Основні правила української мови

ТЕМА-1

СКЛАДНІ ВИПАДКИ КЕРУВАННЯ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ

До складних випадків граматичного керування належать такі.

1. Дієслова або віддієслівні іменники, які керують різними відмінками, не можуть мати спільного додатка, про.:

Неправильна конструкція	Правильна конструкція
Управління зібрало й проінформувало про факти;	Управління зібрало факти й поінформувало про них;
Адміністрація відзначила і висловила подяку десятьом співробітникам;	Адміністрація відзначила десятьох співробітників і висловила їм подяку;
Конвенція про запобігання та покарання злочинів;	Конвенція про запобігання злочинам та покарання за їх скоєння;

2. Керування може не збігатися в близькозначних словах, пор.: властивий (кому?) і характерний (для кого?), опанувати (що?) й оволодіти (чим?), повідомити (кому?), але поінформувати (кого?)

Порушення дієслівного керування в українській мові часто трапляється під впливом керування дієслів російської мови.

ПРИКЛАД:

Конструкції російської мови	Конструкції українськоїмови
уступить (что?) место	поступитися (чим?) місцем 1
аналогичный (чему?) предьідущему	аналогічний (до чого?) до попереднього
предотвратить (что?) падение	запобігти (чому?) падінню
изменить (кому?, чему?) Родине	зрадити (кого?, що?) Батьківщину
поступить (вочто?) в институт / партию	вступити (до чого?) до інституту / партії
предоставитьсправку (вочто?) в деканат	подати довідку (до чого?) до деканату
включить (вочто?) в список / повестку дня	внести (до чого?) до списку / порядку денного
смеяться (над кем?) над коллегой	сміятися (з кого?) з колеги
ухаживать (за кем?) за больньш	доглядати (кого?) хворого
свидетельствует (о чем?) о вьісокомуровне	засвідчує (що?) високий рівень
приложить (что?) усилия	докласти (чого?) зусиль
заслуживать (чего?) внимания	заслуговувати (на що?) на увагу
понести (что?) убьітки	зазнати (чого?) збитків
нуждаться (в чем?) в помощи	потребувати (чого?) допомоги

Запам'ятайте, якими формами керують деякі іменники в сучасній українській літературній мові:

Ненормативна конструкція	Правильна конструкція
відгук на дисертацію / реферат	відгук (про що?) про дисертацію/ реферат
характеристика на студента	характеристика (кого?) студента
тенденція зростання	тенденція (до чого?) до зростання

ТЕМА-2

СИНТАКСИЧНІ ОСОБИВОСТІ ПРОФЕСІЙНИХ ТЕКСТІВ

Готуючи текст для публічного виступу, слід пам'ятати про суттєву різницю між писемним і усним його варіантами. Речення, значні за кількістю слів і ускладнені за будовою багатьма

відокремленими обставинами, означеннями, вставними і вставленими конструкціями, цілком можливі в науковій статті,монографії та под., і зовсім не бажані в лекції, доповіді, промові й под. Помічено, що сприймання усного тексту залежить від довжини речення (кількості в ньому слів), довжини слова (кількості багатоскладових, довгих слів), кількості особових займенників (які сприймаються на слух легше, ніж безособові). На відміну від писемного, в усному тексті бажані питальні, окличні й риторичні, а не лише розповідні речення, наприклад:

Чи можливий такий результат?! Безперечно, -- скажу я вам.

За яких умов? --логічно запитаєте ви.

Моя доповідь і наведені в ній викладки є відповіддю на це питання.

Не словесні, а смислові повтори необхідні в усному мовленні для наголошування основної думки, підкреслення ключового моменту й посилення враження від сказаного. Досягається це за рахунок багатої синонімії української мови, не повторюючи форми вираження. Однак слід уникати повторювання нетипових для усного мовлення складних сполучників: завдяки тому що, унаслідок того що, через те що й под. оскільки вони гальмують сприйняття й не сприяють створенню в аудиторії вільної, невимушеної атмосфери. Окрім повторів, використовують й інші способи привернення чи утримання уваги слухачів, таких як: зміна порядку слів(інверсія), градація (посилення), протиставлення (антитеза), оклична й питальна інтонація, риторичні запитання, пауза та ін. Речення слід будувати таким чином, щоб ключова фраза була розміщена в його першій частині. Набагато легше сприймається на слух зміст, коли речення починається Н. відмінком, ніж декількома конструкціями в непрямих відмінках із прийменника - ми, наприклад:

Неправильно Правильно

В останньому університетському Професор Бойчишин

збірнику, у першому його розділі, у своїй статті, яка

розміщено статтю професора розміщена в останньому

Бойчишина, де йдеться.». університетському

збірнику, зазначив...

У письмових текстах його частини закріплені за певним місцем на аркуші й виділені шрифтом чи засобами рубрикації (абзац, параграф, розділ тощо). В усному -- можливі відступи, умотивовані повтори й перенесення окремих текстових частин. Якщо писемний текст має форму монологу, то усний не виключає діалогових і навіть полілогових варіантів. Наявність правильно побудованих дієприслівникових зворотів (або їхніх замінників), як правило, на початку речення, дозволяє більш образно подати навіть сухий технічний текст, наприклад:

Неправильно Правильно

Не дивлячись на обмежене Незважаючи на обмежене

фінансування.... фінансування...

Попри обмежене

фінансування...

Дарма що нам обмежили

фінансування...

По закінченні навчання.., Закінчивши навчання...

При рахуванні треба... Рахуючи, треба...

По одержанні коштів... Одержавши кошти...

Перевагу слід надавати простим реченням, у яких зберігається прямий порядок слів: підмет іде перед присудком, означення -- перед означуваним словом:

Неправильно Правильно

Було досягнуто високого рівня Наше підприємство досягло

якості продукції, запланованого запланованого високого рівня

нашим підприємством, якості продукції.

