4. “There was a waterlogged silence. The two uninsured plumbers, gay and lecherous moments before, were lifeless now” [349, c. 103].

5. Now, she was forced to admit that if he didn't show the students any more warmth than he was showing now, all her work would have been in vain [302, c. 18].

6. “But was there anything one could do nowadays that somebody couldn't laugh at?” [310, c. 55].

7. “But today, bless his heart, he looked like a perfect little angel” [302, c. 24].

8. “Why did you study German?”

I looked at him dumbly. “Why did one study anything? Because one wanted to know. I wanted to make up my lack of ordinary education. I told my grim interrogator cautiously” [309, c. 169].

9. “Boys never understood what a friend a doll could be” [309, c. 171].

У прикладах 1-9 домінують претеритні форми часу, але їх поєднання з корелятами теперішності або сам зміст речення приводить до того, що сюжетні події не сприймаються як минулі. Структури наведених речень можна розділити на дві групи. До першої відносимо приклади 1-7, у яких прислівники now, nowadays і today як маркери теперішнього часу сприяють транспозиції значень дієслівних форм минулого часу was, were, felt, seemed, looked і was showing. Претерит у цих випадках не виявляє своєї традиційної категоріальної семантики, а набуває нової - він у художній формі реалізує об'єктивну для персонажа твору теперішність. Особливо показовим з цього приводу є приклад 5, де форма Past зумовлена правилом узгодження часів. Форма was showing репрезентує теперішню щодо мовця дію, передаючи відношення персонажа до студентів у період, що збігається з часом аналізу цього відношення героїнею.

Маркери теперішнього часу у поданій групі прикладів вживаються для виділення саме того чи іншого стану серед інших, щоб акцентувати увагу читача на нову, у теперішньому для мовця часі, якість на противагу існуючому раніше стану речей. Презентність оцінюється тут у співвідношенні з минулим, яке виступає як фон для більшого наголосу на теперішньому. Внаслідок вираження теперішності граматичними формами минулого часу виникає особлива динаміка і розповідь сприймається як художнє теперішнє.

У другій групі прикладів (речення 8, 9) форми did, wanted, understood передають теперішність, надаючи дієсловам узагальнюючого значення.

МОДЕЛЬ 9 - транспозиція футуральних форм: Future Present

М 9 will/shall + V₁ > Present

Завдяки поліфункціональності першого компонента структура will+V₁ може передавати повторювані дії у теперішньому чи просто узагальнене теперішнє [59, c. 92] і належати до найвіддаленішої периферії ФСПТ. На противагу випадкам використання Future Simple з дієсловом will у модальному значенні, приклади 1-4 демонструють випадки, коли понятійний розвиток здійснюється від лексики до граматики, і сполучення will з інфінітивом перетворюється з коллокації двох значень у фразеологічну одиницю з єдиною граматичною спрямованістю.

Nowadays a broken heart will run to many editions [354, c. 17].

“Don't call good hare soup bawd bree” - she said. “It is what it is. I will call it that” [300, c. 23].

“I'd had a brother, who only now comes to me as part shadow, part light, a baby born when I was three and who died when I was four, and there are times before I go to bed when I will stop in at Burton and Wilman's room, sometimes even James', though he has fast become a man and lost the look of a child, and I will see in their faces the faintest trace of my brother” [325, 5].

The nurses who have to record the medication orders and give the pills to the patients will sometimes note omissions and phone the doctor to ask about the order [329, c. 117].

Although kestrels seldom prey on anything bigger than a rat, they will sometimes attack young rabbits [288, c. 142].

У реченні 1 одного слова nowadays як лексичного маркера презентності достатньо, щоб уточнити функціонування will+V₁ як мовного засобу, що реалізує повторювану дію у площині узагальненого теперішнього. Транспозиція Future Present (від майбутнього за формою до теперішнього за значенням) здійснюється на контекстуальному рівні, і орієнтація на презентність досягається за допомогою лексично-часового маркера. Приклади 2 - 5 доводять здатність структури will+V₁ як засобу орієнтації на теперішність функціонувати на найвіддаленішій периферії поля презентності без допоміжних маркерів (sometimes у прикладах 3 - 5 вказує на характер дії, а не на її часову орієнтацію). Відповідно до властивого структурі значення повторюваності кожне речення репрезентує багатократну дію у неактуальному теперішньому: у теперішні дні - приклад 1; завжди, коли йдеться про цей суп, - приклад 2; кожного разу, як зупиняюся у кімнаті Вільяма чи Реймса - приклад 3; час від часу, коли медсестри помічають пропуски у призначеннях лікаря, - приклад 4. У реченні 5 will attack набуває властивого для Present Simple значення постійної характеристики об'єкта, яке, однак, проявляється за певних умов.

Отже, можна стверджувати, що:

· для реалізації теперішності у мовленні вагоме значення має кожен із засобів її вираження. Синтетичні та аналітичні особові форми дієслова є найуживанішими структурами мовного інструментарію реалізації категорії часу та відтворення у мові темпоральних параметрів процесу, дії, стану;

· презентні часові форми, з домінантною частотністю вживання Present Simple (64,3% з 149 232 тисяч проаналізованих прикладів), відносяться до найтиповіших структур дієслівної реалізації теперішності, що функціонують у ядрі та навколоядровій зоні ФСПТ, які взаємодіють з іншими зонами, а завдяки взаємопроникненню полів, виражають також модальну чи аспектуальну характеристику дій, процесів і станів;

· значення лексичних часових маркерів презентності варіюються від самостійного вираження теперішності до конкретизації часу, характеру дії та площини презентності, яку вона охоплює, - до надання дії певної експресивності - і до зовсім незначної чи нульової ролі лексично-часового маркера;

· на самостійне функціонування особових дієслівних темпоральних форм у ФСПТ припадає 66,8% прикладів, а у поєднанні з маркерами часу 6,9%, що разом становить 73, 7% з 149 232 тисяч прикладів;

· реалізація презентності може здійснюватися не лише через вираження категорії часу (моделі 1 - 6), а також часової віднесеності (М7) і часової орієнтації (М 8 - 9):

а) завдяки реалізації значення теперішнього наміру/планування особовими дієслівними часовими формами (моделі 7.1-7.4) - 4,3% усіх прикладів;

б) через вираження теперішності потенційної дії модальними дієсловами (модель 7.5) та умовним способом (моделі 7.6; 7.7) - 6,6 % від усієї кількості проаналізованих прикладів;

в) контекстуальне відтворення теперішності, що досягається шляхом транспозиції значень претеритних і футуральних форм (моделі 8 - 9), становить лише 1,3% усіх досліджених прикладів.

