Телебачення і радіомовлення в інформаційно-гуманітарному просторі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Телебачення і радіомовлення в інформаційно-гуманітарному просторі України

Василь Лизанчук

Анотація

Схарактеризовано сутність інформаційно-гуманітарного простору України, особливості функціонування телебачення і радіомовлення в сучасних умовах інформаційно-психологічної і військової агресії Російської Федерації проти України. Проаналізовано програми телебачення і радіомовлення на предмет особливостей дотримання свободи слова і стандартів журналістської творчості під час російсько-української війни. Наголошено, що телебачення і радіомовлення України має активно сприяти розвитку власного національно-смислового, інформаційно-психологічного ресурсу для просвітницької пропаганди і утвердження Української Національної Ідеї державотворення.

Ключові слова: інформаційно-гуманітарний простір, радіомовлення, телебачення, свобода слова, стандарти журналістської творчості, російська агресія, патріотизм, моральність, професіоналізм.

Abstract

TELEVISION AND RADIO BROADCASTING IN THE INFORMATION AND HUMANITARIAN SPACE OF UKRAINE

Vasyl Lyzanchuk

Ivan Franko National University of Lviv

Article deals with the essence of the information and humanitarian space of Ukraine, in which radio and television function. The peculiarity of their activity in the conditions of information-psychological and military aggression of the Russian Federation against Ukraine is outlined.

The author emphasized that the electronic media should take a constructive Ukrainian state-making position. Journalists must have a painful sense of justice, deep knowledge of social and economic, political problems and civic responsibility for each printed or spoken word on the air and the television image. Historical space, national history is an extremely important «battlefield» for Ukrainians for its authenticity and national identity, then the journalists calling are to actively promote historiosophical understanding the essence of the Ukrainian nation and identify the pivotal line and historical development, find connections between the ancient, present and future.

The author has analyzed the programs of television and radio broadcasting on the peculiarities of observance of freedom of speech and standards of journalistic creativity during the Russian-Ukrainian warfare. In the fast flow of global information processes all national should be regarded as a phenomenon and an eternal source of creativity, that is, to the Ukrainian language, culture, spirituality, customs and traditions. It's important to optimize the use of television and radio broadcasting for the Ukrainian state formation, people's national dignity, moral and spiritual values.

The principles of electronic media activity are inextricably linked to the journalist standards or professional ethics of a journalist, his ideological position, national-spiritual beliefs, state-forming thinking, professional talent, intellect, ability to always be ready to work.

The natural calling of journalists is to be spokesmen for regional, nationwide and human values, who, in organic unity, create humanistic national content. Journalists have no moral right to serve any political or financial groups, ignoring public values and problems of claiming independence, democratic, legal, spiritually united Ukrainian Ukraine. All resources of the state, television and radio, civil society and the business sector must be united by human-centric values, aspirations and effective actions.

Key words: information and humanitarian space, radio broadcasting, television, freedom of speech, standards of journalistic creativity, russian aggression, patriotism, morality, professionalism.

Постановка проблеми

Наше покоління бачить і відчуває, як завдяки новим технічним досягненням швидко перебудовуються електронні засоби масової інформації, триває переосмислення їхньої мети і завдань, змінюються творчі прийоми, стиль і технологія теле- і радіожурналістської праці, яскравіше виокремлюються особистісні пріоритети і «Я-концепція» журналіста.

Радіомовлення і телебачення знаходяться на перехресті всіх суспільно-політичних, соціально-економічних, духовно-культурних, морально-громадянських процесів, що відбуваються в Україні та світі. Вони, безперечно, впливають на розвиток і функціонування всієї системи електронних ЗМІ, які виконують бінарну функцію: репродукуючу і продукуючу, тобто відображають реальну дійсність і творять її.

Нагадаємо, що винекнення радіо сприймалося як реальне диво. Воно вражало уяву вченого і селянина, поета і музиканта, робітника і державного діяча. Перша радіомовна станція почала працювати 1920 р. у США. В Україні регулярне радіомовлення започатковано 16 листопада 1924 р. (м. Харків). Феномен радіо полягав у доступності сприйняття живої мови та у блискавичній оперативності повідомлень. Радіомовлення не тільки виправдало сміливі передбачення про його можливості, воно стрімко пронизало всі сфери суспільного життя: культуру, мистецтво, ідеологію, політику, освіту, науку, виховні процеси.

З виникненням телебачення висловлювали думки, що «телебачення вб'є радіо». Були також думки щодо суперницької несумісності між пресою, радіо і телебаченням. Насправді, як підтверджує життя, різні засоби масової інформації доповнюють одне одного. Кожний володіє своїми можливостями, обмеженнями, вимогами, специфікою. На початку 60-х років ХХ століття Володимир Саппак у книзі «Телебачення і ми» чітко окреслив особливості телебачення, назвавши його «вікном у світ», бо за допомогою телебачення дізнаємося стільки нового, що будь-який інший засіб інформації не може зрівнятися з ним у цьому контексті. Це також засіб організації відпочинку аудиторії, бо пропонує глядачеві широкий вибір програм - художніх, розважальних, спортивних, створює «ефект присутності», бо за його допомогою глядач стає свідком події в момент, коли вона відбувається. Водночас телебачення достовірне, оскільки людина бачить на екрані подію, то може самостійно міркувати про неї та дійти висновків. Телебачення інтимне, адже, сідаючи перед телевізором, будь-кому здається, що саме до нього звертаються з екрана, отже, воно - рентген особистості, рентген характеру людини1.

Такий специфічний аудіовізуальний засіб комунікації як телебачення володіє потужними можливостями сприяти формуванню у громадян України державницького мислення, як мислення національно-гуманного, демократичного, громадянського, толерантного, патріотичного, відповідального за особисту долю, долю родини, суспільства, держави.

Телебачення, як і радіомовлення, покликане допомогти українцям утвердити у свідомості національну гідність, повернути правдиву історичну пам'ять, дати, за словами Григорія Сковороди, духовний меч як найвищу суспільну, морально-психологічну, естетичну цінність.

Святий обов'язок журналістів - донести до людей повний гуманістичний зміст української національної ідеї, всебічно, яскраво показати, що незмінною її складовою сутністю є державна незалежність, національна гідність, висока моральність, самодостатня цінність особистості, добробут, розвинена самоповага і повага до інших, господарська дбайливість, чесність, порядність, патріотизм, взаємодопомога...