Спільним для писемного й усного варіанту тексту є висока частотність у використанні та повторюванні стійких словосполучень (кліше) і водночас відсутність зайвих слів, які ускладнюють сприйняття. Якщо підмет названий живою особою, то присудок матиме форму активного стану. Негативно впливають на мову зайві слова й тавтологія. Не можна будувати речення з одночасним підпорядкуванням одного слова двом стрижневим.

Неправильно Правильно

Школярі навчалися Школярі навчалися

у просторому класі, який переобладнали у просторому,

переобладнаному

класі

• Підмет, до складу якого входить числівник один (сор0к один, дев'ятсот тридцять один і под.), потребує присуду у формі однини, бажано в описовій конструкції.

• Присудок у реченні має стояти у множині, якщо до

складу підмета входять числівники два, обидва, три, чотири. Але якщо вжито безособову конструкцію з дієприкметником на -но, -то, присудок має стояти в однині: Було розглянуто три перших варіанти.

• Якщо до підмета входять числівники п'ять і більше,присудок може стояти як в однині, так і в множині, залежно від контекстового значення підмета. Коли підмет називає пасивні особи, предмети, що подаються у вигляді цілісної, нерозчленованої групи, присудок, як правило, ставиться в однині.

• Коли треба зазначити приблизну кількість осіб, істот, предметів, явищ, уживають слова багато, більшість, декілька, меншість, решта, частина її под., які узгоджуються з іменником у формі Р. відмінка множини, наприклад: Багато теплих слів почули сьогодні наші ветерани. Частина контейнерів були в непридатному для транспортування стані. Більшість виборців віддали свої голоси за молодого кандидата.

ТЕМА-3

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ У ДІЛОВИХ ПАПЕРАХ

Слід уникати використання займенників (якщо можна) або в їх значенні вживати інші частини мови (особливо в автобіографії, заяві, службових записках).Слід уникати вживання займенників: -- із суфіксами зменшеності: тонесенький, самісінький, нікогісінько;

• складних неозначених форм: абиякий, абихто, казна-хто, сякий-такий, хтозна-який, хто-небудь і под.;

• усічених форм прикметникових займенників: на моїм, у тім, на цім, тої, тою, у всім, на чим і под.

Треба використовувати тільки нормативні форми займенників, уникаючи розмовних, діалектних варіантів. Дійова особа в реченні, виражена займенником, повинна стояти в Н., а не в Ор. відмінку.

Уникати двозначності, що може виникнути:

• якщо займенник віддалений від слова, із яким синонімічно пов'язаний;

• якщо можливе співвіднесення займенника з будь-яким зі слів, однаково граматично вираженим;

• якщо замість особового займенника вжито присвійний;

• якщо вжито зворотно-присвійний займенник свій;

• якщо вжито зворотний займенник із неконкретним співвіднесенням;

• якщо неправильно узгоджено займенник зі збірним іменником;

• якщо є невиправдане використання займенника у формі Ор. відмінка;

• Не слід використовувати займенники 3-ї особи в присутності тих, про кого йдеться.

ТЕМА-4

МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ СПІЛКУВАННЯ

Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення -- процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує, перебуває в постійному розвитку. Мова і мовлення нерозривно між собою пов'язані. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення -- явище загальне; вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж щодо мови -- часткове, окреме, індивідуальне. Та без повсякденного вжитку на всіх вікових і соціальних рівнях, невпинного розвою форм і засобів спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення. Добираючи ті чи інші мовні засоби, слід дотримуватися загальних етичних вимог та орієнтуватися також і на позамовні чинники, розглядаючи їх як єдине ціле. Серед цих чинників найважливішими є суспільна сфера й мета спілкування в конкретних обставинах. Оскільки мова є найуніверсальнішим засобом спілкування, накопичення й передачі інформації, навчання, виховання та формування духовного світу вона немислима без належної культури мовлення. Культура мовлення -- збереження мовних норм вимови, наголошування, слововживання й побудови висловлювань; нормативність, літературність усної й писемної мови, що виявляється у грамотності, точності, ясності, чистоті, логічній стрункості. «Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов'язана із соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості» [23, с. 9]. А ось як подає визначення поняття «культура мови» - словник лінгвістичних термінів: культура мови -- це ступінь відповідності нормам вимови (орфоепії), слововживання та ін. установленим для даної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні. Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення. Мовлення вбирає в себе конкретне говоріння, що триває в часі й виявляється у звуковій (включно із внутрішнім приговорюванням) або письмовій формі. Але засвоїти літературні норми вимови й дотримувати їх набагато складніше іі важче, ніж навчитися .правильно писати. Основними причинами низької культури усної мови є значний вплив суржику та недостатнє знання норм літературної вимови. Вислів древніх «Заговори, щоб я тебе побачив», -- красномовно свідчить про те, яке місце мовленню надавали елліни. Залежно від способу сприймання інформації, кількості учасників, форми спілкування можна поділити на такі види:

• контактне (безпосереднє);

• дистанційне (телефонне, селекторне);

• діалогічне (з одним співрозмовником);

• монологічне (доповідь, промова);

• полі логічне (диспут);

• усне (розмова, бесіда);

• письмове (листи, телеграми, електронні засоби);

• між персональне (нарада, колоквіум);

• масове (збори, мітинг);

• офіційне, функціональне (пов'язане зі службовою діяльністю);

• приватне, інтимно-сімейне (у невимушеній, неформальній обстановці);

• анонімне (між незнайомими -- вулиця, транспорт);

• кінцевий позитивний результат спілкування залежить не тільки від мотивів, якими керується людина, скільки від уміння їх сформулювати й викласти.

ТЕМА-6

ПРАВОПИС СЛОВЯНСЬКИХ ПРИЗВИЩ ТА ІМЕН

1. Літери слов'янських алфавітів е,є?, сполуку іе передаємо літерою е (крім випадків, передбачених нижче): Бєлич, Ботєв, Бронєвський, Вєра (болгарське, сербське жіноче ім'я), Веселовський, Вєслав, Заленський, Кузнецов, Мечислав, Міцкевич, Надєжда (болгарське жіноче ім'я), Нємцова, Светлана, Седлачек, Сенкевич, Сераковський, Тургенєв, Федін, Ценкий, Чапек, Шмельов.

