Свобода слова і відповідальність тележурналіста (на прикладі телеканалу "1+1")

Жанри аналітичної публіцистики.

1. Коментар

Телевізійний коментар - це найчастіше різновид виступу в кадрі. Втім, все ширше використовується закадровий коментар і супроводжується спеціально підібраними відеокадрами.

Коментар відноситься до аналітичної публіцистиці тому, що при досить широкому охопленні подій коментатор, слідуючи своєї головної мети, висвітлює, насамперед, причинно-наслідкові зв'язки між подіями, говорить про можливі наслідки того, що відбувається. Основу коментаря як жанру становить відкрита авторська оцінка, аналіз.

2. Огляд Оглядач розглядає факти в їх взаємодії, розкриває існуючі між ними причинні зв'язки, відшукує в одиничному загальне, огляд відрізняється широтою дослідження матеріалу на відміну від коментаря, в центрі якого може бути одиничний факт чи подія, матеріал огляду обмежений нерідко хронологічними рамками. Предмет даного жанру - суспільні події, а мета - пред'явлення глядачам причинно-наслідкових зв'язків.

3. Бесіда Бесіда, прес-конференція та дискусія носять діалогічний характер і ведуть свій родовід від інтерв'ю бесіда - це специфічний телевізійний жанр аналітичної публіцистики, що представляє собою діалогічну форму повідомлення. Широко представлений в програмах. Присвячений темам, що становлять суспільний інтерес: політичним, економічним, соціальним, морально-етичним, науковим і нерідко переростає в дискусію.

Наявність конфлікту, зіткнення різних точок зору, розвиток думки, що рухається, однак, за заздалегідь наміченим сценарієм (сценарним планом), а в результаті - вирішення конфлікту шляхом вибору найбільш переконливих аргументів, значущість проблематики, цікавість - всі ці якості зумовлюють дієвість і популярність таких передач , а разом з тим і складність їх здійснення.

4. Дискусія Дискусія (від лат. Discussio - дослідження, розгляд, обговорення) - жанр, привабливий для телеекрану, бо демонструє процес живої думки, її народження, розвиток і рух до мети, що відбувається на очах у глядачів. Зіткнення різних думок включає телеаудиторію в процес дослідження, активізуючи інтелектуальну діяльність, долаючи пасивність, характерну для сприйняття готових істин. Звідси високий пізнавальний потенціал жанру.

5. Ток-шоу У перекладі з англійської дослівно - розмовне видовище, розмовне подання. Ток-шоу, поєднує ознаки інтерв'ю, дискусії, ігри концентруються навколо особистості ведучого. Це максимально персоніфікована екранна форма. Такому взаємовпливу, взаємодії форми і її творця в першу чергу сприяють необхідні особистісні якості: розум, винахідливість, чарівність, гумор, вміння зацікавлено слухати, пластично рухатися та інше. Істотними є також і зовнішні обставини: певне місце і суворо дотримувана циклічність, тобто регулярна повторюваність у програмі, розрахована на збудження у свідомості масового глядача стану «нетерплячого очікування зустрічі».

6. Прес-конференція Прес-конференція - різновид інтерв'ю з великим числом інтерв'юерів, які ставлять питання одному або декільком добре обізнаним в певній області особам.

Короткий інструктаж для журналістів, який орієнтує їх у програмі того або іншого важливого (офіційного) події і бажаних аспектах його освітлення, називається брифінгом. Однак не слід розуміти брифінг тільки як спробу представників урядової установи вплинути на хід висвітлення тієї чи іншої кампанії, акції або зустрічі глав держав.

