Закономірності сполучуваності прийменників зі значенням мети

Анатолій Загнітко,

доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Донецького національного університету,

Надія Загнітко,

здобувач кафедри української мови

Донецького національного університету

ЗАКОНОМІРНОСТІ СПОЛУЧУВАНОСТІ ПРИЙМЕННИКІВ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ МЕТИ

Розглянуто інвентар первинних і вторинних прийменників із значенням мети, досліджено особливості їхньої синтагматики, визначено закономірності їхнього функціонування.

Ключові слова: прийменник, категорія мети, синтагматика, функціональне навантаження.

Службові частини мови та їхні диференційні ознаки неодноразово поставали в центрі уваги в силу свого функціонального навантаження, текстотвірного потенціалу і необхідності встановлення їхньої частиномовної семантики. Виділення прийменників як окремої частини мови стало традиційним ще за античних часів, коли основним критерієм їхнього розгляду поставала позиція, що яскраво підкреслив Діонісій Фракійський: „Прийменник виступає частиною мови, яка стоїть перед усіма частинами мови і в складі слова, і в складі речення” [Античные 1936: 134]. Тут, як і в ряді подальших праць, наявне певне ототожнення прийменника і префікса. В історії лінгвістичної науки непоодинокими поставали спроби простежити напрями поповнення прийменників як особливого класу слів (пор. виділення М.В. Ломоносовим прислівників, здатних вживатися як прийменники: прежде времени, внутри дома, близ реки і останься внутри, не подходи близко, а О.Х. Востоков констатував, що в ролі прийменників можуть також використовуватися й “утворені від прикметників середнього роду прислівники относительно, касательно, сообразно, соответственно, соразмерно, дієприслівники, іменники в різних відмінках”) та встановити специфіку їхньої семантики. Показовою в цьому плані постає думка О.Х. Востокова, який констатує, що прийменником називається “слово, яке ставиться перед іншими словами, окремо або разом, щоб показати відношення між предметом і його дією або станом“. І тому лінгвіст у подальших заувагах принципово розмежовує статус прийменника при іменниках, займенниках, де вони вказують на відношення між предметами, і при дієсловах, де вони виражають напрям, початок і кінець дії. Звідси, очевидно, і бере початок усвідомлення функціональної неадекватності прийменників і післяслівників. Цікавим у цьому плані постає твердження Ф.І. Буслаєва (чи не вперше диференціював префікси й прийменники) про можливість прийменників - первинних і вторинних керувати відмінками іменників.

Неоднозначна кваліфікація прийменників, різні підходи до характеристики його значення та відсутність вичерпного опису прийменниково-відмінкових конструкцій зі значенням мети (крім загальновідомих праць З.І.Іваненко) зумовлюють актуальність дослідження

У кваліфікації, тлумаченні прийменників слід вирізнити суто морфологічний, синтаксичний, лексико-семантичний і функціонально-семантичний. Прихильник синтаксичного підходу Д.М. Овсянико-Куликовський виходив з того, що прийменник є частинкою речення і служить “для зв'язку додатків й обставин з іншими частинами речення” [Овсянико-Куликовский 1912: 264], а О.О.Шахматов за основу брав частиномовний статус прийменників (морфологічний критерій) і вважав, що основним призначенням прийменника виступає “вираження граматичних відношень між іменниками, з одного боку, з іншими іменниками, прикметниками, дієсловами, з іншого” (функціонально-семантичний) [Шахматов 1941: 504]. Диференційні ознаки прийменника як частини мови постійно еволюціонували в лінгвістичній науці. Крім наголошення функції вираження відношень між предметами, предметами і діями (О.Х. Востоков, М.П. Івченко, Б.М. Кулик), між іменниками, іменниками і дієсловами (О.О. Шахматов, Б.М. Кулик), зв'язку членів речення (Д.М. Овсянико-Куликовський), додавалися також:

1) незмінюваність (В.С. Ільїн) (за: [Історія 1987: 332],

2) реалізація залежності іменника або його еквівалентів від інших слів у реченні;

3) вказівка на підрядні відношення між словами (А.С. Колодяжний) [Сучасна 1969: 474];

4) засіб вираження граматичних зв'язків і відповідного семантико-синтаксичного відношення (І.М.Уздиган) [Сучасна 1997: 455].

Більшість мовознавців стверджує, що прийменник не має “самостійно виявленого лексичного значення” [Курс 1951: 332] й основним призначенням його постає виявлення “синтаксичного керування непрямими відмінками іменних частин мови, вносять у відмінкові форми специфічні смислові відношення” [Там само: 332].

Хоча не констатується, чим забезпечується така видозміна смислових відношень. І тому прийменник тільки “розвиває, доповнює, посилює те значення, що належить самій відмінковій формі” [Шахматов 1941: 504], водночас вторинним прийменникам притаманна автономна семантика, оскільки вони “пов'язані виразними мотиваційними зв'язками з відповідними джерелами свого формування” [Сучасна 1997: 456]. Водночас непоодинокими постають тлумачення прийменника як морфеми (В.О. Богородицький, І.О. Бодуен де Куртене, В.В. Виноградов, І.Р. Вихованець, Є. Курилович, І.І.Мєщанінов, О.М.Пєшковський, О.О.Потебня та ін.), що особливо яскраво наголосив Є. Курилович у твердженні, що прийменник - це “не слово, а морфема (а інколи “субморфема”, яка утворює єдність з відмінковим закінченням)” [Курилович 1862: 66].

Очевидно, компромісним твердженням слід вважати думку В.В. Виноградова щодо віднесення прийменників до часток мови, оскільки вони „пов'язані з технікою мови” і „перебувають на межі слів і морфем” [Виноградов 1986: 30]. Це послідовно виявлено і в самому тлумаченні прийменника лінгвістом, які „служать для вираження просторових, цільових, присвійних, обмежувальних та інших відношень між об'єктами або таких самих відношень об'єктів до дій, станів і якостей” [Там само: 555], і тому цілком логічним постає заперечення В.В.Виноградовим за прийменниками статусу повнозначних слів, оскільки власне значення прийменника “не може виявлятися поза зв'язком з відмінковою формою якої-небудь назви особи або предмета” [Там само: 555].