2. Російську літеру е передаємо літерою є в таких випадках:

а) на початку слів: Євдокимов, Євтушевський, Єгоров, Єланський, Єлизаров, Єршов, Єфимов;

б) усередині слів після голосного та при роздільній вимові після приголосного: Бердяєв, Буєраков, Вересаєв, Гуляєв, Ісаєнков; Аляб'єв, Афанасьєв, Григор'єв, Євгеньєв, Зинов'єв;

в) після літер на позначення приголосних (за винятком ж, ч, ш, щ і ц) у суфіксах -ев, -еев російських прізвищ: Звєрєв, Козирєв, Ломтєв, Медведєв, Писарєв, Тимірязєв; Алексєєв, Андрєєв, Веденєєв, Гордєєв, Матвєєв, Тимофєєв, Менделєєв, але Бестужев, Муромцев, Нехорошев, Подьячев, Усвятцев; Аракчеєв, Плещеєв;

г) якщо російському е кореня відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці колишнього ): Бесєдін, Бєлінський, Звєрєв, Лєсков, Мєстечкін, Насєдкін, Пєшковський, Рєпін, Столєтов, Твердохлєбов.

3. Е, І,О Російську літеру е передаємо:

а) сполученням літер йо на початку слова, усередині після голосних, а також після б, п, в, м, ф, коли ё позначає звукосполучення [й+о]: Йолкін; Бугайов, Воробйов, Окайомов, Соловйов

б) через ьо всередині слова після приголосних, коли ё позначає сполучення м'якого приголосного з о: Алфьоров, Будьонний, Верьовкін, Дьорнов, Корольов, Новосьолов, Огарьов, Сімьоркін, Тьоркін. Але в прізвищах, утворених від спільних для української та російської мов імен, пишемо е: Артемов, Семенов, Федоров і т. ин.

в) через о під наголосом після ч, щ: Грачов, Лихачов, Пугачов, Хрущов, Щипачов.

4. Польське сполучення літер іо передаємо:

а) сполученням літер йо після б, п, в, м, ф: Голембйовський, Мйодович, Пйотровський;

б) через ьо після м'яких приголосних: Аньолек, Генсьорський, Козьолецький.

5. И (і) передаємо переважно через и в прізвищах та іменах, належних до південнослов'янських мов, у яких немає розрізнення и -- і (болгарська, сербська та ин.): Бегич, Белич, Величков, Живков, Караджич, Милев, Милош, Митич, Николов, Симеон, Филип, Ягич; рідше -- через і (на початку слова; перед [й] та голосним; в іменах неслов'янського походження, що мають відповідники і в українській мові з написанням через і; у деяких инших випадках, переважно за традицією): Івич, Ікономов; Ілієв, Мійо; Віктор, Ліляна; Людевіт, Міклошич та ин.; через ї (після голосних): Воїслав, Михаїл, Стоїч. У польських, чеських, словацьких прізвищах та іменах і передаємо:

а) через і на початку слова та після приголосних -- перед наступним голосним та приголосним й, а також перед иншими приголосними (крім випадків, передбачених нижче): Івашкевич, Індра; Маріуш; Єдлічка, Зволінський, Котарбінський, Лінда; Mаpmiн, Мілош, Міцкевич, Сікорський, Станіслав;

б) через и після ж, ч, ш, щ і ц та в суфіксах -ик, -ицьк-, -ич (-евич, -ович): Бжозович, Гавлик, Жижка, Конопницька, Коперник, Свенцицький, Ceнкевич, Ручик, Циранкевич, Шафарик, Шимчак, а також у прикметникових прізвищах (див. п. 9), але в кінці слова -- через і: Єнсіржі.

6. Російську літеру и передаємо:

а) літерою і на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і ц): Ігнатов, Ісаєв; Бірюков, Вісковатов, Гагарін, Казін, Мічурін, Мусін, Пушкін;

б) літерою ї після голосного й при роздільній вимові після приголосних (пісдя ь та апострофа): Воїнов, Гур'їн, Ізмаїлов, Ільїн

в) літерою и:

після ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Гаршин, Гущин, Дорожин, Лучин, Цецилін, Чичиков, Шишкін, Щиглов, але Ціолковський (перед голосним);

у прізвищах, утворених від імен та загальних назв, спільних для української та російської мов з однаковим або дуже подібним звуковим оформленням, які в українській мові пишемо через и: Бори?сов, Ботвинник, Вавилов, Виноградов, Данилов, Дубинін, Кирилов, Кисельов, Миронов, Митрофанов, Мишкін, Никифоров, Одинцов, Пивоваров, Пиляєв, Писарєв, Смирнов, Титов, Тихомиров, але Нікітін, Ніколаєв, Філіппов тощо, вихідними для яких є імена, відмінні від українських; Калінін, Малінін; Леонідов, оскільки в українській мові ім'я Леонід також пишемо через і;

ТЕМА-7

ГАЛУЗЕВА ТЕРМІНОЛОГІЯ

Відродження й поширення рідної мови на всі сфери життя-суспільства актуалізує одну з основних проблем сучасної української лексикографії - складання термінологічних словників. Терміни - це слова або сталі словосполучення, за якими закріплено наукові або спеціальні поняття певної науки, наукової дисципліни, галузі діяльності. Сукупність термінів, пов'язаних між собою понятійними зв'язками, складає термінологію, або термінологічну систему. В ній зосереджено понятійний апарат даної науки чи галузі. Це засіб професійного спілкування і водночас інструмент наукової думки.

Тлумачні словники відтворюють поняттєво - термінологічний апарат винятково гуманітарної і природничої сфери: політики, філософії, юриспруденції, психології, атеїзму, математики, фізики, біології, сільського господарства, музики, нумізматики.

