщо означування є уточню вальним, наприклад: Давня, праслов'янська, лексика є важливою частиною словникового складу української мови;

· Два дієприкметникові відокремлені означення, з'єднані сполучником, виділяються, але комою не розділяються, наприклад: У саду стояв чималий будинок, покритий шифером і оздоблений орнаментом;

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними нитками.

… Переплелись, як мамине життя,

Мої сумні і радісні дороги.

Якщо одиночне означення має уточнювальне значення, наприклад: Дівчина, вражена, посміхнулася;

· Якщо дієприкметникові та прикметникові означення (з пояснювальними словами й без них) стосуються особових займенників, наприклад: Вона стоїть навпроти Сага йди, маленька, мов куріпка на межі (О. Гончар); Дивився Юрко на батька, і йому стало жаль його, завчасно постарілого, спрацьованого (Б Харчук);

· Виражених іменниками в непрямих відмінках (із прийменниками та без них), для надання переконливості, наприклад: До неї наближалась мати… Іжевського, невисока, досить повна жінка, з кошиком у руці (О. Гончар).

Не відокремлюємо:

· Означення, яке стоїть перед означуваним іменником чи сполученням прикметника з іменником і не має обставинного відтінку, наприклад: О миті росами квітки розтулюють повіки (В.Сосюра); Розтоптана танками мертва земля безумовно лежала навкруги;

· Одиночне непоширене означення, що стоїть після означуваного іменника й не має обставинного відтінку, наприклад: На київських вулицях шумних каштани давно одцвіли (М. Рильський);

· Означення з пояснювальними словами чи без них, коли вони змістом невіддільні від слів, яких стосується, наприклад: Минаючи убогі села Понаддніпрянські невеселі, я думав (Т. Шевченко);

· Означення при іменнику чи займеннику, якщо вони стосуються більше присудка, ніж підмета, наприклад: Мене до тебе принесе з паперу зроблений літак (Д. Павличко);

· Означення при займенниках в окличних реченнях, наприклад: Ой доленько моя нещаслива! Ох дитинко моя золота!;

· Означення, виражені дієприкметниковими зворотами, що стоять після означальних, вказівних та неозначених займенників та перед означуваним словом, наприклад: Усі подаровані авторами книжки зберігаються у бібліотеці окремо; Цими вишитими червоними та чорними рушниками ми вітаємо гостей;

· Неузгоджені означення, наприклад: Стала наближатися година рушати в дорогу (С. Василенко).

Слід зазначити, що від означення треба відрізняти виражений дієприкметником або прикметником присудок, який не відокремлюється, наприклад: А навкруги вся ніч переповнена розміреним шумом хлібів (О. Гончар).

10. Для виділення відокремлених уточню вальних обставин часу, місця тощо, наприклад: Там, за горами, давно вже день і сяє сонце, а тут, на дні міжгір'я, ще ніч (М. Коцюбинський);

А вечорами, по роботі, він не раз до пізньої ночі ходив у важкій задумі по болотистих улицях Борислава (І. Франко);

Сьогодні вранці, під час перерви, побачивши, що Кажан пішов у сад, Олег кинувся нагору, до його кімнати (О. Довженко).

11. Для виділення обставин, виражених одиночними дієприслівниками й дієприслівниковими зворотами (на означення часу, причини, умови дії), наприклад: Накладці, обнявшись, стояли дві дівчини і, забувши про все на світі, виводили стару сумовиту пісню (М. Стельмах);

Прощаючись, Багіров відкликає Ясногорську вбік (О. Гончар).

12. Обов'язково відокремлюються обставини з прийменниками незважаючи на, починаючи з, кінчаючи (які подібні до дієприслівників), наприклад: І я заснув нарешті, незважаючи на біль (Ю. Яновський);

Та сказано йому, що князь приймає, почавши од дванадцятої години (І. Нечуй-Левицький).

13. Дві обставини, з'єднані сполучниками і, або, виділяються, не роз'єднуючись комами між собою, наприклад: Приводячи до ладу свою казну і з щасливою сторожкістю озираючись довкола, Данько помітив раптом підлітка своїх років, що, видно, вже деякий час уважно стежив за ним (О.Гончар).

14.Для відокремлення звороту чи дієприслівника, якщо він стоїть після сполучників а, але, та, наприклад: Я розумію, що хитрую сам із собою, та, повагавшись, біжу до греблі, над якою тихо шумлять розсунуті в боки верби (М. Стельмах).