Подібні погляди надають викінченості концепції Є.Куриловича про те, що прийменник разом з іменником - „це не група слів, а слово, у якому прийменник виступає в ролі морфеми” [Курилович 1962: 66]. Тому прийменник постає “підморфемою“ складної морфеми, в якій вирізняються “прийменник + відмінкове закінчення”. Подібний погляд розвиває І.Р. Вихованець, який вважає прийменник аналітичною синтаксичною морфемою (синтаксичний аспект), оскільки він, на відміну від синтетичних морфем, виявляє відносну позиційну і варіативну незалежність, пор.: на березі > на правому березі; біля лісу > біля / коло вечірнього лісу. Основним призначенням прийменника виступає “переведення субстантива у прислівникову позицію” [Вихованець 1980: 14].

Окремо слід розглянути твердження про повнозначність прийменника. Так, І.К. Кучеренко наголошує, що прийменник “… співвідносний з явищами дійсності; як слово, він формує і виражає поняття про них, отже, має значення, яке прийнято називати лексичним” [Кучеренгко 1973: 14], підтвердженням чого виступає: 1) його перекладність, 2) наявність синонімів, 3) репрезентативність антонімів. Все це призводить до висновку: “Прийменник та іменник входять до складу словосполучення з своїми значеннями, які слід розглядати як повноцінні, хоча по-своєму специфічні, взаємно пристосовані семантичні складники змісту сполучення. Для аналізу їх можна вичленувати і розглянути кожен зокрема” [Там само: 14].

Такий підхід вимагає суттєвої корекції, оскільки прийменник тільки в комплексі з іменником набуває свого семантичного окреслення і може бути вичерпно витлумачений. Прийменникам не притаманна номінативна функція і тому вони позбавлені власного лексичного значення, водночас вони послідовно репрезентують подібно до відмінкових формантів релятивну функцію, що засвідчує їхню спорідненість і можливість кваліфікації як аналітичних синтаксичних морфем. У своїй функціональній спрямованості вони повністю наближаються до функціонально тотожних словозмінних формантів, що послідовно виявляється у спрямованості на реалізацію синтаксичних зв'язків і семантичних відношень.

Їхній аналітично-морфемний статус підтверджується морфологічними (відсутність членування на морфеми із чітким окресленням кореневої та інших морфем), словотвірними (спрощення і згортання похідної структури), інтонаційно-фонетичними (здебільшого втрачають акцентну самостійність у мовленнєвому потоці й утворюють разом з наголошеним словом цілісне фонетичне слово), синтаксичними (не виступають самостійними членами речення) ознаками.

Статус прийменника у системі частин мови можна і витлумачувати крізь призму кваліфікації власне-лексичного значення прийменника шляхом вказівки ним на те чи інше відношення [Русская 1980: 710] та вказівки на відповідні часткові характеристики, що притаманні тим чи іншим підвидам загальних понять, наприклад, вказується на тип простору або спосіб репрезентації часу (час у його безперервному перебігу, час як застиглий відрізок [Там само: 710]. При цьому окремі дослідники наголошують, що “прийменник спроможний сам уводити ті “сутності”, через які встановлюються відношення” і тому не завжди постає релятором [Селивёрстова 1999: 28; пор. також погляд Дж.Міллера], підтвердженням чого виступають прийменники біля, коло (рос. у, около, возле), що вводять простір, який безпосередньо прилягає до релятума. Цей простір постає у функції локатива щодо суб'єкта речення: Хлопець стояв біля / коло хати. Сам денотат іменника хлопець у цьому разі розширюється і включає у свій вияв локатив, що, очевидно, слід кваліфікувати як інтерпретацію.

Метою дослідження є встановлення особливостей сингматики прийменників зі значенням мети з простеженням семантичної специфіки іменникових компонентів.

Це зумовлює розв'язання таких завдань:

1) встановлення первинних і вторинних прийменників, яким властиве значення мети;

2) вияв тематичних груп ііменникових компонентів, у поєднанні з якими прийменники постають регулярними носіями значення мети. Новизна дослідження полягає в тому, що впершее окреслено регулярність вияву іменникових компонентів з прийменниками як репрезентантів семантики мети і встановлення найбільш частотних синтагматичних моделей останніх.

Сучасний український прийменниковий фонд не постає замкнутою величиною, оскільки постійно активно поповнюється за рахунок особливих відіменникових похідних типу на адресу, в особі, на знак, в ім'я, у порядку, на противагу, в руках, від імені, в руслі, у світлі, у сфері, на шкоду, на честь, за рахунок, на ґрунті, на очах, на межі, на правах, на тлі, на руках, під кінець, під знаком тощо, де особливу активність виявляє прийменник на, що мотивується його специфічним статусом у прийменниковій системі, адже він поєднує в собі абстрактне й конкретне значення і є одним із найбільш багатозначних прийменників [Там само: 28].

Такий статус виступає цілком мотивованим, оскільки первинною функцією прийменника на в сучасному граматичному ладі української мови є локативна, що закріплено у відмінковій системі (місцевий відмінок: на березі, на полі, на городі, на печі, на дорозі, на вікні, на підлозі, на столі, на комп'ютері; але в лісі, в селі та ін.) та регулярному вияві при локативних дієсловах, де на виконує функцію постслівника (знаходитися на відпочинку, перебувати на канікулах тощо).

Цілком логічним видається такий статус прийменника на як репрезентанта просторової семантика разом з іншими прийменниками-носіями подібного значення, оскільки “Простір - одна з перших реалій бутя, яка сприймається і диференціюється Людиною” (за В.Г. Гаком), і в силу цього первинні реалізатори цієї семантики набувають можливості її динаміки і трансформації у часову, причинову і под., пор. в англійській мові аналог прийменника на прийменник in охоплює дванадцять основних значень, а в конструкції in front (of) він окреслює фронтальну орієнтацію об'єктів, при якій один об'єкт розташовується на первинній горизонтальній осі іншого об'єкта [Мальцева 1999: 266].

Сам простір у його польовій структурі охоплює:

1) тип простору у відповідних вимірах: точка - лінія - поверхня - об'єм;

2) організація простору: центр / периферія; відкритий / закритий простір;

3) розташування об'єктів, їхня просторова співвіднесеність (відносний простір): близько / далеко; ліворуч / праворуч і под.;

4) напрям, орієнтація; координація;

5) міра довжини, віддаль, поверхня, об'єм;

6) сприйняття простору: вид, аспект, погляд, підхід (за В.Г.Гаком).