Аналогічна ситуація була і серед галузевих енциклопедій. Було створено енциклопедії бджільництва, садівництва, сільського господарства. Техніку було цілком усунено зі сфери видань тлумачно-енциклопедичного типу. Першим в світі україномовним виданням, яке розкривало сучасні технології високого рівня, була “Енциклопедія кібернетики” (у 2-х томах), підготовлена в 1973 році в Інституті кібернетики АН України.

ТЕМА-8

ВИМОГИ ДО МОВЛЕННЯ

І. Вимоги до мовлення учнів

Будь-яке висловлювання учнів в усній і письмовій формі (розгорнуту відповідь на певну тему, доповідь, опис фізичного або хімічного досліду, рецензію на відповідь товариша і т. ін.) слід оцінювати, враховуючи його зміст, логічну побудову і мовне оформлення.

Учні повинні вміти:

• говорити або писати на задану тему;

• добирати найсуттєвіші факти і відомості для розкриття теми й основної ідеї висловлювання;

• викладати матеріал логічно й послідовно (встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між фактами і явищами, робити необхідні узагальнення і висновки);

• правильно й точно користуватися мовними засобами для оформлення висловлювання;

• будувати висловлювання у певному стилі (розмовному, науковому, публіцистичному та ін.) залежно від мети та ситуації спілкування (на уроці, зборах, екскурсії, в поході і т. ін.);

• відповідати чітко, з додержанням логічних наголосів, пауз і правильної інтонації;

• оформляти будь-які письмові висловлювання акуратно

• додержанням орфографічних та пунктуаційних норм.

• Грамотно оформленим слід вважати висловлювання, в якому учень додержується:

• правил вимови і наголосу;

• правил вживання слів відповідно до їх значення й особливостей використання в різних стилях мови;

• правил утворення і зміни слів, а також утворення словосполучень і речень відповідно до вимог граматики;

• правил орфографії і пунктуації.

• Мова учнів має бути виразною, що досягається, зокрема, багатством словника, різноманітністю граматичних форм і конструкцій. Будь-який текст, що звучить у класі (і цілі уривки, і окремі речення), повинен бути прочитаний виразно.

• Для мовної культури учнів важливі й такі уміння, як слухання та розуміння мови вчителя і товариша, уважне вислуховування інших, уміння ставити запитання, брати участь в обговоренні проблем і т. д.

ТЕМА-9

ВИДИ ТА ЖАНРИ ПУБЛІЧНИЗХ ВИСПУПІВ

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання запропонованих проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді.

Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо, У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов'язати в одну струнку систему викладу.

Промова -- це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця. Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб -- може й нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора -- виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти й реалії.

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю спрямування, полемічністю та арґументованістю викладених у ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виважене, а не на емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному.

Лекція (Лекція (від латин. Іесііо -- читання) -- публічний виступ на яку-небудь тему. )є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер. Настановча -- вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

-- виклад суті певного питання;

-- акцентування на основному;

-- висловлення свого ставлення й оцінки;

-- підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки);

-- підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).

ТЕМА-10

Терміни та їх місце в діловому мовленні

Наукові поняття визначаються спеціальними словами -- термінами, які складають основу наукової мови. Термін -- це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а,навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції -- лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.

Ознаки:

• системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери);

• наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

• моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери

• професійної діяльності;

• стилістична нейтральність;

• відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на загальновживані (авангард, ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, дільник, чисельник). На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань. У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія -- це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема -- це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі. Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви -- своєрідні етикетки предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви -- одиничне. До номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і под.

ТЕМА-11

СКЛАДНІ ВИПАДКИ УЗГОДЖЕННЯ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ

Серед складних випадків узгодження членів речення слід виділити такі:

1. З підметами типу п'ять осіб, десять працівників присудок вживається переважно у формі однини:п'ять осіб пише; десять працівників відвідує заняття.

1. Якщо підмет має у своєму складі числівник, що закінчується на одиницю (21, 31, 141, 231 і под.), то присудок із ним вживається у формі однини: двадцять один депутат балотується; тридцять одна жінка керує фірмами; сто сорок одне положення вимагає доопрацювання.

2. З підметами, до складу яких входять іменники більшість, меншість, частина, загал, ряд, прислівники багато, мало, чимало, числівники кілька, декілька, кільканадцять, присудки вживаються також у формі однини: більшість людей читає; меншість людей навчається; ряд положень потребує уточнення; багато дітей вивчає іноземні мови; кілька жінок працює в управлінні. З такими підметами присудок вживається у формі множини лише тоді, коли між ними є багато інших членів речення, пор.: Більшість жителів потребує оздоровлення й Більшість жителів, які проживають на забруднених територіях, потребують оздоровлення; Чимало киян шукає роботу й Чимало киян, які багато років пропрацювали на виробництві, тепер шукають роботу.

3. З підметами, до складу яких входять числівники два, три, чотири, означення вживаються у формі родового відмінка множини, пор.: два основних підрозділи; три найважливіших об'єкти; чотири останніх дні.

ТЕМА-12

ВІДМІНЮВАННЯ ТА ТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПРІЗВИЩ ІМЕН ТА ІМЕН ПО БАТЬКОВІ

Прізвища іменникового типу відмінюються за зразком іменників відповідної відміни і групи.