Про інші мовні засоби вираження значень часу, часової віднесеності та часової орієнтації презентності йдеться у наступних підрозділах нашої роботи.

2. Мовна реалізація категорії теперішності безособовими формами дієслова

Аналізуючи засоби мовної реалізації часових значень та часових відношень презентності, необхідно також розглянути функціонально-семантичні можливості безособових форм дієслова відносити дію до теперішності у конкретному висловлюванні.

МОДЕЛІ 10 - 12 - реалізація теперішності безособовими формами дієслова

М 10 - Inf_{ref to Present}

М 10a - (V_mod + Inf)_{ref to Present}

М 11 - Ger_{ref to Present}

М 12 - Part I_{ref to Present}

Виходячи за рамки звичайних дієслівних категорій, кожна з цих форм (інфінітив, герундій, дієприкметник) сформувалася у процесі історичного розвитку внаслідок вербалізації давньоанглійського імені дієслівної основи, віддієслівного іменника та прикметника і набрала здатності виражати вторинну предикацію; інфінітив і герундій - були і залишаються частиною складеного дієслівного присудка, а дієприкметник - частиною складних (аналітичних) дієслівних форм. Отже, частково здійснене перенесення реалізації таких категорій як особа і число із сфери морфології у синтаксис в принципі стерло одне з розмежувань між особовими та безособовими формами дієслова, оскільки у останніх ці категорії мають суто синтаксичний характер. Такі зміни сприяли перенесенню безособових форм з периферії дієслівної системи у її центр. У функціонуванні особові та безособові форми дієслів виявляють щільні корелятивні ознаки як засоби, що виражають співвідношення основної і другорядної дій у рамках цілісного часового періоду.

Таким чином, не маючи категорій особи, числа, способу і часу, безособові форми можуть реалізувати їх синтаксично. Зокрема, дія, виражена тією чи іншою безособовою формою, як правило, співвідноситься з певною особою (однини або множини), яку називає один із членів предикативного ядра. Що стосується способу, то цілковита відсутність у безособових форм структурних ознак дійсного, умовного чи наказового способу повністю компенсується їх здатністю вільно виражати властиві кожному із способів значення за допомогою синтаксичних утворень, які легко виділяються і сприймаються у контексті висловлювання. У безособових форм дієслова відсутня і категорія часу, тобто самі по собі вони не можуть співвідносити виражену ними дію з моментом мовлення. Не маючи категорії часу, вони, однак, виражають часові зв'язки відносно - як одночасні з іншою дією (неперфектні форми) чи попередні (перфектні форми) [222, c. 247; 239, c. 152-154; 78, c. 157].

Відповідно до концепції О.І. Смирницького граматичне значення, що лежить в основі опозиції to do to have done, doing having done, being done having been done, to be done to have been done, є значенням часової віднесеності, яке виражається у протиставленні попередності (Perfect) і відсутності попередності (non - Perfect) [150, c. 197-259]. Інші лінгвісти, наприклад, І.П. Іванова, І.П. Верховська вважають, що змістом категорії часу у безособових форм дієслова є не абсолютний, а відносний час [72, c. 174; 29, c. 28]. Про вживання герундія та дієприкметника І з метою імпліцитного вираження часової характеристики, переданої ними дії, з опорою на особове дієслово та контекст говорить у своєму дослідженні О.М. Мєшкова [105, c. 83]. Г.Т. Ісаєва виділяє інфінітив, герундій та дієприкметник, як засоби створення вторинного предикативного зв'язку, що входять до економного арсеналу синтаксичної конденсації [76, c. 40-45]. У будь-якому випадку факт залежності часового значення безособових форм дієслова від значення часу особового дієслова не викликає жодного сумніву. Однак ця залежність не відкидає, а підтверджує здатність безособової форми дієслова відображати часовий інтервал протікання реальної дії, хоч і не через часове значення, а через часове відношення, тобто не безпосередньо через зв'язок дії з моментом мовлення, а через часове співвідношення з дією, переданою особовою формою дієслова. Це досягається завдяки здатності безособової форми утворювати центр вторинної предикації у поєднанні з іменем - суб'єктом, вираженим одним із членів речення, іноді не обов'язково того, у якому функціонує безособова форма, але зв'язок з котрим легко прослідковується семантично, як у поданому нижче реченні:

An animal. Making a lot of noise, too [288, c. 144].

Необхідно відзначити як окреме явище дієприкметник II, що відмінний (зокрема, через відсутність форм і категорій, властивих інфінітиву, герундію та дієприкметнику I) як в аспекті реалізації часової орієнтації, так і плані вираження стану і виду. Отже, у нашій роботі він не розглядається.

Аналізуючи опозицію to write to have written, to be written to have been written, writing having written, being written having been written, відзначаємо ознаки (to have + Participle II) у членів опозиції, що мають значення попередності (перфект). У неперфекта такі ознаки відсутні, але констатації цього факту звичайно мало для встановлення часового значення іншого члена опозиції. Його визначення простежується при аналізі контексту. Таких значень щонайменше три: одночасність, слідування і попередність. Останнє виявляється тільки у певних контекстних умовах і детермінується або синтаксичною позицією інфінітива / герундія / дієприкметника, або їх семантичними зв'язками. У випадках, коли неперфектна форма виражає попередність, виникає ситуація, за якої опозиція неперфект перфект нейтралізується.

Отже, перебуваючи через часові відношення у тісному зв'язку з особовими формами дієслова, інфінітив / герундій / дієприкметник І, залежно від своєї форми та від часу, вираженого присудком, відносять дію до теперішнього, минулого чи майбутнього*.