Складна структура поля простору зумовлює розмаїття прийменникової системи на позначення його компонентів, водночас легко виявити причини поповнення прийменникової системи на реалізацію семантики тих чи інших площин поля простору, пор.: довжиною, діаметром, радіусом, обсягом, край, коло, виміром, ємністю, розміром тощо. Водночас виявляється, що семантика первинних прийменників на позначення простору є найбільш абстрактною і легко переосмислюється, набуваючи вторинної функції, що уможливлює вирізнення функціонально-семантичних парадигм таких прийменників і встановлення певних центрів (ядер) в їхніх функціональних виявах. Підтвердженням цього може стати послідовний аналіз прийменника на, який максимально поєднує в обширі своїх функцій абстрактнее і конкретне значення. Останнє послідовно виявляється за умови його сполучуваності з конкретними іменниками, які виступають актантами при локативних дієсловах.

Видається цілком коректним твердження О.М.Селиверстової про об'єднання основної осі значень прийменника на у перетвореннях типу “простір > час” (можна з упевненістю стверджувати, що це основний шлях семантичного розвитку багатьох прийменників, сполучників, прислівників), де перша вісь ґрунтується на варіюванні типів простору, друга пов'язана з варіюванням типів руху (дивитися на - перцептивне переміщення, зосередитися на - ментальний рух, кинутися на когось - фізична дія), а третя вісь пов'язана з базовим поняттям “опори”, хоча граматичне значення спрямування зберігається в усіх трьох осях. Концепт поверхні найбільш очевидним постає в тому разі, коли прийменник на приєднується до іменника, якому притаманна семантика «внутрішньої частини», пор.: зошит знаходився на столі > у столі, пор. подібне висловити на ім'я учителя.

У цьому разі О.М.Селиверстова говорить про два варіанти лексичного значення просторовості прийменника на, першим з яких вважається невіддільність референта (об'єкт, просторові координати якого визначаються) від поверхні релятума (об'єкт, щодо якого встановлюються просторові координати): напис на етикетці, малюнок на килимі, що послідовно реалізується в актантних ролях локатива і директива: Рибалки витягнули ятір на берег (І. Нечуй-Левицький); а другий варіант репрезентує можливість вибору прийменника на в тому разі, коли релятум виконує функцію опори [Селивёрстова 1999: 29].

Досить активним є вживання прийменника на для окреслення віртуального простору типу на 30 градусів довготи і 15 градусів широти, оскільки у таких словосполуках репрезентований не об'єктивний світ як такий, а відповідна абстрагована сітка (має безпосередній стосунок до мисленнєвих узагальнень), тобто координати (див. п'ятий компонент поля простору), пор. також на відстані, на віддалі, на висоті, на глибині. У цьому разі самі іменники набувають іншого параметру - абстрактного, пор.: відійти на відстань трьох кілометрів і відійти на три кілометри, знайти корабель в морі на десятому кілометрі від берега і знайти корабель в морі на 25 градусі довготи і 20 градусі широти. У подібних словосполуках у прийменника на зникає компонент “поверхня”, а інтенсифікується компонент „точка”, що не виступає похідним семантики іменника. Семантика „точка” є похідною поєднання іменника з прийменником, але вона закладена у функціональному потенціалі прийменника на.

Одним із найбільш ефективних й активно використовуваних джерел поповнення сучасної прийменникової системи постають іменники, що у різноманітних виявах дистрибуцій з первинними прийменниками репрезентують потужний клас аналітизації прийменників. Трансформація іменників у прийменники супроводжується набуттям іменниковими похідними диференційних ознак нової частини мови, вступаючи в омонімічні відношення з первинними формами. Ця омонімія повністю охоплює усі внутрішньосистемні і внутрішньомовні вияви і повністю зникає на рівні синтагматики.

На цьому рівні простежується втрата іменником його категорійно частиномовних ознак: 1) здатності відмінюватися; 2) змінювати форму числа (хоча за формальними критеріями легко встановити семантику числа, що в цьому разі постає розмитим й аморфним). Окремо слід зауважити про граматичне значення роду, що, очевидно, успадковується похідним і постає одним із засобів оформлення похідного.

У силу цього цілком реальним постає твердження, що “змертвілі” форми відмінка, числа і роду є тими чинниками, що репрезентують втрачений формально-граматичний вияв предметності і повністю нейтралізованої семантико-смислової предметності. Твердження про належність того чи іншого похідного до прийменника чи набуття цим утворенням тільки окремого функціонального вияву, повністю нейтралізованого в усіх інших репрезентаціях, упирається в питання про втрату іменниковим компонентом формально-граматичної і лексико-семантичної предметності. Діагностичним показником виступає останній компонент іменника - збереження ним лексичної семантики уможливлює подвійну кваліфікацію таких утворень, пор.: причинові, часові, просторові утворення типу у сфері, під час, в інтересах, у справі, в ім'я, з метою, на закінчення, на завершення та ін.

Реалізовуване похідним іменником значення в аналітичній прийменниковій структурі суттєво може різнитися від його первинного значення. Це стосується не тільки звуження його семантики, подальшої спеціалізації, але й відмінних тенденцій у реалізації синтагматичних потенціалів. Похідний елемент набуває або постдієслівної спеціалізації, або препозитивного статусу щодо іменника.

Перехід іменників в прийменники належить до імміграційного потенціалу прийменникової системи, що за рахунок активної експансії розширює свій функціональний і семантичний вияв: з метою посилення, з приводу свята, на предмет перевірки, з причини від'їзду делегації тощо. Новітні поповнення прийменникової системи за своєю структурою не суттєво різняться від трансформ попередніх періодів. За своєю будовою це здебільшого форми непрямих відмінків та прийменника, розташованого у препозиції або у постпозиції: щодо питання про і под.

Поповнення прийменникової системи відіменниковими утвореннями пов'язане:

1) з багатозначністю первинних прийменників (проблема розмежування їхньої семантики уже відчувається на лексикографічному рівні),

2) особливістю семантики деяких іменників (домінування часової семантики: за годину від початку сеансу, за секунду до з'яви актора; просторового значення: за кілометр від села тощо),

3) загальномовними тенденціями аналітизації, коли на вираженні певної семантики спеціалізуються цілісні аналітичні комплекси, де іменниковий компонент уміщує власний спектр значення, доповнюваний тими чи іншими прийменниковими елементами.