I-ВІДМІНА
Відмінки	Тверда група	М'яка група	Мішана група
Н. Р. Д. З. Ор. М.	Нехода Неходи Неході Неходу. Неходою (на) Неході	Головня Гамалія Головні Гамалії Головні Гамалії Головню Гамалію Головнею Гамалією ... Головні ... Гамалії	Меша Меші Меші Мешу Мешею ...Меші

II-ВІДМІНА
Відмінки	Тверда група	М'яка група
Н. Р. Д. З. Р Ор. М.	Коваленко Конур Коваленка Конура Коваленкові Кочурові Коваленку Конуру Коваленка Конура Коваленком Конуром (на) Коваленкові... Кочурові Коваленку Конуру	Горобець Гайдай Горобця Гайдая Горобцеві Гайдаєві Горобцю Гайдаю Горобця Гайдая Горобцем Гайдаєм ... Горобцеві .. Гайдаєві Горобцю Гайдаю

До іменникових, а не прикметникових прізвищ належать прізвища із суфіксом -ин, що означали національну приналежність: Волошин, Грузин, Литвин, Русин, Сербин, Турчин. Ор. відмінок однини в чоловічих прізвищах цього типу має закінчення -ом (а не -им): Волошином, Грузином, Литвином та ін. Прізвища прикметникового походження мають закінчення прикметників чоловічого чи жіночого роду відповідної групи -- твердої або м'якої.

Н. Р. Д. З. Ор. М	Ковалевський Ковалевська Ковалевського Ковалевської Ковалевському Ковалевській Ковалевського Ковалевську Ковалевським Ковалевською (на) Ковалевському ... Ковалевській
Н. Р. Д. З. Ор. М	Городній Городня Ільїн Городнього Городньої Ільгна Городньому Городній Ільїну Городнього Городню Ільгна Городнім ГородньІльїніім (на) Городньом ... Городній ... Ільїнов

1. У прізвищах на -ів звук і чергується -- у відкритому складі з о тільки після твердих приголосних (Степанів -- Степанову, бо Степан; Якимів -- Якимовим, бо Яким), і з є тільки після м'яких та шип-лячих приголосних (Іванців -- Іванцева, бо Іванець, Лукашів -- Лукашевим, боЛукаш).

2. Нормативним є також відмінювання прізвищ на -ів, -їв за таким зразком: Михайлів -- Михайліву, Луків -- Луківом, Стеців -- Стеціва та под. (що зумовлено традицією різних територій, а не фонетичними правилами). Форми множини утворюються тільки на позначення родини (з особливостями форм Р. відмінка): Голоблі -- Голоблів, Паляниці -- Паляниців.

I-ВІДМІНА
Відмінки	Тверда група	М'яка група
Н. Р. Д. З. Ор. М	Олекса Івга Олекси ївги Олексі ївзі Олексу ївгу Олексою вгою (на) Олексі ...ївзі	Ілля Єремія Надія Орися Наталя Іллі Єремії Надії Орйсі Наталі Іллі Єремії Надії Орйсі Наталі Іллю Єремію Надію Орйсю Наталю Іллею Єремією Надією Орйсею Наталею ...Іллі...Єремії...Надії...Орйсі...Натал

II-ВІДМІНА
Відмінки	Тверда група
Н. Р. Д. З. Ор. М	Дмитро Дмитра Дмитрові Дмитру Дмитра Дмитром (на) Дмитрові
III-ВІДМІНА
Відмінки
Н. Р. Д. З. Ор. М	Любов Любові Любові Любов Любов'ю (при) Любові Любове

ТЕМА -13

ТЕРМІНИ СИНОНІМИ ТАПАРОНІМИ

Паронім

Паронімія (від грецького слова Para - біля і onyma - ім'я) - явище часткової звукової подібності слів (паронімів) при їх семантичній відмінності (повній або частковій). Проблема паронімії виникає внаслідок навмисного зближення або ненавмисного змішування (тоді це мовленнєва помилка) паронімів у мовленні. Термін паронім запропонував Аристотель, який назвав так похідні слова.У 60-70 роках 20 сторіччя склалося розуміння паронімів як спільнокореневих слів, що належать до однієї частини мови («болотний» - «болотистий», «виплата» - «оплата», «платня»). Проте деякі вчені вважають паронімами лише такі спільнокореневі слова, тотожні за граматичними (морфологічними) властивостями, які мають співзвучні префікси та спільне місце наголосу. Структурна подібність паронімів зумовлює їх змістову співвіднесеність. Спільнокореневі слова, які належать до однієї частини мови, утворюють паронімічні ряди закритого характеру. У мові з метою спеціального зближення або внаслідок випадкового змішування, зазвичай, зіставляються спільнокореневі слова одного й того ж або близьких понятійно-предметних планів. При зіставленні паронімів акцент робиться на їх семантичних відмінностях, у зв'язку з чим виявляються їх сполучні можливості. Все це надає паронімії системного характеру на рівні ідеографії, словотворення, лексичної сполучуваності. Пароніми по-різному сполучаються з іншими словами (і це зрозуміло: значення у них різні, тому й змістові зв'язки з сусідами в реченні не можуть бути однаковими). Пароніми в мові - це явище швидше небажане, ніж корисне, свого роду завада для співбесідників. Проте пароніми існують у багатьох мовах, тому їх треба чітко розрізняти за змістом і правильно вживати. Пароніми розглядаються у вченні про культуру мовлення. Пароніми іноді називають словниковими, на відміну від паронімів контекстуальних, або поетичних, які мають будь-яку звукову подібність («контузити» - «конфузити»). Під паронімією в цьому випадку розуміють ненавмисне змішування (мовленнєва помилка) або спеціальне зближення подібних за звучанням слів. У паронімії існують і вужчі її трактування: 1) як зближення лише різнокореневих слів; 2) як явище народної етимології. Пароніми можна розрізняти й таким чином: замість кожного пароніма підставляти близьке йому за значенням слово. Ці слова ніколи не співпадають. Так, наприклад, замість економний господар можна сказати дбайливий господар; замість економічний спосіб лиття - вигідний спосіб лиття. Різниця між паронімами економний та економічний стає зрозумілою. У західноєвропейській філологічній традиції представлене дещо вужче розуміння паронімів: у працях з культури мовлення для позначення паронімів часто користуються терміном «змішування» або включають їх до більш загального поняття «помилкового, неправильного» використання слів.