Для відокремлення дієприслівникового звороту:

а) якщо сполучники а, але, та складають одне ціле із зворотом, то комами відокремлюється вся конструкція, наприклад: Спершу вона соромилась своїх сліз, але помітивши, що на неї ніхто не звертає уваги, вона втратила відчуття сорому, бо сльози її зараз були потрібні… (Є. Гуцало). Якщо ж сполучники а, але не належать до звороту (за наявності попереду заперечення), то кома після них ставиться, наприклад: Усі спочатку погодилися на поїздку, але, згадавши про іспити, частина відмовилася;

б) якщо зворот починається частками тільки, лише, наприклад: Я можу дати вам відповідь, лише зваживши все.

15. Для відокремлення обставин, що починаються прийменниками наперекір, (у)всупереч, (у)внаслідок, завдяки, залежно від, згідно з, відповідно до, у зв'язку з, за наявності, за браком, за відсутності, на відміну від, за згодою, на випадок, незважаючи на та ін., наприклад: Погода, усупереч нашим побоюванням, видалася гарною; Зустріч, за згодою друзів, переноситься на наступний тиждень.

Не відокремлюємо обставині дієприслівникові звороти:

а) фразеологічного типу, наприклад: Бігти не оглядаючись;

б) якщо обставина починається підсилювальною часткою і (й), наприклад: Можна було про все це розказувати й не вдаючись до подробиць;

в) обставина, поєднана з іншою однорідною невідокремленою обставиною єднальним сполучником, наприклад: Жінка йде поволі і трохи зігнувшись (О. Довженко);

г) зворот із сполучним словом який у складі підрядної означальної частини складнопідрядного речення, наприклад: Не мене чикала цікава робота, виконуючи яку все забував;

д) одиничні дієприслівники, що стоять при присудку й мають значення прислівника, наприклад: Із вирію летять курличучи ключі (М. Зеров); Вона не звикла сидіти склавши руки (М. Рильський);

16. Кома ставиться між однорідними членами речення, що можуть виражатися різними частинами мови:

а) за відсутності сполучників, наприклад: Нарешті дочекалися дощу рясного, теплого - весняного;

б) при повторюваних сполучниках, наприклад: Снігами запорошило і луги, і ріки, і поля;

в) при протиставних сполучниках а, але, проте, однак, та (у значені але), наприклад: Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки (Л. Костенко).

Якщо однорідні члени пов'язані градаційними сполучниками (не тільки - але й, не стільки - скільки, як - так, якщо не - то), то кома ставиться лише перед другою частиною, наприклад: Митець думає не тільки розумом, а й серцем (О. Довженко);

г) перед приєднувальними сполучниками ще й, та й, а також, якщо далі прилучається ще один компонент, наприклад: Заспівали брати, ще й сестроньки (Нар. Тв.);

д) між усіма однорідними членами, якщо частина їх з'єднана сполучником, а частина - ні, наприклад: Їхав, їхав козаченько лугом, долиною, та лісочком до своєї милої;

е) між парами однорідних членів, наприклад: Багаті на вітамін С шипшина й горобина чорноплідна, смородина, суниця й лимон, плоди недостиглого волоського горіха та плоди перцю солодкого;

ж) пояснювальні слова при однорідних членах виділяються разом із ними, наприклад: Раз дівчина по гриби ходила, в зеленому гаю заблудила (Нар. Тв.);

и) при повторенні слова для означення кількості предметів (істот), тривалості дії тощо, наприклад: Здається, часу і не гаю, а не встигаю, не встигаю! (Л. Костенко); Все, все згадала вона в ту хвилину! (О. Довженко);

Обміняйте двори,

Застилайте столи,

Кладіте ложечки,

Срібні ложечки…

Це перед весільна пісня, з твору “Сватання на Гончарівці” (Т.Шевченка).

Примітки. 1. Коли після однорідних членів речення, які з'єднані сполучником і(й), уживаються слова та (й) інші, то перед ними також ставиться кома, оскільки й вони вважаються однорідними: Там стояв і Бахур кін, і Степан Ціпенко, і Онищенко, і інші (П. Загребельний).

