Специфіка роботи радіожурналіста

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. РАДІО В СИСТЕМІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

1.1 Cпособи співпраці радіо й телебачення

1.2 Тенденційність взаємовпливу друкованих ЗМІ та радіо

1.3 Особливості взаємодії радіо й Інтернету

РОЗДІЛ II. СПЕЦИФІКА РОБОТИ РАДІОЖУРНАЛІСТА

2.1 Журналіст як основна творча одиниця радіомовлення

2.2 Радіожурналіст і передача: специфіка створення

2.3 Авторська передача та особливості роботи над нею

РОЗДІЛ III. АНАЛІЗ РОБОТИ РАДІОЖУРНАЛІСТА (НА ПРИКЛАДІ ЦИКЛУ АВТОРСЬКИХ ПЕРЕДАЧ «НА УЗБІЧЧІ»).

3.1 Пояснювальна записка

3.2 Характеристика проекту

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В структурі сучасних ЗМІ, радіо залишається найбільш оперативним. Ані телебачення, ані навіть Інтернет не мають можливостей, які б дозволяли без додаткової підготовки, виходити в ефір з будь-якого кутка земної кулі із розповіддю про подію або явище будь-якого характеру.

З усіх ЗМІ радіо є найбільш зручним («невибагливим», «комфортним») засобом для сприймання аудиторією подій, що відбуваються в суспільстві. Прослуховування радіо, як правило, не потребує відмови від буденних справ, його можна поєднати із виробничою зайнятістю, і з побутовими реаліями. Значну частину аудиторії радіо усіх напрямків мовлення - від музичних програм, випусків новин до передач культурно-просвітницьких - складають автомобілісти та їх пасажири. Більш того, різноманітність зацікавлень саме цієї частини аудиторії стимулювало значне розширення жанрово-тематичних параметрів радіомовлення. Це сприяло збільшенню кількості сучасних форматів радіостанцій, числа самих радіостанцій.

Радіомовлення має величезний психологічний вплив на людей. В системі ЗМІ радіо, яке орієнтоване насамперед на слухове сприйняття, впливає на уяву людини більше за інші інформаційно-комунікаційні засоби. Ще до появи радіо було доведено, що людина відповідно власним можливостям та розвитку асоціативного мислення, намагається перетворити звукові враження в зорові. Цей процес неминучий, він не залежить від бажання людини, тому що виражає об'єктивну закономірність природи сприйняття навколишнього світу. У зв'язку з цим дуже важливо, що говориться по радіо та як саме. Радіожурналіст є чи не основною особою від якої залежить яким буде мовлення та яка інформація лунатиме в ефірі. Створюючи радіопередачу журналісту потрібно враховувати чимало моментів, розумітися в усіх деталях створення радіопродукту. Ведучий на радіо - це уособлення творчого відділу радіостанції, певних ідей, способу життя, мислення, світогляду. Спостерігаючи та оцінюючи роботу радіожурналіста, слухач вирішує чи можна йому довіряти, робить висновки про його порядність та вміння спілкуватися з людьми.

Тому дуже важлива майстерність радіожурналіста, його особисті якості, професійні навички та життєвий досвід.

З огляду на вищесказане, актуальним є дослідження специфіки роботи радіожурналіста.

Новизна нашого дослідження полягає у детальному аналізі роботи радіожурналіста над створенням та розробкою радіопередач, створенні власного радіопродукту з урахуванням усіх стандартів роботи радіожурналіста. Радіопроект нестиме цікаву, соціально-важливу інформацію для населення області й всієї України.

Об'єкт дослідження - радіожурналіст, як невідємна одиниця творчого колективу радіомовлення.

Предмет дослідження - специфіка роботи радіожурналіста над розробкою та створенням радіопередач.

Метою кваліфікаційної роботи є вивчення теоретичних і практичних аспектів роботи радіожурналіста, зясування особливостей роботи під час створення авторської радіопередачі.

Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

* подати визначення понять «радіожурналіст», «авторська передача»

* визначити роль радіожурналіста в творенні сучасного радіомовлення

* дослідити особливості роботи радіожурналіста

* ознайомитися з специфікою створення «авторських радіопередач»

*створити цикл авторських радіопередач «На узбіччі»

Методологічну й теоретичну основу роботи складають праці таких учених, як В.Й. Здоровега, А.З. Москаленко, Г.В. Лазутіна, А.А. Шерель, В.фон Ла Рош, О.Я. Гоян, Д.І.Любосвєтов, А.М. Микитенко, В.В. Лизанчук, які дослідили теоретичні та практичні аспекти роботи радіожурналіста, визначили особливості авторських радіопрограм.

Практичне значення дослідження. Результати проведеного дослідження були безпосередньо використані при створенні циклу авторських радіпередач «На узбіччі».

Структура кваліфікаційної роботи є такою: вступ, основна частина, що складається з двох розділів та висновки.

РОЗДІЛ І . РАДІО В СИСТЕМІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

радіо журналіст авторська передача

В історії XX століття практично нема другого настільки яскравого прикладу взаємодії та взаємовпливу, як радіо та інші засоби масової інформації. Для формування індивідуальної і громадської думки необхідне вільне поширення інформації та вільний обмін нею. Ця умова, як зазначає президент Європейської телерадіомовної Спілки Альберт Шарф, є однією з головних, що забезпечують функціонування демократичного суспільства. [18, c.8]

Звідси випливає важливість комунікації. Люди можуть поліпшити умови свого життя, удосконаливши соціальні інститути, якщо користуватимуться засобами комунікації. Нічим не обмежений зв'язок між людьми, вільне розповсюдження вільної для всіх інформації визначають рівень соціального розвитку суспільства. Засоби масової інформації є інструментом, що забезпечує зв'язок між людьми. Академік А.З.Москаленко вважає,що до ЗМІ належать також інформаційні служби: телеграфні агентства, агентства преси, рекламні бюро, пресслужби, агентства паблік рилейшнз, професійні журналістські клуби й асоціації, органи управління системою журналістики, організації, що займаються підготовкою і перепідготовкою журналістських кадрів. [30, c.26] Згідно з законодавством України радіо теж є однією з основних складових сучасних ЗМІ.

