Редакторська та видавнича діяльність Івана Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики

УДК 665.254.22:821.161.2 Франко

Автореферат дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій

Редакторська та видавнича діяльність Івана Франка

Спеціальність 27.00.05 - теорія та історія видавничої справи та редагування

Василенко Михайло Григорович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. редакційний франко газетний журнальний

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Тимошик Микола Степанович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, завідувач кафедри видавничої справи та редагування.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Мелещенко Олександр Костянтинович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, завідувач кафедри міжнародної журналістики;

кандидат філологічних наук, доцент Надточій Олена Леонідівна, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, кафедра журналістики, реклами та РR-технологій Інституту української філології та соціальних комунікацій.

Захист відбудеться „14„ жовтня 2008 р. о 16 год. На засіданні спеціалізованої вченої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка (04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36\1), Інституту журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано „13„ вересня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук, доцент Шевченко В. Е.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми „Редакторська та видавнича діяльність Івана Франка” зумовлюється потребою вивчення малодосліджених сторінок цієї сфери його творчої діяльності, переосмисленням редакторської та видавничої справи Івана Франка в наш час і грунтовного й цілісного вивченні цього явища, виявлення причин замовчування в ідеологічному аспекті, коли в минулі більшовицькі часи і твори і матеріали щодо його творчості й діяльності як редактора та видавця, певні аспекти не допускалися в науковий обіг, а художні, наукові, літературознавчі, публіцистичні твори ідеологічно „редагувалися”.

Осмислення діяльності І. Франка в цій галузі є неоціненним багатством для науки й громадської діяльності, широких практичних потреб у наш час. Злободенність його ідей і діяльності сьогодні вкрай необхідна. Актуальність обраної теми викликана потребою повноцінного вивчення діяльності І. Франка, ефективного впливу на самосвідомість тих, хто працює у цій сфері, формує громадську думку, зміцнює Українську державу.

Зв'язок роботи з науковими проблемами, програмами, планами і темами. Дисертація виконана у контексті напряму науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Розбудова державності України” (номер державної реєстрації - 196015204), Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка „Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (№ 01 БФ 045-01) і кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка „Історія видавничої справи”. Наукова проблематика дисертації безпосередньо пов'язана з лекційними курсами та практичними заняттями з нормативних предметів „Історія видавничої справи”, „Основи видавничої справи та редагування”, „Редакторська майстерність”.

Мета дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю глибокого вивчення, аналізу, узагальнення, синтезу та систематизації знань про першого професійного редактора та видавця І. Франка у контексті становлення, розвитку і функціонуванні видавничої справи та редагування. Основній меті підпорядковано такі завдання: - увиразнити засади, принципи редакційно-видавничої справи І. Франка; - окреслити головні тенденції та особливості видавничої діяльності І. Франка; - з'ясувати вимоги Франка до змісту і форми авторських матеріалів; - визначити роль і місце І. Франка як фундатора та організатора видавничо-редакційної справи в Галичині; - дослідити поетапність газетних, журнальних і книжкових видань; - проаналізувати організацію Франком літературно-художніх, наукових, пізнавальних і партійних видань; - вивчити причини „ідеологічно редагованої” спадщини І. Франка; - встановити теми, ідеї, проблеми публікацій „Літературно-Наукового Вістника” (далі - ЛНВ) періоду редакторства та видавця І. Франка; - виявити погляди й позицію І. Франка щодо мови українських видань.

Об'єктом дослідження є видавнича та редакторська діяльність І. Франка у контексті його літературно-художньої, науково-публіцистичної праці. В об'єкт дослідження вперше вводяться праці, які він друкував у різноманітних виданнях, але які з огляду на ідеологічні заборони тривалий час не допускалися до вивчення, а також часописи, альманахи, книги, періодичні збірники Наукового товариства ім. Тараса Шевченка - ЛНВ, „Записки Наукового товариства Шевченка” (далі - Записки НТШ), „Етнографічні збірники”, „Пам'ятки українсько-руського письменства”, „Жерела до історії України-Руси”, „Збірники філологічної секції”, „Матеріали до українсько-руської етнології” тощо.

Предметом дослідження є вивчення основоположних принципів діяльності І. Франка як видавця і редактора та його роль у формуванні української національної свідомості засобами друкованої продукції, де на першому місці має бути: „Видавництво наукове, видавництво політичне і видавництво повчаюче о ділах практичних: господарстві сільськім, ремеслах і т. д.”. Предметом дослідження є також його оцінка суспільно-політичних, морально-етичних та націотворчих позицій видавця, редактора, громадсько-політичного діяча.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період діяльності І. Франка від перших публікацій у журналі „Друг” (1874 р.) до видань останніх років життя (1916 р.).

Методи наукового дослідження грунтуються на принципах об'єктивності й історизму, правдивості та народності. Використано й загальнонаукові методи аналітико-синтетичного судження, узагальнення, що разом з історико-описовим, порівняльно-аналітичним, проблемно-тематичним, системно-структурним методами дозволило оптимально вирішити завдання дослідження і залучити до наукового обігу нові архівні документи, опубліковані джерела, маловідомі журнально-газетні публікації та книжкові видання, що сприяло висвітленню багатогранної видавничо-редакторської діяльності Каменяра. Біографічний та бібліографічний методи дозволили проаналізувати редакторсько-видавничу діяльність І. Франка в контексті історичних подій, явищ і процесів, що відбувалися не лише в Галичині, а на прилеглих землях, імперіях, що розділяли український народ. Це дало змогу також конкретизувати та увиразнити визначну роль І. Франка у видавничо-редакційному процесі на західноукраїнських теренах, по новому осмислити критерії його підходу до завдань правдивого освідомлення трудящих, інтелігенції.

Метод наукового вивчення та спостереження застосовано для систематичного цілеспрямованого вивчення та пізнання об'єкта, з метою вироблення нових або уточнення, корекції існуючих про них уявлень на основі нагромадження маловідомих фактів, що дає можливість отримати не спотворену первинну інформацію.

Метод аналізу а також елементи системно-структурного методу використано для поділу книжкових видань на серії й тематичні розділи, газетно-журнальні видання на певні тематико-типологічні групи.

Метод синтезу діяльності І. Франка вжито для виявлення основних тенденцій та закономірностей творення книжкового та газетно-журнальних видань.

Проблемно-хронологічний метод застосовано для вивчення у хронологічній послідовності зародження, формування та розвитку редакторської та видавничої справи Івана Франка, завдань цієї форми діяльності, зокрема заборон, цензурування, „ідеологічного редагування” в епоху тоталітаризму.

Джерельною базою наукового дослідження стали твори І. Франка в 50-ти томах, також праці, що відкинуті радянським франкознавством, листи до різних осіб, архівні матеріали Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, листи до Каменяра, дослідження франкознавців.

Дана праця є перша на сьогодні у франкознавстві про діяльність І. Франка як видавця і редактора, що найтісніше пов'язана з його письменницькою, науковою, громадсько-політичною та суспільною діяльністю. Його видавнича програма, редакторська праця, все, до чого він доторкався рукою й розумом, було спрямовано для свого народу, покращення його життя. Адже мав ідеал свого народу в першу чергу як вищу мету своєї діяльності. Тому він у своїй знаменитій праці „Поза межами можливого” ще 1882 р. безсумнівно визначав: „Не маючи в душі сього національного ідеалу, найкращі українські сили тонули в общеруськім морі, а ті, що лишилися на свойому грунті, попадали в зневіру і апатію... Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими „вселюдськими” фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації”.

Багатовікова відсутність Української держави наклала відбиток на свідомість і ментальність українців, запрограмувала напрям розвитку у будь-якій галузі науки, спричинила до думки про меншовартість. А з іншого боку, загострила почуття й розуміння необхідності національної самосвідомості, про що постійно нагадував у своїх літературних та наукових працях Іван Франко.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим комплексним дослідженням редакторської та видавничої діяльності І. Франка в новітній час, цілісним аналізом власне ним започаткованих, редагованих і ведених газетно-журнальних та книжкових видань у зв'язку з його публіцистично-критичною, громадсько-політичною і творчою письменницькою діяльністю у контексті просвіти й освідомлення читацької громади новими здобутками світової передової науки й письменства, практичного їх застосування.

Уперше бібліографовано і введено в науковий обіг та проаналізовано певну частину праць І. Франка, твори, що були „ідеологічно редаговані”, тобто недруковані за радянського часу. Зокрема упорядкована (разом із Зіновією Франко) дисертантом книжка Івана Франка „Мозаїка”, що витримала два видання 2001 і 2002 рр. загальним тиражем 10 тис. прим. Дисертантом підготовлено і здано на виробництво другий том маловідомих праць Івана Франка, що не увійшли з ідеологічних причин до 50-томника, під назвою „Мозаїка-2”, обсягом 600 стор. Готується третій том „Мозаїка-3” у тому ж форматі.

Це спроба повернути твори Каменяра, на які тепер посилаються десятки вчених і письменників. На основі систематизації нових фактів діяльності в цій галузі Івана Франка як основоположника газетно-журнальної та книговидавничої справи в Галичині кінця ХІХ-го початку ХХ-го ст., вперше виділено й досліджено тематично-ідейні особливості видань за важливістю їхнього резонансу в незалежній Українській державі.

У цій праці доведено, що І. Франко був не лише, як навчали в минулі часи, організатором видань, а й пропагандистом ідей за допомогою власне написаного й друкованого слова та очолюваних ним редакцій як одного з перших видавців правди для народу й національної наукової і художньої спадщини, загальнокультурних надбань.

У центрі Франкової видавничої та редакторської діяльності стояло одне: засобом друкованого слова донести до народу правду, за яку потрібно боротися, дати людям книжку, що допомагала б їм досягти справедливості й кращого існування. Буде то вірш оповідання, повість, наукова чи публіцистична стаття, але проблеми суспільно-політичного, культурного, громадського й наукового життя він намагався донести через пресу, книжку доступну для інтелігенції, науковців, простого селянського й робітницького люду, бажав його консолідації на духовній національно свідомій основі, матеріальному добробуті, загальнолюдських поступових ідеалах.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що в контексті сучасних суспільно-політичних реалій здійснено цілісне вивчення редакторсько-видавничої діяльності І. Франка в охопленні його основних націотворчих і державотворчих ідей для нинішньої і майбутньої України. Також підготовлено та видано дисертантом два томи маловідомих творів, що не увійшли з політичних причин до 50-томника Каменяра.

Практичне значення й застосування отриманих результатів дослідження. Проведений аналіз та узагальнення, зроблені в дисертації, дають можливість ширше і глибше вивчити громадсько-політичну і творчу письменницьку діяльність І. Франка через студії над редакторсько-видавничими аспектами, складність організації цього напрямку роботи і в сьогоденні. Це допоможе зорієнтуватися в суперечностях боротьби, що її вели такі велетні української національно свідомої діяльності як він, хто мав конструктивний вплив на всі сфери розвитку української громади, її усвідомлення як єдиного організму.

Отримані результати дають можливість використати представлений у роботі фактичний матеріал, основні теоретичні положення і висновки у розробці спеціальних та узагальнюючих курсів лекцій із видавничої справи та редагування, українського журналістикознавства, у підготовці довідкової та навчальної літератури вказаного комплексу дисциплін.

Основні положення та висновки дослідження можуть бути корисними при написанні узагальнюючих і конкретних праць із історії, теорії та практики видавничої справи і редагування, проблематики громадсько-політичного руху, літератури, культури науковцями, викладачами, аспірантами, студентами, а також усіма, хто цікавиться втіленням ідей Івана Франка в життя.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на лекційних та практичних заняттях кількох кафедр Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема „Видавничої справи та редагування”, „Журналістики” інших. Результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри „Видавничої справи та редагування”, головні положення, результати та висновки роботи оприлюднені у друкованих засобах масової інформації, а також у формі доповідей на кількох міжнародних і всеукраїнських науково-практичних і теоретичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів основної частини, кожна має по два підрозділи, а також висновку, списку використаних джерел, чотирьох додатків. Загальний обсяг -246 с., основна частина - 192 с., використаних джерел - 380 позицій.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано злободенність обраної наукової теми, визначено мету й основні завдання, методи дослідження, зроблено історіографічний-аналітичний зріз із окресленої теми, аргументовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення здобутих результатів і запропонованих висновків, показана апробація результатів наукового пошуку дисертації.

Історіографічна та джерельна база вивчення життя, творчої діяльності І. Франка обсяжна. Найширшою джерельною базою вивчення теми редактора й видавця І. Франка є на сьогодні зібрання творів у 50-ти томах, у тому числі його листування до відомих діячів, що мають особливе значення стосовно розуміння його світогляду та досліджуваного питання, як і всі окремі його видання. Також важливим джерелом вивчення видавничої та редакторської діяльності І. Франка є тогочасна періодика: „Зоря”, „Діло” „Правда”, „Батьківщина”, „Kurjer Lwowski”, „Кraj”, „Ruch” тощо. Джерелом вивчення і дослідження є збірники документів і матеріалів, листи інших осіб, де мова йде про діяльність письменника, архівні матеріали, насамперед із фонду І. Франка у Києві, що налічує 5052 одиниці, бібліотека ім. Василя Стефаника у Львові, матеріали „Наукового вісника музею Івана Франка у Львові” тощо.

Перший на творчість І. Франка звернув увагу Ом. Огоновський. Над вивченням творчості і життя Каменяра працювали В. Сімович, М. Возняк. Свою частку додали колеги та однодумці Франкові - М. Павлик, М. Драгоманов, В. Лукич, В. Гнатюк, Михайлина Рошкевич, М. Грушевський, А. Чайковський, Уляна Кравченко, Климентина Попович, Олена Пчілка, С. Єфремов, А. Крушельницький, П. Франко, Т. Франко, Ганна Франко-Ключко, В. Лукич, М. Яцків, В. Стефаник, В. Щурат, П. Филипович, М. Зеров та багато інших.

Найбільше франкознавчої літератури побачило світ після Другої світової війни. А це О. Білецький, Є. Кирилюк, І. Басс, А. Каспрук, Ю. Кобилецький, А. Брагінець, Б. Кравців, Лука Луців, П. Колесник, О. Дей, Г. Вервес, а також у наш час І. Денисюк, О. Сербенська, М. Мороз, М. Ільницький, М. Нечиталюк, В. Лизанчук, М. Ткачук, С. Кость, Р. Гром'як, М. Гнатюк, С. Злупко, М. Наєнко, Я. Мельник, Б. Якимович, Т. Пастух, Д. Павличко, А. Біла, Б. Тихолоз, Я. Грицак, та багато інших.

Суттєво доповнили джерельну базу сотні праць львівського франкознавця Р. Горака, особливо його біографічно-фактологічна праця „Іван Франко” в десяти книгах (2007 року вийшла кн. восьма „Роки страждань”) у співавторстві з Я. Гнатівим.

Над темами працювали Л. Маляренко „Іван Франко - редактор” (1970), Б. Якимович: „Книга, просвіта, нація” (1996) та „Іван Франко - видавець” (2006).

150-річчя від дня народження І. Франка, яке широко відзначено в Україні восени 2006 року, додало кілька наукових доповідей із питань видавничої справи та редагування. Це: „Не вронивши ані одного листочка”. Іван Франко як видавець спадщини Юрія Федьковича. - Л. Ковалець (Чернівці); Іван Франко - видавець і дослідник давніх українських писемних пам'яток. - Д. Гринчишин (Львів); Іван Франко та „Літературно-науковий вісник”: основні аспекти редакційної політики. - І. Капраль (Львів); Редакційно-видавнича та публіцистична діяльність Івана Франка. - М. Василенко (Київ); Іван Франко як редактор журналу „Життє і слово”. - Н. Радванська (Київ) ( назва дослідження 1986 р.); Іван Франко - текстолог, археограф, видавець національних писемних джерел Середньовіччя. - О. Купчинський (Львів); Іван Франко в Науковому товаристві імені Шевченка: науково-організаційний і видавничий аспекти діяльності. - А. Франко (Львів); Видавнича діяльність Івана Франка: спроба синтезу. - Богдан Якимович (Львів); Іван Франко - теоретик і практик дитячого книговидання. - Е. Огар (Львів); Відображення життя, творчості і видавничої діяльності Івана Франка на сторінках альманаху „Франкова кузня” (1954, 1956, 1958 рр.). - О. Васюков (Львів).

Одначе серед зробленого вченим-франкознавцями, хай із певними недоопрацюваннями, але подальше комплексне вивчення видавничого процесу й редакторської праці І. Франка, чим він займався все своє свідоме життя, потребує нового осмислення в наш час. На сьогодні відсутня повна характеристика напрямків радикального й націотворчого книговидання та редакторської справи, що їх започаткував і провадив І. Франко.

У першому розділі „Засади та принципи редакторської і видавничої діяльності І. Франка” дисертантом визначено та проаналізовано ті принципи і засади редакторської та видавничої справи І. Франка, від яких він не відступав протягом своєї творчої діяльності як письменника і науковця, так видавця і редактора.

Підрозділ 1.1. „Франкове розуміння суті видавничої справи” висвітлює постулати Каменяра як ідеологічного формотворця у письменницкій, науковій, журналістській і редакторсько-видавничій сфері. Він був мислителем і будителем української національної справи завдяки книжці, слову, часопису, газетному рядку. Адже саме це він мав передовсім на увазі, приступаючи до видання книг, часописів. Але насамперед він ставив ідею розбудження національної свідомості, приспаної віками різноманітним ворогом, покріпаченням чи просто затуманенням людської думки, її життя і діяльності.

Як редактор і видавець, був першим із прогресивних професіоналів. Він теоретично й практично усталив основні принципи аналізу, оцінки, підготовки тексту до друку, редакційного опрацювання літературних творів, різних жанрів і типів видань. Створення стрункої системи поглядів, вироблення багаторічним досвідом головних принципів видавничої справи, журналістської, редакторської діяльності, відстоювання національних засад було його заслугою.

Актуальність реалізації власних задумів ставив І. Франко водночас у єдності з турботою і працею про освічення народу, розбудження приспаних народних сил у боротьбі за людське життя й існування за допомогою книжки, часопису.

Для свідомих поколінь українства І. Франко є визначним діячем національного визвольного руху, який обов`язково включав сюди видавничу справу. Якщо Т. Шевченко був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим, то І. Франко називав себе „пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку”, але скроплений потом, сльозами і кров'ю своєї власної праці, що живило дух українського народу - книжку, часопис. Видавничо-редакторською працею він створив не лише цілу епоху в історії українського письменства, культури, літератури, філософії, видавничої справи, а й став ідеологом, навчителем і правдивим провідником. Зрештою - основоположником видавничої справи в Галичині кінця Х1Х - початку ХХ століття.

Вкрай важливою складовою суспільно-політичного, національно-патріотичного, літературно-наукового руху в Україні, зокрема в Галичині 80-х років Х1Х ст. стала видавничо-літературна діяльність І. Франка. Якщо, будучи юнаком, він лише починав свою видавничу діяльність у журналі, шукаючи різноманітні способи, поєднуючи легальні та нелегальні шляхи, то в наступне десятиліття йде глибше й ширше устійнення його світогляду, громадсько-політична й видавничо-редакторська справа обирає надійніше русло.

Якщо простежити видрукувані у часописах та книжках думки І. Франка стосовно вирішення національного питання, втілення української ідеї в життя, то це переконання стало поштовхом щодо організації Українсько-руської радикальної партії (1890), а пізніше - Української націонал-демократичної (1899), дало низку грунтовних наукових статей із критикою марксизму та свого бачення української державності в майбутньому. Насамперед, це видання часописів, що готуватимуть людей до правого діла боротьби за українську державність, покращення життя простого, бідного народу. Для вирішення соціальних та національних питань потрібно друкованим словом агітувати й переконувати людей, спрямовувати їх до праці у цьому напрямку.

У підрозділі 1.2. „Поняття, зміст і методика редагування в І. Франка” досліджується наука редагування, виявляється специфіка авторського методу праці над літературним твором.

Каменяр ставив питання народних ідеалів у будь-якій діяльності. Ідейно спрямовував і свої і чужі видання, отже відповідними повинні бути й поняття про редакторські принципи. Як він твердо говорив, що періодичне видання не повинне бути „заїжджою корчмою”, не притулок для всіх”, де кожного однаково пригощають. Тут І. Франко підходив розподільчо, диференційовано до питання спрямування часопису. Для кого писати - для селянина, робітника чи аристократа, поступовця чи націоналіста, раціоналіста чи інтернаціоналіста. Час від часу І. Франко гостро критикує безідейні видання, безсторонні, „безбарвні”, які хизувалися відсутністю будь-яких програм, будь-якого напрямку їх ведення. Вважав, що редактор безідейної газети має в руках певну зброю, з одного боку, гострий меч у руках, який може стати на захист багатьох бідних і обездолених, а з другого, така газета чи журнал поширюватиме безідейність, невігластво, дегенеративні розклади, відвертий несмак, деморалізацію всього суспільства.

Одне з важливих понять його редакторсько-видавничої діяльності була колегіальна оцінка творів, єдність у зусиллях співробітників, творчий, дружній дух „одності”. Франко постійно радився з друзями, не впадав у розпач, не був амбітним, не дратувався через дрібниці. На засіданнях, наприклад, різних секцій НТШ він був незмінним учасником, завжди прислухався до будь-яких пропозицій і побажань щодо власної праці і як письменника, і як видавця та редактора.

Важливим чинником роботи друкованого органу він вважав організаторську роль, гуртування навколо видавничої ідеї літературних сил, виховання їх у дусі відданості народові, турбувався про покращення життя. Висуваючи ту чи іншу ідею, подаючи якесь поняття щодо різноманітних питань літературної і видавничо-редакторської справи, він сприяв закріпленню доброго смаку, вимогливості до власної праці, зважав на думку товаришів, розсилав програми видань, просив давати певні поради стосовно випуску різноманітної журнально-книжкової продукції.

Редагуючи якусь частку написаного, цілий твір, чи вести певний відділ, редактор має все передивитися, поправити, впорядкувати, розташувати так, щоб була видна його відповідальність перед читаючою громадою. І. Франко мусив покласти край безвідповідальності у редакторсько-видавничій діяльності, у попередній практиці галицьких видань, часто безладній, анархічній і безплановій. На першім плані у нього була організаторська роль редактора, адже він дотримувався твердого переконання, що редактор мав бути тим організатором матеріалів, нового погляду на життя та ідеї, мусив би залучати якнайбільшу кількість авторів і то цікавих, прогресивних. Він завжди підтримував тісні контакти з людьми вміючими і знаючими, заохочував їх писати і видавати, просив сприяти і йому в його народолюбній діяльності.

У роботі І. Франка як редактора і видавця чільне місце займає добір матеріалу і авторів для опублікування. Він також завжди різко осуджував прихильників безпринципної, ненаукової, суб'єктивної оцінки твору. На його думку, оцінка має бути „розумно умотивованим осудом”, а не догматичною, не аргументованою, побудованою на відчутті - так мені подобається. Оцінка твору має випливати з ідейної і художньої вартості, що у живім зв'язку з суспільним національним розвитком, із провідними змаганнями за кращу долю свого народу. Якщо автор силою свого таланту виводить, зображує дійсних людей, реальні явища суспільного й національного життя, але не викликає естетичних та етичних відчуттів, не спрямовує чи не підштовхує до досконалості, то такий твір, як недоладний, треба без дальшої дискусії кинути між макулатуру.

У другому розділі „І. Франко як фундатор і організатор редакторської та видавничої справи на Галичині” розглядається всеосяжність редакторсько-видавничої діяльності Франка, починаючи з журналу „Друг” (1877) до останніх років життя (1916).

У підрозділі 2.1. „Проблемно-тематичні напрями періодичних та книжкових видань” простежуються напрями Франкових газетно-журнальних та книжкових видань. Зокрема найголовніший - українська державність. Про це було заявлено в редагованому ним журналі „Народ” (1890-1895), що став органом створеної ним радикальної партії, яка вперше проголосила про кінцеву мету своїх змагань. Окрім цього Франкові видання працювали над культурно-національним піднесенням народу, несучи просвітницькі ідеї в усі верстви населення. Причину національного й соціального гніту, економічної залежності Каменяр вбачав у політичній неграмотності й безсиллі народу, що апатичний до національного, духовного життя. Економічний, національний і соціальний моменти звучать у Франка в унісон із завданнями національної самостійності. У передньому слові видавництва „Дрібна Бібліотека” (1878-1880), надрукованого у передньому слові до книги М. Добролюбова „Значення авторитету в вихованні”, зазначається, що це видання буде реального напрямку із низкою наукових статей, „де би в приступний спосіб діткнено, а то і систематично оброблені були всі головні відділи сучасного людського знання”. Це має бути більш повна енциклопедія позитивного знання, розказаного найголовнішими рушійниками прогресу. Головні галузі знання мають бути найбільш цікавими й бажаними для молоді, а саме твори Геккеля, Дарвіна, Мабле та інших.

Він не зупинявся в проголошенні національних ідей - створював нові часописи, якщо попередні конфісковувалися поліцією, заборонялися як політично неблагонадійні, або коли не було фінансової змоги продовжувати цю народну й патріотичну справу.

Таким чином, видавнича справа, робота у різноманітних редакціях, літературна діяльність і сторонництво - все було спрямоване на піднесення національної свідомості українського народу, про що він неодноразово наголошував у своїх творах і листах. Адже без видрукування цих ідей, без поширення їх у народі засобом слова про народний розвиток і піднесення матеріального та духовного життя не могло бути й мови.

Підрозділ 2.2. „Організація І. Франком літературно-художніх, наукових, пізнавальних, народознавчих і сторонницьких (партійних) видань демократично-радикального спрямування” розкриває титанічну працю І. Франка над створенням, редагуванням та веденням сотень найрізноманітніших видань. Вирішувати організаційно-видавничі проблеми І. Франко почав із журналу „Друг” (1875-1877), коли увійшов до складу редакційного комітету разом із М. Павликом. А ще організовані та видані „Дністрянка” (1876), „Громадський друг”, „Дзвін” , „Молот” (1878), „Світ” (1881-1882), „Поступ” (1886), „Товариш” (1888), „Народ” (1890-1895), „Хлібороб” (1891-1899), „Життє і Слово” (1894-1897), „Радикал” (1895-1896), „Громадський голос” (1896-1897). Про причини конфіскацій І. Франко писав, що, окрім браку коштів для українських видань, значною мірою це було зумовлено відсутністю чіткої організації і, зокрема, певним сторонництвом (партією). „Громадський друг” мав велике значення в наближенні до трудового народу і був єдиним органом, навколо якого починали групуватися та організовуватися демократичні письменники і публіцисти як придністрянські, так і придніпрянські. Після його закриття І. Франко починає займатися серійним виданням книжок „Дрібна Бібліотека”, де вийшли твори відомих письменників та вчених зі світовим ім'ям.

Протягом своєї творчої діяльності він брав участь у серіях: „Наукова Бібліотека” (1887), що з часом трансформувалася в „Літературно-наукову Бібліотеку” (1889-1897, „Мала серія”, „Нова серія”, де випущено найбільшу кількість творів українських і зарубіжних письменників), „Хлопська Бібліотека” (1896-1899), „Белетристична Бібліотека” (1899-1902), „Українсько-руська Бібліотека” (1902-1911), „Універсальна Бібліотека” (1909-1912), „Міжнародна Бібліотека” (1912-1914), „Всесвітня Бібліотека” (1914-1917). Окрім сприяння у виході таких збірників, як „Ватра” (1886-1887), „Веселка” (1887), „Перший вінок” (1887), видавав свої твори під назвою „Писання Івана Франка” (1910-1914), упорядкував першу антологію української лірики „Акорди” (1903). 1882 року в часописі „Світ” він друкує основоположну статтю в цій галузі „Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва”.

За безпосередньою участю І. Франка в НТШ був закладений видавничий напрям, згідно якого праці з різних дисциплін почали подаватися в окремих спеціальних збірниках (1897 р. - „Збірник Математично-природописно-лікарської секції”, 1898 р. - „Збірник Історично-філософічної секції” і „Збірник Філологічної секції”). У 1895 р. започатковано серію „Пам'ятки українського письменства” (до 1914 р. вийшло сім томів, із них п'ять становлять „Апокрифи і легенди з українських рукописів”, зібрані, упорядковані, коментовані І. Франком). Серія виходила почергово із „Жерелами до історії України-Руси”. Про велику роль Каменяра у роботі „Етнографічного збірника” свідчить той факт, що за його життя у Львові вийшло 38 томів, а після його смерті до 1939 р. - лише три.

Найвідомішим органом НТШ став „Літературно-науковий вістник”, що почав виходити з 1898 р., де І. Франко працював редактором першого складу Львівського періоду до перенесення видання в Київ 1907 р., а співпрацював потім ще до 1910 р. Із 1899 року був головним редактором, із 1903 - відповідальним редактором, водночас постійно публікував тут проблемно-полемічні та літературно-критичні матеріали, а також поетичні та прозові твори, переклади. Це був найбільш стабільний і плідний період у видавничій, редакторській, письменницькій і журналістській діяльності І. Франка, а обсяг праці, що її вклав Каменяр у становлення та розвиток ЛНВ, можна порівняти з діяльністю цілої установи в галузі української культури, літератури, видавничої справи. А ще близько сотні інших видань, в яких брав участь як засновник, редактор, співавтор.

У розділі 3. „Цензура редакторської, видавничої та письменницької діяльності Івана Франка: причини, наслідки, сучасний стан” аналізуються причини конфіскацій та недопущення до друку різноманітних видань, у тому числі і Франкових праць до його академічного зібрання творів у 50-ти томах.

Підрозділ 3.1. „Причини заборон та цензурування творів в академічному виданні” з'ясовує, що після Т. Шевченка Каменяр безсумнівно був найрадикальнішим письменником, який будував українську націю. Його письменницька й видавнича діяльність постійно переслідувалися, самого кілька разів арештовано, заборонялися та конфісковувалися власні твори та редаговані ним друковані органи. Навіть на початках його видавничої й письменницької діяльності низка книжок серії „Дрібна Бібліотека” та часописи „Громадський друг”, „Дзвін”, „Молот” були заборонені, низка інших підпадала під загрозу конфіскації через свій надто радикальний зміст.

Причин „ідеологічного редагування” недопущення його творів до читачів, якщо оглянути їх найбільш повно, всецільно, кілька. Перш за все несприйнятність певними ідеологічними, урядовими, науковими, громадськими, релігійними інституціями та установами Франкових концепцій щодо державного ладу, соціально-політичних систем. Навчав розбиратися, аналізувати, мислити не заскорузлими догмами, а широко і ясно, доходити до всякої суті власним розумом, дійсність робити кращою, не зважаючи на всі перешкоди, що їх чинила та ж дійсність. Недруковані у радянські часи, але вагомі і визначальні щодо ідейності, історичної правдивості, політично-національної спрямованості, його твори суттєво доповнюють наші уявлення про його багатогранну діяльність, вкрай потрібну для наукових досліджень як редактора і видавця. Поза увагою досліджень науковців і видавців залишилися маловідомі твори письменника і мислителя, політика і видавця, які з певних політичних міркувань якщо не зазнавали всіляких нападків як „друзів”, так і ворогів, то їм перепинявся шлях до читача партійними органами, урядовами постановами й цензурними установами. Заборонені Франкові видання ті, де порушувалися питання національної виокремленості, а звідси й національного усвідомлення і національного руху як суспільно-політичної сили, як розвою українського народу, негативного ставлення до панівної верхівки, яка експлуатувала рідний народ. Діяльність у видавничій сфері І. Франка щодо національного питання перегукуються з тими проблемами, які вимагають свого нового розв'язання сьогодні, хоч по суті від Франкових часів дотепер лишаються не вирішеними. Цьому він присвятив статті „Теперішня хвиля а русини”, „Ukraina іггеdеnt-а”, „З кінцем року”, „Як не по конях, так по оглоблях”, „Між своїми”, „Український і галицький радикалізм”, „Двоязичність і дволичність”. І. Франко друкує статтю „Шевченко і критики”, де визначає: „Ми наші національні ідеали взяли з руки Шевченка - того богохульника, чи делікатніше сказавши, раціоналіста!”.

Отже головною причиною заборон та цензурування творів Каменяра було несприйняття ідеологічними, урядовими, науковими, громадськими, релігійними та іншими інституціями Франкових концепцій державного ладу, соціально-політичних систем, за винятком ідеальної, будь-який художній твір визначного чи геніального художника слова, якщо були підстави.

Книжки, часописи, що їх редагував та готував до видання І. Франко, потрапляли під конфіскацію через їхній радикальний зміст. Від піддавав критиці як систему, так і уряд, закони, керівну верхівку, панство, церковників, громадські організації, будь-якого гнобителя, закликав „до бою за суспільний переворот - знищення експлуататорської системи і встановлення нового, кращого ладу”.

У підрозділі 3.2. „Повернення вилучених і цензурованих творів І. Франка”, крім аналітичної частини щодо уяснення обсягу недопущених до сьогодні творів Каменяра, пропонується один із можливих шляхів повернення безцінних скарбів визначного письменника і видавця. Художня, наукова, публіцистична, державотворча вартість його творів вимагає повного оприлюднення, вивчення, донесення її до всієї громадськості, а це ще приблизно 50 томів. Дисертанту покищо вдалося упорядкувати та видати два томи (перший том „Мозаїка” разом із Зіновією Франко) творів Каменяра, обсягом більше тисячі сторінок, що були недопущені до друку в п'ятдесятитомник. Попереду робота над третім та наступними томами. Оприлюднити його твори сьогодні є потребою в першу чергу науки, літературознавства, критики, публіцистики, не кажучи про політику, міжнаціональні відносини і звичайного читача.

У Зібранні творів у 50-ти томах І. Франка „відхилено” поезію, статті з літературознавства, фольклору, етнографії, політики, релігії, історії, філософії, велику кількість віршованих перекладів, а також не допущено різножанрові філософські, політичні, історичні, релігійні переклади. Це цілком окремі самостійні твори, хоч ідеї перегукуються з усією його творчістю. В якій кількості потрібно повернути з вилученого й цензурованого в Каменяра, то можна навести приклад із збірки статей 1886-1890 рр. „В наймах у сусідів” (1914 р.) із статистичної таблиці публікацій за 1874-1890 рр. Із 46 статей цієї книжки у 50-томному виданні оприлюднено лише 21. За аналогією, можна судити про всю творчу спадщину І. Франка - це ще приблизно 50 томів, написаного письменником, лишилося недоступним для читачів. Головна причина заборон, цензурування, „ідеологічного редагування”, творів І. Франка - неприйнятність урядовими, науковими, громадськими та релігійними установами концепції створення самостійної держави, української ідентичності, насамперед української мови - найпершої ознаки національності. Найдужче спотворювалися найвагоміші праці І. Франка у тоталітарний час: а) викидалися розділи, закінчення праць, сторінки, абзаци, речення, фрази, назви, де йшла мова про українство, критикувався московський та польський шовінізм, порушувалося єврейське питання чи будь-який визиск народу; б) не допускалися до друку праці, де критикувався марксизм, а мова визначалася як первинна й основна ознака нації у політичному та соціально-психологічному змісті. Цензурі піддавалися всі організовані Іваном Франком видання чи в яких працював, але він відкривав нові і продовжував правдиво просвічувати народ. Погрози конфіскувати кожне число висувалися навіть до запланованих ним видань („Поступ”).

Висновки

1. Основний принцип редакторсько-видавничої діяльності І. Франка - служити інтересам свого рідного народу та загальнолюдським гуманним ідеям. Найвищий принцип - конструктивна і самовіддана праця задля служіння інтересам простого народу. Він мав на увазі розбудити публіку до здорового тверезого мислення, до праці наукової, або наукою проясненою, щоб від твору повіяло здоровим вітром національної свідомості. А національно-визвольний рух обов'язково має включати видавничу справу, що у читачів має виробляти правдиві переконання ясного національного почуття - такі завдання часопису, книжки. У політиці працювати над національним питанням, а соціальні й культурні питання не можна вирішити без вирішення попередніх національних завдань, якщо народ хоче зберегти своє ідентичне національне чи природно-народне обличчя. Отже, наголошував І. Франко, не сходити ані на хвилю з народного грунту українського, а до пізнання того грунту прикладати сучасні європейські методи наукові й літературні, а науковцям необхідно відкинути сліпу віру, спертися на наукову критику і звертати увагу на певні хиби суспільного устрою, публічного виховання, певних звичаїв, поглядів та характерів.

Редакторські вимоги І. Франка мали чіткі вихідні положення: кожне періодичне видання повинно мати чітку програму з детально продуманою структурою, метою і завданням правдивого інформаційного наповнення, де насамперед має бути робота з авторами, з ними потрібно радитися, налагоджувати творчі стосунки, підказувати теми, плани. Видання ж повинно призначатися певному колу читачів.

2. Головний і безумовний напрям редакторської та видавничої діяльності І. Франка - це суть і зміст побудови української національної держави. Відданість кожним своїм словом і видавничим та редакторським діянням служити справі українського народу, поступу людства. Отже І. Франко поширював необхідні для правдивої просвіти народу думки; словом боровся з імперіями зла і реакції, брехні й тупості, невігластва і темноти; видавничою працею і видрукуваними творами виніс українське слово, культуру на світові простори; невсипущо і самозречено до самого скону працював задля України, свого народу, прищеплював людям поняття національної честі, гідності і справедливості; добивався високої ідейності та художності твору.

3. У своїй діяльності Каменяр керувався принципами правдивості й народності, дбаючи про українську культуру, її розвиток, про народ у матеріальному і в духовному плані. І. Франко заклав початки цілісної системи редагування, вибору теми, ідеї, точності слововживання. Він спирався у своїй видавничо-редакторській діяльності на глибокі знання, природу людської творчості, а водночас - на тонке чуття слова і стилю, факту і дійсності. Він умів без шкоди для змісту та без приниження гідності автора підготувати оптимальний варіант певного твору будь-якого жанру для оприлюднення. Перший редактор-професіонал, людина всебічно підготовлена до редакторської і видавничої справи, і за освітою, і за переконаннями, ерудицією і талантом, він постійно удосконалював методику аналізу, оцінювання та підготовки текстів до друку.

4. У видавничій та редакторській справі І. Франко творив цілу епоху, став фундатором та організатором, основоположником цього виду діяльності і на сьогодні є найкращим зразком для науки та наслідування, втілення його принципів у життя. Головна роль Каменяра у видавничій діяльності - формування національної свідомості. Мета - по всіх частинах і окраїнах нашої землі будити почуття народної єдності, піднімати загальноукраїнське народне самопізнання. У видавничу справу вкладав науку духовності, зв'язок між поколіннями. Внесок І. Франка в редакційно-видавничу справу за умов національного, соціально-політичного і культурного гноблення України, відсутності рідномовної освіти, у постійному цензурному переслідуванні правдивої, високохудожньої літератури до сьогодні належно не поцінований, як і вся його літературна творчість, що лишається за межами наукових досліджень.

5. У своїй роботі виділяємо сім етапів редакторсько-видавничої діяльності Івана Франка: на першому етапі діяльності - праця у журналі „Друг” (1876-1877), де І. Франко з однодумцями відстоював живу народну мову, тему суспільної ролі інтелігенції, літератури, науки, журналістики. Це також видання альманаху художніх творів „Дністрянка” (разом із календарем) 1876 р. і видання 1878 р. із Михайлом Павликом журналів „Громадський друг”, „Дзвін”, „Молот”. Другий етап - видання „Дрібної Бібліотеки” (1878-1880), українсько-польської робітничої газети „Praca” (1878-1882), робота в редакції „Правди” (1867-1897, заснування літературно-політично-наукового журналу „Світ” (1881-1882), редагування „Зорі”(1880-1897), праця в газеті „Діло” (1883-1885), задум видавати журнал „Братство” („Поступ” - на пропозицію М. Драгоманова). Третій етап - активний вплив на читачів своїми творами та видавничими проектами, нові типи видань, зокрема серій бібліотек: „Наукова Бібліотека” (1887), що трансформувалася у „Літературно-наукову Бібліотеку (1889-1898) та виходила у двох серіях - „малій” (1889-1898, 34 нумеровані випуски) і „новій” (1894-1898, 11 випусків). В обох серіях І. Франко був редактором і видавцем і загалом брав участь в інших видавничих серіях („Хлопська бібліотека”, 1896-1899; „Белетристична Бібліотека”, 1899-1902). Четвертий етап - журнал „Товариш” (1888), двотижневик „Народ” (1890-1895), газета „Хлібороб” (1891), часопис високого європейського рівня „Життє і Слово” (1894-1897), засновано „Громадський голос” (1895-1897 - І. Франко-редактор). П'ятий етап - „Записки НТШ” (1896), закладено видавничу традицію спеціальних збірників НТШ (1897 - „Збірник Математично-природописно-лікарської секції”, 1898 - „Збірник Історично-філологічної секції”, „Збірник Філологічної секції”), 1895 - серія „Пам'ятки українсько-руського письменства” (до 1914 - 7 томів, із них 5 - „Апокріфи і лєгенди з українських рукописів”, зібрані І. Франком), „Жерела до історії України-Руси”, „Етнографічний збірник”. Шостий етап - „Літературно-Науковий Вістник” (із 1898 по 1907 ) - найяскравіший етап редакційно-видавничої діяльності, найстабільніший і найплідніший період, а обсяг праці „можна порівняти з діяльністю цілої установи в галузі культури”. Із 1898 р. І. Франко редактор, упорядник, видавець значної частини творів ув „Українсько-руській Видавничій Спілці у Львові”. Сьомий етап - „Універсальна Бібліотека”, 1909-1912; „Українсько-руська Бібліотека”, 1909-1911; „Міжнародна Бібліотека”, 1912-1914; видання історичної драми Адама Міцкевича „Wielka Utrata” (1914); „Всесвітня Бібліотека”, 1914-1916.

6. Організація редакторсько-видавничої діяльності І. Франка стоїть у найтіснішім зв'язку з художньою, публіцистичною, партійною та науковою творчістю і є своєрідним синтезом його діяльності: „Газетами, книжками і віршами він показував на нужду хлопську, на кривди хлопські”. Даючи духовну, ідеологічну поживу для щоденного вжитку, він розбуджував до свідомої діяльності народ, був тим цільним духовно-ідейним творцем українських національних, народних вартостей. Із суспільної точки зору це була велика неоціненна служба громаді, особливо у цій галузі, адже лише через друковане слово можна нести в народ світові ідеї визволення від національного й соціального поневолення. Оприлюднюючи потрібні для народу твори, він був у вирі щоденної боротьби за правду і справедливість, за українську ідею, особливо мову, ідентичну народну культуру. Публікація творів було реалізацією задуманих Каменярем ідей. Без їхнього поширення у народі засобом друкованого слова про народний розвиток і піднесення матеріального й духовного життя не могло бути мови. Потрібна свідома організація видань, особливо перед створенням партій, їхня взаємопов'язаність. Громадську газету мають робити: а) люди чесні, розумні мислячі, борці за поступ, розвиток і свободу рідного народу; б) газета має бути виразником високих ідейних переконань, патріотичною, народною, а не спекуляцією, на якій треба заробити.

7. Головною причиною цензурних заборон, „ідеологічного редагування”, недопущення Франкових творів до народу є правдивий показ ним життя народу, пробудження національної свідомості українців, критика здирницького ставлення панівної верхівки до простих людей, насильництво до них із боку інших національностей, критика головних ідеологічних спрямувань його епохи, партій, класів, марксизму, зрештою - питання створення самостійної Української держави. Все, що друкував І. Франко у своїх виданнях було вибухонебезпечним, порушувало спокій тодішніх імперій, не сприймалося у час тоталітаризму. Сьогодні деякі основні концепції його деканонізуються, спотворюються головні ідеї життя і діяльності аж до відвертої нахабної брехні, паплюження й цинізму. Тому постає необхідність видати всю спадщину І. Франка, особливо „ідеологічно редаговану” - недопущену до наукового вивчення та до звичайного читача.

Причини цензурування, заборон, конфіскацій та купюрування у письменницькій, науковій, видавничо-редакторській праці І. Франка можна звести до одного знаменника: несприйняття та ворожість ідей Каменяра його діяльності в усі часи. Конфісковувалися газети, часописи, книжки, видані ним із його творами чи побратимів пера, як у його час, так і в роки тоталітарні, адже вони вважалися небезпечними для будь-якого режиму.

8. У найбільш плідний і вагомий період своєї редакторсько-видавничої діяльності у „Літературно-Науковому Вістнику” І. Франко постійно публікував проблемні літературно-критичні, художні, етнографічні та фольклорні твори. Тут друкувалися передові науково-публіцистичні думки, новітні ідеї, пропагувалася високохудожня українська і світова література. Зокрема тут оприлюднено його відомий трактат „Із секретів поетичної творчості”.

9. У редакційній та видавничій діяльності І. Франка рідна мова - головна засада боротьби: „У нас був тільки один знаряд - живе рідне слово”. Отже, мова, для І. Франка в його праці як письменника, науковця, видавця та редактора це живий організм, що вимагає постійного зростання („мова росте елементарно, разом з душею народу”); непоборний дух народу, що вічно розвивається, незважаючи на спротив чужинців і несвідомих земляків; мова - вічна категорія буття нації і народу, його визначальність; повноцінне життя мови може бути забезпечене тоді, коли вона обслуговуватиме всі сфери життя нації; мова - це любов до рідного народу і патріотизм, виховання підростаючого покоління; мова - „коштовний скарб”, що збагачує людське мислення, розум; мова - „скарбівня людських досвідів, спостережень, поглядів, чуття, людської цивілізації”; глибоко психологічна проблема для тих, хто зрікається рідної мови, що призводить до деморалізації народу, духовного спустошення, спідлення, занепаду всіх його сфер життя, у тому числі економічного; нестертий слід життя народу, що дає незрівнянні твори мистецтва, літератури, духовного росту і розвитку, культури взагалі; гармонійність відношень у суспільстві між одноплемінниками, співвітчизниками, представниками інших національностей; мова здобуває цілій нації право громадянства серед цивілізованих народів; знання рідної мови - чудотворна сила, що наснажує до найкращих людських звершень, безційнний внесок у світову скарбницю культури; репрезентантка національної єдності, організуюче начало в усіх пориваннях і прагненнях до кращого життя; „винародовлення українців... ученіших людей відривати буде від українства і вести до московщини” (чужини), отже занепаду людської діяльності взагалі й української зокрема; нещасна манія - міняти свою рідну мову на чужу робить людей духовно спаралізованими, втрачається живе чуття до живих потреб рідного народу, вимог сучасності і майбутнього.

Іван Франко завжди був на вістрі часу, його проблем і їхнього вирішення. Його твори й видане ним мало високі мистецькі вартості, просвічували народ, розбурхували до справедливої діяльності, народовладдя, кликали до боротьби за людські соціальні й національні права.