2. В інших випадках перед словами та (й) ін. (інші), і т. д. (і так далі) тощо кома не ставиться, наприклад: На топографічній мапі передано всі особливості рельєфу, шляхи сполучення, населені пункти тощо.

Коми не ставимо:

А) між двома дієсловами в однаковій формі, що вказують на рух і мету, наприклад: Поїдь допоможи матері; Сядь поміркуй про свої вчинки;

Б) між словами, що являють собою одне ціле, але при другому з них стоїть заперечна частка не, наприклад: Хочеш не хочеш, але треба повертатися додому;

В) у стійких словосполученнях, висловах (усталених зворотах - фразеологізмах), наприклад: ні сіло ні впало, ні дна ні покришки;

Г) якщо однорідні члени речення з'єднані однотипним сполучником і(й), та, та й, або, чи, наприклад: Візьми чорнило й папір та напиши листа матусі; Краю мій! Люблю я тебе вдень і вночі, вранці і ввечері і не знаю краю своєї любові (Панас Мирний);

Д) якщо однорідні члени утворюють тісну змістову єдність (без пояснювальних слів), наприклад: І день і ніч йдуть і їдуть люди;

Е) між двома неоднорідними означеннями: З балки дув холодний вітер, гнав сірі кошлаті хмари (І. Цюпа);

Ж) між неоднорідними обставинами, наприклад: І дід, і баба у неділю на призьбі вдвох собі сиділи (Т. Шевченко); Шумлять сади над берегами в моєї юності краю (В. Сосюра).

Кома у складному реченні

1.У складносурядному реченні кому ставимо:

· Для відокремлення речень, що входять до безсполучникового складного речення, наприклад: В житі синіли волошки та сокирки, білів зіркатий ромен, червоніла квітка польового маку (М. Коцюбинський);

· Для відокремлення речень з єднальними сполучниками і, й, та, наприклад: Січі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Т. Шевченко);

· Для відокремлення речень із протиставними сполучниками а, але, та, проте, зате, однак, наприклад: Дерево стояло ще голе, однак на вітах його починалось пташине життя (Д. Бедзик);

· Для відокремлення речень із розділовими сполучниками або, чи, або… або, чи … чи, не то … не то, наприклад: Чи то мені здається, чи то справді свист стихає? (М. Коцюбинський); Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка).

Коми не ставимо між частинами складносурядного речення, з'єднаними одиничним сполучником І(й), та (у значені і), або, чи (у значені або):

А) якщо обидві частини мають спільне слово: Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулися (А. Головко);

Б) якщо речення питальне, спонукальне або окличне, наприклад: Чого світання так ясніє в небі і ген сріблиться пісенька дзвінка? (М. Стельмах);

В) між двома безособовими реченнями, що мають однорідні присудки, наприклад: Сумно й глухо (П. Мирний).

2. У складнопідрядному реченні кому ставимо:

А) коли підрядна частина відділяється від головної незалежно від її позиції, наприклад: Коли копають картоплю, ключ угорі журавлиний рідною мовою кличе у невідомі краї (М. Рильський);

Б) якщо підрядне речення стоїть після головного та з'єднується з ним сполучниками підрядності тому що, через те що, завдяки тому що, незважаючи га те що, внаслідок того що, в міру того як, з тих пір як, подібно до того як, так що, то кома ставиться або перед сполучником, або всередині його, залежно від змісту, наприклад: Надворі стало темно, через те що небо заволокло хмарами; Надворі стало темно через те, що небо заволокло хмарами;

В) перед як у зворотах не хто інший, як …, не що інше, як …, наприклад: Те, що її зацікавило, було не що інше, як троє осідланих коней під ганком вілли (М. Коцюбинський);

Г) якщо до сполучного слова прилягає повнозначне слово чи частка, наприклад: Я не можу збагнути, що саме; Я не розумію, що це;

Д) щоб відокремити неповні підрядні речення, які приєднуються до головного сполучниками як, мов, немов, ніби, як ніби, мовбито, немовбито та ін., наприклад: Бідні ми, як коні на припоні, збагатить нас труд на рідній ниві (І.Франко);

Е) між двома підрядними сполучниками або між сполучниками сурядності й підрядності, якщо вони стосуються різних підрядних частин, наприклад: Я аж почервоніла, так засоромилася, та, щоб не дивитись на той непотріб, повернулась на кріслі (І. Нечуй-Левицький).

