Основні правила української мови

-- безпосередність (спілкування віч-на-віч, у процесі якого здійснюється оперативна реакція мовця на стимули слухача);

-- невимушеність (природність, розкутість спілкування) як необхідна передумова встановлення контакту між мовцем і слухачем;

-- емоційність спілкування (збудження пристрастей), що забезпечує виразність мовлення за рахунок доцільного використання вербальних і невербальних засобів. Книжний характер публічного мовлення виявляється у:

• правильності (відповідності нормам літературної мови);

• точності (використанні слова у відповідності до його мовного значення);

• стислості (використанні таких мовних засобів, які найбільш яскраво виражають головну думку);

ТЕМА-18

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАНЯ ДІЄСЛІВНИХ ФОРМ

З-поміж дієслівних форм, які вживаються в ділових документах, найпоширенішими є форми першої особи множини та третьої особи однини теперішнього часу: Вимагаємо негайно повернути борг; Дирекція звертається до всіх працівників... Іноді ці форми вживаються у значенні форм майбутнього часу: Роботу розпочинаємо о 10 годині; Нарада розпочинається о 10 годині. В усному діловому мовленні широко використовуються форми наказового способу, здебільшого другої особи однини та множини: підготуй, підготуйте; перевір, перевірте; відішли, відішліть. Значно рідше послуговуються формами третьої особи однини та множини наказового способу, які утворюються за допомогою часток хай (нехай) і дієслів у формі третьої особи однини та множини теперішнього чи майбутнього часу: хай (нехай) підготує (підготують), хай (нехай) перевірить (перевірять), хай (нехай) відішле (відішлють).Для вираження категоричного спонукання до виконання певної дії (в усних і письмових розпорядженнях, наказах тощо) вживається переважно інфінітив: Негайно підготувати; Перевірити документи; Розшукати курсанта; Відіслати листи; Вивісити списки.Вливання аналітичних форм наказового способу, до складу яких входить дієслово давай або давайте, в сучасній українській літературній мові не нормативне, пор.: давай напишемо, давай визначимо, давай попередимо. Замість них слід використовувати форму першої особи множини наказового способу, пор.: напишімо, визначмо, попередьмо.В інструкціях, статутах, приписах тощо вживаються менш категоричні спонукальні безособові форми типу забороняється, не дозволяється, заборонено і под.У ділових документах інфінітив належить вживати тільки із суфіксом -ти: відмовити, вивчити, доручити, зарахувати.Для ділового мовлення характерне широке використання пасивних дієприкметників минулого часу й дієприслівників доконаного виду (форми на -ши/-вши): Обговорений на зборах проект закону передано до комісії; Зазначені недоліки слід усунути; Заслухавши та обговоривши питання про..., збори ухвалюють. Це зумовлено тим, що вони сприяють компактності викладу.

Замість дієприкметників активного стану теперішнього часу (форми на -уч-(-ий)/-юч-(-ий) відповідно до нових рекомендацій слід уживати прикметники із суфіксами -льн-(напр.: стимулювальні заходи замість стимулюючі заходи; коригувальні методи замість коригуючі методи, копіювальні прилади замість копіюючі прилади; регулювальний апарат замість регулюючий апарат), -н-(надр.: організаційний центр замість організуючий центр; домінантне становище замість домінуюче становище; ін-терферентний вплив замість інтерферуючий вплив; провідний спеціаліст замість ведучий спеціаліст), -лив-(обнадійливий захід замість обнадіюючий захід; приголомшливий результат замість приголомшуючий результат) та ін. Суб-стаитивовані дієприкметники на -уч-(-ий), -юч-(-ий), які визначають посади, обов'язки людей, слід замінити іменниками із суфіксами -ач, -ник та іншими іменниковими утвореннями (завідувач замість завідуючий, командувач замість командуючий, керівник замість керуючий; голови замість головуючий; промовець, доповідач замість виступаючий; виконувач обов'язків

ТЕМА-19

ФОРМИ ПРОВЕДЕННЯ ДИСКУСІЙ

Наше життя так чи інакше містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, які мають призводити до вирішення певних професійних питань і т.п. У зв'язку з цим виникає питання правильного ведення дискусій. Це в першу чергу стосується психології ведення дискусії, логічної та мовної культури дискусій.

Основні правила дискусії.

1. Всі відкрито висловлюють свої думки.2. Всі точки зору повинні поважатися.3. Слухайте інших не перебиваючи.4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.5. Водночас говорить лише одна особа.6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.7. Не критикуйте себе та інших.8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Примітки:

1. Дуже важливо, щоб всі погодились з кожним пунктом правил, “ратифікували” їх. Це дозволить далі посилатися на ці правила як на “закон поведінки” під час дискусій.

2. Зауваження щодо порушень не повинні бути брутальними або образливими. Можуть бути застосовані будь-які форми.

3. Перелік правли не є сталим і непорушним. Учасники можуть змінювати та доповнювати його. Але важливо написати його разом. Це спочатку створить атмосферу спільних зусиль, а не накинутих настанов.

Форми організації дискусії

"Дерево рішень" (метод усіх можливих варіантів)

Суть методу і його мета:

Ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з великою точністю заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.

ПРОБЛЕМА
Варіант
Переваги	Недоліки

Методика проведення обговорення:

1. Ведучий (головуючий) ставить задачу для обговорення.2. Учасникам надається основна інформація по проблемі, історичні факти, дати, події тощо (це може бути частиною домашнього завдання).3. Ведучий (головуючий) ділить колектив на групи по 4-6 чоловік. Кожній групі роздаються таблиці та яскраві фломастери. Визначається час на виконання завдання (10-15 хв.).4. Учасники дискусії заповнюють таблицю й приймають рішення по проблемі. 5. Представники кожної групи розповідають про результати. Викладач може порівняти отримані результати, відповісти на питання учасники дискусіїв.

Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу

Суть методу і його мета:

Ця форма дискусії сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі. Група з 3-5 чоловік веде дискусію на зарання обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди.

Ток-шоу дає можливість чітко виразити різні точки зору за заданою темою, але для цього основні учасники обговорення повинні бути добре підготовлені. У всіх рівні умови - 3-5 хвилин. Ведучий повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялись від заданої теми. Ток-шоу добре проводити спареними уроками (1,5 год.)

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий визначає тему, запрошує основних учасників, виробляє основні правила проведення дискусії, регламент виступів.

2. Учасників дискусії потрібно розсадити так, щоб “глядачі” були навколо стола основних діючих осіб.

3. Ведучий починає дискусію: представляє основних учасників і об'являє тему.

4. Першими виступають основні учасники (20 хв.), після чого ведучий запрошує "глядачів" прийняти участь у обговоренні.

5. По закінченню дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз висловлювань основних учасників.

Дискусія “Мозковий штурм”

Суть методу і його мета:

“Мозковий штурм” - це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників.

Принцип “мозкового штурму” простий. Ви збираєте групу учасники дискусіїв, ставите їм задачу і просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловити на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку.

Всі декілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення.

“Мозковий штурм” можна вважати вдалим, якщо висловлені під час I етапу 5 або 6 ідей служитимуть основою для рішення проблеми.

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий ставить перед учасниками “мозкового штурму” задачу і розповідає про його правила:

мета “штурму” - запропонувати найбільшу кількість варіантів рішення задачі;

примусьте працювати свою уяву; не відкидайте ніяку ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

розвивайте ідеї інших учасників;

не намагайтеся дати оцінку запропонованим ідеям - цим ви займетесь трохи пізніше.

2. Ведучий призначає секретаря, який буде записувати всі ідеї, що виникають, слідкувати за тим, щоб не порушувались правила, при необхідності втручатися. Перший етап триває до тих пір, доки з'являються нові ідеї.

3. Ведучий об'являє коротку перерву, щоб учасники налаштувались на критичний лад мислення. Починається II етап. Тепер учасники “мозкового штурму” згруповують і розвивають ідеї, висловлені в ході I етапу (список ідей можна надрукувати і роздати або вивісити на дощі). Проаналізувати і вибрати ті ідеї, які можуть допомогти знайти відповіді на поставлені питання, учасники приходять до рішення.

4. Ведучий підводить підсумок дискусії. Якщо “мозковий штурм” не приніс потрібного результату, слід обговорити причини невдачі.

Дебати

Суть методу і його мета:

Мета учасника дебатів - переконати інших у тому, що його підхід до рішення, проблеми правильний.

Проведення дебатів є ефективним засобом навчання учасники дискусіїв вмінню зрозуміло й логічно сформувати свою позицію, віднаходити переконливі факти й доводи в свою підтримку.

Методика проведення.

Тему необхідно сформувати у вигляді резолюцій .

2. Розподіл ролей. Розподілити учасники дискусіїв на 2 групи: в підтримку резолюції і ту, що виступає проти. Нагадати учасниками поряд проведення дебатів. Вибрати голову і його помічника, який буде слідкувати за регламентом.

3. Підготовка учасників заняття. Учасники дискусії повинні підготувати “конструктивні аргументи” (які ґрунтуються на 3-5 положеннях, логічно викладені й підкріплені фактами). Вони повинні спробувати уявити, якими будуть доводи супротивника, і підготуватися спростувати ці доводи.

Учасникам треба пояснити користь від участів дебатах: набуття навичок знаходити переконливі докази для супротивника, що не поділяє ваші переконання; вміння розуміти і поважати право інших на особисті переконання.

4. Проведення дебатів. Голова і учасники дебатів займають місця перед присутніми (праворуч від голови - група “за резолюцію”, ліворуч - “проти”)

а) Голова формулює проблему і зачитує резолюцію, встановлює регламент;I етап б) Голова надає слово першому виступаючому від групи, що підтримує резолюцію, і просить викласти конструктивні аргументи (помічник голови повинен попередити виступаючого про закінчення часу);в) Голова надає слово першому виступаючому від групи “проти резолюції”;г) Голова надає слово другому...і так до тих пір, поки не виступлять усі учасники дебатів;II етап д) на цьому етапі кожному учаснику надається можливість спростувати доводи супротивника і відповісти на їх критику. Полеміку завжди починають представники групи, що виступає “проти резолюції”. Процедура її проведення аналогічна процедурі проведення I етапу.

5. Учасники дискусії на цьому етапі викладають причини, за якими вони займають ту чи іншу позицію по визначенню до резолюції. Ведучий (головуючий) може записати на дошці ці причини. Учасники дискусії можуть відповісти на питання, що стосуються причин, але не доводити свою правоту.

6. Всі повинні вказати на ті аргументи, які не дивлячись на те, що не відповідають їх поглядам, примусили задуматися або звучали особливо переконливо

7. В кінці дебатів учасники дискусії повинні оцінити наслідки реалізації позиції супротивника. При цьому, можливо, треба буде оцінити діючий закон або політику, що проводиться.

Культура мовлення під час ведення дискусій

Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.

Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.

Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу - це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв'язання суперечки.

Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань.

ТЕМА-20

ВСТАВНІ СЛОВА ТА ЗВОРОТИ

Вставні слова найчастіше виражають
Упевненість	Невпевненість, припущення	Різні почуття людини	Джерело повідомлення	Послідовність викладу думок	Ввічливість
Безсумнівно, безумовно, звичайно, без сумніву, справді, розуміється	Можливо, мабуть, здається, напевне, очевидно	На жаль, на щастя, на сором, як на зло, як навмисне, шкода	Кажуть, на думку... , по-моєму, по-твоєму, по-нашому, за словами...	По-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, до речі, навпаки, наприклад, отже, словом	Даруйте, пробачте на слові, уявіть собі

На письмі вставні слова і словосполучення виділяються однією або двома комами залежно від місця в реченні. Наприклад: 1. За сучасні етикетом, першим вітається молодший зі старшим. 2. Першим вітається, за традицією, учень з учителем.

Порівняльний зворот

Порівняльний зворот належить до стилістичних засобів мови. Порівняльний зворот, порівнюючи одні предмети з інши­ми, образно характеризує їх. Наприклад, у реченні Друзі, висі­вайте доброту, бо вона, як хліб, потрібна людям (Д. Луценко) доброта порівнюється з хлібом за допомогою порівняльного звороту як хліб. Порівняльні звороти вводяться в речення за допомогою слів як, мов, немов, немовби, немовбито, наче, начеб, начебто, неначе, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто, ніж і под. У реченні порівняльний зворот може бути або членом ре­чення, або неповним підрядним реченням. У простому реченні порівняльний зворот виступає, як пра­вило, іменною частиною складеного присудка: Моя любов (яка вона є?) як море, що висохнуть не може (В. Сосюра). / сорок літ ішов Франко-сіяч -- і спів його звучав не раз як плач, і плач звучав як гімн народу (Д. Павличко). Рідко -- іншим членом речення: Зима (ч и м?) ніби килимом вкрила зем* лю, тепло їй під снігом. Якщо порівняльний зворот виступає членом простого речення, то він комами не виділяється. Наприклад, у ре­ченні Голова без розуму (яка вона є?) як ліхтар без свічки (Нар. творчість) слова як ліхтар -- складений іменний прису­док. Таким самим членом речення є вислів як люди в першому реченні Люди як люди. У кожного своя біда (О. Довженко). У реченні Під байдаркою ламається крига й наче тоне в глибині моря (М. Трублаїні) слова наче тоне -- присудок, однорідний із присудком ламається і з'єднаний із ним одиничним спо­лучником й. Тому в цих реченнях коми не потрібні. У реченні Мов пара іде із вогкої землі, стає на лузі, ніби хмара, в роже­во-синюватій млі (П. Василенко) слова мов пара так само не треба виділяти комами, бо це підмет (присудки при ньому -- іде, стає).У складному реченні порівняльний зворот найчастіше виступає підрядним способу дії: Між горами старий Дніпро, нена­че в молоці дитина, красується, любується на всю Україну (Т. Шевченко). Іноді він може бути підрядним міри й ступеня: У тебе голос чистий, як струмок (Леся Українка); підрядним причини: Мовчить, наче води набрав у рот (Нар. творчість).Такий порівняльний зворот не можна вважати членом про­стого речення, тому що він, як правило, має якийсь головний член речення, найчастіше -- підмет, присудок при якому домислюється з головного речення: Мигтіли дні, як [мигтять] п'яти марафонця (Л. Костенко). Нерідко в такому порівняльному звороті буває також обставина, яка явно стосується про­пущеного присудка: Двір заріс споришем та зеленів, неначе лука [зеленіє] повесні (М. Коцюбинський). Якщо ж у ньому немає жодного з головних членів, то обставина вказує, що їх тут треба домислювати: В небі чистім і прозорім сонце сяє, наче [воно сяє] в морі (М. Рильський). Душа летить в дитинство, як [птах летить] у вирій (Л. Костенко).Порівняльний зворот, який виступає неповним підрядним реченням, виділяється з обох боків комами. Наприклад, у складному реченні Неволя, як той чад, задурманила людям голови (Панас Мирний) слова як той чад є неповним реченням зі своїм синтаксичним центром, у якому з контексту домис­люються присудок і два додатки: як той чад задурманює лю­дям голови. Так само в реченні Час летів, немов на крилах, і, мов сон, життя минало (Леся Українка) порівняльні звороти немов на крилах і мов сон є підрядними реченнями, у першому з яких пропущено синтаксичний центр він летів {немов він летів на крилах), у другому -- присудок минає {мов сон минає). Тому ці порівняльні звороти виділено комами. Виділяються комами порівняльні звороти як звичайно, як і раніше, як навмисне, як правило, як виняток, як один: І всі ми, як один, підняли вгору руки, і тисячі молотів о камінь загуло (І. Франко). Щастя! Воно прийшло, як завжди, неждано-негадано (О. Гончар).Не виділяються комами порівняльні звороти, що входят до стійких лексичних словосполучень (фразеологізмів) на зразок холодний мов лід, білий як стіна, почервонів як рак, упав як підкошений, дивиться як теля на нові ворота тощо: Посипався як з решета наглий краплистий дощ, а далі полив як з відра (І. Нечуй-Левицький).Не виділяються комами вислови зі словами як, ніж, які стоять після слів більш, менш, не раніше, не пізніше, не довше, не далі: Продуктивність праці зросла більш ніж удвічі. Не далі як учора ми мали розмову про це.

ТЕМА-21

ФОРМИ ІМЕННИКІВ

Іменник -- самостійна частина мови, що об'єднує слова, які називають предмети, опредмечені знаки, процеси, дії та відповідають на питання хто? що?

Кличний відмінок однини

1. Закінчення -у мають:

а) іменники твердої групи із суфіксами -ик, -ок, -к (о): ударнику, синку, батьку, робітнику (робітниче), Шевченку;

б) іншомовні імена з основою на ґ, к, х: Людвіґу, Джеку, Жаку, Фрідріху;

в) іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім

ж): погоничу, слухачу, товаришу;

г) також іменники: діду, сину, тату.

2. Закінчення -ю мають іменники м'якої групи: Віталію,

учителю, Григорію, краю, лікарю, місяцю, розмаю ("але Господи).

3. Закінчення -є мають:

а) безсуфіксні іменники твердої групи: друже, дяче, мосте,

орле, голубе, Петре, Степане, козаче, чумаче, соколе;

б) іменники м'якої групи із суфіксом -ець: женче (від жнець), кравче, молодче, хлопче, шевче, старче --стара людина ("але: бійцю, знавцю, старцю --жебрак);

в) іменники мішаної групи - власні назви з основою на шиплячий і загальні назви з основою на р, ж: Довбу-ше, маляре, стороже, тесляре, школяре, Черемоше;

г) географічні назви із суфіксами -їв (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн): Харкове, Львове, Києве, Тамбове, Лоєве, Лебедине, Любліне.

Збірні іменники

СУФІКСИ	ПИРКЛАДИ
-ств(о)/-цтв(о)/: -н(я): -инн(я)/-овинн(я)/: -в(а): -ник/-няк/: -еч(а): -і(я): -ик(а)/-ік(а)/: -арій -іан(а):	студентство, парубоцтво; вороння, коріння; ластовиння. кукурудзиння мушва, братва; чагарник, сосняк; стареча, малеча; братія, адміністрація; символіка, проблематика; розарій, гербарій; Франкіана.

Іменники, які позначають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як ціле, називаються збірними. Найчастіше таку сукупність створюють назви істот, рослин, та ін.: молодь, дітвора, деканат, березняк , листя, коріння. Вони не мають фрми множини, через те, що виражають об'єднання багатьох предметів, які не підлягають лічбі.Проте в них є рід і словозміна. Їх легко розрізняти за суфіксами :

Деякі збірні іменники утворилися без суфіксів: хмиз, юнь, мольдь.

До збірних не належать:

* іменники , що підлягають лічбІ

* іменники , що мають форми однини і множини

Приклади : група, загін, рій, лі с, народ, полк, екіпа ж та ін.

Родовий відмінок іменника

Відмінювання іменників звичайно не становить проблеми для мовців. Для переважної більшості слів будь-яка відмінкова форма відшукується автоматично. Ми розглянемо ті форми, при творенні і вживанні яких все ж таки трапляються помилки, а також варіантні форми, які потребують свідомого відбору у певних ситуаціях спілкуванн

1. У родовому відмінку відзначаються варіанти:

а) у іменників І відміни: бритв і бритов, воєн і війн, баб і бабів, губ і губів, легень і легенів, лук і луків, сосон і сосен, крихт, крихот і крихіт. Розрізняються значеннями форми старост і старостів: перша належить до іменника старости (керівна особа в окрузі, громаді, колективі), друга -- до іменника старости (обрядове);

б) у іменників II відміни: пара валянок і валянків, десять раз і разів, вісім днів і (рідше) день, татів і тат, ватів і ват, кіловатів і кіловат, партизанів і партизан. Розрізняються значеннями форми чоловік, тобто "осіб", і чоловіків -- "осіб чоловічої статі";

в) у іменників III відміни: серць і сердець, плечей і пліч, вух і (зрідка) ушей, весіль і весіллів, відкрить і відкриттів;

г) у іменників, що мають тільки форму множини: граблів і грабель, ночов і (рідше) ноче, рейтузів і рейтуз, шароварів і шаровар.

2. Різні форми родового відмінка множини деяких іменників пов'язані з наявністю родових варіантів: бакенбардів (від бакенбард) і бакенбард (від бакенбарда), вольєрів (від вольєр) і вольєр (від вольєра),кужелів (від кужіль -- ч. р.) і кужелей (від кужіль -- ж. p.), мозолів (від мозоль -- ч. р.) і мозоль (від мозоля) і т. ін.

3. Запам'ятайте іменникові форми родового відмінка множини, при утворенні яких трапляються помилки:ампери, -їв апельсини, -ів баклажани, -ів болгари, -ар брелоки, -ів бутси, -ів валянки, -ів вільхи, вільх вірмени, -єн вольти, -ів галичани, -ан гальма, гальм гастролі, -лей гланди,гланд городяни, -ян,грами, -їв гривні, -ень джинси, -ів жита, -ів житла, -тел калоші, калош канікули, -кул кеди, кед кілограми, -ів консерви, -ів корективи, -ів кримчани, -ан лазні, -зень ласти, -ів мандарини, -івмокасини, -їв молдавани,-ан пантофлі, -ів панчохи, -чіх підошва, -шов плаття, -ів помідори, -ів сандалі, -аль солдати, -ів томати, -ів туфлі, -фель центнери, -ів шати, шат шорти, -ів шпроти, -ів

Варіанти наведених форм іменників з іншими закінченнями є по-занормативними.

ТЕМА-22

РОССІЙСЬКИЙ ПРИЙМЕННИК «ПО»

У російській мові цей прийменник вживається надзвичайно широко й має дуже багато значень. У науково-технічному та діловому стилях української мови його вживання істотно обмежено. У таблиці 1 подано українські ПК, які передають його основні значення. Національна специфіка мови виразно позначається безпосередньо на її прийменниковому керуванні. Значна кількість помилок трапляється при побудові словосполучень із прийменниками в перекладах з російської мови ділових паперів. Наприклад, прийменник по в українській мові здатний брати участь у вираженні певної кількості значень, різноманітних відтінків та найперше позначає розподільне (дистрибутивне) відношення. Для його позначення використовують лише дві конструкції: тричленна структура по + 3. відмінок числівника + Р. відмінок іменника та по + М. відмінок іменника. Ці моделі, утворюючи один взірець зі спільним значенням, слугують визначенням міри при процесі розподілу чогось на певну кількість чи між декількомаособами, предметами, наприклад: розпаювати по три гектари, визбирувати по зернині, заплатити по тисячі гривень, придбати по кілька примірників. Відтінок згаданого значення помітний у конструкціях, що виражають просторові відношення зокрема місцеперебування. Прийменниково-відміикова форма може визначати поширення дії на певному просторі або ж її повторюваність, а також розташування об'єкта в декількох точках поверхні чи всередині кількох об'єктів, наприклад: порядкує по господі, снігопади пройшли по області, обговорюють по кабінетах. Ця ж конструкція вживається для вказівки на рух по поверхні предмета або в межах якогось простору, до того ж коли рух відбувається в багатьох напрямках, наприклад: в'ється по стовбуру,сунеться по стіні, пройду по дошці, їхав по шосе. У деяких словосполученнях (без зміни значення) паралельно з іншими прийменниками, що виступають синтаксичними синонімами або без них (по завершенні навчання -- після завершення навчання, стріляти по мішені -- стріляти в мішень, простувати по слідах -- простувати слідами, пересуватися по пустелі -- пересуватися пустелею). У конструкціях з іменниками в 3. відмінку при вказуванні на предмет, місце, простір, час, що є межею поширення певної дії або ознаки (вантажівка загрузла по фари -- загрузла до фар, резервуари були повні по краї -- повні до країв, степи до Дніпра -- степи по Дніпро, відпочивати до цього часу -- по цей час). Нормативними є також поєднання прийменника по:

1) У складних прислівниках з іншими частинами мови: -- з іменниками {по можливості, по суті, по батькові тапод.);

-- із прикметниками (по-господарськи, по-домашньому тапод.);

-- із займенниками (по-нашому, по-своєму та под.);

-- із числівниками (по троє, один по одному, по-друге тапод.);

2) з іменниками в М. відмінку:

-- зі значенням мети (послали по інструктора, пішли по воду);

-- зі значенням місця чи напрямку, де відбувається дія (пляма розповзлася по стелі, трансляція по телебаченню);

-- зі значенням певних стосунків, взаємин (товариш по парті, дядько по батькові);

-- зі значеипям місця поширення дії (розпорядження по фабриці, чеканник по міді);

-- зі значенням розподільності (усі делегати отримали - по подарунку, жінкам подарували по букету пролісків);

3) із займенниками (по їхньому будинку, по цьому місцю тапод.).

ТЕМА-23

ПРИЙМЕННИК «В»

Російський прийменник в(во) має велику кількість варіантів перекладу. Неврахування цього може призвести до істотних змістових помилок.

№п/п	Українська прийменникова конструкція	Значення вживання прийменникової конструкції: приклади
1.	у(в) + (З.в.)	Напрям руху, дії: у(в) школу, у(в) місто, у(в)гаманець. Входження в групу осіб, предметів: у(в) партію, у(в) зграю, у(в) папірСтан, у який щось переходить: (перетворення води) в пару, в лід, мавп у людей Указівка на кількість, вагу: (завдовжки) в три метри, (вага) в п'ять грамів.Термін, строк, момент здійснення: у вихідний день, у вівторок, у перерву.
2.	у(в) + (Р.в.)	Приналежність: у(в) мене, у(в) села, в України.
3.	у(в) + (М.в.)	Місцезнаходження всередині: у(в) місті, у(в) селі, в Україні. Термін, строк, момент здійснення: у місяці, у липні, у серпні.

Російські прийменники у та в мають між собою велику різницю в значеннях, тоді як між українськими прийменниками у та в ніякої різниці немає. Це фонетичні варіанти одного прийменника. Ставити у чи в слід виходячи лише з милозвучності української мови, що вимагає чергувати голосні та приголосні. При цьому слід додержуватися таких правил:

- якщо з двох сусідніх слів, попереднє закінчується на голосну, а наступне починається з голосної, слід ставити прийменник в;

- якщо з двох сусідніх слів, попереднє закінчується на голосну, а наступне починається з приголосної, в переважній більшості випадків слід ставити прийменник в. Виняток становлять ситуації, коли друге слово починається з літер, що їх важко вимовити разом з в, наприклад, пішли у галерею, погляньте у вікно тощо;

- якщо з двох сусідніх слів, попереднє закінчується на приголосну, а наступне починається з голосної, в переважній більшості випадків слід ставити прийменник у. Виняток становлять нечисленні ситуації, коли друге слово починається з літер, що їх важко вимовити разом з у, наприклад, завжди скажемо в умовах, в Україні тощо;

- нарешті, якщо прийменник стоїть між двома голосними, завжди слід вживати тільки у. Зазначимо, що на початку речення (якщо це не порушує милозвучності) також слід застосовувати прийменник у фонетичній формі у. У разі позначення напряму руху, дії можливе рівнобіжне використання ПК у(в) + (З.в.) чи до + (Р.в.).Коли за змістом речення йдеться не тільки про напрям, але й про мету дії чи руху, слід надавати переваги ПК до + (Р.в.). Так само, у разі, коли мовиться про рух у напрямі міста, села, селища, треба ставити ПК до + (Р.в.)У реченнях, де рух скеровано до предметів, середовищ або мовиться про абстрактні поняття ставиться ПК у(в) + (З.в.) Для вибору ПК, з допомогою якої вказуємо на кількість або вагу, не існує чіткого правила. Наприклад, в українській мові неможливий вислів "Будинок у три вікна (поверхи)", а тільки "Будинок на три вікна (поверхи)". Водночас важко вимовити "Завдовжки на три метри", значно милозвучніше буде "Завдовжки в три метри" або "Завдовжки три метри". Зазначимо, що останнім часом у словосполученнях, де є слова площа, висота, довжина та ін. перевагу надають ПК Б/П + (З.в.). Для позначення стану, у який щось переходить, можна одночасно користуватися обома ПК у(в) + (З.в.) і на + (З.в.).Коли йдеться про позначення часового інтервалу, за який щось відбувається, граматично можливі також обидві ПК. У науково-технічній мові, згідно з ДСТУ 3651-97, слід завжди вживати тільки ПК у(в) + (З.в.).Як краще сказати "поїхав на село" чи "поїхав у село", "живе на селі" чи "живе в селі"? Слід детальніше дослідити зміст усього речення. Якщо ми хочемо сказати, що людина їде або перебуває не в місті, а в сільській місцевості (не в конкретному селі), то треба вжити ПК на + (З.в.) і на + (М.в.). У разі, коли місце, куди людина їде (село, місто, країна) співбесідникам відомі, тоді потрібно застосувати ПК у(в) + (З.в.) і у(в) + (М.в.).Наголосимо, що, оскільки Україна, як будь-яка інша держава, - це не абстрактна територія, то, на відміну від російської, завжди слід казати "їхати в Україну", "жити в Україні". Те саме стосується й до таких країн, як Куба, Кіпр тощо.Позначення часу в українській мові становить найбільші складнощі для іноземців. Історично склалося так, що залежно від того, з допомогою якої одиниці здійснено вказівку часу, слід уживати різні ПК. Так треба вживати:

- ПК о + (М.в.) - при визначенні часу доби: о п'ятій годині;

- ПК у(в) + (З.в.) - при визначенні часу за днями тижня: у вівторок;

- ПК у(в) + (М.в.) - при визначенні часу, коли мовиться про місяці року: у серпні;