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти функціонування радіомовлення і телебачення в інформаційно-гуманітарному просторі України досліджували у своїх працях С. Вовканич Саппак, В. (1988), Телевидение и мы: Четыре беседы ... с. 6-7. Вовканич, С. (1999), Інформація, інтелект, нація..., Л. Волошина Волошина, Л. (2019), «Синдром «малоросійства» ..., С. Грабовський Грабовський, С. (2014), «Постмодерна доба, війна і журналістика ...», В. Здоровега Здоровега, В. Й. (2004), Теорія і методика журналістської творчості ..., Н. Іщенко Іщенко, Н. (2019), «Говорить і показує телевізор ...», І. Капсамун Капсамун, І. (2019), «Інформаційно можна вбити...», А. Кулаков Кулаков, А. (2014), «Надання ефіру злочинцям - безвідповідально і злочинно .», І. Лосєв Лосєв, І. (2018), «Небезпечні ігри олігархічного ТБ ...», М. Маринович Маринович, М. (2017), «Криза постмодерної релятивності ...» Михайлин, І. (2008), Журналістика як всесвіт ..., І. Михайлин11, І. Яковенко Яковенко, І. (2014), «Мутація ...» та ін.

Мета статті. Проаналізувати особливості функціонування радіомовлення і телебачення в сучасних умовах інформаційно-психологічної і військової агресії Російської Федерації проти України.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети застосовано методи дослідження: історико-теоретичний метод для вивчення і осмислення літератури про розвиток і засади функціонування радіомовлення і телебачення; комплексно-аналітичний метод - для аналізу тематики і змісту телевізійних і радіопередач; порівняльно-логічний метод дав можливість зіставити ідейно-політичну, змістовно-тематичну спрямованість телевізійних і радіопередач. Ґрунтуючись на концептуально-системному методі з'ясовано морально-професійні, національно-громадянські засади творчості теле- і радіожурналістів. Для розкриття теми також скористалися описовим та методом узагальнення.

Виклад основного матеріалу. Українські електронні ЗМІ в сучасних умовах повинні займати конструктивну, державотворчу позицію. Саме журналістам має бути притаманне болісне відчуття справедливості, глибоке знання соціально-економічних, політико-ідеологічних, духовно-культурологічних, морально-психологічних проблем і громадянська відповідальність за кожне надруковане та мовлене в ефірі слово. Адже слово, як відомо, виконує три важливі функції: біопсихічну, розумову, трансцендентну. «Якщо твоє слово, оперте на доказах твого життя, мене вчить більше любити, більше працювати, навіть більше терпіти задля добра - то є добре слово, - підкреслював Бла- женніший Любомир (Гузар). - Коли мене те слово вчить більше ненавидіти, руйнувати, не шанувати, принижувати других людей, не дивитися на їхні потреби, не дивитися на їхні права, прямо тільки себе пропихати - це є небезпечне слово» «Хіба ревуть воли, як ясла повні» (2002) ....

У цьому контексті і ведемо мову про роль, особливості функціонування телебачення і радіо у суспільно-державницькому житті України. Адже суспільство - це не одна партія, «народ - це не один клас чи окремий суспільний прошарок. Осердям народу є корінна, титульна нація, яка становить фундамент держави, - наголошує професор В. О. Карпенко. - Тому інтереси суспільства, інтереси народу, себто національно-державні інтереси мають ставитися вище від інтересів окремого класу чи окремої, хай і найчисленнішої, партіїКарпенко, В. (2006), Інформаційна політика та безпека ... с. 133-134.. З цього, власне, і повинні виходити журналісти, виконуючи свої соціальні функції на базі національно-державної, громадянської позиції, свободи і відповідальності за писемне, усне слово і зображення на телеекрані. Бо «немає інтересів вищих за національні. Вони вершина, вищої від якої нема»Лук'яненко, Л. (1991), Сповідь у камері смертників... с. 110., - підкреслював Левко Лук'яненко, який 27 років відсидів у концтаборах комуністичного тоталітарного режиму.

У зв'язку з тим, що український історичний простір, вітчизняна історія є для українців надзвичайно важливим «полем битви» за свою автентичність, самобутність, національну ідентичність, покликання журналістів активно сприяти історіософському осмисленню сутності української нації, виявляти стрижневу лінію її історичного розвитку, відшукувати ланки зв'язку між давнім, сучасним і майбутнім.

Отже, як наголошують науковці П. Я. Дворянин і В. В. Лизанчук, у стрімкому потоці світових інформаційних процесів до національного потрібно ставитись як до феномену і вічного джерела ідентичності, утвердження якої є найвищою за умов адекватності (природної комфортності) інформаційно-гуманітарного середовища -- мови, культури, моралі, духовності, позитивних звичаїв, що творять життєдайну соціокуль- турну історично зумовлену людську спільноту, яка об'єднана спільними ідеями, діями, традиціями, культурою і оформлена у своєму розвитку різними соціальними системами. Однією з таких систем є електронні засоби масової інформації.

Хоч нові медіа потужно розвиваються, традиційні ЗМІ (зокрема, телебачення і радіо) займають досить важливе місце в інформаційно-гуманітарному просторі України. Про це свідчать результати опитування, яке було проведено Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення Громадського об'єднання «Детектор медіа» і представлено 21 березня 2019 р. в «Укрінформі». Жителі України здебільшого дізнаються інформацію про ситуацію в країні та світі з телевізора. На першому місці за популярністю -- центральні українські телеканали: 74 % мешканців України стверджують, що головним джерелом інформації для них є телевізійні передачі. На другому місці з істотним відривом -- практично втричі менше, 28 %, -- українські інтернет-сайти. Майже чверть населення України -- 24 % -- дізнаються новини із соціальних мереж.

За даними соціологів, у країні є кілька ТОП-каналів, які дивиться переважна більшість населення країни. Це «1+1» (50 %), «Україна» (43 %), «Інтер» (34,4 %), ІСТУ (32,5 %), СТБ (31,4 %). Інші канали користуються популярністю не більше, ніж у 16 % жителів України.

Разом з тим, 41 % населення довіряє центральному українському телебаченню в питаннях висвітлення подій в Україні та світі. Найбільше довіряють телеканалу «1+1» -- 24 %, 20 % -- телеканалу «Україна», 15 % -- «Інтеру», 15 % -- ІСТУ, 13 % -- СТБ.