У складнопідрядному реченні коми не ставимо:

· Перед як у сполуках як слід, як треба, як годиться й под., коли немає ясно вираженого підрядного речення, наприклад: Учися як слід, то й добре буде;

· Не відокремлюються одиночні займенники та прислівники, які є частиною непрямого питання, наприклад: Зустрів дівчину й не сказав яку; Брат прийде, та не знати коли;

· Якщо перед підрядним реченням стоїть частка не чи повторюваний сполучник сурядності, наприклад: Хлопця цікавило завжди не що він робить, а як він робить; Іван розказував і як зустрів у вагоні друга, і як вони спілкувалися майже всю ніч; Мені війнула в очі сивина, та я нічого не везу додому…

· У середині складених сполучників і сполучних слів (перед тим як, після того як, тому що, для того щоб та ін.), якщо підрядна частина стоїть перед головною, наприклад: Перед тим як виконувати вправу, повторіть правила;

· Після протиставного сполучника а, але, однак та ін., наприклад: Василь зайшов увечері, трохи посидів, а коли зовсім стемніло, почав хутко збиратися додому;

І я прозрівати

Став потроху… Доглядаюсь, -

Бодай не казати,

Кругом мене, де не гляну,

Не люди, а змії…(Т. Шевченко);

Якраз у цему рядку є протиставлення “Не люди, а змії…”

Ще й стоїть три крапки продовження думки автора про тих людей.

У 1845 р. він написав твори, як “Єретик”, “Наймичка”.., а також “Заповіт”. Ці та інші твори ввійшли до рукописної збірки-альбому, художньо оформленої Шевченком під назвою “Три літа”.

Оспівування минулого, як уже зазначалося, та “сльози молодії”, хоч і залишилися у подальшій творчості поета, однак на перший план виступає викривальна сила таланту, гострий докір.

Так само у вірші Т. Шевченка “Заповіт”, наприклад:

Все покину і полину

До самого бога

Молитися… а до того

Я не знаю бога.

Крапка з комою

Крапку з комою ставимо:

1. Між поширеними однорідними членами речення, якщо в середині хоча б одного з них є коми, наприклад: У густій мряці потонуло все місто: будинки, зажурені й принишклі; дерева, ніби замріяні або сонні, на котрих, здавалося, було штучне, нерухоме листя; вулиці, зникали у тумані безслідно.

2. Між двома однорідними членами, якщо вони значно поширені або далекі змістом, наприклад: Говорили ті книжки про право кожного й про волю те право добувати; судили про звіра і чоловіка; про світ і його закони одвічні (Панас Мирний). Наприклад: рядки з поеми “Гайдамаки” Степи зеленіють; діди лежать, а над ними могили синіють. …І день, і ніч ґвалт, гармати; земля стогне гнеться; темно, страшно, а згадаєш - серце усміхнеться (Т.Шевченко)

Довідка.

Гайдамацький рух, що мав національно-визвольний, антикріпосницький характер, розпочався на Правобережжі ще на початку ХVІІІ ст. Він став продовженням селянсько-козацьких заворушень XVI-XVII ст.. Гайдамаки за походженням були переважно селянами чи міщанами-ремісниками.

3. Між частинами складносурядного речення, пов'язаного сполучниками а, але, проте, все ж таки (іноді - і, та), якщо ці речення поширені та мають коми: Ся розмова лишила в мені якийсь гіркий несмак; але миритись, брати назад свої слова у мене не було бажання (Леся Українка); Осушить, пригріє; а онуки? Їм байдуже…(Т. Шевченко).

4. Між підрядними частинами складнопідрядного речення, не з'єднаними між собою сполучником сурядності, наприклад: Любіть кмітить, як на постатях лягає жень кожного женця під серпами, неначе стерня застеляється жовтими хустками; як під косами лягають обважнілі од зерна колоски, як коси вкривають рядочками жовту стерню (І. Нечуй-Левицький).

5. Для зазначення межі між групами незалежних речень, наприклад: Щойно полуниці відходять, а вже буріють вишні-петринівочки, шовковиця сиплеться, а там зажовтіють абрикоси; буває, так наспіє полуниці, то жінкам невправка з нею, тоді оголошується загальна мобілізація, вже й металурги лазять поруч з дітьми по садках… (О. Гончар).