З-поміж новітніх іменниково-прийменникових утворень слід вирізнити одиниці, семантично і функціонально еквівалентні слову (загалом проблема еквівалентності слову на сьогодні є досить актуальною, підтвердженням чого постає розгляд прислівникових еквівалентів слова в українській і російській мовах А.А. Лучик [Лучик 2001], пор.: ач як, чи мало, ані (ні) разу, під (попід) пахву (пахви), куди хочеш, куди прийдеться, над ранок, на прощання, до того часу, у тиші, цього разу, над (понад) міру тощо), відрізняючись від останніх структурним ускладненням. Такі похідні варто термінологічно назвати прийменниковими лексіями.

Термін лексія найбільшою мірою відображає корелятивність цілісної семантики слова й аналітичного утворення. Сюди належать одиниці, побудовані за моделями “простий прийменник + застигла форма іменника + простий прийменник”: у порівнянні з, на шляху до, у напрямі до, у зв'язку з, на відміну від та ін. Такий підхід цілком постає виправданим з позицій функціонального тлумачення прийменникових похідних, що функціонують як відтворювані цілісності з послідовно окресленою семантикою.

До прийменникових лексій належать також похідні аналітичні утворення, де базовим компонентом виступає колишній прислівник або дієприслівник, який також у цьому разі детермінує семантику всього утворення: а ) часову: розпочинаючи з; б) просторову: близько від, неподалік від; в) порівняльні: порівняно з тощо.

Діапазон семантики відіменникових і відприслівникових прийменникових утворень досить розмаїтий, хоча в ньому чітко простежується домінація обставинної семантики. Функціонально менш навантажене є об'єктне значення. Коло цих сполук обмежене утвореннями типу у сфері, в особі, за рахунок, за лінією та й сполучувальний потенціал таких похідних виступає суворо регламентованим, оскільки здебільшого похідні утворення, марковані об'єктною семантикою, спрямовані у своєму функціональному вияві на постдієслівне вживання: активно працювати у сфері аналізу процесів проходження нових матеріалів, знайти в особі нового керівника ініціативного новатора, поїхати у відрядження за рахунок спонсорських коштів, здійснювати дислокацію військ за лінією фронту та ін.

Постання окремих прийменникових аналітичних утворень, як правило, зумовлене тими активними тенденціями в сучасній українській літературно-нормативній практиці, які суттєво динамізують граматичний і лексичний склад. У першу чергу це пов'язане з чітким маркування семантики, коли прийменник спеціалізується на вираженні тільки одного значення або його вияв орієнтований на синтез семантики. Підтвердженням останнього може бути функціональний вияв прийменника за лінією, в якому сконденсовано значення реалізації об'єкта, спрямованості дії та способу дії. Усі ці значення не видається можливим чітко дефінувати: йти за сонцем > йти за лінією сонця.

Встановлення функціонально-семантичних діапазонів прийменників з послідовним окресленням їхнього директивного, локального або локально-директивного значення можливе за умови визначення дейктичних полів прийменників і послідовного з'ясування їхньої структури, що уможливить розгляд специфіки таких дейктичних полів не тільки в синхронному плані, але й в еволюції, виявленні закономірностей розширення і звуження цих полів.

Водночас закономірним виступає простеження видозміни спеціалізованості прийменників - від чіткого закріплення за тією чи іншою відмінковою формою до спеціалізації на постдієслівному статусі. Коректним постає розгляд прийменників, еволюції їхньої функціонально-семантичної специфікації при врахуванні тенденцій конвергентності / дивергентності у відмінковій системі та її співвідношенні з дєслівною системою, оскільки у сучасній українській мові внутрішня семантика флексії вивітрилася, приглушена абстрактним значенням, але „зв'язок з давніми конкретними значеннями відмінка - локальним, знаряддєвим, комутативним - зберігається, хоча й імпліцитно, у традиційних моделях синтаксичної і лексичної сполучуваності, яка вивірялася протягом століть у механізмі дієслівного керування” [Маляр, Селивёрстова 1998: 20].

Поповнення сучасної української прийменникової системи здійснюється за рахунок розширення функціонального тла аналітичних сполук, що спеціалізуються на реалізації прийменникових функцій та поступової фразеологізації певних словосполук, де іменник чи його аналог втрачає свою первинну семантику і набуває функціональної цілісності і семантичної значущості тільки в межах речення.

Г.О. Золотова наголошує, що прийменники є ланкою, що пов'язує лексичну систему з синтаксисом через морфологічний рівень, беручи активну участь в утворенні синтаксем. Диференційними ознаками синтаксем у цьому разі постають: 1) категорійно-семантичне значення слова, від якого вони утворені; 2) відповідна морфологічна форма; 3) здатність синтаксично реалізуватися у визначених позиціях, яка випливає із (1) та (2) [Золотова 1988: 4].

Досить поширеним є твердження, що “за своєю сутністю, прийменники (подібно як і сполучники) не постають предметом морфології, оскільки позбавлені будь-яких граматичних категорій. Їхнє власне значення повністю належить до сфери лексикону, а різноманітні часткові значення (репрезентовані тими чи іншими прийменниково-іменниковими сполуками, пор.: до мосту - первинне просторове значення і до вечора, до читачів, до ювілею, до підсумків - значення прийменника розмите, що мотивовано транспозицією смислового навантаження на іменник) виступають наслідком взаємодії лексичної семантики прийменника, іменника і семантики самої відмінкової форми (=лексико-морфолого-синтаксичний комплекс)” [Загнитко 2003: 93]. Сучасний рівень лінгвістичних знань зумовив „ревізію” навіть усталених понять про прийменникову дефініцію [Конюшкевич 2004: 117], що мотивовано насамперед суттєвим розширенням кількісного і якісного складу прийменникових одиниць, що підтверджено відповідними експериментальними даними. Останнім часом активізація прийменникових досліджень пов'язана також з реалізацією засадничих принципів спільного відкритого міжнародного проекту „Слов'янські прийменники в синхронії і діахронії: морфологія і синтаксис” (автор концептуальної ідеї й організатор, координатор - проф. М.В. Всеволодова (Московський університет).