7. Кореспонденція («передача») Подібно іншим жанрам аналітичної публіцистики, кореспонденція прийшла на телебачення з газети і радіомовлення. Але цей термін не прижився на ТБ. Замість «кореспонденція» прийнято говорити просто: «передача» »Не будемо сперечатися з професійним жаргоном. Важливіше зрозуміти специфіку цього чи не найпоширенішого жанру. Не претендуючи на художню образність, властиву нарису, проста «передача», подібно газетної кореспонденції, повідомляє факти, причому факти проаналізовані, узагальнені. Це жанр аналітичний, який розробляє на конкретному матеріалі ту чи іншу актуальну проблему, взяту в досить обмеженому масштабі. Тематика кореспонденції практично безмежна: господарство, мистецтво, бізнес, винахідництво, події міжнародного життя і т.д. [7, с.75] .

Таким чином, пряма передача може широко використовувати як елементи жанрів інформаційної публіцистики, так і аналітичної публіцистики, і вбирає в себе їх емоційну цінність, стає більш живою, цікавою і яскравою.

Розділ 3. Новини на українському телебаченні (на прикладі телевізійної служби новин телеканалу «1+1»)

3.1 Огляд та характеристика телеканалу «1+1»

Інформаційні програми на телебаченні відзначаються як головні складники рейтингів провідних українських телеканалів. У свою чергу, рейтинг інформаційних передач залежить від процесу одержання аудиторією щоденної інформації й професіоналізму ведучих та журналістів телевізійної служби новин. Вони зображують головну частину інформаційного потоку сьогодення, що доповнює, збагачує та розвиває інформаційну картину світу та відображає її в контексті телемовлення. «Інформаційні програми необхідні для відображення суспільного життя, найбільш важливих та актуальних фактів, подій, явищ, для задоволення потреб телевізійної аудиторії».

Слід зазначити, що сьогодні в українському суспільстві існує великий попит на телевізійні новини. Як відомо, першою спробою створення професійних теленовин в Україні, став проект Міжнародного медіа центру «Вікна». У 1993 році українські журналісти проходили стажування на телерадіокомпаніях Бі-Бі-Сі, Німецька хвиля та інформаційне агентстві.

Reuters. Цей навчальний курс підвищив професійність українських журналістів, відповідно до західних стандартів об'єктивного відображення дійсності на телеканалі.

«З огляду на формування українського інформаційного простору в історичній, економічній та політичній проекції, у країні починають створюватися нові телекомпанії. За чотири - п'ять років у медіа бізнесі з'явилися потужні лідери, які поступово перетворюються на мережеві телеканали. Власники новостворених телекомпаній виділяють великі кошти на розвиток інформаційного мовлення, що дає змогу випускати в ефір якісний конкурентоспроможний продукт. Галузь новин стає більш динамічною».

Необхідно зазначити, що сучасні інформаційні програми на телебаченні характеризуються подібними рисами:

постійним розширенням спектра інформації;

розширенням тематики;

гостротою і актуальністю тем;

прискоренням мовленнєвого темпу подачі інформації

збагаченням лексики;

свободою та професіоналізмом ведучого/ модератора;

Ведучий теленовин для сучасної людини - особлива сила, що поєднує її з усім світом, стверджуючи, що попри всі особисті негаразди та глобальне потепління - жити варто.

Розглянемо принцип роботи телеведучих в інформаційній редакції телевізійної компанії на прикладі діяльності телеканалу «1+1» та телевізійної служби новин (ТСН). Канал має 24 години щоденного ефірного мовлення. Технічне покриття території України - 95% . (Ілюстрація №1) Інформаційна служба новин «ТСН» щоденно видає в ефір близько чотирьох випусків новин, до яких входить вечірня програма та блок ранкових новин.

Телевізійна Служба Новин каналу "1+1" збирає біля телеекранів мільйони глядачів, а її ведучі стали справжніми зірками телебачення. Згідно з результатами соціологічних досліджень, ТСН має найвищий поміж вітчизняних інформаційних програм рівень довіри глядачів. Підсумковий випуск ТСН з оглядом головних подій політичного, суспільного і культурного життя країни та світу за минулий тиждень - щонеділі о 19:30.