6. Між самостійними змістом частинами безсполучникового речення, наприклад: На порозі стоїть бабуся; навкруги тишина; скрізь ясно; з поля вітерець віє; а високо над усім грає-сіяє вишнє променисте сонечко… (Марко Вовчок).

Двокрапка

Двокрапку ставимо:

1.Якщо в безсполучниковому складному реченні наступне розкриває зміст попереднього речення, наприклад: Погасили вечірні огні: усі спочивають у сні (Леся Українка); Якби його так намалювати - сказали б: то не чоловік сидить, то - сам сум! (Панас Мирний).

2.Якщо в першій частині безсполучникового складного речення є слова так, такий, одно й т. ін., зміст яких розкривається у другій частині, наприклад: Здавна в Кавунці так повелося: старі дома, а молодь здебільшого на марганцях (О. Гончар);

“Татарине, татарине!

На віщо ж ти важиш:

Чи на мою ясненькую зброю,

Чи на мого коня вороного

Чи на мене, козака молодого?”

(“Дума про козака Голоту”)

Відразу після слів “…ти важиш:” йде розкриття, на що татарин дивиться…

Довідка. Українські народні думи - явище суто національне. Дослідники фольклору пов'язують їх появу із добою козаччини. Історичною основою “Думи про козака Голоту” послужили події, пов'язані із боротьбою українського народу проти татарських загарбників.

3.Між двома реченнями, якщо в першому є слова бачити, дивитись, чути, розуміти й т. ін., які попереджують про викладання певного факту в наступному реченні, наприклад: Старий присувається до вікна, зазира всередину й бачить: у хаті, за столом сидять гості - учитель та селяни (М. Коцюбинський).

Розділові знаки при узагальнювальних словах

Найчастіше узагальню вальними словами бувають займенники та прислівники: таке, такі, все, всі, вони, ніде, ніхто, ніщо, ніколи, завжди, всюди, скрізь.

1.Двокрапку ставимо:

а) після узагальню вального слова перед однорідними членами речення, наприклад: Це все було просто до дрібниць: і я, заспаний ранок, і сивий степ;

б) якщо немає узагальню вального слова, але є слово, до якого відносяться однорідні члени (вимовляється з попереджувальною інтонацією), наприклад: На ріст рослини впливають: грунт, освітлення, температура і, нарешті, якість насіння.

Я музу кличу не такую:

Веселу, гарну, молодую…(І. Котляревський). З поеми “Енеїда”.

“Енеїда” І. Котляревського великою мірою базується на реальній дійсності і відтворює національні уявлення про цю дійсність.

В “Енеїді”, як і в п'єсах письменника, об'єктом художнього зображення є національне життя.

Але двокрапки не ставимо, якщо перед однорідними членами, вираженими власними назвами, стоїть загальна назва, наприклад: До книги В. Винниченка “Намисто” ввійшли оповідання “Віють вітри, віють буйні…”, “Гей, хто в лісі, обізвався…”та інші. У таких реченнях після загального іменника немає тієї паузи, яка наявна після узагальню вального слова.

1. Перед словами а саме, як-от, наприклад, як наприклад, що стоять після узагальню вального слова, ставиться кома, а після них - двокрапка: У наших дендропах вирощують різноманітні квіти, а саме: тюльпани, гіацинти, нарциси, лілії.

2. Тире ставимо:

а) перед узагальню вальним словом, що стоїть після однорідних членів речення, наприклад: День, вечір, ніч, ранок - все біле, все тьмяне (Леся Українка);

б) після переліку, що йде за узагальню вальним словом і не закінчує речення, наприклад: Водієві вже не видно було нічого: ні підйому, ні місива колії - скло перед ним всуціль було заляпане грязюкою (О. Гончар;)

в) іноді після узагальню вального слова перед однорідними членами, наприклад: Я якось не замислювалася над цим, і ніхто ніколи не говорив мені про це - ані редактор, ані критики, ані рецензенти, ані читачі (О. Іваненко).

Розділові знаки при прямій мові

1.Пряма мова береться з обох боків у лапки, наприклад: “А я вже бачив день!” - “Коли?!” - “не знаю” (Леся Українка).

2. У діалогах пряма мова починається з абзацу, і перед репліками ставиться тире, наприклад:

- Вставай, сину, підемо.

Протираю від сну очі.

- Куди, мамо?