У цьому проекті беруть активну участь учені різних слов'янських (Білорусі (Мінськ, Гродно), Болгарії (Велико Тирново) Польщі (Ополе), Росії (Москва), Сербії (Нови Сад), України (Донецьк)) і почасти неслов'янських держав (Ірану, Китаю, Японії) та ін. У рамах міжнародного проекту відбувся цілий суто організаційних і дискусійних заходів (круглі столи (ІІ Міжнародний конгрес русистів-дослідників (Москва: МДУ, 2004); Міжнародні граматичні читання - ІІ (Донецьк: ДонНУ, 2002), ІІІ (Донецьк: ДонНУ, 2005)), два семінари (Гродно 2002; Москва 2003)), на яких обґрунтованою постала концепція прийменникової еквівалентності і напрацьовано методику простеження особливостей і закономірностей оприйменникування повнозначних лексем. За Реєстром М.В. Всеволодової, склад конституентів прийменникового поля російської мови охоплює 5000 одиниць (дані на березень 2004 р.), а в білоруській мові, за Реєстром М.Й. Конюшкевич, 5058 одиниць [Конюшкевич 2004: 118], а в українській мові - їх встановлено 2811 одиниць, нормативних з-поміж них - 1705 одиниць (Словник українських прийменників та їхніх еквівалентів. - Донецьк, 2007. - 364 с.), а ненормативна база охоплює орієнтовно 1106 одиниць.

Поза усяким сумнівом, сам Реєстр на сьогодні є відкритим, оскільки інтенсивним постає процес синсемантизації значної кількості іменників, особливо абстрактних, убік злиття їх з препозитивним прийменниковим елементом і постання як цілісних з відповідною семантичною спеціалізацією саме такі сполуки належать до еквівалентів слова, оскільки під останніми мають на увазі стійкі сполуки з „цілісністю значення, переважно постійна, незмінна форма. У мовленнєвому потоці еквіваленти слова утворюють цілісну одиницю і щодо наголосу, здебільшого їм притаманний один словесний наголос” [Рогожникова 1991: 4].

За твердженням А.А. Лучик, до еквівалентів слова належать:

1) прислівникові сполуки - на льоту, на самоті;

2) прийменникові сполуки - в порівнянні з, в напрямі до;

3) еквіваленти сполучників - в міру того, як; незважаючи на те, що;

4) еквіваленти часток - аж гульк, а бач;

5) еквіваленти вигуків - а нуте, ах ти ж [Лучик 2006: 95-96].

Далі констатовано, що „у складі еквівалентів слова фіксуються такі одиниці, які не співвідносяться з будь-якою частиною мови, тобто їхньою класифікаційною ознакою є синтаксична функція. Це можуть бути структури з функцією присудка (в ажурі, у зборі), вставного слова (на щастя, на біду), а також стійкі мовленнєві звороти (річ у тому, що; факт той, що) та скорочення (і под., та ін.)” [Лучик 2006: 95-96].

Аналіз прийменника слід здійснювати відповідно до того чи іншого реченнєвого аспекту, оскільки в межах останнього найвичерпнішою постає кваліфікація його відповідного статусу. Закономірності й основні принципи лексикографічного опрацювання з послідовним встановленням семантики ґрунтуються виключно на врахуванні контекстного оточення прийменника, методики трансформаційного аналізу, фіксації умов, у яких вживання прийменника або його заміна іншою одиницею неможливі, та перифразування (кількість значень у прийменника встановлюється кількістю перифраз) з підстановкою в тому самому контексті замість прийменника повнозначного слова, суттєвим постає розмежування ознак прийменника, що переходять, і селективних, детермінованих контекстом [Никитина 1979: 13].

Для встановлення статусу певної одиниці як прийменника застосовують прийом пропуску, а синонімічність прийменників діагностується шляхом заміни. Все так чи інакше пов'язане з найближчим оточенням прийменника. Таке оточення прийменника є істотним у ліво- і правобічному вияві: до батька і підійти до батька; через дорогу і перейти через дорогу. Розмежування аспектів або рівнів синтаксису - формально-граматичного, семантико-синтаксичного і комунікативного уможливлює встановлення статусу на кожному з них прийменникової одиниці.

У формально-граматичному вияві прийменник входить до складу члена речення і разом з повнозначним компонентом складає відповідну цілісність: Поїздка з Вроцлава до Києва тривала рівно добу. І на цьому рівні легко розмежовувати нечленовані / членовані прийменники: для, попід, з-поза / з … до; від … до.

Семантико-синтаксичний аспект вияскравлює синтаксемотвірний потенціал прийменника, де можливим є розмежування внутрішньореченнєвої обов'язковості / необов'язковості, приреченнєвості, постреченнєвості з адекватним семантичним наповненням: Хлопець підійшов до батька / Тихо над річкою (Народна пісня); На мітингу виступили представники різних політичних сил; На шляху; На вітер (Б.-І. Антонич).

Комунікативний рівень найпослідовніше репрезентує особливості тема-рематичного членування, де виявляється тематичний / рематичний статус прийменника з особливостями належної актуалізації: По рідних по хатах знову тривожилися люди (А.Яна) / Ми всі працюємо заради ідеї (А. Яна).

Основу поділу прийменників на семантичні типи складають конкретні різновиди семантико-синтаксичних відношень, що встановлюються в межах найзагальніших типів синтаксичного підпорядкування, виражених за допомогою первинних і похідних прийменників. Належні до сфери організації речення і словосполучення синтаксичні відношення мають різне значеннєве наповнення. Суттєвими постають обставинні, об'єктні, атрибутивні, суб'єктні.

У більшості досліджень [Вихованець 1980: 222] прийменникової системи української мови зазначається такий кількісний склад прийменників із семантикою мети (15 одиниць): в (у) + знах. в.; во + знах. в.; для + род. в.; до + род. в.; з (із, зі, зо) + орудн. в.; за + орудн. в; задля + род. в; заради + род. в.; на + знах. в; під + знах. в; по + місц. в; попід + знах. в.; про + знах. в; у (в, ув, уві) + дав. в. (за І.Р.Вихованцем). За функціонально-комунікативним підходом до складу засобів із функцією мети можна включити багато прийменникових конструкцій, для яких значення мети є несистемним, постає лише у відповідному контексті, пор. прийменники типу задля, на вгоду, на горе, на зло, на спогад, на згадку тощо.

Це дозволяє констатувати, що значення мети реалізують разом з відповідними відмінковими формами такі прийменники: в (у) + зах. в.; во + знах. в.; для + род. в.; з (зі, із, зо) + оруд. в.; за + знах. / оруд. в.; задля + род. в.; заради + род. в.; на + знах. в.; під + знах. в.; по + місц. в.; попід + знах. в.; про + знах. в.; у (в, ув, уві) + дав. в.; ради + род. в.; з метою + род. в; в інтересах + род. в.; з нагоди + род. в.; на випадок + род. в.; в ім'я + род. в.; на вгоду + род. в; на горе + дав. в.; на спогад + дав. в.; на спогад про + знах. в.; на згадку + род. в.; на згадку про + знах. в.; з примхи + род. в; на благо + род. в.; на (у) віддяку за + знах. в.; на відзнаку + дав. в.; на втіху + дав. в.; на доказ + род. в.; на допомогу + дав. в.; на захист + род. в.; на підкріплення + род. в.; на пам'ять про + знах. в.; на підтвердження + род. в.; на (у) підтримку + род. в.; на (у) подяку + знах. в.; на шкоду + дав. в.; у пошуках + род. в.