Професіоналізм авторів Телевізійної Служби Новин визнають досвідчені фахівці по той бік земної кулі. Відома телевізійна корпорація CNN прийняла рішення ввести Україну до своєї прямої кореспондентської мережі. Українським контриб'ютором став канал "1+1" та його служба новин ТСН. "1+1" увійшов до списку кількох десятків телекомпаній, що надають Центру мовлення CNN якісний інформаційний матеріал та високопрофесійні репортажі. Трансляційна мережа "World report" охоплює майже всю планету, і тепер сюжети з України дивляться усі частини світу: Азія, Америка, Західна та Східна Європа.

Створена професіоналами, Телевізійна Служба Новин працює для своїх глядачів. [15]

Випуски «ТСН» характеризуються власним стилем, чіткою організацією інформації та фаховістю ведучих. Телеканал має своїх власників, своїх замовників. Тому формування редакційної політики каналу, залежить від соціальних замовлень та політичних уподобань власників телеканалу. І дійсно в українських новинах відчувається значна заангажованість. Дивлячись канали, треба знати їх власників. Студії новин часто перетворюються на політичні проекти, й журналісти мають працювати на таких замовленнях.

Стосовно професійної діяльності телеканалу «1+1» - їх інформаційні стандарти підкріпленні універсальним підґрунтям професійної журналістики. Відзначаємо, що особистий стиль ТСН, коригований елементами стилю викладення новин закордонного типу: достовірність, точність, об'єктивність, збалансованість тощо. Власне кажучи, канал використовує у своєму телеефірі стиль Британського та Американського типу ведучого. Загалом такі положення працюють лише в конкретному прикладі, та на особистий манер самого ведучого теленовин.

Так наприклад, усім відома пара ТСН Ілона Довгань та Віталій Гайдукевич (у минулому обидва працівники каналу НТН) запровадили новий стиль новин, більш розкутий та невимушений. Розмовна форма, без машинального зчитування з телесуфлера підготованої інформації - це стиль їх повідомлень. Але це не відштовхує від них потенційну телевізійну публіку, натомість «вільне» поводження, додає новинам «легкий смак» та цікавість з боку глядачів різного соціального рівня. Натомість, від цього ведучі не втрачають авторитетний вигляд та довіру. Саме ці журналісти ТСН, запровадили справжній сучасний проект теленовин із двома ведучими на українських каналах.

Загалом, два ведучі в інформаційній студії - це західна інновація. До речі, внесення другого ведучого змінило комунікаційну основу традиційного ведення теленовин на «1+1» (пригадаємо самостійну роботу в ефірі Алли Мазур, Людмили Добровольскої, Андрія Тичини та інш.). Загалом, можна сказати про так звані додаткові навантаження, що значно розширили «драматургію» теленовин ТСН. Два ведучих, два імені, два типа особистості, створили на мій погляд, новий жвавий образ - несподіваний і цікавий. На відмінно від інших телеведучих - підкреслено нейтральних, «пара каналу 1+1» - Ілона Довгань та Віталій Гайдукевич у своїх інформаційних випусках інтонаційно й мімічно демонструють власне відношення, а також спілкуються один з одним у кадрі, що є безумовним плюсом. Бо об'єднані пари ведучих, здатні значно змінити сприйняття програми глядачем, додати інтерес до неї, підняти рейтинг новин, можуть органічно представити різні точки зору.

Однак часом спілкування ведучих виглядає нещирим, награним, фальшивим. Цілком закономірно, така ситуація може викликати нерозуміння й навіть роздратування значної частини телеглядачів. Фальш - єдиний гріх, що глядач ніколи не зможе простити телебаченню.

Цілковиту протилежність відображає Олесь Терещенко у парі з Наталією Мосейчук. Вони працюють лише у рамках Британської типу ведучого: не дозволяють своїм емоціям прикрасити повідомлення, їх стиль сфокусований не на індивідуальності ведучого, а на самих новинах.

3.2 Майстерність та професіоналізм ведучих телеканалу « 1+1»

Щоб стати телевізійним ведучим, не потрібні якісь виняткові риси особистості, скоріш необхідна відсутність деяких рис, які телеекран незмінно оголює.

Журналіст телебачення, що починав колись репортером у телевізійній програмі, згодом може зайняти вищу посаду в ієрархії престижу. (Престиж забезпечується поточною появою на екрані з найважливішими новинами дня.)

Загалом сучасне телебачення має у своєму складі сім одвічних амплуа телевізійного журналіста, що і створюють центральну ланку в мережі побудови телевізійного каналу:

репортер;

інтерв'юер;

коментатор;

оглядач;

модератор;

шоумен;

ведучий новин;

Згідно з впровадженими законами інформаційної журналістики, телеведучий - це не лише людина, що «відображає події дня». Разом із новинами ми одержуємо якесь психологічне підживлення або навпроти, відчуваємо його відсутність.

Згадаємо часи коли радянські ведучі освоювали мікрофон, і ще ніхто не

писав книжок про електронні дива й тим паче не сформулював, що диктор зобов'язаний нести з екрана кращі риси своїх сучасників. Доброзичливість, делікатність, чарівність, внутрішній такт дикторів того часу викликали довіру. Віра й симпатія, що переросли для декількох поколінь телеглядачів у потребу бачити телевізійних ведучих на екрані постійно.

Професія диктора така, що він може вчитися майстерності в драматичного актора, музиканта, у конферансьє. Природа спілкування актора на сцені зі своїм партнером інша, чим, скажемо, у диктора зі своїм співрозмовником. Диктор - це та людина, що поєднує глядачів з телебаченням у єдине ціле. Часи змінилися, професія диктора стала більш поширеною, та професійно досконалою. Старі поняття та визначення набули нового значення. Видатні диктори стали іменуватися - ведучими теленовин. Але головна сутність професії телеведучого, залишилась не змінною. [5, с. 96]

Ведучий на сам перед, постає перед глядачем людиною свого кола, тобто виразником довіри : «один з нас». «Він тримається вільно, але не розв'язний. Упевнений у собі, але не самовпевнений. Голос і погляд - інструменти, на яких він майстерно грає». Він виконує не лише інформаційну функцію, але й інтегративну - поєднує, консолідує аудиторію. Ведучий - завжди уособлення спокою й стабільності. Складне завдання - давати глядачам упевненість у тім, що вони одержують саме об'єктивну, саме правдиву, саме свіжу та необхідну інформацію. Таке враження справляє Алла Мазур, ведуча новин. Вона викликає довіру чи не у всіх глядачів, завжди спокійна, розсудлива - ми вже звикли вмикаючи новини чути її голос з телеекрану, за роки журналістської практики Мазур стала довіреною особою мільйонів українців.

Конкретизуючи проблему взаємодії інформаційного каналу і його аудиторії, цілком доречно звернутися до хрестоматійно відомої формули Г. Лассуэлла. Вона формулює структуру масової комунікації, Сукупність цих елементів виглядає таким чином: "Хто повідомив - що - по якому каналу - кому - з яким ефектом". В елементі «хто повідомив», важливі принаймні два фактори, що характеризують джерело інформації: його "солідність", авторитет, кредит довіри в аудиторії; тип особистості журналіста, особливості його подання й власної ролі в діяльності даного засобу інформації, а також про значення ЗМІ в долях суспільства, країни.

