Українська преса Північної Буковини як джерело вивчення суспільно-політичного життя краю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

УКРАЇНСЬКА ПРЕСА ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ, ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ КPАЮ

Спеціальність: Джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Романюк Мирослав Миколайович

Київ, 2000 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАPАКТЕPИСТИКА POБОТИ

Актуальність дослідження. Преса - своєрідне й багатопланове історичне джерело як за змістом, так і за структурою опублікованих матеріалів. Незважаючи на те, що українська преса як вид наративного джерела є явищем відносно пізнього часу, на порозі XXI ст. вона становить потужний, неоціненний і мало вивчений пласт історичної інформації, без якої не може обійтися жоден дослідник минулого. Безумовну цінність мають надруковані тексти-джерела (законодавчі акти, статистичні відомості, програми та статути партій і товариств, епістолярні пам'ятки та ін.). Не менш важливими є і різножанрові газетні публікації, основу яких становить багатий подієво-фактичний матеріал. На шпальтах періодичних видань відбивалася і фіксувалася історична епоха з усіма її характерними ознаками: суспільно-соціальними, економіко-правовими, духовними. Видання газетно-журнального типу, таким чином, передають наступним поколінням факти, свідчення доби, "живі" документи-слова, з допомогою яких та з урахуванням інших джерел дослідники мають змогу створити об'єктивну, правдиву картину минулого.

Актуальність досліджуваної проблеми полягає і в тому, що українська преса Північної Буковини (1870-1940 рр.) при своїх характерних особливостях є водночас складовою загальноукраїнського журналістського процесу. Це обумовлює її надзвичайну цінність і важливість для розуміння співвідношення окремого та цілісного в розвитку загальноукраїнського національного руху. Дослідження проблеми має важливе наукове значення, оскільки дає можливість з'ясувати особливості формування джерельної бази української історії, виявити специфічні геополітичні, історичні, етнодемографічні умови, а також визначити місце періодики Північної Буковини у загальноукраїнських джерелах. Науково-об'єктивний аналіз опублікованих у пресі різножанрових матеріалів дозволяє збагатити знання про складні процеси суспільно-політичного життя краю, виникнення українських суспільних течій та політичних партій, їхні програмні вимоги, про ставлення австрійської монархії та королівської Румунії до української преси, про діяльність найвизначніших її творців. У цьому контексті стає очевидною роль преси у формуванні національної свідомості українців, згуртуванні народних мас спочатку навколо ідеї створення окремого українського автономного краю, а з часом і проголошення незалежної держави.

Зв'язок роботи з науковими проблемами і темами. Дисертаційне дослідження виконане в руслі наукових проблем, що розробляються у Науково-дослідному центрі (НДЦ) періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, створеного з ініціативи дисертанта, яку підтримало Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, згідно з розпорядженням президії НАН України № 420 від 4 березня 1993 р. У межах державної пpогpами "Документальна пам'ять Укpаїни" готується до видання "Історія української преси XIX - XX ст.", створюється бібліографія української періодики, яка є складовою національного pепеpтуаpу укpаїнського дpукованого слова.

Об'єкт дослідження - українські періодичні видання Північної Буковини 1870-1940 рр., процес їх створення та функціонування, стан збереження і можливості використання як історичного джерела. До сфери аналізу включені окремі українські часописи Наддніпрянщини і Галичини, що містять відомості про формування національної свідомості буковинців, а також деякі іншомовні часописи (німецькі, польські та румунські). Однак насамперед увага акцентується на тих українських виданнях Північної Буковини, які раніше не досліджувалися або вивчалися вибірково.

Предметом дисертаційного дослідження є закономірності зародження і особливості розвитку української періодики Північної Буковини як історичного джерела, з'ясування її місця і важливості у джерельній базі української історії.

Предмет дав широке поле (хронологічне, інформаційне та ментально-цивілізаційне) для вислідів значення преси у дослідженні економічного, суспільно-політичного та культурного життя не тільки буковинців, а й частково галичан та наддніпрянців.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період (1870-1940) рр.: від першої української газети до початку радянської журналістики. Політико-соціальні зміни, які істотно впливали на характер і зміст преси, зумовлені певними історичними факторами, насамперед входженням Буковини до Австрійської (з 1867 р. - Австро-Угорської) імперії, а з 1918 р. - окупацією цього краю Румунією, визначили в історії розвитку української преси Буковини два основних періоди:

- перший - доба австрійського панування (1870-1918 рр.);

- другий - період румунської окупації (1918-1940 рр.).

У кожному періоді українські газети і журнали функціонували в неоднакових економічних і суспільно-політичних умовах, духовно-культурному середовищі, цензурно-правовому полі, з чого випливає специфіка їх використання як історичних джерел.

У складних умовах двох окупацій краю українські друковані видання були чи не єдиною прикметою українського суспільного життя. Преса виконувала відповідальні завдання: захищала пpава та свободи народу, організовувала і виховувала його. 28 червня 1940 р. Чеpвона aрмія ввійшла на територію Буковини та Бесcарабії. З приходом радянських військ перестала функціонувати й українська патріотична преса - розпочався період створення радянської журналістики.

Територіальні рамки дослідження охоплюють окремий коронний край Австрії - герцогство Буковина, зокрема її північну частину, де склалися специфічні соціально-економічні, суспільно-політичні та культурні умови для становлення та розвитку преси найчисельнішої етнічної групи населення краю - українців. 11 листопада 1918 р. королівська Румунія окупувала Буковину, а законом про адміністративну уніфікацію від 14 червня 1924 р., який вступив у дію з 1 січня 1926 р., територію було поділено на п'ять повітів: Чернівецький, Сторожинецький, Радівецький, Сучавський та Кимполунзький. Ці повіти були створені таким чином, щоб включити до складу північних повітів Буковини якомога більше сіл із румунським населенням, з подальшою румунізацією українців, які проживали там. Окупація Буковинського краю Румунією докорінно змінила умови функціонування і розвитку українського друкованого слова.

Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі переосмислення досягнень історіографії проблеми, опрацювання архівних матеріалів і мемуарної літератури, вивчення недослідженого масиву періодики визначити найважливіші етапи розвитку преси Північної Буковини як історичного джерела; здійснити аналіз українських часописів під кутом зору значення їх для вивчення суспільно-політичних подій окресленого періоду; розглянути регіональну буковинську пресу як компонент джерельної бази української історії.

Автор поставив за мету вирішити такі завдання:

- проаналізувати стан дослідження проблеми в українській та зарубіжній історіографії, визначити об'єктивність і повноту її науково-теоретичного і методологічного осмислення;

- розкрити вплив соціально-економічних, політичних і культурно-освітніх факторів на становлення і розвиток української преси Північної Буковини як історичного джерела;

- з'ясувати головні етапи розвитку, зростання кількісних і якісних параметрів преси, наслідки для її функціонування підцензурної дійсності;

- дослідити значення української преси Північної Буковини для глибшого розуміння своєрідності боротьби за функціонування національного друкованого слова в інших регіонах України;

- обгрунтувати періодизацію історії української преси з урахуванням консолідуючої ролі кожного видання в контексті розвитку всього національно-визвольного руху;

- показати можливості преси для відображення суспільно-політичного життя, культурно-освітніх та політичних процесів у краї;

- проаналізувати масштаби впливу преси на читацьку аудиторію, особливості майстерності провідних публіцистів, творчість яких має велике джерельне значення;

- узагальнити інформативні можливості української періодики окресленого періоду і сформулювати пропозиції щодо поглибленого вивчення преси як важливого історичного джерела з проблем формування національних світоглядних засад українства, роз'яснення і пропаганди державницької ідеології;

- виявити у масиві газетних публікацій, архівних матеріалів усе цінне, що заслуговує використання у сучасній історіографічній практиці, виробити деякі рекомендації щодо подальшої розробки теми, пов'язаної із сучасними проблемами джерелознавства.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що це одне з перших комплексних досліджень у вітчизняному джерелознавстві, в якому на різнотипних публікаціях про Північну Буковину всебічно розкриваються загальні аспекти функціонування преси, аналізується її роль для дослідження формування національної свідомості, утвердження державницьких ідей. Преса розглядається як важливе історичне джерело, насамперед вивчення суспільно-політичного життя і як чинник його розвитку. Особливу увагу звернено на джерельне значення публікацій відомих науковців, громадсько-політичних діячів, публіцистів і видавців з Галичини та Наддніпрянщини, що підвищує об'єктивність поданої у пресі інформації.

Робота ґрунтується на сучасних концептуальних підходах до преси як виду історичного джерела, залученні оригінального фактичного матеріалу, насамперед тогочасних періодичних видань, 44 з яких уперше введено у науковий обіг.

Для об'єктивної оцінки преси як історичного джерела критично переосмислено праці як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників, опрацьовано великий масив досі не відомих або малодосліджуваних у попередні роки архівних документів, друкованих джерел, що дало змогу по-новому розкрити можливості преси для висвітлення суспільно-політичного життя буковинців, перегляду оцінки Австрійської монархії в економічному та національно-культурному розвитку краю.

Дисертант вперше запропонував удосконалену схему періодизації розвитку преси Північної Буковини в контексті історії української журналістики XIX-XX ст. та універсальну "Схему повного бібліографічного опису періодичного видання", яка відтворює відомості про кожний номер чи випуск за весь період виходу часопису як історичного джерела; передбачає розширене анотування його, публікацію літератури про видання, перелік архівних джерел, що має важливе значення для джерелознавчої практики.

Вперше в історико-джерелознавчому контексті з'ясовано значення преси у дослідженні формування національної свідомості українства, розкрито основні напрями і форми висвітлення державницьких ідей. Проаналізовано зміст найважливіших публікацій, акцентовано увагу на особистостях і майстерності провідних публіцистів. Визначено специфічні особливості та загальні закономірності розвитку української преси Північної Буковини як джерела, її місця у загальноукраїнській джерельній базі.

Методологічні засади роботи грунтуються на принципах історизму, наукової об'єктивності, комплексності та достовірності. Для розв'язання окреслених завдань, поряд з традиційно описовими підходами та аналізом кількісних даних, всебічно застосовано методи джерелознавчої критики і класифікації, а також комплексно-аналітичний, проблемно-хронологічний, структурно-типологічний, бібліографічно-описовий і жанрово-видовий методи дослідження.

Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що воно суттєво збагатило знання про джерельну базу української історії, націлене на подальшу розробку об'єктивних наукових концепцій і поглядів на такий феномен, як українська преса,- важливе джерело вивчення різних аспектів життя і діяльності нації. Матеріали дослідження широко використовуються викладачами вищих навчальних закладів України, які готують істориків, фахівців-журналістів, для підготовки лекційних курсів з джерелознавства, історії української преси, теорії і практики журналістики; спецкурсів "Преса як історичне джерело" та для внесення змін і доповнень до тематики наукових досліджень відповідних кафедр.

У науковий обіг уведено значну кількість невідомих документів, матеріалів і фактів, які не лише сприяють доповненню і переосмисленню попередніх здобутків історико-джерелознавчих досліджень, а й утверджують нові підходи до аналізу джерел з історії України другої половини XIX - першої половини ХХ ст. Теоретично-методологічні розробки, зібраний і опрацьований фактичний матеріал можуть бути використані при підготовці спеціальних і узагальнюючих праць з історії України, історії західноукраїнських земель і Буковини, літературознавства, історії української преси, політології, а також при написанні підручників, навчальних посібників і спецкурсів, читанні відповідних навчальних курсів на історичних та філологічних факультетах, факультетах журналістики. Положення і висновки дисертації можна використати у практиці викладання вузівських курсів з джерелознавства, історії преси, теорії та практики журналістики, теорії масових комунікацій, при розробці нових спецкурсів. Практичні рекомендації можуть бути враховані у проведенні державної політики у сфері ЗМІ, підвищення ефективності регіональної преси.

Зібрані, систематизовані та проаналізовані джерельні відомості можуть використовуватися у лекційній пропаганді, просвітницькій роботі серед населення з метою формування національної самосвідомості загалу, утвердження державницьких ідеалів.

Апробація pезультатів дисеpтації. Рукопис роботи обговорено у відділі досліджень української періодики Науково-дослідного центру періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, на засіданні Львівського відділення Інституту української археогpафії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. Основні положення дисертації використовуються у спецкурсі "Журналістська майстерність" (факультет журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка) та лекційному курсі "Сучасна книговидавнича справа. Національний та світовий досвід" (кафедра видавничої справи і редагування Української академії друкарства, м. Львів). Окрім цього, матеріали дослідження доповідалися на більш як тридцяти міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, серед яких:

- шість Всеукраїнських науково-теоретичних конференцій "Українська періодика: Історія і сучасність". - Львів, 1993-1995, 1997, 1998, 2000 рр.;

- Михайло Грушевський і Західна Україна: Міжнародна наукова конференція. - Львів, 26-28 жовтня 1994 р.;

- Українська преса за межами України: Науково-теоретична конференція. - Київ, 25-26 квітня 1996 р.;

- Третій міжнародний конгрес україністів.- Харків, 26-29 серпня 1996 р.;

- Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики: Міжнародна наукова конференція. - Львів, 25-26 серпня 1996 р.;

- Український біографічний словник: історія і проблеми створення: Науково-практична конференція. - Львів, 8-9 жовтня 1996 р.;

- Четвертий міжнародний конгрес україністів. - Одеса, 26-29 серпня 1999 р.;

- Бібліотечно-інформаційні ресурси: формування і розвиток: Міжнародна наукова конференція. - Київ, 12-15 жовтня 1999 р.;

- Національна журналістика і європейський вибір України: Всеукраїнська науково-практична конференція. - Львів, 13-14 квітня 2000 р. та ін.

Публікації. Зміст роботи розкрито у трьох індивідуальних монографіях та одному науково-проблемному дослідженні, двох історико-бібліографічних дослідженнях, написаних у співавторстві, публікаціях у шести випусках матеріалів до енциклопедичного словника "Українська журналістика в іменах" (Львів, 1994-1999) та двох томах матеріалів до бібліографії преси "Періодика Західної України 20-30-х рр. XX ст." (Львів, 1998, 1999), 35 статтях у наукових збірниках та періодичних виданнях, в опублікованих матеріалах міжнародних і всеукраїнських конференцій загальним обсягом понад 100 умовних видавничих аркушів.

Стpуктуpа дисертації обумовлена хаpактеpом дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на 11 параграфів, висновків (разом 413 сторінок), списку джерел та літератури (96 сторінок, 1259 назв).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгpунтована актуальність теми, її теpитоpіальні та хpонологічні межі, визначено мету і завдання, об'єкт, пpедмет, наукові принципи та методи дослідження, pозкрито зв'язок роботи з науковими пpогpамами, аргументовано її наукову новизну та пpактичне значення отpиманих pезультатів.

У пеpшому poзділі "Істоpіогpафія, джеpела та методологія дослідження" аналізуються стан наукової pозpобки теми, хаpактеp аpхівної та документальної бази, проблеми періодизації, наукові принципи та методи вивчення пеpіодики як історичного джерела.

Наукові дослідження, що стосуються теми, умовно згруповано у два блоки. До першого зачислено джерелознавчі праці з історії України, зокрема довідник "Джерелознавство історії України" (К., 1998), підручник "Архівознавство" (К., 1998), курс лекцій С.А. Макарчука "Писемні джерела з історії України" (Львів, 1999), в якому періодика розглядається як окремий вид історичних джерел (с. 270-293), та ін. Звернено увагу на дослідження з історії української преси, зокрема періодичних видань Північної Буковини. До другого блоку віднесено наукову літературу з проблем буковинознавства, особливостей виникнення і розвитку національного руху українців, складовою частиною якого була преса краю. Всебічний аналіз наукової розробки проблематики дозволив окреслити чотири найхарактерніші періоди розвитку знань.

Перші ознаки наукового підходу до вивчення преси в Україні знаходимо вже наприкінці XIX ст. у проблемних дослідженнях О. Маковея, І. Франка та В. Щурата. Саме І. Франко був і першим дослідником української преси Північної Буковини. У синтетичній праці "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р." він охарактеризував тогочасну українську журналістику, зокрема становлення преси краю, звернув увагу на її інформативні можливості. Особливу увагу приділив дослідник газеті "Буковина", її редакторам Ю. Федьковичу та О. Маковею. У часописі "Буковина" І. Франко опублікував статті "Дещо про польсько-руські відносини" (1895), уривки зі статті "Реалісти чи кариєристи" (1896), зумовленої публікацією у № 53-88 "Буковини" 21 статті С. Смаль-Стоцького під спільною назвою "Політика реальна". Віддавши належне С. Смаль-Стоцькому за його боротьбу з москвофільством на Буковині і відстоювання фонетичного правопису, І. Франко гостро засудив вироблену програму буковинських народовців.

На початку XX ст. пресу в окремих регіонах України і поза її межами вивчали Б. Грінченко, М. Грушевський, В. Дорошенко, С. Єфремов, В. Міяковський та ін. Це були дослідження, якими завершився період становлення українського пресознавства як спеціальної наукової галузі знань.

Упродовж 20-90-х рр. XX ст. наука про українську пресу, її джерельно-інформативні можливості заявила про себе появою видань різного типу, які за добором фактичного матеріалу, змістом, особливо за своєю концепцією, можуть бути об'єднані у три групи спеціальної літератури з цієї галузі знань. Перша група - це наукові роботи радянських дослідників, які працювали в умовах тоталітарної системи, ідеологічного тиску та цензурних обмежень; друга - праці науковців Західної України (до 1939 р.) та в еміграції; третя група - творчі здобутки пресознавців доби незалежності України.

У 20-х рр. радянські дослідники підготували і видали історико-бібліографічний збірник з нагоди 150-ліття першої газети на Україні (1776-1926) та 10-ліття УРСР "Часописи Поділля", історико-бібліографічний етюд "Українська преса (1816-1923)" і "Бібліографію української преси (1816-1916)" В. Ігнатієнка. В останній праці подано найповніші відомості про українську пресу Північної Буковини. Однак опис часописів В. Ігнатієнко здійснив здебільшого на основі неповних комплектів видань, а іноді й поодиноких чисел. Окрім цього, у роботі є чимало пропусків, порушено мовний принцип добору матеріалів, цілковито відсутня інформація про деякі видання.

1928 р. у Харкові був надрукований суспільно-політичний нарис Г. Піддубного "Буковина. Її минуле й сучасне", в якому автор уперше використав пресу краю як джерело вивчення (щоправда, з класових позицій) суспільно-політичного життя буковинців періоду румунської окупації.

У другій половині 30-х рр. маховик масових репресій обірвав творчий пошук науковців у pадянській Україні. Дослідження преси розвивалися у кількох напрямах на західноукраїнських землях, які були у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини, а також у країнах Західної Європи. Вагомі дані з аналізом окремих видань опублікував дослідник П. Зленко у статті "Видавнича справа на Буковині в останньому десятилітті (1918-1928)". У цьому контексті заслуговують на увагу дослідження М. Кордуби "Переворот на Буковині", О. Поповича "Відродження Буковини", а також стаття "Українська преса на Буковині", підписана криптонімом Д.М.

Подією в історіографії української преси стало видання курсу лекцій А. Животка "Нарис історії української преси" (1937 р.), який з передмовою і доповненнями перевидав у 1989-1990 рр. К. Костів, а в 2000 р. - М. Тимошик. Сьогодні ця праця є навчальним підручником для студентів, однак тут зустpічаються пpикpі фактологічні помилки, зокpема, неправильно подано навіть кількісні параметри, а зібраний фактичний матеріал не завжди узагальнений і пов'язаний з громадсько-політичною концепцією певної доби, що не відтворює можливостей періодичних видань як виду історичних джерел.

Також наукового доробку радянських і зарубіжних дослідників української преси другої пол. 40-х - першої пол. 80-х рр. звернено увагу на літературознавчі студії О.К. Бабишкіна та М.Д. Бернштейна, написані за матеріалами преси; курси лекцій: І.І. Дорошенка "Українська журналістика і критика другої половини XIX cт." і П.М. Лісового про журналістику Закарпаття 50-70-х рр. XIX cт. та її зв'язки з пpесою інших українських земель і Росії; тематичне дослідження Й.Т. Цьоха про комуністичну пресу Західної України (1919-1939 рр.), у якому основою аналізу була преса Галичини, частково Волині, а інформативні можливості часописів Північної Буковини і Закарпаття не аналізувалися.

У 60-х рр. побачила світ монографія П.М. Федченка про історію зародження та основні закономірності розвитку преси. Заснуванню преси в Україні автор присвятив окремий розділ, однак періодика Північної Буковини XIX ст. представлена тільки трьома виданнями - "Буковинская Зоря", "Буковина" і "Лопата".

Дослідниця М.Ф. Дмитрієнко зробила першу в радянській історіографії спробу розглянути більшовицьку пресу України 1917-1918 рр. як історичне джерело. Авторка подала основні принципи класифікації газетних матеріалів, розглянула проблематику періодики, охарактеризувала жанрові особливості окремих публікацій.

Найменш дослідили радянські історики пресу Північної Буковини (1918-1940 рр.). Вивчалися переважно часописи комуністичного, соціал-демократичного та соціалістичного спрямування, а видання ж національно-патріотичного спрямування, як відомо, були заховані у так звані спецфонди. Тому багато досліджень не відзначаються науковою об'єктивністю, натомість аргументація позначена відчутною тенденційністю. Дещо інший висновок напрошується, коли мова заходить про досвід зарубіжного (діаспорного) пресознавства. Етапним явищем у розвитку буковинознавства була колективна монографія "Буковина. Її минуле і сучасне", у написанні якої брали участь Т. Бриндзан, Л. Бурачинська, А. Жуковський, Д. Квітковський, В. Кубійович, І. Новосівський та ін. Тут подано окремий розділ про пресу Буковини 1870-1940 рр. Науковці А. Жуковський та Д. Квітковський ґрунтовно проаналізували народовецькі та національно-патріотичні видання, частково використали їх інформативні можливості для вивчення суспільно-політичного життя краю, але про часописи інших напрямів подали здебільшого короткі повідомлення або тільки назвали їх.

Таким чином, праці радянських істориків преси були заполітизовані, а джерелознавчі дослідження - закомплексовані так званим партійно-класовим підходом до джерел, що значною міpoю впливало на об'єктивність аналізу періодичних видань. Зарубіжні дослідники не зуміли створити фундаментальних наукових джерельних пpаць, в яких би українська преса була проаналізована з урахуванням таких важливих факторів, як специфіка видань, умови функціонування у різних регіонах, у тій чи іншій країні, вплив на читацьку аудиторію тощо.

Дослідження преси як історичного джерела по-справжньому розпочалося з 90-х рр., що відповідає четвертому етапу розвитку українського журналістикознавства. Системного ж характеру ця робота набула з березня 1993 р., коли при Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України був створений єдиний в Україні Науково-дослідний центр періодики. За цей час вийшла у світ низка корисних наукових видань, в яких опубліковано понад 600 досліджень з історії журналістики. Серед них - шістнадцять наукових статей і доповідей, присвячених різним аспектам функціонування преси Північної Буковини, її інформативним можливостям.

Для всебічного аналізу української преси як історичного джерела широко використано наукові праці знаних пресознавців: В. Вакалюка, М. Владимирова, О. Гриценко, В. Качкана, О. Коновця, С. Костя, І. Крупського, І. Михайлина, А. Москаленка, О. Мукомели, М. Тимошика, В. Шкляра та ін.

Для вироблення нових методологічних засад вивчення української періодики як виду історичних джерел, вирішення проблем періодизації велике значення мали узагальнюючі праці вітчизняних вчених C. Білоконя, Я. Гpицака, Я. Дашкевича, С. Єкельчикa, Я. Ісаєвича, C. Калакуpи, М. Котляра, Г. Касьянова, С. Кіржаєва, К. Кондратюка, М. Кугутяка, М. Кукурудзяка, І. Куpаса, С. Макарчука, Ю. Мицика, О. Моця, Ю. Пінчука, А. Погрібного, В. Сарбея, В. Смолія, П. Соханя, О. Реєнта, Ю. Римаренка, В. Ульяновського, М. Юрійчука, Ю. Шаповала та ін.

Ґрунтовно опрацьовано і широко використано дослідження, які стосуються періоду зародження, становлення та розвитку української преси в краї, діяльності в царині жуpналістики відомих учених, письменників, громадських діячів, редакторів, видавців та публіцистів, зокрема В. Будзиновського, М. Гараса, С. Дашкевича, Є. Дмитріва (І. Семака), В. Доманицького, М. Кордуби, І. Карбулицького, Д. Квітковського, С. Канюка, Л. Когута, З. Кузелі, Г. Купчанка, О. Маковея, Є. Пігуляка, Г. Піддубного, О. Поповича, І. Новосівського, В. Сімовича, С. Смаль-Стоцького та ін.

Незважаючи на панування ідеологічних догм, радянські дослідники Буковини ввели в науковий обіг великий фактичний матеріал, зокpема і з періодичних видань краю. Наукові пpаці цих дослідників є певним внеском як у вивчення історії краю, так і українського джерелознавства загалом. Серед них - В. Ботушанський, Л. Васюк, І. Гриценко, К. Демочко, М. Кравець, С. Комарницький, І. Компанієць, М. Ліщенко, Є. Приходько, О. Романець, Н. Сирота, Б. Тимощук, А. Черниш, Ф. Шевченко, К. Ципко, М. Юрійчук та ін.

У 90-х рp. розпочався новий етап у розвитку буковинознавчих досліджень, який репрезентує нова генерація науковців: О. Добржанський, Г. Кожолянко, О. Масан, С. Попик, О. Сич, Г. Скорейко, І. Чеховський та ін. Активну наукову і видавничу діяльність здійснюють науковці історичного факультету Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича. Підсумовуючи історіографію з досліджуваної теми, дисертант вважає за доцільне констатувати:

1. За більш як столітній період у вивченні української преси Північної Буковини нагромаджено певний масив наукових досліджень, які торкаються різних аспектів проблеми. Однак вони не охоплюють її загалом, оскільки не відтворено в історичній послідовності передумови виникнення, особливості розвитку і функціонування буковинської преси, не розкрито її значення як історичного джерела. Окрім того, не з'ясовано місце української преси в суспільно-політичному житті буковинців, вплив на формування національної свідомості читачів.

2. Більшість праць, у яких фрагментарно розглядається преса Північної Буковини, мали обмежену джерельну базу. У науковий обіг не було введено 44 з 99 видань, що виходили впродовж досліджуваного періоду.

3. Творчі можливості дослідників української преси обмежувалися певними чинниками: радянських - ідеологічними догмами та застосуванням партійно-класової методології, зарубіжних - акцентуванням уваги на національно-патріотичних виданнях (і це позитивний факт) та применшенням історичної ролі у розвитку національної культури преси інших напрямів, зокрема соціалістично-радикального (наприклад, видань І. Франка, М. Павлика, М. Драгоманова та ін.). Окрім того, серед науковців не було вироблено єдиних підходів і наукових принципів дослідження.

4. У науковій літературі зустрічається чимало суперечностей і перекручень щодо років виходу окремих часописів, недостатньо використано архівні й опубліковані джерела для встановлення історичної правди та об'єктивності опублікованих у пресі матеріалів. Перебільшено чи применшено роль окремих редакторів, видавців та публіцистів у творенні українського друкованого слова.

5. В узагальнюючих працях з історії економічного, суспільно-політичного та культурного життя Північної Буковини другої половини XIX - першої половини XX ст. преса використовується як фактичний матеріал, але ніколи не розглядається як важливе історичне джерело, що вимагає від науковця дотримання принципів історизму, об'єктивності, достовірності та комплексності.

6. Здобутки попередників не відповідають назрілим завданням українського джерелознавства та пресознавства. Йдеться про нагромадження зусиллями сучасних науковців раніше не відомого і майже не дослідженого фактологічного матеріалу, що має стати основою історико-монографічного аналізу й наукових узагальнень.

Для написання роботи використано збірки української періодики другої половини XIX - початку XX ст. Державного архіву Чернівецької області, наукових бібліотек Львівського національного університету ім. І. Франка та Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича, Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, Науково-довідкової бібліотеки Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Найповніше були опрацьовані фонди Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, де збереглися унікальні за змістом і повнотою збірки української періодики, особливо 20-30-х рp. XX ст., яка у свій час була захована у так званих спецфондах, а тому майже не досліджена.

Труднощі в опрацюванні української періодики обумовлені кількома факторами. Найперше, вона стала бібліографічною рідкістю. По-друге, преса розпорошена і зберігається у не завжди пристосованих для цього приміщеннях багатьох архівів та бібліотек України. Активна пошукова робота, всебічний аналіз дозволили встановити загальну чисельність українських періодичних видань, які виходили у Північній Буковині впродовж 1870-1940 рр. За 70 років тут побачили світ 99 часописів, серед них 10 різних додатків, які мали окрему нумерацію, що дозволяє заpахувати їх до окремих видань. У науковий обіг уперше введено 44 видання, широко використовувалася іншомовна періодика, що виходила німецькою, румунською та польською мовами. Важливий масив документів доби австрійського панування, періоду румунської окупації краю зберігається у Державному архіві Чернівецької області. Загалом опрацьовано 65 справ з 14 фондів. Окрім цього, за темою дослідження вивчено, опрацьовано і використано в роботі 228 справ з 57 фондів, зокрема Державного архіву Львівської області, відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, Краєзнавчого музею Чернівецької області, Літературно-меморіального музею О. Кобилянської (Чернівці), відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного історичного архіву України у м. Києві та Центрального державного історичного архіву України у м. Львові.

Для дотримання принципу історизму та об'єктивності у роботі використано й опрацьовано такий важливий інформаційний масив, як друковані джерела: державні й нормативні акти, статистичні дані, діловодна документація органів місцевого самоврядування, програми політичних партій, статути громадських об'єднань, товариств та організацій, звіти про їх роботу. Такі відомості почерпнуто зі статистичних збірників та довідників, що виходили в Австро-Угорщині та Румунії.

Важливим джерелом дослідження історії української преси, діяльності її творців, редакторів та видавців була мемуарна література, зокрема спогади відомого редактора, видавця і публіциста О. Барвінського; політичного і державного діяча К. Левицького та редактора місячника "Промінь" І. Гаврилюка; видавця С. Канюка, який акцентував увагу на роботі комуністичної партії серед населення, перебільшуючи роль цієї організації у житті краю.

Спогади про окремі складові суспільного життя Буковини початку XX ст. та румунської окупації краю залишили В. Сімович, І. Пігуляк, І. Карбулицький, І. Стрийський, Д. Квітковський та ін. Особливу увагу привернули розповіді безпосередніх учасників і організаторів видавничої та газетної справи П. Зленка, М. Гараса, Д. Макогона.

Під час роботи опрацьовано опубліковані епістолярії видатних культурних діячів, які брали участь у творенні української преси Буковини, були активними дописувачами,- це листи В. Гнатюка, Б. Грінченка, М. Грушевського, М. Драгоманова, О. Кобилянської, М. Кордуби, О. Луцького, О. Маковея, М. Павлика, В. Сімовича, С. Смаль-Стоцького, К. Студинського, О. Терлецького, Ю. Федьковича, І. Франка та ін. Автор не вважав їх епістолярії наріжним каменем дослідження, але використовував як джерела, в яких краще від інших передано атмосферу періоду їх творення.

Критично опрацьовано і використано документи та матеріали преси, опубліковані в радянський час окремими тематичними збірниками. Уважно проаналізовано й використано в роботі надруковані в діаспорі документи про діяльність українських товариств Північної Буковини початку XX ст. "Січ" і "Запороже", зокрема, це збірники "Гей, там на горі "Січ" іде" та "Українське академічне козацтво "Запороже": Ювілейний альбум".

Огляд джерел засвідчив, що збереглося чимало архівних і друкованих документів з історії української преси Північної Буковини другої половини XIX - першої половини XX ст. У періодизації української преси Північної Буковини дисертант дотримується історико-хронологічного принципу та дослідницьки пов'язує інформативні можливості преси із суспільно-політичною ситуацією. Такий підхід вносить певний елемент нового у вивчення не тільки регіональної преси, а й історії Буковини загалом. У роботі з укpаїнською пpесою як історичним джерелом дисеpтант послуговувався такими науковими принципами, як історизм, об'єктивність, комплексність і достовірність. Всебічно охарактеризовано спільні і відмінні властивості періодичних видань.

У другому розділі "Загальна характеристика української преси Північної Буковини як історичного джерела" проаналізовано особливості формування періодики краю, проблеми повного бібліографування та класифікації преси, окреслено її інформативні властивості.

Звертається увага на те, що у 60-х рp. XIX ст. тіснішими стають зв'язки Буковини з Наддніпрянською Україною. Цьому сприяла, зокрема, певна демократизація політичного устрою австрійської держави (було прийнято конституцію, яка надала деякі демократичні свободи). Тоді ж відбулася значна зміна і в житті народів Російської імперії - скасовано кріпосне право. Це активізувало визвольний рух на західноукраїнських землях, що мало безпосередній вплив на особливості формування української преси. Якщо до 90-х рр. ХIХ ст. українська преса Північної Буковини була суб'єктом становлення організованого життя українців, то наприкінці XIX - на початку ХХ ст. вона стає об'єктом національно-культурного розвитку; організовує і надає йому нових форм, окреслює завдання й веде активний пошук шляхів їх реалізації. Це, безумовно, позитивно позначилося на інформативних можливостях преси, яка з 1870 до 1918 рр. розвинулася у 55 видань та 6 додатків до них і стала важливим чинником суспільно-політичного життя українців краю.

У період румунської окупації (1918-1940 рр.) Буковину було перетворено на провінцію: проведено повну румунізацію середнього і народного шкільництва, заборонено вивчення української мови, ліквідовано церковну самоуправу, православну церкву зроблено знаряддям румунізації. У таких умовах виходило 34 періодичних видання і чотири додатки, що мали окрему нумерацію. Дисертант аргументовано показує, що для кожного періоду були характерні свої особливості формування українських періодичних видань, що позначалося на змісті й хаpактеpі більшості з них, впливало на їх джерельно-інформативні можливості.

Багатоpічний досвід вивчення періодики, її бібліографування переконали дисеpтанта у тому, що нагромадження наукової інформації - тpивалий процес. І тому нераціонально очікувати бібліографічної вичерпності, а вже зараз, на сучасному рівні науково-бібліографічних знань про українську пресу, потрібно розпочати наукове вивчення історичних періодів та журналістських систем, історико-журналістського процесу в масштабах регіонів. Для вирішення цих завдань дисертантом було розроблено й апpoбовано в poботі Науково-дослідного центpу пеpіодики "Схему повного бібліографічного опису періодичного видання". У 1998-1999 рр. вийшли з друку два томи матеріалів до репертуару української преси "Періодика Західної України 20-30-х рр. ХХ ст.". Тут подано розширені анотації та повні бібліографічні описи 243 українських часописів Галичини, Волині, Буковини і Закарпаття, які становлять одну з найзамовчуваніших сторінок історії української преси. У серії "Періодичні видання регіонів України" вийшло з друку історико-бібліографічне дослідження "Українські часописи Північної Буковини (1870-1940 рр.)", яке стало підсумком багаторічного пошуку й опрацювання української преси краю. У монографії подано анотовану бібліографічну інформацію про 99 українських періодичних видань.

Пошук, систематизація, опрацювання і повний бібліографічний опис часописів - це один із найскладніших етапів роботи з періодикою як видом історичних джерел. Але не менш важливими для розуміння специфіки функціонування преси у певних суспільно-історичних умовах, видових і змістових граней є її класифікація. Українські періодичні видання Північної Буковини дисертант класифікував за такими ознаками: вид, періодичність, місце видання, зміст та належність до власників чи видавців. Серед 99 українських часописів було: 89 газет, дев'ять журналів, один літературно-мистецький збірник; три одноднівки та два неперіодичних видання.

За конкретною періодичністю пресу класифіковано на:

- 2 щоденники ("Буковина" - у 1896, 1897, 1909, 1910 рр. та "Час" - впродовж 1928-1940 рр. (окрім 1932 р., ч. 1081-1117);

- 26 тижневиків;

- одна десятиденка;

- 13 двотижневиків;

- 23 місячники;

- один двомісячник;

- один квартальник;

- один річник.

Окрім цього, в одинадцяти виданнях не вказано періодичність виходу в світ, шістнадцять часописів через нестачу коштів, цензурні обмеження, відсутність власного читача та розбіжності щодо ідейно-політичного спрямування змушені були час від часу змінювати задекларовану періодичність.

Упродовж досліджуваного періоду центром української видавничої справи в краю були Чернівці. Тут виходило 89 часописів і тільки 10 - в інших населених пунктах: два - у Рогозні та Нових Мамаївцях, по одному - у Вашківцях, Глибоці, Мареничах, Сторожинці, Черенківцях та Чункові.

За належністю до власників чи видавців класифікація свідчить, що в окреслений період для буковинських українців офіційна австрійська влада видавала "Вісник законів і розпоряджень для воєводства Буковини", що в певні роки мав різні назви, а румунська - "Голос Буковини" - додаток до офіційного органу Румунської ліберальної партії "Glasul Bucovinei".

Сім політичних партій видавали 24, а вісім громадських спілок, товариств, культурно-просвітніх комітетів та організацій - 22 пресові органи. Видавцями та відповідальними редакторами 32 газет і журналів були 23 фізичні особи, але окремі з них не мали жодної пpичетності до фінансування та виходу у світ часописів. Така кількість власників та видавців друкованих видань обумовлювала захист корпоративних інтересів, публікацію як об'єктивних, так і суб'єктивних матеріалів, а іноді і зумисних перекручень, що вимагало всебічного аналізу, перевірки і зіставлення фактів з архівними матеріалами та опублікованими джерелами.

Використавши і доопрацювавши тематико-змістову специфікацію української преси, запропоновану попередниками, дисертант обгрунтував своє бачення класифікації за змістом періодичних видань Північної Буковини. Звичайно, запропонований поділ умовний, оскільки в багатьох випадках їх видові та змістові грані не завжди є окресленими і виразними, а кожен номер - це продукт творчості людини, тому наступний може в багатьох аспектах відрізнятися від попереднього. Однак всебічний аналіз дозволив класифікувати всі видання таким чином:

- партійно-політичні (24 часописи);

- суспільно-політичні (25);

- просвітньо-культурні (6);

- літературно-наукові (7);

- церковно-релігійні (3);

- молодіжні та для юнацтва (6);

- сатирично-гумористичні (6).

Окрім цього, виходили 6 незалежних видань та 12 фахових:

- 8 - для працівників села;

- 4 - для вчителів народних шкіл.

Всебічне дослідження української преси XIX - початку XX ст. дозволило зробити висновок: періодичні видання Північної Буковини є важливим історичним джерелом, що зберегло для дослідників відомості про життя і боротьбу попередників, дозволило простежити суспільний розвиток у динаміці, взаємозв'язку і взаємозалежності. Зокрема, перші видання ("Буковинская Зоря", "Зазуля", "Наука", "Лопата", "Пріятель народа", "Сельскій Господарь" та "Родимый Листокъ") розкривають зміст ідеології українських москвофілів, їх участь у полеміці з народовцями навколо таких актуальних тоді проблем, як національна єдність українського народу, культурні зв'язки з іншими слов'янськими народами, питання єдиної літературної мови, правопису, політичні орієнтири на майбутнє.

Видання доби національно-культурного поступу (1885-1900 рр.) - це літопис національного відродження і закладання міцних підвалин для формування почуття духовної соборності буковинців, єдності з усім українським народом. Найповніше цей процес віддзеркалювали газета "Буковина" і журнал "Библіотека для молодежи, селян і міщанства". Науковців зацікавить той факт, що з 1892 р. "Буковина" мала в Україні своїх кореспондентів. З цього часу інформацію можна назвати двосторонньою, а коли газета стала щоденником (1896) і до неї почали дописувати такі визначні діячі з Наддніпрянщини, як О. Кониський, Б. Грінченко, М. Драгоманов, А. Кримський, М. Кононенко-Школиченко, М. Міхновський-Лівобічний, В. Шемет, М. Коцюбинський та інші, суспільно-політичне значення "Буковини" зросло. Цінним джерелом до історії національного відродження XIX ст. були опубліковані в часописі "Листи з України Наддніпрянської" Б. Грінченка (П. Вартового) (1892. - Ч. 26-51., 1893. - Ч. 5-38) і як відповідь на них - "Листи на Україну Наддніпрянську" М. Драгоманова, організована дискусія, що відтворювала різні підходи до вирішення національної проблеми двох течій - патріотично-національної і прогресивно-інтернаціональної.

Тематикою виступів, масштабністю поставлених проблем, пошуком шляхів їх вирішення, колом співробітників "Буковина" вийшла далеко за межі краю й отримала позитивну оцінку визначних українських діячів, зокрема М. Грушевського, І. Франка, І. Кревецького, Д. Дорошенка та ін. Певний час газета поширювалася у Росії, тому стала загальноукраїнською трибуною.

Часописи періоду партійної диференціації суспільно-політичного життя краю та Першої світової війни (1900-1918 рр.) засвідчують найінтенсивніший стан не тільки кількісного зростання, а й якісного розвитку української преси за період австро-угорського панування, що значно розширило її інформативні можливості для вивчення суспільно-політичного життя краю.

Початок XX ст. характерний певними особливостями у розвитку журналістики Північної Буковини: разом з партійною диференціацією преси відбувалося її станово-професійне становлення, виникли фахові періодичні видання. Велике значення для розуміння розвитку політичної думки на західноукраїнських землях у 20-30-х рр. XX ст. мають періодичні видання різних партій, що діяли на території Північної Буковини. Істориків української педагогічної думки зацікавлять різножанрові матеріали суспільно-наукового органу русько-українського вчительства в Галичині й Буковині "Промінь", фахового двотижневика вчительства Буковини "Каменярі" та часопису для освітян "Наша школа".

В останній час спостерігається тенденція до ідеалізації суспільних і національно-культурних відносин на Буковині австрійського періоду, до замовчування явищ, які не вписуються у концепцію дослідників. Усе, чого досягли українці,- наслідок постійної боротьби, протестів, домагань і жертовної праці. Якщо у царині культурного й освітнього розвитку було здобуто певні успіхи, то в економічній галузі вони були незадовільні. Добре ілюструє цю реальність преса, бо підтверджує значні масштаби еміграції населення Буковини (кінець XIX - 30-ті рр. XX ст.) у різні країни світу. Проте в науково-історичних працях висвітлення буковинською пресою процесу еміграції використовується ще недостатньо.

Фронтальне дослідження української періодики Північної Буковини (1870-1940 рр.) переконує в тому, що преса є важливим, а інколи і єдиним джерелом при вивченні проблем, пов'язаних із різними аспектами суспільно-політичного і національно-культурного життя українців краю, їх зв'язків з Галичиною, Закарпаттям і Наддніпрянською Україною.

У третьому розділі "Умови зародження та функціонування української преси доби австро-угорського панування, її джерельне значення (1870-1918 рр.)" обґрунтовується думка про те, що преса є важливим чинником становлення організованого життя буковинських українців, формування їх національної самосвідомості, звернено увагу на інформативні можливості, зміст і форму відображення партійно-політичного та соціально-економічного життя краю.

У другій половині XIX ст. Північна Буковина була найвідсталішою провінцією Австро-Угорської імперії, по суті, її сировинним придатком. Буковинці не мали сформованої провідної верстви з числа української інтелігенції. Однак уже наприкінці 60-х рр. XIX ст. було створено перше товариство "Руська бесіда" (1869 р.), а через рік (1870 р.) - політичну організацію "Руська рада". У цей період буковинці були змушені боротися проти москвофільства, яке підтримували і румунські організації (щоб розбити єдиний український фронт), і російські офіційні діячі - консули.

Виникнення української преси співпало з початком становлення організованого життя буковинців. Першим часописом була "Буковинская Зоря: Журналъ неполитический, посвященный науцъ и развеселению", що друкувала пізнавальні й історичні статті, в яких доказувалася автохтонність українців Північної Буковини, спростовувалися румунські інсинуації щодо українства. Пізнавальними були етнографічні матеріали, статті на моральні теми, поезії С. Воробкевича. На сторінках газети постійно точилися дискусії з проблем мови, правопису і загальної організації. Через використання язичія і пропаганду москвофільства журнал не мав численної читацької аудиторії і, не ставши виразником народних прагнень, у червні 1870 р. на 16-му номері припинив існування.

Недовготривалим був і видавничий вік "Зазулі", "Лопати", "Сельского Господаря" та "Родимого Листка". Незважаючи на вкрай обмежені інформативні можливості газетних публікацій, а також на майже цілковиту нерозвиненість національної свідомості жителів краю, ці видання засвідчили, що становлення української періодики Північної Буковини відбулося. Коли ж 1884 р. товариство "Руська бесіда" очолили народовці, то у розвитку преси розпочинається новий, якісно вищий і змістовніший період - час національно-культурного поступу (1885-1900 рр.), який найкраще віддзеркалювали два періодичних видання: газета "Буковина" і журнал "Бібліотека для молодіжи", що почали виходити у 1885 р.

Впродовж 30 років перша щоденна газета "Буковина" активно і цілеспрямовано боролася за права жителів краю, формувала їх національно-патріотичні світоглядні засади. Цьому сприяла певною мірою і усталена форма подачі матеріалів. На сторінках часопису надруковано чимало цікавих свідчень, документів, статистичних даних, що висвітлюють розвиток суспільно-політичної та громадської думки досліджуваного періоду. У "Буковині" друкували свої твори письменники Буковини, Галичини та Наддніпрянської України.

Важливим джерелом дослідження особливостей утвердження національно-політичного напряму в житті буковинських українців є періодичні видання для широких мас, зокрема двотижневик "Праця" (1897) та народна газета "Руска Рада" (1898-1908), яка уже з перших чисел активно друкувала різножанрові матеріали з політично-організаційних проблем громад, орендування землі хліборобами, закликала до просвіти, до закладання в кожному селі позичкових кас, крамниць, читалень. Не залишалися поза увагою "Рускої Ради" церковні проблеми, особливо румунізація православної церкви на Буковині. Вагоме місце на шпальтах газети займали матеріали національно-патріотичного й організаційно-громадського звучання. А найпоширенішою формою подачі матеріалів у газеті протягом усіх років видання були "Листи" і "Дописи" з різних місць Буковини про національно-політичне, організаційно-громадське, економічне і культурно-просвітнє життя українських громад.

"Руска Рада" активно виступила проти друкованих видань москвофілів. 1906 р. газета не тільки змінила свою форму, а й набула чіткішого загальноукраїнського національно-політичного спрямування. Було опубліковано низку статей про національні проблеми українців Північної Буковини й України загалом, про найважливіші суспільно-політичні події у Росії.

Преса засвідчує, що для Північної Буковини початку ХХ століття характерним був процес кристалізації політичної думки і боротьби ідейних напрямів. Під впливом подій у Галичині тут було утворено три партії, які мали свої пресові органи. Націонал-демократична партія видавала часописи "Народний голос", "Православную Буковину" і "Нову Буковину", які продовжували традиційну народовецьку політику, часто "нападали" на українців, що походили з Галичини. На сторінках видань цієї партії опубліковано чимало необ'єктивної інформації, суб'єктивно оцінюється діяльність багатьох редакторів, публіцистів та громадських діячів.