Такі прийменниково-відмінкові утворення не постають взаємозмінними, оскільки у вторинних прийменниках типу на спогад, на віддяку, на пам'ять про, на допомогу, на підтвердження, на підтримку наявний додатковий семантичний відтінок, що міститься в колишньому повнозначному слові як центрові смислової структури вторинних прийменників.

Пласт прийменників із семантикою мети в українській мові і досі не набув сталої форми, постійно поповнюється новими конструкціями з різноманітними семантичними відтінками. Тому точно визначити число досліджуваних одиниць складно. За відправну кількість можна взяти 48, що найбільш послідовно репрезентують значення мети і в межах цієї групи простежити особливості походження прийменників та визначити їхню структуру.

До класифікації прийменників з погляду їх походження існує два підходи, запропоновані І.Р.Вихованцем, - синхронічний та діахронічний. У діахронічному плані всі прийменники української мови є похідними. Діахронічний підхід до класифікації прийменників дозволив би розглядати весь корпус прийменників мети у своїй цілісності.

Проте навряд чи можна об'єднувати в одну групу, ставити знак рівності між прийменниками з, за, від і у відповідь на тощо. Тому, класифікуючи прийменники мети за їхнім походженням, можна взяти за опертя синхронічний підхід, функціональний критерій, за яким до первинних належать такі прийменники, що в сучасній українській літературній мові вже втратили семантичну або формальну співвідносність із повнозначними словами, що „вживаються у мові тільки в позиції і з семантикою прийменника, а до вторинних - прийменники, що у системі мови мають співвідносні з ними омонімічні повнозначні слова” [Вихованець 1980: 60].

За формальним критерієм до первинних належать прийменники: в (у, ув, уві, вві) + місц. в.; з (із, зі, зо, ізо) + род. в.; за + знах. в. та оруд. в.; задля + род. в.; заради + род. в.; для + род. в.; на + знах. в.; під + знах. в. та оруд. в.; ради + род. в.; а до вторинних: в ім'я + род. в.; в інтересах + род. в.; в пам'ять + род. в., в пам'ять про + род. в.; з нагоди + род. в.; з приводу + род. в.; з примхи + род. в.; на благо + род. в.; на вгоду + дав. в.; на випадок + род.в; на (у) віддяку за + знах. в.; на відзнаку + род. в; на втіху + дав. в; на горе + дав. в; на (у, в) догоду + дав. в.; на доказ + род. в.; на допомогу + дав. в.; на захист + род. в.; на згадку + род. в..; на згадку про з + знах. в.; на (у) знак + род. в.; на пам'ять про + знах. в.; на підкріплення + род. в; на підтвердження + род. в.; на (у) підтримку + род. в.; на (у) подяку за + знах. в.; на радість + дав. в.; на (у) сплату за + знах. в.; на спогад + род. в.; на спогад про + знах. в.; на спомин + дав. в.; на спомин про + знах. в.; на (в, у) честь + род. в.; на шкоду + дав. в.; у (в) нагоду за + знах. в.; у пошуках + род. в.

Якщо простежити співвідношення первинних прийменників у цьому разі, то нескладно помітити, що останні кількісно домінують. Таку невідповідність між кількістю первинних і вторинних прийменників із семантикою мети можна пояснити як загальною тенденцією до збільшення переваги останніх у прийменниковій системі української мови, так і тим, що логічні поняття причини, мети, допусту тощо почали з'являтися на пізнішому етапі розвитку мовлення й мови. Тому переважна більшість прийменників, які виражають різноманітні логічні відношення, становлять прийменники - „новотвори”, вторинні прийменники.

Усі первинні прийменники за структурою поділяються на прості та складні. Серед первинних прийменників зі значенням мети нараховуються 10 простих (+ 6 варіантів) і 3 складних (задля, заради, попід) прийменники. Вторинні прийменники за своєю структурою є складними і диференціюються на:

1) однокомпонентні;

2) двокомпонентні (у справах, в ім'я);

3) трикомпонентні (на спогад про, у віддяку за).

З-поміж однокомпонентних у ряді праць пропонується розмежовувати прості і складні прийменники, де до простих зараховуються тільки морфологічно прості словоформи, що не мають префіксів [Всеволодова и др. 2003], але доцільною і переконливою постає класифікація за кількістю компонентів.

Двокомпонентні прийменники зі значенням мети за генетичними особливостями поділяються на: а) деномінативні (відіменні) (в ім'я, на знак, в інтересах, в пам'ять, з нагоди, на випадок, на вгоду, на спогад тощо); б) деадвербіальні (відприслівникові): у слід за.; в) девербальні (віддієслівні): претендуючи на.

Усі трикомпонентні прийменники із семантикою мети є деномінативними (відіменними): у пам'ять про, у відплату за, у віддяку за, на (у) сплату за, у нагоду за.

Основу класифікації прийменників із семантикою мети за їхніми генетичними особливостями складає найпопулярніший погляд щодо поповнення прийменникової системи за рахунок частин мови. Згідно з ним майже кожна частина мови може перейти у прийменник. У теоретичному мовознавстві існує також думка, що прийменники походять лише від прислівника, і ступінь прислівника є обов'язковий в усіх випадках переходу тих або інших форм повнозначного слова в прийменник [Вихованець 1980:67].

За цим поглядом вторинні прийменники зі значенням мети можна поділити на:

1) прийменники, утворені від аналітичних прислівників (прийменниково- відмінкових форм) (в ім'я, з нагоди, на (у) знак);

2) прийменники, які утворилися від адвербіальних віддієслівних форм (претендуючи на);

3) прийменникові комплекси, які являють собою нерозкладні єдності, утворені з прислівникових форм і первинного прийменника (у відповідь на, у зв'язку з).