- О, а хіба ти забув: підемо дивитись, як сонце сходить. Ти ж просив, щоб тебе збудили. Вставай! - підводить мене (С. Василенко).

Пряма мова у драматичних творах:

а) пишеться після назви дійової особи та крапки ( без лапок):

Соня. Ні, тату, не все благополучно!

Пузир. А що ж тут сталося?

Соня. (подає йому хліб) Гляньте!

Пузир. (розглядає) Хліб! (І. Карпенко-Карий).

б) пишеться під назвою дійової особи в поетичних творах ( без крапки або після двокрапки):

Свічка

Меласю! Рідна!

Меланка

Любий! Ти живий?..(І. Кочерга).

В усіх випадках пряму мову починаємо є великої літери, але по-різному поєднуємо зі словами автора.

1. Якщо слова автора стоять:

а) перед прямою мовою - після них ставимо двокрапку, наприклад: У цілого війська девіз був один: “За волю, за рідну країну!” (Леся Українка);

б) після прямої мови - перед ними ставимо тире, крапку замінюємо на кому ( знак питання, знак оклику, три крапки залишаємо без змін), наприклад:

“Ось я йду!” - обізвалась зима (Леся Українка).

в) у середині прямої мови - вини виділяються з обох боків комами й тире; проте якщо розрив робиться між двома окремими реченнями, то після слів автора ставимо не кому, а крапку й тире, наприклад: “Мої друзі - вбогі бідолахи, - говорить Кармель, от мої друзі!” “Яких же я людей бачу? - одказує Кармель. - Багатих та вбогих” (Марко Вовчок).

2. Якщо репліки беруться в лапки й записуються підряд без слів автора, то між ними ставимо тире, наприклад:

“Мамо, - питаю, - то льони цвітуть?” А мати сміються: “То, - кажуть, - Дніпро”. - “А чого він такий синій?” - “Від неба”, - кажуть (О. Гончар).

Примітки. 1. Слова автора коли вони стоять у середині чи після прямої мови, починаються з малої літери.

2. Слова та пряма мова завжди становлять окремі речення.

Якщо пряма мова, розірвана словами автора, є складним реченням із двокрапкою, то перед його другою частиною після слів автора ставимо двокрапку й тире, а пряма мова продовжується з малої літери, наприклад: “Дівчатонька мої, голубочки! Глядіть, лишень не перехваліть його, - сміється Катря дівчатами: - славні бубни за горами, а зблизька - шкуратяні” (Марко Вовчок).

Якщо одна частина слів автора стосується першої частини прямої мови, а друга - другої, що йде після слів автора, то після першої частини розділові знаки ставимо за загальними правилами, а перед другою частиною - двокрапку й тире, наприклад: “ Оце так! - оторопів Ярослав, потім запитав грубо, щоб приголомшити її і приглушити власні болі: - А ще кого ти любиш?” (М.Стельмах).

Примітки.

1. не виділяємо лапками прямої мови, коли немає прямої вказівки на конкретного мовця, наприклад: Кажуть: щоб солодко відпочивалося, треба гарно потрудитись; З дитячих літ живе у серці він, як материнське слово незабутнє, і тихо каже: знай, ти не один (М. Рильський);

2. Слова, що вказують на джерело повідомлення, виділяємо лише комами, наприклад: У Києві, повідомляють газети, розпочала роботу сесія Верховної Ради України;

3. Якщо текст подається у вигляді авторської мови, однак стилістично наближається до прямої мови, зберігаючи лексичні й стилістичні особливості, інтонацію та емоційне забарвлення, - це не власне пряма мова, наприклад: Навіть старі хвилини Гущу. Вони ходили розпитать у нього, чи скоро буде нарізка (землі). Він, певно, знає. Марко сміявся. Ніхто з доброї волі землі не дасть. Як! Не будуть землю ділити? Що ж тоді буде? (М. Коцюбинський);

4. коли пряма мова входить до простого речення як непряма, текст подаємо без спеціальних розділових знаків, наприклад: Мати сказала припнути теля (Гр.. Тютюнник). Не відділяється також пряма мова, що входить до складного речення його підрядною частиною та приєднується сполучниками що, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, частки хай, нехай, наприклад: Сусіда попередив, щоб я не запізнювався на роботу; Передай Андрію, хай би зайшов під вечір (А. Головко).