Віднесеність до теперішності виявляється найчіткіше за умов реалізації значення одночасності дії, переданої безособовою формою дієслова, з дією присудка, вираженою Present Simple або Present Continuous.

Хоч значення часової віднесеності до теперішності виявляється інфінітивом, герундієм, дієприкметником І, як семантика одночасності, тобто як поєднання змісту таксиса і відносного часу, ці безособові форми дієслова не мають категоріальних форм ні абсолютного, ні відносного теперішнього часу.

Значення одночасності, притаманне інфінітиву, герундію, дієприкметнику І, розкривається у різних синтаксичних позиціях, властивих кожній із трьох форм. Простежимо це на прикладах вживання герундія та інфінітива:

1. “Nobody seems to understand bird dogs any more” [346, c. 55].

2. “Throwing things away is what she likes best” [308, c. 32].

3. “It is a great misfortune to have a heart…” [332, c. 174].

4. “Lying is a deadly sin” [330, c. 13].

5. “He may at times be wrong indeed” [300, c. 74].

6. “You're trying to be funny” [335, c. 270].

7. “Why go on living with them if they can't stand them?” [305, c. 37].

8. “I don't like to hear a man continually running down his own country” [335, c.114].

9. Time keeps going by [355, c. 51].

10. “You are mistaken in thinking I'm unhappy” [328, c. 210].

11. “You can't tell anything by a man's being married” [316, c. 159].

Оскільки у даній роботі досліджуються мовні засоби вираження теперішності ми розглядаємо неперфектні форми герундія, інфінітива та дієприкметника теперішнього часу (Participle I) to write/to be written; writing/being written, які в основному передають значення одночасності другорядної дії з основною. Тому далі вживатимуться терміни інфінітив, герундій, дієприкметник І, коли маються на увазі саме їх неперфектні форми (крім випадків, зумовлених спеціальною потребою у повних найменуваннях, протиставлення тощо).

12. “But in the sunlight it has the appearance of being black hence the name” [313, c. 463].

13. “You have every right to be in the men's room” [312, c. 9].

14. The abnormal mind is quick to detect and attack itself to this quality [305, c. 5].

15. “I don't let anyone call you “Fred” or “Freddie” in my hearing” [344, c. 45].

16. “… you protect yourself by saying you aren't going far” [346, c. 65].

17. There is only one way in which a man can save his face when he is in that sort of position and that is to pretend he knows nothing [328, c. 56].

Наведені приклади достатньою мірою переконливі, щоб побачити неоднакове виявлення одночасності у різних синтаксичних позиціях і навіть у межах однотипної синтаксичної позиції. Так, у позиціях підмета (приклади 1-4), інфінітивного суб'єктивного комплекса (приклад 14), додатка (приклади 10,11), означення (приклади 12-13), предикатива (приклади 17) одночасність може бути представлена ширше і узагальненіше, ніж у позиції обставини (приклади 15-16). А у видовому присудку (приклади 5-9) відбувається цілковите злиття дій, виражених особовим дієсловом, герундієм чи інфінітивом. Різні діапазони одночасності можуть модифікуватися і всередині даної синтаксичної позиції залежно від лексичних та граматичних умов контексту. Найповніше одночасність розкривається, коли герундіальна чи інфінітивна дії поєднується з діями, вираженими фазовими дієсловами [термін поданий за Cobuild English Grammar, c. 354 - 357]: to be, to have, to keep, to seem, to try, to like, to feel, to hear, to see тощо.

Герундій та інфінітив, відносячи виражену ними дію до теперішнього, зберігають також характеристику теперішності, переданої основним дієсловом: у прикладах 1, 9, 15 реалізується позачасова теперішність, у 2, 5, 12, 14 - понятійно-якісна, у реченнях 8, 16, 17 - теперішність повторюваної дії тощо. Така віднесеність легко прослідковується при модифікації речення, але збереженні його смислового та граматичного значення. Варіанти прикладів 11, 17 - you can't tell anything by the fact a man is married; a man can save his face when he is in that sort of position; if he pretends he knows nothing підтверджують вираження абстрактної теперішності. Оскільки підкорення дії, вираженої безособовою формою дієслова, часовому плану основного дієслова не є категоріальним значенням часу, а імплікованою темпоральною семантикою співвіднесеності другорядної дії з основною, яка зумовлюється категоріальним значенням безособових дієслів, вони не можуть вважатися спеціалізованими засобами вираження семантики теперішності і мають статус периферійних компонентів функціонально-семантичного поля теперішності.

Досить часто словосполучення модального характеру виражають реальну теперішню дію (названу інфінітивом), що збігається з моментом мовлення (модальне дієслово у таких випадках втрачає значення повинності, обов'язковості, здатності, уміння тощо):

18. “I must decline to be Professor… Please do not think me ungrateful” [344, c. 249].

19. “I can't see the smallest reason for it. Quite happy, normal, people. Now I can understand it in Grimes' case” [352, c. 110].

Зміст прикладу 18 однозначно трактує ситуацію не як усвідомлення героєм твору необхідності відхилити пропозицію про присвоєння йому звання професора, а як фактичну його відмову від цього звання. Аналогічно модальне словосполучення can't see (приклад 19) не виражає неспроможність персонажа бачити причину, а констатацію того факту, що цієї причини немає.

Аналіз текстового матеріалу показує також, що значення одночасності дії, вираженої інфінітивом, з дією, реалізованою особовою формою дієслова, найчіткіше і найчастіше виявляється у позиції другого члена модального дієслівного присудка. Тобто тут йдеться про синтаксично зумовлене значення одночасності. Разом з тим, необхідно брати до уваги і семантику слова, з яким цей інфінітив пов'язаний. У такій синтаксичній реалізації значення одночасності інфінітивної дії з дією особового дієслова виникає тільки тоді, коли модальне дієслово, у сполученні з яким вжитий інфінітив, виражає припущення, властиве дієсловам may, must, can:

20. “Hush! … She may be in the hall” [345, c. 306].