Синоніми в діловому мовленні

Важливим засобом урізноманітнення мовлення є використання синонімів (від грецьк. synonymia -- однойменність), тобто слів, у яких значення повністю чи частково збігаються, як-от: метелиця, заметіль, сніговиця, завірюха, хуртовина; байдужий, апатичний; двоєдушний, дволичний, лицемірний;

акцент, наголос, наголошування; асоціація, об'єднання, товариство, спілка. Група слів, об'єднаних синонімічними відношеннями, називається синонімічним рядом. Наприклад, для позначення форми державного устрою, побудованого на визнанні народу джерелом влади, на принципах рівності й свободи, використовується синонімічний ряд демократія, народовладдя, народоправство. Значення “який має лікувальні властивості” об'єднує в синонімічний ряд прикметники лікарський, лікувальний, фармацевтичний, медикаментозний, фармацевтичний, медикаментозний,помічний.У складі синонімічного ряду одне слово є основним, стрижневим, йогоназивають домінантою (від лат. dominans -- панівний). Так серед синонімів боржник, дебітор, довжник домінантою є боржник, у ряду вішалка, вішак,вішало як стрижневе слово визначаємо слово вішалка. Домінанта у словниках синонімів подається першим як семантично наймісткіше, найуживаніше і стилістично нейтральне слово.

Синоніми поділяються на абсолютні (лексичні дублети), і відносні (чи часткові). Абсолютні синоніми виявляють повний збіг значення, відносні відрізняються одним чи кількома значеннями або відтінками значення.

Абсолютними синонімами є, наприклад, словалінгвістика і мовознавство, кожне з яких означає науку про загальні закони будови і функціонування людської мови.

Ці слова є взаємозамінними, як і синоніми, що вживаються на означення “скам'янілої смоли хвойних дерев”, -- бурштин і янтар. Як приклад відносних синонімів наведемо слова екземпляр -- примірник. Вони збігаються у значенні “одиничний предмет з ряду тотожних, однорідних”: 100 примірників (екземплярів) посібника.

Лише слово екземпляр вживається у значенні “представник якогось роду --

тварин, рослин” (рідкісний екземпляр жоржини), в якому воно не

замінюється словом примірник. Відносні синоніми інвентар і реманент

об'єднуються значенням “сукупність предметів, необхідних для якоїсь

галузі діяльності”, але словом реманент позначаються предмети, що

використовуються лише в сільському господарстві.

Синоніми процент -- відсоток збігаються у значенні “сота частка числа, яке приймається за ціле, за одиницю”. Тільки процент (причому переважно у формі множини) вживається у значенні “дохід, який одержують на кожні сто грошових одиниць капіталу або грошової суми, покладеної в ощадну касу або банк”. Розбіжності у значенні спричиняють різну сполучуваність синонімів. Розглянемо, наприклад, синонімічний ряд водій -- шофер. Слова заміняють одне одного, якщо йдеться про особу, яка працює на автомобільному транспорті: водій автобуса -- шофер автобуса, водій вантажівки -- шофер вантажівки, водій таксі -- шофер таксі тощо. Слово шофер не може замінити слово водій, якщо йдеться про керування іншими засобами пересування, отже, єдино можливими є словосполучення: водій трамвая, водій тролейбуса, водій танка тощо. Серед синонімів із значенням “добре пристосований для користування” слова зручний, вигідний мають широку сполучуваність, прикметник похватний вживається лише щодо предметів, які можна взяти в руки, слова комфортабельний, комфортний звичайно є означеннями назв приміщень та меблів. Різна сполучуваність може виявлятися у неоднаковому керуванні синонімів залежними словами, як-от: кохати, любити кого, умирати, пропадати, сохнути за ким; дорожити ким, чим, цінувати, цінити кого, що; брак кого, чого, нестача, нестаток чого, у чому, дефіцит чого, у чому, з чим, скрута з чим, яка, голод на що, криза яка; опановувати що, оволодівати чим, освоювати що.

Крім значення, синоніми можуть відрізнятися емоційним забарвленням, іншим забарвленням, стилістичними особливостями (тобто закріпленістю за певними сферами чи ситуаціями спілкування). Наприклад, у значенні “чоловік стосовно своїх дітей” можуть вживатися слова батько і тато. Перше слово не має функціональних обмежень, друге використовується переважно у розмовно-побутовій мові. У синонімічному ряду зі значенням “негативна ознака кого-, чого-небудь; те, що невигідним, незручним для когось” об'єднуються слова нейтральні(вада, недолік, хиба), книжні (дефект, мінус) та розмовні (ґандж, порок). Функціональними особливостями відрізняються синоніми нейтрального слова індик: слово дундук є розмовним, гиндик і трухан належать до діалектної лексики. У синонімічному ряду зі значенням “іти вперед, напираючи на кого-небудь, штовхаючи інших” нейтральні слова лізти, пхатися об'єднуються з фамільярним пертися. Синонімічний ряд можуть утворювати слова і словосполучення, наприклад: лікарняний листок -- листок непрацездатності -- бюлетень; двоюрідний -- у перших -- стриєчний (діал.); навколишнє середовище -- довкілля; мер -- голова міськради (міськадміністрації).

Семантико-стилістичні особливості синонімів обов'язково враховуються при їх використанні. Слова, що відрізняються відтінком розмовності, вживаються лише у невимушеному розмовному мовленні. У текстах офіційно-ділового та наукового стилю повинні використовуватися ті слова, які забезпечують нейтральність викладу і допомагають найточніше висловити думку. Наявність синонімів допомагає урізноманітнити мовлення, уникнути повторення слів, найточніше висловити думки і почуття

ТЕМА-14

АНАЛІТИЧНІ ФОРМИ ПРИКМЕТНИКА

Прикметник називає ознаку, якість або властивість предмета, явища, істоти. За значенням прикметники поділяються на якісні, відносні й присвійні. Усі вони змінюються за родами, числами й відмінками, а якісні, окрім того, мають ступені порівняння.