Першу в світі радіопередачу за винаходом О.Попова (Росія) здійснено у 1895 р. У 1896 р. В.Марконій (Італія) зробив першу радіопередачу на відстань три кілометри. Систематично радіопередачі в Америці і Європі розпочали транслювати на початку 20-х років XX століття. У США, наприклад, перша радіомовна станція почала працювати у 1920 р. В Україні регулярне радіомовлення започатковано 16 листопада 1924 р. (Харків). Виникнення радіо сприймалося як реальне чудо. Воно вражало уяву вченого і селянина, поета і музиканта, робітника і державного діяча. Радіомовлення не тільки виправдало сміливі передбачення про його можливості, але й щороку їх розширювало. Воно стрімко пронизало всі сфери суспільного життя: проникло у культуру, мистецтво, ідеологію, політику, науку, освіту, виховні процеси. Відразу внесло чимало принципово нового у способи людського спілкування, інформаційні процеси. [42, с. 42]

Згодом відбулося чітке розмежування радіомовлення з іншими засобами масової комунікації. Це пов'язано з його специфікою як глобального звукового засобу спілкування. Радіомовлення не претендувало на аналітичні засади преси, не могло закарбувати світ у русі, безсиле було дати видиме, наочне відображення дійсності, як це блискуче робило кіно. Натомість радіо незрівнянно забезпечувало словузвучання. Радіохвилі могли в одну мить облетіти весь світ, найоперативніше донести повідомлення, будь-яку думку і почуття людини у найвіддаленішу точку планети. Радіо не могло показати артиста на сцені театру, концертного залу чи естради, котрий зараз, тут, перед очима публіки і для неї творить своє мистецтво. Але радіо могло передати живе життя героїв, що міститься у звуках їх голосів, воно могло принести до оселі велику літературу, музику усіх часів і народів, голоси найкращих співаків, майстерність талановитих музикантів. Тривалий час основними формами мовлення були радіогазети, радіожурнали, випуски "Останніх вістей", концерти. З часом радіожурналісти набули досвіду підготовки інформаційних, публіцистичних, художньо-публіцистичних програм. Різноманітнішою ставала тематична спрямованість радіопередач, поліпшувалася якість їх підготовки. Діяльність радіо стабілізувалася. [24, c.18]

1.1 Способи співпраці радіо й телебачення

З появою телебачення чимало осіб засумнівалося в доцільності його існування. Сказана тисячі років тому китайським поетом та вченим Ван Ци фраза: «Краще один раз побачити ніж сто почути», звучала як вирок. Навіть самі доброзичливі дослідники сходилися в тому, що доля радіо в мікромініатюризації технічних засобів: створять інженери магнітофон, як аптечна таблетка (технічно це цілком можливо, більше того ідея практично була реалізована до кінця 70 років XX) й будуть по ньому повідомляти погоду та найбільш важливі новини. Норман Корвін, який створив близько ста п'ятдесяти радіоп'єс, був прекрасним радіорежисером і актором, писав у ті роки про загибель американського радіо: "Воно було моєю першою любов'ю, і мені гірко зараз думати про нього, про старого друга, який прикований нині до ліжка важкою хворобою". [43, c.68]Франції відомий поет, драматург і режисер Жан Кокто, виражаючи поширену думку, висловився приблизно так: "Невже знайдеться хтось, хто захоче читати шрифт для сліпих, якщо у нього є очі, щоби бачити?". [44, c.36] Канадський професор Маршалл Маклюен сказав, що з розвитком телебачення починається нова ера в житті суспільства, коли всі інші засоби, включаючи пресу, літературу, мистецтво, будуть приречені. Були й інші думки щодо суперницької несумісності між пресою, радіо і телебаченням. Ми дотримуємося погляду, що різні засоби масової інформації доповнюють одне одного. Адже читачі газет є водночас і радіослухачами. [19, c.34]

Кожний засіб масової інформації володіє своїми можливостями, обмеженнями, вимогами; має своєю специфіку. Для радіомовлення надзвичайно актуальною є проблема уваги, бо тут журналіст у складніших умовах, ніж його колеги з газети чи телебачення. Увагу слухача до радіопередачі важче привернути, підтримати, проконтролювати: вона постійно переноситься на інші заняття і предмети. Відомо, що слухання радіо часто-густо супроводжується іншими видами діяльності. Відсутність певного рівня слухацької уваги зводить нанівець будь-які зусилля комунікатора. Зацікавленість у тому, щоб тебе слухали призводить до творчого ставлення до роботи, видумки, постійного вдосконалення. Перші роки паралельної роботи радіо з телебаченням супроводжувалися перегрупуванням зусиль радіожурналістів з традиційних напрямів, програм, усталених рубрик у сферу пошуку нових форм мовлення. Потрібні були серйозні, глибокі, планомірні дослідження, систематичні творчі експерименти для освоєння власних засобів вираження, власної сфери відображення реальності, створення особливого різновиду художньої творчості - радіомистецтва, зі своєю драматургією, арсеналом прийомів і виражальних засобів, що розраховані на особливий характер сприймання і впливу. [10, c.87]

Радіо передбачало в основі всіх своїх передач інший зріз життєвого (духовного) матеріалу, іншу форму передачі змісту. Це спричинило суттєво інше сприймання, освоєння радіопередач. Природна вихідна позиція функціонування стосується всіх видів радіомовлення, всіх його повідомлень, як іншого, своєрідного, звукового способу людського спілкування, в основі якого лежать не зображальні, а акустичні сигнали. В результаті на початку 70 років XX століття далекоглядні спеціалісти з різних держав, головним чином там, де телебачення задовільняло інтереси публіки, дійшли висновку: поширення телепередач не являється причиною стрімкого зниження зацікавленості радіопередачами. А вже на межі 80-х років соціологи констатують, що в деяких районах СРСР майже 90% жителів при виборі того чи іншого засобу масової інформації надають перевагу радіо (друге місце після газет по популярності). [25, c.127]

Шерель А. А. у своїй книзі «Радіжурналістика» [38] називає три основних ознаки, які на його думку, не дозволяють радіо втрачати власних позицій та залишатися цікавим для багатьох реципієнтів. 1. У структурі сучасних ЗМІ радіо залишається найбільш оперативним. Ні телебачення, ні кінематограф навіть на рубежі XXI століття не мають техніки, що дозволяє без попередньої підготовки виходити в ефір з будь-якої точки земної кулі з розповіддю про подію і явище будь-якого характеру вже у момент початку цієї події.