21. “If you're not tired, fish … you must be very strange” [316, c. 52].

22. “There's a young man just like your friend Potts on the other side of the street. Then it can't be Potts” [352, c. 144].

Варто ще раз наголосити, що у випадках, подібних до трьох вищенаведених прикладів, інфінітив, функціонуючи на перетині полів теперішності й модальності, виражає не реальну дію, а можливу/неможливу (припущення).

У присудках з видовими дієсловами вживання як інфінітива, так і особового дієслова форми Continuous відображаються досить тонкі відтінки у характеристиці способу протікання дії:

23. “You're ill. Heavens, you must be seeing things” [344, c. 182].

24. “I know I must be getting old” [316, c. 186].

25. “I'm beginning to feel he's quite right” [352, c. 115].

Приклад 23 не стільки передає переконаність Кетлін у тому, що у Джорджа видіння, скільки занепокоєння його станом здоров'я і намагання переконати Джорджа у необхідності визнати смерть близької людини. Речення 24 виражає не лише визнання героєм факту свого старіння, а його жаль з цього приводу. Різні нюанси значення передано у прикладі 25: Граймсу важко змиритися з тим, що Доктор розуміє його вади як людини і як митця, тому що він розгадав у ньому те, чого Граймс сам про себе не знав або не хотів знати.

Незважаючи на те, якими чинниками зумовлена одночасність (синтаксичними, семантичними чи їх поєднанням), які нюанси відображають форми інфінітива (Indefinite, Continuous), у якому стані вжитий інфінітив або герундій у реченнях з присудком у Present Simple/Present Continuous, безособові форми дієслова набувають здатності орієнтувати на презентність, охоплюючи різний діапазон: від зосередженості у її центральній точці - періоді мовлення (приклади 6, 16, 18, 19, 20, 21, 22), розширюючись у площині теперішності до різного за обсягом періоду (приклади 5, 7, 8, 10, 11-15, 17, 23-25), і до розмитих часових рамок (приклад 1, 3, 4, 9).

Це надзвичайно цікаве явище, оскільки, відносячись до площини теперішності і будучи одночасними, дві дії (інфінітивна/герундіальна і та, що виражена присудком) не є, однак, паралельними. Завдяки своїй здатності орієнтувати на презентність через одночасність інфінітив і герундій у парі з особовим дієсловом створюють смисловий комплекс, у якому виражені ними дії переплітаються настільки тісно, що, по-суті, утворюють одне поняття, зміст якого зрозумілий лише з урахуванням семантики обох дієслівних форм. Наприклад, кожне з дієслів, вжитих у реченні 10, to be mistaken і to think (від якого утворений герундій thinking) має своє значення, незалежне одне від одного. Проте у даному прикладі вони виражають логічно нерозривне ціле: сама думка є помилкою (думати помилково, саме тим (саме в тому) і помиляєшся, що так думаєш). За змістом речення 16 те, що говориться, і є захистом, тобто захист висловлюється тими словами, що говоряться, а отже, сказане і захист є одним цілим, єдиним логічним поняттям.

Таке функціонування характерне в англійській мові для інфінітива і герундія, яким генетично притаманне іменне значення, тобто назва дії у найбільш загальному вигляді. Однак вони можуть виступати вторинним предикатом у певних типах синтаксичних конструкцій (об'єктний і суб'єктний відмінки з інфінітивом, прийменниковий інфінітивний/герундіальний комплекс).

1. “He wants me to come out on my feet” [288, c. 451].

2. “You are not likely to quarrel often” [325, c. 172].

3. “It's a shame for him not to go” [293, c. 35].

У випадках, коли друга дія у реченні виражена дієприкметником І, який також означає одночасність з дією, вираженою особовим дієсловом, її реальний час, як і у випадках інфінітивагерундія, стає відомим лише з контекстних ситуацій, і він не входить у категоріальне значення дієприкметника. Таким чином, у більшості випадків у реченнях з присудком у Present Indefinite чи Present Continuous дієприкметник І співвідноситься з теперішнім часом. Відмінність вираження категорії часової віднесеності дієприкметником І від передачі часових відношень герундієм та інфінітивом у тому, що дієприкметник чіткіше виокремлює вторинну дію. Провідне часове значення дієприкметника І - часове відношення у плані одночасності. Воно базується на категоріальному значенні дієприкметника переважно як виразника паралельної дії/стану і пов'язаного з цим значення процесуальності. Простежимо це на наступних прикладах:

1. “I usually find myself among strangers because I drift here and there trying to forget the sad thing” [305, c. 70].

2. “Now we know who we have running with us” [341, c. 139].

3. “I see their mink coats lying in the hall when I go out” [345, c. 442].

У реченнях 1, 2 дієприкметники І передають дії, паралельні з діями, вираженими присудками, і орієнтують на абстрактну/повторювану теперішність: на даному етапі життя, коли я пливу за течією, водночас і намагаюся/роблю спроби забути (приклад 1); у цей період ми знаємо, хто є з нами (приклад 2); кожного разу, коли я виходжу, їх шуби саме тоді лежать (приклад 3).

Аналіз прикладів дозволяє стверджувати, що одночасність властива дієприкметнику І в усіх його синтаксичних позиціях і їх різновидах. Усе-ж, становить інтерес питання про те, з яким членом речення співвідноситься дієприкметник у часі, та від чого ця співвіднесеність залежить, оскільки вона не однакова у різних синтаксичних функціях дієприкметника І:

1. “A dying man making a confession, he doesn't talk business” [351, c. 139].

2. “They have two guests, each giving his side to some controversial issue” [351, c.152].

3. “I hear children running” [308, c. 19].

4. “To learn how to do things so that the patient is put at the least risk while being given the best chance of recovery” [304, c. 313].

5. “But that young lady may be a stenographer and yet be compelled to wrap herself dressing and acting” [306, c. 160].

6. “He has the list and he's probably circling now over Kafuala Camp waiting to hear from me” [312, c. 99].

7. “Taking everything into account, I'm inclined to think it's the most dangerous snake in the world” [341, c. 464].

8. “He's lying down sleeping” [317, c. 225].