Цитати

1. якщо цитату наводять у вигляді прямої мови, то вона має притаманні прямій мові розділові знаки, наприклад: Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв: “Встаньте правда! Встаньте воля!”

2. пропуск у цитаті позначається трьома крапками. Наведена не з початку речення, вона пишеться з малої літери, наприклад: Олесь Гончар пише, що Леся Українка “поряд із Шевченком, Франком, Панасом Мирним, Коцюбинським… наполегливо розвивала й зміцнювала літературну мову…”

3. цитата, уведена до речення як його складова частина, пишеться з малої літери, навіть тоді, коли в оригіналі вона є початком речення, наприклад: У статті про О. Кобилянську сказано, що “класичним зразком алегоричної мініатюри є її поезія в прозі “Рожі”.

4. кілька цитат поспіль пишемо через кому, з великої літери та в лапках, наприклад: Рядки з поезії І. Франка “Лиш боротись - значить жить”, “Книги - морська глибина”, “Якби ти знав, як много важать слово” давно вже стали афоризмами.

Примітки.

1. якщо цитується віршований текст суцільним рядком, то він оформляється як звичайна прозора цитата, а якщо зберігає віршовану форму, то не береться в лапки, наприклад:

а) “Борітеся - поборите, Вам Бог помагає!” - цими словами Т. Шевченко став на захист усіх поневолених;

б) Тарас Шевченко вірив у велике майбутнє України й палко закликав своїх земляків:

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь…

2. Посилання на джерело, звідки виписано цитату, подають у дужках безпосередньо після неї або у виносці внизу сторінки, наприклад: “Українське слово не просто заявило про своє воскресіння: воно довело на повен голос, що не підвладне ні русифікації, ні онімечуванню, ні мадяризації, і народ // Мова рідна, слово рідне!.. - К., 1989. - С. 1567).

Тире

Тире ставимо:

· Між підметом і присудком, де дієслова-звязки немає. Присудок може бути поширеним та непоширеним і виражається:

а) іменником, наприклад: Смерка - дерево; Україна - європейська держава; А ми, нічого, - пройдемо, як тіні (Л. Костенко);

б) кількісним числівником у Н. відмінку, наприклад: Двічі по два - чотири.

2. Між підметом і присудком, коли один із них (або обидва) є інфінітивом, наприклад: Життя прожити - не поле перейти (Нар. Тв.); Футбол, як бачиш, - не солодка гра!

· Перед це, (це є), оце, то, ось, тобто, або (у визначенні тобто), (це) значить, якщо присудок, виражений іменником у Н. відмінку або неозначеною формою дієслова, приєднується за допомогою цих слів до підмета, наприклад: Жити мені без праці - значить не жити (Д. Павличко); Життя без книг - це хата без вікна (Д. Павличко); Сміле слово - то наші гармати, світлі вчинки - то наші мечі (П. Грабовський).

· Перед єднальним сполучником (зрідка після нього) між двома присудками, якщо другий виражає щось несподіване або різко протилежне до висловленого першим, наприклад: Крикнув бугай у болоті - і замовк; сумно рознісся його голосний поклик на всю околицю - і затих (Панас Мирний).

· На місці пропущеного члена речення (присудка), наприклад: Ми молоді, уперті, за нами - майбутнє (В. Сосюра).

· Для виділення прикладок, якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити а саме, наприклад: Під кінець зборів оголосили новину - весняні канікули.

· Між частинами заперечного порівняння, наприклад: То не вогники блимають у темній гущавині кущів - то вовчі очі горять хижим і холодним блиском.

· Між реченням, що входять до безсполучникового складного чи складносурядного речень, якщо в другому подано наявний висновок або наслідок дії першого, наприклад: Защебетав соловейко - пішла луна гаєм (Т. Шевченко).

· Між реченнями із протиставленням змісту поєднуваних компонентів, наприклад: Ще сонячні промені сплять, - досвітні вогні вже горять… (Леся Українка).

· Між двома або кількома власними іменами, сукупністю яких називається вчення, теорія, науковий закон, наприклад: Рівняння Менделєєва - Клапейрона; Теорема Гана - Банана.

· Між словами на означення просторових, часових або кількісних меж ( замість прийменників від … до), наприклад: Вантаж вагою п'ять - сім тонн; Відстань чотири - шість кілометрів; Перегони проходили за маршрутом Харків - Одеса.