ТЕМА-16

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ НАЙВАЖЛИВІШИХ ПРИЙМЕННИКОВИХ КОНСТРУКЦІЙ

Сфера вживання прийменників у діловій мові необмежна, але варто врахувати декілька застережень. Виражаючи смислові відношення між словами не самостійно, а спільно з відмінковими закінченнями іменника або займенника, вони утворюють прийменниково-відмінкову конструкцію. Часто прийменниково-відмінкові форми синонімічні безприйменниково-відмінковим. Порівняйте:

а) (значення причини) занепокоєні з приводу дій -- занепокоєні діями;

б) (просторове значення) прямувати по степах -- прямувати степами.

Існує розгалужена система синтаксичних синонімів зі значенням різних відношень: -- просторових: при заводі, від заводу, на заводі, біля заводу, перед заводом, до заводу, із будинку, зі станції, (і)з полів, посеред поля, над полем, край поля, поперед нас, поза стінами, попід парканом, (і)з-під каменя, понад землею, через поле, уздовж дороги, крізь отвір, навпроти президії, побіля стіни, проміж цеглинами, (і)з-за гори; -- часових: від часу проголошення, близько години, за гетьманщини, до реформ, (у)впродовж століття, проти ночі, під час панування, напередодні свят, наприкінці доби, (і)з часу створення, у(в) радянський період, протягом ночі, через день, об обідній порі, о восьмій годині, за хвилину, під час колективізації, після перебудови; -- причинових: у (в) силу обставин, (і)з нагоди ювілею, через хворобу, від перемоги зрадіти, за умов, в обставинах, у зв9язку з відпусткою, (у)внаслідок пожежі; -- мети: задля успіху, на випадок, щодо покращення,про всякий випадок, для звіту, ради успіху, заради спільної мети; -- допустовості: (у)всупереч правил, наперекір заборонам, замість мене, окрім роботи, по мимо правил, у(в) разі потреби, незважаючи на попередження, попри труднощі, відповідно до умов, при нагоді та інші. Національна специфіка мови виразно позначається безпосередньо на її прийменниковому керуванні. Значна кількість помилок трапляється при побудові словосполучень із прийменниками в перекладах з російської мови ділових паперів. Наприклад, прийменник по в українській мові здатний брати участь у вираженні певної кількості значень, різноманітних відтінків та найперше позначає розподільне (дистрибутивне) відношення. Для його позначення використовують лише дві конструкції: тричленна структура по + 3. відмінок числівника + Р. відмінок іменника та по + М. відмінок іменника. Ці моделі, утворюючи один взірець зі спільним значенням, слугують визначенням міри при процесі розподілу чогось на певну кількість чи між декількома особами, предметами, наприклад: розпаювати по три гектари, визбирувати по зернині, заплатити по тисячі гривень, придбати по кілька примірників. Відтінок згаданого значення помітний у конструкціях, що виражають просторові відношення зокрема місцеперебування. Прийменниково-відмінкова форма може визначати поширення дії на певному просторі або ж її повторюваність, а також розташування об'єкта в декількох точках поверхні чи всередині кількох об'єктів, наприклад: порядкує по господі, снігопади пройшли по області, обговорюють по кабінетах. Ця ж конструкція вживається для вказівки на рух по поверхні предмета або в межах якогось простору, до того ж коли рух відбувається в багатьох напрямках, наприклад: в'ється по стовбуру, сунеться по стіні, пройду по дошці, їхав по шосе. У деяких словосполученнях (без зміни значення) паралельно з іншими прийменниками, що виступають синтаксичними синонімами або без них (по завершенні навчання -- після завершення навчання, стріляти по мішені -- стріляти в мішень, простувати по слідах -- простувати слідами, пересуватися по пустелі -- пересуватися пустелею). У конструкціях з іменниками в 3. відмінку при вказуванні на предмет, місце, простір, час, що є межею поширення певної дії або ознаки (вантажівка загрузла по фари -- загрузла до фар, резервуари були повні по краї -- повні до країв, степи до Дніпра -- степи по Дніпро, відпочивати до цього часу -- по цей час). Нормативними є також поєднання прийменника по:

1) У складних прислівниках з іншими частинами мови:

-- з іменниками {по можливості, по суті, по батькові тапод.);

-- із прикметниками (по-господарськи, по-домашньому тапод.);

-- із займенниками (по-нашому, по-своєму та под.);

-- із числівниками (по троє, один по одному, по-друге тапод.);

2) з іменниками в М. відмінку:

-- зі значенням мети (послали по інструктора, пішлипо воду);

-- зі значенням місця чи напрямку, де відбувається дія (пляма розповзлася по стелі,трансляція по телебаченню);

-- зі значенням певних стосунків, взаємин (товариш по парті, дядько по батькові);

-- зі значеипям місця поширення дії (розпорядження по фабриці, чеканник по міді);

-- зі значенням розподільності (усі делегати отримали -по подарунку, жінкам подарували по букету пролісків);

3) із займенниками (по їхньому будинку, по цьому місцю тапод.). В інших випадках треба використовувати прийменники на, за, з, із, до, для, вед, під, у (в), як, через, щодо та ін. або взагалі безприйменникові конструкції залежно від контексту. Російські словосполучення з прийменником в українською мовою передаються за допомогою прийменників на, до, з, за, про, як, о та ін. або ж безприйменниковими конструкціями. Порушення синтаксичної норми також виникає через невмотивоване вживання прийменника при. Цей прийменник уживається часто паралельно з іншими прийменниками біля, коло, край, поруч. Наприклад, для позначення близькості до конкретного місця: при виході -- коло виходу -- біля виходу, край дороги, поруч мене. А на позначення епохи, періоду, часу, протягом якого відбувається дія, -- прийменниками за, під час: за царювання Романових -- під час царювання Романових, Лише з прийменником при можливі конструкції:

а) на передавання значення приналежності, певних стосунків до кого-, чого-небудь: При університеті працює дослідна станція; «Янкі при дворі короля Артура»; Служу при штабі дивізії;

б) на зазначення чого-небудь у будь-кого, будь-чого або присутність когось будь-де: Був при повній свідомості; Сьогодні я при зброї; Після гри залишився при своїх (грошах); Не можна лаятися при дітях;

в) на вказування певних обставин або супутніх умов, за яких щось відбувається: Роздивитися при світлі сірника; При нульовій температурі випав сніг; При швидкості вітру 20 км/год; Проголосували при повному мовчанні; Зателефоную при першій нагоді; При раптовій появі болю; Зроблю при бажанні; При виявленні кричущих порушень.