9. “There it lies between two great wooden covers collecting dust in a cupboard” [354, c. 11].

10. It deals with one after another of the victims of the accident cataloguing thousands of little facts and anecdotes and testimonies and concluding with a dignified passage describing why … [344, c. 47].

Не зважаючи на те, що дія, виражена дієприкметником І, є вторинною, у семантичному плані вона звертає на себе особливу увагу, а саме - пояснює дію, виражену особовою формою дієслова: описує, характеризує підмет, додаток, або іменник, що входять до складу обставини, а також передає їх стан на момент протікання дії особового дієслова (приклади 1, 2, 3). У реченнях 4, 5, 7 дієприкметник І конкретизує період, спосіб чи умови протікання дії, а у 6, 8-10 - причину та супроводжуючі явища.

Значення процесуальності, закладене у семантиці дієприкметника І, пожвавлює, робить яскравішою, виражену ним дію, перетворюючи дію, передану присудком, з основної у “фонову”, що окреслює часову площину теперішності, у якій розгортається процес, виражений дієприкметником. Із двох полів - темпорального і модального, накладених одне на одне, у яких функціонують дієприкметник І (на периферії темпорального і модального) і особове дієслово (у ядрі темпорального і на периферії модального), більшої ваги набирає ФСП модальності.

Як уже зазначалося, значення одночасності - не єдиний із способів вираження часових відношень безособовими формами дієслова. У багатьох випадках інфінітив та герундій передають дію, що реально слідує за дією особової форми дієслова. Тобто в об'єктивній дійсності спочатку відбувається дія, виражена дієсловом в особовій формі, а потім - дія, позначена інфінітивом.

Синтаксичною позицією, яка зумовлює значення слідування інфінітивної дії за дією дієслова в особовій формі, є, перш за все, позиція інфінітива, що функціонує у реченні як обставина мети. Дія інфінітива не стільки слідує за дією особового дієслова, скільки може/повинна або, за припущенням, буде слідувати за нею, оскільки питання про те, чи дія інфінітива здійсниться чи ні, практично залишається відкритим і може бути вияснене з більш широкого контексту (мінімальний контекст відповіді на це запитання не дає). Отже, у такій позиції інфінітив відтворює дію, що потенційно слідує за дією особового дієслова. Особливість модального значення такого інфінітива полягає у специфіці екстралінгвальних відношень дії та її мети, які і відображаються у цій обставині. Дія, яку називає неперфектний інфінітив у сполученнях дієсловоінфінітив у функції обставини мети, є наступною за дією особового дієслова, тому іноді розглядається як така, що “відбудеться у майбутньому” [71, c. 133-140]. На нашу думку, уважно розглянувши приклади з текстів художньої прози, не важко переконатися, що мова в абсолютній більшості випадків йде не про власне майбутній час, а про дію, яка безпосередньо слідує за дією особового дієслова і в основному не виходить за межі площини теперішності:

1. Сats drip over the fences and slither like syrup over the ground to look for fish heads [346, c. 52].

2. “Just to remind you he's omniscient. To keep you and everyone else in line” [351, c. 125].

3. “You pull on the chain to take a snapshot” [311, c. 18].

4. “A nice sunny spot here to dry my hair” [311, c. 65].

5. “I'm here to learn” [351, c. 117].

Речення 3 цілком переконливо засвідчує своїм змістом, що коли натягують ланцюжок, то відразу робиться фотознімок. Для точного пояснення прикладу 5 потрібний ширший контекст, але спонтанно він сприймається так: перебуваю, бо така мета, яку я реалізую, я тут вчуся, саме тому я тут. Яскравим з цього приводу є речення 4, у якому експліцитно відсутнє особове дієслово. Функціонально-семантичне поле теперішності окреслюється лексично (словом here) та контекстом (саме зараз, коли у цьому місці сонячно - через якийсь час тут буде тінь або сонце зайде за хмару - і якраз тепер я можу сушити тут волосся). Таким чином, усі потенційні дії, виражені у прикладах 1-5, якщо вони реалізуються, то у тій самій площині теперішності, що і дія основного дієслова, а не більше чи менше віддаленого майбутнього.

Серед інфінітивних словосполучень модального характеру у першу чергу слід згадати інфінітив у позиції другого члена складеного дієслівного присудка. У таких ситуаціях йдеться про синтаксично зумовлене значення наступності. Разом з тим, не можна не брати до уваги і семантику слова, з яким цей інфінітив пов'язаний. Тобто у даній позиції залежність значення слідування (наступності) інфінітивної дії можна визначити як позиційно-семантичну. Варто зазначити, що у такій функції, як і в позиції обставини мети, інфінітив переважно називає не дію, що реально слідує за дією особового дієслова, а потенційну дію:

6. - My sweet, you mustn't go discouraged. They are all friends here.

- Is that so? Should I sing them a song? [352, c. 92].

7. - Would you like me to read aloud to you?

- No. You may go to bed.

- I am sending off a letter to Lima in the morning. If you have one you can enclose it with mine [355, c. 31].

8. “You are to go about your business as though nothing has happened” [334, c. 116].

9. “The battle must begin early in our lives if we are to be victorious, isn't that right” [338, c. 258].

10. People may think as they like about well-thumbed favourites but there is something incomparably thrilling in first opening a brand-new book [352, c. 175].

11. “Mack and the boys are healthy and curiously clean. They can do what they want” [346, c. 37].

12. “He is to be given one each time he calls on you” [330, c. 104].

Позиційно-семантично зумовленим є значення слідування інфінітивної дії за дією присудка і тоді, коли інфінітив виконує функції додатка у реченні, присудками яких є дієслова при дієсловах бажання, наміру, а також, коли інфінітив є означення до іменників такої ж семантики:

13. “I intend to be just as candid with Winifred's mother” [336, c. 270].

14. “Aren't you going to smoke?” [328, c. 232].

15. “The boy wants to know if there's any answer” [350, c. 216].

16. “Your brother and I wish to please you in every possible way” [334, c. 171].

17. “He is a man to discuss it with” [329, c. 45].

Кількісні дані засвідчують, що у більшості випадків (понад 75%) інфінітив у словосполученнях модального характеру, зокрема у позиції другого члена складеного дієслівного присудка (приклади 6-12), так само як і у функціях обставини супроводжуючих явищ (приклади 1, 2), обставини мети (приклади 3-5), додаткa у реченнях з присудками, вираженими дієсловами бажання, наміру тощо (приклади 13-16), означення до віддієслівних іменників тієї ж семантики, означення з модальним значенням - приклад 17), виражає наступну дію, що слідує чи можлива відразу за дією особового дієслова, тобто відноситься до площини теперішності, збігаючись з моментом мовлення (приклади 4, 5-7, 14, 15). Значно менший відсоток проаналізованих випадків (біля 12 %) репрезентують передачу інфінітивом дії, виконання якої можливе/бажане/необхідне у віддаленому наступному періоді, який, однак, знаходиться у площині розширеної презентності, не обмеженої часовими рамками (приклади 1, 2, 3, 9-12, 16, 17). Приблизно така сама кількість випадків (13 %) припадає на реальне майбутнє (8, 13).

Здатність відносити дію до площини теперішності властива також і герундієві, що виражає дію, наступну до дії, переданої особовою формою дієслова. Значення наступності зустрічається у герундія у різних синтаксичних функціях і воно завжди лексично зумовлене.

1. “Every day he risks being laid low by a bullet” [307, c. 67].

2. “There is no one worthy of eating him” [316, c. 58].

3. “Regina has no intention of giving me anything” [330, c. 128].

4. “There is no avoiding it, I suppose” [304, c. 396].

5. “You can't pick up a newspaper without seeing the medical profession under attack” [304, c. 316].

Із прикладів видно, що значення слідування дії, яке, однак, не виходить за рамки площини теперішності, зумовлюється семантикою дієслова або прикметника перед герундієм-додатком (приклади 1, 2), іменем перед герундієм-означенням або підметом (приклад 3, 4), прийменником перед герундієм-обставиною та значенням обставини всередині герундіального звороту (приклад 5).

Важливо також зазначити, що навіть у таких випадках, коли інфінітив/герундій у модальних словосполученнях передає майбутню дію, велике значення має той факт, що необхідність, обов'язковість, можливість цієї дії усвідомлюється мовцем і передається реципієнтам у теперішньому (в момент мовлення), реалізуючи таким чином об'єктивну презентність. Тут має місце комплексне функціонування а) основних дієслівних форм, які створюють первинний предикативний центр речення, у ядрі функціонально-семантичних полів модальності та теперішності у їх взаємодії; та б) безособових форм - на периферії поля теперішності як таких, що виражають часову віднесеність до переданої основними дієсловами дії. Природно, що ядрові зони двох полів, у яких функціонують особові форми дієслова, набирають домінуючого значення.

Дієприкметник І для передачі наступної дії відносно до тієї, що виражена особовою формою дієслова, зустрічається досить рідко і, зокрема, - для відображення дій, що реалізуються у площині теперішності. Дієприкметник І наступної дії обов'язково знаходиться у постпозиції до основного дієслова.

“Your brother demands my returning to Court at once taking your two children with me,” she said [334, c. 82].

Значеннями одночасності і наступності дій, виражених неперфектними формами інфінітива, герундія та дієприкметника І, до дії особового дієслова не вичерпуються можливості безособових дієслівних форм передавати різні аспекти часового відношення реалізованих ними дій до часової площини (часового плану) особового дієслова. У деяких контекстуальних умовах неперфектна форма інфінітива, герундія, дієприкметника І може мати і значення попередності. У таких випадках (як і при реалізації значення наступності) нейтралізується опозиція “неперфект перфект”.

Простежимо реалізацію таких часових відношень на прикладах:

1. “What are you laughing at? I see nothing to laugh” [328, c. 69].

2. “All is in train for our departure when my brother, finding his cold to be no better, declares himself to be unable to risk the dangers of travel in this inclement weather” [318, c. 91].

3. “A doctor assumes responsibility for a patient without thinking of the money” [345, c. 206].

У сучасній англійській мові, як це ілюструють приклади з художньої англомовної прози письменників ХХ століття, спостерігається частіше вживання неперфектного герундія замість перфектного для передачі попередньої дії внаслідок опору надмірності у вираженні попередності та впливу іменної орієнтації герундія:

4. “And, after boasting this way of my tolerance, I come to the admission that it has a limit” [305, c. 6].

5. “I remember being surprised by his graceful, conservative fox-trot” [305, c. 107].

6. “It's my fault for not insisting on removing the patient's pants” [313, c. 433].

7. “He's probably just right for investigating federal violation” [304, c. 117].

8. “After staring at the Runners in a bemused way for several minutes, he allows a smile to spread slowly over his face” [288, c. 153].

9. “On returning, he always finds an unusual atmosphere of tension” [296, c. 239].

У реченнях з присудками , вираженими дієсловами remember, recall, regret, know, важлива не співвіднесеність із заданим часовим планом теперішнього, минулого чи майбутнього, а першочергового значення набирає факт відображення реальної дії у пам'яті того, хто говорить, у момент мовлення (у момент мовної фіксації), що таким чином передає співвіднесеність дії з площиною теперішності (приклад 5). Для оповідача важливим є враження, яке живе у його пам'яті, і у момент мовлення він наче бачить красивого і граціозного у танці Гетсбі і ще раз переживає те здивування, яке відчув тоді. Мета оповідача - передати реципієнтам своє захоплення Гетсбі, бажання переконати їх, що це почуття обґрунтоване.

Те ж саме характерне для вживання герундія, що вводиться прийменником for, після різних дієслів чи словосполучень із значенням осуду, покарання, похвали, вдячності і т. д. (приклади 6, 7). Присудки is my fault (речення 6) та is just right (речення 7) висловлюють судження про попередні дії, виражені герундіями not insisting та investigating. У подібних випадках герундій конкретизує зміст дії присудка, органічно вписується у площину теперішності, окресленої періодом реалізації цієї дії, що співпадає з моментом мовлення: виною героя і є його ненаполегливість, і цю вину він називає і переживає у момент мовлення (приклад 6); актуалізація дії дослідження, переданої герундієм (приклад 7), досягається завдяки її віднесенню до моменту констатації його правоти, яка полягає саме у проведенні цього дослідження.

Уникнення надмірності спостерігаємо у сполученнях герундія з прийменником after (приклад 4), а також з дієсловами, що імплікують попередність (remember, recall, deny, punish, praise та інші - приклад 5). В обох випадках, хоч і допускається перфектна форма, перевага надається неперфектному герундію. Завдяки цьому у реченнях з присудком, вжитим у Present Simple, сполучення after, on, for + неперфектний герундій (приклади 8, 9) підкреслюють віднесення завершення дії до об'єктивної теперішності, зближуючи дії, виражені особовою формою та герундієм, у часі, зливаючи їх у комплекс, що реалізується, ставши звичним або повторюючись, у площині презентності. У подібних випадках навіть перфектний герундій може передавати часову віднесеність до теперішності.

On having reached it his first impulse is to hide under the bed, but he knows it is useless [348, c. 136].

У герундіальних зворотах, що вводяться прислівником on, також не вживається перфект. Це пов'язано з безпосередньою попередністю одноразової миттєвої дії. У такому значенні можуть вживатися також особові форми дієслова і дієприкметникові звороти. Проте герундій яскравіше підкреслює близькість двох дій у часі, майже цілковите їх злиття, зокрема у площині теперішності, якщо особове дієслово вжите в Present Simple. Слід визнати, що випадки, коли інфінітив та герундій із значенням попередності передають часову віднесеність до теперішнього, зустрічаються не дуже часто, але вони варті уваги завдяки своєрідності семантико-синтаксичного вираження часових відношень:

Each time on seeing Andy his blue eyes light up [325, c. 332].

Отже, у випадку словосполучень герундія з дієсловами, що імплікують попередність, основною причиною переваги для вживання неперфектної форми є семантичні зв'язки дієслів і дієслівно-ад'єктивних сполучень, які допускають вживання з ними герундія без повного розкриття його дієслівних властивостей.

За певних умов дієприкметник І неперфектний також набирає здатності виражати попередність. Це залежить від того, з яким членом речення співвідноситься дієприкметник у часі, і від чого це співвідношення залежить:

1. “Arriving at the booth, he bumps against her; the top of her head comes to his nose” [348, c. 154].

2. “Rabbit Angstorm, coming up the alley in a business suit, stops and watches” [348, c. 5].

3. “I hope I'm a patient man, but when it comes to them smashing four of my best glasses, not to mention spoiling a whole dish of cheese-cakes that is meant for your honour's dinner, it's more what I can stand” [318, c. 58].

4. “Mysteries that cannot be solved are so wearying” [334, c. 80].

5. “Hearing the sounds of heavy-footed pursuit, the figure ahead looks once over its shoulder, and then breaks” [296, c. 160].

Звертає на себе увагу те, що часова віднесеність не однакова у різних синтаксичних функціях. Як обставина часу (приклад 1), супроводжуючих явищ чи мети (приклад 2), складний додаток (приклад 3), і предикатив (приклад 4) дієприкметник І співвідноситься з основним дієсловом безпосередньо, хоча у третьому і четвертому випадках зв'язок найтісніший і взаємно зумовлений. У реченнях 1, 2, 5 дія дієприкметника І не збігається з моментом мовлення або заданим часовим планом, а, навпаки, дія основного дієслова підкоряється у часі дії дієприкметника як обставини часу.

Ці речення передають характерне для граматичних форм Present Simple функціонування у ядрі ФСПТ та дієприкметника І у периферійній, максимально наближеній, завдяки умовним і рухомим межам його сфер, до навколоядерної зони.

У випадках дієприкметника І у функції означення часова взаємозалежність між його діями та діями основного дієслова є меншою. Це яскраво виявляється, наприклад, у тому, що дієприкметник-означення може виражати дію, яка випадає із заданого часового плану. Для дослідника такі приклади становлять особливий інтерес, оскільки тут дієприкметник І, самостійно, незалежно від часу основного дієслова, може відносити виражену ним дію до площини теперішності.

Highness, all knew that this kind was devoted only to one who could not return his love, being so highly placed [334, c. 75].

Між дією дієприкметника і дією особового дієслова може бути розрив безпосередніх часових зв'язків. Найчастіше це трапляється, коли особова форма дієслова і дієприкметник-означення проявляють різне модальне забарвлення.

“I don't like people prowling about, and I won't have them poking their red noses into my room” [318, c. 145].

· Таким чином, завдяки різній взаємній співвіднесеності у часі дієслова безособової та особової форм взаємопов'язують явища двох рівнів - лінгвального та екстралінгвального. Часова віднесеність є явищем лінгвальним, а те, по чому вона визначається, базується на факторах екстралінгвального характеру, а саме, - на реальному співвідношенні основної і вторинної дії у часі.

· Неперфектні форми безособових дієслів (інфінітива, у тому числі і сполученнях з модальними дієсловами; герундія; дієприкметника І) можуть під впливом певних синтаксичних і семантичних умов передавати три типи часових відношень: одночасність, наступність і попередність стосовно дії, вираженої особовим дієсловом. Оказіонально дієприкметник І неперфектний має здатність випадати із заданої часової площини. Це проявляється, коли він вживається у функції означення і набуває модальності відмінної від тієї, що виражається присудком.

· У мовній реалізації будь-якого з усіх трьох типів часових відношень, неособові форми дієслова можуть відносити дію до теперішності за умови, що основне дієслово виражає презентну дію, а іноді навіть і незалежно від цього.

3. Нетипові засоби вираження теперішності

Як уже зазначалося, вираження у мові презентних дій залежить від їх характеру (раптовості, процесуальності, повторюваності, регулярності тощо) та мети висловлювання (питання, наказу, заперечення, повідомлення, прохання, припущення, умови тощо). Без сумніву, усі характеристики дії тісно переплітаються і у висловлюванні беруться до уваги комплексно. У граматиці ці особливості вираження дій підпадають під категорії часу, виду і способу, співвідношення між якими досліджуються багатьма лінгвістами.