Коли ж вести мову про соціальні мережі, то, як стверджують дослідники, абсолютна більшість користувачів -- 74 % -- віддають перевагу «Фейсбуку» як соцмережі, з якої вони отримують інформацію про дійсність, що їх оточує. «Інстаграм» для цієї мети користується третина населення -- 34 %. Кожен п'ятий українець -- 20 % респондентів -- отримує інформацію з російських соціальних мереж «Вконтакте» та «Одноклассники» Іщенко, Н. (2019), «Говорить і показує телевізор» ....

Експерт Наталя Іщенко слушно зауважила, що українці продовжують вірити тому, що розповідають «олігархічні» телеканали. Але не можна не помітити як поступово підбираються до лідируючих позицій онлайн-медіа та соціальні мережі, зокрема «Фейсбук» та «Істаграм» Там само.. Різноманітний «інформаційний фонтан» ллється на людей з екранів телевізорів, радіоприймачів, комп'ютерів, гаджетів.

Десятого липня 2019 р. було оприлюднено результати соціологічного опитування «Динаміка суспільно-політичних процесів в Україні», яке проводила Соціологічна група «Рейтинг» на замовлення Міжнародного республіканського інституту (IRI) по всій Україні (крім окупованих територій Криму і Донбасу) з 13 по 23 червня 2019 р. Всього було опитано 2400 жителів України віком 18 років і старше. Допустима похибка не перевищує 2,0 %.

З'ясувалося, що в молодіжному середовищі нові медіа перемогли телебачення або зрівнялися з ним, якщо йдеться про постачання політичних новин. У віці 18-35 років політичні новини отримували з телебачення (новини, програми) 54 %, з інтернет-веб- сайтів -- 72 %, із соціальних мереж -- 50 %. Для людей старшого віку (51+) джерелами політичної інформації були: телебачення (новини, програми) -- 86 %, рідні, друзі -- 22 %, радіо -- 21 %, статті в газетах та журналах -- 23 %. «Детектор медіа» оприлюднив огляд тенденцій в телевізійному просторі України під час парламентської кампанії 2019 р., охопивши період червня - початок липня. У звіті зокрема зазначалося, що менеджери і редактори теле- і радіоканалів, обираючи, кому з політиків дати слово або кого з них згадати, керувалися в багатьох випадках не суспільною важливістю, а політичними інтересами і вказівками інвесторів та інших політичних патронів.

Парламентські вибори в телевізійному просторі значною мірою виглядали як третій тур президентських виборів. Головні гравці залишалися ті самі. Щоправда, з дещо іншою розстановкою сил та додаванням кількох нових, зокрема «Голосу», і повторювали ті самі меседжі. Так само незмінними були основні маніпуляції, до яких вдавалися ме- дійники в інтересах своїх «хлібодавців». Натомість бракувало адекватної інформації та аналізу програм, політичного та особистого бекґраунду, намірів кандидатів. Медійники не допомагали виборцям відокремити реальні проблеми та інформаційні приводи від штучно створених для передвиборчого піару.

Телебачення і радіо не впоралися з аналізом виборчих списків, не кажучи вже про мажоритарників від провідних політичних сил. У новини потрапляли лише окремі найскандальніші випадки. Виборці нічого потрібного не довідалися про більшість «нових облич», які пройшли до Верховної Ради України. Виборці мали доступ до передвиборчих меседжів різних політичних сил, нерівномірно розподілених по різних теле- і радіоканалах. На жаль, мовиться лише про піар та приховану рекламу, а не про адекватну інформацію, яка стосується програми, політичного та особистого бекґраунду кандидатів, їхнього світогляду, громадянсько-державницької позиції. Фактично з новин виборець отримував ту саму інформацію, що з білбордів та агітаційних листівок. Єдиними загальнонаціональними каналами, у передачах яких моніторинг не виявив матеріалів з ознаками піару чи прихованої агітації, - це «иА:Перший» і Перший канал Суспільного радіо. Але мізерний рейтинг цих медіа не дає можливості сприймати його як значущий фактор українського телерадіопростору.

Отже, «в сухому залишку» з експертного аналізу змісту інформаційно-аналітичних програм українського телебачення і радіомовлення можна зробити один висновок: «як не було у нас впливових та об'єктивних телерадіоканалів, орієнтованих на морально-духовні інтереси суспільства, так і немає, і жодного поліпшення в цієї сфери не спостерігається» Іщенко, Н. (2019), «Сім особливостей сучукрмедіа, або Несвяткові роздуми під час професійного свята» ....

Своє ставлення до функціонування телебачення і радіо, про мету і завдання, потребу займати державницьку, чесну, відкриту громадянську позицію і давати людям змістовні та правдиві відповіді на важливі національно-соціальні, суспільно-політичні питання, а не так звані «збалансовані» релятивістські повідомлення висловили студенти ІІІ курсу факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка у письмовій роботі на тему: «Чому я дивлюся (не дивлюся), слухаю (не слухаю) передачі (назва теле- або радіоканалу)». Подаємо деякі коментарі-роздуми для ознайомлення.

Розчарувався у правдивості «ТСН»

«Телевізійна Служба Новин» - популярний інформаційний випуск. Раніше я дивилася «ТСН» як глядач, потім як майбутній журналіст, а зараз не дивлюся взагалі. Чому?

Не важко було помітити, як з початком виборчої кампанії (2019 р.) «ТСН» набула маніпулятивного характеру, адже відкрито рекламувала кандидата в Президенти України Володимира Зеленського. Журналісти знають, що їм довіряють й українці цим скористалися. Проте «ТСН» не тільки пропагувала Володимира Зеленського, а й поливала товстим шаром бруду Петра Порошенка. Я сумніваюся, що про Порошенка все правда, натомість Зеленський у них ідеальний.

24 березня опублікували на YouTube інтерв'ю, де усім відома Алла Мазур розмовляла з не менш відомим Зеленським. Назва «Про Донбас, Крим, МВФ та «Слугу народу». Так от, це «інтерв'ю» було настільки постановочне, що я ще більше розчарувалася у «ТСН» та правдивості їхніх новин.

Алла Мазур ставить Зеленському запитання, ніби вона стороння людина, але такі, які його показують з найкращої сторони. Якби ж він ще українською щебетав, то для продюсерів було б взагалі ідеально. Та й для Зеленського теж, але він реально не міг «два слова зв'язати до купи» українською. Говорив державною мовою рівно 20 секунд, а інтерв'ю тривало 16 хвилин. Згадали 2014 рік, коли пан Володимир сказав «Я готов стать на колени перед Путиным, только не ставте на колени Украину». Він доповнив «Я и сейчас готов на всё». На все - це на що? Віддати половину України Росії, домовлятися з Путіном, шукати компроміси? Дивно звучить, та навіть лячно. Говорять про мову.

Мова зараз серед пріоритетів чинного Президента. Чи означатиме ваша перемога, що питання української мови перестане бути державним пріоритетом? Чи вважаєте ви, що потрібно захищати українську чи ні? - запитує Алла Мазур.

Українська мова захищається головним законом України. 10 стаття Конституції України. «Державна мова - єдина, українська». Що ще потрібно казати про це? Але влада повинна захищати, допомагати громадянам, які розмовляють іншою мовою, - відповідає Володимир Зеленський.

Це, до речі, він зумів сказати українською. З його слів випливає одне - ніхто не збирається підтримувати українізацію, яка розгорнулася. Тобто, українську мову захищає закон і на цьому крапка. Натомість громадян, які розмовляють іншою мовою (скоріш за все Зеленський говорив про російську), адже на своїй сторінці у соціальній мережі Istagram він заявив: «Не имеет значення на каком языке ты разговариваешь». Як це не має значення? Звісно, мова - душа кожного народу. То чому маємо вбивати українську душу на українській землі? У нас не заборонено розмовляти будь-якою мовою. Але на службі в Україні, в усіх суспільно-політичних організаціях має звучати лише українська. Так, як у Росії - російська, у Польщі - польська, у Румунії - румунська, у США - англійська ...

Я пишу це і мені боляче. Я не можу дивитися «1 + 1», де транслюють «95 квартал», «Слугу народу» й просто висміюють Україну й українців. А найжахливіше те, що людям смішно. Смішно тоді, коли треба плакати. Не можу дивитися «ТСН». Можливо, у них хороші звичайні інформаційні сюжети, але безпардонна підтримка Зеленського перебиває все.

Були ще запитання, багато відповідей, зокрема про економіку, повернення Криму й Донбасу, але слухати це все було важко. Наголошую, що я не вважаю ідеальним нікого з кандидатів, та Володимир - це вже занадто. Ніяк не можу зрозуміти, чому ж «ТСН» продалися. Невже вони з чистою совістю підтримують його? Навіть коли вибори закінчаться на користь Зеленського чи Порошенка, я не буду дивитися «ТСН». Тому, що для мене це вже продажні та проросійські новини.

Набагато краще читати книги, історію, дивитися й слухати тих людей, які від щирого серця бажають Україні добра. Але люди щодня вмикають новини, зокрема «ТСН» й слухають, слухають, слухають. А потім йдуть й роблять свій «правильний» вибір, бо не вміють фільтрувати все, що подають ЗМІ.

Я не засуджую тих, хто підтримав й підтримує В. Зеленського, бо не маю права. Просто мені жаль, що багатьом українцям можна одягнути рожеві окуляри і на очі, і на вуха. У цьому наша велика проблема. Ми довіряємо тим, хто нам близький, хто давно з нами, але навіть близькі можуть, на жаль, обманювати.

Марта Занюк

Телевізійне зубожіння

Мені доволі рідко випадає «вельми жаданий» шанс подивитися телевізор. Однак, коли є така можливість, я користаюся нею у повній мірі, щоб пересвідчитися у черговий раз, що я абсолютно нічого не втрачаю від свого теленевігластва. Чому саме таке ставлення до телевізійного ефіру в Україні?

Змушена сказати, що дійсно ситуація складається не на користь голубих екранів. Річ не в тому, що я вчуся на факультеті журналістики і оцінюю контент критично й надто прискіпливо. Сучасне українське ТБ приносить шкоду не тільки молоді, а й більшості жителів країни, незалежно від віку, статі та робочої спеціальності. Воно фактично заворожує глядача, висмоктує його головний атрибут - увагу - і не залишає нічого після.

Це проблема насущна, проте її ніхто не вирішує. Бо зробити такий важливий крок, здійснити кардинальну революцію у системі телебачення і радіо з тією метою, щоб скерувати їх у продуктивніше русло, - то не так вже й легко. Журналістика подібна до політики: вона встановлює прозору межу для народу, через яку переступати не дозволено, хоча вона здається вільно доступною. Маси піддаються впливу «червертої влади», яка у наш час є чи не найпотужнішою, і ніхто не в змозі цьому протистояти. Тому, як би це не звучало ганебно, але електронні ЗМІ задовольняють всі потреби, які диктує глядач, тобто ми самі загнали себе у пастку. Адже, виявляється, нас нічого, окрім матюків, дурнуватих жартів, бійок, скандалів та нісенітниць - не цікавить! І у цьому парадокс! Чи варто так нарікати на ЗМІ, коли сам споживач інформації «їсть і не давиться»?

«Скільки голів - стільки і думок». Дискутувати з приводу теле- і радіожурналістики можна без кінця-краю. Розумні й досвідчені пишуть книжки, монографії, вкладають свої роздуми, умовиводи у модерну оправу й пишаються тим, що слово вилетіло на свободу рефлексивних просторів. Ось воно сіло комусь на тім'ячко або клює гострим дзьобом, однак то лише на якийсь часовий проміжок. Потім візуальне сприйняття поступово слабшає, мозок втомлюється від розумового перенавантаження й, кінець кінцем, увага розсіюється. Птиця слова летить, людина вмикає «кольоровий ящик» і продовжує щоденне накопичення псевдоінформації. Це елементарна істина. Ми знаємо її, як свої п'ять пальців, але від того реальність не стає кращою. Усе зводиться до одного: або ти дивишся і деградуєш, або не дивишся і розвиваєшся. Регрес не особливо приємна перспектива, навіть для людини заурядної, тому більшість обурюється на сучасне телебачення і радіо через їхню опосередкованість, легковажність.

Я не говорю про всі телепрограми, адже деякі з них тішать прозорістю, інтелектуальністю, дотриманням журналістських стандартів, врешті-решт! Однак є умовний список найяскравіших прикладів їх антиподів, так би мовити. Ми дозволимо собі виокремити три основні проблеми українського телебачення і доповнити їх вищена- веденими «зразками». На щастя, чи на жаль, вибрати є з чого...

По-перше, це надмірність розважального контенту, замість серйозних та важливих тем. Сфера гострих політичних, соціальних, економічних прорахунків чи звершень ретельно замасковується камуфляжем із яскравих кадрів, харизматичних телеведучих або новин, що впливають на емоційну складову людської психіки. Те, що колись було створено для легкої розрядки після аналітичних програм, тепер стало регулярною стимуляцією розумової стагнації.

Як індивід може спрямовувати свої міркування на щось інтелектуальне, духовне, якщо йому постійно нав'язують примітивні шаблони сприйняття дійсності, до того ж способом перманентного розсіювання уваги. Вона розлітається на будь-що, відкидаючи головне. Ілюзія, яка є необхідною для об'єднання широких мас, стає реальністю й інтегрує всіх у ватагу недорозвинених суб'єктів суспільства. Ми можемо присвятити дві години відвертій маячні, навіть не помітивши цього! Сучасне українське телебачення має здійснювати просвітницьку функцію, навчати азам історичного минулого, геополітики, мистецтва та іншим галузям людської діяльності. А що ми отримуємо? Такі телепрограми, як «Говорить Україна», «Кохана, ми вбиваємо дітей», «Один за всіх», «Вагітна в шістнадцять» - це телевізійний бруд, що засмічує свідомість більшості українського населення. Це настільки огидно, що не мало б взагалі права на існування де-факто, але не де-юре! У цьому і вся печаль! Невже клоунада, відверті сцени насилля та зубожіння - це єдине, на що ми заслуговуємо?

По-друге, це апеляція українських електронних ЗМІ до емоціо глядача: коли «сенсація» важливіша за конструктивний інформаційний звіт. Природа людини воліє до щосекундного збагачення досвіду новими фактами та подіями. З особливою інтенсивністю мозок працює на запам'ятовуванні яскравих моментів, залишаючи поза фокусом складні й непоказні. Т ака робота нашої пам'яті є абсолютною нормою. Однак цей аспект робить людину особливо вразливою, якщо його використовує телебачення і радіо у своїх маніпуляційних техніках. Подібну стратегію застосовують «ТСН» для того, щоб привернути якомога більше уваги: злочинець вбив бабусю чи зґвалтував молоду дівчину, у якійсь області дитину загризли собаки, дві машини потрапили в аварію, стався землетрус і т. д. Новини про політичне становище в країні, нові наукові відкриття, культурні тенденції не складають Топ-5. Аж ніяк! Суцільна вода, яка скоро вийде з берегів плазми й почне переповнювати кімнати своїм деструктивним контентом (якщо вона вже цього не робить). Прикро, що «ТСН» «вражає», а не інформує, до прикладу.

Хай там що, але дивитися з серйозним обличчям на те, як на Київщині нібито сваряться жителі двох сіл «Гребені» та «Юшки» (хоча насправді місцеві до приїзду знімальної групи «ТСН» навіть не підозрювали про наявність конфлікту) - це абсурд! Новина настільки беззмістовна, настільки «висмоктана з пальця», що хочеться волати від парадоксального запитання: «Як це взагалі можливо на перших кнопках країни?» І це не перший подібний прецедент! Випуск новин на «плюсах» - це або страшне, криваве і смертельне, або безглузде і несуттєве! Ну, якраз для перегляду «теліка» під «макарони» згодиться! Щоб не вмикати мозок ніколи!

По-третє, приватизація олігархічними компаніями чи владними персонами меді- ахолдінгів і диктування власної редакційної політики з елементами маніпулятивної пропаганди або неприхованої антиукраїнської агітації. Свобода слова залишається лише у цій фразі. Висвітлюється те, що вигідно власнику, або вихваляється його провідна роль у всіх життєвих сферах.

До прикладу, канал «Україна» знаходиться під безпосереднім керівництвом пана Ахметова, відомого міліардера, що нещодавно злетів із заповітних позицій рейтингу «Forbes». Звичайно, підконтрольні ЗМІ говорять про порядність, шляхетство та чесність олігарха, його особистий вплив на економіку та культуру, формуючи йому репутацію благодійника. Така інформація постійно зазначається у новинній програмі «Сьогодні». А, насправді, чи доцільно взагалі говорити про «ореол святості» особи, котра нагромаджує величезні статки на мозолях мільйонів глядачів, а потім за них купує розкішні вілли?

Ще одна улюблена фігура каналу «Україна» - Олег Ляшко. Є привід чи нема - його персона на вищій ланці суспільного добра! До прикладу, на 8 березня пан Ляшко обіцяє якійсь жінці, що за дитину вона буде отримувати більше, ніж п'ятдесят тисяч гривень. Знову ж таки його нескінченні чудотворні програми влаштування житла для переселенців. У випуску новин «Сьогодні» усі ці благодійні внески ретельно пропагують, на них декілька разів наголошують і виокремлюють, як акт «небаченої доброчинності»! Прекрасне «дотримання» журналістських стандартів, з урахуванням ще й того, що усі ці «Геркулесові подвиги» були вчинені Олегом Ляшком напередодні виборів.

Отож, думка множиться негативом, тому слід припинити її розвій. Суб'єктивізм властивий кожному, і, власне, з нього виникають ідейні начала, що згодом перетворю- ються у раціональні ствердження. Можливо, колись електронні ЗМІ змінять вектор свого спрямування і трансформуються у якісніший соціальний ресурс. Проте, наразі, я констатую дійсність: ЗМІ стають фальсифікаторами. Від нас залежить усе і нічого від нас не залежить, бо ми сукупність перед телевізором і роз'єднаність за його межами. А має бути навпаки. Кожен чогось чекає і просто не усвідомлює, що ми вже у пастці регресу.

Фактично, це, як ракова пухлина. Ти підозрюєш, що в організмі якісь деструктивні зміни, але не хочеш йти до лікаря, бо «може, якось пройде». А ракова пухлина росте і поступово це призводить до невиправної помилки. Можливо, слід замислитися нам, майбутнім творцям медіареальності, що середньостатистичний споживач скоро зубожіє від своєї інертності, нерозбірливості та байдужості!

Не хочеться будувати українську телерадіожурналістику на кістках «здорового медіасуспільства». А рухаючись у цьому фарватері, ми вже однією ногою в ямі...

Анна Гетманова

Більше не дивлюся телеканал «1+1»

Телеканал «1+1» - багато років ці слова асоціювалися виключно з професійністю і правдивістю. .. .Запах шкварок, вареники на столі та старенький телевізор збоку. На фоні голос журналіста ТСН, а за столом розмови про останні політичні новини. Так було в моєму солодкому дитинстві щонеділі. Я приходила з батьками після церкви до бабусі і ми обговорювали усі події, які сталися за тиждень.

А ти чула, як по «1+1» журналістка розповідала про Януковича? -каже до мами бабуся.

Ага, я вчора весь день новини дивилася. Було би добре, якби Ющенко виграв. Всі кажуть, що він може бути гідним президентом. Може заживемо краще, якщо він буде при владі.

У моїй сім'ї всі завжди довіряли телеканалу «1+1». Слова журналістів жодного разу не ставили під сумнів. Кажуть, краде - значить краде і нема чого цій людині довіряти. Коли на певному телеканалі говорили погане про когось, я не вірила, бо ж то не «1+1». От вони б точно правду сказали.

Для мене все змінилося, коли цього року свою кандидатуру на виборах президента висунув Володимир Зеленський. Думаю, якби я не вчилася на факультеті журналістики, то й не помітила б нічого дивного у поведінці журналістів «1+1». Але зараз я на третьому курсі і трохи навчилася розрізняти моральний професіоналізм від відвертої агітації за кандидата.

«1+1» для мене продукт діяльності Коломойського. Він повністю висвітлює його погляди і позицію. Тому говорити про професіоналізм журналістів, які там працюють, сенсу немає. Вони «сліпі» слуги системи і свого пана.

Думаю, інтерв'ю Зеленського на «1+1» з Аллою Мазур багато хто бачив, але чи зуміли збагнути його суть? Просте запитання - розмита відповідь. Жодних запитань до відповідей кандидата, жодних прихованих насмішок, як це роблять з іншими претендентами на посаду глави держави. Лише святе розуміння між інтерв'юєром та інтерв'юйованим. Та й трохи дивно, що Зе, який не дає інтерв'ю і не ходить на дебати, вирішив розмовляти саме з журналістами «1+1». Чи не тому, що наперед знав: ніяких гострих запитань не буде, його ніхто не «завалить», і що він постане лише в гарному світлі.

«1+1», Зеленський та Коломойський - це одна діюча система. Ці поняття взагалі не слід розглядати окремо. Вони як Тимошенко і безглузді обіцянки - нероздільні.

А чи не дивно, що чинний Президент України Петро Порошенко з кожним випуском новин, з кожною маленькою новиною на сайті постає перед нами у все гіршому світлі. Система Коломойського веде приховану війну з Порошенком. Чимало людей, ясна річ, цього не помітили. До них раптом прийшло усвідомлення, що Зеленський не такий вже й несерйозний, що може справді стати хорошим Президентом України. Та й Порошенко, очевидно, дуже поганий, про нього тільки й говорять, що корупціонерів не посадив і війну не закінчив. Але «1+1» мовчить про те, як він розбудував армію, як відкрив для українців Європу, як мову українську поширив по всій країні. Найголовніше - він підняв державу навіть під час російської агресії.

Найгірше те, що звичайне населення чомусь не розуміє цього, не бачить як журналісти «1+1» з професіоналів опустилися до рівня кріпаків свого власника. Моя бабуся і далі дивитися ТСН, і далі їм довіряє.

Очевидно, що у команді Зеленського є дуже сильні політтехнологи. Його агітація настільки продумана, що проста людина її просто не помічає. До прикладу, день тиші. За законом усі банери з обличчям кандидатів та агітації суворо заборонені. Ясна річ, що не всі претенденти цього дотримуються, і по країні красуються обличчя політиків. Команда Коломойського робить по-іншому. По «1+1» весь день транслюють документальний фільм про 40-го президента Америки Рональда Рейгана, а озвучує його, як ви вже здогадалися, сам Зеленський. Чим вам не агітація? Фільм проникає у підсвідомість українців і доводить, що Зеленський такий же як і Рейган, і що нам варто за нього голосувати. Але багато хто не бере до уваги суттєвий факт: Рейган ніколи не принижував свою націю, не називав Америку акторкою з німецького кіно для дорослих, він не був коміком. Рейган грав ролі ковбоїв, поліцейських і просто хороших хлопців. Найголовніше з усього те, що перед президентством він був губернатором Каліфорнії. В нього був політичний, управлінський досвід. Обов'язок перед усіма американцями не звалився на його плечі зненацька. Ніхто з моїх друзів, які не вчаться на факультеті журналістики, так і не побачили в цьому прихованого месенджера.

Серіал «Слуга народу» - це геніально продумана багаторічна агітація. У передвиборчий період, у прайм-тайм, коли всі українці збираються перед екранами телевізорів, транслюють третій сезон горезвісний серіал. У той час, коли інші кандидати платять шалені гроші за півтори хвилини реклами, Зеленський отримує 2 години якісної агітації. Це абсолютно несправедливо щодо інших кандидатів. Закон мав би заборонити трансляцію такого серіалу у передвиборчий період. Коли Арнольд Шварценеггер висував свою кандидатуру на посаду губернатора Каліфорнії, день перед виборами по всій Америці заборонили показ фільмів з його участю.

Я не можу більше дивитися «1+1». Мене від нього нудить. Телеканал, який стільки років мав репутацію правдивого медіа, перетворився у сліпе знаряддя власника. Зараз я розгублена.

Найгірше в цьому - не моя розгубленість і розчарованість, а те, що мільйони українців продовжують вірити «1+1». На ТСН про Зеленського ніколи не говорять критично, Порошенка завжди засуджують і такий месенджер проникає в підсвідомість українців і не всі з них, на жаль, можуть з цим боротися.

Софія Мінджоса

Поліпшуймо якість телевізійного контенту

Пригадую, що після школи полюбляла дивитися мультфільми. Пізніше - був підлітковий вік, який розпочався одночасно з Революцією Гідності. До чого тут вона? Завдяки емоційним сюжетам на телебаченні з легкістю можу пригадати моменти з відео. Це був страшний час. Від перших ноток жалібної пісні «Гей, плине кача...» мурашки пронизували все тіло, а очі наповнювались слізьми. Тоді і виникла в моїй голові думка щодо майбутньої професії. З часом вступила на омріяний факультет. І ось коли доторкнулась до журналістики, почала дивитися сюжети під іншим кутом.

Не віриться, що не так давно у наших бабусь з дідусями, такого приладу як «телевізор» не було. Коли ж настала ера цього «чуда техніки», люди, наче зомбі, збирались у місці, де був телевізор. Всі дружно дивились один серіал або кіно, слухали новини. Для них телебачення було розвагою і джерелом інформації. Проте зараз людей не здивуєш смарт телевізорами або функцією «підключення до wi-fi».

У XXI ст. маємо змогу користуватися не лише газетами, радіо й телебаченням. Вже давно з'явилися Інтернет-видання та інші платформи (наприклад, YouTube), з яких ми можемо дізнатися потрібну нам новину. Такі платформи дають можливість почерпнути інформацію в будь-який час та в будь-якому куточку світу.

Мережа поступово, але впевнено знищує монополію телебачення. Як на розваги, так і на інформацію. Жодне гумористичне шоу не здатне конкурувати з YouTube, як жодне реаліті-шоу - з соціальними мережами. В Інтернеті немає потреби чекати на час випуску новин - вони завжди під рукою в режимі онлайн.

Ми стали лінивими. Ми не розвиваємо свої інтелектуальні здібності, а навпаки - притуплюємо. Телебачення, до якого ми звикли, надто просте. Це частина нас самих. З року в рік українці все більше й більше зловживають переглядом популярних телеканалів, які не завжди несуть цінну інформацію. Якщо звернути увагу на телеканал «1+1», то ми побачимо, що близько 90 % інформації, що подають у новинах - негатив. Це повідомлення про катастрофи, різноманітні кризи, вбивства, аварії і т п. Людей просто залякують. Після перегляду таких вражаючих новин пропадає бажання дізнатись наступного разу, що відбувається у світі. Вплив таких новин стимулює поганий настрій, депресію. Після цього соціум не може бути цілком психічно здоровим, на жаль. Це стосується й дитячих програм. Більшість із них нічого доброго не розвивають у дітях, навпаки -притуплюють їхні таланти.

Навіть якщо вдається знайти собі щось до смаку, потрібно витерпіти чергове випробування - рекламу. Не дивно, що молоді люди все частіше «зависають в Інтернеті» , знаходячи там усю потрібну інформацію. Проте маркетологи дісталися й до Всесвітньої павутини. Однак тривалістю реклами на телебаченні не порівняється.

Всім відомо, що журналісти впливають на формування громадської думки. Як кажуть у народі: «куди вітер повіє, туди й зігнемось». Так і з людьми, які не аналізують інформацію, а просто «ковтають не пережовуючи».

Під час передвиборчої компанії 2019 р. українські електронні ЗМІ виразно проявляли свої симпатії та антипатії. Якщо бути уважним, то зрозуміємо, що телеканали «1+1», «Прямий», «Україна», «Інтер», «NewsOne», «112 Україна», «Наш» - найяскравіше виражають свої політичні позиції.

Наприклад, симпатії каналу «1+1» на стороні Володимира Зеленського та Олександра Шевченка, а ось чинну владу на ньому постійно критикують, в тому числі Петра Порошенка. Зате канали «Прямий» та «5 канал» відверто симпатизують Порошенку. При цьому на «Прямому» звучить «нищівна критика» на адресу Юлії Тимошенко і Зеленського.

Телеканал «Україна» демонструє симпатії до кандидата від «Опозиційного блоку - партії миру та розвитку» Олександра Вілкула, і в той же час критикує кандидата від «Опозиційною платформи - За життя» Юрія Бойка. Кампанію Бойка активно висвітлює і підтримує телеканал «Інтер».

Канал «NewsOne», за оцінками експертів моніторингу, також відкритіше підтримує Бойка. Канал «112 Україна» найбільше уваги приділяє вихвалянню Медведчука, Бойка, Рабіновича та критиці Порошенка.

Майже всі медіа демонстрували свої симпатії або антипатії до тих чи інших кандидатів на пост президента. У більшості випадків це можна пояснити не так позицією самих журналістів, як позицією медіавласників, які мають власні політично-економічні інтереси.

Але журналісти мають виробляти у себе національно-державницьку позицію. Вони повинні стимулювати бажання у людей глибше пізнавати українську культуру. На жаль, майстри слова часто грішать «сухими» сюжетами про національно-культурні події. Не шукають родзинку у темі, а висвітлюють дуже плоско, не вміють зацікавити корисною інформацією, щоб людина перед телевізором не тільки відпочивала, а й духовно та інтелектуально збагачувалася.

Чужинці-власники каналів зацікавлені, щоби українці були сірою, послушною масою. Адже поміж вражаючих новин та різних російських серіалів нас годують рекламами. Через рекламу багато молодих людей перестало дивитись телепередачі, бо їх дратує безцеремонна реклама. Вони знайшли для себе YouTube. Проте і там цього року їх наздогнала білявка з косою на голові. телебачення радіомовлення журналістський війна

Безперечно, телебачення залишається наймасовішим засобом впливу на людей, проте якість новинного контенту потрібно змінювати. Тоді і рейтинги зростатимуть, і люди «чужого будуть навчатись і свого не цуратись».

Уляна Анкотович

Студентські огляди телепередач також свідчать про те, що найбільш впливові медіа зосереджені на промиванні мізків, а не на правдивому інформуванні та просвітництві, а ті електронні ЗМІ, які намагаються займатися національно-духовним просвітництвом, пропагандою мовно-культурних здобутків, на жаль, скочуються на маргінес через відсутність державної підтримки, суспільного запиту та інвестицій. Водночас через інформаційно-технологічний пресинг відбувається масштабний наступ на українські національні цінності. Громадяни України зазнають подвійного інформаційно-психологічного тиску: від процесів глобалізації світу та багатовікової російської антиукраїнської політики. Адже вся історія творення Російської імперської держави - це водночас історія переплавлення різних ідентичностей (насамперед української - В. Л.) в одну - російсько-православну, російсько-імперську, російсько-азійську, - наголосила О. Пахльовська.

Філософ Ігор Лосєв слушно написав у газеті «День»: якщо вірити зомбоящику, то гіршої держави, ніж Україна, у світі немає. Йде суцільний потік «чорнухи», вбивства, крадіжки, пограбування, масові епідемії, всілякі провали й тотальний ідіотизм на всіх рівнях. Телебачення разом з політиками перетворило політичне життя країни на балаган. У такій атмосфері люди можуть проголосувати навіть за біса з рогами, не те що за примітивного скомороха. Зникають межі між правдою і брехнею, благородством і підлістю, припустимим і неприпустимим Лосєв, І. (2019), «У телевізійному вирі» ....

Такий хаос, створений зовнішніми і внутрішніми ворогами, сприяв тому, що «в Україні з'являються не просто проросійські політики, а прямі агенти російських спецслужб» - сказав в інтерв'ю телеканалу «Еспресо-TV» московський адвокат Марк Фей- гін. Маніпулюючи фактами, подіями, явищами журналісти телевізійних каналів «112 Україна», «NewsOne», «ZIK», «Наш», «Інтер» найбільше нав'язували думку глядачам, що головними небезпеками для України та українців стали соціально-економічні проблеми, а не російська гібридна війна. Свідченням такої «віртуальної реальності» є результати спільного опитування Центру «Соціальний моніторинг» Українського інституту соціальних досліджень імені О. Яременка і компанії «Інфо Сапієс», проведеного 19-30 січня 2019 року. 10 000 респондентів в усіх областях України (без врахування населення Автономної Республіки Крим і окупованих територій Донецької та Луганської областей) найбільшими загрозами назвали: виїзд українців за кордон (55 %), економічний занепад (52 %), зубожіння населення (47 %), девальвація гривні (39 %). На п'ятому місці - вже серед другорядних загроз - опинилася повномасштабна війна Російської Федерації проти України.

Як бачимо, медійна матриця ігнорування російсько-української війни і фокусування на «грошах» спрацювала ефективно та результативно. Зазначаємо, що у 2018-2019 роках завдяки маніпулятивній пропаганді найпотужніших електронних ЗМІ набули популярності «зубожіння» і «тарифний геноцид». Безперечно, зарплата, пенсія, стипендія, вартість ліків, ціни на газ - реальні життєві проблеми. Але доброякісного аналізу реальності в рейтингових медіа не було. Усі популярні рецепти вирішення важливих для українців соціальних проблем носили казковий характер. На жаль, досі казкові чудеса не стали реальністю. Це є також наслідком того, що в жодному популярному медіа не було презентовано людям повного та об'єктивного аналізу того, як кандидати будуть вирішувати завдання, що стоять зараз перед країною. Натомість чемпіонський титул виграв абсолютно віртуальний план дій віртуального персонажу у віртуальній державі, «дуже схожій на сучасну Україну», але в якій немає війни з Росією Іщенко, Н. (2019), «Собачий хвіст» у «матриці» ....

Безпрецендентна гібридна війна Російської Федерації проти України і Європи також спонукає по-новому осмислювати морально-психологічні, професійно-етичні, політико-ідеологічні засади функціонування телебачення і радіо. Адже агресивний потік зростаючої інформації призводить до втрати людиною здатності до вибірковості, до опору інформаційній навалі, людина розчиняється у павутинні електронних ЗМІ, а нова інформація лише ускладнює і без того складний навколишній світ.

Відомий російський медіа-експерт Ігор Яковенко слушно наголошує, що «ЗМІ в Росії є найнебезпечнішою структурою, набагато небезпечнішою за «Аль-Каїду», набагато небезпечнішою за терористичні структури, тому що вони є пусковим механізмом для перетворення моєї країни Росії на найнебезпечніший геополітичний об'єкт у світі» Яковенко, І. (2014), «Мутація ...» .... ЗМІ, особливо телебачення і радіо, як свідчить аналіз журналістських матеріалів, виконують функції дебілізації населення Російської Федерації та України, мобілізації Росії на те, щоби населення підтримувало війну з Україною, а частина - ще й брала активну участь. Чимало російських журналістів є активними учасниками путінської спецоперації проти України. Вони психологічно обумовлювали, обґрунтовували насамперед у головах росіян ненависть до українців. Підтвердженням цьому є соціологічні дослідження, за даними яких 83-87 % росіян у 2014 році підтримували путінську антиукраїнську війну. Україна у свідомості російського суспільства вважалася другою за ворожістю до Росії після США. Жаль, але Путін і російський народ у 2014-2019 роках були єдиними. А толерантність, гуманність, взаємоповага, дружба, про які так багато мовилося в українських і російських ЗМІ, закінчується для росіян там, де бере свій початок духовно соборна, незалежна, демократична Україна.

Безперечно, інформаційно-психологічну і військову агресію Російської Федерації проти України може припинити лише той, хто її розпочав. Жертва, яка протистоїть агресії, припинити її може, лише припинивши опір, тобто коли капітулює, ставши навколішки перед ворогом. Путін розпочав війну для того, щоб «остаточно вирішити українське питання». Аби не було такого «неіснуючого», на його думку, народу (оскільки народ тут лише один - російський), не було Української Держави, що є, за Путіним, випадковістю і помилкою історії. Тому російські та промосковські електронні ЗМІ в Україні застосовують різноманітні методи і форми руйнування традиційного українського життєвого середовища, національної ідентичності, відчуження від рідної мови, культури, вироблення в українців почуття меншовартості, психології уходництва, малоросійства.

З огляду на те, що без інформації немає належного прогресу і надійного розвитку, що правдива інформація - це синонім життя, розглядаємо функціонування телебачення і радіо, яким притаманні висока інтенсивність, напруженість, емоційність. Привертаємо увагу до тих особливостей електронних ЗМІ України, які схарактеризувала медіаек- сперт Наталя Іщенко Іщенко, Н. (2019), «Жага простих відповідей» ....

По-перше, телевізійний і радіоконтент у значній мірі є симбіозом інформування та розважання - інфотейменту. Найпопулярніші та найвпливовіші медіа - телебачення та інтернет-ЗМІ - працюють у форматі «таблоїдів». Це означає вибір найсенсаційні- ших, а не соціально найважливіших тем для висвітлення. Перевага надається яскравій, емоційній подачі матеріалів, відмові від розповіді про теми, які здаються «складними» для сприйняття та засвоєння пересічними глядачами. Найбільш рейтингові медіа не хочуть ризикувати своєю популярністю й розповідати глядачам та читачам про щось важливе та актуальне, якщо це «щось» не вдається - без зайвих зусиль - подати в форматі сенсації або скандалу.

Друга особливість тісно пов'язана з першою характеристикою українського меді- апростору - втрата аудиторії, маргіналізація «серйозних» засобів масової інформації, які не бояться «годувати» громадян суспільно корисною, але нудною інформацією та аналітикою без зайвих «фішечок».

Яскравий приклад - Суспільне телебачення України. Рейтинг цього ЗМІ, яке робить ставку на спокійне інформування та просвіту, а не на розваги - просто мікроскопічний. Вкрай незначними є й тиражі видань, які дозволяють собі друкувати розлогі статті, орієнтовані на так звану думаючу авдиторію. І проблема тут не в тому, що подібні медіа втрачають увагу «маленького українця». Проблема в тім, що нова українська еліта, люди, які ухвалюють рішення та впливають на життя держави та суспільства, не дивляться і не читають «книжок без картинок» - серйозні матеріали без «таблоїдної упаковки» та не слухають нудні розумні розмови.