Телеведучий сприймається як «учитель» людства. Як відомо, репортера годують ноги, аналітика - голова, а ведучі теленовин виразно читають тексти, відрізняючись від старих дикторів тим, що розуміють їхній зміст. Розуміння - важливий компонент. За нього телеведучі у США одержують більше репортерів, хоча вони "тільки" читають текст і беруть участь у його підготовці, у компонуванні випуску. Новина для телеведучих - гнучкий матеріал, що не досяг свого потенційного глядача. Завдання ведучого в цьому випадку донести цей матеріал і оформити його відповідно до професійної техніки. З «сухого» достовірного повідомлення, йому необхідно побудувати насичений текст (підводка до сюжету). Сьогодні заохочується аргументований, зважений, спокійний підхід до подій. Позиція ведучих новин - у жодному разі неповинна бути моралізаторською, містити оцінку фактів. У новинах не місце викривальному пафосу або глузуванню; дотримання етичних норм у відносинах із владою так само обов'язково, як і у всіх інших випадках. Інколи у інформаційному повідомленні все ж- таки простежується оцінка журналіста, його інтерпретація та відношення. Вона не обов'язково виражена прямо, через необхідність об'єктивної оцінки. Але судити про неї можна потому, яке місце в блоці новин займає повідомлення, скільки часу або місця йому приділено, і відповідно якими засобами донесене до аудиторії глядачів - майстерно підготовлено телеведучим новин. Наскільки переконливий ведучий і чи підходить він під критерій довіри з боку телеглядачів. [5, с. 67].

Психологи з'ясували, що по наявності (або відсутності) наступних трьох компонентів - воля, інтелект, совість, людина робить висновки, судження про оточуючих людей. За цими параметрами люди судять і про ведучих новин. І від цих же трьох величин залежить, виявляється, їх рейтинг. «Репутація телеканала може підвищитися чи нівелюватися залежно від манер і поведінки ведучих новин. Чудовий ведучий може значно збільшити рейтинги каналу, тоді як поганий ведучий - суттєво зменшити. Минули ті часи, коли диктор телебачення в класичному костюмі розповідав новини так, наче оголошував імена шановних гостей на урочистому прийомі.

Найголовніше на телебаченні - це персоналії. Канал одноманітних професіоналів - це не помітний крок до зниження рейтингів каналу. Бо через ведучих новин канал вільно чи невільно позиціонує себе і свою власну сутність. У Ілони Довгань вона життєствердна, оптимістична; у Алли Мазур та Людмили Добровольскої - стримана, виважена, а в Андрія Тичини, Олеся Терещенко, з боку суб'єктивного погляду - прісна, нудна і зарозуміла.

подача інформації у різних зірок своя. Наприклад Алла Мазур підносила новини більш жорстко, динамічно та зважено, але вела новини бездоганно. Ніяких помилок у подачі інформації. Але в її роботі відчувається деяка відчуженість від події у країні. Звичайно, у глядача перше враження складається від зовнішнього вигляду ведучого. Мазур завжди виглядала ідеально на екрані, дуже жіночно. Завжди акуратний макіяж, зачіска. Правильно підібраний костюм і прикраси.

На зміну їй прийшла більше енергійна й молода особа - Ілона Довгань.

Одразу зустрічаєш погляд: розумний, гострий, інколи трошки лукавий, інколи навіть іронічний, але ніколи не відсторонений. Довгань володіє даром зосередження уваги глядача на найголовнішому, природно та чітко артикулює українською мовою, що на нашому телебаченні вже саме по собі є досягненням. Та на жаль, 2010 року Ілона Довгань завершила свою кар'єру на телеканалі 1+1.

Значною мірою у веденні інформаційного випуску, текст у значній мірі сприяє виразності телеведучих. Його пантомімічний грим відбиває внутрішній стан поводження, викликаючи активну увагу й привабливість. Цікаво що у телевізійних ведучих ТСН своя особиста характерна манера подання інформації. Деякі з них більш схильні до суттєвих пауз; мовні періоди, тобто зниження й підвищення тембру, в кожного своя; мовна мелодія ( що у жодному разі не повинна бути монотонною), має свій характерний темп.

Кажучи про важливість мовлення й дикції телеведучого, потрібно дати характеристику вимові Алли Мазур та Людмили Добровольскої що під кутом суб'єктивного погляду, має специфічний швидкий темп. Ця динаміка мовлення є безперечно показником професійного надбання та майстерності ведучого загалом. Але неймовірно швидкий темп, деколи перешкоджає логічному сприйняттю інформації аудиторією. Складається враження, що ведучий відображає події дня не розуміючи самої теми інформації.