Вторинні прийменники із семантикою мети утворюються від трьох частин мови: іменників, прислівників і дієслів. Провідна роль у поповненні цього семантичного типу прийменників належить іменникам. Від цієї повнозначної частини мови утворилася основна кількість досліджуваних одиниць, а всі трикомпонентні прийменники є повністю відсубстантивного походження, де субстантив займає інтерпозицію в обрамленні первинних прийменників (в (у) пам'ять про, у віддяку за).

Слід наголосити, що тільки абстрактні іменники можуть входити до складу вторинних прийменників. Це може бути й іменник, якому в більшості випадків його вживання притаманне конкретне значення (знак тощо). Під час переходу подібного іменника в розряд прийменників ступінь його предметності має дорівнювати нулю, конкретне значення повинно трансформуватися в абстрактне (Вона стала на дверях, розіп'явши руки, і крутила головою в знак того, що вона його не пустить (Григір Тютюнник)).

Найчастотнішою моделлю утворення прийменникових конструкцій зі значенням мети є: [Prep + N_x] + N₂. Частотною схемою побудови вторинних прийменників також виступає: [Prep + Nx + Prep] + N₄. За цією схемою утворені майже всі трикомпонентні прийменники із семантикою мети.

Препозитивний (прийменниковий) компоненти в таких моделях завжди первинний. В утворенні вторинних багатокомпонентних прийменників із семантикою мети найбільш продуктивними є первинні прийменники в (у), з, за, на, під, (у двокомпонентних прийменниках у поєднанні з іменником вони знаходяться у препозиції, з прислівниками та дієсловами - у постпозиції). Тобто це ті прийменники, які і при самостійному вживанні здатні виражати відношення мети.

Цей факт ще раз підтверджує, що центром смислової організації вторинних прийменників є колишнє повнозначне слово, яке в цьому разі ускладнює, надає специфічного смислового відтінку значенню мети, що притаманне первинному прийменнику, з яким воно поєднується.

Якщо звернути увагу на регулярність сполучуванності досліджуваних прийменників з відмінками субстантива, разом з якими вони становлять прийменниково-відмінковий комплекс, то можна помітити, що найбільш продуктивним є родовий відмінок. Це лише підтверджує тезу багатьох мовознавців про те, що родовий відмінок - найчастотніший у прийменниковій системі української мови [Вихованець 1980: 63].

Як відомо, прийменники вживаються тільки при іменних частинах мови, які мають форму непрямого відмінка (прийменниках, займенниках, субстантивованих прикметниках, дієприкметниках, числівниках). Кожний прийменник у поєднанні з тією чи іншою відмінковою формою субстантива характеризує певне коло смислових відношень (див. табл. 1).

На підставі цих даних (див. табл. 1) можна зробити певні висновки щодо особливості сполучуваності прийменників із семантикою мети з різними відмінками іменників. Найбільш продуктивним у цьому плані є родовий відмінок іменників, оскільки ? 53% прийменників поєднується з його формами. Зі знахідним відмінком сполучується ? 27% прийменників, із давальним ? 14% прийменників, із орудним ? 4% прийменників, з місцевим ? 1%.

Отже, в більшості випадків прийменники мети вимагають після себе родового, знахідного або давального відмінка. Своєрідною постає форма місцевого відмінка. Загальновідомо, що місцевий відмінок - це єдиний відмінок сучасної української літературної мови, який вживається тільки у поєднанні з прийменником. Тому його периферійна позиція щодо утворення прийменниково-іменникового комплексу з семантикою мети, на перший погляд, не зовсім зрозуміла.

Проте, якщо пригадати, що місцевий відмінок, будучи одним із найдавніших прийменникових елементів, вживається лише з обмеженим колом прийменників, має дуже вузьке коло семантичних функцій (виражає переважно просторові відношення) і поєднується передусім з іменниками конкретної семантики, то той факт, що саме він посідає периферійну позицію серед інших відмінків в утворенні конструкцій із семантикою мети, стає цілком зрозумілим.

Таблиця 1. Особливості сполучуваності прийменників із семантикою мети з відмінками субстантива