Значно ширший обсяг значень прийменника при в російській мові спричиняє автоматичне помилкове перенесення його до подібних українських конструкцій. Цього не слід робити, оскільки в українській мові є різноманітні можливості, не змінюючи значення, передати зміст за допомогою інших прийменників, словосполучень дієприслівникового звороту чи шляхом розгорнути конструкцій.

ТЕМА-17

ВИДИ УСНОГО СПІЛКУВАННЯ

Ділова нарада

Цей традиційний метод управління може бути високоефективним лише за умов інтенсивного, активного обміну думками підготовлених учасників. Тоді це буде дійсно зібрання, де радять -- нарада, а не формальне засідання, де сидять і переливають з пустого в порожнє, колективно марнуючи час. Перевагою наради у порівнянні з іншими формами управління є те, що за мінімум часу невелика кількість працівників у результаті оперативного й аргументованого обміну думками може розв'язати складні питання та прийняти узгоджене найоптимальніше рішення. Спільна думка іноді важить набагато більше, ніж сума окремих думок членів даного колективу. Ділова нарада -- це робота колективного розуму, спрямованого вмілим керівником у потрібне русло на плідний кінцевий результат. Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: організаційний, виробничий, дисциплінарний, інформаційний тощо. Оптимальна кількість учасників наради -- 10--12 осіб. Більша кількість учасників просто не зможе взяти активної участі в обговоренні, а менша не дасть змоги виявити різні погляди на проблему. Ефективність наради певною мірою залежить від рівня підготовки як самої наради, так і окремого її учасника й, безумовно, керівника.

Види нарад

Інформаційна (директивна або інструктивна) нарада скликається для ознайомлення учасників із новими даними, фактами, постановами тощо та наступного їх обговорення. Доцільно ознайомити учасників із новою інформацією завчасно (у писемній формі), а час наради використати для обговорення та прийняття конкретних рішень.

Оперативна або диспетчерська (селекторна, телефонна, комп'ютерна) нарада передбачає охоплювати такі етапи управління: збір інформації, її опрацювання та прийняття рішення без скликання всіх учасників у певному місці. Для цього використовують як традиційні засоби зв'язку (телефон, селектор, радіо), так і новітні (комп'ютерну мережу). Час інформації з місць, послідовність викладу та його тематика повинні бути чітко регламентовані.

Дискусійна (полемічна) нарада передбачає вільний виклад варіантів думок, гіпотез, версій, припущень тощо. Цей найдемократичніший вид нарад продукує найбільш ефективні та конструктивні рішення важливих проблем. Якщо графік та умови проведення планових нарад відомий учасникам заздалегідь, то позапланові, термінові наради обов'язково вимагають завчасного попередження про місце, тематику, дату, час початку й закінчення та склад учасників. -

Виробничі (службові) наради доцільніше планувати на другу половину дня -- на кінець робочого дня або відразу після обідньої перерви. Засідання й наради громадських об'єднань, комісій та ін., як і будь-яка громадська робота, проводяться лише в позаробочий час. Мети наради буде досягнуто за умов сумлінної підготовки до неї всіх учасників та правильно організованого ходу засідання. Успішне проведення наради передбачає наявність головуючого, який надає слово, слідкує за регламентом і порядком, за послідовністю виступаючих та дотриманням програми наради й теми питання, що обговорюється. Головуючий, не беручи участі в обговоренні, обов'язково повинен підводити підсумок із кожного пункту програми і, насамкінець наради, узагальнити зроблені висновки. Комунікабельний, толерантний, увічливий, із почуттям гумору

головуючий -- це ґарант того, що на нараді відбудеться плідна дискусія, а не безконтрольна, стихійна й нудна балаканина із загальних питань. На головуючого покладено обов'язок слідкувати за тим, щоб усі завдання, поставлені на нараді, були:

-- чітко сформульовані;

-- розподілені за конкретними виконавцями;

-- визначені щодо терміну виконання.

Хід наради протоколюється секретарем, а виконання прийнятих постанов контролюється призначеними відповідальними. Усне публічне мовлення Переконливе, пристрасне слово -- дійовий засіб організації стосунків між людьми в діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад -- величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вигляд -- усе це взірець для слухачів. Справжній промовець -- неповторна індивідуальність. Проте ця особливість обдаровання не завжди дається людині від народження, а частіше виробляється впродовж усього життя і є результатом тривалої та наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення. Кожний промовець, який багато виступає, має свій індивідуальний стиль. Це поняття складне й багатогранне. Насамперед на стиль людини значний відбиток накладає її світогляд: вій визначає і підхід до тлумачення фактів, і вибір слова, й образні засоби. Тут виявляється й характер людини. Публічне мовлення становить собою один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми якісними характеристиками. Серед них -- писемно-усна форма публічного мовлення, на етапі існування якої мовець повинен викласти свої думки письмово. Це необхідно для збереження думки, побудови логічно сформульованих понять, безперечної впевненості у власних судженнях та подальшого точного, ясного й стислого викладу їх перед аудиторією. Це підтверджує й вислів Д. Карнегі: «Постійно занотовуйте всі роздуми, які спадають вам на думку, і весь час ретельно обдумуйте їх... Записуючи, я відшліфовую як саму думку, так і її словесну форму... значно легше аналізувати факти після їхнього попереднього запису: добре сформульована проблема -- наполовину розв'язана проблема». Книжно-розмовна форма публічного мовлення характеризується впливом на мисленнєво - мовленнєву діяльність слухача з метою переконання й спонукання його до відповіді чи дії. Розмовний аспект публічного мовлення виявляється в таких її якостях, як: