Свобода слова і відповідальність тележурналіста (на прикладі телеканалу "1+1")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет журналістики

Кафедра pадiомовлення i телебачення

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Свобода слова і відповідальність тележурналіста (на прикладі телеканалу «1+1»)

Виконала:

студентка ІІІ курсу, ЖРН-34с

Литвин Анна

Науковий керівник:

асист. Табінський Я. І.

Львів 2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Журналістська етика

1.1 Походження та існування етики журналістики

1.2 Свобода слова та відповідальність

Розділ 2. Жанри та специфіка сучасної тележурналістики

2.1 Особливості роботи журналіста на телебаченні

2.2 Жанри телевізійної інформації у прямому ефірі

Розділ 3. Новини на українському телебаченні (на прикладі телевізійної служби новин телеканалу «1+1»)

3.1 Огляд та характеристика телеканалу

3.2 Майстерність та професіоналізм ведучих телеканалу «1+1»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Професія журналіста досить-таки привабливо виглядає на перший погляд. У більшості людей діяльність у цій сфері асоціюється із розвагами, славою та легкою працею. Але неточне уявлення про образ цієї професії створює побічні ефекти сприйняття журналістики.

Якщо у пересічного громадянина запитати яким повинен бути сучасний журналіст, відповідь приблизно буде такою: креативним, комунікабельним, грамотним. Це звісно так, адже без даних якостей неможливе функціонування професіонала. Але образ журналіста не обмежується тільки трьома поняттями. Важливими у професії є: уміння логічно мислити, здатність бачити деталі, бути різнобічно розвиненою особистістю, дотримуватися етичних норм і правил.

За період незалежності у нас сформувалося певне бачення, яким повинен бути сучасний журналіст. Але незважаючи на ті уявлення, які склалися під час підготовки до занять потрібно більш відповідальніше поставитися до осмислення поняття, яке є одним із ключових у майбутній професії.

Сучасний тележурналіст повинен бути професіоналом своєї справи, володіти ораторською майстерністю, комп'ютерною технікою водночас бути психологом та неординарною людиною, яка вміє шукати нестандартні шляхи вирішення проблем. Та попри це актуальними завжди залишаються питання моралі та свободи, які ми розглянемо детальніше у першому розділі курсової роботи.

Саме цим зумовлена актуальність теми курсової роботи пов'язаної із дослідженням питань свободи слова та відповідальності українських тележурналістів на прикладі телеканалу «1+1». Таке дослідження дасть змогу більш глибинно розглянути медійні процеси українського телебачення, охарактеризувати поведінку тележурналіста в кадрі, його професійні обов'язки та відповідальність перед законодавством і телеглядачами.

Короткий огляд літератури. Москаленко А. З. Вступ до журналістики. Автор розповідає чому журналістика - творча спеціальність. Також висвітлює привабливі сторони журналістського фаху, про труднощі професії журналіста; визначення журналістики; специфіку інформації в журналістиці, загальні і спеціальні функції журналістики та багато іншого.

Пенчук І.Л. Телевізійна журналістика. В даному підручнику автор розкриває поняття тележурналістики у всіх її проявах. Монтаж, сценарій, методика створення інформаційної програми, а також автор розповідає про специфіку роботи тележурналіста у колективі, про основи інформаційного телемовлення.

В. Іванов, В. Сердюк. Журналістська етика. Описано професійні та етичні стандарти журналістики, що включають принципи етики та успішної діяльності з огляду на особливі виклики, з якими стикаються журналісти: конфлікт інтересів, етичні дилеми, маніпулювання тощо. Завдяки цій книзі у читачів формується повноцінне уявлення про усю специфіку журналістики.

Мета дослідження: виявити та охарактеризувати портрет сучасного тележурналіста, з'ясувати, якими вміннями він повинен володіти, аби бути бажаним працівником на медіаринку.

Для досягнення цієї мети потрібно виконати такі дослідницькі завдання:

- Опрацювати наукову літературу.

- Переглянути телевізійні матеріали та проаналізувати їх.

- Розкрити поняття свободи слова та журналістської етики в роботі тележурналіста.

- Описати та проаналізувати жанри телевізійної інформації

- Огляд та характеристика телеканалу, ведучих. Специфіка роботи в кадрі (на прикладі телеканалу 1+1).

Об`єкт дослідження: сучасне українське телебачення на прикладі телеканалу «1+1».

Предмет дослідження: функції тележурналістики, її переваги та недоліки, професіоналізм, попит на ринку праці.

Методи дослідження Поставлені завдання дали змогу використати декілька методів для дослідження теми наукової роботи, зокрема семіотичний, аналітичний, компаративістський та метод спостереження. З'ясовано особливості роботи телеведучих на екрані, також проаналізували питання свободи слова та відповідальності в контексті діяльності тележурналіста. Знайшли переваги та недоліки даної професії, охарактеризували працівників телеканалу « 1+1».

Структура наукової роботи Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

У Вступі розкриваємо актуальність теми, розповідаємо про мету дослідження та завдання які ставить дана курсова робота. Також коротко характеризуємо літературу яка була опрацьована при написанні наукової роботи.

У першому розділі «Журналістська етика» з`ясовуємо поняття етики та його походження, а також розкриваємо основні положення свободи слова у журналістиці.

У другому розділі «Тележурналістика. Жанри та специфіка» Аналізуємо та характеризуємо жанри в яких подається телематеріал, описуємо специфіку роботи тележурналіста з ними.

У третьому розділі «Новини та зірки українського телебачення (на прикладі телевізійної службі новин каналу 1+1)» Розкриваємо особливості роботи ведучих телеканалу «1+1», аналізуємо їхню роботу в кадрі, способи подачі матеріалів, професійну майстерність.

У Висновках узагальнюємо дослідження, які були проведені під час написання роботи, аналізуємо та викладаємо основні положення даної наукової роботи.

Розділ 1. Журналістська етика

1.1 Походження та існування етики журналістики

Журналістська етика - система правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися усі, хто збирає, опрацьовує та поширює інформацію. [4]

Професійна мораль журналіста -- це не тільки форма свідомості, а й моральна поведінка, її мотиви, підстави моральних оцінок у вигляді суджень у журналістських матеріалах, моральні стосунки з людьми у фаховій діяльності, моральний вплив на людей у міжособовому й опосередкованому спілкуванні. Є такі основні компоненти професійної моралі журналіста: моральна професійна свідомість, моральна професійна поведінка, моральний вплив на реципієнті в, моральна журналістська оцінка у матеріалах.

Специфіка об'єкта праці журналіста передбачає високу відповідальність перед суспільством за свою діяльність. Тому до журналістів висувають високі моральні вимоги, що як додаткові моральні регулятори їх поведінки є специфічним предметом професійної журналістської етики.

Професійній етиці притаманні також особливі закономірності, цінності, норми, що не збігаються із загальною етикою. Журналістика як вид трудової діяльності, пов'язаний з людиною, мас специфічні етичні обов'язки. Професійна журналістська етика -- це не вимоги загальної стики у специфічних умовах журналістської діяльності, а особливі, не властиві всім професіям норми і правила, хоча окремі з них притаманні й іншим спеціальностям.

Мета журналістської етики -- сформувати передусім високу моральну самосвідомість і поведінку журналіста як комплекс освоєних ним професійних стичних цінностей, норм і правил поводження, який він утілює у роботі, самосвідомість як усвідомлення й оцінку людиною своїх дій і їх результатів, думок, почуттів, морального обличчя й інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісну оцінку самого себе і свого місця в житті. [12, с. 13-14]

Проблема свободи ЗМІ є однією з центральних у сфері наукових знань про журналістику і водночас торкається складного комплексу проблем журналістської практики. Отже, проблема свободи є однією з найважливіших як у теоретичному, так і в практичному плані. У наукових колах домінує точка зору, що проблема свободи медіа є базовою, фундаментальною в будь-якій системі ЗМІ. Але ця проблема торкається не тільки інтересів журналістів і мас-медіа - всіх громадян.

Нині дискусії щодо свободи ЗМІ здебільшого точаться довкола риторичних питань і гіпотетичних моделювань стосовно того, якою має бути ця свобода - повною, абсолютною (і що це означає), або вона завжди обмежена, відносна (і наскільки), існує чи не існує свобода телебачення та політична цензура в Україні й т. ін. Але сьогодні постає необхідність перевести ці дискусії та відповідні наукові розвідки у площину структурування права на свободу ЗМІ, конкретизації змісту поняття “свобода телебачення” з метою чіткішого визначення останнього, розкриття його смислової сутності, уточнення й кращого розуміння його значення, бо зараз це поняття нерідко трактується практично з точністю до навпаки: мають місце його некоректне, помилкове тлумачення, свідоме й неусвідомлене (через брак відповідних знань) спотворення його змісту. Отже, розв'язання й ступінь гостроти проблеми свободи телебачення значною мірою залежать від того, який смисл - істинний чи викривлений - ми вкладаємо в само поняття “свобода телебачення”: будь-яка свобода існує тільки за умови наповнення її конкретним змістом.

Сьогодні поняттєвий апарат журналістики продовжує зазнавати істотних змін, збагачуючись різними неологізмами. Відбувається його ревізія, серйозний перегляд. Уточнення значення як новітніх, так і достатньо давніх понять, що є поширеними в галузі масової інформації, встановлення за необхідності їх альтернативних дефініцій потрібно для вирішення актуальних питань журналістської теорії та практики, уникнення всіляких помилок, непорозумінь, розбіжностей при вживанні тих чи інших термінів.

Сьогодні питання етики пронизують численні сфери людської діяльності. Серед них засоби інформації та журналістика, важливість яких у житті сучасного суспільства не треба доводити: медії для сучасної людини за частістю користування стоять на третьому місці після роботи та сну. І це не пасивне користування, бо хоч питання етики інформаційних засобів насамперед цікавлять її головних учасників -- журналістів і керівників медійних структур, проте стосуються також і громадськості. Саме громадськість занепокоєна порушеннями, розходженнями, відхиленнями від норми, помилками, котрі їй здаються несумісними з розумінням ролі засобів масової інформації, яку ті можуть відігравати в суспільстві[21, c. 15-17].

Сфера діяльності інформаційних засобів надзвичайно різноманітна щодо їх змісту та соціальних функцій. Розглядати етику інформаційних засобів -- це не лише враховувати аспекти журналістської діяльності.

Інформація сьогодні вимагає єдності форми та змісту при її передаванні та повідомленні.

Уже від самого початку виникнення преси в Західній Європі можна було вивчати поведінку журналістів і визначати цінності, якими вони керувалися. їхня практична діяльність іноді була пов'язаною з жорстокими вчинками, котрі Бальзак охарактеризував як одні з найжахливіших. Водночас виникають елементи нормативної етики, з яких прагнуть сформулювати принципи успішної журналістської роботи.

Нормативна етика, як зведення етичних правил, почала формуватися в другій половині XIX століття внаслідок прийняття професійного статусу для журналістики. У Франції її розвиток стає відчутнішим після заснування перших професійних спілок, а також у ході дискусій у Палаті парламенту про закон 1881 року, який визнав свободу преси та встановив відмінності між діяльністю й відповідальністю видавців і журналістів. Цей розвиток також спостережено в США та Сполученому Королівстві. Він виражався двома вимогами: захист у пресі журналістської професії, що переходила зі стану ремесла до виробничої діяльності; формулювання правил, покликаних оберігати газети (і журналістів) від втручання держави, а також від нападів з боку правосуддя через дотримання внутрішньої добровільної дисципліни. У доповідях першого міжнародного конгресу журналістів, що відбувся в кінці XIX століття, також помітно інтерес до цих питань [11, c. 56-57].

М. Ломоносов у трактаті „Про професію журналіста” розглядав питання призначення і обов'язку журналіста ще в ХVІІІ столітті. Він засуджував тих журналістів, які ставилися до своєї професії як до ремісництва, такого собі вигідного заробітку замість того, щоб вбачати в ній не тільки матеріальне задоволення, а й передусім моральне. Вчений наголошував на тому, що журналіст повинен завжди об'єктивно і достовірно викладати факти, а також нести певну відповідальність за свої матеріали. Ломоносов окремо писав про моральні вимоги до журналіста. Сьогодні його думки видаються доволі актуальними з огляду на кризу моральності ЗМІ. Зміст їх такий:

1. Той, хто береться повідомляти нове, повинен наперед зважити свої сили, бо він береться за працю важку і надзвичайно складну. Журналіст повинен схопити в явищі нове і суттєве, говорити про яке треба із знанням справи.

2. Щоб бути в змозі винести присуд щирий і справедливий, треба звільнити свою думку від будь-якого упередження.

3. Прислухатися до колективної думки фахівців з даного питання, сукупні знання яких, звичайно, більші, ніж відомості, які має журналіст. Журналіст перед тим, як вказувати на недоліки і засуджувати, повинен неодноразово зважити, що він має сказати, щоб бути в змозі захищати свою точку зору в разі потреби. Поверхові, верхоглядні судження ганебні, вони стають ще більш ганебними, коли в них ясно проявляється необережність, невігластво, поспішність, несумлінність.

4. Журналіст не повинен поспішати засуджувати наукові гіпотези -- це прагнення, що дають нам можливість досягти знань, до яких емпіричним шляхом дійти неможливо.

5. Журналіст повинен запам'ятати, що найбільш безчесним для нього є крадіжка у кого-небудь із своїх побратимів по професії висловлюваних ними думок і суджень, привласнення їх собі.

6. Журналісту дозволяється заперечувати те, що в його очах підлягає запереченню. Але якщо він вже береться за цю справу, то повинен доказам іншої людини протиставити справжні заперечення. Одні лише сумніви і довільні запитання не дають журналістові права, тому що немає дурня, який не міг би поставити набагато більше запитань, ніж одна досвідчена людина може відповісти. Журналіст не повинен вважати, що незрозуміле для нього, незрозумілим є і для фахівців.

7. Журналіст не повинен ніколи бути високої думки про самого себе, про свою зверхність над людьми, про свій авторитет і якість своїх суджень [12, с.180-181]. Подібні настанови з ХVІІІ століття не втратили своєї актуальності і в ХХІ ст.

Сучасний суспільний розвиток вимагає формування духовності тележурналіста і тележурналістики в цілому. Цей процес нелегкий і передбачає виховання і самовиховання в людині непримиренності до відхилень від моральних принципів і норм, особливо коли йдеться про журналіста, адже майже у всіх сферах суспільства зростає дедалі більше роль та значення моральних принципів. Це явище не оминуло і журналістику. Українські дослідники наголошують на тому, що моральні принципи, як одна із форм моральної свідомості, є узагальненим вираженням основних вимог певної системи моралі щодо моральної сутності людини, її призначення, сенсу життя, характеру взаємин між людьми. Вони є виразниками сутності моральних стосунків і основою моральних норм, забезпечують соціальну орієнтацію діяльності людини. Моральна норма -- форма моральної вимоги, що дозволяє людині оцінювати будь-які вчинки, зіставляти їх з еталоном, спрямувати і регулювати стосунки з іншими особистостями. Моральні норми зобов'язують до того, які конкретні вчинки має здійснювати людина. Моральні принципи в загальній формі розкривають зміст тієї чи іншої моральної норми, виражають вироблені в свідомості суспільства вимоги, що стосуються духовності людини, її призначення, сенсу життя і характеру взаємин між людьми.

У формі моральних принципів, норм та ідеалів знаходять своє відтворення цінності -- критерії та способи оцінки позитивного або негативного значення об'єктів навколишності для людини. Своєю чергою, професійна і загальна етика здійснює суттєвий вплив на журналістську професійну діяльність саме через систему цінностей.

Обґрунтування системи цінностей здавна будувалося на релігійних уявленнях про людину та її призначення. В добу Відродження і Нового часу мораль, зрештою, позбулася цієї вузької спрямованості і замінила її силою людського розуму. Кант зробив її цілком автономною, утвердженою тільки на її обов'язковості. ХІХ-ХХ століття характеризуються різними варіантами обґрунтування моралі -- натуралістичними, соціологічними (марксизм). Нині -- це так звані аксіологічні, онтологічні, трансцендентальні обґрунтування[10, c. 45-46].

Загалом, теоретичні і методологічні проблеми морально-етичного фактору, як стимулу і регулятора суспільно-політичного і духовного процесу, в тому числі процесу формування професійної особистості журналіста, досліджувались в багатьох наукових роботах -- А. Москаленко, В. Шкляра, Т. Приступенко, В. Здоровега, Б. Потятиник, С. Криворучко, Т. Тимошенко.

Дискусії на тему моралі загострюються дедалі більше, адже постає нагальна потреба у пошуку нової системи моральних і духовних цінностей, які б відповідали сучасним запитам. А без теоретичного осмислення моралі, її основ ці дискусії приречені залишитися дискусіями без результату.

Що ж до журналістики як духовного явища, то в цій „професії професій” цінності моралі є головним орієнтиром професійної діяльності та мірилом моральної оцінки цієї діяльності. С. Криворучко у роботі „Професійна етика журналіста на сучасному етапі розвитку демократії в Україні” умовно поділяє цінності на:

- загальнолюдські (світ, мир, життя, злагода, справедливість, доброчинність);

- національні (нація, національна культура, національна політика, національна держава);

- етнічні (етнос, етнічна культура, історія етносу);

- професійні (зокрема журналістські -- свобода слова, правдивість, відповідальність, солідарність, неупередженість, порядність);

- індивідуальні (самовдосконалення, самовираження, саморозвиток, лицарство, шляхетність, відвага, співчуття, доброта, совість, щирість) [10, с.39].

1.2 Свобода слова та відповідальність

Сучасна українська журналістика функціонує в суспільстві, що переживає перехідний період, який мало чим відрізняється від аналогічних періодів в історії багатьох сучасних країн. Ця ситуація характеризується переходом з однієї політичної системи в іншу, яка передбачає демократичний розвиток, плюралізм думок, наявність суспільно-правових засобів інформації.

У демократичній державі люди мають право висловлювати свої погляди, переконання. Але відстоювати її можна, не створюючи словесних бійок, не вдаючись до мітингових мотивів, а інтелігентним способом співрозмови. І, безперечно, кожний виступ журналіста, хоч які б ідеї він сповідував, має бути спрямований не на роз'єднання, а на згуртування людей. Система глобального спілкування, незважаючи на різні платформи і напрями, має виражати засади загальнолюдських вартостей, політичного плюралізму, сприяти розкриттю творчого потенціалу громадянського суспільства.

Журналістика має формувати громадську думку конкретними фактами, об'єктивною й чесною інформацією, з яких слухач чи глядач зможе краще побачити й оцінити дійсність. Журналістика, як професія, заснована і ґрунтується передусім на комунікації (спілкуванні) -- тобто отриманні й передачі певної інформації про світ, суспільство, саме тому вона не може оминути питання суспільної моралі. Тож для працівника засобів масової інформації велике значення для формування його професійної особистості, ефективності реалізації творчої діяльності має теоретичне усвідомлення і практичне втілення в життя моральних принципів і настанов.

Свобода діяльності в будь якій сфері (і в журналістиці в тому числі) виявляється в можливості ставити певні цілі й боротися за їх здійснення на основі вільного свідомого вибору й творчого рішення. З прагнення людини до свободи виникає розвиток науки, мистецтва, а також і журналістики як інформаційної діяльності, що має яскраво виражену гносеологічну функцію.

Свобода невідривна від пізнавальної діяльності людини, від творчості, але вона можлива лише за умов свободи.

Перед ким повинні звітувати журналісти? Відповідальність перед своїми ЗМІ є персональною чи колективною? Чи є така особиста відповідальність головним чинником у їхній повсякденній роботі? Чи узгоджується вона з їхньою професійною етикою, чи, навпаки, є перешкодою для дотримання певних норм? Ці повноваження можна визначити, класифікуючи їх за двома категоріями.

У стінах своєї медійної організації журналіст особисто відповідає:

* перед своєю авдиторією та, загалом, перед громадською думкою;

* перед своїми джерелами інформації та особами, про яких він говорить;

* за дотримання своїх професійних правил поведінки і перед органами, які стежать за їх виконанням(У Мюнхенській декларації наприкінці викладу обов'язків зазначено, що коли йдеться про професійну честь, журналісти визнають "лише юрисдикцію собі рівних, без жодного державного чи іншого втручання". Сам склад рад преси, де частіше засідають представники видавців або власників, а в деяких випадках можна помітити і представників держави, показує, однак, до якої міри важко обстоювати цю беззаперечну позицію);

* перед своїми, залежними від індивідуальної свідомості, особистими переконаннями;

* перед редакційною ієрархією, котра, в свою чергу, сама звітує про роботу кожного журналіста перед видавцями чи власниками ЗМІ, а також рекламодавцями.

З іншого боку, журналіст поділяє відповідальність своєї медійної організації:

* перед авдиторією та громадською думкою;

* перед джерелами й особами, що є об'єктом інформації;

* перед Групами інтересів, впливовими або ні, які створюють економічне й соціальне оточення організації;

* перед державою та її органами, які визначають основну місію ЗМІ та ставлять у рамки певної кількості законів їхню діяльність;

* перед суспільством загалом.

Ці взаємини зачіпаються в етичних кодексах, як правило, розпливчасто. Вивчення положень описової етики приводить до висновку, що перелік професійних норм не є по-справжньому основоположним для практичної діяльності журналістів. Переважає і передусім береться до уваги відповідальність журналістів перед своєю авдиторією та вищим керівництвом редакції і своєї організації[17, c. 66-67].

Інформація є сукупністю "основних знань, які будь-який громадянин повинен мати про світ, про інших людей, про покладену на нього відповідальність у суспільстві, до якого він належить".'9 У цьому аспекті постає одна з основних відповідальностей журналістів і ЗМІ, яка рідко згадується в етичних кодексах та інших нормативних документах. Вона полягає в активному (а не реактивному) критичному ставленні до реалій: обговорення проблемних або спірних ситуацій до того, як вони стануть вибуховими. Це обов'язок випереджального інформування, яке завжди менш сенсаційне, ніж буденна інформація - і, без сумніву, цього найбільше не вистачає в сучасних ЗМІ.

Свобода слова в діяльності засобів масової інформації є одним з найважливіших інститутів демократії. Керуючись Загальною декларацією прав людини, Всесвітньою Хартією свободи преси ООН, Декларацією принципів поведінки журналіста МФЖ, Конституцією та чинним законодавством України, Кодекс професійної етики українського журналіста визначає основні морально-етичні орієнтири, яких журналіст має дотримуватися при виконанні своїх професійних обов'язків з тим, щоб його діяльність всіляко сприяла якнайкращому і найефективнішому виявленню власних творчих можливостей в ім'я утвердження добра і справедливості.

Головний обов'язок журналіста - сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації. Це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути об'єктивним, коректним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, які могли б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення. Журналіст відповідальний перед читачем, слухачем та глядачем.

При виконанні професійних обов'язків журналіст не може вдаватися до протизаконних, некоректних способів одержання інформації, використовувати своє службове становище в особистих цілях. Як тяжкий злочин мають сприймаються факти одержання ним за будь-яких обставин платні (хабаря) за поширення брехливої або утаювання достовірної інформації. Журналіст поважає осіб, які надають йому інформацію, не розголошує її джерел.

Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції з підготовки та поширення власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечать його переконанням або пов'язані з порушенням норм професійної етики. В усіх інших випадках, коли журналіст оприлюднює неправдиву інформацію, в якій перекручено факти або ж зведено наклеп чи завдано моральної образи людині, він зобов'язаний у тому ж самому засобі масової інформації визнати свою провину через вибачення і виправлення помилок.

Журналіст повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики. Особливу чуйність і тактовність журналіст має виявляти щодо дітей та неповнолітніх. Водночас журналіст зобов'язаний сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства, збереженню національних, культурних традицій, протистояти впливу культу насильства, жорстокості, порнографії.

Журналіст у своїх повідомленнях не втручається у судові справи, поки ведеться слідство, уникає характеристик людей, запідозрених у злочині, але вина яких не встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, що мають громадське звучання і покликані захищати інтереси суспільства та особи.

Журналіст дорожить власним авторитетом та репутацією, несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень, поширених за власним підписом, під псевдонімом чи анонімно, але з його відома та згоди.

Журналіст у своїй професійній поведінці не має права ставити особисті інтереси понад усе. Замовчування чи поширення ним інформації шляхом одержання незаконних винагород або подання її як такої, що містить наклеп, упередженість, необґрунтовані звинувачення, - неприпустимі. Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок.

Журналіст у практичній діяльності не піддається тискові владних структур, особливо в тих випадках, коли йому нав'язують чужу чи хибну думку, орієнтують на фальсифікацію фактів. Він вважає непристойним використовувати свою репутацію і службове становище для поширення матеріалів з метою наживи, самореклами, у кар'єристських цілях та керуючись прагненням догодити певним силам чи особам.

Журналіст покликаний постійно працювати над підвищенням власного фахового рівня, плекати свою основну зброю - слово, суворо дотримуватися конституційних норм функціонування української та інших мов в Україні, рішуче виступати проти фактів неповаги до державної мови, приниження її ролі та значення у житті суспільства.

Журналіст поважає і відстоює професійні права колег, дотримується норм і правил поведінки у редакційному колективі. Він повинен бути уособленням скромності, наполегливості і працелюбності. Його моральний обов'язок - допомога у фаховому становленні молодих журналістів на шляху до творчого визнання, виявляти професійну солідарність з колегами по інформаційній діяльності як в Україні, так і за її межами.

Порушення журналістом положень цього Кодексу піддається громадському осудові, розглядається на зборах редакційних колективів, у первинних організаціях Національної спілки журналістів та радами професійної етики, що створюються при правліннях регіональних організацій НСЖУ [19, c. 36-39].

Бути відповідальним -- це відповідати за що-небудь і перед ким-небудь. Журналісти відповідальні за те, що стосується змісту, правильного чи повного зображення суспільних справ, висвітлення з цього приводу критичного бачення, забезпечення інформацією, сповненою поваги до фактів і людей. Ця відповідальність індивідуальна і водночас колективна, вона охоплює систему журналістських повноважень, відповідно до різних формулювань його професійної етики.

Журналіст також відповідає за свою інформацію. В широкому розумінні він відповідальний за неї перед своєю авдиторією, яка надає законної сили його діяльності в політичному суспільстві. Він також відповідає за неї перед своїм керівництвом, головним редактором, видавцем, власником медійної установи. Журналіст може бути вимушений звітувати перед різноманітними соціальними силами, що очікують від нього поведінки, відповідної їхнім сподіванням та, власне, концепції ЗІ.

Ця подвійна відповідальність призводить до численних внутрішніх конфліктів: між різними покладеними на нього обов'язками стосовно змісту інформації, між різними зобов'язаннями перед третіми особами, між обов'язками і зобов'язаннями. Щодо індивідуальної етики, то тут може йтися тільки про відповідальність журналіста перед собою, що тільки враховує умови та безпосередні наслідки й обмежує його дії. Тим самим опосередкування (через засоби масової інформації) прийнятих рішень примножує й посилює дії журналіста, він повинен враховувати віддаленіші перспективи одночасно в часі й просторі. За характером своїх дій, які є складником колективної практики, журналіст ніяк не зміг би здійснювати етичний аналіз на самоті.

Ось чому треба підвищувати рівень єдиної професійної етики, що закликає журналістів до індивідуальної моралі, рівень, який залишається фундаментальним, але здається, що на ньому застигла суспільна дискусія про етику інформаційних засобів. Підвищення цього рівня має відбуватися в напрямку ЗМІ як організації. Воно мало б відбуватися в напрямку суспільства, приводячи так до питання про очікування людей (громадськості) у тому, що стосується журналістської етики та власної етичної відповідальності.

Найбільшою, дуже розгалуженою представницькою журналістською організацією у світі є Тhе Society оf Ргоfеssiопа1 Journalists-- Спілка професійних журналістів. Її було засновано у 1909 році. На сьогодні ця неприбуткова добровільна організація нараховує 13500 членів -- професійних журналістів і студентів, що навчаються журналістиці. Своїми цілями Спілка має такі: формування середовища, в якому журналістська діяльність може здійснюватися найбільш вільно й повноцінно, стимулювання діяльності журналістів відповідно до високих професійних стандартів і дотримання етичних норм поведінки, розвиток свободи преси. До лав Спілки може вступити будь-який журналіст, який прагне сприяти втіленню прийнятих у Спілці принципів у діяльність редакційних колегій та вузівських факультетів у своїй країні[16, c. 9].

Кодекс професійної етики обов'язковий для всіх журналістів, які є членами організації Тhе Society оf Ргоfеssiоnal Journalists, незалежно від того, у якій країні вони працюють, покликаний реалізовувати принципи етики на міжнародному рівні. Цей Кодекс було прийнято 19 вересня 1998 року.

У преамбулі Кодексу визначається, що мета діяльності преси -- освіта спільноти. І саме вона є передумовою справедливості й основою демократії. Такий погляд властивий традиційній концепції демократії, яка бере початок від доби Просвітництва. Отже, обов'язок журналіста -- сприяти реалізації цієї мети, сумлінно й чесно слугувати суспільству, відшуковуючи істину й забезпечуючи об'єктивне та всебічне висвітлення подій і проблем. Наріжним каменем довіри до журналіста вважається професійна чесність, яка виявляється у відданості етичним принципам професійної поведінки, описаним у Кодексі.

Принципи Кодексу умовно можна поділити на чотири групи вимог, які коротко формулюються так: істинність, мінімум шкоди, незалежність, підзвітність. Проаналізуємо ці принципи.

По-перше, Кодекс закликає журналіста шукати й повідомляти істину, що спричиняє ряд окремих вимог. Журналіст повинен перевіряти достовірність інформації, уникати випадкових помилок. Свідоме викривлення фактів не допустиме ні за яких обставин. Журналіст повинен докладати максимальних зусиль для того, щоб почути особисту думку осіб, які в репортажах визнаються винними за певний проступок. По можливості потрібно вказувати джерела інформації, щоб підтвердити її достовірність. Перед тим як пообіцяти джерелам анонімність, слід з'ясувати мотиви, які спонукають джерело приховувати ім'я; обговорити всі умови та обіцянки, що пропонуються в обмін на інформацію, і виконувати їх. Журналіст повинен прагнути, щоб матеріали публікації, починаючи від заголовків і закінчуючи цитатами, не були викривленими, відповідали дійсності, не спрощували події й не висвітлювали їх зовні контексту. При цьому допускається посилення образу як технічний засіб, що слугує його більш повному розкриттю. Журналіст повинен уникати інсценувань подій, які відбулися раніше, без текстового повідомлення про це.

Журналіст має уникати таємних та прихованих методів збору інформації, за винятком тих випадків, коли традиційні відкриті методи не дають можливість отримати інформацію, життєво важливу для суспільства. Плагіат засуджується у Кодексі.

До журналіста ставиться вимога сміливо говорити про всі позитивні й негативні сторони людської природи, навіть коли це не всім подобається. Така вимога -- специфічний принцип журналістської професії. Адже у повсякденному житті етичним вважається, навпаки, такт і витриманість в оцінках іншого. Крім того, тут криється небезпека конфлікту між свободою слова і свободою особистості, отже, слід чітко бачити межу дозволеного, щоб уникнути такого конфлікту[4, c. 213-215].

Кодекс вважає, що журналіст, маючи власні культурні цінності, не повинен нав'язувати їх іншим. Також він повинен уникати упередженого ставлення до людей через їх расову, статеву, етнічну, релігійну або географічну належність, сексуальну орієнтацію, фізичні вади, зовнішність або соціальний статус.

За Кодексом, завдання журналіста -- підтримувати вільний обмін думками, навіть у випадках, коли ці думки, на його погляд, є неприйнятними. Журналіст повинен надавати можливість виступити тим, хто зазвичай не має нагоди публічно висловитися.

Неоднозначною є вимога не розрізняти офіційні та неофіційні джерела інформації. На наш погляд, офіційні джерела несуть більшу відповідальність за свої висловлювання, окрім моральної, ще й офіційно усталену. Крім того, інформацію з неофіційних джерел слід додатково перевіряти. Отже, журналіст повинен дотримуватися рівності до джерел інформації в аспекті надання їм права голосу, серйозного ставлення до повідомлюваного. Але аналіз інформації, наданої офіційним або неофіційним джерелом, має свої відмінності, які журналіст повинен враховувати при підготовці матеріалу до публікації.

Вимога Кодексу професійної етики преси -- розмежовувати у публікаціях і репортажах захист певних поглядів і повідомлення новин. Аналіз і коментарі мають бути чітко визначеними й не повинні викривлювати факти або контекст. Інформація повинна бути чітко відділена від реклами; слід уникати гібридних публікацій. Ці вимоги, як і попередні, слугують для того, щоб матеріали не вводили в оману аудиторію, прозоро повідомляли істинну інформацію, яку адресат міг би легко відрізнити від особистої думки автора публікації.

Важлива вимога, яка теж стосується проблеми істинності та правдивості публікації, -- забезпечувати гласність при обговоренні й вирішенні питань, що безпосередньо торкаються інтересів суспільства і доступу до офіційних документів. Виходячи з цього, ЗМІ виступають у ролі народного рупору, через який члени суспільства впливають на політичні, економічні та соціальні події, відштовхуючись від правдивої інформації, яка повинна бути доступною для всіх (знову ж таки через ЗМІ).

Другий принцип закликає журналіста зводити шкідливий вплив публікацій до мінімуму, вбачаючи в джерелах інформації, героях своїх репортажів та колегах людей, що заслуговують на повагу. Пошук новин не є підставою для вседозволеності. Отже, журналіст повинен пам'ятати, що збір інформації та її оприлюднення можуть зашкодити цим людям, завдати їм неприємності. Особливу тактовність слід виявляти до дітей та неповнолітніх осіб, які є джерелами інформації або героями репортажів. Під час збору інформації, публікації інтерв'ю або фотографій стосовно якихось трагічних випадків потрібно бути чуйним до тих, кого спіткало горе[10, c. 9].

До речі, Кодекс надає більше прав на контроль інформації, що стосується особистого життя, простим громадянам, аніж посадовим особам або тим, хто прагне до влади, впливу та уваги до своєї персони від суспільства. Якщо вести мову про останню категорію громадян, то проникнення в їхнє приватне життя може бути продиктоване суспільними інтересами. Але загалом усі члени суспільства мають право на таємницю особистого життя, втручання в яке можливе лише у крайньому разі.

Якщо журналіст займається кримінальною тематикою, він не повинен відкривати імена неповнолітніх підозрюваних та жертв сексуальних злочинів, бо це вважається не етичним. Перш ніж публічно назвати імена підозрюваних у злочині до офіційного їх обвинувачення, журналіст повинен зважити, чи є це доцільним. Потрібно балансувати між правом обвинувачених у скоєнні злочинів на справедливий суд і правом спільноти бути інформованою, що не є легкою справою. Адже до цього долучається вимога не підсилювати цікавість до сенсацій, виявляючи почуття міри та смаку. Остання вимога неоднозначна. Адже кожний журналіст прагне, щоб його матеріал дістав якнайширший відгук у аудиторії, чого тяжко досягнути без певної сенсаційності публікації, без повідомлення подробиць та гарячих фактів.

Третій принцип -- незалежність журналіста від будь-яких інтересів, за єдиним винятком -- право спільноти бути інформованою. Журналісти повинні уникати особистої зацікавленості, не вступати в організації та відмовлятися від діяльності, яка може скомпрометувати їх професійну чесність і зашкодити репутації, відмовлятися від подарунків та послуг, грошових винагород, безкоштовних поїздок, особливого ставлення, уникати роботи за сумісництвом, політичної діяльності, урядових посад, роботи в органах місцевого самоврядування, якщо це може заперечити їх непідкупність. Також Кодекс закликає відмовлятися від надання особливих переваг рекламодавцям і групам, що переслідують специфічні інтереси, протидіяти тиску, що може здійснюватися ними з метою вплинути на висвітлення подій. Дуже обережним повинен бути журналіст при спілкуванні з джерелами, які пропонують інформацію за послуги або гроші. Торгівля за ціну інформації ставить журналіста у певну залежність від джерела[3, c. 84-85].

Незалежність журналіста надає йому можливість відверто розкривати конфлікти, що загрожують суспільству, сміливо притягати до відповідальності посадових осіб та представників влади. Тому незалежність дуже важливий чинник для демократичної преси, бо без нього неможлива ні свобода слова, ані гласність.

Останній принцип -- підзвітність аудиторії та колегам. Цей принцип етики збігається з демократичним принципом підзвітності державних інституцій громадянському суспільству. Стосовно преси, це означає, що, по-перше, ЗМІ повинні слугувати комунікативним каналом між державою та громадянами, надаючи можливість звітності державних установ і відгуку суспільства на рішення уряду або репрезентативних органів. По-друге, журналісти повинні пояснювати і коментувати інформацію, заохочувати спільноту до висловлювань критичних зауважень на адресу ЗМІ, визнавати свої помилки і бути готовими до їх виправлення. Питання професійної етики журналіста також мають обговорюватися широкою аудиторією. Журналісти повинні бути готовими до діалогу зі спільнотою з приводу журналістської етики, публічно розкривати порушення етики у пресі та інших ЗМІ, дотримуватися тих високих етичних стандартів, яких вимагають від інших.

Усі проаналізовані принципи, прийняті на міжнародному рівні, покликані забезпечити розвиток демократичної преси, її легітимність у суспільстві, відкритість інформації. Водночас основна мета Кодексу -- визначити, що у роботі журналіста з етичної точки зору є допустимим, а що ні.

Таким чином, професійна етика журналіста має особливі риси порівняно з суспільно прийнятими принципами моралі. Наприклад, тут потрібно поєднувати, з одного боку, свободу слова і відкритість інформації, і з другого -- повагу до особистості та її приватного життя.

Не можна назвати Кодекс професійної етики, прийнятий Тhе Society оf Ргоfеssiоnal Journalists, однозначно довершеним, але його дух та ідеї своєрідним чином перегукуються з кодексами етики преси у різних демократичних країнах, що доводить доцільність етичних вимог та їх універсальність для демократичної преси в цілому[3, c. 22-24]

Розділ 2 . Жанри та специфіка сучасної тележурналістики

2.1 Особливості роботи журналіста на телебаченні

Телебачення володіє значно більшою ефективністю впливу, ніж преса і радіо. Важлива особливість телебачення - особистісний, довірливо - інтимний характер телевізійного спілкування. Телебачення виступає в якості потужного комунікаційного фактора, що впливає на психологію людей різного віку, що формує їхній світогляд. У робочий матеріал тележурналіста входять усне і письмове слово, зображення, шуми, музика. Все це зумовлює і особливості телевізійних жанрів. Телебачення дозволяє аудиторії на власні очі спостерігати подія, доповнити зображення звуками (музикою, шумами, дикторським текстом і т.п.), прочитати текст (спеціально виведений на екран або демонстрований у вигляді документа), почути живий голос героя і реальне звуковий супровід події. Це передбачає наявність у журналіста здібностей режисера і оператора, навичок і вмінь роботи з апаратурою. Особливі вимоги пред'являються до телеведучого, що виконує складний комплекс функцій. Телевізійне спілкування з масовою аудиторією, потенційними телеглядачами і споживачами інформації, будується на основі іміджу телеведучого. журналістика інформація телеканал

На телеведучого покладається велика відповідальність перед тією аудиторією, яка його дивиться і слухає. Всі сказані ним слова мають великий вплив на розум і свідомість телеглядачів. На сьогоднішній день велика увага на телебаченні приділяється образу телеведучого, його харизму та впізнаваності. При всіх складових успішної телевізійної програми (жанрове розмаїття, можливість творчого втілення найнеймовірніших проектів, наявність великої кількості виразних засобів, нестандартний підхід до оформлення студії), основним чинником, здатним викликати інтерес у аудиторії, є особистість тележурналіста. Багато сучасних телеведучі при зйомках тієї чи іншої програми виступають в кадрі не тільки як журналісти, але і використовують свої артистичні дані, намагаються «грати» в кадрі, зробити спілкування з гостем і з глядачем більш цікавим і цікавим. Звичайно, це вдається далеко не всім. [7, с.56]

Також для тележурналіста важлива зовнішня привабливість. Серед важливих чинників зовнішньої привабливості фахівці виділяють наступні:
* Здоровий вигляд. Це перше за значимістю якість зовні привабливого образу телеведучого. Його зовнішній вигляд повинен випромінювати здоров'я і оптимізм. Здорові люди найбільш працездатні, схильні до творчості, їм властиві товариськість і почуття гумору.

* Гармонія рис обличчя. Ця якість має особливе значення для всіх телеведучих, але особливо для працюючих в інформаційних програмах, випусках новин, де поза статична і нерухома і основну увагу телеглядачів прикута до лиця. Що стосується провідних авторських, шоу та інших програм, то тут обов'язкова умова - відсутність явно виражених недоліків на обличчі.

* Струнка і пропорційна фігура. Наявність стрункою і пропорційної фігури бажане, але не категорична вимога до роботи телеведучого.
* Приємно звучний голос. Вокал - це найголовніше вербальне засіб телеведучого. Голос телеведучого повинен володіти приємним тембром, бути гнучким, пластичним, навантаженим емоційної теплотою. Слід завжди пам'ятати, що люди сприймають вельми чутливо його темброві відтінки, індивідуальність тієї особи, яка виголошує промову. Виразна мова телеведучого передбачає ґрунтовну відпрацювання дикції і спеціально поставлене дихання.

* Виразність жестів. Жести - це необхідний комунікативний інструмент телеведучого, а тому володіти технікою жесту - обов'язкова вимога до роботи таких професіоналів.

2.2 Жанри телевізійної інформації у прямому ефірі

Виділяють такі жанри телевізійної інформації у прямому ефірі:

1. Жанри інформаційної публіцистики.

2. Жанри аналітичної публіцистики.

3. Жанри художньої публіцистики.

У нашій курсовій роботі в першій главі ми розглянемо два жанри телевізійної інформації у прямому ефірі (жанри телевізійної публіцистики і жанри аналітичної публіцистики). [8, с.130]

Жанри інформаційної публіцистики.

Жанри телевізійної публіцистики, в яких основним зображально-виразним засобом виступає слово, жива людська мова, а формою існування - діалог (спілкування), мають особливе значення для телебачення, оскільки комунікативний процес, виражений переважно промовою з доповненням міміки і пантоміміки, являє собою одну з основ телебачення як соціальної системи, прямо відповідаючи природі екрану.

Серед жанрів телевізійної інформації можна виділити наступні, найбільш часто використовуються у прямому ефірі:

1. Інформаційне повідомлення (відеосюжет).

2. Замітка - інформаційний жанр журналістики, коротке повідомлення, в якому викладається будь-якої факт. На телебаченні в цьому жанрі виступають усне повідомлення і відеозамітка.

3. Звіт.

Тематична основа звіту, як правило, офіційна подія значного соціального, нерідко державного значення. Цим і пояснюється необхідність «протокольної» фіксації, детального і тривалого показу.

Звіт може вийти в ефір і без журналістських коментарів. Так роблять у тих випадках, коли необхідно продемонструвати неупередженість у висвітленні події. Скажімо, той чи інший захід повністю записують на відеомагнітофон, потім показують його у зручний для глядачів час у скороченому вигляді.

4. Виступ (монолог в кадрі). Будь-яке звернення людини до масової аудиторії з телеекрану, коли сама ця людина є основним (найчастіше єдиним) об'єктом показу, і є виступ у кадрі. Виступ може супроводжуватися показом кінокадрів, фотографій, графічних матеріалів, документів; якщо виступ відбувається за межами студії, може бути використаний показ навколишнього оточення, ландшафту, проте основним змістом виступу завжди служить монолог людини, яка прагне донести до телеглядачів не тільки конкретну інформацію, а й своє ставлення до неї.

5. Інтерв'ю. Інтерв'ю для журналіста - це, з одного боку, спосіб отримання інформації шляхом безпосереднього спілкування з людиною, яка володіє цією інформацією, а з іншого - публіцистичний жанр у формі бесіди, діалогу, в якому журналіст на екрані за допомогою системи запитань допомагає як можна повніше, логічно послідовно розкрити задану тему в процесі телевізійної передачі. Інтерв'ю як жанр займає особливе місце на телеекрані. Фактично немає жодного випуску новин, де б журналісти ні задавали питань компетентним людям, не зверталися до учасників різних подій, ні цікавилися думкою оточуючих про тих чи інших важливих подіях. Інтерв'ю - неодмінний елемент багатьох складних телевізійних форм. Рідше вона використовується для створення самостійної передачі.

Залежно від завдання, поставленого журналістом, розрізняють інтерв'ю-думка (вислів з ??якого-небудь приводу) та інтерв'ю-факт (повідомлення про що-небудь відомому цій особі).

Використовують жанр інтерв'ю лише тоді, коли беруть інтерв'ю, може сказати більше, ніж журналіст, або коли беруть інтерв'ю, своїм виступом підтримує якусь суспільну кампанію, якщо дане питання стоїть в центрі уваги багатьох людей і потрібно з'ясувати їхні погляди. Опитані традиційно діляться на три категорії:

1) політичні та державні діячі, фахівці та інші люди, що володіють специфічними знаннями в якійсь конкретній області; їх опитують, щоб дізнатися про що-небудь;

2) знаменитості, яких опитують для того, щоб подробиці їхнього життя та діяльності стали надбанням широкої публіки;

3) звичайні люди, з якими ми зустрічаємося вдома, на вулиці, на службі, і в них беруть інтерв'ю, щоб з'ясувати громадську думку про ту чи іншу подію.

6. Репортаж - найбільш поширений, дієвий, провідний жанр тележурналістики. Термін «репортаж» походить від фр. reportage і англ. report, що означає повідомляти.

Репортаж - жанр журналістики, оперативно повідомляє для телебачення про будь-яку подію, очевидцем або учасником якого є кореспондент. У репортажі на перший план виходить особистісне сприйняття події, явища, відбір фактів автором репортажу.

Описова функція - головна в творчій роботі репортера. Репортер дивиться на подію очима телеглядача (точніше, телеглядачі бачать події очима оператора та репортера). А оскільки описова функція здійснюється камерами, репортерові залишаються закадрові пояснення, розповідь про неочевидних обставин того, що відбувається.

Немає ніякого протиріччя в тому, що, з одного боку, телерепортаж відображає життя у формах самого життя, тобто максимально наближений до реальної дійсності, об'єктивний по суті своїй, а з іншого боку, сутнісним властивістю жанру стає те, що суб'єктивне сприйняття події репортером виходить на перший план, журналіст у більшості випадків виступає свідком, а іноді й учасником відбиваного дії. За способом трансляції розрізняють прямий репортаж і фіксований. Прямий репортаж транслюється в ефір у момент вчинення дії та здійснюється за допомогою пересувної телевізійної станції (ПТС). Неможливість показати подію в момент її звершення або в її реальному часовому обсязі вимагає її фіксації.