Отже головне завдання ведучого теленовин донести до глядача останню інформацію, використовуючи професійну основу майстерності журналіста. В цьому випадку, фактично, відбувається звуження професії тележурналіста до функцій модератора. З цього постає інше питання: “Яким чином сьогодні визначаємо професійність телеведучого? Або ж саме за його “дикторську майстерність”, виразність читання та суміжність інших журналістських навичок, чи за його природжену харизму та акторські здібності.”. Загалом актор і ведучий - це дуже близькі професії, у яких є загальні необхідні навички. Але ж у кожного формату свої вимоги, тому акторська майстерність у чистому розумінні може проявлятися лише у веденні передач ігрового та художнього плану. В інформаційних програмах акторську майстерність особливо не проявиш. Ці вимоги можуть бути дійсними лише в залежності від способу подання, що позиціонує канал. Чи то Британський тип - де робота ведучого полягає в тому, щоб донести інформацію, а не, так би мовити, проявити себе. Чи протилежний цьому - Американський.

У багатьох телеведучих акторська майстерність виробляється майже підсвідомо - йдеться про персональний стиль реагування і ведення розмови. Це, звичайно ж, включає певні акторські навички. Але трагічно, якщо особистість ведучого повністю підмінюється сконструйованим, придуманим образом. Телеведучому не потрібно створювати образи, не потрібно вірити в придумані автором пропоновані обставини, тому що в його роботі вони продиктовані життям. Тобто існує декілька позицій з приводу цього питання й обидві невичерпні. На сам перед все залежить від сутності та характеру самого ведучого. Бо з іншого боку, акторські навички телеведучим потрібні, так само як і технічні: сценічна мова, сценрух. Оскільки іноді за допомогою міміки, телеведучі спроможні підсилювати ту або іншу інформацію або інтонацією додати певний акцент тому або іншому сюжету. Саме цим професійним критеріям дотримуються ведучі Телевізійної Служби Новин. Акторами у кадрі, в гарному значенні цього слова, є певною мірою Наталія Мосейчук, Ілона Довгань. Я гадаю, ці дві телеведучі ідеально поєднують талант телевізійний та артистичний. Акторські здібності, загалом лише доповнюють майстерність ведучого. Загалом і завдяки ним він має можливість утримувати аудиторію біля екранів, вести бесіду із гостем у студії. Ця майстерність та харизма називаються умінням продукувати й утримувати певний образ телеведучого.

В українському телеефірі, зокрема в інформаційному, не надто багато артистичних телеведучих. Вони чомусь усі однаково красиві, стильні, здебільшого зі смаком вдягнуті, з ідеальною дикцією, зі вдалою манерою подачі інформації, але лише одиниці вирізняються, вхопили і вдало використали артистичну «родзинку».

На моє глибоке переконання, кожен телеведучий обов'язково мусить бути артистом, але тут головне пам'ятати про різну роль, яку виконує артист на сцені і телеведучий з екрану. Якщо актор намагається зачепити всі найпотаємніші струни вашої душі, коли хоче почути ваш сміх чи побачити на обличчі глядача сльозу, телеведучий мусить бути надзвичайно обережним, користуючись своїм артистичним хистом. Це варто робити з ювелірною майстерністю - зважено, тонко і філігранно. Свою роль телеведучий мусить грати бездоганно, а ще краще - не грати, а співпереживати героям своїх програм. Навіть у новинах це допустимо, просто завжди треба бачити перед собою моральну та професійну межу і пам'ятати, що телеведучий, попри всю емоційність - сторонній спостерігач, хоча й він жива людина, і йому властиво хвилюватися! Іноді тремтливі нотки у голосі ведучого скажуть більше про трагедію, аніж яскраве відео чи глибокий текст. Водночас, далеко не кожен хороший актор може стати майстерним телеведучим, і навпаки. Не переграти - не менш важливо, чим бути абсолютно беземоційним.

Висновки

Досліджуючи питання свободи слова та відповідальності тележурналіста на прикладі телеканалу «1+1» ми з`ясували усі компоненти успішного функціонування телеканалу та діяльності журналістів. Також ми глибше розглянули питання свободи журналістської діяльності в контексті журналістської етики.

Сучасне телебачення змінюється та розвивається разом зі змінами та розвитком суспільства, тому потребує перегляду моральних орієнтирів, на які спиратимуться журналісти у своїй фаховій діяльності. Отже, набуває актуального значення проблема формування професійної етики журналіста на сучасному етапі розвитку демократії в Україні.

Професійна етика впливає на діяльність та поведінку журналіста через систему цінностей, на самостійне затвердження яких його орієнтує. Значення етики полягає у запровадженні в суспільне життя критично вивіреної сукупності цінностей і норм - певного стандарту людської моральності. Ситуація в сучасному посттоталітарному суспільстві робить зазначену роль етики актуальною особливо для журналістики, яка впливає на масове сприйняття суспільством демократичних ідей та їхнє вкорінення в політичному й соціальному житті. Приписи професійної журналістської етики базуються на прийнятих у суспільстві моральних цінностях і, водночас, являють собою механізм легітимації у суспільстві цінностей .

Суб'єктом масово-інформаційної діяльності є журналіст. У якій би галузі журналістки він не працював, його праця завжди пов'язана з творчістю.
Про прагматизм цього виду творчої діяльності говорять так багато, що створюється враження, ніби журналістика в цілому не самодостатня, вона слугує не метою, а засобом досягнення якихось інших цілей, які лежать поза нею: перенесення інформації від індивідуального джерела до масового споживача, формування в певному напрямку громадської думки, забезпечення прийняття конкретних урядових рішень. А відтак, побутує думка: результат творчості журналіста - не сам матеріал, а спричинений ним ефект.

Журналістка завжди балансувала між творчістю й ремеслом, між словом і відповідальністю за нього. Вона є ремеслом тому, що має ужитковий характер, спрямована на досягнення очікуваного результату, пов'язано це із формуванням громадської думки в певному напрямку, із службовим характером пильності журналіста. Журналістика - це творчість тому, що пов'язана і народженням нових духовних сутностей, з створенням раніше неіснуючих, невідомих, суспільно-корисних цінностей.

Тележурналіст виконує чимало функцій у нашому суспільстві, він розважає, інформує та навчає, але основною метою його діяльності є формування громадської думки на тлі правдивих фактів та суджень, в яких він сам участі не бере. Тележурналістика не повинна бути інструментом в руках пропагандистів, вона є зброєю тих, на чиїй стороні правда. Але щоб ця зброя була справною, а брехня не мала лику правди, існує свобода слова та відповідальність за нього, місія яких врегулювання стосунків між потоком інформації та її пошуковцем - журналістом.

Зрозуміти різні складові глобальної етики особливо важливо сьогодні, коли спостерігається бурхливий розвиток інформаційних технологій. І враховуючи це, розробляються міжнародні етичні принципи, як мас-медіа і журналістів, так і така нова сфера діяльності, як етика інформаційних магістралей. Якщо простежити історію та тенденції формування етичних засад і принципів засобів масової комунікації у світі, можна побачити, що ці засади розвивалися на регіональному та національному рівнях. Питання про розробку міжнародного кодексу професійної етики досі залишається спірним, хоча, на думку прибічників такого кодексу, його існування являє собою один з найважливіших факторів встановлення нового міжнародного порядку в галузі інформації та комунікації.

Навіть з появою документів, в яких так чи інакше відображені професійні та етичні засади, знайомство з ними є лише особистою справою кожного журналіста. Як наслідок, чимало журналістів і донині мають лише смутну уяву про Кодекс професійної етики українського журналіста, про міжнародні документи.

Тому є потреба включати ці професійно-моральні постулати в робочі документи певних редакцій, у тексти трудових угод тощо. Дієвим заходом могла би стати повна заборона на наймання журналістів для піару владними структурами, введення законів про покарання за недотримання професійної етики в інтернеті. Але, які б умови не складалися, яка б ідеологія не існувала у суспільстві, основа професіоналізму - духовна моральність кожного журналіста.

Знання норм професійної етики допоможе журналістові зробити правильний моральний вибір, узгодивши суспільні, редакційні й особисті інтереси. Ціннісно-етичні вимоги є орієнтирами в оцінках, судженнях журналістів, пропонують благородні мотиви служіння суспільному благу й людині, регулюють дії, поведінку, вчинки.

Список використаної літератури

1. Архів телеканалу - /[Електронний ресурс] / Режим доступу:

// ТСН@ 1plus1.net//

2. Бакинська О. Культура телевізійного мовлення та його вплив на телеаудиторію. Телерадіожурналістика: історія, теорія, практика, погляд у майбутнє / Збірник науково-методичних праць - Львів: Ред. - вид. відділ Львівського університету, - 1997. - 160 с.

3. Блюм Р. Етика засобів масової інформації: проблематика та практика / Р. Блюм // Сучасне та майбутнє в плюралістичному суспільстві / за ред. Л.З. Москаленка та ін. -- К. : Центр вільної преси, 1999. -- С. 82--87.

4. Вікіпедія. Журналістська етика /[Електронний ресурс] /Режим доступу:

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0

5. Гуревич П. С. Пригоди іміджу: Типологія телевізійного образа й парадокси його сприйняття. - М.: Мистецтво, 1991. - 290 с.

6. Городенко Л. Засоби масової інформації у контексті громадської думки: формування, функціонування, жанрові прийоми: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка; Інститут журналістики. -- К., 2003. --390 с.

7. Дмитровський З. Телевізійна журналістика. Навч. Посібник. / Зенон Дмировський. - Львів: Вид-во «ПАЇС», 2006. - 208 с.

8. Добринін С.А. Особливості телевізійної коммунікаціі у сучасних проектах із двома ведучими. 2006. - 325с.

9. Жугай В. Проблеми якісної продукції в українському телеефірі // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. - метод. праць. Львів, 2000. - 387 с.

10. Енциклопедія поглядів і жестів/ [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: http://megasite.in.ua/62718-enciklopediya-poglyadiv-i-zhestiv-pochatok.html

11. Іванов В.Ф., Сердюк В.Є. Журналістська етика/ 2-е вид, випр. - К.: Вища школа, 2007. - 231 с

12. Кузнецова ОД. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень: монографія /О.Д. Кузнецова. -- Л.: Світ, 1998.

13. Михайлин І. Л. Історія української журналістики : Підручник / І. Л Михайлин; К. : Центр навчальної літератури, 2003. - 720 с.

14. Москаленко А.З. Вступ до журналістики / А.З. Москаленко. -- К.: Школяр, 1997. -- 297 с.

15. Сайт каналу 1+1 [Електронний ресурс] - //1plus1.net//

16. Темех Н. Українське телебачення і формування духовності молоді: теорія і практика/ Наталія Темех. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. -478 с.

17. Приступенко Т. О. Теорія журналістики./ Етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації: Навч. Посібник. - К. : Ін-т журналістики, 2004. - 375 с.

18. Пенчук І.Л. Телевізійна журналістика: /Методичні матеріали до вивчення дисципліни для студентів зі спеціальності Журналістика// 2004. - 163 с.

19. Українське законодавство : Засоби масової інформації. -- К., 1999. 524 с.

20. Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку: зб. наук. пр. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького / С.М. Квіт (відп.ред.кол.). -- Черкаси, 2007. -- 528c.

21. Шаповал Ю. Г. Телевізійна публіцистика: методологія, методи, майстерність: Монографія. //- Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002. - 233 с.

22. Яковець А. телевізійна журналістика:теорія і практика:посібник. - 2-ге вид., доповн. і переробл. / Анатолій Яковець. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009 - 262 с.

Размещено на Allbest.ru