2. З усіх ЗМІ радіо є найзручнішим ("невибагливим", "комфортним") для сприйняття аудиторією. Слухання радіо, як правило, не вимагає відмови від повсякденних справ, його можна поєднати і з виробничою зайнятістю, і з побутовими реаліями (прибиранням квартири, господарськими справами і тому подібне).

3. Радіомовлення чинить безперечний психологічний вплив на людей. У системі ЗМІ радіо, орієнтоване передусім на слухове сприйняття, впливає більше за інших на уяву людини. [38, c.134]

Науковець переконаний, що саме завдяки цим властивостям радіо продовжує конкурувати з іншими ЗМІ борючись за увагу аудиторії.

Телебачення, звичайно, має своїх глядачів, які надають перевагу аудіо-візуальному сприйняттю інформації. Однак, радіо і надалі залишається чи неєдиним, найбільш оперативним засобом масової інформації. Існування телебачення змушує працівників радіо бути завжди в тонусі, придумавити цікаві та оригінальні способи донести потрібну інформацію до слухачів. Однією з найважливіших особливостей радіо, що вигідно відрізняє його від телебачення є музика, яку слухач має можливість чути постійно. Таким чином, радіо розширює межі своєї аудиторії, адже слухати його можна чи не скрізь і чи не завжди.

1.2 Тенденційність взаємовпливу радіо й друкованих ЗМІ

Взаємодія радіо й преси, як правило визначається завданнями цих ЗМІ. Чомусь прийнято вважати, що завдання радіо - інформувати, завдання телебачення - демонструвати, а завдання газети - аналізувати та пояснювати. Звичайно, така точка зору має право на існування. Однак потрібно не забувати, що жодне з перерахованих завдань ЗМІ в чистому вигляді не виконується. Оскільки зазвичай вони функціонують в єдиному соціально-політичному середовищі, та у своїй діяльності керуються принципами, які забезпечують виконання єдиних суспільних функцій. Окрім того об'єктом їх впливу є та ж сама аудиторія, вони інформують про ті факти, події, явища суспільно-політичного життя, які соціально-значущі й цікавлять широкий загал. [14, 64] У цілому системі ЗМІ притаманні такі властивості, як тематична універсальність, актуальність, оперативність, аналітичність, емоційність, безперервність, систематичність у процесі передачі соціальної інформації. [18, c.23]

Преса займає особливе місце в системі засобів масової інформації (ЗМІ). Продукція, що вийшла з-під друкарського верстата, несе інформацію у вигляді надрукованого буквенного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, графіків та інших образно-графічних форм, які сприймаються читачем-глядачем без допомоги яких-небудь додаткових засобів. Ця обставина сприяє прояву ряду важливих властивостей взаємин преси й аудиторії. По-перше, є можливість швидкого, оглядового ознайомлення зі всім “репертуаром” повідомлень, включених в номер або книгу. Крім того, у людини є можливість аналізувати інформацію самостійно. По-друге, можна використовувати спосіб “відкладеного читання”: після первинного ознайомлення залишити матеріал для уважного і докладного прочитання в слушний час і у відповідному місці. При цьому читання тексту і сприйняття образного матеріалу проходить відповідно до бажання, вибірково, в тому порядку, темпі і ритмі, які встановлює сам читач. Він може звертатися до одного і того ж твору кілька разів, зберігати потрібне, підкреслювати, робити позначки на полях. [23, c.246]

Власне це є чи не основні переваги преси над радіо. Радіослухач дещо обмежений в можливості вільно обирати інформацію, яка цікавить його. Інформаційний радіопотік невпинний. Доволі часто реципієнт може просто прослухати інформацію, яка є цікавою для нього або ж не зрозуміти сказаного. Якщо у випадку друкованих ЗМІ він має можливість повернутися до моменту, що зацікавив його, то слухаючи радіо такої можливості нема. Однак, попри це радіо користується неабиякою популярністю. Різного роду ріопередачі сприймаються аудиторією краще ніж надруковані інтерв'ю тощо. Можливо це пояснюється тим, що реципієнт почувши інформацію «на власні вуха» від компетентної особи, вірить сказаному більше ніж друкованому тексту. Потрібно зауважити, що досить часто в друкованих ЗМІ та на радіо піднімаюься одні і ті ж питання. Звичайно форма подачі у них різна, однак спільного в них теж чимало. Саме тому ці ЗМІ можна назвати взаємопов'язаними та взаємодоповнюючими. [29, c.67]

Історія сучасного радіомовлення знає чимало прикладів сумісних дій з друкованими ЗМІ. Достатньо пригадати радіомітинги 30-х років, які зазвичай починалися з обговорення проблеми на сторінках газет та журналів. Друковані ЗМІ розповідали про хід радіомітингів, коментували, робили висновки. В 90 роки друк, телебачення і радіо, знаходилися під контролем держави або фінансової групи, які намагалися вплинути на суспільну думку в ситуаціях політично і соціально екстремальних, наприклад в період підготовки до виборів. В цьому випадку друк, радіо та телебачення, які належать одному власнику, створюють найбільш вдалі комунікативні можливості один для одного: анонсують публікації і програми, координують випуск відповідних матеріалів по часу, стилю та адресу, тиражують відгуки на програми, передачі та статті, намагаються регулярно повідомляти про роботу колег. [38, c.136] Таким чином, друковані ЗМІ з одного боку мають відносну перевагу над аудіовізувальними, а саме швидкість сприйняття та можливість критично оцінювати інформацію, з іншого вони поступаються кількістю аудиторії і методами впливу на людину. Потрібно зауважити, що слухаючи радіо слухач економить свій час, оскільки має можливість займатися і рядом інших справ. Співпраця радіо й телебачення є взаємодоповнюючою. Те, що не можна передати на папері, можна передати за допомогою голосу. Отож, скооперування сил та знань працівників радіо й телебачення сприяє високому рівню якості журналістських матеріалів.

1.3 Особливості взаємодії радіо й Інтернету

На межі 21 століття одним з самих дієвих методів популяризації радіо стала глобальна мережа Інтернет. Нині, для того аби розширити рамки своєї аудиторії достатньо, окрім ефірного мовлення, розпочати його в Інтернеті. Оскільки на сьогоднішній день значна частина суспільства шукає потрібну інформацію саме в мережі інтернет його можна вважати одинм із засобів масової інформації. Інтернет-ЗМІ (інтернет-видання, інтернет-газета) -- регулярно оновлюваний інформаційний сайт, який ставить своїм завданням виконувати функцію засобу масової інформації (ЗМІ) і користується певною популярністю і авторитетом (має свою постійну аудиторію). Більшість інтернет-ЗМІ оновлюється щодня або навіть безперервно протягом дня. Завдяки цій оперативності інтернет-ЗМІ часто використовуються як джерела інформації для звичайних ЗМІ і радіо не є виключенням. Радіомовлення протягом останніх років стало невідємною його частиною. Реципієнти мають можливість слухати радіо через всесвітню мережу і при цьому займатися рядом інших справ, що є дуже зручно. Така практика бере свій початок у 1996 році: в жовтні цією формою мовлення зацікавилася радіостанція «Європа Плюс» випустивши в режимі Real Audio програму ««FM Достоєвський» А.Троицького. Пізніше ця програма з'явилася в мережі мовлення «Ехо Москви». В жовтні цього ж року розпочали мовлення в інтеренті радіостанції «Срібний дощ» та «Ракурс». [38, c.138]

Інтерет дає можливість бути в курсі того, що відбувається на станції яка вас цікавить, головне, щоб був комп'ютер з доступом в мережу; якість звуку буде залежити лише від якості динаміків та швидкості вашог модема. При цьому зберігаються основні переваги радіо.

Окрім того, нині радіостанції з метою розширення аудиторії відкривають власні web-сайти або сервери ( персональні електронні сторінки). Деякі радіостанції можна слухати з їх web-сайту, натиснувши «мишкою» на значок «Real Audio» чи табличку з надписом «live internet broadcasting» (живе мовлення). [2, c.49]

Окрім офіційних web-сайтів (створених на замовлення керівництва станції) виникають також неофіційні сторінки, які готуються прихильниками радіостанції. Такі сайти зазвичай наповнені більш цікавою інформацією, фотографіями.

Варто зауважити, що ряд радіостанцій, які припинили своє мовлення в ефірі продовжують його в інтернеті. Це свідчить по те, що саме завдяки всесвітній мережі окремі ЗМІ продовжують свою діяльність.

Інтернет розширює можливості як радіомовлення, так і слухачів, сприяючи їх тісному контакту. Мовлення в мережі, електронні сторінки з наявністю зворотнього зв'язку, дають можливість радіожурналістам краще вивчити смаки своєї аудиторії.

Сучасний світ неможливо уявити без засобів масової інформації, з кожним роком вони вдосконалюються, створюються нові, модернізуються старі. Демократичний розвиток України зумовив бурхливий розвиток засобів масової інформації і радіо, зокрема. Продиктовані сучасністю нові стандарти змінили радіо, адаптувавши до сучасного слухача. Інформаційна наповненість стала більш різноманітною та цікавою, Однак, радіо як і раніше, залишається чи не основним засобом, для повідомлення актуальних подій та явищ.

РОЗДІЛ II. СПЕЦИФІКА РОБОТИ РАДІОЖУРНАЛІСТА

Радіожурналістика - це вид журналістської діяльності, що базується на використанні технічних засобів радіомовлення, а також сукупність радіопередач, які належать до галузі журналістики, результат творчої діяльності радіожурналістів. Радіожурналістика має низку специфічних властивостей, які відрізняють її від інших видів журналістики.

Це - високий рівень оперативності, лише акустична природа інформування, особливий характер емоційного впливу на аудиторію, внаслідок цього - своєрідність композиції радіоматеріалу, спеціальні прийоми організації уваги слухачів тощо.

Кожен радіожурналіст покликаний найефективніше реалізувати функції радіомовлення, що тісно пов'язані з принципами діяльності радіоорганізацій. Передумовами здійснення цього важливого суспільного завдання є моральна відповідальність і високий професіоналізм радіожурналіста. [4, c.206]

Високий професіоналізм радіожурналіста охоплює «вміння оперативно інформувати, відгукуватися на актуальні питання, глибоко і компетентно проникати в суть суспільних подій і явищ, правдиво узагальнюючи їх з певних групових, державних, загальнолюдських інтересів, сміливо, аргументовано, цікаво і переконливо втілювати власні думки і думки співрозмовників у стислій і досконалій формі, домагаючись певних духовних і практичних результатів».[8, c.37] Будучи безпосереднім учасником комунікативного процесу, радіожурналіст використовує певні способи побудови і подачі матеріалу для вирішення конкретного творчого завдання.

Журналіст - професія з цілим рядом своєрідних вимог до людини. Як і будь-яка інша професія, вона передбачає наявність навиків, які, доповнюючись індивідуальними рисами людини, дозволять кваліфіковано виконувати завдання.[ Все це цілком правильно і логічно - поєднання знань і бажань - ключ до успіху в кожній справі. Однак професія радіожурналіста має те, що дається не всім, а приходить тільки на рівні здібностей і навичок.

Розуміння і відчуття, що таке телевізійний жанр і радійний жанр, з'являться лише тоді, коли журналіст передусім відчуватиме, наскільки для телебачення і радіомовлення важливе поєднання вербального і візуального. Справді, якщо для телевізійного екрана зображення і звук - це своєрідна функціональна гармонія сприйняття дійсності, то для радіо - синтез зображення і звуку відбувається швидше на підсвідомому рівні. Тому формула "Говори так, щоб я тебе бачив і відчував, говори так, щоб я бачив і відчував те, що бачиш і відчуваєш ти" є надзвичайно важлива як для сучасного телебачення, так і для радіомовлення. І внутрішня жанрова специфіка телерадіоефіру - це те, що дається не відразу, це те, що потрібно відчувати і чого необхідно навчитися.[22, c.89]

Сучасна радіожурналістика - це прикладна наука, яка діє в контексті ринкових законів і є формою бізнесу, формою підприємництва, тим часом, як бізнес і підприємництво є змістом існування радіожурналістики як творчого процесу. У результаті такого поєднання форми і змісту функціонує телерадіоринок, сенс існування якого виправданий тоді, коли телерадіокомпанія виставляє на продаж продукт і починає на ньому отримувати прибуток. Радіожурналіст після навчання у вузі потрапляє на цей телерадіоринок і прагне виготовляти той творчий продукт, який буде продаватися, тобто приносити йому прибуток. [20, c.164]

2.1 Журналіст як основна творча одиниця радіомовлення

Радіожурналістика - це творчо-виробничий процес і журналістові-практикові доводиться поєднувати в ефірі творче і технічне: журналістську майстерність і знання, пов'язані з технічним забезпеченням телерадіомовлення, технічним процесом діяльності телекомпанії і радіостанції. Сучасний журналіст, який готує матеріал до ефіру, має орієнтуватися у всьому технологічному алгоритмі виготовлення програми, оскільки, це прямо чи опосередковано впливає на процес виготовлення радіомовної продукції. Радіожурналіст як професіонал і творець тоді є сучасним, коли розуміється на технічних механізмах діяльності телерадіокомпанії, орієнтується в базових питаннях. [5, c.82] Однак попри те, що журналіст повинен розумітися в технічних аспектах своєї робити, основне його завдання полягає в умінні творити. Створювати рідіопредачі, які були б цікаві слухачеві. Для того, щоб створити захоплюючий журналістський матеріал потрібно прикласти чимало зусиль. Окрім набутих професійних навичок, радіожурналіст повинен бути надзвичайно творчою особою, інакше результат його праці може виявитися «сухим» та нецікавим. Творче мислення, креативність та вміння «правильно» подати отриману інформацію - це є чи не основні ознаки хорошого журналіста. Німецький науковець Вальтер фон Ла Рош у своїй праці «Вступ до практичної журналістики запевняє, що «журналістом може називати себе той, хто має таке бажання. Визначення професії не забезпечене захистом, бракує чинного та визнаного опису професії, відсутні мінімальні кваліфікаційні вимоги, взагалі нічого немає». [3, c.121] Однак попри це журналістом може назвати себе далеко не кожен бажаючий. Потрібно прикласти чимало зусиль, що зацікавити слухача своєю роботою.

Професія радіожурналіста дається не всім, вона гранується на рівні здібностей і навичок, на рівні радійного жанру. Розуміння і відчуття, що таке радійний жанр, зявляється тоді, коли журналіст відчуватиме, наскільки для радіомовлення важливе поєднання вербального та візуального. Якщо для телевізійного екрана зображення і звук - це своєрідна функціональна гармонія сприйняття дійсності, то для радіо синтез зображення і звуку відбувається швидше на підсвідомому рівні. І внутрішня жанрова специфіка радіоефіру - це те, що дається не відразу, що треба відчувати і чого слід навчитися.

«Середньостатистичний» професійний радіожурналіст цілком може обіймати будь-яку посаду на радіостанції, починаючи від рекламного агента і до керівника організації. Хоча навряд чи можна вибудувати геометричну прогресію журналістських професій від «солдата» до «генерала», оскільки, як правило, кожен професійний журналіст прагне на тій чи тій посаді бути господарем свого ефіру. [5, c.166] Для цього кожен журналіст повинен постійно самовдосконалюватися, дізнаватися щось нове аби бути цікавим слухачеві. Потрібно обирати цікаві теми для обговорення шукати в них щось нове та маловідоме пересічному слухачеві. Творчий підхід - ось що визначає вдалий вибір теми та її влучну подачу.

Говорячи про майстерність та навики роботи раріожурналіста, неможливо не згадати саме про риси характеру, які повинен мати справжній радіожурналіст. Стриманість, по суті, означає економію в прояві емоцій, своїх особистих симпатій і антипатій, вміння залишатись в коректних професійних рамках. Іноді в ефірі звучать зухвалі провокації і щоб виглядати достойно ведучому слід бути стриманим, не грубіянити у відповідь. Але є і інша крайність - емоційна скупість. Тоді ефір стає безбарвним та нецікавим.

Тактовність - супутниця стриманості, правильний вибір поведінки стосовно конкретних обставин. Тактовність - це інстинктивне почуття рівноваги, а не маска. Це повага і розуміння до особистості співрозмовника, мотивів, якими він керується в спілкуванні з журналістом. Це і обережність і люб'язність у тих випадках, коли ці якості особливо потрібні.

Мобілізованість як зовнішня так і внутрішня. Журналіст повинен триматися без фамільярності, без надмірної напруги і завжди виглядати готовим до діяльності. [21, c.16] Для тих хто прагне досягти успіху на радіо дуже важливо вміти розмовляти зі своїми слухачами. Радіожурналіст має одного співрозмовника, саме до нього він приходить додому або відвідує в автомобілі ( «на радіо у вас лише один слухач» давнє правило Бі-Бі-Сі). Саме до нього він має звертатися, своїм голосом та своїми словами, вільною мовою або за допомогою тексту, спеціально написаного, зважаючи на те, що його будуть слухати. [3, c.42] Звичайно, для того щоб розмова була цікавою та невимушеною журналіст має бути, безперечно, цікавою особистістю, повною нових ідей та творчих задумів. Радіожурналіст повинен вміти вести розмову - у студії або по телефону, він має виробити в себе відчуття акустичних можливостей свого засобу масової інформації, йому треба мислити «радіфонно».

Те, що слухач чує з репродуктора, активізує його фантазію, пробуджує в нього образи, які за своєю інтенсивністю та індивідуальним характером перевищують реальні картини, що їх дає телебачення. В такому випадку окрім того, що журналіст «вмикає» творче мислення, він змушує зробити це слухача.

Однак, потрібно пам'ятати що в процесі спілкування інтереси людей різняться, між ними так чи інакше розподіляються ролі: один партнер (саме радіожурналіст) намагається отримати інформацію, а інший - повинен дати її. Саме при спілкуванні виникають різні проблеми, яких радіожурналіст повинен або уникнути, або запобігти їм. Слово, яке ви сказали в прямому ефірі вже не повернеться. Найкращий варіант - це позиція рівних, коли кожний з співбесідників - професіонал в своїй справі. [18, c.49]

Для радіоведучого є одне правило, яке діє завжди: будь самим собою. А саме це зробити найскладніше. Часто радіоведучі забагато грають перед своєю аудиторією, хизуються своїми знаннями, виконують ролі “веселунчиків” або нігілістів.

Слухачеві в більшості випадків це не потрібно. Слухач чекає простої людської розмови.

У роботі радіоведучого, радіожурналіста, головне не те, наскільки багато він знає, наскільки багато читав і наскільки добре вчився, а те, в якому обсязі він вміє використовувати на практиці усе те, що знає. Ерудит з червоним дипломом може розгубитися в ситуації, з якої двійочник вийде з блиском й усмішкою.

Цим пояснюється той факт, що доволі часто журналістами стають далеко не відмінники. Таких називають просто - творчими особистостями, і у журналістиці їх має бути якомога більше. В. Олешко називає творчу особистість суб'єктом творчості, основним елементом творчого процесу, додаючи, що сучасне розуміння творчості, як сутнісна характеристика людини, достатньо повно виявляє характер змін, що здійснюються, в соціальному світі. [32, c.109] У журналістиці на тему змін дуже влучно висловився В. Симонов: «Змінилася сама професія... Журналістика була ближча до літератури, до художньої творчості. Сьогоднішні професіонали не зобов'язані писати краще, красивіше, яскравіше за інших. І навіть, висловлю крамольну думку, не зобов'язані думати глибше за інших. Їх головний обов'язок -- встигнути раніше, встигнути в номер. Бути першими. Вони не гірші за своїх попередників, вони -- інші» [(Симонов. На нашу думку, В.Симонов в якійсь мірі має рацію, адже журналістика - дзеркало буденності й дуже важливо подати ту чи іншу інформацію вчасно, інакше вона втратить актуальність. Для радіожурналіста це теж є чи не основним завданням. Однак, потрібно пам'ятати, що інформація має бути цікавою та легко сприйматися слухачем. Адже, як відомо, все, що на думку реципієнта зроблено легко - вдалося.

Робота радіожурналіста передбачає творчий підхід, а для цього творчим має бути сам журналіст. На радіомовленні журналіст повинен постійно бути в тонусі, креативно підходити до опрацювання тієї чи іншої теми. Звичайно це повинен робити і журналіст будь-якого іншого ЗМІ. Втім радіожурналіст повинен ставитися до цього більш відповідально ніж інші, оскільки йому потрібно «утримувати» аудиторію лише за допомогою вдалого тексту та голосу. Радіожурналісту необхідно стоворити якомога кращий журналістський продукт, щоб не втратити увагу слухача і, звичайно без вміння журналіста творити тут не обійтися.

Творчі люди, на думку В. Олешка прагнуть перетворити інших. Внутрішня необхідність цього процесу полягає в тотожності життя і дії (не можна ж насправді вважатися самим собою, не виразив свою суть у дії). Зовнішньою необхідністю є те, що поле дії людини накладається на поля інших, взаємодіючи з ними. Під впливом же зовнішнього тиску людина піднімається до вершинам творчості. Проте творчій, неординарній особі потрібні і відповідні зовнішні умови, в першу чергу, соціальні, для повної самореалізації. [32, c.113] Радіожурналісту потрібно розуміти, що робота зроблена недаремно. Окрім того, як ми вже зазначали раніше, дуже важливо, щоб радіожурналіст був дещо обізнаний в технічних моментах своєї роботи. Це потрібно для того аби він міг якомога краще проявити свою креативність. Адже розуміючись в технічних моментах журналіст може краще зпланувати концепцію майбутньої передачі.

Професійний радіожурналіст повинен володіти ще й уміннями режисера. Створюючи передачу на радіо ми не можемо показати картинку, тому для того, щоб радіообраз був довершеним потрібно вміло підібрати звуки, які викликали б потрібні емоції. Для цього в радіо режисурі існують формотворчі та стилетворчі засоби творення журналістськог матеріалу. Журналісту, крім того, що це за засоби, потрібно знати коли їх варто використовувати, йому потрібно продумати якою буде реакція слухача на застосування того чи іншого ефекту в свїй передачі. Однак, попри все вище сказане для радіожурналіста найважливішим залишається «слово». Вміння цікаво написати, правильно сказати є далеко не у кожному. Радіожурналісту дуже важливо проявити себе саме в мовленнєвій сфері. Змусити слухача залишатися на одній і тій же радіостанції протягом тривалого часу справа нелагка. Лише творчому радіожурналісту це підсилу. Найкращим і незмінним пркладом творчого мислення журналіста є його передача. Створючи її радіожурналіст застосовує весь арсенал своїх знань, намагається якомога творчо розкрити обрану тему. Програма, як продукт журналістської роботи на радіо відзначається певною методикою творчості, яку потрібно знати і розуміти майбутнім професіоналам радіоефіру.[31, c.58]

2.2 Радіожурналіст і передача:специфіка створення

Кожний матеріал, який публікується або видається в ефір, виникає щонайменше в три етапи: спочатку зявляється ідея, привід, щоб звернутися до певної теми; далі журналіст поглиблено вивчає теми(збираючи додатковий матеріал, відвідуючи прес- конференції, конгреси тощо) і лише наприкінці цього процесу він пише кореспонденцію або монтує передачу з аудіо- та відеозаписів. На радіо все відбувається за таким же сценарієм. Перш за все радіожурналіст повинен визначитися з темою. [3, c.98] Будь-яка життєва подія, соціальне або культурне явище багатогранні і тому вже при виборі теми вимагають від журналіста формування своєрідних рамок, усвідомлення меж проблеми. Усе це допомагає зосередженню уваги на головному.

В деякій мірі вибір теми вже зумовлений спеціалізацією редакції, радіоканалу або радіокомпанії, її основними тематичними напрямами, форматом. У кожної радіостанції - своя проблематика, в якій журналіст повинен розбиратися досить глибоко і грунтовно.Таким чином, вибір редакції - перший і найважливіший етап у визначенні головної теми журналістської творчості. Найважливіше в руслі цієї головної проблеми - процес накопичення знань, уміння оцінити нове явище або факт. [38] Той, хто опрацьовує певну фахову царину або займається певним контролем новин, натрапляє на нові теми й таким шляхом: він регулярно або через різні часові інтервали телефонує до них, й зазвичай, може дізатися інформацію, яку можна висвітлити в майбутній передачі. Окрім того до редедакцій радіомовлення часто надходять листи та дзвінки слухачів які повідомляють про свої торботи та звертають увагу на дійсні або уявні неподобства. Організатором концертів, зустрічей членв спілок та клубів хотілося б, щоб не забули про ці події, інші зацікавлені особи запрошують на прес-конференції або надсилають прес-релізи чи інші матеріали. Актуальні теми народжуються також у зв'язку з відзначенням ювілеїв, на які вказують власне календарі пам'ятних дат. Редакція може також замовити розсилку програм майбутніх заходів, що мають відбутися в місті.[16, c.59]

Значна частина того, що передається на радіо походить не з власних джерел, а з повідомлень інформаційних агенцій. Подібні повідомлення, нариси, матеріали кореспондентів можуть правити за вказівки на теми, які далі можна досліджувати самостійно. [25, c.97] Однак попри величезну кількість джерел з яких можна почерпнути інформацію для майбутнього журналістського матеріалу, часто виникає ситуація, коли молодий і безперечно талановитий журналіст швидко "видихається", і тоді до його передач, репортажів або коментарів втрачають інтерес і слухачі, і колеги. Причина проста: йому не вистачило знань, ерудиції. "Культурний шар", на якому він намагався звести "свою будівлю" в ефірі, виявився занадто тонкий. (Звідси таке помітне в 90-і роки прагнення журналістів до "сильнодіючих" засобів в лексиці.) Він починає повторювати азбучні істини, факти, що давно стали загальновідомими, викликаючи у слухачів відчуття порожнечі і досади. Часто в таких випадках говорять, що вичерпана тема. Але це не так, вичерпана не тема - вичерпано знання журналіста про цю тему. Наприклад, якщо кореспондент працює на радіостанції, зверненій до жіночої аудиторії, він зобов'язаний тонко розбиратися в усьому, що іменується "жіночим питанням", знати його багатовікову історію, розвиток. Інакше (як сталося, наприклад, в висвітленні "справи" Моніки Левинські - цей роман президента США з практиканткою в Білому домі зайняв величезне місце в журналістиці кінця XX століття) легко збитися на одне лише радісне марнослів'я, залишаючи в повному невіданні свою аудиторію відносно тих глибинних процесів феміністської революції, які відбуваються сьогодні у світі з усіма її плюсами і мінусами. [3, c.78]

Другий етап освоєння теми - спеціалізація радіожурналіста. Помітимо, що, не знайшовши своєї оригінальної теми, кореспондент навряд чи зможе стати скільки-небудь помітною творчою особою навіть за наявності безперечного таланту. Добре, якщо людина, що вступила на журналістську дорогу, відразу знаходить ту стежинку, по якій йому цікаво йти. Радіо знає десятки імен журналістів, які добилися визнання саме завдяки тому, що ми розуміємо під сухуватим словом "спеціалізація".Це зовсім не означає, що на радіо немає професійних областей, що вимагають широти охоплення. Але така широта охоплення також є своєрідною спеціалізацією журналіста, і вона потрібна, як і обов'язкове знання тих або інших особливостей регіону, його історії, мови і культури. Спеціалізація, безумовно звужуючи круг порушуваних питань, дозволяє в той же час глибше проникати в їх суть, розкривати їх. Вона передбачає не лише знайомство журналіста з літературою і підбір інформації з обраної тематики, але і організацію, і постійне ведення ним спеціального довідкового апарату, тобто наявність своєрідного досьє. Досьє журналіста - це передусім життєвий досвід і, звичайно ж, знання, накопичені ним в період загальної попередньої підготовки (такі знання, природно, мають бути активно використані на усіх етапах роботи); це поняття про основні і найбільш актуальні сторони обраної тематики і "підходи" до неї, уявлення про етичні рамки цієї проблематики; і, нарешті, це знання історії, географія, культури регіону, на який працює ефірний канал. Наведемо приклад. Відомий радіожурналіст Ю. Гальперин, ведучи з будапештського аеропорту протокольний репортаж (з Угорщини виїджав Н.С. Хрущов), із-за затримки гостя потрапив в критичну ситуацію. Вже прозвучали прийняті тоді урочисто-грізні слова: " Говорить Москва", коли він зрозумів, що приїзд делегації в аеропорт затримується. Йому довелося говорити експромтом 32 хвилини - і він зробив це, тому що знав багато що про цей відповідальний візит. Передача придбала небувалу для подібного "офіціозу" глибину і цілісність, ставши класикою радіодокументалістики. Звичайно, не можна сподіватися на те, що репортер володіє усіма знаннями і фактами, які виробило людство, навіть з суто обмеженої тематики. [38, c.96]

Окрім довідок в Інтернеті хороший журналіст користується газетними вирізками, повідомленнями інформаційних агентств, довідниками по обраній спеціалізації. Ці матеріали можуть бути закладені в особистий або редакційний комп'ютер, куди можуть також заноситися кращі написані на цю тему матеріали - як власні, так і колег. У це ж досьє вносяться фрази, що запам'яталися, цитати, з тих або інших причин не використані в попередніх передачах вдалі прийоми, "задумки", заголовки і так далі. Журналіст завжди має бути готовий при необхідності використовувати цей матеріал. Хоча іноді на те, щоб використати його можуть піти роки. За словами одного відомого журналіста, майже десять років він беріг фразу, що запам'яталася, з чехівського твору "Ведмідь" ("Я порядна людина. Я стріляю і потрапляю кулею в підкинуту копійку.".), перш ніж використав її в нарисі про олімпійського чемпіона по стрільбі. [36, c.89]

Подібні напрацювання повинні завжди знаходитися під рукою, але щоб і їх легко можна було знайти, потрібна строга система їх підбору і зберігання. Вона суто індивідуальна, але головна загальна умова - не довірятися пам'яті. Зроблені напередодні замітки потрібно обов'язково перечитати наступного дня, це допоможе краще запам'ятати їх, знайти точне місце для них в архіві і, що особливо важливо, відновити хід думок, які привели до необхідності зробити цей запис. Тому що частенько буває і так: виявивши замітку через деякий час, репортер не може згадати, навіщо, власне, був зроблений цей запис. [14, c.56]

Декілька слів про систему зберігання. Зібрані матеріали зазвичай пропонується ділити на чисто довідкові: адреси, прізвища (обов'язково імена і по батькові!), посади людей, цифрові дані, дати і так далі; проблемні: вирізки з газет і журналів, матеріали з обраної тематики (як свої власні, так і колег), творчі заготовки: невикористані заголовки, варіанти початку передач, цікаві спостереження, фрази, словом, ті самі "родзинки", які визначають стиль передачі).

Розподіливши матеріали, що таким чином поступають в особистий архів, журналіст визначає "місця зберігання". Для довідкового матеріалу це можуть бути окрім комп'ютера папки, зошити. Проблемні матеріали можна тримати в особливих теках, причому тут зручнішим стає не алфавітний, а часовий принцип їх розподілу, це допоможе при необхідності зіставити багато акцентів, пов'язаних із зміною характеру епохи, підходів до теми, жанрової структури, мови. [37]

Досить часто такі матеріали можуть врятувати журналісту реутацію. Адже якщо передача вийшла доволі критикуюча, комусь це може не сподобатися, і тоді журналісту потрібно буде доводити свою професійність та чесність. Що ж до зберігання творчих заготівель, то тут разом з перерахованими вище способами цілком прийнятним залишається занесення записів в журналістський блокнот. Особливо це зручно для журналістів, що працюють в прямому ефірі.

При будь-якому способі зберігання слід строго дотримуватися наступного правила: кожен запис, кожен архівний документ повинні мати позначку: де, ким, коли (а краще - і в якій ситуації) підготовлена передача, вимовлена фраза, що запам'яталася, звідки узята цитата, те або інше статистичне викладення. Диктується це правило не лише культурою журналістської творчості, а й відповідальністю перед собою і колегами - відсутність такої "виноски" веде до великої витрати часу на пошуки імені автора, статті, цитати і так далі. [16, c.59] Недбале ставлення до архіву може стати причиною непривабливої ситуації. Радіожурналіст, запутавшись в совїх записах може перекрутити дійсність. Оскільки його слова може почути чимало людей, це сможе стати причиною великого скандалу або неправильного уявлення про ти чи інше явище, предмет, факт.

Перераховані способи ведення архіву застосовні разом з використанням комп'ютера, який, природно, значно полегшує зберігання і доступ до інформації, дозволяє значно збільшити її об'єм. Важливий момент організації і ведення архіву - його постійне оновлення. Позбавлятися при цьому від старих матеріалів, якщо немає на те крайньої необхідності, не варто - невідомо, де і коли можуть знадобитися пожовклі листки, що зберігають дихання часу.

Усі ці правила слід дотримувати і при зберіганні звукозаписів. Особистий звуковий архів також повинен знайти віддзеркалення в оформленому каталозі. Зберегти на дуже тривалий період часу найдорожче і найважливіше у звуковій бібліотеці радіожурналіста допомагають лазерні диски, які до того ж значно звільняють місце.[41, 23]

Завершуючий етап попередньої підготовки пов'язаний вже з конкретним завданням, отриманим журналістом в редакції. До його виконання можна готуватися поволі, якщо тема і конкретна програма заплановані заздалегідь або якщо журналіст є ведучим якої-небудь постійної передачі або циклу. Але дуже часто завдання буває пов'язано з необхідністю оперативного освітлення події у той момент, коли воно відбувається (це і є власне прямий ефір). [17, 45] В цьому випадку час підготовки стискується іноді до декількох годин польоту на місце події або навіть до декількох хвилин для участі, скажімо, в оперативному інтерв'ю в студії. Але чим більший дефіцит часу, тим більшого значення набувають грунтовність, глибина і "боєготовність", яку журналіст має освоїти на ранніх етапах підготовки до передачі.

Визначивши тему і зрозумівши завдання, кореспондент "прив'язує" усе накопичене до цієї життєвої події, що реально розробляється. На цьому етапі радіожурналіст незалежно від того, чи виступає він в прямому ефірі чи збирається робити документальні записи, зобов'язаний чітко уявити собі концепцію майбутньої передачі та записаи план дій до якого повинні увійти: - точне усвідомлення мети завдання (якщо вона не дуже зрозуміла, слід обов'язково перепитати або уточнити її);

- шляхи отримання як можна повніших і точніших відомостей про об'єкт; - опис ситуації і середовища в якому доведеться працювати - зразковий перелік і формулювання питань, на які необхідно отримати відповіді; - визначення жанру передачі, нехай навіть попереднє; - вироблення декількох запасних варіантів на випадок зриву домовленості. Нарешті, на цьому етапі підготовки до ефіру радіожурналіст зобов'язаний самим ретельним чином перевірити технічні засоби запису. Потрібно бути упевненим в справності свого головного інструменту - магнітофона (чи не сіли батарейки і чи достатній їх комплект? чи достатня кількість дисків, плівки або касет? чи в порядку мікрофони?). Якщо прямий ефір йде із студії, слід перевірити (також до початку програми), чи проходить сигнал від вас до режисера, чи працюють телефони зв'язку з аудиторією, чи в наявності комплект музичних записів. Неодмінно треба уточнити, чи викликані на початок програми або до обумовленого часу її учасники. [38, 96]

Можливо, багато що з цього не входить в прямі обов'язки репортера або коментатора, але штат сучасних радіостанцій украй невеликий, так що доводиться займатися і цим. Етап попередньої підготовки - складна і копітка робота журналіста-професіонала. У ній немає дрібниць, оскільки зневага будь-якої з них може привести до зриву програми. [19, c.76]

Коли попередня підготовка до передачі завершена, і радіожурналіст виявляється наодинці з безпосередніми учасниками події, розповідь про яких і складає сенс його творчої діяльності. Причому це може бути розповідь або інтерв'ю в прямому ефірі, або робота, сенс якої в тому, щоб записати найбільш яскраві висловлювання, епізоди і деталі, - безвідносно до форми подальшого ефіру перед журналістом виникають проблеми, пов'язані з професійним спілкуванням. Дуже важливо вміти правильно побудувати розмову. Адже готуючи до ефіру ту чи іншу передачу «левову» частину інформації журналіст отримує від людей які мають відношення до обраної ним події, теми, ситуації. Отримуючи інформацію про них, про їхнє життя сприймає та оцінює їх внутрішню сутність, вибирає свою адекватну систему поведінки по відношенню до них . Іншими словами, він безперервно взаємодіє з людьми. У цій взаємодії відбувається зіткнення інтересів двох сторін. Якщо інтереси співпадають, спілкування розвивається органічно і безболісно, правда, за умови, що журналіст не здійснює психологічних помилок. Різні або протилежні інтереси в спілкуванні ведуть до боротьби і появи елементів протистояння. У журналістській діяльності і те і інше проявляється іноді в складних, химерних поєднаннях. журналіст, а радіожурналіст зокрема, повинен бути якоюсь мірою й хорошим психологом. Оскільки багатьом людям властиво «закриватися» перед камерою чи диктофоном. Журналіст повинен зробити все для того аби його співрозмовник почувався комфортно. Багато що вирішує цільова спрямованість матеріалу. Одна справа створювати портретний радіонарис, завданням якого є популяризація особи, і зовсім інше - готувати гострий критичний матеріал, проводити журналістське розслідування. У цих випадках бажання "героїв" співпрацювати з журналістом може бути зовсім різним. [22, c. 239]

Шерель у книзі «Радіожурналісика» виділяє 4 чинники, які на його думку впливають на неготовність тієї або іншої людини надати журналістові інформацію.