У численних дослідженнях проаналізовано різні трактування науковців стосовно цих категорій. А.П. Загнітко, зокрема, виділяє три підходи щодо їх класифікації [65, c. 226]:

1. Спосіб, вид і час об'єднуються в одну спільну надкатегорію.

2. Час і вид синтезуються в одну категорію, спосіб виділяється в окрему особливу категорію.

3. Спосіб, час і вид розглядаються як три окремі види морфологічних категорій.

Останній підхід став основою запропонованого нами дослідження, оскільки ономасіологічно це три різних атрибути одного цілого - дієслова.

Традиційно, вивчаючи засоби мовної реалізації часових значень та часових відношень, лінгвісти зосереджують свою увагу на багатофункціональності повідомлень, залишаючи не висвітленими до кінця їх апелятивну й експресивну функції. На нашу думку, апеляційні та експресивні засоби не можна розглядати як щось таке, що міститься цілком за межами граматичного опису. Неправомірно при вивченні засобів реалізації темпоральності, як і інших мовних явищ, орієнтуватися лише на типові випадки, оскільки це надто звужує об'єкт дослідження. Не менш релевантними є нетипові засоби вираження теперішності, до яких відносяться імперативи, вигуки, звертання та формули мовленнєвого етикету, які реалізують категорію часової орієнтації і функціонують на периферії ФСПТ. Ми ставимо завдання розкрити суть основної дихотомії цих засобів, а також показати особливості реалізації ними суб'єктивного емоційно-вольового.

Хоч мовленнєва діяльність є спільною для мовця та реципієнта, і визначити функції мовної форми, не враховуючи і того, хто говорить, і того, хто слухає, як правило, неможливо або дуже ускладнено, ми дотримуємося думки, що домінантним центром мовленнєвої ситуації є мовець як з боку звукового оформлення, так і змістовності мовленнєвого акту. Найчастіше мовець спонукає співрозмовника до відповіді, залучає до активної участі у комунікативному акті. Останній у таких випадках є істинно двобічною мовленнєвою діяльністю, яка розрахована і на висловлення, і на розуміння та осмислення змісту почутого. Але досить часто мовець може виражати побажання, звертатись до інших людей, спонукаючи їх не до спілкування, а до дії (імператив), може прагнути привернути до себе чиюсь увагу, встановити контакт (звертання), а також привітати когось і висловити свою вдячність.

У систематизації та актуалізації засобів реалізації теперішності у мові, ми приділили першочергову увагу дійсному способові, оскільки у ньому представлені усі видо-часові форми дієслова. Однак у дослідженні інструментарію вираження презентності не можна ігнорувати також наказового способу та інших апеляційно-експресивних засобів. Думка про специфічність імператива багаторазово висловлювалася лінгвістами, зокрема: О.О. Потебнею, О.В. Ісаченко, Л.С. Єрмолаєвою, О.І. Зарецькою, М.В. Леоновою, І. Котгай, Р.В. Пазухіним, Т.М. Нікульшиною, В. Граб'є, В.С. Храковським, О.П. Володіним, D. Bolinger, E. Borchardt. Дослідники одностайні у тому, що проблема граматичної семантики імператива може бути вирішена лише у плані комунікації, тобто виходячи із суті цілеспрямованого мовлення, що повязується з прагматичним аспектом [131, c. 291; 77, c. 8-12; 58, c. 99-102; 67, c. 67-70; 95, c. 188-194; 85, c. 162-167; 122, c. 88-89; 117, c. 57-60; 42, c. 107; 178, c. 12-14; 198, c. 1-5; 200, c. 132].

Отже, для забезпечення адекватності аналізу граматичних значень імператива, як і будь-якого іншого мовного явища, необхідне врахування цілеспрямованості мовленнєвого акту. Обов'язково також брати до уваги переплетення у мові понятійних і експресивних моментів, взаємодії формально-граматичних одиниць з емоційно-вольовими виявленнями, переданими мовними засобами. Імператив, як один із засобів мовного вираження категорії орієнтації на теперішність, може бути представлений моделями:

М 13 - Imper_Verb

M 13 a - Let + (Pron) + V₁

M 13 б - Imper_Non-Verb.

Відомо, що імператив є вираженням внутрішнього спонукання мовця, його поклику, його волі. Хоч імператив є дієслівною формою, проте функціонально і семантично він виражає не процес, не дію як таку, а волевиявлення мовця - його наказ, прохання, тобто побажання, щоб хтось виконав дію.

Оскільки імператив функціонує не як дієслово-присудок, а самостійно, утворюючи особливе - спонукальне речення, ми відносимо його не до сфери повідомлення, а до сфери безпосереднього спілкування. Отже, імператив є ядром модальної моделі висловлювання “я - тобі: слухай та реагуй” і протиставлений ядру предикативної моделі “я - тобі - про щось, що було, є чи буде.” У структурі предикативного ядра двокомпонентність виражена переважно експліцитно, проте у структурі модального ядра, реалізованого імперативом, двокомпонентність передається лише імпліцитно, потенційно. Основою для порівняння, тобто поєднуючим елементом, тут може бути наявність в обох структурах особової форми дієслова. У випадку імператива - це не дієслово-присудок, як в індикативі, а імпліцитна цільова направленість висловлювання на адресат: (you) go. Отже, не випадково у мовознавстві вживаються (і не рівнозначно) обидва терміни особова і предикативна форма дієслова і тому можна вважати, що імператив - особова форма дієслова, а часові форми індикатива - це форми і особові, і предикативні.

Висловлювання має свої граматичні категорії, перш за все, категорії твердження і заперечення, при цьому твердження може бути як емфатичним, так і неемфатичним. В англійській мові емфатичне твердження як у Present Simple індикатива (приклади 1, 3б), так і в імперативі (приклад 4) утворюється за допомогою дієслова do. Те ж саме допоміжне дієслово вживається і в Present Simple (приклади 2, 3а), і в імперативі (приклад 5) для утворення заперечення.