Відмінок	Приклади
Родовий
в (у) догоду	Правда, що тепер мудріші люди стали - не вбивають одне одного в догоду своїх амбіцій (Леся Українка).
в (у) знак	У знак дружби обидва президенти посадили дерева в алеї Слави (Україна молода. - 2004. - 6 травня).
в (во) ім'я	Славлю труд їх в ім'я свободи, що розвіяв одвічную гать (В.Сосюра). Для нього щастя віддавали все найдорожче, губили себе і других, сльози і кров лились річками во ім'я його (Леся Українка).
в інтересах	Якщо я написав допис, то робив це в інтересах справедливості (Г.Тютюнник).
в (у) пошуках	Марную день у пошуках незримої німої суті в сутінках понять (Л.Костенко).
в (у) справах	Він прибув з візитом у справах свого міста (П.Загребенний).
в(у) честь	Заходьте в світ, де склиться джерело, Де в'ються ластівки, снують брунаті бджоли, Де в честь оратая пшениця гне стекло, Де дерево життя не зав'яда ніколи! (М.Рильский)
для	Скільки б не судилося страждати, Все одно благословлю завжди день, коли мене водила мати Для життя, для щастя, для біди (В.Симоненко).
до	Рівні лінії кущів виглядали, немов зелені рядки величезної книги, розкритої до читання (М.Коцюбинський).
задля	Ану, задля початку утніть пісні, розбудіть лугове птаство, щоб ховалось від гострих кос (М.Кропивницький).
заради	Сагайда іноді любить - заради розваги - всіно п'ятірнею проводити Маковейчикові од лоба до підборіддя (О.Гончар).
з метою	Він йшов вперед з метою допомоги (В.Сосюра).
з нагоди	З нагоди Шуриного приходу кухар мінометників Гриша жарив і шкварив різні делікатеси, на які тільки вистачало у нього хисту (О.Гончар).
з приводу	Він приїхав з приводу вечері, тому настроєнний не молитовне (В.Винниченко).
на благо	На благо колег йому довелось працювати навіть вихідними (Україна молода. - 2005. - 18 січня).
на вгоду	Він розумів вагу цьго єдиного храму, і будував його на вгоду своїх бажань (Україна молода. - 2005. - 14 вересня).
на випадок	Це були гамазеї, де переховувався недоторканий запас зерна на випадок неврожаю чи якогось стихійного лиха (О.Донченко).
на відзнаку	Далі Василевс повідомляв, що на відзнаку своєї великої перемоги, він посилає жителям царственого града тисячу полонених варварів (П.Загребельний).
на втіху	А за клейнодами йдуть їх оборонці, козаки і старешени, котрих Меншиков на місці смертю не скарав, а веде їх у тріумфальнім поході своєму царя на втіху, а їм на смертну кару в Лебедині (Б.Лепкий).
на догоду	Правда, що тепер мудріші люди стали - не вбивають одне одного на догоду своїх амбіцій Богові й небесним силам! (Леся Українка)
на доказ	Він висунув це твердження на доказ того, що НКВД абсолютно й безнадійно на хибній дорозі (І.Багряний).
на захист	Нехай схиляться ваші мечі, славні лицарі, не переді мною, а перед нашою нещасною отчизною, на захист ії від справжніх, а не уявних ворогів (М.Старицький).
на знак	Їх яблука румун відмовився брати, лишаючи Маковейчикові на знак своєї прихильності (О.Гончар).
на підкріплення	А чи видали любі на підкріплення сих слів якусь грамоту чи листа (М.Старицький).
на підтримку	На підтримку своїх слів він поклав на стіл якісь документи (І.Нехода).
на предмет	Депутати підготували проект закону на предмет обговорення (Голос України. - 2006. - 16 вересня).
на честь	На честь славного гостя звучить ця мелодія (А.Яна).
на шкоду	Цар сповіщав команданта города Батурина, що гетьман зрадив царя і Україну, злигавшися зі шведами із поляками на шкоду робочого народу (Б.Лепкий).
ради	Не раз, ради заздрості, вона крала, чого у неї не було, а на других бачила (Панас Мирний).
Давальний
в(у) догоду	У догоду своєму другові хлопець відредагував книгу (А. Яна).
в(у) жертву	Жреці молитви зачитали, Олімпським в жертву убивали цапів, баранів, поросят (І.Котляревський).
на вгоду	Усе робив Микола тільки на вгоду своїм друзям (Б.Грінченко).
на втіху	На втіху дітям свято було грайливе і тривале (Україна молода. - 2005. - 18 січня).
на догоду	На догоду учням класний керівник організувала екскурсію до осіннього лісу (А. Яна).
на допомогу	От тепер би, друже … роздмухати повстання в Польщі, підняти б запорожців звідусіль на допомогу братам… (М.Старицький)
на зло	Житиму їм всім на зло! (П.Загребельний)
на радість	Продовж віку нашій цариці на радість усім і на щастя знедолених братів, - у пориві екстазу промовила Дарина (М.Старицький).
Знахідний
за	А я піду за волю проти рабства (Леся Українка).
на	Ми йдем на штурм рядами молодими (В.Сосюра).
на віддяку за	На віддяку за подарунки Оксана прочитала власний вірш (А. Яна).

Подобные документы

• Текстовий потенціал українських прийменників

  Дослідження первинної функції непохідних прийменників - реалізації просторових відношень, які постають ґрунтом для реалізації темпоральної семантики. Аналіз смислових відношень, репрезентованих прийменниками. Вивчення семантичних функцій прийменників.
  
  реферат [31,4 K], добавлен 20.09.2010
  

• Семантика простору в малій прозі Германа Гессе

  Підрахування частотності вживання лексем на позначення простору та просторових відношень. Встановлення лексичної сполучуваності німецьких просторових прийменників із дієсловами різних семантичних груп у аналізованих текстах прози творів Г. Гессе.
  
  статья [27,6 K], добавлен 18.12.2017
  

• Складні питання культури мови

  Координація форм підмета і присудка та їх причини. Складні випадки керування в українській мові та їх запам'ятовування. Норми вживання прийменників у словосполученнях. Особливості використання прийменника "по". Синтаксичні норми побудови складних речень.
  
  реферат [27,4 K], добавлен 05.12.2010
  

• Семантика дієслів мовлення

  Історія дослідження дієслів зі значенням "говорити". Особливості лексико-семантичних груп дієслів мовлення у загальному функціонально-семантичному полі. Структурно-семантичні особливості дієслів із значенням "говорити" у сучасній українській мові.
  
  курсовая работа [31,0 K], добавлен 19.01.2014
  

• Варіативність перекладу герундія і герундіальних конструкцій

  Поняття про герундій та його функція у реченні. Особливості перекладу герундія після прийменників. Варіанти перекладу герундія залежно від виконуваних функцій. Аналіз способів перекладу пасивного і перфектного герундія, його зворотів та конструкцій.
  
  курсовая работа [62,7 K], добавлен 10.03.2013
  

• Пробні уроки

  Дефіс у прислівниках, и та і в кінці прислівників. Написання прислівників разом і окремо. Розвиток зв'язного мовлення. Переказ тексту - розповіді про процес праці. Непохідні і похідні прийменники. Написання похідних прийменників разом, через дефіс.
  
  практическая работа [446,8 K], добавлен 23.11.2008
  

• Обставина в німецькій фаховій мові

  Визначення поняття, сутності та ролі другорядних членів речення. Лінгвістичне тлумачення обставини причини та мети. Аналіз синтаксичних особливостей фахової мови. Дослідження засобів вираження обставини мети та причини у сучасній німецькій мові.
  
  курсовая работа [39,7 K], добавлен 21.10.2015
  

• Особливості лексичної сполучуваності синонімічних одиниць Воскресіння Христове, Пасха, Великдень у структурі української православної проповіді

  Визначення природи синонімічної взаємодії багатозначних лексичних одиниць на основі архісем "подія", "свято". Дослідження та характеристика типових моделей лексико-семантичної взаємодії кожного із синонімів Воскресіння Христове, Пасха, Великдень.
  
  статья [53,4 K], добавлен 22.02.2018
  

• Фразеологізми біблійного походження в польській та українській мовах

  Джерела фразеології слов’янських народів. Біблія – одне з найцінніших джерел поповнення фразеологічного фонду. Фразеологічні звороти, ідентичні за структурою і семантикою. Біблеїзми польської та української мов, різні за значенням і складом компонентів.
  
  дипломная работа [81,4 K], добавлен 16.06.2011
  

• Вираження згоди в англійській мові

  Класифікація та типи дієслівної лексики зі значенням "згоди", проблема мовленнєвих актів. Особливості дієслів, які активізують фрейм, що вивчається. Засоби вираження згоди в англійській мові та головні особливості їх використання на сучасному етапі.
  
  курсовая работа [60,9 K], добавлен 17.05.2015
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам